Курсовая работа: Митно-тарифне регулювання

Розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема нарощування експорту країни на світовому ринку, збільшення або, принаймні, збереження його питомої ваги у світовій торгівлі є надзвичайно важливим чинником функціонування національної економіки будь-якої держави. 

Зовнішня торгівля є одним із головних стабілізуючих факторів національної економіки. Протягом останніх років, внаслідок зростання експорту, його питома вага у ВВП збільшилася від 17,9 % до понад 40 %, що забезпечило зростання кількості робочих місць і значною мірою сприяло виведенню економіки України з кризи. Не останню роль в цьому зіграла виважена політика митно-тарифного регулювання.

Таким чином, основна мета даної курсової роботи полягає у вивченні особливостей функціонування митно-тарифної політики України.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємопов’язаних завдань:

·        вивчити особливості організаційно-правових аспектів діяльності митних інститутів в Україні;

·        дослідити митно-тарифну політику України на сучасному етапі економічного розвитку;

·        розглянути проблеми митного регулювання і напрямки удосконалення митно-тарифної політики України

Предметом курсової роботи є система економічних відносин щодо формування митно-тарифної політики України.

В якості об’єкта курсового дослідження виступає митно-тарифна система України

В якості інформативної бази курсової роботи виступили законодавчо-нормативні акти з теми дослідження,  праці українських і закордонних фахівців в галузі теорії міжнародної торгівлі; матеріали  спеціалізованої періодичної преси.

Курсова робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, об’єкт та інформативна база роботи. Основна частина присвячена вивченню поставленої проблеми. У висновках сформульовано основні результати курсової роботи.

1.1 Митний Кодекс – основний інструмент митної політики країни

Інтеграція української економіки в європейську і світову, наміри України приєднатися до Угоди СОТ потребувала трансформації вітчизняного законодавства у напрямку імплементації окремих норм і положень до світових. З 1 січня 2004 року набув чинності новий Митний кодекс України. Нова редакція Митного кодексу повністю узгоджується із нормами міжнародного права, закріплює в національному законодавстві основні положення низки міжнародних конвенцій та угод з питань митної справи, у тому числі й тих, до яких Україна на даний час лише має намір приєднатись. Правові норми Кодексу регулюють процедурні питання експортно-імпортних операцій; здійснення спільного з митними службами суміжних держав митного контролю товарів, які переміщаються через митний кордон, незалежно від країни – власника товарів, вантажів і транспортних засобів; законодавчо закріплюють види митних режимів; визначають особливості здійснення митних процедур при переміщенні товарів через митний кордон України морським, річковим, авіаційним, залізничним та автомобільним транспортом; деталізують процесуальні норми провадження у справах про порушення митних правил тощо. До того ж кодекс розширює правову базу для функціонування системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні [6].

В новому Кодексу подаються принципово важливі з позиції нашої державності норми, такі як: митна територія, митний кордон, спеціальні митні зони, широко окреслюються органи державного регулювання митною справою, їх права та обов’язки.

Сформована за роки незалежності система митних органів в цілому відповідає завданням, що ставляться перед митною службою України, водночас для підвищення ефективності роботи галузі виникла необхідність реструктуризації окремих ланок митної системи. Організація регіональних митниць, митниць, митниць централізованого підпорядкування та митниць, підпорядкованих регіональним структурам, дозволить суттєво скоротити адміністративно-управлінський апарат та підвищити ефективність службової діяльності. Новий Митний Кодекс містить норми, які закріплюють створену на сьогодні структуру митних органів України, чітко визначає статус та повноваження всіх елементів цієї структури: від Державної митної служби до митниць та спеціалізованих організацій. Даний акт конкретизує права та обов’язки регіональних митниць, митниць, митних лабораторій, навчальних закладів митних органів, чітко визначено принципи взаємовідносин митних органів України та їх посадових осіб з іншими органами, підприємствами та громадянами.

У Митному Кодексу розроблено принципові положення щодо міжнародних зв’язків Державної митної служби України з міжнародними організаціями, а також митними службами іноземних держав. Спираючись на світовий досвід, опрацьовано процедуру здійснення спільного з митними службами суміжних держав митного контролю вантажів і товарів на кордоні України. Новим, принципово важливим фактором для забезпечення міжнародних правил торгівлі є встановлення в Кодексу норми щодо застосування рівнозначних митних процедур незалежно від країни – власника товарів, вантажів і транспортних засобів, а також від того, в яку країну направляються або з якої країни прибувають згадані товари і транспортні засоби, за винятком випадків, передбачених міжнародними актами щодо застосування санкцій до окремих країн.

Митний Кодекс встановлює новий, більш гнучкий принцип побудови митного тарифу України, який відповідає вимогам, які пред’являються до митних тарифів країн – членів Світової організації торгівлі (СОТ). Одне з першочергових завдань Кодексу – висвітлення і конкретизація всіх аспектів митного контролю, митного оформлення товарів і вантажів як підприємств, організацій, установ усіх форм власності, так і громадян. Ряд статей спрямовано на максимальне спрощення і лібералізацію процедур митного контролю шляхом впровадження нових і законодавчо закріплених чинних на сьогодні форм та засобів такого контролю, їх юридичного обґрунтування. Мова йде, зокрема, про законодавче визначення запровадженого в країнах ЄС спеціального режиму огляду речей пасажирів та їх звільнення від обов’язкового декларування, організацію в прикордонних митницях і аеропортах так званих “зелених коридорів”. Взагалі, питання декларування товарів, транспортних засобів, особистого багажу громадян є сьогодні одним з найбільш вразливих як для фізичних, так і для юридичних осіб. У Кодексу вперше законодавчо визначено такі важливі фактори здійснення процедури декларування, як термін подання митної декларації та момент її прийняття, що має важливе юридичне значення в організації митного контролю та оформлення. З метою спрощення митних процедур впроваджується також подання попередньої декларації або оформлення товарів на підставі періодичної митної декларації.

Вперше в митному законодавстві ґрунтовно розглядаються особливості здійснення митних операцій при переміщенні громадянами і вантажів різними видами транспорту. В окремому розділі визначаються порядок та умови пропуску через митний кордон України морських і річкових суден, авіаційних апаратів, залізничних та автомобільних транспортних засобів, а також митних процедур на трубопровідному транспорті, лініях електропередачі, міжнародному поштовому каналі.

Ряд нових розділів, глав і статей спрямований на впорядкування нарахування і справляння мита, інших митних платежів, їх відстрочення та розстрочення, надання гарантій щодо сплати митних платежів уповноваженими банками та іншими кредитно-фінансовими установами. Систематизовано перелік митних платежів, що справляються митницею, опрацьовано такі вкрай важливі для митної справи проблемні положення, як критерії визначення країни походження товарів, митні пільги та преференції тощо. Так, принципово новий підхід пропонується при встановленні преференцій щодо товарів, які імпортуються в Україну. Передбачається, що національна система преференцій встановлюватиме пільговий режим для товарів з держав, віднесених ООН до найменш розвинутих країн світу, а також для товарів з держав, що розвиваються і в яких ВНП на душу населення не перевищує цього показника в Україні. Прогресивними аспектами Кодексу є визначення правового статусу митного брокера та митного перевізника. Пропозиції щодо законодавчого закріплення цих інститутів вже давно надходили від фахівців митної справи та суб’єктів господарської діяльності, які працюють у зовнішньоекономічній сфері. Адже брокери забезпечують оперативне оформлення експортно-імпортних вантажів, а чітка робота митних перевізників має звести до мінімуму зловживання та забезпечити дотримання встановленого порядку при переміщенні товарів в режимі митного транзиту.

Підсумовуючи викладене, можна констатувати, що новий Митний кодекс України, є сучасним, актуальним нормативно-правовим актом, який повністю відповідає Конституції України та загальновизнаним нормам міжнародного права. Уведення його в дію не тільки забезпечить подальше удосконалення правового регулювання митної справи в Україні, а й значно розширить перспективи вступу України до СОТ, виходу України на світовий ринок, створює додаткові умови для зміцнення торговельних та економічних зв’язків із зарубіжними країнами, а також для участі нашої держави в міжнародному спiвробiтництвi з митних питань.

1.2 Мито як інструмент регулювання експортно-імпортних операцій

Мито – це непрямий податок, який справляється з товарів (інших предметів), що переміщуються через митну територію (ввозяться, вивозяться або слідують транзитом), включається до ціни товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача [1].

Мито, що стягується митницею, являє собою податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.

В Україні застосовуються такі види мита:

·        адвалерне, що нараховується у відсотках до митної вартості товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

·        специфічне, що нараховується у встановленому грошовому розмірі на одиницю товарів та інших предметів, які обкладаються митом;

·        комбіноване, що поєднує обидва ці види митного обкладення.

Мито  варто відрізняти від митних зборів, що представляють собою плату за послуги митниці. Мито  має всі необхідні основні податкові характеристики:

1.     сплата мита  носить обов'язковий характер;

2.     мито  є безоплатним платежем;

3.     мито використовується для цілей фінансового забезпечення діяльності держави і/чи муніципальних утворень.

На відміну від мита, митні збори представляють собою плату за надання різного роду послуг (перевезення, збереження), виконання різних заходів у процесі митного оформлення і, отже, не є податками у власному змісті слова. Таким чином, мито  представляє собою платіж, що сплачується в обов'язковому порядку, стягнутий митними органами з товарів, переміщуваних через митний кордон, і яких присутні  усі риси податку, головним чином, безплатність його сплати, під якою розуміється однобічний характер податкового зобов'язання, без еквівалентність і безповоротність податку, у той час як збір завжди возміздний. Платник збору одержує за плату визначені права [11].

Імпорт товарів супроводжується стягненням мита. Ставки ввізного мита і перелік товарів, у відношенні до яких вони застосовуються, визначені "Єдиним митним тарифом України" та змінами і доповненнями до нього.

Ставки ввізного мита встановлюються ї змінюються Законами ВР України.

Ставки ввізного мита, які слід використовувати у роботі, надані у підготовленому Держмитслужбою систематизованому зводі ставок ввізного мита (лист ДМК України від 30.08.96 р. N 11/2-6451) враховуючи наступні зміни і доповнення.

При ввезенні товарів з країн у відношеннях з якими діють угоди про вільну торгівлю, мито не стягується. Діючий порядок при цьому передбачає підтвердження походження товарів з наданням документів за встановленою формою.

Преференції з ввізного мита поширюються також на товари, походженням з митних територій країн СНД які поставляються в рамках Угоди про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей держав-учасниць СНД від 23 грудня 1993 року.  На окремі товари та інші предмети може встановлюватися сезонне ввізне і вивізне мито на строк не більше чотирьох місяців з моменту їх встановлення.

З метою захисту економічних інтересів України, українських виробників та у випадках, передбачених законами України, у разі ввезення на митну територію України і вивезення за межі цієї території товарів незалежно від інших видів мита можуть застосовуватися особливі види мита:

·        спеціальне мито;

·        антидемпінгове мито;

·        компенсаційне мито.

Спеціальне мито застосовується:

·        як засіб захисту українських виробників;

·        як засіб захисту національного товаровиробника у разі коли товари ввозяться на митну територію України у обсягах та (або) за таких умов, що заподіюють значну шкоду або створюють загрозу заподіяння значної шкоди національному товаровиробнику;

·        як запобіжний засіб щодо учасників зовнішньоекономічної діяльності, які порушують національні інтереси у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

·        як заходи у відповідь на дискримінаційні та (або) недружні дії інших держав, митних союзів та економічних угруповань, які обмежують здійснення законних прав та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та (або) ущемляють інтереси України.

Антидемпінгове мито застосовується:

·        відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом демпінгу, яку заподіює шкоду національному товаровиробнику;

·        у разі вивезення за межі митної території України товарів за ціною, істотно нижчою за ціни інших експортерів подібних або безпосередньо конкуруючих товарів на момент цього вивезення, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Компенсаційне мито застосовується:

·        відповідно до Закону України "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту" у разі ввезення на митну територію України товарів, які є об'єктом субсидованого імпорту, яке заподіює шкоду національному товаровиробнику;

·        у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту або споживання яких безпосередньо або опосередковано надавалася субсидія, якщо таке вивезення заподіює шкоду.

Особливі види мита справляються на підставі рішень про застосування антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, прийнятих відповідно до законів України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту", "Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту", "Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну" [11].

У разі, якщо імпорт товару є об'єктом антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів, преференції не встановлюються або зупиняються чи припиняються органом, який їх установив.

Нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. Мито сплачується митним органам України, а стосовно товарів та інших предметів, що пересилаються в міжнародних поштових відправленнях - підприємствам зв'язку. Порядок надання відстрочки та розстрочки оплати мита встановлюється Державною митною службою України.

2.1 Рівень митно-тарифного захисту в Україні

В останні роки Урядом України проводиться активна робота щодо інтегрування України до світових торговельно-економічних структур. Вступ України до СОТ та інтеграція до Європейського співтовариства створить українському товаровиробнику більш сприятливі умови для проникнення на ринки інших країн. Необхідно зазначити, що на зовнішню торгівлю впливають багато чинників. Це кон’юнктура на внутрішньому та зовнішніх ринках, купівельна спроможність населення, економічний стан суб'єктів господарювання, коливання валютних курсів, політика у сфері захисту внутрішнього ринку тощо. У 1996-1998 роках Урядом України проводилася політика різкого підвищення ставок ввізного мита. У 1998 -1999 роках у зв'язку з активізацією співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями (на виконання положень Меморандуму економічної політики на період з 1 липня 1998 року по 30 червня 2001 року, який було прийнято Урядом у зв'язку з впровадженням програми "Механізм розширеного фінансування"), Уряд почав проводити політику лібералізації зовнішньої торгівлі, яка в першу чергу характеризувалася поступовим зниженням ставок ввізного мита. Спостерігалася наступна динаміка середньоарифметичного тарифу та обсягів імпорту по групам товарів [13, 15].

Сільгосппродукція (групи 1-24 УКТЗЕД) - у 1997 році різке підвищення середньоарифметичного тарифу до 23,6% призвело до падіння обсягів імпорту. Зниження середнього тарифу у 1998 році до 19,5% призвело до невеликого підвищення обсягів імпорту. Подальше незначне зменшення середнього тарифу до 19,2% (1999 рік) призвело до падіння імпорту у 1999 році. Однак, значною мірою це було пов'язано із фінансовою кризою 1998 року. В подальшому, у 2000 – 2003 роках відмічається тенденція поступового зростання імпорту. а у 2004 року він знизився незначним чином. Тобто чіткої залежності рівня середньоарифметичного тарифу та обсягів імпорту, починаючи з 1998 року, не відслідковується.

Мило та миючі засоби (група 34 УКТЗЕД) - з 1997 року по 2003 рік середньоарифметичне значення тарифу було знижено з 11,4% до 7,33%, а у 2004 році він зріс до 11,85%. Обсяги імпорту цих товарів повільно зростали до 1999 року, але у 2000 році, не дивлячись на стабільні ставки мита, відбулося доволі різке падіння обсягів імпорту (до рівня 1997 року). Починаючи з 2003 року відбувається збільшення імпорту цієї продкції, в тому числі, на 25% у 2004 році (незважаючи на зростання ввізного мита). Тобто рівень ставок мита не є визначальним фактором щодо обсягів імпорту цих товарів.

Текстильна продукція (групи 50-63 УКТЗЕД) - з 1996 року по 1998 рік середньоарифметичний тариф було підвищено з 11,3% до 18,9%, при цьому одночасно зростали обсяги імпорту цих товарів. З 1998 року по 2004 рік на виконання Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС відбулося зниження середньоарифметичного тарифу з 18,9% до 5,52%, при цьому за 1999 рік обсяги імпорту впали і досягли рівня трохи нижче 1996 року. За 2000 – 2004 роки обсяги імпорту різко зросли, але треба відзначити, що в цьому випадку зростання імпорту відбулося, в основному, за рахунок сировинних товарних позицій (нитки, волокна, тканини та інше), що дозволило українському виробнику нарощувати обсяги випуску готової товарної продукції і відповідно нарощувати обсяги експорту готової продукції, при цьому обсяги імпорту готової продукції практично не зростали. Розпочата у 1998 році політика лібералізації торгівлі текстильною продукцією призвела збалансування показників експорту та імпорту цих товарів, що значною мірою пов'язано із зростанням експорту української готової текстильної продукції.

Взуття (група 64 УКТЗЕД) - у 1996 - 1998 роках середньоарифметичний тариф не змінювався і залишався на рівні 22,5%, водночас відбувалося плавне падіння обсягів імпорту цих товарів. У 1998 році середньоарифметичний тариф знизився до 20%, однак обсяги імпорту товарів цієї групи продовжували знижуватися до 2000 року. У 2004 році відбулося збільшення імпорту на 25% порівняно з 2003 роком.

Холодильне устаткування, в тому числі і побутове (товарна позиція 8418 УКТЗЕД) на кінець 1997 року середньоарифметичний тариф було різко підвищено з 5% до 19% при цьому протягом 1997 року відбувалося зростання імпорту цих товарів. На кінець 1998 року обсяги імпорту знизилися на незначну величину і протягом 1999 року продовжували знижуватися. Однак, не дивлячись на те, що на кінець 2000 року середньоарифметичний тариф знову було підвищено до рівня 21%, протягом 2000 – 2003 років відбувалося зростання імпорту цієї техніки. У 2004 році рівень ввізного мита було знижено до 9%, а обсяги імпорту зросли на 54% [13].

Меблі та іграшки (товарні групи 94-95 УКТЗЕД) - на кінець 1997 року середньоарифметичний тариф було підвищено з 11,1% до 11,8%, при цьому відбувалося зростання обсягів імпорту. На кінець 1998 року середньоарифметичний тариф було підвищено до рівня 22,6% і протягом цього періоду відбувалося зниження обсягів імпорту цих товарів. У 2003 та 2004 роках середньоарифметичний тариф було знижено відповідно до рівня 18,6% та 17,83%, а імпорт у 2002 році зріс на 22%) порівняно з 2003 роком. Що стосується загальних змін середньоарифметичного тарифу по усіх товарах та загальних обсягів імпорту, можна відмітити, що у 1997 - 1998 роках відбувалося підвищення ставок мита і в той же час, у 1997 році відбувалося зростання обсягів імпорту товарів. У 1998 - 1999 роках відбувалося значне падіння обсягів імпорту товарів, не дивлячись на те, що у 1999 році середньоарифметичний тариф було знижено до рівня 9,82%. У 2003 році, незважаючи на зростання середнього значення тарифу до рівня 10,68%, відбулося зростання обсягів імпорту до 15,78 млрд.дол.США (на 54,5% порівняно з 1999 роком), У 2004 році середній тариф зменшився до 10,5%, а обсяги імпорту збільшилися до майже 17 млрд. дол. США, але це значною мірою можна пов'язати із загальним економічним ростом [13]. Аналізуючи наведенні статистичні дані можна зробити висновок, що зміни ставок мита, у визначених межах, не є головним чинником, який може вплинути на зростання обсягів імпорту товарів. В даний час, в основному, ринок споживання та виробництва стабілізувався. Зміни ставок ввізного мита вже відбуваються по окремих товарних позиціях і це не може значно вплинути на загальні обсяги імпорту продукції.

Слід зазначити, що Україна майже не використовує на практиці спеціальні, антидемпінгові та компенсаційні мита для захисту внутрішнього ринку, хоча їх роль надзвичайно важлива, особливо з точки зору економічної безпеки.

Так, у 2002 р. Кабінетом Міністрів України введено спеціальне мито у розмірі 20% щодо низки російських товарів у кількості 22 позицій, в тому числі залізняка, хлора, мінеральних добрив, деяких фарб i лаків, бавовняних тканин, феросплавів. Мито було введено на період дії спеціального мита, встановленого Росією у травні 2001 р. на українські труби з чорних металів. Також з 30 липня по 8 грудня 2002 р. було введено спеціальне мито на нові легкові автомобілі з Росії з робочим об’ємом циліндра від 1000 до 1500 см³, що ввозяться громадянами на митну територію України, у розмірі 31,7%. Мета введення — підтримка вітчизняного виробника.

З цією ж метою 27 вересня 2003 р. Україна ввела антидемпінгове мито терміном на 5 років на імпорт сірників з Росії та Білорусі. У рішенні Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі від 12.09.2003 р. розмір ставки ввізного мита для російських сірників установлено на рівні 8,8%, однак продукція ЗАТ «Плитспичпром» (Балабаново) обкладатися митом не буде. Для білоруських виробників розміри мита є значно вищими: ЗАТ «Пинскдрев» — 31,8%, «Борисовдрев» — 68,7%, інших виробників — 95,7% [13].

Аналіз вітчизняного митного оподаткування далі здійснимо з огляду на структуру доходів Зведеного бюджету України за 1994 — 2004 рр. за такими напрямами: по-перше, з’ясуємо, яку питому вагу має митне оподаткування в цілому в дохідній частині Зведеного бюджету України (мито/доходи), i в непрямому оподаткуванні зокрема (мито/непрямі податки); по-друге, визначимо зміни у структурі мита (ввізне та вивізне мито).

Таблиця 2.1

Динаміка та ланцюгові темпи приросту питомої ваги мита у складі доходів Зведеного бюджету України та непрямих податках, %

         Побудовано за даними Міністерства фінансів України

Згідно з табл. 2.1 відзначимо, що митне оподаткування не належить до податків, які мають ключове значення при формуванні дохідної частини бюджету, оскільки питома вага митного оподаткування протягом усього періоду, що аналізується, не перевищувала 6%. У цілому це позитивний результат, оскільки характерною особливістю податкових систем більшості країн, що розвиваються, є висока частка податків на зовнішню торгівлю (у середньому до 30% дохідної частини бюджету), насамперед імпортного мита. Однією з причин високої частки мита в державних доходах є простота збору такого податку. До того ж ці податки служать ефективним замінником податку на доходи вітчизняних підприємств.

Водночас не можна не помітити, що роль митного оподаткування постійно підвищується, особливо в останні роки. Так, якщо у 1999 — 2001 рр. митні надходження становили в середньому 800 млн. грн. на рік, то за період 2002 — 2004 рр. вони досягають у середньому 1824 млн. грн., тобто відбулося зростання у 2,3 раза. Це зростання можна пояснити такими факторами.

Першим фактором є збільшення імпорту товарів до України після спаду у 1999 — 2001 рр., який був спричинений як внутрішніми (нестабільність економічної ситуації, платіжна криза, торгівельні конфлікти та неврегульованість проблем ціноутворення на імпортовані енергоносії й транзит), так i зовнішніми проблемами (падіння світових цін i глобальна економічна криза; фінансово-економічна криза в Росії, яка посилила проблеми в торговельно-економічних відносинах між Україною та Росією).

Загалом слід відзначити, що імпорт товарів i послуг до України є досить стабільним, починаючи з 1996 р. Однак зауважимо, що зв’язок між імпортом товарів i послуг i сплатою мита є досить слабким, оскільки коефіцієнт кореляції цих двох груп даних становить лише 14%.

Другим фактором є активізація Україною діяльності останнім часом на шляху вступу до СОТ, що, у свою чергу, викликало прийняття низки нормативно-правових актів i внесення поправок до вже існуючих, які зробили прозорішою діяльність митних органів.

Підсумовуючи можна констатувати, що політика Уряду у сфері митно-тарифного регулювання за останні роки, не призвела до зниження рівня захисту внутрішнього ринку. Порівняння середньоарифметичних ставок імпортного тарифу України з відповідними показниками країн ЄС та Східної Європи також свідчить, що рівень тарифного захисту українського ринку і після вступу до СОТ буде знаходитися на прийнятному рівні.

Як свідчить досвід, рівень митно-тарифного захисту для того, щоб бути ефективним, не повинен бути непомірним ( не більше 10-15%). Граничний рівень імпортного мита не повинен, в усякому разі, перевищувати 30%. Інакше непомірно високі ставки мита і податків на імпорт призводять до того, що їх перестають сплачувати. Різновиди митних платежів, що діють в Україні наведено у додатку А [11].

2.2 Митно-тарифна політика України в контексті інтеграції країни у Світову організацію торгівлі

Безперечним є той факт, що Україні потрібно інтегруватися у світову економіку, а без членства у СОТ подібна інтеграція являється ілюзорною.

Членство у СОТ означає членство у всіх договорах цієї системи і відповідність національних законодавчих та адміністративних торговельних механізмів нормам, що містяться у цих договорах. Якщо законодавчий і адміністративний механізми держави-члена СОТ не стикуються з відповідним механізмом країни, що не є учасницею СОТ, виникають проблеми, насамперед тарифні перешкоди, які зачиняють ринки для товарів держави – не члена СОТ чи такі, що дуже обмежують її експорт.

Україна, як і всі інші країни-не-члени СОТ, має проблеми, пов'язані з неучастю в СОТ. Насамперед, це проблема торговельного аутсайдерства України й швидкого звуження її торговельних ринків, тобто існує можливість поетапного перетворення України в торговельного одинака. Можливе створення ситуації, за якої Україна опиниться в оточенні торговельних режимів, що не стикуються з її власним торговельним режимом, торгівлі перешкоджатимуть високі митно-тарифні бар'єри. Перспективами подібної ситуації стануть:

·        подальший спад експорту і скорочення валютних надходжень;

·        зростання залежності від імпорту;

·        збільшення негативного сальдо торговельного та платіжного балансів;

·        знищення стимулів розширення обсягів виробництва і факторів досягнення внутрішньої конвертації національної валюти;

·        зростання інфляції.

Приєднання України до системи СОТ потребує гармонізації зовнішньоекономічного законодавства та вдосконалення торгівельної, тарифної, фінансової, інвестиційної бази відповідно до світових норм і стандартів [10].

Переговорна позиція України щодо доступу до СОТ базується на:

1.Концепції трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи СОТ;

2.Законі України “Про Митний тариф України”, від 05.04.2001 №2371-111;

3.Висновках та пропозиціях галузевих міністерств та відомств щодо зміни ставок ввізного мита на окремі види продукції.

На сьогодні в рамках двосторонніх переговорів погоджено біля 95% тарифних позицій. Сьогодні середньозважена ставка ввізного мита по всій товарній номенклатурі в адвалорному еквіваленті складає 7,02%, у тому числі [13]:

·        на промислові товари – 6,76%;

·        на сільськогосподарські товари і товари харчової промисловості – 23,09%.

Середньоарифметична ставка ввізного мита по всій товарній номенклатурі сьогодні становить - 10,54%, у тому числі:

·        на промислові товари – 8,32%;

·        на сільськогосподарські товари і товари харчової промисловості – 19,96%.

Враховуючи результати проведених переговорів середньозважена ставка ввізного мита у 2005 році має скласти 5,68 %, у тому числі:

·        на промислові товари – 5,08%; - на товари сільського господарства та харчової промисловості –12,23%.

·        на промислові товари – 5,02%;

·        на товари сільського господарства та харчової промисловості –12,53%.

В рамках переговорного процесу з вступу до СОТ Україна заявила про приєднання до 16 з 19 існуючих секторальних угод та ініціатив, які охоплюють широку гаму промислової продукції [15]:

·        Хімічна гармонізація 2004 рік

·        “Сталь” 2004 рік

·        “Іграшки” 2004 рік “Текстиль та одяг” 2004 рік

·        “Кольорові метали” 2004 рік

·        “Фармацевтичні препарати” 2004 рік

·        “Інформаційні технології” 2004 рік

·        “Папір” 2005 рік

·        “Сільськогосподарська техніка”2005 рік

·        “Меблі” 2005 рік

·        “Наукове обладнання” 2006 рік

·        “Будівельна техніка” 2006 рік

·        “Медичне обладнання” 2006 рік

·        “Цивільна авіація” 2010 рік

·        “Дистильовані спирти” Через 3 роки після вступу до СОТ.

Одним з аргументів противників вступу України до СОТ є те, що лібералізація доступу імпортних товарів на український ринок призведе до витіснення української продукції. Насправді, зміни ставок ввізного мита на товари впливають лише на зміни обсягів “еластичного” імпорту. У 2004 році обсяги імпорту товарів до України склали майже 17 млрд.дол.США, з них 6,65 млрд.дол. – це енергоносії, що склало 39% загального імпорту товарів. В цілому, за даними Мінфіну, з урахуванням пільг при імпорті товарів до України та договорів про вільну торгівлю ввізне мито стягується лише з 25% імпортних товарів. Таким чином, мова може йти про збільшення обсягів “еластичного” імпорту, який склав у 2004 році близько 4,2 млрд.дол. США. При цьому необхідно враховувати, що у 2004 році обсяги українського експорту товарів склали 18 млрд.дол. Таким чином, при вступі України до СОТ і, відповідно, лібералізації доступу до ринку товарів та одночасному отриманні спрощеного доступу до ринків 145 країн світу (95% світової торгівлі) вартість української експортної продукції, що отримає переваги, буде у 4,7 рази більше, ніж вартість імпорту, доступ якого до ринку України буде лібералізовано [13]. Аналіз умов приєднання країн, що стали членами СОТ після завершення Уругвайського раунду переговорів, та країн з перехідними економіками свідчить, що переговорна позиція, яку займає Україна на двосторонніх переговорах з доступу до ринку товарів є виваженою та розумно протекціоністською. Так, із загального обсягу 80% ставок мита знаходяться на рівні країн, які нещодавно приєдналися до СОТ (Естонія, Латвія, Литва, Молдова, Албанія, Хорватія, Китай, Тайвань), 13% - є вищими за ті, що встановлені у згаданих країнах, і тільки 7% - нижчими. Після вступу України до СОТ тарифи будуть “зв‘язані” на рівні, визначеному у процесі переговорів з країнами-членами Робочої групи. Це передбачає неможливість подальшого довільного їх підвищення у будь-який час. При цьому угоди СОТ передбачають можливість тимчасового підвищення тарифів та запровадження нетарифних заходів за умови проведення переговорів і досягнення відповідної угоди з членами СОТ [13].

Приєднання України до СОТ може стати початком її принципово нової зовнішньої економічної стратегії.

При вступі України до СОТ можуть виникнути такі переваги:

·        приєднання до СОТ є впливовим фактором реструктуризації та модернізації національного виробництва;

·        відкриття широких можливостей щодо виходу на ринки більш ніж 130 країн-членів організації;

·        недискримінаційні, передбачувані, стабільні, відкриті для чесної конкуренції відносини;

·        збільшення довіри до України з боку торговельних партнерів та іноземних інвесторів;

·        можливість вирішення міжнародних суперечок через механізм врегулювання спорів СОТ;

·        спрощення договірних відносин стосовно встановлення торговельних бар'єрів;

·        в ідеалі, відсутність політичної дискримінації (рівні відносини між впливовими та слабкими країнами на базі встановлених правил та механізмів).

В той же час можна виділити і недоліки від вступу до СОТ:

·        використання України розвиненими країнами як ринок для збуту своєї продукції;

·        занепад неконкурентоспроможних галузей економіки;

·        зменшення золотовалютних резервів, пов'язане зі збільшенням обсягів імпорту та його обслуговуванням;

·        перетворення України в країну з вузькою спеціалізацією, що призведе до зростання імпортозалежності;

·        дискримінація національних товаровиробників.

Треба також зазначити, що можливо значення СОТ є перебільшеним через недосконалість та невідпрацьованість механізму функціонування СОТ, і через це очікувані переваги від вступу можуть бути недосяжними або перетворитися на недоліки.

Можна виділити такі основні недоліки функціонування СОТ:

Дискримінація з боку сильних держав-членів СОТ. Вважається, що механізм СОТ дозволяє стерти різницю у відносинах між розвиненими країнами та країнами, які розвиваються, завдяки застосуванню встановлених міжнародних правил та стандартів, але, на практиці, розвинені країни при необхідності можуть навіть використати правила СОТ на свою користь;

Недосконалість процедур антидемпінгового розслідування. Через відсутність чітко визначених критеріїв, за якими може бути встановлений факт демпінгу, та практичну відсутність жорсткого контролю за його встановленням, розпочати антидемпінгове розслідування досить просто.

Існування прихованих можливостей для вимушення сильними країнами більш слабких, маленьких за розміром країн лоббіювати їх інтереси у законодавчих органах, приєднуватися до певних угод та ін. .

Відсутність досвіду у вирішенні суперечок між країнами, особливо на етапах, коли виключається можливість досягнення згоди між країнами [11].

Відсутність ефективних заходів для змушення країни виконати взяті зобов'язання. Звичайно, існують такі заходи як призупинення договору та введення компенсаційних платежів, але при застосуванні цих заходів у кінцевому разі у програші залишається країна-позивач. Треба зазначити, що ці заходи є тимчасовими, тобто до тих пір, поки країна-порушувач не погодиться виконувати взяті на себе обов'язки. При призупиненні договору країна-позивач повертається у вихідне положення, яке було до укладання договору та втрачає можливість отримання хоча б якихсь вигод від договору, при встановленні компенсаційних платежів країна-порушувач може взагалі вийти з ринку та знайти більш дешевий ринок збуту, внаслідок чого страждають покупці в країні-позивачі через зменшення можливості вибору, подорожчання імпортованого товару, також виникають перешкоди для лібералізації торгівлі. Взагалі відбувається дискримінація країни-позивача, оскільки вона здійснювала перебудови, які були обумовлені в договорі, ввела їх в дію як поступку країні-порушнику в обмін на певні вигоди, які так і не були отримані через недодержання країною-порушником своїх обов'язків.

Багато залежить від того, як Україна зуміє скористатись своїм майбутнім членством в СОТ. Однією з найважливіших передумов успіху України в СОТ може стати вміння використати в своїх інтересах конкурентну боротьбу між США, Європейським співтовариством та Японією і одержати вигідні привілеї для своїх експортерів [11].

Необхідно, щоб Україна була належним чином підготовлена до вступу в СОТ треба пам'ятати, що її успіх у СОТ залежить не тільки від суто економічних показників, велике значення має політичний аспект.

Зовнішньоекономічна діяльність держави повинна бути спрямована на стимулювання експорту своєї продукції, а не на сприяння імпорту готової продукції, як це, на жаль, певною мірою відбувається сьогодні в Україні. Стимулювати експорт мають в першу чергу податкова і митно-тарифна політика держави через відповідне субсидування експорту, реструктуризацію заборгованості, а також створення умов для добросовісної конкуренції. Натомість, в Україні податкова і митно-тарифна політика фактично створюють перешкоди для експорту. Держава надає гарантії для товарних кредитів, стимулюючи імпорт і збільшуючи державний борг.  

За друге півріччя 2004 року основу українського експорту складали чорні метали та продукція з них - 39,61 %. Це три чверті продукції української металургії. Впродовж останніх років розпочато ряд антидемпінгових розслідувань проти українських виробників металопрокату в США, ЄС, Індонезії, тощо. Водночас, в Україні відсутні закони, що захищають виробника від іноземного демпінгу. Відсутні також механізми захисту від субсидованих поставок. Наприклад, причиною успішного проникнення сільськогосподарської продукції з ЄС на ринок України є дотації Євросоюзу. Угоди СОТ дають можливість захисту від демпінгу і субсидованих поставок. Проте, ці можливості в Україні не використовуються [13].  

Верховна Рада України останнім часом прийняла ряд законів, які мають захистити вітчизняного виробника від недобросовісної конкуренції, але вони є недосконалими і потребують доопрацювання. Зокрема, в Законі України "Про єдиний митний тариф" передбачено справляння компенсаційного мита у разі вивезення за межі митної території України товарів, для виробництва або експорту яких прямо чи побічно використовувалась субсидія. Це може бути використано проти українських експортерів і завдати їм значної шкоди. Тобто український виробник одержує субсидії, наприклад - сільгоспвиробник по ПДВ, а на митниці з нього будуть знімати компенсаційні мита, тим самим спрощуючи боротьбу з нашим експортом на іноземних ринках збуту.  

В межах СОТ існують можливості кількісних обмежень імпорту. Проте, Указ Президента України "Про порядок застосування обмежень імпорту товару відповідно до норм і принципів системи ГАТТ/СОТ" від 27.07.96 № 478 жодного разу міністерствами і відомствами України реалізований не був. Цим указом передбачалося використання квот по експорту та імпорту залежно від потреб українського виробництва. Коли на П'ятому раунді переговорів щодо приєднання України до СОТ розглядалося питання щодо захисних механізмів, передбачених умовами СОТ, голова української делегації це питання розглянув за півтори хвилини, тому що було сказано, що указ діє "де-юре", але "де-факто" його не реалізують міністерства і відомства.  

Квоти існують майже в усіх країнах світу, і квоти використовують і Сполучені Штати Америки, і Європейський Союз - всім відомі їхні квоти по сільськогосподарській продукції, по сталі, по текстилю тощо. Росія показала нам досвід дипломатичної роботи з приводу квот, коли встановила квоти для товарів Європейського Союзу по килимах на 200 млн. екю, і Європейський Союз змушений був відмінити свої квоти по текстилю і трикотажу для російських виробників. Таким чином, Україна залишилася в дуже цікавій ситуації, тому що квоти колишнього Радянського Союзу по текстилю були поділені по всіх країнах, і Україна одержала деякі квоти по продукції, яку вона не виробляє. Плани щодо обміну ними з Росією закінчилися нічим, тому що вже мінятися нема чим - Росія не має квот по відношенню до Європи.  

Прикладом занепаду цілої галузі внаслідок відсутності належного державного митно-тарифного регулювання є переробка насіння соняшників і виробництво олії. Необмеження кількісних квот вивозу сировини, стратегічно важливої для переробних підприємств України, призвело до того, що вивозячи соняшник, допускаючи ерозію грунтів тощо, ми ввозимо готову олію, і не самого кращого гатунку. Змінити ситуацію ми не можемо, тому що в угоді з МВФ ми взяли на себе добровільні зобов'язання не вводити квоти на експорт.

Від 1-го січня 1999 року ми беремо на себе добровільне зобов'язання не вводити квоти на імпорт відповідно до угоди про партнерство і співробітництво з ЄС [13].

Щоб розумно поєднати захист передових вітчизняних виробників із стимулюванням їхніх зусиль щодо науково-технічного вдосконалення власного виробництва, потрібно цей захист поступово послаблювати, причому темпи цього послаблення повинні бути відомими товаровиробникам наперед. Необхідно розрахувати розміри і терміни встановлення ввізного мита на імпортні товари, аналогічні тим, виробництво яких починають розробляти або модернізувати національні виробники. Залежно від складності і капіталоємності кожного виробництва слід установити термін, протягом якого первинна ставка мита буде незмінною, а потім поступово зменшуватиметься до нуля. За термін, коли діятиме постійне мито, товаровиробник матиме можливість повернути кредити з процентами за його використання, а за термін зменшення мита - отримати прибуток, достатній для оплати його підприємницького ризику і витрат праці.

Паралельно держава повинна дбати про підвищення конкурентоспроможності національної продукції до світового рівня. Це необхідно здійснювати як за рахунок модернізації виробництва і підвищення якості продукції, так і за рахунок зниження ціни. Для просування першим шляхом держава повинна вкладати великі кошту в науку, розробку нових технологій, матеріалів, конструкцій, як це робили уряди нині розвинених країн, коли вони перебували на етапі становлення, і роблять це і тепер. Для підтримки експортерів доцільно звільнити виробників експортної та імпортозамінюючої продукції від мита на імпортовані засоби виробництва, створити умови для вільної купівлі ними необхідної валюти та для швидкого переказу її за кордон на придбання імпортних засобів виробництва.

Україна підписала угоди про зони вільної торгівлі (ЗВТ) майже з усіма країнами колишнього СРСР та понад 60 двосторонніх угод про режим найбільшого сприяння (РНС) з іншими державами. (ЗВТ передбачають, зокрема, преференційні — нульові митні тарифи, РНС — пільгові). Надаючи іноземним товарам переваги в доступі на наш внутрішній ринок, ми на умовах взаємності теж повинні отримувати аналогічні пільги. Відповідне зменшення надходжень до бюджету від мита повинно компенсуватися за рахунок зростання податкових відрахувань унаслідок зростання експорту. Але через хронічну несплату податків цього не сталося, а реальним аналізом «балансу» втрат і додаткових надходжень до бюджету урядові структури досі не займалися.

Відтак Україна не спромоглася виробити чіткого механізму, який би визначав процедури і термін застосування двосторонніх преференцій у торгівлі, щоб гарантувати повноту та одночасність їх надання.

Можливо, це сталося ще й тому, що передбачався вступ нашої країни до системи СОТ, у якій регламентовано єдині підходи, правила і стандарти у всіх компонентах торговельної політики: від допустимих рівнів митних тарифів (зборів) та уніфікованої митної документації — до справедливих процедур в антидемпінгових розслідуваннях та арбітражного вирішення торговельних суперечок. У цьому випадку до наших експортерів антидемпінгові санкції застосовувалися б у значно менших масштабах [13, 15].

Крім того, в СОТ автоматично діє пільговий митний режим (РНС), що знімає необхідність укладати двосторонні торговельні угоди (а це досить тривалий і затратний процес) і дає істотний імпульс до диверсифікації зовнішньої торгівлі.

Дослідивши в даній курсовій роботі особливості митно-тарифної політики України ми можемо зробити наступні висновки та узагальнення. По-перше, податкова політика України як складова фінансової політики на сучасному етапі має формуватися з огляду на стосунки з іншими країнами. Тому розгляд особливостей митного оподаткування, яке є важливим економічним регулятором зовнішньоекономічної діяльності, на сьогодення набуває особливої гостроти. Ми визначили, що мито, безумовно, є податком, оскільки, воно сплачується в обов’язковому безвідплатному порядку відповідно до вітчизняного законодавства та не має конкретного цільового призначення. Відповідно мито є важливою складовою податкової системи i характеризується таким:

·        є непрямим податком, а тому йому притаманні їх основні риси: по-перше, мито включається до ціни товару як надбавка i є податком на споживання; по-друге, мито має чітко виражену фіскальну природу; по-третє, стягується за тарифами;

·        є загальнодержавним податком i у повному обсязі включається до Державного бюджету України.

Мито виконує фактично ті самі функції, що й інші податки та збори, однак має певні особливості:

·        фіскальна функція мита полягає в тому, що акумулюються кошти для виконання державою покладених на неї завдань. Такий суто фіскальний підхід для встановлення мита був характерним для епохи протекціонізму, коли спеціально встановлювалися високі ставки мита, однак з початку інтеграційних процесів відбулося послаблення ролі мита у формуванні доходів держав;

·        регулююча функція мита полягає в тому, що завдяки диференціації ставок відбувається коригування національних i світових цін.

Можна виокремити три основні прояви цієї функції: протекціоністський (національна ціна буде значно нижчою за світову ціну разом із сплаченим митом), стимулюючий (національна ціна буде вищою за світову ціну разом із сплаченим митом) та стабілізуючий (національна ціна дорівнюватиме світовій ціні разом із сплаченим митом).

Наразі вітчизняне митне законодавство та практика його застосування зазнають важливих змін. 1 січня 2004 року чинності набув новий Митний кодекс України. Цього ж року набула чинності ціла низка підзаконних актів у сфері митного регулювання. В цілому можна стверджувати, що прийняття нового Митного кодексу зі змінами внесеними Законами України № 291-IV від 28 листопада 2002 року та № 3488-IV від 24 грудня 2002 року, було визначним кроком у вірному напрямку.

Новий Митний кодекс пов’язаний із застосуванням норм цілого комплексу законодавчих і нормативних актів та міжнародних угод. Головні з них такі: Конституція України, Земельний кодекс України, Кримінальний кодекс України, Кодекс «Про Єдиний митний тариф України», Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 1-212-4) Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності«, Кодекс України про адміністративні правопорушення (статті 213 - 330), Угода про застосування статті VII Генеральної угоди з тарифів та торгівлі 1994 року, Закон України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів«, Закон України «Про державну службу«, Міжнародна конвенція про Гармонізовану систему опису та кодування товарів, Митна конвенція про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП (Конвенція МДП), Генеральна угода з тарифів та торгівлі.

Питання митно-тарифного регулювання є одними з основних у розвитку зовнішньоекономічних відносин. Отже, особливої уваги необхідно приділяти вирішенню проблем вдосконалення системи митно-тарифного регулювання в Україні.

Митна політика України розвивалася в напрямі паралельного розвитку всіх сторін системи митно-тарифного регулювання у відповідності з передовими, загальновизнаними нормами і правилами міжнародної практики. Вона включала одночасне вирішення проблем заповнення теоретичного вакууму, розбудови митної інфраструктури і активну участь у опрацюванні митних режимів, що мають забезпечувати мінімізацію митних процедур та ефективність митного контролю.

1.     Митний кодекс України

2.     Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" 

3.     Буковинский А.Е „Теория международной торговли”. – М.:Дело, 2002. – 327с.

4.     Бункина М.К. Национальная экономика: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2003. – 452 с.

5.     Власюк О.С. Модельний аналіз динаміки міжгалузевих цінових пропорцій в економіці України. – К.: НІСД, 2004. – 80 с. – (Сер. “Екон. стратегії”; Вип. 5).

6.     Власюк О.С., Ямпольська І.Л. Зовнішня торгівля України: стан та прогноз. – К.: НІСД, 2004. – 63 с. – (Сер. “Наук. доповіді”; Вип. 49)

7.     Гаджиев К.С. Геополитика. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 384с.

8.     Мадиярова Д.М. Стратегия формирования внешнеэкономической деятельности.- Алматы: Экономика, 1999. – 184с.

9.     Михно І., Сіренко В. До питання про ефективність міжнародного товарообміну України з країнами СНД // Економіка України. – 2004. – № 2. – С. 80.

10.                       Ревенко А. Проблемы формирования национальной экономической безопасности Украины //Экономика Украины. – 2004. – № 11. – С. 15.

11.                       Розвиток зовнішньої торгівлі України та її економічна безпека /В.Г. Андрійчук, О.С. Власюк, А.І. Мокій, В.П.Титаренко; За ред. В.Г. Андрійчука: Моногр. – К.: НІСД, 2003. – 148 с. – (сер. “Екон. стратегії”; Вип. 4).

12.                       Хэрис, Дж. Мэнвилл. Международные финансы /Пер. с англ. – М.: Информ.-издат. дом “Филингъ”, 1999. – 296 с. – (Сер. “Экономика для практиков”).

13.                       www.uaie.com.ua  - інформаційний сайт Української асоціації імпортерів і експортерів.

14.                       www.rada.gov.ua – офіційний сайт Верховної ради України

15.                       www.minfin.gov.ua – офіційний сайт Міністерства фінансів України

Додатки

Додаток А

Види митних платежів

 
Додаток Б

Імпорт та експорт товарів і послуг в Україні, млн. дол.