Реферат: Національний банк України та особливості його функціонування

Міністерство освіти і науки України

Реферат на тему:

«Національний банк України та особливості його функціонування»

Виконав: студент групи …………..

……………………………..

Київ-2007         

План:

І. Створення національного банку України та його статус

ІІ. Функції національного банку України та особливості його 

     діяльності

ІІІ. Список використаної літератури

I.Створення національного банку України та його статус

Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ).

Банківська система незалежної України і відповідно Національ­ний банк України створювалися протягом 1991 р. у зв'язку з дезін­теграцією радянської банківської системи. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 бе­резня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про банки і банків­ську діяльність» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 трав­ня 1991 року.

Згідно із зазначеною постановою Верховної Ради дія Закону України «Про банки і банківську діяльність» поширювалася на всі наявні в нашій країні банки. Було також оголошено власністю Украї­ни Український республіканський банк Держбанку СРСР, Українсь­кий республіканський банк державного комерційного промислово-будівельного банку (Укрпромбанк), Український республіканський банк Ощадного банку СРСР, Український республіканський банк Зовнішекономбанку СРСР з їхньою мережею, обчислювальними центрами, всіма активами, пасивами, а також Українське республі­канське управління інкасації Держбанку СРСР з підпорядкованою йому мережею установ та організацій.

Особливо важливим було те, що окремо, в п. 3 постанови Вер­ховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» передбачалося «створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Наці­ональний банк України». Власне, цим пунктом постанови Верховної Ради України організаційно було вирішено питання про створення центрального банку незалежної держави — України.

Цією самою постановою Національний банк України було зо­бов'язано до 1 травня 1991 р. розробити проект свого Статуту, ви­значити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядко­ваної мережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України. Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалося внести до Верховної Ради України про­позиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду На­ціонального банку України.

Отже, на підставі зазначених вище законодавчих актів було ска­совано державну монополію у банківській системі та створено нову дворівневу фінансову систему. Перший рівень — Національний банк України, другий — комерційні банки. Діяльність цих банків тісно взаємозв'язана. Власне, вони утворюють взаємоузгоджену й керова­ну єдиним органом структуру. Водночас кожна із складових цієї си­стеми функціонує відповідно до законів ринку.

Статус і принципи діяльності Національного банку України ви­значені Основним Законом держави. Статті, які стосуються функці­онування Національного банку, вміщені у двох розділах, присвяче­них законодавчій і виконавчій владам. Це не випадково, оскільки йдеться про центральний банк держави, який очолює її національну фінансово-кредитну систему.

Національний банк за своїм правовим статусом є однією з най­важливіших інституцій держави. Він не входить до жодної з гілок влади. Свою діяльність здійснює на засадах незалежності та еконо­мічної самостійності. Проте цей головний орган банківської систе­ми з ряду питань є залежним від Верховної Ради України, перед якою і звітує про свою діяльність.

До повноважень законодавчого органу держави Конституція України відносить призначення на посаду та звільнення з посади го­лови Національного банку України, що здійснює Верховна Рада за поданням Президента України. Крім того, саме Верховна Рада Украї­ни призначає половину складу Ради Національного банку України, а також заслуховує звіти його голови про діяльність банку.

Інша половина Ради згідно зі ст. 106, п. 12 Конституції України призначається Президентом України. Такий підхід дає можливість двом гілкам влади пропорційно, рівною мірою брати участь у фор­муванні складу Ради Національного банку України і здійснювати регулятивний вплив держави на фінансово-кредитну політику, її ре­алізацію. Конституційні засади формування вищого органу управ­ління НБУ, а також його керівництва є прикладом рівноваги двох гілок влади в Україні.

Рада Національного банку України відповідно до ст. 100 Консти­туції України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради На­ціонального банку України визначається законом.

Важливо наголосити, що правом законодавчої ініціативи у Вер­ховній Раді, крім Президента України, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, Конституція наділяє також і Націо­нальний банк України (ст. 93, п. 1 Конституції України). Надання цього права Національному банку свідчить про вищий ступінь його значущості у системі державних інституцій.

Суттєве значення для ефективного функціонування НБУ мають його взаємовідносини з Кабінетом Міністрів України. Ці державні органи проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, доки вона не су­перечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із зас­тупників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів з правом дорадчого голосу. Отже, НБУ як орган держави є рівно­правним партнером державного органу виконавчої влади — Кабі­нету Міністрів України.

Національний банк України як економічно самостійна державна установа здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів. Однак одержання прибутків не є метою діяльності Національного банку. Для забезпечення виконання своїх функцій він має право на придбання та розпорядження рухомим і нерухомим майном.

Кошторис видатків Національного банку на кожний рік затвер­джується Радою НБУ. Цей самий орган затверджує Основні напря­ми грошово-кредитної політики Національного банку.

Викладеним вище не обмежуються правові основи функціону­вання НБУ. Як юридична особа він діє на підставі Статуту Націо­нального банку України, затвердженого постановою Президії Вер­ховної Ради України від 7 жовтня 1991 р.

ІІ. Функції національного банку України

Функції НБУ та його органів є невід'ємною складовою функцій державного управління.

Основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. За­безпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією цен­трального банку держави — Національного банку України».

Наголосимо, що з моменту введення національної грошової оди­ниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансо­во-економічним, а й політичним фактором. Адже національна гро­шова одиниця — це ознака економічного і політичного потенціалу держави, її незалежності.

Чинне законодавство про центральний банк держави покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед нале­жить визначення та проведення грошово-кредитної політики відпо­відно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержав­ної програми економічного розвитку.

Національний банк України має монопольне право здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Це означає, що жоден інший суб'єкт банківської системи не може здій­снювати цю функцію.

Центральний банк держави виступає також кредитором в остан­ній інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді поло­жень, постанов керівних органів тощо.

НБУ визначає систему, порядок і форми розрахунків, у тому чи­слі між банками та іншими кредитними установами, напрями роз­витку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту бан­ківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладено таку важливу функцію, як складання платі­жного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійс­нення їх аналізу та прогнозування. Значення цієї функції особливе. Адже наша країна наприкінці 1991 р. як нова незалежна держава не мала доступу до іноземних кредитів. На той час фінансове станови­ще країни погіршила ще й заява Зовнішекономбанку СРСР, який об­слуговував зовнішню торгівлю, про те, що понад 7 млрд дол. США «зникли» і про їхнє використання немає жодних підтверджувальних документів. Понад 1 млрд дол. США з цієї суми належав українсь­ким підприємствам та приватним особам. Зовнішекономбанк також заявив, що він більше не обслуговуватиме виплат, які стосуються зовнішньої торгівлі колишніх радянських республік.

Для міжнародного авторитету Національного банку України ве­лике значення має покладення саме на нього функції представниц­тва інтересів України в центральних банках інших держав, міжна­родних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк дер­жави здійснює також відповідно до визначених законом повнова­жень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахун­ків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль.

Лише НБУ має право здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать та­кож наглядові, регулятивні й контрольні. їх виконання забезпечу­ється через:

1)   здійснення всіх видів перевірок банків на місцях, інших кредитних установ та суб'єктів підприємницької діяльності в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку достовірності інформації, що надається юридичнимита фізичними особами під час реєстрації банків, кредитних установ і ліцензування банківських операцій;

2) висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів (учасників) банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Національний банк України може направляти своїх представни­ків для участі у роботі зборів акціонерів (учасників), засідань спос­тережної ради, правління та ревізійної комісії іншого банку або кредитної установи з правом дорадчого голосу. Він може також вима­гати здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та ін­ших кредитних установ, одержувати висновки незалежних аудитор­ських організацій про результати цих перевірок.

НБУ має право вживати заходи впливу щодо порушників чинно­го законодавства. Так, у разі порушення банком чи іншою кредит­ною установою банківського законодавства України, нормативних актів НБУ, проведення ризикових операцій, які загрожують інтере­сам вкладників та кредиторів, НБУ має право вимагати від банку та кредитної установи усунення виявлених порушень. Якщо ці вимоги не будуть виконані у встановлений строк, НБУ має право застосову­вати такі заходи впливу:

1) підвищувати норму обов'язкових резервів;

2) стягувати з банків чи інших кредитних установ штраф у розмірі неправомірно одержаного доходу;

3) усувати керівництво (голову правління та головного бухгалтера) від управління банком чи іншою кредитною установою і призначати тимчасову адміністрацію;

4)відкликати ліцензію на здійснення окремих чи усіх банківських операцій;

5) приймати рішення про реорганізацію чи ліквідацію банку.

Звичайно, заходи впливу мають бути адекватними допущеним порушенням.

У разі виникнення незадовільного фінансового стану комерцій­ного банку чи іншої кредитної установи НБУ може вживати заходи щодо їх фінансового оздоровлення.

Водночас чинне законодавство передбачає певні обмеження що­до вимог Національного банку України. Так, він не має права вима­гати від банків та інших кредитних установ виконання операцій та інших дій, не передбачених законами України та нормативними ак­тами НБУ.

Національний банк здійснює аналіз діяльності комерційних бан­ків та інших кредитних установ з метою виявлення ситуацій, які загрожують інтересам вкладників і кредиторів, стабільності бан­ківської системи в цілому. Але він не несе відповідальності за зо­бов'язання комерційних банків і кредитних установ, за винятком випадків, коли НБУ бере на себе такі зобов'язання, а банки та інші кредитні установи не несуть відповідальності за зобов'язання На­ціонального банку, крім випадків, коли вони беруть на себе такі зо­бов'язання.

Рішення НБУ з питань банківського регулювання і нагляду мо­жуть бути оскаржені у порядку, передбаченому чинним законо­давством.

Національний банк України визначає для комерційних банків та кредитних установ форми звітності та порядок їх складання, які необхідні для ведення грошово-кредитної і банківської статистики, здійснення валютного контролю.

НБУ контролює діяльність своїх структурних одиниць та під­розділів через проведення внутрішнього аудиту, який здійснюється його ревізійним управлінням, безпосередньо підпорядкованим голо­ві НБУ. Комплексні перевірки господарсько-фінансової діяльності структурних одиниць НБУ проводяться не рідше як один раз на рік.

Правління НБУ не пізніше 1 листопада звітного року приймає рішення про аудит Національного банку України і визначає ауди­торську фірму, яка має відповідний досвід роботи, для перевірки рі­чного звіту і подання аудиторського висновку.

Список використаної літератури

1) Закон України «Про банки і банківську д і яльність» № 872-ХІІ від 20 березня 1991 року.

2) Самуельсон П. «Економіка»: Підручник. - Львів. Світ. 1993 рік

3) Пол А. Самуельсон, Вільям Д.Нордгауз «Макроекономіка» Київ. «Основи». 1995

4) Степан Дзюбик, Ольга Ривак «Основи економічної теорії», Київ. Основи, 1994.