Реферат: Основи есхатології
Основи есхатології
План
1. Есхатологія як вчення про Кінець світу
2. Есхатологічні уявлення в язичницькому світі
3. Есхатологія в Старому Завіті
4. Християнська есхатологія
5. Ісламська есхатологія
6. Сучасний науковий погляд на кінець світу
Література
1. Есхатологія як вчення про Кінець світу
У більшості релігій миру є уявлення про майбутнє припинення існування людства. Як правило, кінець світу представляється у вигляді остаточної битви між силами добра і зла, в результаті якої людство загине. Найнаочніше ідея кінця світу розвинена в іудаїзмі, християнстві та ісламі, в яких після кінця світу повинен відбутися Страшний суд Ісуса Христа над всіма живими і мертвими, що віддає кожному по його вірі (з погляду протестантів) або його справам (з погляду решти християн). Обґрунтуванням та вивченням питань, що відносяться до кінця світла, займається есхатологія.
Есхатологія - вчення про майбутній кінець світла, сенсі земної історії, її логічному завершенні, кінцевій долі людини як індивідуума і біологічного вигляду. Есхатологічні елементи присутні практично в кожній релігії, але концептуально есхатологія була визначена в монотеїзмі, де вона протиставила циклізму політеїзму.
Розрізняють індивідуальну есхатологію - вчення про замогильне життя одиничної людської душі, і усесвітню есхатологію - вчення про мету космосу і історії, про їх кінець і про те, що за ними послідкує.
У XIX - XX столітті есхатологічні ідеї неодноразово приймалися на озброєння як численними сектами і "пророками", так і релігійними групами, що політизуються. Появу зброї масового знищення, екологічне забруднення місця існування і знищення природної оболонки планети викликали нові асоціації і напрями в есхатології.
Філософія есхатології властива багатьом релігіям і віруванням, починаючи із стародавніх часів.
2. Есхатологічні уявлення в язичницькому світі
Уявлення про замогильне існування — томління в підземному царстві мертвих, муках, мандруваннях в примарному світі або упокоїло і блаженстві в країні богів і героїв — поширені повсюдно представлення стародавнього світу. У міру проникнення релігії етичними ідеями з'являються і уявлення про замогильний суд і відплату, хоча релігія прагне забезпечити віруючому замогильне блаженство крім його етичних заслуг — за допомогою заклинань або інших релігійних засобів, як ми бачимо це у єгиптян, а згодом у греків або у гностиків. Разом з питанням про долю одиничної людської особи може виникнути питання і про кінцеву долю всього людства і всього світу — про «кончину миру», наприклад у стародавніх германців, або в парсизмі.
Міф про кінець світу – загальне віяння, що розповсюдилося з II в. до н.е. на Близькому Сході, в Ірані, Палестині, Середземномор'ї, а століття опісля і в Римській імперії. Так в міфі стародавніх германців мовиться, що перший чоловік і жінка вийшли з Світового Древа Іггдрасиля і дали життя всьому людству. Під час Великої Холоднечі, що наступить разом з кінцем світу, вони знайдуть притулок в стовбурі Іггдрасиля і виживуть, харчуючись росою з його гілок. Ця чета, сховавшись в Світовому Древі, переживе і сам кінець світу, щоб відродити людський рід вже на новосотворенной землі. Іггдрасиль, розташований в Центрі Світу, символізує і в той же час утворює Всесвіт. Його вершина упирається в Небо, а гілки охоплюють землю. Один з коріння Ясена йде в обитель мертвих (Хель), інший – в країну велетнів. Третій корінь тягнеться в світ людей. З моменту свого виникнення (т.е. як тільки світ був створений богами), Іггдрасиль вже знаходиться під загрозою: олень об'їдає його листя, стовбур починає гнити, а дракон Нідхегг гризе коріння. Одного прекрасного дня Світовий Ясен звалиться, і наступить кінець світу .
Давньоримська космогонія була нерозривно пов'язана з есхатологией. Як це ні парадоксально, сторіччями римляни були одержимі ідеєю «кінця Риму» і прагнули знайти систему його оновлення. Існував стародавній переказ, по якому були покладені межі існування міста. Відбулося це у момент його підстави Ромулом. Міф оповідає про те, що Ромул побачив на небі дванадцять орлів. І це знамення давало йому право закласти нове місто. Проте орли відкрили Ромулу таємницю. Час існування міста не вічний. Місто стоятиме «містичне» число років, відповідне числу орлів. Услід за тим наступить «Велика Годіна», що містить знамення настання кінця Риму. На її результаті відбудеться усесвітня пожежа, про яку б пророкували «книги Сивіл», і яка знищить Рим.
3. Есхатологія в Старому Завіті
У старозавітних євреїв індивідуальна есхатологія, тобто сукупність уявлень про замогильне існування окремої особи, витісняється з області власне релігійного інтересу, який зосереджується на есхатології національною або універсальною, тобто на уявленнях про кінцеву долю Ізраїлю, народу Божому, а отже, і поділа Божія на землі.
У народних віруваннях таким кінцем природно було звеличення Ізраїлю і його національного царства як царства самого Ягве, Бога Ізраїлю, і Його Помазаника або Сина — народу Ізраїлю, що втілюється в царі, пророках, вождях, священиках. Пророки вклали в уявлення про царство Боже вищий духовний зміст. Це царство не може мати виключно національного значення: його здійснення — кінцева реалізація святої волі Божої на землі — має універсальне значення для всього світу, для всіх народів. Воно визначається перш за все негативно як суд і засудження, викриття і скинення всіх безбожних язичницьких царств і разом з тим всієї людської неправди і беззаконня. Цей суд по своїй універсальності стосується не одних язичників, ворогів Ізраїлю: він починається з будинку Ізраїлю, і, з цієї точки зору, всі історичні катастрофи, що осягають народ Божий, представляються знаменнями суду Божія, який виправдовується самою вірою Ізраїлю, є божественно необхідним.
З II в. у апокаліптичній літературі з нею з'єднуються вірування і уявлення про особисте безсмертя і замогильну відплату. Різні пам'ятники цього періоду відрізняються різноманітністю уявлень; можна говорити про апокаліптичні перекази, а не про апокаліптичний переказ. Одні пам'ятники говорять про особистий Месії, про неділю мертвих, про пророка останнім часом; інші про це умовчують. Проте поступово, аж до християнських часів (і згодом), виробляється певний комплекс апокаліптичних уявленні, які увійшли і в християнську есхатологія.
Вивчаючи систематично, починаючи з II в. до н.е., уявлення євреїв про «останні речі», можна прийняти загалом наступну схему:
* туга та страти, лиха і знамення останнім часом, видиме торжество язичників, нечестивих і беззаконних, крайня напруга зла і неправда, передування «кінцю» (безумовно загальна межа всіх апокаліпсисів);
* у широких кругах поширене очікування пророка, передвісники великого «дня Господня», Ілії (Малахия; Втор. 18: 15; Мф. 16: 14; Ін. 6: 14);
* поява самого Месії (не у всіх пам'ятниках), остання боротьба вражих сил проти царства Божія і перемога над ними правицею Месії або самого Бога; на чолі вражих сил поміщається іноді богопротивний цар (згодом — антихрист) або сам Веліар;
* суд і порятунок, оновлення Єрусалиму, чудові збори розсіяних синів Ізраїлю і початок благодатного царства в Палестині, яке має продовжитися 1000 (іноді 400) років, — т.з. хиліазм; перед початком цього «тисячолітнього царства» праведні мають воскреснути, щоб взяти участь в його блаженстві (у деяких апокаліпсисах Месія вмирає, причому розігрується останній епізод боротьби Бога з вражою силою);
* за кінцем історії, після здійснення часів, деякі говорять про кінець миру — оновлення всесвітом. «Остання труба» сповіщає загальну неділю і загальний суд, за якими слідує вічне блаженство праведних і вічна мука засуджених.
Інші уявляли собі саму вічність по аналогії з часом і мріяли про усесвітнє іудейське царство із столицею в Єрусалимі. Інші мислили прийдешнє царство слави як повне оновлення неба і землі, як реалізацію божественного порядку, скасування зла і смерті, якому передує вогненне хрещення всесвіту. З цим зв'язується уявлення про подвійну неділю: перша неділя праведних при початку тисячолітнього царства — сьомого тисячоліття, сьомого космічного дня, суботи Господньою, якою кінчається історія; другий суд і друга загальна неділя — кінець, мета космічного процесу.
4. Християнська есхатологія
У християнстві есхатологічні елементи спочатку ґрунтувалися на Старому завіті, в якому подяка за земні страждання передбачалися лише для богообраного народу. З розвитком християнства посмертна подяка стала призначатися всім "врятованим", тобто християнам, ведучим праведне життя, а ідея кінця світу стала асоціюватися з майбутнім другим пришестям Христа і Страшним судом. Відповідно до початкової концепції християнства надія на майбутню відплату за несправедливість і пригноблення і вічне блаженство в нагороду за праведне життя робило есхатологічний аспект релігії вельми популярним і мав релігійні почуття народу.
Події, які відбудуться перед Другим пришестям Ісуса Христа на землю описані в Одкровенні Іоанна Богослова. Одкровення Іоанна Богослова — назва останньої книги Нового Заповіту (у Біблії). Часто також згадується як Апокаліпсис .
У книзі Одкровення описуються події, які відбудуться перед Другим пришестям Ісуса Хріста на землю і супроводжуватимуться численними катаклізмами і чудесами (вогонь з неба, воскресіння мертвих, явище ангелів). За допомогою бачень Іоанну відкрилося майбутнє народження антихриста на Землі, друге пришестя Христа, кінець світу, Страшний суд. Книга Одкровення закінчується пророцтвом про те, що перемога Бога над гріхом увінчає важку боротьбу. У оновленому творінні («нове небо і нова земля») Бог перебуватиме серед людей у вічному Небесному Єрусалимі. Закінчується книга Одкровення словами «гряди, Господи Ісусові», що назавжди стали для учнів Христа висловлюванням гарячого бажання наблизити цю прийдешню перемогу. Одкровення підводить підсумок всьому, що було сказане про це в біблейській традиції. Іоанн вдається в нім до образів, запозичених із старозавітних пророцтв, підкреслюючи тим самим спадкоємність старозавітного і новозавітного одкровення. Книга описує також саме друге пришестя Ісуса Христа і події після нього.
Темі другого пришестя Ісуса Христа присвячена безліч пророцтв Нового Заповіту. Сам Ісус Христос також неодноразово говорив про своє друге пришестя на землю про нього ясно учать і апостоли і тому воно було загальним переконанням Церкви у всі часи і увійшло майже до всіх стародавніх символів віри. По ясних вказівках Св. Писання, Церква друге пришестя Христове визнає видимим і не змішує, як роблять іноді раціоналістичні тлумачі, з якими-небудь надзвичайними, але проте невидимими відвідинами Божіїмі Церкви. За словами Ісуса Христа, друге Його пришестя буде видиме всіма, як зовнішнє, мабуть так, як мабуть піднісся Він на небо перед своїми учнями (Деян.1:11). Друге пришестя Ісуса Христа буде славним: Він з'явиться не унічиженним сином людським, як вперше, але як дійсний Син Божий, оточений ангелами, службовцями. Це славне пришестя буде в той же час страшним і грізним, оскільки тепер Христос судитиме мир.
Ісус Христос і апостоли не тільки не указують безумовно на день і годину другого пришестя, але навіть прямо говорять про неможливість для людини знати це. Втім, вони вказали деякі ознаки цього часу, якось: розповсюдження проповіді євангельської по всьому світу, всім народам, зубожіння віри і любові в людях і явище антихриста. Як і в пророцтвах Старого Завіту, пророцтва Нового Заповіту говорять про те, що другому пришестю передуватимуть багато катаклізмів (землетруси) і знамення на небі (затьмарення сонця і місяця, падіння зірок з неба).
5. Ісламська есхатологія — уявлення про кінець світла в ісламі
Безпосередньо перед Кінцем Світу (Яум аль-кийама, «День воскресіння») люди почують звук труби Су’ур, в яку протрубить архангел Ісрафіл. Страшний звук труби уб'є всі живі істоти, і на землі відбудеться страшна буря, сильний землетрус. Зваляться не тільки споруди людей, але і руйнуватимуться вщент всі гори. Кінець Світу торкнеться не тільки Землі. Порушиться гармонія всього всесвіту і в результаті катаклізму відбудеться перевлаштування всього Всесвіту. Після певного часу, відпущеного на таке перевлаштування архангел Ісрафіл повторно дутиме в трубу Су’ур. Після другого голосу Су’ур, воскреснуть всі мертві і будуть покликані на полі Махшар, де аллах Всевишнього вершитиме Свій Справедливий Суд. Кожному воскреслому буде вручена книга з його діяннями, які записувалися при їх житті ангелами, — «Кирамен Катібін». Воскреслі ознайомляться з своїми справами і будуть по ним судимі.
Віра в Судний День, — це також і віра в існування Вагів Мізан. Будуть зважені на тих Вагах всі добрі справи і гріхи. Ніщо не можна буде втаїти. Ні навіть зовсім небагато. Про це сказано в Корані: «І влаштуємо Ми ваги для дня неділі. Не буде скривджена душа ні в чому; хоча було б це вагою гірчичного зерна, Ми принесемо і його. Достатні Ми як лічильники!» (19: 16). Того дня буде дозволено всім, кому ми за життя заборговували (не повернули гроші або річ, відняли що-небудь, образивши кого-небудь, не вибачилися і не покаялися і т. п.) підійти до Весам і узяти частину наших добрих справ. Сказано Посланником: «Не піти людині від Суду до тих пір, поки не буде з нього cпрошено про чотири речі: Де і як провів своє життя? Як використовував своє тіло? Як заробляв на життя і на що витрачав? Як використовував свої знання в житті?».
Деякі з людей, яким буде дозволено увійти до Раю, зможуть побачити аллах Всевишнього.
6. Сучасний науковий погляд на кінець світу
У сучасній науці є поняття про кінець світу, як про точку технологічної сингулярності. Експоненціальне зростання досягнень в області високих технологій, дає підставу вважати, що мир в своєму технологічному розвитку рухається до певної еволюційної асимптоти, деякої крапки на осі часу, при наближенні до якої ряд ключових показників прогресу прагне до нескінченності. Причина експоненціального технологічного зростання досягнень полягає в тому, що кожен приріст досягнень в засобах проектування приводить до збільшення продуктивності майбутніх засобів проектування. Це цикл з позитивним зворотним зв'язком, що підвищує продуктивність засобів проектування.
Термін сингулярность (лат. singularis – окремий, особливий) запозичений у астрофізиків, які використовують його при описі космічних чорних дірок і, в деяких теоріях, почала вселеною – крапки з нескінченно великою масою і температурою і нульовим об'ємом.
Експоненціальні темпи зростання технологічного розвитку вперше були виявлені в середині минулого століття, тоді вважалось, що технологічна сингулярність настане не раніш 2005 р. і не пізніш 2050 р. З тих пір параметри кривої зростання постійно уточнюються. За деякими прогнозами, технологічна сингулярность може наступити близько 2030 року. Основним прогнозованим наслідком ТС вважають виникнення т.з. «людини» поста, тобто повністю або частково синтетичної істоти, яка представлятиме другу (разом з людиною вигляду Homo sapiens) розумну расу у складі нашої цивілізації.
Література
1. Відкрита православна енциклопедія http://drevo.pravbeseda.ru
2. Вікипедія http://uk.wikipedia.org
3. Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона
4. ІСТОРІЯ ВІРИ І РЕЛІГІЙНИХ ІДЕЙ
http://psylib.org.ua/books/eliad03/index.php