Контрольная работа: Адвокатура, її поняття, завдання, організаційні форми, види і гарантії адвокатської діяльності, професійні права і обов’язки адвоката та підстави для припинення адвокатської діяльності
Раздел: Рефераты по государству и праву
Тип: контрольная работа
Адвокатура, її поняття, завдання, організаційні форми, види і гарантії адвокатської діяльності, професійні права і обов’язки адвоката та підстави для припинення адвокатської діяльності
ПЛАН
Вступ
1.Поняття адвокатури та її завдання
2.Організаційні форми адвокатської діяльності
3.Види і гарантії адвокатської діяльності
4.Професійні права і обов’язки адвоката
5.Підстави для припинення адвокатської діяльності
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Поряд з державними органами, які вирішують поточні та перспективні питання господарської діяльності, техніки, освіти, науки, обороноздатності, зовнішньої політики тощо, у державі існують також органи, що створюються тільки з метою охорони й захисту права — діяльності, що називається правоохоронною.
Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.
Правоохоронна діяльність складається з кількох напрямків, кожний з яких має специфічні завдання і здійснюється властивими тільки йому певними методами. Такими напрямами є: здійснення правосуддя; прокурорський нагляд; досудове розслідування; здійснення захисту у кримінальних справах і подання іншої правової допомоги; охорона громадського порядку й безпеки громадян; боротьба зі злочинністю та ін.[10,5-6]
Конституція 1996 року визначає Україну як суверенну, незалежну, демократичну, соціальну і правову державу. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій країні найвищою соціальною цінністю. Утвердження й забезпечення прав та свобод людини визначають зміст і спрямованість діяльності держави, за яку вона відповідає перед громадянами. Визначення завдань держави у Конституції, безперечно, сприятиме зміцненню законності та правопорядку в країні.
У сучасних умовах розвитку суспільства проблема прав людини набула глобального значення. Дотримання прав і свобод людини стало символом справедливості у внутрішніх і зовнішніх справах виключної більшості держав.
Вперше закріплено право громадян на правову допомогу в Конституції України 1996 року. Але Конституцією України не лише закріплене широке коло прав громадян, а й встановлені гарантії їх реалізації. Однією з таких гарантій є право громадян на захист суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів. Найбільш повному здійсненню права особи на судовий захист значною мірою сприяє юридична допомога, надання якої передбачено законодавством. Така допомога громадянам може надаватися в різноманітних формах, у тому числі й у формі представництва в цивільних справах. А представництво адвоката в процесі, звісно, є більш досконалою формою надання юридичної допомоги, оскільки, як правило, громадяни не мають достатніх спеціальних правових знань для особистого захисту прав, свобод, охоронюваних законом інтересів. [17, 84]
Після здобуття Україною незалежності в українському законодавстві зроблено перші кроки на шляху створення самостійної, незалежної адвокатури. 19 грудня 1992 року був прийнятий Закон України «Про адвокатуру» (до якого з 2002 по 2008 рік були внесені ряд змін та доповнень), за яким адвокатуру в Україні визначено як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захистові прав, свобод і представляти законні інтереси громадян, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, подавати їм іншу юридичну допомогу (ст. 1 Закону). [16, 351]
Основна частина
1.Поняття адвокатури та її завдання
Адвокатура — це правова інституція, яка виконує важливу суспільну функцію, що полягає в захисті прав, свобод та законних інтересів громадян.
В Україні право на захист є конституційним принципом. Роль адвокатури в забезпеченні цього права та її основні завдання викладені в розд. II Конституції України, присвяченому правам, свободам і обов'язкам людини й громадянина.
Конкретно конституційний статус адвокатури визначено у ст. 59 Конституції України: "Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура".
Забезпечуючи захист прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, адвокатура своєю діяльністю сприяє утворенню правової держави, оскільки згідно з Конституцією України права та свободи людини і їх гарантія визначають зміст та спрямованість діяльності держави.
Згідно з конституційним статусом адвокатури до її завдань належать:
• захист прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб;
• представництво інтересів громадян і юридичних осіб як у відносинах з державою, так і між собою;
• представництво в судах та інших державних і правоохоронних органах інтересів фізичних та юридичних осіб; подання фізичним і юридичним особам, державним і громадським установам (об'єднанням) юридичної допомоги; підвищення рівня інформованості населення у правовій галузі[10,243-244].
2.Організаційні форми адвокатської діяльності
Діяльність адвокатури регламентовано Конституцією України, Законом України «Про адвокатуру», іншими законодавчими актами України та статутами адвокатських об'єднань (ст. 3 Закону).
Відповідно до Закону України «Про адвокатуру» адвокат має право займатися адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до закону та статутів адвокатських об'єднань.
Закон України «Про адвокатуру» закріплює, що адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. Реєстрацію адвокатських об'єднань проводять у Міністерстві юстиції України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Адвокатські об'єднання письмово повідомляють місцеві органи влади про свою реєстрацію, а адвокати — про одержання свідоцтва на право займатися адвокатською діяльністю. Порядок утворення, діяльності, реорганізації та ліквідації адвокатських об'єднань, структуру, штати, функції, порядок витрачання коштів, права та обов'язки керівних органів, порядок їхнього обрання та інші питання, що належать до їхньої діяльності, регулює статут відповідного об'єднання.
Адвокатські бюро, колегії, контори та інші адвокатські об'єднання є юридичними особами. Адвокати й адвокатські об'єднання відкривають розрахунковий рахунок та інші рахунки в банках на території України, а у встановленому чинним законодавством порядку — й у іноземних банках; можуть мати печатку та штампи зі своїм найменуванням. [16, 355-356]
Закон України "Про адвокатуру" визначає відносини адвокатури з державними структурами, гарантуючи при цьому її самостійність і незалежність. Зокрема, Міністерство юстиції України забезпечує фінансування оплати праці адвокатів за рахунок держави в разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням і при звільненні громадян від оплати юридичної допомоги, узагальнює статистичну звітність, сприяє здійсненню заходів підвищення професійного рівня адвокатів. Місцеві органи державного управління в межах своєї компетенції сприяють адвокатам і адвокатським об'єднанням у вирішення соціальних питань, забезпечують їх приміщеннями для роботи тощо.
Закон України "Про адвокатуру" вперше надав адвокатам і адвокатським об'єднанням право створювати регіональні, загальнодержавні та міжнародні спілки, які представляють інтереси адвокатів у державних органах і громадських об'єднаннях, захищають їх соціальні та професійні права, здійснюють методичну і видавничу діяльність, сприяють підвищенню професійного рівня адвоката, а також створюють спеціальні фонди. Особливо слід підкреслити, що організаційне оформлення української адвокатури, її незалежне від державних структур існування, як зазначалося, відбулось у вересні 1990 р. на установчому з'їзді адвокатів, де було створено Спілку адвокатів України — добровільну, громадську, незалежну, самоврядну організацію. Мета Спілки за її статутом полягає в об'єднанні зусиль адвокатів у розбудові демократичної, правової держави, поліпшенні юридичної допомоги, підвищенні ролі адвокатури в суспільстві, сприянні розвитку індивідуальної адвокатської практики, а також набутті адвокатурою повної самостійності та самоврядування, турботі про історичні традиції української адвокатури, розвитку і поглиблення міжнародних зв'язків тощо[10,247-248].
3.Види і гарантії адвокатської діяльності
Згідно із Законом України "Про адвокатуру" адвокати дають консультації і роз'яснення з юридичних питань; усні та письмові довідки з норм законодавства; розглядають заяви, скарги, інші документи правового характеру; посвідчують копії документів у справах, які вони ведуть; здійснюють представництво в суді, інших державних органах; подають юридичну допомогу підприємствам, установам, організаціям; здійснюють правове забезпечення підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності громадян і юридичних осіб; виконують передбачені кримінально-процесуальним законодавством обов'язки, у процесі дізнання та досудового слідства. Адвокату надається можливість згідно із законом здійснювати й інші види юридичної допомоги.
Адвокат подає допомогу на підставі угоди з клієнтом про подання правової допомоги[10,248].
Закон України "Про адвокатуру" окремо закріплює норму щодо гарантій адвокатської діяльності. Цією нормою встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом: забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, інших працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань адвокати не можуть допитуватись як свідки. Документи, що пов'язані з виконанням адвокатом професійних обов'язків, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Заборонено прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковою діяльністю без санкції Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, області, міста Києва. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, прокуратури, суду) на правову позицію адвоката у кримінальній справі.
Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу.
Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором, його заступниками, прокурорами Автономної республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Адвоката не можна притягнути до кримінальної, матеріальної, адміністративної відповідальності або погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та юридичним особам.
Згідно із Законом України "Про адвокатуру" адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційний іспит і одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість. [10,244-245]
4. Професійні права і обов’язки адвоката
Без допомоги адвоката чи фахівця в галузі права заслухати складну справу в суді досить важко. Адже тягар доказування в цивільних справах, захист у кримінальному судочинстві покладено на самі сторони, на їхніх представників і захисників, функції яких найчастіше здійснюють адвокати. Щоб це відбулося на високому професійному рівні, Законом України «Про адвокатуру» та Правилами адвокатської етики (схвалені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 1 жовтня 1999 року) чітко регламентовано права й обов'язки адвоката.
Наприклад,
адвокат має право: представляти й захищати права та інтереси громадян і
юридичних осіб за їхнім дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і
організаціях, до компетенції яких входить розв'язання відповідних питань;
збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних,
господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні
правопорушення, зокрема запитувати й отримувати документи або їх копії від
підприємств, установ, організацій та об'єднань, а від громадян — за їхньою
згодою, ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з
необхідними для виконання доручення документами й матеріалами, за винятком тих,
таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з пи
тань, що потребують
спеціальних знань; застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного
законодавства; доповідати клопотання й скарги на прийомі в посадових осіб і
відповідно до Закону одержувати від них письмові вмотивовані відповіді на ці
клопотання й скарги; бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на
засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг.
Вагомого значення в підвищенні якості правової допомоги й зміцненні ролі адвоката набуває Указ Президента України «Про деякі заходи щодо підвищення рівня роботи адвокатури» від 30 вересня 1999 року № 1240/99. Відповідно до п. 9 Указу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, керівники підприємств, установ і організацій повинні сприяти реалізації права адвокатів збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, подавати безплатно відповідні відомості та копії документів на запити адвокатів і адвокатських об'єднань у справах, що перебувають у їхньому провадженні.[16, 351-352]
Закон надає адвокату право мати одного або кількох помічників. Інститут помічника адвоката вже відомий українській адвокатурі — він існував до жовтня 1917 р.
Згідно із законом України "Про адвокатуру" адвокати користуються правом на відпустку та всі види допомоги з державного соціального страхування. Внески в Державний фонд соціального страхування сплачуються адвокатом як особою, що займається діяльністю, яка базується на особистій власності особи та виключно на її праці.
Оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином (юридичною особою) і адвокатським об'єднанням або адвокатом. У разі участі останнього у кримінальній справі за призначенням та при звільненні громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави.
Якщо договір розривається достроково, оплата праці здійснюється за фактично виконану роботу. У разі неналежного виконання доручення внесена плата повертається громадянину або юридичній особі повністю або частково, а при виникненні спору — за рішенням суду.
При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний діяти відповідно до вимог закону, використовувати лише передбачені ним засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб. Адвокат не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, інтереси якої він представляє, а також відмовитись від прийнятого на себе захисту. Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний визнає свою вину у вчиненні злочину, адвокат за наявності підстав для цього має обстоювати перед судом, прокурором, слідчим його невинуватість. При цьому він зобов'язаний погодити свою позицію з підзахисним, оскільки колізія між позиціями адвоката і підзахисного є неприйнятною. Адвокат не може визнавати доведеною вину свого підзахисного, якщо останній її заперечує.
Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги, якщо він подавав чи подає таку допомогу в цій або іншій пов'язаній з нею справі особам з протилежними інтересами, що може зашкодити особі, яка звернулась по юридичну допомогу.
Адвокат також не має права виступати як такий, якщо раніше він працював дізнавачем, слідчим, прокурором, суддею, секретарем судового засідання, експертом, перекладачем чи як спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, свідок, понятий брав участь у розслідуванні, судовому розгляді цієї чи іншої пов'язаної з нею справи щодо особи, яка звернулася за захистом.
Адвокат не може прийняти доручення на ведення справи і тоді, коли у розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою він перебуває в родинних стосунках.
Згідно зі ст. 61 КПК України за наявності перелічених обставин адвокат повинен відмовитись від виконання обов'язків захисника. На цих підставах він може бути усунутий від участі у справі слідчим, прокурором, судом. Рішення про це оформлюється мотивованою постановою органу, якому це стало відомо. Постанова може бути оскаржена як захисником, так і підзахисним відповідному прокурору чи суду. Слід зазначити, що адвокат не може бути захисником чи представляти інтереси кількох осіб, якщо ці інтереси не збігаються чи істотно різняться.
Адвокат зобов'язаний зберігати адвокатську таємницю, предметом і змістом якої є обставини, що змусили громадянина або юридичну особу звернутися до адвоката, а також зміст консультацій, порад, роз'яснень та інших відомостей, одержаних адвокатом при виконанні професійних обов'язків.
Дані попереднього слідства, які стали відомі адвокату, можуть бути розголошені тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати, що винні в розголошенні даних попереднього слідства, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. [10,249-251]
5.Підстави для припинення адвокатської діяльності
Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатись адвокатською діяльністю в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, існують кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатів, Положення про які затверджено Указом Президента України від 05.05.93. Кваліфікаційно-дисциплінарні комісії діють у складі двох палат — атестаційної та дисциплінарної. Атестаційна палата має у складі 11 членів. До неї входять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від відповідних міських рад і управлінь юстиції, а також відділення Спілки юристів України. Атестаційна палата приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рішення про видачу або відмову у видачі Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Особа, яка не склала кваліфікаційного іспиту, має право скласти його повторно через рік.
Дисциплінарна палата кваліфікаційно-дисциплінарної комісії утворюється у складі 9 членів. До неї входять п'ять адвокатів, два судді, по одному представнику від управління юстиції та відділення спілки адвокатів України. Ця палата розглядає скарги громадян, окремі ухвали судів, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, юридичних осіб на дії адвокатів, а також вирішує питання про притягнення адвокатів до дисциплінарної відповідальності.
За порушення вимог Закону України "Про адвокатуру", інших актів законодавства України, що регулюють діяльність адвокатури і присяги адвокатів, рішенням дисциплінарної палати до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення:
• попередження;
• зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року;
• анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
Рішення про анулювання свідоцтва кваліфікаційно-дисциплінарною комісією приймається в таких випадках:
• втрати адвокатом громадянства України;
• засудження адвоката за вчинення злочину після набрання обвинувальним вироком законної сили;
• обмеження судом дієздатності адвоката або визнання його недієздатним;
• грубого порушення вимог Закону України "Про адвокатуру" та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури. [10,245-246]
Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.
Висновки
Українська держава, відповідно до норм чинної Конституції, визнала головним своїм обов'язком забезпечення прав і свобод людини, що визначає зміст і спрямованість її діяльності. І зробити це, як і прийняти в 1996 р. нову Конституцію, без врахування надбань людства у сфері юридичної думки, було б неможливо. Вплив міжнародного законодавства і зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини, інших документів Ради Європи спричинив у країні великий прорив як у правосвідомості суспільства, так і в нормотворчій діяльності державних органів.
Нагальна потреба бути в Європейській спільноті (після проголошення незалежності) сприяла розширенню кола ратифікованих Україною міжнародних договорів, у тому числі й вищезгаданої Конвенції. Мета приєднання до неї – забезпечення нових можливостей для демократичних перетворень як самої держави в цілому, так і її органів влади. [11,60]
Особливе місце серед завдань правоохоронної діяльності посідає захист прав і свобод людини, її життя, здоров'я, честі, гідності, недоторканності та безпеки.
В оновленій Українській державі захист прав громадян і юридичних осіб має стати державною справою. Саме в цьому виявляється демократичний принцип, суть держави як самоврядного інституту. Конституція України гарантує не лише громадянські права та свободи громадянина, а й людини.
Адвокатура як правовий інститут, головне призначення якого полягає в сприянні захисту прав і свобод громадянина та людини повинна зайняти відповідне місце в системі правосуддя.
Незалежність адвокатури як правового інституту визначається, насамперед, наділенням її відповідними правовими функціями, які б давали можливість реалізувати програму захисту прав і свобод громадян. [12, 49-50]
Список використаної літератури:
Нормативна література:
1. Конституція України. // ВВР, 1996 р., № 30, ст.141.
2. Закон України „Про судоустрій України” від 7 лютого 2002 року // ВВР, 2002 р., № 27-28, ст.180.
3. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року // ВВР, 1993, №8, ст.56.
4. Закон України „Про внесення зміни до статті 13 Закону України „Про статус суддів” від 8 жовтня 1999 року // ВВР, 1999, № 50, ст. 434.
5. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. // ВВР, 1996 р., № 49.
6. Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (Справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) // Вісник Верховного Суду України, 2004, № 12, ст.18.
7. Закон України „Про адвокатуру” від 19 грудня 1992 року // ВВР, 1993, ст.62.
8. КПК України (ст.61)
Навчальна література:
9. Бойко В. Нова Конституція і судова влада // Право України. – 1997. - № 1.
10. Гель А. П., Семаков Г. С., Кондракова С. П. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник, К., 2004.
11. Кононенко О. Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту // Право України.- 2001. - № 2.
12. Логінова С. Якою бути адвокатурі в Україні? // Право України.- 1997. - № 8.
13. Стефанюк В. Правозахисна діяльність судів України // Право України.- 1999. - № 5.
14. Стефанюк В. Судова влада як основна юридична гарантія захисту прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України.- 2001. - № 1..
15. Судебные и правоохранительные органы Украины. (Под редакцией Васильева А.С., Стрельцова Е.Л.) Х.., 2004.
16. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України. (Відповідальний редактор Маляренко В.Т.). К., 2004.
17. Чабан С. Участь адвоката у виконавчому провадженні // Право України. – 2001. - №11.