Реферат: Вплив добрив на врожайність

Елементарний склад . вищих рослин такий: вуглецю — 45%, кисню — 42, водню — 6,5, азоту—1,5 та золи — 5%.

Живлення рослин цими елемента­ми здійснюється за допомогою двох обумовлених та тісно пов'язаних про­цесів — повітряного і кореневого. З по­вітря вони через зелені органи одер­жують вуглець у вигляді вуглекисло­го газу. Всі інші елементи надходять через кореневу систему.

Між живою та неживою природою існує матеріальна спільність: хіміч­на основа живих організмів сформо­вана з елементів, що є у навколиш­ньому середовищі. Практична цінність відомостей про особливості елемент­ного хімічного складу рослин полягає у можливості правильно оцінювати родючість ґрунту, величину урожаю, рослинної продукції, програмувати її.

Вивчення хімічного складу рослин методом рослинної діагностики дає змо­гу вирішити питання раціонального використання добрив, своєчасного за­безпечення рослин необхідним збалан­сованим живленням, визначити за­бруднення ґрунту надлишковими іона­ми тощо.

У складі рослин виявлено понад 70 елементів, які залежно від кількісно­го вмісту в рослинах (у процентах від сухої речовини) поділяють на макро- (101 – 102), мікро- (10-3 – 10-5) та ультрамікроелементи (менше 10-5). Але такий розподіл елементів не ха­рактеризує їхнього значення у житті рослин, оскільки кожен з них відіграє свою фізіологічну роль і не може бу­ти замінений іншим. Тому нестача або надлишок будь-якого з елементів при­зводить до порушення життєдіяльно­сті рослин.

Одна з причин зниження ефектив­ності застосування добрив в умовах інтенсивної хімізації та зменшення темпів росту запланованих урожаїв полягає у недостатній забезпеченості рослин необхідними мікроелементами внаслідок виносу їх з урожаєм.

Вміст та розподіл макро-, мікро- і ультрамікроелементів в окремих орга­нах різних рослин варіює в широких межах залежно від їх біологічних особливостей, умов вирощування та фізіологічного стану.

Більшість рослин у молодому віці вбирають елементи живлення дуже ін­тенсивно і в більшій кількості, ніж необхідно в цей період. Відкладені рослиною в запас елементи наприкін­ці вегетації, переважно в період цві­тіння та плодоутворення, частково ви­діляються через кореневу систему в ґрунт. Тому винос елементів з урожа­єм дає зменшене уявлення про їх кіль­кість, дійсно необхідну для росту і розвитку рослин.

ФІЗІОЛОГІЧНА РОЛЬ ОСНОВНИХ МАКРО-I МІКРОЕЛЕМЕНТІВ

 

Азот. Матеріальна основа протоплазми рослинних клітин значною мірою ство­рюється атомами азоту. Він входить до складу амінокислот, білків, нуклеї­нових кислот нуклеопротеїдів, росто­вих речовин, алкалоїдів, багатьох фер­ментів, ліпоїдів, хлорофілу. Синтез і ресинтез білка — основ­ні процеси обміну речовин.

Потреба в азоті в усіх сільсько­господарських культур проявляється частіше і в більшій мірі, ніж у інших елементах. При недостатній забез­печеності азотом затримується ріст рослин, зменшується розмір асиміля­ційної поверхні листків та тривалість їх функціонування в активному стані, зменшується урожай і погіршується його якість. Надлишок азоту (віднос­но інших елементів) призводить до надмірного розвитку вегетативної ма­си, знижує стійкість рослин проти не­сприятливих кліматичних умов, гриб­них і бактеріальних хвороб, подовжує період розвитку та достигання, змен­шує кількість репродуктивних органів і може призвести до погіршення якос­ті продукції.

Основними джерелами живлення рослин азотом є іон амонію та нітрат­ний іон, які утворюються в ґрунті при мінералізації його органічних речовин чи їх вносять з добривами.

Нормальне живлення рослин амі­ачною формою азоту відбувається при забезпеченості вуглеводами, нейт­ральній реакції ґрунту, підвищеному вмісті в ньому кальцію та магнію.

У навколишній атмосфері знахо­диться 75,7 % азоту, але з польових культур лише бобові завдяки симбіо­зу з бульбочковими бактеріями мо­жуть засвоювати молекулярний азот атмосфери. Більшість сільськогоспо­дарських культур потребу в азоті за­довольняють лише за рахунок азоту ґрунту, запаси якого досить обмеже­ні — доступні рослинам мінеральні спо­луки становлять 1—2 % загальних за­пасів і майже не перевищують 20 кг/га азоту.

У рік внесення мінеральних добрив коефі­цієнт використання азоту   становить 50-75 %, втрачається його внаслідок денітрифікації 10-35%,   переходить у недоступний стан 5-25 %. Внесення азотних добрив сприяє підвищенню ви­користання рослинами азоту ґрунту. Вважається, що втрати, пов'язані з ви­миванням, компенсуються кількістю азотних сполук, які   потрапляють в ґрунт з опадами (близько 5 кг/га за рік).

Фосфор відіграє величезну роль у метаболічних процесах. Він бере    участь у синтезі білків, енергетичному обміні, репродуктивному процесі, передачі генетичної інформації, в створенні клітинних мембран. Виключно    велике значення цього елемента у фотосинтезі та аеробному диханні. Фосфор   входить до складу переважно складних органічних сполук.

Більшість сільськогосподарських культур основну кількість фосфору споживають у перший період життя, створюючи певний запас його для по­дальшої реутилізації.

Зовні нестача фосфору проявляє­ться у відставанні в рості й розвитку, появі пурпурового, багряного та фіо­летового відтінків у забарвленні ниж­ніх листків, їх скручуванні та перед­часному засиханні, затримці дости­гання, зниженні врожаю і погіршенні його якості.

Надлишкове фосфорне живлення може призводити до зниження врожаю внаслідок передчасного розвитку, від­мирання листя та раннього дости­гання.

У природних умовах джерело фос­фору для рослин у ґрунті — його мі­неральні сполуки. Доступними для всіх рослин є водорозчинні солі одно­валентних катіонів, але у ґрунті їх дуже мало. Обмінно-адсорбційно зв'я­зані фосфат-аніони також добре за­своюються рослинами. Доступність ін­ших розчинних у слабких кислотах і важкорозчинних сполук фосфору, у вигляді яких переважно і знаходиться він у ґрунті, залежить від властивос­тей самих рослин і реакції ґрунту.

Сірка — важливий компонент ба­гатьох білків. Наявність сульфгідриль­них груп (SН) завдяки їх різноякіс­ним молекулярним зв'язкам забезпе­чує білковій молекулі тривимірову структуру. Сірка входить до складу деяких коферментів, вітамінів (ліпоєва кислота, тіомін, біотин), гір­чичного масла, деяких глюкозидів. Із ґрунту в рослини сірка надходить в окисній формі у вигляді іону SO4--, менш окислені іони (SO2--) та від­новлені неорганічні сполуки її (Н2S) для рослин токсичні.

При нестачі сірки затримується синтез білків, рослини відстають у рості та розвитку, листки набувають світло-зеленого, а іноді зовсім блідо­го забарвлення. Нестача може спосте­рігатися на легких, бідних на гумус супісках та піщаних ґрунтах, в умовах тривалого затоплення, де сірка знахо­диться у відновлених токсичних спо­луках. Сірку звичайно в достатніх для рослин кількостях вносять у складі різних добрив (суперфосфату, сульфа­ту амонію, сульфату калію та ін.)

Калій належить до найбільш по­живних елементів, разом з тим його фізіологічні функції до цього часу не розкриті повністю. У рослинах знахо­диться переважно у формі іону, зв'я­заного з протоплазмою, частково він представлений тут солями органічних кислот.

Цей елемент підтри­мує необхідний водний баланс кліти­ни, що сприяє придбанню білками пев­ної, сприятливої для метаболічних процесів конформації і надає фермен­там високоактивного стану.

Калій специфічно каталізує понад 40 ферментів та ферментних систем. Він підвищує холодостійкість і стій­кість рослин проти грибних хвороб, вміст цукрів у буряках, поліпшує якість картоплі, ягід, плодів, соломки льону. У хлібних злаків і льону основна кількість калію надходить до цвітіння, у картоплі та цукрових буряків над­ходження калію розтягнуто до дости­гання або збирання. З віком відносна кількість цього елемента в рослині зменшується.. Він концентрується в мо­лодих частинах рослин та реутилізує-ться, пересуваючись з старіших орга­нів у. молоді. При достиганні значну частину калію рослини можуть виді­ляти в ґрунт, він також легко вими­вається опадами з надземної частини. Порівняно високий вміст калію у стеб­лах та листі, особливо в корене- та бульбоплодах.

Нестача калію спостерігається на легких піщаних ґрунтах, торфовищах, а також при насиченні сівозміни ко­ренебульбоплодами та овочевими куль­турами. При нестачі цього елемента гальмується транспортування вуглево­дів у рослині, знижується інтенсив­ність фотосинтезу і синтез білків. Зов­ні нестача проявляється в побурінні країв листків та появі на них некро­тичних плям іржавого кольору, листки жовкнуть і відмирають, в першу чергу старі, затримується розвиток та достигання рослин.

Магній є поліфункціональним еле­ментом. Деякі його функції близькі до кальцію та калію. Як і кальцій, він входить до складу запасної речо­вини фітину, який використовується рослиною в енергетичному обміни.

При високих врожаях, особливо картоплі, коренеплодів та бобових ви­нос магнію (МgО) може досягати 80 кг/га. Магнієве голодування зовні проявляється в припиненні росту, за­тримці цвітіння, появі специфічного «мармурового» хлорозу. Ділянки лист­кової пластинки між жилками жовк­нуть, а самі жилки залишаються зеле­ними. Спершу це спостерігається на старих, а потім на інших листках. Пос­тупово ці ділянки листка буріють і відмирають. Нестача магнію може бу­ти на легких супіщаних та піщаних кислих ґрунтах, де він легко вилужується, а також за високої забезпеченос­ті рослин іншими елементами, особли­во калієм. Поліпшення живлення рос­лин магнієм досягають внесенням доло­мітового борошна в разі вапнування кислих ґрунтів та внесенням калійних добрив, що містять магній.

Кальцій відіграє різнобічну роль у процесі обміну. Від співвідно­шення концентрацій калію та кальцію значно залежить водний баланс клі­тин і функціональний стан рослин. Майже всі реакції, що активуються ка­лієм, інгібуються кальцієм, але він ак­тивує деякі важливі ферменти. Кальцій виконує функцію будівельного матеріа­лу, входячи до складу пектинових ре­човин, що склеюють стінки окремих клітин. Він впливає на транспортуван­ня іонів у клітину та клітинні органели і нейтралізує органічні кислоти в рослині.

Більше нагромаджується кальцію у вегетативній частині рослин, менше в насінні. Багато його засвоюють бо­бові, капуста, тютюн, махорка, а та­кож рослини з великою вегетативною масою — соняшник, цукрові буряки, картопля. Відомо ряд рослин, які не­гативно реагують на надлишок вапна у ґрунті (люпин, льон, картопля).

Вміст кальцію в ґрунті звичайно достатній для задоволення потреб рос­лин, але на дуже кислих ґрунтах, особливо піщаних, та на лужних со­лонцевих надходження його в росли­ни утруднюється через підвищену кількість відповідно іонів водню або натрію. За таких умов рослини мо­жуть зазнавати нестачу кальцію, що проявляється у відмиранні верхівкових бруньок та коренів, утворенні розеток дрібного листя, значній розгалуженос­ті коренів.

У зернових колосових при нестачі кальцію дуже сповільнюється ріст, зріджуються сходи, у капусти з'являє­ться хлоротична плямистість, скручую­ться та відмирають листки. На кислих ґрунтах листки рослин можуть вкри­ватися коричневими плямами внаслі­док токсичної дії марганцю, який при нестачі кальцію надходить у рослини в надмірній кількості.

Низький вміст кальцію в кормах погіршує ріст та знижує продуктив­ність тварин. При вапнуванні кислих і гіпсуван­ні солонцевих грунтів вапно та гіпс є не тільки меліоруючими засобами, а й джерелом кальцію для живлення рос­лин.

Натрій, як і калій, знаходиться в рослині у іонній формі. При нестачі калію натрій поліпшує ріст цукрових буряків, бавовнику, вівса. Має вели­ке значення для рослин на засолених ґрунтах. Вміст його у рослинах коли­вається від сотих частин грама до 20 г на 1 кг сухої речовини.

Залізо. Участь його у процесах об­міну речовин надзвичайно важлива і позначається на ефективності та ха­рактері обміну інших елементів. Залі­зо насамперед виконує в клітині ка­талітичну функцію. Ферменти, до яких входить залі­зо, беруть участь в різних окислюваль­но-відновних реакціях дихання, фото­синтезу, азотфіксації, відновлення ніт­ратів і нітритів у аміак та в деяких інших.

Вміст заліза у сухій речовині ста­новить соті частки процента. Більше його у вегетативних органах, особливо коренях. Загальна кількість цього .еле­мента в усій масі врожаю становить від 1,5-2 (зернові) до 10-12 кг/га (картопля, цукрові буряки). Завдяки тому, що залізо знаходиться в росли­нах в малорухомій формі, воно не мо­же бути реутилізовано.

У разі нестачі заліза не створюєть­ся хлорофіл, затримується синтез та розклад ауксинів (ростових речовин). Це проявляється в побілінні листків (хлороз), що починається з верхніх, молодих листків, затримці росту та розвитку рослин.

Заліза в ґрунті звичайно досить для нормального росту та розвитку рослин, які можуть засвоювати його у вигляді дво- і тривалентного іона, але надлишок заліза, особливо двовалент­ної форми (закисної), шкідливий.

Мікроелементи. Бор — позитивно впливає на багато культур, але фізіо­логічна роль цього елемента остаточ­но не розкрита. З ґрунту він погли­нається в аніонній формі та в наступ­них хімічних реакціях валентності не змінює. Створюючи рухомі комплекси з цукрами, він бере участь у їх перетворенні та переміщенні до місця споживання. Сприяє син­тезу білків, амінокислот. Підвищує врожай та вміст цукру цукрових буряків, волокна льону-довгунця, насіння конюшини і люцерни. Борні добрива ефективні під соняшник, гречку, бавовник, коноплі, олійні, зернобобові та інші культури.

Марганець входить до складу ак­тивних груп 10 ферментів, що каталі­зують різні ланки метаболічних про­цесів. В цьому од­на з головних функцій марганцю у рослинній клітині. Він впливає на син­тез амінокислот, поліпептидів, багато-фракційних білків і вітамінів, ростові процеси. Сприяє вибірковому погли­нанню іонів з навколишнього середо­вища. За умов нітратного живлення Мn діє як сильний відновник, за аміачно­го — як сильний окисник. Вміст марганцю в рослинах коли­вається від 15 до 400 мг на 1 кг су­хої речовини, а винос з урожаями — 0,35—4,5 кг/га.

У разі нестачі марганцю в ґрунті на рослинах з'являється сіра плямис­тість листків у злакових культур, хло­роз у кукурудзи, цукрових буряків, зернобобових, тютюну, хмелю та ба­вовнику. У цукрових буряків хлороз супроводжується почорнінням і під­горанням листків.

Мідь входить до складу багатьох ферментів або активує їх дію. Ці ферменти беруть участь в процесах обміну речовин, фотосинтезі, диханні, будові та функціях нуклеїнових кислот, впли­вають на азотний обмін у рослинах. Винос міді врожаями культур ста­новить 10—170 г/га, а вміст у росли­нах досягає 12—20 мг на 1 кг сухої речовини.

У плодових дерев нестача міді викли­кає суховершинність, а у злаків так звану «білу чуму» з характерним по­білінням кінчиків листків: Злакові рослини при голодуванні на мідь по­силено кущаться, в них пригнічено формування зернівок, з'являється пус­тозерність.

Цинк активує не менш як 13 металоферментних комплексів і входить до складу 17 ферментів. Однак в рос­линах його знайдено лише в трьох ферментах. Цинкове голодування рос­лин викликає затримку росту, особливо листків (дрібнолистість), побіління та хлороз листків, скручування листкових пластинок.

У рос­линах його міститься 15—22 мг на 1 кг сухої речовини. Позитивно впливає на формування зернівок пшениці при су­ховіях, сприяючи нагромадженню в квітках органічних кислот як захисних речовин, підвищує жаростійкість баш­танних та інших рослин.

Кобальт в клітинах виконує ряд специфічних і неспецифічних функцій. Він активує багато ферментів, входить до складу вітаміну ВІ2 та його похід­них, має важливу роль в фіксації мо­лекулярного азоту, ростових процесах, впливає на дихання, енергетичний об­мін в процесі фосфорилювання. Оскіль­ки кобальт нагромаджується в гене­ративних органах, можна вважати до­веденим його значення у процесах за­пліднення.

Молібден бере участь у азотному обміні. Бере участь у фіксації молекулярного азоту бульбоч­ковими бактеріями. Молібден впливає на синтез вітамінів та хлорофілів, обмін фосфо­ру і вуглеводів.

Хлор має електрохімічну функцію, бере участь у електронейтральності клітини. Має значення в процесі фото­синтезу та можливо в азотному й енергетичному обміні.

Кремній активує поглинання рос­линами фосфору з ґрунту та добрив. Вважають також, що він знижує над­лишкову транспірацію, оскільки від­кладається під кутикулою.

КЛАСИФІКАЦІЯ МІНЕРАЛЬНИХ ДОБРИВ

Мінеральні добрива можна класифіку­вати за походженням або способом ви­робництва, характером дії на ґрунт, хімічним складом, фізичним станом.

За характером дії на ґрунт і на рослини мінеральні добрива поділяють на дві групи: посередні та прямодіючі.

Посередні добрива е засобами хі­мічної меліорації ґрунтів, що мають несприятливі для рослин фізико-хімічні властивості. Сюди належать вапняні добрива, які вносять на кислих ґрунтах, гіпс, що застосовують для поліп­шення  солонців і солонцюватих  ґрунтів.

Прямодіючі добрива — безпосеред­ні джерела поживних (здебільшого легкозасвоюваних) для рослин речовин. Це переважна більшість мінеральних добрив.

Класифікація добрив на посередні та прямодіючі досить умовна, бо біль­шість їх діють посередньо і прямо. На­приклад, вапно не тільки зменшує кис­лотність ґрунту, а й збільшує в ньому вміст кальцію, іноді магнію. Внесення мартенівського фосфатшлаку (фосфор­ного добрива) супроводжується і по­середнім впливом на ґрунт — дещо зменшується кислотність останнього. У зв'язку з цим належність добрива до відповідної групи визначають на під­ставі головної властивості добрива, за­ради якої його вносять у ґрунт.

Прямодіючі добрива класифікують за хімічним складом на такі групи:

прості добрива, що містять лише один елемент живлення;

комплексні добрива, що містять два або більше поживних елементів.

Прямодіючі добрива можна класи­фікувати і за характером їх посеред­ньої дії на ґрунт та рослини.

Хімічно кислі — містять поживні речовини у формі кислих солей і част­ково вільну кислоту (суперфосфат).

Фізіологічна кислі — кислотність яких виявляється внаслідок більш швидкого використання рослинами ка­тіону порівняно з аніоном, який і під­кислює ґрунт (сірчанокислий амоній, хлористий амоній та аміачна селітра).

Біологічно    кислі — підкислюють ґрунтовий розчин в результаті мікро­біологічних процесів перетворення амідного й аміачного азоту добрив у нітратний (синтетична сечовина, рідкі азотні добрива). Рідкі азотні добрива тимчасово підлужують ґрунті.

Хімічно лужні — містять окисли лужних металів — кальцію, магнію, натрію та калію (мартенівський фосфатшлак і термофосфати).

Фізіологічна лужні — з яких рос­лини швидше вбирають аніон, а катіон, залишаючись у ґрунті, підлужує його (натрієва та кальцієва селітри).

Фізіологічна нейтральні — істотно не впливають на реакцію ґрунтового розчину (калійна селітра, сірчанокис­лі та хлористі калійні солі).

За фізичним станом всі мінераль­ні добрива поділяють на рідкі (вод­ний аміак, аміакати, рідкий аміак, комплексні добрива) та тверді, до яких належить переважна більшість добрив.

Тверді (сипкі) добрива залежно від розміру їх часток поділяють на порошкоподібні (або дрібнокристаліч­ні) та гранульовані (крупнокристалічні), що мають форму зерен, кульок або лусок діаметром 1—4 мм.

АЗОТНІ ДОБРИВА

Азотні добрива виробляють в твердо­му і рідкому стані. Основна сировина для виробництва азотних добрив — азотна кислота та аміак, який одер­жують синтезом молекулярного азоту повітря з воднем. Половина витрат на виробництво добрива припадає на во­день. Його одержують з природного супутнього або коксового газів, а та­кож з вуглекислих газів нафтопере­робки.

Хімічна промисловість виробляє добрива, в яких азот зв'язаний у ви­гляді аміаку, іонів амонію, нітратів або амінів.

Азотні добрива поділяють на такі основні групи:

Аміачно-нітратні — містять азот в нітратній і аміачній формах — аміач­на селітра, вапнисто-аміачна селітра.

Нітратні — містять азот в окисле­ній формі (МО3-) у вигляді солей азотної кислоти: натрієва селітра, кальцієва селітра.

Амонійні — азот представлений іоном амонію (МН4+) і зв'язаний з кислотним залишком — сульфат амо­нію, сульфат амонію-натрію, хлористий амоній.

Аміачні, в яких азот міститься у формі вільного аміаку (NH3) — рідкі азотні добрива (безводний аміак, амі­ачна вода).

Амідні — містять азот, зв'язаний в амідну форму (NH2) — сечовина, ціан­амід кальцію.

Деякі азотні добрива виробляють також у змішаній формі (амонійно-
аміачно-нітратні, амонійно-амідно-нітритні), які входять до складу різ­них видів аміакатів і азотних розчи­нів.

Аміачно-нітратні добрива — ста­новлять найбільшу питому вагу у ви­робництві азотних добрив.

Аміачна селітра (амоній азотно­кислий, нітрат амонію NH4NO3) містить не менше 34% азоту. Виробляють її в основному в гранульо­ваному виді. Гранульована аміачна селітра — фізіологічне слабокисле добриво біло­го кольору, іноді, залежно від домі­шок, жовтуватого або червонуватого. Добре розчиняється у воді, отже, азот цього добрива легкодоступний для рос­лин. Розчиняється також і в аміачній воді, що використовується в промис­ловості для одержання рідких азот­них добрив — аміакатів. Гранульована аміачна селітра зберігає свою сипкість, порівняно з іншими азотними добрива­ми рівномірніше розсіюється розкида­чами мінеральних добрив. Недоліком аміачної селітри є знач­на гігроскопічність, злежуваність, здат­ність вибухати і розкладатися. Аміачну селітру вважають універ­сальним і швидкодіючим добривом. Се­ред азотних добрив вона найбільш ефективна, а її підкислююча дія на грунт майже в 2 рази менша, ніж у сульфату амонію. Наявність в аміачній селітрі по­ловини азоту в рухомій швидкозасвоюваній нітратній формі й половини у повільно і тривалодіючій аміачній формі дає можливість широко дифе­ренціювати способи, норми і строки її застосування залежно від властивостей ґрунтів, кліматичних умов і біоло­гічних особливостей удобрюваних культур.

Вапнисто-аміачна селітра (нейтра­лізована аміачна селітра (-NH4NO3 + +СаСОз) містить 17—22% азоту й 14—40 % карбонату кальцію і магнію.

Гранульовану вапнисто-аміачну селітру одержують нейтралізацією аміачної селітри шляхом сплавлення її з тонкорозмеленими крейдою, вапном або доломітом. Вона має кращі порівняно із звичайною аміачною селітрою фізико-механічні властивості, при зберіганні не зле­жується, задовільно розсіюється, що дуже зручно для приготування стійких тукосумішей з фосфорними і калій­ними добривами. Вапнисто-аміачна селітра дуже цінне добриво для овочевих і плодо­ягідних культур та польових культур з підвищеною чутливістю до кислотнос­ті ґрунтового розчину (цукровий бу­ряк, озима пшениця, конюшина).

Нітратні добрива. До цієї групи на­лежать натрієва і кальцієва селітри. Вони фізіологічно лужні, добре роз­чиняються у воді, не вбираються ґрунтом і легко вимиваються з орного шару.

Натрієва селітра (азотнокислий натрій; нітрат натрію, чілійська селіт­ра –NaNO3) містить 16—16,5% азо­ту в нітратній формі і 26% натрію. Одержують її адсорбцією лугами (со­дою або їдким натром) окислів азо­ту нітратних газів при виробництві азотної кислоти. Це добриво може містити незначні домішки нітриту нат­рію (0,02—0,25 %) і соди (0,1— 0,15%). Натрієва селітра — високоефектив­не добриво, яке являє собою дрібно­кристалічну безбарвну сіль чи сірува­того кольору, слабо гігроскопічна. У су­хому стані добре розсіюється, під час зберігання в несприятливих умовах мо­же злежуватись.

Кальцієва селітра (азотнокислий кальцій, нітрат кальцію, вапнякова се­літра, норвезька селітра). Містить 14-14,5 % азоту в нітратній формі і 1-1,5 % азоту в аміачній формі. Одер­жують прямою нейтралізацією азотної кислоти вапняком або безпосередньо взаємодією окислів азоту з вапняко­вим молоком чи негашеним вапном. Можна також одержувати як побіч­ний продукт при виробництві нітрофо­сок за методом азотнокислої перероб­ки фосфатів.

Виробляють її в гранульованій формі та у вигляді лусочок. У гра­нульованій формі розсіюється задо­вільно, в лускуваній — погано. Гігро­скопічне добриво, тому її необхідно упаковувати у вологонепроникну тару. Іноді, щоб зменшити гігроскопічність, її змішують з гідрофобними добавками (парафінистий мазут) при використан­ні останнього. 0,5—1,0% від маси доб­рива.

Амонію сульфат (сірчанокислий амоній) містить 20,8-21% азоту в аміачній формі і до 0,2 % залишку сірчаної кислоти. Це кристалічний порошок білого, сірого, синього, фіолетового кольору. Одержу­ють його нейтралізацією сірчаної кислоти аміаком, який виділяється з від­працьованих газів при коксуванні ка­м'яного вугілля, або поглинанням сір­чаною кислотою газоподібного синте­тичного аміаку.

Зараз виробляють лише крупно-кристалічний коксохімічний сульфат аменію у вигляді рисового зерна. Амоній сульфат має незначну гіг­роскопічність, хорошу сипкість, у су­хому приміщенні не злежується, добре розчиняється у воді. Це добриво рекомендується вноси­ти під всі сільськогосподарські куль­тури.

Хлорид амонію NH4Cl — білий або жовтуватий дрібнокристалічний поро­шок, з вмістом азоту 24—25 % і 66,5 % хлору. Це побічний продукт при ви­робництві соди аміачним способом. Має від­носно добрі фізичні властивості, май­же не злежується, мало гігроскопічний, задовільно розсіюється при внесенні у грунт.

Високий вміст в хлориді амонію хлору (при внесенні 100 кг азоту в грунт надходить 250 кг хлору) нега­тивно впливає на якість врожаїв і культур, які чутливі до надмірної кількості хлору в ґрунті (картопля, табак, гречка, люпин, виноград, деякі овочеві, цитрусові). Внесення його перед сівбою може негативно вплинути на зимостійкість рослин

Аміак рідкий, аміак рідкий без­водний, аміак зріджений NН3 — без­колірний газ з задушливим різким за­пахом, майже вдвічі легший повітря. Під тиском скраплюється в безколір­ну рідину з вмістом 82,2 % азоту. Тем­пература кипіння мінус 33,4 °С, тому при атмосферному тиску перебуває у газоподібному стані, температура за­мерзання мінус 77,7 °С.

Рідкий аміак має високу пруж­ність. Тиск насичених парів аміаку при 20°С становить 846 кПа, а в міру підвищення температури тиск парів збільшується і при температурі 40 °С досягає 1530 кПа.

Враховуючи, що тиск парів аміа­ку над рідким аміаком значний (аміак має високу пружність пару) та з ме­тою запобігання втратам аміаку, доб­риво зберігають і перевозять у спеці­альних цистернах або балонах, розра­хованих на тиск 2000—3000 кПа.

Рідкий аміак — найбільш концентроване і дешеве азотне добриво, дуже добре розчиняється у воді. Вартість одиниці азоту в рідкому аміаку майже в 2,5 раза нижча, ніж у аміачної се­літри. Рідкий аміак, внесений у грунт восени при низьких температурах, доб­ре поглинається ґрунтом, не вимиває­ться з нього, а навесні з підвищенням температури і посиленням мікробіоло­гічних процесів окислюється до нітра­тів. Придатний для удобрення всіх сільськогосподарських культур. За ефективністю дії рідкий аміак не поступається твердим азотним добривам, а на легких ґрунтах в умовах зрошення та у зволожених районах перевищує їх. Поверхневе внесення безводного аміаку не рекомендується внаслідок великих втрат азоту.

Аміачна вода (водний аміак NH4OH) — розчин аміаку у воді. Це безколірна або жовтувата рідина без наявних механічних домішок з різким запахом нашатирного спирту. Про­мисловість виробляє добриво двох сортів: перший містить не менше 20,5 % азоту або 25 % аміаку з тем­пературою замерзання мінус 56 °С, другий — не менше 18% азоту або 22 % аміаку з температурою замер­зання мінус 33 °С. Аміачна вода міс­тить азот у формі вільного аміаку (NHз) і гідрату окису амонію (NH4ОН), має високий тиск парів (при 20 °С тиск практично відсутній), що полегшує її зберігання і застосу­вання. Аміак легко випаровується з водного розчину, не змінюючи об'єм, тому аміачну воду зберігають і транс­портують в сталевих герметичних цис­тернах або резервуарах, розрахованих на тиск 150—200 кПа. Для зменшен­ня втрат азоту під час зберігання в місткості додають спеціальну гермети­зуючу, самозатікаючу плівкоутворюючу суміш (ГСПС).

Аміачна вода, як і рідкий аміак і аміакати, викликає корозію кольоро­вих металів (міді, цинку, олова та їх сплавів, бронзи і латуні), отже, все обладнання має бути виготовлене ли­ше з чорних металів (сталі або ча­вуну).

Порівнюючи з рідким аміаком, ви­користання аміачної води як добрива з технічного боку значно легше і менш небезпечне.

Проте недоліком його є відносно невеликий вміст поживної речовини, тому застосовувати аміачну воду до­цільно лише в господарствах, розташо­ваних поблизу підприємств, що вироб­ляють це добриво.

Норми водного аміаку за пожив­ною речовиною і його ефективність та­кі самі, як інших форм азотних доб­рив. Поверхневе внесення аміачної во­ди не допускається із-за великих втрат азоту, а також з метою запобіганню опікам сільськогосподарських культур.

Аміакати — рідкі концентровані азотні добрива, безколірні або жовту­ватого кольору. Одержують їх шляхом розчину в аміачній воді аміачної се­літри, аміачної селітри і сечовини, аміачної та кальцієвої селітри. Аміа­кати дуже різноманітні за складом і властивостями. Залежно від компонентів вміст азоту в них коливається від ЗО до 50%, а вільного аміаку — від 4 до 43 %. Пружність парів аміа­ку невелика (до 150 кПа), тому транс-. портувати і зберігати їх можна в цис­тернах або балонах, розрахованих на невеликий тиск.

Аміакати, які містять в своєму складі аміачну чи кальцієву селітру, призводять до корозій чорних металів, отже, місткості, обладнання і техніку для їх зберігання та транспортування необхідно виготовляти із спеціальних марок сталі й алюмінію. Ці добрива значно різняться за температурою по­чатку кристалізації (від 14 до 70°С), яка підвищується із зменшенням вміс­ту в них аміаку і збільшенням вміс­ту води, а також при введенні в склад сечовини і кальцієвої селітри. Тому аміакати, які передбачені для збері­гання взимку, повинні мати низьку, а літом, навпаки, вищу температуру кристалізації.

У зв'язку з тим, що азот аміакатів, крім вільного аміаку, представле­ний більш дорогими твердими форма­ми азотних добрив, одиниця азоту аміакатів дорожча, ніж рідкого аміа­ку.

На врожайність сільськогосподар­ських культур аміакати впливають так само, як і тверді азотні добрива, їх можна використовувати для основного внесення і в підживлення.

Вуглеаміакати — водні розчини карбонату і бікарбонату амонію ((NH4)2CO3, NH4HCO3) і сечовини про­зорого, зеленкувато-сірого або корич­невого кольору з запахом аміаку. Міс­тять 18—35% загального азоту, близь­ко 12 % двоокису вуглецю (СО2) і 4-7 % аміаку, який викликає подразнення слизових оболонок очей і дихальних шляхів. Вуглеаміакати зберігають рід­кий стан при температурі до мінус 20 °С, при низьких температурах кри­сталізуються, містять не менше 29 % загально­го азоту.

Амідні добрива містять азот, зв'я­заний в амідну форму  (NH2).

Сечовина (карбамід, діамід  ву­гильної кислоти) - СО(NH2)2, найбільш концентроване з твердих азотних добрив, що містить 46 % азоту в формі аміду, не більше 0,9 % біурету і 0,25 % вологи. Одер­жують її синтезом із аміаку і вугле­кислого газу при температурі 185— 200 °С і тиску 18000—2000 кПа. Сечовина має невелику фізіологіч­ну кислотність, добрі фізичні власти­вості, мало гігроскопічна, при нормаль­них умовах зберігання майже не зле­жується, добре розчиняється у воді, зберігає задовільну розсіюваність, від­носно стійка проти вилуговування. Для зниження злежуваності гранули добрива покривають невеликою кіль­кістю тваринного жиру (0,05%).

У процесі грануляції в добриві ут­ворюється біурет H2NCONHCONH2 -  кристалічна речовина, розчинна у воді (15,4 г/л). Високий вміст біурету в карбаміді токсично діє на рослини, знижуючи врожай і його якість. Проте наявна кількість біурету в добриві, яке зараз виробляється, не шкідлива для рослин, бо являє собою нестійку спо­луку, яка досить легко розкладається в ґрунті.

Внесена в грунт сечовина під впливом уробактерій протягом 2—З днів амоніфікується, перетворюючись в малостійку сполуку — вуглекислий амоній, який швидко розкладається на вуглекислоту і аміак.

Сечовина за потенціальною кис­лотністю і ефективністю в усіх випад­ках (за винятком поверхневого засто­сування) не поступається аміачній се­літрі. В умовах зрошення ефективність сечовини за рахунок зменшення вими­вання дещо вища, ніж аміачної се­літри, її можна застосовувати як ос­новне добриво та для підживлення під всі культури на різних ґрунтах. Однак при поверхневому внесенні цього добрива можуть спостерігатись втрати азоту внаслідок звітрювання аміаку із вуглекислого амонію, особ­ливо на . слабокисдих, нейтральних і карбонатних грунтах. При низькій' во­логості та підвищених температурах вони можуть досягати 10% і більше. Значні втрати аміаку можуть бути при використанні сечовини для підживлен­ня лук і пасовищ, оскільки дернина має підвищену уреазну активність. Сечовина може бу­ти використана і для позакореневого підживлення рослин.

Щоб забезпечити рівномірне роз­сіювання добрива на поверхні ґрунту, сечовину доцільно перед внесенням змішувати з фосфорними (преципітат) і калійними (сульфат калію) добрива­ми, її можна вносити також у вигля­ді розчинів з іншими рідкими азотни­ми добривами під зяблеву оранку і пе­ред сівбою сільськогосподарських культур, ранньою весною або у під­живлення в період міжрядних обро­бітків. У цьому разі використовують кристалічну сечовину, в якій містить­ся біурету не більше 0,1—0,2%. Се­човину можна використовувати не тільки як безпосереднє добриво, а й для виробництва складних і нових ви­дів повільнодіючих добрив.

Повільно діючі слаборозчинні азот­ні добрива. Концентровані добрива, які містять азот в нерозчинній або слаборозчинній формі. Вміст загально­го азоту становить 32—42 %, у тому числі 4—10 % водорозчинного. Явля­ють собою продукти конденсації сечо­вини СО(NH2)2 і аліфатичних альдегі­дів: формальдегіду, ацетальдегіду, кро­тонового альдегіду та ін.

На відміну від звичайних легко­розчинних азотних добрив, вони посту­пово переходять у засвоювану фор­му і забезпечують рослини азотом про­тягом усього вегетаційного періоду. Перевагою повільнодіючих добрив пе­ред іншими азотними добривами є те, що азот цих добрив не вимивається з грунту і не виноситься висхідними токами води у поверхневий шар.

До повільнодіючих добрив нале­жать: сечовино-формальдегідне добри­во (СФД), сечовино-ацетальдегідне, кротонілодендисечовина (КДС), ізо-бутилдендисечовина (ІБДС) і оксамід. Ефективність дії цих добрив значно залежить від розміру їх часток. Чим вони менші, тим більша швидкість пе­ретворення азоту в доступну для рос­лин форму.

Плав — це безколірна або злегка забарвлена рідина з питомою вагою 1,26—1,33, містить 30% азоту і скла­дається з розчинів аміачної селітри й сечовини. Кристалізується при темпе­ратурі мінус 3 °С. Транспортують його в автомобільних чи залізничних цис­тернах. Строк зберігання плаву в міст­костях не повинен перевищувати 7 мі­сяців, оскільки за цей період поверхні вуглецевої сталі не встигають підда­тися корозії. Місткості, механізми і обладнання після внесення плаву в грунт слід промивати водою. Викорис­товують його як допосівне добриво і для підживлення.

ФОСФОРНІ ДОБРИВА

Фосфорні добрива являють собою продукти переробки природних мінералів – фосфоритів і апатитів, а також деякі відходи металургійної промисловості. Фосфорити використовують безпосередньо на добриво у вигляді фосфоритного борошна. Апатитове борошно флотованого апатиту застосовують лише для виготовлення супер­фосфату. У фосфоритах і апатитах
фосфор міститься в основному в формі трикальцієвого фосфату.

Фосфорні добрива, які виготовляє промисловість і поставляє сільському господарству України, за розчинністю поділяють на три групи: водорозчин­ні — звичайний та подвійний (концен­трований) суперфосфати; розчинні в лужному цитратному розчині (реактив Петермана) або в 2-процентному роз­чині цитратної кислоти — мартенівсь­кий фосфатшлак, знефторений фосфат; важкорозчинні, які лише частково роз­чиняються в 2-процентній цитратній кислоті — фосфоритне борошно. Фос­фор водорозчинних та цитратнорозчии-них фосфорних добрив легко засвоюється рослинами на всіх ґрунтових від­мінах, а важкорозчинних — на кислих ґрунтах.

У рік внесення рослини використо­вують 15—20% фосфору добрив. Про­те останні впливають на врожайність протягом кількох років.

Отже, при застосуванні фосфорних добрив у сівозміні в поєднанні з азотними та калійними коефіцієнт викорис­тання фосфору дорівнює 40—60 %.

Водорозчинні добрива. Суперфос­фат звичайний (порошкоподібний та гранульований).

Суперфосфат являє собою найуніверсальніше фосфорне добриво, при­датне для застосування на всіх ґрунтах і під усі сільськогосподарські куль­тури. Звичайний порошкоподібний суперфосфат за зовнішнім виглядом являє собою порошок сірого або темно-сірого кольору, дещо в'язкий, слабо-гігроскопічний, який трохи злежується. Фосфор міститься у формі монокаль-цієвого фосфату Са (НРО4)2·Н2О (близько 60—75%), розчинного у во­ді, та вільної фосфорної кислоти (1-1,5%). Є також невелика кількість нерозкладеної під впливом сірчаної кислоти фосфатної сировини.

Основним компонентом звичайно­го суперфосфату, крім фосфорних спо­лук, є гіпс — Са5О4, що утворюється при обробці фосфату сірчаною кисло­тою. Він становить половину маси су­перфосфату і є, по суті, баластом, що підвищує вартість застосування цього фосфорного добрива. Зви­чайний порошкоподібний суперфосфат з апатитового концентрату містить 19—20 % засвоюваного фосфору (Р2О5); вільної фосфорної кислоти не більше 5%; вологи — не більше 12— ІЗ %. Внаслідок грануляції вміст води в суперфосфаті зменшується до І—4 %, а фосфору збільшується до 20—22 %.

Суперфосфат подвійний — кон­центроване фосфорне добриво. Одер­жують його розкладом розмелених фосфатів (апатитів або фосфоритів) концентрованою фосфорною кислотою. Виробляють його у гранульованому вигляді.

Це добриво містить фосфор у фор­мі водорозчинного монокальцієвого фосфату. Подвійний суперфос­фат залежно від якості сировини, ви­користаної для його виготовлення, містить 43—49 % Р2О5, вільної фос­форної кислоти 2,5—5%. За грануло­метричним складом близький до зви­чайного суперфосфату, але не містить сульфату кальцію, тому при його за­стосуванні витрати на зберігання, транспортування й внесення в грунт значно менші.

За впливом на врожай сільсько­господарських культур подвійний су­перфосфат не відрізняється від супер­фосфату звичайного.

Цитратнорозчинні фосфати. Фосфатшлак мартенівський, є побічним продуктом металургійних за­водів.

Фосфатшлак — важкий, темно-сі­рий, дрібнорозмелений порошок, що проходить без залишку через сито діаметром отворів 2 мм. Залишку на ситі з отворами 0,18 мм — не більше 2 %. Транспортують добриво в папе­рових мішках. Маса 1 м3 фосфатшлаку — 2т.

Фосфор у фосфатшлаку знахо­диться в сполуках з кальцієм та за­лізом переважно у вигляді сілікофос-фатів. Загальний вміст Р2О5 у конди­ційному фосфатшлаку  - 13,8-15,8 %, у тому числі 8—12 % цитратнорозчинного, який вважається засвоюваним рослинами. Водорозчинного фосфору в добриві немає. Фосфатшлак за вмістом фосфо­ру, що переходить у 2-процентний роз­чин цитратної кислоти, поділяють на два класи: клас А, в якому міститься не менше 12 % цитратнорозчинного фосфору, і клас Б — не менше 8 %. Вологи в добриві 1 %.

Крім фосфору, до складу фосфат­шлаку входять окиси кальцію (25-30%), магнію (7—9%) і марганцю, а також сполуки заліза, кремнію та ін. Фосфатшлак має лужну реакцію, тому його позитивна дія на врожай є не тільки прямою, а й посередньою — знижується кислотність ґрунту.

Дослідженнями встановлено висо­ку ефективність дії фосфатшлаку в основному удобренні під цукрові буря­ки, озиму пшеницю та інші сільсько­господарські культури.

Знефторений фосфат одержують з апатиту з невеликою добавкою піску (2—3 %) обробкою парою при темпе­ратурі 1400—1500°. При цьому фосфор перетворюється у засвоювані рослина­ми форми — цитратнорозчинні сполу­ки альфатрикальційфосфату і невели­ку кількість бетатрикальційфосфату. Ці форми становлять близько 80 % загальної кількості фосфору, що міс­титься у знефтореному фосфаті.

Вміст цитратнорозчинного фосфо­ру (Р2О5) у цьому добриві становить 30—32%, фтору — не більше 0,2, миш'яку менше 0,005 %. Знефторений фосфат має добрі фізичні властивості. Залишок добрива на ситі з діаметром отворів 0,15 мм — не більше 10%.

Важкорозчинні добрива. Фосфо­ритне борошно одержують розмелю­ванням фосфоритів різних покладів, розташованих на території СРСР. Це тонкий порошок сірого або бурого кольору різних відтінків. Воно негігро-скопічне, не злежується.

Залежно від вмісту фосфору фосфоритне борошно поділяють на чотири сорти: вищий сорт містить 30%, перший —25, другий — 22 і третій — 19% Р2О5. Згідно з стандартом у фосфоритному борошні не повинно бути часток діаметром понад 0,18 мм більше 10 %, вміст вологи не повинен перевищувати 1,5—3 % (у вищого сор­ту). Маса 1 м3 становить 1,7—1,8 т.

Якість фосфоритного борошна тим вища, чим більше в ньому фосфору і чим тонший помел фосфориту.

Транспортують добриво насипом. У разі перевезення автотранспортом треба вкривати його брезентом.

Ефективність дії фосфоритного бо­рошна підвищується при застосуванні його з фізіологічне кислими добрива­ми (сульфат амонію, хлористий калій тощо).

Особливо добре засвоюють фосфор з фосфоритного борошна люпин, греч­ка, коноплі та горох. Під ці культури насамперед замість суперфосфату тре­ба вносити фосфоритне борошно.

Воно добре розсіюється, змішуєть­ся з усіма видами мінеральних добрив. Вносять його врозкид під оранку (кра­ще восени) в таких нормах, як і су­перфосфат.

КАЛІЙНІ ДОБРИВА

Асортимент калійних добрив значно залежить від хімічного складу калій­ної сировини, який визначає технологію переробки і збагачення руд. Залежно від способу одержання калійні добрива поділяють на три групи:

концентровані, що є продуктом за­водської переробки сирих солей — хло­ристий калій, сульфат калію, сульфат калію-магнію (калімагнезія), калійно-магнійовий концентрат;

сирі калійні солі, які одержують розмелюванням природних калійних со­лей — каїніт, сильвініт;

30-40%-ні калійні солі — суміш сирих калійних солей з концентрованим добривом, здебільшого з хлористим ка­лієм. До калійних добрив належать та­кож цементний пил і пічна зола.

Хлористий калій (калію хлорид КС1) — найбільш концентроване і по­ширене калійне добриво містить 53,6—62,5% К2О. Виробляють його двох марок: марки "К", що одержують кристалі­зацією розчинів сильвінітових руд і в незначних кількостях — карналіту й ін­ших калійних солей, і марки «Ф» — методом флотаційного збагачення силь­вініту. Це крупнозернистий або гра­нульований продукт білого чи сірува­того кольору (марка «К») або рожевого кольору з червонуватим відтін­ком (марка «Ф»). Добре розчиняєть­ся у воді, мало гігроскопічний, але при транспортуванні та зберіганні в не­сприятливих умовах дуже злежується, що утруднює його використання. Для зменшення злежуваності хлористий ка­лій обробляють розчинами амінів або іншими реагентами. Такий продукт за­лишається сипким при зберіганні у за­критому складському приміщенні про­тягом шести місяців. Сухий хлористий калій добре розсіюється, вологий — ду­же погано.

Це добриво застосовують під усі сільськогосподарські культури. Калій добре поглинається ґрунтом і знаходиться у ньому в обмінному, доступному для рослин стані, а хлор, який не зв'язується ґрунтом, вимиває­ться атмосферними опадами в глиб­ші шари ґрунту. Хлор, що міститься в добриві, негативно впливає на такі культури, як картопля, гречка, тютюн, ефіроолійні, цитрусові і деякі овочеві. Проте в разі відсутності безхлорних калійних добрив хлористий калій можна вносити і під чутливі до хлору культури заздалегідь, щоб усунути не­гативну дію хлору.

Сульфат калію (сірчанокислий ка­лій K2SO4)—концентроване безхлорне калійне добриво містить 48—50 % К2О, вміст іонів хло­ру не перевищує 3 % при вологості 2 %. Безколірна дрібнокристалічна сіль, яка добре розчиняється у воді.

Сульфат калію має добрі фізич­ні властивості: негігроскопічний, не злежується, добре розсіюється. При внесенні добрива з розрахунку 60 кг/га калію одночасно вносять приблизно 62 кг/га сірки. Наявність в добриві сірки позитив­но впливає також на врожай капусти, брукви, турнепсу, гірчиці й бобових культур, які засвоюють із грунту ба­гато сірки.

Сірчанокислий калій перевозять в затареному стані та насипом у критих вагонах.

Сульфат калію-магнію (калімагне­зія K2SO4·MgSO4) — калійно-магніє­ве добриво містить 28—30 % К2О, 8—10 % МgО, а також домішки КС1 і NаСІ (5 %).

Добриво негігроскопічне, не зле­жується, добре розсіюється.

Калімагнезію виробляють у вигля­ді гранул розміром 1—3 мм, білого кольору з рожевим або сірим відтін­ком. Перевозять його у закритих вагонах, обладнаних щита­ми на дверях.

Калімагнезію можна застосовува­ти на всіх грунтах під усі культури і в першу чергу під тютюн, картоплю, бобові трави, виноград, цитрусові та інші чутливі до хлору культури.

Калійна сіль змішана (КС1+NаС1). Одержують механічним змішуванням хлористого калію з тонко розмеленим сильвінітом або каїні­том. Залежно від пропорції між хло­ристим калієм і сирими калійними со­лями містить 30—40 % К2О, 15—20 NaO, 39—52 % хлору.

Це сірувата з рожевими краплинами кристалічна сіль, при тривало­му зберіганні може злежуватись, в су­хому стані сіється задовільно.

Калімаг (калійно-магнієвий кон­центрат, калімаг флотаційний, збагачений каїніт) K2SO4·2MgSO4 містить 19% калію, 8-9% магнію і до 8 % хлору. Зернистий або гранульований продукт сірого кольору, який повністю проходить че­рез сито з отворами 5 мм.

Калімаг належить до безхлорних сірковмісних добрив, має добрі фізич­ні властивості: негігроскопічний, не злежується, дуже добре розсіюється, його можна змішувати з усіма видами добрив.

Хлористий калій електроліт від­працьований (хлоркалій електроліт), з домішками 30 % NаСІ,   2—3 %    МgС12 ,    16 %    Nа2О і 0,2 % МgО містить 45 % К2О.

Негігроскопічний, не злежуєть­ся, добре розчиняється у воді, розсію-ваність добра, підкислює грунт. Дія на грунт така сама, як і хлористого калію. Виробляють у вигляді крупнозернистого порошку або гранул.

Перевозять в незатареному стані у критих вагонах. Його можна застосо­вувати на всіх ґрунтах в основному удобренні під всі сільськогосподарсь­кі культури, крім тютюну й інших чут­ливих до хлору культур.

Каїніт (КС1·MgSO4·3H2O) — зерниста подрібнена до роз­мірів 4 мм каїнітова чи каїніто-ланг-бейнітова руда сірого, темного або червоного кольору. Містить подвійну сіль калію і магнію з великою меха­нічною домішкою хлористого натрію (45—47% від загальної маси), CаSO4, МgSO4 та сполуки заліза, які обумов­люють її колір. Вміст окису калію ко­ливається в межах 9,5—10,5 %. На 1 кг К2О в каїніті припадає 2—2,5 кг хлору. Цінним компонентом в добриві є окис магнію, вміст якого становить від 7 до 10 % (технічними умовами не регламентується). У зв'язку з цим каїніт можна застосовувати як комп­лексне калійно-магнієве добриво з урахуванням кількості в ньому натрію і хлору. Перевозять насипом в облад­наних щитами вагонах.

Каїніт малогігроскопічний, зле­жується, добре розчиняється у воді, в сухому стані відносно легко розсіює­ться.

Найбільший ефект дає внесення його під цукрові й кормові буряки, ка­пусту, конюшину та інші бобові тра­ви, які позитивно реагують на натрій і магній. Використо­вують каїніт також для виробництва концентрованих калійних добрив.

Полігаліт (К2SO4·MgSO4·xCaSO4·2H2O) — важкорозчинна природна  сіль сірчанокислого калію, магнію і кальцію. Вміст окису калію становить 10—12 %, окису магнію 6,5%, з домішками, %: К2SO4 —28,9; МgSO4 — 20,0, СаSO4 —45,1, NaС1 — 3,5 — 5,2, нерозчинного залишку—10— 20 %.

Полігаліт не злежується при збе­ріганні й добре розсіюється. Недолі­ком його є низький вміст окису калію. Полігаліт краще застосовувати у су­міші з концентрованими калійними со­лями. Його можна використовувати також для виробництва калійно-магнезієвих добрив.

Поташ (вуглекислий калій, карбо­нат калію K2СОз) — висококонцентроване порошкоподібне, легкорозчинне, високо гігроскопічне добриво з лужною реакцією, розсіюється погано, зв'язує­ться з ґрунтом і дуже підлуговує його. Через погані фізичні властивості по­таш в чистому вигляді майже не вико­ристовують.

Цементний калійний пил 2SO4 з домішками силікату і карбонату каль­цію) — відходи виробництва цементної промисловості, безхлорне калійне добриво. Містить 10—15 % К2О, гігро­скопічний, злежується, зв'язується ґрунтом і значно підлуговує його, роз­сіюється погано. До складу цементного пилу вхо­дять також магній, залізо, натрій, сір­ка та інші елементи. Враховуючи знач­ну порохуватість цементного пилу, його доцільно використовувати в су­міші з фрезерним торфом у співвідно­шенні 1:1.

Зола — калійно-фосфорно-вапняне місцеве добриво. Містить калій, фосфор, кальцій і деякі мікроелемен­ти.

Калій в золі знаходиться у ви­гляді вуглекислого калію (К2СОз), добре розчиняється у воді і є най­кращою формою добрив для культур, чутливих до хлору. Зола містить вапно.

МІКРОДОБРИВА

Це різноманітні технічні солі, деякі відходи промисловості (марганцевий шлам, молібденові відходи електро­лампових заводів) та фрити (сплави скла з мікроелементами). Останні вхо­дять до складу органічних добрив. Вміст мікроелементів у підстилковому напівперепрілому гної в середньому становить: марганцю 201, міді 16, бору 20, кобальту 1, цинку 96 і молібдену 2 мг на 1 кг сухої речовини.

Мікродобрива можна вносити без­посередньо в грунт, а також застосо­вувати для позакореневого підживлен­ня рослин і передпосівної обробки на­сіння. Найкращим способом викорис­тання мікроелементів є введення їх до складу звичайних та комплексних мі­неральних добрив, але це питання до останнього часу не вирішене остаточно хімічною промисловістю. Виготовля­ють лише боратовий суперфосфат та незначну кількість бормагнієвих доб­рив.

Сульфат марганцю — кристаліч­ний порошок білого або світло-сірого кольору, добре розчинний у воді. Для обробки насіння, позакореневого під­живлення рослин слід застосовувати 0,10 — 0,50%-ний розчин сульфату мар­ганцю. Норма внесення в грунт стано­вить 5—15 кг/га сульфату марганцю.

З мінеральних добрив найбільш багатий на марганець фосфатшлак. Досить значна кількість цього елемен­та міститься в гною і низинному тор­фі. Всі види синтетичних селітр, сечо­вина, а також хлористий калій не міс­тять марганцю. Незначні домішки його знаходяться в сульфаті амонію.

Борні добрива.

Велике значення для одержання висо­ких урожаїв має вміст у ґрунті ру­хомих засвоюваних форм бору, який залежить від материнської породи, рослинності, ступеня окультуреності ґрунту, використання органічних і мі­неральних добрив.

Промисловість виробляє простий гранульований суперфосфат, збага­чений бором. Перспективними добри­вами, що містять бор, є подвійний су­перфосфат з бором і комплексні доб­рива з вмістом бору (нітрофоска, амо­фос та інші).

Для позакореневого підживлення й обробки насіння використовують бор­ну кислоту.

Борна кислота містить 17,1— 17,3 % бору, її можна застосовувати для обробки насіння і позакореневого підживлення посівів, а. також вико­ристовувати як борний компонент для окладних і змішаних добрив. Для об­робки насіння і позакореневого під­живлення рослин використовують 0,05—0,1 %-ний розчин, а для поливу розсади — 0,01—0,05%-ний розчин борної кислоти (від 1 до 5 г борної кислоти на 10 л води).

Простий гранульований суперфос­фат з бором містить 0,2 % бору. Ре­комендується вносити (під більш ви­могливі до бору культури) під перед­посівний обробіток ґрунту або в рядки при сівбі в прийнятих для фосфорних добрив нормах.

Подвійний гранульований супер­фосфат з бором містить не менше 0,4 % бору. Рекомендується вносити в прийнятих для фосфорних добрив нормах.

Бормагніеве добриво містить близь­ко 13 % борної кислоти, або 2,3 % бору і 14 % окислу магнію. Рекомен­дується вносити під передпосівний об­робіток грунту. Бор у добриві знаходиться у водороз­чинній формі, тому його з успіхом можна використовувати для позакоре­невого підживлення рослин, коли у них добре розвинуті листки.

Порошок, що містить бор, являє собою механічну суміш тонкоподрібне­ної борної кислоти (14—16%) і тех­нічного тальку.

Основний спосіб застосування бор­них добрив — внесення їх під перед­посівну культивацію. Борні добрива та інші мікроелементи слід застосовувати лише при умові повного забезпечення рослин азотом, фосфором і калієм, їх можна вносити разом з азотними, фос­форними і калійними добривами, ре­тельно змішуючи всі компоненти перед внесенням. При нерівномірному розпо­ділі добрив по площі можуть утворю­ватись місця з високими концентрація­ми бору, що може негативно впливати на рослини.

Молібденові добрива.

Нестача молібдену проявляється головним чином при вирощуванні бо­бових трав, зернобобових, зернових, овочевих, лучних та деяких інших культур. Потреба рослин в молібдені підвищується при забезпеченні їх ос­новними елементами живлення (фос­фором та калієм — для бобових і азо­том, фосфором та калієм для ово­чевих культур).

Як молібденові добрива викорис­товують солі та різні відходи, що міс­тять молібден.

Молібдат амонію, молібденово-кислий амоній містить 52 % молібде­ну, добре розчиняється у воді. З метою обпудрювання насіння молібдат амонію слід підсушити і ре­тельно подрібнити. Передпосівну об­робку насіння молібденом необхідно поєднувати з протруєнням.

Суперфосфат простий гранульова­ний з молібденом (0,1 % молібдену) застосовують у прийнятих для суперфосфату нормах.

Суперфосфат подвійний гранульований з молібденом (0,2 % молібдену) виготовляють змішуванням добавки, що містить молібден, перед грануля­цією.

 Порошок, що містить молібден, являє собою механічну суміш тонко­подрібненого-сухого модібдату амонію і технічного тальку (вміст молібдену 40—45 %).

Відходи електролампової промис­ловості являють собою порошок, роз­чинний у воді, придатний для позако­реневого підживлення рослин. Вміст молібдену до 50 %. Використовують так само, як і молібдат амонію.

Мідні добрива.

Найбільша потреба в міді проявляєть­ся насамперед на осушених торф'яно-болотних ґрунтах при вирощуванні зернових, кормових, овочевих, техніч­них та інших культур. Нестачу міді можуть відчувати рослини на супіща­них і піщаних дерново-підзолистих ґрунтах. Найпоширенішими мідними добривами є піритні недогарки та мід­ний купорос.

Піритні недогарки — відходи сір­чанокислого виробництва. Мідь у пі­ритних недогарках знаходиться у фор­мі сульфату, окислу, закису і сульфі­дів. З усіх форм водорозчинна і дос­тупна рослинам сульфатна мідь і ли­ше частково — сульфідна. Однак ра­зом з міддю піритних недогарків у грунт потрапляє велика кількість ба­ласту, що неекономічне. Внаслідок ни­зького вмісту міді (близько 0,3 %) пі­ритні недогарки можуть мати тільки місцеве значення. Перевезення на знач­ні відстані пов'язане з додатковими витратами.

 Сульфат міді, мідний купорос — кристалічна сіль голубувато-синього кольору, що містить близько 25 % Cu. Добре розчинна у воді, тому її реко­мендується використовувати для перед­посівної обробки насіння і позакорене­вого підживлення. Застосовують при виготовленні одинарних і комплексних (складних і змішаних) добрив.

Порошок, що містить мідь (14— 16 % CuSO4 або 5—6 % Cu), являє собою механічну суміш тонкоподрібне­ного сульфату міді та технічного таль­ку, застосовують для обробки насіння.

Мідно-калійні добрива містять 56,8 % К2О і 1,0 % Сu. Хлористий ка­лій з міддю, а також азотно-калійні мідні добрива та інші рекомендуються для внесення при передпосівному об­робітку . Мідні добрива діють протягом трьох-чотирьох років.

Цинкові добрива.

Застосовують сульфат цинку, а також деякі відходи промисловості, що міс­тять доступні для рослин форми цинку.

Сульфат цинку, сірчанокислий цинк — кристалічна сіль сірувато-бі­лого кольору, розчинна у воді. Вміст цинку 25 %. Можна застосовувати для передпосівної обробки насіння і поза­кореневого підживлення рослин 0,05— 0,1%-ний розчин сульфату цинку. Та­кий розчин можна застосовувати для обробки рослин одночасно з гербіцидами та інсектицидами.

Цинкове      полімікродобриво (ПМУ-7) — порошок темно-сірого кольору, містить 25 % Zп, 1 % МоОз, 0,4 Мn, 13 % СuO, а також залізо та інші .елементи. Можна застосовувати для передпосівної обробки насіння.

Порошок, що містить цинк, являє собою механічну суміш тонкоподріб­неного сухого сульфату цинку (18-22 %) і технічного тальку.

Одним із важливих факторів, що визначають ефективність цинкових доб­рив, є ступінь забезпеченості рослин іншими елементами живлення. Підви­щений рівень азотного живлення, а та­кож високі норми фосфорних добрив або велика кількість фосфору в ґрунті викликають підсилення цинкової не­достатності у рослин і збільшують по­требу в цинкових добривах.

Кобальтові добрива.

Використовують сульфат і хлорид ко­бальту, а також промислові відходи, що містять кобальт.

Сульфат кобальту, сірчанокис­лий кобальт - червона кристалічна речовина, добре розчинна у воді. Містить близько 21 % кобальту.

Хлорид кобальту, хлористий ко­бальт - червоні або тем­но-рожеві кристали. Містить 2,7 % ко­бальту. При 20 °С на 35,7 % розчинний у воді.

Важлива умова (особливо при ок­ремому застосуванні) внесення мікро­добрив — рівномірне розміщення їх у ґрунті. Надлишкова кількість мікро­елементів може призвести до негатив­ної дії, а занижені норми окремих мік­роелементів не дають ефекту.

Всі мікродобрива слід застосову­вати лише при забезпеченні сільсько­господарських культур макродобривами.

Залізні добрива потрібні рослинам в малих кількостях. Застосовують ці добрива насамперед у садах та на ви­ноградниках на карбонатних і сильно-вапнованих ґрунтах, де мало рухомо­го заліза. До залізних добрив нале­жать залізний купорос та хелати за­ліза.

Залізний купорос містить 47—53 % сірчанокислого закису заліза і являє собою речовину сірого кольору, часто з білим, жовтим або бурим нальотом. Добре розчиняється у воді.

Хелати заліза являють собою спо­луки органічних речовин з залізом, яке ґрунтом не поглинається і в той же час легко засвоюється рослинами. Хелати заліза використовують для позакореневого підживлення рослин з ознаками хлорозу в вечірні або ранко­ві години.

КОМПЛЕКСНІ МІНЕРАЛЬНІ ДОБРИВА

Комплексними називають мінеральні добрива з вмістом у поєднанні й різ­номанітному співвідношенні 2—3 і більше поживних елементів — азоту, фосфору, калію, магнію, сірки і мікро­елементів. Залежно від способів ви­робництва їх поділяють на складні, змішані й складно-змішані, а також на тверді та рідкі.

До складних належать добрива, які містять 2—3 і більше поживних елементів і виготовляються в єдиному технологічному процесі. Наприклад, амофос, калійна селітра, нітрофос, нітрофоска, нітроамофоска.

Складно-змішані — це добрива, які виготовляють змішуванням простих туків з додаванням рідких чи газопо­дібних речовин. При цьому утворюють­ся нові хімічні речовини.

До змішаних належать мінеральні добрива, які виготовляють при змішу­ванні двох або більше простих туків. Це механічна суміш з готових прос­тих добрив, переважно гранульованих туків.

До механічної суміші можуть вхо­дити і складні добрива.

Різноманітні технологічні процеси виробництва комплексних мінеральних добрив об'єднують в 4 групи: виготов­лення складних твердих добрив на ос­нові ортофосфорної та поліфосфорної кислот; виготовлення рідких складних добрив на основі ортофосфорної і по­ліфосфорної кислот; виготовлення твердих складних добрив на основі азотнокислотного розкладання природ­них фосфатів; виробництво складно-змішаних та змішаних добрив.

СКЛАДНІ ДОБРИВА

 

Фосфати амонію — поширені й перспективні складні добрива, які містять азот і фосфор у водорозчинній формі. Во­ни висококонцентровані, добре грану­люються, довго зберігаються в грану­льованому стані, малогігроскопічні, мають добрі фізичні властивості, при­датні для змішування з багатьма азот­ними і фосфорно-калійними добрива­ми. До цього типу складних добрив належать амофос з вмістом 12 % азоту і 52 % фосфору та діамофос з вміс­том 18 % азоту й 48 % фосфору . Амофос стійкий про­ти підвищеної температури, в разі на­грівання лише при температурі 100— 110 °С починає втрачати аміак, а діамофос втрачає аміак при температурі 70 °С і перетворюється в амофос. Амо­фос і діамофос можуть бути також компонентами при виготовленні зміша­них мінеральних добрив.

Амофос містить фосфору в чоти­ри рази більше, ніж азоту, тому при використанні цього добрива доводить­ся додавати певну кількість азотних добрив. Діамофос має сприятливіше для рослин співвідношення між азотом та фосфором, в якому на одну части­ну азоту припадає 2,5 частини фос­фору.

Застосовують фосфати амонію для передпосівного внесення та підживлен­ня технічних, зернових і овочевих культур.

Нітроамофоска — потрійне склад­не добриво, містить по 17 % азоту, фосфору і калію. Загальний вміст — 51% поживних ре­човин. Це висококонцентроване добри­во, має задовільні фізичні властивості, малогігроскопічне, не злежується, доб­ре розсіюється по полю, легко розчи­няється у воді і добре засвоюється рослинами.

Нітроамофоска та діамонітрофоска належать до універсальних складних мінеральних добрив, які ре­комендується застосовувати майже на всіх ґрунтах.

При нейтралізації суміші фосфор­ної і азотної кислот аміаком виготов­ляють нітрофос, який містить азоту 23—25 % і фосфору 22— 19%. Нітрофос і діамонітрофос — цін­ні комплексні добрива для застосуван­ня на забезпечених калієм грунтах.

Нітрофоски — поширений вид складних мінеральних добрив.

Нітрат кальцію внаслідок його ве­ликої гігроскопічності є небажаною домішкою в добриві. Залежно від способу видалення роз­різняють такі нітрофоски: вимороже­ну — одержують виморожуванням надлишку кальцієвої селітри амоніч зацією і додаванням хлористого або сірчанокислого калію; сірчанокислотну або сульфатну — виготовляють при зв'язуванні надлишку кальцію сірча­ною кислотою або сульфатом амонію і додаванням хлористого чи сірчанокис­лого калію; карбонатну — зв'язуванням надлишку кальцію вуглекислотою І до­даванням до одержаного продукту хлористого кальцію.

Встановлено, що нітрофоска за дією на врожай сільськогосподарських культур не поступається перед еквіва­лентною сумішкою простих добрив.

Нітрофоси виготовляють розкла­данням природних фосфатів азотною кислотою, але без додавання солей ка­лію. Вони містять 23,5—24 % азоту і 17—14 фосфору. Як і в нітрофосках, 55—65 % фосфору міститься у водорозчинній формі.

Карбоамофоска виготовляється на основі сплаву сечовини, фосфатів амо­нію і хлористого калію. Зазначені ком­поненти змішують, амонізують, грану­люють і висушують. Азот міститься в амідній та аміачній формах. Вміст та співвідношення поживних речовин в карбоамофосці становить N : Р : К як 17:17:17.

Карбоамофос виготовляють так са­мо, як і карбоамофоску, але без вве­дення хлористого калію, містить близь­ко 60 % поживних елементів (азоту і фосфору).

Карбоамофоска і карбоамофос ефективні в посівах різних сільсько­господарських культур. Проте на сіно­жатях і пасовищах при поверхневому внесенні діють гірше, ніж еквівалент­ний набір простих добрив.

РІДКІ КОМПЛЕКСНІ ДОБРИВА (РКД)

Це водні розчини солей і кислот, які містять 2—3 поживних елементи. За­стосування РКД має ряд переваг. На відміну від рідких азотних добрив, РКД легше зберігати і вносити в грунт, бо вони не містять вільного аміаку. Крім того, не потребують герметичне закритої тари, їх можна вносити по­верхнево з наступним загортанням у грунт бороною, культиватором чи плу­гом. Застосування РКД дає можли­вість механізувати трудомісткі проце­си навантаження і розвантаження, лік­відувати втрати під час їх транспортування, зберігання та внесення.

Кристалін — новий вид складного азотно-фосфорно-калійного мінераль­ного добрива. Виробляється в нашій країні і за рубежем декілька марок цього добрива з різним співвідношен­ням NРК. Він повністю розчиняється у воді, тому незамінний у звичайних і гідропонних теплицях при вирощу­ванні овочевих та інших цінних куль­тур. На відміну від інших добрив, май: же не містить хлору і його можна використовувати в суміші з мікроелементами. Добриво придатне для засто­сування в блокових теплицях у вигля­ді водного розчину через автоматизо­вану систему дощування, а також в поєднанні із зрошенням при вирощу­ванні цінних культурних рослин в полі. Калійна селітра містить 13,8 % азоту і 46,5 % К2О. Являє собою білий криста­лічний порошок, мало гігроскопічний, добре розчинний у воді. Виготовляють конверсійним способом, який ґрунтується на обмінному розкладі азотнокис­лого натрію і хлористого калію. У ка­лійній селітрі несприятливе співвідношення між азотом і калієм, тому при використанні її під окремі сільськогос­подарські культури потрібно додавати азот, а також фосфор. Суміші добрив, виготовлені з використанням калійної селітри, мають добрі фізичні власти­вості. Калійну селітру застосовують для удобрення чутливих до хлору культур.

ЗМІШАНІ ДОБРИВА

Змішані добрива одержують змішу­ванням двох і більше простих добрив, їх об'єднують у дві групи: тверді й рідкі.

Тверді змішані добрива можуть бути виготовлені на основі порошко­подібних чи гранульованих форм про­стих добрив. Рідкі змішані мінеральні добрива одержують у вигляді розчи­нів або суспензій, які виготовляють гарячим і холодним способами.

Змішані добрива, виготовлені з простого суперфосфату та інших доб­рив, містять близько 30% поживних речовин, а якщо замість простого су­перфосфату використовують фосфати амонію чи подвійний суперфосфат, їх концентрація становить 54—60 %.

Для поліпшення фізичних власти­востей добрив велике значення має до­давання під час змішування 5—15 % маси суміші нейтралізуючих добавок

ЗАГАЛЬНІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ЗМІНИ ЯКОСТІ ВРОЖАЮ ЗАЛЕЖНО ВІД УМОВ ЖИВЛЕННЯ РОСЛИН

Ріст та розвиток рослин, формування і нагромадження органічних речовин врожаю — все це є наслідком взаємо­зв'язаних процесів обміну речовин, спрямованість та інтенсивність яких у свою чергу залежать від умов вирощу­вання та біологічних особливостей культур. На якість врожаю значно впливають добрива. Для більшості рослин вирішальне значення мають азотні добрива. Так, для формування врожаю пшениці необхідні всі елемен­ти живлення, але провідним з них є азот, від кількості якого та співвідно­шення з іншими елементами залежить нагромадження білкових сполук. По­рушення співвідношення між азотом, фосфором і калієм на користь першого призводить до вилягання посівів, внаслідок чого погіршується якість хлібів. Нагромадженню білкових сполук сприяє також забезпечення рослин марганцем.

У зернобобових, в яких частково потреба у азоті задовольняється за рахунок біологічного азоту, якість зерна та зеленої маси залежить від рівня фосфорного і калійного живлен­ня, що має узгоджуватись з кількістю засвоєного рослинами азоту.

У багатьох культурних рослин якість врожаю визначається вуглевод­ними речовинами (крохмаль, цукор,, целюлоза) чи продуктами їх перетво­рення (жири, ефірні олії, пектинові речовини, органічні кислоти тощо). Для них фосфорне й калійне живлен­ня має переважати над азотним.

Добрива впливають на вміст ві­тамінів у рослині. Азотні збільшують вміст каротину (провітаміну А) в лис­тках цукрових буряків, вівса, шпина­ту, плодах помідорів, коренях морк­ви. Цьому процесу сприяє внесення гною.

Якість урожаю залежить від фор­ми добрива. Так, аміачний азот сприяє синтезу цукрів, крохмалю, кліткови­ни, жиру, каучуку, а нітратний—ор­ганічних кислот.

Калійні добрива з великим вмістом хлору пригнічують утворення за­пасних білків і вуглеводів. Наявність сірки в добриві, навпаки, сприяє цьому процесу.

Застосування необґрунтовано ви­соких норм неконцентрованих фосфа­тів може призвести до нагромадження в ґрунті фтору, який являє велику за­грозу для людини і тварин. Зараз кіль­кість фтору, що надходить в грунт з фосфорними добривами, незначна і не становить загрози забруднення нав­колишнього середовища. Вапнування ґрунту запобігає надходженню в рос­лини цього елемента з ґрунту і доб­рив.

Надлишкове внесення калійних добрив підвищує забруднення ґрунтів хлором.

Фізіологічні основи живлення рослин и застосування добрив
Зміст Вступ Розділ 1. Живлення рослин: суть процесу та його особливості 1.1 Коренева система як орган поглинання та обміну речовин 1.2 Функції ...
Навпаки, при зниженні азотного живлення зменшується вміст азотних речовин у рослинах (наприклад, високий вміст азотних речовин в цукровому буряку знижує його якість).
При цьому важливе значення має забезпечення рослин фосфором і калієм, оскільки при нестачі їх бобові культури мають малу азотфіксуючу діяльність і навіть можуть поглинати азот ...
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: курсовая работа
Вплив мінерального добрива на екологію ґрунтів Білоцерківського району
Кваліфікаційна робота Вплив мінерального добрива на екологію ґрунтів Білоцерківського району Зміст Вступ 1. Огляд літератури 1.1 Класифікація ...
В основі негативного впливу мінеральних добрив на кислотно-основні властивості ґрунту лежить процес біологічного окислення азоту й утворення кислот (у прикладі з сульфатом амонію ...
де А - можливе додаткове внесення токсичних елементів у ґрунт з добривом, мг/га; ГДК - граничнo допустима концентрація, мг/кг (додаток 3); F - фоновий вміст токсичного елемента у ...
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: дипломная работа
Вирішення задач по аналітичній хімії
1 В задачі потрібно знайти масу KOH, необхідну для приготування 1,0 л 20% розчину КОН густиною 1,19 г/мл, як також розрахувати молярну та нормальну ...
Для переведення заліза в розчин ці матеріали безпосередньо оброблюють кислотами, а ті, що не розчиняються в кислотах, спочатку сплавляють з карбонатом натрію або іншими речовинами.
Сірчана кислота, будучи сильною, витісняє слабшу азотисту кислоту, яка, будучи дуже нестійкою, розкладається на оксиди азоту.
Раздел: Рефераты по химии
Тип: контрольная работа
Впровадження безсатураторного методу отримання сульфату амонію
Реферат амоній сульфат абсорбер Пояснювальна записка до дипломного проекту: 137 с., 9 рис., 21 табл., 37 літературних джерел. Об"єкт дослідження ...
Ця суміш спрямовується в сатуратор, де аміак зв'язується з сірчаною кислотою з утворенням насиченого розчину сульфату амонію і кристалів солі, які виводяться з дна апарату з ...
Для виробництва сульфату амонію вищого і першого сортів використовується контактна сірчана кислота покращена концентрації 92,0-94,0% з вмістом заліза не більше 0,006%оксидів азоту ...
Раздел: Рефераты по химии
Тип: дипломная работа
Характеристика грунтів господарства
План Вступ 1. Загальні відомості про господарство 2. Природні умови ґрунтоутворення 2.1 Клімат 2.2 Рельєф місцевості 2.3 Ґрунтоутворюючі та ...
Такі важливі елементи харчування рослин, як азот і фосфор, у великій кількості містяться в самих верхніх горизонтах ґрунту, де зосереджена найбільша маса органічної речовини.
Азот входить до складу всіх білкових речовин, які містяться в хлорофілі, нуклеїнових кислотах, фосфатидах і багатьох інших органічних речовинах живої клітини.
Раздел: Рефераты по ботанике и сельскому хозяйству
Тип: курсовая работа