Організаційно-економічні основи сільськогосподарських підприємств

Реформування економіки і розвиток різних форм власності та господарювання

Тема 3. Види і організаційно-економічні основи сільськогосподарських підприємств та об’єднань

Контрольні питання

1. Сутність системи ведення господарства.

2. Класифікація системи ведення сільського господарства.

3. Яка система вважається раціональною?

4. Складові елементи і завдання системи рослинництва.

5.Основні системи землеробства.

6. Складові та завдання системи тваринництва.

7. Складові та завдання системи ведення обслуговуючих структур і підсобних виробництв.

3.1. Реформування економіки і розвиток різних форм власності та господарювання.

3.2.Організаційно-економічні основи сільськогосподарських підприємств.

3.3. Організація фермерських і особистих господарств.

3.4. Організаційні форми агропромислових об’єднань.

Значне ослаблення економіки і адміністративні методи управління нею є основними причинами початку реформування аграрного сектора. Постало завдання переходу до ринкових відносин (тобто до економічних методів управління), які будуються за принципами госпрозрахунку: самостійності, матеріальної зацікавленості й відповідальності, самофінансування, режиму економії тощо. Необхідно було створити на селі умови для становлення господаря-власника, побудови на основі власності різних ефективних форм господарювання. Для цього було прийнято відповідні закони («Про власність», «Про форми власності на землю», «Про підприємництво», «Про господарські товариства», «Про фермерське господарство», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» та ін.) і проведено реформу власності на землю та майно з передачею їх у приватну власність (приватизацію) з використанням відповідних механізмів для державних і недержавних (колгоспів) підприємств.

Приватна власність змушує працювати продуктивніше, що веде до економічного зростання бізнесу. Але в державі створюються умови для ефективного розвитку не лише приватної власності, а й державної та комунальної. На основі різних форм власності можуть розвиватися різні організаційно-правові форми господарської діяльності, що функціонують як підприємства та об’єднання.

До сучасних сільськогосподарських підприємств відносяться приватні (приватно-орендні) підприємства, господарські товариства, державні підприємства, сільськогосподарські кооперативи.

Приватне (приватно-орендне) підприємство – це формування, засноване на власності юридичної (або фізичної) особи, що бере на себе повну відповідальність за кінцеві результати, має право найму робочої сили. Взаємовідносини з власниками орендованих земельних і майнових паїв будуються на основі договорів з виплатою орендної плати. Отже, приватне підприємство – це самостійно господарюючий на основі статуту суб’єкт, що здійснює виробничу і комерційну діяльність на базі як власності засновника, так і орендованих майна і землі з метою одержання прибутку.

Господарські товариства бувають акціонерними, з обмеженою і додатковою відповідальністю, командитними і повними товариствами.

Акціонерне товариство створюється на засадах угоди між юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Воно має статутний фонд, поділений на визначальну кількість акцій рівної номінальної вартості і несе відповідальність за зобов’язаннями лише майном товариства.

Розрізняють два типи (види) акціонерних товариств: публічні, акції яких розповсюджуються вільно без обмежень для придбання; приватні, акції яких розповсюджуються тільки між засновниками. Акції підтверджують членство в підприємстві, пайову участь у його статутному фонді, право на участь в управлінні ним, на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також розподілі майна при ліквідації товариства. Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів. Засновниками товариства можуть бути держава або громадська організаційна структура, а також фізичні (або юридичні) особи (одна, дві чи більше осіб). Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати свої акції без згоди інших акціонерів. Приватне товариство теж може прийняти рішення загальними зборами про здійснення публічного розміщення акцій. У такому разі до статуту товариства вносяться відповідні зміни і воно перетворюється на публічне. Товариство діє на підставі установчого договору та статуту, в яких оговорено весь механізм господарювання.

Товариство з обмеженою відповідальністю – підприємство, створене на засадах угоди юридичними особами або громадянами шляхом об’єднання їх майна (з формуванням статутного фонду в сумі не менше 100 розмірів мінімальної заробітної плати) та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку, порядок розподілу якого узгоджуються з усіма партнерами. Його учасники відповідають по зобов’язаннях підприємства тільки своєю часткою в статутному фонді.

Для досягнення певної єдності інтересів, таке формування доцільно створювати, як правило, наявністю незначної групи власників (10-20 осіб, максимум 50). Структура управління – триступенева (загальні збори – голова товариства – виконавча дирекція), голосування – відповідно до розмірів частки учасника у статутному фонді. Учаснику, який вибуває з підприємства (в тому числі є виключеним), товариство виплачує пропорційну його частці у статутному фонді частину вартості майна і прибутку протягом 12 місяців з дня вибуття. Розширення чисельності учасників товариства спричиняє збільшення розмірів статутного фонду і відповідної державної реєстрації змін до установчих документів.

Товариство з додатковою відповідальністю – це підприємство, особливістю якого є додаткова відповідальність його учасників за зобов’язаннями товариства не лише своїми внесками до статутного фонду, а й власним майном в однаковому (кратному до внеску кожного учасника) розмірі для всіх їх. Така відповідальність підвищує зацікавленість його учасників не тільки в успішній діяльності товариства, а й збереженні власного майна. У той же час додаткова відповідальність у цих підприємствах також є обмеженою (кратним розміром внеску), тобто стягнення за боргами не може бути звернене на все особисте майно учасників.

Повним товариством є підприємства, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Ведення справ товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників або всіма ними; одним чи кількома з них, яким рештою учасників спеціальним дорученням визначається обсяг повноважень.

Наявність повної солідарної відповідальності учасників підвищує довіру до цих підприємств з боку кредиторів та інших партнерів. Але великий ризик стримує їх створення.

Проміжним товариством з обмеженою і повною відповідальністю є командитне товариство, куди входять один або більше учасників з повною відповідальністю та один або кілька - з обмеженою. При цьому управління діяльністю товариства здійснюють лише учасники з повною відповідальністю, бо вони несуть солідарну відповідальність за зобов’язаннями підприємства усім майном, що їм належить (в тому числі й особистим). Інші учасники товариства відповідають за його зобов’язаннями лише власним внеском. Учасники, що несуть повну відповідальність, можуть максимально залучати до товариства майно, вартість якого відповідає вартості їх власного внеску. Вступ вкладника до товариства не потребує внесення змін до установчих документів.

Ризик організації командитного товариства великий, але й можливості теж дуже значні. Адже засновники (учасники з повною відповідальністю) для ефективного функціонування можуть використовувати капітал великої кількості вкладників. При цьому порівняно з іншими товариствами дана організаційно-правова форма надає можливості для більш ефективного управління, оскільки рішення приймаються тільки засновниками, що спрощує їх прийняття.

Державне підприємство - це формування, засноване на базі державної або комунальної власності. Таке підприємство створюється згідно з рішенням власника майна чи уповноваженого ним органу. Підприємству надається право оперативного володіння та користування майном. Радгосп, наприклад, є державним підприємством, особливості його діяльності зазначені в його статуті.

Органами управління державного підприємства є Міністерство та інші органи виконавчої влади. Вони приймають рішення про призначення на посаду та звільнення з посади керівника формування, затверджують статут, здійснюють контроль за його дотриманням і за ефективністю використання майна. Затверджують умови та розмір фонду оплати праці, фінансовий план і план розвитку підприємства, укладають з ним державні контракти на поставку продукції (робіт, послуг) для державних потреб, визначають порядок використання прибутку через встановлення обов’язкових нормативів його розподілу.

Сільськогосподарський кооператив – це підприємство (виробниче або обслуговуюче), створене шляхом добровільного об’єднання матеріальних внесків (зі створенням майнового фонду) і зусиль сільськогосподарських товаровиробників – власників (громадян та юридичних осіб), організації демократичного управління і поділу ризику та доходів відповідно до участі в господарській діяльності цього підприємства.

Члени кооперативу можуть використовувати його послуги і беруть на себе відповідальність, передбачену членством. До органів управління, крім загальних зборів, відносяться правління, спостережна рада, виконавча дирекція і ревізійна комісія. Діяльність такого формування має бути керована особами, обраними або призначеними за згодою членів, а також їм підзвітними. Члени кооперативу мають однакове право голосу (один член – один голос) і участі у процесі прийняття рішень, що впливають на результат діяльності підприємства.

Прибуток належить членам кооперативу і має розподілятися так, щоб уникнути можливості збагачення одного за рахунок іншого. З такою метою приймається рішення щодо відрахувань на розвиток діяльності кооперативу, на загальні суспільні цілі, на утримання утворюючих кооперативом спілок, розподілу прибутку серед членів пропорційно їх діловій участі в діяльності кооперативу.

Економічна суть кооперативу більш пов’язана із задоволенням інтересів учасників в отримані необхідних послуг, тоді як в акціонерному бізнесі (тобто звичайні корпорації) домінуючим мотивом є забезпечення ефективного використання вкладеного капіталу. Це в свою чергу формує різні механізми досягнення кінцевої мети.

Крім членів кооперативу ( які зобов’язані брати трудову участь у підприємстві), в ньому можуть бути асоційовані члени, які не зобов’язані брати трудову участь у його діяльності. Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які мають право дорадчого голосу. Вони одержують дивіденди на внесені паї і орендну плату за передану в користування кооперативу земельну ділянку, а також першочергове право одержувати дивіденди та належні їм паї при ліквідації кооперативу.

Товаровиробники різних форм господарювання на основі пайових внесків можуть створювати обслуговуючі кооперативи. Основною метою такого кооперативу є обслуговування виробництв своїх членів, надання комплексу послуг, пов’язаних з виробництвом (використанням техніки, хімічних засобів, кормів тощо), зберіганням, переробкою, збутом продукції, будівництвом, кредитною діяльністю на ін. Їх персонал – найманий. З ним укладається трудова угода, в якій визначається форма та порядок оплати праці найманих працівників. Обслуговуючі кооперативи знайшли в західних країнах значний розвиток. В Україні ж вони почали більш інтенсивно створюватись в останні роки.