Реферат: Міжнародна економіка
План
1. Макроекономічна роль платіжного балансу
2. Світова валютна система та етапи її розвитку
3. Задача
Література
1. Макроекономічна роль платіжного балансу
Платіжний баланс - це макроекономічна модель, яка характеризує зовнішньоекономічне становище держави та відображає економічні стосунки національної економіки з економіками держав світу. Таку модель складають з метою розробки та запровадження обґрунтованої зовнішньоекономічної та валютної політики країни, аналізування та прогнозування тенденцій розвитку товарного та фінансового ринків, одержання різноманітних порівняльних даних, оцінювання умов торгівлі. На підставі фактичних даних про стан платіжного балансу міжнародні фінансові установи, зокрема Міжнародний валютний фонд, приймають рішення про надання країні фінансової допомоги для стабілізації платіжного балансу та подолання його дефіциту.
Платіжний баланс - це співвідношення між платежами, які здійснені економічними суб'єктами даної країни в інших країнах, та надходженнями, які одержані ними з інших країн за певний період (квартал, рік). Якщо надходження з-за кордону перевищують платежі, то баланс буде активним, а за перевищення платежів над надходженнями - пасивним. За активного сальдо платіжного балансу збільшуються надходження іноземної валюти в країну, зростають валютні резерви держави. Пасивне сальдо призводить до відтоку іноземної валюти з країни і зменшення валютних резервів.
Стан платіжного балансу країни визначається її економічним потенціалом, особливостями структури економіки, участю економічних агентів країни в міжнародній кооперації, зв’язками із світовим ринком позичкових капіталів, станом державного регулювання економіки і зовнішньоекономічних відносин. Тому платіжний баланс чітко відображає економічне становище країни, широко використовується в інтересах прогнозування і макроекономічного регулювання. За формою складання платіжний баланс визначається як платіжний звіт за певний період часу, в якому відображаються усі економічні ситуації між резидентами і неризедентами держави. Платіжний баланс базується на принципах бухгалтерського обліку: кожна екномічна операція має подвійний запис ¾ по кредиту однієї статті та дебету іншої. Це правило свідчить про те, що більшість екномічних операцій за суттю є обміном екномічними цінностями. У випадку, коли має місце безвідплатне наданя екномічних цінностей (тоарів, послуг або фінансових активів), для відображення цієї операції подвійним записом запроваджується особлив стаття "трансферти" ¾ це група операцій проведених на безвідплатній основі.
Складання платіжних балансів всі країни здійснюють на: основі Керівництва МВФ із складання платіжних балансів (Balance of Payments Manual) (п'яте видання). Відповідно до Керівництва МВФ платіжний баланс складається з двох великих розділів:
1) балансу поточних операцій (current account balance)
2) балансу руху капіталу та фінансових ресурсів (capital and financial account).
Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальні операції пов'язані з інвестиційною діяльністю і є операціями з активами та зобов'язаннями.
Всі операції, що враховуються в платіжному балансі, поділяють на платежі, обміни, трансферти, міграцію, умовно-розрахункові операції, операції із зміни вартості, рекласифікацію претензій і зобов'язань.
Відповідно до Керівництва кредитові проводки оформляються за: а) реальні експортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують скорочення іноземних активів або збільшення пасивів. Дебетові проводки реєструються за: а) реальні імпортні ресурси; б) фінансові елементи, що відображують збільшення активів або зменшення пасивів. Отже, для активів знак "плюс" (кредит) означає зменшення вкладень, а "мінус" (дебет) свідчить про їх збільшення. На противагу цьому для пасивів знак "плюс" означає збільшення, а "мінус" -- зменшення.
Звичайно публікуються схеми балансу за повною (детальною) структурою, в агрегованому вигляді .
Агрегований баланс складається за такою схемою:
1. Баланс поточних операцій.
2. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал.
3. Інший короткостроковий капітал.
4. Помилки та упущення.
5. Надзвичайне фінансування.
6. Зобов'язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів.
7. Резерви.
Для складання платіжного балансу важливе значення має визначення поняття "економічна територія". Економічна територія країни складається з географічної території, яка керується урядом і в якій вільно переміщуються люди, товари та капітал. Економічна територія включає повітряний простір, територіальні води, континентальний шельф, над якими країна має виключне право володіння, територіальні анклави в інших країнах (чітко означені земельні ділянки, що знаходяться в інших країнах і використовуються урядом, якому вони належать, або якщо уряд орендує їх у дипломатичних, військових, наукових чи інших цілях). Отже, економічна територія країни не включає територіальні анклави, що використовуються зарубіжними урядами або міжнародними організаціями, які фізично розташовані в географічних кордонах цієї країни. Економічна територія країни не обов'язково збігається з кордонами, які визначені політично. Вона складається з географічної території, що адмініструється урядом.
Визначення резидента (нерезидента) в теорії складання платіжного балансу є таким самим, як і у монетарній статистиці. До секторів та підсекторів економіки належать такі основні типи складових, що є резидентськими в економіці:
1) підприємства,
2) компанії,
3) представництва іноземних компаній;
4) некомерційні установи та корпорації;
5) установи органів державного управління;
6) домашні господарства.
Підприємства мають центр економічної зацікавленості в країні, якщо вони залучені до виробництва значної кількості товарів (послуг) або операцій з землею. Вони повинні мати хоча б одну установу, яку збираються експлуатувати протягом певного періоду (рік або більше), повний та окремий комплект звітів про місцеву діяльність (декларацію про доходи, балансовий звіт, звіт про операції з холдинговою компанією), сплачувати податки країні-господарю, отримувати фонди для своєї роботи на свій рахунок, мати розрахунковий рахунок. "Закордонні" підприємства, залучені до виробничого процесу, є резидентами економіки тієї країни, де вони розташовані. Принцип, за яким визначається підприємство-резидент, стосується також підприємств, що використовують пересувне обладнання (кораблі, повітряні судна, бурові вежі та платформи, залізничний рухомий склад) за межами економічної теорії тієї країни, резидентами якої вони є.
Компанії, що повністю чи частково засновані за рахунок іноземного капіталу, але знаходяться в країни і ведуть в ній економічну діяльність, також вважаються резидентами країни. Це стосується, наприклад, спільних підприємств, дочірніх фірм, банків, заснованих з участю іноземного капіталу. Представництва іноземних компаній, які мають певний штат співробітників, використовують власне чи орендоване приміщення і перебувають в країні не менше ніж рік, з точки зору платіжного балансу є резидентами. Таке саме положення діє щодо представництв українських компаній за кордоном - вони є резидентами тієї країни, де розташовані і проводять свою діяльність. Некомерційні установи і корпорації є резидентами тієї країни, за законами і постановами якої вони були утворені і в якій їх існування як юридичного чи соціального об'єкта офіційно визнано та задокументовано. Установи органів державного управління, які розташовані на території країни, є резидентами економіки і включають усі установи і урядові органи на центральному, обласному та місцевому рівнях, а також посольства, консульства, військові установи та інші одиниці державного управління, що розташовані за межами країн.
Домашнє господарство як сектор економіки має центр економічної зацікавленості в даній країні і, отже, вважається її резидентом у тому випадку, якщо воно володіє помешканням на території цієї країни і ця країна є основним місцем проживання членів цього домашнього господарства. Член домашнього господарства, який залишає економічну територію, але протягом певного обмеженого проміжку часу повертається назад, продовжує бути резидентом, навіть якщо такі поїздки систематичні. Тому до категорії "резиденти" належать:
- мандрівники, тобто особи, які залишають економічну територію на обмежений строк у справах, для відпочинку, поліпшення здоров'я, підвищення освіти, з релігійних та інших мотивів;
- особи, які працюють деякий час на економічній території, що відрізняється від тієї, де знаходиться домашнє господарство, до якого вони належать;
- працівники, які тимчасово працюють в іншій країні, а потім повертаються до свого домашнього господарства (прикордонні працівники, персонал міжнародних організацій, який працює в анклаві; персонал іноземних посольств, консульств та ін., який наймається на місці, екіпажі кораблів, повітряних суден та іншого пересувного обладнання, що частково або повністю використовується поза економічною територією).
За характером операцій платіжні баланси включають два розділи: баланс поточних операцій; баланс капіталів та фінансових операцій. Поточними є операції з товарами, послугами, доходами та поточні трансферти. Капітальні операції пов’язані з інвестиційною діяльністю і являють собою операції з активами та зобов’язаннями. До них можна віднести: прямі та портфельні інвестиції, середньострокові та довгострокові кредити, короткострокові міжбанківські кредити, резервні активи.
Зміст кожної позиції у платіжному балансі потребує спеціального розгляду. Торговельний баланс розраховується на підставі даних митної статистики, оскільки вона більш повно відображає експортно-імпортні потоки, враховуючи і дрібногуртову торгівлю.
Для складання статті "Послуги" використовуються дані банківської звітності, міністерства статистики, додаткова інформація від окремих міністерств та відомств, довідки з посольств та експертні оцінки.
До статті "Доходи", відповідно до міжнародної практики, включаються не тільки дані про трудові надходження та виплати, дивіденди з прямих та портфельних інвестицій, відсотки на залучений капітал, а також і відсотки, що мають бути сплачені у звітному періоді. Таким чином, йдеться не тільки про фактично сплачені відсотки, а і про виконання графіка відповідних платежів. Саме вони дають уявлення про розміри реальних прибутків та витрат відповідно від наданого та залученого капіталу.
"Трансферти" характеризують некомпенсовану передачу Україні матеріальних та фінансових цінностей із-за кордону. У платіжному балансі відрізняють поточні та капітальні трансферти. Поточні трансферти збільшують рівень доходу та споживання товарів і послуг країни-реціпієнта і зменшують дохід та потенційні можливості країни-донора. Поточні трансферти відображаються у рахунку поточних операцій та складаються за даними банківської звітності, інформацією з агенства міжнародної технічної допомоги та ОЕСР(Організація економічного співробітництва та розвитку).
За формою платіжний баланс є зведеним статистичним звітом за певний період, в якому відображено всі реальні економічні стосунки між резидентами й нерезидентами держави. Він свідчить про результати експортно-імпортних операцій з товарами, послугами і капіталом; трансфертних операцій; про стан валютних коштів; про факти зміни прав власності; про різні вимоги й зобов'язання; накопичення або витрату валютних резервів тощо.
Для складання платіжного балансу використовується широке коло інформаційних джерел та експертних оцінок на базі застосування сучасної електронної обчислювальної техніки і нових інформаційних технологій
Платіжний баланс відіграє роль макроекономічної моделі, яка систематично відображає економічні операції, що здійснюються між національною економікою та іншими країнами світу. Являє собою систематизовану запис результатів всіх економічних угод між резидентами даної країни і зовнішнім світом протягом певного періоду часу. Платіжний баланс відображає стан міжнародних економічних відносин даної країни з зовнішнім світом, які здійснюються по двох основних каналах – міжнародної торгівлі і фінансів. Він містить багато цінної та корисної інформації, необхідної для аналізу економічної ситуації, що склалася в країні, і для вироблення адекватної макроекономічної політики . Платіжний баланс дає не тільки повне уявлення про масштаби реальних і фінансових потоків між даною країною та рештою світу, але і характеризує "зовнішню позицію країни", зокрема її роль як експортера або імпортера на міжнародному ринку товарів і послуг. На основі даних платіжного балансу за ряд років можна визначити позицію країни по накопичених міжнародних інвестицій, тобто розрахувати "баланс зовнішньої заборгованості", який являє собою іноземні активи і пасиви країни на певний момент часу. Якщо активи країни за кордоном перевищують її ліквідні зобов'язання перед зовнішнім миром, то країна в цілому виступає нетто-кредито-ром інших держав. У випадку перевищення ліквідних зобов'язань перед зовнішнім світом над закордонними активами країна стає нетто-боржником на світовому ринку позикових коштів.
Рахунки платіжного балансу надають інформацію не тільки про накопиченої заборгованості, виплати відсотків і платежів по основній сумі боргу, а й про можливості країни заробляти в майбутньому валюту для обслуговування і погашення зовнішнього боргу. Дані платіжного балансу про динаміку золотовалютних резервів дозволяють судити про доцільність підтримки тієї чи іншої системи обмінного курсу, прогнозувати найближчі тенденції на валютному та грошовому ринках. За динамікою і обсягом прямих іноземних інвестицій можна оцінити інвестиційний клімат в країні. Зокрема, низька частка прямих іноземних інвестицій в загальному обсязі припливу іноземного капіталу свідчить про низьку довіру до країни і дає підставу розглядати її інвестиційний клімат як несприятливий і ризиковий. У платіжному балансі відбиваються і великі потрясіння в національній економіці. Так, наприклад, маючи в своєму розпорядженні даних про широкомасштабний відтоку спекулятивного капіталу з країни, можна зробити висновок про "лихоманки" на її валютному і фондовому ринках і можливу кризу банківської системи.
Платіжний баланс складається за принципом подвійного рахунку, тобто являє собою двосторонню запис всіх економічних угод. Принцип подвійного рахунку передбачає, що будь-яка міжнародна угода автоматично враховується в платіжному балансі двічі: один раз як кредит, а другий раз як дебет. Платіжний баланс – це відбиття зовнішньоекономічних зв'язків країни. Регулювання платіжного балансу не є самоціллю, а виступає як елемент соціально-економічної політики країни, тому що спроба стабілізувати платіжний баланс у відриві від внутрішнього стану національної економіки може привести до протиріч внутрішніх і зовнішніх цілей розвитку економіки й погіршити внутрішню ситуацію в країні. А значить аналізу стану платіжного балансу повинне приділятися значимий вплив.
2. Світова валютна система та етапи її розвитку
Валютна система - сукупність грошово-кредитних відносин, які склалися на основі інтернаціоналізації господарського життя і розвитку світового ринку та закріплених у міжнародних договірних і державно-правових нормах.
Розрізняють національні, міжнародні (регіональні) та світову валютні системи.
Національна валютна система - це сукупність відносин, які передбачають функціонування валюти для забезпечення зовнішньоекономічних зв’язків країни. Включає в себе ряд основних елементів: національну валюту, валютні резерви, валютний паритет, курс національної валюти і порядок його дії, умови конвертованості валюти, основні форми і методи валютних обмежень, режим використання кредитних інструментів, статус органів, які регулюють валютні відносини країни, умови функціонування національного ринку валюти і золота.
Світова і міжнародні валютні системи обслуговують взаємний обмін результатами національних економік. Їх базою є міжнародний розподіл праці, товарне виробництво і зовнішня торгівля між сторонами.
Світова валютна система в своєму еволюційному розвитку пройшла три основні етапи - золотого, золото-валютного (доларового) та паперово-валютного стандартів.
Система золотого стандарту сформувалася на початку XIX сторіччя і функціонувала до 20-30-х років ХХ сторіччя. Її визначальними ознаками були: функціонування золота у якості світових грошей, фіксація золотого змісту національних валют, їх безпосередня конвертованість у золото, наявність на цій основі фіксованих валютних курсів.
В період дії золотого стандарту золото оберталося у вигляді чеканних монет не лише на зовнішньому, а й поряд із розмінними паперовими грішми на внутрішньому ринку. Це забезпечувало фактичну тотожність національної грошової та валютної систем. Різниця між ними, як зазначалося вище, полягала головним чином у тому, що на світовому ринку золото як засіб платежу приймалося на вагу.
Обмінний валютний курс національних (паперових) грошей розраховувався на основі співвідношення їх золотого змісту (масштабу цін), що установлювався державою. Так, якщо вмісткість американського долара визначалася в 1/20 унції золота, а англійською фунта стерлінгів - у 1/4 унції, то легко визначити, що їх обмінний курс дорівнював співвідношенню 1 до 5 ( 1/4 : 1/20 = 5 ). Фунт стерлінгів обмінювався на 5 доларів.
Водночас система золотого стандарту мала й істотні обмеження. Вона була занадто жорсткою, недостатньо еластичною, дорогою, залежною від рівня видобутку монетарного товару, виключала можливість проведення окремими державами власної валютно-грошової політики.
Повний відхід країн Заходу від золотого стандарту відбувся в період "Великої депресії" - економічної кризи 1929-1933 рр. і в подальші післякризові роки. З метою виправлення цього становища в 1944 році в м. Бреттон-Вудсі (США) зібралася Міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій було утворено Міжурядову установу при ООН по регулюванню валютних відносин - Міжнародний валютний фонд (МВФ). У відповідності із статутом МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської.
На відміну від золотого стандарту її основою стала система золото-валютного стандарту, яка у своєму подальшому розвитку трансформувалася у систему золото-доларового стандарту.
Основні принципи функціонування Бреттон-Вудської валютної системи зводилась до наступного:
1. Долар виконував функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. Зв’язок валют із монетарним товаром здійснювався за схемою:"золото - долар - національні валюти".
2. Додержання принципу фіксованих валютних курсів., які встановлювалися шляхом визначення їх золотого змісту і відповідно до цього твердо фіксувалися по відношенню до долара. Вони не могли відхилятися більш як на 1% в обидві сторони без відповідної згоди МВФ.
3. Долар, функціонуючи у режимі золотого стандарта, прирівнювався до золота по визначеному паритету на основі фіксації ринкової ціни на золото: вмісткість долара дорівнювала 0,888 г золота; ціна 1 унції (31,1г) золота - 35 дол.
4. Заборона вільної (приватної) купівлі-продажу золота. Вказані операції могли здійснюватися лише на рівні центральних банків на основі фіксованої ціни.
В кінці 60-х - на початку 70-х років США значною мірою втратили на світовому ринку свої конкурентні переваги: виник дефіцит платіжного балансу, почали розвиватися інфляційні процеси, різко скоротилися запаси золота, долар перестав виконувати функцію міжнародного засобу платежу та резервної валюти. У цій ситуації 15 серпня 1971 р. Президент Р.Ніксон прийняв рішення про припинення конвертованості долара в золото. Відміна одного із визначальних принципів Бреттон-Вудської системи означала її фактичний крах.
Контури нової валютної системи, що функціонує й розвивається у світовій економіці і понині, були визначені на нараді представників країн-членів МВФ, що відбулася в м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976 року. Ямайська валютна система передбачає відмову від ряду основних принципів Бреттон-Вудської системи, передбачаючи повну демонетизацію золота і остаточний перехід до використання в якості світових грошей національних валют і міжнародних розрахункових грошових одиниць - СДР, (спеціальні права запозичення), які випускає МВФ.
Основними принципами Ямайської системи є:
1. Відміна офіційної ціни на золото і золотих паритетів.
2. Дозвіл купівлі-продажу золота за ринковими цінами.
3. Припинення розміну доларів на золото.
4. Право вибору країнами будь-якого режиму валютного курсу.
5. Визнання плаваючих валютних курсів.
6. Надання повноважень МВФ по нагляду за валютною політикою країн-членів.