Сільське господарство і виробництво продовольства

Перша промислова революція стала точкою відліку не тільки загального гігантського прискорення в розвитку виробничих сил, але і глибокого відставання сільського господарства від промисловості. Якщо раніше особливості сільськогосподарського виробництва забезпечували більшу продуктивність сільськогосподарської праці в порівнянні з ремісничою, то зараз картина різко змінилася. Всі види праці, засновані на механічних процесах придбали таку здатність до підвищення своєї продуктивності, яка була неможливою в умовах переваги відносно консервативних біологічних процесів. В результаті динаміка промислового виробництва і транспорту надовго відірвались від можливостей збільшення сільськогосподарського виробництва. Перемога машинного виробництва породила разом з тим відставання сільського господарства, а весь послідуючий його розвиток став об'єктивно вимушеним пошуком подолання цього відставання. Невипадково, що в цю переломну епоху виникло мальтузіанство. Ріст промислового виробництва, відтік туди зростаючої маси робочої сили і збільшення платоспроможного попиту на предмети вжитку і перш за все на продовольство, викликали його нестачу, і швидкий ріст цін. Так склалась і теорія “збиткового населення”, і теорія неминучого підвищення цін на сільськогосподарську продукцію.

На початкових етапах розвитку капіталізму відставання сільського господарства від промисловості компенсувалось соціально-економічними засобами. Голод та еміграція були першою реакцією на нестачу продовольства. Так, масова еміграція із Великобританії та Ірландії почалася в 20-х роках XVIII ст.; в 40-х роках вона досягла уже 200 тис. чоловік за рік. В Ірландії еміграція разом із смертю від голоду призвела до загального зниження чисельності населення з 8,2 млн. чол. в 1841 р. до 4,5 млн. чол. До початку ХІХ ст. Почав збільшуватись імпорт продовольства і сільськогосподарської сировини із аграрних той час країн (Росії, США, Канади) і колоній, чому сприяв розвиток морського і залізничного транспорту. Однак поступово в країнах, охоплених промисловою революцією, науково-технічний прогрес з великим запізненням (приблизно на 100 років) став просуватись в сільське господарство і виробництво продовольства.

В кінці ХІХ – початку ХХ століття в сільському господарстві індустріально розвинутих країн розпочалась своя перша промислова революція. Її головними елементами були: поява сільськогосподарських машин, що стало можливим дякуючи двигунам внутрішнього згорання і масове виробництво мінеральних добрив.

Перші трактори з двигуном внутрішнього згорання були випущені в 1901 р., у 1905 р. їх виробництво досягло 20 тис., а в 1918 р. (тільки в США) – 133 тис. шт. Зернозбиральні комбайни з'явились після 1905 р., а в 1920 р. їх було вироблено більше 3 тис. шт.

Основним джерелом міндобрив природного походження була в кінці ХІХ ст. чилійська селітра. Світове добування селітри складало у 1913 р. 2,6 млн. т. В 1914 р. виробництво хімічною промисловістю лише одних азотних добрив досягло 1,3 млн. т.

Механізація сільського господарства забезпечила підвищення продуктивності праці і вивільнення із сільського господарства робочої сили, необхідної для розвитку інших галузей економіки.

В 40-х роках ХІХ ст. доля сільськогосподарського населення складала в США 80%, Франції – 2/3, в Англії – 1/3. Вже на початку ХХ ст. в англійському сільському господарстві було зайнято менше 10% робочої сили, а в США цей рубіж був досягнутий на початку 60-х років; в даний час нижче 10% рівня знаходиться Австрія, Канада, ФРН. У дореволюційній Росії в сільському господарстві було зайнято 75% населення, а зараз – 20%.

Ці обставини призвели до значного підвищення товарності сільського господарства, яка до того складала від 5 до 20%, що значно розширило сировинну базу промисловості. В Росії товарність зернового господарства досягла в кінці ХІХ – початку ХХ ст. приблизно 20-25%.

Відносно швидко почало розвиватись на початку ХХ ст. виробництво калійних і фосфорних добрив, що базувалося на великих запасах гірсько-хімічної сировини (особливо великі запаси калійних солей). Складніше було створення масового виробництва азотних добрив; лише в 10-х роках ХХ ст. в Німеччині була практично реалізована ідея синтезу аміаку в результаті зв'язування азоту повітря. Масове виробництво і використання калійних, фосфорних і азотних добрив почалось в США і Західній Європі в 20-30 роках. Використання мінеральних добрив наряду з органічними сприяло значному збільшенню врожаю, особливо зернових культур і бавовнику. При сучасних масштабах внесення мінеральних добрив вони забезпечують приблизно 1/3 світового врожаю.

Відомо, що 1 т поживних для рослин речовин дає в середньому підвищення врожаю, яке рівняється збору врожаю з 4,3 га (без внесення добрив). В 1975 р. світове виробництво калійних добрив склало 24 млн. т, азотних – 45, фосфорних – 29,5 млн. т (в перерахунку на 100% поживних речовин), а посівні площі – приблизно 1 млрд. га. Це означає, що внесення в ґрунт 78,5 млн. т добрив еквівалентно розширенню на 1/3 посівних площ або одержання приблизно такої ж долі врожаю.

Обидва технічні зрушення, що революціонували сільське господарство (впровадження сільськогосподарських машин і міндобрив), зобов'язані своїм походженням перш за все науці. Однак сам процес вирощування культурних рослин і домашніх тварин продовжував розвиватись емпірично і таке положення в значній мірі зберігається і понині.

Пояснюється це складністю самих біологічних процесів, на яких базується сільське господарство. Наука почала підходити до розкриття їх природи, до поняття структури живої матерії і закономірностей її розвитку лише у другій половині ХХ ст.

Для перетворення біологічної науки у вирішальний фактор розвитку сільського господарства і медицини необхідно створення біологічної технології, здатної перебудувати на науковій основі сфери праці і види виробництва, що використовують головним чином біологічні процеси. Однак до цього революційного перевороту, який ще тільки назріває, основи сільськогосподарського виробництва залишаються поки що консервативними, а методи їх регулювання, як правило, емпіричними.

До початку першої промислової революції сільське господарство було сферою праці переважної часини людства; тут накопився досвід сотень поколінь людей. Тому навіть на чисто емпіричній основі склався досить високий, хоча не усвідомлений науково, рівень володіння законами живої природи. Головним інструментом такого досвіду була селекція, тобто відбір рослин і тварин, а потім таких їх властивостей, які б найбільше відповідали вимогам людини з однієї сторони, і конкретним, локальним природнокліматичним – з іншої. Така емпірична технологія дала видатні результати, і сьогодні людство користується тим фондом культурних рослин і домашніх тварин, які були відібрані задовго до початку епохи науково-технічного прогресу.

Збільшення попиту на продовольство і сільськогосподарську сировину, що викликало розвиток промисловості, стимулювало селекцію і створення раціональних систем землеробства. Розпочався цей процес в Англії і вже в ХVІІІ – початку ХХ ст. це привело до значного підвищення біологічної продуктивності сільського господарства. В подальшому цей процес розповсюдився на інші європейські держави. Однак на початку ХХ ст. біологічна продуктивність сільського господарства складала в індустріально розвинутих країнах всього лише 10-20% потенціальної.

У середньовічній Англії урожайність пшениці складала біля 7 ц/га, в Росії – 6,6 ц/га (1909-1913 рр.).В середині ХVІІІ ст. (1735 р.) урожай в Англії досяг 14 ц/га, а до 1870 р. – 20 ц/га.

Зростала продуктивність тварин; якщо в 1710 р. середня вага биків на лондонському ринку складала 170 кг, телят – 23, овечок – 17 кг, то в 1795 р. – відповідно 360, 68, 36 кг. Молочна продуктивність тварин досягла на початку ХХ ст. в Англії – 2,4 тис. л на одну корову, в Данії – біля 3 тис. л.

До середини ХХ ст. селекційна робота досягла високого рівня. Були виведені високоврожайні сорти зернових, бавовнику, овочів і фруктів, спеціалізовані породи домашніх тварин, що дозволило в індустріально розвинутих країнах в середньому подвоїти біологічну продуктивність сільського господарства в порівнянні з початком століття. Урожайність зернових в середньому перевищила 40 ц/га, надої молока досягли 5 тис. кг на одну корову за рік. В США середня продуктивність орних земель і пасовищних угідь в 50-ті роки була в 2 рази вищою, ніж у 1900 р. В країнах з найбільш інтенсивним сільським господарством (Голландія, Великобританія, Данія, Німеччина та ін.) урожайність пшениці перевищила у 80-ті роки 60 ц/га, надої молока наблизились до 6 тис. кг.

І навіть цей рівень все ще далекий від тієї потенціальної продуктивності, яку вдається реалізувати при найкращому сполученні родючості землі, добрив і пестицидів, води, мікробіологічних добавок, покращення сортів рослин і порід тварин. Можна припустити, що продуктивність вичерпана навіть в розвинутих країнах не більше ніж на 30-40%. Якщо мати на увазі ті перспективи, які відкриває біотехнологія, то можливості все більш ефективного регулювання і використання біологічних процесів сьогодні здаються невичерпними. Біотехнологія віщує не менш глибоку революцію в розвитку виробничих сил, ніж та, яка була здійснена за допомогою машин, електроенергії або органічної хімії.

Створене на науковій основі регулювання біологічних процесів дозволяє не тільки підняти продуктивність біологічних ресурсів – рослинних і тваринних, але і зробити їх більш економічними, забезпечити більш ефективне використання мінеральних добрив, води, енергії і т.п. Ця задача може успішно вирішуватись на основі організації високопродуктивних крупно масштабних агробіоценозів (спільництво рослин, тварин, мікроорганізмів, створених в результаті діяльності людини), найбільш повно використовуючи, як створені людиною, так і природні ресурси ґрунту, клімату і т.д. Тим самим регулювання окремих біологічних процесів повинно доповнитися їх системним удосконаленням, що обіцяє як великий економічний ефект, так і збереження екологічної рівноваги.

Біотехнологія здатна не тільки підняти сільське господарство до рівня, що відповідає потребам інших сфер виробництва, соціальним потребам, але і переробляти на новій, біологічній основі її технології, які склались як переважно механічні, фізичні, хімічні або їх сполука.

Виникають перспективи розвитку якісно нових “біологізованих” екологічно чистих виробничих сил, здатних функціонувати на більш ефективній основі, ніж існуючі, і забезпечити необхідну рівновагу між людиною і природою.