Дипломная работа: Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції

ЗМІСТ :

Вступ ....................................................................................................... ст. 4

Глава 1. Теоретичні засади добросовісної конкуренції …………….. ст.7

1.1.     Конкуренція як передумова розвитку ринкової економіки та чесні звичаї ділової практики ………………………………………………............ ст.7

1.2.      Основні форми прояву недобросовісної конкуренції ............. ст.13

1.3.      Об’єктивна необхідність та цілі захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції ...................................... ст.19

Глава 2. Аналіз механізму захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні ................................................... ст.24

2.1.      Нормативно-правова база захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та механізм її застосування…………………………………………………………………..ст.24

2.2.       Суб’єкти захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та їх діяльність .............................................. ст.34

2.3.       Характерні особливості проявів недобросовісної конкуренції в Україні та чинники, що їм сприяють………………………………………. ст.42

Глава 3. Економічні та соціальні аспекти захисту від недобросовісної конкуренції ...................................................................................................... ст.63

3.1.         Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та соціально-економічний розвиток України ........................ ст.63

3.2.      Вдосконалення засад захисту від недобросовісної конкуренції та застосування світового досвіду захисту від недобросовісної конкуренції в Україні .............................................................................................................. ст.75

3.3.      Формування етичних норм поведінки в сучасній діловій практиці............................................................................................................. ст.85

Висновки і пропозиції .......................................................................... ст.88

Список використаних джерел ............................................................ ст.93

Додатки ................................................................................................. ст.97

ВСТУП

Питання захисту конкуренції є досить актуальним на сучасному етапі розвитку економіки України. Це пояснюється тим, що з одного боку, в Україні швидкими темпами розвиваються різноманітні форми підприємництва, що призводить до загострення конкурентних відносин, які самі по собі навряд чи можуть розвиватись в цивілізованому руслі, а з іншого боку в Україні майже повністю відсутня культура підприємництва, наявна в інших країнах. Власне споконвічні традиції ведення бізнесу, що розвивались історично, були майже повністю втрачені за роки існування адміністративно-командної системи і за той досить короткий термін, що пройшов з моменту утвердження незалежності України та початку становлення ринкових відносин, ці традиції чесного підприємництва навряд чи можна сформувати з нуля.

Крім того питання боротьби з недобросовісною конкуренцією набуває нового, більш широкого змісту в контексті глобалізації та інтеграції України в європейську економіку.

Досвід показав, що втручання держави у економіку у вигляді регулювання конкурентних відносин є невід'ємною і необхідною складовою сучасної ринкової економіки. У 1980-х - 1990-х роках відбувся справжній "бум" законодавства, спрямованого на захист підприємців від недобросовісної конкуренції - воно було прийнято у декількох десятках країн світу і зараз існує більше ніж у 60.

В Україні запровадження державного захисту добросовісної конкуренції практично співпало з початком переходу до ринкової економіки, що обумовило одну трохи парадоксальну ситуацію: фактично законодавство про захист економічної конкуренції та інструменти його реалізації з'явилися раніше, ніж сама конкуренція, і стали активними чинниками її становлення.

 В результаті вжитих протягом останніх років правових та організаційних заходів в нашій державі створено умови для практичної реалізації конституційного принципу забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності, запобігання зловживанню монопольним становищем, неправомірним обмеженням конкуренції та недобросовісній конкуренції, на загальнодержавних та регіональних ринках з'явилися десятки тисяч самостійних суб'єктів господарювання. Отже, створення конкурентної структури в основному здійснено (в основному - тому що доробки та переробки обов'язково будуть).

Незважаючи на вищесказане, дана проблема не є достатньо теоретично розробленою. Хоча навряд чи хтось буде оспорювати її теоретичну значимість.

Навіть нормативно-правова база з даного питання ще не є цілком сформованою, хоча за останні два роки і були дуже значні зрушення в цьому плані. Зокрема було прийнято новий Закон України „Про захист економічної конкуренції” від 11січня 2001року і він уже вступив в дію. Ним передбачено досить значне посилення відповідальності за порушення конкурентного законодавства. Хоча проблема правового забезпечення діяльності все ще залишається. Вона виявляється у нестабільності та суперечливості законодавства і додатково посилюється наявністю „білих плям” в правовому полі. В першу чергу гостро відчувається необхідність існування Конкурентного кодексу.

Метою даної роботи є аналіз наявного стану справ в галузі захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та вироблення конкретних рекомендацій щодо покращення даної діяльності, включаючи розробку певної методики оцінки збитків як господарюючих суб’єктів так і інших зацікавлених сторін від недобросовісної конкуренції.

Дана мета досягається через аналіз законодавчої та нормативно-правової бази захисту від недобросовісної конкуренції, характерних особливостей проявів недобросовісної конкуренції, світового досвіду в даній галузі та ґрунтовного розгляду всіх складових даної проблеми, особливо тих, що стосуються питань захисту інтелектуальної власності.

В роботі головним чином використовуються інформаційні матеріали, надані центральним апаратом Антимонопольного комітету України (як власна інформація Антимонопольного комітету України ( далі за текстом – АМКУ), так і інші джерела різних авторів, якими володіє АМКУ), а саме п”ятим Управлінням досліджень та розслідувань та безпосередньо виконуючим обов’язки начальника управління.

Крім того в роботі використані інші інформаційні джерела, перелік яких надано в відповідному списку використаних джерел, зокрема статті періодичних видань, монографії, інформація Web-сторінок та ін.

Також в роботі широко використовуються матеріали, зібрані автором самостійно під час проходження практики в центральному апараті Антимонопольного комітету України, а саме в Управлінні міжнародних зв’язків та європейської інтеграції та п”ятому Управлінні досліджень та розслідувань.

При написанні роботи застосовувались загальнонаукові методи дослідження.

Автором здійснена спроба самостійно розробити методику оцінки збитків від недобросовісної конкуренції.

При обробці статистичних матеріалів застосовувались методи економічної статистики із застосуванням сучасних прикладних комп’ютерних програм для економіко-статистичного аналізу.

Зокрема було використано наступні програмні продукти:

·                 Табличний процесор MS Excel 2002 з пакету програм MS Office XP 2002.

·                 Програма економіко-статистичного аналізу Stat Graphics Plus v5.0.

ГЛАВА 1.

Теоретичні засади добросовісної конкуренції

1.1. Конкуренція як передумова розвитку ринкової економіки та чесні звичаї ділової практики

Конкуренція є важливим атрибутом ринкової економіки. Сам ринок, механізм його дії не може нормально існувати без розвинутих форм конкуренції. Як слушно стверджував відомий англійський економіст Ф. Хайєк, “суспільства, які покладаються на конкуренцію, успішніше за інших досягають своєї мети”.

Сучасна ринкова економіка являє собою складний організм, який складається з великої кількості різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на фоні розгалуженої системи правових норм бізнесу, та об’єднаних єдиним поняттям – ринок. Конкуренція є ключовим поняттям, що виражає сутність ринкових відносин. Вона є центром всієї системи ринкового господарства.

Отже, конкуренція виявляється, перш за все, як суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів.

Такий вид економічних відносин, як конкуренція, існує тоді, коли виробники товарів виступають як самостійні, ні від кого не залежні суб’єкти. Їхня залежність пов’язана тільки з кон’юнктурою ринку, бажанням виграти у конкурентів позиції у виробництві та реалізації своєї продукції. В ринкових відносинах конкуренцію – природньо і об’єктивно існуюче явище – можна розглядати як закон товарного господарства.

Конкуренція — це адекватна ринку форма економічного суперництва. Одночасно її можна представити умовою розвитку підприємництва та найважливішим його мотиватором.

Конкуренція сприяє формуванню певного складу мислення підприємців. Відсутність „здорової” конкуренції призводить до монополії виробництва і, як наслідок, зростання тіньової економіки, яка нічого не має спільного із законним веденням бізнесу. Однак наші реалії говорять про те, що далеко не завжди ми стикаємося із цивілізованим ринком. Часто має місце позаекономічне, протиправне накопичення багатства у контексті псевдоринкових відносин та напівкримінального перерозподілу національного багатства. Цивілізована конкуренція можлива лише за умов, визначених законодавчим шляхом та реалізованих за допомогою державного регулювання та регламентування економічних процесів.

Стрижнем мотивації підприємництва протягом тривалого часу було виключно прагнення до максимізації прибутку. Але освічені капіталісти та теоретики ринкової економіки в XIX столітті починають усвідомлювати методологічну збитковість підходу, що трактує наживу як єдиний та абсолютний мотив підприємництва. Зміцнюється розуміння того, що підприємці керуються не тільки суто меркантильними мотивами, але й прагненням до самоствердження та самореалізації. Насамперед, гонитва за матеріальним успіхом також може бути формою реалізації цього прагнення, а не тільки самодостатньою цінністю.

Важливою умовою ринку є надання його суб'єктам економічної свободи, що є необхідною передумовою будь-якої іншої свободи. Економічна свобода — це свобода будь-якої діяльності, включаючи право вибору та пов'язані із цим ризик та відповідальність. Бізнес — це діяльність у межах постійної, жорсткої конкуренції та суперництва за більш високі показники якості. Моральна цінність добра у підприємців найчастіше ототожнюється із користю. Індивід постійно „перевіряє” свої моральні цінності, приносячи одні з них у жертву іншим, та випробовує на міцність щирість своїх переконань. Своєрідністю прояву моральних цінностей в умовах ринку є принцип непримусових методів суспільної еволюції, пов'язаний із наданням індивідам свободи вибору щодо засобів своєї діяльності. Ринковий механізм спонукає суспільство до постійного розвитку. Умовність оцінок та їх орієнтація на конкретний результат не зменшують загальної ролі ринкового механізму. Проте не можна повністю ігнорувати й критичні зауваження, висловлювані на адресу ринку, тому що його сліпе звеличення матиме зворотній результат. Ринок не повинен бути самоціллю суспільства. Він є лише засобом поліпшення матеріальних та духовних основ життя людини. Тому що там, де свобода ринку стає самоціллю, починає обмежуватися свобода людини.

Спільні моральні цінності окремих індивідів в процесі їх економічної діяльності згодом трансформувались в так звані „чесні звичаї” ділової практики.

Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року у статті 1 містить генеральну заборону, відповідно до якої визнаються недобросовісною конкуренцією та забороняються будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Зміст поняття „звичай” у підприємницькій діяльності може мати широке суб’єктивне тлумачення. Тому важливим є чітке визначення поняття „звичаю” в діловій практиці. Проте в українському законодавстві цей термін поки що не визначений однозначно.

За визначенням В.Котюка, звичай – це історично обумовлене неписане правило поведінки людей, яке стало звичкою в силу його багаторазового застосування протягом тривалого часу життя суспільства[1].

Також у правовій літературі висловлюється думка, що при застосуванні терміну „чесні звичаї” відносно конкуренції він відображає моральні, соціальні і економічні традиції, які існують в конкретному суспільстві[2].

Отже, в узагальненому вигляді, чесні звичаї ділової практики – це певні загальноприйняті правила поведінки суб’єктів економічної діяльності, що склались історично і відображають морально-етичні уподобання суб’єктів в процесі їх економічних взаємовідносин.

В процесі розвитку суспільства чесні звичаї ділової практики поступово знайшли своє відображення в окремих нормативно-правових актах, хоча така юридична трансформація не означає що чесні звичаї ділової практики зникли як соціально-економічне явище, вони навпаки розвиваються відповідно до подальшого розвитку суспільства.

Характерним є те, що чесні звичаї ділової практики набули найбільшого розвитку в країнах з розвинутою ринковою економікою і майже відсутні в постсоціалістичних країнах. Зокрема в США є законодавче визначення торгової звички в Єдиному торговому кодексі. За умови ж існування жорстко регульованої командно-адміністративної економіки і відсутності власне ринкових відносин чесні звичаї є непотрібними, вони протирічать самій філософії командно-адміністративної системи.

Саме в цьому є одна з причин сучасного стану конкурентного середовища в Україні, адже вітчизняні підприємці не мають тих моральних настанов, які були сформовані у вигляді чесних звичаїв ділової практики в інших країнах і сприймаються підприємцями як об’єктивно існуючі і непорушні правила поведінки ( власне, на теренах колишнього СНД та інших постсоціалістичних країн теж існували певні чесні звичаї, але вони з часом деградували за період існування командно-адміністративної економіки в зв’язку з відсутністю об’єктивної необхідності в них ).

Ринкова конкуренція – це боротьба за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться фірмами на доступних їм сегментах ринку. Наведене визначення досить умовне, але воно включає ряд важливих для розуміння суті справи моментів.

По-перше, мова йде про ринкову конкуренцію, тобто про безпосередню взаємодію фірм на ринку. Справа в тому, що в поняття конкуренції іноді включається дуже широке коло явищ. Але це визначення досить конкретне. Воно стосується тільки тієї боротьби, яку ведуть фірми, що просувають на ринок свої товари та послуги.

По-друге, конкуренція ведеться за обмежений обсяг платоспроможного попиту. Саме обмеженість попиту змушує фірми ворогувати одна з одною. Якщо попит забезпечений товарами (послугами) однієї фірми, то всі інші автоматично втрачають можливість реалізовувати свою продукцію.

По-третє, ринкова конкуренція розвивається тільки на доступних сегментах ринку. Один з розповсюджених прийомів, до якого вдаються фірми, заключається в переході на недоступні для інших сегменти.

Позитивна роль конкуренції в ринковій економіці проявляється в ряді функцій, які вона виконує.

Функція регулювання. Для того щоб встояти в боротьбі, підприємець повинен запропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач (суверенітет споживача). Звідси й фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них існує найбільша потреба.

Функція мотивації. Для фірми конкуренція означає шанс і ризик одночасно, адже підприємства, що пропонують найкращу по якості продукцію, або виробляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду у вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес. А фірми, що не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання у вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілення. Конкуренція не тільки включає стимули до більш високої продуктивності, але й дозволяє розподілити прибуток серед підприємств та домашніх господарств відповідно до їх ефективного вкладу. Це відповідає одному з головних принципів конкурентної боротьби – винагорода відповідно до результатів.

Функція контролю. Конкуренція обмежує та контролює економічну силу кожної фірми. Наприклад, монополіст може визначити ціну. В цей час конкуренція пропонує покупцеві можливість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліша конкуренція, тим об’єктивніша ціна.

Виконуючи ці функції, конкуренція безпосередньо впливає на ефективність виробництва, підвищуючи його технічний рівень, забезпечуючи поліпшення якості та розширення номенклатури продукції.

Отже, після стислого визначення головних моментів, можна зробити висновок щодо ролі добросовісної конкуренції в економіці: вона є визначаючим фактором впорядкування цін, стимулом інноваційних процесів. Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, упереджує диктат виробників (монополістів) по відношенню до споживача.

1.2. Основні форми прояву недобросовісної конкуренції

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Основною причиною появи недобросовісної конкуренції є прагнення підприємців досягти певних переваг у підприємницькій діяльності зі значно меншими витратами , ніж за умов добросовісної конкуренції. При цьому мають існувати певні сприятливі для недобросовісної конкуренції фактори: прогалини в законодавстві, відсутність правового захисту товарного знака тощо.

Класифікація форм та проявів недобросовісної конкуренції є досить складним питанням. Це пояснюється кількома причинами:

1.Існують певні відмінності в економічному підході до недобросовісної конкуренції та класифікації, що визначена в законодавстві.

2.Класифікація форм недобросовісної конкуренції в Українському законодавстві та законодавстві інших країн не завжди збігаються.

3.З розвитком технологій (в першу чергу інформаційних) та форм економічної діяльності з’являються нові та трансформуються існуючі форми недобросовісної конкуренції.

Оскільки автор даної роботи є громадянином України і всі положення даної роботи в першу чергу прив’язані до умов України, то за основу класифікації форм та проявів конкуренції прийняті в першу чергу положення законодавства України з певною модифікацією відповідно до економічного підходу (та переважно економічної, а не юридичної спрямованості даної роботи).

 Основними нормативно-правовими актами, що регулюють питання конкуренції в Україні є:

·                 Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11січня 2001 року.

·                 Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" від 11січня 2001 року економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Отже можна виділити два основних види конкуренції : добросовісна та недобросовісна конкуренція.

Основними проявами добросовісної конкуренції є:

·           Підвищення якості продукції;

·           Зниження цін (“війна цін”);

·           Реклама;

·           Розвиток до- і післяпродажного обслуговування;

·           Створення нових товарів та послуг з використанням досягнень НТР і т. ін.

Однією з традиційних форм конкурентної боротьби є маніпулювання цінами, тобто “війна цін”. Вона відбувається багатьма методами: зниження цін, локальними змінами цін, сезонними розпродажами, представленням більшого обсягу послуг за діючими цінами, збільшенням строків споживчого кредиту та ін.

Більш ефективною та більш сучасною формою конкурентної боротьби є боротьба за якість товару, що пропонується на ринок. Надходження на ринок продукції більш високої якості або нової споживчої вартості ускладнює відповідні заходи з боку конкурента, так як “формування” якості проходить довготривалий цикл, що починається з накопичення економічної та науково – технічної інформації.

Основними формами недобросовісної конкуренції є:

·          Неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки - використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта, який має пріоритет на їх використання.

·          Копіювання зовнішнього вигляду виробу – відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.

·          Неправомірне використання товару іншого виробника - введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи .

·          Порівняльна реклама - реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта.

·          Дискредитація господарюючого суб'єкта - поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта .

·          Купівля-продаж товарів, виконання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом - купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу.

·          Схилення до бойкоту господарюючого суб'єкта - спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом.

·          Схилення постачальника до дискримінації покупця (замовника) – спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

·          Схилення господарюючого суб'єкта до розірвання договору з конкурентом - чинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта - учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту - учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

·          Підкуп працівника постачальника - надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником).

·          Підкуп працівника покупця (замовника) - надання або пропонування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником.

·          Досягнення неправомірних переваг у конкуренції – отримання таких відносно іншого господарюючого суб'єкта шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

·          Неправомірне збирання комерційної таємниці - добування протиправним способом відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту.

·          Розголошення комерційної таємниці - ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту.

·          Схилення до розголошення комерційної таємниці – спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту.

·          Неправомірне використання комерційної таємниці - впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до законодавства України комерційну таємницю.

Всі форми недобросовісної конкуренції також розподіляються за їх юридичним змістом на порушення конкурентного законодавства та злочини.

Злочини характеризуються наявністю складу злочину та підпадають під юрисдикцію не лише конкурентного законодавства, а в першу чергу Кримінального кодексу України.

Також всі форми недобросовісної конкуренції поділяються в залежності від суб’єктів - порушників та їх кількості.

Так суб’єктами порушень можуть бути або індивідуальні суб’єкти господарювання або їх групи.

Розгорнута графічна схема форм недобросовісної конкуренції наведена в Додатку №1.

Докладніше зміст та особливості окремих форм недобросовісної конкуренції в Україні розглянуті у відповідному параграфі Глави 2 даної роботи.

1.3. Об’єктивна необхідність та цілі захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції

В процесі функціонування економіки стикаються інтереси трьох груп суб’єктів:

1.               Суб’єктів господарювання.

2.               Кінцевих споживачів.

3.               Держави.

Можна визначити безліч інтересів суб’єктів господарювання, які узагальнюються головним – отримання максимального прибутку:

1.               Збільшення обсягів реалізації.

2.               Розширення ринкової ніші.

3.               Зниження витрат.

4.               Отримання більш сприятливих умов роботи тощо.

Основними інтересами кінцевого споживача є отримання товару (послуги) належної якості при мінімальній вартості, при цьому має забезпечуватись достатній рівень споживання.

Інтереси держави в даному випадку є похідними від інтересів перших двох груп суб’єктів, а саме вона через притаманні їй механізми регулювання прагне (принаймі в теорії має прагнути) до забезпечення балансу задоволення інтересів як всередині кожної з наведених груп, так і між ними.

Важливим моментом є те, що державою захищаються не будь-які інтереси суб’єктів господарювання, адже через недобросовісну конкуренцію суб’єкти теж намагаються досягти задоволення своїх інтересів, а лише „добросовісні інтереси”, тобто інтереси, які є в певній мірі загальноприйнятими, відповідають певному балансу інтересів і задоволення яких позитивно впливає на суспільство в цілому.

Глобальною метою захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції є забезпечення розвитку економіки шляхом забезпечення свободи підприємництва в умовах чесної конкурентної боротьби.

Слід зазначити, що саме конкуренція не є самоціллю, вона є лише засобом забезпечення ефективного функціонування економіки. В даному випадку є доцільним правило розумного підходу, коли захист конкуренції співставляється з соціально-економічним ефектом від нього. Таким чином, якщо певне обмеження конкуренції призводить до позитивного соціально-економічного ефекту, то таке обмеження може бути визнане доцільним.

Необхідність захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції можна розглядати на декількох рівнях:

1.Конкуренція між суб’єктами господарювання на внутрішньому ринку.

2.Конкуренція в міжнародному аспекті.

3.Вплив органів державної влади на конкуренцію.

4.Захист прав споживачів.

Якщо розглядати конкуренцію між суб’єктами господарювання на внутрішньому ринку, то тут перш за все виникає необхідність створення єдиних чесних „правил гри” на ринку, що має забезпечити рівні можливості для функціонування підприємств та відсутність нездорових тенденцій, що часто можуть межувати з кримінальними проявами.

Що стосується конкуренції в міжнародному аспекті, то це питання є більш складним, ніж може здатися на перший погляд. Це пов’язано з тим, що з одного боку необхідно захистити вітчизняного виробника на внутрішньому ринку, а з іншого боку – забезпечити свободу конкуренції. Крім того, необхідно враховувати тиск з боку міжнародних економічних організацій та політичну складову, яка майже завжди присутня в міжнародних економічних відносинах.

Що стосується впливу органів державної влади на конкуренцію, то це питання є досить суперечливим. Органи державної влади повинні в силу своїх повноважень сприяти розвитку конкуренції, але на практиці це відбувається не завжди, нерідко навпаки дії державних органів певним чином обмежують конкуренцію, не останню роль в цьому часто відіграє корупція.

Захист інтересів споживачів є одним з головних наслідків боротьби з недобросовісною конкуренцією, оскільки саме кінцевий споживач в підсумку відчуває на собі ефективність функціонування економіки та наслідки недобросовісної конкуренції.

Виходячи з зазначених вище передумов, можна сформулювати такі основні цілі захисту від недобросовісної конкуренції інтересів суб’єктів господарювання:

·                 Забезпечення рівності суб’єктів господарювання при здійсненні підприємницької діяльності.

·                 Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.

·                 Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на зовнішньому ринку.

·                 Захист суб’єктів господарювання від проявів недобросовісної конкуренції на внутрішньому ринку.

·                 Запобігання можливостям досягнення неправомірних переваг у конкуренції.

·                 Захист інтелектуальної власності на зовнішньому та внутрішньому ринку.

·                 Забезпечення реалізації споживачами своїх прав на гарантований рівень споживання, відповідну якість товарів тощо.

Крім того, в умовах розвитку глобалізації та прагнення України до інтеграції в європейські економічні структури питання захисту від недобросовісної конкуренції та конкурентної політики в цілому набуває нового змісту. Сьогодні конкурентна політика все більше стає одним з домінуючих напрямків в економічній політиці держави.

Описане вище особливо характерно для взаємовідносин країн колишнього соцтабору.

Саме в цьому контексті головними завданнями та проблемами конкурентної політики є:

1.               Поступове зняття обмежень конкуренції з боку зарубіжних товарів та послуг; у першу чергу, з країнами регіону, із метою захисту національних виробників протягом перехідного періоду (“перехідний протекціонізм”);

2.               Приведення до відповідності темпам лібералізації зовнішньоекономічної діяльності масштабів та характеру приватизації експортних виробництв;

3.               Установлення взаємозв'язку між антидемпінговим законодавством і законами про розвиток конкуренції на національному ринку;

4.               Поєднання політики демонополізації із заходами з економічної концентрації експортоорієнтованої діяльності та
протидія недобросовісній конкуренції з боку зарубіжних виробників;

5.               Зближення основних умов конкуренції, перш за все, із країнами регіону;

6.               Гармонізація принципів національних зусиль країн регіону з демонополізації народного господарства;

7.               Завершення формування єдиного наскрізного господарчого розрахунку витрат та доходів від внутрішньо- та зовнішньоекономічної діяльності підприємств.

Участь України у формуванні й розвитку, перш за все, регіонального конкурентного простору є не самоціллю, а засобом і сферою активного пристосування національної економіки до вимог світових ринків. В умовах різнорідного конкурентного середовища, з яким виробники України стикаються на зовнішніх ринках, їх адаптація має носити “ступеневий” характер і розвивається від менш до більш вимогливих ринків. Випереджаючий характер зняття бар'єрів на регіональному (субрегіональному) рівні створює тимчасові переваги для українських виробників та споживачів порівняно з конкурентними третіх країн.

ГЛАВА 2.

Аналіз механізму захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні

2.1. Нормативно-правова база захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції

В загальному вигляді структуру нормативно-правових актів з питань захисту від недобросовісної конкуренції можна представити наступним чином :

1.         Конституція України;

2.         Закони України;

3.         Укази Президента України;

4.         Нормативно-правові акти Антимонопольного комітету України;

5.         Нормативно-правові акти інших органів державної влади;

6.         Акти органів місцевої влади та місцевого самоврядування.

Визначальною в даній ієрархії є Стаття 42 Конституції України, в якій визначено, що „Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.”

Таким чином однозначно вказується на те, що недобросовісна конкуренція в будь-якій формі є явищем протизаконним.

Що стосується законодавчої бази, то її можна умовно розділити на 3 групи:

1.         Закони щодо безпосереднього захисту від недобросовісної конкуренції;

2.         Закони, визначають організаційні засади захисту від недобросовісної конкуренції;

3.         Закони, окремі норми яких стосуються захисту від недобросовісної конкуренції.

До першої групи можна віднести :

·           Закон України"Про захист економічної конкуренції" від 11січня 2001 року;

·           Закон України"Про захист від недобросовісної конкуренції" від 7 червня 1996 року.

Дані закони є основними і визначають всі головні засади захисту від недобросовісної конкуренції: основні поняття, види порушень, види відповідальності та ін.

До другої групи відноситься, в першу чергу, Закон України „Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 року. Він визначає правовий статус, цілі та напрямки діяльності Антимонопольного комітету України – головного органу, що призваний захищати конкуренцію в Україні.

Крім вищенаведених законів, певні норми з питань захисту конкуренції включають інші закони, саме їх і можна віднести до третьої групи :

„Про охорону прав на промислові зразки” від 15 грудня 1993р.

„Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15 грудня 1993р.

„Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р.

„Про власність” від 7 лютого 1991 р.

„Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р.

„Про інформацію” від 2 жовтня 1992р.

„Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16 листопада 1992р.

„Про науково-технічну інформацію” від 25 червня 1993р.

„Про телебачення і радіомовлення” від 21 грудня 1993р.

„Про захист інформації в автоматизованих системах” від 5 липня 1994р.

„Про охорону прав на зазначення походження товарів” від 16 червня 1999 р.

Також України приєдналась до певних як міжнародних угод так і угод в рамках СНД.

Угоди в рамках СНД:

Угода про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав від 24 вересня 1999 р. (ратифікована Україною 27 січня 1995 р., діє з травня 1995 р.).

Угода про заходи з охорони промислової власності та створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності (ратифікована Україною 12 березня 1993р.).

Угода про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності від 6 березня 1998 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000р.).

Угода про взаємне забезпечення збереження міждержавних секретів у галузі правової охорони винаходів від 4 червня 1999 р.

Угода про, заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних позначень від 4 червня 1999 р. (ратифікована Україною 21 вересня 2000р. із застереженнями).

Правила митного контролю за переміщенням через митний кордон товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, прийняті на засіданні Ради Голів урядів держав СНД у Москві 28 вересня 2001 р. та підписані Україною .

Міжнародні конвенції і договори, підтверджені Україною:

Паризька конвенція про охорону промислової власності (підтверджена в 1992р.).

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (ратифікована в 2000р.).

Ніццька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків (ратифікована в 2000р.).

Договір про закони щодо товарних знаків ( ратифікований в 1995р.).

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності ( участь з 1997р.) та деякі інші.

Укази Президента України здебільшо носять досить вузько направлений характер і регулюють певні конкретні питання конкурентних відносин. Виключення становить такий періодичний нормативний акт, як Указ Президента України „Про головні напрямки конкурентної політики на ... роки”. Саме даний нормативний акт визначає напрямок, в якому буде розвиватись конкуренція на ринку України в певні роки.

Звичайно, закони та інші нормативні акти, що описані вище, не можуть охопити всіх питань захисту від недобросовісної конкуренції. Тому виникає необхідність існування великої кількості підзаконних актів, які мають конкретизувати норми окремих законів, в першу чергу що стосується процесуальних засад захисту від недобросовісної конкуренції. Саме цю роль виконують нормативні акти Антимонопольного комітету України.

Механізм застосування існуючого законодавства розглянемо на прикладі конкретної справи, що розглядалась АМКУ.

Короткий виклад суті справи[3].

ТОВ «Інформас», яке є видавцем газети «Ярмарка кроссвордов», - юридична особа, зареєстрована Центральною районною адміністрацією виконкому Одеської міської Ради народних депутатів (свідоцтво про державну реєстрацію від ... № ...). Засновниками газети «Ярмарка кроссвордов» є громадяни України ....

Газета «Ярмарка кроссвордов» зареєстрована Державним комітетом інформаційної політики України (свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації № ... від ...). Сфера розповсюдження газети - загальнодержавна, тематична спрямованість - підвищення загальнокультурного рівня населення, інтелектуальних навичок. Фактично видання газети «Ярмарка кроссвордов» розпочалося у 1998 році як спеціального випуску всеукраїнського щотижневика «Собеседник». Загальний тираж газети до 500 тис. примірників.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-Медіа» та товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-Преса» (надалі - Відповідачі) - юридичні особи, зареєстровані Печерською районною державною адміністрацією м. Києва (свідоцтва про державну реєстрацію ...), засновниками обох є одні й ті ж самі фізичні особи - громадяни України ... .

Товариства «Гермес-Медіа» та «Гермес-Преса» є відповідно засновником та видавцем газети «Ярмарка кроссвордов. Украйна» (свідоцтво про державну реєстрацію ...). Сфера розповсюдження газети -загальнодержавна, тематична спрямованість - ознайомлення читачів з новинами в світі кросвордів, анекдоти, інтелектуальні розваги, гороскопи, гумор, новини в світі, конкурси з розіграшем призів.

Розподіл обов'язків ТОВ «Гермес-Медіа» та ТОВ «Гермес-Преса» при виданні цієї газети визначений договором на видання від 20 серпня 2001 року. Відповідно до цього договору засновник доручає, а видавець видає та розповсюджує газету «Ярмарка кроссвордов. Украйна». Пунктом 2.4 договору встановлено, що видавець також виконує обов'язки редакції газети, до яких входить збір інформації, розміщення, верстка, коректура та інші технічні питання, пов'язані з виданням газети. За повідомленням ТОВ «Гермес-Медіа» і ТОВ «Гермес-Преса» (листи від 11.12.01 № 11 та № 28), замовником оригінал-макета «Ярмарка кроссвордов. Украйна» є ТОВ «Гермес-Медіа», розробником - ... Як свідчать матеріали, отримані в ході розгляду справи, на загальнодержавному ринку продукції друкованих засобів масової інформації перший номер газети «Ярмарка кроссвордов. Украйна» з'явився у вересні 2001 року тиражем 200 тис. примірників (хоча на першій сторінці газети був зазначений №7).

За результатами порівняння зовнішнього вигляду зразків видань «Ярмарка кроссвордов» та «Ярмарка кроссвордов. Украйна», наданих заявником та відповідачами, встановлено, що домінуючою частиною назви газети «Ярмарка кроссвордов. Украйна» є словосполучення «Ярмарка кроссвордов», яке до того ж виконано тим же шрифтом і в тій же кольоровій гамі, як і назва газети «Ярмарка кроссвордов» видавництва ТОВ «Інформас». При цьому слово «Украйна» набрано значно меншим від домінуючої частини назви шрифтом і тому майже непомітне. Крім того, загальне оформлення першої сторінки газети «Ярмарка кроссвордов. Україна» імітує оформлення першої сторінки газети «Ярмарка кроссвордов» видавництва ТОВ «Інформас». При цьому, тематична спрямованість обох видань співпадає.

Отже, оформлення газети «Ярмарка кроссвордов. Україна», а саме композиційне вирішення, написи, позначення, практично тотожне оформленню газети «Ярмарка кроссвордов». Заявник повідомив, що дозволу на використання своїх позначень товариствам «Гермес-Медіа» та «Гермес-Преса» не надавав.

Крім того, фактичний перший номер газети «Ярмарка кроссвордов. Україна» був випущений під № 7. На думку заявника, поява цієї газети під № 7 була викликана тим, що в цей час на Одеській книжковій фабриці вже друкувався черговий номер газети «Ярмарка Кроссфордов»

Порушення антимонопольного законодавства в даному випадку полягає в наступному.

Таким чином, дії ТОВ «Гермес-Медіа», спрямовані на набуття прав інтелектуальної власності на позначення «Ярмарка кроссвордов» та макет першої сторінки газети «Ярмарка кроссвордов», є діями у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності, передбаченими статтею 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», та недобросовісною конкуренцією, передбаченою статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого позначення «Ярмарка кроссвордов» та інших позначень, які визначають оформлення першої сторінки газети, що може призвести до змішування з діяльністю ТОВ «Інформас», яке має пріоритет на їх використання.

Етапи розгляду даної справи мають наступний вигляд.

1. До АМКУ надійшла заява товариства з обмеженою відповідальністю «Інформас» (надалі - ТОВ «Інформас») (м. Одеса) від 01.10.01 вх. № 1/1-1309 про недобросовісну конкуренцію з боку товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Медіа» (м. Київ) і товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Преса» (м. Київ) у вигляді неправомірного використання позначення «Ярмарка кроссвордов» та введення в господарський обіг видання «Ярмарка кроссвордов. Україна», зовнішній вигляд та оформлення якого копіює вже присутнє на ринку видання «Ярмарка кроссвордов», видавцем якого є ТОВ «Інформас».

2. Розпорядженням державного уповноваженого АМКУ від 26 грудня 2001 року № 05/325-р розпочато розгляд справи № 27-26.4/156-01 за статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у зв'язку з наявністю у діях ТОВ «Гермес-Медіа» та ТОВ «Гермес-Преса» ознак порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції у вигляді неправомірного використання чужих позначень.

3. Проведено порівняння зовнішнього вигляду зразків . За результатами порівняння зовнішнього вигляду зразків видань «Ярмарка кроссвордов» та «Ярмарка кроссвордов. Україна», наданих заявником та відповідачами, встановлено, що домінуючою частиною назви газети «Ярмарка кроссвордов. Украйна» є словосполучення «Ярмарка кроссвордов», яке до того ж виконано тим же шрифтом і в тій же кольоровій гамі, як і назва газети «Ярмарка кроссвордов» видавництва ТОВ «Інформас».

4. За результатами розгляду справи прийнято постанову , в якій визначено наступне:

1. Визнати використання товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес-Медіа» (м. Київ) при підготовці та випуску газети «Ярмарка кроссвордов. Україна» чужого позначення «Ярмарка кроссвордов» та інших позначень, які визначають оформлення першої сторінки газети, схожих до ступеня змішування з відповідними позначеннями газети «Ярмарка кроссвордов», видавцем якої є товариство з обмеженою відповідальністю «Інформас» (м. Одеса), недобросовісною конкуренцією, передбаченою статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого позначення «Ярмарка кроссвордов» та інших позначень, які визначають оформлення першої сторінки газети, що може призвести до змішування з діяльністю товариства з обмеженою відповідальністю «Інформас», яке має пріоритет на їх використання.

2. Визнати дії товариства з обмеженою відповідальністю «Гермес-Медіа» (м. Київ), спрямовані на набуття прав інтелектуальної власності на позначення «Ярмарка кроссвордов» та макет першої сторінки газети «Ярмарка кроссвордов», діями у конкуренції, що суперечать чесним звичаям у підприємницькій діяльності, передбаченими статтею 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», та недобросовісною конкуренцією, передбаченою статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції», у вигляді використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого позначення «Ярмарка кроссвордов» та інших позначень, які визначають оформлення першої сторінки газети, що може призвести до змішування з діяльністю ТОВ «Інформас», яке має пріоритет на їх використання.

3. Визнати використання товариством з обмеженою відповідальністю «Гермес-Преса» (м. Київ) при підготовці та випуску газети «Ярмарка кроссвордов. Украйна» чужого позначення «Ярмарка кроссвордов» та інших позначень, які визначають оформлення першої сторінки газети, схожих до ступеня змішування з відповідними позначеннями газети «Ярмарка кроссвордов», видавцем якої є ТОВ «Інформас» (м. Одеса), недобросовісною конкуренцією, передбаченою статтею 4 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» у вигляді використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого позначення «Ярмарка кроссвордов» та інших позначень, які визначають оформлення першої сторінки газети, що може призвести до змішування з діяльністю ТОВ «Інформас», яке має пріоритет на їх використання.

4. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-Медіа» (м. Київ) і товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-Преса» (м. Київ) до 31 липня 2002 року припинити порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції.

5. Накласти штраф на товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-Медіа» (м. Київ) у розмірі 42 500 (сорок дві тисячі п'ятсот) гривень.

6. Накласти штраф на товариство з обмеженою відповідальністю «Гермес-Преса» (м. Київ) у розмірі 25 500 (двадцять п'ять тисяч п'ятсот) гривень.

Етапи розгляду справ що до захисту від недобросовісної конкуренції, що були розглянуті вище, є типовими при розгляді подібних справ. Більш розгорнута та деталізована схема етапів розгляду справи наведена в Додатку 3.

Вцілому сьогодні можна говорити про те, що законодавча база є достатньо цілісною і сформованою. Залишається лише питання її систематизації, що досить просто вирішиться в разі прийняття Конкурентного кодексу.

Поштовхом для подальшого розвитку законодавчої бази є можливий вступ України до СОТ та Європейського співтовариства, що викликає необхідність адаптації вітчизняного законодавства.

2.2. Суб’єкти захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та їх діяльність

В даному розділі розглядаються суб’єкти, які в силу своїх владних повноважень покликані захищати суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.

Якщо розглядати систему органів державного управління, то всі вони в тій чи іншій мірі покликані захищати конкуренцію в підприємницькій діяльності.

Президент України, Верховна Рада України та Кабінет міністрів України є центральними владними органами що визначають напрямки державної конкурентної політики в цілому та захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції зокрема.

На сучасному етапі можна виділити три основні ланки в системі органів державного управління, що здійснюють захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції :

1.               Законодавча ланка.

2.               Виконавча ланка.

3.               Судова ланка.

Основною функцією законодавчої ланки є створення відповідного правового поля захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та контролю за діяльністю інших ланок в межах своїх повноважень.

В рамках Верховної Ради України створюються профільні комітети з окремих питань.

Але основний масив діяльності з даного питання припадає на виконавчу ланку. Саме вона виконує оперативне регулювання питань конкуренції.

Основне місце у виконавчій ланці належить Антимонопольному комітету України – центральному органу, що забезпечує захист від недоб­росовісної конкуренції.

Антимонопольний комітет має розгалужену систему своїх органів (територіальних відділень) у всіх регіонах України.

Міністерство юстиції України - бере участь у розробці законодавчих актів з питань захисту від недобросовісної конкуренції, координує законотворчу діяльність у цій сфері з іншими сферами законодавства та відповідає за його адаптацію до законодавства Європейського Союзу.

Міністерство внутрішніх справ України - здійснює заходи з попередження та викриття злочинів, пов'язаних з порушенням авторських і суміжних прав, бере участь у створенні та вдосконаленні необхідної для протидії цим порушенням законодавчої бази. Особливу увагу приділяє попередженню та викриттю фактів тиражування і розповсюдження контрафактної аудіовізуальної продукції, неліцензійного комп'ютерного програмного забезпечення, а також фактів виробництва та розповсюдження фальсифікованої продукції з незаконним використанням товарних знаків відомих вітчизняних і зарубіжних виробників. У 2001 р. в структурі Державної служби боротьби з економічною злочинністю створені підрозділи по боротьбі з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності - як у централь­ному апараті, так і на регіональному рівні. Проводить в усіх регіонах комплексні перевірки суб'єктів господарювання в частині дотримання ними вимог нормативно-правових актів, що регламентують оптову та роздрібну торгівлю примірниками аудіовізуальних творів і фонограм.

Державна податкова адміністрація України — здійснює контроль за нарахуванням і сплатою по­датків при ввезенні та виробництві (складанні) аудіо та відеопродукції на території України. На підставі чинного законодавства здійснює заходи з вилучення та знищення контрафактної продукції, що сприяє захисту інтелектуальної власності, у тому числі авторських прав на аудіо та відео продукцію. Особливу увагу приділяє виявленню та знешкодженню підпільного виробництва.

Державна митна служба України — забезпечує реєстрацію переміщення через митний кордон України товарів, що містять об'єкти інтелектуальної власності, та здійснює комплекс передбачених законодавством заходів з недопущення переміщення через митний кордон України товарів, виготовлених з порушенням прав інтелектуальної власності.

Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України здійснює державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів, а також про рекламу в цій сфері.

Служба безпеки України — бере участь у розробці та здійсненні заходів із захисту державних таємниць України; в передбаченому законодавством порядку сприяє підприємствам, установам, організаціям, підприємцям у збереженні комерційної таємниці, розголошення якої може завдати шкоди життєво важливим інтересам України. Відповідно до указів Президента України, має створити спеціальні підрозділи боротьби з правопорушеннями у сфері інтелектуальної власності; несе відповідальність за державну політику голографічного захисту товарів і документів; здійснює державний контроль і координацію у цій сфері.

Важливу роль у структурі органів регулювання та захисту добросовісної конкуренції відіграють організації, що утворюють інфраструктуру діяльності в цій сфері:

Український інститут промислової власності.

Укрпатент - державне підприємство; перебуває у сфері управління Міністерства освіти і науки України та Державного департаменту інтелектуаль­ної власності; є основою інфраструктури охорони промислової власності в Україні; здійснює такі функції: приймання заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності; проведення експертизи цих заявок на відповідність їх умовам надання правової охорони; забезпечення державної реєстрації об'єктів промислової власності, змін їх правового статусу та офіційної публікації відповідних відомостей; здійснення державної реєстрації договорів про передачу права власності на об'єкти промислової власності, що охороняються в Україні, та договорів про видачу дозволу (ліцензійних договорів) на їх використання; інформаційне забезпечення функціонування державної системи охорони промислової власності; забезпечення фізичних та юридичних осіб інфор­мацією про об'єкти промислової власності; формування фондів національної патентної документації в органах державної системи науково-технічної інформації України та ін.

Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг (філія Укрпатенту) — створений у 2001р. в м. Києві з метою сприяння інноваційній активності та надання допомоги учасникам інноваційного процесу у вирішенні питань, що стосуються сфери промислової власності. У Центрі виконуються роботи на замовлення, надаються консультації та інші види послуг, включаючи складання комплекту документів для подання заявки на одержання правової охорони об'єкта промислової власності в Україні та за її межами; даються відповіді на запити експертизи за поданими заявками; надається допомога в дотриманні інтересів правовласників при складанні договорів про передачу прав на об'єкти промислової власності, ліцензійних договорів на їх використання тощо.

Суперечливу позицію займають місцеві органи державної влади в цій системі. Це пояснюється тим, що за своєю суттю дані органи повинні всіляко захищати добросовісну конкуренцію на місцевому рівні, але на практиці нерідко саме місцеві органи державної влади (або окремі посадові особи цих органів) підпадають під відповідальність за дії, що обмежують свободу конкуренції.

До структури органів регулювання охорони інтелектуальної власності слід віднести і мережу недержавних організацій, що приймають участь у процесі захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції:

1.               Коаліція з питань захисту прав інтелектуальної власності.

2.               Українська група Міжнародної асоціації з охорони промислової власності.

3.               Антипіратський союз України.

4.               Українська юридична група.

Про інтенсивність діяльності даних органів, спрямованої на захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції свідчать такі статистичні дані.

За період з 1997р. по 2001р. Антимонопольним комітетом України припинено близько 400 порушень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, переважно у зв'язку з неправомірним використанням знаків для товарів і послуг, фірмових найменувань, назв місць походження товарів. Непоодинокими є порушення, пов'язані з поширенням інформації, що вводить в оману[4].

Дані Державної податкової адміністрації України[5] свідчать про те, що за результатами вжитих у 1999 р. заходів податковою службою виявлено 2227 правопорушень, у тому числі 243 факти незаконного ввезення, 480 — незаконного виготовлення та 1584 — реалізації контрафактної продукції. У 2000 р. у результаті проведення спеціальної операції „Підробка” виявлено та знешкоджено 541 підпільний цех з виготовлення різного роду контрафактної продукції, у тому числі 47 — аудіо та відеопродукції; вилучено 1,9 млн. одиниць цієї продукції.

За даними Державного департаменту інтелектуальної власності[6], у 2000р. було виявлено 9680, а за 7 місяців 2001 р. — ще 3800 правопорушень, пов'язаних із незаконним тиражуванням та розповсюдженням продукції, що містить об'єкти інтелектуальної власності; було порушено 338 кримінальних справ у 2000 р. і 49 — у 2001 р. Оперативно-розшуковими заходами охоплено 107 українських та іноземних суб'єктів підприємницької діяльності, які за­мовляли тиражування оптичних дисків на українських заводах.

У 2000 р. було виявлено 5080 правопорушень у сфері інтелектуальної власності, у тому числі 766 фактів незаконного ввезення, 577 — незаконного виготовлення, 3737 — реалізації контрафактної продукції. Знешкоджено 47 підпільних цехів з виготовлення аудіо та відеопродукції.

Дані Міністерства внутрішніх справ України[7] свідчать про те, що за 9 місяців 2001 р. серед перевірених 12 тис. підприємств у різних регіонах України на кожному другому з них виявлені порушення встановленого законодавством України порядку тиражування та розповсюдження об'єктів інтелектуальної власності. Міністерством порушено 221 кримінальну справу, з яких 63 — за порушення авторських і суміжних прав, у той час як за весь 2000 р. було виявлено лише 19 таких злочинів. Понад 4200 осіб притягнуто до адміністративної відповідальності. Припинено не­законну діяльність 16 „підпільних” цехів, що займалися виробництвом і розповсюдженням контрафактної продукції у Волинській, Закарпатській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Харківській областях та на Придніпровській залізниці. У правопорушників вилучено 257 тис. відеокасет, 235 тис. аудіо касет та 217 тис. компакт-дисків (усього — 709 тис. одиниць) на загальну суму 7,8 млн. грн.

У результаті здійснених співробітниками управлінь боротьби з економічною злочинністю, боротьби з організованою злочинністю, районними та міською прокуратурою в м. Києві понад 30 контрольних та оперативних закупівель персо­нальних комп'ютерів порушено 21 кримінальну справу за статтею 176 нового Кримінального кодексу України, що набув чинності з 1 вересня 2001 р.

Ключовою ланкою в системі органів захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції виступають судові органи.

Як правило, в даній сфері задіяні три види судів:

1.               Господарські суди.

2.               Суди загальної юрисдикції.

3.               Конституційний суд України.

Господарські суди є найбільш задіяними в даній сфері і виконують дві основні функції:

1.               Розглядають апеляції щодо рішень органів Антимонопольного комітету України.

2.               Приймають рішення по справам за поданнями органів, що самостійно не мають права виносити рішень в даній сфері та за поданнями суб’єктів господарювання.

Суди загальної юрисдикції розглядають справи, що містять в собі ознаки злочину і підпадають під дію Кримінального кодексу України ( а порушення конкурентного законодавства в Україні досить часто супроводжуються певними злочинами).

Конституційний суд України виступає в даному випадку як орган, що виносить офіційне тлумачення Конституції України та інших нормативно-правових актів.

В цілому можна сказати, що система органів, які здійснюють захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції є цілком сформованою і відповідною вимогам часу. Відкритою залишається лише проблема забезпечення ефективного функціонування даної системи, що пов’язана як з недостатнім фінансуванням та координацією діяльності, так і з проблемами корупції тощо. Хоча не можна не відмітити, що останнім часом намічаються достатньо позитивні зміни в даному напрямку.

2.3. Характерні риси проявів недобросовісної конкуренції в Україні та чинники, що їм сприяють

Перш ніж перейти до розгляду характерних рис проявів недобросовісної конкуренції в Україні, доцільно звернути увагу на динаміку та страктуру припинених порушень у цій сфері.

Таблиця 2.3.1.

Число порушень конкурентного законодавства у вигляді недобросовісної конкуренції в Україні в 1997-2001 рр. (фактично припинено АМКУ)[8].

На перший погляд спостерігається тенденція до зменшення кількості випадків недобросовісної конкуренції. Але насправді це далеко не так. Справа в тому, що реальна кількість випадків недобросовісної конкуренції значно перевищує офіційні дані статистики.

Це пояснюється наступними чинниками:

1.               Далеко не всі випадки недобросовісної конкуренції вчасно виявляються, і навіть у випадку виявлення буває досить складно довести що має місце саме недобросовісна конкуренція.

2.               Окремі випадки недобросовісної конкуренції вирішуються суб’єктами господарювання самостійно без участі державних органів і, відповідно, вони не відображаються у статистичних звітах.

Структура порушень у вигляді недобросовісної конкуренції виглядає наступним чином.

Таблиця 2.3.2.

Динаміка припинених органами Комітету порушень у вигляді недобросовісної конкуренції у 1997 – 2000 роках

Як видно з наведених даних основна кількість виявлених випадків недобросовісної конкуренції полягає в неправомірному використанні ділової репутації господарюючого суб’єкта та створенні перешкод господарюючим суб’єктам у процесі конкуренції та досягненні неправомірних переваг у конкуренції.

У 2000 році до органів Антимонопольного комітету надійшло 139 заяв суб’єктів господарювання про захист від недобросовісної конкуренції[9].

Відносно невелика кількість заяв, які отримав Комітет обумовлена декількома факторами. В першу чергу, недостатнім рівнем правової обізнаності підприємців у питаннях можливості застосування антимонопольного законодавства до недобросовісних дій конкурентів. Крім того, це законодавство захищає тільки тих суб’єктів господарювання, які легально працюють у правовому полі, в той час, як значна частка суб’єктів господарювання функціонує у тіньовій сфері економіки, де існують інші засоби вирішення спірних питань.

Разом з тим, підприємці починають самостійно використовувати антимонопольне законодавство в конфліктних ситуаціях, при проведенні переговорів, безпосередньо звертатися до судових інстанцій. Власне про ці причини вже вказувалось вище.

На підставі отриманих заяв було розглянуто 59 справ про порушення антимонопольного законодавства, в тому числі щодо 9 з них провадження було припинено за не доведенням вчинення порушення.

Результативність дій Комітету при розгляді справ про недобросовісну конкуренцію становить 85 відсотків.

На кінець року на розгляді органів Комітету знаходилася 21 заява та 20 справ про порушення законодавства про недобросовісну конкуренцію.

У 2001 році наведена вище тенденція зберігається. Так в 2001 році було виявлено та припинено 60 випадків недобросовісної конкуренції.

Таблиця 2.3.3.

Структура припинених у 2001 році органами АМКУ випадків недобросовісної конкуренції[10].

При цьому характерним є те, що по першій групі порушень з 30 випадків 28 – це неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів та упаковки. Тобто питання, що зачіпають сферу інтелектуальної власності.

Якщо розглядати ситуацію з недобросовісною конкуренцією в Україні взагалі, не зважаючи на офіційні статистичні дані, які вказують на фактично припинені випадки недобросовісної конкуренції, то стає зрозумілим, що в Україні лідирують порушення, які можна умовно згрупувати в 2 групи:

1.               Порушення в галузі реклами.

2.               Підробка продукції конкурента або використання його ділової репутації.

Важливим моментом тут є те, що недобросовісна конкуренція не може існувати сама по собі в наведених вище групах, їй обов’язково потрібна певна „підтримка” з боку споживача.

Розглянемо рекламу.

Як відомо, реклама виступає в якості найважливішого інструмента просування товарів на рику, збільшення збуту і розвитку конкуренції. Розповсюдження неналежної, тобто несумлінної, недостовірної, неетичної, свідомо помилкової й іншої реклами, що порушує загальні і спеціальні законодавчі вимоги, може бути спрямоване ні придбання необґрунтованих переваг у підприємницькій діяльності, а також здатне заподіяти збитки іншим господарським суб'єктам-конкурентам або завдати шкоди їхньої ділової репутації. У цьому випадку неналежну рекламу варто розглядати як особливу форму недобросовісної конкуренції. У цьому зв'язку необхідно більш докладно розглянути конкретні прояви несумлінної конкуренції в рекламі.

1.Реклама, що вводить в оману.

Введення в оману споживачів являє собою дію, спрямовану на формування невірних представлень у відношенні власних товарів чи товарів конкурента. Ціль - привернути увагу споживача шляхом поширення помилкової, неточної інформації. Подібні дії можуть заподіяти суттєвий матеріальний і моральний збиток не тільки споживачам, але також привести до серйозних наслідків для конкурентів (що виражається, наприклад, у втраті клієнтури).

З іншого боку, повідомлення вірних власне кажучи відомостей також може при визначених обставинах вводити в оману. Наприклад, у багатьох країнах добавка в хліб хімічних речовин заборонена, і суди більшості країн будуть розглядати рекламну заяву про те, що деякі види хліба зроблені без додавання хімічних речовин, як помилкові, оскільки, будучи правдивої по суті, така реклама створює враження, що вводить в оману, ніби рекламований факт є екстраординарним.

2. Зловживання довірою покупця.

Люди, як правило, старшого віку звикли вірити, що повідомлення в засобах масової інформації обов'язково відповідають дійсності. Тому апеляція до почуттів людини часто приносить позитивні результати (наприклад, соціальна реклама, що призиває до збору пожертвувань на відновлення храму). Однак тільки при наявності ознак введення в оману звертання до почуттів і емоцій людини є неправомірним засобом конкурентної боротьби.

Слід зазначити, що на сьогоднішній день в Україні існує цілий ряд організацій чи осіб, яким у силу визначених обставин довіряють широкі кола населення. Від них споживачі чекають незалежних оцінок і об'єктивних думок. Це можуть бути посадові особи, знаменитості ( досить часто використовується) тощо. І якщо посадові особи, посилаючись на об'єктивність своєї думки, використовують цей статус з метою спонукати споживачів придбати визначені чи товари послуги, вони тим самим зловживають довірою населення і тим самим шкодять конкуренції.

3.Зловживання недостатнім досвідом та знаннями фізичних осіб.

Характерною рисою даної групи правопорушень є те, що рекламодавець, усвідомлюючи недосвідченість, відсутність достатньої зрілості, необхідних знань і умінь у визначеної чи категорії групи облич, які б дозволили їм прийняти зважене, обмірковане рішення, використовує цю недосвідченість, незнання для досягнень переваг у конкурентній боротьбі. До осіб, що не володіють достатньою зрілістю, відносяться в першу чергу діти і підлітки. Однак при певних умовах дорослі також можуть бути віднесені до цієї категорії. Подібна ситуація може виникнути при рекламуванні кредитних операцій (уся країна ще дуже добре пам'ятає рекламу таких фінансових „пірамід”, як "МММ", „Український будинок Селенга”, „Олбі-Україна”), лікарських препаратів, медичних виробів і т.п.

4. Відсутність в рекламі частини суттєвої інформації.

Однак не завжди можна розглядати в якості недобросовісного прийому неповідомлення інформації в рекламі. Адже рекламодавець, як правило, не зобов'язаний розкривати негативні властивості свого продукту. Про рекламу, що вводить в оману можна говорити лише в тому випадку, коли споживач, не маючи повної інформації, розраховує придбати товар з наявністю визначених якостей. При цьому не можна забувати тієї вимоги, що відсутня в рекламі частина інформації повинна бути істотної. А інформація є істотної в тому випадку, якщо вона яким-небудь образом здатна вплинути на ухвалення рішення при виборі визначеного товару.

5. Перебільшення в рекламі.

Застосування різними країнами декількох різновидів концепцій введення в оману найкраще проілюструвати проблемою перебільшень у рекламі. У деяких країнах використання перебільшення кваліфікується як введення в оману. Законодавство різних країн не завжди розглядає перебільшення в рекламі як одну з форм недобросовісної конкуренції. У деяких країнах (зокрема , у Німеччині) вважається, що заяви про перевагу чи унікальність (типу "самий", "кращий" і т.п.) є такими, що вводять в оману, якщо не може бути доведена їхня правильність. Однак інші країни (наприклад, США й Італія) займають діаметрально протилежну позицію і допускають загальні формулювання, зокрема твердження про унікальність товару. У США, наприклад, як правило, розглядають такі дії як порушення лише в тих випадках, коли товар, рекламований як найкращий , виявляється на ділі низької якості.

6.Порівняльна реклама.

Порівняльна реклама може бути двох видів: позитивне посилання на чужий продукт (із твердженням, що свій продукт настільки ж гарний, що і чужий) - реклама, що зрівнює; чи негативне посилання (із твердженням, що свій продукт краще, ніж чужий) - що критикує реклама. Перший варіант приховує небезпеку неправомірного присвоєння чужий репутації і має місце, коли товар конкурента загальновідомий. Другий варіант припускає можливу дискредитацію.

Якщо порівняльна реклама здатна викликати невірні уявлення в споживачів із приводу пропонованого товару, вона буде розглядатися як неналежна. Крім того, порівняльна реклама часто пов’язана з очорненням конкурентів, тобто повідомленням що ганьблять і часто недоведених і недовідних відомостей.

7. Критикуюча порівняльна реклама.

Активізація процесів розвитку економічного змагання в нашій країні, підвищення ролі і значення реклами при збуті продукції обумовлює настільки ж активна поява нових форм недобросовісного поводження на ринку. Наприклад використання в рекламі порівнянь не з конкретним товаром чи конкурента конкурентів, а з деяким невизначеним, абстрактним продуктом.

Приклад : реклама пральних порошків ( порівняння зі „звичайним” порошком).

8. Позитивна порівняльна реклама.

Ціль порівняльної реклами, що зрівнює, полягає в тому, щоб в самій привабливій формі представити переваги власних продуктів заради збільшення їхнього збуту, використовуючи при цьому досягнення інших виробників-конкурентів.

Перенесення на власний продукт чужих досягнень може відбуватися і більш-менш завуальованій формі. Конкурент може використовувати пряме порівняння з престижним товарним знаком (брендом) іншого виробника для реклами своїх власних товарів з наміром перенести на них престиж загальновідомого знака чи використати чужий знак, супроводивши його вираженнями „по моделі”, „по типу” і ін.

Приклад : мінеральна вода „типу” Боржомі.

9.               Недостовірна реклама.

Даний пункт не коментується, так як він досить повно визначений у законодавстві.

Як видно з наведеного нижче, проявів недобросовісної конкуренції в рекламі значно більше, ніж визначено у відповідних законах з даного питання. Тому виявити і, головне, довести що реклама є проявом недобросовісної конкуренції досить складно. Тому далеко не всі прояви недобросовісної конкуренції в рекламі на Україні припиняються відповідними органами.

В даному випадку зрозуміло, що недобросовісним підприємцям сприяє недостатній рівень досвіду існування в ринкових умовах у окремих верств населення України.

Що стосується підробки товарів, то дана проблема також досить актуальна. Широкому розвитку даного виду недобросовісної конкуренції сприяє низький рівень доходу населення та певні суб’єктивні причини, про які можна судити з наведених нижче діаграм ( Діаграми 2.3.1,2.3.2,2.3.3)[11].

Діаграма 2.3.1.

Як часто Вам доводилося купувати продукцію, марковану загальновідомими товарними знаками, що виявилася підробною? (% опитаних громадян)

Як видно з діаграми, переважній частині наших співгромадян досить часто доводиться купувати підроблену продукцію.

Діаграма 2.3.2.

Якими мотивами ви керуєтеся купуючи товари, марковані загальновідомими товарними знаками ? (% опитаних громадян)

Діаграма 2.3.3.

Оцінка якості підроблених товарів українськими споживачами. (% опитаних громадян)

Як видно з вищенаведеного, споживачі самі певною мірою стимулюють виготовлення та реалізацію контрафактного товару.

Доцільним є також розглянути вплив таких чинників як економічна ситуація та законодавче поле на розвиток проявів недобросовісної конкуренції.

Для порівняння візьмемо Німеччину та Україну.

Поняття недобросовісної конкуренції та її види в законодавстві України та Німеччини.

Недобросовісною конкуренцією визнаються дії (або бездіяльність), що порушують загальні правила поведінки - чесні звичаї, які повязують конкурента в інтересах всїх осіб, що діють на ринку.

Законодавство проти недобросовісної конкуренції Німеччини містить загальне положення про те, що до особи, яка в процесі своєї ділової активності в цілях конкуренції здійснює дії, що суперечать чесній практиці (звичаям), може бути заборонено проводити подібну практику та пред”явлено позов про відшкодування збитків. Вказана загальна забороняюча норма носить назву, як зазначалося вище, загального (генерального) делікту. Окрім загального делікту, Закон містить ряд сингулярних деліктів.

Українське законодавство про захист від недобросовісної конкуренції дає подібне визначення недобросовісної конкуренції як дій, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності . Конкретизуючи поняття недобросовісної конкуренцїї, законодавець визначає дії:

1. Неправомірне використання ділової репутації господарюючого суб єкта (підприємця);

2. Створення перешкод господарюючим суб”єктам (підприємцям) у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

 3.Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці.

Порівняльний аналіз українського та німецького законодавства проти недобросовісної конкуренції.

В німецькій правовій літературі існує декілька класифікацій, які включають від трьох до десяти різновидів недобросовісних конкурентних дій. Можна виділити чотири категорії найбільш типових правопорушень:

Використання ділової репутації та результатів роботи іншої особи; посягання на ділову репутацію та втручання у ділову активність конкурента.

Охорона ділової честі, гідності та репутації здійснюється також нормами цивільного та кримінального права. В законодавстві проти недобросовісної конкуренції як Німеччини, так і України цьому виду правопорушень присвячені окремі статті законів: передбачена відповідальність за наклеп - розповсюдження неправдивих свідчень про конкурента або про його товари чи послуги, - які можуть зашкодити діловій репутації підприємця-конкурента. Тягар доказу лежить на порушникові: якщо він докаже, що розповсюджувані ним відомості є правдивими, - порушник звільняється від відповідальності.

Підкуп службовців конкурента, схилення до бойкоту конкурента, розголошення комерційних таємниць, примушення до укладання контрактів з примусовим асортиментом або підбурювання до розриву контракту - є діями, що здійснюються з метою спричинити шкоду підприємству конкурента.

Треба зазначити, що категорія правопорушень, пов язана з будь-яким втручанням в ділову активність конкурента, нанесенням йому (його підприємству) шкоди, в українському законодавстві представлена більш детально: визначені види неправомірних дій та встановлена відповідальність.

Характерно, що дві наступні категорії недобросовісних конкурентних дій, пов язані з введенням в оману споживачів, зовсім не висвітлені в нашому законодавстві, а прецеденти подібних шкідливих дій на Україні вже існують. Звичайно, на етапі становлення ринкових відносин треба перш за все захистити інтереси підприємців - виробників товарів та послуг, бо від результатів їх діяльності залежить зростання добробуту українського суспільства, але не за рахунок інтересів тих, хто ці товари та послуги споживає.

Застосування заборонених засобів рекламування.

Данний вид недобросовісної конкуренції - один з найбільш розповсюджених у німецькій практиці, завдяки чому законодавство визначає та забороняє найтяжчі з подібних шкідливих дій. Характерна риса подібних засобів рекламування, які відносяться до цієї категорії недобросовісних конкурентних дій - введення споживачів в оману стосовно якості, походження, виробництва, ціноутворення, розміру наявного запасу товарів, джерел чи способів придбання товарів, наявності відзнак тощо (ст. 3, 4, 5 частина (2), 6а,b,c,d,e) Закону проти недобросовісної конкуренції).

Цей вид недобросовісних конкурентних дій досить розповсюджений і на Україні, але зовсім не визначений в законодавстві. Єдина стаття 7 Порівняльна реклама Закону Про захист від недобросовісної конкуренції не охоплює всього розмаїття способів, якими українські підприємці вводять в оману споживачів. Широко використовується реклама-зображення (так звана реклама-приманка), яка супроводжує рекламну пропозицію для того, щоб залучити клієнтів до своїх товарів чи послуг.

В німецькому законодавстві використання подібних зображень-приманок для привернення уваги споживачів вважається еквівалентним розповсюдженню відомостей, що вводять в оману відносно якості, походження, виробництва товарів, особливостей ціноутворення тощо (стаття 5 частина (2) Закону проти недобросовісної конкуренції). Тоді, як в Україні, наприклад, така поважна установа, як банк ПРАВЕКС дозволяє собі залучати клієнтів подібним недобросовісним чином. Друкована реклама Правексбанку - Кредити Для Будь-Яких Цілей - містить зображення під назвою Проста схема вашого успіху : на малюнку зображений кредит - купка монет, який особа отримує в банку, потім стрілка вказує на другу - велику купу з назвою Ваш прибуток , остання купка монет в цьому ланцюгу має назву Повернення кредиту . Характерно, що розмір купок Кредит та Повернення кредиту абсолютно однаковий. Створюється враження, що банк дає абсолютно безпроцентний кредит - скільки взяв клєнт, стільки і повернув. Звичайно, якщо споживач клюнув на це зображення, - є надія, що в самій банковій установі йому пояснять умови повернення кредиту і тоді він почне розуміти, що схема успіху зовсім не проста! Але і час витрачений, і марні надії, і не дай, Боже, споживач вирішив таки ризикнути, не розібравшись в обставинах діла. Треба сказати, що дана реклама вже неодноразово зустрічається в газетах „РІО” та „Киев на ладонях” , тобто ця помилка в зображенні мабуть спрацьовує, якщо вона так постійно повторюється.

Хочеться знов привернути увагу до статті 7 Порівняльна реклама Закону України про захист від недобросовісної конкуренції. В ній мова йде про заборону використання порівняльної реклами, коли порівнюються товари, роботи, послуги чи діяльність господарюючого суб єкта з товарами, роботами чи діяльністю іншого господарюючого суб єкта. Звичайно, український законодавець захищає підприємця від неправомірного використання його ділової репутації або репутації його товарів чи послуг. Між тим, нічого не сказано у означеній статті про порівняння цін на товари чи послуги з цінами іншої особи. Або коли підприємець, рекламуючи зниження цін на окремі товари з загального асортименту, створює враження зниження цін на всі товари задля привернення уваги споживачів. Для цього використовуються рекламні об яви про зниження цін, в яких розмір цифри, що ілюструє зниження, по відношенню до загального масиву інформаційного тексту, перевищує останній в декілька разів.

Щось на зразок: зниження цін на окремі види товарів до 30 % !!

В результаті, в свідомості споживача залишається інформація про Зниження цін на 30%, і він готовий відвідати магазин підприємця.

В німецькому законодавстві подібні дії забороняються.

Вартий уваги ще один різновид недобросовісної конкуренції, що відноситься до нечесних способів рекламування, - заборонений в Німеччині та який знайшов благодатний грунт на Україні. Мова йде про статтю 6b Закону проти недобросовісної конкуренції:

Стаття 6b. Дозволи для кінцевих споживачів

Будь-якій особі, яка в цілях конкуренції, в ході ділових стосунків з кінцевим споживачем видає дозволи, свідоцтва або інші посвідчення на придбання товарів або продає товари і без пред явлення таких документів, може бути заборонено проводити таку практику, за вийнятком, що ці дозволи розраховані на одноразове придбання товарів. Такі дозволи видаються одноразово для кожної покупки.

Вірогідно, німецький законодавець у ст. 6b має на увазі так звану дисконтну систему, яка полягає в тому, що споживач купує дисконтну картку, яка дає дозвіл на покупку будь-яких товарів зі знижкою у магазинах дисконтної системи. Отже, споживач змушений кожний раз шукати магазини тільки цієї системи (на вітринах яких є спеціальні наклейки-позначення) і купувати товари (чи замовляти послуги) тільки в цій дисконтній системі, розраховуючи на вагомі знижки. Це - різновид недобросовісної конкуренції, який полягає у примусовому обмеженні свободи вибору споживача і заохоченню купувати чи замовляти послуги тільки в певних місцях. Доходи інших конкурентів прямо залежать від того, чи є вони членами дисконтної системи, чи ні.

Застосування заборонених способів продажу.

Основними в даній категорії недобросовісних конкурентних дій є зловживання спеціальними формами продажу, які не є звичними для повсякденної діяльності і спрямовані на заохочення покупців шляхом надання особливих переваг, а саме, шляхом істотно знижених цін :

·           сезонний розпродаж;

·           розпродаж в зв язку з реконструкцією приміщення;

·           ювілейний розпродаж;

·           розпродаж через надзвичайні обставини (пошкодження вогнем, водою, через інші обставини, які не залежать від волі організатора розпродажу).

Порядок організації та проведення спеціальних форм зменшення наявного товарного запасу врегульований в статтях 7, 8 Закону Німеччини проти недобросовісної конкуренції.

І, хоча українськи підприємці часто звертаються до означених форм продажу, порядок їх проведення зовсім не регулюється національним конкурентним законодавством.

Досить розповсюдженим способом введення в оману споживачів і збуту власного товару є і так звана система Сніговий ком , яка широко використовується в Україні. За її використання німецьким законодавством передбачена кримінальна відповідальність (стаття 6с Закону проти недобросовісної конкуренції). Суть цієї системи продаж полягає в тому, що особи, якім потрібно збувати свій товар, самі або через посередників здійснюють дії для того, щоб заохотити клієнтів, які не є комерсантами, до покупки товарів, промислових послуг за допомогою обіцянки надати їм особливі переваги у випадку, якщо вони заохотять інших осіб до подібної покупки, останнім в свою чергу теж будуть надані певні переваги і так далі. Під не-комерсантами розуміються особи, підприємча діяльність яких не потребує цих нав язаних товарів (послуг) взагалі, або в такому обсязі.

Українські ділки досить широко використовують систему Сніговий ком, запрошуючи громадян на різні презентації з метою ознайомлення з новими товарами чи послугами, де красномовно розповідають про можливості заробити чималі гроши або відкрити власне підприємство. І тільки того і треба, що купити стартовий товар - ящик прального порошку чи матраци, які будуть спасати від безсоння - тут, за найнижчими цінами! , і всі проблеми буде вирішено. Причому значні знижки на товар надаються тільки в тому випадку, якщо некомерсанти приведуть з собою ще яких-небудь покупців. Ілюзія швидкого та легкого збагачення спонукає людей віддавати останні гроші за непотріб, який мертвим тягарем залишається вдома...

Види відповідальності за законодавством проти недобросовісної конкуренції України та Німеччини.

Існують такі види відповідальністі за недобросовісну конкуренцію, як: адміністративна, цивільно-правова та кримінально-правова. Цивільно-правова відповідальність вважається основним видом відповідальності, хоча кримінальні санкції передбачені за здійснення достатньо великої кількості правопорушень.

Адміністративна відповідальність спрямована на оперативне припинення порушення і застововується до правопорушника компетентним органом у вигляді розпорядження щодо:

·           припинення зловживання монопольним становищем;

·           припинення неправомірних угод між підприємцями;

·           припинення порушень законодавства проти недобросовісної конкуренції.

За порушення законодавства проти недобросовісної конкуренції, за ухилення від виконання або невиконання розпоряджень щодо припинення порушень, за неподання або несвоєчасне подання до відповідних органів необхідних відомостей на підприємців накладається штраф у встановленому законодавством розмірі.

Цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків наступає за спричинену шкоду. В цьому випадку повинно встановити:

·                 чи саме це діяння спричинило шкоду;

·                 наявність вини правопорушника у формі умислу або необережності;

·                 чи є між діянням та спричиненою шкодою причинний зв язок.

Кримінально-правова відповідальність наступає у випадках, передбачених Кримінальним кодексом.

Особи, що здійснюють контроль за дотриманням законодавства проти недобросовісної конкуренції.

Згідно статей 8 (частина 3), 11, 12-16, 19, 20 Закону України проти обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності; Закону про Антимонопольний комітет; статей 20-30 Закону про захист від недобросовісної конкуренції - Антимонопольний комітет, який є державним органом, забезпечує відповідно до його компетенції державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень. Компетенція Антимонопольного комітету визначена в статті 7, 8 Закону про Антимонопольний комітет; статтях 11, 12-16, 19, 20 Закону проти обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції; 20-22, 26, 27, 30 Закону про захист від недобросовісної конкуренції.

Окрім Антимонопольного комітету, цивільні та кримінальні справи, що стосують порушення конкуренного законодавства, розглядаються судами та арбітражними судами України.

В Німеччині для розгляду конфліктів через порушення законодавства проти недобросовісної конкуренції потерпіла сторона звертається спочатку до комісій, в компетенцію яких входить розгляд подібних справ. Комісії, згідно статті 27а Закону проти недобросовісної конкуренції, утворюються урядами федеральних земель при торгових та промислових палатах. До складу комісій входять представники підприємців та споживачів. Комісії намагаються мирно розв язати конфлікт, для чого пропонують сторонам свої обгрунтовані пропозиції. Якщо мирова угода між сторонами не буде укладена, - сторони звертаються до Земельного суду.

Особи, що мають право позову щодо порушення законодавства проти недобросовісної конкуренції. Строки давності.

Цивільно-правова відповідальність. Згідно німецького законодавства, позови про відшкодування збитків можуть подаватися особами, яким була завдана шкода, - конкурентами.

Інакше вирішено питання про пред явлення позовів, пов язаних з вимогою припинити протиправні дії. Згідно статті 13 Закону Німеччини проти недобросовісної конкуренції такими особами можуть бути:

1. Підприємці, товари чи послуги є подібними до тих, що реалізуються нечесним шляхом;

2. Спілки, які мають юридичний статус і захищають інтереси виробників товарів та послуг;

3. Спілки, які мають юридичний статус і захищають інтереси споживачів шляхом надання певної роз яснювальної інформації та порад. Через причини, зазначені в статті 1 цього закону (т.т. через здійснення дій, визначених законом як недобросовісна конкуренція (генеральний делікт)) ці спілки можуть подавати позов про заборону дій, якщо ці дії зачіпають інтереси споживачів;

4. Промисловими, торговими та ремісничими палатами.

Крім того, закон не дає права окремому споживачу подавати позов. Також не може бути поданий позов про припинення протиправної дії, якщо цей позов переслідує мету стягнути з правопорушника судові витрати .

Строк давності встановлений у 6 місяців з моменту, коли позивач отримав інформацію про правопорушення та про особу правопорушника, або впродовж 3 років з моменту здійснення правопорушення (стаття 21 Закону проти недобросовісної конкуренції).

Кримінально-правова відповідальність за недобросовісну конкуренцію передбачена Законом Німеччини проти недобросовісної конкуренції у статтях 4, 6 (2), 6с, 12, 15, 17, 18, 20, 20а. Опублікування вироку за клопотанням потерпілого передбачено лише по відношенню до такого проступку, як дискредитація підприємства (стаття 15 Закону). Більшість передбачених законом кримінальних правопорушень, окрім статей 4 та 6с, - справи порушуються за позовом потерпілого. Однак органи юстиції можуть порушити справу в офіційному порядку та у випадках, передбачених статтями 17, 18, 20 Закону проти недобросовісної конкуренції, - тобто через велику суспільну зацікавленість.

Згідно статті 28 Закону України про захист від недобросовісної конкуренції:

1) Особи, права яких порушені діями, визначеними, як недобросовісна конкуренція, можуть звернутися до Антимонопольного комітету, його територіальних відділень з заявою про захист своїх прав.

Строк давності триває протігом 6 місяців з моменту, коли особи дізналися або повинні були дізнатися про порушення своїх прав.

2) Антимонопольний комітет згідно статті 7 Закону про Антимонопольний комітет має право звернення з позовом до суду чи арбітражного суду в зв язку з порушенням антимонопольного законодавства.

З метою вдосконалення конкурентного законодавства, зокрема законодавства про захист проти недобросовісної конкуренції, треба внести доповнення - положення, які б захищали інтереси споживачів: про заборону нечесних способів рекламування, недобросовісних методів продаж (система Сніговий ком, дисконтна система), вилучення з обігу торгових марок, які дезинформують спожівачів про місце виробництва та якість товарів (наприклад, горілка Запоріжжя, не може вироблятися в Німеччині, так само, як бренді Гамбург на Україні. Споживачі в цьому випадку бдуть впевнені, що це продукти місцевого виробництва) та інших способів, які вводять в оману споживачів, або позбавляють їх свободи вибору.

Стосовно способів продажу, характерною ознакою яких є істотне зниження цін (сезонний, ювілейний розпродаж, розпродаж в зв язку з реконструкцією приміщення), треба чітко врегулювати порядок їх проведення. Ажде, якщо в Німеччині ювілеєм вважається 25-річчя підприємства, в зв язку з чим проводиться розпродаж, то в Україні і 1рік може стати ювілейною датою! Мабуть це пов язано з невпевненістю підприємців у своєму майбутньому та відсутністю тривалих традицій здорової конкуренції. Не кажучи про способи продажу в зв язку з закриттям магазинів, коли об яви на вітринах сповіщають про закриття за три місяці, - мабуть для того, щоб всі мешканці отримали змогу взяти участь у зменшенні товарного запасу, після чого магазин успішно продовжує торгівлю в цьому ж самому місці з надписами на вітринах: Нова колекція !

Конфіскація (ст. 25 Закону про захист від недобросовісної конкуренції; ст. 25 Закону про Антимонопольний комітет ) як форма державного примусу, є санкцією, спрямованою на досягнення карального ефекту відносно порушників антимонопольного законодавства. Її суть полягає в безплатному вилученні прибутку, одержаного суб єктами підприємницької діяльності внаслідок зловживання монопольним становищем або неправомірних угод... На мою думку, вилучений прибуток повинен повертатися саме потерпілим від порушень антимонопольного законодавства. Наприклад, за статтею 4 Закону Клейтона 1914 р. (США) передбачена можливість зацікавленої особи, яка звернулася до суду, вимагати незалежно від суми позову, ще і відшкодування заподіяного збитку в потрійному розмірі, а також судових витрат, пов язаних з оплатою послуг адвоката.

Закріплена в українському законодавстві норма про безоплатне вилучення прибутку робить державу ніби співучасницею пограбування підприємців та споживачів, а звідси - певну зацікавленість до збереження монополії, так як це стає одним з джерел поповнення бюджетних надходжень.

Отже, підсумовуючи вищесказане, існуюче правове поле в комплексі з наявною соціально-економічною ситуацією та суб`єктивними особливостями поведінки українських споживачів визначають наявність специфічних проявів недобросовісної конкуренції в Україні.

Відповідно і відношення до них і способи боротьби з ними мають розроблятись із врахуванням вищенаведених факторів.

ГЛАВА 3.

Економічні та соціальні аспекти захисту від недобросовісної конкуренції

3.1. Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та соціально-економічний розвиток України

Негативний вплив недобросовісної конкуренції на соціально-економічний розвиток України можна розглядати в кількох розрізах :

1.               З точки зору впливу на розвиток промисловості.

2.               З точки зору впливу на кінцевого споживача.

3.               В масштабі міжнародних економічних зв’язків України.

Хоча, якщо поглянути на дану проблему більш широко, то стає зрозумілим, що наслідки недобросовісної конкуренції в будь-якому випадку відображаються на кінцевому споживачі.

З точки зору впливу на розвиток промисловості, як основної складової розвитку економіки, найбільшої шкоди завдає недобросовісна конкуренція в сфері інтелектуальної власності.

Результати опитувань, проведених Українським центром економічних і політичних досліджень 8 - 19 жовтня 2001р. свідчать, що майже 80 % експертів вважають проблеми інтелектуальної власності пріоритетними для її економічного розвитку, а серед населення України цей показник становить 46,8 %.

В першу чергу це стосується нових технологій та науково-технічних розробок. Як правило, будь-які інновації, нові технології тощо потребують для свого розвитку двох основних компонент: інтелектуального потенціалу та значних капіталовкладень.

При існуючій ситуації з охороною інтелектуальної власності інвестори не зацікавлені в значних капіталовкладеннях у дану сферу. Це призводить до того, що існуючий інтелектуальний потенціал виявляється не задіяним, що цілком закономірно призводить до його відтоку.

Відсутність власного технологічного розвитку призводить до необхідності закупівлі нових технологій закордоном, що негативно позначається на розвитку вітчизняної економіки (власне позитивний розвиток в економіці присутній, але він не настільки великий як міг би бути і, крім того, він негативно впливає на розвиток вітчизняного інтелектуального потенціалу).

Існуючі в цій сфері проблемні питання значною мірою зумовлені швидкими технологічними змінами та відповідно — появою нових об'єктів охорони, стосовно яких ще не знайдені ефективні механізми регулювання. Водночас більшість проблем спричинені складністю та незавершеністю інституційних ринкових перетворень у країні.

Недостатня охорона промислової власності в Україні була одним із чинників зниження чисельності винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій. Так, у 2000 р., порівняно з 1995 р., вона знизилася з 64,8 тис. до 45,1 тис. осіб, тобто на 30,4%. Водночас кількість підприємств, що виконували роботи зі створення та використання об'єктів промислової власності й раціоналізаторських пропозицій, зменшилася з 3320 у 1995 р. до 1659 в 2000 р., тобто вдвічі[12]. Порівняно з 1991 р. ситуація виглядає ще гірше: число винахідників і раціоналізаторів скоротилося більш ніж у 20 разів; промислові підприємства використовують майже у вісім разів менше винаходів[13]. Кількість заявок на винаходи мала дуже слабку тенденцію до зростання, а від іноземних заявників у першій половині 90-х років XX ст. — до падіння, з наступною стагнацією; заявки згідно з міжнародною процедурою РСТ (Patent Cooperation Treaty) в 1993р. стрімко зросли, а після цього до 1996р. значно зменшилися, і навіть нова тенденція до їх зростання. З 1997р. не компенсувала падіння попередніх років. Усе це свідчить про нестабільність умов для винахідницької діяльності в Україні і недостатньо високу оцінку нинішньої системи генерації та використання винаходів з боку іноземних юридичних і фізичних осіб. Таке становище пояснюється, головним чином, погіршенням матеріально-технічних і фінансо­вих умов діяльності у сфері науки і техніки.

Динаміка надходження заявок на корисні моделі від національних заявників була дуже позитивною. Однак, частково це пояснюється низьким вихідним рівнем, адже й у 2000 р. (після 84 % річного росту) було подано лише 376 заявок, а крім цього — наявністю ускладнень у галузі регулювання ви­дачі так званих "коротких" (5-річних) патентів у період з кінця 1998 р, до середини 2000 р., що стимулювало переорієнтацію на реєстрацію корисних моделей ^[14]. Рівень активності іноземних заявників залишається стабільно низьким. Схожою є ситуація в галузі реєстрації прав на промислові зразки. Це свідчить про поки що невисокий інтерес іноземних виробників до ринку високотехнологічних виробів в Україні. Реєстрація прав на знаки для товарів і послуг від національних заявників пережила три етапи: перший (1993 р.), коли відбувся стрімкий злет їх кількості; другий (1994-1996 рр.) — період падіння, що певною мірою відбивало кризовий стан економіки в цілому; третій (з 1997 р.) — період поступового зростання кількості заявок, з перевищенням рівня, досягнутого в 1993 р.

Зростала кількість таких заявок, що зумовлювалося не лише появою в країні нових приватних фірм і нових товарів та послуг, але і усвідомленням багатьма підприємцями тих переваг, які дає в конкурентній боротьбі реєстрація знака. На жаль, цей процес далеко не завжди супроводжувався дотриманням норм закону щодо добросовісної конкуренції.

Вищенаведене стосується інноваційної діяльності. Але недосконалі механізми захисту прав інтелектуальної власності призводять і до інших порушень умов конкуренції. Особливо гостро це питання стоїть з охороною прав власності на товарні знаки.

Широкого розголосу набули випадки, пов'язані з намаганнями окремих суб'єктів господарської діяльності привласнити права на товарні знаки, що в минулому (за часів СРСР) широко використовувалися, згідно з державними і галузевими стандартами, кількома підприємствами та сьогодні фактично не можуть бути об'єктом реєстрації виключних прав, оскільки входять до кола назв загального вжитку як позначення товарів певного виду (так звані "вільні знаки"). Прикладами такої практики стали привласнення назв відомих ліків ("Валідол", "Корвалол", "Нафтізін", "Діазолін", "Парацетамол" та ін. — близько 60 лікарських засобів), горілки "Столична", сигарет "Прима", "Політ", "Експрес" тощо. Це стало засобом отримання неправомірних конкурентних переваг та обмеження доступу на ринок інших виробників.

Це питання було врегульоване Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 16 червня 1999р., що заборонив реєструвати такі знаки, які добросовісно використовувалися іншими підприємствами до 1 січня 1992 р.

Стосовно реєстрації знаків іноземними заявниками можна констатувати, з одного боку, стагнацію при використанні національної процедури реєстрації, а з іншого — в цілому позитивну динаміку до 1997 р. включно (з подальшим незначним спадом) реєстрації за Мадридською угодою. Певною мірою це відбиває невпевненість іноземних фірм у перспективах прибуткової діяльності в Україні з огляду на обмеженість платоспроможного попиту в країні.

Реєстрація договорів на передачу прав на об'єкти промислової власності свідчить про вкрай незначний обсяг таких операцій, особливо за участю державних установ і спільних підприємств. У 2000р. були зареєстровані лише 372 договори (185 — про передачу прав та 182 — ліцензійні договори на використання об'єктів промислової власності), причому переважна частина з них стосувалася знаків для товарів і послуг (233), а стосовно винаходів були укладені 103 договори, промислових зразків — 33, ко­рисних моделей — лише три договори. Слід відзна­чити, що галузева структура цих договорів є далекою від оптимальної; у 2000 р. 42,8 % усіх ліцензійних договорів на використання знаків для товарів і послуг стосувалися лікеро-горілчаних і ще 7,5 % — тютюнових виробів; не було жодного договору в таких сфе­рах, як засоби зв'язку, електроніка, сільське господарство, медицина. У галузі ліцензійних договорів на використання винаходів серед лідерів — також лікеро-горілчані вироби (16,6%), тоді як на машинобудування припадає 4,8%, електроніку — 2,4%, сільське господарство — жодного договору[15].

Загальний рівень доходу від використання в економіці об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій зріс до 384 млн. грн., порівняно зі 111 млн. грн. в 1995р., при тому, що витрати, пов'язані з охороною прав на об'єкти промислової власності, були менше 1/10 цієї суми — 33 млн. грн. Середній рівень доходу від використання одного винаходу становив у 2000р. 67,5 тис. грн., порівняно з 16,9 тис. грн. у 1995р., що свідчить про існування достатніх економічних стимулів розвитку інноваційної діяльності за умови ефективної охорони інтелектуальної власності[16]. Водночас не менш потужними є стимули споживачів до споживання продукції, виготовленої з порушенням прав інтелектуальної власності, — особливо комп'ютерних програм, аудіовізуальної, фармацевтичної продукції. Такій споживчій орієнтації дуже важко протистояти, коли, наприклад, ціна ліцензованого та піратського комп'ютерних програмних продуктів співвідноситься як приблизно 100:1. Це зумовлює високі прибутки, які можна отримувати внаслідок порушення прав інтелектуальної власності.

Загалом, тенденції у сфері реєстрації і використання прав інтелектуальної власності в Україні залишаються дуже суперечливими та не свідчать про ефективне функціонування створеної протягом останніх років системи охорони інтелектуальної власності. Статистичні дані з даного приводу наведено у Додатку 2.

Перш ніж розглядати вплив недобросовісної конкуренції на кінцевого споживача, важливо розглянути ще одну сферу, де стикаються інтереси промислових виробників та кінцевих споживачів – це торгівля.

Саме в даній сфері завжди спостерігалась найбільша кількість порушень конкурентного законодавства, причому суб’єктами - порушниками виступають як промислові підприємства-виробники так і торговельні посередники.

В даному випадку основним інтересом виробників є збільшення обсягу реалізації продукції ( що досягається через відповідний рівень цін, якість товару та репутацію виробника ).

Інтересами споживачів в даному випадку виступають забезпечення достатнього обсягу споживання ( що залежить від наявності, доступності даного товару або послуги та його ціни ) та належна якість продукції.

З першого погляду все виглядає досить логічно: інтереси виробника і споживача або збігаються або є взаємодоповнюючими, а оптимальний рівень ціни встановлюється внаслідок дії ринкового механізму. Але на практиці так не відбувається. Завжди знаходяться недобросовісні товаровиробники або торговельні посередники.

Якщо розглядати вплив недобросовісної конкуренції в аспекті її впливу на кінцевого споживача, то ситуація в даному випадку є неоднозначною.

Можна виділити два типових типи недобросовісної конкуренції в даному аспекті:

1.               Коли ущемляються інтереси як товаровиробника так і кінцевого споживача.

2.               Коли ущемленими виявляються лише інтереси товаровиробника, а інтереси кінцевого споживача навпаки задовольняються.

До першої групи відноситься близько 70-80% порушень конкурентного законодавства. В першу чергу це виробництво контрафактної продукції під чужою торговельною маркою, дискредитація конкурента, недобросовісна реклама ( в певній мірі) та інші.

Дана група порушень в узагальненому вигляді описується наступною схемою: діяльність недобросовісного конкурента (як правило підробка чужої продукції та реалізація її за зниженою ціною) призводить до того що знижуються обсяги реалізації добросовісного товаровиробника і дискредитується його ім’я при одночасному отриманні споживачем товару неналежної якості.

Але більш складною, в першу чергу в плані боротьби з нею, є друга категорія порушень. До неї в першу чергу відносяться порушення прав інтелектуальної власності на продукцію творчого та інтелектуального характеру.

За даними ІFРІ (Міжнародний альянс інтелектуальної власності), Україна лідирує у Європі за рівнем піратства з показником близько 95% обсягу ринку. Мільйони компакт-дисків, за твердженням цієї організації, експортуються в понад 30 країн світу – Болгарію, Фінляндію, Німеччину, Грецію, Італію, Ізраїль, Нову Зеландію, Парагвай, Перу, ПАР, Велику Британію та США. Збитки світової музичної індустрії від піратства в Україні становлять, за версією ІFРІ, понад 300 млн. доларів[17]. За експерт­ними оцінками, в Україні щорічно продаються 2,0-2,5 млн. лазерних компакт-дисків, з яких мінімум 50% виробляються нелегально[18].

Інша міжнародна організація – Асоціація виробників програмного забезпечення ( Business Software Alliance ) у своєму останньому „Звіті про піратство” віднесла Україну до десятки країн-піратів програмного забезпечення, де вона (разом з іншими країнами-членами СНД) із показником піратства 89% ділить з Індонезією третє-четверте місця після В’єтнаму та Китаю, випереджаючи Росію.

Водночас, при дуже високому відносному рівні піратства в Україні його абсолютні обсяги не є значними. Принаймі, за абсолютними обсягами піратства Україна не належить до країн-лідерів. Десятка країн з найбільшими абсолютними обсягами піратства наведена в таблиці .

Таблиця 3.1.3.

Обсяги піратської продукції на ринках окремих країн[19].

Втрати доходу світових виробників комп’ютерних програм через українське піратство, внаслідок обмеженої кількості комп’ютерів в Україні, становили в 2000 році лише 29,7 млн. дол. , тоді як загалом ці втрати в світі склали 11,75 млрд. дол.[20].

Водночас, зараз в Україні також розпочинається розвиток власних програмних продуктів та відбувається значний розвиток вітчизняного шоубізнесу. Вони також в значній мірі потерпають від піратства.

Але, як вже було вказано вище, даний вид порушень зачіпає інтереси в першу чергу виробників та власників авторських прав. Інтереси кінцевого споживача навпаки є задоволеними на найвищому рівні, оскільки він отримує продукт незмінної якості за ціною, що в 10-20 разів менше ціни оригінального продукту. Саме в цьому і полягає складність боротьби з даним видом порушень.

Від піратства потерпає також економіка в цілому. Так, згідно з дослідженням компанії Datamonitor, здійсненим на замовлення ВSА, втрати ВВП України від порушень в галузі авторських прав на програмні продукти в 2000 р. становили 265 млн. доларів, податкові втрати бюджету — 94 млн. доларів. За умови збереження піратства на рівні 89 % до 2004 р. внесок індустрії розробки програмного забезпечення в український ВВП становитиме лише 57 млн. доларів, а при зниженні до середньосвітових показників піратства (34 %) — зросте до 332 млн. доларів. Відповідно, податкові надходження можуть становити при 89 % — 21 млн., а при 34 % - 93 млн. доларів.

Що стосується впливу на кінцевого споживача, то тут потрібно зробити декілька важливих зауважень.

По-перше, все, що робиться для захисту інтересів суб’єктів господарювання в кінцевому випадку переслідує мету розвитку та ефективного функціонування економіки, а ефективне функціонування економіки в будь-якому випадку позитивним чином відіб’ється на кінцевому споживачі.

По-друге, існування здорової конкуренції є не лише в інтересах суб’єктів господарювання, оскільки сама суть конкуренції (добросовісної звичайно) полягає в тому, щоб завоювати прихильність споживача шляхом якнайповнішого задоволення його потреб по взаємовигідній ціні.

Проте існуюча економічна ситуація в країні змушує споживача поступатись своїми інтересами відносно якості продукції на користь низької вартості підробок. В результаті споживач як правило залишається незадоволеним низькою якістю, а добросовісний товаровиробник, що виробляє оригінальну продукцію під даною маркою, втрачає довіру покупця або, в гіршому випадку, терпить збитки.

А недобросовісна конкуренція в окремих галузях навіть може привести до трагічних наслідків для споживача, що наприклад може відбуватись у фармацевтичній галузі та виробництві і реалізації продуктів харчування тощо.

В масштабі міжнародних економічних зв’язків України вплив захисту інтересів суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції можна розглядати з двох точок зору:

1.               З точки зору захисту вітчизняного ринку від недобросовісної конкуренції з боку закордонних товаровиробників.

2.               З точки зору політико-економічних відносин.

Досить відчутним чинником, що негативно позначається на розвитку економіки є недобросовісна конкуренція з боку закордонних товаровиробників. В першу чергу це стосується так званого „сірого” імпорту. За різними оцінками в загальному обсязі імпорту товарів народного споживання обсяг „сірого” імпорту складає по різним групам товарів від 40 до 70%. В значній частині випадків дані товари маркуються відомими в Україні торговими марками, досить часто це марки, відомі ще з часів СРСР, зокрема така практика поширена в галузі автозапчастин. За різними оцінками від 20 до 50 % автозапчастин до вітчизняних та російських авто, що реалізуються в Україні вироблені в Китаї та інших країнах, але несуть позначення машинобудівних заводів України та СНД.

Крім того останнім часом зустрічаються випадки дискредитації вітчизняних товаровиробників західними конкурентами, що мають високі фінансові можливості і нерідко можуть лобіювати свої інтереси в уряді.

Також наявність недобросовісної конкуренції негативно позначається на політико-економічних стосунках України з іншими країнами, і в першу чергу, з США та Європейським Співтовариством.

З одного боку це призводить до негативних економічних наслідків та перешкоджає ефективній інтеграції України у міжнародні економічні структури. А з іншого боку, це досить часто слугує приводом для тиску з боку іноземних країн на уряд країни. Яскравий приклад – взаємовідносини України і США з приводу піратства на ринку аудіовізуальної продукції та програмного забезпечення. До речі, такий тиск є не завжди цілком обґрунтованим, а має певні політичні мотиви. Зокрема, яскравими прикладами такого тиску є :

13 березня 2001 р. Україну було внесено до розділу „Пріоритетна іноземна країна” (Priority Foreign Country) так званого „Списку 301”, згідно з яким Офіс торгового представника США визначає країни, що не забезпечують адекватний та ефективний захист прав інтелектуальної власності або відмовляються від надання справедливого і рівноправного доступу на ринок американським товарам, пов'язаним з використанням прав інтелектуальної власності.

7 серпня 2001 р. Уряд США як попередній захід прийняв рішення про призупинення спеціально­го статусу безмитної торгівлі з Україною у зв'язку з неспроміжністю України зупинити незаконне виробництво оптичних носіїв інформації, зокрема компакт-дисків (CD, CD-ROM, DVD), і 24 серпня 2001р. реалізував це рішення. Американське торговельне представництво відзначило, що Україна -найбільший експортер нелегальної оптичної медіа-продукції, черз що американська промисловість зазнає щорічних збитків у розмірі 200 млн доларів[21], хоча ця цифра ставиться в Україні під сумнів .

Крім того, сама загроза можливості певних проявів недобросовісної конкуренції в Україні через недосконалість механізму захисту часто відлякує іноземні компанії. Яскравий приклад – за даними української Асоціації іноземних виробників фармацевтичної продукції, в Україні на етапі реєстрації в Фармакологічному експертному центрі Міністерства охорони здоров’я України не враховується наявність патентного захисту винаходів і промислових зразків, не проводиться патентна експертиза препаратів, що подаються на реєстрацію. Це призводить до порушення патентних прав на оригінальні лікарські препарати. Як наслідок, провідні фармацевтичні компанії можуть відмовитись від поставок на Український ринок інноваційних лікарських препаратів.

Приблизно ті ж побоювання присутні і в іноземних інвесторів, перш за все тих, хто намагається принести на ринок України високі промислові технології та високотехнологічну продукцію. В результаті це негативно позначається на загальному рівні розвитку економіки.

3.2. Вдосконалення засад захисту від недобросовісної конкуренції та застосування світового досвіду захисту від недобросовісної конкуренції в Україні

На основі вищенаведеної інформації очевидною стає необхідність вдосконалення засад захисту від недобросовісної конкуренції в трьох основних напрямках:

1.               Вдосконалення нормативної бази.

2.               Вдосконалення організаційних засад діяльності.

3.               Адаптація світового досвіду до умов України.

Останнім часом вітчизняні законодавці проробили значну кількість роботи по вдосконаленню українського законодавства.

Була прийнята ціла низка законодавчих актів, які прямо чи опосередковано покликані захищати добросовісну конкуренцію в економічному просторі України. Але, на жаль, на даний час в законодавстві залишається достатньо велика кількість білих плям.

Більшість недоліків законодавства була розглянута в Розділі 2.3. даної роботи, тому повторюватись немає сенсу. Потрібно лише додати, що вдосконалення потребують Кримінальний кодекс України та Кодекс про адміністративні правопорушення України. Зокрема у Кримінальному кодексі України досі відсутній захист такого об`єкту інтелектуальної власності і потенційного об`єкту зловживань у вигляді недобросовісної конкуренції як ноу-хау.

Також з Кодексу про адміністративні правопорушення України останніми змінами були виключені окремі пункти з статті 164-3 , що стосуються незаконного використання фірмового найменування та маркування, не передбачене покарання за імітацію упаковки та оформлення товару тощо.

Існує також необхідність подальшого аналізу та внесення змін у Закони України : „Про рекламу”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на знаки для товарів та послуг ” та інші.

Крім того, вдосконалення потребує сам механізм прийняття нормативних актів.

Хочеться, щоб цей процес відбувався на демократичних засадах, а саме шляхом залучення представників підприємців та Спілок споживачів до обговорення законопроєктів, пов”язаних з конкурентним законодавством, також їх присутність як заседателів при розгляді конфліктних справ, як це закріплено законодавством проти недобросовісної конкуренції Німеччини.

В світлі необхідності інтеграції України в європейські економічні структури з перспективою подальшого входження до Європейського Співтовариства, постає проблема зближення законодавства та приведення його у відповідність до європейських норм.

Слід відзначити, що саме в сфері конкуренції українським законодавцем було здійснено суттєве реформування законодавства й успішно прийнято ряд законодавчих актів, які імплементували основні положення законодавства ЄС. Серед них Закон України "Про захист економічної конкуренції" від 11.01.2001, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції" від 07.06.1996 та інші нормативні акти, які загалом адаптували основні положення регулювання конкуренції в Європейському праві. Основа для такого узгодження законодавства закладена Угодою про партнерство та співробітництво між Європейськими Співтовариствами та Україною (УПС) від 1994 року, якою Україна взяла на себе зобов'язання із забезпечення відповідності законодавства в пріоритетних сферах, серед яких конкуренція займає не останнє місце. Аналізуючи УПС, цікаво відзначити, що в ній основна увага приділяється положенням щодо конкуренції, які впливають на торгівлю між Співтовариством та Україною. Стаття 49 Угоди визначає, що сторони погоджуються співпрацювати з метою виправлення або усунення, шляхом застосування своїх антимонопольних законів тих чи інших обмежень, до яких вдаються підприємства, або таких, що викликані державним втручанням, якщо вони можуть впливати на торгівлю між Співтовариством та Україною. Отже, положення статті спрямовані на забезпечення необхідних умов та заходів у сфері взаємної торгівлі сторін. Ці положення УПС установлюють м'які вимоги щодо реформування законодавства, тоді як у Договорах про приєднання, укладених між державами-кандидатами на членство в ЄС, містяться більш жорсткі та конкретні вимоги з реформування внутрішнього законодавства. Проте, розглядаючи статтю в контексті всієї угоди, можна дійти висновку, що така співпраця передбачає також і реформування регулювання внутрішнього ринку України. Відповідно до статті 51 УПС „Україна вживає заходів до забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведено у відповідність до законодавства Співтовариства”, (п.1 ст. 51) , остаточна мета достатньо чітко зрозуміла - це приведення внутрішнього законодавства України у відповідність до законодавства ЄС.

Закон України "Про захист економічної конкуренції" інкорпорував основні положення законодавства ЄС щодо згаданих вимог, хоча є деякі відмінності стосовно термінологічних визначень, які пов'язані із специфікою національного правового регулювання. У Законі дається поняття та детально регулюються відносини щодо узгоджених дій суб'єктів господарювання, антиконкурентних узгоджених дій, зловживання монопольним становищем (із зазначенням видів та порушень), зроблено винятки для середніх та малих підприємств, для угод у сфері прав інтелектуальної власності встановлені критерії для визначення узгоджених дій, зловживання монопольним становищем, концентрації суб'єктів господарювання відповідно до аналогічних критеріїв, які використовуються в Європейському законодавстві. Зокрема, Закон дає поняття (нове в українському законодавстві) концентрації суб'єктів господарювання, встановлює дозвільну процедуру на проведення узгоджених дій, створення концентрації чи надання державної допомоги.

Уповноваженим органом, який має приймати рішення в сфері регулювання конкуренції виступає Антимонопольний комітет, завдання і повноваження якого регулюються Законом України "Про Антимонопольний комітет України". Закон встановлює строки, повноваження, розміри штрафів та процесуальні питання подання заяв на отримання дозволів, які, з невеликими розбіжностями, відповідають тим, за якими працює Європейська Комісія.

Сфера дії згаданого Закону "Про захист економічної конкуренції" поширюється на відносини, які за формулюванням ст. 2 Закону "впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України". Це означає, що Закон установлює національний режим, але положення ст. 2 мають гнучке застосування, і відносини поза межами території України можуть трактуватися як такі, що можуть вплинути на економічну конкуренцію на території України, а отже, підпадають під дію Закону.

Проте на сьогоднішньому етапі імплементації законодавства ЄС у галузі конкуренції необхідно також забезпечити механізм його виконання, а саме: заходи щодо впровадження законодавства, прийнятого у відповідності до законодавства ЄС, у тому числі Закону України про захист економічної конкуренції. Серед іншого, це включає в себе підвищення обізнаності працівників органів Антимонопольного комітету й його відділень з нормами європейського законодавства, заходи з правової освіти в цій галузі. Це насамперед переклад і публікація законодавства ЄС у сфері конкуренції, на підставі якого мають прийматися інші законодавчі та підзаконні акти; також це проведення постійного моніторингу законодавства ЄС і запровадження відповідних змін до законодавства України. На наш погляд, особливу увагу треба зосередити на процедурних питаннях вирішення таких справ у судах, беручи до уваги загальні вимоги, які встановлюються Комісією та Радою в таких актах, як повідомлення, зауваження та доповіді, та використовуючи практику Європейського Суду.

Також необхідно створити додаткові органи з незалежного контролю за виконанням законодавства про конкуренцію, особливо, в частині державної допомоги. Дії щодо державної допомоги вважаються особливо небезпечними, це стосується, зокрема, рішень державних органів щодо надання пільг та змін в оподаткуванні. Для ефективного моніторінгу цих порушень, контролю та швидкого реагування необхідно створення незалежного неупередженого органу, який би додатково виконував функції Антимонопольного комітету, якому навряд чи вдасться ефективно поєднувати згадані обов'язки. Треба зауважити, що в Угодах про приєднання держав - кандидатів на членство в Європейському Союзі особлива увага приділяється саме виявленню та боротьбі з діями органів влади, які можуть призвести до порушення конкуренції на ринку (державна допомога) та створенню додаткових органів контролю за порушенням антимонопольного законодавства.

У зв'язку з прийняттям нового Закону необхідно внести відповідні зміни й доповнення до багатьох нормативно-правових актів, у тому числі до Положення Про створення територіальних відділень Антимонопольного Комітету України від 14.01.94 в частині компетенції відділень, до Закону України "Про Антимонопольний комітет України", який визначає порядок накладення штрафів та розгляду справ, проте не регулює процедуру надання дозволів на проведення узгоджених дій, тому також потребує відповідних змін, до Кодексу України про адміністративні правопорушення тощо.

Останнє, що важливо зазначити, Закон уживає переважно оціночні поняття, які поширені в Європейському праві (що пояснюється специфікою правового регулювання, заснованого на судовому прецеденті), але не поширені в Україні з її позитивістською правовою спадщиною. Саме тому при прийнятті рішень Антимонопольним комітетом та судовими органами України, - при застосуванні законодавства про конкуренцію та з'ясуванні, чи мало місце порушення законодавства, - необхідно враховувати практику Європейського Суду, яка роз'яснює та деталізує багато питань застосування законодавства, або імплементовувати цю практику в законодавство України.

Залишається відкритою проблема ратифікації Україною окремих міжнародних угод, зокрема:

1.         Віденської угоди про Міжнародну класифікацію зображувальних елементів знаків.

2.         Мадридської угоди про припинення використання неправдивих або таких, що вводять в оману, зазначень походження товарів.

3.         Гаазької угоди про міжнародне депонування промислових зразків.

4.         Лісабонської угоди про захист назв місця походження та їх міжнародну реєстрацію.

Ще однією прогалиною в нормативному забезпеченні захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції є відсутність єдиної методики визначення збитків від недобросовісної конкуренції. Хоча дане питання є дуже важливим, оскільки проблема визначення збитків постає кожного разу при розгляді випадків недобросовісної конкуренції.

Далі наводиться один з варіантів розв”язання даної проблеми у вигляді певної методики визначення збитків від недобросовісної конкуренції.

Методика визначення збитків суб’єкта господарювання від недобросовісної конкуренції.

Проект.

1.         Загальні положення.

1.1. Методика визначення збитків субєкта господарювання від недобросовісної конкуренції ( надалі – Методика) розроблена відповідно до Законів України "Про захист економічної конкуренції" і "Про Антимонопольний комітет України".

1.2. Методика встановлює порядок визначення збитків суб”єкта господарювання від недобросовісної конкуренції і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках в процесі конкурентної боротьби.

1.3. Метою визначення збитків суб”єкта господарювання від недобросовісної конкуренції є отримання необхідної інформації для прийняття рішень з питань відшкодування збитків суб”єктам господарювання при розгляді справ про недобросовісну конкуренцію.

1.4. Всі терміни в даній Методиці використовуються в значенні, визначеному пунктом 1.3. Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженою

Розпорядженням Антимонопольного комітету України від 5 березня 2002 року № 49-р.

2.         Визначення збитків суб”єкта господарювання від недобросовісної конкуренції.

2.1. Визначення збитків суб”єкта господарювання від недобросовісної конкуренції включає в себе наступні етапи:

a.                      визначення об’єкту недобросовісної конкуренції – товару або послуги ;

b.                     визначення періоду існування недобросовісної конкуренції, який не може бути меншим за 12 місяців; в разі, якщо цей період менше 12 місяців, він прирівнюється до 12 місяців;

c.                      визначається обсяг реалізації об”єкту недобросовісної конкуренції за період, що визначений попереднім пунктом Методики;

d.                     здійснюється розрахунок суми відшкодування в цінах реалізації підприємства, в інтересах якого відбувається відшкодування за формулою :

СВ = ОР1 / 12 * ТНК

де СВ – сумма відшкодування;

ОР1 – обсяг реалізації об”єкту недобросовісної конкуренції в цінах реалізації підприємства, в інтересах якого відбувається відшкодування;

ТНК - період існування недобросовісної конкуренції.

2.2. В разі, якщо об”єкт недобросовісної конкуренції відсутній або визначити його неможливо, сума збитків визначається експертним шляхом.

3.         Джерела інформації.

 Джерелами інформації є дані бухгалтерського обліку підприємств, що приймають участь у справі. В разі відсутності даних бухгалтерського обліку необхідні показники визначаються експертним шляхом.

Дана методика не претендує на досконалість і 100% об’єктивність.

Але суть пропозиції в тому, що необхідний єдиний порядок розрахунку, який би дозволяв вирішувати дане питання однозначно і не допускати зловживань. Але поки що цього не зроблено.

Що стосується вдосконалення організаційної складової, то першочерговими шляхами її вдосконалення є:

1.               Покращення координації діяльності державних органів, задіяних в системі захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.

2.               Покращення матеріально-технічного забезпечення даних органів.

3.               Створення системи підготовки та перепідготовки кваліфікованих кадрів для даної сфери.

4.               Створення системи інформаційного забезпечення діяльності щодо захисту суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та системи інформаційно-роз’яснювального спрямування, направленої на розповсюдження матеріалів щодо добросовісної конкуренції та її переваг в широкі верстви населення.

Що стосується можливості застосування зарубіжного досвіду, то власне це вже робилось не раз в процесі розбудови системи захисту від недобросовісної конкуренції.

Але, на жаль, це часто робилось без врахування української специфіки та без належного обґрунтування. В параграфі 2.3. даної роботи здійснено порівняльний аналіз німецького законодавства щодо захисту від недобросовісної конкуренції та його українського аналога. Також там визначено окремі види порушень, яким недостатнью приділено уваги в українському законодавстві і наведено варіанти їх вирішення згідно з німецьким законодавством. На думку автора роботи, наведені варіанти є цілком прийнятними для застосування в Україні.

На даний момент суттєвою проблемою залишається те, щоб теоретичні положення, що вже розроблені або лише розробляються, не залишались лише в теорії, а якнайшвидше втілювались в життя.

3.3. Формування етичних норм поведінки сучасній діловій практиці

Як вже зазначалось, ефективний розвиток економіки можливий лише за умови забезпечення збалансованості і рівноправності інтересів всіх її суб’єктів.

Крім належного державного захисту інтересів суб’єктів господарювання для досягнення цілей даного захисту необхідне формування певних етичних норм в діловій практиці.

Моральні цінності суб'єктів ринку — це той суб'єктивний смисл, який індивіди вкладають в свої дії та поведінку (внутрішні та зовнішні вчинки) стосовно інших людей. Таким чином, це суб'єктивна мотивація індивіда або групи та орієнтація на інших, тобто „передбачення” відповідної реакції оточуючих. Моральні цінності є визначними для розуміння свідомої дії індивіда. Вони спрямовують, можна сказати, задають орієнтацію на досягнення ясно усвідомлюваних цілей особистості, відіграють важливу роль у виборі засобів досягнення цих цілей. Розглядаючи ринок як соціально-філософську категорію з точки зору його еволюції, можна представити його як закінчену форму економічної реалізації підприємливості в умовах панування економічних, ринкових способів прояву приватної ініціативи. Мотивацією підприємництва слугує ринковий прагматизм та суто людська підприємливість, яка набуває форми підприємництва.

Ринок — це не тільки простір для вирішення суто економічних питань. Ринок — це поле міжособистісного спілкування, де неможливо існувати та досягати своєї мети без дотримання норм моралі. У галузі економіки не обійтися без економічної культури. Це, по-перше, такі цілі та цінності, інтереси та потреби, заради яких люди здійснюють ті чи інші дії та вчинки; по-друге, самі ці дії та вчинки — способи та засоби організації своєї підприємницької діяльності. У всіх випадках, коли люди виявляють будь-яку економічну активність, вони керуються тим, що для них цінно, необхідно, важливо, тобто тими чи іншими моральними цінностями. Беручи участь в економічній діяльності, особистість вимушена визнавати неоднаковість інтересів різних соціальних груп, погоджуватися із тим, що кожен має право на власні економічні інтереси, які можуть не збігатися з інтересами інших. Тільки за бажання двох сторін досягти взаєморозуміння, піти на компроміс можливо встановити партнерські відносини. Ринок є морально-духовним механізмом взаємодії між учасниками економічної діяльності. Ефективність ринку прямо пропорційна рівню моралі його суб'єктів. Моральність як необхідна умова ефективного функціонування ринку включає в себе повагу до чужої власності, що формує певні моральні межі дії ринкової конкуренції.

Крім того, саме суспільство повинно усвідомити, що панування в країні добросовісної конкуренції, етичні взаємовідносини суб’єктів господарювання та споживачів є вигідними обом сторонам.

В Україні ж характерною стала пануюча в суспільстві зневага щодо захисту конкуренції та прав інтелектуальної власності. На важливість цього чинника звернув увагу майже кожний другий експерт, що взяв участь в опитуванні УЦЕПД[22]. Як свідчать результати загальнонаціонального опитування, досить високою є частота покупки населенням контрафактної продукції — 22 % купують її регулярно і ще 47,2 % — нерегулярно; лише п'ята частина населення ніколи не купує такої продукції. На відміну від експертів, більше половини громадян не відносять проблеми охорони інтелектуальної власності до числа першорядних проблем економічного розвитку України .

Така модель поведінки населення значною мірою є наслідком культурно-етичної спадщини минулого, коли в суспільстві панувала державна власність, а результати діяльності в науковій та культурній сферах вважа­лися надбанням усього народу. В 90-х роках така позиція знайшла й економічне підґрунтя — внаслідок обмеження доходів переважної частини населення. Через це 42,4 % громадян України купують товари, які дешевші, навіть якщо вони можуть бути підробленими. Майже для 40 % українських споживачів якість підроблених товарів виявляється цілком прийнятною. Це вказує на те, що деформація правових понять у значної частини громадян підтри­мується невибагливістю їх вимог до якості — що є нормою для малозабезпечених верств населення.

Є чимало свідчень про те, що внаслідок низької правової та економічної культури суб'єкти науково-технічної та економічної діяльності нерідко добровільно відмовляються від використання вже існуючих механізмів захисту своїх інтересів як власників.

А високий рівень зневаги до питань інтелектуальної власності та захисту конкуренції на рівні окремих органів державного регулювання може пояснюватися, передусім, високим рівнем корупції, корисливими інтересами чиновників, які у багатьох випадках мають прямий зиск від недостатньо сильної та неефективної системи охорони інтелектуальної власності, зокрема, передачі за безцінь за кордон цінної інформації щодо об'єктів, які мають захищатися законом, замість укладання на нормальних умовах договорів про надання прав на користування (трансфер технологій).

Враховуючи вищенаведене, очевидно, що існує необхідність широкого висвітлення проблем, пов”язаних з недобросовісною конкуренцією в засобах масової інформації, введення спецкурсів з даної тематики у вищих навчальних закладах тощо. Це має сприяти формуванню певної суспільної свідомості, розуміння важливості добросовісної конкуренції в економічній діяльності як у підприємців так і у кінцевих споживачів.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Конкуренція виявляється, перш за все, як суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів. Причому вона є добросовісною в тому випадку, коли не суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Як показує практика, конкуренція сама по собі рідко не виходить за межі добросовісної. Без відповідного регулювання вона рано чи пізно трансформується в недобросовісну. Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Створення ефективної системи захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції має винятково велике значення для розвитку України в XXI столітті. Ця комплексна проблема потребує об'єднаних зусиль держави, всіх її органів управління та інститутів громадянського суспільства. Від успішної реалізації даного завдання виграє абсолютна більшість населення України, адже захист інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції є фундаментом для забезпечення інноваційної моделі розвитку країни, її модернізації, підвищення конкурентоспроможності у світовій соціально-економічний системі. Ефективна система захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції сприятиме створенню робочих місць у нових галузях економіки. Одночасно це є запорукою створення цивілізованого ринково­го середовища, у якому і підприємці, і споживачі будуть надійно захищені від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності, виробництвом фальсифікованих товарів.

Проблеми захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції мають одночасно внутрішній і зовнішній виміри, які є однаково важливими.

В основному вже сформувалася глобальна система захисту від недобросовісної конкуренції. Україні слід адаптуватися до неї, якщо мас намір розвиватися як складова світового господарства, а не як економіка, відгороджена від світових тенденцій соціально-економічного і технологічного розвитку. Останніми роками Україна значно активізувала процес входження у світові структури. Однак проблемою залишається незавершеність процесів набуття членства в СОТ та участі в Угоді про торгові аспекти прав інтелектуальної власності, а також приєднання до ряду міжнародних конвенцій і договорів. Велике значення для ефективного захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції має процес входження України до регіональних європейських структур регулювання цієї сфери. Домінуючу роль у сфері двосторонніх відносин у цій галузі відіграють США, які є світовим технологічним та економічним лідером, і власне, піонером у галузі створення ефективної системи захисту від недобросовісної конкуренції. Саме цей чинник, а не лише загроза санкцій, є потужним стимулом розвитку системи захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні.

Система органів регулювання сфери захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції Україні знаходиться у завер­шальній фазі формування; вона регулюється цілою низкою законів і підзаконних актів, здатна виконувати свої основні функції. Однак ефективність системи знижується неадекватним технічним осна­щенням інфраструктури та недостатнім розвитком недержавних установ регулювання діяльності у цій сфері. Про незавершеність формування системи свідчить відсутність нової редакції норм Цивільного кодексу щодо даного питання, чітких правових норм охорони фірмових найменувань, комерційної таємниці і ноу-хау.

Тенденції у сфері реєстрації та використання прав інтелектуальної власності, як одній із сфер, що потребує захисту від недобросовісної конкуренції, залишаються суперечливими і не свідчать про ефективне функціонування системи її охорони. Нестабільність умов для винахідницької і раціоналізаторської діяльності через, головним чи­ном, погіршення матеріально-технічних і фінансових умов у інноваційній сфері, спричинила зменшення, порівняно з 1995р., чисельності винахідників, авторів промислових зразків і раціоналізаторів майже на третину, а кількості підприємств, що беруть участь у створенні та використанні об'єктів промислової власності, — удвічі. Украй незначними є операції з укладання договорів на передачу прав стосовно об'єктів промислової власності.

У структурі системи охорони інтелектуальної власності недорозвинутими є елементи, що забезпечують комерціалізацію запатентованих досягнень. За несприятливого клімату для іноземного інвестування це спричиняє низький показник високотехнологічного експорту на душу населення, за яким Україна майже вдесятеро відстає від його середньосвітового значення.

Експертне опитування свідчить, що найбільш гострими є проблеми недобросовісної конкуренції у сферах охорони знаків для товарів і послуг (товарних знаків), комп'ютерних програм і баз даних, охорони виробників аудіовізуальної продукції тощо.

Ключове значення для розв'язання комплексу проблем захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції має ліквідація недоліків економіко-правової системи країни, у тому числі недосконалостей законодавчої бази, забезпечення виконання законів, неефективної судової гілки влади. Досить значну негативну роль відіграє пануюча в суспільстві зневага до захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції та охорони прав інтелектуальної власності.

Спостерігається певна недооцінка соціально-економічних механізмів охорони інтелектуальної влас­ності. В умовах обмеженої платоспроможності широких верств населення діють потужні стимули до придбання і споживання продукції, виготовленої з порушенням правил добросовісної конкуренції. Майже 70% населення України споживає підроблену продукцію, марковану загальновідомими товарними знаками.

Стратегічно важливе значення мають адаптація системи захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні до загальносвітових технологічних змін, забезпечення ефективної охорони нових технологічних об'єктів, передусім, пов'язаних із функціонуванням мережі Інтернет.

Незважаючи на активізацію зусиль правоохоронних органів та органів із захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим, особливо стосовно аудіовізуальної продукції, програмного забезпечення (частка піратської продукції становить відповідно 95 та 89 % ринку), фармацевтичних препаратів, реклами та виробництва лікеро-горілчаних виробів.

Ключові проблеми організації та забезпечення функціонування системи захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні: відсутність належної координації діяльності органів державного управління; недостатня ефективність діяльності структур, що забезпечують захист інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції; низький розвиток системи підготовки та перепідготовки спеціалістів у сфері захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, науково-методичного забезпечення цього процесу; недостатність сучасних техно­логій управління, технічного та інформаційного забезпечення в системі відомств з питань захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції; недостатність у держави коштів для розгортання надійної системи охорони інтелектуальної власності; недоліки вартісної оцінки, обліку та статистики у сфері захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції.

Виходячи з них висновків, нагальним є завершення формування цілісної та ефективної системи захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції в Україні за такими пріоритет­ними напрямами:

1.         Вдосконалення роботи системи органів захисту інтересів суб’єктів господарювання, а саме: покращення матеріально-технічного та кадрового забезпечення, викорінення корупційних проявів, вдосконалення координації діяльності між даними органами в процесі боротьби з недобросовісною конкуренцією.

2.         Систематизація норм законодавства зі створенням єдиного Конкурентного Кодексу.

3.         Модифікація норм вітчизняного законодавства в напрямку наближення до норм Європейського Співтовариства та ратифікація міжнародних угод, які досі не були ратифіковані.

4.         Проведення інформаційно – роз’яснювальної роботи, направленої на висвітлення переваг добросовісної конкуренції як для підприємців, так і для споживачів, порядку захисту їх від недобросовісної конкуренції.

Вцілому, для ефективного захисту інтересів суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції необхідно не просто боротись з нею нормативними та адміністративними методами, а створити такі умови, за яких було б невигідно порушувати правила чесної конкуренції.

Список використаних джерел:

1.         Конституція України. –К.:Українська правнича фундація, 1996.

2.         Про Антимонопольний комітет України: Закон України від 26 листопада 1993 року // Відомості Верховної Ради України. – 2000. -№30. –Ст.238.

3.         Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11 січня 2001 р. // Урядовий кур”єр. -2001. -21 березня.

4.         Про захист від недобросовісної конкуренції: Закон України від 7 червня 1996 р.

5.         Річний звіт 2000.Антимонопольний комітет України. – К., 2000.

6.         Річний звіт 2001.Антимонопольний комітет України. – К., 2001.

7.         Річний звіт Державного департаменту інтелектуальної власності, 2000. –К., 2000.

8.         Алленова А. Кризис жанра. Разгул пиратства и слабость закона, - так оценивают владельцы интеллектуальной собственности проблему защиты своих прав в Украине // Юридическая практика. – 2000. – 22 июня. – С. 4.

9.         Аналіз сучасного стану в сфері боротьби з недобросовісною конкуренцією. – WIPO, Pub. #725 (E) (1994).

10.      Андрощук Г. Закон на захисті добросовісної конкуренції // Голос України. – 1999. – 28 вересня.

11.      Андрощук Г., Крайнев П. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. – К., 2000.

12.      Андрощук Г. Знаки для товарів та послуг: деякі аспекти термінології та застосування законодавства // Інтелектуальна власність. – 2001. - № 8.

13.      Андрощук Г. Про юридичну дійсність у національному праві міжнародних договорів з охорони промислової власності // Предпринимательство, хазяйство, право. – 2000. -№ 9. –С. 38-40.

14.      Андрощук Г., Крайнев П., Кавасс И. Право интеллектуальной собственности: торговые аспекты. – К., 2000.

15.      Безух О. Захист від недобросовісної конкуренції як інститут конкурентного права// Підприємництво,господарство і право.-2001.-№7.

16.      Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. — М., 1999. — С.172.

17.      Бернатович А. Сводка с антипиратского фронта // Компьютерное обозрение. – 2001. - № 36.

18.      Богданов Б. Монополистический синдром.100лет спустя.//Материально-техническое снабжение.-1990.-№12.-С.51

19.      Бриных Е.В. Антимонопольное право: 6 нарушений, 4 средства.//ЭКО.-1991.-№1.

20.      Горский В. Маастрихстский договор: экономические аспекты//Joint entures.-1993.-№1.-С.3-6

21.      Гуревич В. Тупики тотального монополизма// Экономика и жизнь.-1990.-№12.-С.42 .

22.      Гражданское право ГДР/Под ред. Д.М.Генина.-М.: Ин. литература, 1957 год.

23.      Державний комітет статистики України. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. – К., 2001.

24.      Жаров В., Шевелева Т. Шлях до СОТ: чи готова Україна виконувати свої зобов”язання у сфері інтелектуальної власності? // Інтелектуальна власність. – 2001. - № 8.

25.      Зовнішня торгівля України. –К.: Державний комітет статистики України, 2001.

26.      Інформаційний лист голови Державної податкової адміністрації України М. Азарова від 1 жовтня 2001 р.

27.      Інформаційний лист Головного управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України від 3 жовтня 2001 р.

28.      Козловски П. Этика капитализма. Пер. с нем. — СПб., 1996.

29.      Конкурентная политика в Росии и других странах с переходной экономикой// Конкурент.-1997.-№5.

30.      Кочеткова А. Міжнародний обмін патентною документацією // Інтелектуальна власність. – 2001. - № 7.

31.      Красовська А. Український інститут промислової власності: перспективи та проблеми розвитку // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 10. – С. 54 – 56.

32.      Кулагин М.И. Предпринимательство и право: опыт запада.-Москва: Дело, 1992

33.      Мартыненко А. Точка зрения специалистов по интеллектуальной собственности // Бизнес. – 2001. – 16 апреля. – С.39.

34.      Маців Х. Права інтелектуальної власності в Україні: захист торгових знаків та правозастосування // Українсько – європейський журнал міжнародного та порівняльного права. – 2000.

35.      Мельниченко О. Захист суб”єктів господарювання від недобросовісної конкуренції: правові аспекти // Національна безпека і оборона. – 2001. -№ 10.

36.      Мироненко Н., Штефан О. Щодо питання про захист інтелектуальної власності за законодавством України // Українське комерційне право. – 2001. - № 1. – С.30-32.

37.      Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. –К., 2001.

38.      Охорона інтелектуальної власності: проблеми України та зарубіжний досвід // Національна безпека і оборона. – 2001. -№ 10.

39.      Охрана промышленной собственности в Украине / Под. ред. А.Д. Святоцкого, В.Л. Петрова. – К., 1999.

40.      Паладій М. Розвиток державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: здобутки та проблеми // Національна безпека і оборона. – 2001. -№ 10.

41.      Патон Б. Інноваційний шлях розвитку економіки України // Україна на порозі XXI століття: уроки реформ і стратегія розвитку. Матеріали наукової конференції. – К., 2001.

42.      Романюк О. Захист авторських прав: панацея чи кийок? // День. – 2001. – 16 серпня.

43.      Южанов И.А. Десять лет российским антимонопольным органам. Итоги и перпективы// Вестник МАП России.-2000.-№5.

44.      Яцків Я. Забезпечення правового захисту інтелектуальної власності – одна з передумов вступу України до СОТ // Наука і суспільство. – 2001. - № 9 – 10.

45.      2001 IFPI Music Piracy Report, June 2001.

46.      WIPO Annual Report 2000. –P. 7 – 8.

47.      Sixth Annual BSA Global Software Piracy Study, May 2001.

48.      Web-site : http://www.spou.kiev.ua

49.      Web-site : http:/wd.org.ua

50.      Web-site : http://MIGnews.com.ua

[1] Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій.-К., 1996. -208с.

[2] Охрана промышленной собственности в Украине./ Под ред. А. Д. Святоцкого, В.Л.Петрова . –К., 1999. – 428 с.

[3] Матеріали справи надано П’ятим управлінням досліджень і розслідувань АМКУ.

[4] Мельниченко О. Захист суб’єктів господарювання від недобросовісної конкуренції : правові аспекти. // Національна безпека і оборона. – 2001. -№10. –С.65-68.

[5] Інформаційний лист голови ДПА України М.Азарова від 1 жовтня 2001 р.

[6] Державний департамент інтелектуальної власності інформує про боротьбу з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності // Світ. - 2001. - № 35-36. - С. 3.

[7] Інформаційний лист Головного управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю Міністерства внутрішніх справ України від 3 жовтня 2001 р.

[8] Звіт АМКУ за 2000р. , -С.241. Звіт АМКУ за 2001р. , -С.38.

[9] Звіт АМКУ за 2000р., -С.15.

[10] Звіт АМКУ за 2001р., -С.38,41.

[11] Звіт Українського центру економічних та політичних досліджень про результати загальнонаціонального соціологічного  дослідження в рамках вивчення стану охорони інтелектуальної власності 8-19 жовтня 2001р.

[12] Патон Б. Інноваційний шлях розвитку економіки України // Україна на порозі XXI століття: уроки реформ і стратегія розвитку. Матеріали наукрвої конференції. – Київ, 2001. – 60 с.

[13] Web-сторінка Державного департаменту інтелектуальної власності http: //www.spou.kiev.ua/depart/statistics/ris1-1.php

[14] Web-сторінка Державного департаменту інтелектуальної власності http: //www.spou.kiev.ua/depart/statistics/ris1.php

[15] Державний комітет статистики України. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. –К., 2001. –С.284.

[16] Державний комітет статистики України. Наукова та інноваційна діяльність в Україні. Статистичний збірник. –К., 2001. –С.237,250.

[17] Интерфакс-Украина, 9 октября 2001г.

[18] 2001 IFPI Music Piracy Report, June 2001, p.11.

[19] Sixth Annual BSA Global Software Piracy Study, May 2001, p.3,5-6.

[20] Sixth Annual BSA Global Software Piracy Study, May 2001, p.10.

[21] http://www.MIGnews.com.ua/event

[22] Річний звіт Державного департаменту інтелектуальної власності, 2000 рік.