Реферат: Банкрутство в країнах з розвинутою ринковою економікою

Міністерство освіти і науки України

Ужгородський національний університет

Юридичний факультет

Реферат на тему:

БАНКРУТСТВО В КРАЇНАХ З РОЗВИНУТОЮ РИНКОВОЮ ЕКОНОМІКОЮ.

Ужгород 2008

ЗМІСТ

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ПО БАНКРУТСТВУ ДЕЯКИХ КРАЇН

РОЗДІЛ ІІІ. ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ ФАХІВЦЯ З ПИТАНЬ НЕСПРОМОЖНОСТІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ

Законодавство про банкрутство (неспроможність) у країнах, у яких розвиток економіки заснований на конкуренції і беззупинних структурних змінах, націлено на виховання дисципліни і дотримання правил ділового фінансового обороту, а також призначено сприянню реструктуризації неефективних підприємств або цивілізованому їхньому висновку з ринку. Завдання, розв'язувані за допомогою законів про банкрутство в країнах з ринкової економікою, цілком конкретні. Найважливішим з них є максимальне використання існуючих можливостей "порятунку" підприємства чи його частин, що за допомогою процедури банкрутства можуть бути відновлені, щоб у наступному внести свій внесок в економіку країни. У той же час держава підтримує захист активів підприємства-боржника в інтересах кредиторів і розподіл цих активів відповідно до Закону з метою максимального задоволення вимог кредиторів. Закон визначає порядок повернення боргів кредиторам за допомогою розподілу виторгу від продажу активів і/чи у вигляді акцій реорганізованого діючого підприємства, або використання чи відстрочки скорочення боргу підприємства у випадку наявності можливості відновлення його платоспроможності (світова угода), що у законодавстві України називається мировою угодою. І, нарешті, законодавчо забезпечений механізм розгляду справ про порушення і зловживання в керуванні збанкрутілими підприємствами й анулювання неправомірних угод. Відповідно до застосовуваної концепції банкрутства, процедури, що реалізують вищеописані завдання, забезпечують інтереси і боржників, і кредиторів. Боржник чи його бізнес може бути звільнений від боргів, що виникли внаслідок збиткової господарської практики, а також від продовження реалізації колишньої управлінської стратегії. Кредитори ж зацікавлені у встановленні відповідального чи контролюючого спостереження за справами боржника, у скороченні його збитків і, - якщо бізнес боржника вдається зберегти, - у збереженні ділових відносин з боржником у майбутньому. Чи завжди потрібний державний орган по банкрутству? Як показує практика більшості країн з розвинутою ринковою економікою (США, Канада, Великобританія, Австралія, Швеція, Нідерланди й ін.), одним з ключових елементів сучасної системи економічної неспроможності є наявність спеціального державного органа (відомства) з конкретними обов'язками з питань банкрутства.[1] У повноваження цього органа входить контроль за дією законодавства і підготовка відповідних рекомендацій уряду щодо дій останнього в даній області. Іншими ключовими елементами системи неспроможності є законодавство, інститут фахівців, судова система і розуміння необхідності банкрутства в суспільстві.

Можна виділити наступні функції і повноваження державних органів по банкрутству, що частіше зустрічаються в закордонних країнах:

·          розробка законодавства по банкрутству і виступ у цій сфері з законодавчою ініціативою;

·          збір, аналіз і представлення уряду статистичної інформації з справам про неспроможність;

·          збір і аналіз результатів здійснення і наслідків різних рішень по справам про банкрутство;

·          вироблення рекомендацій уряду щодо державної політики в сфері неспроможності;

·          організація системи підготовки, оцінки професійного рівня і ліцензування фахівців з банкрутства;

·          розробка і забезпечення твердження шкали і правил винагороди арбітражних керуючих;

·          організація контролю таких аспектів діяльності арбітражних керуючих, як: дотримання професійно-етичного кодексу; звітність по виявленим активам; відповідне і своєчасне інвестування грошових надходжень; відповідний розподіл засобів від реалізації активів; правильне визнання позовів; збереження чи анулювання бухгалтерської звітності, затверджуваної судом; одержання винагороди у чіткій відповідності до затвердженою шкалою і правилами його схвалення;

·          консультування суддів, юристів і фахівців з банкрутства;

·          здійснення функцій конкурсного керуючого у випадку ліквідації підприємств із малими активами;

·          забезпечення виплат заборгованостей по зарплаті і вихідних допомога співробітникам неспроможних підприємств у випадку недостачі конкурсної маси;

·          контроль і забезпечення адекватності інформації про підприємства-боржники;

·          контроль якості керування неспроможними підприємствами, виявлення випадків несумлінного чи некомпетентного керування, уживання заходів по дискваліфікації несумлінних директорів;

·          захист інтересів суспільства шляхом виявлення серйозних порушень у керуванні підприємствами (наприклад, підробки з інвестиційними засобами, маніпуляцій з акціями на біржі, незаконному відчуженні активів, веденні аморального чи безчесного бізнесу) і втручання в справи таких підприємств аж до порушення в судах справ про їхнє банкрутство;

·          захист інтересів великих груп дрібних кредиторів (вкладників, акціонерів) при здійсненні процедур неспроможності.

РОЗДІЛ ІІ. СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНИХ ОРГАНІВ ПО БАНКРУТСТВУ ДЕЯКИХ КРАЇН

Як правило, компетенція і функції державних органів по банкрутству установлені законом. Разом з тим, державні органи по банкрутству багатьох країн мають свої специфічні особливості. Так, державні органи по банкрутству країн Європейського Союзу мають повноваження подавати в Суд ЄС запити щодо постанов Суду про тлумачення положень Європейської Конвенції по банкрутству. В Австралії державним органом по банкрутству є державна Комісія з корпоративних справ, що має повноваження аналізувати фінансовий стан підприємств, що піддаються процедурам неспроможності; забезпечувати адекватність інформації про боржника; робити висновки про міру відповідальності директорів боржника за доведення підприємства до банкрутства; дискваліфікувати винних директорів самостійно або клопотати про таку дискваліфікацію в суді. Багаторічний багатий досвід державного регулювання банкрутств існує у Сполучених Штатах Америки. З 1934 р. роль державного органа по банкрутству стала виконувати Комісія по біржам і цінним паперам (КБЦП) уряду США. Відповідно до реформованого в 1978 р. американському Закону про банкрутство в КБЦП є три функції.

Перша: виступати в суді і бути заслуханою по будь-якому питанню справи про банкрутство, у тому числі, кандидатури і рівня оплати арбітражного керуючого, призначення комісій кредиторів і акціонерів, використання, продажу й оренди власності.

Друга: контролювати і забезпечувати адекватність заяви підприємства-боржника по своєму фінансовому стані і наявності активів.

І третя - заперечувати проти затвердження судом плану реорганізації у випадку зловживань з боку боржника. [2]

У ряді випадків КБЦП втручалася в умови продажу діючих неплатоспроможних підприємств, наполягаючи і домагаючись інших умов продажу. У 1983 р. на додаток до КБЦП як до Державного органа по банкрутству в США з'явилися державні федеральні конкурсні керуючі, завдвння яких, серед іншого, полягають в контролі за діяльністю й оплатою незалежних конкурсних керуючих, а також у запобіганні шахрайства, нечесності і порушення законності при здійсненні процедур банкрутства. Державний орган по банкрутству Швеції знаходиться в єдиній системі з податковою службою й органами судового виконання і складається з спільної компетенції Міністерства фінансів і Міністерства юстиції. Цей орган, що має відділення у всіх провінціях країни, контролює і регулює здійснення процедур неспроможності. Повноваження його такі:

·          контроль за здійснення державної політики в сфері банкрутств;

·          консультування судів, що займаються процедурами неспроможності;

·          підготовка, ліцензування, консультування арбітражних керуючих;

·          консультування кредиторів при здійсненні процедур банкрутства;

·          контроль рівня оплати конкурсних керуючих, доплата за послуги цих фахівців у випадку недоліків ресурсів у підприємства-боржника;

·          контроль дотримання інтересів забезпечених кредиторів;

·          здійснення публікацій про визнання підприємств банкрутами.

У Великобританії роль державного органа по банкрутству виконує Служба неспроможності , що входить у систему Міністерства торгівлі і промисловості, що нараховує 2700 постійних співробітників. Функції цієї Служби наступні:

·          розробка рекомендацій Уряду у відношенні політики в сфері банкрутства;

·          обстеження фінансового стану і контролю за фінансовою діяльністю всіх фізичних і юридичних осіб, у відношенні яких у суді порушена справа про неспроможність (банкрутство), з метою виявлення ймовірних причин банкрутства боржника і понесених їм збитків;

·          здійснення функцій арбітражного керуючого в справах, що представляють суспільний інтерес;

·          здійснення функцій конкурсного керуючого в справах, по яких активів банкрутства, що піддається процедурі, підприємства не вистачає для оплати незалежного професіонала;

·          виявлення кримінальних порушень у справах про неспроможність (банкрутство) і порушення в судах справ про судове переслідування відповідних осіб (керівників боржників чи арбітражних керуючих) - направлення відповідної інформації в правоохоронні органи;

·          у разі потреби - зажадання і одержання від конкурсного керуючого звіту про діяльність колишніх керівників підприємства-боржника;

·          у випадку виявлення зловживань і злісної некомпетентності - порушення в суді справи про дискваліфікацію таких керівників на максимальний термін до 15 років;

·          ліцензування і регулювання діяльності фахівців з банкрутства (або безпосередньо, або шляхом делегування відповідних повноважень акредитованим професійним асоціаціям);

·          контроль відповідності діяльності арбітражних керуючих професійно-етичному кодексу і законодавству про банкрутство;

·          одержання статистичних даних від судів і від призначених арбітражних керуючих для складання бази даних не тільки по кількості і галузевій приналежності банкрутств, але також за результатами рішення справ про банкрутство з тим, щоб рішення, що будуть прийматися в майбутньому, були краще обґрунтовані і підкріплені відповідною інформацією;

·          виявлення причин по подачі заяви про банкрутство директорами боржника, як тільки стало ясно, що порятунок бізнесу неможливо (невиконання цього обов'язку - порушення закону);

·          перевірка документації будь-якої компанії у випадку надходження скарг від клієнтів, чи партнерів, громадськості;

·          розпорядження неблагополучним компаніям пройти аудиторську перевірку за рахунок компанії і призначення визначених аудиторів;

·          порушення справи про ліквідацію будь-якої компанії у випадку, якщо Служба неспроможності прийшла до висновку, що це відповідає інтересам суспільства. На такі випадки приходиться приблизно 1% усіх банкрутств у Великобританії.[3]

РОЗДІЛ ІІІ. ГОЛОВНІ ФУНКЦІЇ ФАХІВЦЯ З ПИТАНЬ НЕСПРОМОЖНОСТІ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

Головними функціями фахівців з питань неспроможності (антикризового керуючого) є забезпечення кваліфікованої допомоги в процесі керування реорганізованим або ліквідованим боржником. Законодавство більшості країн з ринковою економікою передбачає процедуру обов'язкової екзаменації антикризових керуючих. Кандидати повинні дотримуватись кодексу професійної етики. У зв'язку з цим державний орган по банкрутству, відповідно до загальноприйнятого в закордонних країнах правилом, організує або координує створення для антикризових керуючих систем навчання, екзаменації, ліцензування, контролю професійної етики. У професійно-етичному кодексі, як правило, містяться такі положення, як збереження керуючим незалежності, недопущення конфлікту інтересів по відношенню до боржника, а також заборона на дії, що мають на меті особисте збагачення керуючого понад установлений законом рівень при врегулюванні справ боржника. Закордонний досвід говорить на користь створення професійних фірм арбітражних керуючих чи спеціалізованих відділів у юридичних, бухгалтерських чи консалтингових фірмах, що займаються банкрутствами. У закордонній практиці матеріальну винагороду керуючих варто розглядати не як заробітну плату керівника підприємства, а як персональний гонорар за надання професійних послуг. При цьому керуючий повинний зі свого доходу оплачувати витрати, зв'язані з веденням своєї професійної практики. Організація професійної діяльності керуючих на базі спеціалізованих фірм, як правило, сприяє виконанню завдання підготовки кадрів, оскільки навчання забезпечується безпосередньо на робочому місці. Найбільш розповсюдженим підходом є дозвіл арбітражним керуючим працювати одночасно на декількох підприємствах. Для здійснення великих проектів необхідні комплексні послуги групи фахівців, а не однієї людини. Якщо керуючий веде тільки одне підприємство, у випадку скорочення обсягу роботи з даного проекту його робота стає неефективною. Якщо група фахівців працює одночасно на декількох проектах, арбітражний керуючий може значно поглибити свої знання і збагатити досвід. Якщо мова йде про великий проект, то може виникнути ситуація, при якій арбітражний керуючий повинен буде знаходитися одночасно в декількох місцях (на підприємстві і за його межами) у зв'язку з його бізнесом. Цю проблему легше вирішити, якщо працює ціла група ("команда") залучених керуючим фахівців. У Великобританії й інших країнах, що використовують систему зовнішнього керування, керуючий призначається як фізична особа, що несе особисту відповідальність. Однак у нього є окрема угода з його фірмою про розподіл винагороди і використанні допоміжного персоналу, інших послуг фірми, на оплату яких йде частина його гонорару. [4]

Таким чином, на думку автора, основні принципи діяльності арбітражних керуючих у закордонних країнах полягають у наступному:

·          фахівців з неспроможності ніколи не змушують приймати призначення проти їхньої волі;

·          фахівцям з неспроможності не забороняють працювати більш ніж над однією справою одночасно;

·          фахівці з неспроможності мають право залучати додаткові ресурси за рахунок підприємства-боржника (наприклад, консультування по правових питаннях і ін.);

·          фахівці з неспроможності несуть визначену відповідальність за виконання своєї роботи неналежним образом, однак ні в яких випадках вони не відповідають по боргах, що виник у підприємства-боржника до їхнього призначення.

Особливо слід зазначити, що основною спеціалізацією для арбітражного керуючого в багатьох західних країнах є питання неспроможності, а не галузеві (виробничі) проблеми. У разі потреби фахівець з неспроможності повинен мати можливість оплатити послуги консультанта будь-якої галузі економіки. Таким чином, західна практика заперечує необхідність галузевої спеціалізації антикризового керуючого. [5]

В світовій практиці законодавство про банкрутство з самого початку розвивалося за двома принципово різними напрямками. Один з них базувався на принципах британської моделі, яка розглядала банкрутство як засіб повернення боргів кредиторам, що супроводжувалося ліквідацією боржника. Інші основи були закладені в американській моделі, основна мета якої полягає в тому, щоб реабілітувати компанію, відновити її платоспроможність. На думку автора Україну можна віднести саме до цієї моделі, оскільки навіть з самої назви закону випливає, що основна мета, яка ставиться перед ним є відновлення платоспроможності боржника, а вже потім, у випадку неможливості відновлення, визнання його банкрутом.

Однак в сучасних умовах в законодавстві розвинутих країн відслідковується тенденція до зближення, поєднання данних принципів.[6] Особливість даної галузі законодавства полягає в тому, що це одна з найбільш динамічних сфер правового регулювання. Завданням, яке повинно бути вирішено законодавством про неплатоспроможність, є або відновлення платоспроможності (оздоровлення) боржника, або за умов неможливості її вирішення - проведення справедливого розподілу майнових збитків серед всіх суб"єктів права, чиї інтереси можуть бути затронуті неплатоспроможністю боржника. [7] В світовій практиці існують декілька варіантів цілей та завдань законодавства про неплатоспроможність:

·          надання можливості підприємству справитися з тимчасовими фінансовими труднощами;

·          забезпечення справедливих колективних дій кредиторів; захист активів боржника від розкрадання;

·          захист підприємства як економічної структури;

·          захист найманих робітників;

·          можливість реорганізації;

·          захист вимог кредиторів;

·          надання боржнику можливості почати нове економічне життя після невдачі;

·          збір активів боржника.

Законодавство про неплатоспроможність дає можливість юридичним і фізичним особам, нездатним виконати свої фінансові зобов"язання, звільнитися від більшої частини свого боргу, а підприємствам, які серйозно займаються своєю діяльністю, надається можливість реорганізувати виробництво, знову набуваючи таким чином фінансової стабільності. Позитивне значення цього інституту складається з трьох складових: вигода окремо взятої особи (при цьому не важливо, чи є ця особа боржником чи кредитором), вигода держави та вигода економічної системи в цілому. Норми законодавства створюють правові основи для відновлення "прогорівшого" підприємства, а отже вони стимулюють підприємницьку діяльність, інвестування, прийняття на себе ризику. Дійсно, законодавство про неплатоспроможність безпосередньо не заохочує інвестиції, однак воно пом’якшує деякі з найбільш несприятливих наслідків невдачі в ведені бізнесу. Індивідуальний підприємець, група індивідуальних підприємців або підприємство навряд чи б інвестувало кошти в нову справу, отримували би кошти в кредит і т.п., якщо б невдача обов’язково призводила до довічного боргу або до злиднів. Законодавче закріплення реорганізації та банкрутства надає шанс відновити благополуччя та взяти "новий" старт. Добросовісно діючі особи можуть ставити себе майже у будь-яку форму фінансової залежності з впевненістю, що при необхідності вони отримують можливість почати все з початку та прийти в майбутньому до фінансового процвітання. Інтерес держави в існуванні інституту неплатоспроможності полягає в тому, що, поновивши своє фінансове благополуччя, підприємства знову становляться суб’єктами оподаткування. На думку автора таке саме завдання і законодавства з банкрутства в Україні. Воно цілком “погоджується” з світовою практикою в тому числі практикою розвинутих європейських країн.

Отже, законодавство з питань банкрутства в зарубіжних країнах як європейських так і американського континенту досить детально визначило завдання як органу з питань банкрутства так і завдання і функції арбітражних керуючих. Є загальні однакові риси в повноваженнях органів з питань банкрутства, але треба відмітити що існують і деякі відмінності, які зумовлені особливостями системи права тої чи іншої країни. В одних країнах більш детально розписані повноваження, які стосуються призначення арбітражних керуючих, їх ліцензування, оплати праці, контролю за дотриманням арбітражним керуючим кодексу етики та деякі інші. А в других країнах, питання, які стосуються виявлення та передачі документів та інших відомостей про порушення директорами правових норм і передача їх відповідним органам для притягнення таких осіб до відповідальності. В цілому така деталізація на думку автора є позитивною, оскільки через неї законодавець врегулював достатню кількість випадків у сфері неспроможності компаній, щоб в подальшому не виникало ніяких неточностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.         Пінк Ф. Реформування системи банкрутства в зарубіжних країнах.-К.,2009. - С.152

2.         Коваль М.В. Реформування системи банкрутства в Україні: використання іноземного досвіду.-К., 2008.-С.56

3.         Мельник О. Несостоятельность предприятий в зарубежных странах // Червоний Гірник.-2007.-№108.- С.56

4.         Банківське право: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 344 с.

[1] Пінк Ф. Реформування системи банкрутства в зарубіжних країнах.-К.,2009.-С.152

[2] Коваль М.В. Реформування системи банкрутства в Україні: використання іноземного досвіду.-К., 2008.-С.56

[3] Пінк Ф. Ліцензування фахівців з питань банкрутства в Великобританії.-К.,2009.-С.201

[4] Пінк Ф. Ліцензування фахівців з питань банкрутства в Великобританії.-К.,2009.-С.216

[5] Мельник О. Несостоятельность предприятий в зарубежных странах//Червоний Гірник.-2007.-№108.-С.56

[6] Пінк Ф. Реформування системи банкрутства в зарубіжних країнах.-К.,2009.-С.152

[7]Банківське право: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — С. 153