Реферат: Релігійні аспекти древньоєгипетських вірувань та обрядів

Релігійні аспекти древньоєгипетських вірувань та обрядів

План

Вступ

1. Староєгипетські похоронні обряди

2. Староєгипетські уявлення про загробний світ

Висновок

Список використаної літератури

Більше 6-ти тисяч років назад зачала свій розвиток цивілізація Давнього Єгипту, одна з якнайдавніших в світі. Вона залишила людству велику культурну спадщину, що охоплює практично всі галузі людських знань, таких, як медицина, математика, астрономія, астрологія, всілякі види мистецтва і багату релігійно-міфологічну систему.

Вже два століття Єгипет осідає вченими зі всього світу. Археологічні розкопки ведуться по всій території країни. У пресі постійно з'являються повідомлення про чергове відкриття. Але чим більше ми дізнаємося про цю цивілізацію, тим більше спливає незрозумілого і нез'ясовного. Це більшою мірою стосується єгипетської релігійно-міфологічної системи.

Вивчення історії Давнього Єгипту в цьому аспекті дозволяє нам отримати докладне уявлення про духовне життя його жителів. Всупереч пануючому в науці матеріалістичному підходу не можна забувати, що «древнє суспільство, держава, Град, polis, залишається під знаком релігії; релігія є, насправді, те, що зв'язує, скріпляє людей в суспільство» . Саме релігія грала ведучу, можна навіть сказати вирішальну роль в житті староєгипетського суспільства. Крім того, не можна забувати про величезний вплив єгипетській релігії на формування християнських переконань, а через них і на іслам. Таким чином, частка староєгипетських уявлень про добро і зло, про безсмертя душі і загробний світ з певними видозмінами існує і в наші дні.

Мета моєї роботи – показати нероздільність добра і зла, характерну для староєгипетських релігійних переконань, які особливо яскраво виявилися у вірі в замогильне життя.

Староєгипетська релігія є складним з'єднанням тих, що часто суперечать, а інколи і взаємовиключних один одного вірувань, що виникли в різний час в різних частках країни. У свої завдання по написанню даної роботи я поставила прослідити зміни в похоронних обрядах древніх єгиптян впродовж всієї історії, які допоможуть отримати уявлення про загробний світ, а потім виявити спільні риси староєгипетської релігії і християнства, доводячи тим самим їх зв'язок.

Як джерела для роботи були використані твори староєгипетської заупокійної літератури. Особливий інтерес представляють магічні заклинання, змови, в основі яких лежать древні міфи, а також праця античних авторів, створена в 5 – 1 вв. до н.е.

За якнайдавніший літературний пам'ятник Давнього Єгипту вважаються так звані «Тексти Пірамід» . Можливо, це якнайдавніший твір заупокійної літератури. Всього налічується 712 висловів різної довжини – від однієї фрази, до цілком об'ємних текстів. Вони містять різні магічні формули, що супроводжували заупокійні обряди, заклинання проти злих духів – ворогів померлого царя, молитви, уривки міфів. Переважно це міфи про бога Ра і його боротьбу із злом в образі змія Апопа. Ієрогліфи, якими написані тексти на стінах пірамід, забарвлені в зелений колір, символізуючий життя і відродження. Враховуючи орфографію і архаїчну мови, якою написані «Тексти», а також їх безсистемність і безладність, більшість дослідників вважають, що велика частка з'явилася задовго до їх першого запису.

Наступним етапом в розвитку єгипетської заупокійної літератури стала поява замість «Текстів Пірамід» нового канону заупокійних магічних текстів, призначених тепер не лише для фараонів, але і знать. Оскільки заклинання почали писати на стінках саркофагів, а не пірамід, вони отримали назву «Текстів Саркофагів» . Вони містять деяку кількість речень з «Текстів Пірамід», але в основному складаються з речень жерців того часу, найчастіше у формі діалогів. Це були магічні тексти, які повинні були допомогти померлому і підказати, як знайти безсмертя. Тут містяться докладніші варіанти міфів. Причому поступово на перше місце виходить міф про Осиріса, з'являються чіткіші уявлення про замогильний суд.

У епоху Середнього царства тексти почали записувати на папірусі, який укладали в саркофаги разом з померлим. А до періоду Нового царства остаточно сформувалося найцінніше для нас джерело – класична «Книга Мертвих» . Вона об'єднала в собі елементи «Текстів Пірамід», речення із стінок саркофагів і нові жрецькі заклинання. Текст «Книги Мертвих» створювався приблизно з 2325 по 1700 рр. до н. э., а її остаточна редакція, що дійшла до нас, відноситься до епохи Саїсськой династії (665 – 525 рр. до н. э.). Так само, як і в древніх текстах, померлий ототожнений з Осирісом, але на ілюстраціях змальований вже не богом, а покірливим прохачем, підсудним, чекаючим своєї долі.

Безумовно «Книга Мертвих» творів, що набагато досконало передували нею, тексти, які в ній містяться, різноманітніші і розвиненіші.

Існували і інші релігійні тексти, які були свого роду доповненнями до «Книги Мертвих». Так в «Книзі Двох Шляхів» (XI династія) детально описується подорож померлого по Дуату (загробному світу); тексти супроводяться своєрідними «картами» потойбічного світу. «Книга Дня і Ночі» і «Книга Печер» містять докладні описи Дуата. У «Амдуат» і «Книзі Брам» найдетальніше описується подорож Ра в Турі Мільйонів Років. Всі вони містять докладні описи Дуата, супроводжувані рисунками-«іллюстраціями». Не можна не згадати про «Книгу Корови», висіченої на стіні гробниці Мережі I. Вона отримала свою назву із-за того, супроводиться зображенням Небесної Корови (богині неба Нут). Ці тексти містять різні уривки древніх міфів і, що дуже цікаво, згадки про Усесвітній потоп.

Важливо відзначити, що велика частка староєгипетських текстів стосується безсмертя, «тієї найважливішої, центральної ідеї, яка існувала в незмінному вигляді не протязі тисячоліть і складала вісь всього релігійного і суспільного життя в Давньому Єгипті» .

Окрім оригінальних джерел ми дізнаємося про релігійні уявлення древніх єгиптян з творів античних авторів, таких, як Геродот, Плутарх, Страбон, Філон Візантійський .

Особливо багато про міфологію писали Геродот і Плутарх. Геродот таким чином спробував краще розкрити характер єгиптян. Плутарха ж написала ціла праця, присвячена головному міфу єгипетською, – «О Осирісе і Ісиде». Але їх розповіді не завжди достовірні, оскільки найчастіше вони переказували те, що чули від випадкових людей і навряд чи мали доступ до храмових архівів.

Страбон і Філон Візантійський просто описували те, що бачили самі. Але в їх праці зустрічаються описи гробниць і храмів, отже, вони цікаві.

Для розкриття даної теми тут використані роботи відомих дослідників історії Давнього Єгипту. Найцікавіша, на мій погляд, робота М. А. Коростовцева « Релігія Давнього Єгипту», оскільки в ній чудово описуються і пояснюються з наукової точки зору єгипетські похоронні обряди і пов'язані з ними релігійні переконання. Потрібно також відзначити, що ця книга справедливо вважається за кращу вітчизняну монографію, присвяченій релігії Єгипту.

Великий інтерес представляє праця Е. А. Уолліса Баджа «Єгипетська релігія» і «Єгипетська магія» . Це учений зі світовим ім'ям. У своїх роботах він спирається на джерела, дає дуже докладні характеристики предметам своїх досліджень, причому релігійно міфологічна система Єгипту – основна його спеціалізація.

Як повний історичний огляд тут використовувалася праця відомих єгиптологів Д. Бредстеда і Б. Тураєва «Історія Давнього Єгипту» . Він охоплює всю історію Єгипту, зачинаючи з доісторичних часів і закінчуючи арабським завоюванням. Автори підкреслили специфіку розвитку країни, враховуючи особливості її географічного положення, національного характеру, вплив зовнішніх і внутрішніх чинників.

1. Староєгипетські похоронні обряди

Релігія вважається за «невід'ємну частку людського суспільства, і перший світогляд людини» . Можна також сказати, що «жоден чинник життя людини не охоплює до такого ступеня всіх її сторін, як його релігійність» . Це твердження особливе вірно, коли воно стосується древніх цивілізацій, тому для їх об'єктивного дослідження не можна відкидати релігійні переконання людей.

Ця робота присвячена одному з аспектів релігійно-міфологічної системи Давнього Єгипту, де релігія грала провідну роль впродовж всієї його історії. Але найбільш важливим для нас є те, що єгипетська релігія певною мірою вплинула на становлення і розвиток сучасних світових релігій, а, означає, і сучасного суспільства в цілому.

Староєгипетська релігія – явище багатогранне, в ній «зливалися воєдино не лише ідентичні, але і такі, що суперечать, взаємовиключні вірування» різних міст і областей країни, що зародилися в різний час. Число єгипетських божеств, що дійшло до нас, дійсне величезно, але лише про небагато їх них збереглися хоч які-небудь відомості, в основному про головних богів крупних релігійних центрів і «божественних персонажів, не прив'язаних до певних місць, але що грають видну роль в міфах і оповідях. Найбільш важливим, можна сказати «головним міфом єгипетської релігії, що займає центральне місце у всій культурі Єгипту» є міф про Осирісе. Дуже простій на перший погляд, він містить масу суперечностей, розкриваючи тим самим специфіку всієї релігійно-міфологічної системи країни. Геродот неодноразово підкреслював важливість цього культу: «Не всі єгиптяни чтут одних і тих же богів. Але Ісиду і Осиріса чтут все однаково»(Геродот. II. 42.). Суть міфу полягає в наступному. Осиріс був старшим сином бога землі Геба і богині неба Нут. Будучи царем Єгипту, у вікопомні часи, він навчив людей землеробству, садівництву і виноробству, але був убитий своїм завидющим братом Сетом. Йому допомагали 72 змовники (цікава деталь, що саме 72 дні в Єгипті триває зима). Сет наказав виготовити дерев'яний саркофаг, прикрашений золотом і коштовними каменями, так, щоб він відповідав зростанню брата. Коли саркофаг був готовий, Сет і решта змовників влаштували бенкет, на який запросили і Осиріса. В розпал свята кожному з присутніх було запропоновано «приміряти» цей саркофаг. Кому він доведеться якраз, той і отримає його в дарунок. Як тільки в нього ліг Осиріс, змовники закрили кришку, обв'язали саркофаг ременями і кинули в річку. Ісида, дружина Осиріса, відправилися на пошуки його тіла. Після довгих поневірянь їй це удалося, але Сет, дізнавшись про це, шаленів, розрубав тіло Осиріса на чотирнадцять часток і розкидав їх по всьому Єгипту. Ісида знову відправилася на пошуки, в яких їй допомагала сестра Нефтіда. Знайшовши тіло брата, вони почали його оплакувати:

Наближається Ісида

Наближається Нефтіда.

Одна – справа

Інша – зліва

Одна в образі птиці Хатин

Інша в образі птиці Тхерт

Знайшли ми Осиріса

Коли його убив його брат Сет в землі Недіт.

Плачемо по брату своєму

Сумуємо по братові своєму!

Бог Ра зглянувся і дозволив Анубісу, синові Нефтіди і Осиріса, допомогти їм. Анубіс зібрав тіло і набальзамував його чарівними мазями і пахощами, виготовивши тим самим першу мумію. Ісида ж в образі соколицы опустилася на неї, дивним чином зачала і народила сина Хору, якому призначено добитися справедливості: «Про, боги! Я – Ісида, сестра Осиріса! Я народжу сина, і він управлятиме цією землею, він успадкує Гебу, він говоритиме про свого отця, він уб'є Сету, ворога його отця Осиріса!» (Тексти Саркофагів. 307). Подорослішавши, Хор викликав Сету на поєдинок, вимагаючи перед особою богів засудження кривдника і повернення собі батьківської спадщини. Після довгої тяжби він отримав перемогу над ворогом, а потім воскресив отця. Але Осиріс вирішив залишитися царем мертвих і суддею душ на загробному світі, надаючи Хору правити Єгиптом (Плутарх XII – XIX).

Треба відзначити, що розповсюдження цього міфу стало «вирішальним чинником в процесі формування староєгипетського заупокійного культу» .

Розвиток релігійних переконань древніх єгиптян можна прослідити через вивчення їх поховань, зачинаючи з доісторичних часів і закінчуючи часом правління останніх фараонів. Таким чином, староєгипетська релігія нерозривно пов'язана із заупокійним культом. Тому необхідно простежити за зміною похоронних обрядів.

Перші доісторичні мешканці долини Нила з'явилися там не пізніше за 6-е тисячоліття до н.е. Ученими прийнято називати їх меламподами. На даній стадії розвитку вони не мали істотних особливостей. Як і інші древні народи, «вони знаходили божественне в тому, що їх оточувало: земля, небо, зірки, річка, пустеля» . І, залежно від того, доброзичливі або ворожі сили, що оточують їх, з'являлися спочатку добрі і злі духи, потім, пізніше, - боги. Розкопки додинастичних поховань показали, що існувало декілька способів поховання тіла: декілька видів інгумації і кремація.

При інгумації тіла померлих або розрізали на частини, або їх ховали укладеними на бік, головами на південь і загорнутими в шкури газелей, причому могили викладені рогожами. Спроб муміфікації в повному розумінні слова не робилося, але, «спираючись на дослідження доктора Фуке, який виявив в деяких скелетах сліди бітуму, можна передбачити, що за наявності необхідних знань, люди ці робили б набагато більш продумані заходи для збереження тіл померлих» . На думку знаменитого єгиптолога Е. А. Уолліса Баджа, який багато років займався в Єгипті археологічними розкопками, звичай кремації з'явився пізніше. Цікаво, що тіла спалювалися частково, а череп і кістки потім скидалися до ями, при цьому стежили, щоб залишки рук і ніг лежали разом. Бадж вважає, що «розчленовування тіла було, ймовірно, обумовлено бажанням заощадити місце і не дати духу померлого повернутися в селище» .

Необхідно відзначити, що, принаймні, одне тисячоліття ці уявлення співіснували, і, не дивлячись на відмінності, в них є багато спільного: поховання в долинах, в тих, що закриваються понад ямах, головою на південь. Без жодного сумніву, це служить доказом того, що староєгипетські меламподи володіли цілком певними уявленнями про те, що чекає людину після смерті. Потрібно відзначити, що подібні переконання « релігійного порядку були нехарактерні для первісних і напівдиких племен» . Можна з повною упевненістю сказати, що це час зародження і формування міфів про вмираючого і воскресаючого бога, які вилилися в міф про Осирісе, в якому відбилися вірування всього Єгипту. На мій погляд, саме тому його культ був такий популярний повсюдно.

Необхідно відзначити, що, хоча збереження тіла через муміфікацію стало загальноприйнятим, в Книзі Мертвих постійно згадується розчленовування: «Я не погнию, мій образ не зникне, моя голова не буде відокремлена від моєї шиї; мої кінцівки не будуть відокремлені від мого тулуба, і загибель не прийде до мене. Моє тіло буде міцне, воно не загине і не руйнуватиметься на цій землі» (Книга Мертвих. 154). Це явний натяк на нетлінність тіла Осиріса, але його розчленовування в міфі «примушує пригадати звичаї додинастичних єгиптян, які по якихось причинах розчленовували тіла своїх мерців перед похованням» .

Важко сказати, чому переконання жителів Єгипту щодо збереження тіла померлого двічі змінилися. Але ясне одне, переміг звичай зберігати його. Розвивалося мистецтво муміфікації, яке до середини Середнього царства досягає свого розквіту. У Книзі Мертвих того періоду збереження цілісності тіла пояснюється тим, що для воскресіння в світі іншому дух-«двійник» Но повинен дістатися те тіло, в якому жив і, що важливо, обличчя людини. Як єгиптяни прийшли до цього переконання, невідомо, але такі учені як Бредстед і Тураєв передбачають, що їх привели до нього виявлені в сухому піску трупи, що добре збереглися.

Вони також вважають, що муміфікація почала застосовуватися для того, щоб в кам'яних гробницях тіла царів також так само зберігалися. Але не можна упускати деталь, що перші спроби бальзамувати тіло з'явилися ще до будівництва перших гробниць. Так або інакше, до часу правління I-й династії єгипетських фараонів недосконалий спосіб муміфікації вже був поширений разом з уявленнями про безсмертя душі на загробному світі.

У результаті питання про те, як і чому виник звичай муміфікації тіл померлих в Давньому Єгипті, залишається спірним до цього дня. Але більшість учених схиляються до думки, що спочатку все ж виникли певні уявлення про загробний світ, а вже потім – про обов'язкове збереження тіла. Причому збереження тіла було одним з найважливіших кроків до воскресіння. Більш, ніж ймовірно, що в додинастичний період єгиптяни вірили в матеріальне воскресіння, тому в гробницях залишали їжу. Пізніше, не дивлячись на збереження цієї традиції, вже з'являється ідея про те, що матеріальне тіло залишається на землі, а душа знаходить спокій в світі іншому: «Ра отримує тебе душею на небі, тілом на землі» (Тексти Пірамід. 582).

На сьогоднішній день можна не сумніватися в одному, все наявні джерела свідчать, що в династичну епоху була прийнята муміфікація, оскільки єгиптяни вірили, що в матеріальному тілі «росте і розвивається духовне тіло, так зване Саху» . Воно мало форму того тіла, з якого народилося і було безсмертне, в нім жила душу людини.

В період Древнього Царства староєгипетський похоронний обряд отримує подальший розвиток. На початку, наскільки можна судити по розкопках, могили простих єгиптян були двох типів. Землеробів Нижнього Єгипту ховали в їх житлах, пізніше почали будувати для них «удома мертвих» на околиці селища. У Верхньому Єгипті утримувалася традиція якнайдавніших поховань в піщаних ямах. Гробницями привілейованих класів єгипетського суспільства сталі «мастаби – ями в піску з піщаним насипом, укріпленою кам'яною кладкою» .

Але Древнє царство, поза сумнівом, найцікавіше тим, що саме в цей період були побудовані знамениті єгипетські піраміди. Цей період нам особливо цікавий тим, що з'являються перше джерело по релігійних уявленнях в Єгипті – «Тексти пірамід».

Повернемося знову до культу Осиріса. Невідомо, яку форму мала його історія в ранніх династіях, і чи був він тоді богом воскресіння, але у дослідників є всі підстави вважати, що за часів IV династії він «займав положення бога і судді тих, хто з його допомогою повстав з мертвих» . І в подальші епохи він втілював в очах древніх єгиптян ідею істоти, що була одночасно і богом і людиною, випробувала страждання і смерть. Тому, на їх думку, він був здатний співчувати і допомагати людям в хворобі. Він був прикладом перемоги над смертю. Людській природі властиво вірити тому, хто дарил надії на краще. Жителі Давнього Єгипту не були виключенням. Цим, на мій погляд, і пояснюється подібна популярність у них культу Осиріса і інших, пов'язаних з ним вірувань.

Що стосується способів муміфікації, вони все більш удосконалювалися і досягли своєї найвищої точки до кінця Середнього царства. У цей період царські поховання почали робити вже не у величезних пірамідах, а в захованих в горах гробницях. Крім того, це час формування класичної «Книги Мертвих» і, отже, традицій, безпосередньо пов'язаних з нею. Ці традиції стали пануючими і в період Нового царства, яке по праву вважається за епоху повного розквіту староєгипетської цивілізації.

Дуже важливо відзначити, що похоронні обряди, які остаточно оформилися в епоху Середнього царства, проіснували аж до виникнення християнства. Зі всіх цих уявлень і вірувань можна зробити вивід, що саме страшним злом для древнього єгиптянина було зникнути зовсім, тому вони прагнули зберегти тіло померлого як застава отримання нового життя.

Отже, як вже відмічалося, все земне життя єгиптянина було підготовкою до життя замогильного. Але після смерті воскресало не фізичне тіло, а душа людини. Таким чином, можна повною мірою погодитися з Геродотом, що писав, що «єгиптяни перші навчили людей тому, що душа людини безсмертна» (Геродот. II. 123).

Але для того, щоб душа потрапила в Поля Іалу (своєрідний єгипетський рай), як сама людина, так і його родичі, повинні були зробити дуже багато що: побудувати гробницю, замовити ушебти (зображення слуг, які на тому світі виконуватимуть всю роботу за померлого), належним чином набальзамувати тіло покійного, належним чином виконати всі обряди, точніше покликати для цього жерців. Але для того, щоб людина напевно знайшла нове життя, було необхідно покласти в саркофаг сувій Книги Мертвих. Основне її призначення – відкрити шлях до вічної і життя, допомогти здолати перешкоди, попередити про загрожуючу небезпеку душу померлого.

Отже, друзі і родичі покійного прагнули в найдрібніших подробицях відтворити похоронні обряди, які, згідно традиції, були проведені над тілом Осиріса, оскільки вірили, що тільки так можуть забезпечити померлому вічне життя.

Але, не дивлячись на те, що не завжди всі церемонії могли бути виконані, будь-яка душа опинялася в Царстві Мертвих, але далеко не кожною удавалося потрапити на Замогильний суд, оскільки а шляхи до нього її чекали страшні випробування і важкі перешкоди. Про це нам і свідчить Книга Мертвих.

Для того, щоб потрапити на суд Осиріса, душа повинна пройти через три етапи. Перший – сходження в підземний світ, де живуть демони. Необхідно пройти через дев'ять дверей, що охороняються ними, для цього необхідно знати спеціальні заклинання-ключі, вони були написані в Книзі Мертвих. Заклинання-ключ – це молитва-вихваляння великих богів.

Часто в цій якості виступали гімни богам. Але демони, які охороняють двері, – це «ні що інше, як ті зв'язки, які ще існують біля душі із земним життям» . Найбільше випробування – проходження через дев'яті двері, де відбувалася зустріч із змієм, кільця якої – прихильність до самого світу жвавих. Другий етап – перебування в серці підземного миру, де людина зустрічалася зі своєю власною тінню. Демони тьми – це віддзеркалення його недоліків. Вони краяли душу, і було необхідно, щоб сила світла виявилася сильнішою за свою тінь. Третій етап – перетворення. За образом і подобою Ра душі необхідно пройти через дванадцять годинників дня (звідси і єгипетська назва Книги Мертвих – «Книга виходу душі при світлі дня»). Якщо душа минала ці випробування, вона опинялася в чертозі Два Маат (істини), тобто на Суді Осиріса. На мій погляд, його можна назвати фільтром праведних душ, оскільки праведність є «показник чистоти серця» . На Замогильному суді померлого чекає сам повелитель Царства мертвих Осиріс, до якого звернені такі слова: «Преклоняюся перед тобою, про ти, великий Бог, ти – повелитель двох богинь Маат! Я прийшов до тебе, об мій Владика, і я змусив себе прийти сюди і споглядати твою красу. Я знаю тебе, і я знаю твоє ім'я, і я знаю імена соку двох богів, що живуть з тобою в цьому чертозі як варта грішників і що п'ють їх кров, коли вирішується доля їх перед особою Твоїм. Я прийшов до тебе і приніс Маат, і я знищив зло» (Книга Мертвих. CXXV). Потім померлий читає так звану «Сповідь заперечень», яка вважається за єгипетський еталон моральних норм. Ось її невеликий уривок:

Я не чинив зла.

Я не чинив поганого.

Я не кощунствував.

Я не піднімав руку на слабкого.

Я не був причиною недуги.

Я не був причиною зліз.

Я не вбивав.

Я не наказував вбивати.

Я нікому не заподіював страждань.

Я не здійснював перелюбства.

Я не лихословив.

Я не віднімав молока від вуст дітей

Я не чинив перешкод богові при виході.

Я чистий, я чистий, я чистий, я чистий! (Книга Мертвих. 125)

Після того, як померлий вимовляв ці слова, відбувалося зважування серця. На одну чашу вагів клалося перо, а на іншу – серце померле. Якщо серце не важче за перо, то душа людини виправдовувалася, якщо ж ні, його серце пожирало чудовисько Амма.

Після того, як людину визнавали праведною, він отримував безсмертя і ототожнювався з верховними богами – Ра і Осирісом: « Я володар тих, хто воскресив з мертвих, Повелитель тих, що виходять з тьми, чиї обличчя – з дому мертвих. Повелитель святилища, що стоїть в центрі Землі. ВІН – ЦЕ Я, А Я – ЦЕ ВІН. ( Книга Мертвих. LXIV). Таким чином, кінцева мета всього людського життя – з'єднатися з Богом і існувати з тієї миті в цьому єднанні цілу вічність, будучи нею самою: «Я є День Вчорашній, День Сьогоднішній і День Завтрашній, і я здатний відродитися до нового життя» (Книга Мертвих. LXIV).

Сюжет Замогильного суду, представлений нам в Книзі Мертвих, – це кінцевий результат багатовікового формування релігійних представлень древніх єгиптян про добро і зло, враховуючи, що земне життя для них – це лише підготовка до життя вічного. Поважно відмітити, що в цілому, подорож душі в Царстві Мертвих – це ні що інше як боротьба людини з самим собою, точніше з тим злом, яке є в кожному. Тому я наважуся зробити вивід, що в єгипетських релігійних уявленнях

Добро і Зло неподільні, а лише є невід'ємною часткою людської суті. Отже, життя людини – це боротьба із злом усередині себе, що і знайшло своє віддзеркалення в староєгипетських уявленнях про загробний світ.

Потрібно сказати, що ці уявлення по суті своїй дуже нагадують християнські вірування. Тому у нас є всі підстави вважати, що між релігією Давнього Єгипту і християнством існує тісний зв'язок. Доказом цьому служить той факт, що ніде в світі «християнство не знайшло людей, чия свідомість було настільки добре підготовлено до сприйняття його учення, як в Єгипті» . Образ Осиріса як вмираючого і воскресаючого бога вливається в образ Ісуса Хріста. Навіть після ухвалення християнства вони продовжували муміфікувати померлих і впродовж довгого часу поєднували атрибути Христа з атрибутами древніх богів. Тим більше що тільки сліпим не побачить зв'язку єгипетської «Сповіді заперечень» і біблейських заповідей.

До кінця 4-го тисячоліття до н.е. Єгипет склався як централізована держава. Він став центром високорозвиненої цивілізації, де процвітали філософія і література, архітектура і мистецтво, наука і медицина, сформувалися системи управління і організації суспільства. Завдяки вигідному географічному положенню і виходу до Середземного моря, у єгиптян з якнайдавніших часів існували зв'язки з жилим світом, які постійно розширювалися, а досягнення цивілізації Давнього Єгипту збагатили всю світову цивілізацію. Релігійно-міфологічна система цієї країни залишила помітний відбиток в сучасних релігіях і, відповідно, в багатьох релігійних традиціях сучасного суспільства. Поважно звернути увагу на той факт, що єгипетська «Сповідь заперечень», своєрідний показник моралі староєгипетського суспільства, який датується початком 3-го тисячоліття до н.е., з мінімальними змінами збереглася у наш час в найрізноманітніших релігійних течіях. На мій погляд, це указує на той факт, що «Сповідь заперечень» є найбільш універсальною збіркою моральних норм і до цього дня.

Для нас знання уявлень древніх єгиптян про життя на загробному світі необхідні, оскільки самі вони були переконані, що земне життя – це лише коротка мить, як би переддень «життя вічною», а, отже, її жалюгідна подібність. Тому, маючи уявлення про ідеал, легко передбачити, що була реальністю. А укупі з іншими письмовими джерелами і археологічними даними у учених з'являється можливість якнайповніше відтворити картину життя Давнього Єгипту.

Не можна також не відзначити, що єгиптяни провели грань між добром і злом і відразу ж її стерли. Своїми уявленнями про загробний світ і Суд Осиріса вони довели нерозривність і взаємозв'язок добра і зла, що, втім, легко пояснити природними умовами країни: вічний контраст безплідної пустелі і животворящого Нила.

Не дивлячись на те, що все життя єгиптяни готувалися до смерті, вони залишалися самими життєлюбними і життєрадісними людьми. Таким підходом до життя цивілізація Давнього Єгипту подає нам, новому поколінню, приклад того, як прагнути до добра і світла, не дивлячись на тяготи повсякденного життя.

1.    Геродот. История: В 9-ти книгах. / Пер. и прим. Г. А. Стратановского. – М., 1993.

2.    Древнеегипетская Книга Мертвых. Слово устремленного к Свету. Пер. и комм. А. К. Шапошникова. – М., 2002.

3.    Древнеегипетские религиозные тексты. Пер. и комм. О. И. Павловой. – М., 1999.

4.    Плутарх. Об Осирисе и Исиде. / Пер. Н. Н. Трухиной; Под ред. А. И. Козаржевского // ВДИ. 1977. №3 – 4.

5.     Уоллис Бадж Е. А. Путешествие души в Царстве Мертвых. Египетская Книга Мертвых. – М., 1997.