Допомога новачкам — FAQ

1.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ

Однією з базових вимог сучасності є вчасне забезпечення особи, яка приймає рішення, актуальною інформацією. Не в останню чергу це стало можливим завдяки тому, що називають тепер «другою комп'ютерною революцією» — поєднанню обчислювальних і кому­нікаційних технологій у рамках глобальної мережі з неосяжним обся­гом і необмеженим потенціалом. Сьогодні термін «телекомунікації» (від грец. «tele» — далеко та «communico»— спілкуюся) позначає здатність передавати текст, голос, зображення і навіть нематеріальні активи (грошові кошти) через мережі разом із функціональною інфор­мацією, призначеною для управління комп'ютерними системами.

Комп'ютерні мережі є одним з основних видів телекомунікацій. Комп'ютерна мережа— це сукупність каналів передавання даних і/або засобів комунікації, які з'єднують окремі ЕОМ і да­ють змогу використовувати спільні програмні й технічні засоби для організації зв'язку.

Основним призначенням комп'ютерних мереж є обмін даними; розподіл ресурсів — спільне використання обчислювальних потуж­ностей (ресурсів процесора), периферійних пристроїв (принтерів, графопобудовників) та ін,; розподіл даних і програмних засобів.

Комп'ютерні мережі та мережі зв'язку

Комп'ютерні мережі є одним із видів мереж зв'язку. Закон України «Про зв 'язок» містить таке визначення: мережа зв 'язку –сукупність засобів та споруд зв'язку, поєднаних в єдиному технологічному процесі для забезпечення інформаційного обміну. При цьому розрізняються електричний зв'язок і поштовий зв'язок.

Електричний зв'язок — це пе­редавання, випромінювання чи прийом знаків, сигналів, письмового тек­сту, зображень і звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах.

Поштовий зв'язок — приймання, обробка, перевезення та доставляння письмових відправлень, матеріальних цінностей, виконання доручень фізичних та юридичних осіб щодо грошових переказів, банківських операцій.

Загалом мережні технології забезпечують скорочення витрат і підвищення продуктивності роботи, що є основним фактором їх поширення.

Існування та функціонування мереж визначається протокола­ми і стандартами. Протокол — це сукупність правил (визначень, домовленостей), які регламентують формат і процедури обміну інформацією між двома або більшою кількістю незалежних при­строїв чи процесів. Іншими словами, протокол — це опис того, як програми, комп'ютери або інші пристрої мають функціонувати у процесі взаємодії між собою — від порядку передавання бітів до формату повідомлень електронної пошти.

Створення протоколів диктується необхідністю організації повноцінної взаємодії технічних і програмних засобів різних вуз­лів мережі. З'єднати два комп'ютери кабелем — цього ще зама­ло, аби забезпечити комунікації: кожен учасник зв'язку надсила­тиме повідомлення, які не будуть зрозумілі одержувачам. Такий процес можна порівняти із засіданням, де немає головуючого і всі учасники говорять водночас, та до того ж різними мовами без перекладача. Із цього погляду, протокол, затверджений як стан­дарт, містить правила, дотримуватись яких неодмінно мають розробники мережного технічного та програмного забезпечення.

Роботи зі стандартизації провадять як національні, так і між­народні організації. Серед найбільш впливових можна назвати такі: Міжнародна організація зі стандартизації (International Organization for Standardization, ISO), Міжнародний союз з телекомунікацій (International Telecommunication Union, ITU), Євро­пейська асоціація виробників комп'ютерів (European Computer Manufactures Association, ECMA), Американський інститут наці­ональних стандартів (American National Standards Institute, ANSI), Інститут інженерів з електроніки і радіоелектроніки (Institute of Electronic and Electrical Engineers, IEEE).

З усвідомленням того, що передавання інформації між мере­жами різних країн матиме таке саме значення, як і з'єднання те­лефонних систем, Міжнародна організація зі стандартизації по­чала розробку еталонної моделі взаємодії відкритих систем (Open System Interconnection, OSI), яку сьогодні оформлено кіль­кома стандартами.

КЛАСИФІКАЦІЯ КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ

Сьогодні у світі налічуються сотні тисяч обчислювальних ме­реж. Загальноприйнятої стійкої класифікації мереж не існує, тому в цьому розділі розглянуто класифікацію за найважливішими й найчастіше використовуваними ознаками.

За розмірами розрізняють локальні та глобальні мережі. Ло­кальна обчислювальна мережа (ЛОМ), як правило, зв'язує не більш ніж сотню вузлів в одній локальній зоні (не більш ніж кіль­ка кілометрів). Глобальна мережа може охоплювати територію регіону, держави чи кількох країн, з'єднувати як окремі ЕОМ, так і локальні мережі. Проміжним класом є міські (муні­ципальні) мережі, зорієнтовані на географічні області невеликих розмірів. Відмінність між названими класами мереж полягає не тільки в розмірах охоплюваних ними територій, а й у швидкості передавання даних — технології, які забезпечують більші швид­кості, працюють на менших відстанях. Існують і інші відміннос­ті щодо використовуваного обладнання та принципів побудови мереж.

За типом з'єднуваних ЕОМ розрізняють однорідні (гомогенні, з однотипним складом технічних засобів) та неоднорідні (гетеро­генні) мережі. Вузли ЛОМ здебільшого комплектуються однотип­ним апаратним і програмним забезпеченням, що практично немож­ливо забезпечити у глобальних мережах.

Якщо всі ЕОМ мережі мають однакову продуктивність і рівні права, мережа називається одноранговою. Однак у процесі наро­щування мережі один або кілька комп'ютерів роблять більш по­тужними, їм надаються додаткові права — створюється мережа з виділеним сервером.

Проблема визначення рангів тісно пов'язана з вибором спосо­бу організації оброблення інформації. За цією ознакою мережі поділяються на централізовані, розподілені, із серверами.

У розподіленій мережі всі вузли виконують подібні між собою функції, причому кожний окремий вузол може використовувати ресурси інших вузлів і надавати у спільне використання свої ре­сурси. Такий підхід забезпечує оптимальність використання ре­сурсів, стійкість мережі до відказів (вихід із ладу одного вузла не призводить до фатальних наслідків — його легко можна заміни­ти), але при цьому постають проблеми забезпечення розподілу ресурсів, безпеки та прозорості.

Централізовані мережі (із хост-машиною) складаються з особливо надійного й потужного центральною вузла та неінтелектуальних терміналів. На центральному вузлі здійснюється обробка даних, виконуються функції керування мережею (діаг­ностування, збирання статистики і т. ін.), установлюється зв'язок з іншими мережами. Термінали називаються неінтелектуальними, оскільки вони позбавлені обчислювальних можли­востей, на них виконуються тільки функції введення і виве­дення інформації та керування процесом її оброблення. Роль терміналів можуть виконувати персональні комп'ютери і на­віть дисплейні станції. Нині централізовані мережі практично не застосовуються.

Проміжне місце між централізованими і розподіленими мере­жами посідають мережі із серверами.

Сервер — це потужний комп'ютер, призначений для виконання певних завдань за допо­могою відповідного ПЗ. Решта машин у мережі, які звертаються до послуг сервера, називаються клієнтськими (клієнтами), інша назва — робочі станції.

Залежно від виконуваних завдань розрізняють:

• принт-сервер (сервер друку) — активний мережний пристрій (комп'ютер), який дає змогу підмикати кілька принтерів для створення єдиного вузла друку та сортування документів у разі великого документообігу. До різних портів принт-сервера можна підмикати лазерні, матричні, струменеві принтери, копіри;
• файл-сервер (файловий сервер) — центральний вузол мере­жі, на якому зберігаються файли даних, доступні всім користува­чам. Файл-сервер не бере участі у виконанні додатків — файл (або його частина) передається на робочу станцію, а після оброб­лення дані копіюються на файл-сервер. Він може не лише вико­нувати основні функції, а й бути засобом для спільного викорис­тання периферійних пристроїв. Мережі з файл-сервером мають два основні недоліки. По-перше, не забезпечується одночасний доступ кількох користувачів до одного набору даних (файл, з яким працює один користувач, блокується і стає недоступним для інших). По-друге, за великої кількості запитів до файл-сервера мережа швидко насичується і продуктивність системи різ­ко знижується;
• клієнт-сервер — це спосіб не стільки організації мережі, скіль­ки логічного подання й обробки інформації, згідно з яким сер­вери виконують оброблення даних, а клієнтські машини — функ­ції формування запитів, відображення результатів та їх обробки. Окремим випадком організації такого середовища є використан­ня серверів баз даних, які мають таке призначення: управління єдиною базою даних і доступом до неї багатьох користувачів; за­хист бази даних за допомогою засобів відновлення та створення резервних копій; контроль за дотриманням правил глобальної ці­лісності даних. Оскільки клієнт і сервер працюють спільно і роз­поділяють завантаження (звідси термін «розподілена обробка»)1, така система може забезпечити більшу продуктивність порівняно з файл-серверною. До того ж клієнтська частина додатка працює не з цілими файлами, а з невеликими наборами даних (рядками таблиць), що забезпечує паралельність роботи користувачів і мі­німальний мережний трафік (потік даних у мережі). Перевагами таких систем є також гнучкість, адаптованість до вимог додатків, оптимальне викорис­тання ресурсів, нарощуваність.

Крайнім випадком реалізації технології клієнт—сервер є використання «тонкого» клієнта— клієнтська машина має тільки пристрої вводу/виводу інформації (клавіатуру, «мишу», екран) та засоби підімкнення до мережі, усі додатки розміщені й виконуються на сервері.

Залежно від фізичного середовища передавання даних розріз­няють мережі на основі витої пари, коаксіального кабелю, опто­волоконного кабелю, радіозв'язку, супутникового зв'язку.

Іншою важливою характеристикою мережі є її топологія — конфігурація з'єднання елементів. Від топології мережі багато в чо­му залежать такі її характеристики, як надійність, продуктивність і т. ін.

Мережі також можна класифікувати за операційними систе­мами, які забезпечують їх функціонування. До найпоширеніших мережних операційних систем належать Microsoft Windows, Microsoft Windows NT, IBM OS/2 та UNIX-системи (BSD, LINUX та ін.).

Закони України «Про зв'язок» та «Про Національну систе­му конфіденційного зв'язку» визначають такі види мереж залеж­но від кола користувачів та призначення:

• мережа зв'язку загального користування — мережа зв'язку, яку експлуатують підприємства та об'єднання зв'язку для забез­печення потреб у послугах зв'язку всіх споживачів;

• мережа спеціального зв'язку (спеціальна мережа зв'язку) — мережа зв'язку, яка забезпечує обмін інформацією з обмеженим доступом;

• відомча мережа зв'язку — мережа зв'язку, яку експлуатує юридична або фізична особа для задоволення власних потреб;

• мережа технологічного зв'язку — відомча мережа зв'язку для обміну інформацією з метою забезпечення технологічних процесів у виробничій діяльності;

• мережа зв'язку подвійного призначення — мережа зв'язку, яку експлуатує юридична або фізична особа для задоволення власних потреб та надання (на умовах ліцензування) послуг зв'язку всім споживачам;

• спеціальна мережа зв'язку подвійного призначення — спеці­альна мережа зв'язку, призначена для забезпечення зв'язку в ін­тересах органів державної влади та органів місцевого самовряду­вання, з використанням частини її ресурсу для надання послуг

іншим споживачам;

• Єдина національна система зв'язку — сукупність мереж зв'язку загального користування, відомчих та подвійного при­значення, які забезпечують задоволення потреб споживачів (підприємств, установ, організацій, населення та ін.) у послу­гах зв'язку;

• Державна система урядового зв'язку — система спеціально­го зв'язку, яка забезпечує передавання інформації, що містить державну таємницю, і функціонує в інтересах управління держа­вою в мирний та воєнний час;

• Національна система конфіденційного зв'язку — сукуп­ність спеціальних систем (мереж) зв'язку подвійного призна­чення, які за допомогою криптографічних і/або технічних за­собів забезпечують обмін конфіденційною інформацією в інтересах органів державної влади та органів місцевого само­врядування, створюють належні умови для їх взаємодії в мир­ний час та в разі впровадження надзвичайного і воєнного стану.

2.

Організація мережі Інтернет

КОНЦЕПЦІЯ ПОБУДОВИ, АДМІНІСТРУВАННЯ ТА СЕРВІСИ ШТЕРНЕТ

Ретроспектива та концепція побудови Інтернет (Internet) стала явищем світового масштабу, яке має безліч визначень та епітетів — «мережа мереж», «Всесвітня па­вутина» World Wide Web (WWW), «глобальна комп'ютерна мережа», «найбільша у світі мережа» або просто «Мережа». Історія Інтернет нараховує вже більше 30 років.

Можна назвати дві причини, які зумовлюють існування Ін­тернет та об'єднання мереж загалом — одна мережа не може обслужити всіх користувачів, а користувачі потребують уні­версальної взаємодії. У 1960-х роках уряд США прийшов до розуміння величезної ролі комп'ютерів в освіті, досліджен­нях і розробках у військовій галузі, а тому почав фінансування проекту створення експериментальної комп'ютерної мережі через Агентство перспективних досліджень (US Advanced Research Project Agency, ARPA)1. Відповідно, створену мере­жу, яка наприкінці 1969 року об'єднувала чотири комп'ютери, було названо ARPAnet (Advanced Research Projects Agency Network).

ARPAnet об'єднувала локальні мережі американських універ­ситетів, наукових лабораторій і військових баз. У 1983 році ARPAnet було поділено на дві частини: MILnet — військову ме­режу, яка залишилась у віданні Міністерства оборони, та ARPAnet, яку віддали для громадянських досліджень (вона при­пинила своє існування 1990 року).

Однією з головних цілей досліджень, що проводились в ARPAnet, було створення мережі, яка може зберігати працездатність у разі порушення зв'язку між її окремими частинами (зок­рема, у разі ядерного нападу).

Варто зазначити, що авторство щодо розробки Інтернет не можна віддати виключно СІЛА. Навіть на ранніх етапах по­будови ARPAnet багато досліджень проводилось у Німеччині, Нідерландах (Амстерда­мі), Великобританії та інших країнах. Якщо спочатку велике значення для розвитку Ме­режі мали кошти, що їх виділяв уряд США, то згодом їх багаторазово перевищили інвестиції приватного сектора.

В основу NSFnet (Національна наукова фундація) було покладено IP-технологію ARPAnet і регіональний принцип побудови — зацікавлені заклади з'єднувались між собою, а одержана таким чином мережа в одній із своїх точок — із суперкомп'ютером. Зауважимо, що саме такий підхід зробив Інтернет доступною всім бажаючим.

Це стало однією з головних характеристик Інтернет як наступ­ниці ARPAnet — відсутність центрального вузла, який керує ро­ботою мережі, унеможливлює її катастрофу. Інтернет справді є мережею мереж, які працюють за різними протоколами, пов'язують різні типи комп'ютерів, фізично передають дані по всіх доступних типах ліній. Кожна така мережа функціонує авто­номно і фінансується з окремих джерел. Не існує організації «Ін­тернет Inc.», яка збирає плату з усіх мереж або користувачів. Представники мереж збираються разом і вирішують, як їхні ме­режі будуть зв'язуватись і як підтримувати такі взаємозв'язки. Користувачі платять за доступ провайдерові послуг Інтернет (ISP, Internet Service Provider) — організації, яка надає доступ до Інтернет і може платити за свій доступ мережному власнику державного масштабу.

Нині кількість комп'ютерів і мереж у складі Інтернет точно невідома. Мережа перебуває у стані постійної перебудови і роз­витку. Існують і різноманітні перспективні проекти. Триває роз­робка 2-го покоління Інтернет — «Інтернет-2» — проекту, запо­чаткованого в 1996 році університетами США. Інтернет-2 буде повністю закритою мережею, яку реалізовуватимуть спеціальні консорціуми на основі високошвидкісної базової мережі Націо­нального наукового фонду vBNS (Very high-speed Backbone Net­work Service). Головним призначенням Інтернет-2 є тестування нових технологій, які згодом переноситимуться на Інтернет. У США Інтернет-2 розглядається як складова глобального дер­жавного проекту NGI (Next Generation Internet, Інтернет наступ­ного покоління, http://www.ngi.gov/), для реалізації якого створе­но спеціальний Центр — глобальну безприбуткову промислову організацію, яка супроводжує, структурує та аналізує широкий діапазон Інтернет-додатків, забезпечує технічну, ринкову, про­мислову, освітню й користувацьку підтримку для широкої та ефективної взаємодії з урядовими колами на базі Інтернет, вжи­ває заходів з прискорення її розвитку.

Найвища влада в Інтернет належить ISOC (Internet SOCiety, Все­світнє співтовариство Інтернет, http://www.isoc.org/) — міжнародній організації з добровільним членством, метою якої є сприяння глобаль­ному обміну інформацією через Інтернет та розвитку всебічного використання Мережі.

ISOC призначає раду старійшин, яка відповідає за технічну по­літику, підтримку та управління Інтернет, — ІАВ (Internet Archi­tecture Board, Рада з архітектури Інтернет, http://www.iab.org/). Вирішення поточних експлуатаційних і технічних проблем покла­дається на іншу добровільну організацію — IETF (Internet Engi­neering Task Force, Цільова група з інжинірингу в Інтернет, http://www.ietf.org/), а зокрема — на її робочі групи. Останні мають різні функції: випуск документації, вироблення стратегії дій при виникненні проблем, стратегічні дослідження, розробка нових і до­опрацювання вже існуючих стандартів і протоколів.

Інтернет-етикет — netiquette

За відсутності регламентації та багатьох формальних пра­вил, якими люди користуються в особистому спілкуванні, особли­вого значення в Інтернет набула етика — було вироблено прави­ла хорошого тону, дотримання яких є обов'язком кожного цивілізованого користувача. З-поміж них можна виокремити такі:

• не думайте, що коли Ви можете щось зробити, то Ви має­те це робити;
• поважайте право інших користувачів на конфіденційність;
• розсилаючи електронне повідомлення, спитайте себе, чи бажаєте Ви, щоб його прочитав користувач-новачок, ваші бать­ки, діти, Ви самі 10 років потому;
• несіть відповідальність за свої слова та дії, тоді інші почу­ватимуться зобов'язаними нести таку саму відповідальність;
• пам 'ятайте, що в Інтернет працюють люди різних соціаль­них прошарків і різних поглядів; не вважайте, що інші користувачі мають ті самі права і ті самі обов'язки, що й Ви;
• не перевантажуйте ресурсів Інтернет; перш ніж звертатись до її можливостей, зробіть все можливе на локальному комп'ютері.

Перспективи Інтернет — IPN

У1997році Вінтон Серф (один із творців протоколу TCP/IP, «бать­ко» Інтернет) висунув ідею міжпланетарного розширення Інтер­нет. Сьогодні IPN (InterPlaNetary Internet) — це проект, який фінансу­ється NASA і реалізується спільними зусиллями урядових організацій та промислових груп. Метою проекту є підтримка космічних систем зв'язку, проектування роботів, створення в Сонячній системі аванпос­тів як із присутністю, так і з відсутністю людини. IPN стане «ме­режею об'єднань Інтернет» — звичайні глобальні мережі підмикатимуться до мережі верхнього рівня. Передавання даних здійснюва­тиметься за допомогою нового транспортного протоколу, зорієн­тованого на великі відстані. Таким чином стане можливим переда­вання даних між Землею і, приміром, Марсом.

Адресація в Інтернет

Одним із найважливіших елементів спадщини, що перейшла до Інтернет, є протокол маршрутизованого доставляння пакетів TCP/IP, на який було переведено ARPAnet у 1983 році, що уможливило розширення мережі до світового масштабу.

Протоколи Інтернет — ТСРЛР

TCP/IP — це набір протоколів, серед яких TCP і IP є основними.

TCP (Transmission Control Protocol) — протокол управління пе­редаванням даних у вигляді пакетів — TCP-сегментів, які склада­ються із заголовків TCP і даних. Саме передавання здійснюється за допомогою протоколу IP. TCP забезпечує високу надійність пе­редавання даних, оскільки передбачає використання контрольних сум для перевірки їх цілісності і відправлення підтверджень того, що передані дані було прийнято без перекручувань.

IP (Internet Protocol, протокол Інтернет) — протокол низького рівня, який відповідає за переміщення пакетів даних по окремих мережах, пов'язаних між собою маршрутизаторами. Дані переда­ються у вигляді пакетів, що називаються ІР-датаграмами.

В основу маршрутизації в Інтернет покладено IP-адресу. ІР-ад­реси — це 32-бітові числа, що розбиваються на октети (восьмибітові числа), які записують у вигляді десяткових чисел, на­приклад 124.44.186.11. Перші три частини адреси позначають на­лежність до певного класу мереж, а остання є унікальною для окремого комп'ютера. Коли формується мережа, їй присвоюється номер, який визначає кількість машин у межах цієї мережі1. IP-адреси окремим машинам призначають із заданого так діапа­зону. Інформація, що передається, розбивається на пакети, у ко­жному з яких вказується адреса. Пакети доставляються незалеж­но один від одного і збираються у вузлі-одержувачі.

Для зручності користувачам надається інша система, що ґрун­тується на символьних ідентифікаторах, — так звана доменна адресація — за таким шаблоном:

ім'я_користувача @ назва_системи . домен

Більшість імен короткі (до 8 символів), вони не можуть місти­ти пропусків і звичайно записуються буквами в нижньому регіст­рі. Двоє користувачів, які працюють на одному комп'ютері, не можуть мати однакових імен. Домен, який вказується слідом за крапкою, може складатися з кількох підцоменів, назви яких та­кож відокремлюються крапками, наприклад .kiev.ua або .com.ua.

Відповідність адреси, відомої користувачеві, IP-адресі, що її використовують внутрішні механізми передавання даних, забез­печується службою імен доменів DNS (Domain Name System), яка виконує їх двосторонню трансляцію.

Cимвол сучасності — @

Перше електронне повідомлення по мережі надіслав 1971 року американський комп'ютерний інженер Рей Томлінсон. Саме він ви­брав символ @ як розділовий знак, що не зустрічається в жодному імені і не може призвести до плутанини. Походження символа @ викликає суперечки серед лінгвістів і палеографів. Дослідження показують, що він зародився у XV столітті в іспано-арабських та греко-романських мовах як комерційний символ для позначення одиниць виміру товару, зокрема амфори (anfora або arroba) — міри маси приблизно в 12,5 кг. Вимова «арроба» залишається за цим символом і в деяких сучасних мовах, але частіше для його позначення використовуються метафори: «собачка», «равлик», «черв'як», «ми­шеня», «булочка з корицею», «штрудель» та ін.

Доменна структура Інтернет є ієрархічною. Найвищий (корене­вий) рівень не має назви. Далі йде обмежена кількість доменів верх­нього рівня, в яких може бути практично необмежена кількість до­менів 2-го рівня і т. д. Імена доменів верхнього рівня (Top Level Domains, TLDs) стандартизовані, їх можна поділити на два типи: описові імена родових доменів (generic Top Level Domains, gTLDs) та імена, які визначають розміщення домену. Адреса комп'ютера може мати ім'я одного з цих типів (але не обидва разом).

Найпоширенішими є родові домени, які визначають приклад­ний напрямок мережі: .com — комерційні організації, .edu — освітні установи, .gov — урядові установи, .int — міжнародні ор­ганізації, .mil — військові установи, .net — мережні організації, .org — організації, які не належать жодній іншій категорії.

З 1997 року було впроваджено нові домени верхнього рівня, серед яких: .aero — авіатранспорт, .arts — культура і розваги, .biz — бізнес, .coop — кооперативи, .firm — бізнес (фірми), .info — інформаційні послуги, .museum — музеї, .name — приватні особи, .nom — персо­нальні, .pro — професіонали (юристи, економісти і т. п.), .гес — від­починок і розваги, .shop — магазини, .web — WWW-діяльність.

Імена географічних доменів завжди подаються як двобуквене скорочення назви країни, зазвичай, згідно зі стандартом ISO-3166-1 (звідси їх позначення — ccTLDs, country-code Top Level Domains, домени верхнього рівня з кодами країн). Прикла­ди: uа — Україна, са — Канада, еu — Європейський Союз, uk — Великобританія, us — США. Український домен верхнього рівня .UA було зареєстровано у грудні 1992 року. Право адміністрування домену було надано ТОВ «Комунікаційні Системи», яке пізніше припинило свою діяльність

Імена доменів верхнього рівня в конкретній адресі не завжди точні. Багато з постачальників мережних послуг не вказують своїм доменом верхнього рівня «net», комп'ютери з назвами домену «edu» можуть використовуватись для комерційних або вій­ськових цілей, а адреси географічного домену «ag» — належати німецьким бізнесменам.

За призначенням домени поділяють на публічні (спільного ко­ристування) — такі, що адмініструються в інтересах певної спіль­ноти, та приватні, що адмініструються певною фізичної або юри­дичною особою у своїх власних інтересах. Так, домен .UA адмі­ніструється в інтересах української Інтернет-спільноти — спіль­ноти всіх громадян і/або резидентів України, фізичних та юри­дичних осіб, органів державної влади та управління України, ор­ганів місцевого самоврядування, які використовують мережу Ін­тернет та Інтернет-технології, незалежно від мети та способів та­кого використання.

Доменні імена Інтернет є сферою, де стикаються суперечливі інтереси багатьох зацікавлених осіб і сил. Будь-яка фірма або ко­ристувач, які бажають мати своє «представництво» в Мережі, мають вирішити проблему вибору доменного імені.

У контексті Інтернет проблема набуває інших аспектів. До­менне ім'я пропонується зовнішньому світу, а тому воно має стосуватись або сфери діяльності фірми, або її назви, добре за­пам'ятовуватись, бути коротким і легко вимовлятись. Остан­нім часом з'явилась можливість зареєструвати доменне ім'я верхнього рівня українською або російською мовою, напри­клад «супермаркет.com» або «npaeo.net». Що ж до проблем доменних імен, поданих кирилицею, то їх можна назвати, уявивши необхідність набра­ти ім'я, зареєстроване корейською, китайською або японською (ієрогліфами).

Реєстрація доменних імен — спосіб збагачення

Дуже популярним в Інтернет способом збагачення є кіберск-воттинг — реєстрація з метою наступного перепродажу домен­них імен, які можуть знадобитись кому-небудь у майбутньому. За неперевіреними даними, Cinema.com було продано за 700 тис. дол. США, а WallStreet.com — за 1,03 млн. Міжнародний третейський суд WIPO, створений 1999 року, за час свого існування вже розгля­нув кілька тисяч справ за позовами компаній, які не бажають вику­пати у третіх осіб права на використання власного імені як доме­ну. Очікується кількаразове зростання кількості таких справ у зв'язку з уведенням нових доменів, хоча СОПЕ передбачає певний механізм розв'язання проблем — у разі задоволення її вимог товар­ний знак буде зареєстровано в кожному з доменів.

Ця проблема має й інший бік. За оцінками фахівців, 90 % домен­них імен в Інтернет не використовуються — вони зареєстровані «про запас» або позначають проекти, які вже закрито.

Сервіси Інтернет

Найбільш популярними сервісами Інтернет є поштові (служби електронної пошти), пошукові (спеціальні пошукові системи та підмережі), віддаленого доступу (Telnet), розподілених ресурсів (FTP, Archie, Gopher, WAIS), інформаційні (WWW).

1. Електронна пошта (E-mail, electronic mail) — це служба поштового зв'язку, в якій повідомлення передаються в електрон­ному вигляді з використанням комп'ютерів і каналів зв'язку. 1965 р. в Масачусетськом технологічному інституті була написана програма MAIL, яка використовувалася для обміну повідомленнями про помилки між програмістами.1971 р. Рей Томлінсон написав дві програми SNDMSG (відправити повідомлення) і READMAIL (отримати пошту), йому належить також ідея використовувати @ в адресах електронної пошти.

Електронна пошта може пересилатись не тільки у глобальних мережах (зокрема, Інтернет), а й у локальних. Послання досягає адресату у ліченні хвилини після відправлення. Кожної секунди в світі через Інтернет надсилається близько 4 тис. повідомлень (1994 р.)

Списки розсилки, телеконференції, окремі Web-сервери Інтер­нет мають розділи FAQ (Frequently Asked Questions) — запитання, які часто ставлять. Користувачеві-початківцю настійливо реко­мендується ознайомитись із відповідями на ці запитання, щоб уникнути помилок і не відволікати адміністраторів.

2. Telnet— послуга віддаленого доступу (дистанційний доступ). Користувач може пра­цювати на віддаленому комп'ютері майже так само, як і в разі безпосереднього доступу. Комп'ютер користувача виступає тер­міналом віддаленого комп'ютера. Слово «telnet» також позначає протокол, який підтримує відповідну послугу, і програму, яка об­слуговує сеанси роботи користувача. Був популярним на початку створення Інтернет. Зараз ним користуються переважно інформаційні служби.