Виховання і соціальне виховання

Особлива роль в соціальному становленні дитини приділяється освоєнню нею мови. Розвиток мови пов'язаний у дитини з тривалим і складним процесом, в якому вона навчається володіти формами тієї мови, в атмосфері якої вона розвивається. Разом із мовою дитина непомітно для себе засвоює цілу систему ідей, розуміння світу і людини в ньому.

У процесі соціалізації дитина засвоює велику кількість знань про суспільство, суспільні відносини, соціальні статуси і ролі, норми і правила соціальної поведінки та багато іншого. Вона також набуває різні уміння і навички, які сприяють її інтеграції в суспільство.

У процесі навчання в школі або іншому навчальному закладі дитина, як відомо, отримує перш за все академічні знання і необхідні для їх засвоєння і використання уміння. Проте одночасно з цим вона набуває певні систематизовані соціальні знання, уміння і навички, які доповнять стихійно одержуваний дитиною соціальний досвід і забезпечать більш успішне освоєння соціальних норм, установок, цінностей, ролей. Цілеспрямований процес передачі соціальних знань і формування соціальних умінь і навичок, що сприяють соціалізації дитини, називається соціальним навчанням.
Поряд з поняттям соціального навчання в науковій літературі останнім часом широко використовується термін соціальна освіта.

Виховання як основна категорія педагогіки є об'єктом пильної уваги вчених протягом усієї історії розвитку педагогічної думки. Разом з тим проблема змісту поняття «виховання» як би запрограмована на постійну новизну і актуальність, бо воно має принципове значення, оскільки смислове наповнення цього поняття визначає основні підходи до цілей, задач та засобів педагогічної діяльності.

З іншого боку, виховання - це вічна і загальна категорія суспільного життя. Очевидно, що соціальний феномен виховання значно ширше позначає його час. Спробуємо коротко простежити, як змінювалися цілі і зміст виховання в історії розвитку нашого суспільства. Ці зміни знаходять відображення, як правило, в уточнюючому визначенні, яке приєднується до цього слова: сімейне виховання, народне виховання, моральне виховання та ін.

У вітчизняній історії витоки виховання йдуть у давньослов'янську язичницьку етнокультуру. Корінний поворот в зміні цілей і змісту виховання був зроблений після революції, коли відбувся розрив з християнським вихованням, найбагатшим спадщиною вітчизняної педагогічної думки і практики. Це явище породило у вчених-педагогів чисельні дискусії: що є предметом педагогічний науки, яка повинна бути взаємозв'язок між суспільством і школою, яка роль школи у вихованні підростаючого покоління, чи може школа вплинути на соціальне середовище та ін У ці роки міцно утвердився термін соціальне виховання. У перші роки радянської влади проблема соціального виховання була однією з провідних в педагогіці. Це обумовлено, принаймні, двома факторами: соціальним становищем дітей та активним розвитком педології.