Сочинение: Аналіз роману І. Багряного "Тигролови"

Аналіз роману І.Багряного «Тигролови»

Пригодницький роман. Уже сама назва жанру викликає зацікавлення читача. Пригоди – це завжди романтика, мрія.

Особливістю роману І.Багряного «Тигролови» є те, що він поєднав у собі дуже серйозні, глибокі проблеми з романтикою пригод. Пригоди зображені різні за своєю вагою та значущістю: від таких, як втеча головного героя з ешелону смерті і боротьба за виживання в диких тайгових нетрях, до смішних (спостереження над лісовими мешканцями – козою з козеням, гадюкою, колонком) і до пригод «почуттєвих» (Григорій випадково підгледів, як купається Наталка, і мучиться, чи вона не помітила його й не образилась).

Відповідно до законів жанру у романі повинна бути велика кількість дійових осіб, кілька сюжетних ліній, життя героїв зображене протягом значного відрізку часу. В І.Багряного цього немає, і з цього погляду, «Тигролови» скоріше мали б бути повістю. Але масштаби проблем, їх широта й глибина ( Україна колишня – Дем’ян Многогрішний, перші поселенці – Україна 30-х років ХХ віку; Україна, задавлена сталінським терором, і Україна лісова, ідилічна «Сіркова держава» БАМЛАГ, заробітчани) дають підставу вважати твір романом.

Характер головного героя Григорія Многогрішного вже на початку подається цілісним, сформованим. Але й він розвивається, як і належить характерові позитивного героя пригодницького твору, по лінії благородства. Юнак тікає з ешелону смерті – і в сотень інших арештантів піднімається дух, з’являється надія хоч не на порятунок, так на помсту своїм мучителям. Блукає в нетрях у пошуках порятунку й безпечного місця – і рятує

 дівчинку-мисливця від розлюченої ведмедиці, хоча сам був на межі смерті від фізичного виснаження. Користується гостинністю Сірків – і стає їм за сина та брата, партнера у полюванні. Закохується в Наталку, страждає, але приховує свої почуття, щоб не наражати дівчину на небезпеку, - і дає їй врешті-решт омріяне щастя взаємної любові.

Роман закінчується щасливо, бо навіщо ж тоді усі ті пригоди? Але читач не тільки із завмиранням серця слідкує за перипетіями сюжету, пригодами героя, а й дізнається багато чого з історії, географії, ботаніки, зоології, українознавства й політики тоталітарного режиму. Тому твір виходить за рамки пригодницького роману і містить у собі великий пізнавальний та виховний потенціал.

Отже, незважаючи на те, що роман «Тигролови» був фактично першою пробою пера І.Багряного як прозаїка і мав певні недоліки ( розтягнутість описів, захоплення деталями мисливської справи, декларативність, багатослівність), він мав і має великий успіх у читачів, що свідчить про неабияку художню майстерність автора.

Про художню майстерність письменника завжди говорити важко. Адже існує певний набір художньо-розважальних засобів, якими послуговується будь-який автор. Справа лише в тому, в яких пропорціях це подається і чому надає перевагу митець, які його улюблені засоби, наскільки вони оригінальні чи традиційні. У справді талановитого письменника, на мій погляд, ці художні засоби мають бути непомітними, але відтворювати такі художні словесні образи, які запам’ятовуються, вражають, роблять неповторною словесну тканину, творять індивідуальний стиль.

Що стосується роману І.Багряного «Тигролови», то тут можна знайти прикмети і традиційного, і новаторського.

Із традиційних засобів автор часто вживає епітети, інколи навіть дуже нагромаджує їх. Наприклад, тайга у І.Багряного височенна, чотириярусна, буйна, непролазна, зачарована. І це тільки в одному реченні! Любить письменник і колоритні порівняння ( тайга, як африканський праліс; ліщина, мов щітка; повалені дерева, мов велетні на полі бою; тиша, як у дивному храмі дивного бога, та ін.). Зустрічаються й метафори різних видів

( «сонце …ткало золоті прошви на білій скатертині», «тюбетейки грубо перепрошували, виправдовуючись перед френчем»), часті антитези ( ударники і літуни, прокурори, розтратники, відповідальні відрядженці і безвідповідальні рвачі). Мова роману багата на фразеологізми, прислів’я, афористичні вислови та пісні ( ні пари з уст, геройське діло не кожен зробить, козача кров, Бог не без милості, козак не без щастя, у сміливих завжди щастя є). Присутні також елементи драми – діалоги, монологи, риторичні окличні та питальні речення. Синтаксис різноманітний – від серії коротких односкладних речень до складних конструкцій на кільканадцять рядків. Постійно зустрічається детально виписані пейзажі, інтер’єри. Скрізь присутній майже іронічний підтекст. Але є й те, що належить до творчих знахідок Багряного. Оригінальний початок у формі казки – настільки фантастично страшної, наскільки й правдивої. Письменник використовує антитезу не лише на словесному рівні, а й на образному. Два світи – один в арештантському драконівському поїзді, інший – у комфортабельному експресі. І все це під загальною назвою «соціалістіческоє отєчество». Дві України – справжня, стероризована й сплюндрована, та ідилічна, патріархальна держава давніх українських поселенців на Далекому Сході. Хоч інколи письменник буває багатослівним і декларативним, чимало його образів виростають до символів. Наприклад, поїзд – «дракон», шлях Григорія – шлях України, тигри в клітках – доля головного героя. Навіть прізвища тут не прості, а старовинні козацькі: Многогрішний, Сірко, Мороз.

Отже, завдяки художній майстерності письменника ми маємо й енциклопедію життя українців Далекого Сходу, і багато проблемний політичний роман, і чудову пригодницьку книжку зі щасливим, майже фантастичним кінцем, і твір, що дає читачеві естетичну насолоду.