Курсовая работа: Бандитизм

ПЛАН

Вступ...........................................................................................................3 – 4;

1. Поняття та сутність бандитизму.........................................................5 – 7;

1.1. Об’єкт та об’єктивна сторона бандитизму.....................................8 – 12;

1.2. Суб’єкт та суб’єктивна сторона бандитизму........................................13;

2. Розмежування банди, злочинної організації та інших форм та видів співучасті..........................................................................................14 – 17;

3. Боротьба з бандитизмом................................................................18 – 21;

4. Покарання за злочин (бандитизм)..................................................22 – 23;

5. Задача № 1.................................................................................................24 – 25;

6. Задача № 2.................................................................................................26 – 29;

Висновки........................................................................................................30 - 31;

Список використаних джерел.....................................................................32 - 33   .


ВСТУП

Організована злочинність становить небезпеку як для життя та здоров’я громадян, їх майна так і для держави в цілому. Банда є одним із різновидів злочинної організації, вона крім загальних ознак злочинної організації, містить ще й специфічні риси, такі як: озброєність та мету нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих громадян.

Бандитизм (ст. 257 КК) в Україні є небезпечним для економічного та соціального розвитку українського суспільства. Бандитизм, є небезпечним, як для особистої безпеки громадян так і для їх майна, крім того, для нормального функціонування державних, комерційних чи інших організацій.

Актуальність теми, моєї курсової роботи полягає у тому, що кримінально-правове регламентування відповідальності за такий вид злочину, як бандитизм та кримінологічний зміст його розуміння були, і деякою мірою залишаються й на тепер, недостатньо чіткими й прозорими для одноманітного тлумачення та практичного застосування правоохоронними органами. Особливу суспільну небезпеку становлять злочини, які здійснюються організованими, стійкими, озброєними групами – бандами: вбивства, в тому числі за наймом, захоплення заручників, викрадення людей, вимагання, розбійні напади.

При цьому, в законодавчій практиці подібні справи викликають досить велику кількість суперечок та труднощів, оскільки, в більшості випадків ці справи містять багато епізодів, велику кількість учасників банди, вимагають виконання великої кількості слідчих дій, призначення та виконання складних експертних досліджень. Проаналізувавши слідчу та судову практику в Рівненській області, по справах про бандитизм, я зробила висновок, що нерідко в процесі попереднього слідства та розгляду справи у суді виникають складнощі при кваліфікації злочинів, відмежування бандитизму від суміжних складів злочинів. На підтвердження вище наведеного, данні, які були мені наданні в Управлінні по боротьбі з організованою злочинністю в Рівненській області, свідчать про те, що за останній рік в Рівненській області не було порушено жодної кримінальної справи за статтею 257 КК (Бандитизм). А за офіційною статистикою Міністерства внутрішніх справ України за 2006-2007 роки, загалом по Україні було розкрито у 2006 році - 17, а у 2007 році - 27 кримінальних справ за статтею 257 КК (Бандитизм). [6]


1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ БАНДИТИЗМУ

Стаття 257 Кримінального кодексу України: організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваною нею нападі.

Крім ст. 257, Кримінальний кодекс України містить декілька інших об’єктивно схожі за своїм кримінально-правовим змістом статті, що також регулюють питання відповідальності за створення і участь у визначених організаціях, групах, формуваннях. Це призводить до конкретизації змісту статті стосовно регулювання бандитизму, більш чіткого відокремлення бандитських нападів з сукупності подібних до них злочинів таких, як п. 4 ст. 258 – Створення терористичної групи, ст. 255 – Створення злочинної організації, ст. 260 – Створення не передбачених законом воєнізованих та збройних формувань.

Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”, дає наступне визначення у п.17 - „Бандою необхідно визнавати озброєну організовану групу або злочинну організацію, яка попередньо створена з метою вчинення кількох нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб або одного такого нападу, який потребує ретельної, довготривалої підготовки.

Банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів, щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об'єднання набуло всіх обов'язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об'єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Якщо перший, а також наступні злочини були вчинені до набуття об'єднанням усіх обов'язкових ознак банди, ці злочини за наявності до того, підстав, необхідно визнавати такими, що вчинені організованою групою чи злочинною організацією. [4]

Оскільки ст. 257 КК, передбачено відповідальність за організацію банди, а не за організаційну діяльність щодо її створення, дії обвинувачених можна кваліфікувати як закінчений бандитизм лише у випадках, коли банду дійсно було організовано. Організаційна ж діяльність, яка не дала такого результату, може розцінюватись як замах на бандитизм.

Назва "організація" (фр. Organization — будова, структура чогось) — дія за значенням організовувати, організувати і організуватися, організовуватися:

1) об’єднання людей, суспільних груп, держав на базі спільності інтересів, мети, програми дій і т. ін.;

2) особливості будови чого-небудь, структура;

3) фізичні та психічні особливості окремої особи [3, с. 739].

Термін "організовувати" означає:

1) створювати, заснувати що-небудь, залучаючи до цього інших, спираючись на них;

2) здійснювати певні заходи громадського значення, розробляючи їх підготовку і проведення (забезпечувати, влаштовувати що-небудь, вишукуючи для цього необхідні можливості) роздобувати, діставати або готувати що-небудь для когось;

3) згуртувати, об’єднувати кого-небудь з певною метою (зосереджувати, мобілізувати, спрямувати когось на що-небудь);

4) чітко налагоджувати, належно впорядковувати що-небудь [3, с. 740].

Отже, можна визнати як організацію сукупність людей, груп, об’єднаних для досягнення будь-якої мети, вирішення поставленого завдання на основі принципу поділу праці, розподілу обов’язків та ієрархічної структури. І тоді — організованість означає внутрішню впорядкованість, погодженість і взаємодію складових ланок системи. Щодо предмета нашого обговорення організованість, з об’єктивної сторони, може характеризуватись дуже широким комплексом ознак: обов’язковим визначенням і формулюванням цілей спільної діяльності, ретельним продумуванням і плануванням злочинних акцій, чітко вираженою ієрархічною структурою і розподілом ролей між співучасниками, внутрішньою твердою дисципліною з незаперечним підпорядкуванням по вертикалі, активною діяльністю організаторів, продуманою системою матеріального забезпечення знаряддями та засобами здійснення злочину, спеціалізацією функцій співучасників і самої злочинної організації, створенням так званого "общака" для фінансової підтримки діяльності співтовариства, відпрацьованими схемами відмивання "брудних" грошей і їхнім вкладенням у різні проекти, створенням системи протидії різним заходам соціального контролю, включаючи забезпечення безпеки як членів співтовариства, так і співтовариства в цілому, встановлення зв’язків з корумпованими особами державного апарату тощо.

Бандитські напади найчастіше вчинюються для заволодіння майном. Проте цілком можливі та відомі судовій практиці напади, поєднані із знищенням або пошкодженням майна, вбивствами, заподіюваннями тілесних пошкоджень, зґвалтуваннями, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту тощо.

1.1  ОБ’ЄКТ та ОБ’ЄКТИВНА СТОРОНА БАНДИТИЗМУ

Для встановлення складу бандитизму, необхідно насамперед з'ясувати наявність банди. Ознаками, що характеризують об’єкт бандитизму є: громадська безпека (стан захищеності громадянського суспільства, який характеризується відсутністю небезпеки для життя та здоров’я людей, майнових прав, нормальної діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від їх форми власності, цілісності та збереження матеріальних цінностей).

Об’єктивна сторона бандитизму, може існувати у трьох формах:

1). Організація озброєної банди (згідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – до обов’язкових ознак, які свідчать про організацію банди є мета цієї діяльності, а саме вчинення нападів та озброєність її учасників або хоча б одного з них (у випадку озброєності одного з учасників інші учасники банди мають знати про це й усвідомлювати можливість застосування зброї під час нападів), організація такого об’єднання утворює склад бандитизму не залежно від того, чи встигли його учасники здійснити хоча б один із намічених нападів).

2). Участь у банді (згідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – участь у банді слід розуміти не тільки як безпосереднє здійснення нападів, а й сам факт вступу особи до неї чи вчинення будь-яких дій, спрямованих на створення сприятливих умов для її функціонування (надання транспортних засобів, приміщень, здійснення фінансування та матеріально-технічного забезпечення, постачання зброї, підшукування об’єктів нападу, зберігання зброї, злочинно набутого майна, коштів тощо), пороте в будь-якому разі участь у банді (як форма бандитизму) обов’язково передбачає членство особи у цьому об’єднанні, яке набувається шляхом вступу до нього, вчинення зазначених дій особою, яка не є учасником банди, належить розцінювати як пособництво у бандитизмі).

3). Участь у нападі вчинюваному бандою (згідно п.п. 24, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – нападом озброєної банди є дії, спрямованні на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування, напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні. Участь у вчинюваному бандою нападі може брати й особа, яка не входить до її складу, проте дії такої особи можна кваліфікувати за ст..257 КК тільки в тому разі, коли вона усвідомлювала, що є учасником нападу, яки вчинює банда, якщо ж зазначена особа, не брала безпосередньої участі у нападі, а лише якимось чином сприяла у його вчиненні, її дії слід вважати пособництвом., особи, які не були учасниками банди і не усвідомлювали факту її існування, але в будь-який спосіб сприяли у вчинення нею нападу, несуть відповідальність за злочини, що охоплювався їхнім умислом.)

До обов’язкових ознак банди, згідно п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – належить стійкість, яка полягає в здатності забезпечити стабільність і безпеку свого функціонування, тобто ефективного протидіяти факторам, що можуть її дезорганізувати, як внутрішнім (наприклад, невизнання авторитету або наказі окремих керівників, намагання окремих членів об’єднання відокремитись чи вийти з банди), так і зовнішнім (недотримання правил безпеки щодо дій правоохоронних органів, діяльність конкурентів по злочинному середовищу).

За критерій стійкості А.А. Герцензон, В.Д. Меншагін, А.Л. Ошерович, А.А. Піонтковський пропонували розглядати кількість запланованих та вчинених злочинів [5, с. 128].

Російський вчений-юрист Л.Д. Гаухман одним з елементів стійкості групи вказує наявність організатора групи. Саме організатор, на його думку, — включаючи керівника, розробляє план злочинних дій, розподіляє ролі між членами групи, направляє та коригує їхні дії підтримує дисципліну в групі та інше [7, с. 154].

Термін "стійкість" також можна розкрити за допомогою інших термінів. Семантичний аналіз показує, що термін стійкість означає твердість, завзятість і стабільність. При цьому, стабільність означає міцність і постійність, міцність — наявність сильних внутрішніх зв’язків, стабільність і твердість, твердість — міцність, силу, непохитність, рішучість і завзятість. Об’єднавши їх, можна дати таке визначення: стійкість злочинної організованої групи означає, що вона має постійний склад учасників з наявністю сильних зв’язків між ними і високої організованості, а також одностайності при прийнятті рішень та послідовності у здійсненні злочинних дій [8].

Ще однією обов’язковою ознакою банди, є наявність в ній декількох, а саме, трьох і більше суб’єктів. (Частини 3 (організована група), 4 (злочинна організація) стаття 28 КК, тому, що банда є одним із різновидів).

Спільна мета учасників банди, з метою вчинення нападів на підприємства, установи, організації та громадян, є ще однією, з обов’язкових ознак бандитизму. Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” - банду слід вважати створеною з моменту досягнення її учасниками згоди щодо вчинення першого нападу за наявності планів щодо подальшої спільної злочинної діяльності такого ж характеру та за умови, що об’єднання набуло всіх обов’язкових ознак банди. При цьому не має значення, передувала створенню банди стадія існування об’єднання як організованої групи або злочинної організації чи банда одразу була створена як така.

Спосіб вчинення нападу, згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – нападом озброєної банди є дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства до потерпілого чи створення загрози його застосування. Такий напад вважається здійсненим і в тих випадках, коли члени банди не застосовували зброї, яка перебувала в їх розпорядженні.

Озброєність – обов’язкова ознака банди, якщо хоча б у одного з її учасників є будь-яка вогнепальна або холодна зброя, за умови, що інші члени групи знають про неї та розуміють, що вона може бути застосована під час нападів (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями”).

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – зазначено, що навіть у випадку коли, ще не створена банда а є лише або стійке об’єднання або організована група або злочинна організація, які, щоб дістати зброю, вчиняють напади на військовослужбовців, працівників правоохоронних органів тощо. То вже у момент нападу з метою заволодіння зброєю ці об’єднання стають бандою, оскільки в такий спосіб її члени озброюються.

При вирішенні поняття зброї слід керуватись роз’ясненнями, які містяться у п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – де зазначено, що у випадках, коли для вирішення питання про належність відповідних предметів до зброї, потрібні спеціальні знання, то у справі назначають експертизу, яку проводять у спеціальних експертних установах. А питання про придатність зброї до використання за цільовим призначенням вирішується за лише за участю спеціаліста.

При нападі не обов'язково використовувати зброю, важливо, що зброя була у розпорядженні банди і могла бути застосована.

Якщо зброя не була вилучена, а винні або заперечують сам факт наявності у них зброї або заявляють, що вона була негідною (поламана або імітація), то для доказування озброєності банди пріоритетними стають наявні матеріальні сліди застосування зброї як при нападах, так і за некримінального використання (випробування) [9].

Для озброєння банда може використовувати напади для незаконного заволодіння вогнепальною, гладкоствольною, холодною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями, радіоактивними матеріалами, тощо або банда може придбати, або виготовити, або відремонтувати. То відповідно, ці дії необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 КК (бандитизм) і ст. 262 КК (викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем) або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами).

Дії учасників банди, пов’язанні з незаконним носінням, зберіганням, ремонтом та передачею (один одному) предметів, якими вона озброєна, є складовим елементом бандитизму і додаткової кваліфікації за ст. 263 КК не потребує. [4]

1.2. СУБ’ЄКТ ТА СУБ’ЄКТИВНА СТОРОНА БАНДИТИЗМУ

Банда — це група осіб, тобто об'єднання трьох і більше осіб, кожна з яких згідно з законом може бути суб'єктом бандитизму.

Суб¢єктом бандитизму - є особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку (ч.2 ст. 22 КК).

Обов'язковою умовою притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинене суспільно-небезпечне діяння є осудність (ст. 19 КК).

Неосудна особа внаслідок хронічного або тимчасового психічного розладу, слабоумства або іншого хворобливого стану своєї психіки не може правильно усвідомлювати характер дій, що ним чиняться, або керувати ними. Тому такі особи не можуть розглядатися як учасники банди, так як для участі в банді необхідна попередня спільна домовленість про вчинювані в майбутньому дії, адекватна їхня оцінка й усвідомлення того, що вони є суспільно небезпечними. Якщо для вчинення нападу керівник банди залучає неосудну особу, має місце опосередковане заподіяння шкоди і керівник повинний відповідати за ті конкретні дії, що були вчинені неосудними [10].

З суб'єктивного боку бандитизм характеризується прямим умислом. Це означає, що свідомістю члена банди або особи, яка бере участь у бандитському нападі, повинні охоплюватися всі зазначені вище об'єктивні ознаки банди та місце власних дій в організації банди або участі в ній, у вчинюваних нею нападах. Бандитизм передбачає також бажання брати участь у цих діях. Якщо особа бере участь у нападі, не знаючи, що напад здійснюється бандою, то відповідальність настає лише за той конкретний злочин, який вчинила ця особа.

Прямим умислом повинна охоплюватися загальна ціль створення банди - організатори й учасники банди бажають вчинювати напади на підприємства, установи, організації, громадян. Умисел же - стосовно конкретних наслідків нападу, наприклад до позбавлення життя людей, може бути як прямим, так і непрямим [11] .


2. РОЗМЕЖУВАННЯ БАНДИ, ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ІНШИХ ФОРМ ТА ВИДІВ СПІВУЧАСТІ

 

Щодо співвідношення схожих за своїм кримінально-правовим та кримінологічним змістом з бандитизмом таких статей КК України, як ст. 258 "Терористичний акт" та ст. 260 "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань". Особливо варто звернути увагу на окремі пункти цих статей, в яких йдеться про створення таких угруповань та про участь у їхній діяльності. І дійсно, якщо врахувати всі аспекти й визначити, що бандитизмом слід вважати організацію озброєної банди (тобто нападницької, озброєної, налаштованої на тривалу діяльність організованої групи або злочинної організації), участь у ній і участь у вчинюваному нею нападі, то постає досить складне питання: як відмежувати терористичну групу або незаконне воєнізоване формування від банди. Адже як ті, так і інші можуть створюватися для нападів чи інших злочинів, є озброєними, можуть бути налаштованими на тривалу злочинну діяльність, мати доволі різні рівні своєї організованості тощо. Крім того, всі вищевказані статті щодо факту організації подібних злочинних утворень або участі у них чи в їхній діяльності, так само як і бандитизм, носять формальний характер і не потребують для своєї закінченості настання матеріальних наслідків. До речі, з цього приводу в наукових колах під час розробки проекту кримінального кодексу існували певні сумніви. Наприклад, С.Б. Гавриш висловлював сумніви щодо необхідності криміналізації відповідальності саме за створення терористичної групи, мотивуючи це вже передбаченою відповідальністю за тероризм, вчинений за попередньою змовою групою осіб [13]. Тож, фактично єдиною ознакою, що розмежовує ці кримінально-правові склади, є основна мета діяльності того чи іншого угруповання. Тобто і тероризм, і організація незаконних воєнізованих формувань мають за основну мету не вчинення окремих нападів як таких, а лише використовують ці напади чи інші злочини як спосіб (інструмент) для досягнення інших цілей (політичних, економічних, соціальних тощо), при цьому такі злочинці можуть ставити мету корисливої наживи, якщо трапиться така нагода. До того ж ця основна мета має бути не просто будь-якою, а окремим чином законодавчо визначеною, як це, приміром, певною мірою зроблено щодо тероризму в п. 1 ст. 258 КК України і, на жаль, поки що не зроблено щодо незаконних воєнізованих формувань.

Детально питання щодо співвідношення тероризму та організованої злочинності вивчає, зокрема, В. Ліпкан [13]. Що ж до питання чіткого визначення родового об`єкта тероризму та його класифікації, то на сьогодні з цього приводу існує дуже багато різних думок та наукових пропозицій.

В. Ліпкан вважає, що тероризм є багатооб`єктним злочином, який посягає й на громадську безпеку (основний об`єкт), і на життя, здоров`я та права громадян (додатковий об`єкт), і на відносини власності (теж додатковий об`єкт) тощо [14]. Звичайно, визначити всі цілі, які могли б переслідуватися тими чи іншими терористичними групами, неможливо через надто широкий їх діапазон. Потрібно визначити цільові напрями злочинного терористичного спрямування злочинних дій, основні орієнтовні способи їх вчинення, а решту конкретизації залишити на розсуд правоохоронців щодо того чи іншого випадку.

Аналогічно має вирішуватися й колізія щодо створення незаконних воєнізованих збройних формувань через істотну змістовну ідентичність існуючих і в цьому разі проблем. Тобто основою відмежування цього кримінально-правового складу від бандитизму слід вважати також наявність іншої основної мети (як правило, політичної) у такого воєнізованого чи збройного формування й використання ним нападів лише як способу (інструмента) для її досягнення. Лише за допомогою цього методу можна відрізнити збройне формування в контексті примітки № 2 до ст. 260 КК України "Створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань" від банди.

Збройний розбій (ст. 187 КК) організованою групою - це напад із застосуванням зброї або предметів, використовуваних у якості зброї. У бандитизмі ознаки складу інші: створення стійкої озброєної групи з метою напади на громадян або організації, а також керівництво нею або участь у такій групі.

Розбій від бандитизму відрізняється за такими ознаками: бандитизм - це завжди застосування зброї, а розбій може бути вчинений і без зброї; в розбої зброя повинна використовуватися по призначенню, для бандитизму необхідно лише наявність зброї (розбійний напад кваліфікується в тих випадках, коли зброя застосована в ході нападу, напад збройної банди вважається таким, що вчинений, і тоді, коли наявна в членів банди зброя не застосовувалася)[15]; розбій може бути вчинений однією особою, а бандитизм - тільки збройною групою; при розбої, на відміну від бандитизму може застосовуватися не тільки зброя, але й інші предмети, що використовуються в такій якості; спеціальною ознакою банди є створення озброєної групи для вчинення нападів, і на відміну від групи розбійників банда - це стійка група.

Бандитизм від організованого збройного розбою відрізняється рівнем організованості і згуртованості, а також більш широким діапазоном цілей.

На відміну від розбою, вчинюваного за попереднім зговором групою осіб, при організації банди ніколи не буває елементу стихійності або випадковості. Банда — це більш організоване і стійке злочинне формування: її справами звичайно "заправляють" один або кілька організаторів, попередній зговір учасників доповнюється розподілом ролей (включаючи періоди між вчиненням нападів), круговою порукою, з елементами ієрархії (підлеглості й дисципліни), створенням матеріального фонду для потреб банди в цілому та окремих її учасників (як за рахунок коштів, добутих бандою злочинним шляхом, так і за рахунок добровільних внесків її членів).

У озброєному розбої, вчиненому організованою групою, завжди встановлюється корислива спрямованість - розкрадання чужого майна. У складі бандитизму мета діяльності ширше: напад на громадян або організації. Сам такий напад більш небезпечно, тому що являє загрозу не тільки для власності громадян, але і для їхньої особистої безпеки, нормального функціонування держави, комерційних або інших організацій.

Від інших організованих груп банда відрізняється своєю озброєністю і злочинними цілями - вчинення нападів на громадян та організації.


3. БОРОТЬБА З БАНДИТИЗМОМ

 

Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року, визначає головні напрями загальнодержавної політики та організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю. [16]

Згідно з цим законом, основними напрямами боротьби з організованою злочинністю в Україні є:

-                 створення правової основи, організаційних, матеріально-технічних та інших умов для ефективної боротьби;

-                  організація міжнародного співробітництва у цій сфері;

-                 виявлення та усунення або нейтралізація негативних соціальних процесів та явищ, що породжують організовану злочинність, зокрема і бандитизм;

-                 виявлення, розслідування, припинення і запобігання правопорушенням, вчинюваним учасниками організованих злочинних угруповань, притягнення винних до відповідальності;

-                 забезпечення відшкодування шкоди фізичним та юридичним особам, державі;

-                 запобігання встановленню корумпованих зв'язків з державними службовцями та посадовими особами, втягненню їх у злочинну діяльність;

-                 протидія використанню учасниками організованих злочинних угруповань у своїх інтересах об'єднань громадян і засобів масової інформації;

-                 запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом, використанню суб'єктів підприємницької діяльності для реалізації злочинних намірів.

1. Систему державних органів, які здійснюють боротьбу з організованою злочинністю, становлять:

а) спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи;

б) державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій.

2. До державних органів, спеціально створених для боротьби з організованою злочинністю, належать:

а) Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України;

б) спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України;

в) спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України.

В разі необхідності Верховною Радою України на постійній або тимчасовій основі можуть бути створені й інші спеціальні органи для боротьби з організованою злочинністю.

3. До державних органів, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю, належать:

а) органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України, крім зазначених у пункті 2 цієї статті;

б) органи прокуратури України;

в) митні органи і органи Державної прикордонної служби України;

г) органи державної податкової служби та державної контрольно-ревізійної служби;

д) органи і установи виконання покарань;

е) розвідувальний орган Міністерства оборони України;

є) Служба зовнішньої розвідки України.

Для забезпечення боротьби з бандитизмом закон надає право використовувати: негласних співробітників: штатних, нештатних, які вводяться під легендою прикриття, членів організованих злочинних угруповань залучати до співробітництва на підставі письмового доручення або можливості їх часткового або повного звільнення від кримінальної відповідальності, використовувати спеціальні технічні засоби. Для прийняття ефективних заходів боротьби з бандитизмом, правоохоронні органи повинні мати можливість здійснювати систематичний збір та аналіз інформації з усіх відповідних джерел, щоб використовувати оперативні дані як у стратегічних, так і тактичних цілях. Підготовка оперативних даних потребує отримання, обробки та аналізу великого обсягу інформації про осіб та організації, які підозрюються у причетності до вчинення злочину. Методи, що застосовуються для отримання й використання такої інформації, мають бути регламентовані законодавством.

На даний час в Україні існує низка законодавчих актів, які спрямовані на боротьбу з організованою злочинністю, в тому числі і з її різновидом, бандитизмом, а саме:

·              Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"

·              Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність"

·              Закон України "Про прокуратуру"

·              Закон України "Про Службу безпеки України"

·              Закон України "Про міліцію"

·              Закон України "Про державну податкову службу в Україні"

·              Закон України "Про митну справу в Україні"

·              Закон України "Про адвокатуру"

·              Закон України "Про статус суддів"

·              Указ Президента України "Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян"

·              Указ Президента України "Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією". Та інші.

Система нормативних актів України щодо зазначеної проблематики концептуально поділяється на дві підсистеми: підсистему норм прямого регулювання та підсистему норм опосередкованого регулювання.

До підсистеми норм прямого регулювання відносяться норми в яких категорія "організована злочинність" вживаються безпосередньо. До підсистеми норм опосередкованого регулювання відносяться норми в яких зміст зазначеної категорії розглядається в контексті категорій "злочинність", а також випливають зі змісту норм, застосування яких, в аспектах проблематики, має профілактичний, запобіжний, попереджувальний, охоронний, комунікативний (інформаційний) характер.

В сучасному законодавстві України системоутворюючим нормативним актом, щодо прямого регулювання боротьби з організованою злочинністю, як інституції публічного права, можна вважати Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю". [16]


4. ПОКАРАННЯ ЗА ЗЛОЧИН (БАНДИТИЗМ)

 

Згідно статті 257 КК, організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі, караються позбавленням волі на строк від п’яти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна.

Покарання у виді конфіскації майна (додаткове покарання), полягає у примусовому безоплатному вилученні майна або його частини (це майно повинно належати засудженому) у власність держави. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (ст. 59 КК).

Перелік обставин, обов'язок урахування яких покладений на судові органи при призначенні покарання за бандитизм, встановлений кримінальним кодексом у статті 66 (Обставини, які пом’якшують покарання) та у статті 67 (Обставини, які обтяжують покарання).

При застосуванні кримінального законодавства, не завжди правильно кваліфікуються такі ознаки складу бандитизму, як організація банди і керівництво нею, участь у банді й участь у бандитських нападах. Недостатньо повно з'ясовуються які саме дії вчинив кожний учасник банди, не встановлюються особи, що сприяють бандитської діяльності. Припускаються помилки в кваліфікації нападів, що вчиняються бандою в сукупності з іншими діяннями, ще на стадії слідства, оскільки не всі злочини, у яких взяла участь банда, охоплюються поняттям бандитизму.

При кваліфікації злочинів, учинених бандою, суди повинні дотримуватись положень ч.1 ст. 30 КК про умови відповідальності організаторів та учасників таких об’єднань. Організатор банди підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчиненні нею, при умові, що вони охоплювались його умислом. Що до учасників банди, то згідно ч.2 ст. 30 КК, то вони несуть відповідальність за злочини у яких вони брали участь у підготовці або у вчиненні, незалежно від тієї ролі, яку кожен з них виконував у злочинні.

Згідно п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – за дії, які полягають у незаконному заволодінні вогнепальною зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, пристроями, їх придбання, виготовлення, ремонт, або в незаконному заволодінні радіоактивними матеріалами чи їх придбанні, або у виготовленні, ремонті холодної зброї, вчинені з метою організації банди, а також аналогічні дії учасників уже існуючої банди чи збут останніми зазначених предметів належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 257 і ст. 262 або ч.1 чи ч.2 ст. 263 КК.

А згідно п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” – ст. 257 КК не містить якихось конкретних цілей вчинюваних бандою нападів як обов’язкової ознаки складу злочину (бандитизм), крім відповідальності за організацію банди, тому у таких випадках суд згідно ст. 33 КК, відповідно до якої за сукупністю злочинів кожен із учасників банди підлягає кваліфікації за відповідною статтею або частиною статті Особливої частини.

Диференціація відповідальності осіб, що приймали участь у банді, здійснюється на основі дотримання принципу індивідуалізації відповідальності з урахуванням всіх обставин справи. Принцип індивідуалізації покарання пов'язаний із цілями відновлення соціальної справедливості, виправлення засудженого і запобігання вчинення нових злочинів. Ці цілі можуть бути досягнуті тільки при призначенні доцільного покарання з урахуванням принципу «економії репресії». Це означає, що кожному злочинцю повинно бути призначене покарання, що оптимально необхідно для його виправлення і який у той же час буде сприяти запобіганню злочинів не тільки з його сторони, але і з боку інших громадян.

ЗАДАЧА №1

Водій Лазько на підставі товарно-транспортної накладної перевозив сільськогосподарську продукцію з поля у сховище. Під час виконання останньої ходки він викрав сільськогосподарську продукцію на суму 250 гривень. Кваліфікуйте дії Лазька.

В діях, що вчинив водій Лазько наявний склад злочину, передбачений ч.1 ст. 191 Кримінального кодексу “Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем”, а саме: привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні.

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини КК “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

В даному випадку можливо також визначити за безпосередній об¢єкт відносини власності, пов¢язані з передачею майна у відання або ввіряння майна особі, яка до скоєння злочину здійснює повноваження щодо такого майна на законних підставах.

Предмет злочину – майно, що було ввірене Лазькові, перевозилось ним на підставі товарно-транспортної накладної і було ним привласнене – сільськогосподарська продукція на суму 250 гривень.

Об¢єктивна сторона: ч.1 ст. 191 передбачає вчинення злочинних діянь шляхом або привласнення (незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному – саме таким способом і здійснив злочин Лазько – або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як своїм), або розтрати (незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винуватому або перебувало в його віданні – продаж, дарування, споживання, передача іншим способом). Злочин з матеріальним складом: злочинність діяння Лазька пов¢язана з причиненням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді матеріальної шкоди відносинам власності.

Суб¢єкт злочину спеціальний - особа, якій майно було ввірене. Суб¢єкт цього злочину за КК – особа, яка досягла 16 років. Із умови задачі видно, що Лазькові більше 18 років (він – водій, а право на керування автомобілем виникає в Україні з 18 років).

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом, корисливим мотивом і метою: Лазько усвідомлював, що він посягає на чужу власність, не маючи права на неї, передбачав матеріальну шкоду власнику і бажав цього наслідку, переслідуючи мету незаконного збагачення. Мотив корисливий – прагнення одержати матеріальну вигоду для себе.

Кваліфікуючі ознаки (обтяжуючі), передбачені ст.191 в цьому складі злочину відсутні: вчинення злочину повторно (ч.3 ст.191), у великих розмірах – в 250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян (ч.4 ст.191), у особливо великих розмірах – 600 і більше разів перевищують неоподаткованого мінімуму громадян – чи організованою групою (ч.5 ст.191).

Відмежування від суміжних складів злочинів. Найбільш близьким складом до кваліфікації скоєного Лазьком є крадіжка. Але крадіжка – це таємне вилучення майна із безпосереднього володіння власника, коли майно власником не передається нікому у відання та не ввіряється нікому, а Лазько перевозив сільгосппродукцію на підставі товарно-транспортної накладної. Злочин вчинено Лазьком шляхом привласнення, а не викрадення (таємного, незаконного, безоплатного, поза волею власника вилучення) майна. Закінченою крадіжка визнається з моменту вилучення майна і отримання винним можливості хоча б початкового розпорядження вилученим (сховати, передати, викинути тощо), а дій, що вчинені Лазьком – момент невиконання вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Тобто є неспівпадання предмету злочину, способу скоєння злочину, моменту визнання злочину закінченим у крадіжці (ст.185) та конкретно вчиненого Лазьком (ст.191). [19]


ЗАДАЧА №2

Охрименко та Осипенко ввечері прийшли додому до Зощенка та почали вимагати, щоб останній повернув борг у сумі 1000 гривень сестрі Охрименка. Строк сплати боргу, згідно укладеного договору позики, закінчився 3 місяці тому. Зощенко пообіцяв через тиждень повернути борг, але обіцянки не виконав. Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання, тобто повернути борг. Зощенку були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що потягли за собою короткочасний розлад здоров¢я. Чи є в діях Охрименка та Осипенка склад злочину?

Події, описані в умові задачі, можна умовно розділити на 2 епізоди: перший, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка в перший раз та почали вимагати повернення 1000 гривень по простроченому договору позики; та другий, коли Охрименко та Осипенко прийшли до Зощенка та побили його, примушуючи виконати свої зобов¢язання – повернути борг.

В першому епізоді діяння Охрименка та Осипенка на мають ознак злочинності, так як нічого не сказано про те, що вимоги про повернення грошей “підкріплювались” “погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці” як того вимагає ч.1 ст.189 (вимагання) Кримінального кодексу, розкриваючи поняття вимагання.

Проте в другому епізоді все набагато складніше. Охрименко та Осипенко, не досягнувши поставленої мети (повернення боргу), домовились зазделегідь (до побиття Зощенка) про спільні дії, прийшли до боржника та побили його. Тут перебіг подій збігається з об¢єктивною стороною ч.2 ст. 189 КК – вчинення вимагання за попередньою змовою групою осіб. Ч.2 ст.28 КК передбачає, що злочин визнається вчиненим групою осіб за попередньою змовою, якщо його спільно вчинили дві або більше осіб, які зазделегідь (до початку злочину) домовились про спільне його вчинення.

Але дії Охрименка та Осипенка потягли за собою небезпечні наслідки – легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я Зощенка. Відповідно, дії Охрименка та Осипенка поєднані з насильством, що є небезпечним для життя та здоров¢я Зощенка. Тобто передбачені ч.3 ст. 189 КК.

Висновок: дії Охрименка та Осипенка, вчинені в рамках другого епізоду “повернення боргу” мають ознаки злочинів, передбачених різними частинами однієї статті КК (ч.ч. 2 та 3 ст. 189 КК). Тому має місце сукупність злочинів, кожен з яких підлягає кваліфікації за відповідною частиною статті Особливої частини КК (ст. 33 КК).

Родовим об¢єктом Розділу VI Особливої частини КК “Злочини проти власності” є відносини власності, що охороняються кримінальним законом як частина економічних відносин, як основа економічної системи держави.

Небезпечність злочинів проти власності, важливість її охорони кримінально-правовими засобами визначається тим, що вона (власність) є найвищою соціальною цінністю: нормальне функціонування відносин власності забезпечує стабільність всієї економічної системи держави.

Своїм безпосереднім додатковим об¢єктом вимагання має відносини у сфері охорони безпеки життя та здоров¢я (як в нашому випадку), честі, гідності, особистої недоторканості потерпілих.

Предметом вимагання є майно, право на майно, а також дії майнового характеру (право на майно – документ, що дозволяє отримати у свою власність майно – наприклад, заповіт на квартиру, договір дарування машини, боргова розписка тощо; дії майнового характеру – це, наприклад, вимога повернути борг, підвищити в посаді, надати безкоштовну путівку на курорт тощо). В нашому випадку предмет вимагання борг розміром в 1000 гривень, що їх Зощенко заборгував сестрі Охрипенка. Цей предмет злочину не має кваліфікуючої для вимагання ознаки, так як менше ніж визначений законом великий розмір (250 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян) або особливо великий розмір (600 і більше разів більше неоподаткованого мінімуму доходів громадян).

Об¢єктивна сторона вимагання виражається в вимозі передачі чужого майна чи права на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг) з погрозами насильства над потерпілим, його близькими родичами, погрозами обмеження прав, свобод, законних інтересів цих осіб, погрозами пошкодження чи знищення їх майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під їхньою охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці.

Спосіб вимагання – погроза насильством, вчинена групою осіб та поєднана з насильством, небезпечним для життя і здоров¢я Зощенка. В нашому випадку погроза напевне мала місце, бо вони “побили його, вимагаючи повернути борг”. Без цього нанесення легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров¢я мали б ознаки іншого складу злочину – ч.2 ст. 125 КК.

Суб¢єкт – загальний. Вік, з якого наступає кримінальна відповідальність – 14 років.

Суб¢єктивна сторона характеризується прямим умислом. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже індивідуальне майно – 1000 гривень. Навіть з погляду на те, що Охрименко та Осипенко вимагали не своє майно, а майно сестри Охрименка, тобто на перший погляду не мали корисливих мотивів.

Стосовно легких тілесних ушкоджень, що призвели до короткочасного розладу здоров¢я, то до них психічне ставлення Охрипенка та Осипенка могло характеризуватися як умисною, так і необережною формою вини.

Аналіз об¢єктивни та суб¢єктивних ознак вимагання і, особливо, його кваліфікованих видів, свідчить, що воно дуже схоже зі складами насильницького грабежу (ч.2 ст.186), розбою (ст.187) і, тому, для виключення помилок в кваліфікації, слід виділяти ті ознаки, за якими ці злочини відрізняються : 1) при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошення відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце погроза тільки насильством; 2) при вимаганні погрожує вчинити насильство і вчинити дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; 3) при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру (повернути борг), а при грабежі і розбої – тільки майна; 4) при вимаганні погроза завдання шкоди теоретично існує не тільки для потерпілого, а й для його близьких родичів, а при грабежі і розбої – для особи, яка зазнала нападу; 5) реальне застосування насильства при вимаганні переслідує підкріпити вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої – воно є способом негайної передачі майна.

Суміжними для вимагання є склади злочинів, передбачених ст.ст. 262 та 308. Ці норми є спеціальними по відношенню до норми ст. 189. Відокремлення відбувається за ознакою характеристики предмета злочину: ст.189 – загальна, в ст. 262 – предметом злочину є зброя, бойові припаси, вибухові речовини чи радіоактивні матеріали, в ст. 308 – наркотичні засоби, психотропні речовини, аналоги наркотичних засобів та психотропних речовин. [19]


ВИСНОВКИ

Отже, бандитизм своєю теоретичною не розробленістю, відсутністю слідчо-судової практики, кваліфікації за вчинення даного злочину, стосується багатьох дискусійних питань, оскільки діяння, які ст. 257 КК криміналізує, багатогранні і вони вимагають ретельного вивчення, причому, в найкоротший термін, адже злочинність має властивість поширюватись та еволюціонувати, що потребує вчасної й ефективної протидії з боку суспільства та держави. [17]

З метою посилення боротьби з бандитизмом, органи внутрішніх справ повинні здійснювати заходи, серед яких необхідно виділити такі, як - створення спеціалізованих інформаційних систем на членів злочинних угруповань з їх реґіональними і міжнародними зв’язками (бандитських та інших озброєних груп, які займаються контрабандою зброї, вибухових пристроїв тощо), а також кілерів. Створювати і забезпечувати взяття на облік у систему "Насильство", поряд з іншими тяжкими злочинами, усіх зареєстрованих (розкритих і нерозкритих) бандитських нападів. Здійснювати заходи щодо оперативного встановлення приватних і державних спортивних клубів, секцій з оволодіння бойовими видами спорту, організацію постійно діючого контролю за характером і справжніми цілями їх функціонування, складом контингенту, що тренується і безпосередньо в них працює, вивчення джерел фінансування та їх походження. Своєчасно орієнтувати органи внутрішніх справ щодо встановленого маршруту пересування злочинних груп, членів яких затримано і заарештовано за вчинення бандитських, розбійних нападів та пограбувань. Ретельно перевіряти такі групи щодо їх причетності до нерозкритих злочинів, здійснення перевірки всіх осіб, які займаються касовими операціями і охороняють гроші, з метою отримання оперативної інформації щодо них. Проводити всебічний аналіз стану оперативно-розшукової роботи, передусім серед небезпечних рецидивістів — "злодіїв у законі", інших кримінальних і антисуспільних елементів, всебічно вивчати наявні оперативні матеріали на них. Забезпечувати регулярний обмін інформацією про вчинення бандитських та розбійних нападів та про осіб, які становлять оперативний інтерес, з метою координації роботи щодо розкриття цих злочинів.

Реалізація зазначених заходів допоможе підвищити рівень розкриття бандитських нападів зменшити витрати часу і зусиль працівників органів внутрішніх справ.[18]


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

 

1.         Конституція України (www.PRESIDENT.gov.ua) 2008 р.;

2.         Кримінальний кодекс України (Офіційний сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua) 2008 р.;

3.         Словник української мови. У 11 т. І.К. Білодід (голова) та ін. К.: Наук. думка, 1970—1980;

4.         Постанова Пленум Верховного Суду України за № 13 від 23 грудня 2005 року „Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями” (офіційний сайт Верховного суду України www.scourt.gov.ua);

5.         Герцензон А.А., Меньшагин В.Д., Ошерович А.Л., Пионтковский А.А. Государственные преступления. М., 1938.;

6.         Офіційний сайт Міністерства внутрішніх справ України (www.mvs.gov.ua);

7.         Уголовное право. Часть общая. Часть Особенная. Учебник / Под общ. ред. проф. Л.Д. Гаухмана, проф. Л.М. Колодкина, проф. С.В. Макси­мова. М.: Юриспруденция, 1999;

8.         М. Хавронюк, М. Мельник. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. 2000. № 4;

9.         Шутемова Т. Особенность доказывания создания банды. // Законность – 1999. №9;

10.       Величко Ю. Матеріали студентської науково-практичної конференції з правових питань. Юридичний факультет Дніпропетровського державного університету. Квітень 2002 року;

11.       А. Андреева, Г. Овчинникова. Квалификация бандитизма. // Законность. 1996. №4;

12.      Гавриш С., Ємельянов В. Відповідальність за створення терористичної групи чи терористичної організації в проекті КК України // Право України. - 2000. - № 10. - С. 42.

13.       Ліпкан В. Проблемні питання співвідношення організованої злочинності і тероризму // Вісник Одес. ін-ту внутр. справ. - 1999. - № 4. - С. 82.

14.      Ліпкан В. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм // Право України. - 2000. - № 3. - С. 78;

15.      Галиакбаров Р. Разграничение разбоя и бандитизма. Ошибка в теории попадает в практику.. // Рос. Юстиция – 2001. №7;

16.      Закон України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року за № 35 (Офіційний сайт Верховної Ради України (www.zakon.rada.gov.ua) 2008 р.);

17.       М. Хавронюк, М. Мельник. Ознаки і поняття організованої групи та злочинної організації (кримінально-правовий аспект) // Право України. - 2000. - № 4.

18.      Д.Й. Никифорчук, В.І. Лебеденко, В.Ф. Крашениця: Організація роботи щодо виявлення осіб, схильних до вчинення бандитизму, з метою його попередження // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). – 2001. - №3;

19.      Кримінальне право України: Посіб. для підготов. до іспитів/ В.В. Кузнєцов, А.В. Савченко; за ред. д. ю. н., проф.О.М. Джужи. – 2-е вид., доповн. та перероб. – К.: Вид. Паливода А.В., 2007.