Реферат: Адаптивна фізична культура в Росії

Адаптивна фізична культура в Росії

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Адаптивна фізична культура

РОЗДІЛ 2. ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ СЕРЕД ІНВАЛІДІВ: РЕАЛЬНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ

2.1. Реальність

2.2. Перспективи

РОЗДІЛ 3. Пара олімпійський спорт В РОСІЇ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Біда, приходячи, не питає ні імені, ні прізвища, ні року народження. Нещастя може статися з ким завгодно. Навіть думати не хочеться про те, що народжений здоровою дитина в один жахливий момент перетвориться на людину, як прийнято говорити, з обмеженими фізичними можливостями. І в принципі, не варто.

У реальності живуть сотні, тисячі нещасних дітей і дорослих, позбавлених можливості вести повноцінне життя. Не можна замикати такої людини в чотирьох стінах, нібито захищаючи його від небезпек і труднощів, що підстерігають на вулиці. Комп'ютер і книги - хороші друзі на самоті. Ось тільки чи всім потрібно самотність? І як це - відчувати себе «відрізаним» від усього іншого світу?

У системі заходів соціального захисту інвалідів все більшого значення набувають її активні форми, найбільш ефективною з яких є реабілітація та соціальна адаптація засобами фізичної культури і спорту. Інтеграція в життя суспільства осіб з обмеженими можливостями сьогодні немислима без їх фізичної реабілітації. Остання є не лише складовою частиною професійної і соціальної реабілітації інвалідів, але і лежить в їх основі.

РОЗДІЛ 1. Адаптивна фізична культура

Адаптивна фізична культура - це комплекс заходів спортивно-оздоровчого характеру, спрямованих на реабілітацію та адаптацію до нормальному соціальному середовищі людей з обмеженими можливостями, подолання психологічних бар'єрів, що перешкоджають відчуттю повноцінного життя, а також свідомості необхідності свого особистого внеску в соціальний розвиток суспільства.

Звичайно, область застосування її - всеосяжна, особливо в нинішніх умовах життя, коли здоров'я населення в цілому і особливо молоді погіршується катастрофічно. І не тільки в нашій країні. Адаптивна фізкультура вже отримала широке поширення в багатьох зарубіжних країнах. Добре підготовлених професіоналів у цій області чекають в поліклініках і лікарнях, санаторіях і будинках відпочинку, оздоровчих та реабілітаційних центрах, у навчальних закладах, особливо спеціалізованих, в спортивних колективах.

Але головне, - адаптивна фізкультура дозволяє вирішувати задачу інтеграції інваліда в суспільство. Яким чином?

У людини з відхиленнями у фізичному або психічному здоров'ї адаптивна фізкультура формує:

• усвідомлене ставлення до своїх сил у порівнянні з силами середньостатистичного здорової людини;

• здатність до подолання не лише фізичних, а й психологічних бар'єрів, що перешкоджають повноцінного життя;

• компенсаторні навички, тобто дозволяє використовувати функції різних систем і органів замість відсутніх або порушених;

• здатність до подолання необхідних для повноцінного функціонування в суспільстві фізичних навантажень;

• потреба бути здоровим, наскільки це можливо, і вести здоровий спосіб життя;

• усвідомлення необхідності свого особистого внеску в життя суспільства;

• бажання поліпшувати свої особистісні якості;

• прагнення до підвищення розумової та фізичної працездатності.

Вважається, що адаптивна фізкультура за своєю дією набагато ефективніше медикаментозної терапії. Зрозуміло, що адаптивна фізкультура має строго індивідуальний характер. Адаптивна фізкультура повністю від початку і до кінця відбувається під керівництвом фахівця з адаптивної фізкультури.

«Адаптивна» - це назва підкреслює призначення засобів фізичної культури для осіб з відхиленнями у стані здоров'я. Це передбачає, що фізична культура у всіх її проявах повинна стимулювати позитивні морфо-функціональні зрушення в організму, формуючи тим самим необхідні рухові координації, фізичні якості і здібності, спрямовані на життєзабезпечення, розвиток і вдосконалення організму.

Магістральним напрямом адаптивної фізичної культури є формування рухової активності, як біологічного та соціального факторів впливу на організм і особистість людини. Пізнання сутності цього явища - методологічний фундамент адаптивної фізичної культури. У Санкт-Петербурзької Академії фізичної культури ім. П.Ф. Лесгафта відкрився факультет адаптивної фізичної культури, завданням якого є підготовка висококваліфікованих фахівців для роботи у сфері фізичної культури інвалідів.

РОЗДІЛ 2. ФІЗИЧНА АКТИВНІСТЬ І СПОРТ СЕРЕД ІНВАЛІДІВ: РЕАЛЬНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ

Загальне поширення має точка зору, згідно з якою турбота суспільства про свої співгромадян-інвалідів є мірилом його культурного і соціального розвитку. "Одним з показників цивілізованого суспільства є його ставлення до інвалідів", - вважає професор П.А. Виноградов.

У резолюції ООН, прийнятої 9 грудня 1975р. досить докладно викладені не тільки права інвалідів, але й ті умови, які повинні їм створюватися державними та громадськими структурами. До цих умов відносяться умови середовища зайнятості, в т.ч. мотивації з боку суспільства, забезпечення медичного обслуговування, психологічна адаптація і створення соціальних умов, включаючи індивідуальний транспорт, а також методичне, технічне і професійне забезпечення.

2.1 Реальність

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я інваліди складають близько 10% населення земної кулі. Ця статистика характерна і для Росії (15 млн. інвалідів). Незважаючи на успіхи медицини, їх число повільно, але неухильно зростає, особливо серед дітей та підлітків. До недавнього часу проблеми цієї досить значної категорії населення ігнорувалися, і все ж останнім часом в результаті поступової гуманізації суспільства були прийняті Загальна декларація прав людини, Всесвітня програма дій щодо інвалідів та Стандартні Правила ООН щодо реалізації рівних можливостей інвалідів. У багатьох країнах прийняті законодавчі акти, в яких знайшли відображення і проблеми інвалідів.

В даний час більшість економічно розвинених країн, і, в першу чергу, США, Великобританія, Німеччина та ін. мають різноманітні програми та системи соціального забезпечення інвалідів, куди входять і заняття фізичною культурою і спортом.

У багатьох зарубіжних країнах відпрацьована система залучення інвалідів до занять фізичною культурою і спортом, яка включає в себе клініку, реабілітаційний центр, спортивні секції та клуби для інвалідів. Але найголовніше - створення умов для цих занять.

Основна мета залучення інвалідів до регулярних занять фізичною культурою і спортом - відновити втрачений контакт з навколишнім світом, створити необхідні умови для возз'єднання із суспільством, участі в суспільно корисній праці і реабілітації свого здоров'я. Крім того, фізична культура і спорт допомагають психічному і фізичному вдосконаленню цієї категорії населення, сприяючи їх соціальної інтеграції та фізичної реабілітації.

У зарубіжних країнах дуже популярні серед інвалідів заняття фізичною активністю з метою відпочинку, розваги спілкування, підтримки чи придбання хорошої фізичної форми, необхідного рівня фізичної підготовленості. Інваліди, як правило, позбавлені можливості вільного пересування, тому в них часто спостерігаються порушення серцево-судинної і дихальної систем.

Фізкультурно-оздоровча активність у таких випадках є дієвим засобом профілактики та відновлення нормальної життєдіяльності організму, а також сприяє набуттю того рівня фізичної підготовленості, який необхідний, наприклад, інвалідові для того, щоб він міг користуватися коляскою, протезом або ортезом. Причому мова йде не просто про відновлення нормальних функцій організму, але і про відновлення працездатності та придбанні трудових навичок. Так, наприклад, у США 10 млн. інвалідів, що становлять 5% населення, отримують від держави допомогу в розмірі 7% від Спільного національного доходу.

Можна сперечатися з твердженням, що саме спортивний рух інвалідів на Заході стимулювало законодавче визнання їх громадянських прав, але безсумнівним є той факт, що спортивний рух "колясочників" в 50-ті - 60-і рр.. у багатьох країнах привернуло увагу до їхніх можливостей та потенціалу.

Беручи до уваги вищесказане, у Всесвітній програмі дій відносно інвалідів зазначено: "Усе більше визнання отримує важливість спорту для інвалідів. Тому держави-члени повинні заохочувати всі види спортивної діяльності інвалідів, зокрема, шляхом надання належних коштів і правильної організації цієї діяльності". Створення рівних умов інвалідам у питанні їх залучення в заняття фізичною культурою і спортом - основне досягнення розвинених країн.

"До останнього часу в Росії ця група населення ставилася до числа фактично виключених з нормального життя суспільства. Їхні проблеми не було прийнято обговорювати публічно. Практика містобудування не передбачала в громадських місцях спеціальних пристосувань, що полегшують для інвалідів пересування. Багато сфери суспільної життєдіяльності були закриті для інвалідів ", - писали в 1996р. автори книги "Основи фізичної культури і здорового способу життя" П.А. Виноградов, А.П. Душанін і В.І. Жолдак.

Довгі роки у нас існувала думка, що поняття "інвалід", "фізична активність", а, тим більше, "спорт" несумісні і засоби фізичної культури рекомендувалися тільки окремим інвалідам як короткочасне захід, що доповнює фізіотерапевтичні та медикаментозні призначення. Фізична культура і спорт не розглядалися як ефективний засіб реабілітації інвалідів, підтримання їх фізичних можливостей і зміцнення здоров'я.

90-і роки внесли серйозні зміни у відношення суспільства до інвалідів у Росії. І, хоча в більшій своїй частині ці зміни лише проголошувалися, вони все ж відіграли свою позитивну роль.

Колегія ГКФТ Росії 31 жовтня 1997р. розглянула питання "Про систему державних заходів з розвитку фізичної культури і спорту інвалідів". У своїй постанові з цього питання колегія відзначила серйозні недоліки в оздоровленні інвалідів засобами фізичної культури і спорту і поява ухилу в бік спорту вищих досягнень на шкоду масової оздоровчої роботи серед цієї групи населення.

Серед головних причин наявних недоліків в роботі на першому місці називається відсутність нормативно-правових основ. Першорядним є, як вже зазначалося вище, відсутність соціально-економічних умов у Росії для вирішення цієї проблеми, а нерозуміння багатьма державними політичними і громадськими діячами важливості вирішення цієї проблеми і подолання старого стереотипу про інвалідів як про непотрібних суспільству людей. Саме на вирішення цих завдань спрямована програма першочергових заходів, підготовлена Управлінням фізкультурно-оздоровчої роботи та по зв'язках з державними та громадськими організаціями ГКФГ Росії.

Найбільш повно ці питання знайшли відображення у Концепції державної політики Російської Федерації в галузі фізичної реабілітації та соціальної адаптації інвалідів засобами фізичної культури і спорту на 1999-2004 рр.., Розробленої за дорученням Ради у справах інвалідів при Президентові Російської Федерації вченими ВНІІФК, співробітниками ГКФТ Росії та інших громадських організацій (Царик А.В., Неверковіч С.Д., Дмитрієв В.С., Селезньов Л.М., Чопик В.Д. та ін.)

2.2 Перспективи

У Концепції державної політики Російської Федерації в галузі фізичної реабілітації та соціальної адаптації інвалідів засобами фізичної культури і спорту на 1999-2004 рр.., Серед основних цілей і завдань Державної політики у галузі реабілітації та соціальної адаптації інвалідів засобами фізичної культури і спорту на першому місці стоїть створення інвалідам умов для занять фізичною культурою і спортом, формування у них потреби в цих заняттях.

І все ж, називаючи шляху досягнення основних цілей в роботі з інвалідами, розробники відзначають: "створити адекватну сформованим соціально-економічних умов структуру державного та громадського управління (а значить і фінансування - автор) фізичної культури і спорту інвалідів".

Такий запис мимоволі наводить на думку про те, що сформована кризова соціально-економічна ситуація в Росії вимагає адекватного управління і фінансування цього важливого напрямку. Погодитися з цим ніяк не можна, тому що навіть у цій кризовій ситуації суспільство може і повинна створити умови, необхідні для життєдіяльності інвалідів.

Серед пріоритетних напрямків діяльності з розвитку адаптивної фізичної культури розробники Концепції справедливо називають:

• залучення як можна більшого числа інвалідів в заняття фізичною культурою і спортом;

• фізкультурну освіту та інформаційно-пропагандистське забезпечення розвитку фізичної культури та масового спорту серед інвалідів;

• забезпечення доступності для інвалідів існуючих фізкультурно-оздоровчих і спортивних об'єктів;

• підготовка, підвищення кваліфікації та перепідготовка фахівців для фізкультурно-реабілітаційної і спортивної роботи з інвалідами;

• створення нормативно-правової бази розвитку фізичної культури і спорту інвалідів.

Безсумнівним достоїнством даної концепції є пропозиції щодо розмежування повноважень і функцій в системі фізичної реабілітації інвалідів між федеральними та регіональними органами державного управління в галузі фізичної культури і спорту.

У зв'язку з цим слід підкреслити, що центр ваги в роботі переміщається на місця. Саме місцеві органи влади, в першу чергу, маємо створювати рівні умови для занять фізичною культурою і спортом серед усіх категорій населення .

Адаптивна фізична культура інтенсивно досліджується в останні роки і передбачає наукове обґрунтування широкого спектра проблем: нормативно-правового забезпечення навчально-тренувальної та змагальної діяльності; управління навантаженням і відпочинком; фармакологічної підтримки спортсменів-інвалідів у періоди граничних і біля граничних фізичних і психічних напруг; нетрадиційних засобів і методів відновлення; соціалізації та комунікативної діяльності; техніко-конструкторської підготовки як нового виду спортивної підготовки і багатьох інших.

Вивчаються найбільш ефективні шляхи використання фізичних вправ для організації активного відпочинку інвалідів та осіб з відхиленнями у стані здоров'я, перемикання їх на інший вид діяльності, отримання задоволення від рухової активності та інших

У фізичній реабілітації адаптивної фізичної культури акцент робиться на пошук нетрадиційних систем оздоровлення осіб з обмеженими можливостями здоров'я, орієнтуючись, перш за все, на технології, що сполучають фізичне (тілесне) і психічне (духовне) начала людини і орієнтуються на самостійну активність займаються (різні способи психосоматичної саморегуляції , психотерапевтичні техніки і т.п.).

Досліджуються біологічні та соціально-психологічні ефекти від застосування рухових дій, пов'язаних з суб'єктивним ризиком, але з гарантованою безпекою для займаються і виконуються з метою профілактики депресії, фрустрації, різних соціально неприйнятних видів залежностей (від алкоголю, психоактивних речовин, азартних ігор та ін.) .

Знаходять наукове обґрунтування технології, засновані на інтеграції рухової діяльності із засобами і методами мистецтва (музики, хореографії, пантоміми, малюнка, ліплення тощо) і передбачають витіснення зі свідомості займаються попередньої картини світу, поглинання їх новими враженнями, образами, активністю, занурення в діяльність, стимулюючу роботу відпочивали ділянок мозку (його обох півкуль), всіх сфер людського сприйняття. Креативні види адаптивної фізичної культури дають можливість займаються переробляти свої негативні стану (агресію, страх, відчуженість, тривожність та ін.), краще пізнати себе; експериментувати зі своїм тілом і рухом; отримувати сенсорне задоволення і радість відчуттів власного тіла.

Проводиться спеціалізація співробітників сектору в різних галузях науки (педагогіці, психології, медицині, фізіології, біомеханіки, математичної статистики і т.д.), а також накопичення великого практичного досвіду в сфері адаптивної фізичної культури (АФК) і адаптивного спорту (АС) забезпечують комплексний підхід у вирішенні проблем, пов'язаних з:

1. розробкою нормативно-правових основ адаптивної фізичної культури і спорту;

2. обґрунтуванням інноваційних технологій науково-методичного забезпечення фізкультурно-спортивної діяльності людей з порушеннями у стані здоров'я;

3. діагностикою (у тому числі комп'ютерної), оцінкою і контролем над станом займаються фізичними та спортивними вправами;

4. наданням практичної допомоги в корекції наявних функціональних порушень;

5. організацією і проведенням наукових конференцій з питань АФК;

6. підготовкою кадрів вищої кваліфікації в сфері АФК (навчання в аспірантурі, проведення дисертаційного дослідження і захист дисертації)

РОЗДІЛ 3. ПАРА ОЛІМПІЙСЬКИЙ СПОРТ В РОСІЇ

У Росії більше 10 мільйонів інвалідів і не всі вони пасивні, дуже багато потребують проведення реабілітаційних заходів саме засобами фізкультури і спорту.

Більше 15 років існує в Росії Параолімпійський рух, діє Параолімпійський комітет та федерація фізичної культури і спорту інвалідів Росії.

На сьогоднішній день в Росії 688 фізкультурно-спортивних клубів інвалідів, кількість займаються адаптивної фізичною культурою і спортом в цілому - більше 95 800 чоловік, створено 8 дитячо-юнацьких спортивно-оздоровчих шкіл інвалідів / ДЮСОШІ /.

Найбільш активно розвиваються адаптивна фізкультура і спорт в республіках Башкирія, Татарія, Комі; Красноярському краї, Волгоградської, Воронезької, Московської, Омській, Пермської, Ростовської, Саратовської, Свердловській, Челябінській областях; містах Москві і Санкт-Петербурзі.

Російські спортсмени беруть участь у чемпіонатах Європи, світу, зимових і літніх Параолімпійських Іграх. У 1988 році Росія вперше взяла участь в Параолімпійських іграх в Сеулі. На Х Параолімпійських іграх в Атланті у 1996 році команда Росії завоювала 27 медалей, у тому числі 9 золотих, 7 срібних та 11 бронзових і посіла 16-е місце. Всього завоювали медалі (з урахуванням командних видів) 52 спортсмена-інваліда з 13 регіонів Росії. 85 російських спортсменів показали результати, що перевищують особисті досягнення.

Виступ збірних команд Росії на XI Параолімпійських іграх 2000 року в м. Сіднеї (Австралія) показало деякий прогрес у підготовці спортсменів-інвалідів до змагань найвищого рангу. Спортивна делегація Росії, представлена 90 спортсменами, завоювала 35 медалей, у тому числі 12 золотих, 11 срібних і 12 бронзових нагород, виступаючи в 10 видах програми з 20, і зайняла 14-е загальнокомандне місце.

Віковий діапазон російських спортсменів на Параолімпійських іграх у Сіднеї коливався від 17 до 53 років. В даний час відбувається значне "омолодження" складу, пов'язане з інтенсивним оновленням більшості збірних команд Росії в період 2003 - 2004 рр..

На зимових Параолімпійських іграх у Солт-Лейк-Сіті в 2002 році росіяни завоювали 7 золотих, 9 срібних та 5 бронзових медалей. Чемпіонами світу з футболу стала збірна Росії.

26 березня 2003 вийшло розпорядження Президента Російської Федерації про підготовку до Олімпійських ігор 2004 року в Афінах і зимових Ігор 2006 року в Туріні, в яке вперше були включені питання підготовки і до Параолімпійських ігор.

Параолімпійські ігри 2004 року в Афінах були п'ятими за рахунком літніми Іграми, в яких брали участь росіяни - 113 спортсменів з ураженням опорно-рухового апарату та вадами зору з 10 видів спорту:

1) легка атлетика - 23 чол.;

2) плавання - 17 чол.;

3) футбол - 14 чол.;

4) дзюдо - 13 чол.;

5) волейбол (чол.) - 14 чол.;

6) кульова стрільба - 8 чол.;

7) пауерліфтинг - 11 чол.;

8) настільний теніс - 6 чол.;

9) кінний спорт - 6 чол.;

10) теніс - 1 чол.

В даний час у розвитку спорту серед інвалідів в Росії відзначається зростання ролі держави. Це проявляється, перш за все, у державній підтримці спорту серед людей з обмеженими можливостями; фінансування системи підготовки спортсменів-інвалідів; формуванні соціальної політики в області спорту інвалідів, зокрема, соціальної захищеності спортсменів, тренерів, фахівців.

Фінансування участі російських спортсменів-інвалідів в офіційних міжнародних змаганнях, включаючи Параолімпійські і Сурдолімпійскіе ігри, збільшилася з 1998 року більш ніж в 10 разів. Обсяг фінансування всеукраїнських спортивних заходів серед інвалідів за п'ять років зріс з 8 до 60 млн. рублів.

У рамках підпрограми "Фізичне виховання і оздоровлення дітей, підлітків та молоді в Російській Федерації / 2002-2005 роки /" федеральної цільової програми "Молодь Росії" / 2001-2005 роки / передбачила виділення 4,3 млн. рублів на зміцнення матеріально-технічної бази науково-практичних центрів фізичної реабілітації. Щорічно в Єдиному календарному плані всеросійських і міжнародних змагань передбачається розділ, в який входить близько 100 всеукраїнських та 60 міжнародних спортивних заходів серед спортсменів з порушенням слуху, зору, інтелекту, з ураженням опорно-рухового апарату. Пріоритетним для Держкомспорту Росії є вирішення питання про прирівнювання статусу інвалідів-спортсменів до статусу здорових спортсменів, статусу параолімпійців - до статусу олімпійців.

Починаючи з 2000 року спортсменам-переможцям та призерам Параолімпійських ігор, а з 2003 року - переможцям і призерам Сурдоолімпійскіх ігор і тренерам, що здійснювали їх підготовку, виділяються грошові винагороди.

Спільно з Параолімпійським і Сурдоолімпійскім комітетами Росії підготовлені списки провідних інвалідів-спортсменів кандидатів на президентські стипендії. 4 грудня 2003 вийшов Указ президента РФ про заснування стипендій спортсменам-інвалідам, які є членами збірних команд Росії по параолімпійських і сурдоолімпійскім видів спорту. Указом передбачається встановити до 100 стипендій щорічно для спортсменів-інвалідів - членів збірних команд Росії по параолімпійських і сурдоолімпійскім видів спорту в розмірі 15 тисяч рублів. (Взято з матеріалів РІА «НОВИНИ»)

ВИСНОВОК

Активізація роботи з інвалідами в галузі фізичної культури і спорту, поза сумнівом, сприяє гуманізації самого суспільства, зміни його ставлення до цієї групи населення, і тим самим має велике соціальне значення.

Треба визнати, що проблеми фізичної реабілітації та соціальної інтеграції інвалідів засобами фізичної культури і спорту вирішуються повільно.

Основними причинами слабкого розвитку фізичної культури і спорту серед інвалідів є практична відсутність спеціалізованих фізкультурно-оздоровчих і спортивних споруді, нестача обладнання та інвентарю, нерозвиненість мережі фізкультурно-спортивних клубів, дитячо-юнацьких спортивних шкіл та відділень для інвалідів у всіх типах установ додаткового утворення культурно - фізичнї - спортивної спрямованості. Відчувається брак професійних кадрів. Не виражена в достатній мірі потребу у фізичному вдосконаленні у самих інвалідів, що пов'язано з відсутністю спеціалізованої пропаганди, спонукає їх до занять фізичною культурою і спортом.

У сфері фізичної реабілітації інвалідів як і раніше існує недооцінка тієї обставини, що фізкультура і спорт набагато більш важливі для людини з обмеженими можливостями, ніж для благополучних у цьому відношенні людей.

Активні фізкультурно-спортивні заняття, участь в спортивних змаганнях є формою так гостро необхідного спілкування, відновлюють психічну рівновагу, знімають відчуття ізольованості, повертають відчуття впевненості та поваги до себе, дають можливість повернутися до активного життя.

Головним завданням все ж таки залишається залучення в інтенсивні заняття спортом якомога більшого числа інвалідів з метою використання фізкультури і спорту як одного з найважливіших засобів для їх адаптації та інтеграції в життя суспільства, оскільки ці заняття створюють психічні установки, вкрай необхідні для успішного возз'єднання інваліда з суспільством та участі в корисній праці. Застосування засобів фізичної культури і спорту є ефективним, а в ряді випадків єдиним методом фізичної реабілітації та соціальної адаптації.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Видрін В.М. Методичні проблеми теорії фізичної культури / / Теорія і практика фізичної культури, 2000, с. 10-12. - № 6.

2. Євстаф'єв Б.В. Аналіз основних понять в теорії фізичної культури / Матеріали до лекцій. - Л.: ВІФК, 2005, с. 133 - № 5.

3. Лубишева Л.І. Концепція формування фізичної культури людини. - М.: ГЦОЛІФК, 2003. - 120 с

4. Матвєєв Л.П. Введення в теорію фізичної культури: Навч. сел. для ін-тів фіз. культ. - М.: ФиС, 2003. - 128 з

5. Миколаїв Ю.М. Теорія фізичної культури: функціональний, ціннісний, діяльнісний, результативний аспекти. СПб., 2000. -156 C.

6. Збірник матеріалів до лекцій з фізичної культури і спорту інвалідів (Ред. і упоряд. В. С. Дмитрієв, А. В. Сахно). Т I і II. - М.: МОГІФК, ВНІІФК, 1993. Т I. - 272 с. Т. II. - 292 с

8. Соціальні та біологічні основи фізичної культури: Навчальний посібник / Відп. ред. Д. М. Давиденко Видавництво: Санкт-Петербурзького ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ, 2001, 208 с.

9. Щедріна А.Г. Здоров'я і масова фізична культура. Методологічні аспекти / / Теорія і практика фізичної культури, 1999. - № 4.