Учебное пособие: Міжнародні економічні відносини

1. Сутність світової економіки і основні тенденції її розвитку.

Світова економіка – сукупність національних економік об’єднаних системою міжнародних зв’язків.

При виділенні цих підсистем використовубть багато критеріїв. При визначенні структури СЕ використовуються такі крітерії:

рівень економічного розвитку (НД або ВВП на душу населення);

соц.-економічна стр-ра господарства (власність);

тип економічного росту;

рівень і крітерії ЗЕ зв‘язків.

Кінець ХІХ ст. Міжнародна економіка визначалась як сукупність національних економік.  В 30-х рр.. виникає позиція: МЕ – сукупність міжнародних економічних відносин (МЕВ). Міжнародна економіка – цілісна система, яка вкладає в себе декілька підсистем. При виділенні їх використовується багато критеріїв:

-    рівень економічного розвитку ( ВВП на душу населення, або ВНП на душу населення);

-    соціально-економічна структура господарства;

-    Рівень і характер зовнішньоекономічних зв’язків;

За рівнем ВВП на душу населення (Світовий Банк) розрізняють:

-    розвинуті ( більше 6000$);

-    середньо розвинуті ( 2400$-6000$);

-    слабо розвинуті (800$ - 2400$);

-    найменш розвинуті країни ( до 800$);

Розподіл країн по критеріям ООН:

-    промислово розвинуті;

-    з перехідною економікою;

-    що розвиваються;

2. Сутність міжнародних економічних відносин, їх форми, фактори

і показники розвитку.

МЕВ – це с-ма ек. зв”язків між крупними нац. госп. Комплексами та їх суб”єктами, які діють в рамках окремих доржав.

Розподіляютьс на:

-                   основні – звичайні госп. зв”язки, вийшли за нац. межі (торгівля, інвестиції, кредит)

-                   забезпечуючі – відносини, які забезпечують взаємодію країн, суб”єктів (транспорт, кредит).

МЕВ – це підсистема виробничих відносин, які існують на мікро-, мезо-, макрорівні.

Суб”єкти на мікрорівні: окремі громадяни, приватні підприємства, фірми, тобто фіз. Особи право і дієздатні і юр. особи: а) особи приватного права (фірми, АО, п/п); б) публічного права ( відомства).

Суб”єкти на макрорівні: держави, які регулюють, здійснюють ЗЕД; наддержавні організації (МВФ, МБРР).

МЕВ – це значний комплекс відносин країн, і їх суб”ктів, що постійно розвивається.Основними характеристиками сучасних МЕВ є розвинута сфера 1) міжнародного обміну товарами і послугами; 2) руху капіталів, роб. сили , технологій; 3) міжнародні форми вар-ва; 4) наявність с-ми міжнаціональних механізмів регулювання МЕВ; 5) самостійна міжнародна фін. сфера, незв”язана з обслуговуванням товаарів і факторів вир-ва; 6) ек. пол-ка держав, яка виходить з принципів відкритої економіки;

Фактори, які впливають на МЕВ:

Міжнародний поділ праці, НТП, лібералізація економічної політики, розвиток інформаційних сис-м, транспорт, TV, реклама, маркетинг.

За признаком глибини МЕВ розподіляють:

-                   МЕ контакти – зв”язки епізодичного характеру;

-                   МЕ взаємодії – більш-менш стійкі ек. відносини між суб”єктами на основі визначених угод;

-                   МЕ інтеграція – переплетення ек. країн, узгодження ек. політики.

Форми МЕВ:

-                   Міжнародна торгівля товарами та послугами;

-                   Рух капіталу;

-                   Міграція роб. сили;

-                   Нуково-технічний обмін;

-                   Валютно-кредитні відносини.

Показники розвитку МЕВ:

Експортна квота = (експорт країни / ВВП (абоВНП))*100%

Імпортна квота = (імпорт / ВВП)*100%

Зовнішньоторговельна квота = ([(експорт+імпорт)/2] / ВВП)*100%

Коефіцієнт інтенсивності ЗЕД = (експорт+імпорт/ВВП) */100%

Індекс умов торгівлі = індекс середніх цін експорте/індекс середніх цін імпорту.

3. Головні економічні закони розвитку світового господарства і

міжнародних економічних відносин.

1.         Закон інтернаціоналізації:

а) усуспільнення вир-ва на міжнародному рівні;

б) зростання об’ємів МЕВ і поява їх нових форм;

в) міжнародне співробітництво;

г) поглиблення міжнародного поділу праці.

2.         Закон вартості: регулює обмін товарів в залежності від суспільно необхідної праці (часу), затраченої на його вир-во.

3.         Закон міжнародної конкуренції

4.         Закон нерівномірності економічного розвитку

5.         Закон прибутку

6.         Закон інтеграції на мікро- і макрорівні.

Існує система норм і принципів, які регулюють відносини між суб’єктами. На практиці вони визначаються:

-    міжнародними угодами

-    кодексами поведінки

-    рішення міжнародних організацій

4.  Основні та спеціальні принципи розвитку МЕВ.

Принципи, які лежать в основі функціонування МЕВ:

Загальні (для міжнародного права і міжнародного економічного права):

-                   мирного співіснування держав;

-                   суверенної рівності країн;

-                   невтручання у внутрішні справи одне одного;

-                   сумлінне виконання обов’язків;

-                   взаємної користі.

Спеціальні:

-                   юр. рівність і недопущення ек. дискримінації суб’єктів;

-                   свобода вибору форм організації ЗЕЗ;

-                   невід’ємний суверенітет держав над їх ресурсами і ек. діяльністю;

-                   національного режиму;

-                   найбільшого сприяння в торгівлі ( країна А надає на своїй території суб’єктам країни Б (і навпаки) всі ті пільги які вона надала суб’єктам ін. країн).

Принципи визначаються міжнародними угодами, кодексами поведінки, рішеннями міжнародних організацій.

5. Міжнародний поділ праці, фактори розвитку і особливості в

сучасних умовах.

МПП дозволяє країнам мати додатковий ек. ефект і повніше з найменшими витратами задовольняти свої потреби. В основі ек. ефекту який отримують країни лежить дія закону вартості, який проявляється в різниці між нац. і міжнаціональною вартістю товарів. Країна, яка має різницю між інтернаціональною і нац. вартістю (як експортери), має економію внутрішніх витрат шляхом відмови від нац. в-ва товарів і послуг, які можна дешево імпортувати.

Фактори, які визначають участь країни в МПП:

-           природнокліматичні (природні копалини, географічне розташування, наявність земель, їх родючість, величина території, чисельність населення);

-           соціально-економічні ( господарський механізм, особливості економічного розвитку, виробничі традиції, традиції зв’язків, рівень організації ЗЕЗ);

-           НТП (рівень роз-ку науки в країні, стимулювання розвитку нових напрямків, сприйнятливості до НТП). Витрати на наукові розробки співвідносяться таким чином 1:3:6:100 0-1 – на чисті фундаментальні дослідження (фізичні, хімічні, біологічні), 3 – на фундаментальні дослідження, орієнтовані на практичну сферу, 6 -  прикладні дослідження, 100 – конкретні технологічні розробки.

Особливості МПП в сучасних умовах:

1.         Країна світу розподіляються на 2 групи: розвинуті з широкою участю в МПП і країни , які характеризуються монокультурністю економіки і тому є постачальниками сировини для перших і імпортерами готової продукції з них.

2.         Диференціація між країнами, що розвиваються.

3.         Постійні зрушення в ек. співвідношенні розвинутих країн.

4.         Активна діяльність ТНК.

5.         Наявність тенденцій до інтеграції, глобалізації, регіоналізації.

6.   Організаційно-економічні форми втілення міжнародного поділу

           праці.

В залежності від того між якими підприємствами виникає обмін існують такі форми МПП:

-    внутрішньогалузеві – в межах однієї галузі

-    міжгалузева

Організаційно-економічні форми при цьому є:

-    спеціалізація

-    кооперація

Спеціалізація – концентрація ресурсів, зусиль суб’єктів країни на виробництві вітчизняних видів продукції для світового ринку

Вона існує як:

-    виробнича:

1)         внутрішньогалузева

2)         міжгалузева

-    територіальна

Згідно з видом продукції спеціалізація є:

-    предметна

-    подетальна

-    технологічна

Показники спеціалізації:

a)         по-товарна експортна квота

Експорт/Об’єм виробництва даного товару

b)         Коефіцієнт відносної експортної спеціалізації

Питома вага даного товару в експорті країни/ питома вага цього товару в світовому експорт

c)          ширина асортименту експорту (для розвинутих країн 150-170)

Кооперація – об’єднання зусиль (ресурсів) суб’єктів країн в виробництві кінцевої продукції, а самі суб’єкти виробники часткової продукції (кооперанти). Кооперація потребує обов’язкового узгодження. МПП класифікується за кількома ознаками:

1.                        По видах (ЮНКТАД):

-    Спільні підприємства

-    Підрядна кооперація

2.                        По стадіях:

-    до виробнича

-    виробнича

-    комерційна

3.                        По методам

-    договірна

-    створення СП

4.                        По структурі зв’язків:

a) Внутрішньо фірмове                           b) міжфірмове

a) Внутрішньогалузеве                                     b) міжгалузеве

a) Горизонтальне (підпр. однієї галузі)  b) вертикальна

5.                        По територіальному охопленню

-    між двома і більше країнами

-    в рамках регіону

-    міжрегіональна

-    всесвітня

6.                        По кількості суб’єктів

-    двох стороння

-    багато стороння

7.                        По кількості об’єктів

-    одно предметна

-    багато предметна

7. Місце України в міжнародному поділу праці

Роль України в міжнародному поділі праці низька і мало ппомітна ( країни СНД дають 3% відсотки від ВВП світу).

Особливості МПП:

1)         сировинна спрямованість експорту ( 80% експорту – сировина)

2)         готова продукція недостатньо конкурентно спроможна, крім:

-    авіація

-    зброя

-    космічна

-    суднобудівна

3)         не завжди продумана зовнішньоекономічна політика країни по лібералізації зовнішньої торгівлі

4)         в іноземних країнах нашу продукцію часто не допускають шляхом квотування

5)         капітали до нас не йдуть

6)         над звичайно висока енергоємність виробництва

7)         В сучасному експорті переважають продути металургії, що обумовило зміни в структурі виробництва країни, що обумовило в свою чергу процес до індустріалізації країн

1991-2003р. – питома вага в виробництві збільшилась з 23% до 59% (металургія, хімічна, нафтова), а машинобудування, металообробна, харчова, легка зменшились з 77% до 41%

Загострення проблем економічної безпеки країни. Стан економічної безпеки країни – означає сталість основних пропорцій, які зберігаються на при порушенні зовнішньоекономічних зв’язків.

Параметри безпеки:

1.         Імпортна продукція в продовольстві не повинна бути більше 30%

2.         Експорт готової продукції повинен бути не менше 40% (в України менше 20%)

3.         Доцільне співвідношення доходів не повинно бути більше 1/10 ( в України 1/50)

4.         За межею бідності не може бути більше 10% відсотків населення ( в Україні 40%)

8. Сучасні тенденції розвитку міжнародних економічних відносин.

В економіці іде безперервний інноваційний процес в якому зливаються зміни в технологічній і соц. сфері. Визначною виробничою силою стала інформація. Головною сферою зайнятості стає сфера послуг; на базі чого формується новий сектор інформаційної та інтелектуальної власності. Система підприємництва набуває рис соц. орієнтації (розвинуті країни). Посилюється взаємозалежність країн, цілісність світової економіки.

9.       Глобалізація, її сутність і прояви.

Глобалізація світової економіки – процес посилення взаємозалежності економік різних країн до такого ступеня, що зміни в одній зачіпають інтереси інших, тобто процес поглиблення інтернаціоналізації економік.

На її основі формується відносно цілісна економічна система, яка охоплює територію всієї планети і диктує загальні правила поведінки національним економікам. Поступово глобалізація виходить за економічні рамки і впливає на всі сфери суспільного життя: політику, ідеологію, культуру. Це об’єктивний процес, який не залежить від волі окремої людини.

10. Сутність, причини і форми міжнародної економічної інтеграції.

Інтеграція – такий ступінь інтернаціоналізації, при якому здійснюється взаємопроникнення економік країн.

Види інтеграції:

-    стихійна

-    організована – оформлена договорами, угодами

Причини інтеграції:

1. Причини – передумови

-    близькість рівнів економічного розвитку і ступенів економічної зрілості;

-    географічна близькість, історичні зв’язки економік;

-    спільність економік і інших проблем розвитку країн

2. Причини – стимули

-    поглиблення МПП

-    ріст масштабів МЕВ

-    конкуренція

-    протиріччя

-    політика

Цілі інтеграції:

-    подолання конкуренції

-    зростання економіки

-    збільшення ринків

-    вирішення спільних проблем

Форми інтеграційних об’єднань

-    Зона вільної торгівлі – це об’єднання в якому між країнами полегшується митні обмеження або взагалі відміняються, хоча зберігається митний контроль і торгову політику до третіх країн здійснюють самостійно.

-    Митний союз (блок) – це єдина система зовнішньоторговельних бар’єрів, а між собою їх зовсім немає

-    Спільний ринок – це свобода переміщення не тільки товарів, а й всіх факторів виробництва (капітал, робоча сила, фінанси – валюта)

-    Повний економічний союз – уніфікація економічної політики країн

11. Масштаби, значення і проблеми європейської інтеграції.

Інтеграція почалася давно, перші кроки до неї:

1921р. – створення БЛЕС ( Бельгія + Люксембург економічний союз)

1944р.(48) – виникло об’єднання Бенілюкс.

1951р. – виникає Європейське об’єднання вугілля і сталі ЄОВС (Франція, ФРГ, Італія, Бенілюкс)

1953р – ті ж країни створили об’єднання ЄвроАтом ( сполучення урядових і неурядових установ)

1957р. – Європейська економічна союз(1958-початок дії). (6 країн: ФРН, Франція, Італія, БеНіЛюкс)

1973р. – Великобританія, Данія, Ірландія

1981р. – Греція

1989р. – Іспанія, Португалія

1995р. – Швеція Фінляндія Австрія Норвегія (заморозила)

2004р. – Польща, Угорщина, Чехія, Словакія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Кіпр(грецька частина).

2007р.(січень) – Болгарія і Румунія.

Зараз 27 країн!

Рада Європи (1949) – це суспільно-політична організація  в яку входять біля 40 країн.

1959р. – Європейська асоціація вільної торгівлі (11) на чолі з Великобританією, сьогодні в це об’єднання входять: Норвегія, Ісландія, Швейцарія, Ліхтенштейн.

ЦЕФТА – 1992р. – центрально європейська асоціація вільної торгівлі: Польща, Угорщина, Чехія, Словакія, Словенія, Болгарія, Румунія.

Ціль – підготовка до вступу в ЄС.

1992р. – Рада країн Баренцового моря – Фінляндія, Швеція, Норвегія, Росія

Ціль – регіональне співробітництво. Основні напрямки:

- спрощення пересування через кордони товарів, послуг, людей

- співробітництво в сферах транспорту, культури, енергетики

- зближення прикордонних областей

1993р. – рада країн Балтійського моря – Данія, Німеччина, Швеція, Латвія, Естонія, Росія, Литва

Співробітництво в різних сферах, поступове створення так званого „Євро регіону – Балтика” з спрощеним режимом в сферах транспорту і енергетики.

Планується створення енергетичного кола і газового кола.

1993р. – Балтійська зона вільної торгівлі – Естонія, Литва, Латвія

1978р. – Центральноєвропейська ініціатива (16) в тому числі: Австрія, Італія, Боснія, Молдова, Румунія, Україна, Білорусія. Ціль: регіональне співробітництво: транспорт, екологія, туризм . ..

1992р. – Організація Чорноморського Економічного співробітництва (ОЧЕС). Створена за ініціативою Туреччини (11): Азербайджан, Арсенія і т.д

Ціль: створення транспортних коридорів, зони вільної торгівлі.

12. Організаційна структура і механізм функціонування ЄС.

ЄС включає 25 країн та пройшла всі етапи інтеграційного зближення. Велика кількість національних установ.

Основні органи ЄС в Брюсселі і Страсбурзі:

1.         Рада міністрів: зібрання міністрів аз напрямками (раз в місяць). Форми їх рішень: постанови – обов’язкові для виконання країнами, директиви – обов’язкові як ідея, а форми виконання у всіх свої. Рішення приймаються або одноголосно, або кваліфікованою більшістю. Кожна країна має різну кількість голосів – залежить від кількості населення.

2.         Європейська рада – неструктурований орган періодичні збори голів урядів і держав. Збирається 2 рази на рік. Визначає основні шляхи розвитку ЄС

3.         Європейська комісія – виконавчий орган в який входять представники всіх країн, призначається на 5 років. Готують пропозиції для ЄР і РМ, управляє бюджетом, фондами, слідкує за діями всіх законодавчих актів в країнах

4.         Європейський парламент – 5 років. Функції: прийняття законодавчих рішень, ратифікація угод, контроль за виконанням законів в країнах, контроль за діяльністю європейської комісії

5.         Європейський суд – вирішення суперечок конфліктів між країнами ЄС і ЄС - не ЄС, ЄС – юр. Особи, юридична оцінка угод ЄС і інших країн.

6.         Європейський інвестиційний банк – займається кредитування інвестицій.

7.         Європейський інвестиційний фонд – надає гарантії щодо інвестування.

8.         Європейський центральний банк.

Основні програми:

1.         Зелена Європа (аграрна)

2.         Валютна програма – існує з 70-х рр. 1967р. – валютна криза – створення своєї валюти на протидію $ „ЕКЮ”, 1979р. – створення європейської валютної системи починає діяти ЕКЮ – умовна грошова одиниця. 1992р. – в ЄС створюється Європейський валютний союз (Маастріг): рішення про поступовий перехід до євро. Умови вступу до ЄВС:

-    - цінова стабільність, інфляція не перевищує середнього по трьом країнам з найбільшою інфляцією.

-    - Дефіцит бюджету не більше 3% ВВП

-    - Держ. борг не більше 60% ВВП

-    - Стабільність курсу валюти на протязі двох років коливання не більше ніж 2,25%. Одразу не ввійшли Греція, Великобританія Данія Швеція. 2001р. ввійшли Греція і Норвегія

3.         Програма переміщення населення – 1985р. – Шенгенська угода про поступове спрощення митного контролю відміна візового режиму між собою і пом’якшення з іншими країнами ( не ввійшли Великобританія, Ірландія; входять Ісландія, Норвегія).

4.         Бюджет ЄС. Загальний бюджет ЄС 120 млрд. €. Відрахування 1,27% національного ВВП. Цілеспрямовано відраховується 1% від ПДВ. Мито, компенсаційні збори, які збираються при імпорті товарів з-за кордону. 1/3 на СГ, 1/3 на депресивні регіони.

-    - ЄС і Європа. Основна тенденція до створення єдиного економічного простору

-    - ЄС і країни СНД (Україна, Молдова, Росія, Білорусь). 1994р. угода про партнерство і співробітництво України, Росії, Молдови з ЄС)

-    - ЄС і країни, що розвиваються. 1975р. Ломейська конвенція 71 країна, що розвивається і ЄС домовились про безмитну торгівлю, але тільки власними товарами і допомога в виробництві багатьох видів с/г продукції.

-    - ЄС і Мексика. 2000р. угода про зону вільної торгівлі.

13. Інтеграційні об'єднання країн світу.

В основі інтеграційних процесів лежить формування регіональних торгових угод. Зараз зареєстровано 330 таких угод. Одна Монголія не входить не в одне об’єднання.

Америка:

НАФТА ( Північноамериканська асоціація вільної торгівлі) 1994р – США, Канада, Мексика. Дуже масштабне об’єднання. Це приклад дуже інтенсивної стихійної інтеграції: (спільні програми з виробництва зброї і т.д.) у цьому об’єднанні не має наднаціональних органів. Інтеграція тут вище ніж у зонах вільної торгівлі, за 15 років планують повну відміну бар’єрів між собою.

Латинська Америка. Найбільш активне об’єднання МЕРКОСУР (Спільний ринок країн південного конусу). 1991р. Входять: Аргентина, Бразилія, Уругвай, Парагвай, з 1994р. – асоційований член Чилі (бере участь у окремих програмах), 45% населення латинської Америки, 50% ВВП, 60% Товарообігу, 33% об’єм зовнішньої торгівлі континенту, іде поступова відміна мита.

Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі. 1960р. в 1980р. була перейменована в ЛАІ + Болівія.

Антська група 1969р. включає ті ж країни (7) декларували себе як митний союз

Азія:

АСЕАН. – асоціація країн південної і східної Азії. 1967р, як військове об’єднання. В 2003р. – зона вільної торгівлі. Країни: Бруней Індонезія Малайзія,  Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, В’єтнам, Лаос, Камбоджа, Союз М’янма.

Зона вільної-торгівлі. Австралія – Нова Зеландія. 1983р.

АТЕС – азіатсько тихоокеанський економічний союз. Створений 1991р. входять 22 країни, Ще навіть не зона вільної торгівлі. Країни: АСЕАН, Японія, Тайвань, Папуа, Нова Гвінея, США, Канада, Мексика, Китай, Росія і т.д.

Африка:

1981р. – Рада співробітництва араб сих країн Перської затоки.

Цілі: Створення спільного ринку. Країни: Єгипет, Ірак, Йорданія, Лівія, Сирія, Мавританія, Ємен.

Союз арабського Магрібу (захід) – Туніс, Марокко, Алжир. Говорять про поступове створення спільного ринку.

14. Проблеми і перспективи Єдиного Економічного Простору.

Єдиний економічний простір. На сьогодні з 90 документів, які необхідні підписати, Україна підписала – 16. Білорусія та Росія узгодили 43, основу митного союзу.

Із самого початку ЄЕП формувалася як митний союз. Україна не хоче бути в митному союзі, вона наполягає на тому, щоб бутив в зоні вільної торгівлі усіх країн.

15. Україна і сучасні інтеграційні процеси.

В 1994р. – Угода: про партнерство і співробітництво з ЄС.

Україна є член ГУАМ, ОЧЕС і Єдиного економічного простору ( Росія, Білорусія, Україна, Казахстан).

ГУАМ – 1997р. – ціль: будівництво транспортного коридору для поставки нафти із Каспійського моря. Було створено під егідою США.

2004р. – країни члени уклали угоду про зону вільної торгівлі

Відносини України з ЄС. Із 1994р. Україна та ЄС мають угоду про партнерство і співробітництво. Україна є учасником об’єднання Єдиний економічний простір (Україна, Росія, Білорусь, Казахстан). ЄС. З 1996 – 2003р. експорт України в Європу збільшився в 2,4 рази. У Росію зменшився на 21%, Імпорт із Європи збільшився на 50%, із Росії зменшився на 5,5%, В експорті України в 2003р. питома вага Європи становила 36,5% Росії 17,8%. Відповідно в імпорті 33,8% і 37,2% .

Постанова Євро комісії „Розширена Європа – сусідство” у відповідності з яким існує так, званий „План дій”, який конкретизує наші дії:

- надання преференції в торгівлі, відкриття ринків;

- законна, легальна міграція людей;

- інтеграція в транспортну, енергетичну і телекомунікаційну систему Європи

- нові інструменти захисту і стимулювання інвестицій

Єдиний економічний простір. На сьогодні з 90 документів, які необхідні підписати, Україна підписала – 16. Білорусія та Росія узгодили 43, основу митного союзу.

Із самого початку ЄЕП формувалася як митний союз. Україна не хоче бути в митному союзі, вона наполягає на тому, щоб бутив в зоні вільної торгівлі усіх країн.

16. Сучасна система міжнародних економічних організацій, їх

класифікація.

Об’єктивна необхідність регулювання МЕВ з’являється в ХХ ст. і обумовлена:

-    значним збільшення масштабів МЕВ

-    існування валютних системи, яка заснована на використанні паперових грошей, починають виникати міжнародні валютні організації.

МЕО – це сукупність міжнародних, міжурядових і неурядових організацій і установ, створених для розвитку економічного співробітництва, регулювання МЕВ, стабілізації розвитку світової економіки

Матеріальна основа їх виникнення і розвитку – це процес інтернаціоналізації і МПП

Міжнародні урядові організації:

-    МЕО створюється на основі добровільної участі країн

-    Передбачає існування наддержавних органів

-    Затверджується міжурядовими угодами

Міжнародні не урядові організації передбачають колективні колективне та індивідуальне членство: не затверджується міжурядовими угодами.

В світі приблизно 5000 організацій. Групи країн:

-    Консультативні групи країн – які не мають жорстокої організаційної структури;

-    Універсальні організації – які охоплюють більшість країн світу (МВФ, МОП, ВТО та ін)

-    Галузеві організації – які, займаються проблемами виробництва і торгівлі визначними товарами;

-    Регіональні – які, концентруються на питаннях взаємного інтересу географічному, з економічною близькістю.

-    Фінансові організації – МВФ, Світовий банк, МБРР.

Функції міжнародних економічних організацій:

-    сприяння – організація міжнародних конференцій, збір статистичних даних, публікації, розповсюдження результатів досліджень, допомога організації переговорів сторін.

-    Спостереження – організація формулює свій погляд на проблеми країни і таким чином впливає на її економічне положення. При цьому аналізується, як правило, первинні данні та вторинні джерела.

-    Нагляд – більш жорстке спостереження при якому країна повинна регулярно повідомляти в установленій формі дані про своє економічне положення і приймати рекомендації.

-    Регулювання – нагляд з примусом країни до всіх рекомендацій МЕО через розробку відповідних норм, механізмів примусу. Країни домовляються про створення та виконання механізмів (СОТ).

17. Економічна діяльність ООН, її рівні.

Організації в системі ООН. ООН виникла в 1945р. (Ліга Націй)

Основний орган – Генеральна асамблея

Рада безпеки                         ЕКОСОР

Групи організацій, що входять в ЕКОСОР:

-    ПРОГРАМИ ООН (штаб-квартира в Нью-Йорку. Найбільш значима – програма розвитку)

-    Регіональні економічні комісії для Африки, Європи, Латинській Америці

-    Спеціалізовані установи: МОП, Продовольча, с/г організації, Організація ООН в сфері освіти, науки і культури – ЮНЕСКО, МВФ, Світовий банк; Організація ООН по програмі розвитку (ЮНІДО)

-    Автономні органи ООН: МАГАТЕ, Міжнародна туристична організація, Конференційна організація ЮНКТАД – конференції із торгівлі і розвитку.

18. Міжнародні економічні організації поза системою ООН.

Поза ООН:

-    усі не урядові організації – міжнародна торгова палата.

-    усі галузеві організації типу картелів (Рада митного співробітництва ОЕСР.

1.         МОП (1919р.), більше 170 країн входять у неї. Функції:

-    сприяння розробці національних програм для забезпечення повної зайнятості і росту життєвого рівня

-    поліпшення умов праці, охорони здоров’я, життя.

-    визначення права на колективне проведення переговорів і співпраці між роботодавцями і праівниками

2.         ЮНКТАД – конференція ООН з торгівлі і розвитку (1964р.). Функції:

-    обговорення проблем міжнародної торгівлі

-    допомога країнам з перехідним типом економіки і тим, що розвиваються в інтегрування міжнародної торгівлі;

-    проведення діалогів з питань організації, розвитку міжнародної торгівлі;

Напрями:

1)         розроблений кодекс поведінки для ТНК, створена комісія, що до ТНК:

-    комісія з науки і техніки; торгівля товарами і послугами;

-    комісія по інвестиціях

2)         була створена, так звана, „Загальна система преференцій для країн, що розвиваються” (1968р.) – всі розвинуті зобов’язані надавати пільги країнам, що розвиваються;

Міжнародна торгівельний центр – допоміжна при ЮНКТАД. Комісія ООН з прав міжнародної торгівлі.

3.         Міжнародна торгівельна палата – не урядова організація членами якої є крупні підприємства (1919). Функції: захист прав приватної власності, вільної конкуренції, лібералізації ЗЕД, допомога країнам інтегруватися в світове господарство. (Союз підприємці, ТПП)

4.         СОТ. ГАТТ – генеральна угода про тарифи і торгівлю 1944р. на Бретен-Вудській конференції. З правом дії з 1947р. ГАТТ – звід законів, конституція Світової торгівлі. Спочатку її підписали 23 країни. Поступово цей звід трансформується. СОТ з’являється з 1995 року. У неї входять 147 країн. Їх об’єм торгівлі становить 96% від світової торгівлі. Не входять: Росія, Казахстан, Туркменістан, Пн. Корея, Україна, Білорусь та ін. Основні принципи вирішення питань:

-     консолідація

-    переговори

-    недискримінація країн

Принципи торгівлі:

-    найбільше сприяння

-    національний режим

-    заборона демпінгу і дозвіл на антидемпінгові збори

-    можливість прийняття зворотних змін по відношенню країн, які не виконали ці правила.

19.  Україна і міжнародні економічні організації.

Україна є членом:

-    МВФ(1992)

-    МБРР

-    ЕБРР(1991)

-    МТП(1998)

-    МОП(1954)

-    Рада митного співробітництва (1990)

Органи, які займаються ЗЕД:

1.         ВРУ – приймає закони, які визначають структуру органів державного регулювання ЗЕД; затверджує митні тарифи

2.         КМУ – координує ЗЕД, видає ліцензії, веде різні переговори.

3.         НБУ – формує золотовалютний резерв, підтримує курс валют експортно-імпортних операцій

4.         ДУМКУ – державне управління митного контролю України

5.         ТПП

20. Теорії міжнародної торгівлі.

Міжнародна торгівля – це історична перша форма міжнародних економічних відносин в основі якої лежить МПП. Це результат взаємодії попиту і пропозиції на конкурентному ринку.

Міжнародний ринок – це обмін товарами між країнами на основі МПП.

Місце міжнародної торгівлі визначається:

-    через неї реалізується результат взаємодії всіх МЕВ

-    Міжнародна торгівля товарами стимулює розвиток ринку послуг

-    Зростає об’єм зв’язків – є основою інтеграції.

-    Міжнародна торгівля сприяє подальшому поглибленню МПП

Історія:

1. Меркантилізм: ранній і пізній.

Ранні меркантилісти: основне багатство – золото. Але їх течія допомогу в торгівлі не давала.

Пізні: Країна повинна мати активний торговий баланс.

Торговий баланс – співставлення вартості експорту і імпорту країни. Торговий баланс є активним, якщо експорт перевищує імпорт, і пасивним, якщо імпорт перевищує експорт.

2. Потім вступила в дію класична ек. теорія:

- Теорія абсолютних переваг (Адам Сміт): країни експортують товари, які вони виробляють з меншими витратами ( тобто в виробництві яких вони мають абсолютні переваги ) і імпортують товари, які в інших країнах виробляються з меншими затратами. Але ця теорія не відповідає на питання6 чому торгують між собою країни, навіть не маючи абсолютних переваг в виробництві тих чи інших товарів. На це питання відповідає теорія відносних переваг.

- Теорія відносних переваг (Давід Рікардо): якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони можуть виробляти з відносно низькими витратами порівняно з іншими країнами, то торгівля буде взаємо корисною для обох країн, не залежно від того, є виробництво в одній з них абсолютно більш ефективним, чім в іншій. Поки в співвідношенні внутрішніх цін між країнами є різниця, кожна з них має порівняльні переваги, тобто у неї завжди знайдеться такий товар, виробництво якого більш корисне при існуючому співвідношенні витрат, чим виробництво інших.

3. Теорія розміру країн: Великі країни, порівняно з малими, експортують меншу частку виробленої продукції та імпортують меншу частку товарів. Великі країни мають різноманітніші ресурси, вищі транспортні витрати у міжнародній торгівлі, а також можуть здійснювати великосерійне виробництво.

4. Теорія співвідношення факторів виробництва: різниця у відносних цінах на товари у різних країнах різна, отже, торгівля між ними пояснюється різною відносною націленістю країн факторами виробництва.

5. теорія вирівнювання цін на фактори вир–ва.

6. Теорія життєвого циклу товару

7. Теорія подібності країн

8. Теорія конкурентних переваг.

21. Масштаби і основні тенденції міжнародної торгівлі в сучасних

умовах.

У 1995р. об’єм експорту товарів становив 5,09 трил. $. На 2005р. – 10 трил. $.(швидко зросла експортна квота). Сьогодні експортна квота – 18%, 1997р. – 14%. (Франція, Італія – 23%, Нідерланди – 53%, Японія – 9,5%, США – 11%, України – 57%. Імпортна квота: Франція – 22%, США – 12%, Японія – 8%, Україна – 45%.

Фактори, що впливають на торгівлю:

-    МПП

-    ТНК

-    Торгівельна політика країни

-    Конкуренція

-    Реформи в перехідній країнах

Основні тенденції:

1.         збільшення питомої ваги продукції промисловості в порівнянні з сировиною – 80%

2.         диверсифікація поставок країн на зовнішні ринки.

На міжнародному ринку товари розподіляються на :

-    Торгівельні – ті, які можуть переміщуватись між країнами

-    Не торгівельні – ті, які споживаються в тій же країні, що виробляються і не переміщуються

3.         зростає ємність ринків.

4.         постійні географічні зрушення

5.         поширюється торгівля інтеграційних угрупувань особливо внутрішньо-регіональних.

6.         переваги промислово-розвинутих країн, як в експорті, так і в імпорті товарів.

7.         зростання ролі ТНК.

8.         зростання об’єму ринку послуг, ринку продукції індустрії розваг, ринку зброї.

9.         регулювання МТ.

22. Світові товарні ринки, їх структура і динаміка.

Найбільш типові ринки:

1.         Ринок сировини, Ринок напівфабрикатів, Сільсько-господарчих товарів. Особливості:

-    ринкова ситуація - чиста конкуренція, з елементами картелювання

-    товари на ньому, майже всі: біржові(існує 120 світових бірж, 64 біржі товарами)

-    типові методи продажу на цих ринках через біржу або міжнародні угоди

2.         продовольчі товари, яків вже пройшли якусь переробку(в том числі банани, ананаси)

-    чиста конкуренція з елементами картелювання

3.         промисловий ринок – ринок обладнання, машин, зброї

-    ринок товарів виробничого призначення (обладнання, авто ) типова ситуація – олігополія, чи монополістична конкуренція

-    товари широкого споживання(одяг, кава) – монополістична конкуренція

-    ринок товарів для задоволення соціальних побутово потреб -  олігополія

-    ринок фармацевтичних продуктів: монополістична конкуренція

4.         ринок зброї. Сьогодні цей ринок склад. 35-37 млрд. $. основні експортери  США – 18.4 млрд. $, Росія – 6.1 млрд. $, на 8 місці Україна 650 – млрд..$.

5.         фармацевтична продукція.

Особливість багатьох з цих ринків – підробки, контрабанда.

Об’єми торгівлі залежать від того, наскільки конкурентно спроможна є продукція. Конкурентно спроможний товар – придбання його має бути вигіднішим і зручним покупцю, в порівнянні з аналогічними товарами.

Складові:

-    технічні показники (відповідність стандартам)

-    комерційні умови (ціна, ціна покупки, мито)

-    організаційні умови придбання і використання товару (наявність додаткових послуг)

-    економічні умови споживання ( економічне споживання сировини і надійність)

Фактори:

-    реклами

-    товарний знак

-    сертифікація

-    курс валюти

Курс валюти – ціна однієї валюти виражена в іноземній валюті

Якщо курс валюти країни знижується експорт її товарів стає дешевше, а імпорт дорожче. Таким чином її товари на іноземних ринках більш конкурентно спроможні, а іноземні товари менш конкурентно спроможні при інших незмінних умовах.

23. Види зовнішньоторговельної політики держави. Торговий баланс.

Торговий баланс – це співвідношення вартості експорту і імпорту товарів. Буває активний/пасивний. Коли є перевищення експорту – профіцит (активне сальдо), перевищення імпорту – дефіцит.

Аналогічно існує баланс послуг і некомерційних платежів.

Активний баланс досягається визначеною торговельною політикою. Типи:

-   протекціонізм – підтримання власного виробника;

-   фритредерство – вільна торгівля.

Найбільш часто використовується сімктивний протекціонізм: вільна торгівля на ринку з елементами протекціонізму визначених галузей.

Колективний протекціонізм: підтримка с/г в ЄС.

Зверхпротекціонізм: якась галузь підтримується і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках.

Причини регулювання:

-   особливості галузевої структури країни, коли вони не доповнюють один одного, а дублюють приводять до конкуренції, протиріч;

-   суперництво в вивозі товарів, капіталу, роб. сили;

-   інтеграція вироблення єдиної політики;

-   діяльність ТНК;

-   монополізм;

-   необхідність спрощення процедур, виробка торгових звичаїв;

-   політика.

24. Методи регулювання зовнішньої торгівлі.

Методи регулювання ЗТП

Економічні (тарифні та нетарифні)     Не економічні ( не тарифні)

Економічні:

1.         Тарифні:

    Мито – сума плати за перетинання товаром кордону

    Тариф – норма нарахування мита

-    Адвалерний – відсоток від вартості товару

-    Специфічний – в залежності від постачальників

-    Альтернативний

-    Комбінований

    За розміром мито:

-    Одноколонне

-    Двоколонне

-    Багато колонне

    Закономірності тарифів

-    Чим більший рівень розвитку країни, тим менше тарифи

-    Тарифи розрізняють в залежності від ступеня обробки товару:

-           Сировина – без мита

-           Напівфабрикат – помірне мито

-           Готові вироби – високі, особливо на товари не першої необхідності.

Приклад :  ЄС сировина – 1%, напівфабрикати – 5%, готові вироби – 16%, водка – 25%, ікра – 30%.

    Всі тарифи за звичай багато колонні.

    В світі існує система приферецій:

1.         загальна система – тим, що розвиваються

2.         глобальна система – це країни, що розвиваються дають преференції друг другу.

В основі тарифів лежить так звана, гармонізована система опису і кодування товарів. Міжнародне бюро митних тарифів та послуг

Економічна роль тарифів імпортованих товарів та послуг:

- споживачі

- вітчизняні товаровиробники

Якщо тариф не несе заборонного характеру, то він приносить доход державі, який = ставка тарифу х вартість імпорту. Тарифи стримують НТП, бо власні підприємства не мають стимулу для підвищення їх якості. Тарифи призводять до торгових війн і втрат з обох сторін. СОТ дозволяє використовувати тарифи:

-    в захисних цілях на товари розмір завозу яких загрожує національному виробництву;

-    як міра, яка попереджає про порушення суспільних інтересів в цій сфері;

-    як відповідь на дискримінацію свого експорту в інші країни;

2.         Компенсаційні збори (обмеження імпорту країни)

Їх розмір не фіксується, він змінюється від зміни світових і внутрішніх цін.

Ціна внутр. – Ціна світ

3.         Антидемпінгові збори. Демпінг:

-    Розбійний (тимчасовий) витиск конкурентів – заборонений.

-    Постійний ( необмежений в часі) – в 70рр. Японія входила на ринки.

-    Соціальний (низькій рівень витрат виробництва із-за низької заробітної плати і низьких витрат на екологію)

Сутність антидемпінгової процедури.

В суд подають національні виробники аналогічної продукції на державу експортере. Береться країна аналог яка виробляє таку ж продукцію співставляються показники і утверджуються результати

4.         Дискримінація імпорту. Податок на товари з однієї країни більш ніж з іншою.

5.         Економічні методи стимулювання експорту:

-    пряме фінансування експорту виробництва

-    не пряме фінансування експорту виробництва: держава датує – банки, а вони в свою чергу надають безвідсоткові або з низькою відсотковою ставкою кредити виробникам певного виду продукції

-    зниження податкової ставки з експортерів

-    кредитування експорту: внутрішнє (кредитує власний виробник), зовнішнє (кредитує покупець), „зв’язаний кредит”

-    страхування експорту: внутрішнє (держава надає кредити страховим компаніям а вона фінансує витрати)

Не економічні методи:

1.         адміністративні – угоди між країнами законодавчі акти між країнами (ембарго)

2.         кількісні:

- ліцензування – система письмах дозволів на експорт/імпорт товарів

- квотування – визначення кількості товарів, що може дати експортовано/імпортовано

- контингентування – визначення видів і кількості товарів вивоз/ввоз на визначені події (ярмарки, виставки)

- імпортні заборонні списки

3.         Спеціальні методи – технічні і інші спеціальні вимоги, міжнародні регіональні і національні стандарти, система сертифікації, інспекції якості продукції.

25. Міжнародні організації з регулювання торговельних відносин.

1. ГАТТ (Загальна угода з торгівлі і тарифів) – звід правил, закономірностей світової торгівлі, своєрідна її конституція.

 СОТ (Світова організація торгівлі)- поч. дії з 1995р. Займається проблемами світової торгівлі товарами і, крім того, регулюванням ринку послуг, питаннями навколишнього середовища, охорони прав інтелектуальної власності й ін.

2. ЮНКТАД (конференція ООН з торгівлі і розвитку)- створена в 1964р. Основні функції: розробка багатосторонніх правових актів в сфері світової торгівлі, допомога в узгодженні політики урядів і регіональних угрупувань в сфері торгівлі і розвитку, задоволення спеціальних потреб найменш розвинутих країн, сприяння їх розвитку через включення в міжнародну торгівлю.

3. Рада митного співробітництва (РМС) – створена у 1950р. з метою узгодження й уніфікації митних систем, митних процедур, відповідного законодавства.

4. Міжнародна торговельна палата (МТП) – створена в 1922р., займається встановленням і поширенням звичаїв, правил і норм міжнародної торгівлі, координує діяльність аналогічних національних палат.

26. Світовий ринок послуг, його особливості, структура, значення.

Послуга – це споживча вартість, що не має речової форми. Масштаби світового ринку послуг – $4 трильйони, в тому числі більше $2 трильйонів – це ринок ліцензій.

За структурою ринок послуг:

-           ¼ - транспорт

-           ¼ - туризм

-           ½ - інші

На розвинені країни припадає 90% експорту і 80% імпорту.

Основні суб’єкти-виробники – ТНК, їх філії, тому що:

-           послуги не можуть зберігатися

-           їх виробництво і споживання співпадають за часом

-           вони не відчутні

Послуги стимулюють експорт товарів і навпаки.

Класифікація послуг:

-   традиційні (транспорт, зв’язок, страхування) і відносно нові (консалтинг, інженірінг)

-   МВФ:

-           транспорт (пасажирський і вантажний)

-           поїздки ( ділові особисті, туризм)

-           зв’язок

-           будівництво

-           страхування

-           фінансові послуги

-           комп’ютерні і інформаційні послуги

-           ліцензійні послуги, реклама

-   бізнес послуги:

-           юридичні, маркетингові, посередницькі, консультаційні, ( з питань економіки і управління – це консалтінг, перевірка фінансового становища; кваліфікація кадрів – тренінг)

-           особисті, культурні, рекреаційні, послуги;

-           урядові послуги. Послуги держав.

Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), так класифікує послуги:

-           факторні послуги – це ті, які пов’язані з рухом факторів виробництва.

-           Не факторні послуги – всі інші.

В залежності від того який механізм здійснення послуг МБРР класифікує (можуть вимагати):

- мобільності покупця – тобто покупець країни А їде до країни Б.

- мобільність продавця – продавець країни А переміщається до покупця країни Б.

- одночасно мобільність і покупця і продавця.

27. Міжнародний обмін технологіями. Інтелектуальна власність.

технологія – це методи впливу на предмет праці, його обробки. Вона включає в себе технологію виробництва продукції і технологію управління виробництвом

Міжнародна передача технологій – це міждержавне переміщення науково-технічних досягнень на комерційній або безоплатній основі.

Трансфер технологій існує у:

-    високому сенсі – це передача конструкторських рішень, знань, досвіду для виробництва товару.

-    у широкому плані – все попереднє + експорт обладнання, машин, комплексних технологічних рішень, які реалізують нові технологічні процеси.

Особливістю зв’язків є довгостроковість господарських відносин. Основні причини, які обумовлюють розвитку ринку послуг (технологій):

а)    нерівномірність розвитку країн

б)    монополізація  НТП крупними компаніями.

Форми продажу технологій:

1.            Ліцензія – дозвіл на передачу технології фізичним або юридичним особами (ліцензіар) належного їм права на використання винаходу, промислового зразку, товарного знаку іншим юридичним та фізичним особам (ліцензіатам). Винахід – технічне рішення, яке має суттєву новизну, неочевидність і виробничу корисність. Патент – офіційний документ, який засвідчує монопольне право винахідника або його правоприємника на володіння, використання або розпорядження винаходом на визначений території і в визначений термін

Система видачі патенту:

-           явочна

-           перевірочна

Промисловий зразок – результат творчої діяльності людини в сфері художнього конструювання. Об’єктом промислового зразку можуть бути форма, рисунок, або розкраска, або їх сполучення, яке визначає зовнішній вид промислового виробу. Право власності ним засвідчує патент.

Товарний знак – це символ компанії, який використовується для індивідуалізації товару і який не може бути використаний іншими компаніями без офіційного дозволу володаря. У своїй країні він використовується визначений час якщо товар експортується , то товарний знак реєструється в країні імпорту.

2.            COPYRIGHT – ексклюзивне право автора літературного, аудіо- або відео твору на показ та відтворення своєї роботи.

Усі ці поняття є елементами, символами промислової власності ( крім copyright ). Промислова власність і відносини з приводу copyright це все інтелектуальна власність.

Форми передачі технологій:

-           патентні угоди – це міжнародні угоди (торгові), при яких володарю патенту дає право на використання патенту покупця.

-           Продаж ліцензії ( ліцензійні угоди) – це міжнародні угода, при якій власник винаходу дозволяє другій стороні використання у визначених межах свої права на технологію.

-           Система „ноу хау” – це продаж незапатентованих винаходів, інформації, яка має комерційну цінність.

-           Інжиніринг – специфічні консультації по передачі технології знань, які необхідні для придбання, монтажу, та використання закуплених або орендованих машин, обладнання.

-           Франчайзинг – це вид підприємницької діяльності, при якій одна фірма (франчайзер) надає право іншій (франшайзі) на використання товарного знаку, найменування фірми, технології, спеціальне обладнання, за що отримує систематичну плату.

Ліцензії бувають:

-           Чисті (вони самі є предметом угоди)

-           Супутні або супровідні – передаються в складі загального договору про постачання.

Ліцензійні угоди:

-           про просту ліцензію. Ліцензіар може продавати ліцензію і іншим, і сам торгувати на цій території

-           Виключна ліцензія. Ліцензіар може продавати ліцензію тільки одному суб’єкту і сам не може торгувати.

-           Угода про повну ліцензію: практично продаж патенту.

Форми здійснення платежів:

1.         паутальний – одноразовий

2.         Роялті – платіж поступовий, частинами в залежності від узгоджених показників діяльності ліцензіата.

3.         Виплата за додаткові послуги за узгодженими цінами або на умовах „cost-plus”.

4.         Змішана.

28. Товарні знаки і регулювання умов їх використання.

Товарний знак – це символ компанії, який використовується для індивідуалізації товару і який не може бути використаний іншими компаніями без офіційного дозволу володаря. В усіх країнах товарний знак має правову охорону, яка діє:

-       З моменту реєстрації

-       Система фактичного використання, тобто підлягає захисту знак той фірми, яка використала його першою, а вже потім реєструється

За засобом використання товарний знак буває:

-    Словесні

-    Зображувальні

-    Об’ємні

-    Комбіновані

Товарний знак має впливати психологічно для чого наймають спеціалістів. Передача товарного знака здійснюється двома основними шляхами:

-    Ліцензійна угода

-    Франчайзінг

Реєстрація товарного знака за кордоном здійснюється шляхом подання заявки в міжнародне бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Проблема: товарний знак поступово перетворюється в  „загальновживане слово”.

29. Міжнародна інвестиційна діяльність і виробниче співробітництво, його форми і значення.

Рух капіталу – переміщування закордонної вартості в грошовій або товарній формі в цілях систематичного отримання прибутку або досягнення інших економічного (політичного) результату. Масово почалося в кінці ХІХ – ХХ ст..

Зв’язок між вивозом капіталу і міжнародним трансфером технологій:.

1.         Міжнародний рух капіталу заміщує міжнародний трансфер технологій у випадках, коли її причинами є різниця в забезпеченості країн факторами виробництва. Якщо країна капіталонадлишкова, то вона експортує капітал при цьому капітал вкладає вкладає в організацію виробництва в інших країнах. Це сутстітуція (заміна) експорту.

2.         Рух капіталу доповнює міжнародних трансфер технологій. Якщо в основі експорту лежать абсолютні переваги або технологічна різниця, то до країни-еспортера, то до країни експортера можуть надходити додаткові капітали.

3.         Прихід капіталу може доповнювати можливості імпорту товарів.

Леон Вальтрас (Швейцарський економіст) – правило Вальраса:

ІМ = Ек + ЧПА + ЧПП

Чисті продажі активів (ЧПА) – різниця вартості активів, проданих іноземцям і куплених у них.

Чисті платежі процентів (ЧПП) – різниця вартості процентів на вкладений капітал, отриманих з-за кордону і виплачених іноземцям.

Форми руху капіталу:

1. Власник: офіційний (державний) і приватний.

2. Характер використання:

- позичковий (державний) – у вигляді кредитів.

- підприємницький:

·          Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) – в Укр.. встановлено 50% + акції від статутного фонду. До ПІІ відносяться ті інвестиції, які становлять 10% і більше статутного фонду капіталу.

Прямі – це ті інвестиції, які дають право контролю за діяльністю підприємства.

·          Портфельні інвестиції – ті, що не дають права контролю за діяльністю підприємства.

Прямі закордонні інвестиції – наші підприємці вкладають за кордон. Прямі іноземні інвестиції – іноземці вкладають у нашу державу. Прямі інвестиції – інвестиції, які надають право контролю над діяльністю підприємства. За законодавством України це інвестиції, що становлять 50 і більше % від установленого капіталу фірми. За міжнародною статистикою прямі інвестиції – це інвестиції що становлять 10 і більше % від уставного фонду. Портфельні інвестиції – не дають права контролю над діяльністю підприємства.

Наслідки руху капіталу для країн базування (звідки йде капітал):

1.         Шлях реалізації компаніями технологічного лідерства

2.         Можливість використання дешевої робочої сили

3.         Поширення свого ринку

4.         Неможливість повного використання своїх потужностей всередині країни

5.         Для самої країни:

-    збільшення пасиву платіжного балансу

-    % прибутку ідуть в інші платіжного балансу

-    можливість політичного і економічного впливу на інші країни.

Для країн приймаючих:

1.         Можливість запозичення нової технології, досвіду;

2.         Можливість зменшення витрат виробництва, збільшення об’ємів виробництва, об’ємів експорту, конкурентоспроможності продукції, зайнятості, ...

3.         підвищення наповненості внутрішнього ринку, поширення для споживача можливостей вибору продукції.

4.         для самої країни (бюджет):

-           збільшення податків в бюджет

-           сам капітал іде в актив платіжного балансу

-           % і частина прибутку в пасив платіжного балансу.

5.         поширюються можливості реінвестицій

Державна підтримка:

-           надання державних гарантій

-           страхування прямих закордонних інвестицій

-           урегулювання інвестиційних зборів

-           відмова від подвійного оподаткування

-           адміністративна і дипломатична підтримка

Об’єм руху капіталу: За період з 1990-2004 рік загальний об’єм прямих іноземних інвестицій в світовій економіці зріс $1,95 трильйонів до $7,1 трильйонів. Відповідно зросла доля прямих іноземних інвестицій в загальному об’ємі капіталовкладень в світі з 4,3% до 10%  Україна: 1999р – $2,8 млрд., на 01.07.2005р. – $9,1 млрд., це 3,6 % від усіх капіталовкладень.

Основні сучасні тенденції в русі капіталу:

1.         зростання об’ємів в основному за рахунок взаємного обміну

2.         рух капіталу з країн, що розвиваються і перехідних зовсім незначним

3.         Прямі іноземні інвестиції пов’язані зараз в основному злиттям і поглинанням компаній

Найбільші об’єми злиття і поглинання в хімічній, автомобільній і фармацевтичній галузях.

Структура вкладу капіталу:

В Україні в основному вкладають в:

1)                                 харчова і тютюнова 15,5%

2)                                 торгівля 15%

3)                                 фінанси 9%

4)                                 енергетика 9%

5)                                 транспорт і зв’язок 7,8%

6)                                 машинобудування 8% на 2004р.

Основні форм залучення:

1.                                 гроші 62%

2.                                 майно 29,4%

3.                                 цінні папери

4.                                 інші

Інвестиції надійшли з 116 країн світу. На 10 країн припадає 80% інвестицій:

1.         США – 13,8%

2.         Кіпр – 13,5%

3.         Великобританія – 10,7%

4.         Німеччина – 7,6%

5.         Нідерланди – 6,6%

6.         Віргінські острови – 6,5%

7.         Російська федерація – 5,5%

8.         Українські „гарячі гроші” від 4 до 6 млрд. $.

В 2004р. неповернення валютних доходів в Україні становила 4,5 млрд. $

30. Транснаціональні компанії, їх види, масштаби діяльності,

економічна роль.

ХХ ст. Характеризується інтенсивною інтернаціоналізацією виробництва, яка на сьогодні прийняла форму глобалізації економіки в основі чого лежить рух капіталу і діяльність ТНК.

Міжнародна компанія – компанія, що здійснює капіталовкладення в різних країнах світу. Види міжнародних компаній:

1.         міжнаціональна компанія – компанія, що діє на основі об’єднання капіталів декількох країн.

2.         Транснаціональні компанії – національні за походженням, міжнародні за масштабами дій.

ТНК за критеріями ЄБРР:

1.         капітал не менше 1 млрд. $.

2.         свої підприємства не менше 20 країн світу

3.         таких компаній коло 1000

Об’єми продажів закордонних дочірніх компаній становив 13 трильйонів $, що в 2 рази більше світового експорту, більше половини всіх продажів ТНК приходиться на 100 компаній. На ТНК приходиться більше 50% промислового світового виробництва, більше 80% патентів і ліцензій, 90% ПЗІ, 67% міжнародної торгівлі. Одна із важливих сучасних тенденцій є злиття і поглинання.

В 1998 – злиття Chrisler і Даймлер Бенз

В 1999 – Ford+Volvo+33% Nissan

Характерні риси ТНК:

-           розвинута закордонна мережа

-           значна інтенсивність внутрішньокорпоративної торгівлі

-           відносна незалежність в прийнятті операційних рішень

-           мобільність кадрів

-           використання нових технологій в рамках замкнутої корпоративної системи

За організацією: вертикальні і горизонтальні

1.         вертикальні – філії за кордоном, постачальники напів фабрикатів, материнські компанії

2.         горизонтальні – філії повністю або частково дублюють діяльність материнської компанії.

Приймаюча країна:

Позитив

-           отримує нові технології

-           росте об’єм виробництва, зайнятості

Негатив

-           значна частина прибутку вивозиться

-           можливість зосередження в країнах „брудного” виробництва, використання трансферних цін

-           можливість політичного тиску

Країна базування:

Позитив:

-           приток прибутків, поповнення держаного бюджету

-           можливість розповсюдження економічного впливу

Негатив

-           вивезення капіталів іде в пасив платіжного балансу

31. Вільні економічні зони, їх класифікація, особливості

функціонування.

Вільні економічні зони – це обмеженні території, міста, порти, в яких діють пільгові економічні умови для іноземних підприємств та спільного підприємництва орієнтовані на вирішення зовнішньо-торгівельних загальноекономічних, соціальних і науково-технічних задач.

Цілі

-    Притягнення іноземного капіталу

-    Прискорення розвитку регіону

-    Освоєння його ресурсів

-    Збільшення експортного потенціалу і імпортзаміщуючого виробництва

-    Придбання досвіду хазяйнування

-    Навчання спеціалістів міжнародного бізнесу

-    Створення інфраструктури зовнішньоекономічних зв’язків

Види пільг:

1)         зовнішньо-торгівельні (зменшення мита)

2)         фінансові (орендна плата за землю, комунальні послуги)

3)         фіскальні ( податкові пільги – податок на прибуток)

4)         адміністративні (режим вв’їзду/виїзду працівників)

Зони вільної торгівлі – найбільш типові:   

-   зовнішньо-торгівельні (порти, аеропорти, вокзали, прикордонні)

-   зони експортного виробництва (експорт)

-   функціональні (галузеві): „технологічні парки”, туристично-рекреаційні, зони страхових і банківських послуг, імпортно-промислові(офшорні)

Офшори – це зони де діють пільгові умови оподаткування

-           комплексні зони

Україна. ВРУ приймає закон. Найперша „Сиваш”. 24 – вільні економічні зони.

32. Міжнародна міграція робочої сили, її види, масштаби, значення.

Міжнародна міграція робочої сили (ММРС) – її переміщення через кордони в пошуках кращих умов праці і життя. Це важливий елемент міжнародного ринку, це одночасно і форма відносного перенаселення.

Еміграція – виїзд з країни. Імміграція – притік роб. сили в країну. Рееміграція – повернення роб. сили, що виїхала з країни.

Причини міграції: політичні, економічні. Їдуть в основному люди з країн з низьким рівнем доходів у країни з високим рівнем доходів.

Етапи міграції:

1.         к. 18ст. – поч. 19ст. з Європи в США пересувалось населення;

2.         20ст. – період 1-2 Світових війн;

3.         1956р. із Угорщини в інші країни; 1967р. – із Чехословаччини; після 60-х р. – із Куби;

4.         виникає явище “відтік умів” із Європи, Азії у США, із Індії у Великобританію, із Єгипту, Алжиру у Францію;

5.         90-ті рр. – інтенсивний потік з країн з перехідною економікою в розвинуті країни світу. Канада як транзитна територія в Америку.

Причини міграції:

-           незадоволення умовами життя і можливості їх покращити;

-           нерівномірність економічного розвитку країн, асинхронність промислового циклу (економіка розвивається циклічно, цикл – від однієї кризи до іншої). Велика депресія 1929-1933рр.

-           збільшення витрат на підготовку роб. сили примушує під-ва шукати дешеву, підготовлену робочу силу;

-           хронічне масове безробіття в країнах міграції. Розрізняють країни еміграції та країни імміграції;

-           інтеграція;

-           неекономічні фактори: культура, екологія, право, політика і т.д.

 Форми міграції роб. сили, які залежать від критеріїв:

1.         від тривалості: постійна (безповоротна) – промислові робітники; тимчасова – спеціалісти, науковці, журналісти; сезонна – аграрне перенаселення (збор врожаю), сезонні туристи.

2.         від характеру переміщення (від правового статусу мігрантів): легальна/нелегальна, добровільна/примусова;

3.         міграція в прикордонних межах;

4.         еміграція без виїзду – це робота на іноземні компанії у власній країні;

5.         “відтік умів” – еміграція високо кваліфікаційної роб. сили.

Наслідки міграції:

1.         вплив на ринок праці:

-           в країнах еміграції виграють ті, хто залишався, бо зменш-ся конкуренція, збільшується з/п; програють – наймачі, споживачі товарів (підвищення ціни);

-           в країнах імміграції виграють  - підприємці від додаткової роб. сили, зменш-ся з/п і ціни споживання; програють – місцеві робітники, менша з/п, більша конкуренція. В цілому виграють мігранти і приймаюча країна, а країна – еміграції більше втрачає. Виграє міжнародна економіка.

2.         вплив на фінанси країни – мігранти не платять податки в своїй країні, а платять в приймаючій, де і користуються суспільними благами.

-           в країнах – еміграції вони втрачають блага (соц. захищеність), але більше втрачає країна – еміграції у вигляді податків, ніж зберігає у на суспільних витратах. Мігранти – молодь, отримавши освіту платять податки в інших країнах. В країни – еміграції ідуть перекази грошей родичам;

-           в країнах – імміграції – витрачаються кошти на соц. програми, але отримує податки більше ніж ці програми. Чистий тягар – це політичні біженці.

Неринкові наслідки: міграція знань талантів; перенаселеність і соц. непорозуміння.

33. Світовий ринок робочої сили, його структура, тенденції.

Світовий ринок робочої сили це система організаційно-правових відносин пов’язаних з переміщення робочої сили між країнами.

Принципи його формування:

1.         Визначена особиста (правова) і економічна свобода мігранта в виборі напрямку міграції.

2.         Право приймаючої країни і її споживачів іноземної робочої сили самій вирішувати про кількість і якість притікаючої робочої сили.

3.         Головним регулятором відносин продавця і покупця є ціна.

Функції СРРC:

1.         Це регулювання попиту і пропозиції робочої сили

2.         порівняння національних вартостей робочої сили і встановлення інтернаціональної ціни робочої сили.

3.         Розподіл робочої сили між секторами світового господарства між країнами і регіонами.

4.         Стимулювання професійної і географічної мобільності робочої сили.

Елементи міжнародного ринку робочої сили

1.         Пропозиція – кількість робочої сили, що є на світовому ринку або може бути доставлена на нього.

Джерела:

-           зайняті, що шукають роботу

-           безробітні

-           робоча сила, що формується

-           біженці

Серед мігрантів багато чоловіків, дітей. З професійної точки зору:

·          некваліфікована робоча сила

·          кваліфіковані робітники

·          висококваліфіковані спеціалісти ( з країн, що розвиваються та між розвинутими країнами)

2.         Попит – платоспроможна виробнича економічна потреба світової економіки в новій робочій силі

Фактори, що визначаюь об’єм попиту:

·          Зменшення чисельності населення;

·          Зменшення питомої ваги працездатних

·          Дисбаланс в професійній структурі робочої сили

·          Збільшення витрат на освіту

3.         Конкуренція – боротьба між суб’єктами ринку

·          Між продавцями робочої сили

·          Між продавцями та покупцями

·          Між покупцями

4.         Ціна – грошовий вираз вартості робочої сили.

Фактори, що впливають на ціну:

·          Конкуренція

·          Співвідношення попиту і пропозиції

·          Зміни вартості обочої сили

·          Структура робочої сили

·          Інтеграція формування „других економік”

·          Державне регулювання рівня заробітної плати

·          Діяльність профспілок (вугільна, металургійна, промисловість)

Тенденції ринку робочої сили:

·          Стабілізувались потоки робочої сили

Це обумовлено:

-           зростанням рівня зайнятості в самих країнах, що розвиваються

-           зростають інвестиції в країнах, що розвиваються, що стримує рух робочої сили

-           безробіття в розвинутих країнах

-           масштаби міграції

Міжнародна організація міграції 2005р. від 185-192млн. чол. (приблизно 3% населення світу), 1980р. – 80 млн чоловік.

·          Визначились основні центри притягування робочої сили

-           США, зах. Європа

-           Нафтовидобуваючі країни: Латинська Америка – внутрішня міграція, приймають тут Аргентина, Чилі, Бразилія, Мексика, Венесуела;

-           Азіатсько-тихоокеанський регіон: основні імпортери Сінгапур, Малайзія, Таїланд

34. Державне і міжнародне регулювання трудової міграції.

Еміграція практично не регулюється, здійснюється вільно. Імміграцію почали регулювати з 20-х років в США, Канаді шляхом квотування. Практично в усіх країнах є різні методи регулювання: адмін., орг. прав., основний принцип їх використання – селективно-заборонений, тобто приймають тих, в кому зацікавлені і обмежують в‘їзд іншим.

В усіх країнах діють відповідні органи: інтернаціональні служби; міністерства праці; міністерства закордонних справ і внутрішніх справ.

Основні напрями і вимоги при регулюванні імміграції:

-           якісні вимоги до іноземної РС;

-           додаткові професійні вимоги;

-           віковий ценз;

-           стан здоров‘я;

-           обмеження особистого характеру (людей, які були в соц. партіях, засуджених);

-           прямі квотування за професію (квота може бути єдина для країни, для галузі, для конкретної фірми);

-           економічні (треба мати суму грошей для в‘їзду);

-           тимчасові обмеження (термін праці);

-           пряма заборона роботи іноземців в галузі;

-           нац.- географічні пріоритети;

-           жорсткі санкції до мігрантів-нелегалів;

-           процедури дозволу на проживання.

35. Проблеми міграції робочої сили в Україні.

Офіційна статистика – 2 млн. громадян

Не офіційно – 7 млн. громадян (Н. Карпачова)

Еміграція:

-    В основному в 90-х рр. втікали у зв’язку з розбалансованістю економіки, наслідком було приховане безробіття.

-    Якщо економіка буде розвиватися такими же темпами, то повернення цих емігрантів практично не можливе.

-    Інтенсивний рост економіки може сприяти поверненню робочої сили

-    2004р. – Аргентина, Великобританія, Канада, ФРН, Польща, Росія – 3 млн. чол., США – 500 тис. Чол..

-    Мігранти інвестують в Україну 19 млрд. $ на рік, 1,5 млрд. $ на місяць – грошові перекази.

Організації з міграції в Україні:

·          Державний комітет по справам націоналізації та міграції

·          Державна митниця

·          Міністерство праці

·          Держкомкордон

З приводу емігрантів допомога: укладання угод про нормальні умови праці з приймаючими країнами.

Іммігранти: Україна – країна ЄС, угода реадмісії, щодо повернення робочої сили в країну з  якої вони приїхали.

36. Валютна система, її сутність і основні елементи.

Валюта – 1) грошова одиниця країни;

2)         грошові знаки іноземних держав

3)         наднаціональні розрахункові одиниці, платіжні засоби (ЕКЮ, СДР, ЄВРО)

Ліквідність валюти – мобільність ресурсів їх рухомість платежу по міжнародним обов’язкам. Ліквідні засоби – це готівка ВКВ, цінні папери в ВКВ, золото.

Ступінь ліквідності країни = сума ліквідних засобів / сума обов’язків

Євро валюта – це конвертована валюта країни яка переведена на рахунки Європейських банків і використовується їм для операцій в усіх країнах. Євро ринок , Азія ринок, Американо ринок.

Валютна система є:

1.         національна валютна система

2.         міжнародна валютна система

-    світова валютна система

-    колективна валютна система (ЄС)

Національна валютна система: заснована на національному законодавстві і на нормах міжнародного права. ЇЇ елементи:

-   національна валютна одиниця

-   режим валютного курсу

-   умови конвертації валюти

-   наявність/відсутність валютних обмежень

-   порядок міжнародних розрахунків

-   система управління золотовалютними резервами

-   система національних установ які виконують ці функції

37. Світова валютна система, її еволюція і сучасні особливості.

Світова валютна система – це:

1.         Організація міжнародних валютних відносин в відповідності з міжнародними угодами. Вся сукупність національних, колективних валют.

2.         Режим обміну валют, режим міжнародних розрахунків валюти і інших ліквідних засобів

3.         Міжнародні установи, які регулюють валютно-кредитні відносини.

Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин пов’язаних з функціонуванням єдиних грошей як світових, проведенням валютних операцій суб’єктами різних країн.

Міжнародні фінансові і кредитні відносини – це сукупність економічних відносин зв’язаних з рухом капіталу на світових кредитних і фінансових ринках.

В зв’язку з цим існують:

-           валютні ринки – операції купівлі-продажу іноземної валюти.

-           фінансові ринки – це купівля-продаж цінних паперів і купівля продаж валютно фінансових ризиків.

-           кредитні ринки – це ринок грошей (короткострокові депозитно-позичкові операції) та ринок капіталу (це середньо і довгострокові кредити а також ЄВРО кредити.

Ці ринки складаються з національних регіональних ринків і концентруються, як правило в світових фінансових центрах: Нью Йорк, Лондон, Токіо, Цюріх, Франкфурт на Майні, Париж, Гонконг, Сінгапур.

Світова валютна система – це сукупність норм організації міжнародних розрахунків.

Етапи світової валютної системи

1)         система золотого стандарту (1867р. – Паризька конференція). Основні риси:

-    золотий стандарт.

-    всі валюти мали золотий вміст в залежності від чого і складався паритет між ними.  Тройська унція = 31,1 гр. Унція = 28 гр.

-    Вільний рух золота.

-    Плаваючи курси.

Етапи золотого стандарту:

a)            золотомонетний стандарт.

b)            Золото-зливковий стандарт (зливок = 12 кг.).

c)             Золотовалютний (золотодевізний).

2)         Генуезька валютна система 1922р.

-    світові гроші – золото, девізи (іноземна валюта).

-    золотий паритет зберігається, але конвертація золота здійснюється не лише безпосередньо, я й через іноземну валюту.

-    Курси валюти плаваючи.

-    Активна політика держави в валютному регулюванні.

3)         Бреттон-Вудська система 1944р.(засновник Кейнс).

-    світові гроші - $.

-    курс валют фіксований до золота.

-    фіксований курс валют однин до одного.

-    Фіксована ціна золота ( $35 = 1 т.у.)

-    Центральні банки повинні були підтримувати стабільний курс власних валют шляхом валютних інтервенцій.

4)         Ямайська валютна система 1976р.:

-    здійснилась демонетизація золота (золото втрачає функцію грошей), відміна офіційного золотого паритету

-    відмова від фіксованої ціни золота.

-    Курси валют формуються попиту і пропозиції тому вони плаваючі.

-    Основні засоби міжнародних розрахунків це вільноконвертовані валюти. Є над національні валюти: €, СПЗ [SDR] (спеціальні права запозичення) – це валюта, яку використовує міжнародний валютний фонд.

-    Країна сама обирає режим валютного курсу, але не може виражати його через золото.

-    МВФ стежить за політикою країн в сфері валютних курсів

1979р. – формується Європейська валютна система, ЕКЮ – безготівкова основна валюта.

1992р. – приймається рішення про створення Європейського валютного союзу.

Коефіцієнт інтернаціоналізації валюти =     доля валюти в світовій торгівлі /                                                                              питома вага країна в світовому експорті.

$ = 4, € = 1, YEN = 1,1

38. Платіжний і розрахунковий баланси країни. Баланс міжнародної 

заборгованості.

Баланс міжнародних розрахунків – це співвідношення вимог і зобов‘язань, надходжень і платежав однієї країни у відношенні до іншої країни.

Є: торговий баланс, баланс послуг і некомерційних платежів, розрахунковий баланс (обчислюється або за визначений термін або на визначену дату) – співвідношення за визначений термін вимог і зобов‘язань країни у відношенні до інших незалежно від сторони надходжень платежів. Якщо він активний, то країни є нетто – кредитором, якщо пасивний – нетто-боржник.

Розрахунковий баланс на визначену дату наз-ся баланс міжнародної заборгованості.

Заборгованість буває: капітальна (термін платежу ще не настав), поточна (термін платежу настав або настає).

Розрізняють заборгованість:

-           за позики на комерц. Основі;

-           за пільгові кредити;

-           за офіційні позики;

-           за приватні позики;

-           за позики міжнародних організацій;

-           державна;

-           приватна (але гарантована державою – боржника);

За термінами:

-           короткотермін. (до 1р.);

-           середньо- (до 10р.);

-           довго- (більше 10р.).

Основним балансом є платіжний баланс – це співставлення платежів, які країна одержала і які здійснила.

Буває: активний (коли країна отримала більше ніж виплатила), пасивний (навпаки). В ньому відображається всі економічні операції між резидентами країни та суб‘єктами ін. країн, іншими країнами за певний період.

Структура балансу:

1 розділ – зовнішня торгівля товарами (торговельний баланс)

2 розділ – послуги та односторонні перекази

3 розділ – доходи від інвестицій

4 розділ – рух довготермінових капіталів

5 розділ – рух короткотермінових капіталів,

6 – Зміни  в золотовалют. резервах, помилки, пропуски.

Розділи 1-3 наз-ся балансом поточних операцій. Розділи 4-5 – балансом руху капіталів і фін. операцій. Останні статті – регулюючі статті, тобто кредити.

39. Міжнародний кредит, його форми і значення.

Міжнародний кредит це позичка в грошовій або товарній формі надана кредитором однієї країни позичальнику із іншої на умовах .

Суб’єкти :

1.         Фірми

2.         Банки

3.         Уряди

4.         Фінансові організації

Функції

1.         перерозподіл коштів

2.         інтернаціоналізації економіки

3.         прискорення реалізації продукції

Форми:

За  терміном :
1. короткостроковий

2. середньостроковий до7 років.

3. довгостроковий

За кредитором

-           приватний

-           державний

-           фінансових організаціях

За об’єктами:

-           цільовий

-           зв’язаний

-           фінансовий не має цільового характеру

За формою надання

-           товарний

-           грошовий

Умови:

-           сума-ліміт – розмір позички яка надається позичальнику або сума платежу на який надається відстрочка.

-           Строк – це період протягом якого позичальник використовує кредит + термін відстрочки погашення кредиту + термін погашення кредитую

-           Процент – фіксований і плаваючий. Плаваючий залежить від інфляції або залежить від якоїсь події.

Кредитування експортерів:

-           банки

-           посередник

-           імпортери

Овердрафтовий кредит – це кредит який надає банк своєму клієнту без забезпечення, про це укладається угода контокорентна угода між банком і клієнтом в тому що клієнт може користуватись таким видом кредиту.

Кредитування імпортера –

-           банк і експортер

-           експортер

Основний документ: вексель. Урахування векселю – це купівля векселю банком

Форми кредиту:

- Факторинг. Фактор-фірма (доньки банків) викупає у своїх клієнтів експортерів вимоги до покупця на протязі 2-3 днів оплачує в виді авансу, а залишок клієнт отримає після надходження грошей від покупця товару.

Прихований (тихий) при якому імпортер не знає про цю домовленість

Відкритий при якому він знає про цю операцію

Факторинг здійснюється при строку платежах на строк не більший за 180 днів

- Форфейтінг від 6 місяців до 6 років – середньостроковий. Всі операції супроводжуються гарантіями банків.

- Симбійований кредит – це кредит кількох банків кредиторів які дають кредит одному позичальнику.

40. Міжнародні організації з регулювання валютних відносин.

Світовий банк є багатосторонньою неурядовою кредитно-фінансовою установою. Назва «Світовий банк» об’єднує два самостійні у юридичному та фінансовому відношенні суб’єкти: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) та Міжнародну асоціацію розвитку (МАР). Також Світовий банк має дві організації-філії: Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ), які мають статус членів Групи Світового банку. Офіційні цілі усіх членів Групи Світового банку – зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх  і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Україна стала членом МБРР  з вересня 1992р. У жовтні 1993р. вона також стала 162 країною-учасницею МФК, а у 1995р. – повним членом БАГІ.

МБРР. Міжнародний Банк реконструкції та розвитку було в 1944р. Тільки країни-члени МВФ можуть стати членами МБРР.  Його кредитна діяльність заключається в наданні зовнішніх  позик на продуктивні цілі з урахуванням здатності погашення заборгованості у майбутньому і стимулювання  економічного зростання країн-позичальниць. Позики надаються лише урядам країн, що розвиваються, або під їхню гарантію державним та приватним організаціям.

Позики надаються здебільшого на 15-20 років і мають 5-річний пільговий період, протягом якого сплачуються тільки відсоткова ставка та кошти для резервування для клієнти кредитної лінії. Повернення основної суми позики починається лише з шостого року.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР) була заснована у 1960році з метою доповнити діяльність МБРР в напрямі довгострокового фінансування розвитку найменш розвинутих країн, що розвиваються. З початку 1990-х років офіційними цілями діяльності МАР в найбідніших країнах є: скорочення бідності, стабілізація та економічне зростання, захист навколишнього середовища. Ці цілі і визначають кредитну політику МАР: розподіл фінансових ресурсів між країнами проводиться залежно від ступеня розв’язання ними проблем, пов’язаних з трьома головними завданнями МАР. Кредити МАР надаються лише урядам країн-членів для наступного передання їх організаціям, що відповідають за виконання проекту.  Кредити мають 10-ти річний період відстрочки і підлягають сплаті протягом 35-40-річного періоду. З 1989р. комісія за кредитними зобов’язаннями установлена на рівні 0%.

Багатостороннє агентство гарантії інвестицій (БАГІ) було створено в 1988р. 41 країнами-членами Світового банку і почало здійснювати свою діяльність у 1990р. Діяльність БАГІ спрямована на розповсюдження прямих іноземних інвестицій серед країн-членів. Його основна мета при цьому -  стимулювати залучення прямих приватних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом усунення перешкод некомерційного характеру.

 Функції БАГІ:

1) надає іноземним інвесторам страхові гарантії проти некомерційних ризиків у країнах, які одержують інвестиції;

2) надає дорадчі інформаційні послуги країнам-членам щодо залучення прямих іноземних інвестицій.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була заснована в 1956 р. для сприяння розвитку приватного підприємництва в країнах, що розвиваються. ОСНОВНИМИ видами ДІЯЛЬНОСТІ МФК Є:

¨         фінансування проектів приватного сектора економіки країн, що розвиваються, шляхом надання позик або прямих інвестицій,

¨         сприяння приватним компаніям країн, що розвиваються, в мобі­лізації фінансових коштів на міжнародних фінансових ринках,

¨         надання технічної допомоги, дорадчих та консультаційних по­слуг урядам і підприємцям країн-членів.

41. Міжнародний валютний фонд, його цілі, роль.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) був створений на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції у 1944р., у якій    брали участь 44 держави. З березня 1946 р.,  МВФ має статус спеціалізованого органу ООН. У 1959р., членами фонду були 49 держав, у 1970р. – 166, у 1992р. – 157, у 1996р. – 181 держава.

МВФ – це валютно-фінансова організація міжурядового співробітництва. Його  політика і діяльність регулюється  статутом, який має назву Статті Угоди МВФ. Специфіка Фонду порівняно з іншими міжурядовими організаціями полягає в тому, що у своїй діяльності він об’єднує функції регулювання, фінансування, нагляду та консультування держав-членів у сфері валютнго- фінансових відносин. Ці функції випливають з основних цілей МВФ, які закріплені у Статті І  угоди  МВФ:

Ø   Розвиток міжнародного співробітництва у валютній сфері через постійну організацію, яка забезпечує механізм консультацій з міжнародних валютно-фінансових проблем;

Ø   Сприяння розширенню та збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, підтриманню високого рівня зайнятості та реальних доходів;

Ø   Забезпечення стабільності валютних курсів; підтримка домовленостей членів щодо валютних курсів; недопущення конкурентного знецінення валют;

Ø   Допомога у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями  між членами, усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток світової торгівлі;

Ø   Надання загальних ресурсів Фонду у тимчасове користування членами з метою забезпечення можливості відхилень у платіжних балансах без застосування заходів, що завдають шкоди національному та міжнародному розвитку;

Ø   Скорочення тривалості та зменшення ступеня нерівноваги у міжнародному балансі розрахунків членів.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фондові виконання трьох основних функцій:

— контролю за дотриманням «кодексу поведінки» (тісне співробітництво в питаннях міжнародної валютної політики i міждержавного платіжного обігу);

— надання членам фонду фінансових pecypciв для забезпечення дотримання ними «кодексу поведінки»;

— організації форумів для взаємних консультувань країн-членів i співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше крании-члени визначали для МВФ i додаткові функції та обов'язки залежно від потреб часу. Нині МВФ має такі функції: здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют; надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного сшвробітництва; надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне обслуговування).

Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

- постійно інформувати інші країни про заходи та кроки що­до визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших країн;

— відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

— дотримуватися  економічної політики, яка приведе до зростання як власного національного багатства, так i всієї спільноти в цілому.

42. Україна і міжнародні економічні організації.

Україна є членом:

-    МВФ(1992)

-    МБРР

-    ЕБРР(1991)

-    МТП(1998)

-    МОП(1954)

-    Рада митного співробітництва (1990)

Співробітництво України з МВФ було започатковане у 1992р. і спрямовувалося на підтримку ринкової трансформації економіки України, макроекономічної стабільності та збалансованості національної валюти. За час цього співробітництва Україна отримала кредитні ресурси Фонду на суму понад 4 млрд. дол.

У співробітництві України з МВФ можна виділити такі етапи:

1). Перший (1994-1995 рр.). Україні було надано фінансову допомогу STF  для підтримки платіжного балансу, стан якого погіршився внаслідок серйозних порушень в традиційній системі зовнішньої торгівлі і розрахунків з окремими країнами. Як показав аналіз, підтримка МВФ у подальшому позитивно вплинула на хід економічних перетворень в Україні.

2). Другий (1995-1998рр.). Україна отримала від МВФ позики за програмами Стенд –бай, головною метою якої є підтримка курсу національної валюти і фінансування дефіциту платіжного балансу. В цей період в Україні здійснено заходи щодо регулювання валютних курсів, системи платежів та ліквідації обмежень, що стримували зростання міжнародної торгівлі. Завдяки плідній співпраці  з міжнародними фінансовими організаціями Україна мала змогу вийти на світові ринки капіталу.

3). Третій (1998-2000рр.). Україна намагалась отримати від МВФ кредит за програмою розширеного фінансування (ПРФ). Ця позика є необхідною для продовження фінансування економічних реформ в Україні, які б забезпечили не тільки короткострокові спроби зі зменшення дефіциту платіжного балансу, але й структурні заходи більш довгострокової дії, для усунення причин дефіциту платіжного балансу.

Співробітництво мало як позитивні, так і негативні наслідки для України. Так, залучення кредитів МВФ сприяло макроекономічній стабілізації, поточному обслуговуванню державного зовнішнього боргу, зменшенню дефіциту платіжного балансу, пом’якшенню негативних наслідків російської фінансової кризи 1998р., дало змогу залучити пільгові фінансові ресурси інших міжнародних фінансових організацій, насамперед Світового банку та ЄБРР.

Водночас вимоги, що висувалися до України під час отримання чергових траншів, часто мали політичне забарвлення і не завжди відповідали економічним інтересам нашої держави.

Необхідність у залученні кредитних ресурсів МВФ до 1999р. була зумовлена дефіцитом рахунка поточних операцій платіжного балансу, тобто від”ємним сальдо зовнішньої торгівлі товарами і послугами та поточним обслуговуванням державного зовнішнього боргу.

Протягом 1995-1999р. за рахунок кредитів МВФ було профінансовано приблизно 2/3 суми дефіциту поточного рахунка платіжного балансу України.

У вересні 1998р. МВФ відкрив Україні фінансування по кредиту EFF – СДР 1,92 млрд., з яких Україна вже отримала СДР 1,19 млрд.

9 вересня 2002р. закінчилась реалізація для України програми МВФ “ Механізм розширеного фінансування”(ЕЕF). Загальний обсяг програми, затверджений Радою директорів МВФ, у 1998р. становив 1919,95млн. СПЗ, або понад 2,27млрд.дол.

Ця програма є одним із найпільговіших кредитних інструментів МВФ, оскільки передбачає надання кредитів на 10-річчний термін із пільговим періодом 4,5 року під невисокі процентні ставки.

У межах програми Україною отримано 1,6 млрд. дол., що становить 62,1% від її загального обсягу.

Стан виплат в І кварталі 2002р.: Україна скоротила свій борг на 26, 8 млн. дол. або 21,4  млн. СДР (1 СДР=1,25285 дол.), який станом на 31 березня складав 1878,5 млн. дол. В січні-березні в рахунок обслуговування та погашення боргу було виплачено 32,1 СДР, в т. ч. 10,7млн. СДР відсотків.

Останній раз МВФ надавав Україні кошти 25.09.2001 – 290,8 млн. СДР. З того часу НБУ вже повернув Фонду 120,2 млн. СДР.

В І півріччі 2002р. борг України перед Фондом зріс до 1,922 млрд. дол. з причини підвищення курса долара до гривні.

Виплати по кредитам МВФ в 2003р. повинні становити СДР185,8 млн.,

В 2004р. – СДр237,9 млн.,

В 2005р. – СДР 201,1 млн.,

В 2006- СДР 223,4 млн.

Взагалі в 2002р. Україна скоротила борг перед МВФ на 10,8%( СДР 183,5 млн.) до СДР 1523млн (2071 млн. дол.).

В 2003р. Україна повинна виплатити СДР 178,7 млн., в т.ч. СДР 35,2 млн. відсотків.

43.        Міжнародні транспортні відносини, їх регулювання.

Транспорт – сфера  послуг, здійснююча перевезення людей і вантажів. Включає в себе сукупність шляхів сполучення і рухомих засобів перевезення, а також різні споруди, устрої, які забезпечують їх нормальну роботу. Види транспорту: водний (морський та річковий), наземний (залізничний, автомобільний, трубопровідний) і повітряний. В морському транспорті розрізняють лінійне судноплавство (регулярне на стійких географічних напрямках) та трапове (нерегулярне, за потребою).

Коносамент – документ, який заповнюється при оформленні вантажу і підтверджує прийняття товару для морського або річного перевезення.

Основні учасники транспортних відносин: вантажовідправник, перевізник (володар судна, або посередник, який укладає контракт з володарем судна і вантажовідправником), стивідор (оператор терміналу, тобто експедиторські компанії, фірми в портах, на станціях), сюрвейер (незалежний експерт, якого можуть наймати всі зацікавлені особи),  отримувач вантажу. Термінал – спеціальна транспортна споруда, яка забезпечує доступ до транспортного засобу, що рухається по даному шляху, а також заміну того ж засобу, або різних, що забезпечують перевезення на цьому маршруті. Чартер – угода фрахтування судна. Він може бути на умовах одного рейсу, або декількох послідовних (перевезення значної кількості однорідного вантажу в одному напрямку одним судном), тайм-чартер – оренда судна без екіпажу.

Основні організації з регулювання транспортних відносин:

ISO(Міжнародна морська організація), ціль – поширення співробітництва між урядами з технічних питань міжнародного морського судноплавства, сприяння додержанню найкращих стандартів в сфері безпеки на морі, морській навігації.

ICAO(Міжнародна організація цивільної авіації), ціль – сприяння безпеці польотів на міжнародних авіалініях, розробка принципів і техніки міжнародного повітряного сполучення, сприяння розвитку і плануванню міжнародних повітряних перевезень.

IATA(Міжнародна асоціація повітряного транспорту), ціль – розвиток безпечних регулярних повітряних сполучень, сприяння повітряній комерції і аналіз пов’язаних з цим проблем.

ОТІФ(Організація міжнародного залізничного транспорту), МКЗТ(Міжнародний комітет залізничного транспорту), МСАТ(Міжнародний союз автомобільного транспорту).

44.                Проблеми інтеграції України до світового господарства і

міжнародних економічних відносин.

Рівень економічного розвитку України, як і будь-якої іншої країни, тісно пов'язаний з процесами, що відбуваються у всесвітньому господарстві, Від ступеню участі в міжнародному поділі праці залежить вирішення багатьох проблем української економіки.

До головних економічних чинників, які впливають на швидкість процесу входження України у світовий економічний простір, слід віднести:

Позитивні:

• значний сировинний потенціал;

• вигідне географічне положення, розвинуту мережу залізничних доріг, водних і повітряних трас, трубопроводів і мережу енергопостачання ;

• досить високий рівень кваліфікації кадрів поряд з вкрай низькою заробітною платою, хоча досить часто це нівелюється низькім рівнем продуктивності праці;

• наявність технологічно-передових секторів промисловості, здатних до швидкого освоєння нових видів продукції;

• наявність виробничої бази (будинки, інфраструктура, тощо), яка швидко без значних обсягів інвестування може бути використана у новому виробничому процесі.

 Негативні:

 • Тривалий час Україна, як інші постсоціалістичні країни, була ізольована від світогосподарських глобальних процесів і приречена на замкненість і самодостатність. За часів СССР економіка України функціонувала на принципах централізованого планування і розвивалась у відриві від впливу світової господарської кон’юнктури, у власній системі цінових пропозицій; вона виробляла та в певній мірі продовжує виробляти в основному продукти, що не знаходять попиту на зовнішньому ринку за сприятливими цінами. Функції щодо регулювання зовнішньої торгівлі і платежів в основному виконували органи державного управління, а не ринкові регулятори.

•  Наявність високого ступеню політичної нестабільності, відсутність чіткої економічної політики, непослідовність в проведенні реформ;

• невизначеність, непослідовність, а іноді відсутність належної законодавчої базі ;

• велику корумпованість владних структур різних рівнів;

• 3 1991-2000р. відбулося 2-3 кратне падіння ВВП. На 1.07.1999 р. обсяг кредиторської заборгованості перевищив обсяг ВВП у 1,6 рази.

• Відносно великий державний борг (на 1 січня 2000 р. внутрішній борг біля 15млрд, зовнішній ~ 65млрд гривень при річному бюджеті біля 52 млрд. гривень.), невиважену політику щодо зовнішніх запозичень (більшість з них взяті у вигляді кредитів, а не у формі прямих інвестицій, і використані неефективно, в основному на покриття дефіциту державного бюджету і платіжного балансу);

• скорочення виробничого споживання за рахунок різкого падіння виробництва, а також обмеженість внутрішнього ринку у зв'язку з вкрай низькою купівельною спроможністю населення;

• низка інвестиційна привабливість галузей з довгостроковим циклом віддачі вкладених капіталів. В результаті структурні зрушення гальмуються фактично нульовою інвестиційною активністю;

• значний відтік капіталу з України ( в негативному відношенні ~1\10), обумовлений, з одного боку, кримінальним його характером, а з другого, невірою значної частини вітчизняних бізнесменів у сталість економічних перетворень, а також значні труднощі щодо легального ведення бізнесу.

• подальше погіршення структури експортно-імпортних потоків: збільшення в експорті питомої ваги сировинної групи товарів, а в імпорті - продукції споживчого призначення.

• недостатній розвиток фінансової, технічної, інформаційної та іншої інфраструктури;

• неконкурентті українських підприємств, більш того, - ймовірність "системного відриву" її від групи провідних країн через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій та нововведень, структурно-галузеву несумісність;

• переважна орієнтованість торговельних зв'язків України на одну країну - Російську Федерацію;