Курсовая работа: Діяльність першого професійного театру Полтави

Полтавський державний педагогічний  інститут  ім. В.Г.Короленка

ДІЯЛЬНІСТЬ  ПЕРШОГО

ПРОФЕСІЙНОГО  ТЕАТРУ  ПОЛТАВИ

Підготувала:                                студентка 4 – го курсу

                                                      філологічного факультету

                                                      групи  І4 - 18

Кирга  ГАННА  Андовна

П О Л Т А В А

2006

П Л А Н

I. Вступ

II.Історіографія

ІІІ.Основна  частина

1.Основні риси становлення  професійного театру в Полтаві

1.1 Умови для розвитку театрального мистецтва на          Потавщині;   

1.2  І.П.Котляревський як директор першого професійного театру Полтави;

2. Діяльність театральних закладів Полтави ХIХ-початку ХХ століття

2.1 Князь І.Долгорукий - перший критик міського театру ;                                                                

2.2 "Наталка-Полтавка"- ластівка полтавського театру;

3. Участь акторів полтавського театру  в суспілно-політичному житті  міста;

4. Сторінки життя провідних акторів театру Котляревського

4.1 Викуп з неволі актора-кріпака Щепкіна за допомогою полтавського театру;

4.2 Катерина   Нальотова  -примадонна драматичного мистецтва ;

IV. Заключення

V.  Бібліографія

VІ. Словник

VIІ. Додаток

1. В С Т У П

Полтава - старовинне українське театральне місто. В історії театральної культури воно найбільш відоме за часів славної діяльності Івана Котляревського та Михайла Щепкіна. Вибачливий полтавський глядач, чудове приміщення не могли не приваблювати чисельні театральні колективи. Ось чому на гастролях у нашому місті можна було зустріти не тільки різні пересувні трупи, а й визначні театральні колективи Харкова, Києва, Москви.

Останні гастролі Санкт-Петербурзського театру "Рок-опера"викликали повні аншлаги і навіть на прохання глядачів оперу було повторено кілька разів. Це показує, що інтерес до театру відроджується  у наш складний і важкий час. Нашим акторам, як дізналася з історії, постійно щось забороняли. У ХІХ столітті русифікація, яка набирае обертів, стає основною перешкодою в підвищенні національної самосвідомості українського народу. Порівняно з такими престижними і розвиненими  мовами, як французська, німецька та дедалі  більше російська, розмовна мова неосвічених  українських селян здавалось грубою, обмеженою.*     Українськи   дворяни   вживали   її,   як,   правило,  для обговорювання зі своїми селянами простих і приземлених Серед освічених людей того часу панувала думка: оскільки селяни не могли казати чогось важливого, а якби й казали, то грубою мовою, чи ж є сенс підносити селянську говірку до рівня літературної мови? На додаток часто стверджувалось, що   українська   мова  -   це  лише діалект.

Наприклад, історик Падалка Л.В. у своїй книзі 1902р. видання "Что сказало население Полтавской губернии о своем старом быте"в розділі "Мова"написав: "Ломанность языка и замена старинных песен песнями городскими, солдатскими и фабричными представляет общее явление во всех частях губернии... Как  по причине изменений в языке и песнях, корреспонденты   указывают   на   сношение   жителей   села   с  городом    и    городскими    учреждениями,   на    отбывание    воинской

* Cубтельний Орест. Україна. Історія. - Київ. - 1993 - с.289.

повинности, на отхожие, дальние заработки и, наконец, на влияние школы, коренным образом затрагивающее устои стараго народнаго быта".*

Вплинули на розвиток мови і також всього українського мистецтва і Валуєвський циркуляр (20.06.1868р.) та Емський указ (18.05.1876.).  Подалі, при розгляді розвитку театру в Полтаві, я вкажу на зміни у ставленні полтавців до мистецтва після цих заборон українського слова. Але Котляревський взяв та й довів, що мова наша -  це співуча красуня, яку треба було лише очистити від бруду, звільнити від невірних поглядів дворянства. І ось з’явилися леглндарні  "Енеїда", "Наталка – Полтавка", які вже більше ста семидесяти п’яти років не сходять з конів найвідоміших театрів не лише України, але всього світу. Крім того, кінець ХVІІІ – початок ХІХ століть знаменуються  зовнішнім впливом на українську громадскість ідей декабристського руху. "Нема сумніву, - зазначає Франко,- що й на Україну заходила течія тих самих думок і що під їх впливом  зародилася думка про нове письменство в народній мові і про конечність розвою південно-руської народності при помочі освіти".* Декабрист Новіков (про нього буде докладніша розповідь у ІІІ розділі) , що працював у Полтаві, відіграв певну роль у формуванні світогляду Котляревського, батька сучасної української драматургії. Проблема, яку намагатимусь розв’язати, полягає в тому, що спробую у хронологічній послідовності висвітлити події життя театру того часу, а також простежити еволюцію відносин між гладачами і театром. Хочу дослідити розвиток театру в Полтаві з самого початку його існування, з ХIХ століття і діяльність перших акторів, драматургів нашого міста. Буду прагнути порівняти той театр з сучасним, тих драматургів з драматургами нашого часу, тих режисерів  з нашими.

Данні питання і окреслили план моєї роботи.

Для більшої наочності робота має додаток, що складається з фотокарток, ксерокопій документів, графіків розвитку театральної творчості в Полтаві протягом ХIХ століття.

ІІ.  І С Т О Р І О Г Р А Ф І Я

Аналіз використаних джерел хочу почати зі слів: "Театр у всі часи був для культурних народів великою цінністю, яка мала незвичайне моральне, культурне і громадське значення, як школа, що безпосередньо давала масам все те, що придбали життя, наука і знання".*Так можна схарактеризувати саме полтавський театр на початку ХIХ століття, перший профессійний театр на Україні. Хоча, якщо поглиблено   вивчати це питання, що я зробила у першій главі роботи, на теріторії Полтавської губернії того часу було два  театри, і обидва з повною впевненністю можна назвати професійними. Тільки  одна велика різница, як прірва, висіла між ними: перший театр катериньского вельможі Д.П. Трощинського частенько відвідували так звані "вершки суспільства"- генерал-губернатори, князі, поміщики. На це вказують однаково і дореволюційні автори, до яких належать І.Ф.Павловський з монографією - дослідженням 1905 року видання, В.Є.Бучневич із "Записками о Полтаве и её памятниках" 1902 року, придбані і опрацьовані  мною в Державному Архіві Полтавської області;  і вже сучасні, радянські і українськи писменники, як Микола Лазорський,що написав  більш художню, ніж документальну книгу про розвиток мистецтва на Україні, зокрема в Полтаві, видану в Мельборні в 1973 році, і ряд авторів статей обласних та міських газет ("Зоря Полтавщини", "Комсомолець Полтавщини"тощо) . Серед  них  хочу визначити  Іванова з дописом "Трічі ювілейний" від 6 липня 1969 року;  Самсоненка, дослідившого розвиток театральної творчості в Полтаві протягом ХIХ століття. Обидва друкувалися в "Зорі Полтавщини".Другим же театральним закладом був створений  в 1810 році під впливом Лобанова - Ростовського та Репніна перший професійний театр України, директорами якого в 1818р. були призначені О.Імберх та І.Котляревський. Бідні і прості селяни ходили туди, люди, чия мова була "грубою,   обмеженою".   Але   ж    як  підвищувався    моральний    стан

* Чарнецький С. Історія української культури. Театр. - Київ-1993

глядачі, коли  вони   чули   п`єси,   написані   саме   цією мовою,   знайомою   їм    з народження. Полтавці сприймали вистави театру Котляревського на "біс". Про це свідчать і науково-популярні, і періодичні видання, використані мною при написанні роботи. Серед них можу зазначити "Отечественные записки" - журнал за 1839 рік, де вперше рецензували "Наталку – Полтавку", особисті записки актора трупи Штейна  М. С. Щепкіна, опубліковані в 1914 році і являючи собою велику цінність для вченого-науковця О. Т. Бузинного, що в 1927 році почав досліджувати розвиток "Полтавськой губернии " тощо.

 Майже всі нечисельні автори розділяються на дві групи: ті,що пишуть про перший професійний театр Полтави, що виник на початку ХIХ століття під керівництвом Котляревського та Репніна, і ті, що повідомляють про минуле Просвітницького будинка ім. М. В. Гоголя, що діяв на межі століть. А період між існуванням цих двох театрів являє собою білу пляму в історії, яку я намагалась заповнити протягом всієї роботи. Чи вдалося це, чи ні - судити не мені, але ось дуже допомогли архівні джерела: афіши, програмки,  що  представлені  в додатку як показник розвитку драматичного мистецтва в Полтаві, та також спілкування з науковими працівниками музею ім. І. П. Котляревського, краєзнавчого, а також Державного Архіву. Адже для мене фундаментом для написання праці були не тільки  теоретичні, але й практичні знання цього питання.

Опрацьовуючи матеріали, я декілька разів натрапляла і на суперечності між авторами. Наведу наприклад деякі з них.

Одну з найбільш цікавих сторінок роботи являє собою особистий щоденник російского мандрівника І. Долгорукого під назвою: "Славні бубни за горами, або Мандрівка моя кудись 1810 року".  Адже цей чоловік не те щоб несхвально, але з огидою писав про театр в Полтаві! В мене не було можливості працювати з цим щоденником   (він знаходиться у Харківському Державному архіві), але перечитуючи статтю Р.Я.Пилипчука в журналі "Український театр" (випуск 1986 року), вперше зустрілась з такою прямою критикою. Наприклад: "Що за актриси! Які  костюмчики! Які руки! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини!".* Цікаво, чому театр справив на Долгорукого таке негативне враження, коли всі інші автори пишуть про сценічну гру акторів з величезним захопленням. У 1839 році, наприклад, рецензент журналу "Отетественные записки" написав про "Наталку – Полтавку", що вона: "...шла, идет и будет идти, пока останется в Украине хоть один звук родного наречия".** Або: "Очевидці стверджують, яке велике враження справила на всіх та вистава (тобто "Наталка -  Полтавка" - прим.  автора) . Слухали  пісні,    затаївши   подих,   чутливи   панночки   навіть    плакали, побиваючись долею безталанної Наталки та бурхливо раділи з такого щасливого й веселого кінця".*** Отже, з`ясувати причину різноманітності вражень я прагнула у другій главі.

Дата -  ще одне велике розходження  між авторами. Це - як два ланцюжки, починають які ще дореволюційні дослідники, закінчують - вже сучасні. Група на чолі з Павловським і його послідовниками - Івановим, Самсоненко, Сторохою - вважають датою заснування театру в Полтаві - 1810 рік. До цієї групи належать ще Бузинний і Бучневич,  автори - дослідники  20-х років нашого  століття. Про свідчить і щоденник мандрівника Долгорукого. Полярну думку, а саме що театр був заснований в 1808 році, мають Петро Ротач, полтавський письменник, високообдарована і досвічена людина, Казимиров - в книзі "Український аматорський театр", і як це не суперечно, автор статті про "критика" Долгорукого, кандидат мистецтвознавства Р.Я.Пилипчук. І ось я опинилась на розпутті: яку дату обрати за вірну?

Допомогли мені однаково як в Державному Полтавському архіві, так і в літературно- меморіальному музеї  І.П. Котляревського. Там знайшлися незаперечні  факти  про  будівництво  театру  в  1810  році.  Їх  я  наведу  у

* Пилипчук Р. У дощепкінський період. Український театр. -1986-№ 6 - 27 - c.29.

**"Отечественные записки"- 1839 - № 3 - c.154.

***  Лазорський М. Світлотіні. - Мельборн.- 1973   - c.301 - 308.

першій главі.

Взагалі, якщо схарактеризувати всі джерела, які я використовувала, всі книги, періодичні та науково- популярні видання, хочу зазначити, що фундамент для написання роботи мені дали не ті автори, які присвятили театру цілі статті в газетах і журналах, а дореволюційні дослідники, що кількома словами пишуть потім додала до них враження, спогади,результатидіяльності. Саме це про розвиток драматичного мистецтва в Полтаві.Взявши конкретні і голі факти Павловського, Бучневича, Бузинного  і  Щепкіна,  я   вже вважаю особистою рисою свого дослідження. До того ж  допомогли мені і розмови з науковими керівниками музеїв, архіву, театру.  Хоча ніхто з них поглиблене не вивчав розвиток театральної творчості в нашому місті, всі змогли дати мені хоч якісь факти, вказуючи на діяльність театральних закладів  Полтави.

У моєму особистому архіві є розмови з науковими керівниками музеїв і театрів, акторами, директором музичного училища. І всі вони однаково вказують на те, що зараз починаеться новий етап в розвитку театру на Україні, у Полтаві зокрема. Молоді полтавці, нещодавні випускники шкіл і училищ, приймають естафету театрального мистецтва у досвічених вже акторів Полтави, грають, і грають з захопленням, з "фанатизмом, що є необхідною рисою справжнього актора".*

В роботі буде ще багато уривків з цікавих розмов, щоденників, газет, журналів і книжок. Але зараз я хочу закінчити історіографію словами Безгіна, відомого українського критика: "Мистецтво формує в людині здібність до художнього бачення, образного мислення, судження про художню досконалість твору".** І це самісінька правда про театр, його вплив на полтавців зараз, у 90-ті. Тож сподіватимемось, що слова Безгіна ще довго характеризуватимуть так саме полтавський театр, як зірка сяючий на фоні повної темряви складних часів. Хай так є. Хай так буде.

* Особистий архів автора. Розмова з Кучером В.П., директором полтавського музичного училища ім.М.Лисенка.

**Безгін І.Д.Театральне мистецтво і радянська дійсність.- К.- 1978 -c.24.

ІІІ. О С Н О В Н А         Ч А С Т И Н А

Глава 1. Основні риси становлення професійного театру в Полтаві. 1.1. Умови для розвитку театрального мистецтва на Полтавщині.                    

Вертеп в Україні ще з сивої давнини був улюбленою розвагою всього   поспільства. Його любило не тільки панство, знало цю містерійну "кумедію" і ремісництво, і селянство, і купецтво. Вертепні містерії часто-густо показували наповпові на базарах, ярмарках та навіть і в тихих селах на Різдвяних святах.* Бо взагалі театральне, пісенне мистецтво ХVIII - першої половини ХIХ століть в значній мірі було представлено талановитими селянами кріпаками, з яких найбагатіші поміщики утворювали свої домашні театральні трупи і оркестри.** Один такий вертеп зберігся й до наших днів у панства Галаганів на Прилуччині.* З часу репертуар того театру дотеппні штукарі відсвіжували вже й світськими жартами, де завжди веселив своїми хитрощами циган та простий собі селянин. Вже ж і такі вистави давали якійсь духовний поживок людям, все ж і тоді глядач міг зробити моральний вислід з разючого контрасту м`якої вдачі українського селянина супроти терпких та зухвалих витівок нечесного  цигана.*

А  перші театральні вистави на Полтавщині зародилися ще в 60-ті роки ХVIII століття. Так у 1770 році у Кременчуці місцеві любителі театрального мистецтва поставили п`єсу "Кофейный дом" Черткова.*** Але це був епізодичний випадок. Аматорство на Полтавщині починало народжуватись у ХIХ столітті.Пани любили розважатись, а театр був створений як самісінько для цього. Найбільш змістовні данні про кріпосні театри і оркестри на Полтавщині є лише за період першої половини ХIХ століття. Як свідчить довідник з історії українського мистецтва, популярними на Україні були тоді комічні опери. В окремих із нихвиконувались українські пісні. Так,  у

* Лазорський М. Світлотіні.- Мельборн.- 1973- c.301.

**Жук В.Н.Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині //  Наш рідний край. - Вип.4.- Полтава. -1990 - c.35.

***ІвановА. Трічі ювілейний. // Зоря Полтавщини.-1969-6липня.

1810 році  "Вестник Европы " (№ 1, с.71)  повідомляв, що "у  Москві була поставлена популярна в той час опера "Старинные святки" і що автор музики  вдало скористувався голосами деяких пісень малоросійських. Ця руда ще недавно винайдена і обіцяє театральним композиторам дуже багату здобич, якщо тільки вони звернуть на неї увагу. А не можна не побажати того : у Малоросії пісні... кращі за французські водевілі."

Може виникнути питання – який зв’язок із Полтавщиною? А самий прямий. На початку того періоду кращим театром на Україні був театр у селі Кибинці Миргородського повіту, організований катеринським вельможею Д.П.Трощинським, великим землевласником. Вельможа цей прибув з Москви, і, звичайно, великий вплив на нього мали малоросійські вистави у столиці. На сцені цього театру ставились українські п`єси В. О. Гоголя, батька відомого письменника М.В. Гоголя.*  В селі Яреськах, де був маєток Трощинського, було також збудоване приміщення для його "театру", фото якого збереглося.**

Взагалі, багаті поміщики за прикладом гетьмана влаштовували бучні вистави та запрошували всю округу подивитись "лицедійство" виправних акторів, затягнутих сюди просто з села. Ставили не лише Росіна чи там Мольєра, а навіть  Корнеля та Буальо.*** Та все те диво було лише для панства, яке розважалось грою парубків та дівчат, відірваних від жнив. Про такі розваги для народу ніхто і не думав.***

Блискучим прикладом театру такого типу є вже згадані раніше аматорські вистави Трощинського. Розквіт цього театру був досягнений в 1812 році, коли на чолі його стали В. П. Гоголь-Яновський  і  В. В. Капніст, відомий драматург. Треба зазначити, що театр об’єднував талановиті аристократичні  сім`ї  Муравьових - Апостолів, Лорерів, Хілкових, Скалонів, Капністів, Гоголів  та  інших, які були передовими людьми свого

* Ротач  А.О. І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. -Полтава. - 1958 - 63 с.

** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.

*** Лазорський М. Світлотіні. - Мельборн. -  1973 - 301 с.

часу.*  Справді цікаво? З`ясується те що навіть декабристи брали участь у

культурному житті нашого невеликого містечка. Працюючи з документами Державного архіву Полтавськой області знайшла спогади Муравьова - Апостола, де з`ясовується декілька вагомих фактів. Іх я наведу трохи пізніше. Одже саме такий вищезгаданий склад театру дає підставу деяким дослідникам відносити його до аматорського, а не кріпацького. Але існують свідчення, що в спектаклях були зайняті і кріпаки.**

За спогадами М. І. Гоголь-Яновської, у Трощинських, куди з`їзджалися гості з обох столиць, виконувалися твори Моцарта і Бетховена, оркестр грав і під час обіду, а ввечері півчі виконували українські мелодії. Багато учасників театру мали неабиякі акторські здібності, спектаклі йшли без суфлера, а комедії іноді створювалися експромтом.*** Все це дало підставу сучасникам називати Кибинці "Українськими Афінами "(!) .Спеціально для Кибинського театру В.П.Гоголь - Яновський написав дві комедії: "Собака та вівця " (зберігся лише короткий виклад ії змісту)  і "Роман та Параска" чи "Простак, або Хитрощі Жінки, перехитрені москалем".**** Є вказівки на те що образ Романа автор писав з одного з акторів - кріпаків, який    і     виконував    цю   роль   у виставах.** У Кибинцях ставились також п`єси А. І. Фонвізіна "Бригадир", В.В.Капніста "Филимон та Бавкіда" і "Ябеда",    Я. В. Княжніна "Хвастун" та інші.**** Проіснував театр Трощинського до кінця 20 - х  років ХIХ століття, і припинив свою діяльність у зв`язку  зі смертю В.О. Гоголя - Яновського    (1825 р.) , а потім і  власника театру (1829 р.) .

Одже, як з`ясувалось, саме ці "Українські Афіни" були  першим кроком у розвитку  театрального  мистецтва  на  Полтавщині.  І  саме  цей   театр,   як   я   гадаю,  підштовхнув  до  праці  ще  тільки  зароджуючуюся професійність. А зароджувалась вона ось як...

* Іванов А. Трічі ювілейний. // Зоря Полтавщини. - 1969 - 6 липня.

**  Жук В. Н. Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині ? //  Наш рідний край. - Вип. 4.- Полтава.- 1990 -с. 35 с.

*** Залесский А. Из быта крепостного времени. //  Киевская старина.- 1888 год.-Июль -с. 78 - 79

****  Из прошедшей жизни малороссийского дворянства.// Киевская старина.- 1888 год.- Октябрь-с. 149 - 161

Вистави в кріпацьких  та напівкріпацьских театрах влаштовувались на

честь високопоставлених осіб: князів, поміщиків, політичних та культурних діячів. Відома урочиста вистава на честь малоросійського генерал- губернатора князя Куракіна, організована власником села Буди на Полтавщині.* Так, це той самий славнозвісний Куракін, чесноти якого оспівав І. Котляревський у відомій  "Пісні на новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну". Але чи заслуговував на присвячені йому пісні і вистави цей пан? Адже, як розповідає Ростислав Пилипчук, Куракін, одержавши посаду генерал - губернатора новоутвореного губернаторства Малоросії,  до складу якої входили  Полтавська і Чернігівська губернії, вагався - яке саме місто обрати для своєї резиденції.** Спочатку орієнтувався на Чернигів. У зв`язку з цим за його порученням цивільний губернатор І.Френсдорф у грудні 1802 року вів переговори з багатим поміщиком, власником кріпацького театру в селі Спиридоновій Буді про переведення його оперно-балетної трупи до Чернигова. Але О  Куракін змінив рішення, і місцем свого постійного осідку обрав Полтаву, і тому на листі І. Френсдорфа від 13 грудня 1802 року поклав резолюцію: "Поновити відношення, що театру не потрібно".*** Ось і вся турбота. За період перебування О. Куракіна на посаді генерал - губернатора не тільки в Чернигові, а й у Полтаві спеціального, або навіть тимчасового театрального приміщення збудовано не було. Зовсім інше ставлення до театру було у наступного генерал - губернатора Полтави Я. Лобанова - Ростовського. Хоча вистави, що відбувались в його домі на початку минулого століття, мали й розважальний характер, душею домашніх прем`єр був там Іван Петрович Котляревський, що само по собі вже   говорить   про   гарний    смак   та   зацікавленність   губернатора.   За   спогадами   примадонни   цього  театру

* Казимиров О.  Український аматорський театр. - К.- 1965 -с.32

**  Пилипчук Р. У дощепкінській період. З історії театру в Харкові і Полтаві // Український театр. - 1986 р. - № 6 -с. 28    

*** Павловській І.Ф. Из переписки малороссийского генерал-губернатора князя А. Б. Куракіна. - Труд полтавской ученой комиссии.-Випуск ХIII.- Полтава - 1915 р. - 21 с. - ДАПО.

Катерини Нальотової  (яка, між іншим, перша  виконувала  роль  Наталки -

Полтавки в п`єсі письменника та драматурга) , у виставах брала участь місцева інтелегенція з різночинців і, насамперед, сам Котляревський.* Він талановито виконував комедійні  ролі  у  п`єсах Княжніна "Сбытенщик", "Без обеда домой еду".**

Аматорський театр користувався великим успіхом. Ліберально настроєний губернатор відкрив широкий доступ на вистави, що відбувались у спеціально збудованому будинку.***

Ось з цього будинку і починаеться історія професіоналізму в Полтавському театральному мистецтві. Я.І. Лобанов - Ростовський був одним з перших передових культурних діячів - новаторів, якого театр на Полтавщині турбував по-справжньому. В його листуванні з міністром іноземних справ на будівництво приміщення для театру потрібна була сума в 5 тис. карбованців. (Державний архів Санкт - Петербурга) .**** З цього ж архіву, а також у авторів Бучневича (1902 р.) , Бузинного (1927р.) , Іванова (1969 р.) , Самсоненка (1972 р.) , Сторохи (1995 р.)   дізнаємося про будівництво театру в 1810 році. "По тогдашнему времени постройка его обошлась городу в 20 тысяч руб.ассигнациями. Это был большой каменный трехъ этажный дом, крытый дранью, довольно удобный и поместительный".***** А знаходився він біля німецької колонії, яка розташовувалась в ті часи на вулиці Балакіна, 2.******  Але це приміщення не займали  лише  актори, бо то було б дуже розкішно для невідомих ще тоді людей. "В нем были приспособлены помещения собственно для театра и почтальонов, так как вблизи театра находилось здание почтоваго   ведомства, построенное   с   ним   одновременно  (где теперь  старое  здание  женскаго епархиального  училища)   и  в  1861  году 

*Врангель Н. Н. История одного года // Старые годы. - 1913.-Санкт-Петербург.- Госархив бибдиотеки им.Салтыкова-Щедрина.

** Казимиров О. Український аматорський театр. - К. - 1965 - с.32.

***  Ротач А.О.   І.П.Котляревський і полтавський театр.Наукові записки. - Полтава.- 1958- c.63.

**** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.

***** ДАПО.- Бучневич В.Є.  Записки о Полтаве и её памятниках.- Полтава. - 1902 - c.292.

****** Бузинний О.Т. До історії театра в Полтаві.Викуп з неволі М.C.Щепкіна ( за архівними матеріалами) .- Записки Полтавського інституту народної освіти.- Т. IV. - Полтава.- 1927 - c.43-56.

проданное  духовному ведомству".*  Як  на  мою  думку,  цей  будинок мав велике значення для починаючих акторів і режисерів. Він був ніби підтримкою у складні часи зародження мистецтва гри в Україні. Тут з’явилися такі зірки - твори української драматургії, як "Наталка – Полтавка", "Москаль - Чарівник", працювали найосвіченіші і талановитіші люди ХIХ століття: Котляревський, Щепкін, Пряженківська... Так, будівництво приміщення - це був перший вірний крок у розвитку мистецтва, потім так сподобавшогося полтавцям. Але перед тим, як повністю перейти до розгляду діяльності професійного театру Котляревського, хочу розповісти трохи про інші аматорськи гуртки поміщиків. Як свідчить В.Н.Жук, у репертуарі кріпацких театрів були не тільки постановки п`єс та комедій, але і вертепні вистави, або "різдвяні драми", що являли собою лялькову виставу легенди про народження Христа (вертеп - печера поблизу міста Віфлієма, у якій за релігійною легендою народився Христос) .** Вважаю, що саме цей вертеп став фундаментом для розвитку нашого чудового, відомого не тільки в Україні, але й далеко за ії межами лялькового театру. Отже, знов і знов переконуємось в тому, що колись  казав Грушевський : "Коріння нації знаходиться в ії історичному минулому". Ця фраза - як початок   початків,    вона  точнісінько характеризує роль театру скрізь роки. Але  - повернемось  до історії. Звідси вертепом почали називати спеціально зроблену двоповерхову скриньку для показу ляльок. Так, у маєтку Галаганів у селі Сокиринці Прилуцького повіту київськими бурсаками була здійснена вертепна постановка, в якій брав участь кріпацький хор Галагана.* Текст галаганівського, або сокиринського вертепу, що датується 1770р., був перетворений у розвагу для обмеженого кола людей і містив велику за обсягом  релігійну  частину,  внаслідок чого втрачалося соціальне значення

твору.

*  ДАПО.- Бучневич В.Є.  Записки о Полтаве и её памятниках.-Полтава.- 1902 - c.292.

** Жук В. Н. Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині// Наш рідний край. - Вип. 4. - Полтава. - 1990. 

***  Из прошедшей жизни малороссийского дворянства // Киевская старина. - 1888. - октябрь.- 149 - c.161.

У  багатих  поміщицьких   маєтках   були   поширені   кріпацьці   хори,

оркестри, або "капелії", як  їх тоді називали. Серед відомих - хори й оркестри Івана та Петра Галаганів у селі Дігтярях і в селі Сокиринцях, оркестр мідних та ударних інструментів з 25 музикантів поміщика Булюбаша  села Гриньки Кременчуцького повіту, оркестр рогової музики з 40 чоловік решетилівського поміщика В.С.Попова.* За свідченням І.Ф. Павловського, кожну неділю селяни навколишніх сіл, одягнені по-святковому, мали змову гуляти в чудовому парку, що оточував палац Попова.** Тут до їх послуг були гайдалки, шлюпки. На головному каналі стояла скляна будка, де грав оркестр рогової музики. Дозволялися танці та співи. Але, узагальнюючи досвід самодіяльних гуртків, аматорські постановки поміщиків, їх кріпацьких акторів, все це можна уявити як сходинку, на самому верху якої - перший професійний театр на чолі з великим українцем  - Котляревським. Про нього розповімо далі.

1.2.  І. П. Котляревський  -  директор першого професійного театру в Полтаві.

З вищезгаданого дізнаємося, що в 1810 році в Полтаві споруджено перший в місті театр. Директорами його стали  І.П.Котляревський  та  А.О. Імберх. Щодо останього, документи цього чоловіка являють собою велику цінність для дослідника. 

Генерал-губернатор  Лобанов - Ростовський практично весь вільний час присвячував театру. Спочатку з аматорськими виставами пана був зв`язаний оркестр з 23 чоловік, найнятий у поміщика Раковича (Прилуцкий повіт) .*** Багато з музикантів були одружені, але сім`і їх залишалися жити в селі. Коли ж помер їх володар, його спадкоємці залишили сім`і музикантів без утримання. Але вже наступний губернатор міста - князь  Рєпнін,  продовжуючи   добру  справу,  почату   Лобановим – Ростовським,

* Залесский А.Из быта крепостного времени // Киевская старина.-1888.- июнь- c.78-79.

** Павловский И.Ф. Полтава (1802-1856) .Исторический очерк ее,как губернскаго города... - Полтава. - 1910.

*** Іванов А. Трічі ювілейний  // Зоря Полтавщини. - 1969 - 6 липня.

вжив заходів до покращення їх становища.*

Цей "вільний театр" несподівано народився в Полтаві, і як стверджує Лазорський, першим його засновником був "... нехто інший, як наш люб`язний  Іван Петрович Котляревський".** Тут і розпочалась його творча діяльність. Якщо раніше Котляревський тільки розважав, виконуючи волю хазяїна, то тут йому вже належить ініціатива по створенню професійного театрального мистецтва. Він, як і його наступники (Квітка, Писаревський, Кухаренко та ін.) , певною мірою використав досвід російської комічної опери, створивши реалістичні п'єси, які змальовували багатогранні характери, накреслив характерні для того часу соціальні конфлікти. Саме тому його п’єси увійшли до скарбниці класики української драматургії, особливо це стосується "Наталки-Полтавки".***

Але навіть така діюча та життєрадісна, енергійна та працездатна особа, як Іван Петрович, ничого не зробила б без допомоги матеріальной.     Ії,  зі  свого боку, завжди  надавав  найголовніший театрал, банкір, громадський  і  політичний  діяч  Полтави - князь Рєпнін.

У 1818 році (а до цого театр лише існував, а не працював, тому й відомостей зовсім немає)  на запрошення Рєпніна до Полтави з Харкова приїхала трупа Штейна.**** І на мою думку, ця подія дуже вплинула на подальшій розвиток мистецтва на Полтавщині.

Взагалі, рівень вистав полтавського театру був вищий, ніж у Штейна. Причина, за словами Абрама Семеновича Щепкіна - брата актора, хоч одна,але дуже вагома: життям театру керував Котляревський.***** Саме тут Михайла Щепкіна було викуплено з неволі. Окрім того, розраховуючи на талант актора, Іван Петрович спеціально для нього написав "Москаля – Чарівника" та  роль  виборного  в  "Наталці – Полтавці".

* Павловский И.Ф.  Полтавцы: иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. - Полтава. - 1914.

** Лазорський М.  Світлот іні. - Мельборн. - 1973 - c.302.

*** Театр І.П.Котляревського. – Київ. – 1969.    

**** ДАПО- Бучневич В.Є. Записки о Полтаве и её памятниках. - Полтава. -1902.

*****  Щепкін М.С.  Життя і творчість. - М. - 1984. - Т.I.

"З прибуттям трупи до міста Полтави, - розповідає у своїх спогадах А.С.Щепкін,- як скоро почались вистави, місто помітно оживилося, почалися розмови про артистів та про спектаклі, і майже скрізь стали говорити про театр."*

Щодо саміх акторів, іх було небагато. "Полтавская труппа в то время  была незначительна: она состояла из 15 человек. Вчислеактеров, кроме Щепкина, здесь были Барсов (полтавский Тамбурини) , и Угаров, отлично игравший роли стараго векаподъячих; у Щепкина  не  было своего амплуа - ему приходилось играть все без разбору".**

Трупа тоді розділилась: ті  з артистів,  які повинні були брати участь у драматичних виставах і балетах, залишились в Харкові, а  п`ятнадцятеро  кращих  переїхали  до  нашого  міста.

Від князя Рєпніна дана була повна свобода артистам в управлінні, як вони самі визнають зручнішим. Виділено три особи, які повинні були складати щось на зразок дирекції, а саме: режисер П.Барсов і його два помічники - Щепкін і Городенський. Але керували всім, звичайно, Котляревський з Імберхом.

В основі репертуарної лінії Полтавського театру підкреслювалась чітка соціальна спрямованість – сатиричні п’єси, в яких гостро засуджівалось кріпосне право, тупість самодурів панів ("Недоросль") , викриття злочинних дій царських чиновників ("Ябеда") , гостре висміювання панів-голоманів ("Урок дочкам") , сатиричне зображення пороків дворян ("Хвастун", "Чудаки") . Ця репертуарна лінія Полтавського театру свідчить, що керівники його прагнули зробити театр дійовим засобом художнього виховання глядача. ***

Ще з початку, по прибутті трупи, Іван Петрович дбайливо поставився до  потреби  акторів,  допоміг  їм  влаштуватись  на  квартири.****

* Дурілін С.,  Щепкін М. та Котляревський І.  Російсько- українське гурне єднання. - К. - 1953 - c.80.

**  ДАПО - Бучневич В. Є. Записки о Полтаве и её памятниках. - Полтава. - 1902.

*** Театр І.П.Котляревського. - Київ. - 1969.

**** Ротач А.О.  І.П.Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. - Полтава. - 1958. - № 3 - c.63.

Та й далі письменник акуратно відвідував репетиції, "... як тільки потрібно було переробити або змінити яке небуть нове місце в п`єсі, він зараз же придумував нові розмови або вирази, які цілково заміняли ті незручні місця, особливо у віршах, він дуже добре володів версифікацією."*  Як бачимо, директор театру допомогав акторам не тільки як адміністратор, але і як письменник, стилист, та й людиною він був незвичайною. З першого знайомства Котляревський приваблював серця, з усіма тримав себе як рівний з рівним, був душею кожної компанії. Вмів серйозно розповісти про розумні речі, дотепно пожартувати, доречно навести цитату з якогось твору...

В той час на полтавській сцені визнавались кращими артистами Павлов і комік Іван Федорович Угаров. Вони були по своєму самовпевненому характеру майже неможливі, тому незабаром залишили сцену. Доказом цього самолюбства може служити такий приклад: коли Павлов хотів дебютувати на московській сцені в ролі Мейнау з комедії "Ненависть к людям и раскаяние" і під час проб використовував звичайну розмовну мову, якою він досконало володів, то директор зауважив йому, що така вимова на сцені неможлива, що тут конче потрібна декламація.* Павлов сказав: "Ваше сіятельство, щоб судити про мистецтво, для цього мало генеральского чина".* Зрозуміло, що після таких слів його не допустили до дебюту. Можна сказати, це був черговий спалах національної самосвідомості в акторському сереловищі. І його підтримував  як  міг Котляревський. Вже саме те, що його найвідоміщі твори написані українською, і це все - в часи ії прямого ігнорування, свідчить про хоробрість та любов драматурга до батьківщини.

Були й не менш талановиті, ніж Барсов і Угаров: Щепкін, Нальотов, Медведєв, Климов та інші. А з актрис перше місце посідала, безперечно, Тетяна Гнатівна Пряженківська, за якою негайно став "упадати Іван Петрович Котляревський".**

* Дурілін С., Щепкін М. та Котляревський І.  Російсько-українське гурне єднання. - К. - 1953  -с. 80 

**  Щепкин А.С.  З краткого очерка жизни М.С.Щепкина и артистической его деятельности на сценическом поприще. - К. - 1969 р.-№ 31 - с.78

Не все в театрі  було  гладенько.  Були  часи,  коли  заклад  знаходився

на межі розпаду...

Взагалі, ближче до 20-х років ХIХ століття,соціальне і матеріальне становище акторів було тяжким.Матеріальну скруту переживала часто і знайома нам трупа Штейна. Котляревський, що  був посередником між театром і князем, як тільки міг спріяв у поліпшені побутових умов акторів.    Про   це   свідчить   лист   до    нього     Рєпніна     від    26  травня 1820 року, де він зазначує: "Попечение, которое вы имели о здешнем театре, приобрело ему одобрение публики и необходимо для его благоустройства, почему я прошу вас покорнейше продолжать оное и на будущее время."*

Незважаючи на популярність полтавського театру, невеличке місто не могло довго давати трупі достатнього заробітку. В 1818 році головний директор Котляревський доповів Рєпніну: "Сборы по театру здесь так малы, что жалование за сентябрь еще не  всем актерам видано. А один вечер в театр пришли только четыре зрителя, взносу сделали 14 рублей и я принужденным нашелся отказать в спектакле."**

Далі в цьому листі Котляревський висловлює побоювання, що з приходом осіньої негоди справи можуть вкрай погіршати. "Что же будет с нашим театром, когда сделается ненастье ?"***

Певно інтуіція ніколи його не підводила. Він вже тоді хвилювався за своє "дітище", і не даремно... Докладніше про це - пізніше.

Отже, проводячи межу під першою главою, можна назвати Котляревського "батьком" на тільки сучасної української  літератури, але й сучасної української драматургії. Адже вже більше ста років з конів найвідоміших театрів Європи не сходять "Наталка – Полтавка" і "Москаль – Чарівник". І це не просто тому, що вони  першими були написані українською, а тому "що це твори високого літературного гатунку".**** І такими   вони   залишаться   назавжди.  У  всі  часи  подальшого  існування

народу  українського. Бо, як не можна собі уявити життя без сонця, так і нас,  українців,  без  рідних  співучих  творів.

*  Архів музею ім.І.Котляревського. - спр.1. - № 571-р.

** Киевская старина. - Книга 9. - К. - 1904  - с.22

***  Павлавский И.Ф. Заботы князя  Н.Г.Репнина о Полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала "Киевская старина".- К. - 1905 г.

**** Субтельний Орест. Україна. Історія. - К. - 1993 -с. 291  

Глава 2. Діяльність театральних закладів Полтави ХІХ - початку ХХ

століття.

2.1. Князь І.Долгорукий - перший критик театру міста.

Взагалі, в ХVIII столітті по всій Україні була поширена шкільна драма.Вона давала матеріал ляльковому театру (вертепу) . Це своєрідне мистецтво українського народу мало вплив і на російську драматургію кінця ХVIII століття.*

Ще не віджив шкільний театр, а вже зароджуеться театр кріпосний і професійний. Змінюеться ставлення до театральних вистав. Все ширше коло глядачів вони привертають до себе. Російські поміщики починають організовувати в своїх маєтках приватні театри, акторами в яких були кріпаки. Говорили кріпосні актори по-різному: одні - по-російські, інші - по-українські та по-польські. До речі, потім це дуже відчувалось в театрі Котляревського: до написання "Наталки – Полтавки" та "Москаля – Чарівника" актори навіть одну п’єсу грали різними мовами. К.В.Нальотова, як свідчать її щоденники, опрацьовані мною в фондах Санкт-Петербурзьської бібліотеки ім. Щедріна, чудово володіла польською, і свої ролі читала саме нею. Щепкін, так званий "росіянин-малорос", грав і російскою і украінською. Хоч якийсь порядок вніс своїми творами  Котляревський, але це було аж в 1819 році. В далекому 1819. А до цього - ховайся ! Недаремно дуже суворо розкритикував наших акторів російский мандрівник. Про це - докладніша розповідь.

І. Павловський, складаючи історичний опис нашого міста в 1910 році, зазначив, що "про состояние полтавскаго театра в 1808 - 1816 годах, когда генерал-губернатором был  Я. І. Лобанов - Ростовский, ведомостей нет".**

* Ротач А. О.  І. П. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки. - Полтава. - 1968 - с.63   

** Павловський І.Ф. Полтава. Історичний очерк. - Полтава. -1910р.

***  Пилипчук Р.Я. У дощепкінський період. З історії театру в Харкові і Полтаві.//Український театр. - К. - 1986р. - №6. - с.27

Історик не знав того, що записав про театр російский   мандрівник  І. Долгорукий у своєму подорожньому нарисі "Славні бубни мої за горами, або мандрівка моя кудись 1810 року".***  Живучи  в Полтаві, я не мала ані прав, ані можливостей звернутися в Обласний Державний архів Харкова, де зберігаються ці замітки, але спогади Долгорукого містила стаття Р. Я. Пилипчука в журналі "Украінський театр" за 1986 рік. То ж, спогади звідти. І починаються вони досить цікаво: "25 червня. Є й театр у Полтаві : як без нього ? Будовою він неважний, та й не хвалять акторів. Вони при мені були у від`їзді в Кременчуці, на ярмарку, отже, я жодної вистави у Полтаві не бачив".* Через кілька днів, 30 червня Долгорукий, прибувши до Кременчука, занотує своє вкрай негативне враження від побачених вистав: "Полтавська трупа була ще тут і кожного дня забавляла публіку у великому сараї (...) . Сьогодні, для конаючого ярмарку, давали "Міщанина у дворянстві", - чудову і всім відому фарсу. Жаль! Двох акторів немає, які б одним наріччям говорили: хто по-російські, хто по-черкаському, інший по-малоросійському ("по-черкаському" і "по-малоросійському"- це одне і теж саме - зробив помітку видавець нарису О.Бодянський) , інший по-польському - змішання мов! Ніякої взаємності взагалі: один говорить, другий, відвернгувшись, шепче про себе свою роль, щоб не забути того, що слід.  Які костюмчики! Які рухи! Ляльки на нитці так не набриднуть, як ці живі машини! Спершу я сердився, нудьгував, обурювався, нарешті почав реготати і вмер, було, від сміху...  Кажуть, що, десь актори, подібні  до цих, беруть з глядачів   з глядачів гроші не за вхід, а за вихід: не зле їм перейняти цей спосіб контрибуції, вони б, певно, одержали великий прибуток, тому що в сарай до них набилась силенна сила народу. Духота була жахлива, повітря найміцніше: можна було б я гадаю, в пітьмі запалити свічку: така була пара від любителів театру. Освітлення, до того ж, найсмердючіше: щохвилинна копоть. Крісла без дна, стільці без спинок. Уявіть, що б кожен з нас заплатив за те тільки, щоб випустити на чисте повітря! Шкода, що вони розрахунку свого не знайшли, хоч брали за вхід таку саме платню, яку в Москві дають, щоб просльозитися, дивлячись на незрівнянного Померанцева. "От нечувані злочинці!", як казав один давній мій командир. Я не дочекався кінця тієї потіхи; нареготався, скільки було сили в селезинці, і кинувся тікати з партеру. Вийшовши звідти, як я зрадів сонцю, що заходило! В’язень так не радий свободі!"* Ось і все. Закінчилось занотування. Не дочитуючи статті Пилипчука до кінця, де є розв’язка, я замислилась, що то міг бути за театр? Які були ті актори, що зазнали такої нещівної, може і надто утрированої критики? Ні, це не міг бути театр Котляревського, який тоді не те щоб не гасролював по містах Полтавщини, а навіть не зіграв жодної вистави. І, вже достоту, це не були "Українські Афіни" Трощинського, де тоді збирались Муравйови-Апостоли, Скалони, Хілкови, Лорери...Розгадка знаходиться у тій же статті. Ростислав Пилипчук розповідає: "Знайдені нами документи проливають світло на початковий період існування професійного, публічного, так званого вільного театру в Полтаві. "Вільного"- на відміну від поширених в ті часи кріпацьких труп. З’ясувалася цікава історія. У зв’язку з тим, що восени 1812 року до Харкова приїхала на гастролі полтавська трупа і вирішила тут залишитися після закінчення Покровського ярмарку (6-12 жовтня) , цивільний губернатор І.Бахтін 16 листопада 1812 року звелів поліцмейстерові відібрати в акторів паспорти і разом з поіменним списком на них подати йому. Наступного дня поліцмейстр подав йому "письмові види" і разом з ними перелік  усіх дев’ятьох акторів полтавської трупи. В архівній справі залишився "Реєстр", завдяки якому ми й дізнаємося тепер про її особовий склад. Власником трупи був Йосип Калиновський. Актриси - його дружина Ганна Калиновська, Меланія Трусколяська, Ольга Струпова, Олександра Павлова. Актори- Петро Медведєв, Дмитро Поляков, Корній Манкутевич, Дмитро Минєєв.

* ПилипчукР.Я.У дощепкінський період. З історії театру в Харкові та Полтаві.//Український театр. - К. - 1986р. - №6. - 27с.

Губернатор тільки 4 січня 1813 року розпорядився повернути паспорти: Павловій та Медведєву і відпускну Минєєву. Щодо Полякова, то виданий Воронезьким губернським правлінням паспорт йому було вручено з тим, щоб протягом двох місяців  він влаштувався на якусь службу. Так само отримав паспорт Манкутєвич, але з тим, що після закінчення терміну, зазначенного в паспорті, він повернеться на попереднє місце проживання

до Полтави. Що ж до подружжя Калиновських, Трусколяської та Струпової, Бахтін затримав спільний їх квіток на вільний проїзд до Харкова, виданий 19 вересня 1812 року, аж до одерження з Полтави відомостей про те, чи мають вони право далі проживати  Харкові. У відповідь на лист Бахтіна від 4 січня 1813 року полтавській цивільний губернатор Тутолмін 7 лютого 1813 року повідомив, що "власник трупи Йосип Калиновський з дружиною і товаришами його прибув до Полтави з Одеси в минулому ще 1808 році    з   паспортом     херсонського    пана військового   губернатора Еммануїла Осиповича дюка де Рішельє і з того часу перебував у Полтаві, роз’їзджаючи до суміжних губерній з одержаним в тутешньому губернському правлінні за дозволом пана малоросійського генерал-губернатора письмовим видом, замість якого видано йому від виконуючого    обов`язки губернатора полтавського пана віце-губернатора новий квіток на підставі попередніх паспортів, що підтверджують його безсумнівну поведінку".

Але ця відповідь не задовольнила Бахтіна, і 8 березня 1813 року він звертаеться до херсонського, таврійського і катеринославського генерал-губернатора Е. де Рішельє з питанням: "З якого приводу Калиновський одержав паспорт на в`їзд до Полтави і чи має він право проживати з трупою своєю далі в Харкові, а чи повинен бути повернутий до Одеси" Е.де Рішельє 29 березня 1813 року відповів, що "... актор Калиновський раніше перебував при Одеському театрі, потім, коли забажав поїхати до Полтави, йому дано звідси на вільний проїзд туди паспорт. Тут до нього ніякої потреби немає, а тому вільно йому жити зп його бажанням і в Харкові".

На цій підставі 3 травня 1813 року Бахтін видав ордер харківському поліцмейстеру на вільне проживання в Харкові Йосипу Калиновському, який 10 червня 1813 року дав розписку про те, що він одержав відібраний півроку тому квіток, виданий йому разом з дружиною Ганною і актрисами Меланією Трусколяською і Ольгою Струповою полтавським віце-губернатором для вільного проїзду до Харкова, Катеринослава і різних місць Полтавської губернії. Поки тягнулася справа, полтавські актори мабуть здобували разові дозволи на вистави, бо в згаданій вже попереду справі Державного архіву Харківськой області є документи, які свідчать, що 28 листопада і 1, 26, 27 і 29 грудня 1812 року в Харкові відбулись якісь вистави, афіши яких були подані харківським поліцмейстером І.Бахтіну для наступного пересилання їх до Міністерства Поліції.* Ось така історія... Характеризуючи ці занотування Долгорукого хочу зазначити, що вже дуже суворий був "критик", порівнюючи театр Калиновських з "... незрівнянним Померанцевим" Москви. Так, недоліки були. І розмовляли актори різними мовами, і так званих "суфлерів" ще не було, але ж...Тогочасному театру можна багато пробачити, він тільки - но народився, тільки почав розвиватися, і ще мав багато слабких місць. Зараз повернемося до Лобанова - Ростовського і його театру. Як вже   згадувалось вище, приміщення було збудоване у 1810 році, і розсташовувалося воно біля немецької колонії (зараз вулиця Балакіна,2). Невипадково одна з вулиць, а також два провулки поруч із школою № 7, і зараз називаються Театральними.** Я ще раз хочу визначити проблему дати. В історіографії я вказала документи, які свідчать про будівництво театру в 1810 році. Крім цього, з свого особистого архіва, де міститься розмова з науковим працівником літературно-меморіального музею ім.Котляревського, хочу зазначити, що навіть в державному архіві Санкт-Петербургу є факти про будівництво театру в 1810 році. Це і щоденник Катерини Нальотової, де вона розповідає про своє творче життя на полтавському коні, і листування Лобанова - Ростовського з міністром іноземних справ ( див. глава I  п. 1.1) .

* ДАХО, ор.3, опис 18, справа 179.

** Самсоненко С. Літопис театру //  Зоря Полтавщини. - 1972-  12 травня.

Ще декілька фактів, які свідчать, що Лобанов - Ростовський був по-справжньому зацікавлений в розвитку театрального мистецтва. В полтавському   театрі   з   метою   заохочення   приїзджаючих   та  місцевих артистичних труп плата за користування театром з акторів не бралася до 1847 року (по свідоцтву Павловського) .* За театр відповідала міське самоуправління, яке і здавало його в аренду різним особам. Котляревського було призначено директором Полтавського театру в 1818 році.Вже тоді в нього зародилися ідеї написати щось для народу. В 1818 році на запрошення вже нового генерал-губернатора князя М.Г.Рєпніна до Полтави приїхала з Харкова трупа І.Ф.Штейна, в якій грав відомий артист Михайло Семенович Щепкін. Трупа складалась з 15-ти чоловік. Приїзд акторів був великою культурною подією в житті полтавців. Цікавим фактом вважаю відгук все того ж причепливого театрала-мандрівника Долгорукого, який відвідуючи Харків в 1810 році у своєму подорожньому нарисі записав: "Був би сьогодні театр, але не відбувся, бо трупа якось розстроїлась: Полтава зманює до себе акторів і актрис..."** Може це й не була трупа Штейна, але вже такий критичний відгук примушує замислитись. Невже ж актори з Харкова, там, де Г.Ф.Квітка-Основ`яненко завідував театром, їхали в ще тоді невідому Полтаву? Не може цого бути. Але навіть якщо Долгорукий правий, і Полтава  по-справжньому "зманила" до себе 2-3 акторів, то ніякого успіху їй це не принесло, в тому 1810 році. Справжній успіх ще чекав на наше невеличке місто з написанням великої та незрівняної "Наталки-полтавки". Про це - подальша розповідь. 

2.2. "Наталка – Полтавка" - перша ластівка Полтавського театру і показник творчоздатності акторів трупи Штейна.

175 років минуло відтоді, як на сцені театру з`явилась "Наталка – Полтавка" - нев`януча квітка нашої нової драматургії, перша українська п`єса з народного життя.* Її вистава була вістуном "української весни" рідного слова в Рідній Землі.**

*  Особистий архів автора.Розмова із Сторохою Є.В.

** Пилипчук Р.Я. У дощепкінський період. З історії театру в Харкові та Полтаві //  Український театр. - 1986 р.- № 6.- 29 c.

 З часу появи на театральних підмостках у 1819 році ця перлина української драматургії не сходить з конів театрів, її гаряче сприймають глядачи за межами нашої держави.

Не можна не погодитись із І.К. Карпенко-Карим, що "чаруюча душу краса "Наталки-Полтавки" полягає в надзвичайній простоті, в правді і, найголовніше, в любові автора до свого народу, в любові, котра з серця Котляревського перейшла в його твір".

Перший український драматург в своїх п’єсах органічно вводить в дію ліричні і побутові пісні, танці. В композиції "Наталки-Полтавки" значну роль відіграє пісня. В ній драматург розкриває внутрішній світ його персонажів. За свідченням Срезневського, Іван Петрович поставив за мету "дати привабливе змалювання малоросійської жінки, іяка є центральною фігурою в цих творах".**

... То було вікомовного 1819 року. Саме в ті часи в Україні правив генерал-губернатор князь М. Г. Рєпнін-Волклнський, людина гуманна та до того ще й протектор освітньої справи в нашому краю.*** Цей магнат, до речі, був одружений з онукою гетьмана Кирила Розумовського. Він взяв під свою  опіку  ті  молоді  культурні  сили, які щойно розбрунились для пишного цвіту.  І саме він настановив славного творця "Енеїди" директором нового вільного театру Полтави Котляревський розпочав важку роботу: запросив до Полтави драматичну трупу Штейна, закликал на вигідні гастролі вже відомого тоді артиста Щепкіна та за одним заходом написав п`єсу українською мовою "Москаль-Чарівник", а вже через пів-року полтавчани побачили на сцені і свою невмерущу "Наталку".

*  Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві.- Полтава.- 1995 -с. 139

** Срезневський В. И.П.Котляревский. Из русского биографического словаря.

***  Лазорський М. Світлотіні.- Мельборн. - 1973 -с. 303

У присмерку осінньої днини того року на Колонійский вулиці міста, недалеко від палацу магната Абази, юрбились групи молоді, хто йшов пішки, хто їхав берлиною - всі до старого білого будинку, освітленого великими ліхтарями. У вестибюлі було трохи гамірно, чути було притишений дівочий сміх та влучні дотепи паничів.* Всі прийшли до театру. Всі чекали дзвоника, щоб нарешті вступити до зали. Ставили новину, що звалася "Наталка – Полтавка" і писана, як  промовляла  афіша (див.додаток) , самим  директором  театру,  паном  Котляревським.

Доля усміхнулась Івану Петровичу і як авторові, і як директорові полтавського театру - вже під час перших вистав п`єси склався чудовий акторский ансамбль. Основний склад виконавців становили актори харківської трупи.

У ролях виступали добре відомі тоді в Україні артисти: П.Барсов (Петро) , якого називали "полтавським Тамбуріні" за чудовий голос, І.Угаров (возний Тетерваковський) , особливо вдатний до характерних образів "старого віку піддячих", Т.Пряженковська (Терпелиха), яка користувалась гарячою прихильністю глядячів за майстерність сценічного перевтілення. Яскравою зіркою спалахнув на полтавській сцені талант видатного актора М. С. Щепкіна, для якого власне і була написана роль виборного Макогоненка. Роль головної героїні виконувала чудова співачка і танцюристка Катерина Нальотова. Весь час вона була в театрі Котляревського на головних ролях, і як артистку її знали далеко за межами Полтави. Щепкін шанобливо до неї ставився і згадував, що "вона мала прекрасний голос і була знаменитою артисткою".* Довгий час театрали та просто зацікавлені історіею мистецтва на Полтавщині нічого не знали про цей великий талант, про актрису Нальотову.Але знайшовши деякі факти за допомогою музею Котляревського, я присвятила культурному, театральному і, на жаль, трагічному життю актриси своє подальше дослідження.

Отже, перша справжня українська п`єса...

Очевидці передають, яке велике враження справила на всіх та вистава. Слухали пісні, затаївши подих, деяки навіть плакали. Адже всі глядачі вперше бачили сцену, вперше бачили й артистів, багато було тієї думки, що  то все "насправді" і гнівались, коли їм перечили.** Це не тільки в Полтаві, але "і в багатьох містах Великоросії, і в обох столицях", як зазначає біограф Котляревського О.В.Терещенко.***

*  Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві.- Полтава.-1995 -с.139

**  Лазорський М.Світлотіні.- Мельборн.- 1973 -с. 303

*** Терещенко О.В. И.П.Котляревский. //Основа. - 1861 -Полтава-с.167

Безперечно, це був великий успіх. І для Котляревського, і для театру, і для трупи Штейна. До Полтави почали тягнутися люди.Але й трупа не стояла на місці. Полтавський театр усім складом виїхав на гастролі в Харків. Там велику допомогу трупі надав писменник Григорій Федорович Квітка, який ще з 1812 року брав активну участь в организації театру Харкова. "Попечение ваше о театре Полтавском во время бытности его в Харькове были для него полезны, ибо сборы превзошли ожидания."* В другому листі до Квітки Рєпнін звертаеться з проханням прийняти полтавську трупу під безпосереднє його розпорядження.

Якщо зобразити діяльність театру Котляревського на графіку, то 1819 рік був би найвищою крапкою, його розквітом. Саме в цьому році Котляревський повідомив всієй Малоросії, вигукнув на всю Україну про красу мови нашої, та до того ж висміяв старі порядки, виборних, та освітив свій рідний полтавський театр. Крім того саме тоді "він виробив у собі цілком спроможність до оригінальної творчості, що находить матеріал в народному житті і поезії".**

Спостерігаємо за діяльністю театра Котляревського далі, адже міцний, як здавалося, театральний світ почав руйнуватися . . . 

Нажаль, успішна діяльність театру продовжувалась недовго. Ще в першій главі я приводила листування Котляревського з Рєпніним, де вже тоді директор закладу, відомий письменник та драматург, передбачав занепад його "дитища". Як розповідає Бучневич: "Сначала дела полтавской труппы шли недурно, но потом оказалось, что все-таки в таком городе, как Полтава трудно существовать театру: доходов не хватало, и все нужные расходы, хотя актеры получали незначительное содержание, но на содержание всей труппы с балетом требовались десятки тысяч."*** Це було в 1818 році. Але ж 1819 рік дещо підвищив надію Котляревського на дальніше існування театру. На вистави "Москаля-Чарівника" та "Наталки- Полтавки" довгий час збиралися товпи людей.

*  Павловский И. Заботы кн.Н.Г.Репнина о полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. - 1905  - К.

** Дашкевич М. Отзыв о сочинении Петрова "Очерки истории украинской литературы Х1Х столетия". -"Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова". - Спб. -  1888 - с.83

***  ДАПО-Бучневич В.Е. Записки о Полтаве и её паматниках. - Полтава. - 1902 г.

Та, незважаючи на весь цей успіх, популярність серед гладачів, дні існування театру були завбачені. Цьому спияли тяжкі матеріальні умови артистів, які одержували досить мізерну зарплату.*   

Катастрофа полтавського театру розпочалась в кінці 1821 року.

Під час репетицій Пряженковська підійшла до режисера Барсова і сказала, що при такій платні вона грати не буде. Її підтримали всі артисти. Останнім спектаклем був бенефіс Щепкіна...

Коли вистави припинилися, почали поширюватися чутки в місті, що ніби це все наслідок інтриг Щепкіна.** Не можна сказати напевне, від кого саме пішли ці чутки, але що вони тяжко вплинули на актора та його родину - це правда. Щепкін не міг не попередити цієї катастрофи, ні запобігти їй : він не менше інших артистів потерпів від неї. Отже, що можна сказати в цьому випадку, то це те, що він вже тоді почав придумувати засоби, як вийти з цього важкого становища, і написав листа в Тулу до колишнього утримувача театру І. Ф. Штейна, з пропозицією прийняти його в трупу Тульського театру, нга що негайно одержав позитивну відповідь.** Штейн запропонував йому 5 тисяч крб. в рік і бенефіс.

Після сказаного вище про артистів директор театру І. Котляревський не бажав нікого навіть бачити з них: до того він був ображений і невдоволений всім, що сталося між акторами. Треба гадати, що Іван Петрович був чи не єдиною особою. яка бажала постійного існування театру в Полтаві, - і коли побачив, що бажання його нездійснені, він мимоволі обрушив свій гнів на артистів і, в першу чергу, на головного винуватця Щепкіна, по інтригам якого, як вважав він, і стався розпад трупи...

Було оголошено про припинення спектаклів. В 1821 році трупа розвалилась, актори роз’їхались. Здавалось - кінець театрального мистецтва на Полтавщині

*  Ротач А.О. Котляревський і полтавський театр. Наукові записки.- Полтава. - 1958 -c. 63

** Щепкін А. С. З краткаго очерка жизни М. С. Щепкіна и артистической его деятельности на сценическом поприще. - К. -78 с.

...

Як вже говорилось раніше, на папірі хозяювала театром міська Рада, хоч головним в цьому мистецтві вважався князь Рєпнін. Це саме від нього йшли фінансові та керівні команди. Він запрошував, розміщав, турбувався. Разом з Котляревським, звичайно. Але коли трупа розпалась, та не стало жодного актора, Рєпнін забув про колись відомий на всю Малоросію театр.

"Вновь сформированная труппа Штейна, после того,ежегодно из Харькова наезжала в Полтаву, и последний её приезд был в год кончины князя Репнина в 1845 году. Штейн умер в 1930-х годах, и его заменил Л.Ю.Молотковский."* Збереглися афіши виступів трупи Штейна та Молотківського в Полтаві за 1832 рік. Пропоную подивитись їх в додатку.

Погане хозяювання міської Ради та рілкі випадкові ремонти привели до того, що в 1847 році той самий триповерховий будинок, критий дранкою, перший професійний театр України, став непридатний і потребував термінового капітального ремонту. На все це потрібна була сума в 3000 крб.** Де було взятися тим грошам? Рєпнін помер, і Котляревського вже не було... Але ось в 1848 році, при обстежуванні стану старого театру все та ж міська Рада поставила питання за будівлю нового.***

В 1852 році будівля вже остаточно була продана з торгів  підполковникуЛебедєву, який розмістив там пекарню та  їдальню   для проходячих мимо війскових частин.**

Ось так і закінчив своє життя наш полтавський театр. Але не дивлячись на його такий сумний кінець, мистейтво, колись народжене Лобановим-Ростовським, Котляревським та Рєпніним, продовжувало існувати, як існує і зараз…

 *  ДАПО - Бучневич В. Є. Записки о Полтаве и её памятниках. - Полтава. - 1802 р.

** Павловский И. Ф. Заботы кн. Н. Г. Репнина о полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала"Киевская старина". - Киев. - 1905 г.

*** Особистий архів автора. Розмова із Сторохою Є. В.        

Глава 3. Участь акторів полтавського театру в суспільно - політичному житті міста.

Ще раніше в роботі зустрічались згадки про зв’язок нашого міста з декабристами. Вивчаючи це питання поглиблиніше, я натрапила на копію архівного документу, що зберігається в Москві, а саме то були “Свідчення відставного  підполковника  М. І. Муравйова - Апостола про діяльність декабристів у Полтаві.” Копію, знайдену мною в Державному Архіві Полтави, пропоную до розгляду.

“Взошел я в тайное общество в 1817 году в Петербурге, намерение оного не имело ничего противозаконного до 1819 года. С тех же пор было оное ввести представительное правление, чего достигнуть полагали возмущением вооруженной силы. В сие время я был назначен адъютантом  к князю Репнину  и отправился к оному в Полтаву. Директор концелярии князя Репнина Новиков был принят также в общество в Москве, а в Полтаве составил он ложу, которая служила рассадником тайного общества. Он в оную принимал дворянство малороссийское, из числа коих способнейших помещал в общество, называемое “Союз Благоденствия”. Значущие члены оного были Лукашевич, помещик переяславского уезда, живущий в Боришполе, он имел об обществе сведения и может насчет Малороссии дать все желаемые подробности. Еще членами ложи были Тарновский, бывший губернским судьею, Алексеев, Семен Михайлович Кочубей и многие другие, коих имена не упомню. Общество сие имело сношение с Северною директориею и, полагаю, с Тургеневым.”*

Сам декабрист відмічає, що Новіков організував ложу, в якій потім  був І. П. Котляревський.  Як на мою думку,  цей факт є найважнішим  показником зв’язку театру з політичним життям країни.

*  ДАПО - фр. - 8811, оп. 1, спр. 4.

Певно, в ХІХ столітті існувало ще таке правило: якщо хочеш бути повноправною світською людиною, бери участь у благодійності. Звичайно, це дуже сміливе припущення з мого боку, але можна пригадати панів, багатих   і   задоволених   життям,   які   влаштовували   благодійні   обіди,

наносили візити в дітячі будинки і таке інше. Всі ці їх шляхетні вчинки реєстрували газети, журнали того часу. І ось я знайшла документ, в якому значилися  “Імена особ, заменивших визиты в Новый год, января 1 дня 1852 року, пожертвованием в пользу Александринскаго детскаго приюта в Полтаве”.* Серед 36  призвіщ було і ім’я інженера - полковника Петровского, який в цьому ж 1852 році запропонував свої послуги в будівництві полтавського театру. А сам Петровський був директором Харківської трупи, про яку я розповідала раніше.  Були там і підполковник Лебедєв з дружиною. Так, так, це той самий, що купив минуле приміщення театру Котляревського. Був і генерал - майор Врангель, який пізніше опубліковав щоденники першої Наталки - Єкатерини Нальотової.

Благодійність благодійністю, а бунтівниками полтавці залишались завжди.  Певний цьому доказ - архівна справа №35:

*  Неофициальная часть Полтавских Губернских ведомостей.- Полтава. - 1852 г. - № 1

“З донесення полтавського поліцмейстера прокурору окружного суду про маніфестацію в театрі з приводу відлучення Л. М. Толстого від церкви.

                                                               Не пізніше 8 лютого 1902 року

                                                                                          Секретно

Его високородию г-ну прокурору Полтавcкого окружного суда.

5 февраля в здании для просветительных целей труппою русских драматических артистов под управлением Перевского представлена была  пьеса  писателя  графа  Л. Н. Толстого ”Власть тьмы” и перед началом второго акта, когда занавесь была поднята, на верхнем ярусе (галерее), а также и в среднем ярусе публика начала аплодировать сильно и кричать “Браво”, и в этот момент из верхнего яруса именно галереи, были брошены в зрительный зал разноцветные небольшие листочки бумаги с гектографированной надписью “Да здравствует отлученный от церкви Л.Н. Толстой,  борец  за  свободу!”  и  портретом  Толстого,  а  другие  на полулистах белой бумаги, тоже гектографированные, антиправительственного содержания. Кто именно бросил не известно, так как во время бросания их было особенно темно в зрительном зале, так что трудно было и вблизи распознать знакомого человека, и такая темнота продолжалась более 5-ти минут, освещение было только на сцене, и то тускло. Произведенным по сему делу дознанием обнаружено, что в то время в театре находились лица, состоявшие под надзором полиции... всего сорок душ, большая часть которых находилась именно на верхнем ярусе (галерее), откуда и были брошены листки, как надо полагать, означенными поднадзорными лицами. Произведенное по сему делу дознание передано Начальнику Полтавского губернского жандармского управления. Об этом имею честь уведомить ваше высокородие и присовокупить, что 6-го сего февраля, утром, на улицах  г.Полтавы найдены  были расклеенными на заборах и столбах  совершенно такие же листки и такого же содержания, какие были разбросаны в театре 5-го февраля.

Дознание в сем последнем случае с целью выяснения виновных производится, и по окончании таковое будет препровождено тому же начальнику жандармского управления. Означенные листки прилагаются.”*

Як бачите, суспільні події Росії - України завжди перегукувались. І це помітно навіть в невеликих містечках нашої країни. Театр в данному випадку - як ланцюжок, що зв`язує дві країни. Отже, знову і знову переконуємось, що роль театру дуже важлива. Адже він не тільки збагачував духовну палітру глядачів того часу, але й відтворював важливі події.

Глава 4. Біографічна сторінка життя деяких відомих акторів

Полтавського театру Котляревського.

4.1. Викуп актора - кріпака Щепкіна з неволі за допомогою

полтавського театру.

Щепкін переніс на російську сцену справжню                    

малоросійську народність,з усім ії гумором і

комізмом. До нього ми бачили у театрі лише

грубі фарси, карикатуру на співучу,поетичну

Малоросію,Малоросію,яка дала нам Гоголя!

Щепкін тому міг це робити,що його дитин -

ство і молодість минули на Україні,зріднили-

ся з ії звичаями і мовою.

                                            О. Аксаков *

Думки Аксакова підтримуеться зараз багато людей. Щепкін належить до того ряду особистостей, які перші донесли українську мову в життя, зробили ії на рівні з іншими мовами, а може даже й вище. В тому ряду з Михайлом Семеновичем Щепкіним можна побачити незрівняного Івана Петровича Котляревського з його “Енеїдою” і “Наталкою-Полтавкою”, Тараса Григоровіча Шевченко з невмерущим  “Кобзарем”, Григорія Квітку-Основ`яненка, директора Харківського театру, автора комедії “Сватання  на Гончарівці”... У двох з цих чоловіків-мовоносців доля починаеться однаково: талановиті кріпаки, зустрічаючись з великими майстрами культури, вражають їх своїм талантом. Це - Т.Шевченко і М.Щепкін. Я хочу розповісти про останнього. Звичайно, я не буду розмальовувати,користуючись епітетами, все життя актора, я доторкнусь лише до тої сторінки його постійного щоденника, яку він сам назвав “В Полтаве”.** 

* Аксаков О. Критичні статті. - Київ. - 1968 -с. 22

** ЩепкинМ.С.(1788-1863г.)Запискиего, письма,рассказы,материалы для биографии и родословная.-С.Петербург.-1914 г.

Отже, як  вам  вже  відомо з I і II глави, трупа  Штейна була запрошена    Репніним    в    1818   році,  за   рік   до  “ Наталки - Полтавки”. Актори приїхали з великого гучного Харкова і маленька затишна Полтава їм сподобалась з першого погляду. І не дивно з такими добрими хозяювами, як Котляревський, Імберг і Репнін, наше місто не могло не приваблювати харківчан. Крім того глядач полтавський був ще “дикарем” у театральній сфері, було багато чого показувати. Загалом актори прийнялись за діло з ентузіазмом. Крім того, рівень вистав полтавського театру був вищий, ніж у Штейна: адже життям театру заправляв Іван Петрович.* Саме тут безпосередньо з участю Репніна Щепкін був звільнений від кріпосної залежності; лише завдяки впливу Репніна він минув загрозу бутиикупленим спадкоємцем Волькенштейн, хозяїном того кріпосного театру, де розгорнулась трагедія “сороки-воровки”, С.М.Каменським, час  від час  купувавшим  кращих  кріпосних  акторів.* Талант Щепкіна бачили не тільки працівники театру і князь Н.Г.Репнвн, всім глядачам сподобався цей маленький чоловік, так виразно передаючий образ вого героя. А як же почалась сценічна кар`єра Щепкіна? Про це відомо дуже багато, але я все ж таки розповім, на мій погляд, декілька дуже цікавих фактів про великого артиста. Певно, вже в провінціальну пору сприйняття комічного у Щепкіна еволюціонувало і ускладнювалося. Коли влітку 1810 року на Корінной ярмарці трупу Барсових бачив наш причепливий мандрівник І.М.Долгорукий, йому не сподобалося і там теж. Цьому столичному театралу актору кинулось ввічі те, що все в виставі було балаганним, скоморошеським. Але це не той спогад критичного глядача, який я помістила до II глави. Там і трупа інша (керівник-Калиновський), і місто дії - Кременчук. А тут - Харків, трупа Барсових, основним жанром якої була шкільна драма.* Треба відмітити,що саме у колі харківських акторів Щепкін отримав своє перше артистичне виховання; і тут він виступав вперше.

* Михаил Семенович Щепкин.Жизнь и творчество.- М.-1984 г.-1 том -с. 435

В своїх записках Михайло Семенович багато сторінок присвятив цім   фактам,   але   річ   про   інше.   Отже,   за   враженням   Долгорукого, дослідники мають гадку, що тим самим коміком-бутафором, про якого пише наш мандрівник, був молодий Щепкін, і що він поступаючись публиці,яка “здесь,как и везде, любит скоморошество, дурачился що всей мочи”, коли в ролі сажотруса в опері “Князь-сажотрус” весь в сажі вилізав з камину й витирав  обімича княжеським мереживом. За спогадами очевидців, Щепкін в ті роки в комічних ролях любил імітувати знайомих, вдаватися до утворення портретних карикатур і таке інше.* Як мені здається , Щепкін народився актором. Він настільки полюбляв грати, що не минав щодної можливості отримати хоч мізерну, але роль. Але мізерних ролей в його житті було дуже небагато. Як згадує брат артиста, Абрам Семенович Щепкін: “Во все продолжение существования Полтавского театра г.Щепкин участвовал во всех без исключения представлениях; положительно ни один спектакль не проходил без его участия. Лучшими ролями считались почти все, в которых он участвовал, потому что он каждую роль одушевлял и оживлял игрой своей- и притом всегда был верен”.** І так вважав не тільки А.С.Щепкін. Котляревський спеціально для Михійла Семеновича написав роль виборного в “Наталці” і головну роль в “Москалі”. Але, як не дивно, найбільш глядачам Щепкін подобався не в ціх геніальних творіннях драматурга, а в п`єсі  “Жидовская корчма”, де у головній ролі єврея він копиював тогочасного полтавського міського голову О. Зеленського, який був євреєм. Це не дуже подобалось останьому, і він заручився платити кожний рік трупі по дві тисячі, тільки щоб п`єсу зняли з репертуара, на що актори погодились. Коли Репнін узнав про це, він наказав артистам ще частіше грати цю п`єсу, а Зеленський, щоб не гнівити “верхи”, повинен був ходити на прем`єри.***

* Михаил Семенович Щепкин. Жизнь и творчество.-М.-1984 г. - 2 том -с. 31

** Гріц Т.С. Михайло Семенович Щепкін.- М.- 1966- с.43

*** Павловский И. Заботы кн.Н.Г.Репнина о Полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала “Киевская старина”.-К.--1905 г.

Щепкін одержував 1500 крб. у рік. Після нього найкращими акторами в театрі   були   Барсов,  Угаров   та   також   примадонни   Пряженковська  й Медведева.* Князь Репнін, визнаючи за Щепкіним сценічний талант, звернувся до його власниці - поміщиці Курської губернії Ганни Абрамівни Волькенштейн з проханням про викуп артиста-кріпака.

“Человек ваш, Михаил Щепкин, находящийся на условии при Полтавском театре, отправляется к вашему сиятельству в последствии приказания вашего. Я, пользуясь случаем, считаю долгом свидетельствовать Вам о хороших свойствах его и что он, отличаясь всегда чрезвычайным талантом в представлении назначеных ему ролей, доставляет тем приятнейшее удовольствие Полтавской публике, почему я и убеждаюсь покорнейше просить Вас позволить ему, Щепкину, возвратиться к своей обязанности.** У відповідь на це прохання графіня Волькенштейн писала: “Хотя сей человек по своим назначениям в землемерной науке мне крайне нужен, но, желая вашему сиятельству, как мною почитаемой особе, услужить, увольняя его к Вам с покорнейшей просьбой, что когда он, Щепкин, мне необходим будет, то чтобы тогда отпустил его ко мне.” **

Князь Репнін після того листування вирішив викупити Щепкіна.Це стало відомо братові графині.Переговоривши з нею, він написав актору, що  “графиня желает дать вольную вашей фамилии на 8 тисяч”.**

* Самсоненко С. Літопис театру. // Зоря Полтавщини.-1972 р.- 12 травня.

** Бузинний О.Т. До історії театра в Полтаві. Викуп з неволі М.С.Щепкіна (за архівними матеріалами).Записки Полтавського інституту народної освіти, т.4 за 1926-1927 академічний рік. - Полтава.--1927- с. 43-56

Це були дуже великі гроші для Щепкіна, починаючого кріпосного актора, та й для Рєпніна теж. Він звертаеться до Волькенштейн з таким листом: ”Ныне же видя из письма братца вашего Петра Абрамовича к нему, Щепкину, что ваше сиятельство соизволите оказать ему и семейству его милость, предоставляя ему право воспользоваться свободою через взнос 8000 рублей, я вновь обращаюсь к вашему сиятельству и прежде всего хочу уверить вас что свойства и поведение Щепкина суть лучшими его достоинствами; благодаря его к  милостям вашим обратила прежде всего на   него   мое   внимание,   но,   действительно,   талант   его   заслуживает

одобрения предоставления ему всех способов образовать и усовершенствовать оный, к чему совершенно преграждается возможность, если он не будет свободным. Убеждаясь истиною онаго, я совершенно полагаясь на благороднейший образ мыслей ваших и то великодушие,  которое вы доказываете, являя доселе неограниченные ваши Щепкину милости; прошу ваше сиятельство довершить початое вами благодеяние ему и услугу, смею сказать, обществу, предоставить ему и его семейству свободу и снизойти на умеренный о нем взнос за право, ему с семейством предоставленное.”* Іншими словами, Репнін прохав поміщицю знизити викуп до 4 - 5 тисяч, але вона не погодилась.** Щож, князь, не позбувшися надії, почав благодійну акцію. Щоб зібрати 8 тисяч, 23-го липня 1818 року Полтавським театром було поставлено спектакль “ В награду таланта актера Щепкина,для основания его участи”. Крім того, гроші збирали по підписному листу. Істинний підписний лист з 1818 року хранився у А.О.Імберха (співпрацівника Котляревського, другого директора полтавського театру) . Він вважав його вже загубленим, але в 1862 чи в 1863 році несподіванно знайшов його в своїх папірах і, знявши з нього копію, зробив на ній зауваження і роз`яснення об особах, приймавших участь у підписці, а орігінал мав намір неодмінно віддати самому Михайлу Щепкіну, з яким постійно був у самих дружніх стосунках, але актор помер раніше зустрічі з Імберхом і орігінал був переданий його спадкоємцям.*** ( Зараз цей лист зберігаеться в Московському Історичному музеї)Залишаеться додати, що Імберх мешкав у Петербурзі, де і закінчив свої дні в 1864 році. Всі документи стосовно минулого полтавського театру знаходились в його оселі. Хочу привести копію документа про викуп Щепкіна, в якому можна побачити істинну різноманітність чинів, призвіщ і кількості грошей.

* Павловский И.Ф. Заботы кн.Н.Г.Репнина о полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала”Киевская старина”.-К.--1905 г.

** Момонт А. В награду таланта актера Щепкина для основания его участи.// Комсомолець Полтавщини.- 1990  - 11 грудня.

*** М.С.Щепкин.Записки его, письма, рассказы,материалы для биографии и родословная. - С.Петербург- 1914 г.

“  Креслы:

1. Кн.Репнин, начальник тамошнего края..........................................200

2. Егор Ильич Божанов...........................................................................50

3. Князь Сегрей Григорьевич Волконский..........................................500

    Матвей Почека.....................................................................................50

    Григорий Тарновский........................................................................250

    Франс Реммерс......................................................................................50

    Георгий Забела......................................................................................50

    Андрей Петровский..............................................................................50

    Неизвестный..........................................................................................25

4.Граф Потемкин.....................................................................................700

   Машкевич..............................................................................................100

   Галаган...................................................................................................100

   Д. Алексеев.............................................................................................100

   Прасковья Почекина............................................................................100

   Полковник Альбрехт............................................................................100

5.Неразборчиво написанная фамилия....................................................50

   Вильгельм Реммерс.................................................................................25

6.Алексей Будлянский, полковник.........................................................100

   Кочубей...................................................................................................100

   Дано..........................................................................................................50

7.Карпов Федот, купец из Харькова.......................................................30

   Александр Полетика..............................................................................50

   Катерина Забелина.................................................................................25           

   Николай Александрович.......................................................................50

  Елисей Троцына......................................................................................50

  Андрей Брежинский................................................................................50

  Cвечко.......................................................................................................50

  Оболонский .............................................................................................25

  От графа Алексея Кирилловича Разумовского ................................300

8. Снова неразобранная Имберхом фамилия .......................................25

    Маркевич................................................................................................25

    Генерал-майор Десентлоран................................................................25

    Неизвестный ..........................................................................................25

    NN ..........................................................................................................30

9. Купец Федот Шелихов ........................................................................40

    Филиппов ..............................................................................................25

    Бесходарный .........................................................................................25

10. Нежинский грек Клеца.......................................................................25

      Дмитрий Шемов .................................................................................20

      Чарныш..............................................................................................100

      Война....................................................................................................50

      Война....................................................................................................25

11. Алексей петрович Фролов - Багреев, бригадир............................100

12. Александр Алексеевич Фролов-Багреев, тайный советник..........50

      И.П. ......................................................................................................50

      Велецкий...............................................................................................50

      Миклашевская ....................................................................................10

13. От неизвестного(было подписано в оригинале, однако у Имберха обозначено, что это Кочубей).................................................................250

      NN..........................................................................................................25

14. Гражданский губернатор Павел Тутолмин......................................50

      Михаил Лесевицкий.............................................................................25 Таптыков - по переводе получить от полицмейстера Киценкова...1992

15. От инспектора немецкой колонии Высоцкого...................................25

      От неизвестной ....................................................................................50

      От неизвестных....................................................................................100

      Макурин.................................................................................................25

      Якубович................................................................................................10

      От генерал-майора Гельфрейха............................................................25

16. От Павла Николаевича Ушакова,начальника пехотной дивизии...25

17. Александр Васильевич Косанов,предводитель Екатеринославской

      губернии.................................................................................................25

     Неизвестный ........................................................................................100

     Левченков...............................................................................................50

     Ильяшенко .............................................................................................25

     Сахновский .............................................................................................25

     Василий Галецкий..................................................................................25

     В.Тарновская .........................................................................................25

18. Павел Иванович Кованько....................................................................50

19. Полковник Турский ..............................................................................25

20. Градский голова Авраам Зеленский..................................................100

      А.Кандура...............................................................................................10

      Бродский..........................................................................................100 .*

По цьому листу було зібрано 7 217  крб. Сам Щепкін написав:

“ Возвратясь в Полтаву, подписка продолжалась. С.М.Кочубей подписал 500 рублей, полковник Таптыков играл в карты на мое счастье и половину выигрыша подписал - 1 100 руб. Вся  эта  подписка поручена была кому то из канцелярии, и как это было не слишком аккуратно делано,то к тому времени, как он известил о возможности окончить дело, то собранных денег оказалось налицо 5 500 рублей, остальные недостающие деньги князь положил свои.

. * Михаил Семенович Щепкин. Жизнь и творчество.-М.-1984 г.-2 том

.

. И Новиков призвал меня к себе на дом и говорит, что князь поручил ему меня спросить, что нет ли у меня в Курске такого знакомаго человека, которому князь мог дать доверенность и переслать деньги для рассчета с опекуном, а равно и составить формальный акт. Я говорю, что в Курске есть человек, который меня всегда ласкал и давно знает, это директор гимназии И.С.Кологрив - он же был и директором театра, - и я уверен, что он, по доброте своей, не откажется похлопотать для моего счастья.” *

Кологрив, старинний приятель Щепкіна, звичайно не відказав, і гроші були передані  Волькенштейн. Далі я   з`ясувала цікаву історію, маючи перед  собою  дві  різні  книги:  Павловського  ”Заботы  кн. Н.Г.Репнина  о полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина”, яку я придбала в обласній бібліотеці 1905 року видання, і “Записки” самого Щепкіна , його згадки про життя, отриману мною в архівах краєзнавчого музею, 1914 року видання. Розпочну зі спогадів артиста, де він розповідає: ” В исходе 1818 года, кажется в декабре, Котляревский известил меня, что все кончено и купчая крепость прислана князю.

Эта весть меня так озадачила, что я нескоро собрался с духом спросить, какая крепость, - ведь меня князь откупал, а не покупал. Наконец решился спросить и в ответ услышал вот что:

- Это , говорит , сделано по необходимости.  Опекун спрашивал разрешения для продажи,  следовательно,  и   акт   должен состояться  в такой же форме, а  к  тому  же  князь  своих  прибавил 3 тысячи рублей, которые ты обязан, разумеется, заслужить.

- Что же , - говорю я, - отца с семейством мне надо перевезти в Полтаву, то попросите князя, чтобы он написал к опекуну,чтобы он хотя ссудил поводами для перевозки моего семейства, а то в настоящем моем положении я не имею средств, а жить на два семейства тяжело,ибо по совершении купчей отец мой, вероятно, лишится тех пособий, которые получал от имения, как и вообще все дворовые люди.

- Об этом я, говорит, скажу князю.

- Да попросите, пожалуйста, чтобы до весны не лишали его, потому что тотчас нельзя ему отправиться. У него было хозяйство, скот, лошади, пчелы,- все это надо продать, хоть за бесценок.

- Хорошо, это все князь напишет.

И вот я, вместо свободы, опять крепостной, с тою только разницею, что прежде отец получал от управляющего делами, по назначению бывших господ, хлеб, крупу, дрова, сено и жил в своем доме, а теперь все это будет на моих руках: отец, мать, брат, четыре сестры, племянница, потом я с женой и тремя детьми, что составит несчастное число тринадцать. Какой из этого будет выход, один бог разгадает. Подумаю, что при  двух тысячах жалованья, которые я получаю, с тринадцатью душами семейства, я никогда не выплачу князю три тысячи, которые я (очевидна помилка Щепкіна. Йдеться про князя Н.Г.Репніна - прим.автора) заплатил. Хотя в Полтаве жизнь и не дорога, но все этих денег не достанет на содержание семейства: одна квартира с дровами около 500 рублей, потом работница, потом на тринадцать человек чайку, сахарцу, потом пища, обувь, одежа. Ну,думаю,жена у меня мастерица шить, сестры будут помогать, бог даст, как-нибудь проживем, а в будущем,что бог даст.”  Як   бачимо, залишилась у Щепкіна тоді лише одна надія - на бога. Князь використал вигідну можливість викупити актора, але так, щоб останній ще якось залежал від нього. Ось що повідомлає Іван Петрович Котляревський у листі Рєпніну в його маєток в Яготіні:

                “Сиятельнейший князь, милостивый Государь!

Письмо вашего сиятельства, которым было угодно меня удостоить, и условия господина Анненкова о выкупе Щепкина, я сему последнему показывал; он принял таковое вашего сиятельства благодарение со слезами признательности и вечной благодарности.”*

Це вже цікаво. Як мені здалося, у Михайля Семеновича не те, щоб сліз, але й вічної вдячності князю не було. Залишаеться гадати, чи Щепкін щось змовчав про свою розмову з директором Полтавського театру, чи Котляревський не так зрозумів реакцію актора. . .

Так чи інакше, Михайло Семенович не написав про своє подальше життя в Полтаві ані жодної сторінки у щоденнику, і чи віддав він Репніну ті 3 тисячи крб., чи ні - не відомо. На мою думку - все ж віддав, тому що коли в 1821 році одержав від князя відпустку, тобто дозвіл на від`їзд з міста, залишив в 1822 році Полтаву і прибув знову до Штейна, який на той час заснував трупу в Тулі.**

У Щепкіна було багато періодів в житті: початок його акторської кар`єри дав Курський театр, потім - Харків, трупа Барсова, Калиновського, Штейна, Полтавські   кони  з Нальотовою та Котляревським і, вже пізніше,

Московський Малий театр, де він і закінчив свою творчу діяльність.  Але  вся   молодість,  весь  розквіт Михайла Семеновича як актора, на мою думку, пройшли в Полтаві. Перші ролі, викуп з кріпацтва - все перед очима полтавців. Місту Щепкін був зобов`язаний багато чим, тому на протязі життя він підтримував зв`язки з полтавськими друзями- Імберхом, Петровським.

Російські енциклопедісти вважають, що актор по-творчому розкрився в Москві. Може це завдяки українським пісням, віршам та взагалі всієї Малоросії ? Вважаю - так. Цей артист надовго залишиться прикладом для молодих починаючих акторів нашої Батьківщини.

* Михаил Семенович Щепкин.Записки его,письма,рассказы,материалы

для биографии и родословная. - С.Петербург.-1914 г.

** Момонт А. В награду таланта актера Щепкина для основания его участи . // Комсомолець Полтавщини. - 1990 р.- 11 грудня.

4.2. Катерина Нальотова - примадонна драматичного мистецтва 20-х

років ХIХ cтоліття.

Ще перед першою світовою війною російський історик - мистецтвознавець барон Микола Миколайович Врангель, відомий,головним чином, як автор каталога Російського музею, робіт про О.Венеціанова, О.Кипренського, з історії російського дворянства, знайшов щоденник К.В.Нальотової в архіві генерала Д.Рєзвого у Марієнгофі, неподалік від Петербурга і опублікував його під назвою  “История одного дома” в журналі “Старые годы” за 1913 р., подаючи також фото бюро, де збереглись записки та два портрети їх авторки.

Перебуваючи в Санкт-Петербурзі, я мала щасливу нагоду попрацювати з щоденниками актриси. Записи, що велись французською та немецькою мовами, починаються в неділю третього квітня 1810 року у Бухаресті, продовжуються у Миколаєві, але значною мірою належать до 1813 року, коли Нальотова жила в Полтаві в домі рідної сестри генеральші Надії Василівни Рєзвої. Цікаво відмітити, що дуже погано володіла Катерина Василівна російською мовою. Однак, саме вона поперше виконувала роль Наталки в п`єсі Котляревського   “Наталка-Полтавка”. Про це - докладніша розповідь на підставі щоденників актриси, та також книги, написаної науковим керівником літературно-меморіального музею імені І.П.Котляревського - Євгенією Сторохою.

На час приїзду до Полтави Катерині Нальотової було 26 років, і вона була просватана за ковалерійського офіцера - графа Бервіца. Дівчина жила як звичайна молода панночка - разом з сестрою бувала на прийомах у вищих колах полтавського панства.

Чудово граючи на гітарі, співаючи, граціозно танцюючи та з успіхом виступаючи в аматорських виставах,вона ще й думки не допускала стати професійною актрисою. На захоплений відгук генерал-губернатора Я.І.Лобанова - Ростовського з приводу її акторських здібностей  Катерина ображено відповідає: “Доброго ж Ви мені комплімента робите, рівняючи до актриси”.*

“ Полтава, 24 января 1813 года.

Можливо, доля цієї чарівної панночки склалася би зовсім по-іншому, як би наречений не відмовився від шлюбу з “безприданницею”. Вона тяжко зносить крах сподівань на особисте щастя. Про те саме ці обставини спонукали її ближче увійти в артистичне товариство, розвивати здібності, охочіше братися за ролі в аматорських виставах. Та ще й родинне оточення наважувало Катерину Василівну до цього. Сім`я Рєзвих була в дружніх стосунках з багатьма висококультурними діячами, що прислужилися вітчизняному мистецтву. Ось виклад одного дня з життя актриси:

Вчера была репетиция неудачного “Примирителя”. Сестра говорит, что наш директор был вне себя от радости, как я играла, и сказал госпоже Нарышкиной, что никто так хорошо не играет, как я. Третьего дня опять была репетиция  “ Урок дочкам” и “ Немецкие провинциалы”. Мы пробыли весь вечер у Старого князя (це мабуть - Я.Лобанов - Ростовський - прим.автора), мне принесли гитару и я должна была петь. На завтра молодой князь (син Лобанова-Ростовського - прим.автора) пригласил нас к обеду. Таптыкову говорили его офицеры:” куда ни придешь, только и слышишь, что о Налетовой говорят, как бесподобно играла и пела на Театре.” **

* Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві. - Полтава.- 1995 - с.140

** Врангель Н. История одного дома. // Старые годы. - С.Петербург.-- 1913 г.

Найцікавіші сторінки щоденника ті, з яких можна довідатись про рівень таланту співачки і актриси, про її стосунки з І.П.Котляревським. Cеред гарячих шанувальників Нальотової родина генерал-губернатора,генерала Білухи, родини Кочубеїв, Меншикових, Наришкіних, які з настанням щедрого літнього тепла приїздили до своїх малоросійських резиденцій. Ось знову сторінки щоденника актриси:

“ 28 -го.

Вчера мы были у Губернатора; все играли в бостон, а я пела. Перед ужином мы танцевали только две кадрили; первую я танцевала с Губернатором, а 2-ю с одним красивым молодым казаком из ополчения. Кажется его зовут Позняков. Сегодня мы приглашены в дом графини Ламберт.

17 -го февраля.

Вчера мы играли “Честное слово” - и очень хорошо. Все были вне себя от восхищения. Молодой князь говорил мне после каждого действия: “Как вы славно играете сегодня, вы на репетициях так играли, что казалось, нельзя лучше, а сегодня так просто удивления достойно!“ Когда я танцевала Русскую, то я делалась глухой ко всему, но никто кроме молодого князя этого не заметил. Котляревский сказал: “Что, племянница, если графу вздумается тебя заставить по-русски поплясать, попляши-ка, я хочу посмотреть !” Я ответила :”Да с кем же?”

“Да я найду тебе мальчика”сказал Котляревский и закричал: "Афонька, Афонька, поди-ка сюда!" Прибежал маленький мальчик ямщичек. Молодой князь сам стоял на хорах и говорил музыкантам когда начинать, и когда я оборачивалась, то каждый раз меня оглушали любезностями и аплодисментами. Чего они только со мной не выделывали, я не могу и описать: все громко кричали:  “ Возможно ли лучше сыграть!” *

Як бачимо, актриса вона - таки була здібна і з розмаїтим обдаруванням.  Вроджена  музикальність,  виразність  голосу,  граціозність

* Врангель Н. История одного дома. // Старые годы.- С.Петербург.- 1913 г.

і, що дуже важливо, сімпатія до культури українців (у щоденнику вона згадує про “невимовну приємність” від баченого народного танцю) - це все те, що високо оцінив у ній І.П.Котляревський, запросивши до виконання ролі Наталки у своїй п`єсі.

Насамкінець постає найскладніше питання - про мову. Наскільки добре володіла Катерина Нальотова українською? Нажаль, абсолютно точної відповіді ніхто не дасть. Треба думати, що проживаючи в Полтаві не один рік, ця артистка, як і взагалі всі музично обдаровані люди, досить добре вивчила мову, бо записує по-українськи у щоденнику розмови генерала Білухи - Кохановського. І, до речі, цілком вірно. Інакше, мабуть, не свідчив би кореспондент журналу    “Отечественые записки”: “. . .тут Наталка, чутлива, розумна і гарненька, співала народні пісні і опера йшла, йде і йтиме, доки залишиться в Україні хоч один звук рідного нарічча на зло тим панам, які приїздять в Україну вчено-сентиментальними мандрівниками і за гостинний прийом лають малоросійский театр, пилюку, клімат, товариство і твори Основ`яненка.” *

Отже, успіх “Наталки-Полтавки” був повним і незаперечним. Стара, як світ, історія любові простої української дівчини, її смуток, сльози, сумніви, жаль до матері, весь розклад дійових осіб навколо Наталки при високому ступені авторської художньої типізації та узагальнення образів дали унікальний зразок вічно юної п`єси.**

* Отечественные записки.- Полтава.- 1839 г.- № 3 - с.154

** Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві.-Полтава.- 1995 - с.140

ІV.  З А К Л Ю Ч Е Н Н Я

Після проведеною мною роботи хочу зазначити, що звертання уваги до театральної творчості починає завойовувати значне місце в наш час. В ході дослідження бачила справжню зацікавленність, навіть фанатизм деяких людей. Їх  шанування нашої культури, великі духовні сили, спрямовані на боротьбу з брудом і грубістю наших складних часів дійсно надихають на плідну працю.

В своїй роботі спочатку розповідаю про перші кроки  розвитку театрального мистецтва Полтави. Далі висвітлюю ті фактори, які мали вплив на це мистецтво, сприяли його розквіту чи, навпаки, перешкоджали йому. Найголовніші з цих факторів такі: ставлення до кожного експерименту; матеріальна підтримка акторів і режисерів, зовнішнє оточення; вплив сусідніх культур і мистецькі здібності народу. Але не всі ці чинники з однаковою силою впливають по всій території України. Найбільше відмінностей зустрічається в прикордонних районах, де вплив сусідніх районів є найбільший. Центральні ж райони України (тобто і Полтавська область) хоч на самому початку і мали деякі риси інших традицій у відповідній сфері, але найповніше зберегли національні прикмети, що спостерігаймо й зараз.

Також вважаю, що для того, щоб пізнати і осмислити складну проблему становлення українського народу, його традиційно-побутові культури, треба вивчати все, що ним накопичене століттями з покоління в покоління. Тому і обрала для дослідження ще не вивчену широко галузь. Намагалась суто об'єктивно підходити до думок авторів, з якими я не згодна, серйозно обмірковуючи, в чому причина наших разнобіжностей.

І після проведеної мною роботи я зрозуміла, що слід вивчати культурну спадщину свого народу, що перші українські п'єси теж були неодмінною часткою розвитку мистецтва країни. Про це свідчить вже те, що навіть під чуженецьким пануванням люди зберегли старе мистецтво, як символ, пронесений через всі віковічні страждання і утиски, яких довелося зазнати. 

В майбутньому хочу доповнити її додатком, співбесідами, розмовами, новими враженнями і думками; а взагалі спробую зробити роботу більш насиченою і наочною.

Досліджуючи розвиток театральної творчості в Полтаві, я отримала велике задоволення від своєї праці. Сподіваюсь, що робота відкриє для її читачів багато нового щодо історіє театру в Полтаві, цікавий світ мистецтва гри, зігріє іх душі, зробить їх хочь трохи добрішими і кращими. 

С П И С О К      Л І Т Е Р А Т У Р И

І. АРХІВНІ  ДЖЕРЕЛА:

    1. ДАПО, - ф.8811, - оп.14, - спр.4

    2. ДАПО, - ф.83, - оп.1, - спр.35, - арк.2-3

    3. ДАПО, - ф.8811, - оп.1, - спр.58

    4. ДАПО, - ф.8811, - оп.1, - спр.59

    5. ДАПО, - ф.8811, - оп.1, - спр.60, - арк.1

    6. ДАПО, - ф.1286, - оп.1, - спр.154, - арк. (копія)

    7. ДАПО, - ор.3, - оп.18, - спр.179

    8. ДАПО, - Бучневич В. Є. Записки о Полтаве и ея памятниках. - Полтава. -      1902р. - 292 с.

    9. ДАПО, - Лист малоросійського генерал - губернатора М. Г. Рєпніна про      викуп з кріпацтва великого російського актора М.С. Щепкіна. - Труд Полтавской Ученой Комисии. - Вип.1 - Полтава. 1905р. - 89с.

   10. ДАПО, - Памятная книжка Полтавской губернии на 1916 год. – Ізданіє    Полтавскаго Губернскаго Статистическаго Комитета  под редакцией Н.А.Снесскаго. - Полтава. - 1916р.

   11. ДАПО, - Полтавскія Губернскія Ведомости. - №23. - 1852р. - 249с.

   12. Архів літературно - меморіального музею І. П. Котляревського. - Спр.1. -      №571р.

ІНШІ  ВИКОРИСТАНІ  ДЖЕРЕЛА:

1. Аксаков О. - Критичні статті. - Київ. - 1968р. - 22с.

2. Аматорські вистави. - Український Драматичний Театр. - Т.1. - Київ. - 1967р.    177с.

3. Безгін І. Д. Театральне мистецтво і радянська дійсність. - Київ. - 1978р. 24с.

4. Белінський В. Думки про мистецтво. - Київ. - 1976р.

5. Бузинний О. Т. До історії театру в Полтаві. Викуп з неволі М. С. Щепкіна (за архівними матеріалами). - Записки Полтавського Інституту народної освіти.- Т. ІV. - Полтава. - 1927р. - 43 - 56с.

6. Возняк М. Початки української комедії. - Львів. - 1920р. - 221с.

7. Врангель Н. Н. История одного дома //Старые годы. - 1913год. - Гос.архив библиотеки им. Саттыкова - Щедрина.

8. Галенко М. Лохвицький театр //Зоря Полтавщини. - 1996р. - 27 березня.

9. Гріц Т. С. Михайло Семенович Щепкін. - мМ. - 1966р. - 43с.

10. Дашкевич М. - Отзыв о сочинении Петрова “Очерки истории украинской литературы Х!Х столетия.” - “Отчет о двадцать девятом присуждении наград графа Уварова .“ - Спб. - 1888р. - 83с.

11. Дурілін С., Щепкін М., Котляревський І. Російсько - українське гурне єднання. - Київ. - 1953р. - 80с.

12. Іванов А. Трічі ювілейний //Зоря Полтавщини. - 1969р. - 6 липня.

13. Жерус В. Минуле театру на селі //Cельський театр. - 1927р. - №8.

14. Жук В. Н. Які були кріпосні театри і оркестри на Полтавщині //Наш рідний край. - Вип.4. - Полтава. - 1990р. - 35с.

15. Залесский А. Из быта крепостного времени //Киевская старина. - 1888год. - Июль - 78 - 79с.

16. Казимиров О. Український аматорський театр. - Київ. - 1965р. - 32с.

17. Киевская старина. - Книга 9. - Київ. - 1904р. - 22с.

18. Из прошедшей жизни малороссийского дворянства //Киевская старина.- 1888год. - Октябрь. - 149 - 161с.

19. Кирилюк Євген. Живі традиції. Іван Котляревський та українська література. - Київ. - 1969р. 

20. Коваль М.В., Кульчицьких С.В., Курносов Ю.О. Історія України. - Київ. - 1992р. - 288с.

21. Лазаревський о. Очерки и заметки по истории Малоросии. - Кн.ІУ. - 60 - 61с.

22. Лазорський М. Світлотіні. - Мельборн. - 1973р. - 301 - 308с.

23. Момонт А. В награду таланта актера Щепкина для основания его участи //Комсомолець Полтавщини. - 1990р. - 11 грудня.

24. Наливайко І. Кропивницький на сільській сцені // Комсомолець Полтавщини. - 1991р. - 17 серпня.

25. Наливайко І. Народний театр в Диканці - погляд в історію //Комсомолець Полтавщини. - 1990р. - 26 березня.

26. Неофициальная часть Полтавских Губернских Ведомостей. - Полтава. - 1852р. - №1.

27. Неофициальная часть Полтавских Губернских Ведомостей. - Полтава. - 1898р. - 5 січня. - №1.

28. Отечественные записки.- Полтава.- 1839 г.- N 3.- 154 c.

29. Павловский И.Ф. Заботы кн.Н.Г.Репнина  о Полтавском театре и о выкупе артиста Щепкина. Оттиск из журнала “Киевская старина”. - Киев. -  1905р.

30. Павловский И. Ф. Полтава (1802 - 1856). Исторический очерк ее, как губернскаго города. - Полтава. - 1910р.

31. Павловский И.Ф. Полтавцы: иерархи, государственные и общественные деятели и благотворители. - Полтава. - 1914р.

32. Павловский И.Ф, Из переписки малороссийского генерал – губернатора князя А. Б. Куракина. - Труд полтавской ученой комиссии. - Выпуск Х!!!. - Полтава. - 1915р. - 21с. - ДАПО.

33. Падалка Л. В. Что сказало население Полтавской губернии о своем старом быте. - Полтава. - 1905р. - 44с.

34. Пилипчук Р. У дощепкінський період //Український театр. - 1986р. - №6. - 27 - 29 с.

35. Ротач А.О. І.П.Котляревський і Полтавський театр. Наукові записки. - Полтава. - 1958р. - 63с.

36. Ротач П. Біля гнізда соловейка. Натхненні театрали. Призабута сторінка театрального життя Полтави. - Полтава. - 1993р. - 89с.

37. Русская старина. - 1875р. - №5. - 140с.

38. Самсоненко С. Літопис театру //Зоря Полтавщини. - 1972р. - 12травня.

39. Сєкарева К. Рукописи І.П.Котляревського //Радянське літературознавство. Наукові записки. - Київ. - 1950р. - 71с.

40. Срезневський В. И.П.Котляревский. Из русского биографического словаря.

41. Станіславський К.С. Моє життя в мистецтві. - Москва. - 1972р. - 446с.

42. Стороха Є. Перша Наталка у Полтаві. - Полтава. - 1995р. - 139с.

43. Субтельний Орест. Україна. Історія. - Київ. - 1993р. - 289с.

44. Театр І.П.Котляревського. - Київ. - 1969р.

45. Терещенко О.В. И.П.Котляревский // Основа. - 1861р. - Полтава. - 168с.

46. Франко І. Нарис історії української літератури ( до 1890р.) - Львів. - 1910р. - 84р.

47. Чарнецький С. Історія української культури. Театр. - Київ. - 1993р.

48. Щепкін А.С. Из краткого очерка жизни М.С.Щепкина и артистической его деятельности на сценическом поприще. - Київ. - 1969р. - №3. - 78р.

49. Щепкин М.С. (1788 - 1863г.). Записки его, письма, расскази, материали для биографии и родословная. - С. - Петербург. - 1917р.

С Л О В Н И К

Вертеп - старовинний пересувний ляльковий театр, де ставили релігійні   і   світські   п'єси.

Аматор (лат. amator, від amo - полюбляю, маю нахил) - самодіяльний актор,  музикант,  художник,  тощо.

Генерал - губернатор - вища службова особа в царській Росії, що     очолювала   генерал - губернаторство.

Генерал - губернаторство - адміністративно - теріторіальна однина в царській Росії (1775 - 1917 рр.), яка охоплювала територію однієї або кількох   губерній.

Примадонна (італ. prima donna, букв. - перша дама) - співачка в опері чи  оперетті,  що  виконує  перші  партії.