Реферат: Заклади гостинності у Стародавньому Світі

       Перші спогади про заклади гостинності тікають вглибину віків, до часів Античності. Античність постає перед нами як історична епоха, яка химерно міняла свої форми і образи – грецькі, етруські, карфагенські, елліністичні та римські. Це світ культури і світ людини зі справжньою сферою історичного життя, що творилась і переживалась людьми з їх неповторними долями та індивідуальностями. Люди жили в різні епохи Античності  і були нерівними  за походженням, соціальним статусом, освітою, характером. Античний спадок «золотим ланцюгом» звязував в одне часи та народи, спадок, без якого не могло обійтись ні одне наступне століття.

     Європейська цивілізація побудована на античному фундаменті. Величезні просотори навкруги Середземного моря, на Близькому Сході, європейські землі від Атлантичного океану до Чорного моря, від Британії до Італії були протягом багатьох століть цивілізовані на античний лад. Античність показала світу різні форми організації  людського суспільства – політичні і соціальні. Демократія народилась у Стародавній Греції.  Рим дав приклади республіканського ладу, а потім імперії з існуванням багатьох народів, мов, релігій і земель. Рим відкрив світу найважливішу роль права в регулюванні всіх типів людських відносин. В античному світі була зроблена грандіозна спроба воз'єднання  Заходу і Сходу в єдину цивілізацію. Античний спадок на протязі століть живило і продовжує живити світову культуру і науку. В античності було закладено основу багатьох наук.

    Найбільш важливий вклад в античному спадку залишили древні греки та римляни. На своїх витоках Греція та Рим були різними, але разом з тим у Греції та Риму стільки спільного, що їх відносять до однієї цивілізації. До VІІ ст. до н. е. було винайдено алфавітне письмо, століття потому – карбована монета. Культура стала перевагою мас, а монета полегшила обмін між країнами та всередині країни.

     З тих пір, як людина почала подорожувати, виникла необхідність нічлігу поза його будинком і місцем, де б він міг вгамувати голод і спрагу. Всякий попит породжує пропозицію, тому у відповідь на попит з боку мандрівників на послуги з розміщення і харчування з'явилися відповідні підприємства, що надають ці послуги. Деякі дослідники відносять появу подібних підприємств до часу винаходу стародавніми шумерами колеса. Проте достовірнішими треба вважати відомості, що дійшли до нас, про старогрецькі і давньоримські таверни і хоспітеуми. Треба відзначити, що в цей час римляни були вже досвідченими мандрівниками, які відвідували вельми віддалені від столиці куточки Римської імперії. Подорожі до єгипетських пірамід були досить популярні. У Римській імперії існувало навіть те, що ми зараз називаємо класифікацією готелів: на давньоримських картах місця для нічлігу, що розташовувалися зазвичай на відстані денного переходу один від одного, були позначені різними символами в залежності від рівня послуг, що надаються. Згадку про наявність стародавніх готелів можна зустріти навіть в Євангелії: Ісус Христос народився в печері, оскільки його батькам не знайшлося місця в готелях, переповнених з нагоди проведення перепису населення.

     Перша згадка про заклади гостинності були виявлені в стародавніх манускриптах – в знаменитому кодексі законів царя Вавилонії – Хаммурапі (1700 р. до н. е.). Завдяки цим згадкам стає зрозумілим, що існуючі в той час таверни користувались сумнівною репутацією. Кодекс Хаммурапі зобов'язував господарів таверн доносити на відвідувачів, які вели розмови про владу. Склад відвідувачів був достатньо різноманітний та специфічний.

    Одні вважають, що слово «гостинність» від старофранцузького – «ospis» - «дім, що приймає подорожуючих». Інші – що від латинського «hospitalis», що означає «гостинність». «Гостинці» - так називали в античності людей разом з їх сімейством, що надавали прийом гостей в своєму домі. З ними іноземна держава підписувала союз про взаємну допомогу, дружбу та захист.

     Але готелі, в яких можна знайти притулок за гроші, не були відомими в той період. Іноземці завжди могли знайти гостинний прийом в приватних будинках. Основна маса римського населення жила в сільських трібах. В ранню епоху це були будинки атріумного типу, в основному, одноповерхові. Назва походить від слова «atrium», що пішло від прикметника «ater» - «чорний». Основне приміщенн назвали так невипадково. В кімнаті знаходилось вогнище, яке і зафарбовувало своєю сажею стіни під час приготування їжі. Плита розташовувалась в глибині кімнати, а на передньому плані – господарське ліжко. В центрі атрія знаходився басейн, куди стікала дощова вода через отвір в дасі. Вікрн було мало і всі розташовувались наверху. По обидва боки від дверей вздовж стін відгорожувались один від одного дошками кімнати, вхід в які відділявся від атрія ширмами. Ось вони і служили спальнями для інших членів сім'ї чи для гостей. Дім не перевантажували меблями: стіл, лавки, скриня для одягу, навісні шафи та полиці – ось і все нехитре меблювання.

    Розклад дня був продиктований тривалістю світлового дня і необхідністю дорожити сонячним світлом. Тому люди вставали рано, зі сходом сонця. Люди, які починали свій труддовий день, перш за все вмивали лице і руки, з'їдали простий перший сніданок, який називався «ientaculum». Сніданок складався із шматка хліба, сиру, оливок, цибулі, іноді з доданням вареної риби.

     В середині дня римляни переривали роботу для  обіду чи другого сніданку, який отримав спеціальну назву – «prandium». Він мало чим відрізнявся від першого и був по своїй суті такою ж сухомяткою, яка урізноманітнювалась горіхами та фруктами. В другій половині дня була вечеря, яка, в кінці кінців, перетворилась в обід під назвою «sena». На неї збиралася вся сім'я, гості, слуги, раби. Голод втамовували гарячою їжею, але спочатку їли сало та варені овочі. Головною стравою було бобова юшка («conchis»), приправлена оливковою олією чи салом і, звичайно, з цибулею, часником, кропом, рутою, селерою та ін. Якщо положення в суспільстві дозволяло, подавали запечене м'ясо, пили вино, сильно розбавлене водою (тільки для чоловіків). Проста, здорова, позбавлена вишуканості страв їжа входила до раціону предків римлян.

     В місцях, де відбувалися загальні святкування і запрошувалися гості з інших країн, будувалися притулки для багаточисленних відвідувачів.

     Самий яскравий період святкувань співпадає з часом найбільшої могутності і процвітання Еллади. Держави відряджали священні посольства на найважливіші свята інших держав, пов'язаних з ними узами племінної спорідненості чи політичними інтересами. Архіфеори (представники посольств) не щадили державних засобів і брали участь у святкуваннях з пишністю та блиском. Державних свят в епоху процвітання Еллади було більше, чим буднів. Способи святкування були різними, але, потрібно відзначити, свята визнавались державою, здійснювались за рахунок державного бюджету і були врегульовані законами. На свята залучались всі прошарки населення: жінки, діти (звільнялись від навчання), раби, в'язні, боржники та ін. Попит на житло був використаний домовласниками, які стали робити свої будинки прибутковими, здаючи їх внайми. Потреба в готелях стала відчутною.

     Святковий час носив назву «священний місяць», хоча й продовжувався лише декілька днів або навіть один. Зупинялися всі державні і приватні справи, за винятком необхідних і таких, що відносилися до самого свята. Для свят, які відвідували іноземці (наприклад, Олімпійські ігри), через особливих вісників оголошувалося священне перемир'я, іноді на тривалий час (до55 днів). Зрозуміло, не всі свята здійснювалися однаково урочисто. Але одне з свят – Олімпійські ігри – було святом загальнонаціонального значення.

     Олімпійські ігри отримали назву від місцевості – Олімпії, одній з областей Еліди. Місцем свята була священна місцевість на березі річки Алфея, при впаданні в неї струмка Кладея. Священна дорога в 300 стадій (близько 50 верст) завдовжки сполучала цю місцевість з містом Елідою. Місцевість була оточена стіною і забудована численними святилищами. Олімпійське свято розпадалося на дві частини – священнодіяння і змагання.

     Жертвопринесення Зевсові здійснювалося в перший день свята, а з другого починалися змагання, спочатку для хлопчиків, а потім дорослих. До участі в змаганнях допускалися тільки громадяни еллінських держав, бездоганної моральності і не старше певного віку, варвари і рабині допускалися як глядачі, заміжні жінки не допускалися взагалі, дівчатам присутність на змаганнях не заборонялася. Організацією змагань завідували і нагороди переможцям присуджували так звані «Еллінські судді». Обрані протягом 10 місяців вивчали керівництво святом і в перший день давали клятву правильно виконувати свої обов'язки. Для підтримки порядку під час свята вони мали в своєму розпорядженні відоме число паличників.

    Олімпійські ігри були припинені в 394 р. за розпорядженням імператора Феодосія. Тільки для олімпійських ігор зводилася така кількість будівель – прототипів сучасних готелів - в яких сміливо можна було розташувати населення невеликого міста того часу.

    Розвиток торгівлі, зміни в суспільному житті суспільства зумовили появу нового типу підприємств – постоялих дворів.

   Найбільш розгалужена мережа заїжджих дворів була створена на території Римської імперії. Уздовж головних доріг на відстані 25 миль один від одного (40,2 км) стали розташовувати заїжджі двори. Протяжність дороги в період розквіту складала близько 85 тыс.кв.км. Держава брала участь в будівництві цих заїжджих дворів і в контролі над їх діяльністю. Поселення відбувалося строго за класовою ознакою, і дотримувалася певна градація. Купці, торговці, мандрівники не могли бути поселені з урядовцями і державними службовцями. Скромні сільські заїжджі двори називалися кумпонами, а багатші, із стайнями і ін. – стабулами. Проте, у міру розвитку господарських відносин, зростали вимоги мандрівників, і виникало багато упорядкованих дворів. Для аристократії створювалися відповідні умови, будівлі будувалися за всіма правилами архітектурного мистецтва, пропонувався широкий спектр послуг («водопровід», прислуга і ін.) В Римських заїжджих дворах несоромно було зупинитися навіть представникам вищої знаті – королям і членам їх сімей. У будинках були окремо кухні, кімнати для гостей, декілька спалень, приміщення для туалетів, прислуга, лазні, косметичні (масаж, стрижка) приміщення, пральні, приміщення по ремонту одягу і чищенню взуття, стайні, послуги коваля і ін.

    Вже в III ст. до н.е. будівельники Риму зводили високі багатокімнатні будівлі – інсули – щоб розмістити і населення міста, що розросталося і гостей. Це були трьох-, чотирьох-, а деколи і п'ятиповерхові будови з дерев'яним каркасом. У Римі інсули були заселені як бідняками, так і середнім прошарком городян; люди багаті мешкали в особняках. У такому багатоповерховому будинку здавалися внайми окремі приміщення або цілі поверхи. У римському порту Остії, де особливо гостро відчувався брак простору, в багатоповерхових інсулах жили всі (збереглися залишки ряду не тільки упорядкованих, але і прикрашених фресками і рельєфами інсул). У інших містах, де було достатньо простору для забудови (таких, як Помпеї) інсул не зводили взагалі, будували будиночки з садом або особняки. Сотні міст в Римі мали акведуки – водопроводи, що подають воду в місто. Як правило, акведуки були монументальними спорудами на арочних опорах. Найдовший акведук – 132 км. був зведений при імператорові Адріані в Карфагені. В цей же час з'являються будинки – лупанарії (публічні будинки).

     A в Стародавній Греції першими підприємствами гостинності були таверни. Вони були важливим елементом релігійного і соціального життя, але, більшою мірою, пропонували подорожнім харчування. Приміщення для нічлігу були, але ні про який комфорт не могло бути і мови. Часто місце для нічлігу пропонувалося в одному приміщенні з тваринами, щось подібне до сараїв, а спальне місце було, як правило, просто соломою на підлозі.

    У Стародавній Греції були широко поширені два типи споруд, призначених для прийому на нічліг: каталогії (приватні заїжджі двори) і пандокеї (державні заїжджі двори) і були доступні всім.

    Величезну роль в появі підприємств гостинності зіграв Близький Схід, Азія, Закавказзя. По території цих регіонів проходили найбільші торгові шляхи, по яких довгими потоками рухалися каравани. З'явилася необхідність в організації нічлігу, відпочинку людей і тварин.

    Стародавні перси одними з перших організували гостьові комплекси: караван-сараї (для людей і верблюдів). Весь комплекс був оточений захисною стіною, яка була захистом від стихій і грабіжників. У Персії всі заїжджі двори належали шахові. У них зупинялися люди, що роз'їжджають у службових справах. У Стародавній персидській державі заїжджі двори для державних чиновників були організовані на хорошому рівні.

    Про рівень розвитку готельної справи в Халдеєві свідчать руїни заїжджого двору в містечку Ур (сучасна територія Ірану). Це був комплекс декількох скромних приміщень, ймовірно, одноповерхових, з різним призначенням – під кухні, спальні, стайні для тварин. Всі приміщення розташовувалися навколо внутрішнього дворика, до якого вели три входи, зроблені в стіні з боку вулиці.

    Будівля караван–сараю при царському палаці в Кноссосі зі складним плануванням відображало високий рівень цивілізації Мікенкого періоду (1400 г до н.е.). Караван – сарай розташовувався на схилі, край дороги, ведучій до палацу. Перший поверх, призначений для приміщень обслуговування, мав хол з колонамі і красивими фресками на стінах. Поряд з холом знаходився вхід для мандрівників, що прибувають пішки, із спеціальним басейном для миття ніг. У підвальних приміщеннях будівлі розташовувалися казани для підігріву води.

    Номери для гостей розташовувалися на другому поверсі. У будівлі були підсобні приміщення, склади для товарів і ін.

     Після падіння Римської імперії в 476 році до н.е. почався новий етап в розвитку підприємств гостинності.

Антична спадщина впродовж століть живила і продовжує живити світову культуру і науку. Античність продовжує в нас жити, це основа того світу, в якому ми живемо зараз. Зв'язок між епохами, поколіннями, людьми – це прояв життя людства як єдиного живого цілого, в якому нерозривно зв'язано минуле, сьогодення і майбутнє.