Процеси пам’яті

Запам’ятовування – це процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через поєднання її з набутою раніше. Запам’ятовування завжди вибіркове. У пам’яті зберігається далеко не все. Вибірковість пам’яті залежить від потреб, мотивів, цілей, інтересів, діяльності особистості.

За характером запам’ятовування буває механічне (без усвідомлення логічного зв’язку між різноманітними частинами інформації, що сприймається) і осмислене (ґрунтується на розумінні внутрішніх логічних зв’язків між окремими частинами інформації). Відомо, що осмислене запам’ятовування продуктивніше, ніж механічне.

Відтворення – це процес пам’яті, у результаті якого відбувається пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків. Найпростіша форма відтворення – упізнавання – це відтворення певного об’єкта або інформації в умовах повторного сприймання. Складнішими формами відтворення є згадування і пригадування. Згадування – відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Наприклад, під час складання іспиту студент може без підготовки правильно відповісти на запитання. Пригадування – відтворення збереженої в пам’яті інформації при докладанні певних вольових зусиль. Так, свідок скоєння злочину відтворює інформацію, що запам’ятав з докладанням певних вольових зусиль, намагається пригадати подію деталізовано. Від уміння пригадувати залежить ефективність використання набутих знань.

Забування – процес протилежний запам’ятовуванню, виявляється в тому, що втрачається чіткість збереженого в пам’яті, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Доцільно знати, що інтенсивне забування інформації відбувається у перші шість годин після запам’ятовування. Тому для тривалого збереження інформації в пам’яті потрібно її повторювати після вивчення з таким інтервалом: перше повторювання – через 15-20 хв.; друге – через 8-9 год.; третє – через добу.

Здавна люди помітили, що через певний час закарбована інформація забувається. Одна з найвідоміших теорій забування була сформульована З. Фройдом. На його думку, найчастіше забування можливе в результаті витіснення або мотивованого забування. Засновник психоаналізу вважав, що забування зумовлене внутрішнім протестом людини, небажанням пам’ятати. Це відбувається у тих випадках, коли людина прагне щось забути, що нагадує їй про неприємні обставини, ситуації, випадки, людей, речі тощо, і викликає негативні емоційні переживання.

Цікавими, на наш погляд, є результати досліджень Б. Зейгарник. Сутність експерименту дослідниці полягав у тому, що піддослідним пропонувалося виконати серію завдань, частину з яких дозволялося завершити, а інші – переривалися незавершеними. У результаті з’ясувалося, що піддослідні вдвічі частіше пригадували незавершені завдання, ніж завершені. Це спричинено впливом мотивації на вибірковість пам’яті і пояснює збереження в ній відбитків незавершених завдань. Ця закономірність – запам’ятовувати незавершені справи або перерваний потік інформації – має назву «ефект Зейгарник».