Дипломная работа: Реабілітаційні заходи у хворих на первинну гіпотензію

1. Огляд літератури по темі

1.1 Причини виникнення первинної артеріальної гіпотензії

1.2 Лікування хворих з гіпотензивними станами

1.3 Лікувальне харчування при первинній гіпотензії

2. ЛФК при первинній гіпотензії

2.1 Фізіотерапія при гіпотензивних станах

2.2 Загартовування при гіпотензії

2.3 Сауна при гіпотензії

2.4 Лікувальний масаж

2.5 Механотерапія та працетерапія при гіпотензивних станах

2.6 Психотерапія при первинній гіпотезі

2.7 Фітотерапія при первинній гіпотензії

2.8 Санаторно-курортне лікування

2.9 Профілактика гіпотензивних станів

2.10 Резюме

3. Задачі, методи й організація дослідження

3.1 Організація дослідження

3.2 Завдання та методи дослідження

4. Результати дослідження та їх обговорення

4.1 Причини виникнення первинної гіпотензії

4.2 Засоби та методи фізичної реабілітації хворих на первинну гіпотензію

Висновки

Список літератури

Додатки

ВСТУП

Майже в кожній сім'ї вміють вимірювати артеріальний тиск. Очевидно, дехто не раз фіксував низькі його цифри, самопочуття ж при цьому залишалося цілком задовільним або ж виникали слабкість, головний біль, запаморочення. Що це? Хвороба чи фізіологічний стан організму? Які критерії визначення норми і патології?

У нормі нижня межа артеріального тиску в осіб до 25-річного віку становить 100/60 мм рт. ст. (13,3/8 кПа), у людей 25—40 років—105/60 мм рт. ст. (14/8 кПа). Для старших вікових груп норму визначено менш чітко. Так, нижня межа максимального тиску в осіб 60—80-річного віку індивідуально варіює між 110 і 120 мм рт. ст. (14,7 і 16 кПа).

Слід пам'ятати, що у деяких людей знижений артеріальний тиск є не проявом захворювання, а їхнім нормальним станом.

У класифікації, запропонованій Н. С. Молчановим (1971) і доповненій Є. В. Гембіцьким (1980), виділено такі форми, як фізіологічна артеріальна гіпотензія (індивідуальний варіант норми, гіпотензія підвищеної спортивної тренованості, жителів високогір'я, тропіків тощо) і патологічна артеріальна гіпотензія (нейроциркуляторна, або первинна, і симптоматична, або вторинна, тощо).

Первинна (патологічна) артеріальна гіпотензія — самостійне захворювання. Зниження артеріального тиску при цьому зумовлене порушенням функції апарату, що регулює систему кровообігу.

Вторинна (симптоматична) артеріальна гіпотензія спостерігається при різних гіпотензійних патологічних процесах. Низький артеріальний тиск у таких випадках — один із симптомів захворювання. У міру одужування хворих артеріальний тиск нормалізується.

Артеріальна гіпотензія — дуже поширений стан і за частотою не поступається артеріальній гіпертензії. Однак нерідко хворих не реєструють, не беруть на облік, а багато людей з низьким рівнем артеріального тиску не вважають себе хворими і не звертаються за допомогою до лікарів. Тим часом артеріальна гіпотензія дуже позначається на працездатності хворих, погіршує перебіг інших хвороб.

Гіпотонічна хвороба найчастіше розвивається у людей молодого віку. Відомо, що такі хворі тяжко переносять хірургічні операції. Артеріальна гіпотензія погіршує перебіг пневмонії, інфаркту міокарда, гострих інфекцій, у жінок несприятливо позначається на вагітності й родах.

Особливої уваги заслуговує артеріальна гіпотензія у спортсменів. Раніше її вважали спортивною гіпотензією, показником достатньої натренованості. У деяких спортсменів може виникнути і патологічна артеріальна гіпотензія внаслідок перетренувань. Цю артеріальну гіпотензію вважають перехідною. Якщо перетренування повторюються багато разів, то вона переходить у первинну артеріальну гіпотензію.

Останнім часом досягнуто певних успіхів у лікуванні хворих, особливо при гострій артеріальній гіпотензії. Однак дедалі частіше залишаються нерозв'язаними й спірні питання щодо поширеності гіпотензійних станів, їхнього виникнення.

Епідеміологічні дослідження показали, що артеріальна гіпотензія спостерігається у 3 — 4 % населення.

Суб'єктивні відчуття, характерні для хворих з хронічною артеріальною гіпотензією, значно знижують працездатність їх — аж до повної інвалідності. Результати досліджень, проведених Інститутом охорони здоров'я в м. Щлі (ФРН, 1982), показали, що артеріальну гіпотензію за втратою робочих днів можна порівняти з такими тяжкими захворюваннями, як ішемічна хвороба серця, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, цукровий діабет.

Гостра артеріальна гіпотензія небезпечна для здоров'я й життя хворих і потребує негайного лікування.

Особливі форми артеріальної гіпотензії, що виникають після лікування гіпотензивними, нейролептичними засобами, антидепресантами, називають ятрогенними. Вони зумовлені необережними висловлюваннями або діями лікаря під час лікування хворого, що несприятливо впливають на його психіку.

Мета дослідження: використання реабілітаційних заходів у хворих на первинну гіпотензію

Завдання дослідження:

1. Узагальнити теоретичні погляди сучасних вчених на первинну гіпотензії: причини виникнення, принципи та методи лікування.

2. Навести існуючі методи лікування первинної гіпотензії.

3. З’ясувати завдання, принципи, методики фізичної реабілітації хворих на первинну гіпотензію.

4. Дати оцінку ефективності застосування методів фізичної реабілітації у хворих на первинну гіпотензію.

1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ПО ТЕМІ

1.1 ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ПЕРВИННОЇ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПОТЕНЗІЇ

Причини виникнення первинної хронічної гіпотензії до кінця не з'ясовані. Вважають, що в її розвитку велику роль відіграють тривала напружена розумова праця, відповідальна робота, особливо при систематичному порушенні режиму праці й відпочинку, сімейні конфлікти, поєднання праці й навчання, гострі й хронічні психічні травми, а також неповноцінність системи, що регулює артеріальний тиск [10].

Ще різноманітніші причини появи вторинної, або симптематичної, гіпотензії, тобто такої, що виникає при деяких захворюваннях або хронічних інтоксикаціях: хронічних хворобах травного каналу (виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, хронічному холециститі, гепатиті), хронічних запальних гінекологічних захворюваннях, токсикозах вагітних, хронічних вогнищевих інфекціях, хворобах надниркових залоз, гострих інфекціях тощо. З професійних чинників можна назвати такі, як праця в гарячих цехах, тривалий вплив малих доз іонізуючої радіації, вібрації, електромагнітних полів, радіочастот, хронічні інтоксикації (фтором, ртуттю, тетраетилсвинцем, бензолом, бензином, сірководнем, чадним газом та ін.) [14, 23].

У тяжких випадках нейроциркуляторної дистонії гіпотензійного типу, тобто розладу системи кровообігу, зумовленого порушенням вищих рівнів нервової регуляції судинного тонусу, можна говорити про гіпотонічну хворобу. Інакше кажучи, нейроциркуляторна гіпотензія — це наслідок порушення рівноваги процесів збудження і гальмування вищих центрів головного мозку [1].

До розвитку гіпотензійних станів часто спричиняється недостатність функції залоз внутрішньої секреції, зокрема надниркових залоз та гіпофіза. Відомо, що гормони мозкового шару надниркових залоз підвищують тонус судин та артеріальний тиск. Гіпофізарна недостатність при артеріальній гіпотензії часто поєднується з порушеннями функцій інших ендокринних залоз (щитовидної, статевих тощо). При артеріальній гіпотензії, як правило, порушена функція вегетативної нервової системи, яка регулює тонус судин. Якщо порушений нирковий кровообіг, нирки можуть виділяти депресорні речовини, які зумовлюють стійку, тривалу артеріальну гіпотензію [18, 27].

У походженні артеріальної гіпотензії має значення і спадковий фактор. Раніше вважали, що артеріальна гіпотензія характерна для осіб астенічної будови тіла (худорлявих, високих) і рідко спостерігається в людей гіперсте-нічної будови тіла (невисоких, огрядних). Однак в останні роки доведено, що гіпотензія найчастіше буває в осіб з нормальною будовою тіла, хоча може бути в людей як астенічної, так і гіперстенічної будови тіла [11].

Серед численних критеріїв оцінки циркуляції крові найважливішими є артеріальний тиск і частота пульсу. Артеріальний тиск забезпечує вільний рух крові по судинах незалежно від гравітації та положення тіла, що сприяє нормальному живленню тканин організму [46].

Основні фактори, які визначають артеріальний тиск,—це об'єм крові, що виштовхується серцем за 1 хв, та опірність периферичних судин. Хвилинний об'єм крові залежить від ударного об'єму (кількості крові, яку виштовхує серце під час одного скорочення) та частоти скорочень серця, а опірність периферичних судин — переважно від діаметра артерій і тонусу стінок судин. Зменшення хвилинного об'єму крові, частоти й сили скорочень спричиняється до зниження артеріального тиску. У відповідь на це збільшується ударний об'єм крові, додатково викидається в кровообіг залишкова кількість крові, що є в серці [41, 35, 28].

Малий об'єм залишкової крові в серці при артеріальній гіпотензії та недостатнє наповнення передсердя внаслідок зниженого припливу венозної крові до серця зумовлюють зниження артеріального тиску, оскільки серце не забезпечує достатнього ударного об'єму під час навантаження. Для підтримання ударного і хвилинного об'єму крові на відповідному рівні при підвищених вимогах організму велике значення мають заняття фізкультурою і спортом [12].

Іншим важливим чинником у підтриманні артеріального тиску є опірність периферичних артеріальних розгалужень та еластичність артерій. Діастолічний тиск знижується при зменшенні опору периферичних судин унаслідок зниження тонусу артеріол.

При захворюваннях міокарда зменшується його скорочувальна здатність. І щоб підтримати належний рівень артеріального тиску, збільшується опір периферичних судин. Таким чином, підвищення цього опору значною мірою компенсує ослаблену діяльність серця [31, 43].

Професор Н. С. Молчанов із співробітниками показали, що при первинній гіпотензії збільшується хвилинна циркуляція крові та знижується опірність периферичних судин, ступінь якої перекриває ступінь хвилинного об'єму. Це призводить до того, що артеріальний тиск знижується [13].

У багатьох хворих на первинну артеріальну гіпотензію зменшена загальна кількість крові, що циркулює (К. Тихолов, 1983), унаслідок перерозподілу її в «системі з низьким тиском» — у венах, легеневій мережі судин, депо крові. Гемодинаміка цієї системи не визначається артеріальним тиском, а залежить від її потужності та об'єму. У «системі з низьким тиском» міститься близько 80—85 % загальної кількості крові, і тільки 15—20 % цього об'єму циркулює. Легеневий кровообіг — одна з найважливіших частин «системи з низьким тиском». Цим резервуаром крові може компенсуватися зниження артеріального тиску. Він також полегшує роботу серця, затримуючи 1/3 загальної кількості крові. Венозну систему і депо крові деякі автори називають периферичним серцем. Для мобілізації крові, що міститься в них, велике значення має тонус вен. Якщо тонус вен ослаблений, особливо при варикозному розширенні вен нижніх кінцівок, то затримується велика кількість крові, змінюється хвилинний її об'єм, спостерігається коливання артеріального тиску [20, 23].

У регуляції тиску крові важливу роль відіграє тонус скелетних м'язів. Він підтримує на належному рівні венозний приплив до серця. Астеніки Із слабким м'язовим тонусом більш схильні до тяжчих ортостатичних порушень, ніж люди з нормальним тонічним станом м'язових волокон. Розширення капілярів у м'язах тіла також затримує в них значну кількість крові й порушує артеріальний тиск.

Нервові регуляторні механізми артеріального тиску — пресо- і геморецептори — розташовані головним чином у дузі аорти й каротидному синусі. Сюди належать також вазомоторні центри підкірки й кори великого мозку. У нормі під час підвищення артеріального тиску посилюється тиск крові на судинну стінку дуги аорти, подразнюються барорецептори цієї судинної ділянки, імпульси передаються у вазомоторні центри вищих відділів нервової системи, знижується тонус судин і тиск нормалізується. При зниженні артеріального тиску, навпаки, зменшується кількість імпульсів у вищі центри, посилюється тонус артерій і тиск підвищується до вихідного рівня [20, 32].

Регуляція артеріального тиску здійснюється і через електролітно-водний баланс крові. Геморецептори, розташовані в судинах, подразнюються при зменшенні рівня кисню і вуглекислого газу в крові. Це збуджує вазомоторний центр, що викликає звуження або розширення кровоносних судин і підвищує або знижує артеріальний тиск.

Існують також інші механізми й рефлекси регуляції артеріального тиску, які у здорових осіб підтримують його на нормальному рівні. У хворих людей така регуляція неповноцінна, що зумовлює патологічне коливання рівня артеріального тиску [26].

1.2 ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ З ГІПОТЕНЗІЙНИМИ СТАНАМИ

Лікування хворих з хронічними гіпотензійними станами передбачає одужання від основного захворювання (при вторинних артеріальних гіпотензіях) або комплексне лікування первинної артеріальної гіпотензії. Крім медикаментозних препаратів, хворим призначають фізіотерапевтичні процедури, лікувальне харчування, лікувальну фізкультуру, санаторно-курортне лікування. Здебільшого хворих на первинну гіпотензію лікують амбулаторне в поліклініках. Однак при сильному зниженні артеріального тиску, гіпотонічних кризах і значних суб'єктивних проявах хворих госпіталізують [15, 36].

Основні принципи лікування артеріальної гіпотензії: усунення фактора, що зумовлює гіпотензію; ліквідація вогнищ первинних інтоксикацій; нормалізація сну; дотримання раціональної дієти, що включає міцний чай і каву; раціональний режим праці й відпочинку; підвищення фізичної активності хворого (проведення ранкової гімнастики, прогулянки, заняття лікувальною фізкультурою) [21].

Основою режиму хворого на артеріальну гіпотензію е старанне дотримання нормального способу життя. Це насамперед повноцінний сон протягом 8 год. Якщо хворий страждає безсонням, лікар призначає йому медикаментозні засоби. Спосіб життя не буде здоровим без ранкової гімнастики та водних процедур.

У багатьох хворих на артеріальну гіпотензію спостерігаються ранкова млявість, слабкість, дискомфорт. Щоденні заняття гімнастикою і водні процедури майже повністю усувають ці хворобливі відчуття. Відпочинок хворого насамперед повинен бути активним. Пасивний, малорухливий відпочинок (напівлежачи) призводить до втрати тонусу, тренованості, порушення сну, появи розладів невротичного характеру [22].

Переглянути розпорядок дня, перебудувати його, перейти на новий режим — для хворого на артеріальну гіпотензію це вже майже половина одужання [29].

1.3 ЛІКУВАЛЬНЕ ХАРЧУВАННЯ

Для хворих на первинну артеріальну гіпотензію немає якоїсь особливої дієти. Важливо, щоб харчування було не тільки повноцінним, а й різноманітним. У добовому раціоні повинно міститися 100—120 г білків, 80—90 г жирів і 400—500 г вуглеводів. Багатими на білки є м'ясо, риба, яйця, сир, молоко та ін. Вуглеводи ми одержуємо в основному з хлібом, солодощами, різними виробами з борошна. Жирів багато в продуктах тваринного походження. Для нормального перебігу обмінних процесів в організмі треба постійно споживати в невеликій кількості олію (соняшникову, кукурудзяну, бавовникову, соєву, лляну) [17].

Їсти потрібно не менш як 4—5 разів на день. Рекомендують пити каву, какао, міцний чай, особливо вранці й серед дня. Ці напої стимулюють діяльність центральної нервової системи, серця, дихального центру, посилюють вентиляцію легень, усувають кисневе голодування тканин при гіпотензійних станах [24].

Гіпотензійні стани характеризуються вітамінною недостатністю організму, насамперед вітамінів групи В та особливо аскорбінової кислоти. Основним джерелом аскорбінової кислоти є смородина, яблука, лимони, апельсини, аґрус, малина, горобина, болгарський перець, зелена цибуля, капуста, зелений горошок, хрін, редька, картопля, шипшина, суниці, помідори. Без вітамінів групи В недостатньо засвоюються вуглеводи. На ці вітаміни багаті овочі, фрукти, ягоди, зелень. Тіамін (вітамін ВІ) і калію пангамат (вітамін ВІ₅) поліпшують обмінні процеси, підвищують стійкість організму до впливу шкідливих факторів навколишнього середовища. Крім того, калію пангамат посилює діяльність кіркової речовини надниркових залоз. Аскорбінова кислота і нікотинова кислота (вітамін РР) нормалізують проникність судинної стінки, яка у хворих з низьким артеріальним тиском часто буває підвищеною [34].

Овочі й фрукти особливо корисні в сирому вигляді, бо під час приготування їжі частина вітамінів втрачається. Щоб зменшити втрату вітамінів, овочі й фрукти відварюють цілими, ріжуть їх безпосередньо перед уживанням. Під час варіння треба стежити, щоб овочі були повністю покриті водою.

Споживання овочів і фруктів у великій кількості та достатнє надходження в організм у зв'язку з цим рослинної клітковини сприяє нормальній роботі травного каналу [40].

2 ЛФК ПРИ ПЕРВИННІЙ ГІПОТЕНЗІЇ

Дуже ефективним є лікування хворих на первинну гіпотензивну хворобу, якщо до лікувального комплексу ввести різні фізичні методи терапії, зокрема методи лікувальної фізкультури.

І. Б. Тьомкін розробив ефективну методику фізичних вправ для осіб з первинною артеріальною гіпотензією. Ця методика враховує стан серцево-судинної системи і самопочуття хворого. Обережні навантаження показані хворим з гіпотонічними кризами та болем за грудниною, а тренувальні — тим, у кого немає різких коливань артеріального тиску, що супроводжуються головним болем, порушенням сну, загальною слабкістю, непритомністю. Вид навантаження визначає лікар [7].

Комплекс складається з вправ, які діють на організм у цілому, і спеціальних вправ, що сприяють тривалому підвищенню артеріального тиску. Це силові вправи, які хворі виконують у повільному темпі (вони включають великі м'язові групи), швидкісно-силові вправи, а також статичні.

На початку занять у комплекс вводять 10—15 вправ /(тривалість виконання їх — 20 - 30 хв). Якщо самопочуття хворого поліпшується, кількість вправ у комплексі збільшують до 20—25 (тривалість — 25 – 30 хв). Надалі кількість вправ може бути доведена до 25 - 30 (тривалість — 30—40 хв).

Найчастіше у вправах передбачено вихідне положення стоячи. Однак при запамороченні, різкій слабкості якийсь час можна робити вправи лежачи на спині або сидячи. Статичні вправи стимулюють діяльність різних внутрішніх органів. Дихальні вправи дають можливість хворим навчитися правильно й глибоко дихати, уміти керувати диханням, а також знизити загальне навантаження під час занять.

Лікувальну гімнастику потрібно виконувати щодня, найкраще — у другій половині дня, після роботи. Перед початком занять обов'язково треба проконсультуватися із спеціалістом лікувальної фізкультури, слід також проводити самоконтроль [8]. Орієнтовний комплекс вправ лікувальної гімнастики.

1.Вихідне положення (в. п.) - сидячи на стільці, руки вниз. Підняти прямі руки через сторони догори — вдих, повернутись у в. п. — видих; 4—6 разів. Те саме можна повторити з невеликим вантажем у руках.

2.В. п.— сидячи на стільці, руки на поясі. Підтягнути коліно до живота — видих, повернутись у в. п.— вдих. Те саме другою ногою;5—8 разів кожною ногою.

3.В. п.— стоячи, руки вниз. Присісти, підняти руки вперед — видих,повернутись у в. п.— вдих; 5—15 разів.

4.Ходьба на місці з поступовим уповільненням темпу.

5.В. п. — стоячи обличчям до стіни, руки простягнути і притиснути їх до стіни. Максимально сильно натискувати на стіну протягом 2—З с усім корпусом (статичне напруження). Повторити кілька разів. Відпочинок між вправами — 1 хв.

6.В. п.— стоячи, руки з неважкими гантелями опущені вниз. Підняти руки через сторони догори — вдих, повернутись у в. п.— видих;4—8 разів.

7.В. п.— стоячи, руки з гантелями підняті догори. Нахилити корпус убік — видих, повернутись у в. п.— вдих. Те саме в інший бік; 4—8 разів у кожний бік.

8.В. п.— стоячи, руки на поясі. Підскоки з розведенням і зведенням ніг, дихання рівномірне; 15—ЗО. разів.

9.Біг на місці з поступовим уповільненням темпу, дихання рівномірне; 0,5—1,5 хв.

10.В. п.— руки на стіні в упорі. Сильно натискувати на стіну протягом 4—5 с. Повторити 2 рази з відпочинком 1 хв.

11.В. п.— стоячи, руки вниз. Нахилити корпус уперед, відвести пряму ногу назад («ластівка»); стояти на одній нозі 5—8 с. Дихання рівномірне. Те саме другою ногою; 4—6 разів кожною ногою.

2.1 ФІЗІОТЕРАПІЯ ПРИ ГІПОТЕНЗИВНИХ СТАНАХ

Фізіотерапія при даній хворобі націлена на поліпшення функціонального стану ЦНС, нейрогуморальної регуляції судинного тонусу підвищення артеріального тиску і діяльності серцево – судинної системи; стимуляція функції наднирникової залози; покрашення адаптації організму до дії несприятливих чинників навколишнього середовища, загартовування пацієнта. Призначають дощовий або циркулярний душ, обтирання водою кімнатної температури з постійним зниженням її до 10 – 15 градусів Цельсія; ванни прісні, вуглекислі, скипидарні, хлоридні, натрієві, сульфідні; аероіонотерапію, сонячні та повітряні ванни, обливання, купання в морі, прісній воді, сон на повітрі, електросон [25].

2.2 ЗАГАРТОВУВАННЯ ПРИ ГІПОТЕНЗІЇ

Загартовування — важлива складова частина лікування гіпотензійних станів, що включає в себе тривале перебування і сон на свіжому повітрі. Гартувальні фактори тренують нервову систему.

Принагідно зауважимо, що загартовуватися потрібно систематично. Слід поступово посилювати подразник: збільшувати тривалість гартувальної процедури, знижувати температуру води тощо [16].

Загартовування — це процес, в основі якого лежить тренування. Загартовування рекомендують починати з повітряних ванн — спочатку теплих, згодом прохолодних і холодних. Повітряні ванни спочатку слід приймати в добре провітреному приміщенні, потім — на свіжому повітрі. Приймати їх можна лежачи, напівлежачи або в русі, що особливо бажано під час прийому прохолодних або холодних ванн. Виникнення ознобу — сигнал до припинення процедури. Після повітряної ванни корисно виконати кілька енергійних гімнастичних вправ, розтерти тіло рушником і прийняти теплий душ [33].

Вода — найефективніший засіб загартовування. У проведенні водних процедур основне не тривалість їх, а температура води.

Систематичне загартовування бажано починати в теплу пору року при температурі повітря, не нижчій від 17— 20 °С.

Найпростіша форма загартовування — обтирання водою, температура якої повинна бути 33—34 °С. Обтирання і наступне за ним розтирання сухим рушником потрібно робити в напрямі від периферії до центру. Уся процедура має тривати не більш як 5 хв. Щотижня температуру води знижують на 1 °С і через 2—3 міс доводять до 18—22 °С. Щоб посилити подразнювальну дію води, до неї можна додати 2—4 столових ложки кухонної солі, столового оцту.

Душ — водна процедура із сильною механічною дією води. Тривалість перших процедур 1—2 хв, температура води 35—32 °С. Деякі хворі погано переносять душ. У них з'являються слабкість, серцебиття, запаморочення. Такі хворі повинні відмовитися від душу і перейти до інших процедур [44].

Один з найприємніших видів загартовування — купання у відкритих водоймах. Починати купатися можна тоді, коли температура води не нижча від 17—20 °С. Спочатку рекомендують купатися 3—5 хв, а з часом — до ЗО хв, залежно від підготовленості й самопочуття хворого.

Сонячні ванни можна приймати лише з дозволу лікаря. Надмірне захоплення сонцем іноді різко погіршує перебіг артеріальної гіпотензії, а в декого сонячні ванни провоку-ють розвиток хвороби [19].

2.3 САУНА ПРИ ГІПОТЕНЗІЇ

У 1978 р. в Дюссельдорфі (ФРН) відбувся IV Міжнародний конгрес з проблем сауни. На ньому спеціальне обговорювалося питання про показання і протипоказання для застосування сауни з лікувальною метою. Одним з показань є артеріальна гіпотензія. Протипоказання: вік старше 60 років, тяжкі органічні захворювання. Усі протипоказання встановлює лікар.

Лікувальні чинники сауни — це вплив сухого (з відносною вологістю 5—ЗО %) повітря високої температури і наступне охолодження у воді або на повітрі при порівняно низькій температурі. У період перебування в термокамері (від 5 до 20 хв) температура повітря коливається від 65 до 100 °С. Кількість заходів у термокамеру — не більше 5, інтервали між ними неоднакові — від 5 до ЗО—40 хв. Щоб запобігти несприятливому, впливові сауни, великого значення надають способові охолодження після нагрівання (у басейні з холодною водою, під прохолодним душем). По-різному ставляться фахівці до плавання в басейні після нагрівання. Є прихильники й противники цієї процедури.

Висока температура в сауні викликає посилення циркуляції крові, перерозподіл кровотоку, сильне потовиділення. Під час перебування в термокамері температура тіла може підвищитися до 38—40 °С, під час охолодження знижується. Ступінь підвищення температури тіла залежить від температури і вологості повітря в термокамері, тривалості перебування в ній.

Реакція серцево-судинної системи на сауну залежить від її стану, індивідуальної чутливості людини до тепла, кількості заходів у термокамеру, їхньої тривалості, способу охолодження, положення тіла під час перебування в термокамері.

Як систолічний, так і діастолічний тиск у здорових людей у термокамері може трохи підвищуватися, знижуватися або не змінюватися. Менше змінюється діастолічний тиск. Іноді після сауни протягом доби в людини можуть зберігатися різкі коливання артеріального тиску. Тому особи, схильні до артеріальної гіпотензії, повинні чітко виконувати рекомендації лікаря, суворо дозуючи тривалість перебування в сауні, температуру повітря, кількість відвідувань термокамери. Установлено, що стан системи зсідання крові під впливом сауни не змінюється, немає загрози геморагічних і тромботичних ускладнень.

Під час перебування в сауні зменшується виділення сечі, головним чином за рахунок збільшення реабсорбції води в ниркових канальцях, при цьому підвищується питома густина сечі.

Як уникнути небажаних наслідків під час перебування в сауні?

Важливо все: правильне влаштування самої сауни, диференціальний підхід до призначення процедури, точна оцінка протипоказань, суворе дотримання правил перебування в сауні.

Перед заходом у гаряче приміщення сауни слід вимитися з милом під душем і витерти тіло досуха. У термокамері спочатку потрібно користуватися нижніми полицями, де температура нижча. На полицях можна сидіти або лежати. Людям з ортостатичною нестійкістю артеріального тиску краще лежати. Останні 2—3 хв слід обов'язково сидіти з опущеними вниз ногами. Щоб зменшити сильний тепловий вплив сауни, треба прийняти теплу ножну ванну або облити обличчя гарячою водою.

Після сауни потрібно відпочити 30 - 40 хв. Під час і після сауни не рекомендується робити інтенсивних фізичних вправ. Не всім можна плавати в басейні в період охолодження. Забороняється під час перебування в сауні вживати спиртні напої, курити. Не можна входити до сауни вологим, голодним або, навпаки, після переїдання, з охолодженими кінцівками, приймати перед сауною контрастний душ, тривалий час потіти на лаві. Важливий показник адекватності обраної методики — добре самопочуття наступного ранку після сауни.

Іноді у хворих на артеріальну гіпотензію погіршується самопочуття, що пов'язано із зниженням артеріального тиску. Ці явища швидко проходять, коли перебувати в горизонтальному положенні. Для здорових людей вони не являють собою небезпеки. При артеріальній гіпотензії погіршенню самопочуття можна запобігти. Для цього слід суворо виконувати рекомендації лікаря.

Найкраще охолоджуватися на повітрі при його температурі 22—24 °С або обливанням прохолодною водою. Людям, у яких виникають виражені судинні реакції, не можна користуватися сауною.

Іноді у хворих спостерігаються неприємні суб'єктивні відчуття: слабкість, запаморочення, головний біль, загальний дискомфорт. У таких випадках слід порадитися з лікарем, а також пом'якшити температурний режим, скоротити час перебування в термокамері до 7—8 хв, менше разів заходити в термокамеру, поступово охолоджуватися на повітрі.

Дані літератури свідчать про те, що сауну можна використовувати для профілактики й лікування серцево-судинних хвороб, зокрема й артеріальної гіпотензії. Слід лише суворо дотримувати рекомендацій лікаря, правильно користуватися сауною (див. додатки 1. 6 – 1. 8), диференційовано приймати процедури [30].

2.4 Лікувальний масаж

Лікувальний масаж призначають для нормалізації діяльності ЦНС, підвищення в’язевого і судинного тонусу та артеріального тиску, відновлення психоемоційного стану хворого. Застосовують сегментаро рефлекторний масаж, що діє на паравертебральні зони крижових, поперекових, та нижньогрудних спинномозкових сегментів (s2 – s11, l5 – l1, d12 – d6). Масажують ділянку крижів сідничні м’язи, гребні клубових кісток, задню поверхню стегон, гомілок і при атонії кишок - масажують ділянку живота. Використовуються прогладжування, розтирання, розминання та вібрацію у вигляді вібраційного погоджування, стрясання, поплескування, рубання [2, 6, 4]. Див. додатки (1. 1 – 1. 5)

Повторно лікувальний масаж призначають через 3 – 4 тижні після першого курсу, а у наступні часи його використовують 1 раз на 2 місяці. Курс складається з 12 – 15 процедур його мета, методика і прийоми практично не відрізняються від тих, що зазначені вище. Деяким хворим призначають душ – масаж [3, 5, 9].

2.5 МЕХАНОТЕРАПІЯ ТА ПРАЦЕТЕРАПІЯ ПРИ ГІПОТЕНЗИВНІЙ ХВОРОБІ

Механотерапію у вигляді тренажерів застосовують для розвитку сили, швидкісно – силової витривалості, загального зміцнення організму та підвищення фізичної працездатності. Використовують велотренажери доріжку, що біжить, весловий тренажер, гімнастичний комплекс “ЗДОРОВ’Я”.

Працетерапія застосовується для підтримання загальної працездатності та психоемоційного тонусу пацієнта. Рекомендують робити на свіжому повітрі у садку, на городі.

Хворим на гіпотензію бажано щорічно проходити санаторно курортне лікування [37].

2.6 ПСИХОТЕРАПІЯ ПРИ ПЕРВИННІЙ ГІПОТЕНЗІЇ

У вузькому розумінні слова психотерапія — це вплив лікаря на психіку хворого за допомогою словесного навіювання, гіпнозу, відвернення його уваги від сумних думок, У широкому розумінні слова психотерапія — це сприятлива обстановка в лікувальному закладі та в домашніх умовах хворого.

Завдання будь-якого психологічного впливу — виключити у взаємовідносинах між людьми підвищений тон емоційного напруження. Ключ до поліпшення психічного стану людини — у культурі відносин, взаєморозумінні та взаємній ввічливості [39].

Широко застосовуваний у Японії метод шіацу визначають так: «Шіацу є таким видом лікування, при якому пальці рук і долоні використовують для натискування на певні точки, щоб нормалізувати регуляторні процеси в організмі, зберегти і поліпшити здоров'я. Він також сприяє лікуванню деяких хвороб».

Метод шіацу застосовують і при артеріальній гіпотензії.

При цьому потрібно звертати особливу увагу на техніку натискування. Слід завжди жорстко натискати «подушечкою» пальця в напрямі донизу, строго перпендикулярно до поверхні шкіри. Ступінь натискування залежить від симптомів і стану хворого. Тривалість одного натискування на точку становить 5—7 с, за винятком точок у ділянці шиї, вплив на які не повинен перевищувати 3 с. Сила натискування повинна бути такою, щоб не викликати неприємних відчуттів.

Значно знижений артеріальний тиск може спричинитися до погіршення мозкового кровообігу. Якщо порушена функція вегетативної нервової системи, що регулює рівень артеріального тиску, натискують на такі точки: на сонній артерії, зоні довгастого мозку, верхньому плечовому поясі, а також між лопатками.

Ми опишемо положення кількох точок, масаж яких ефективний при артеріальній гіпотензії.

Точки на потилиці розташовані по середній лінії голови. Перша точка розміщена вище від задньої межі волосистої частини голови на ширину великого пальця руки; друга — вище від першої на ширину 1,5 великого пальця; третя — на 1,5 пальця вище від попередньої; четверта точка лежить на перетині середньої лінії голови та лінії, що з'єднує верхівки вух [42].

Перша точка на сонній артерії міститься нижче від основи мочки вуха на 12 мм (трохи вгору і назад від кута нижньої щелепи). Друга точка розташована на лінії, що перетинає центр грудино-ключично-соскоподібного м'яза на рівні верхнього краю щитовидного хряща.

Точка поясу верхніх кінцівок розташована на середині лінії, що з'єднує западину, яка утворюється на плечі під час підняття руки, з точкою, що розташована між VII і І шийними хребцями.

У період занять шіацу слід уникати розумової та фізичної перевтоми, недосипання, утримуватися від куріння.

2.7 ФІТОТЕРАПІЯ ПРИ ПЕРВИННІЙ ГІПОТЕНЗІЇ

Для лікування хворих з гіпотензійними станами використовують різні медикаментозні засоби. Але деякі з них виявляють небажаний побічний вплив, інші — дуже нестійкі, ще інші — непридатні для тривалого застосування, Тому ліки може призначати тільки спеціаліст, який знає механізм їхньої дії та індивідуальні особливості організму хворого.

Для лікування гіпотензійних станів широко застосовують препарати рослинного походження,

Лимонник китайський — виткий кущ з темно-зеленим яйцеподібним листям, з рожевими квітками та оранжево-червоними кислими ягодами, які достигають у вересні. Листя, кора і плоди пахнуть лимоном, тому рослину називають лимонником. П'ють настій лимонника.

Левзея маньчжурська—трав'яниста багаторічна рослина з фіолетово-ліловими квітами. Для лікування використовують корені. Застосовують настойку левзеї в дозі, призначеній лікарем.

Заманиха корейська — кущ заввишки до 1 м. Світло-сіра кора всіяна дрібними жовтуватими колючками. Плоди плоскі, м'ясисті. Використовують настойку заманихи.

Женьшень — багаторічна трав'яниста рослина з фіолетово-червоним листям. Для лікування використовують корені, готуючи з них водний настій.

Золотий корінь — багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 50 см. Корені товсті, зверху золотисті, а на зламі білого кольору. Смак коренів — гірков'яжучий. Застосовують спиртовий екстракт золотого кореня.

Татарник звичайний (будяк) — дворічна трав'яниста рослина з колючими гілками. У малих дозах татарник збуджує, а у великих пригнічує центральну нервову систему; звужує периферичні судини та підвищує артеріальний тиск. Застосовують його у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку подрібненого листя або квіток 1 настоюють 10 хв. П'ють по 2—3 склянки на день.

Безсмертник польовий — багаторічна трав'яниста рослина заввишки 15—30 см. Підвищує кров'яний тиск. П'ють як чай. На 1 склянку окропу беруть 1 столову ложку квіток і настоюють 10 хв. Вживають по 1 склянці ранком і ввечері за 15 хв до їди протягом 2 тиж.

Копитняк європейський — багаторічна трав'яниста рослина з повзучим коренем. Листя брунькоподібне, округле, схоже на кінське копито. Уся рослина вкрита короткими волосинками, тому здається пухнастою. Настойка листя сприяє звуженню судин і підвищенню артеріального тиску.

Полин гіркий - багаторічна трав'яниста рослина до 1 м заввишки. Під впливом полину підвищується тонус центральної нервової системи. Вживають його у вигляді чаю. На 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку полину і настоюють протягом 10 хв. П'ють 1 склянку за день, ковтками [33].

2.8 САНАТОРНО- КУРОРТНЕ ЛІКУВАННЯ

При гіпотензійних станах хворим показане санаторно-курортне лікування, яке передбачає: режим руху й лікувальну фізкультуру, дієту, кліматолікування, психотерапію, бальнеотерапію, фізіотерапію та медикаментозне лікування. Призначаючи комплексне курортне лікування, ураховують ступінь фізичної натренованості хворого, характер порушень функції серцево-судинної системи.

Лікувально-оздоровчий режим включає в себе сон (8— 9 год) і заняття лікувальною фізкультурою. Досвід лікування хворих на гіпотонічну хворобу показує, що щадний режим і подовжений сон (10—12 год) негативно позначаються на їхньому стані. Після тривалого сну в більшості хворих посилюється почуття розбитості, загальної слабкості, ортостатичне запаморочення, а ранковий головний біль стає затяжним [38].

Однією з форм лікувальної фізкультури є ранкова гігієнічна гімнастика, яка, справляючи тонізуючий і загальний тренуючий вплив, сприяє переходові організму від нічного відпочинку до активної діяльності.

Другою формою лікувальної фізкультури є лікувальна гімнастика. Хворі виконують фізичні вправи, які впливають на весь організм, і спеціальні вправи, що сприяють підвищенню артеріального тиску. Встановлено, що найкраще на хворих цього профілю діють силові вправи, виконані в середньому темпі, а також статичні напруження.

Дієта. У санаторно-курортному лікуванні хворих з гіпотензійними станами важливе місце належить харчуванню. Харчування має бути повноцінним, різноманітним і збалансованим. У раціоні повинна міститися достатня кількість білків, жирів, вуглеводів, мінеральних солей, вітамінів, особливо групи В та аскорбінової кислоти, їсти потрібно не менш як 3—4 рази на добу. Бажано вживати тонізуючі засоби: міцний чай і каву, особливо вранці або в середині робочого дня. Якщо немає захворювань органів травлення та інших органів, можна вживати в їжу різні спеції (гірчицю, перець, оцет). Однак зловживати ними не слід.

Кліматолікування передбачає перебування і сон на свіжому повітрі, дозовані повітряні ванни, морські купання.

Основним видом аеротерапії є прогулянки і теренкур, які, як уже зазначалося, поєднують у собі також елементи фізичної культури. Аеротерапію потрібно проводити в найбільш сприятливих, комфортних природних умовах або в мікрозонах, що наближені до них.

Нічний сон на березі моря набуває дедалі більшого значення при лікуванні хворих з гіпотензійними станами, бо сприяє нормалізації основного обміну, поліпшує дихання, посилює окислювальні процеси.

Повітряні ванни — дуже активна процедура, під час якої на частково або повністю роздягнуту людину діють температура, вологість і рух повітря, сонячна радіація, склад повітря. Активність повітряних ванн залежить від навколишнього середовища, реактивності організму, попередньої адаптації. Під час приймання повітряної ванни велике значення має температура навколишнього середовища: чим нижча температура, тим сильніше діє ванна.

Звичайно хворим з гіпотензійними станами призначають слабкі й середні холодові навантаження. Улітку повітряні ванни поєднують з дією розсіяної сонячної радіації, їх можна приймати в тінистих місцях у парках, на пляжі й кліматичних площадках під тентом, на терасах і в клімато-павільйонах; у похмуру погоду та взимку — у наметах, аераріях, аерофотаріях. Якщо виникне почуття втоми, серцебиття, задишка, повітряну ванну припиняють, а надалі зменшують її тривалість.

Геліотерапія, або лікування прямим і розсіяним сонячним промінням, є найактивнішою з кліматичних процедур. Ефективність геліотерапії залежить від точного її дозування (за допомогою спеціальних приладів або за реакцією шкіри).

Морські й річкові купання тренують механізми терморегуляції, нормалізують обмінні процеси, підвищують життєвий тонус організму, його адаптаційні можливості, дуже добре загартовують людину. Купатися в морі й річці, як уже зазначалося, рекомендують тоді, коли температура води не нижча від 17 °С і температура повітря не нижча від 19 °С.

Купання при температурі води, нижчій за 17 °С, часто викликають у хворих з гіпотензійними станами підвищену збудливість, безсоння, спазм периферичних судин. Тривалість купань на початку лікування становить 3—5 хв, надалі її поступово збільшують до 8—10 хв. На курс лікування призначають 15—20 процедур, які звичайно поєднують з повітряними ваннами та короткочасним сонячним опромінюванням.

Психотерапія. Велике значення в комплексі лікувальних заходів має психотерапія. При різко виражених порушеннях функції нервової й серцево-судинної систем показаний гіпноз.

Бальнеотерапія. Лікування вуглекислими ваннами призначають диференційовано, залежно від клінічної картини захворювання. Якщо функціональний стан центральної нервової системи у хворих з гіпотензійними станами характеризується зниженням тонусу кори великого мозку, слабкістю її клітин, підвищеним їх виснаженням, то лікування вуглекислими ваннами ефективне. Коли ж у клінічній картині хвороби переважають підвищена дратівливість, запальність, а виснаженість виражена не так різко, вуглекислі ванни часто впливають негативно. Протипоказані вони також ослабленим хворим, у яких часто виникають запаморочення.

Температура води для ванни повинна становити 35— 33 °С, тривалість процедури — 6—8 хв. Приймають вуглекислі ванни через день, на курс лікування призначають 10— 12 ванн. Після ванни слід 0,5 год побути в кімнаті відпочинку, а після того 1 год полежати в ліжку. Багатьом хворим показані хлоридно-натрієві, сірководневі, кисневі ванни, які активно впливають на тонус судин.

Фізіотерапія. Істотне місце в лікуванні хворих на артеріальну гіпотензію посідає фізіотерапевтичне лікування — введення лікарських речовин через шкіру за допомогою спеціальної апаратури. Фізіотерапія зміцнює організм, піднімає його тонус, відновлює порушену рівновагу вегетативної нервової системи, підвищує артеріальний тиск.

Ефективним є загальний електрофорез кофеїну за Вермелем, іонофорез кальцію за Щербаком. Процедури відпускають через день, на курс лікування призначають 10— 12 сеансів.

Корисні також загальний масаж, опромінення малими дозами кварцу, гідротерапевтичні процедури (душі — циркулярний, віяловий, Шарко). Температура води для душу становить 35—36 °С, тривалість його — 2—5 хв.

В останні роки розроблено метод діадинамотерапії скроневих артерій, який застосовують для лікування головного болю різного походження. Цей метод показаний і при гіпотензійних станах. Хороший терапевтичний ефект при лікуванні головного болю дає аероіонний масаж зон За-хар'їна—Геда, розташованих на задній поверхні шиї та на різних ділянках голови. Метод розробив Ф. Г. Портнов. Для цього використовують спеціальний прилад, що являє собою високовольтний генератор напруги, і насадку — розрядник, змонтовану на виході потоку повітря з фена.

Медикаментозне лікування призначає лікар.

Значне місце в лікуванні хворих на артеріальну гіпотензію посідає терапія безсоння. Від нормалізації сну часто залежить успіх лікування інших невротичних проявів.

Однак перш ніж вдатися до вживання ліків, потрібно випробувати інші засоби, що можуть нормалізувати сон, а саме: на ніч не перевантажувати шлунок, не пити міцного чаю й кави, не ходити в кіно на вечірні сеанси, робити перед сном тривалі прогулянки на свіжому повітрі. Добрий ефект дають ножні ванни на ніч (температура води 35— 36 °С, тривалість процедури — 20—ЗО хв), а також вологі обгортання. Якщо після цього сон не нормалізується, потрібно приймати медикаментозні препарати, призначені лікарем.

Таким чином, санаторно-курортне лікування хворих з гіпотензійними станами полягає в комплексному використанні раціонального режиму, лікувального харчування, кліматотерапії, а в разі потреби і медикаментозних препаратів. Дуже важливо, щоб після повернення з курорту хворий перебував під наглядом лікаря, дотримував рекомендованого режиму праці, відпочинку, харчування, займався фізкультурою, перебував на свіжому повітрі, ходив на прогулянки і раціонально використовував вихідні дні.

Санаторно-курортне лікування, звичайно, показане при артеріальній гіпотензії. Однак ширше, ніж санаторії, слід використовувати будинки відпочинку, пансіонати, турбази та інші оздоровчі заклади.

Курорти, на яких є вуглекислі води,—це Кисловодськ (Ставропольський край), Аршан (Бурятська АРСР), Дарасун (Читинська область).

Курорти з сірководневими водами: Балдоне (Латвійська РСР) Любінь-Великй (Українська РСР), П'ятигорськ (Ставропольський край)' Сергієвські мінеральні води (Куйбишевська область), Сочі—Мацеста (Краснодарський край), Сарахани (Азербайджанська РСР).

Радонові води є на курортах Арзні (Вірменська РСР), П'ятигорськ {Ставропольський край), Хмільник (Українська РСР), Цхалтубо (Грузинська РСР).

На курортах Південного берега Криму лікуватися потрібно з вересня по травень. Хворим на первинну артеріальну гіпотензію перебувати влітку на цих курортах не рекомендується.

Великою популярністю користуються приморські кліматичні курорти Прибалтики [45].

2.9 ПРОФІЛАКТИКА ГІПОТЕНЗІЙНИХ СТАНІВ

Найкращою профілактикою гіпотензійних станів є здоровий спосіб життя. Однак при спадковості, що передав схильність людини до тієї чи іншої хвороби, потрібно проводити конкретні заходи, щоб запобігти її розвиткові. Слід ураховувати форму гіпотензійного стану. Адже, з одного боку, існує самостійне захворювання, з другого — спостерігаються вторинні артеріальні гіпотензії, зумовлені іншим основним хворобливим процесом. При вторинній гіпотензії всі заходи потрібно спрямувати проти основної хвороби, яка спричинилася до її виникнення [21, 35].

Нейроциркуляторна гіпотензія, будучи проявом загального неврозу, потребує здійснення спеціальних профілактичних і лікувальних заходів. Найефективнішими бувають оздоровчі заходи на ранніх стадіях захворювання.

При нейроциркуляторній гіпотензії профілактичні заходи передбачають підвищення стійкості організму в цілому (загартовування, повітряні ванни, водні процедури, фізичну активність і спорт, раціональне харчування, ліквідацію вогнищ інфекції); усунення факторів, які негативно діють на організм (професійної шкідливості, шуму, куріння, алкоголю тощо).

Слід наголосити, що при гіпотензійних станах, як і при ряді інших хвороб, добрі наслідки дає працетерапія. Спостереження показують, що найдовше живе той, хто багато й добре працює протягом усього життя. Перенапруження І перевтома нервової системи настають не від самої праці, а від неправильної її організації. Улюблену працю людина виконує легко, без напруження, тому вона тривалий час не викликає втоми [12, 35, 41].

Щоб зберегти здоров'я, слід чергувати працю з відпочинком. Але відпочинок не обов'язково повинен бути станом повного спокою й нерухомості. Доцільніше прогулятися, подивитися кінофільм, почитати книжку, половити рибу, пограти в шахи тощо. Чергування фізичних і розумових навантажень особливо корисне для нервової системи. Тільки тоді, коли людина дуже втомиться, відпочинок може бути пасивним, нерухомим.

Режим. Дуже важливо, щоб сон був досить тривалим і глибоким. Чутливий сон з безліччю сновидінь, навіть досить тривалий, не приносить належної бадьорості й свіжості: людина встає вранці розбитою, іноді в неї болить голова. Нормальний сон забезпечує клітинам центральної нервової системи повноцінний відпочинок і тим самим запобігає перевтомі. Найкращим для сну є час від 11-ї години вечора до 7-ї години ранку. Потрібно вечеряти не пізніше як за 3 год до сну, а за 1—1,5 год припинити напружену розумову працю. Перед сном корисно прогулятися на свіжому повітрі, усунути звук, шум, світло та інші подразники [1, 37, 42].

Потреба в сні навіть у здорових людей різна. У середньому ця норма становить близько 8 год. Систематичне недосипання порушує роботу нервової системи, підвищує втомлюваність.

Спати потрібно в добре провітреній кімнаті, температура повітря в спальні повинна бути на 2—З °С нижча, ніж у приміщеннях для денного перебування людей, тобто не вища за 17—18 °С.

Нічна білизна має бути вільною, не утруднювати кровообігу в різних частинах тіла. Не рекомендують накриватися ковдрою з головою, спати обличчям донизу: це утруднює нормальне дихання і надходження кисню в організм. Корисно лягати спати завжди в той самий час — це допоможе скоріше заснути.

При розладі сну приймають снотворні засоби. Але вживати їх можна лише з дозволу лікаря. Такі ліки рекомендують використовувати лише в крайньому випадку і на певний строк, тому не треба боятися звикання до них. Щодо цього справедливий давній вислів лікарів: «Краще спати із снотворним, ніж не спати зовсім».

Фізичне тренування. Правильно кажуть, що рух може замінити тисячі ліків, а тисяча ліків не замінить руху. Заняття фізкультурою і спортом набувають виняткового значення, бо дія фізичного тренування спрямована передусім на судинну систему. Навіть якщо людина дуже зайнята, вона може знайти 15—20 хв для ранкової гімнастики.

Ходьба є цілющим засобом для немолодих людей, які розпочинають тренування.

Вважають, що людина середнього віку, яка проходить за день 10—12 км, виконує середню норму фізичного навантаження. Давно помічений позитивний вплив ходьби, прогулянок на продуктивність розумової праці.

Для людей середнього віку корисні регулярні прогулянки за місто на значні дистанції, збір грибів, ягід, туристські походи.

Останнім часом дуже поширений такий вид фізичного тренування, як біг. У деяких випадках біг дає добрі наслідки: у людини з'являється відчуття бадьорості, поліпшуються сон та апетит, зменшується маса тіла. Але такий метод фізичних навантажень не універсальний, та й бігати можна не всім. Тому обов'язково слід порадитися з лікарем і перебувати під його наглядом [10, 24, 37].

Досвід показує, що систематичне перебування на свіжому повітрі, прогулянки у вихідні дні за місто, катання на велосипеді влітку, на лижах —узимку, туризм, відпочинок у лісі, на березі річки, озера — усе це позитивно впливає на організм людини, на її нервову систему. Малорухливі люди часто хворіють на серцево-судинні хвороби. Вечірня прогулянка — чудова й доступна форма легкого щоденного тренування не тільки для молоді, а й для літніх людей.

Загартовування. Здоровий спосіб життя передбачає систематичне загартовування організму. Водні процедури (обтирання, обливання) зміцнюють і тонізують нервову систему, тренують діяльність серця і судин, перешкоджаючи значним коливанням артеріального тиску.

Найпростіший спосіб загартовування — повітряні ванни, які можна приймати як у приміщенні протягом усього року, так і на свіжому повітрі в теплу пору року.

Особливо велике значення мають водні процедури. Рекомендують спочатку протягом кількох днів розтирати тіло сухим рушником, згодом — вологим. Відразу ж після вологого обтирання потрібно енергійно розтерти тіло сухим рушником. Починають обтиратися теплою водою (35—36 °С), температуру якої поступово знижують до більш прохолодної. Згодом переходять до обливання водою.

Улітку водні процедури краще проводити на свіжому повітрі (уранці, після зарядки). Купатися у відкритих природних водоймах можна спочатку по 3—4 хв. Поступово тривалість процедури збільшують до 12—15 хв.

Режим харчування. Для профілактики гіпотензійних станів особливе значення має повноцінне харчування, їжа має бути різноманітною, з достатнім вмістом вітамінів. Проміжки між прийманням їжі не повинні бути надто тривалими. Дуже шкідливо їсти на ходу, кваплячись. Це відвертає відповідні нервові центри від повного контролю за травленням, унаслідок чого можуть виникнути різні порушення цього процесу. Погано позначається на здоров'ї суха їжа, без гарячих страв. Якщо режим харчування порушується протягом тривалого часу, то згодом виникає загроза розвитку не тільки хвороб травної системи, а й неврозів з порушенням судинного тонусу.

Алкоголь і куріння. Немає сумніву, що важливою частиною здорового способу життя є утримання від спиртного й куріння.

Ушкоджуючи і розладнуючи діяльність центральної нервової системи, алкоголь, по суті, негативно впливає на всі внутрішні органи. За образним висловом В. Симонова, «людина, яка бурхливо отруює свій організм алкоголем, насамперед невіглас, який проспить процес цивілізації». Переваги тверезого способу життя стають дедалі очевиднішими. Недарма в Америці нещодавно закрили 8 підприємств, на яких виробляли спиртні напої, мотивуючи це тим, що американці вже не п'ють стільки спиртного, як колись. Велика антиалкогольна кампанія провадиться і в нашій країні.

Куріння визнане експертами Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) одним з факторів ризику виникнення хвороб серця й судин. Нікотин отруйно діє на вегетативну нервову систему, порушує кровопостачання стінок судин І порушує їхню проникність. У курців нерідко спостерігаються неправильні, некоординовані судинні реакції внаслідок змін вегетативної регуляції та змін самих судин. З нікотином в організм надходить багато отруйних речовин (окис вуглецю, аміак, сірководень, синильна кислота, вуглекислота тощо).

Проведення відповідних профілактичних заходів і дотримання рекомендацій лікаря можуть запобігти зниженню артеріального тиску, а згодом і стійко стабілізувати його.

Працевлаштування хворих з гіпотензійними станами передбачає виключення деяких професійних шкідливих впливів на виробництві. Скажімо, не рекомендується робота в гарячих цехах, на виробництвах, пов'язаних із значним рівнем вібрації, з полями високої і надвисокої частоти, іонізуючим випромінюванням, праця на висоті, біля вогню [16, 23, 45].

2.10 РЕЗЮМЕ

Отже, можна сказати, що на сучасному етапі розвитку медичної науки визначено дві форми артеріальної гіпотензії: фізіологічну і патологічну.

Первинна артеріальна гіпотензія нерідко буває а цілком здорових людей, переважно в молодих жінок, які не відчувають суб'єктивно ніяких неприємних проявів хвороби і навіть не уявляють, що в них низький артеріальний тиск.

У деяких добре натренованих спортсменів також спостерігається первинна артеріальна гіпотензія, тому більшість спеціалістів із спортивної медицини розцінюють її як одну з численних пристосовних реакцій організму до фізичних навантажень.

На особливу увагу заслуговує патологічна артеріальна гіпотензія. На жаль, тривалий час вона не привертала належної уваги дослідників і, цілком природно, не була досить вивчена.

Патологічну артеріальну гіпотензію поділяють на гостру і хронічну. Обидві вони можуть бути як первинною, так і вторинною (симптоматичною).

Остання, як було показано вище, виникає на фоні різних патологічних станів організму.

У деяких випадках гостра артеріальна гіпотензія може розвиватись як тимчасова, неадекватна зовнішньому подразненню, швидкоплинна й сильна реакція нервової системи (особливо її вегетативного відділу) з безпосередньою участю серцево-судинної системи (лабільність пульсу, зниження артеріального тиску тощо).

Щоб зняти ці реакції, буває достатньо вжити профілактичних заходів: регламентувати робочий день, змінити умови праці й побуту тощо. Отже, такий стан тільки умовно може вважатися хворобою, особи з такими ознаками практично здорові.

Однак слід пам'ятати, що розв'язати питання про те, фізіологічна чи патологічна артеріальна гіпотензія в пацієнта, може тільки лікар.

Ніяка «самодіагностика» в цьому разі неприпустима, бо гостра артеріальна гіпотензія може бути одним із симптомів серйозного захворювання.

Хронічна вторинна артеріальна гіпотензія виникає на фоні різних патологічних станів в організмі.

Тепер найбільш актуальною є тема про гіпотензійні стани, пов'язані з тривалим впливом іонізуючого випромінювання.

Внаслідок екологічних катаклізмів та порушення гігієнічних норм охорони праці на деяких металоплавильних підприємствах в обох випадках виникає високий фон радіоактивного випромінювання, що при сильному опромінюванні може викликати розвиток хронічної променевої хвороби. Поряд з іншими симптомами, характерними для неї, при тривалому впливі іонізуючого випромінювання в нервовій системі поступово розвиваються ранні відхилення в регуляції вегетативно-судинної іннервації — синдром нейроциркуляторної дистонії гіпотонічного типу.

Пізніше виникає виразна функціональна недостатність — формується астенічний синдром.

Астенія є характерним супутником цієї хвороби. Розвивається вона спроквола, з коливаннями в інтенсивності та помітним погіршенням від тривалого впливу іонізуючого випромінювання.

У хворих наростає відчуття втоми, розбитості, порушується сон, виникає різка дратівливість, нестриманість з підвищеною уразливістю психіки. Усе це супроводжується хронічною артеріальною гіпотенцією.

Хворі на первинну артеріальну гіпотензію чутливі до змін пори року, клімату, погоди.

Як відомо, погода якоюсь мірою впливає на самопочуття більшості й здорових людей: одні реагують на коливання атмосферного тиску, другі — на зміни температури повітря, треті — на рівень його вологості, четверті — на так звані магнітні бурі.

Цікаво, що селяни, які живуть у природних умовах чистого повітря, утричі менш чутливі до змін погоди, ніж городяни. Така чутливість до змін погоди називається метеочутливістю.

Основні шляхи зниження метеочутливості — це загартовування організму, тривале перебування на свіжому повітрі, різні водні процедури. На метеочутливість впливає нестача вітамінів.

Тому, весною, коли погода особливо нестійка, вітамінна недостатність дуже гостра, виникає «весняна стомлюваність»: безпричинна млявість, швидка втома, втрата інтересу до праці тощо.

Природно, у цих умовах потрібна вітамінізація їжі та додаткове споживання вітамінів.

Люди із зниженим артеріальним тиском весною також погано себе почувають.

Знижений артеріальний тиск часто супроводжує неврози, вогнища хронічної інфекції в стані загострення.

Ці особи (їх серед населення, за даними різних досліджень, 10—15%) належать до так званих «людей-сов».

Вони надвечір активізуються, почувають себе краще, можуть засиджуватися до пізньої ночі, у них з'являється працездатність.

Ранком вони мляві, депресивні, дратівливі й сонні, часто підвищено чутливі до змін погоди, краще переносять холод, ніж тепло.

До таких людей повною мірою стосуються ті загальні рекомендації, про які вже говорилося, але основне для них — добре виспатися. Вони погано адаптуються до переходу на літній час.

У деяких закладах Швеції особи, хворі на артеріальну гіпотензію, розпочинають роботу на 1—2год пізніше і відповідно пізніше її закінчують. Продуктивність праці при цьому помітно вища.

Можливо, цей досвід потрібно враховувати при складанні змінних графіків роботи і в наших умовах.

Таким чином, поширеність артеріальної гіпотензії, тяжкість суб'єктивних відчуттів, обмеження працездатності хворих потребують дальшого вивчення питань діагностики й лікування при цій хворобі.

Досвід свідчить, що включення в комплекс терапевтичних заходів занять фізкультурою і спортом, фізіотерапевтичних і гартувальних засобів сприяють швидшому відновленню судинного тонусу і працездатності хворих.

Для осіб, організм яких схильний до зниження артеріального тиску, велике значення має влаштування побуту, створення оптимальних умов життя і праці. Здоровий спосіб життя — найкраща профілактика гіпотензійних станів.

3. ЗАДАЧІ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

3.1 ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Дослідження і обстеження хворих проводилося з 15.04.2004 по 29.05.2004 на базі ЦМЛ м. Рівне у відділенні кардіології, в період лікування хворих.

Час перебування хворих у відділенні ЦМЛ м. Рівне з 15.04. 2002р. по 28. 05. 2003 р.

Протягом цього періоду переглянуто і опрацьовано 145 історій хвороб за 2003 – 2004 рр. Для проведення досліджень було відібрано двадцять чоловіків 1961р. народження та їхні історії.

Переважна кількість хворих має виснажену нервову систему. За цей період часу потерпілі були госпіталізовані, їм були виставленні конкретні діагнози, проведені відповідні консультації та обстеження.

В задовільному стані хворих виписували на амбулаторне лікування під нагляд лікарів – кардіологів.

Більшість потерпілих мешканці міста Рівного.

Не виняток, що більша кількість потерпілих відправиться на санаторно – курортне лікування.

3.2 ЗАДАЧИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Для досягнення мети дослідження а саме:

1. Узагальнення теоретичних поглядів сучасних вчених на первинну гіпотензії: причини виникнення, принципи та методи лікування.

2. Наведення існуючих методів лікування первинної гіпотензії.

3. З’ясувати завдання, принципи, методики фізичної реабілітації хворих на первинну гіпотензію.

4. Дати оцінку ефективності застосування методів фізичної реабілітації у хворих на первинну гіпотензію.

Були використані наступні методи дослідження:

1. Аналіз літературних джерел за темою дослідження;

2. Вивчення дослідів лікарів та медичних працівників кардіологічного відділу ЦМЛ м. Рівне з метою опанування методикою призначення засобів фізичної реабілітації хворим в різні періоди процесу реабілітації.

3. Аналіз історій хвороб.

4. Спостереження за проведеним обстеженням хворих, фізичною реабілітацією на різних етапах відновлення: при прибутті у відділення кардіології та під час стаціонарного лікування.

5. Контроль за самопочуттям хворих на різних етапах стаціонарного лікування.

4. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Проведені дослідження показали, що останнім часом у медицині все більше стверджується напрям фізичної реабілітації хворих з гіпотензією, основою якого є етапне відновлення, комплексне лікування хворих. У цьому процесі провідну роль відіграє фізична реабілітація. Вона покращує якість лікування, запобігає виникнення можливих сумісних патологій, прискорює відновлення функцій, тренує і загартовує організм, повертає працездатність, зменшує можливість інвалідізації.

Реабілітація на ранніх стадіях має бути щоденною та поступовою, здійснювати її повинен лікар, середній медичний персонал. Цінною є допомога спеціаліста ЛФК в організації лікування хворого рухами.

Основна мета реабілітації хворих – повне видужання після отриманої гіпотензії.

4.1 Причини виникнення первинної гіпотензії

За даними проведеного нами дослідження встановлено, що основними причинами виникнення гіпотензії є (20% хворих) тривала розумова робота, (15 % хворих) відповідальна робота, (100 %) порушення режиму дня, (50 % хворих) сімейні конфлікти, (25 % хворих) психічні травми, (75 % хворих) неврівноваженість. Результати досліджень представлені у таблиці 3.1, 3.2.

Таблиця 3.1. Причини виникнення гіпотензії

Таблиця 3.2. Причини виникнення гіпотензії

4.2 Засоби та методи фізичної реабілітації хворих на первинну гіпотензію

За період перебування на лікарняному етапі реабілітації всім хворим були призначені різні засоби фізичної реабілітації практично на 100 % (таблиця 3.3, 3.4.)

Таблиця 3.3 Засоби фізичної реабілітації

Таблиця 3.3 Засоби фізичної реабілітації

Істотне місце в лікуванні хворих на артеріальну гіпотензію займало фізіотерапевтичне лікування — використовувалось введення лікарських речовин через шкіру за допомогою спеціальної апаратури.

Фізіотерапія сприяла зміцненню організму хворих, піднімала їх тонус, відновлювала порушення рівноваги вегетативної нервової системи, підвищувала артеріальний тиск.

Ефективним було застосування загального електрофорезу (60 % хворих) кофеїном за Вермелем, іонофорез кальцієм за Щербаком. Процедури відпускались через день, на курс лікування призначалось 10— 12 сеансів.

Також ефективно застосовувався метод бальнеотерапії (100 % хворих). Підчас лікування кожен другій хвори застосовував для покрашення самопочуття електросон (50 % хворих).

Також вагоме місце під час отримання фізіотерапевтичних процедур займали водні обливання, обтирання, купання (100 % хворих).

Результати досліджень представлені у таблиці 3.5.

Таблиця 3.5 Фізіотерапія в період реабілітації

Дослідження показали, що в лікарняний період реабілітації засоби ЛФК використовують на 100 %.

Результати досліджень представлені у таблиці 3.6.

Таблиця 3.6 ЛФК в період реабілітації

Лікувальний масаж застосовували для нормалізації діяльності ЦНС, підвищення м’язевого і судинного тонусу та артеріального тиску, відновлення психоемоційного стану хворого. Застосовували сегментаро рефлекторний масаж (100 % хворих), що діяв на паравертебральні зони крижових, поперекових, та нижньогрудних спинномозкових сегментів (s2 – s11, l5 – l1, d12 – d6). Масажували ділянку крижів сідничні м’язи, гребні клубових кісток, задню поверхню стегон, гомілок і при атонії кишок - масажували ділянку живота. Використовували прогладжування, розтирання, розминання та вібрацію у вигляді вібраційного погоджування, стрясання, поплескування, рубання.

Повторно лікувальний масаж призначали через 3 – 4 тижні після першого курсу. Курс складався з 12 – 15 процедур. Деяким хворим призначався душ – масаж (100 % хворих).

Результати досліджень представлені у таблиці 3.7.

Таблиця 3.7 Масаж в період реабілітації

Для лікування хворих з гіпотензійними станами використовувались різні медикаментозні засоби. Але деякі з них виявляють небажаний побічний вплив, інші — дуже нестійкі, ще інші — непридатні для тривалого застосування. Тому для лікування гіпотензійних станів широко застосовувались препарати рослинного походження.

Результати дослідження представлені в таблиці 3.8, 3.9.

Таблиця 3.8. Фітотерапія в період реабілітації

Таблиця 3.9. Фітотерапія в період реабілітації

Лікарі вважають, що для хворих на первинну артеріальну гіпотензію немає якоїсь особливої дієти. Важливо, щоб харчування було не тільки повноцінним, а й різноманітним. У добовому раціоні повинно міститися 100—120 г білків, 80—90 г жирів і 400—500 г вуглеводів. Багатими на білки є м'ясо, риба, яйця, сир, молоко та ін. Вуглеводи ми одержуємо в основному з хлібом, солодощами, різними виробами з борошна. Жирів багато в продуктах тваринного походження. Для нормального перебігу обмінних процесів в організмі треба постійно споживати в невеликій кількості олію (соняшникову, кукурудзяну, бавовникову, соєву, лляну).

Їсти потрібно не менш як 4—5 разів на день. Рекомендують пити каву, какао, міцний чай, особливо вранці й серед дня. Ці напої стимулюють діяльність центральної нервової системи, серця, дихального центру, посилюють вентиляцію легень, усувають кисневе голодування тканин при гіпотензійних станах.

Овочі й фрукти особливо корисні в сирому вигляді. Щоб зменшити втрату вітамінів, овочі й фрукти відварюють цілими, ріжуть їх безпосередньо перед уживанням. Під час варіння треба стежити, щоб овочі були повністю покриті водою.

Споживання овочів і фруктів у великій кількості та достатнє надходження в організм у зв'язку з цим рослинної клітковини сприяє нормальній роботі травного каналу.

Загартовування — важлива складова частина лікування гіпотензійних станів, що включає в себе тривале перебування і сон на свіжому повітрі. Гартувальні фактори тренують нервову систему.

Хворим рекомендувалось загартовування починати з повітряних ванн — спочатку теплих, згодом прохолодних і холодних. Повітряні ванни хворі на первинну гіпотензію приймали в добре провітреному приміщенні, потім — на свіжому повітрі.

Також хворі застосовували обтирання водою, температура якої становила 33—34 °С. Обтирання і наступне за ним розтирання сухим рушником потрібно робити в напрямі від периферії до центру. Уся процедура має тривала не більше як 5 хв. Щотижня температуру води знижувалась на 1 °С і через 2—3 міс вона доводилась до 18—22 °С. Щоб посилити подразнювальну дію води, до неї додавали 2—4 столових ложки кухонної солі, столового оцту.

Тривалість перших душових процедур 1—2 хв, температура води становила 35—32 °С. Деякі хворі погано переносили душ. У них з'являлася слабкість, серцебиття, запаморочення. Такім хворим не дозволяли душові процедури.

Сонячні ванни приймались лише з дозволу лікаря. Надмірне захоплення сонцем іноді різко погіршувало перебіг артеріальної гіпотензії, а в декого сонячні ванни провокували розвиток хвороби.

Результати дослідження наведені в таблиці 3. 10.

Таблиця 3.10 Методи загартовування

За результатами власних досліджень після проведення детального аналізу використання засобів фізичної реабілітації у 20 хворих з первинною гіпотензією. Встановлено, що одержаний комплекс лікування та фізичної реабілітації забезпечив ефективне видужання хворих в період реабілітації. Всі 100 % хворих виписані з покрашеним здоров’ям і направленні на санаторно-курортний етап реабілітації.

ВИСНОВКИ

1. Підсумовуючи думки сучасних вчених можна сказати, що на сучасному етапі розвитку медичної науки визначено дві форми артеріальної гіпотензії: фізіологічну і патологічну. Первинна артеріальна гіпотензія нерідко буває а цілком здорових людей, переважно в молодих жінок, які не відчувають суб'єктивно ніяких неприємних проявів хвороби і навіть не уявляють, що в них низький артеріальний тиск. На особливу увагу заслуговує патологічна артеріальна гіпотензія. На жаль, тривалий час вона не привертала належної уваги дослідників і, цілком природно, не була досить вивчена. Патологічну артеріальну гіпотензію поділяють на гостру і хронічну. Обидві вони можуть бути як первинною, так і вторинною (симптоматичною). Хронічна вторинна артеріальна гіпотензія виникає на фоні різних патологічних станів в організмі. Тепер найбільш актуальною є тема про гіпотензійні стани, пов'язані з тривалим впливом іонізуючого випромінювання. Пізніше виникає виразна функціональна недостатність — формується астенічний синдром. Астенія є характерним супутником цієї хвороби. Хворі на первинну артеріальну гіпотензію чутливі до змін пори року, клімату, погоди. Як відомо, погода якоюсь мірою впливає на самопочуття більшості й здорових людей: одні реагують на коливання атмосферного тиску, другі - на зміни температури повітря, треті — на рівень його вологості, четверті — на так звані магнітні бурі. Основні шляхи зниження метеочутливості — це загартовування організму, тривале перебування на свіжому повітрі, різні водні процедури. Знижений артеріальний тиск часто супроводжує неврози, вогнища хронічної інфекції в стані загострення. Таким чином, поширеність артеріальної гіпотензії, тяжкість суб'єктивних відчуттів, обмеження працездатності хворих потребують дальшого вивчення питань діагностики й лікування при цій хворобі. Досвід свідчить, що включення в комплекс терапевтичних заходів занять фізкультурою і спортом, фізіотерапевтичних і гартувальних засобів, масажу, працетерапії, механотерапії сприяють швидшому відновленню судинного тонусу і працездатності хворих. Для осіб, організм яких схильний до зниження артеріального тиску, велике значення має влаштування побуту, створення оптимальних умов життя і праці. Здоровий спосіб життя найкраща профілактика гіпотензійних станів.

2. За результатами власних досліджень, що проводились на базі ЦМЛ м. Рівне у відділенні кардіології, опрацьовано 145 історій хвороб хірургічних хворих за 2003 – 2004 рр. Проведено детальний аналіз використання засобів фізичної реабілітації у 20 хворих з первинною гіпотензією. Встановлено, що основними причинами виникнення даної хвороби є: (20% хворих) тривала розумова робота, (15 % хворих) відповідальна робота, (100 %) порушення режиму дня, (50 % хворих) сімейні конфлікти, (25 % хворих) психічні травми, (75 % хворих) неврівноваженість. В 100 % випадків для відновлення здоров’я хворих використано такі засоби фізичної реабілітації, як: ЛФК, масаж, фізіотерапія, працетерапія, фітотерапія, психотерапія, сауна а також санаторно – курортне лікування. Одержаний комплекс лікування та фізичної реабілітації забезпечив ефективне видужання хворих на етапі реабілітації. Всі 100 % хворих виписані з покрашеним здоров’ям. В майбутньому передбачено санаторно – курортне лікування 90 % хворих.

3. Під час виконання роботи було з’ясовано, що основним завданням лікарів е швидке відновлення хворих та раннє застосування фізичної реабілітації після обстеження та виставлення остаточного діагнозу. Як показали дослідження первинна гіпотензія досить часте захворювання з тривалим протіканням хвороби. А отже і основним засобом відновлення є фізична реабілітація, котра і використовувалася хворими в 100 % випадків.

4. Провідну роль відіграють наступні методи реабілітації: масаж, ЛФК, механотерапія, фізіотерапія, працетерапія, сауна, фітотерапія, психотерапія, санаторно – курортне лікування. Вони покращують якість лікування, запобігають виникненню можливих сумісних патологій, прискорюють відновлення функції, тренують і загартовують організм, повертають працездатність, зменшують час перебування хворих на етапі реабілітації.

ЛІТЕРАТУРА

1.         Александров А. П., Лукьянов В. С. Вопроси клиники и лечения гипотонической болезни. – М.: Медицина, 1960. – 305 с.

2. Белявский В. Л. Восточний массаж. – Донецьк: ИКФ Стакер, 1998. – 318 с.

3. Бирбков А. А., Бендет Я. А. Лечебный массаж. – К: Олимпийская литература, 1995. – 200 с.

4. Бирюков А. А. Массаж: Учебник. – М.: Физкультура и спорт, 1988. – 254 с.

5. Бирюков А. А. Самомассаж для всех. – М.: Советский спорт, 1998. – 171 с.

6.         Бирюков А. А. Массаж. – М.: Советский спорт, 1998. – 181 с.

7.         Бортфельд С. А., Рогачов Е. И. ЛФК и массаж. – Л.: Медицина, 1986. – 245 с.

8.         Бортфельд С. А. Лечебная физкультура и массаж. – Л.: Медицина, 1986. – 182 с.

9.         Васичкин В. И. Сегментарный массаж. – Санкт –Петербург: Лань, 1997. – 167 с.

10.      Васичкин В. И. Методика лечебного массажа. – Санкт –Петербург: Лань, 1997. – 125 с.

11. Гаджиев А. А. Первичная гипотензия. – Баку: ЭЛМ. 1989. – 200с.

12. Гайструк А. Н. Гипотония. – М.: Медицина, 1985. – 200 с.

13. Гордиенко В. С. Гидротерапия при сосудистой недостаточности. - М.: Медицина. 1990. – 140 с.

14. Гурин И. Б. Гипотоническая болезнь. – М.: Медицина. 1985. –

200 с.

15. Дембо А. Г. Гипотонические состояния. – Л.: Медицина. 1980. – 190 с.

16. Засухин Ф. Н. Гипотонические состояния. – М.: Медицина. 1969. - 169 с.

17. Кирилюк А. П. Геодинамика при артериальной гипотензии. – М.: Медицина, 1997. – 112 с.

18. Крамарева В. Н, Гіпотензія. – К.: Здоров’я, 1991. – 120 с.

19. Крикун В. Л. Гипотензивние состояния. – М.: Медицина. 1986. – 201 с.

20. Кирюхін К. Р. Артериальная гипотония. – М.: Медицина. 1983. – 109 с.

21. Левин М. Я. Гипотонические состояния. – Л.: Медицина, 1980. – 190 с.

22. Лещинко Л. Д. Гипотоническая болезнь. – М. : Знание, !964. – 302 с.

23. Лещинский Д. А. Гипотоническая болезнь: профилактика. – М.: Медицина . – 1972. – 265 с.

24. Магометов Ю. Н. Артериальная гипотензия, - Махачкала: Медицина. 1980. – 201 с.

25. Молчанов М. В. Гипотонические состояния. К.: Здоров ‘я, 1988. – 309 с.

26. Молчанов М. В. Гипотония и гипертония. – М.: Знание, 1970. – 300 с.

27. Нмазова А. А. Первичная артериальная гипотония. Баку: ЭЛМ . 1978. – 200 с.

28. Николаенко К. Н. Артериальная гипотония. М.: Медицина. 1990. – 201 с.

29. Закуть В. С. Артериальная гипотония . Минск: Бєларусь. 1981. – 110 с.

30. Сауна: Использование сауни в лечебных и профилактических целях / Под ред. В. М. Боголюбова. – М.: Медицина, 1984. – 212 с.

31. Соколов П. П. Гипотонию можна одолеть. – М.: Сов. Спорт. 1989. – 1140 с.

32. Соскин Л. Б. Гипотензия. – М. Медицина. 1979. – 235 с.

33. Сост Г. П. Фитотерапия при гипотонической болезни. – Алма – Ата: Казахстан, 1989. - 82 с.

34. Сомаров М. А. Артериальная гипотония. – М.: Медицина. 1987. – 135 с.

35. Танченко Е. Н. Нервная патология ри артериальной гипотонии. – К.: Здоров’я. 1978. – 158 с.

36. Темкин И. Б. Лечебная физкультура при первичной артериальной гипотонии. – М.: Медицина, 1971. – 200 с.

37. Темки И. Б. Понижение артериального давления . – Ставрополь: Став роп. 1970. – 155 с.

38. Темкин И. Б. Гипотонические состояния. – М.: Медицина. 1979. – 205 с.

39. Тимошина Л. В. Артериальная гипотония. М.: Медицина. 1972. – 108 с.

40. Тимошенко К. Б. Гипотония и гиперттония. – М.: Медицина. 1984. – 200 с.

41. Федорова Е. В. Гипертонические и гипотонические состояния. – М.: Медицина. !981. – 200 с.

42. Шипотін Б. М. Гіпотензивні стани. – К.: Здоров’я. 1991. – 169 с.

43. Шульцев Г. П. Хронические гипотонические состояния. – М.: Медицина. 1983. – 40 с.

44. Шульцев Г. П. Острая сосудистая недостаточность. – М.: Медицина. 1979. – 130 с.

45. Шмонін В. П. Артеріальна гіпотензія. – К. : Здоров’я. 1989. –

200 с.

46. Шхвацабая И. К. Гипотония. – М. Медицина. 1975. – 156 с.

ДОДАТКИ

Таблиця 1.1 Загальний масаж при первинній гіпотензії

Таблиця 1.2 Загальний масаж при первинній гіпотензії

Таблиця 1.3 Загальний масаж при первинній гіпотензії

Таблиця 1.4 Загальний масаж при первинній гіпотензії

Таблиця 1.5 Загальний масаж при первинній гіпотензії

Таблиця 1.6 Перший режим відвідування сауни при первинній гіпотензії (тривалість процедури 1 – 1,5 год.)