Дипломная работа: Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва у початковій школі

Актуальність дослідження. Залучення молодших школярів до образотворчого мистецтва як до естетичної діяльності, розвиток та виховання учнів її засобами – одна із важливих і складних проблем сучасної школи.

Мистецтво слова дає змогу розкривати перед учнями багаті художньо–пізнавальні можливості, навчати школярів сприймати через образи художніх творів навколишній світ, одержувати від малювання глибоку естетичну насолоду.

Природа є найбагатша скарбниця, з якої видатні художники минулого і сучасності черпали натхнення для своїх художніх творів. Вивчення дітьми на уроках образотворчого мистецтва пейзажного жанру сприяє збагаченню і розширенню формування їх як естетичної культури школярів так і розвитку їхньої особистості, саме вона навчає цілісного бачення предметів та явищ навколишнього світу, вміння виділити основне у явищах буття.

Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особи.

А формувати особу і естетичну культуру, - відзначають багато письменників, педагоги, діячі культури (Д.Б. Кабальовський А.С. Макаренко, Б.М Неменський, В.А. Сухомлінський, Л.Н. Толстой К.Д. Ушинський), - особливо поважно в найбільш сприятливому для цього молодшому шкільному віці. Відчуття краси природи, навколишніх людей, речей створює в школярті особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.

Навчити бачити прекрасне навколо себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на школярти найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: "Система естетичного виховання має бути, перш за все єдиною, об'єднуючою всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя школяра, де кожен предмет, кожен вид заняття має своє чітке завдання в справі формування естетичної культури і особи школяра" (15, 17).

Але біля всякої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається.
Такою основою в системі естетичного виховання ми можемо рахувати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості.

Проблема формування в учнів естетичної культури є і залишається актуальною. Для теоретичного осмислення порушеної нами проблеми важливе значення мають філософські дослідження (Г.З. Аперсян, Ю.Б. Борєв, О.І. Буров, В.О. Василенко, Є.В. Волкова, М.С.Каган, В.С. Корнієнко, М.І. Колесник, Н.Б. Крилова, Л.Н. Столович, А.А. Ткемаладзе). Психологічні засади формування естетичної оцінки охарактеризовані у працях Б.Г. Ананьєва, Л.С. Виготського, В.М. М’ясищева, С.Л. Рубінштейна, П.М. Якобсона. Психолого-педагогічні дослідження М.М. Волокітіної, П.Я. Гальперіна, В.В. Давидова, О.В. Джежелей, Л.В. Занкова, О.В. Запорожця, В.А. Крутецького, Г.О. Люблинської, М.М. Матюхиної, Т.С. Михальчик, Н.Д. Молдавської, Л.М. Рожиної, З.І. Романовської та ін. визначають особливості розвитку художнього мислення в учнів початкових класів.

Педагогічні дослідження вчених (Н.Й. Волошина, Д.М. Джола, Н.В. Ігнатенко, Л.Г. Коваль, І.В. Крицька, Н.Є.Миропольська, Г.М.Недялкова, Л.І. Олефіренко, Л.А. Руденко, О.П. Рудницька, Є.В. Сисоєва-Ляхович, М.М. Шпак, А.Б. Щербо та ін.) підтверджують думку про те, що учням молодшого шкільного віку властиві особливі передумови для активного розвитку естетичного сприймання, оцінок, суджень та естетичних мотивів діяльності.

Проте на сучасному етапі розвитку національної української школи в методичному і науковому арсеналі вчителя відсутні ґрунтовні праці про специфіку оцінної діяльності, недостатньо з’ясовано і проблему вдосконалення оцінних умінь школярів.

Актуальність, недостатня теоретична і методична розробленість проблеми зумовили вибір теми дослідження “ Вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва ”.

Об’єктом дослідження є процес вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва.

Предметом дослідження – методика вивчення в учнів 1–4 класів пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва та формування естетичної культури.

Мета дослідження полягає у визначенні психолого–педагогічних та методичних передумов формування у молодших школярів естетичного світогляду та дослідити вивчення пейзажного жанру на уроках образотворчого мистецтва.

Метою дослідження обумовлено розв’язання наступних завдань:

1.         З’ясувати історію виникнення пейзажного жанру.

2.         Визначити види пейзажного жанру

3.         Дослідити вивчення в школі пейзажного жанру.

У процесі розв’язання зазначених завдань використовувалися такі методи дослідження: вивчення й аналіз філософської, педагогічної, психологічної та методичної літератури в аспекті досліджуваної проблеми; ретроспективний та прогностичний аналіз літературних джерел, навчальних програм, шкільних підручників з читання та методичних посібників; теоретичний аналіз і синтез під час визначення об’єкта, предмета, мети, завдань дослідження; узагальнення педагогічного досвіду з метою з’ясування стану та основних підходів до розв’язання досліджуваної проблеми в науці й практиці роботи вчителів початкових класів; розробка методики формування в учнів 1–4 класів умінь естетично сприймати художні твори на уроках образотворчого мистецтва; спостереження за навчально-виховним процесом на уроках читання.

Структура дипломного дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 80 сторінок.

1.1 Розвиток та досягнення українського пейзажного живопису

Зважаючи на принцип зв’язку з реальністю при навчанню учнів пейзажному живопису вважаємо за доцільне розглянути становлення та досягнення українського живопису, переконані що це потрібна актуальна і цікава тема.

Український пейзажний живопис розвивався в контексті європейського мистецтва, і кращі твори українських художників-пейзажистів увійшли до скарбниці вітчизняного образотворчого мистецтва, стали його невід'ємною частиною, віддзеркаливши процесії і зміни, що відбулися в часі.

Українська пейзажна школа має яскравих, самобутніх представників, що творили власну стилістику відображення природи, яка ґрунтувалася на народних традиціях, завдяки чому їм вдалося уникнути механічних унаслідувань модних на той час європейських течій. В альбомі представлено більше сімдесяти творів українських художників, які працювали в жанрі пейзажу в XIX - на початку XX ст.

Пейзажний живопис в українському образотворчому мистецтві почав зароджуватися ще в ранніх іконах, настінних розписах, розвинувся в гравюрах та книгодрукуванні Середньовічні майстри-іконописці прагнули передати велич і красу навколишнього світу: умовне небо від землі й був оздоблений ще досить примітивними зображальними елементами — травами, квітами, хвилеподібними лініями. Трохи згодом, у ХУІІ-ХУШ ст., майстер-іконописець в іконний пейзаж вплітає реальне зображення гір і різнотрав'я на передньому плані, і хоча складові композиції поєднані штучно, проте в них вже помітно спостережливе ставлення митця до навколишнього світу Так поступово формується потреба і необхідність у відтворенні середовища, в якому живе людина, прагнення через усвідомлення цішної картини природи зафіксувати своє особисте відношення до неї.

Майже до самого початку XIX ст. пейзаж в українському образотворчому мистецтві не виокремлювався у самостійний жанр, а слугував лише тлом для фігуративних композицій. Він звучав як архітектурний чи природний стафаж із нагромадженням будівель чи рослинного світу, які не могли ототожнюватись з конкретною місцевістю. Для українського мистецтва ландшафтні мотиви іконостасів стали поштовхом для розвитку пейзажу академічного напрямку.

Початок творчості вихованця Петербурзької Академії художеств Василя Штернберга (1818-1845) якраз і знаменується академічними засадами. Проте у пізніших своїх роботах художник відмовляється від панорамності, його твори наповнюються емоціями, реалістичною передачею стану природи чи побутового мотиву.

З посиленням реалістичних тенденцій відбуваються глибокі зміни \ відтворення природи. Мальовничі українські краєвиди посідають вагоміше місце у творах живописців та графіків, перед якими постало нове завдання: творення природи як джерела естетичної насолоди — піднесено, поетично, що відповідало тогочасним тенденціям. Таким увійшов пейзаж у XIX ст. — період розквіту романтизму. Роль культурних центрів у той час здебільшого виконують міста або ж садиби найбільш освічених поміщиків. В мистецьких осередках практикують замовлення, які радше нагадують світський живопис на релігійну тематику.

Українське образотворче мистецтво не могло розвиватися на рідному ґрунті через відсутність в Україні спеціальних навчальних закладів на зразок, скажімо, Петербурзької Академії художеств. Більшість художників, які малювали українські краєвиди, були мандрівними і мистецьку освіту здобували поза межами країни — у Петербурзі, Москві, Відні або Кракові.[12,с.162] Завдяки цьому мистецтво піддавалося суттєвим впливам чужоземних течій. Вже в кінці XIX - на початку XX ст. українські міста зосереджували кращі мистецькі сили з відповідним утворенням малярських осередків (Товариство Південноросійських художників) та шкіл (Київська рисувальна школа, Художньо-промислова школа у Львові).

На початку XIX ст, пейзажний жанр розвивається у контексті портретного живопису. У виконанні портретів перед митцями поставали нові завдання — реалістичне відображення життя, де пейзаж використовувався для підсилення емоційного впливу, поетичної настроєності, що складало нове відчуття природи. Паралельно пейзаж розвивається і як самостійний жанр: інформативно насичені зображення конкретної місцевості детально відображали характерні особливості ландшафту, садиб, околиць, парків, маєтків тощо. Такі видові пейзажі створювалися на замовлення Петербурзької Академії художеств для потреб відповідних державних відомств та власників маєтків. Виконували їх мандрівні художники з Росії, країн Західної та Східної Європи. Так звані краєвиди-ведути мали сухий документальний характер; це був своєрідний "портрет" місцевості, позбавлений емоційності, а споруди, що потрапляли "у кадр", не несли смислового навантаження. З часом документальність відходить на другий ман — і пейзажі набувають епічності, поетичної настроєності розвиваючись у самостійний жанр, що зайняв у добу романтизму чільне місце. В практиці вивчення природи художники часто зверталися до традицій голландського краєвиду XVII ст., близького їм за романтичним сприйняттям природи, за просторовою та колористичною концепцією. Українська дійсність, зокрема природа, відтворювалась ідеалізовано, інколи в поєднанні вигаданого ландшафту із замальовками реальної природи. Часто такі твори нагадували сцену з вистави на пасторальні сюжети, де високі дерева по боках картини уподібнювались до лаштунків. Згідно з академічними засадами природа передавалась величаво, спокійно, в ній панувало вічне літо, а улюбленими мотивами були сходи та сходи сонця, морська стихія, гірські скелі, водоспади, руїни старовинних замків тощо. Художник Антон Ланге (1779-1844), який прибув до Львова з Відня у 1810 році, вважається родоначальником історичного пейзажу. Чарівні краєвиди Галичини й Волині він відтворював із захопленням іноземець який споглядає екзотику. Твори п зображенням Києва іншого відомого художника — Генріха Гроте — ще нагадують ведути, проте їм вже притаманні глибина перспективи та епічність зображуваних мотивів.[28, с.172]

Хоча академічні традиції міцно закріпилися у мистецтві художників, які працювали на Україні поступово починають визрівати нові тенденції подачі природного середовища, що відповідали романтичнім й реалістичним засадам розвитку європейського мистецтва. Митці відмовляються від панорамності, в їхній творчості переважають буденні мотиви. "Героями" сюжетів стають і водяні млини, селянські хати, вулички провінційних міст, тини. А головним є відтворення стану природи, узагальнення, контрастне освітлення.

У другій половині XIX спи український пейзаж набуває самостійного ідейно-естетичного значення і своєрідного образотворчого ладу. Це споріднює його з російською пейзажною школою і творами майстрів пейзажного жанру у світовому мистецтві Розвиток пейзажу свідчить про якісне зростання українського живопису в цілому, про його плідне жанрове розгалуження та емоційну силу, а також про його національні ознаки та високу романтичність у І відтворенні навколишнього світу. Саме тоді в живописі остаточно визначився й закріпився побутовий жанр, який черпав сюжети з навколишнього життя. Художники намагались розкрити правду соціальної дійсності, вселити віру у просту людину, уславити красу своєї батьківщини Такі тенденції особливо помітні у жанрі побутової картини та пейзажу, де сцени з життя народу розгортаються на тлі розкішної української природи, як, наприклад, у ліричних творах Миколи Пішоненка (1862-1912), Володимира Орловського (1842-1914), Костянтина Трутовського (1826-1893), Петра Левченка (1856-1917), Киріака Костанді (1852-1921). Саме в цей період починає формуватися українська національна школа пейзажного живопису, становлення і традиції якої пов'язані з ідеями та настановами передвижників.[45, с.179]

Однією із визначальних ознак українського неоромантизму було звернення багатьох художників до подій часів Козаччини, Запорозької Січі. Характернішим прикладом цього є творчість Сергія Васильківського (1854-1917).Більшість українських митців намагалися вийти з-під важкого крила академізму, який, вимагаючи повернутись до класичного мистецтва, до біблійних сюжетів, відволікав таким чином від ідей сучасності, нових стилістичних віянь, що проникали із Заходу.

З кінця XIX ст в українському мистецтві значного поширення набуває пленерний живопис, характерний і для більшості європейських шкіл. Ці тенденції відобразилися у творчості цілої низки митців. Пленеризм дав поштовх до імпресіоністичних пошуків. На відміну від тотального захоплення європейських художників імпресіоністичним етюдом, українські митці створюють жанр картини-пейзажу, де навколишня природа і людина перебувають у нерозривній єдності. У пейзажах Івана Труша (1869-1941), де немає зображення людини, майже фізично відчувається її присутність у вибраній перспективі зображення. У творах Абрама Маневича (1881-1942) вирує життя і звучить мелодія елегійного смутку, його картини сповнені яскравого колоризму. З потужною внутрішньою динамікою та пристрасною любов'ю відтворює красу рідної землі Олекса Новаківський (1872-1935).

Пізніше у світовому пейзажному мистецтві стають помітнішими нові зображальні мотиви, виникають новітні течії. Це, в першу чергу, пошуки в напрямку посилення виражальних засобів експресіонізму та неприродних декоративних форм символізму, поява фонізму, з його останньою спробою створити цілісну концепцію пейзажу перед наступом абстрактного мистецтва, яке несе абсолютно нові формотворчі завдання в конструюванні навколишнього світу та розпад реального зображення.[42,с.204]

В цей період художники, в тому числі й українські, шукають абсолютно нових форм та засобів зображення: це було своєрідною реакцією на виклик епохи, коли технічний прогрес вимагав прискорених рішень і конкретних дій. Вдосконалюється техніка живопису, вщент руйнуються усталені композиційні стереотипи, конвульсійні пошуки оригінальних творчих підходів серйозно змінюють фундаментальне поняття зображальності як основи мистецького твору. Пейзаж як жанр перестає бути звичним впродовж віків інструментом впливу на почуття людини, стає своєріднішим посередником між пропозицією художника і сприйняттям мистецького твору глядачем. Українські художники переймають новації опосередковано, через повернення до першоджерел, через глибоке вивчення традиційної народної творчості. Вони шукають національне підґрунтя в розписах, іконописі, народній картині та інших видах образотворчого фольклору, несуть у світ новітнього мистецтва візантійську барвистість, мелодійність вишивок, килимів, писанок і знаходять це.

1. 2 Художня своєрідність малювання пейзажу як засобу відображення дійсності

Специфіка реалістичного зображення пейзажу полягає в тому, що творчість ґрунтується на реальній дійсності, а думки і почуття художників передаються через зображення реальної дійсності.

Навчання зображення пейзажу пов'язане з розвитком у студентів уміння правдиво передавати кольором видимі форми за умов реальної дійсності. Воно не лише надає їм професійної грамотності, а й є могутнім засобом естетичного розвитку. Набуття майстерності живопису пейзажу ґрунтується на послідовному й уважному вивченні натури. При цьому важливо розвивати уміння виявляти і передавати характер предметів, їхню будову, розташування в просторі, кольорові й тонові співвідношення, використовуючи теплі й холодні відтінки, матеріальність зображуваних образів пейзажу.

Любов до природи, спостережливість, прагнення правильно передати натуру - це якості, якими має володіти вчитель. Уся навчальна робота з живопису пейзажу нерозривно пов'язана з практичним використанням закономірностей композиції, малюнка, лінійної і повітряної перспективи, розподілу світлотіні на об'ємній формі. Водночас вивчаються закономірності кольорознавства, методика живопису та зразки його класичної спадщини. Заняття з живопису пейзажу органічно пов'язані з практичною роботою з композиції. Знання закономірностей композиції допомагають студентам виконувати поставлені завдання з творчої роботи над пейзажем.

Навчаючись зображувати пейзаж кольором, школярі набувають потрібних умінь грамотно зображувати з натури, з пам'яті та з уяви спочатку окремі образи пейзажу (дерева, будівлі, кущі), потім групи нескладних образів (дерева на фоні неба і землі, будинок на фоні просторового оточення). Працюючи з натурою, школярі розвивають зорову пам'ять і спостережливість, просторове мислення, вчаться передавати колір образів пейзажу, бачити і зображувати типове в навколишній дійсності, використовуючи закономірності композиції. Успіх у навчальній роботі залежить від уважного, глибокого вивчення і зображення натури, її будови, пропорцій, кольору форм окремих частин та взаємозв'язку їх. Вивчати пейзаж означає вміти підбирати головне й найхарактерніше і узагальнювати другорядні деталі, їхній колір. Таким чином, зображення пейзажу з натури розвиває окомір, допомагає засвоїти закони реалістичного зображення й оволодіти технікою акварельного живопису.[33,с.39]

Мал. 1. Зображення окремих образів пейзажу

Нарешті, уточнюють все зображення інтер'єра за правилами лінійної та повітряної перспектив Малювання пейзажу є одним з основних завдань у розвитку про сторової уяви та просторового зображення у тих, хто малює Зображення пейзажу розвиває естетичне почуття, навчає спостеріга ти дійсність, знаходити красу в звичайному і виділяти характерне Малювання пейзажу - дуже цікава і потрібна тема її вивчають у шкоіі на уроках тематичного малювання і в інституті, вона має ба гато завдань Але кожне завдання її, залежно від програми, має да вати тим, хто малює, нові, глибші знання і навички Зображення пейзажу потребує найстараннішого вивчення природи та методів передачі її на площині такою, якою ми сприймаємо її (зображення в перспективі).[28, с.114]

Кожна порода дерев, як і кожне дерево зокрема, має не лише свою форму, пропорції, просторове розташування стовбура, гілок, чистя а й своєрідну будову Будову дерев потрібно уважно вивчати До цпьно розпочинати з малювання дерев навесні або восени, коіи чітко видно їхню будову Конструкції різних порід дерев зображують методом порівняння після екскурсії в парк Краєвид із зображенням різних порід дерев допомагає знайти характерні особливості кожного з них. При цьому треба вміти перевіряти правильність їх зображення. Після засвоєння зображення простих елементів пейзажу завдання ускладнюють - компонують кілька елементів пейзажу в просторовому зв'язку їх між собою з композиційним і тоновим вирішенням, наприклад, будинок на просторовому фоні, кілька будинків на вулиці та ін.

Типовою помилкою в зображеннях пейзажів є виконання їх без урахування повітряної перспективи, просторових змін предметів (вони плоскі, нереальні). Тому майбутнім педагогам потрібно протягом усього періоду навчання не забувати про явища повітряної перспективи (при зображенні окремих предметів, пейзажів та виконанні тематичних робіт з перспективним вирішенням їхніх елементів). З явищами лінійної та повітряної перспектив,

особливостями композиції той, хто малює, ознайомлюється на реальних пейзажах, а також на репродукціях картин відомих художників: І. Шишкіна, І. Левітана, Ф. Васильєва, А. Куїнджі, Т. Шевченка, С. Світослав-ського, С.Васильківського та ін.[27,с.166]

Важким завданням є вибір з безмежного простору природи цікавого «мотиву», його композиції. Уявивши композицію малюнка, намічають лінію горизонту та основні елементи пейзажу. Правильно зобразити на малюнку пропорції всіх елементів пейзажу - складне, але посильне й цікаве завдання для майбутніх учителів. Передача пропорцій предметів пейзажу буде набагато активнішою, якщо визначати не лише співвідношення, а й розміри всіх елементів пейзажу, взявши за одиницю виміру розмір одного з них. Так, на схематичному мал. 3 за одиницю взято відстань між рейками залізниці. На нижньому зображенні за одиницю взято розмір висоти будівлі, відносно якої визначено висоту дерев та розміри всіх інших елементів пейзажу.

Мал.4. Особливості композиції

Аналогічні завдання допомагають перевірити й уточнити визначені на око елементи малюнка та позбавитися основних помилок у роботі, особливо з тематичного малювання. Таким чином, спочатку визначають необхідні розміри елементів пейзажу, далі уточнюють пропорції, перспективну побудову і загальну форму предметів, а потім проробляють малюнок детально. Залежно від поставленого завдання дають просторове вирішення пейзажу: злегка виявляють світлотінню його перспективні плани або виконують увесь малюнок в тоні.

2.1 Вікові особливості та здібності молодших школярів

Крім вікових особливостей образотворчої діяльності молодших школярів, варто враховувати неоднорідність структури їхніх здібностей.

Згідно експериментальних даних, усіх дітей по їхніх схильностях і характеру здібностей до малювання можна розділити на три групи.

До першого - - відносяться діти з вираженою графічною обдарованістю. Вони виконують малюнки контурними лініями, чітко передають форми, рівним тоном заливають зображення по контурі.

До другої групи відносяться діти з превалюванням мальовничим початком. Вони малюють невпевненими плутаними лініями, пишуть плямами, добре почувають колірні відносини, їм важко залити поверхня рівним кольором, дотримати контур.

Діти третьої групи мають в однаковій мірі виражені графічні й мальовничі здібності, і досить успішно справляються з тими й іншими роботами.

Кожен учитель із практики знає, що одна дитина виконує чіткий контурний малюнок чи узагалі не може його зробити. Для іншого ж це просте завдання. І на основі цих даних багато хто поспішає зробити висновок, що одна дитина здатна до образотворчого мистецтва, а інша - - ні. Справа тут не в загальній обдарованості, а в різній її структурі. Дитина, що не виконує чіткого контурного малюнка, може, наприклад, відмінно підібрати колір, вирішити складну колористичну задачу, що важкіше для першого.[14, с.224]

Роботи, виконані в лінійній манері, простіше оцінювати, чим зроблені в мальовничій. Учителя часом жадають від школярчих робіт тільки чіткості та акуратності. Тому графічна обдарованість як правило високо розцінюється в школі. Мальовничі ж роботи сприймаються часто як мазанина, ляпки і т.п. Звичайно, не кожен учитель може побачити й оцінити мальовничу обдарованість дитини. Однак, перш ніж ставити оцінку, потрібно задуматися над структурою здібностей дитини.

Зараз над цими питаннями працюють багато експериментаторів. Вони індивідуалізують завдання для дітей з різною структурою здібностей, намагаються навчити здатних до графіки почувати й передавати колір, а здатних до живопису учать оволодінню графічними навичками. Робота ця ще не кінчена, але її результати уже свідчать про те, що не можна називати нездатними до образотворчої діяльності дітей з мальовничим типом обдарованості. Ці діти при індивідуалізації завдань дуже часто створюють цікаві творчі роботи.[18,с.126]

Програма по образотворчому мистецтву за довгі роки мало змінилася і трохи випадає із загального напрямку початкового навчання. Усе-таки завдання, пропоновані нею, дають учителю досить велику волю. Наприклад, він може вибрати з переліку завдань яку-небудь одну чи запропонувати свою тему. Учитель сам уводить вправи, що підготовляють дітей до складної роботи ( вправи з кольором, композицією, розвитком просторових уявлень і т.п.). Щоб активізувати творчу й розумову діяльність молодших школярів, деякі завдання програми (наприклад, малювання з натури дерев) можна методично доробити. Усі завдання, вправи, усі роботи з образотворчого мистецтва виконуються в різних техніках і матеріалах: олівцем, гуашшю й аквареллю, восковими крейдами, процарапанням, найпростішими прийомами друкування й ін.

2.2 Специфіка уроків образотворчого мистецтва

Образотворче мистецтво - один із важливих предметів у початкових класах. Однак далеко не всі шкільні учителі вміють малювати. Ні інспектор, ні методист, ні завуч особливих претензій до уроку ніколи не пред'являють. Але недооцінка предмета приводить до серйозних прорахунків у навчально-виховній роботі.

Діти не завжди виявляють цікавість до гарного, нечуйні, нечутливі. Ми погоджуємося з тим, що той, хто по-справжньому почуває красу людських справ і відносин, красу навколишнього світу, не здатний на погані вчинки, але ще занадто мало робимо для того, щоб навчити дітей усьому цьому. Чи учимо ми їхній культурі емоцій? Чи вміє дитина розуміти і переживати навколишнє його прекрасне? Чи не самі ми винуваті в багатьох недоліках дітей, яких ми виховуємо?

У процесі виховання почуттів і творчого розвитку особистості урок образотворчого мистецтва відіграє незамінну роль. Він здатний увести маленьку людину у світ творчості, якоюсь мірою прилучити його до скарбів художньої культури. Урок може принести дитині перші творчі радощі, а радість творчості — одна з найбільших радощів на землі.

Конституція проголошує право кожної людини на гармонічний розвиток усіх його талантів і здібностей. Це реалізується у творчому вихованні людей у процесі навчання в школі. Не останнє місце у всебічному розвитку займають уроки образотворчого мистецтва, про важливу роль якого в ідейно-моральному і художнім вихованні вже не раз писали і говорили.

Образотворче мистецтво - - це художній предмет. А викладання художнього предмета має свою специфіку. Визначимо деякі особливості уроку образотворчого мистецтва в школі: урок повинний торкатися емоції учнів; у процесі образотворчої діяльності необхідно будити творчі здібності кожної дитини, сприяти їх розвитку; на уроках образотворчого мистецтва учні, крім власної творчості, повинні прилучатися до досягнень світової художньої культури. Ознайомлення зі світом мистецтва збагачує не тільки розум, по й емоції дитини, формує чуйність, уміння розуміти прекрасне. Усі уроки, у тому числі й уроки образотворчого мистецтва, повинні проводитися з урахуванням вікових особливостей школярів. Відомо, що діти дошкільного і молодшого шкільного віку охоче беруться за малювання, користаються фарбами, із задоволенням ліплять. Роботи їх, сміливі, емоційні, але схематичні. Діти не передають об'ємність, реальні пропорції предметів, розташування їх у просторі. Однак їхні малюнки мають щирість, безпосередністю і переконливістю. Ці якості додають школярчій образотворчій творчості незвичайну принадність і дають підстави розцінювати роботи дітей, як своєрідні твори мистецтва.[36,с.188]

У перший клас діти приходять вже з розумінням особливостей образотворчих («намалюй») і графічних («напиши») прийомів кодування інформації на листі. І хоча надалі ці прийоми будуть переплітатися, впливати один на іншій (не завжди благотворно), усе-таки діти повинні будуть чітко відрізняти малювання від інших способів графічного закріплення інформації.

Малюнки молодших школярів завжди несуть змістовне навантаження, пояснюють щось. Часто вони бувають схематичні. Спостережливість у дитини в цей час слабко розвита, але вона уже знає істотні ознаки предметів і намагається закріпити їх у малюнку. Діти, як прийнято зараз говорити, дають «відкритий» колір, тобто користаються чистою фарбою, що, звичайно, передає не конкретний відтінок, а колір у принципі (червоний, жовтий і т.д.). Просторові ж відносини на площині передаються за допомогою до перспективних прийомів. При малюванні по пам'яті і представленню діти можуть легко переходити від одного сюжету до іншого, змінювати задум.

Усі ці особливості образотворчих робіт порозуміваються: недостатніми знаннями дитини, хитливою його увагою, невмінням цілеспрямовано спостерігати, а також швидкою стомлюваністю.[40, с.251]

Одна із загальноосвітніх задач уроків образотворчого мистецтва навчити дітей спостерігати навколишню дійсність, усвідомлювати зорові враження і розвивати спостережливість. Усе це дуже важливо і для загального розумового розвитку людини. Хочеться особливо підкреслити значення розвитку зорової системи дитини, оскільки, згідно даним науки, понад 90% інформації про навколишній світ ми одержуємо саме через неї.

Образне мислення, розвиток якого стимулюється заняттями образотворчим мистецтвом, сучасна наука розглядає не як нижчу ступінь мислення, а як найважливіший компонент вищої інтелектуальної діяльності.

Особливості школярчої образотворчої творчості необхідно враховувати в процесі викладання. Крім того, тією ж мірою, як і на інших уроках, учитель повинен враховувати особливості розумового й фізичного розвитку дітей даного віку. Саме знання психології молодших школярів, уміння знайти підхід до дитини і допомогти їй перебороти виниклі труднощі дають учителям початкових класів незаперечні переваги перед фахівцями-художниками, що не одержали спеціальної психолого-педагогічної підготовки, у справі навчання образотворчому мистецтву.

Емоційність, зацікавленість, захопленість - - обов'язкові компоненти уроків образотворчого мистецтва. Але, захоплюючись, дитина часто не може стриматися; малюючи, вона щось розповідає про себе, сміється, радується, дивується. Що у таких випадках робити вчителю? Звичайно, дисципліну необхідно дотримувати. Але необхідно усе-таки відрізняти робочий шум від порушень дисципліни. Якщо ж хто-небудь, захоплюючись, заважає товаришам, йому потрібно нагадати, що працює він не один. Однак, у цьому випадку треба бути гранично делікатним, щоб не перервати хід думок дитини. Найкраще спочатку тихенько запитати учня, що він малює, як посувається робота. Дати пораду і тільки після цього нагадати, щоб він не шумів. Часто тихий голос учителя, неголосна бесіда з учнем про його роботу самі по собі впливають на дитину: він переходить на шепіт і поводиться більш стримано.[21,с.128]

Захоплена робота дітей додає урокам образотворчого мистецтва свою специфіку. Діти почувають себе розкутими, впевненими. Не треба їх стримувати, коли, дивлячись на комічну ілюстрацію, вони дружно сміються. Учитель повинен у подібних випадках пам'ятати — найближча мета досягнута, витвір вразив учнів, і подальшою задачею буде більш повне ознайомлення з ним, формування усвідомленого відношення до нього, включення художнього твору в духовний світ дитини.

Зоровий образ, який формується в процесі зображення, має тенденцію до зміни, доти, поки він не буде максимально повно відображати реальну дійсність, тобто доти, поки малюнок не стане найкраще відображати зображувальний предмет.

Кінцевою метою в процесі зображувальної діяльності є такий розвиток пам'яті, при якому один раз спостерігавши змогло б міцно закріпитися у пам'яті і за надібністю бути відображеним з абсолютною точністю.

Велику користь приносить малювання по пам'яті чи за уявою, коли заздалегідь проводяться спеціальні спостереження предмету що зображується на протязі якогось часу (1-5 хвилин).

У молодшому шкільному віці пам'ять розвивається в умовах систематичного цілеспрямованого навчання, це значно прискорює та підвищує рівень розвитку пам'яті дітей. Участь у грі, порівняно тривалі заняття малюванням, ліпленням потребують постановки певних цілей, у відповідності з якими школяр повинен планомірно запам'ятовувати те, що пов'язано зі змістом гри, чи заняття.

Малювання по пам'яті та за спостереженням, дуже важливі види тематичного малювання для молодших школярів. Під час їх застосування розвиваються такі психологічні механізми дитини як пам'ять, спостереження. Діти також вчаться не тільки спостерігати та запам'ятовувати певний об'єкт, а й аналізувати його, порівнювати його характерні властивості.[15,с.151]

Дітей треба не тільки вчити створювати нові зображення, але й озброювати досвідом творчої діяльності. Для цього потрібні спеціальні методи. Розглянемо декілька з них - евристичний та дослідницький методи. Ці методи спрямовані на навчання пошукам самостійного рішення зображувальної задачі, можливих варіантів, розвиток творчого мислення, уяви. Ці методи можна використати, коли вчитель пропонує дітям виконати якесь творче завдання, створити щось по своєму замислу.

2.3 Види тематичного малювання на теми пейзажу

Робота по розвитку образотворчої діяльності в малюванні природи повинна будуватися у відповідності з вимогами програми виховання і навчання в школі, які націлюють на формування в кожної дитини морально-естетичні почуття при зустрічі з прекрасним у природі та мистецтві, при знайомстві з подією та пейзажами.

Програма ставить задачу розвитку поетичного слуху і естетичного сприйняття школярів, вміння розрізняти та розуміти своєрідне використання тих чи інших художніх засобів у витворах мистецтва.

Однією з форм систематичної роботи по естетичному вихованню є заняття сюжетно-тематичним малюванням. Основною метою яких є - розвиток розумової активності і творчої уяви дітей.

Ці заняття включають і малювання творів про природу, тобто пейзажу.

Педагог вчить дітей відображати на папері побачене, почуте, т.т. відомий зміст у новій трактовці. Без допомоги дорослого у дітей часто виникають труднощі у визначенні художнього засобу, який поет використовує при описі природи, або не приділяє їм належної уваги, що у свою чергу призводить до невиразності образів. Іноді діти навпаки, відчувають і розуміють, що і як хотів показати поет, але у них немає достатнього досвіду в передачі вражень у своєму малюнку, часто вони просто погано володіють засобами зображення описаних в стилі картин природи.

Існують основні методи якими педагог користується для розвитку естетичного сприймання і школярчої творчості.

До них належать:

1.            спостереження явищ та об'єктів природи, які описані в поетичному витворі; бесіда о поетичних образах; розглядання відповідних ілюстрацій та картин о природі;

2.            показ декількох прийомів зображення;

3.            аналіз малюнків які виявляють степінь творчості дитини при передачі поетичного образу.

Роздивимося специфіку кожного методу.

Спостереження природи здійснюються не тільки для отримання дітьми знань про неї, для розвитку естетичного сприйняття, але й з метою порівняння пейзажів, які описані в поетичному творів, з існуючими у природі. Методика проведення спостережень ускладнюється в залежності від досвіду дітей та задач кожного заняття. Починати треба з розглядання окремих образів природи, які описані в творі: ялинка, кульбабка і т.д. при цьому треба максимально активізувати мову дитини питаннями, які допомагають розкриттю образу, збагачувати її поетичними виразами, порівняннями. Наприклад, одуванчик можна порівняти з сонечком, кулькою, сніжинкою, лист одуванчика - з ялинкою.

Потім вчитель намагається забезпечити рухову і словесну діяльність дітей: на основі розуміння твору діти повинні знайти об'єкти, які описані у ньому, поторкатися, роздивитися їх, прочитати строки вірша, які відображають відповідну картину природи, спостереження сприяють розвитку чуттєвості, сприйманості до поетичного опису пейзажів.

"Художник за допомогою створюваних ним образів бачить в житті важливе, істотне, значне і уміє яскраво, образно показати це невидиме, разом з тим важливе всім. Це збагнення вже відкритого художником - складний і багатоступінчастий процес. Глибоко зрозуміти його суть, уміло відібрати витвори мистецтва для збагнення їх дітьми, врахувати у зв'язку із специфікою мистецтва специфіку форм і методів учбової роботи в школі — все це необхідно для підвищення ідейно-естетичного виховного впливу літератури і мистецтва на дітей" [15; с.14].

По мірі того як розвивається у дітей сприймання їм пропонують поспостерігати за картиною природи, не співпадаючу повністю з її поетичними описами. Це розвиває загальні уявлення дітей, на основі яких вони потім малюють певні пейзажі.

Для більш цілеспрямованого знайомства дітей з творами про природу проводяться бесіди про їх зміст та різні засоби виразності.

Якщо художній твір невеликий по об'єму, містить опис одного конкретного образу або нескладної картини природи та бесіда про нього займає небагато часу, то вона може проводитись безпосередньо на уроці малювання.

Іноді пейзажне малювання проводиться на основі віршів, яке складається з кількох частин, відображаючи різні картини природи, як наприклад в „Пісні про весну" Я.Колеса. В даній ситуації познайомити дітей з твором краще у вільний час або на уроці читання, а на уроці малювання його вже не аналізувати, оскільки сприйняття поетичного твору є достатньо сильним подразником, ображаючим номінальний очам збудження і визиваючим певні почуття. Перебудова уваги відразу ж на іншу діяльність (малювання) викликає гальмування, яке робить цю діяльність недостатньо продуктивною.[9, с.230]

Прочитавши твір виразно, вчитель задає дітям питання, які допомагають уявити зміст малюнка. Щоб не порушити безпосередність, емоційність сприйняття поетичного твору, питання слід задавати лише після повторного виразного його читання. Вони повинні стимулювати живий обмін уявленнями, сприяти розумінню виразних рис образів природи, які можна зобразити, опираючись на сюжет вірша.

З дітьми також рекомендується проводити заняття по малюванню на теми двох творів, в яких описана природа в ту саму пору рока. На початку уроку треба провести бесіду про їх зміст і засоби виразності.

Щоб засоби виразності стали для дітей зрозумілими з ними треба розглянути картини або ілюстрації, які виділяють основні моменти тексту, тобто забезпечують взаємодію зорового та слухового сприйняття.

Художні ілюстрації знайомлять дітей з різними засобами зображення природи. Також корисно знайомити дітей з двома ілюстраціями до одного вірша. Дуже своєрідно та характерно передані зимові пейзажі в ілюстраціях художників Г.Нікольського, А.Парамонова до віршів С.Єсеніна „Поет зима аукает", „Черемуха". Діти сприймають їх дуже емоційно і потім використовують подібні зображувальні засоби у своїй творчості. (Мал. 7, 8)

Мал.7,8. Різні засоби зображення природи

У вільний час можна організувати роботу по поглибленому знайомству дітей з засобами виразності, якими художники створюють образи і картини природи: ліс, дерева різних порід, стан погоди.

Діти повинні навчитись зображати окремі об'єкти природи. Це доречно здійснювати на уроках предметного малювання яке передує сюжетно-тематичному.

Для зображення пейзажу діти можуть використовувати гуаш, акварель також можливе використання таких зображувальних матеріалів як вугляний олівець, сангіна, воскові крейди, пастель. Вони вже знають, що на темному фоні світлі кольори здаються світлішими, і навпаки. (Мал. 9)

Колористичному рішенню пейзажу допомагають цільові

спостереження природи, розглядання репродукцій з картин художників

- пейзажистів. Живописний малюнок, виконаний вчителем по мотивам якого не будь твору о природі, також допоможе дітям зрозуміти красоту та доступність того чи іншого засобу передачі певної кольорової гами.

Для розвитку гостроти сприйняття насиченості кольору можна використовувати ігрові завдання типу: „Знайди відтінки кольору на картинці", „Склади смужки синього кольору так, щоб зліва була сама темна, а праворуч - найсвітліша" і т.д.[30, с.80]

Приклади подібних ігор, вправ, а також поради вчителям про засоби роботи з різними зображальними матеріалами можна знайти в спеціальній методичній літературі.

Вчитель перш ніж навчати дітей, повинен сам оволодіти засобами роботи з різними фарбами - гуашшю, аквареллю...

Школярі вже вчаться спів ставляти відтінки кольорів з фоном малюнка: жовто-зелені листя гарно співпадають з блакитним фоном, на сірому фоні, світло-зелений окрас стебелинки.

Можна навчити дітей використання різних засобів замальовування фону і за допомогою ватного тампону розбризкування фарби, розливу і т.д.

Для цього вчитель підбирає різні за розміром пензлики, організовує роботу дітей в класі так, щоб діти самі обрали потрібні кольори фарб, пензлики, підготували їх до використання і т.д.

Якщо гуашеві фарби краще давати дітям для зображення таких пір року як зима, осінь, то для літніх та весняних пейзажів можна використовувати акварель. Вчитель навчає дітей розводити фарби водою, отримуючи потрібні відтінки для малювання ніжної весняної зелені, легких пелюстків і т.д. (Мал. 10)

Дуже важливо при зображенні пейзажу уникати штампів в зображенні неба та землі. У цьому допоможе накладання фарби на кольоровий фон, на іншій колір та засіб промальовки кольорових плям, отриманих шляхом розмивки, мазків. Іноді вчитель дає для малювання готовий фон, використовуючи кольоровий папір. Але більшої виразності набувають малюнки, на яких фон зображень самими дітьми, у відповідності з темою та змістом роботи.[16, с.64]

Колір фона різної насиченості створює настрій у дітей. До такого заняття не потрібно спеціально розташовувати баночки з певними кольорами фарб, діти обирають їх самі перед заняттям.[22,с.58]

Малювання по мокрому фону аквареллю можна проводити при зображенні осіннього або весняного пейзажу.(Мал. 11)

Перехід одного кольору в інший у вологому мазку рекомендується використовувати для малювання кольорів, листя, а контрастні кольори використовуються для вираження роззагальненості предметів у малюнку (осінні листя на фоні блакитного неба).

Мал.11. Малювання по мокрому фону аквареллю

Важливим прийомом навчання є також аналіз школярчих малюнків. Він може проходити по-різному.

Діти читають одну чи декілька строк з твору та відмічають, як цей епізод відображено у малюнку. Або в результаті аналізу малюнків діти створюють книгу-ширму, яка розкриває послідовно поетичні строки. Можна проводити спеціальні заняття по розгляданню школярчих малюнків на теми віршів про природу, де діти згадують, якому твору вони відповідають, читають цей вірш або згадують уривки. В подальшому з школярчих малюнків можна створити тематичні альбоми: „Зима (весна, літо, осінь) в малюнках дітей", періодично їх розглядати, розміщувати в кутки для батьків, дарувати дітям.

При оцінці школярчих малюнків вчитель додержується певних критеріїв:

- передача кольором відтінків окраски образів природи, загального колориту, настрій маленького малювальника;

- різноманітність композиції (зв'язок між предметами, їх об'єднання, виокремлення головного образу);

- зображення форми, її характерних ознак, деталей;

- передача пропорцій предмета, його розмірів;

- наявність виражальних образів вірша, відповідність зображення в малюнку поетичному опису.

Завдяки аналізу робіт дітям стає більш зрозуміти поетичний образ, розвивається аналітико-синтетичне мислення, яке забезпечує більш глибше сприйняття поетичного тексту.

Використовування цих методів з метою розвитку школярчої творчості на основі пейзажної лірики в різних класах має свою специфіку.

Наприклад, діти 6-7 років вже мають певний досвід сприйняття природи та художнього її опису у віршах. Вони вже можуть уявити зміст твору, підкреслити спільність та різницю в описи явищ або образів природи, давати їм точну характеристику.

Знайомлячи дітей з пейзажними творами, вчитель націлює їх на сприйняття та зображення цілісної картини природи, в якій органічно пов'язано уявлення про декілька її образів. Цьому сприяє і використання не тільки ілюстрацій до певного вірша, але й репродукцій з картин видатних художників, які посилюють уявлення.

Бесіди о поетичних творах проводяться до занять з малювання, оскільки діти малюють на теми складних віршів.

Кожна дитина під впливом спеціального навчання починає проявляти чуйність до поетичного слова, розуміти зображувальний зміст засобів художньої виразності вірша. Вона вже самостійно відображає в малюнку ті картини природи, які чує у вірші, тобто посилюється вплив поетичного образу на творчість дитини.

У першому класі перед живим спостереженням можна організовувати розглядання ілюстрацій до вірша, в якому описаний певний пейзаж.

Діти наочно впевняться, що художник, та поет беруть уявлення з оточуючій діяльності.

Постановка теми повинна настроювати дітей не тільки на зображення ряду предметів, але й на передачу в малюнку певної ситуації, спрямовувати на пошук різноманітних варіантів її виконання.

Малюючи по літературному твору, дитина згадує послідовність подій, намагається передати характеристику основних образів, відтворити опис деталей пейзажа, тобто вона активно мислить і при цьому творчо підключає свої уявлення отримані в результаті попередніх спостережень.(Мал. 13, 14)

Мал.14. Ілюстрація до оповідання «Сіре каченя»

Спрямовано на накопичення дітьми досвіду сприйняття поетичних строк. Спостереження рекомендується максимально приблизити до процесу зображення, а в деяких випадках зміщати обидва процеси. Спостерігаючи за природою, діти отримують яскраві зорові уявлення, які співпадають з сприйняттям поетичних образів. А придивляння ілюстрацій сприяє поясненню прийомів передачі виразного образу художником (колір, пропорції, розміщення предметів), про які у вірші говориться узагальнено, за допомогою метафор, порівнянь епітетів.

На другому етапі важливо стимулювати більш глибше розуміння дітьми зображувального значення поетичного твору. Деякі прийоми передачі художньої виразності можна показати: малювання по-різному кроки дерев, створення фарб для отримання потрібного тону, добір фону для малюнка, компонування на листі образів, які описані у вірші.

Для розвитку творчості бажано використовувати мотиви двох творів про одне явище природи, але по-різному представлене у цих віршах.

Також для розвитку творчості важливо проводити бесіди по задуму малюнку, про головний образ, про засоби найбільшої виразності малюнків. Діти вже можуть уявити картину природи без попереднього спостереження, лише на основі художнього опису: поетичне слово підказує необхідні образи пейзажу. В цьому виді достатньо розвинуті чуйність до поетичного слова, вміння співвідносити картини природи з її описом, переносити свої уявлення в малюнок.

В результаті таких занять діти частіше починають розмовляти один з одним про те, як гарно навколо, їх словник збагачується точним поетичним вираженням. Вірші за їхньою думкою, допомагають їм створювати „кольорові малюнки". Діти вже не утруднюються у пошуку сюжету для зображення, їм „зрозуміло про що малювати".

Бажано використовувати в педагогічній роботі сукупність методів і прийомів роботи, які спрямовані на поглиблення сприйняття дітьми пейзажної поезії в наступній послідовності:

• спостереження з читанням твору, розглядання ілюстрацій, малювання;

• читання твору, розглядання 1 -2 картин, бесіда, малювання;

• читання твору, бесіда, малювання.

Систематичність і послідовність педагогічної роботи, пов'язаної з розвитком естетичного сприйняття і творчості дітей, сприяє тому, що діти успішно справляються з поставленими перед ними програмними задачами.

Під впливом навчання розвивається творчість і у дітей 8-9 років життя. Накопичення досвіду сприйняття віршів про природу, спостереження явищ, образів, які описані в них, сприяють тому, що діти постійно проявляють особливу чуйність до оточуючий природи, намагаються самостійно знайти поетичну її характеристику.

В цій віковій групі дітей є певний запас естетичних знань. Вони проявляють самостійність у виборі теми, образів. В їх малюнках проявляються узагальнені образи, картини природи. Поруч з цим вони намагаються зобразити індивідуальні якості предмета, тієї чи іншої пори року, які описані в поетичних строках.

Методика використання поезії з метою розвитку виразності малюнків ускладнюється. Як і раніше приділяється велика увага спостереженням, але вони можуть давати узагальненні уявлення про ту чи іншу картину природи, яка описана у віршах.

Постановка теми в цьому віці повинна спонукати дитину до прояву фантазії. Творча уява, яка розвивається у дітей в цьому віці, допомагає уявити надзвичайні образи, обрати оригінальні способи їх зображення.

Яке підсумок попередньої роботи можна провести з дітьми колективне заняття на тему „Зимова казка" або „Золота осінь". Це допомагає повніше дітям виявити свої емоції, почуття. Таку велику роботу слід ретельно підготувати. Бажано спочатку зробити нариси простим олівцем, а вже потім виконувати малюнок у кольорі. Під час творчої колективної роботи діти проявляють активність, взаємодопомогу, зацікавленість в успіху кожного, що сприяє не тільки естетичному та розумовому але й моральному вихованню дітей.

Отже, відображення поетичних образів в малюнках доступно дітям молодшого шкільного віку, воно має велике значення для їх морально - естетичного виховання, для розвитку творчих здібностей.

Поезія і образотворче мистецтво, а також образотворча діяльність самих дітей допоможе вчителю закріпити та поглибити дока елементарні, але дуже важливі знання про рідну природу.

2.4 Передача молодшими школярами простору і обсягу на площині під час малювання пейзажу

За програмою образотворчого мистецтва для молодших класів діти за три роки навчання повинні опанувати елементарними основами реалістичного малюнка, придбати навички передачі об'єктів на площині з натури, по пам'яті і представленню; навчитися виконувати малюнки з урахуванням закономірності перспективного скорочення і виявлення обсягу світлотіні; розрізняти й передавати основні і додаткові кольори і їхні відтінки. Крім того, вони ознайомляться з прийомами й закономірностями композиції (розміщення зображення з урахуванням формату папера, виділення в малюнку головного й ін.). Через усю програму проводиться думка про необхідність емоційного відношення до зображення, передачі образної характеристики об'єкта. Програма торкається і питання теорії образотворчого мистецтва. У методичних рекомендаціях і посібниках ці питання, злиті з матеріалами про методику викладання. Причому основна увага приділяється саме методиці. Недостатнє ознайомлення з теорією мистецтва обтяжує викладання образотворчого мистецтва. Учителя початкових класів відчувають потребу у вивченні елементарних основ теорії мистецтва. Усі навколишні предмети мають три виміри: висоту, ширину й глибину. Зображуються вони звичайно на плоскій поверхні (папері, полотні), що має тільки два виміри - висоту й ширину. Як же передати на площині глибину об'єкта, чи третій його вимір? За період тривалого розвитку образотворчого мистецтва були розроблені різні способи передачі простору й обсягу на площині. Нині діюча програма по образотворчому мистецтву для середньої школи бере за основу один із них - перспективу.[23, с.80]

Перспектива — точна наука, що є розділом накреслювальної геометрії. Вона визначає основні закономірності передачі третього виміру на площині.

Усі ми знаємо особливості сприйняття глибини об'єкта нашим зором. В міру видалення від нас предмети зменшуються, а рівнобіжні лінії, що йдуть до обрію, сходяться. Чим далі розташований від нас предмет, тим меншим він нам здається; наступить такий момент, коли він перетворюється в крапку. Якщо дивитися на вулицю, що вдалішу йде, чи рейки залізниці, ясно видне зближення рівнобіжних ліній при їхньому видаленні. Перспектива визначає закономірності зменшення предметів і зближення рівнобіжних ліній у міру видалення їх від ока.

У початкових класах, відповідно до програми, закономірності перспективи діти вивчають тільки шляхом спостереження її у натурі. Для того щоб організовувати такі спостереження і навчити дітей передавати третій вимір на площині, учитель повинен знати основні поняття перспективи.

Одне з основних умов для перспективного малювання - - наявність фіксованої точки зору. Точка зору в даному вішалку — це те місце, із якого спостерігають предмет. Під час малювання з натури по принципах лінійної перспективи точку зору змінювати не можна, тому що предмет з іншої крапки буде виглядати інакше. Простір перед нами, на який ми, малюючи, дивимося з фіксованої точки зору, називається полем зору. Не всі ділянки, полючи, зори рівноцінні; найкраще видно предмети, розташовані в його центрі.[38, с.135]

Для виконання малюнка з натури необхідно, щоб модель була щонайкраще видна. Недостатньо, щоб вона потрапила в центр нашого поля зору, необхідно, щоб був дотриманий ще і кут зору, тобто, щоб відстань до моделі була найбільш вигідною. Якщо предмет розташований занадто далеко, його погано видно. Але якщо він розташовується надто близько, розглянути його так само складно (у шкільних умовах про це нерідко забувають). У перспективі площина зображення називається картинною площиною. Вона розташовується між оком і предметом, що малюється, і мислиться завжди перпендикулярної до предметної площини, тобто площини, на якій знаходиться людина, що малює.

Малюючи з натури, необхідно визначити лінію обрію, рівень очей дитини, що малює. Це роблять таким чином: горизонтально розташований лист папера підносять до очей. Папір буде видно як лінію, це і є лінія нашого обрію. Вона поділяє видимий нами простір на дві частини: верхню - - вище лінії обрію, нижню - - нижче лінії обрію; предмети, що знаходяться на лінії, розташовуються на обрії.

Неважко помітити, що лінія обрію змінюється в залежності від того, сидимо ми чи стоїмо. Предмети також виглядають по-різному, якщо вони знаходяться нижче цієї лінії, чи вище на ній. Отже, точка зору, поле зору, кут зору, картинна площина і лінія обрію - основні поняття перспективи. Не всі ці поняття потрібно пояснювати учнем, але вчитель повинний їх знати.

Принципи лінійної перспективи склалися в XV сторіччі, тобто в епоху Відродження. А як передавали просторову інформацію доти? Це питання для вчителя не вирішене, оскільки молодші школярі в малюнках з натури, по пам'яті і представленню використовують до перспективні прийоми. Ніхто дітям цих прийомів не показував і не пояснював. Але, намагаючись передати в малюнку обсяг і простір, вони самі додумуються прийомів, що збігаються зі способами передачі просторової інформації, розробленим і в образотворчому мистецтві за його довгу «до перспективну» історію.

На мал. 15 ми бачимо малюнок учня другого класу, він намалював пейзаж із річкою.

Мал.15. Пейзажний малюнок учня 2класу

Дитина ототожнила площину землі з картинною площиною - - листом папера. У малюнку немає верха й низу. Подивитеся, як намальовані дерева. Вони розкладені по обох сторони ріки, так само, як чагарники та квіти. А от праворуч людина, зображена не перевернутою, саме так ми бачимо людей, коли стоїмо на землі і дивимося на них. У малюнку немає єдиної точки зору, про яку ми говорили, розглядаючи основні закони лінійної перспективи. Коли людина стоїть на землі (предметної площини), то завжди правильно визначить, де верх, де низ у предметів, що від неї далі, а що ближче. На цьому малюнку немає ні верха, ні низу, немає поняття далі і ближче. Усі ці поняття мають сенс тільки тоді коли є фіксована точка зору спостерігача.

Дитина малює так тому, що не може зображувати видимий простір, як ми його бачимо, і намагається малювати не те, що бачить, а те, що знає.

Наявність фіксованої точки зору вимагає визначеного рівня осмислення зорового сприйняття. Стадії цього тривалого процесу зараз вивчаються віковою й історичною психологією, теорією образотворчого мистецтва й інших наук. Пам'ятники образотворчого мистецтва свідчать про те, що передача простору на площині до додавання основ лінійної перспективи була дуже різноманітна. Однієї з найбільш розповсюджених схем у древньому (до перспективному) мистецтві була передача загального простору в плані, із зображенням окремих предметів в анфас чи у профіль.[38, с.137]

Розташування предметів у просторі на площині можна передавати за допомогою перекривання близьким предметом далекого, чи, уживаючи термінологію методистів образотворчого мистецтва, через загородження. Однак, діти молодшого шкільного віку намагаються уникати загородження одного предмета іншим, і малювати всі предмети повними . Відбувається це тому, що загородження, на думку дитини, порушує цілісність форми предмета і заважає його розпізнаванню, Таке ж негативне відношення до загородження ми зустрічаємо у творах образотворчого мистецтва, створених до додавання лінійної перспективи. Психологи, що вивчають закони зорового сприйняття, прийшли до висновку, що при розпізнаванні предметів на зображеннях велике значення має контур. Причому, якщо око недостатньо треноване і не має досвіду, усяке часткове перекриття контуру сприймається як «зоровий шум» і утрудняє розпізнавання образа.

У процесі розвитку образотворчого мистецтва поступово засвоювалися можливості заслонений одного предмета іншим і використовувалися для передачі простору на площині. Дуже цікавим прикладом до перспективної передачі розташування предметів у просторі є давньоєгипетське зображення

З його схеми (мал. 16) зрозуміло, що ставок обсаджений з двох сторін пальмами, можна визначити ближні дерева. Зроблено усе це за допомогою «загородження» ставком вилучених пальм.

У картинах, гравюрах, книжкових ілюстраціях багато сучасних художників передають простір у плані, розміщують в одній композиції предмет, побачений з різних точок зору (зверху, збоку, попереду і т.д.). Усе це робиться аж ніяк не тому, що вони не знають перспективи, але, тому що перспектива не є єдиним способом зображення простору на площині. Художник, вільний використовувати будь-який спосіб зображення, щоб повніше втілити ідейний задум витвору, створити образ, що максимально впливає на розум і емоції глядачів. Деякі ілюстратори школярчих книг застосовують до перспективні прийоми, щоб створити більш зрозумілі дітям зображення.

Шкільна програма вимагає вивчення тільки лінійної перспективи. Це, безсумнівно, позитивно: дитина учиться спостерігати й усвідомлювати зорову інформацію, тренує око. Навчальні малюнки з натури в початкових класах потрібно виконувати з урахуванням закономірностей перспективи, але при створенні творчих композицій за уявою, чи уяві при ілюструванні літературних творів, здається, цілком можливе застосування різних прийомів передачі простору на площині, особливо тоді, коли вони сприяють більшої виразності роботи. Утім, проблема ця досить складна, потребує спеціального вивчення, а можливо й експериментальної перевірки. Однак ми точно знаємо, що перспектива склалася в струнку систему тільки до початку XVI століття, але і до неї широко використовувалися спеціальні прийоми передачі простору, що володіють найвищою виразністю і величезною художньою цінністю.[26, с.208]

Отже, перспектива історично обмежений спосіб передачі просторової інформації на площині, вона не мертва схема, а лише спроба осмислення наших зорових вражень. Подальша робота з удосконалення й розвитку цієї науки продовжується. Тому, викладаючи основи перспективи, вчитель повинен допомогти дитині осмислювати побачене, передавати третій вимір на площині, маючи на увазі, що перспектива — жива область знань, що розвивається.[25,с.207]

2.5 Виразно-образотворчі засоби в малюнках молодших школярів

З дитинства, навчившись розуміти природу, цінувати її, школяр, будучи дорослим, зможе випробувати на собі її благотворний вплив. Мистецтво і образотворча діяльність самих дітей, допоможе їм закріпити і поглибити поки елементарні, але потрібні знання про рідну природу, про місце і роль людини, що живе з нею в єдності.

В. Г. Белінський писав: «ландшафт, створений на полотні талановитим живописцем, краще за всякі живописні види природи. у нім немає нічого випадкового і зайвого, всі частки підпорядковані цілому, все направлено до однієї мети, все утворює собою одне прекрасне, цілісне і індивідуальне. Дійсність прекрасна сама по собі, але прекрасна по своїй суті, по своїх елементах, за своїм змістом, а не формою. В цьому відношенні дійсність є чисте золото, але не очищене, в купі руді і землі: наука і мистецтво очищають золото дійсності, перетопляют його у витончені форми».

Школярчі малюнки переконують нас в тому, що школяр здатне виразити в них своє світовідчування, вони викликають нашу емоційну реакцію і саме тому їх можна назвати виразними. Виразність - це головна істотна ознака художнього образу. Виразність школярчого малюнка - це посильне розкриття дітьми деяких характерних сторін відбиваного предмету або явища дійсності і передача активного емоційного відношення до нього .

Потрібно сказати, що виразність в малюнку - якість нестабільна. Те, що ми вважаємо за виразний в малюнку маляти, в малюнку старшого таким не є. Наприклад, школяр п'яти років намалювало кішку і від надміру почуттів розфарбував її в клітинку. На відміну від п'ятирічного старший дошкільник розуміє, що для улюбленого котеняти клітинка - не прикраса.

Виразність малюнків молодших і старших дітей нерівноцінна. Чим старше школяр, тим більшою мірою образотворчі уміння стають засобом задуму, тому в цьому розділі будуть висвітлені ті виразні засоби, які характерні для дітей саме старшого дошкільного віку.

Одним з найдоступніших для школярти засобів виразності є колір. До старшого дошкільного віку, школяр тонше і різноманітно використовує колір, створюючи виразні образи. Проте тяга до яскравості, барвистості зберігається у кого в більшій, у кого у меншій мірі. Інколи школяр, здавалося б, віддає перевагу какому- те певному кольору: все малює зеленим або блакитним. У чому причина? Що это- перевага або байдужість до кольору?

Школяр-дошкільник може використовувати улюблений колір інколи неадекватно, в явній суперечності з реальністю, і робить це спеціально. В цьому випадку він, як правило, сильно захоплений зображенням, швидше його змістом, і робить своєрідний “дарунок” образу, як би прикрашає його. Нерідко таким дарунком-прикрасою, є застосування декількох яскравих кольорів відразу.

Наприклад, яскравий осінній колорит сонячного дня контрастує з темно-сірим фоном похмурого дня, з листям, що летить за вітром.

Багатьма дослідниками школярчого малюнка відмічено застосування школярм кольору для передачі відношення до образу: яскравими, чистими, красивими кольорами школяр зазвичай змальовує улюблених героїв, тварин, приємні події і явища, а темними (“брудними”) - не улюблених героїв, об'єктів, явищ і так далі У дослідженнях відомого психолога В. С. Мухіної відмічено, що при зображенні приємних подій діти віддають перевагу теплим тонам, а неприємних - холодним.

Підростаючи, школяр може тонше відчувати і передавати колорит різних пір року, стану погоди і навіть часу доби. Проте тяжіння до яскравого, соковитого кольору зберігається в малюнках старших дошкільників.

Багатьма дослідниками школярчого малюнка відмічено, що інколи діти використовують колір однозначно, земля - завжди чорна (коричнева), небо - синіше, сонце - жовте (червоне), трава - зелена і тому подібне Тобто колір не є вираженням відношення школярти, а лише засобом позначення предмету. Деякі учені пояснюють це недоліками навчання.

Н. П. Сакуліна, Л. А. Раєва в своїх дослідженнях показали, що дуже уважно звертати увагу дітей на колірну різноманітність миру (сніг, як і небо, може бути і блакитним, і сірим, і бузковим). В результаті таких спостережень, а також знайомства з творами відомих художників школяр зачинає використовувати колір різноманітніше, реалістично і виразно. Він може використовувати колір і “наслідувальний”, близький до реальному, і “ненаслідувальний”. У школярти має бути право вибору. Проте необхідно поклопотатися про те, щоб, виконуючи малюнок, школяр не було байдуже, щоб тема хвилювала його, і тоді колір, колорит школярчого малюнка буде виразним.

Інший засіб виразності, використовуваний дошкільником, - лінія.
Исследователи відзначають, що предмети, явища, які близькі школярті, улюблені їм, він малює старанно і акуратно, а погані і непривабливі, на його думку, події змальовує нарочито недбалою лінією.

Так, діти старанно малюють сонце, акуратно виводячи проміннячка, роблячи їх довше і густіше, немов так, сонце гріє краще і світить яскравіше.

Компонентами декоративності, що становлять, є ритм форм або колірних плям, симетрія. Школяр будує малюнок, як би врівноважуючи просторове розташування окремих зображень. (На галявині дерева – справа і зліва. Квіти – з одного боку і з іншою і т. д.)[16,с. 64]

Як і дорослі, дошкільники нерідко використовують прийом гиперболизации
(перебільшення якихось ознак). Вони виділяють в змальовуваному предметі або явищі те, що, на їх погляд, особливо значущо.

Школяр намалювало сірі хмари, які закрили сонце. Хмари за розміром були більше дерев і інших об'єктів, повідомляючи про те, що скоро буде дощ, гроза.

Дівчинка змалювала квіти на галявині, які “виросли” до хмар, були більше будинків і дерев. Для цієї дівчинки поважно було показати красу, яскравість, любов до кольорів, дати зрозуміти, що вони їй дуже подобаються.

Композиція – це спосіб з'єднання образів, спосіб побудови твору. У малюнках дітей зустрічаємося як з сюжетами, що передають розгорнене оповідання, так і з сюжетами, які розраховані на передачу динаміки дії.

Характерним для старших дошкільників є те, що вони розподіляють предмети по всій плоскості листа, дотримуючи, проте, відчуття рівноваги і композиційної заповненої. На горизонтальній плоскості в розгорненому вигляді змальовується, наприклад, вся лісова галявина: на першому плані трава, квіти, дрібні чагарники; вище - дерева, ліс, з боків – удома і споруди. Горизонтальну плоскість школяр мислить в її реальній протяжності. Прагнення до правдоподібності, точність і облиште зображення примушує школярти уникати передачі просторових стосунків, при яких один предмет закриває частка іншого.

Школярті дуже важко передавати рух. Але в малюнках старших дошкільників рух переданий інколи дуже виразно: кішка мчиться за мишею, витягується як стріла і розпрямивши кігті; дме сильний вітер, розгойдуючи дерева і зриваючи осінній лист. Малюючи, школяр використовує і такий засіб, як аглютинація, - склеювання, комбінування у фантастичному образі якихось часток, якостей різних предметів (курка з людською особою і головою, сонечко з очима і ротом, квітка з очима і ротом, руками замість листя).

У виразному малюнку форма служить засобом передачі характеру образу. Діти намагаються добитися виразності образу за допомогою зображення певних поз, жестів, певного розташування фігур.
Мальчик побачив в морі дельфінів, і вони так уразили його уяву, що він намалював двох великих дельфінів, ретельно промальовував їх, даючи хвіст, що згинається (“щоб вони плавали”). В даному випадку дельфіни з'явилися центральними “фігурами” малюнка.

Дослідження педагога школярчої творчості Н. Курочкиной показують, що у дітей 6-7 років спостерігається вже свідоме використання кольору, форми, побудова малюнка, виразних засобів для відображення окремого образу або сюжетної композиції. Тому діти старших віків в порівнянні з дітьми молодшого дошкільного віку ширше і вільніше використовують знайдені виразні прийоми, поширюючи їх на велику кількість змальовуваних предметів і явищ. Іншими словами, старші дошкільники міцніше засвоюють ці прийоми, закріплюючи їх в своїй свідомості.

Розділ III. Зміст, форми і методи роботи з дітьми по образотворчій діяльності у взаємозв'язку з ознайомленням їх з природою

Пізнавальну діяльність дітей, направлену на об'єкти природи, слід розглядувати як творчу.

Пізнання школярм-дошкільником навколишньої природи повинне здійснюватися “по законах краси”. Це залежить від педагога, який сам відчуває, розуміє красу природи і може передавати це дітям.

Необхідно розвивати в дітях уміння споглядати природу, насолоджуватися нею, вдивлятися, вслухуватися. У Японії, наприклад, прийнято проводити так звані “уроки споглядання”, що дозволяють розвивати сприйняття дітей.[46, с.112]

У завдання ознайомлення дітей з природою входить знайомство з часом роки, їх специфікою і зміною, з такими явищами, як дощ, сніг, іній та інші, з тваринами і рослинним миром. І пропозиція змалювати картини природи, тварин завжди зустрічає у дітей позитивний відгук. Створювані дітьми зображення на теми природи сприяють закріпленню і уточненню знань дітей про об'єкти природи і збагачують школярчу творчість новими образами, формують інтерес до природи і позитивне відношення до неї. У своїх малюнках діти змальовують рідну природу в різні сезони, в різну погоду: “Золота осінь”, “Пізня осень”, “Белая береза під моїм вікном злегка прикривалася снігом, точно сріблом” (З. Есенин), “Пори року”, “Розцвіли весняні квіти” і ін. Такі сюжети часто зустрічаються в школярчих малюнках, що створюються і за завданням педагогів, і за задумом самих дітей.[42,с.240 ]

Також діти вирізують і наклеюють квіти, складають декоративні композиції з кольорів, листя і віток. Вони ліплять рибок, птиць, звірів. А щоб діти могли змалювати все це, необхідно сформувати у них виразні уявлення про об'єкти природи. У зв'язку з цим цілеспрямовані спостереження з дітьми об'єктів природи, враховуючи і завдання їх подальшого зображення, повинні здійснюватися як єдиний процес природничонаукового і естетичного пізнання. Дітям при ознайомленні з природою слід давати правильні уявлення про життя тварин, рослин, про красу їх зовнішнього вигляду, в цікавій, часто своєрідній формі, звичках (у тварин). Разом з тим слід підкреслити красу явищ природи, тварин. Необхідно звернути увагу дітей на красу і мінливість колориту неба, забарвленого хмарами сонця, що заходить, волшебность укритих інеєм дерев в яскраво-червоних відсвітах заходу, ніжність весняної зелені трави, що тільки-тільки з'явилася, листя дерев, ніжність перших весняних кольорів і тому подібне.[40, с.252]

Здійснювати цей процес необхідно так, щоб викликати у дітей позитивне відношення, яскраві емоційні прояви; все це підвищує інтерес дітей до природи і викликає бажання відображати її явища в своїй творчості, передаючи форму і кольори її об'єктів і явищ. Змальовує природу, діти знов переживають естетичні почуття до неї, що сприяє підвищенню ефективності виховно-освітньої роботи з дітьми, робить життя дітей цікавіше і змістовніше, емоційно багатше, викликає у них бажання зберегти красу природи.

Неодноразові досліди дослідників школярчої творчості (Н. А.
Ветлугиной, Т. З. Комарової) показують, що краса будь-якого природного явища викликає захоплений відгук в душі школярти і пропозицію змалювати те або інше явище зустрічається дітьми з радістю. Ось настала золота осінь. В повітрі крутяться і плавно опускається на землю різноколірне листя. Діти із задоволенням збирають листя, розглядують їх, прагнуть звернути на них увагу дорослих. В цьому випадку потрібно підтримати інтерес дітей, пограти в зібране ними листя (“Знайди такий же - формою, за кольором ”), запропонувати із зібраних листочків скласти зображення. Хай діти пофантазують, яке зображення можна скласти з листя. При цьому не обов'язково наклеювати картинки, їх можна просто розкласти, подивитеся разом зі всіма дітьми, хто що придумав. Такі ігри-вправи подобаються дітям і їх можна проводити неодноразово, розвиваючи уяву хлопців.

Дітям старшого віку після розгляду листя і ігор з ними можна запропонувати намалювати красиве осіннє листя з натури. Листя діти можуть вибрати з тих, що вони збирали на прогулянці. Потрібно попередити дітей про трудність малювання і допомогти школярті розгледіти конструкцію пластини листа. Звернути увагу на розташування прожилків, як би організуючих малюнок пластини.

Старші дошкільники з великим задоволенням приймають пропозицію вихователя передати об'єкти природи в малюнках. Особливий же інтерес у них викликає пропозицію вихователя змалювати жваві істоти: метеликів, різних жучків, птиць, риб, звірів, як диких, так і домашніх. Тварини привертають увагу дітей своїми звичками, рухливістю, місцем існування, зв'язком з людиною. З багатьма тваринами діти знайомляться, слухаючи казки, розповіді, ілюстровані художниками: Е. Чарушиним, Ст Біанки. Так, Е. Чарушин змальовує тварин в зворушливо реалістичній манері, передаючи м'якість пухнастого ворсу дитинчат і щільний, жорсткіший ворс дорослих тварин.

В основі образів тварин, змальовуваних Ю. Васнецовим, сказочно- декоративна реалістичність. Казкову декоративність васнецовским образам додають деяка умовність, очеловеченность тваринних (як правило, вертикальне положення тіла, зайнятість людськими справами: підмітають пів, пиляють дрова і т. п.) і орнаментовані деталі костюмів: у кота – прикрашені чобітки, у курки – фартух і ін.

Щоб забезпечити успішне зображення дітьми тварин, доставити їм радість тому, що їм удалося намалювати, необхідно організувати сприйняття дітьми тварин. Діти можуть бачити тварин і спостерігати за ними при відвідинах зоопарку, в цирку, на вулиці. Але жвавий об'єкт знаходиться в русі, що захоплює школярти і не завжди дозволяє винести з такого спостереження точне уявлення про форму часток тварини, їх величину, місце розташування. Тому для уточнення образу можна використовувати іграшкових тварин, їх зображення на фотографіях, ілюстраціях, картинах.
Тогда діти можуть не лише уважно розгледіти те, що потім належить змальовувати, але і обвести рукою кожну частку. Це допоможе намалювати тварину. Навчиться змальовувати тварину для дітей дуже поважно, тому що це допоможе їм створювати ілюстрації до казок, які діти люблять і, змальовує які, вони переживають почуття радості, задоволення.

Таким чином, робота по ознайомленню дітей з явищами і об'єктами природи збагачує школярчу творчість новим змістом, заглиблює етично-естетичні відчуття.

Як навчити дітей бачити все це пишність, розворушити відчуття, розбудити уяву, асоціації, допомогти проникнутися сенсом і гармонією живописного пейзажу - ось складне завдання дорослого.

Психологи і педагоги стверджують, що для повноцінного сприйняття художнього твору дітям необхідний запас спостережень, досвіду положительно- активного відношення до того, що оточує. Око, виховане на спостереженні різноманіття форм, на вивченні барвистих поєднань в природі, буде сприйнятливіше до краси мистецтва. Процес розуміння художнього образу є “накладенні” наявних знань, вражень на сприймане. Чим більше досвід спостереження, тим глибше сприйняття витворів мистецтва.

Естетично оцінюючи явища природи, людина вкладає в цю оцінку свій зміст, свій людський сенс, асоціації, тобто пов'язує сприйняття зовнішніх якостей природи зі своїми переживаннями.

Тому педагогічну роботу по ознайомленню дітей дошкільного віку з живописним пейзажем слід починати з організації первинного плотського пізнання, споглядання дітьми естетичних властивостей природи, насолода ними, переживання їх краси. ( в даному випадку мова йде про спостереженні, яке, як вже мовилося необхідно застосовувати на найпершому етапі ознайомлення дітей з природою). Тільки після такої підготовки можна навчитися бачити ці прояви в художніх картинах. Готувати око школярти до того, щоб він правильно бачив, уважно і цілеспрямовано осягав таємниці краси і витонченості форм, колірних співзвучь, простору, - це непросте і многотрудне завдання. Дивитися і бачити - не одне і теж. Виховати око естетично - означає зробити його сприйнятливим до краси кольору і форм, здатним помічати витончене в предметах і явищах, насолоджуватися такими відкриттями, утримувати їх в пам'яті, проникатися захопленням і радістю перед “музикою” і співучою гармонією природи. Це поважно, оскільки через це закладається фундамент естетичного сприйняття, світобачення, мирочувствования, а значить, естетичного і художнього розвитку дітей. Дивне поселяється в душі школярти і живе як радісне переживання, схвильоване здивування, любов до свого краю, своєї Батьківщини.[35, с.159]

Дітям молодшого шкільного віку (6-7 років) можна запропонувати пейзажі не лише з яскраво вираженими рисами сезону, але і що змальовують природу в перехідних сезонних станах (наприклад, зачало осінь, золота осінь, пізня осінь), а також пейзажі, які діти не спостерігали, але знання, про які можуть почерпнути з інших джерел, - літератури, кіно і так далі (наприклад, морський, гірський, лісовий пейзажі). Треба познайомити дітей з пейзажами, що змальовують різні періоди доби, різні стани погоди. Ускладнюється і орієнтування дітей у виразних засобах живописи- колориті, композиції, малюнку.

“Щоб підвести школярти до збагнення краси живописного пейзажу, треба вкласти в цю роботу своє серце, зуміти передати своє бачення, свої відчуття, підібрати слова, які б чіпали школярти, знайшли схвильований відгук в його душі. І тоді любов до краси, потяг до неї назавжди поселяться в серці школярти, серце стане добріше, а очі - гострозоро”. (Н. Курочкина).

Проблема естетичного виховання досить повно розроблена у вітчизняній і зарубіжній літературі. Це дозволило нам провести ретельний аналіз літератури з цієї проблеми і зробити певні висновки
Естетичне виховання дійсно займає важливе місце у всій системі учбово-виховного процесу, оскільки за ним стоїть не лише розвиток естетичних якостей людини, але і всієї особистості вцілому: її сутнісних сил, духовних потреб, етичних ідеалів, особистих і суспільних уявлень, світогляду.

Всі ці якості в людині розвиваються під впливом різних чинників. Виховне значення має і природа, і праця, і дійсність, що оточує нас: побут, сім'я, міжособові стосунки, - все, що може бути прекрасним. Як основний носій прекрасного, мистецтво також є засобом естетичного виховання.

Особливе занчння тут надається ресурсам природи, вираженої в пейзажному живописі. Навчання дітей пейзажу відбувається на на досить широкому пейзажному насліддю яке залишили і продовжують залишати нам українські і зарубіжні митці .

Дія естетичних явищ життя і мистецтва на дитину може минати як цілеспрямовано, так і спонтанно. У цьому процесі величезну роль грає школа. У учбовому плані закріплені такі предмети як образотворче мистецтво, музика, література, основою яких є мистецтво. Це не випадково. Аналізуючи літературу, ми зробили вивід, що мистецтво є основним засобом естетичного виховання.

Дослідження показало, що і пізнавальний інтерес до мистецтва у молодших школярів досить великий, а наявність інтересу - це перше з умов успішного виховання. Крім того, матеріал по мистецтву володіє великим емоційним потенціалом. Саме сила емоційної дії є шляхом проникнення в школярчу свідомість, і засобом формування естетичних якостей молодшого школяра

На наш погляд, реалізовуючи повноцінне естетичне виховання школярів в молодшому шкільному віці засобами пейзажу вчитель забезпечує в майбутньому становлення такої особи, яка поєднуватиме в собі духовне багатство, дійсні естетичні якості, етичну чистоту і високий інтелектуальний потенціал.

1.         Акварель Государственная Третьяковская галерея / Авт.-сост. Е.Б. Логинова - Л.: Аврора. 1974. - 160 с.

2.         Аксенов Ю.Г. Левидова М.М. Цвет и линия. - М.: Сов. художник, 1986. - 326 с

3.         Алексеев С.С. О колорите. - М.: Изобраз. искусство, 1974. - 176 с.

4.         Антонович Є.А., Захарук-Чугай Р.В., Станкевич М.С. Декоративно-прикладне мистецтво. - Л., 1992. - 271 с.

5.         Беда Г.В. Основы изобразительной грамоты. - М.. Просвещение, 1981. - 240 с

6.         Беда Г.В. Живопись. - М.: Просвещение, 1986. - 190 с.

7.         Величко Ю.В. Український живопис. - К.: Мистецтво, 1989. - 191 с.

8.         Вільчинський В.М. Образотворче мистецтво. 1 - 2 класи. - К.: Рад. шк., 1991. - 128 с.

9.         Волков Н.Н. Цвет в живописи. - М.: Искусство, 1984. - 320 с.

10.       Гинзбург И.В. П.П. Чистяков и его педагогическая система. - М.; Л.: Искусство, 1940. - 235 с.

11.       Глинская И.П. Изобразительное искусство. - К.: Рад. шк., 1978. -111 с.

12.       Глушаткая В.П., Маркова В.Ф., Смирнова Л.Ф. Рисование с методикой преподавания. - М.: Просвещение, 1971. - 127 с.

13.       Горбенко А.А. Акварельная живопись для архитекторов. - К.: Будівельник, 1991. - 70 с.

14.       Дейнека А.А. Учитесь рисовать. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961.-224 с.

15.       Задорожний В.І., Боровиков О.Я. Уроки образотворчого мистецтва. 1 - 3 класи. - К.: Рад. шк., 1972. - 151 с.

16.       Игнатьев Е.И. Психология изобразительной деятельности детей: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. - Л., 1961. - 64 с.

17.       Кальнинг А.К. Акварельная живопись. - М.: Искусство, 1968. - 76 с.

18.       Кардовский Д.Н. Пособие по рисованию. - М.; Л.> Стройиздат, 1938. - 126 с.

19.       Кибрик Е.А. Объективные законы в изобразительном искусстве // Вопр. философии. - 1966. - № 10. - С. 18-27.

20.       Кибрик Е.А. К вопросу о композиции // Вопр. изобразительного искусства. - М.: Сов. художник, 1954. - С. 31-45.

21.       Кириченко М.А. Образотворче мистецтво. З клас. - К.: Освіта, 1996. - 128 с.

22.       Кириченко М.А. Учіться малювати. - К.: Рад. шк., 1987. - 58 с.

23.       Кириченко М.А. Альбом з образотворчого мистецтва для 1 - 3 класів. -К.: Рад. шк., 1990 - 80 с.24. Коменсъкий Я.Л. Вибрані иод. твори: Велика дидактика: В 2 т. -К.: Рад. шк.. 1940 - Т 1. - 248 с.

24.       Кумш B.C. Основы обучения изобразительному искусству в школе. - М.: Просвещение, 1977. - 207 с.

25.       Кузин B.C. Психология. - М.: Высш. шк., 1982. - 208 с.

26.       Лабуневкая Г. В., Рожкова Е.Е., Назарсвская Г. А. Уроки рисования в начальных классах. - М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. - 166 с.

27.       Лепикаш В.А. Живопись акварелью. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1961. - 114 с.

28.       Лунячек Й. Основы изображения с натуры. - К.: Изд-во АН УССР, 1961. - 127 с.

29.       Масленникова 3.J. Работа красками в школе. - Л.: Учпедгиз, 1959. - 80 с.

30.       Мастера советского искусства о пейзаже. - М.: Искусство, 1963. - 81 с.

31.       О композиции: Сб. статей. - М.: Изд-во Акад. художеств СССР, 1955. - 179 с.

32.       Павлов В.П. Сучасна українська акварель. - К.: Мистецтво, 1978. - 39 с.

33.       Пилипенко Д.Г. Малювання з методикою викладання: 36. навч. завдань та контрольних робіт. - К.: НДПІ, 1971. - 35 с.

34.       Проців В.I., Кириченко М.А., Щербакова К. В. Образотворче мистецтво. 1-3 класи. - К.: Рад. шк., 1982. - 158 с.

35.       Проців В.I., Кириченко М.А. Уроки образотворчого мистецтва в 1-3 класах. - К.: Рад. шк., 1984. - 188 с.

36.       Пучков А.С., Трисилев А.В. Методика работы над натюрмортом. - М.: Просвещение, 1982. - 158 с.

37.       Ратнічин В.М. Перспектива. - 2-ге вид. - К.: Вища шк. Головне вид-во, 1977. - 135 с.

38.       Ревякин П.П. Техника акварельной живописи. - М.: Госстройиздат, 1959. - 221 с.

39.       Ростовцев Н.Н. Методика преподавания изобразительного искусства в школе. - М.: Агар, 1998. - 251 с.

40.       ' 41. Ростовцев Н.Н. Учебный рисунок. - М.: Просвещение, 1976. - 287 с.

41.       Ростовцев Н.Н. История методов обучения: В 2 т. - М.: Просвещение, 1982. - Т. 2. - 240 с.

42.       Солом'яний М.Ф. Вчіться малювати. 6 кл. - К.: Рад. шк., 1982. - 64 с.

43.       Чистяков П.П. Письма. Записные книжки. Воспоминания. -М.: Искусство, 1953. - 590 с.

44.       Школа изобразительного искусства: В 10 т. - 2-е изд., испр. и доп. - М.: Искусство, 1964. - Т. 1. - 179 с.

45.       Шорохов Е.В. Методика преподавания композиции на уроках изобразительного искусства в школе. - М.: Просвещение, 1977. - 112 с.

46.    &n в школе. - М.: Просвещение, 1977. - 112 с.

46.       Шорохов Е.В. Композиция. - М.: Просвещение, 1986. - 228 с.

47.       Яковлев О.С. Рассказы авиаконструктора. - М.: Детгиз, 1958. -225 с.

48.       Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. - К.: Рад. шк., 1973. -Т 3. - 64 с

Додаток 1

Розробка уроку з малювання

1 КЛАС

ТЕМА: Малювання лісу

МЕТА:

• навчити дітей правильно малювати дерева;

• вдосконалювати техніку малювання фарбами;

• розвивати увагу, пам'ять, окомір;

• виховувати почуття прекрасного, любові до природи.

ОБЛАДНАННЯ:

1) демонстраційне: фотокартки з різними видами дерев, таблиця з деревами;

2) роздаткове: фарби (гуаш), пензлі, альбоми.

ХІД ЗАНЯТТЯ

I Організаційний початок уроку

(Привітання. Перевірка готовності до уроку )

II Актуалізація набутого досвіду

1) Бесіда.

- Діти, послухайте та відгадайте загадку:

У них багато є роботи,

Хоч стоять вони весь час.

Від дощу та від спекоти

Захистять. Врятують нас.

Не лягають спати ніколи,

На ногах вони одвіку.

Не бояться плину рік,

Не завій, ні вітру реву,

Хто ж вони такі ?..(Дерева)

- А які дерева ви знаєте?

- Де ростуть дерева, що вони собою утворюють? (Ліс)

III. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми та мети уроку

- Сьогодні мі будемо малювати ліс у літню пору року. Та для цього вам треба потрапити в атмосферу гарного, зеленого лісу. Послухайте.

...Як гарно в лісі, тихо, затишно !.. Зелений, м'якенький килим під ногами та сила-силенна квітів, а як піднімеш голову догори, до сонця, ти побачиш могутню крону дерев. А дерева отут різні : і берізки, і клени, і липи, і сосни з ялинками - усі поряд стоять та, наче, переговорюються. На небі сяє сонечко та дме легесенький вітерець. А що це за звук? Це маленькі пташечки співають свою веселу, дзвінку пісеньку про літо!

- Діти, а що це за ліс, у якому ростуть одразу всі дерева. Як він називається? (Мішаний ліс)

IV Формування вмінь та навичок

1) Демонстрація й аналіз наочності

- Діти, подивіться (показую фотокартки дерев)

- Що це за дерева? (Дуб, береза, ялинка ...)

- Давайте подивимось, які ці дерева. У дуба стовбур товстий, гілки зігнуті; у берези - стовбур стрункий, білий, із темними смугами, тонкі гілки звисають додолу; у ялинки гілочки довші донизу й опускаються вниз, голочки хвої біля стовбура довші, а на кінці гілки - коротші.

2) Інструктаж з показом

- Зараз я вам покажу, як треба малювати ці дерева .(Показую плакат з деревами. Малюю дерева на дошці та коментую).

- Ви зрозуміли, як треба малювати?

- А якщо мі домалюємо травицю, квіти, сонечко на небі, то вийде справжній ліс. (Малюю на дошці)

- Вже можна починати малювати фарбами .Починаємо розфарбовувати малюнок зверху.

- З чого почнемо?

- А якого кольору сонечко?

- А дерева? (Береза - біла з чорними рисками, дуб має коричневий стовбур та зелене листя, а ялинка вся зелена)

3) Практична робота (Підчас роботи я допомагаю дітям, вказую на помилки, даю вказівки)

V Підсумок

- Давайте подивимось, що ви намалювали.

- Так, ви малювали ліс, а який цей ліс? (Мішаний). Проводжу виставку робіт, оцінюю малюнки.

Додаток 2

2 КЛАС

Тема: Весняний пейзаж

МЕТА:

- навчити дітей новому прийому малювання фарбою "по сирому";

- розвивати творчі здібності, зорову пам'ять;

- формувати вміння передавати простір;

- виховувати любов та бережне ставлення до природи.

ОБЛАДНАННЯ:

1) демонстраційне: таблиця з деревами, плакати із зображенням пейзажів, малюнок з пейзажем;

2) роздаткове : альбоми, пензлі, фарби (гуаш), палітри.

ХІД ЗАНЯТТЯ

I Організаційний початок уроку

(Привітання, перевірка готовності до уроку)

II Актуалізація набутого досвіду

- Діти, що ви малювали на попередньому уроці?

- Чим ви виконували свої малюнки?

III. Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення теми.

- Сьогодні на занятті ми будемо малювати фарбами. Цей малюнок буде називатись живописним, а вид мистецтва - живописом.

- Ми будемо малювати пейзаж. А хто знає, що таке пейзаж?

- Термін "пейзаж" (фр. - місцевість) означає вид, зображення якоїсь місцевості. Пейзажний живопис дуже різноманітний. Є пейзажі, що точно передають ті чи інші куточки природи, або місто, а є такі, які створила фантазія художника. Є пейзажі, у яких художники передають стани природи. Художники зображують природу, перш за все, для передачі певного настрою, стану. Пейзажний живопис виражає почуття, настрій художника, що викликані переживаннями природи.

- Ми з вами будемо малювати весняний пейзаж. Послухайте віршик

Помилуйся, весна настає,

Журавлі караваном летять,

У яснім золоті день потопає

І струмки по ярочках шумлять –

Зараз гості до тебе зберуться,

Потім гнізд по нав'ють - подивись!

Що за звуки, за пісні поллються.

День - деньський від зорі до зорі!

IV Формування вмінь та навичок

1) Демонстрація й аналіз наочності.

- Діти, перед вами весняні пейзажі. Які кольори переважають на цих малюнках? Чому?

- Погляньте, перед вами плакат на якому показано, як вірно малювати дерева. Ви вже його бачили в першому класі, але давайте все-таки пригадаємо (показую).

2) Інструктаж з показом.

- Спочатку ми виконуємо малюнок олівцем. При передачі простору, слід пам'ятати про те, що є передній, середній та задній плани. Об'єкти, що знаходяться на передньому плані, мають бути більшими, об'єкти іншого і дальнього планів по мірі віддалення в глиб простягну зменшується.

- Тепер починаємо малювати фарбами. Щоб намалювати гарно небо, використаємо прийом "по сирому". Для цього змочуємо папір пензлем, а потім наносимо фарбу. Зачекаємо, поки фарба підсохне, а потім почнемо малювати дерева. Можна домалювати квіти та пташок, і отримаємо чудовий весняний пейзаж.

3) Практична робота.

V Підсумок заняття.

Діти, що ми малювали сьогодні ні уроці?

А що таке "пейзаж"? (Проводжу виставку робіт)

Додаток 3

3 КЛАС

ТЕМА: Наша вулиця

МЕТА:

- навчити дітей малювати на тонованому папері;

- закріпити вміння малювати будинки широкими мазками, використовувати спосіб загородження;

- розвивати творчі здібності, пам'ять, окомір, відчуття кольору; виховувати любов до малювання, до природи, до рідного міста.

ОБЛАДНАННЯ:

1) демонстраційне: фотокартки з видами вулиці;

2) роздаткове: фарби, пензлі, тонований папір, палітри.

ХІД ЗАНЯТТЯ.

Помічені дитиною особливості предметів притягують його увагу. Пояснення вчителя розширюють його знання, розвивають інтерес до подальших спостережень.

Розглядаючи дерева, діти намагаються зрозуміти, чому дерева однієї породи всі різні. Їх цікавить і архітектура. „У всіх будинків є дах, стіни вікна, - підкреслюють діти. - І всі ж будинки різні".

Нові враження і знання відображаються в дитячих малюнках. Це у свою чергу веде до необхідності розширити технічні можливості відображення з допомогою нових прийомів і матеріалів.

I Організаційний початок заняття. (Привітання. Перевірка готовності до уроку)

II Актуалізація набутого досвіду.

1) Бесіда.

- На попередньому занятті ми з вами були на екскурсії.

- Чи подобається вам наше місто?

- А що можна побачити на вулицях міста? (Будинки, дерева, машини...)...

III Мотивація навчальної діяльності. Повідомлення тими уроку.

Сьогодні мі будемо малювати вулицю міста.

IV Формування вмінь та навичок.

1) Демонстрація й аналіз наочності.

- Діти, а на якому папері мі малювали раніше?

- Сьогодні мі будемо малювати на тонованому папері. А якою фарбою можна малювати на такому папері? Чому?

- Зараз мі будемо малювати пейзаж, використовуючи спосіб загородження. А хто з вас може пояснити, що це таке ?

- Якщо виходиш на вулицю, те можна побачити, як поруч розташовані предмети частково

- загороджують, перекривають предмети, що розташовані далі. Так, машина може загороджувати дім, а дім - дерево і т.д. (Показую дітям фотокартки вулиць).

2) Інструктаж з показом

- Мі вже малювали будинки широкими мазками. Хто може розказати, як це робиться?

- Тепер мі намалюємо дерева одразу фарбами (малюю). Бачите, як дерева частково перекривають будинки?

- Діти, подивіться, мі вже намалювали вулицю. А що ще, на вашу думку, можна домалювати?

- Я малювала одразу фарбами, без олівця. Вам подобається цей малюнок?

1) Практична робота.

(Під година роботи я допомагаю дітям, вказую на помилки, даю вказівки)

V Підсумок

- Діти, що мі сьогодні малювали?

- А на якому папері?

- Який спосіб мі використовували при малюванні будинків?

Проводжу виставку кращих робіт.