Реферат: Правова допомога у кримінальному провадженні
ПЛАН
1. Загальна характеристика правової допомоги у кримінальному провадженні
2. Видача злочинців (екстрадиція)
3. Передача кримінального провадження
Загальна характеристика правової допомоги у кримінальному провадженні
Розглядаючи питання міжнародної правової допомоги у кримінальних справах, необхідно визначити правову базу, що регламентує даний напрям діяльності.
Так, відповідно до ст. 7 Закону України «Про правонаступництво України», для України зберігають юридичну силу ряд договорів колишнього СРСР (наприклад, з Угорщиною, Чехословаччиною, Фінляндією, Алжиром, Кіпром та деякими іншими державами).
Крім того, Україною як суверенною державою, укладені двосторонні договори про правову допомогу з Китаєм, Польщею, Молдовою, Грузією, державами Балтії (Латвією, Литвою, Естонією), а також Монголією, Канадою і США.
З Грузією, Азербайджаном та Узбекистаном укладені договори про передачу засуджених осіб.
Крім двосторонніх договорів Україна є також учасницею багатосторонніх угод в даній галузі діяльності. Передусім необхідно зазначити Конвенцію про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993р., відому як Мінську конвенцію. Учасницями зазначеної Конвенції, окрім України, є ще 11 держав-членів СНД, колишніх республік Радянського Союзу.
Згідно зі ст. 6 цієї Конвенції сторони, що домовляються, надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних та інших дій, передбачених законодавством запитуючої сторони, зокрема: складання та пересилання документів, проведення обшуків, вилучень, пересилки та видачі речових доказів, проведення експертиз, допитів сторін, обвинувачених, свідків, експертів, порушення кримінального переслідування, розшуку та видачі осіб, що вчинили злочин, визнання та виконання судовихї рішень по цивільним справам, вироків в частині цивільного позову, виконавчих написів, а також шляхом вручення документів.
У цей час для України набули чинності такі конвенції з питань кримінального судочинства:
Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957р., Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1975р., Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників, 1978р.;
Європейська конвенція про взаємну допомогу в кримінальних справах, 1959р., Додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах, 1978р.;
Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами, 1964 р.;
Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах, 1972р.;
Європейська конвенція про передачу засуджених осіб, 1983р.;
Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, 1990р.
Зазначені конвенції, за винятком Європейської конвенції про видачу правопорушників, можуть застосовуватися поряд з двосторонніми договорами та іншими конвенціями держав-учасниць.
Наприклад, при підготовці міжнародного слідчого доручення про проведення окремих процесуальних дій на території Молдови можна керуватися відповідними положеннями як Європейської, так і Мінської конвенцій, або двостороннього договору між Україною та Молдовою.
Зовсім інакше застосовується Європейська конвенція про видачу правопорушників, яка замінює положення будь-яких двосторонніх договорів та конвенцій держав-учасниць, що регулюють питання видачі.
Так, при зверненні з клопотанням про видачу особи, яка перебуває на території тієї ж Молдови, необхідно керуватися виключно положеннями Європейської конвенції.
Генеральна прокуратура України є центральним органом виконання положень всіх двосторонніх договорів України та Мінської конвенції, що регламентують правову допомогу в кримінальних справах.
Відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом» Генеральна прокуратура визначена центральним органом при виконанні процесуальних дій під час розслідування кримінальних справ, а Міністерство юстиції — при виконанні судових рішень.
В Законах України про ратифікацію інших європейських конвенцій, на жаль, не визначені центральні органи України, що призводить до певних ускладнень при практичному виконанні зазначених угод.
Те, що передача запитів про надання правової допомоги відповідно до вимог цих конвенцій здійснюється через Міністерство юстиції, ще не означає, що саме Міністерство юстиції України є центральним органом.
У цей час проводиться необхідна робота, спрямована на внесення відповідних змін до Законів України про ратифікацію вказаних конвенцій, а саме — визначити два центральних органи (Генеральну прокуратуру і Міністерство юстиції), розподіливши між ними повноваження аналогічно Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом.
Прагнучи до спрощеного порядку надання правової допомоги у кримінальних справах, тобто до децентралізації вказаних відносин, 10 листопада 1998р. між Генеральною прокуратурою України та Міністерством юстиції Республіки Польща підписано Угоду, відповідно до якої надання такої допомоги, передбаченої міждержавним Договором, буде здійснюватися за посередництвом обласних, прирівняних до них прокурорів (з української сторони) та воєводських прокурорів (з польської сторони). В компетенції центральних органів залишились питання екстрадиції осіб та виконання процесуальних дій у присутності представників запитуючої сторони.
Правову допомогу в кримінальних справах можна класифікувати за її видами:
1) проведення процесуальних дій (виконання слідчих дій, вручення документів, передача предметів, надання документів та виконання інших процесуальних заходів);
2) екстрадиція, тобто видача осіб для притягнення до кримінальної відповідальності або приведення до виконання вироку суду;
3) перейняття (передача або прийняття) кримінального переслідування щодо осіб, які скоїли злочини на території іншої держави.
1. Видача злочинців (екстрадиція)
Згідно зі ст. 1 Європейської конвенції про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 року Договірні Сторони зобов'язуються видавати одна одній, з урахуванням положень та умов, викладених в цій Конвенції, всіх осіб, які переслідуються компетентними органами запитуючої Сторони за вчинення правопорушення або які розшукуються зазначеними органами з метою виконання вироку або постанови про утримання під вартою.
Конвенція визначає, що видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням. Якщо особа визнається винною і вирок про ув'язнення або постанова про утримання під вартою проголошується на території запитуючої Сторони, термін призначеного покарання має складати не менше чотирьох місяців.
Якщо запит про видачу правопорушника стосується декількох окремих правопорушень, кожне з яких за законами запитуючої Сторони і запитуваної Сторони карається позбавленням волі або згідно з постановою про утримання під вартою, але якщо деякі з них не задовольняють умови стосовно тривалості терміну покарання, яке може бути призначене, запитувана Сторона має також право здійснювати видачу за останні правопорушення.
Будь-яка Договірна Сторона, закони якої не дозволяють видачі правопорушників за деякі правопорушення, зазначені у пункті 1 цієї статті, може, у тому, що її стосується, вилучити такі правопорушення із сфери застосування цієї Конвенції.
Видача не здійснюється, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення або правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням. Таке ж правило застосовується, якщо запитувана Сторона має достатньо підстав вважати, що запит про видачу правопорушника за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою переслідування або покарання особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань або що становище такої особи може бути зашкоджене з будь-якої з цих причин.
Для цілей цієї Конвенції вбивство або замах на вбивство глави держави або члена його сім'ї не вважається політичним правопорушенням.
Видача здійснюється за правопорушення, пов'язані з податками, зборами, митом та валютою, тільки якщо Договірні Сторони ухвалили таке рішення стосовно будь-якого такого правопорушення або категорії правопорушень.
Договірна Сторона має право відмовити у видачі своїх громадян.
Громадянство визначається під час ухвалення рішення стосовно видачі правопорушника.
Якщо запитувана Сторона не видає свого громадянина, вона на прохання запитуючої Сторони передає справу до своїх компетентних органів, для того щоб у разі необхідності можна було здійснити її розгляд. З цією метою документи, інформація та речові докази, які стосуються правопорушення, надсилаються безкоштовно по дипломатичних каналах. Запитуюча Сторона інформується про результати розгляду її запиту.
Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи за правопорушення, яке за її законодавством вважається вчиненим повністю або частково на її території або в місці, яке розглядається як її територія.
Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, було вчинене за межами території запитуючої Сторони, у видачі може бути відмовлено, тільки якщо законодавство запитуваної Сторони не передбачає переслідування за таку саму категорію правопорушень у випадку їх вчинення за межами території останньої Сторони або не передбачає видачі за правопорушення, у зв'язку з яким вимагається видача.
Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи, якщо компетентні органи цієї Сторони переслідують її у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача.
Видача не здійснюється, якщо компетентні органи запитуваної Сторони проголосили остаточне рішення щодо відповідної особи у зв'язку із правопорушенням (правопорушеннями), за яке вимагається видача. У видачі може бути відмовлено, якщо компетентні органи запитуваної Сторони ухвалили рішення або не порушувати, або припинити переслідування у зв'язку із таким самим правопорушенням (правопорушеннями).
Видача не здійснюється, якщо відповідна особа, згідно із законодавством запитуючої або запитуваної Сторони, не підлягає переслідуванню чи покаранню у зв'язку із закінченням строку давності.
Якщо правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством запитуючої Сторони і якщо законодавство запитуваної Сторони не передбачає смертної кари за таке саме правопорушення або вона, як правило, не виконується, у видачі може бути відмовлено, якщо запитуюча Сторона не надасть запитуваній Стороні достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде звернутий до виконання.
Запит на видачу правопорушника складається у письмовій формі і надсилається по дипломатичних каналах. Інші шляхи передачі запитів можуть бути встановлені за прямою згодою між двома або декількома Сторонами.
Запит супроводжується:
- оригіналом або завіреною копією обвинувального вироку та постанови суду або постанови про негайне затримання чи ордера на арешт або іншого розпорядження, яке має таку ж силу і видане відповідно до процедури, передбаченої законодавством запитуючої Сторони;
- викладом правопорушень, за які вимагається видача. Час і місце їх вчинення, їх юридична кваліфікація і посилання на відповідні правові положення зазначаються якнайточніше;
- копією відповідних законодавчих актів або, коли це неможливо, викладом відповідного закону і, по можливості, якнайточнішим описом відповідної особи, а також будь-якою іншою інформацією, яка може сприяти встановленню її особистості та громадянства.
Якщо інформації, надісланої запитуючою Стороною, недостатньо для ухвалення запитуваною Стороною рішення на виконання цієї Конвенції, остання Сторона запитує необхідну додаткову інформацію і може встановлювати термін її отримання.
Видана особа не може переслідуватися, засуджуватися або затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана, і її особиста свобода ні з яких інших причин не може обмежуватися, за винятком таких випадків:
- якщо Сторона, яка її видала, на це згодна. Запит про згоду надсилається разом із документами, зазначеними вище, та протоколом будь-якої заяви, зробленої виданою особою у зв'язку з відповідним правопорушенням. Згода дається, якщо правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, є таким, що тягне видачу відповідно до положень цієї Конвенції;
- якщо ця особа, маючи можливість залишити територію Сторони, якій вона була видана, не зробила цього впродовж 45 днів після її остаточного звільнення або, залишивши цю територію, знову туди повернулася.
Запитуюча Сторона може, однак, вжити будь-яких необхідних заходів для видворення цієї особи із своєї території або будь-яких заходів, необхідних згідно з її законодавством для запобігання будь-яким юридичним наслідкам закінчення строку давності, включаючи розгляд справи за відсутності обвинуваченої особи.
Якщо кваліфікація правопорушення, у зв'язку з яким пред'являється обвинувачення, змінюється в ході розгляду справи, видана особа може переслідуватися або засуджуватися, тільки коли кваліфікуючи ознаки нового складу правопорушення свідчать про те, що це правопорушення є таким, що тягне видачу.
У термінових випадках компетентні органи запитуючої Сторони можуть звертатися із запитом про тимчасовий арешт розшукуваної особи. Компетентні органи запитуваної Сторони вирішують це питання відповідно до свого законодавства.
У запиті про тимчасовий арешт зазначається, за яке правопорушення буде запитуватися видача, де і коли таке правопорушення було вчинене, а також, у міру можливості, опис зовнішності розшукуваної особи.
Запит про тимчасовий арешт надсилається компетентним органам запитуваної Сторони або дипломатичними каналами, або безпосередньо поштою, або телеграфом, або через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол), або у будь-який інший спосіб, який дозволяє мати письмове підтвердження або який визнається запитуваною Стороною. Запитуючий орган без зволікань інформується про результати розгляду його запиту.
Тимчасовий арешт може бути припинений, якщо, впродовж 18 днів після арешту, запитувана Сторона не отримує запиту про видачу правопорушника і документи, зазначені вище. У будь-якому випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати здійснення такого арешту. Можливість тимчасового звільнення у будь-який час не виключається, однак запитувана Сторона вживає будь-яких заходів, які, на її думку, необхідні для запобігання втечі розшукуваної особи. Звільнення не перешкоджає повторному арешту і видачі правопорушника у разі отримання в подальшому запиту про видачу.
Якщо видача правопорушника запитується одночасно декількома державами або за одне й те ж правопорушення, або за різні правопорушення, запитувана Сторона ухвалює своє рішення з урахуванням всіх обставин і особливо відносної серйозності та місця вчинення правопорушень, відповідних дат надходження запитів, громадянства відповідної особи та можливості подальшої видачі правопорушника іншій державі.
Запитувана Сторона інформує запитуючу Сторону дипломатичними каналами про своє рішення щодо видачі. У випадку будь-якої повної або часткової відмови наводяться її причини.
Якщо запит задовольняється, запитуюча Сторона інформується про місце і дату передачі правопорушника та про тривалість строку, впродовж якого відповідна особа утримувалась під вартою з метою її передачі.
Якщо відповідна особа не була прийнята у визначений день, вона може бути звільнена через 15 днів і у будь-якому випадку звільняється через 30 днів. Запитувана Сторона може відмовити у видачі її за те ж саме правопорушення. Якщо Сторона з незалежних від неї обставин не може передати або прийняти особу, яка підлягає видачі, вона повідомляє про це іншу Сторону. Обидві Сторони домовляються про нову дату передачі правопорушника.
Запитувана Сторона може, прийнявши рішення про задоволення запиту щодо видачі правопорушника, відстрочити передачу відповідної особи з метою розгляду її справи цієї Стороною або, якщо така особа вже засуджена, з метою відбуття нею на території цієї Сторони свого покарання за інше правопорушення, ніж те, у зв'язку з яким запитується видача. Запитувана Сторона може не відстрочувати передачу, а тимчасово передати відповідну особу запитуючій Стороні на умовах, які визначаються Сторонами за спільною згодою.
Транзитне перевезення через територію однієї з Договірних Сторін здійснюється, якщо відповідне порушення не розглядається Стороною, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, як правопорушення політичного або суто військового характеру.
Країна, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, може відмовити у транзитному перевезенні її громадянина.
У разі використання повітряного транспорту застосовуються такі положення:
- якщо посадка не запланована, запитуюча Сторона повідомляє Сторону, над територією якої має здійснюватися політ. У випадку незапланованої посадки таке повідомлення має силу запиту про тимчасовий арешт, і запитуюча Сторона подає офіційний запит про транзитне перевезення;
- якщо посадка запланована, запитуюча Сторона подає офіційний запит про транзитне перевезення.
Однак будь-яка Сторона, під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або свого документа про приєднання до цієї Конвенції, може заявити про те, що вона буде дозволяти транзитне перевезення відповідної особи тільки на деяких або на всіх умовах, на яких вона здійснює видачу правопорушників. У такому випадку може застосовуватися принцип взаємності.
Транзитне перевезення особи, яка видається, не здійснюється ні через яку територію, якщо існують підстави вважати, що життя або свобода цієї особи на такій території можуть опинитися під загрозою з причини її раси, релігії, громадянства або політичних переконань.
Процедура стосовно видачі правопорушників і тимчасового арешту регулюється виключно законодавством запитуваної Сторони.
Документи, які подаються, складаються мовою запитуючої або запитуваної Сторони. Запитувана Сторона може вимагати переклад на одну з офіційних мов Ради Європи, яку вона визначає на свій розсуд.
Витрати, що виникли на території запитуваної Сторони у зв'язку з видачею правопорушників, покриваються цією Стороною. Витрати, що виникли у зв'язку із транзитним перевезенням через територію Сторони, у якої запитується дозвіл на транзитне перевезення, покриваються запитуючою Стороною.
У випадку видачі правопорушників з території, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної Сторони, витрати, пов'язані з подорожуванням між цією територією і територією метрополії запитуючої Сторони, покриваються останньою. Таке ж саме правило застосовується до витрат, пов'язаних з подорожуванням між територією, яка знаходиться за межами території метрополії запитуваної Сторони, і територією метрополії цієї Сторони.
Відповідно до ст. 28 Конвенції у тих випадках, коли між двома або декількома Договірними Сторонами видача правопорушників здійснюється на основі однакового законодавства, Сторони можуть вільно регулювати свої взаємні відносини стосовно видачі правопорушників виключно згідно з такою системою, незважаючи на положення цієї Конвенції. Такий самий принцип застосовується між двома або декількома Договірними Сторонами, в кожній з яких чинне законодавство передбачає виконання на її території ордерів на арешт, виданих на території іншої Сторони або інших Сторін.
2. Передача кримінального провадження
Відповідно до Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972р. будь-яка Договірна Держава має повноваження переслідувати у судовому порядку згідно із своїм законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави. Такі повноваження можуть здійснюватися лише за клопотанням про порушення кримінального переслідування, що подається іншою Договірною Державою.
Будь-яка Договірна Держава, що згідно із своїм власним законодавством має повноваження переслідувати за вчинення злочину, може відмовитися або утримуватися від кримінального переслідування підозрюваної особи, яка вже притягнута або буде притягнута до відповідальності іншою Договірною Державою за вчинення того ж злочину. Рішення про відмову або утримання від кримінального переслідування є тимчасовим до тих пір, поки остаточне рішення не буде прийняте в іншій Договірній Державі.
Запитувана держава припиняє провадження, що порушене за клопотанням іншої Договірної Держави, якщо право покарання припиняє існувати згідно із законодавством запитуючої держави з будь-якої причини крім строку давності.
Якщо особа підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого законодавством договірної Держави, ця держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування у випадках та на умовах, передбачених Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах. Якщо відповідно до положень цієї Конвенції Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування, то компетентні органи першої держави повинні брати таку можливість до уваги.
Кримінальне переслідування може порушуватися у запитуваній державі тоді, коли злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, становив би злочин у разі вчинення на її території і коли за таких обставин злочинцю може бути призначена міра покарання також згідно із власним законодавством.
Якщо злочин було вчинено особою, яка знаходиться на державній службі, або проти особи, установи чи майна, що має публічний статус в запитуючій державі, він вважається в запитуваній державі як такий, що був вчинений в цій державі особою, яка знаходиться на державній службі, або проти такої особи, установи чи майна, відповідно до того, проти кого він був дійсно вчинений.
Договірна Держава може звернутися до іншої Договірної Держави із клопотанням про порушення кримінального переслідування в одному або декількох таких випадках:
- якщо підозрювана особа має постійне помешкання в запитуваній державі;
- якщо підозрювана особа є громадянином запитуваної держави або якщо ця держава є країною його походження;
- якщо підозрювана особа відбуває або має відбувати в запитуваній державі покарання, яке передбачає позбавлення волі;
- якщо в запитуваній державі за той же самий злочин або за інші злочини проти підозрюваної особи порушено кримінальне переслідування;
- якщо вона вважає, що передача провадження виправдана інтересами встановлення істини, і зокрема, що найбільш суттєві докази знаходяться в запитуваній державі;
- якщо вона вважає, що виконання в запитуваній державі вироку, у разі винесення такого, може збільшити можливість соціальної реабілітації засудженого;
- якщо вона вважає, що присутність на судовому засіданні підозрюваної особи не може бути забезпечена в запитуючій державі, в той час як її присутність на судовому засіданні може бути забезпечена в запитуваній державі;
- якщо вона вважає, що вона не може сама виконати вирок, у разі винесення такого, навіть з використанням екстрадиції, в той час як запитувана держава спроможна це зробити.
Якщо підозрювана особа була остаточно засуджена в Договірній Державі, ця держава може звернутися із клопотанням про передачу провадження у справі лише тоді, коли вона сама не може виконати вирок, навіть з використанням екстрадиції, і якщо інша Договірна Держава не визнає принцип виконання вироку, постановленого іноземною державою, або відмовляється виконати такий вирок.
Компетентні органи запитуваної держави розглядають клопотання про порушення кримінального переслідування, визначають у відповідності до їх власного законодавства, яких дій слід вжити щодо такого клопотання.
Коли законодавством запитуваної держави передбачається, що покарання за злочин здійснюється адміністративним органом, така держава, у якомога стислі строки, інформує про це запитуючу державу.
Будь-яка Договірна Сторона під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання або в будь-який інший час після цього може визначити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, умови, за яких її внутрішнє законодавство дозволяє адміністративним органам здійснювати покарання за певні злочини.
Запитувана держава не вживає дій щодо клопотання:
- якщо клопотання не відповідає вимогам Конвенції;
- якщо особу вже було притягнуто до відповідальності за той самий злочин;
- якщо на час подання клопотання вже витекли строки притягнення до кримінальної відповідальності згідно із законодавством запитуючої держави.
Запитувана держава не може відмовити у прийнятті клопотання повністю або частково, інакше як в одному або декількох таких випадках:
- якщо вона вважає, що підстави, на яких грунтується клопотання, не підтверджуються;
- якщо підозрювана особа не має постійного помешкання в запитуваній державі;
- якщо підозрювана особа не є громадянином запитуваної держави і не мала постійного помешкання на території цієї держави на момент вчинення злочину;
- якщо вона вважає, що злочин, щодо якого заявляється клопотання про порушення кримінального переслідування, має політичний характер або якщо йдеться про злочин суто військовий або податковий;
- якщо вона вважає, що існують серйозні підстави зробити висновок про те, що клопотання про порушення кримінального переслідування мотивоване расовими, релігійними, національними міркуваннями або політичними поглядами;
- якщо її власне законодавство вже застосовується до злочину і якщо на момент отримання клопотання витекли строки давності відповідно до її законодавства;
- якщо злочин був вчинений за межами території запитуючої держави;
- якщо кримінальне переслідування може суперечити міжнародним зобов'язанням запитуваної держави;
- якщо кримінальне переслідування може суперечити основоположним принципам правової системи запитуваної держави;
- якщо запитуюча держава порушила процедуру, передбачену цією Конвенцією.
Запитувана держава відкликає свою згоду на прийняття клопотання, якщо після згоди виявляється підстава для відмови у вжитті дій щодо клопотання.
Запитувана держава може відкликати свою згоду на прийняття клопотання:
- якщо виявляється, що присутність підозрюваної особи не може бути забезпечена на судовому засіданні у цій державі або якщо вирок, який може бути постановлений, не може бути виконаний у цій державі;
- якщо одна з підстав відмови виявляється до передачі справи до суду;
- в інших випадках, якщо запитуюча держава на це не згодна.
Всі клопотання робляться в письмовій формі. Вони, а також всі повідомлення, які необхідні для застосування цієї Конвенції, надсилаються або міністерством юстиції запитуючої держави до міністерства юстиції запитуваної держави, або, за окремою взаємною домовленістю, безпосередньо органами запитуючої держави до органів запитуваної держави; відповіді надсилаються у такий же спосіб. У термінових випадках клопотання і повідомлення можуть надсилатися через Міжнародну організацію кримінальної поліції (Інтерпол).
Будь-яка Договірна Держава може повідомити, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, про свій намір застосувати у тому, що її стосується, правила передачі.
Якщо одна Договірна Держава вважає, що інформація, надіслана іншою Договірною Державою, недостатня для застосування нею цієї Конвенції, вона запитує додаткову інформацію. Вона може встановлювати термін отримання такої інформації.
Клопотання про порушення кримінального переслідування супроводжується оригіналом або засвідченою копією кримінальної справи, а також іншими необхідними документами. Однак, якщо підозрювана особа утримується під вартою, а запитуюча держава не може подати ці документи разом із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вони можуть бути надіслані пізніше.
Запитуюча держава письмово інформує також запитувану державу про всі процесуальні дії та про всі заходи стосовно провадження, які здійснено в запитуючій державі після передачі клопотання. Таке повідомлення супроводжується будь-якими необхідними документами.
Запитувана держава негайно інформує запитуючу державу про своє рішення щодо клопотання про порушення кримінального переслідування. Запитувана держава також інформує запитуючу державу про припинення провадження або про рішення, яке винесено по завершенні судового розгляду. Засвідчена копія будь-якого письмового рішення надсилається запитуючій державі.
Якщо повноваження запитуваної держави грунтуються виключно на клопотанні про порушення кримінального переслідування, ця держава інформує підозрювану особу про отримання такого клопотання для того щоб така особа могла подати свої аргументи до прийняття цією державою рішення стосовно клопотання.
Будь-яка Договірна Держава під час підписання або здачі на зберігання своєї ратифікаційної грамоти або документа про прийняття чи приєднання може, шляхом перепровадження заяви на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, залишити за собою право вимагати, щоб ці документи, супроводжувалися перекладом. Інші Договірні Держави надсилають переклади або національною мовою отримуючої держави, або однією з офіційних мов Ради Європи, яку визначить отримуюча держава. Однак визначення мови не є обов'язковим. Інші Договірні Держави можуть застосовувати принцип взаємності.
Якщо держава звертається із клопотанням про порушення кримінального переслідування, вона не може продовжувати переслідувати підозрювану особу за злочин, у зв'язку з яким було заявлене клопотання про порушення кримінального переслідування, або виконувати рішення, яке вона постановила раніше щодо підозрюваної особи за цей злочин. До отримання рішення запитуваної держави щодо клопотання про порушення кримінального переслідування запитуюча держава однак зберігає за собою право здійснювати всі дії стосовно кримінального переслідування, за винятком притягнення до судової відповідальності або, у відповідних випадках, прийняття компетентним адміністративним органом рішення у справі.
Право здійснення переслідування і примусового виконання поновлюється за запитуючою державою:
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не вживати дій щодо клопотання;
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відмовити у прийнятті клопотання;
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення відкликати свою згоду на прийняття клопотання;
- якщо запитувана держава інформує її про своє рішення не порушувати провадження або припинити його;
- якщо вона відкликає своє клопотання до того, як запитувана держава проінформує її про своє рішення вжити дій щодо клопотання.
Клопотання про порушення кримінального переслідування, продовжує в запитуючій державі строки притягнення до відповідальності на 6 місяців.
Якщо кримінальне переслідування підлягає оскарженню в обох державах, скарга, яку подано в запитуючій державі, має таку ж юридичну силу, як і скарга, подана в запитуваній державі. Якщо оскарження необхідне лише в запитуваній державі, ця держава може здійснювати кримінальне переслідування, навіть за відсутності скарги, якщо особа, яка має право подавати її, не заявила про своє заперечення впродовж одного місяця від дати отримання нею повідомлення компетентного органу про те, що вона має право на заперечення.
В запитуваній державі щодо злочину застосовується міра покарання, передбачена законодавством цієї держави, якщо законодавство не встановлює іншого. Якщо повноваження запитуваної держави грунтуються виключно на клопотанні, міра покарання, призначена в цій державі, не може бути більш суворою, ніж міра покарання, передбачена законодавством запитуючої держави.
Будь-яка дія, метою якої є порушення кримінального переслідування і яка здійснена в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуючій державі відповідно до її законодавства і правил, має таку ж юридичну силу в запитуваній державі, тобто розглядається як така, що здійснена органами цієї держави, за умови, що таке ототожнення не дає такій дії більшої доказової сили, ніж в запитуючій державі.
Будь-яка дія, яка перериває строки давності і яка належним чином здійснена в запитуючій державі, має однакові наслідки в запитуваній державі і навпаки.
Коли запитуюча держава оголошує про свій намір подати клопотання про порушення кримінального переслідування і якщо повноваження запитуваної держави грунтуються виключно на такому клопотанні, запитувана держава може на прохання запитуючої держави і згідно з цією Конвенцією вдатися до тимчасового арешту підозрюваної особи: якщо законодавство запитуваної держави дозволяє утримання під вартою за вчинений злочин; і якщо існують підстави вважати, що підозрювана особа зникне або сприятиме знищенню доказів.
У проханні про тимчасовий арешт вказується наявність ордеру на арешт або іншого документа такої ж сили, що був виданий у відповідності до процедури, передбаченої законодавством запитуючої держави; в ньому також вказується злочин, за який вимагається кримінальне переслідування, дата і місце його вчинення, і воно повинно містити якомога детальніші відомості про
підозрювану особу. Прохання також повинно містити стислий виклад обставин справи. Запитуюча держава без зволікань інформується про результат розгляду її прохання.
Після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування запитувана держава має право вживати всіх тимчасових заходів, у тому числі утримання підозрюваної особи під вартою і накладення арешту на майно, яких можна було б вжити за її власним законодавством, якби злочин, за який вимагається кримінальне переслідування, був вчинений на її території.
Особа, що утримується під вартою, повинна бути звільнена за будь-яких обставин, якщо вона була тимчасово заарештована, а запитувана держава не отримала клопотання про порушення кримінального переслідування впродовж 18 днів від дати арешту.
Особа, що утримується під вартою, повинна бути звільнена за будь-яких обставин, якщо документи, які повинні додаватися до клопотання про порушення кримінального переслідування, не були отримані запитуваною державою впродовж 15 днів після отримання клопотання про порушення кримінального переслідування. Термін утримання під вартою ні за яких обставин не повинен перевищувати 40 днів.
Будь-яка Договірна Держава, якій до порушення кримінального переслідування або в ході кримінального переслідування за злочин, який, на її думку, не має політичного або суто військового характеру, стає відомо про кримінальне переслідування в іншій Договірній Державі тієї ж особи і за той же злочин, розглядає можливість або відмови від розпочатого у себе переслідування, або його зупинення, або передачі до провадження іншій державі.
Якщо вона вважає за доцільне за існуючих обставин не відмовлятися від кримінального переслідування, яке вона здійснює у себе, або не зупиняти його, вона повідомляє про це іншу державу своєчасно і в усякому випадку до постанови рішення по суті справи.
У такому випадку зацікавлені держави намагаються, наскільки це можливо, визначити яка з них буде продовжувати здійснення кримінального переслідування. Під час цієї процедури консультацій зацікавлені держави відкладають постанову рішення по суті справи, не будучи при цьому зобов'язаними, однак, продовжувати цю відстрочку більш ніж на 30 днів від дати перепровадження повідомлення.
Вказані вище положення не є обов'язковими для держави, яка перепроваджує або якій перепроваджується повідомлення, якщо основне судове засідання у справі було в ній оголошене відкритим у присутності обвинуваченої особи до перепровадження повідомлення.
В інтересах встановлення істини і застосування відповідної міри покарання зацікавлені держави розглядають питання про те, чи доцільно, щоб кримінальне переслідування здійснювалось лише однією з них і, в разі позитивного рішення, намагаються визначити, яка з них буде здійснювати переслідування, якщо:
- декілька злочинів, що суттєво відрізняються і що передбачені кримінальним законодавством кожної з цих держав, ставляться в провину або одній особі, або декільком особам, що діяли спільно;
- один злочин, що передбачений кримінальним законодавством кожної з цих держав, ставиться в провину декільком особам, що діяли спільно.
Всі рішення, прийняті у відповідності по пункту 1 статті 31 і статті 32, спричиняють, між зацікавленими державами, всі наслідки передачі кримінального провадження, передбаченої цією Конвенцією. Держава, яка відмовляється здійснювати кримінальне переслідування, вважається такою, що передала це провадження іншій державі.
Особа, у кримінальній справі якої було постановлене остаточне і примусове судове рішення, не може за те ж саме діяння бути притягнутою до відповідальності або засудженою, або примушеною зазнавати будь-яку міру покарання в іншій Договірній Державі:
- якщо вона була виправдана;
- якщо призначена міра покарання:
- відбута повністю, або відбувається; або
- скасована повністю, або у тому, що стосується невиконаної її частини, через помилування чи амністію; або
- не може виконуватись надалі через те, що вийшов строк давності;
- якщо суд визнав особу винною, але без призначення міри покарання.
Однак Договірна Держава не зобов'язана, якщо вона сама не клопотала про порушення кримінального переслідування, визнавати принцип ne bis in idem, якщо діяння, яке лежить в основі судового рішення, було спрямоване проти особи або установи, або будь-якого майна, що має публічний статус в цій державі, або якщо особа, щодо якої було поставлене судове рішення, сама мала публічний статус в цій державі.
Крім того, Договірна Держава, в якій діяння було вчинене або вважається таким згідно із законодавством цієї держави, не зобов'язана визнавати принцип ne bis in idem, якщо вона сама не клопотала про порушення кримінального переслідування.
Якщо нове кримінальне переслідування порушене проти особи, засудженої за той самий злочин в іншій Договірній Державі, будь-який період позбавлення волі, відбутий у зв'язку з виконанням вироку, вираховується з міри покарання, яка може бути призначена.
Список використаної літератури:
1. Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах від 20.04.1959р.
2. Конвенція СНД про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993р.
3. Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13.12.1957р.
4. Додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 15.10.1975р.
5. Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про видачу правопорушників від 17.03.1978р.
6. Конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983р.
7. Додатковий протокол до європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах від 17.03.1978р.
8. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972р.
9. М.О. Баймуратов. Міжнародне право. Підручник. «Одісей», Харків – 2002р.
10. С. Кравчук. Міжнародна правова допомога в кримінальних справах. Право України № 12/1999р., стор. 59-61
11. В.М. Філатов, С.А. Солоткий. Застосування норм міжнародних договорів і рішень Європейського суду з прав людини у кримінальному судочинстві. Вісник верховного Суду України № 7/2004, стор. 32-38