Курсовая работа: Україна та міжнародні економічні організації

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Кафедра: Світового господарства і міжнародної економічної інтеграції

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни: «Міжнародна економіка»

тема: Україна та міжнародні економічні організації

Виконавець:

Студентка БДМЕ 3-1

Тарасенко І.В.

Керівник:

Кандидат ек. наук, проф. кафедри

Костюк Т.Й.

Київ – 2007

Зміст

Вступ

І. Сутність та необхідність міжнародних економічних організацій (МЕО).

1.1. Основні причини виникнення МЕО.

1.2. Сутність МЕО і класифікація.

ІІ. Співпраця України з МЕО

2.1. Основні напрямки співпраці України з МЕО.

2.2. Україна і валютно-фінансові організації.

2.3. Взаємодія України з торговими організаціями.

ІІІ. Україна та СОТ

3.1. Історія сворення СОТ.

3.2. Поточний стан відносин.

3.3. Переваги участі в СОТ та економічні наслідки.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Щоб чітко уявляти собі діяльність міжнародних економічних організацій та можливі зв’язки з Україною, необхідно знати загальну характеристику цих організацій на основі відповідної класифікації.

Міжнародною всесвітньою організацією, в якій представлені органи обох організаційно-економічних підструктур світового господарства, є Генеральна Асамблея (ГА) ООН з її Комітетом з економічних і фінансових питань, яка об’єднує всі 186 країн – учасниць організації, а також Економічна і Соціальна Рада (ЕКОСОР) ООН, що формується з 54 учасниць на виборній основі з числа членів ООН. З діяльністю ГА та ЕКОСОР пов’язане функціонування спеціалізованих економічних установ ООН. Рішення ГА зі світових питань мають характер рекомендацій, тобто не є юридично обов’язковими для держав-членів. Обов’язковими до виконання всіма членами ООН є рішення Ради Безпеки (РБ).

Важливою міжнародною установою, що також поєднує у своїй діяльності обидві організаційно-економічні підструктури світового господарства, є Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яка складається з 29 країн. ОЕСР має офіційні відносини з багатьма МЕО функціонального та регіонального характеру. Її діяльність охоплює практично всі сторони економічної політики.

Особливе місце серед міжнародних організаційно-економічних структур займають щорічні наради керівників сімки провідних держав розвиненої ринкової економіки, так званої «великої сімки», на яких вирішується питання регулювання світогосподарських  зв’язків. Останнім часом до цих нарад з окремих питань все частіше залучаються і керівники інших країн. Нині розвивається механізм сталої діяльності країн «великої сімки», до якого на більш-менш постійній основі залучена і Росія.

Україна є членом – засновницею ООН, вона остійний член Комітету з економічних і фінансових питань. Надзвичайно важливою проблемою для України, що торує шлях до світового ринку, є встановлення постійних відносин з ОЕСР. Стосунки з «великою сімкою» мають для нашої країни особливе значення у світлі фінансування проекту закриття ЧАЕС.

І. Сутність та необхідність міжнародних економічних організацій (МЕО).

1.1. Основні причини виникнення МЕО.

Міжнародні організації – це об'єднання держав, установ, фізичних осіб, що спільно реалізують програму або мету на основі певних правил і процедур, і діяльність, яких виходить за національні кордони.

Утворення міжнародних організацій є об’єктивним наслідком процесу розвитку світового суспільства. Серед чинників, що ведуть до їх виникнення, головують:

1.   Міжнародний поділ праці.

2.   Міжнародна економічна інтеграція.

3.   Політичні стосунки між країнами.

4.   Глобалізація міжнародних відносин.

Міжнародний поділ праці обумовлює спеціалізацію країн на виробництві певних товарів та послуг, обмін продуктами, а також неминуче призводить до міжнародного кооперування. Зростання міжнародних потоків товарів, послуг, чинників виробництва, що особливо стало відчутним з середини ХІХ ст., викликає потребу в регуляторах, які б запобігли тенденції перетворення цього процесу на хаотичне явище і водночас підсилили б його темпи .В ХХ сторіччі процес міжнародного поділу праці суттєво поглиблюється, що пов’язано з науково-технічною революцією.   

Міжнародний поділ праці супроводжується економічною інтеграцією.

Економічна інтеграція – це процес економічної взаємодії країн, що призводить до зближення господарських механізмів, набуває форми міжнародних угод і регулюється міжнародними органами. Внутрішньою суттю інтеграції є процес формування спільного світогосподарського простору, сфери підприємництва, що виходить за національні кордони, і в межах якої діють єдині економічні, технологічні, правові, соціально-культурні вимоги до суб’єктів виробничої та комерційної діяльності. Інтеграційні процеси охоплюють, перш за все, країни досить високого рівня розвитку, які мають розвинені взаємні економічні стосунки. На кожній стадії розвитку інтеграції настає момент, коли «природна течія» процесу починає гальмуватись через невдосконаленість організаційних форм інтеграції або навіть їх відсутність. Відбувається це з таких причин: чисельне зростання й ускладнення міжнародних зв’язків, які не завжди узгоджуються в масштабі світового господарства; неузгодженість зовнішньоекономічної політики держав, які піклуються про свої власні інтереси. За таких обставин виявляється потреба в організаціях, які б розробляли «правила гри» для суб’єктів міжнародних відносин, відповідні для кожного ступеню розвитку інтеграції. Дотримання державами певних норм і принципів міжнародної діяльності, які встановлюються на рівні міжнародних організацій, сприяє розв’язанню протиріч, що стають на перешкоді інтеграції, і надає новий імпульс її розвитку. Кожному ступеню розвитку інтеграції відповідає своя форма міжнародної організації. Так, на регіональному рівні, найпростіша форма організації – зона преференційної торгівлі; вона складається на початку стадії інтеграції. Найвищій стадії інтеграції, яка є на сьогодні, відповідає економічний союз.

Неабияку роль у формуванні системи міжнародних організацій відіграє політичний чинник. Вирішення багатьох політичних проблем протягом історії людства державні діячі намагалися здійснити утворення союзів держав, блоків, пактів. Рада економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка проголошувала основною метою економічну інтеграцію соціалістичних країн, все ж таки залишалася політичною організацією, оскільки інтеграційні процеси гальмувались неринковим характером економічних відносин в рамках соціалістичної системи.

Водночас історія знає багато прикладів, коли політичні й економічні цілі збігалися. В наш час йде перетворення суто економічного об’єднання західних держав («Спільний ринок») в організацію, де політичні функції набувають все більшого значення, -- Європейський Союз.

Серед чинників формування й розвитку системи міжнародних організацій останнім часом дедалі більшого значення набувають глобальні проблеми сучасності. Це такі проблеми, які охоплюють увесь світ або значну його частину і не можуть бути вирішені кожною країною поодинці. До них відносяться: проблема обмеженості природних ресурсів; екологічна проблема; демографічна проблема; проблема роззброєння; продовольча проблема.

Означені вище фактори діють у сукупності, взаємодії, підсилюючи один одного, і спонукають світове співтовариство до узгодженої співпраці. Найголовнішою, узагальнюючою умовою утворення міжнародних організацій є інтернаціоналізація світової економіки і виникнення світового господарства. Світове господарство можна визначити як сукупність національних економік країн світу, пов’язаних між собою мобільним фактором виробництва. На його основі формується міжнародна економіка, поглиблюються міжнародні економічні відносини.

Інтернаціоналізація світової економіки – це сукупність міжнародних відносин, що базуються на інтернаціоналізації виробництва, яке утворюється внаслідок міжнародного усуспільнення виробництва в процесі міжнародного поділу праці. Отже, інтернаціоналізація світової економіки супроводжується і політичними актами, серед яких утворення міжнародних організацій посідає чільне місце.

1.2. Функції МЕО і класифікація.

На початку ХХІ сторіччя кількість міжнародних організацій вже вимірюється тисячами. Вони дуже різноманітні за складом учасників, цілями, функціями, місцем в інституційному середовищі міжнародного бізнесу та впливом на міжнародні відносини. Типологія міжнародних організацій відображає такі аспекти, за якими аналізується суть і діяльність організацій. Тобто, існують певні критерії визначення типу організації в залежності від того, в якому аспекті ми маємо намір її розглядати.

Основними критеріями типології міжнародних організацій є:

·          членство суб’єктів міжнародних відносин і юридичний статус організації;

·          географічне поширення;

·           функціональна спрямованість;

·          характер діяльності.

За складом членів і юридичним статусом організації поділяються на міждержавні  і неурядові.

Міждержавні організації утворюються на основі офіційних урядових угод між країнами. Якщо угода укладається тільки між двома державами, то такі державні угоди називаються двосторонніми. Представник країни в організації відстоює не свою власну точку зору, а узгоджену на відповідному рівні позицію свого уряду.

Неурядові організації утворюються на основі індивідуального або колективного членства суб’єктів, які не є офіційними представниками своїх урядів. Члени неурядових організацій мають значно більше свободи в своїх діях, вони можуть висловлювати свою особисту думку, не зважаючи на позицію свого уряду. Неурядові  міжнародні організації мають досить сильний вплив на міжнародні відносини.

За географічним поширенням міжнародні організації поділяються на глобальні та регіональні. Глобальні організації об’єднують країни або інші суб’єкти не залежно від того, де, в якій частині світу вони знаходяться (МВФ, СТО, ОЕССР та інші).

Регіональні міжнародні організації об’єднують країни, розташовані в якомусь певному регіоні, як правило, компактно, в територіальній близькості (ЄС, НАФТА, АСЕАН, та інші).

За функціональною спрямованістю організації поділяються на організації загальної компетенції і спеціальної компетенції.

Організації загальної компетенції в своїй діяльності охоплюють широке коло проблем і напрямків.

До організації спеціальної компетенції відносяться міжнародні організації, в яких одна з функцій є головною, пануючою, а решта (якщо вони є) -- допоміжні. Найчастіше це відноситься до організацій в сфері виробництва і торгівлі, що утворилися для ефективної реалізації товару – наприклад, ОПЕК.

За характером діяльності міжнародні організації поділяються на універсальні, політичні, економічні, гуманітарні, культурно-просвітницькі, оборонні та інші.

Універсальною міжнародною організацією є ООН, яка виконує функцію регулювання й нагляду в найважливіших сферах людської діяльності.

Політичні організації сполучають країни, для яких політична мета об'єднання має визначальний характер.

За умовами участі в членстві міжнародні організації поділяються на відкриті й закриті. До відкритих може увійти кожна держава, яка поділяє принципи й статут організації. До закритих організацій приймають нових членів тільки по запрошенню засновників організації.

В системі міжнародних організацій велика частина належить економічним організаціям. Розвиток міжнародних відносин, поглиблення міжнародного поділу праці, міжнародна економічна інтеграція призводять до того, що вплив економічних стосунків стає дедалі вагомішим на інші сфери міжнародного співробітництва.

Міжнародні економічні організації поділяються, в свою чергу, на загальноекономічні і спеціалізовані. Загальноекономічні відають широким спектром економічних проблем. До них відносяться ОЕСР, ЄС, СНД, НАФТА, АСЕАН та інші. Спеціалізовані економічні організації зосереджують увагу на більш вузькому колі проблем; проте багатьом з них належить суттєва роль у міжнародній економіці. До цього типу організацій належить Світовий банк, МВФ, Світова торговельна організація, Міжнародна торговельна палата та інші.

Економічні організації що утворилися внаслідок регіональних інтеграційних процесів,  поділяються  також за ступенем інтеграції. Основні рівні регіональної економічної інтеграції такі: зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний і валютний союз, політичний союз.

Зона преференційної торгівлі – початковий щабель інтеграції. На цьому етапі держави, що входять в зону, лібералізують між собою торгівлю лише обмеженою кількістю товарів, надають одна одній деякі пільги.

Зона вільної торгівлі відрізняється тим, що держави учасниці усувають існуючі між ними торговельні бар’єри, мито відміняється на більшість товарів. Але відносно третіх держав, що не входять в зону, кожний член проводить самостійно митну політику. До цього рівня відносяться Європейська асоціація вільної торгівлі, НАФТА, АСЕАН та інші.

Митний союз передбачає усунення митних тарифів в торгівлі між учасниками, а також формування спільної митної політики щодо третіх країн; це означає, що всі члени союзу встановлюють однаковий рівень тарифів в торгівлі з іншими державами.

Спільний ринок – це вже високий рівень інтеграції. Не тільки товари просуваються без перешкод крізь кордони; знято бар’єри для руху робочої сили, послуг, капіталів. Швидко розвиваються і поглиблюються інтеграційні зв’язки, здійснюється спільна, узгоджена економічна політика. Цей тип інтеграції був притаманний Європейському економічному співробітництву (ЄЕС) в 1969-1992 рр. Саме ця організація отримала неофіційну назву «Спільний ринок». Слід зауважити, що в повній мірі цього щаблю інтеграції поки що не досягла жодна інша міжнародна організація.

Економічний союз завершує структурну побудову економіки організації як єдиного інтегрального об'єднання. На цьому етапі здійснюється єдина валютна політика, запроваджується спільна валюта, єдиний емісійний центральний банк. На цьому етапі знаходиться Європейський Союз з 1992р. (після укладання Маастрихтської угоди). Логічним завершенням повної економічної інтеграції має стати політичний союз, на порозі якого стоїть ЄС, і який вже частково реалізується.

Виходячи з цілей та компетенції організації визначаються її функції. Функціями міжнародної організації вважається зовнішній прояв її діяльності по виконанню своїх завдань. Організація може виконувати свої функції в межах визначеної компетенції. Функції поділяються на головну, регулюючі, координуючі, контролюючі й оперативні.

Головна функція полягає у визначенні відповідності інтересів учасників організації її цілям. Вона тісно пов’язана із змістом компетенції організації. Ось, приклад, як формується головна функція Міжнародної торговельної палати (МТП) – «привернути увагу держав до проблем бізнесу».

Регулюючі функції полягають у розробці стандартів поведінки членів організації, методів і форм досягнення цілей, а також в регулюванні відносин з іншими суб’єктами міжнародного права.

Суть координуючої функції полягає в узгодженні інтересів і дій учасників організації. Це особливо важливо для організації універсального характеру, з широкими сферами діяльності, великою кількістю членів й різноманітністю цілей.

Оперативні функції полягають у виконанні конкретної роботи організації відповідно з її цілями й компетенцією.

Контролюючі функції полягають у спостереженні за виконанням рішень організації, а також за розвитком ситуації  в сфері її діяльності.

Розглянемо різновиди функцій на прикладі МВФ. Ось його функціональна структура:

1.     Підтримка загальної системи розрахунків.

2.     Спостереження за станом міжнародної валютної системи.

3.     Сприяння стабільності обмінних курсів валют й упорядкування валютних відносин.

4.     Надання короткострокових й середньострокових кредитів.

5.     Поповнення валютних резервів країн-членів шляхом розподілу спеціальних прав запозичення.

6.     Надання консультацій.

Серед цих функцій перша – головна, друга – контролююча, третя – регулююча, решта – оперативні.

ІІ. Співпраця України з МЕО.

2.1. Основні напрямки співпраці України з МЕО.

До функціональної підструктури світового господарства належать: по-перше, спеціалізовані економічні об'єднання ООН із загальнофункціональних та галузевих напрямків, які складають найбільшу групу МЕО; по-друге, міждержавні галузеві організації; по-третє, міжнародні галузеві організації підприємців та, нарешті, по-четверте, міжнародні кооперативні організації.

До першої групи МЕО з функціональної підсистеми світового господарства належить ядро організацій, діяльність яких докорінно впливає на розвиток системи світової економіки в цілому, та на всі її соціально-економічні підсистеми, зокрема підсистеми країн розвиненої ринкової економіки, підсистеми країн ринкової економіки, що розвивається, і підсистеми країн, які переходять до ринкової економіки, а також на трансформацію господарської системи в Україні та її входження до світового економічного простору. Перш за все, звернемо увагу на такі міжнародні валютно-фінансові організації, як Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світового банку (СБ); загальнофункціональні організації – Міжнародна організація праці (МОП), програма розвитку ООН (ПРООН), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) та багато інших. До складу певної частини (що все більше зростає відповідно до фінансових можливостей – членські внески, оплата представництва тощо) спеціалізованих економічних об’єднань ООН входить і суверенна Україна, зокрема до МВФ,СБ, МАГАТЕ та ін.

Природно, що особливе місце у фінансово-кредитній діяльності МЕО, що належать до спеціалізованих організацій ООН, належить і МВФ та СБ. Україна стала членом цих організацій після набуття державної незалежності.

Основними завданнями МВФ є регулювання валютних відносин між державами-членами та надання їм короткострокових кредитних ресурсів при валютних труднощах, пов’язаних з тимчасовою неврівноваженістю платіжних балансів. У своїй діяльності МВФ дотримується жорсткої фінансової політики.

До групи СБ входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародне агентство гарантій інвестицій (МАГІ), Міжнародний суд (МС).На частку СБ припадає 2/3 річної суми асигнувань усіх міждержавних організацій. Оскільки банк отримує більшу частину коштів для позик на ринку приватного капіталу, то це визначає високу вартість його позик.

Головне завдання МБРР полягає в стимулюванні приватних іноземних інвестицій, а також у сприянні міжнародній торгівлі й підтримці платіжних балансів. Основним видом діяльності МБРР є надання довгострокових кредитів. Фінансування надається під конкретні проекти. Особливою умовою для кредитування країн з перехідною економікою, зокрема України, є прискорення ринкової трансформації загалом і приватизації і першу чергу.

МАР було створено для надання кредитів на менш обтяжливих умовах ніж МБРР. МФК діє як спеціалізована міждержавна установа з метою стимулювання експорту приватного капіталу і заохочення приватного підприємництва. Позики надаються безпосередньо прибутковим приватним фірмам. Для страхування іноземних інвестицій у групі СБ утворено МАГІ, а для розв’язання інвестиційних суперечок – МС.

Важливою тенденцією розвитку МВФ та СБ стало посилення координації їхньої діяльності та розширення взаємодії між собою, а також з іншими міжнародними інститутами, урядами та приватним сектором.

Дослідження міжнародних валютно-фінансових організацій свідчать, що за їхньою допомогою країни з розвиненою ринковою економікою створюють цілісний ринковий простір для підприємництва в усій світовій економіці. Загалом дані країни при цьому намагаються задовольнити свій інтерес. Але в сучасному взаємопов’язаному в усіх своїх частинах світу неможливо досягти задоволення інтересів певних груп країн, не беручи інтереси інших.

Важливою загальнофункціональною МЕО є МОП як спеціалізована установа ООН. Україна – член МОП з 1954р. Участь України у цій організації має бути спрямована на створення нових виробничих відносин ринкового типу.

Серед загальнофункціональних установ ООН звернемо особливу увагу на ПРООН, що є основним каналом надання багатосторонньої технічної та доінвестиційної допомоги. Україна як член цієї організації і нині розширює свою участь у ній.

Серед численних галузевих МЕО, що є спеціалізованими установами ООН, слід звернути увагу на ЮНІДО, ФАО, МАГАТЕ, до складу першої і третьої з яких входить Україна. Діяльність усіх цих організацій має велике значення для нашої країни. Так, мета ЮНІДО – заохочувати промисловий розвиток та структурну трансформацію економіки. Все більшого масштабу набуває розвиток відносин з ЮНІДО відібрані проекти українських фірм.

Спілкуючись з розглянутою групою МЕО, Україна може мати двосторонній зв'язок і одержувати підтримку (особливо фінансову та в галузі розбудови ринкових відносин), надавати її іншим (перш за все, науково-технічну у вигляді консалтингу, інжинірингу тощо) з метою розвитку національної економіки як складової світового господарства. Для вивіреної діяльності в МЕО треба мати свої спеціально розроблені для цього загальні та спеціальні моделі.

До другої групи функціональних МЕО належать міждержавні галузеві організації поза безпосередніми рамками ООН. Серед них найбільш визначною та пріоритетною для України є Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), яка отримала назву Світової організації торгівлі (СОТ) і тепер називається ГАТТ/СОТ. Ця організація ставить за мету поступове усунення різноманітних форм дискримінації в торгівлі, її лібералізацію. В її діяльності особливе місце займають не тільки суто торговельні справи, а й проблеми загального розвитку економіки.

Нині членами ГАТТ/СОТ є понад 120 країн світу, частка яких у світовій торгівлі – 90%. Серед членів ГАТТ/СОТ вже є значна кількість країн колишньої командно-адміністративної системи. Але Україна, наблизившись до вступу в організацію, не в змозі здійснити його. Формальна причина – обвинувачення в демпінгу.

До групи МЕО належать і багато інших організацій (всього близько 120), діяльність яких побудована на суто функціональних та функціонально-регіональних принципах. Найчисленнішими і  найбільш вагомими за своїм значенням у світовій економіці є міждержавні організації з фінансів та кредиту, що входять до даної групи, -- понад 30. Для України особливе значення має створений у квітні 1991р. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), що зайняв вагоме місце у міжнародних валютно-фінансових організаціях. Його членами стали понад 50 держав світу.

Якщо МВФ та СБ контролюються капіталом США, то ЄБРР створено для певного протиставлення цьому контролю в міжнародних валютно-фінансових організаціях після закінчення «холодної війни». На долю країн ЄС припадає 53,7% капіталу Банку; США – 10 (найбільша частка для однієї країни, але замала для контролю над організацією); Японії – 8,5, країн, що утворилися на терені колишнього СРСР – 6%.

Головним завданням ЄБРР визначено координацію зусиль зі сприяння формуванню ринкових відносин і проведенню приватизації у країнах колишньої командно-адміністративної системи в Європі та на терені колишнього СРСР, розвитку в них приватного підприємництва. Проте капітал Банку (24 млрд дол. США) та обсяг кредитів, що надаються, до того ж на комерційній основі, ще досить не значний.

До групи МЕО також належать: Союз промислових федерацій ЄС (ЮНІСЕ), Європейська валютна система (ЄВС), Міжнародний інститут державних фінансів (МІДФ), ціла низка регіональних банків та багато інших. Окремо слід назвати об'єднання країн – виробників та експортерів провідних товарів світової торгівлі. Це Асоціація країн – експортерів залізної руди (АПЕФ), Організація країн – експортерів нафти (ОПЕК) та інші.

Зв’язки з організаціями цієї групи мають значний вплив на розвиток виробництва та його фінансування в Україні ( з питань залізної руди, тваринництва, цукру тощо), інші – через застосування моделі порівняльних переваг  у зовнішньоекономічних відносинах для зростання ефективності національного виробництва та фінансової стабілізації.

До третьої групи МЕО функціональної підсистеми світового господарства належать близько 70 об’єднань, головним чином у промисловості та енергетиці (близько 30), у галузі транспорту і зв’язку (близько 15). Це, в основному, об'єднання європейських підприємців, за винятком приблизно 20 об’єднань  світового та міжрегіонального характеру, перш за все у галузях транспорту, зв’язку, туризму, сільськогосподарського кредиту, виробництва автомобілі, хімічної промисловості. Такі регіональні об'єднання функціональних галузевих організацій підприємців виникають тому, що в Європі знаходяться понад 20 держав з розвиненою ринковою економікою і найбільше розвинуті об’єднувальні економічні процеси. Для України, що вступає до Європейського економічного простору, спілкування з існуючими об’єднаннями має важливе значення для розвитку ринкової економіки. Крім того, це дає можливість здійснювати підприємницькі зв’язки з європейським бізнесом та отримувати фінансові кошти, в тому числі й через організаційно-технічне сприяння.

Все більшого розвитку набувають загальнофункціональні бізнесові міжнародні економічні об'єднання. До них належать такі як Трейдклаб, Інтернет, СВІФТ та інші, до яких включаються українські бізнесові структури.

Нарешті до четвертої групи МЕО функціональної підсистеми світового господарства (міжнародні кооперативні організації) належать всього близько 10 об’єднань. Серед них головне і центральне місце посідає Міжнародний кооперативний альянс (МКА). Нинішній сплеск розвитку нового типу кооперації в Україні вимагає її участі в роботі МКА для одержання досвіду ринкової кооперації, організаційно-технологічної та фінансово-економічної підтримки.

Таким чином, пріоритетними напрямками у стосунках України з МЕО функціональної підсистеми світового господарства в наш час є активізація участі в тих організаціях, де вона є членом (МВФ, СБ,ЄБРР, ПРООН, ЮНІДО, МОП тощо), а в стратегічному плані – вступ до зазначених ключових організацій світового господарства (ГАТТ/СОТ, ФАО, ЕАРР, АПЕФ, ІСО та ін.), встановлення та розвиток зв’язків з такими міждержавними організаціями, як ОПЕК, ІФР, ІВА тощо, міжнародними об'єднаннями підприємців, що займаються різноманітною виробничою, фінансово-кредитною та інформативною діяльністю.

2.2. Україна і валютно-фінансові організації.

Міжнародні та регіональні валютно-кредитні організації - це установи, які створені на базі багатосторонніх угод між державами. Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) і Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР). Останній сьогодні є головною установою Групи Світового банку. Штаб-квартири організацій розташовані у Вашингтоні. Вказані установи було засновано на Міжнародній валютно-фінансовій конференції, яка відбулася у 1944 р. у Бреттон-Вудсі (США).

МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І ЙОГО ДІЯЛЬНІСТЬ В УКРАЇНІ.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання валютних відносин між країнами-членами. МВФ повинен відігравати подвійну роль: з одного боку, стежити за виконанням своїми членами визначених правил поведінки в галузі валютно-фінансових відносин, а з іншого - надавати ресурси для фінансування дефіцитів платіжних балансів тим країнам, які цього потребують.

При наданні кредитів МВФ ставить перед країнами-боржниками деякі політичні та економічні умови, які втілюються у програмах перебудови економіки. Цей порядок називається принципом обумовленості. Як правило, вказані програми охоплюють заходи, що належать до сфери бюджетно-податкової, кредитно-грошової політики, цінового механізму, зовнішньої торгівлі, міжнародних кредитних та валютно-розрахункових відносин. Вони пов'язані зі зменшенням державних витрат, підвищенням податків і ставки позичкового процента, зміною валютного курсу та ін.

Кожна країна-учасниця, вступаючи у Фонд, робить відповідний внесок, який визначається встановленою квотою. Розмір такої квоти, що переглядається з періодичністю у п'ять років, розраховується на основі оцінки економічного потенціалу окремих країн у світовому господарстві. Відносно до розміру квот визначається "вага" голосу кожної країни в керівництві Фондом та обсяг її можливих запозичень. Квота України на кінець 1992р. становила 0,7%. Відповідно до цієї квоти вступний внесок для України було визначено у розмірі 911 млн дол. США. Згідно з існуючим положенням з визначеної суми лише 22,7% виплачується у вільно конвертованій валюті (ВКВ), а решта - у національній грошовій одиниці. Враховуючи гостру нестачу ВКВ, Україна скористалася так званим Фондом запозичення при МВФ для країн-членів, що зазнають фінансових труднощів. Необхідний внесок оформлено як борг, під який Україні надано безпроцентний і безстроковий кредит, що по можливості буде погашено.

Ставши членом МВФ, Україна водночас увійшла до структури Світового банку, їй виділено квоту в 10 678 акцій на загальну суму в 1,3 млрд дол. США. Валютну готівку за членство України в банку на суму 7,9 млн. дол. США внесли Нідерланди, що є країною-опікуном нашої держави у цій банківській структурі.

На початку своєї діяльності, в кінці 40-х років, практично не було розвинутої системи міжнародних фінансових приватних ринків. Тому МВФ був джерелом коштів як для розвинутих країн, так і для країн, що розвиваються. МВФ від фінансування всіх країн-членів зараз переключився на підтримку країн, що розвиваються, тобто тих країн, які не мають доступу до приватних фінансових ринків. Відбулась переорієнтація МВФ від статусу, так би мовити, міжнародного банкіра до організації, що сприяє економічному розвитку країн, які самі не в змозі вийти на фінансові ринки і потребують офіційної підтримки Фонду.

У рамках такої еволюції можна зрозуміти відносини МВФ і з Україною. По-перше, Україна як держава поки що фактично не має реального доступу на міжнародні фінансові ринки. Зовнішнє фінансування вона може отримати переважно з офіційних джерел. А головне офіційне джерело - це МВФ. І навіть можливе однобічне фінансування з боку таких країн, як США, Японія, як правило, пов'язане з домовленостями з Фондом. По-друге, політика Фонду, яка проводиться в Україні і пов'язана з грошовою підтримкою, спрямована на стабілізацію соціально-економічної ситуації в Україні.

Фінансові ресурси МВФ спрямовуються для надання допомоги країнам-членам, які намагаються подолати проблеми платіжного балансу, а також для сприяння у пом'якшенні наслідків реалізації стабілізаційних програм. МВФ надає фінансування як зі своїх загальних ресурсів, так і в межах механізмів пільгового фінансування, управління якими здійснюється окремо. Держави-члени, які користуються загальними ресурсами МВФ, "купують" (тобто позичають) валюту інших держав-членів або СДР в обмін на еквівалентну суму у своїй власній валюті. МВФ стягує плату за такі позики та вимагає, щоб держави-члени в межах визначеного терміну "викупили" свою валюту у МВФ (тобто погасили заборгованість), використовуючи для цього валюту інших держав-членів або СДР. Пільгове фінансування надається у вигляді кредитів під низькі проценти.

Відносини МВФ з Україною, будуються відповідно до трьох типів програм. Програму першого типу створено спеціально для цих країн та країн Східної Європи. Вона є своєрідною підготовчою програмою, відносно простою у своїх вимогах. Виконання такої програми не потребує складного інвестиційного апарату в країні. Це первісна програма - програма системної трансформації економіки (Systemic Transformation Fasility - STF), реалізація, якої дає змогу країні і Фонду співпрацювати.

Наступний крок - це досить стандартна програма, яка має назву "стенд-бай" (Stand-by). Це програма короткострокового фінансування; як правило, вона триває від 12 до 13 місяців і спрямована на здійснення першочергових заходів, необхідних для досягнення макроекономічної стабілізації.
Після реалізації цієї програми країна може укласти з МВФ угоду про програму розширеного фінансування (Extanded Fund Facility - EFF). Вона розрахована на три роки і спрямована на закріплення досягнень початкової стабілізації за програмою "стенд-бай". Одночасно значно більше уваги приділяється структурним змінам в економіці, тим елементам, які становлять базу (основу) подальшого економічного зростання.

Відзначимо, що з жовтня 1994 p., коли Україна отримала перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду, по жовтень 1996р. до Національного банку України надійшло кредитів від МВФ на загальну суму 2075 млн дол. США (кредит STF, перший "стенд-бай" та 6 траншів другого "стенд-бай"). Загальний розмір очікуваних надходжень від МВФ за цими двома программами мав становити 1573,3 млн СДР.

Розпорядником фінансових ресурсів, наданих МВФ, є НБУ. Отримання цих ресурсів обумовлено виконанням українською стороною погоджених з МВФ критеріїв ефективності, таких як рівень чистих міжнародних резервів НБУ, монетарні показники та дефіцит консолідованого бюджету тощо.

Фінансові ресурси МВФ надаються Україні на досить пільгових умовах: строк сплати 3-5 років, початок оплати - через три роки, процентні ставки за кредит - від 5,75% до 6,29%.

Кредити, що залучаються від МВФ, використовуються для підтримки курсу національної валюти та для фінансування дефіциту платіжного балансу України і покликані пом'якшити економічні труднощі у процесі проведення економічних реформ, які дають змогу забезпечити у перспективі економічне зростання в країні. Без проведення програми економічних перетворень фінансова підтримка з офіційних джерел не має сенсу, бо в цьому разі позичкові кошти використовуватимуться на фінансування лише поточних проблем платіжного балансу, які без реформування економіки знову нагромаджуватимуться і перетворюватимуться у додатковий тягар. Значною мірою завдяки співробітництву з МВФ наша країна спромоглася залучити значні кредитні ресурси Світового банку.

СВІТОВИЙ БАНК.

Світовий банк являє собою групу споріднених організацій, тому досить часто говорять про групу Світового банку. До неї входять: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (саме його інколи називають скорочено Світовим банком), Міжнародна асоціація розвитку, Міжнародна фінансова корпорація, Багатостороння агенція гарантування інвестицій, а також Міжнародний центр урегулювання інвестиційних конфліктів.

Офіційні цілі членів Групи Світового банку - зменшення бідності і підвищення життєвих стандартів країн-членів шляхом сприяння економічному розвитку останніх і залучення ресурсів з розвинутих країн до країн, що розвиваються. Зазначимо, що основна різниця між Світовим банком і МВФ полягає в тому, що МВФ більше концентрує свою увагу на питаннях короткострокової фінансової стабільності в країнах, тоді як Світовий банк зосереджується переважно на середньо- та довгострокових (за терміном реалізації) проектах структурних та галузевих перетворень в економіках країн.

Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) на початку своєї діяльності був призначений стимулювати приватні інвестиції у західно- європейських країнах після Другої світової війни.

МБРР надає довгострокові позички країнам-членам та гарантує кредити, які надані цим країнам приватними банками та іншими кредиторами на двосторонній основі. Право брати участь у діяльності банку мають тільки члени МВФ. Право голосу в органах МБРР визначається розміром внеску до його капіталу.

Статутний капітал МБРР формується шляхом підписки держав-членів на його акції. Квоти держав у капіталі банку встановлюються на основі квот у МВФ. Голоси в МБРР, як і в МВФ, розподіляються залежно від розміру внеску. Держава-член має 250 голосів плюс 1 додатковий на кожну придбану нею акцію. Підписка України становить 10 908 акцій (1315,9 млн дол.), тобто вона має в МБРР 11 158 голосів (0,7% від загальної кількості).

Діяльність банку зосереджена на двох сферах - макроекономічна стабілізація та інституційні зміни. Активніше МБРР діє в інституційній сфері: надає допомогу в здійсненні приватизації, зміні форм власності, упровадженні антимонопольнйх заходів та ін. Позики надаються на 15-20 років, включаючи п'ятирічний термін відстрочення платежів.
МБРР отримує більшість своїх ресурсів завдяки операціям на світових фінансових ринках. Банк продає бони та інші гарантії заборгованості пенсійним фондам, страховим компаніям, корпораціям, іншим банкам, а також фізичним особам.

Найбільшою філією групи Світового банку є Міжнародний банк реконструкції та розвитку. Він є основною позиковою організацією. Це найбільша установа, що надає позики на розвиток країнам з середнім рівнем доходів, а також відіграє роль головного каталізатора щодо фінансування з інших джерел. Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього фінансування як дефіциту державного бюджету, так і реформування економіки України. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є вигіднішими, ніж більшість інших зовнішніх Джерел запозичення, доступних для України в даний час.

Проекти МБРР в Україні можна поділити на системні та інвестиційні.

Системні проекти призначені для реформування цілих секторів економіки, і гроші за ними траншами направляються безпосередньо в Держбюджет України. А потім вже Мінфін зі свого бюджету повинен передбачити фінансування зазначеної в проекті програми - що і є основною метою кредитів МБРР. За інвестиційними проектами схема надання коштів МБРР дещо інша. Ще в процесі підготовки проекту визначаються пакети закупівель, які необхідні для його впровадження, та джерела фінансування. Потім створена українською стороною робоча група управління проектом (інколи за участю консультантів МБРР) готує тендерну документацію, оскільки всі закупівлі робляться за принципом проведення відкритих міжнародних конкурсних торгів.

Участь у торгах можуть брати всі компанії, які мають достатній міжнародний досвід і виробничі можливості виконати умови конкурсу. Це стосується і місцевих виробників, більше того, їм надається знижка у розмірі 15% контрактної ціни. Тобто, якщо український виробник виконує всі умови щодо якості, надійності та своєчасності поставок або послуг, але ціна його конкурсної пропозиції на 15% вища, саме його можуть все одно оголосити переможцем конкурсу. Конкурс проводить українська сторона і підготовлена нею тендерна документація обов'язково узгоджується з МБРР. Кредитні угоди щодо впровадження інвестиційних проектів укладаються між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку. Міністерство фінансів України призначається представником позичальника. Крім цього, кредитною угодою визначаються частини позики, які будуть передані відповідним субпозичальникам, а також категорії витрат, які можуть бути здійснені в межах проекту. Наступним заходом є підготовка та підписання субкредитних угод між Міністерством фінансів України та субпозичальниками - бенефіціа-рами. Субкредитними угодами визначається сума, яку Міністерство фінансів України кредитує тому чи іншому субпози-чальнику, а також установлюються умови та терміни погашення зобов'язань з обслуговування цього боргу перед державним бюджетом.

На початку 1993 р. було затверджено першу позику на інституційну розбудову в сумі приблизно 30 млн дол. США.

Кредити Світового банку є достатньо привабливим джерелом зовнішнього фінансування. За класифікацією Світового банку Україна належить до третьої категорії країн (середній рівень доходів). Для таких країн строк погашення кредитів становить 17 років з пільговим періодом 5 років, протягом яких сплачуються лише відсотки. Ставка відсотка може бути фіксованою або плаваючою з прив'язкою до ставки ЛІБОР. Проценти за позиками Світового банку, які до цього часу залучені Україною, сплачуються за плаваючою ставкою. З урахуванням загальної маржі Світового банку ставка процентів для України становить близько 6,5% річних.

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ БАНК РЕКОНСТРУКЦІЇ ТА РОЗВИТКУ.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) є регіональним міжнародним банком, що розпочав свою діяльність у 1991 р. Банк було створено зі спеціальною метою - сприяти переходу до відкритої економіки, орієнтованої на ринок, та розвитку приватної підприємницької діяльності у країнах Центральної і Східної Європи та країнах-колишніх республіках СРСР. Відповідно до Угоди про створення ЄБРР він діє тільки в тих країнах, які дотримуються принципів багатопартійної демократії, плюралізму і ринкової економіки і запроваджують їх у життя. Дотримання цих принципів ретельно контролюється Банком.

Банк розташований у Лондоні, має статус міжнародної фінансової установи, до складу якої входять 60 членів: 58 держав, включаючи всі європейські країни, країни інших регіонів світу (США, Мексика, Австралія, Єгипет, Японія та ін.), Європейський союз (ЄС) і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Статутний капітал банку становить 20 млрд євро. Кожна країна-член представлена у Раді керуючих та Раді директорів Банку. В Україні ЄБРР має дипломатичний статус і статус привілейованого кредитора.

Головною особливістю ЄБРР, що відрізняє його від інших банків розвитку, є підтримка ним саме приватної підприємницької ініціативи. У цьому положенні виявляється сутність діяльності ЄБРР, яка проголошує, що не менше 60% загального обсягу фінансування Банку повинно спрямовуватися до приватного сектора.

Банк діє у країнах-операціях, число яких становить 26. З метою координації діяльності на місцях ЄБРР відкрив 28 представництв у всіх своїх країнах-операціях. Ці представництва беруть участь у процесі розроблення нових проектів і виконанні затверджених, тісно співпрацюючи з місцевими організаціями. У сучасних умовах організаційна структура Банку дещо трансформується, що виявляється в посиленні діяльності на місцях. Така децентралізація, на думку керівництва Банку, дасть змогу ефективніше реагувати на зміни ринкової кон'юнктури й удосконалювати критерії прийняття рішень. Представництва поєднуються у територіальні відділи. Україна, разом із Румунією, Боснією і Герцеговиною та Хорватією, входить до складу групи Південної і Східної Європи (BGCEE). Діяльністю територіальних груп керує Банківський департамент.

Усі повноваження щодо управління ЄБРР покладені на Раду керуючих на чолі з Головою і двома заступниками. Вона складається з міністрів фінансів або керуючих центральними банками країн-учасниць і представників від ЄС і ЄІБ. Рада керуючих делегує ряд своїх повноважень Раді директорів, яка відповідає за поточну діяльність Банку.

До Ради директорів входять Президент, три віце-президенти і 23 директори. Кожен віце-президент координує діяльність тієї чи іншої територіальної групи.

Збори акціонерів проводяться щорічно у квітні-травні почергово у Лондоні (у непарні роки) та в одній із країн-членів банку (у парні роки). Сьомі щорічні збори (1998 р.) відбулися у Києві.

Свою діяльність Банк будує за стратегією керованого зростання, на основі жорсткого дотримання здорових банківських принципів.

Функціями ЄБРР, що визначають пріоритети його діяльності, є:

- сприяння переходу до ринкової економіки та оцінка впливу своїх проектів на процес переходу країн на ринкові умови господарювання;

- підтримка приватної підприємницької ініціативи;

- заохочення спільного фінансування проектів та залучення прямих іноземних інвестицій у приватний та державний сектори;

- мобілізація внутрішнього та зовнішнього капіталу;

- допомога в діяльності інших інституцій.

Фінансування ЄБРР залежить від конкретності проектів і надається як на зміцнення фінансових інституцій або структурну реорганізацію великих компаній, так і у вигляді дрібних кредитів компаніям, що мають навіть кілька працівників.

Залучаючи ресурси на міжнародних ринках, поряд із власними ресурсами, ЄБРР надає свої послуги за комерційними цінами, дуже часто разом із партнерами (співфінансування). ЄБРР співпрацює з багатьма міжнародними інституціями, і насамперед із Групою Світового банку (СБ).

ЄБРР здійснює як пряме, так і опосередковане фінансування.

Пряме - це фінансування безпосередньо Банком, фінансуються великі за обсягом інвестиції або інфраструктурні проекти як приватні, так і за участі місцевої або центральної влади. Опосередковане фінансування відбувається через фінансових посередників (місцеві банки або інвестиційні фонди).

Залежно від порядку фінансування ЄБРР використовує різноманітні фінансові інструменти.

До інструментів прямого фінансування ЄБРР належать:

1. Кредити. Надаються на конкретні потреби з урахуванням кредито- і платоспроможності позичальника. Кредитний ризик або повністю бере на себе Банк, або частково синдиціюється. Кредит може бути забезпечений майном позичальника або пов'язаний з акціонерним капіталом.

2. Інвестиції в акціонерний капітал. Банк купує субконтро-льні пакети акцій, а також гарантує розміщення випуску акцій. При прямому вкладанні в акціонерний капітал Банк дуже часто назначає свого представника у спостережний комітет для забезпечення прозорості внутрішнього управління, підзвітності керівництва і розробляє чітку стратегію реалізації свого пакета акцій.

3. Гарантії ЄБРР допомагають позичальникам в отриманні доступу до фінансування і розподілу ризиків відповідно до побажань ЄБРР і його партнерів з фінансування. Гарантії на експортні кредити і роздрібні банківські послуги він не надає.

Мінімальна сума прямих кредитів, що надаються ЄБРР, становить 5 млн євро, хоча за певних умов сума може бути скориго-вана - зменшена або збільшена. Середня сума таких кредитів дорівнює близько 22 млн євро, строк кредитів - у середньому 5-10 років, у виняткових випадках - 15 років. Процент за кредитами може бути фіксований або плаваючий, установлюється він з маржою до ставки LIBOR.

Опосередковане фінансування застосовується для надання незначних за обсягом кредитів. Інструментами його є:

1. Кредитні лінії ЄБРР середньо- і довгострокового характеру фінансовим посередникам, якими є місцеві банки, для задоволення внутрішнього попиту на кредити на умовах ЄБРР.

2. Інвестиції в приватні акціонерні капітали здійснюються банком шляхом підписки на звичайні і привілейовані акції, або в інших формах. Об'єктом вкладень є, як правило, капітали інвестиційних фондів, які надалі самі вкладають ці кошти у приватні середні компанії, або в капітали банків з метою підтримки і розвитку фінансового сектора.

3. Програми розвитку банків. ЄБРР намагається допомогти місцевим банкам набути надійної репутації, яка б допомогла їм працювати на міжнародних фінансових ринках, мати доступ до інвестиційних ресурсів. ЄБРР може виступати у ролі гаранта. Здійснює програму різноманітної технічної допомоги банкам.

4. Співфінансування. Частка інвестицій ЄБРР у проектах приватного сектора, як правило, обмежується 35%. Саме тому Банк виступає у ролі каталізатора залучення інших інвесторів. Основними партнерами ЄБРР у співфінансуванні виступають:

* комерційні банки - шляхом участі у кредитах ЄБРР, перевідступлення прав, боргових зобов'язань, паралельних кредитів і кредитних ліній;

* офіційні партнерські установи - державні організації і фінансові установи, спеціально створювані на основі міжурядових угод;

* експортно-кредитні агенції - на основі прямого фінансування експортно-кредитних та інвестиційно-страхових гарантій;

* міжнародні фінансові установи - кредитування економічної і соціальної інфраструктур у приватному секторі й кредити під державну гарантію на здійснення великих проектів.

У 2005р. партнерами ЄБРР по співфінансуванню були 115 комерційних банків, частка яких у загальній сумі наданих кредитів становила 48%. Офіційні установи брали участь у 30 проектах (23% від загального обсягу "кредитування). Співфінансування зі спеціальними кредитними агенціями становило 13% від загальної суми наданих кредитів. Вісім операцій, частка яких 16%, здійснювалися з міжнародними фінансовими установами.

Україна вступила до ЄБРР 13 серпня 1992р. Мале та середнє підприємництво в нашій країні поки що розвинуте недостатньо, і міжнародне співробітництво з Банком максимально спрямоване на сприяння розвитку цього перспективного сектора економіки. Після вступу України до ЄБРР їй було відкрито кредитну лінію ЄС на суму 130 млн екю, яку практично відразу було використано.

Пріоритетами діяльності банку в Україні на сьогодні є:

- підтримка та розвиток приватного сектора;

- зміцнення позицій фінансового сектора;

- сприяння та допомога в реструктуризації та модернізації сектора енергетики;

- розвиток малих та середніх підприємств (МСП);

- сприяння реконструкції та реформам ключових секторів інфраструктури, а саме: секторів транспорту, телекомунікацій та комунальних послуг;

- підтримка підвищення ядерної безпеки.

Згідно з першою кредитною угодою між ЄБРР та НБУ від 16 грудня 1994 р.

Україні було відкрито кредитну лінію малим та середнім підприємствам (МСП-І) із загальним обсягом 120,2 млн дол. США. Українські підприємці мали можливість отримати кредит розміром від 50 тис. до 2,5 млн дол. під 14% річних на строк не більше як п'ять років із двома пільговими роками. МСП-позичальники повинні відповідати ряду вимог ЄБРР, серед яких:

а) МСП мають належати до приватного сектора;

б) мати не більше ніж 500 працівників;

в) фонди підприємства мають дорівнювати не більш як 2,5 млн дол. (перед упровадженням проекту);

г) співвідношення між залученими та власними коштами не повинно перевищувати 70 : 30;

д) коефіцієнт покриття обслуговування боргу не може бути меншим за 1,3 : 1.

За цією програмою укладено 145 проектів на суму 133,9 млн. дол. США. Найбільше коштів спрямовано у харчову промисловість (30%), на транспортні послуги (8,59%), у легку (8,22%) та деревообробну (7,88%) промисловість, сільське господарство (переробні галузі) (7,48%), хімічну промисловість (7,16%). В обслуговуванні кредитної лінії брали участь комерційні банки "Аваль", "Ажіо", "Вабанк", "Надра", Приватбанк, Український кредитний банк, "Україна", Західноукраїнський комерційний банк.

Оскільки проект розвивався успішно, ЄБРР та НБУ розпочали в 1998 р. програму мікрокредитування із залишку коштів першої кредитної лінії (6 млн дол. С11ІА). Програма реалізується разом із Німецько-Українським Фондом. За два роки дії програми було видано понад 1000 кредитів загальним обсягом понад 20 млн дол. США. Програма мікрокредитування має на меті:

* надання кредитних коштів мікро- та малим підприємствам;

* надання технічної підтримки комерційним банкам у сприянні розвитку зазначених цільових груп;

* створення умов для довгострокового фінансування мікро- та малих підприємств українськими комерційними банками.

З огляду на успішну реалізацію першої кредитної лінії, 8 травня 1998 р. було підписано угоду між НБУ та ЄБРР про впровадження другої кредитної лінії (МСП-2), яка вже реалізується. Цей проект має на меті надати середньострокові кредити мікро-, малим та середнім підприємствам через українські банки. Розмір лінії становить 75,1 млн євро. З цієї суми буде перевідступлено у вигляді позичок малим та середнім приватним підприємствам 66 192 тис. дол. США двома рівними траншами і мікрокредитів трьома траншами (один - 11 032 тис. та два по 5516 тис. дол. США) малим підприємствам і приватним підприємцям. Розмір цих кредитів становитиме від 125 000 до 2,5 млн дол. США.
Ще одним напрямом роботи ЄБРР з Україною є фінансування через венчурні фонди. У межах цієї програми у 1992р. було підписано угоду з Фондом "Україна", за якою було профінансовано понад 30 компаній на суму більше як 10 млн дол. У 1998 р. підписано угоду з "Глобал Фінанс" загальним обсягом 60 млн дол. США для фінансування у Румунії та в Україні, максимальне фінансування становить до 10 млн. дол. США. У тому ж самому році було підписано угоду з "Євровенчерз Україна" обсягом капіталізації 30 млн дол. США.

Виходячи зі стратегії ЄБРР відносно України, НБУ при активній ролі ЄБРР готується до створення Мікрофінанс Банку з обсягом капіталу 10 млн євро. Серед інвесторів банку мають бути Міжнародна фінансова корпорація; Німецько-український фонд "Трансформ", Західноєвропейський фонд підприємництва для країн СНД. У своїй діяльності новий банк буде орієнтуватися на компанії з чисельністю працюючих менш як 100 осіб.

Подальший розвиток економіки країни стимулює пошук різноманітних форм регіональних валютно-фінансових відносин. У цьому напрямі Україна співпрацює не тільки з ЄБРР, а й з іншими установами, зокрема з Німецькою кредитною установою для відбудови (KFW), яка також діє у сфері мікрокредитування. Після офіційного візиту Федерального Канцлера Німеччини Гельмута Коля в Україні у вересні 1996 р. було прийнято рішення про створення кредитного Німецько-Українського Фонду (НУФ), метою якого є поліпшення доступу до кредитів малих і середніх підприємств в Україні для фінансування інвестицій та оборотних коштів. Цей фонд є доповненням до вже існуючих проектів у межах програми Уряду Німеччини "Трансформ". Він створений у вигляді поновленого револьверного фонду із початковим капіталом траншу Уряду Німеччини Україні розміром 10 млн німецьких марок.

Через 1,5 року після надання першого кредиту по лінії ПУФ цим фондом було видано близько 600 кредитів на суму, що перевищує 21 млн німецьких марок. Відповідальними за виконання проекту є KFW і НБУ. В українських банках, які обслуговують цю кредитну лінію, було створено відділи мікрокредитування, де працюють кредитні експерти, що пройшли теоретичну підготовку у межах програми Трансформ.

У програмі беруть участь п'ять банків: АППБ "Аваль", АБ "Ажіо", ВАТ "ВаБанк", КБ "Приватбанк" та АКБ "Київ-Приват". За станом на 1 липня 1999р. банки - учасники обслуговування кредитної лінії НУФ видали 874 кредити на суму 28 342 411,20 німецьких марок. 80% (700) від загальної кількості кредитів було надано малим підприємствам, 17,8% - мікропід-приємствам і 18 кредитів - спільним українсько-німецьким підприємствам. За сферою використання кредити в основному надавались підприємствам сфери послуг - 54,3%, у виробничу сферу - 33,1% та підприємствам торгівлі - 12,6%.

Отже, в Україні створюються сприятливі умови для розвитку партнерства зі світовою спільнотою у сфері малого та середнього бізнесу. Приватний бізнес - фундамент ринкової економіки, опора відкритого демократичного суспільства, запорука подальшого ефективного розвитку економіки.

ІІІ. Україна та СОТ

3.1. Історія сворення СОТ.

Світова організація торгівлі (СОТ) – це провідна міжнародна економічна організація, членами якої вже є 150 країн, на долю яких припадає близько 96% обсягів світової торгівлі; її функціями є встановлення правил міжнародної системи торгівлі і вирішення спірних питань між країнами членами, що підписані під близько 30-ма угодами організації. Після приєднання ряду країн, які зараз є кандидатами на вступ, у рамках СОТ здійснюватиметься майже весь світовий торговельний оборот товарів та послуг.

За останні роки значно розширилася сфера діяльності СОТ, яка на сьогодні далеко виходить за рамки власне торговельних стосунків. СОТ є потужною і впливовою міжнародною структурою, здатною виконувати функції міжнародного економічного регулювання. Членство у СОТ стало на сьогодні практично обов`язковою умовою для будь-якої країни, що прагне інтегруватися у світове господарство.

Процеси створення, становлення і розширення СОТ не були простими та однозначними. Хоча за останні 30 років масив загальних правил СОТ надзвичайно зріс, СОТ усе ще базується на принципі двосторонніх переговорів між членами з метою взаємного відкриття їх ринків. Члени СОТ, формулюючи вимоги до країн-претендентів стосовно доступу до їх ринків, відстоюють інтереси власних підприємств, захищаючи таким чином власне виробництво та робочі місця. Тому переговорний процес є непростим і, як правило, тривалим.

Створення системи GATT.

Після закінчення Другої світової війни у світі під егідою ООН почалися переговори про створення Міжнародної торговельної організації (МТО). У ході Конференції ООН у 1948 р. була прийнята Гаванська хартія, якою затверджувався Статут МТО. Однак Гаванська хартія так і не набрала чинності, оскільки парламенти деяких країн, у т.ч. США, відмовилися ратифікувати Угоду про Статут МТО.

У ході роботи над Статутом МТО представники 23 країн почали шукати можливості зменшення протекціонізму в міжнародній торгівлі. Результатом такої роботи було прийняття 45 тисяч тарифних знижок, а також затвердження правил міжнародної торгівлі, що стали називатися Генеральною угодою з тарифів і торгівлі (англ.: "General Agreement on Trade and Tariffs" - GATT). GATT набрала сили з 1 січня 1948 року. Умовами GATT спочатку не передбачалося створення міжнародної організації. Норми GATT діяли як звичайний міжнародний договір. Зміни і доповнення норм могли здійснюватися винятково в рамках міжнародних конференцій, що іменувалися раундами. Завдяки запровадженого зазначеною угодою механізму обмеження тарифів, процес лібералізації торгівлі просувався повільно, проте, впевнено.

Усього з 1946 по 1994 р. було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів у рамках GATT:

1.         1947 (Женева, Швейцарія)

2.         1949 (Аннесі, Франція)

3.         1951 (Торки, Великобританія)

4.         1956 (Женева, Швейцарія)

5.         1960 – 1961 (Женева, Швейцарія), «Діллон-раунд»

6.         1964 - 1967 (Женева, Швейцарія), «Кеннеді-раунд»

7.         1973 - 1979 (Женева, Швейцарія), «Токіо-раунд»

8.         1986 – 1993 (Женева, Швейцарія), «Уругвайський раунд»

Результатом кожного з раундів було прийняття нових угод, що регулюють різні аспекти міжнародної торгівлі, зокрема, зменшують митні ставки.

Серйозним недоліком системи GATT була відсутність інституційної основи, тобто міжнародної організації як такої. Угоди GATT не носили обов'язкового характеру для країн-учасників GATT. У подальшому кодекси, присвячені регулюванню субсидій і компенсаційних заходів, технічних бар'єрів у торгівлі, ліцензуванню імпорту, митної оцінки й антидемпінгових заходів, стали складовою частиною Угоди про утворення Світової організації торгівлі. Вони стали обов'язковими для всіх її членів.

Уругвайський раунд торговельних переговорів і створення СОТ

Останнім раундом багатосторонніх торговельних переговорів у рамках комплексу міжнародних угод GATT був восьмий Уругвайський раунд, що почався у вересні 1986 р. у Пунта-дель-Эсте (Уругвай). Прийнятий порядок денний включав питання, що розширюють рамки міжнародної торговельної політики і питання створення повноцінної міжнародної організації як такої. До обговорення були включені питання регулювання торгівлі послугами й інтелектуальної власності, здійснення міжнародних інвестицій. Найбільш складним на сесіях Уругвайського раунду переговорів залишалося питання допуску на ринки сільськогосподарської продукції.

У квітні 1994 року більшість учасників переговорного процесу (123 учасників з 125), у Марракеші (Марокко) підписали Заключний акт Уругвайського раунду торговельних переговорів і Марракеську декларацію, якою засновувалася Світова організація торгівлі. Переговори в рамках GATT 1947 року були завершені. На сьогоднішній день, GATT 1994 року як угода про торгівлю товарами є однією з основних угод в рамках СОТ. Її доповнюють "Генеральна угода з торгівлі послугами" (англ.: "General Agreement on Trade in Services" - "GATS") та "Угода з питань інтелектуальної власності" (англ.: "Agreement on Trade-Related Aspects of Intellectual Property Rights" - "TRIPS").

3.2. ПОТОЧНИЙ СТАН ВІДНОСИН

У 2003 - 2006 рр. було значно активізовано переговорний процес між Україною до СОТ. Зокрема, протягом цього періоду було забезпечено:

·           проведення 7-ти засідань Робочої групи з розгляду заявки України про вступ до СОТ;

·           проведення двосторонніх переговорів з 35 країнами-членами СОТ.

  Протягом 2003–2006 років підписано 35 з 44 двосторонніх протоколів з доступу до ринків товарів та послуг:

·           у 2003 році (11) з Бразилією, Болгарією, Естонією, ЄС, Ізраїлем, Кубою, Польщею, Словаччиною, Таїландом, Чехією, Угорщиною;

·           у 2004 році (10) з Аргентиною, Гондурасом, Домініканською Республікою, Литвою, Малайзією, Монголією, Парагваєм, Туреччиною, Швейцарією, Шрі-Ланкою;

·           у 2005 році (9) з Сальвадором, Молдовою, Норвегією, Індонезією, Японією, Ісландією, Хорватією, Еквадором та Китаєм;

·           у 2006 році (5 протоколів) з США, Панамою, Австралією, Єгиптом та Колумбією.

Також завершено переговори із Перу, Вірменією та Тайванем. Тривають переговори з Киргизстаном.

Протягом 2005-2006 рр. було вирішено низку проблемних питань, які уповільнювали переговори між Україною та РГ СОТ.

Зокрема, було:

·           усунуто податкові пільги, що надавались окремим підприємствам промисловості;

·           встановлено однакові ставки акцизного збору на вітчизняні та імпортні транспортні засоби відповідно   до принципу національного режиму;

·           усунуто звільнення від ПДВ та податку на прибуток, платежів у Державний інноваційний фонд, від ПДВ та митних зборів на імпорт сировини, матеріалів, обладнання та товарів (не вироблених в Україні), які призначались для використання в межах технологічних парків;

·           усунуто пільги у спеціальних економічних зонах та особливі режими для інвестиційної діяльності. Зокрема, всі звільнення від сплати мита на імпорт, ПДВ, акцизних зборів, квот та ліцензій, податку на прибуток, платежів у фонд соціального страхування безробіття, збору у Державний інноваційний фонд та обов’язкового продажу валютних надходжень;

·           скасовано вимогу продажу Національному банку України 50% валютної виручки суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності при реалізації зовнішньоторговельних контрактів;

·           скасовано дискримінаційний підхід до іноземних компаній щодо використання податкових векселів при розрахунках з бюджетом;

·           скасовано режим ліцензування і квотування експорту деяких видів продукції;

·           встановлено фіксовану плату за видачу експортних ліцензій, що відповідає вартості надання зазначеної послуги замість плати в адвалерному еквіваленті до вартості контракту;

·           скасовано додатковий збір при імпорті нафтопродуктів.

3.3. ПЕРЕВАГИ УЧАСТІ УКРАЇНИ В СОТ

Необхідність участі України у міжнародних торговельних процесах та вступу до Світової організації торгівлі обумовлена такими факторами:

Переваги міжнародного розподілу праці

Україна, як і кожна країна, має певні переваги у виробництві тих чи інших видів продукції (географічне розташування, природні ресурси, дешева кваліфікована робоча сила, наявність певних технологій, традиції   національного виробництва тощо). Проте ізольованість країн колишнього Радянського Союзу від світової економіки призвела до формування замкненої самодостатньої системи, що перешкоджало поглибленню виробничої спеціалізації. Хоча в період економічної трансформації у підприємців з’явилося багато можливостей для розвитку торговельних зв’язків з закордонними партнерами, можна стверджувати, що Україна все ще не сповна використовує переваги міжнародної торгівлі.

Вплив на макроекономічну політику

Вступ до СОТ буде потужним стимулом для здійснення макроекономічних, структурних та інституційних реформ. Ринкова конкуренція сприятиме зростанню загальної ефективності економіки, підвищенню якості товарів та послуг. Покращення інвестиційного клімату внаслідок запровадження стабільних прозорих та передбачуваних правил призведе до зростання обсягу та покращення структури інвестицій. Зниження обсягів нелегального сектору зовнішньої торгівлі сприятиме зростанню надходжень до бюджету.

Вплив на бізнесове середовище

Головною перевагою, яку отримають українські підприємці внаслідок вступу України до СОТ, стане створення прозорого та передбачуваного ділового середовища. Це означає, що адміністративні процедури не будуть часто змінюватися, обмеженим буде запровадження заходів державної підтримки на користь окремих підприємств чи галузей, відбудеться спрощення процедур зовнішньоторговельної діяльності в цілому. Зокрема, у відповідність до угод СОТ буде приведено правила ліцензування.

Відповідно до вимог СОТ буде удосконалено систему стандартизації, сертифікації, застосування санітарних та фітосанітарних заходів. Так, буде оптимізовано терміни видачі та дії сертифікатів відповідності, усунено дублювання функцій кількох державних органів з цього питання. За результатами дослідження, опублікованого в збірці наукових статей за ред. Жаліла, за рахунок впровадження міжнародних стандартів і відмови від застосування різних стандартів для внутрішнього ринку та експорту зменшаться витрати на обов’язкове підтвердження відповідності експортної продукції на 3 - 5%.

Але: запровадження правил СОТ у сфері ліцензування, стандартизації та сертифікації потребує суттєвих витрат для розробки та впровадження нових інститутів і механізмів здійснення таких процедур. Значна частина витрат, пов’язаних з переходом до нових стандартів, припаде на вітчизняних виробників, що може стати значним тягарем для багатьох підприємств. Проте слід зазначити і те, що необхідність дотримання міжнародних норм у цих сферах існує об’єктивно, оскільки є передумовою підвищення конкурентоздатності виробників, а вступ до СОТ лише коригує терміни запровадження нових стандартів.

Створення умов для збільшення іноземних інвестицій в економіку України

Очікується, що участь України в СОТ збільшить привабливість українських підприємств для іноземних інвесторів завдяки встановленню стабільного прозорого торговельного режиму, чіткого закріплення в національному законодавстві прав інвесторів, що суттєво звузить можливості втручання чиновників у діяльність підприємств. Інвестори зможуть з більшою впевненістю прогнозувати потенційні доходи та видатки. Відкриття світових ринків збільшить привабливість експортоорієнтованих виробництв.

У країнах Східної Європи відбулося зростання іноземних інвестицій після вступу до СОТ. Так, у Болгарії в наступний після вступу до СОТ рік іноземні інвестиції виросли майже в 4 рази, а в Словенії - майже в 2 рази. В Естонії після вступу до СОТ прямі іноземні інвестиції зросли з 282 млн. дол. США у 1999 році до 594 млн. дол. США у 2001 році. За розрахунками міжнародних експертів, лише в рік вступу країни до СОТ іноземні інвестиції в середньому (при інших рівних умовах) підвищуються на 1,2% ВВП. Це досить серйозний ефект, якщо врахувати, що середній рівень прямих іноземних інвестицій у країнах, що розвиваються, складає 1,5% ВВП.

Існує помилкове переконання, що зменшення торговельних бар’єрів (імпортних тарифів), навпаки, робить недоцільним інвестування у виробництво, орієнтоване на внутрішнє споживання, оскільки товари можна майже безперешкодно завезти з інших країн. Однак, досвід інших країн свідчить, що зменшення ставок імпортного мита не призводить до скорочення обсягів іноземних інвестицій і не впливає суттєво на поведінку інвесторів. Не викликає сумнівів привабливість для інвестування експорторієнтованих галузей України.

Але: не в усіх країнах вступ до СОТ супроводжується суттєвим збільшенням іноземних інвестицій. Так, після вступу до СОТ Киргизстану та Молдови не спостерігалося росту іноземних інвестицій у перші роки. Це може бути пояснено тим, що якість інвестиційного клімату визначають також інші важливі фактори, такі як: загальна ефективність макроекономічної політики, політична стабільність, ефективність податкової системи та системи забезпечення прав приватної власності тощо.

Створення передумов для розширення співпраці з Європейським союзом Відповідно до статей 4,5,9 Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейським Союзом членство України в СОТ є необхідною передумовою лібералізації режиму торгівлі між Україною та ЄС, започаткування переговорів із створення зони вільної торгівлі та забезпечення поступової інтеграції України до Європейського Союзу шляхом підготовки та укладання Угоди про асоційоване членство України в ЄС.

Розширення ЄС, у результаті якого 10 країн-торговельних партнерів України ввійшли до Спільного європейського ринку, породжує нові аргументи на користь якнайшвидшого вступу до СОТ. Європейський союз автоматично поширює квоти на імпорт української продукції на нових членів. Наприклад, у 2004 році Європейська комісія встановила квоту на імпорт сталі з України у розмірі 184550 тонн, в той час як обсяг експорту сталі з України до країн-кандидатів на вступ до ЄС становить приблизно 800000 тонн. Тому українські виробники перебувають під загрозою втрат значних ринків збуту у розширеному ЄС. Участь у СОТ допоможе уникнути кількісних обмежень на експорт української продукції до ЄС, оскільки такі обмеження в рамках СОТ заборонено.

Лібералізація доступу українських товарів на ринки світу

Українські виробники одержать додаткові можливості експорту продукції внаслідок запровадження режиму найбільшого сприяння (РНС) щодо українських товарів у торговельному просторі всіх країн-членів СОТ (148 країн світу, частка яких в світовій торгівлі складає близько 93%). Запровадження РНС щодо товарів, які походять з України, означає, що вони будуть постачатися на ринки країн СОТ на не менш вигідних умовах, ніж товари з інших країн.

На даному етапі торговельні партнери України застосовують режим найбільшого сприяння до української продукції добровільно і на тимчасовій основі. Проте немає жодної гарантії, що такі преференції будуть зберігатися і надалі. Для прикладу, США щороку переглядають доцільність поширення режиму найбільшого сприяння на товари, що походять з країн СНД, у т. ч. - з України. У разі вступу до СОТ режим найбільшого сприяння буде поширено на українські товари усіма членами СОТ. Зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів практично на всі найважливіші товарні ринки розвинених країн світу сприятиме збільшенню обсягів реалізації української продукції, а, отже, зростанню виробництва в експортоорієнтованих галузях.

Але: водночас, товари, вироблені в країнах СОТ, отримають більш вільний доступ на українські ринки. Зросте конкуренція між вітчизняними та іноземними виробниками, що може спричинити скорочення виробництва неконкурентоздатних вітчизняних підприємств та галузей. У довгостроковому періоді це сприятиме раціональному перерозподілу ресурсів між галузями та підприємствами від неефективних до конкурентоздатних. Проте, у короткостроковому періоді можливе загострення економічних і соціальних проблем, оскільки виникне необхідність працевлаштування вивільнених працівників, реструктуризації виробництва та пошуку необхідних для цього інвестиційних ресурсів.

Втім зменшення імпортних мит і, як наслідок, вартості імпорту не варто розглядати лише як загрозу національному виробнику. Багато виробників самі є споживачами імпортованої продукції. Загальне здешевлення ресурсів для виробництва зменшить собівартість вітчизняних товарів, що сприятиме зростанню конкурентноздатності підприємств.

Окрім того, дешевий імпорт вже присутній на українському ринку. Багато імпортних товарів потрапляє на ринок шляхом контрабанди, і мито з них не стягується взагалі. Із вступом до СОТ відповідальність України за боротьбу з тіньовим імпортом зросте, оскільки контрабанда загрожуватиме вже не тільки українському ринку, але і ринкам зовнішньоекономічних партнерів нашої держави. В результаті скорочення нелегального імпорту українські ринки стануть більш захищеними для дешевої низькоякісної продукції.

Зменшення втрат експортерів від дискримінаційних заходів

Починаючи з 1992 року, проти української продукції було порушено та проведено більше 90 антидемпінгових, спеціальних та антисубсидійних розслідувань. За цей час орієнтовна місткість ринків, що були закриті (або можуть бути закритими за результатами розслідування) для українських товарів у зв’язку із застосуванням антидемпінгових, спеціальних, компенсаційних заходів, у вартісному виразі становить майже 2 млрд. дол. США. Під загрозою проведення розслідувань або застосування антидемпінгових обмежувальних заходів з боку країн-членів СОТ знаходиться експорт товарів України в обсязі 0,5 млрд. дол. США. При цьому левова частка цієї продукції припадає на гірничо-металургійний комплекс України, що є соціально утворюючим у південно-східних регіонах України.

Слід зазначити, що до цього часу ініціатори антидемпінгових розслідувань розглядали Україну як країну з неринковою економікою. Тому санкції впроваджувалися не проти окремих підприємств, а проти цілих галузей. При цьому не бралася до уваги фактична собівартість української продукції, а структура ціни, що використовувалася для встановлення факту демпінгу, штучно моделювалася за аналогами зарубіжних країн. Хоча вступ до СОТ не означає автоматичного набуття Україною статусу країни з ринковою економікою, він є вагомим аргументом в переговорах з торговельними партнерами.

Доступ до механізму вирішення торгових суперечок

Після набуття Україною членства у СОТ українські виробники отримають можливість захисту своїх інтересів згідно з процедурою розгляду торговельних суперечок. Процедура врегулювання торговельних   суперечок СОТ є потужним механізмом захисту прав малих країн-учасників міжнародної торгівлі. Необхідно відзначити, що ця процедура є набагато тривалішою, ніж процедура розгляду фактів порушень правил торгівлі відповідними компетентними органами окремих країн (досить часто вона триває кілька років). Це дає змогу виробникам, навіть у разі виникнення загрози визнання факту недобросовісної конкуренції та запровадження відповідних обмежувальних заходів, здійснити географічну диверсифікацію ринків збуту своєї продукції або переорієнтувати виробництво на випуск іншої продукції.

Але: успішне використання існуючих у СОТ механізмів багатостороннього врегулювання може стримуватися відсутністю належного числа добре підготовлених, досвідчених фахівців у галузі міжнародного торговельного права.

Участь у світовій торгівлі

Окремо слід наголосити на тому, що вступ України до СОТ слід здійснити якнайшвидше. Після приєднання Китаю до СОТ Україна отримала ще одного  члена Робочої групи, який висунув свої вимоги. Те саме може статися після  приєднання до СОТ, наприклад, Росії чи будь-якої іншої країни. Водночас, необхідність поспішати не означає вступ за будь-яку ціну. Перспективи приєднання до СОТ залежать від уміння трактувати країною-претендентом основні положення та угоди СОТ, виходячи саме з національних інтересів, від уміння виграшно висвітлювати національний торговельний режим, а також від уміння поступатися менш важливими позиціями, відстоюючи принципові.

Крім того, необхідність якнайшвидшого набуття членства в СОТ обумовлена ще одним фактором. Зараз в рамках СОТ проходить новий раунд багатосторонніх переговорів, започаткований Міністерською конференцією СОТ у м. Доха (Катар), головною метою якого є створення світової торговельної системи, яка б відповідала інтересам всіх без винятку країн-членів організації. Ці багатосторонні переговори визначатимуть умови світової торгівлі на десятиріччя вперед, тому важливо, щоб і інтереси України були враховані. А цього можна буде досягти тільки будучи повноправним членом багатосторонніх переговорів, тобто членом СОТ.

Україна матиме можливість отримати значні позитивні наслідки від приєднання до СОТ для виробників, споживачів, а також для макроекономічного стану країни в цілому. Але реалізація зазначених потенційних вигод потребує змін багатьох адміністративних процедур, реформи податкової системи, додаткових витрат держави та підприємств. Таким чином, отримання вигод від приєднання до СОТ великою мірою залежить від того, наскільки добре буде проведено підготовку до вступу.

НАСЛІДКИ ВСТУПУ ДЛЯ ГАЛУЗЕЙ ЕКОНОМІКИ

Прогнозування та розробка рекомендацій для успішної адаптації галузей до умов членства у СОТ потребує кількісних та якісних оцінок наслідків вступу України до СОТз врахуванням багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, внутрішніх міжгалузевих та міжнародних зв’язків. На сьогодні в Україні було проведено небагато досліджень для окремих галузей та економіки в цілому. Зокрема, широко використовуються результати дослідження Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, яке подає оцінку наслідків для основних вітчизняних секторів та галузей. Також аналітичні прогнози та рекомендації було розроблено Центром ім. О. Разумкова, Інститутом економічних досліджень та політичних консультацій, Центром наукових досліджень НБУ (наслідки для банківської системи – див. Вісник НБУ, жовтень 2003) групою експертів Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) та Світового Банку (наслідки для сільського господарства) та ін.

Нижче оглядово представлено висновки деяких досліджень (аналітичних матеріалів) щодо наслідків вступу України до СОТ для різних галузей економіки.

Як уже зазначалося, вступ України до СОТ  може мати як позитивні, так і негативні наслідки як для економіки України в цілому, так і для окремих галузей. Більшість експертів дотримується думки, що вступ до СОТ та лібералізація доступу на ринки України не викличе значних негативних наслідків для українських галузей, оскільки рівень реального тарифного захисту внутрішніх ринків для багатьох із них не зміниться суттєво, оскільки і зараз є досить низьким.

Вступ України до СОТ матиме різний вплив на різні галузі промисловості, сферу послуг та сільське господарство. Це пов’язано з тим, що деякі галузі характеризуються високим ступенем експортоорієнтованості, інші навпаки задовольняють потреби майже виключно внутрішнього ринку; деякі галузі потребують дуже значних капітальних інвестицій з досить значним терміном окупності, інші - можуть забезпечити стабільні прибутки вже через незначний проміжок часу. Ці фактори і визначають терміни адаптації галузей до умов лібералізованого зовнішньоторговельного режиму. Загалом, очікується пожвавлення виробництва у експортоорієнтованих галузях. В той же час зменшення рівня державної підтримки окремих галузей та підприємств може призвести до мінімізації цього позитивного ефекту.

Баланс позитивних та негативних наслідків залежить, у першу чергу, від готовності виробників працювати в умовах міжнародної конкуренції, а саме, від рівня їх ефективності та конкурентоспроможності, який вони повинні підвищувати ще до вступу у СОТ. 

Вступ до СОТ та відкритість економіки надає додаткового поштовху для структурного реформування економіки та галузей. Структурні перетворення, незважаючи на короткострокові втрати (закриття неефективних, неконкурентоспроможних підприємств, витрати на переорієнтацію виробництва, тимчасове безробіття тощо), у довгостроковій перспективі ведуть до економічного зростання та покращення національного добробуту. В той же час, величину короткострокових втрат можна мінімізувати за умови належної підготовки до вступу.

Металургійний комплекс

Головними позитивними наслідками вступу України до СОТ для металургійного комплексу Україну будуть:

можливість скасування квот на експорт української продукції металургії до ЄС. 17,5% обсягів українського товарного експорту до ЄС складають металургійна продукція, що підпадає під жорсткі нетарифні обмеження, зокрема квоти. За попередньою оцінкою, тільки завдяки усуненню кількісних обмежень (квот), які у рамках СОТ є забороненими, є можливість збільшити обсяги експорту зазначеної продукції до країн ЄС на суму близько 70-90 млн. дол. США. Подальша лібералізація тарифних обмежень на експорт продукції чорної металургії до країн ЄС внаслідок вступу України до СОТ дозволила б збільшити обсяги експорту цієї продукції принаймні на 150-180 млн. дол. США, тобто збільшити загальний обсяг експорту продукції чорної металургії до ЄС приблизно на 30%. Питання кількісних обмежень на експорт української металопродукції до країн ЄС набуває особливої актуальності в контексті розширення ЄС. Адже квота на імпорт української продукції розповсюджуватиметься і на товари, що постачатимуться до нових країн-членів. Вступ до СОТ дозволить наполягати на скасуванні кількісних обмежень щодо продукції походженням з України;

можливість застосування механізму врегулювання торговельних суперечок, передбаченого нормами СОТ, дозволить посилити позиції українських виробників в антидемпінгових та спеціальних розслідуваннях;

українські металурги отримають одночасне спрощення умов доступу до ринків 147 країн-членів СОТ, частка яких у світовій торгівлі становить біля 93%. Це сприятиме зростанню обсягів експорту металургійних підприємств та виходу на нові ринки збуту.

Основним можливим негативним наслідком вступу України до СОТ для металургійної галузі України є обмеження можливості субсидування виробництва та експорту шляхом надання податкових пільг, списання податкової заборгованості тощо.

Хімічна промисловість

Головними позитивними наслідками для хімічної промисловості від набуття Україною членства у СОТ можуть бути:

зростання виробництва в експортоорієнтованих секторах внаслідок лібералізації режиму доступу до зовнішніх ринків;

збільшення обсягів іноземних інвестицій, необхідних для технологічного переозброєння підприємств галузі та переходу до виробництва товарів з більшою доданою вартістю;

розширення асортименту та якості товарів, зниження їх цін;

зменшення втрат від антидемпінгових розслідувань.

Можливими загрозами для підприємств хімічної галузі є:

посилення конкуренції у секторах малотоннажних продуктів, лаків, фарб, оздоблювальних матеріалів, що може негативно вплинути на роботу деяких українських підприємств;

переваги вільного доступу на ринки інших країн більшою мірою стосуються ринків з „ціновою конкуренцією”, тобто ринків сировинної продукції. Тому, якщо Україна покладатиметься лише на дію ефектів торговельної лібералізації, вона ще тривалий час буде знаходитися у сфері низькотехнологічного експорту з низьким рівнем прибутків.

Легка промисловість

Легка промисловість є прикладом галузі, яка може отримати переважно вигоди від вступу України до СОТ. Так, членство України в СОТ має забезпечити:

зменшення тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів практично на всі найважливіші товарні ринки світу;

збільшення іноземних інвестицій у галузь, що дозволить оновити обладнання та технології виробництва товарів легкої промисловості.

Підприємства легкої промисловості сьогодні використовують 40-50 відсотків виробничих потужностей і готові збільшувати обсяги виробництва. На сьогоднішній день вітчизняні підприємства змушені орієнтуватися на зовнішні ринки, де високоякісні вітчизняні швейні та трикотажні вироби користуються значним попитом. Водночас на внутрішньому ринку переважають нелегально імпортовані низькоякісні та несертифіковані товари, що створюють жорстку конкуренцію вітчизняному виробнику. Запровадження і чітке дотримання правил стандартизації та сертифікації продукції, передбачене нормами СОТ, сприятиме зростанню вітчизняного виробництва.

Сільське господарство та харчова промисловість

Домовленості та зобов`язання України

У ході переговорів щодо вступу України до СОТ було досягнуто таких домовленостей:

1. Тарифні поступки: максимальну (зв’язану) ставку тарифу на продукцію сільського господарства погоджено на рівні 20 %, а середній тариф на продукцію сільського господарства та харчової промисловості - на рівні 12,53% у 2005 р. (для довідки: максимальна ставка імпортного мита для промислових товарів буде 10 %, а для найбільш чутливих – 15%).

Винятками є: цукор - 50%, соняшникова олія -30% і підакцизні товари (вино, лікеро-горілчані та тютюнові вироби), для яких  зв’язані тарифні ставки будуть вищими. На сьогодні вже погоджено близько 95% тарифних ставок. Період впровадження тарифних поступок – 2001-2005 рр, а для деяких товарів – до 2010 р.

2. Тарифна квота на цукрову тростину складатиме 260 000 тон, при цьому тарифна ставка дорівнюватиме 2 % (понад квоти ставка буде дорівнювати 50 %).

3. Субсидії: Україна домовляється про сукупний обсяг підтримки сільського господарства розмірі 1,37 млрд. дол. США на рік, беручи за базовий період 1994-1996 рр. Це питання ще не узгоджено з РГ, оскільки, за правилами СОТ, базовий період встановлюється, як середнє арифметичне за останні три роки, тобто за період 1997-1999 р. У такому випадку обсяг підтримки буде становити 60,7 млн. дол. США, оскільки у цей період різко скоротилося фінансування сільського господарства, припинилися державні закупівлі зерна.

4. Санітарні та фітосанітарні заходи і технічні бар’єри у торгівлі: процедури вступу до СОТ передбачають обов’язкове виконання вимог Угоди про санітарні і фітосанітарні заходи та Угоди про технічні бар’єри у торгівлі. Тому необхідно адаптувати українське законодавство до норм цих угод, наблизити українські стандарти якості та заходів безпеки до міжнародних, а також надати наукові обґрунтування у випадку, якщо українські норми є жорсткішими за відповідні міжнародні. У членів РГ є зауваження, зокрема, стосовно деяких епізоотичних заходів, а також списку імпортних товарів та об’єктів, що підлягають обов’язковому санітарному / ветеринарному / фітосанітарному контролю.

Вплив зменшення ввізного мита на ціни сільгосппродукції

Групою експертів Світового банку та Організації з економічного розвитку та співробітництва було досліджено зменшення тарифів ввізного мита до рівня 20 %. За їх оцінками, це означає значне скорочення митних бар’єрів майже для всієї продукції сільського господарства та харчової промисловості у порівнянні з тарифами України для режиму найбільшого сприяння, які діють зараз. Так, граничні тарифи для пшениці, кукурудзи та яєць будуть меншими у 1,5-2 рази; для насіння соняшнику - у 13 разів; для яловичини та свинини - у 3 рази; для м’яса птиці - у 7 разів; для білого цукру - у 2 рази.

Таке зменшення тарифного захисту мало б спричинити падіння цін вітчизняних сільськогосподарських виробників. Проте експерти прогнозують, що для більшості груп сільськогосподарських товарів цього не станеться, оскільки досі високі митні тарифи не забезпечували високі ціни с/г товаровиробників. На багато видів продукції внутрішні ціни часто є навіть нижчими за зовнішні (до сплати мита), що дає змогу Україні вже сьогодні експортувати значну частину с/г продукції. Що ж до інших груп товарів, то внутрішні ціни на них вищі за зовнішні не більше, ніж на 20% (максимальна митна ставка), що, як правило, гарантує захист вітчизняного виробника. Виняток становлять такі групи товарів, як м’ясо птиці та свинина, ціни на які можуть зменшитися.

Джерело: Використання сільськогосподарського потенціалу України: стимулюванні зростання у сільському господарстві та поліпшення життя на селі. OECР та Світовий Банк, 25.03.2004.

Вплив державної підтримки на сільське господарство України

За оцінками Світового банку, зараз у системі внутрішньої підтримки с/г України переважають такі форми підтримки, які мають найбільш негативний вплив на конкуренцію. Рівень підтримки для різних груп товарів суттєво відрізняється. Він є відносно високим для виробництва курятини, свинини та яєць і, навпаки низьким для виробництва молока та олійних культур.

Вступ до СОТ означатиме реформування системи державних субсидій. Від прямої підтримки ринкових цін та доходів виробників, адміністративних інтервенцій у функціонування сільськогосподарський ринків треба буде перейти до надання дозволених неадресних субсидій, тобто таких, що спрямовані на розвиток інфраструктури сільськогосподарських ринків, розвитку кредитування, стимулювання впровадження сучасних с/г технологій та впровадження міжнародних стандартів якості і безпеки с/г продукції, зменшення транспортних витрат та витрат на зберігання. Така державна підтримка сприяє підвищенню ефективності та конкурентоспроможності національних виробників.

В рамках СОТ також дозволено фінансувати дослідницькі, навчальні, консультаційні і маркетингові програми, створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки, виплати на відшкодування збитків від стихійних лих, виплати за програмами охорони довкілля та регіональними програмами допомоги.

Головними позитивними наслідками для аграрного сектору від набуття Україною членства у СОТ можуть стати:

·          додаткові можливості доступу до зовнішніх ринків;

·          стимулювання технологічного оновлення та переозброєння національного виробництва відповідно до світових стандартів внаслідок збільшення іноземних інвестицій в АПК;

·          збільшення передбачуваності, прозорості та послідовності економічної політики уряду у сфері сільського господарства, що зменшить ризики ведення бізнесу та стимулює інвестиційну діяльність у секторі;

·          прискорення структурних реформ в аграрному секторі;

·          скорочення транспортних та інших витрат на ведення бізнесу с/г виробників (гарантований вільний транзит через територію країн-членів СОТ, зменшення ризиків тощо), що сприятиме підвищенню конкурентноздатності українських с/г товарів.

Можливі негативні наслідки для аграрного сектору від набуття Україною членства в СОТ:

·          зменшення рівня граничних тарифів ввізного мита може призвести до тиску імпорту на  ті галузі АПК, які не мають переваг щодо рівня собівартості (виробництво цукру), а також на ті, що отримували значну державну підтримку (виробництво м’яса птиці і свинини) і, як наслідок, можливе звуження внутрішнього ринку збуту для цих товаровиробників.

Втім, експерти вважають, що не слід очікувати критичного для національного сільського господарства збільшення обсягів імпорту. Факторами, що захищають від імпорту ринок сільськогосподарської продукції, яка традиційно виробляється в Україні:

·          суттєві транспортні витрати на доставку імпортної продукції порівняно з продукцією місцевого виробництва;

·          традиційні уподобання населення (в першу чергу, у сільській місцевості).

·          переваги вільного доступу на ринки інших країн більшою мірою стосуються ринків з ціновою конкуренцією, тобто ринків сировинної продукції. Тому, якщо Україна покладатиметься лише на дію ефектів торговельної лібералізації, то вона ще тривалий час і далі вивозитиме переважно сировину, залишаючись у сфері низькотехнологічного експорту з низьким  рівнем прибутків.

·          може відбутися підвищення внутрішніх цін на насіння соняшника та олію внаслідок відміни експортного мита та збільшення вивозу цієї продукції. Втім, якщо розглядати цю проблему не з точки зору інтересів окремих груп, а з точки зору максимізації національного добробуту, то можна говорити про встановлення певного оптимального вивізного мита на насіння соняшника. Так, за результатами дослідження Українського центру міжнародної інтеграції, таке оптимальне мито у сезон 2003-2004 р. мало б скласти 13 %  (для довідки: діюча ставка складає 17%).

Банківські послуги

Головною умовою лібералізації доступу на ринок банківських послуг, яка визначена Генеральною угодою про торгівлю послугами (ГАТС), є лібералізація доступу іноземного капіталу на внутрішній ринок банківських послуг, а також лібералізація руху капіталу.

Важливим обмеженням у сфері банківських послуг, що є предметом переговорів із СОТ, є відсутність можливості створення в Україні філій іноземних банків, які не мають власного капіталу та статусу юридичної особи. У випадку, якщо такі можливості буде передбачено в національному законодавстві, можна прогнозувати наступні позитивні наслідки допуску філій іноземних банків на ринок банківських послуг України:

·          створення некапіталізованих філій може значно інтенсифікувати залучення іноземних банків до фінансового ринку України. Це повинно призвести до здешевлення кредитів для бізнесу;

·          зростання рівня обслуговування трансакцій у банківській системі, скорочення їх термінів, розширення спектру послуг, вдосконалення технологій їх надання;

·          збільшення обсягів кредитування через такі установи (оскільки власний капітал материнських банків є значно більшим дочірніх);

·          поліпшення трансформаційної функції банківської системи в процесі розподілу кредитно-інвестиційних ресурсів;

·          прискорення реформування банківського сектору.

Проблеми, які можуть виникати у зв‘язку з допуском філій іноземних банків на ринок банківських послуг:

·          ускладнення нагляду за такими установами;

·          здатність іноземних банків запропонувати дешевші ніж українські кредитні ресурси створить тиск на більш слабку українську банківську систему;

·          підвищення вразливості банківського сектору до коливань на світових фінансових ринках. 

Загалом, як зазначається у звіті Центру наукових досліджень НБУ “Вступ України до Світової організації торгівлі та розширення Європейського Союзу: наслідки для банківської сфери”, за умов функціонування ринкових механізмів лібералізація руху капіталу сприяє ефективному перерозподілу фінансових ресурсів, прискоренню темпів економічного зростання.

Вступ України до СОТ також буде мати опосередкований вплив на банківську систему внаслідок зміни обсягів та структури експортно-імпортних операцій та пов’язаних з ними фінансових потоків.

Страхові послуги

Головними позитивними наслідками для сектору страхових послуг від набуття Україною членства в Світовій організації торгівлі мають стати:

·          збільшення іноземних інвестицій у страховий сектор;

·          стимулювання нових технологій надання страхових послуг та впровадження міжнародних стандартів;

·          конкуренція з боку іноземних страхових компаній слугуватиме основним стимулом розвитку вітчизняних постачальників послуг страхування, зокрема, це дозволить розширювати асортимент послуг, покращувати якість, знижати ціни, повніше враховувати потреби клієнтів.

Можливі негативні наслідки для сектору страхових послуг від набуття Україною членства у СОТ можуть бути:

·          звуження внутрішнього ринку для національних постачальників послуг.

·          поглинання більш потужними іноземними страховими установами вітчизняних страхових компаній.

Послуги зв’язку

Членство у СОТ для галузі зв'язку та інформатизації забезпечить наступні переваги:

·          сприятиме збільшенню надходжень іноземних інвестицій та прискоренню технологічного оновлення;

·          надасть широкі можливості щодо справедливого врегулювання суперечок у сфері зв'язку;

·          сприятиме обміну досвідом, впровадженню новітніх технологій та підвищенню кваліфікації українських фахівців;

·          безпосередньо для споживачів послуг зв'язку - це більш широкий спектр вибору послуг, зниження їх вартості та підвищення якості.

Результати проведеного Держкомзв’язку аналізу свідчать, що найскладнішими для галузі будуть перші 1-2 роки після вступу України - цей період необхідний для адаптації вітчизняних постачальників послуг до нового конкурентного середовища.

Вступ України до СОТ негативно вплине на неконкурентоспроможних операторів зв'язку, але сприятиме імпорту послуг вищої якості за нижчими цінами та розширенню асортименту послуг взагалі. Одночасно лібералізація ринку телекомунікацій сприятиме розвитку інших послуг: фінансових, інформаційних і комп'ютерних технологій, туризму, транспорту, які значною мірою залежать від ефективності комунікаційних систем.

Головною проблемою галузі може стати те, що іноземні інвестиції приходять лише у найбільш прибуткові та динамічні сектори галузі, такі як мобільний зв’язок чи послуги Інтернет. В той же час, певні послуги, як-то звичайна кореспонденція, не є прибутковими, але вони залишаються надзвичайно важливими для населення. Тому тут постає питання про державну підтримку.

Роздрібна торгівля та побутові послуги

Вступ України до Світової організації торгівлі сприятиме підвищенню якісного рівня обслуговування споживачів, збільшенню обсягів роздрібного товарообігу та надходжень до бюджетів всіх рівнів через такі механізми:

збільшення прямих іноземних інвестицій та конкуренція з іноземними фірмами дозволить розширити роздрібну мережу і, найголовніше, отримати передові технології, ефективні методи організації продажу товарів, управління та обслуговування споживачів на рівні європейських стандартів. У результаті це призведе до значного збільшення роздрібної мережі нового формату – супермаркетів, гіпермаркетів, перетоку продажу товарів з продовольчих та непродовольчих ринків в організовану мережу;

зниження митних тарифів, посилення боротьби з контрабандою створять умови для добросовісної конкуренції між вітчизняними та імпортними товарами, незначного зниження цін на непродовольчу групу товарів;

вільний доступ обладнання і нових технологій дозволить урізноманітнити побутові послуги, поліпшити їх якість, збільшити обсяги послуг та зайнятість населення у цій сфері. Відповідно збільшаться і надходження до бюджету;

розширення спектру побутових послуг, постачальниками яких будуть високорозвинені іноземні країни, сприятиме забезпеченню внутрішнього ринку власними високотехнологічними послугами.

Висновок

Таким чином, кредитна діяльність міжнародних фінансових

організацій глобального та регіонального рівнів упродовж свого існування була спрямована на створення, розвиток та модернізацію об’єктів наднаціональної виробничої інфраструктури за такими напрямками:

·          надання позик для структурної перебудови національних господарств країн світу і,зокрема, об’єктів виробничої інфраструктури, котрі створюють умови ефективного функціонування  наднаціонального виробництва;

·          кредитування інфраструктурних проектів у малорозвинених країнах з метою їхньої адаптації до функціонування світогосподарських процесів та включення їх у систему глобальної виробничої інфраструктури,

·          інвестування будівництва мережі регіональних об’єктів виробничої інфраструктури внутрішньоконтинентального значення.

·          модернізацію окремих елементів наднаціональної обслуговуючої системи, зокрема, енергетичних, транспортних, інформаційних комунікацій.

·          розробка системи страхування довгострокових капіталомістких інфраструктурних проектів від різних форс-мажорних обставин.

Список використаної літератури:

1. Система світової торгівлі ГАТТ/СОТ в документах. – К.: УАЗТ, 2000. – 598 с.;

2. Система світової торгівлі: Практ. посібник.: Пер. з англ. – К.: КІС, 2002.

3. І.Бураковський, Л. Хандріх, Л. Хоффманн. Вступ України до СОТ: новий виклик економічній реформі – К.: Вид-во „Альфа-Принт”, 2003. – 291 с.

4. Гендиректор ВТО: У Украины нет шансов. – http//www.for-ua.com/ukraine/2005/10/17/101921.php.

5. Національна безпека і оборона №9, 2005.

6. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999р.

7. Указ Президента України "Про грошову реформу в Україні" // Вісник НБУ.-1996.-№5.

8. Гальчинський А. С. Теорія грошей. - К.: Основи. - 1998.

9. Долан Э. Дж., Кзмпбзлл К Л., Кзмпбзлл Г. ДУК. Деньги, банковское дело и денежно-кредитная политика. - М.; Л., 1991.

10. Деньги, кредит, банки / Под ред. О. И. Лаврушина. - М., 1998.

11. Гроші та кредит / За ред. Б. С. Івасіва. - К., 1999.

12. Мишкін Фредерік С. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. - К., 1998.

13. Усоскин В. М. Современный коммерческий банк: управление и операции. - М., 1993.

14. Фридмен М. Количественная теория денег. - М., 1996.

15. Кейнс Дж. М. Трактат про грошову реформу. Загальна теорія зайнятості, процента та грошей. - К., 1999.

16. Деньги / Под ред. А. А. Чухно. - К., 1997.

17. Савлук М. І. Нова національна валюта гривня працює на економіку України // Фінанси України. - 1997. - № 2.

18. Савлук М. L, Сугоняко О. А. Чи вистачає грошей економіці України? // Вісник НБУ. - 1997. - № 4.

19. Савлук М. І. Грошово-кредитна політика Національного банку України та оцінка її ефективності // Вісник НБУ. - 1999.- №1.