Реферат: Страхування транспортних засобів та вантажів
СТРАХУВАННЯ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ВАНТАЖІВ
Страхування транспортних засобів
Засоби транспорту, як і домашнє майно, страхуються добровільно. На страхування беруться автотранспортні засоби та водні маломірні судна, які підлягають державній реєстрації у встановленому порядку.
До автотранспортних засобів відносять: легкові, вантажні, вантажо-пасажирські, мікроавтобуси, мотоцикли, моторолери, мотоколяски, мопеди, трактори та міні-трактори.
До водних транспортних засобів відносять різноманітні човни, яхти, катамарани і т. ін.
Як показує практика найбільш розвинених країн світу, найпоширенішим видом майнового страхування є страхування автотранспортних засобів. У США, скажімо, на цей вид страхування припадає близько 45% загального збору премій за майновим страхуванням. Це пояснюється, з одного боку, стрімким зростанням чисельності власників автотранспортних засобів та високим рівнем небезпеки цього виду транспорту — з іншого. Статистичні дані свідчать, що число загиблих на 1 млрд пасажиро-кілометрів становить: для автотранспорту — 16 осіб, для повітряного — 6,5, для залізничного транспорту — 1,2 особи.
Одночасно із транспортним засобом можуть бути застраховані (за бажанням страхувальника) водій та пасажири, додаткове устаткування до транспортного засобу, вантаж, який на ньому перевозять. В автострахуванні до об'єктів страхування відносять:
страхування "авто-каско";
страхування цивільної відповідальності;
страхування від усіх видів ризиків;
страхування автомобілів на час ремонту, парковки та зберігання в гаражах;
страхування експортно-імпортних вантажів;
страхування вантажів при перевезеннях внутрішнього сполучення;
страхування від нещасних випадків під час ДТП.
Страхування вантажу від нещасних випадків та цивільної відповідальності буде розглянуто пізніше.
Страхування від усіх видів ризиків передбачає найповніше страхове покриття. Воно забезпечує відшкодування збитків, спричинених втратою або пошкодженням застрахованого транспортного засобу, фізичними травмами людей та пошкодженням майна третьої сторони.
При страхуванні автомобілів приватних власників, крім перерахованих уже ризиків, додаються ще відшкодування бенефіціару (правонаступнику) в разі смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах — затрати на лікування, а також на покриття збитків від пошкодження багажу та інших предметів, що знаходились у салоні автомобіля.
Страхування "авто-каско" передбачає страховий захист від будь-яких збитків, котрі можуть виникнути внаслідок пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу чи окремих його частин за настання обумовлених у страховому полісі подій. Цей вид страхування поширюється на всі автотранспортні, водні та наземні види транспортних засобів.
Страхування "авто-каско" може бути повним або частковим.
При повному страхуванні "авто-каско" власник транспортного засобу отримує страховий захист від збитків внаслідок пошкодження застрахованого об'єкта у випадку аварії, зіткнення з будь-яким іншим предметом, пожежі, самозагорання, перевертання, стихійного лиха, вибуху, протиправних дій і т. ін., за вилученням збитків експлуатаційного характеру.
При частковому страхуванні "авто-каско" страхове покриття забезпечується лише в разі пожежі, вибуху двигуна, викрадення, пошкодження транспортного засобу під час викрадення, стихійного лиха.
За умовами страхування "авто-каско" страховик не відшкодовує збитків, якщо:
вони є наслідком навмисних дій страхувальника, членів його сім'ї або осіб, у розпорядженні котрих знаходився транспортний засіб;
вони є наслідком воєнних дій, громадянського збурення,страйків;
вони конфісковані, арештовані, знищені за розпорядженням влади.
засіб експлуатувався несправним;
водій був у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння;
засіб використовувався з метою навчання водити (автомобіль);
встановлено природний знос транспортного засобу або його окремих вузлів.
Страхування водного транспорту
Україна має дві з трьох найбільших у Європі річок, які виконують важливі транспортні функції, а також два моря з виходом в Атлантичний океан. На водних шляхах працюють потужні флоти — морський і річковий. До того ж у країні добре розвинене суднобудування. Отже, об'єктів для страхування водного транспорту та морських ризиків не бракує.
Розглядаючи умови страхування суден, слід мати на увазі дві особливості:
• по-перше, незважаючи на заборону втручання з боку держави в добровільні види страхування (стаття 41 Закону України «Про страхування»), окремі питання, пов'язані з укладанням договорів страхування морських ризиків, певною мірою законодавче врегульовані;
• по-друге, оскільки майновому страхуванню корпусів суден належить певна частка серед інших видів страхування, об'єднаних поняттям «морське страхування», у цьому підрозділі торкатимемось іноді інших видів морського страхування.
Головним законодавчим актом, що регулює умови морського страхування, є прийнятий у грудні 1994 року Кодекс торговельного мореплавства України (далі — Кодекс), який містить розділ «Морське страхування». Розглянемо положення зазначеного Кодексу, що стосуються страхування морських суден та договорів морського страхування в контексті з міжнародною практикою страхування суден.
Стаття 242 Кодексу до об'єктів морського страхування відносить будь-який інтерес, пов'язаний із мореплавством, а саме: судно, у тому числі й таке, що будується, вантаж, фрахт, плата за проїзд, орендна плата, очікуваний від вантажу прибуток і вимоги, що забезпечуються судном, вантажем і фрахтом, заробітна плата, інші винагороди капітана, інших осіб судового екіпажу, цивільна відповідальність судновласника і перевізника, а також ризик, узятий на себе страховиком (перестраховування).
Основні засади здійснення морського страхування були закладені в законі Великої Британії про морське страхування 1906 року . В цьому законі закладені принципи (норми) взаємовідносин сторін, які можна й потрібно застосовувати для договорів з будь-яких видів страхування.
Розглядаючи ці норми, можна зіставити з ними положення статей зазначеного Кодексу. Скажімо, обов'язковість наявності страхового інтересу передбачена згаданою щойно статтею 242.
Найвищий ступінь довіри сторін передбачає, що вони, укладаючи договір страхування, з'ясують усі суттєві обставини, що стосуються об'єкта страхування та можливого ризику. Аналогічні норми передбачаються статтею 243, «Інформація про стан ризику». У ній, зокрема, зазначено, що в разі укладання договору страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про обставини, які мають істотне значення для визначення ступеня ризику і відомі або повинні бути відомі страхувальнику, а також відомості, запитані страховиком.
Страхувальник звільняється від цього обов'язку щодо загальновідомих фактів, а також фактів, що відомі або повинні бути відомі страховику.
У разі приховування страхувальником істотних відомостей або надання ним неправильних відомостей страховик має право відмовитись від договору.
Ідеологічно до цієї норми можна віднести також статті 254 «Обов'язки страхувальника за генеральним полісом» (ця стаття стосується здебільшого страхування вантажів) та 262 «Повідомлення страхувальника про зміну страхового інтересу». Так, страхувальник зобов'язаний негайно, як тільки це стане йому відомо, повідомити страховика про будь-яку істотну зміну, що сталася з об'єктом або відносно об'єкта страхування (перевантаження, зміна способу перевезення, порту розвантаження, відхилення від обумовленого або звичайного шляху, залишення на зимівлю тощо). Зміна, що збільшує небезпеку, дає страховику право переглянути умови договору або зажадати сплати додаткової премії. Якщо страхувальник не погодиться з цим, то договір морського страхування припиняється з моменту настання змін.
Третій принцип, закладений законом Великої Британії щодо наявності причинно-наслідкового зв'язку збитку і випадку, який до нього призвів, становить основу договору страхування. Ушкодження або знищення об'єкта страхування не завжди може розглядатись як страховий випадок. Дуже важливо, через що такі збитки сталися, оскільки одні причини передбачають виплату страхового відшкодування, інші — ні.
Це пояснюється насамперед тим, що страховики беруть на себе відповідальність лише за відомі ризики, які можна спрогнозувати і розрахувати. Саме тому договори страхування мають досить великий перелік винятків із страхових випадків. Відмова надати страховий захист від явищ, що мають масовий характер (війна, ядерне забруднення), пояснюється іншими причинами. Відповідні ризики беруться на страхування за додаткових умов і за додаткову страхову премію.
Тому в полісах поряд із заявою про те, що «застраховано від усіх ризиків», передбачається список застережень і винятків. Коли йдеться про договори морського страхування, до таких винятків належать збитки, що сталися внаслідок навмисних дій страхувальника, збитки внаслідок неморехідного стану судна, збитки від природних властивостей вантажу, ядерна шкода, воєнні ризики, піратські дії, арешт. Ці самі застереження передбачені відповідними статтями 255 — 261 Кодексу.
Четвертий принцип — здійснення відшкодування в межах фактичних збитків також закладений і в Кодексі. Стаття 250 «Страхова сума» передбачає, що страхувальник зобов'язаний оголосити суму, на яку він страхує відповідний інтерес. Якщо ця сума нижча за вартість застрахованого інтересу (страхову вартість), страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхової вартості. Якщо страхова сума, що вказана в договорі морського страхування, перевищує страхову вартість, договір є не дійсним щодо тієї частки страхової суми, яка перевищує страхову вартість.
Стаття 251 «Перевищення страхової суми над страховою вартістю» також унеможливлює здійснити страхове відшкодування понад розмір збитку, якщо інтерес застрахований у кількох страховиків, на суму, що перевищує його страхову вартість.
До витрат, які підлягають відшкодуванню страховиком, стаття 267 відносить і витрати страхувальника, зроблені ним з метою зменшити збитки, за які відповідає страховик чи запобігти їм, а також витрати, зроблені з метою виконати вказівки страховика (стаття 263 «Запобігання або зменшення збитків»), з'ясувати й установити розмір збитків, що їх має відшкодувати страховик, і для складання диспаші із загальної аварії.
Стаття 276 «Отримання відшкодування від третіх осіб» також доповнює зазначені нормоположення, передбачаючи, що страховик сплачує лише різницю між сумою, належною для сплати за умовами договору морського страхування, і сумою, отриманою від третіх осіб, якщо страхувальник отримав відшкодування збитків від третіх осіб.
Суброгація. Стаття 269 Кодексу має аналогічну назву і передбачає, ^ що в разі сплати страхової суми, за винятком звільнення страховика від зобов'язань за договором, до страховика за його згодою переходять:
1) усі права на застраховане майно — у разі страхування на повну вартість;
2) право на частку застрахованого майна, яка пропорційна відношенню страхової суми до страхової вартості — у разі страхування на неповну вартість.
Аналогічна норма передбачена статтею 274 «Право страховика щодо третіх осіб». До страховика, який сплатив страхове відшкодування, переходить у межах сплаченої суми право вимоги, що його страхувальник (або інша особа, яка отримала відшкодування) має до особи, відповідальної за заподіяну шкоду. Це право здійснюється страховиком з дотриманням порядку, встановленого для особи, яка отримала відшкодування.
Якщо страхувальник відмовиться від свого права щодо особи, відповідальної за заподіяну шкоду, або здійснення цього права стане неможливим з його вини, страховик звільняється від сплати страхового відшкодування повністю або у відповідній частині.
Інша, дуже схожа по суті норма має назву «Абандон», але тут ініціатором відмови від своїх прав на застраховане майно виступає страхувальник. Стаття 271 Кодексу передбачає ось що.
Страхувальник може заявити страховикові про відмову від своїх прав на застраховане майно (абандон) і отримати повну страхову суму у випадках:
1) пропажі судна безвісти;
2) економічної недоцільності відбудування або ремонту застрахованого судна;
3) економічної недоцільності ліквідації пошкоджень або доставки застрахованого вантажу в місце призначення;
4) захоплення судна або вантажу, застрахованого від такої небезпеки, якщо захоплення триває більше двох місяців.
Угода сторін, що суперечить правилам цієї статті, не дійсна.
Заява про абандон повинна бути зроблена страховику протягом шести місяців з моменту закінчення термінів (настання обставин).
Із закінченням шестимісячного терміну страхувальник утрачає право на абандон, але може вимагати відшкодування збитків на загальних підставах.
Страхування каско суден. На страхування приймають: корпус судна, зокрема й такого, що будується, з його машинами, обладнанням, устаткуванням і такелажем. Обсяг страхового покриття визначається відповідними умовами страхування. Незважаючи на те, що єдиних для всього світу умов не існує, усі вони мають багато спільного, головним чином передбачаючи захист від знищення, пошкодження корпусу, машин, обладнання суден (каско); видатків у разі настання відповідальності перед третіми особами (відповідальність); видатків судовла-сників на зменшення збитків (витрати).
Найпоширенішими є англійські умови, що мають назву «Застереження Інституту Лондонських Страховиків». Існують також німецькі, норвезькі, американські умови.
Український морський страховий ринок також застосовує різні умови страхування. Попри те, що всі страховики конкурують між собою, існують тенденції щодо зближення застосовуваних ними умов страхування.
Подальшу інтеграцію у зближенні умов страхування має здійснювати Морське страхове бюро України, що створене згідно зі статтею 12 Закону України «Про страхування» та статтею 242 Кодексу торговельного мореплавства.
Далі розглянемо принципові положення типових умов страхування каско суден щодо ризиків та винятків із переліку страхових випадків.
Страхові ризики
За угодами страхування, укладеними згідно з цими умовами, відшкодовуються збитки, які сталися внаслідок випадковостей і небезпек плавання, а також із інших причин раптового і непередбаченого характеру.
Обсяг страхового покриття встановлюється на основі однієї з таких умов.
• «З відповідальністю за повну загибель і пошкодження». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної) чи видатки з усунення пошкоджень його корпусу, механізмів, машин, обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) збитки внаслідок пропажі судна безвісти;
в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки щодо рятування судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення й установлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
• «З відповідальністю за пошкодження». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) видатки з усунення пошкоджень судна, його механізмів, машин або обладнання з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) необхідні і доцільно здійснені видатки із запобігання, зменшення і встановлення розміру збитку, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
• «З відповідальністю за повну загибель». За угодою страхування, укладеною на цій умові, відшкодовуються:
а) збитки внаслідок повної загибелі судна (фактичної або конструктивної"), з будь-яких причин, окрім тих, що зазначені в цих умовах;
б) збитки внаслідок зникнення судна безвісти;
в) збитки, видатки та внески, пов'язані із загальною аварією у частині судна;
г) необхідні і доцільно здійснені видатки з рятування судна;
ґ) необхідні і доцільно здійснені видатки з метою запобігти збитку, зменшити його і встановити розмір, якщо збиток відшкодовується за умовами страхування.
Винятки зі страхових випадків і обмеження страхування. Не відшкодовуються збитки, завдані з таких причин:
а) навмисні дії (намір) і груба необережність страхувальника, вигодонабувача або їх представників (не стосується капітана і членів екіпажу застрахованого судна);
б) відомого немореплавного стану судна страхувальникові, вигодонабувачеві або їхнім представникам до виходу судна у рейс;
в) зносу, корозії судна, його частин, машин та обладнання;
г) експлуатації судна в умовах, не передбачених його льодовим класом;
ґ) прямого або непрямого впливу радіації чи радіоактивного зараження у зв'язку з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням матеріалів, що піддаються радіоактивному розпаду;
д) видатки з утримання судна та екіпажу;
е) збитки й видатки, пов'язані з віддаленням застрахованого судна, заподіянням шкоди довкіллю, здоров'ю людей і майну третіх осіб, а також непрямі збитки страхувальника;
є) видатки з усунення будь-якого дефекту, якщо дефект не викликав загибелі судна або пошкодження його корпусу, механізмів, машин і обладнання.
Якщо в договорі страхування не передбачено іншого, не відшкодовуються:
ж) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити власникові іншого судна і до яких призвело зіткнення суден;
з) збитки, котрі страхувальник зобов'язаний оплатити третім особам і до яких призвело пошкодження застрахованим судном будь-якого плаваючого, нерухомого або іншого об'єкта;
і) збитки від втрати фрахту;
ї) збитки, завдані військовими діями або військовими заходами та їх наслідками, громадянськими війнами, народними заворушеннями, трудовими конфліктами;
й) збитки, завдані діями урядових органів щодо застрахованого судна, за винятком збитків від загибелі або пошкоджень застрахованого судна внаслідок заходів, ужитих для запобігання або зменшення небезпеки забруднення із судна, яке зазнало пошкоджень, що за них страховик несе відповідальність на підставі угоди страхування.
У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, зазначені в підпункті «з», не відшкодовуються також видатки страхувальника, що виникли внаслідок:
• пошкодження або загибелі вантажу та іншого майна на застрахованому судні;
• смерті, каліцтва або пошкодження здоров'я будь-яких осіб;
• усунення уламків, залишків суден, вантажу або інших предметів:
• забруднення або зараження моря, будь-якого майна або об'єкта (включаючи видатки із запобігання такому забрудненню або зараженню), за винятком інших суден, з котрими зіткнулося застраховане судно, і майна на таких суднах;
• будь-яких договірних зобов'язань судна;
• повної або тимчасової втрати можливості використовувати судно або будь-який інший об'єкт, неушкоджений у результаті зіткнення.
Якщо у разі зіткнення застрахованого судна з будь-яким іншим судном відповідальність лежить на обох суднах і хоча б для одного судна не обмежується за законом, відшкодування обчислюється за принципом «роздільної». відповідальності, тобто збитки, завдані іншому судну, відшкодовуються страховиком з огляду на ступінь вини застрахованого судна незалежно від того, в якій сумі і на чию користь має бути здійснений платіж у результаті заліку сум взаємних вимог.
У решті випадків страхове відшкодування здійснюється за принципом «єдиної» відповідальності на підставі фактичних видатків страхувальника, що підлягають відшкодуванню за умовами договору страхування.
У разі включення до договору страхування відповідальності за збитки, указані у пункті «і» цього розділу, відшкодуванню підлягають збитки від втрати фрахту в період аварійного простою, з причин, визначених цими умовами.
Розмір відшкодування визначається множенням узгодженої добової суми фрахту на кількість днів аварійного простою, зменшену на З неповні доби. При цьому відшкодування виплачується не більш як за 180 днів аварійного простою (коли не узгоджено інше).
Період аварійного простою обчислюється з моменту настання страхового випадку і містить у собі час рятувальних операцій та ремонту з усунення пошкоджень, що виникли внаслідок страхового випадку.
Час, витрачений на переправлення судна до місця ремонту, включається до періоду аварійного простою за умови, що внаслідок страхового випадку судно було змушене перервати рейс і негайно вирушити на ремонт.
Збитки від утрати фрахту внаслідок простою судна під час ремонту з усунення пошкоджень, яких йому було завдано в результаті страхового випадку, відшкодовуються за умови, що такий ремонт був здійснений протягом 24 місяців з моменту закінчення строку страхування. Не відшкодовуються збитки від втрати фрахту в разі повної загибелі (фактичної або конструктивної) судна.
У разі включення у договір страхування відповідальності за збитки, зазначені у пп. «ї», «й», при укладанні договору страхування страхувальник на вимогу страховика зобов'язаний надати будь-яку інформацію, необхідну для визначення ступеня ризику.
Якщо у договорі страхування не передбачено іншого, не підлягають відшкодуванню:
а) 10 % видатків з усунення пошкоджень машин, котлів і обладнання судна;
б) 25 % видатків з усунення пошкоджень, яких було завдано у результаті контакту з льодом і за які страховик несе відповідальність за угодою страхування.
Зауважимо, що тут ми торкнулися лише визначення ризиків, страхових випадків, винятків із страхування та обмежень страхування. На цьому типові умови страхування, звичайно, не закінчуються. Класичні умови страхування містять також інші норми правовідносин, що розглядались вище.
Страхування водного транспорту було розглянуто на прикладі страхування морських суден. Страхування річкових суден з огляду на менші ризики (відсутність штормів на ріках, полегшений пошук, невеликі глибини тощо), а також те, що на ріках більше застосовується маломірних суден, має свої особливості. Так, наприклад, за часів СРСР страхування моторних човнів здійснювалось Держстрахом на умовах страхування власного наземного транспорту.
Авіаційне страхування
Характеристика ризиків та види авіаційного страхування. Міжнародна практика до галузі авіаційного страхування, крім страхування авіа-каско, відносить багато інших видів страхування, зокрема страхування авіазапчастин та двигунів, пасажирів від нещасних випадків, членів екіпажів, авіадиспетчерів та інших спеціалістів, страхування відповідальності аеропортів і власників (операторів) ангарів, відповідальність виробників повітряних суден та іншої продукції авіаційно-промислового комплексу і пов'язаних з авіацією галузей.
Незважаючи на розширене розуміння терміну "авіаційне страхування", головним носієм ризику в цих видах страхування є повітряне судно, особливо під час зльоту чи посадки, тому що саме в цей час повітряне судно отримує найбільші динамічні та статичні навантаження. Відсоткове співвідношення польотного часу і вірогідності настання авіаційних пригод унаочнює рис. 13.1. Зазначені найбільш небезпечні періоди польоту хоча і становлять лише 6 відсотків польотного часу, але на них припадає 75 % авіаційних подій.
Одночасно з розвитком технічного прогресу в авіаційній індустрії відбувався й розвиток авіаційного страхування. І сьогодні існують тенденції щодо вдосконалення практики цього виду страхування з урахуванням змін міжнародного національного законодавства та з огляду на розвиток авіаційних технологій.
Розвиток страхового законодавства в Україні та його вплив на здійснення авіаційного страхування. Перше законодавче запровадження в Україні авіаційного страхування було здійснено в XVII розділі "Авіаційне страхування" Повітряного кодексу, прийнятого 4 травня 1993 p. Стаття 103 поділяла загальний термін "авіаційне страхування" на більш деталізовані і конкретні види, що мали здійснюватися в обов'язковому порядку.
Рис. 13.1. Розподіл ризиків за етапами польоту
Зауважимо, що в Україні протягом 1993-1995 pp. ліцензії на авіаційне страхування видавалися без його конкретизації в межах майнового, відповідальності та особистого від нещасного випадків. Незважаючи на обов'язкову форму цього виду страхування, договори страхування укладалися на підставі правил страхування, що розроблялись страховиками самостійно і використовувались при укладанні аналогічних за ризиками договорів добровільного страхування.
З прийняттям Закону України "Про страхування" ситуація щодо класифікації видів дещо змінилася і Укрстрахнагляд припинив видачу нових ліцензій на узагальнений вид страхування "авіаційне страхування". Натомість з'явилася низка конкретизованих видів страхування. У межах добровільних видів видавалася ліцензія на майнове страхування засобів повітряного транспорту і страхування відповідальності власників повітряних суден, включаючи відповідальність вантажоперевізника. А в рамках обов'язкового страхування Закон "Про страхування" визначив такі види:
o страхування членів екіпажу й авіаційного персоналу;
o страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків;
o страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу, прийнятим до перевезення, іншим користувачам повітряного транспорту та третім особам;
o страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним під час виконання авіаційних робіт;
o страхування авіаційних суден.
Це збігалося з вимогами Повітряного кодексу України.
Ідеологічно страхування каско повітряних суден та інших видів авіаційних ризиків базувалось на основі морського страхування. Разом з тим світова практика показує, що специфіка авіаційного страхування виявила його катастрофічну природу, на відміну від морських ризиків. Оскільки авіаційне страхування - це цілий комплекс страхових послуг, що тягне за собою відповідальність за багатьма різними об'єктами, реалізація всіх їх виявляється із настанням одного спільного для всіх випадку - авіаційної катастрофи. Авіаційному страхуванню найбільше притаманна як катастрофічність ризику, так і його кумуляція.
Страхування авіаційних ризиків має яскравий приклад розвитку ринку страхових послуг, який відстежував зростання авіаційної індустрії й оперативно реагував на її потреби, що постійно зростали з розвитком технічного прогресу. Якщо перші ознаки страхових відносин можна спостерігати ще за часів Стародавньої Греції, а класичне страхування (у сьогоднішньому розумінні) налічує 250 років, то вік авіаційного страхування не більший за вік людини. Хоча один із перших полісів зі страхування повітряних суден на випадок авіакатастрофи був виданий ще перед першою світовою війною в Лондоні.
Для того щоб створити достатнє уявлення про ідеологію авіаційного страхування та осмислити її, необхідно розглянути об'єкт страхування - авіаційну галузь, а також дослідити притаманні цій галузі ризики. 1 тільки з огляду на ці ризики можна схарактеризувати адекватні їм страхові програми.
Загальносвітові тенденції розвитку авіаційної індустрії. Історію розвитку повітряних перевезень можна умовно поділити на кілька етапів, що мали свої певні особливості. Так, усього за 70 років авіалінії подолали шлях від невеличких фірм з мізерним капіталом, якими керували пілоти-ентузіасти, до велетнів з мільярдами доларів в активах.
Початком розвитку комерційного використання авіаційної техніки вважають Другу світову війну, яка дала поштовх до розвитку транспортної авіації та створення всесвітньої мережі, що обслуговувалась гвинтовими літаками.
Наступним етапом розвитку авіації було застосування реактивних лайнерів, що підвищило швидкості транспортування зі зменшенням витрат. Головним якісним показником реактивної авіації вважають більший ресурс реактивних двигунів порівняно з поршневими.
Важливою для розвитку авіації стала поява широкофюзеляжних літаків, що на початку 70-х років знову трансформували авіаційний ринок.
Поряд з розвитком авіаційної техніки можна спостерігати вдосконалення навігаційних служб, які почали застосовувати аерокосмічні навігаційні системи, що дало змогу в багато разів збільшити точність наведення літаків.
Сьогодні існують тенденції щодо розвитку допоміжних операцій, виконуваних авіаційними компаніями з метою збільшення рентабельності авіаліній. Так, наприклад, типова авіакомпанія здійснює операції в аеропортах і агенціях з продажу квитків, залучається як партнер до готельного бізнесу, має дочірні туристичні компанії.
Зосередження зусиль усіх країн на забезпеченні безпеки польотів та відшкодуванні збитків потерпілим було започатковано ще до Другої світової війни прийняттям відповідних конвенцій у галузі авіації.
Варшавська конвенція 1929 року регулювала (а в деяких випадках регулює і сьогодні) відповідальність авіаційного перевізника щодо смерті, каліцтва або затримок пасажирів, а також щодо затримок і пошкодження вантажу та багажу.
Згідно з конвенцією вид транспортування визначається "договором про транспортування": для пасажира - це квиток, для багажу - багажний чек, для вантажу - вантажна накладна. Конвенція також визначила, що:
o авіаційний перевізник відповідальний за смерть або каліцтво пасажирів, якщо пригода сталася на борту повітряного судна або під час посадки чи висадки пасажирів;
o авіаційний перевізник відповідальний за збитки, ушкодження і руйнування багажу та вантажу, що трапились під час транспортування;
o оудь-яке положення в договорі про транспортування, яке суперечить статтям конвенції, не матиме юридичної сили. Отже, підкреслюється, що положення конвенції про обов'язки авіакомпаній мають виключний характер.
Деякі питання конвенцією передано до національної юрисдикції, тобто до юрисдикції того суду, де слухатиметься справа (наприклад, хто може подати до суду в разі травмування або загибелі пасажира і які права має пасажир).
Відповідальність згідно з Варшавською конвенцією була обмежена сумою 12 тисяч Конвенційних Золотих Франків (КЗФ).
Гаазька конференція 1955 року прийняла доповнення до Варшавської конвенції- документ відомий ще під назвою протоколу Хейга - і, зокрема, була збільшена сума відповідальності до 250 тисяч КЗФ.
Щодо перевезення багажу та вантажу відповідальність авіаційного перевізника була обмежена сумою в 250 КЗФ за кілограм, якщо відправник не заявив вищої вартості багажу чи вантажу і при потребі не заплатив додаткової суми. Відповідальність за власність, що перебуває у пасажира, обмежена сумою в 5 тисяч КЗФ.
Оскільки сума відповідальності визначається в Конвенційних Золотих Франках, це зумовлює певні труднощі при перерахунку КЗФ у місцеву валюту. Для спрощення процедури розрахунку колишній Комітет Цивільної Авіації США визначив ліміт відповідальності в 20 тисяч доларів США за 250 тисяч КЗФ. Часто уряди певних держав установлюють суми відповідальності в місцевій валюті. Водночас існує вірогідність того, що в деяких країнах суди можуть перевести Конвенційний Золотий Франк у місцеву валюту, використавши для цього вартість золота.
У червні 1995 року Міжнародна Асоціація Авіаперевезень (ІАТА) скликала конференцію з питань обов'язків авіакомпаній, маючи на меті нову спільну угоду, що змінила б Монреальську угоду 1966 року. Наслідком цієї конференції на щорічних зборах ІАТА в Куала-Лумпур ЗО жовтня 1995 року було прийняття Спільної Угоди про обов'язки перед пасажирами.
Ця угода зобов'язує всі сторони, що її підписали, скасувати обмеження розмірів компенсації на всі види травм, передбачені Варшавською конвенцією (протоколом Хейга 1955 року). Це стосується й смертельних випадків та тілесних ушкоджень.
Відповідальність щодо перевезення пошти є винятком із системи Варшавської конвенції і регулюється як місцевими законами, так і Міжнародною Поштовою Конвенцією.
Технологія здійснення страхування авіаційних ризиків в Україні
Розглянувши основи здійснення авіаційного страхування у світовій практиці, а також зваживши на вимоги чинного українського страхового законодавства, можна застосувати такий механізм страхування авіаційних видів.
Загальна частина'. Зауважимо, що всі ризики насамперед пов'язані з експлуатацією повітряних суден і мають спільну природу. Адже завжди об'єкти страхування будуть пов'язані з конкретним повітряним судном і вірогідність настання страхових випадків лишатиметься прямо пропорційною аварійності для даного типу авіаційного судна. Тому при здійсненні різних видів авіаційного страхування доцільно брати до уваги такі загальні положення.
1. Збитки, що можуть виникнути внаслідок однієї авіаційної події, розглядаються як один страховий ризик щодо одного повітряного судна.
2. Авіаційною пригодою вважається нещасний випадок або кілька випадків, що призводять до тілесних ушкоджень та/або пошкодження майна.
3. Умови договорів страхування не передбачають покриття ризиків:
від впливу радіації та радіоактивного забруднення;
на випадок війни, викрадення та інших небезпек.
Зауважимо, проте, що зазначені ризики можуть бути застраховані на додаткових умовах за додатковий страховий внесок.
Крім загальних вимог, передбачених Законом України "Про страхування", доцільно, щоб поліс мав місце дії (географічні ліміти) та дату видачі. Поліс може видаватися для кожного виду авіаційного страхування або поєднувати комбінацію цих видів.
4. Страховий захист припиняє свою дію у випадках, передбачених законодавством, а також у разі, коли повітряне судно:
використовується із забороненою законодавством метою або з метою, що відрізняється від зазначеної в договорі;
перебуває поза географічними межами, зазначеними у договорі, якщо це не пов'язано з форс-мажорними обставинами;
експлуатується особою, яка не визначена договором страхування, або керується на землі особою, котра не вповноважена чи не має на це прав;
транспортується будь-яким видом транспорту, за винятком транспортування після пошкодження в результаті страхового випадку;
для зльоту чи посадки використовує злітну смугу, котра не відповідає вимогам для даного типу повітряних суден, якщо це не пов'язано з форс-мажорними обставинами;
здійснює політ у несправному стані в разі, якщо він не дозволений керівництвом з льотної експлуатації повітряного судна. Коли такий політ відбувається, він має бути узгоджений у письмовій формі зі страховиком (страховик при цьому має право вимагати доплати додаткового страхового внеску);
число пасажирів (маса вантажу), які перевозяться повітряним судном, такі, що перевищують максимальну пасажиромісткість (максимальну вантажопідйомність), установлену виробником цього судна, а також якщо порушено порядок розміщення вантажу або пасажирів;
страхувальник не сплатив страхові внески в розмірах і термінах, обумовлених договором страхування.
У цьому розділі застосовано спеціальну авіаційну термінологію, що діяла на час підготовки підручника. Згодом вона може змінюватися з розвитком законодавства та нормативних документів у галузі авіації.
Об'єкти та ризики при страхуванні авіаційних суден. Страхувальником з цього виду страхування може виступати юридична або фізична особа - власник повітряного судна або повітряний перевізник, що експлуатує дане повітряне судно на законних підставах.
Мінімальну страхову суму доцільно встановлювати в розмірі залишкової балансової вартості. При укладанні договору страхування страхова сума повинна бути узгоджена з власником повітряного судна. Повітряне судно, що є об'єктом страхування, повинно мати:
Реєстраційне посвідчення про державну реєстрацію цивільного повітряного судна;
посвідчення (сертифікат) про придатність до польотів;
документи, що підтверджують право власності (оренди) на повітряне судно;
інші документи, яких вимагають державні і відомчі органи регулювання діяльності повітряного транспорту.
Страховий захист діє як для окремих періодів експлуатації (у польоті, під час приземлення, на землі чи на якорі), так і для будь-якої їх комбінації.
При цьому вважається таке:
політ - період часу, протягом якого повітряне судно починає рух вперед з місця виконання старту при зльоті або спробі зльоту, перебуває в повітрі і закінчує пробіг під час посадки';
руління - рух повітряного судна по льотному полю своїм ходом від стоянки до місця виконання старту або після пробігу під час посадки;
на землі - період часу, коли повітряне судно перебуває не в польоті, не у процесі руління і не на якорі, згідно з визначенням;
на якорі - період часу, протягом якого повітряне судно придатне для приводнення, перебуває на плаву, а не в польоті і не в процесі руління, згідно з визначенням, і який включає в себе ризики спуску на воду та підйому на стоянку. Страхові випадки:
1) повна загибель повітряного судна, яка можлива в період експлуатації внаслідок авіаційної події і означає:
o повну втрату повітряним судном здатності здійснювати політ через руйнування основних несучих елементів конструкції (планера) або стан цього судна, про який компетентною комісією встановлено, що аварійний ремонт технічно неможливий або економічно недоцільний;
Можливе інше визначення терміну польоту, наприклад, від заняття своїх місць пілотами з метою виконання польоту до залишення ними літака, або з моменту відриву від злітної смуги при розгоні до моменту торкання злітної смуги при посадці тощо.
o пропажу повітряного судна безвісти, коли повітряне судно після планового польоту, здійсненого в період дії договору страхування, не прибуло до пункту призначення і заходи з його розшуку протягом 60 діб не дали результатів або його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного строку;
o втрату повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на важкодоступну та не придатну для евакуації цього повітряного судна місцевість;
o повне руйнування повітряного судна в результаті авіаційної події (враховуючи і пропажу безвісти).
2) Пошкодження повітряного судна - будь-яке раптове і непередбачене для страхувальника порушення цілості конструкції або деформація елементів повітряного судна будь-чим, через що повітряне судно частково втратило здатність виконувати польоти.
Укладаючи договори страхування повітряного судна з кількома страховиками (співстрахування), страховик відшкодовує збитки в розмірі, що не перевищує його частки в загальній сумі за всіма договорами страхування зазначеного повітряного судна.
Об'єкти та ризики при особистому страхуванні членів екіпажу і авіаційного персоналу. Об'єктами страхування є життя та здоров'я осіб, які пов'язані з виконанням технологічних процесів під час виконання повітряних робіт. Це такі особи:
члени екіпажу повітряного судна та інші особи авіаційного персоналу, що перебувають на борту повітряного судна;
особи, пов'язані із забезпеченням технологічних процесів під час виконання повітряних робіт.
Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту вступу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту залишення повітряного судна.
Страхувальником з цього виду страхування може бути повітряний перевізник, у сертифікаті експлуатанта якого внесені зазначені особи.
Договір із цього виду страхування укладається, як правило, на один рік і діє на території всіх країн, де виконуються повітряні роботи.
Застраховані особи вносяться до страхового полісу або додатка до полісу у вигляді списку із зазначенням прізвища та імені.
Страховим випадком доцільно вважати пригоду, яка пов'язана з експлуатацією повітряного судна і через яку сталися:
загибель застрахованої особи чи отримання нею тілесного пошкодження із смертельним наслідком у разі авіаційної події;
отримання застрахованою особою травм, які призвели її до інвалідності;
отримання застрахованою особою травм, що призвели до тимчасової втрати нею працездатності і зумовили госпіталізацію на строк понад 48 годин протягом семи діб з моменту авіаційної чи наземної події.
Особливості проведення страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'язаних із забезпеченням технологічного процесу під час виконання авіаційних робіт, та пасажирів, які перевозяться за його заявкою без придбання квитків. У цьому виді страхування об'єктом страхування є життя та здоров'я осіб під час виконання ними повітряних робіт, що визначені в заявці страхувальника і до яких належать працівники замовника авіаційних робіт, пасажири, які перевозяться за заявкою замовника авіаційних робіт без придбання квитків. Зазначені особи вважаються застрахованими з моменту вступу на борт повітряного судна з метою виконання польоту до моменту покидання повітряного судна.
Страхувальник з цього виду страхування - це фізична або юридична особа, яка є замовником авіаційних робіт і уклала відповідну угоду з авіаційним перевізником.
Договір страхування укладається на термін виконання повітряних робіт.
Об'єкти та ризики страхування відповідальності повітряного перевізника і виконавця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних пасажирам, багажу, пошті, вантажу. Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов'язання останнього в порядку, встановленому цивільним законодавством: відшкодувати третім особам - пасажирам та вантажовласникам - збитки, пов'язані з експлуатацією повітряного судна.
Страховими випадками вважають:
o авіаційну пригоду за участю повітряного судна страхувальника, внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду життю та здоров'ю пасажирів, їхньому майну (багажу);
o факт пошкодження, псування або заподіяння іншої шкоди багажу, пошті, вантажу, за які страхувальник (повітряний перевізник чи виконавець повітряних робіт) несе відповідальність за контрактом на перевезення (за багажною квитанцією або за пасажирським квитком).
Відповідальність за майнові збитки вважається застрахованою на час офіційного перебування вантажу та багажу на повітряному судні чи під час завантаження (розвантаження) на повітряне судно.
Страхувальником з цього вид}' страхування має бути авіаційний перевізник. що має право здійснювати пасажирські та вантажні перевезення.
Страхувальники зобов'язані страхувати цивільну відповідальність:
перед пасажирами з розрахунку кількості всіх пасажирських крісел, передбачених сертифікатом цього повітряного судна;
перед власниками вантажу з розрахунку максимальної вантажопідйомності.
Страхова сума (ліміт відповідальності страховика), установлена договором страхування з цього виду страхування, повинна забезпечувати такі розміри:
за шкоду, заподіяну життю та здоров 'ю пасажирів:
o при виконанні польотів - у межах України з розрахунку еквіваленту 20 000 дол. США за кожне пасажирське крісло (згідно з Варшавською конвенцією, про яку згадувалося раніше);
o при виконанні міжнародних польотів - у межах та на умовах, передбачених міжнародними угодами або законодавством країни, на території якої виконуються пасажирські перевезення;
o за шкоду, заподіяну багажу або вантажу, із розрахунку еквіваленту 20 дол. США за 1 кг; за всі речі (ручна кладь), що перебувають у пасажира, - у розмірі 400 дол. США.
Страховик сплачує зазначені страхові суми кожному потерпілому пасажирові, але в цілому не більше, як на заявлену кількість пасажирських крісел.
Страховик несе відповідальність у заявлених обсягах, якщо раніше не було заявлено про більшу вартість багажу.
Страхове відшкодування не виплачується:
o за збитки, які виникли внаслідок природної втрати вантажу в межах, установлених нормами при його перевезенні, а також впливу температури, вологості чи особливих властивостей, які можуть призвести до загибелі чи псування вантажу (усушка, утруска, загнивання, займання і т. ін.);
o при нестачі вантажу, якщо ціла зовнішня упаковка;
o при пошкодженні вантажу черв'яками, гризунами, комахами;
o за збитки, заподіяні при доставлянні вантажу до місця навантаження в повітряне судно і після вивантаження його з повітряного судна;
o за збитки внаслідок спадання ціни на вантаж, що перевозиться повітряним судном.
Для отримання страхового відшкодування страхувальник повинен надати страховикові копію письмової претензії від пасажирів або власників вантажу та всі документи, що стосуються настання страхового випадку, причин, розміру збитку (висновки державних та відомчих комісій, обгрунтовані суми збитків).
Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі документів заяви страхувальника, страхового акта (сертифіката) - оригіналів (або нотаріально засвідчених копій) таких документів:
корінців авіаквитків та багажних квитанцій пасажирів повітряного судна;
документів на перевезення вантажів та пошти;
документів реєстрації події з повітряним судном, включаючи полі-тне завдання та результати розшифрування носіїв бортових та наземних засобів об'єктивного контролю польоту;
письмової претензії до страхувальника від вантажовідправників, пасажирів або їх правонаступників з прикладанням документів.
Контроль за правильним оформленням перевізних документів (вантажних накладних тощо) покладається на страхувальника.
Обсяги відповідальності страховика при страхуванні відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт. Об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, які виникають унаслідок зобов'язання останнього в порядку, встановленому цивільним законодавством, відшкодувати третім особам на землі за шкоду, пов'язану з експлуатацією повітряного судна або випаданням з нього будь-яких речей.
Страховим випадком вважається авіаційна пригода за участю повітряного судна страхувальника і внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за заподіяну шкоду життю та здоров'ю третіх осіб, що перебувають на землі, їхньому майну, майну юридичних осіб.
Страхувальником з цього виду страхування е авіаційний перевізник, що експлуатує це повітряне судно на законних підставах.
Українським законодавством встановлені такі межі відповідальності страховиків:
для повітряного судна з максимальною злітною масою до 2000 кг - 200 тис. гри.;
для повітряного судна з максимальною злітною масою від 200] кг до 6000 кг - 500 тис. грн.;
для повітряного судна з максимальною злітною масою понад 6001 кг - 1 млн грн.
Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком на підставі заяви страхувальника, страхового акта (сертифіката) та додатка - оригіналів (або нотаріально засвідчених копій) таких документів:
документів реєстрації події з повітряним судном, включаючи по-льотне завдання та результати розшифрування носіїв бортових та наземних засобів об'єктивного контролю польоту;
письмової претензії до страхувальника від третіх осіб або їхніх правонаступників з прикладанням документів, які засвідчують настання страхового випадку, передбаченого договором про страхування;
рішення судових органів (або його копію) про відшкодування із страхувальника збитків на користь потерпілих третіх осіб.
Страхування автомобільного транспорту
Наземний автомобільний транспорт - найбільш наближений до людей засіб пересування. Якщо спричинення шкоди громадянам через зіткнення з водним транспортом за звичайних умов мало ймовірне (люди не пересуваються самотужки по воді), з повітряним транспортом зіткнення можливе тільки під час авіаційної катастрофи, із залізничним транспортом -лише в разі перетинання залізничної колії, то з автомобільним транспортом людина стикається постійно, причому віч-на-віч. З одного боку - це найдоступніший і найзручніший вид транспорту, а з іншого - настільки ж і небезпечний. Наземний транспорт, як об'єкт підвищеної небезпеки, несе ризик довкіллю, і особливо життю та здоров'ю людей, а водночас сам досить часто і легко стає об'єктом ушкодження.
Питання підвищення надійності, міцності, захищеності тощо постійно спонукають конструкторів та інженерів до створення дедалі надійніших транспортних засобів, адже природні сили, стихійні лиха, дорожньо-транспортні пригоди та протиправні дії завдають чималої шкоди власникам транспортних засобів, тому страхування засобів наземного транспорту користується найбільшим попитом порівняно зі страхуванням інших видів транспорту.
Так, за даними Укрстрахнагляду, за 1996 рік страхування наземного транспорту за зібраними преміями досягло 14,5 % у загальному обсязі майнового страхування, обігнавши в кілька разів за цим показником страхування каско морських та повітряних суден.
Популярність і попит на цей вид страхування в розвинених країнах настільки великі, що деякі страхові компанії пропонують укладати договори страхування за телефоном.
Головним ризиком знищення або пошкодження транспортного засобу є дорожньо-транспортна пригода (ДТП). За даними МВС в Україні протягом 1991 - 1995 років сталося понад 220 тисяч ДТП з людськими жертвами. За експертними оцінками, кількість ДТП без людських жертв перевищує цей показник у 3 - 5 разів.
Сама дорожньо-транспортна пригода має ряд характерних статистичних показників щодо місця, часу, стажу водія і т. ін.
Наприклад, понад ЗО % усіх ДТП відбувається в обласних центрах, найбільша кількість ДТП припадає на жовтень, який за показниками аварійності майже вдвічі випереджує лютий та березень, а за часом доби левова частка ДТП припадає на вечірні години "пік".
Існує досить цікава залежність імовірності настання ДТП від стажу водія. Наприклад, водії зі стажем до одного року їздять обережно і скоюють менше за всіх аварій. Більш ніж удвічі частіше порівняно з новачками скоюють аварії водії зі стажем від 6 до 10 років, що пояснюється зниженням пильності та уваги. Решта водіїв посідають місце посередині між цими двома групами, але водії зі стажем 10 - 15 років їздять дещо краще.
При визначенні вірогідності настання ДТП враховують також і інші фактори. Так, помічено, що автомобілі яскравих кольорів - червоні, жовті - менше потряпляють у ДТП, ніж сірі та чорні.
Усі ці фактори слід ураховувати при визначенні тарифу в разі укладання договору страхування на випадок пошкодження транспортного засобу внаслідок ДТП. Велика вірогідність настання ДТП порівняно з протиправними діями компенсується невеликою збитковістю цього ризику, який становить у середньому 2 - 5 тис. грн., тому середній тариф за цим ризиком становить 1,5 - 3,5 %.
Інших значних збитків завдають протиправні дії третіх осіб, викрадення та пограбування транспортних засобів. Зауважимо, що при укладанні договору страхування повного каско тариф від викрадення становить більш як половину в частці страхового тарифу і досягає близько 4 - 6 %. Це пояснюється майже 100%-вою збитковістю страхової суми. Тобто в разі настання страхового випадку необхідно виплачувати всю страхову суму. До того ж такий "страховий випадок" досить легко сфальсифікувати. Тому більшість страховиків взагалі не беруть на страхування транспортних засобів від крадіжки. У разі ж прийняття такого ризику застосовують великі розміри франшизи.
Цей ризик має свої характерні особливості. Ризик пограбування залежить насамперед від престижності автомобіля, місця його зберігання, наявності охоронних пристроїв та сигналізації, терміну експлуатації транспортного засобу.
Ще одна група ризиків - стихійні лиха. Тут суб'єктивні фактори не впливають на вірогідність настання збитків. Значне місце в цьому питанні посідає регіон експлуатації транспортного засобу. Тариф від стихійних лих рідко перевищує 1 %.
Українські страховики пропонують різноманітні умови страхування засобів наземного транспорту. Але рідко можна знайти страхову компанію, яка взяла б на страхування автомобіль від усіх ризиків, не залежно від країни його виробництва і терміну експлуатації. 1 це зрозуміло: старі автомобілі і найбільш престижні моделі належать до категорії з підвищеним ризиком. Перші більше потерпають в ДТП, а другі частіше стають об'єктом для викрадення.
Серед умов страхування є ряд обмежень, а саме:
o не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причіпи до них, термін експлуатації яких з моменту випуску їх заводом-виготовлювачем перевищує 10 років;
o не приймаються на страхування від угону легкові автотранспортні засоби всіх марок, не обладнані протиугонними пристроями;
o не береться під страховий захист багаж;
o не береться під страховий захист скло автотранспортних засобів, що має будь-які пошкодження і дефекти;
o не відшкодовуються збитки в таких випадках:
o пошкодження (знищення) шин автотранспортного засобу та шин, установлених на причіпах до нього, які завдані внаслідок руху й не спричинили ДТП;
o крадіжки коліс, у тому числі запасних, установлених на автотранспортному засобі та причіпах до нього, якщо крадіжка коліс сталася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепу.
З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний засіб, їх доцільно визначати окремо. Це дає змогу надати договору страхування найоптимальнішої форми, поєднавши набір ризиків з фінансовими можливостями страхувальника.
Розглянемо повний спектр страхового захисту, який у класичноіму варіанті можна подати такими умовами.
Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання.
Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причіпи до нього в технічно справному стані.
До страхових ризиків більшість страховиків відносять:
а) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;
б) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні:
o у будь-якому місці;
o на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.
в) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град. обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блискавки, просадка грунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі;
г) угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додаткового обладнання в разі перебування:
o у будь-якому місці;
o на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.
До переліку страхових випадків можна віднести одну, кілька або всі щойно перелічені події і конкретизувати їх у договорі страхування.
Разом з тим існують обмеження страхових випадків, при яких страховик не здійснює відшкодування.
До страхових випадків не належать (а отже, виплати страхового відшкодування не здійснюються) ситуації, при яких було зафіксовано:
а) використання автотранспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальникові аварійному стані (технічний стан автотранспортного засобу визначається згідно з ГОСТ 25478-82 та відповідним розділом Правил дорожнього руху);
б) управління автотранспортним засобом особою, котра не має посвідчення водія;
в) управління автотранспортним засобом водієм, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння;
г) непокору владі (втеча з місця події, переслідування працівниками ДАІ), вчинення дій (крім тих, які кримінальне караються), пов'язаних із порушенням Правил дорожнього руху;
д) порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин і предметів, що легко займаються;
е) намір або грубу недбалість страхувальника чи його представника, а також порушення будь-ким із них установлених правил експлуатації автотранспортних засобів;
є) передачу страхувальником керування автотранспортним засобом особі, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, а також особі, що не має посвідчення водія з дозволеною категорією відповідного транспортного засобу.
До страхових випадків, як правило, не належать і виплати страхового відшкодування не передбачають у разі знищення або пошкодження автотранспортного засобу та причепів до нього внаслідок:
o всякого роду воєнних дій чи воєнних заходів та їх наслідків, пошкодження чи знищення мінами, бомбами та іншими знаряддями війни, а також внаслідок громадянської війни, народних заворушень і страйків, конфіскації, арешту чи знищення за вимогою військових чи цивільних влад;
o прямого чи непрямого впливу атомного вибуху, радіації чи радіоактивного ураження, пов'язаних з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням радіоактивних матеріалів;
o перевезення автотранспортного засобу морським, залізничним та іншими видами транспорту;
o збитків, що виникли внаслідок участі автотранспортного засобу у спортивних змаганнях (гонки);
o гниття, корозії, зруйнування і (або) втрати природних властивостей матеріалів, що були використані в автотранспортному засобі, через зберігання в несприятливих умовах, природних хімічних процесів тощо;
o обробки теплом, вогнем чи іншим термічним впливом на автотранспортний засіб та причепів до нього (сушіння, зварювання, гаряча обробка тощо);
o збитків, завданих майну страхувальника, водія або пасажирів, що перебували у транспортному засобі під час страхового випадку;
o природного зносу транспортного засобу в цілому, а також його окремих деталей та вузлів, втрати товарного вигляду, заводського браку;
o пошкодження покришок, спричиненого поганим станом проїжджої частини, наїздом на гострі предмети, їх природним зносом (якщо таке пошкодження не призвело до збільшення збитків);
o експлуатації автотранспортного засобу чи причепу до нього з використанням покришок (шин) зі зносом протектора понад допустиму норму.
Не відшкодовуються непрямі збитки та інші видатки, що можуть бути спричинені страховим випадком (штраф, використання орендованого транспортного засобу, проживання в готелі під час ремонту, видатки на відрядження, упущена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов'язані з закінченням гарантійного терміну, моральні збитки тощо).
Договір страхування укладається, як правило, на один рік. Можливе укладання договору страхування на коротші терміни, наприклад при виїзді за кордон, або на час перегону транспортного засобу.
Страхова сума визначається на підставі поданих заяви на страхування і документів, що підтверджують вартість автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання.
Примітка. Документи, на підставі яких визначається страхова сума щодо автотранспортного засобу та додаткового обладнання:
" рахунок-фактура заводу-виробника;
o каталог офіційного ділера;
o експертна оцінка страховика.
Можливе укладання договору страхування з умовою урахування ступеня зносу автотранспортного засобу, а також з урахуванням втрати товарного вигляду.
Це два взаємообернені показники. Новий автомобіль має 100% -вий товарний вигляд і не має зносу. Чим старіший транспортний засіб, тим більший у нього знос і тим менший показник товарного вигляду. Ці два показники впливають на розрахунок страхового відшкодування. У разі пошкодження нового автомобіля ремонт коштуватиме дешевше, ніж у разі таких самих пошкоджень на старому транспортному засобі. Це зумовлюється, наприклад, тим фактом, що операції "зняти - поставити" на новому автомобілі виконати легше і коштуватимуть вони менше, ніж на старому. Досягти ж 100%-вого товарного вигляду після ДТП для нового автомобіля значно складніше і дорожче, ніж відновити товарний вигляд старого транспортного засобу, який, до речі, його вже не має. Наприклад, для досягнення 100%-вого товарного вигляду після пошкодження необхідно повністю перефарбувати автомобіль. Для старих машин таке завдання не ставиться.
Іншим важливим застереженням є застосування франшизи. Договір страхування укладається, як правило, за умови власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків з установленим розміром безумовної франшизи.
За бажанням страхувальника при укладанні договору страхування може бути заявлена також умовна франшиза, що дає змогу застосувати знижки зі страхової премії.
Оскільки страховий випадок "викрадення транспортних засобів" викликає багато занепокоєнь у страховиків, вони часто вдаються до фіксованих розмірів безумовної франшизи для різних категорій транспортних засобів, наприклад:
oдля легкових автомобілів марок (їх модифікацій): ВАЗ 2108, 2109, 21010, Мерседес, БМВ, автомобілів типу Джип (імпортного виробництва) - 30%;
o для легкових автомобілів імпортного виробництва, термін експлуатації яких на момент укладання договору страхування становить менш як рік- 15%, для інших- 12,5% тощо.
Договір страхування може бути укладений як на користь страхувальника, так і на користь іншої особи, визначеної страхувальником, - полісоутримувача, що має встановлені законодавством права на використання автотранспортного засобу.
Страхова премія обчислюється страховиком залежно від страхової суми та обраних страхувальником страхових випадків - чинників, що впливають на рівень імовірності виникнення страхового випадку: марки автомобіля, року його випуску, стажу та віку водія (якщо водіїв кілька - то кожного з них), а також наявності охоронної сигналізації і протиугонного пристрою та розміру умовної франшизи.
При розрахунку розміру відшкодування беруться до уваги необхідні та доцільно зроблені страхувальником видатки, що мали на меті врятувати застрахований автотранспортний засіб, запобігти і (або) зменшити збитки. Ідеться, зокрема, про такі витрати:
з транспортування пошкодженого автотранспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо він не на ходу;
придбання запасних частин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту, з урахуванням видатків з упакування, митних зборів та податків;
на відновлювальний ремонт, зумовлений страховим випадком.
пов'язані з усуненням прихованих пошкоджень та дефектів, виявлених у процесі ремонту, спричиненого даним страховим випадком, і підтверджених документально.
Як правило, не компенсуються такі видатки страхувальника:
o ремонт та технічне обслуговування застрахованого автотранспортного засобу, які не викликані страховим випадком;
o заміна, замість ремонту, тих чи інших деталей, вузлів і(або) агрегатів через відсутність на ремонтних підприємствах необхідних запасних частин для ремонту цих вузлів та агрегатів і(або) за бажанням страхувальника;
o втрата експлуатаційних якостей;
o видатки на роботи, пов'язані з реконструкцією чи переустаткуванням автотранспортного засобу та причепів до нього, ремонтом чи заміною окремих частин, деталей і приладдя внаслідок їх зношеності, технічного браку тощо.
Це основні умови, що їх слід враховувати при укладанні договору страхування наземного транспорту. Інші умови мають загальний характер. Вони визначені законодавством і тому тут не наводяться.
Страхування вантажів
Страхування вантажів - один з найпоширеніших видів страхових операцій. Той факт, що цей вид страхування виник дуже давно, пояснює причину ретельної та детальної його розробки. Протягом століть відбувався добір підходів та умов страхування, і сьогодні існують та розвиваються лише ті, що найповніше враховують інтереси учасників страхових взаємовідносин і найбільше відповідають сучасним вимогам господарювання. Ці умови в усьому світі характеризуються здебільшого своєю уніфікованістю, що є позитивним фактором, оскільки полегшує проблему вибору страхувальника та роботу страховика. Загальноприйняті умови широко застосовуються і на українському страховому ринку. Розглянемо докладніше діючі умови страхування вантажів, що перевозяться.
Як уже зазначалося, страхувальником може бути особа, котра має страховий інтерес у даному вантажі: відправник та одержувач, фізична чи юридична особа. Страховиком в Україні може бути лише страхова компанія, що одержала ліцензію Укрстрахнагляду та має право здійснювати цей вид страхування згідно з її установчими документами.
Об'єктом страхування вантажів є вантаж, перевезення якого зумовлюється економічними взаємовідносинами сторін.
При здійсненні зовнішньоторговельних операцій невіддільною частиною міжнародного торговельного контракту є положення про страхування вантажу. Серед умов торговельних угод, що були видані в Парижі Міжнародною торговельною палатою в 1936 році під назвою "Міжнародні комерційні терміни" (INCOTERMS), з останнім перевиданням у 1990 році, найширшого застосування набули чотири основні типи: CIF, CAP, FOB, FAS.
За угодою CIF (вартість, страхування, фрахт) продавець зобов'язується доставити вантаж у порт відправлення, завантажити його на борт судна, зафрахтувати тоннаж, сплатити вартість фрахту та застрахувати вантаж від транспортних (морських, автомобільних, авіаційних, залізничних) ризиків на весь час перевезення до моменту передачі його покупцеві.
Угода CAF (вартість, фрахт) передбачає, що продавець має власним коштом укласти договір транспортного перевезення вантажу до місця призначення, вказаного у контракті, та забезпечити доставку вантажу на борт судна. Обов'язок страхування вантажу лежить на покупцеві.
За угодою FOB ("вільний на борту") продавець зобов'язується провести завантаження вантажу на борт судна (транспортного засобу), що попередньо був зафрахтований покупцем. Обов'язок страхування вантажу також належить покупцеві.
Угода FAS ("вільний вздовж борту") передбачає, що продавець має організувати доставку вантажу до пункту навантаження, а вся подальша відповідальність за вантаж покладається на покупця.
При перевезенні вантажів наземними видами транспорту також застосовуються умови за угодою "Поставка до кордону". За її умовами обов'язки продавця вважаються виконаними в момент прибуття вантажу на митний кордон країни, зазначеної в договорі купівлі-продажу.
Умови страхування вантажів визначаються правилами страхування, що розробляються індивідуально кожною страховою компанією. Переважно різниця між правилами різних страхових компаній полягає у визначенні обсягу відповідальності.
Умови страхування вантажів, що перевозяться авіа та наземними видами транспорту, базуються на правилах морського страхування (CARGO), що сформувалися значно раніше. Відмінність полягає у визначенні специфічності ризиків, які виникають у разі експлуатації цих засобів перевезення.
Застереження про страхування вантажів Інституту Лондонських граховиків з морського страхування мають три типи застережень:
"А", "В", "С". Для всіх трьох типів застережень однаковими є застереження 8 - 19, а відмінність полягає у визначенні перших семи застережень. Застереження типу "А" надає наиширше страхове покриття, застереження типу "С" - найдужче покриття, а застереження типу "В" - середнє страхове покриття. Щодо їх застосування, то найбільшою популярністю користуються застереження типу "А" (понад 80% укладених полісів), на найдешевші із застережень - застереження типу "С" - припадає близько 15 %, а застереження типу "В" застосовуються найрідше - не більш як 5 %. Така світова тенденція характерна й для вітчизняного страхового ринку.
Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження від усіх ризиків, окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 - 7, а саме:
o Застереження 4 виключає навмисні порушення умов страхування страхувальником, погане пакування, особливі властивості і природні властивості товару, пов'язані з притаманними йому дефектами, затримку, неплатоспроможність перевізника, використання ядерної зброї.
o Застереження 5 виключає втрати через непридатність судна для плавання (транспортного засобу до рейсу), якщо страхувальникові про це відомо.
o Застереження 6 виключає військові ризики (за винятком піратства);
o Застереження 7 виключає страйки, громадські заворушення, тероризм, народні заворушення за політичними мотивами.
Ці застереження є дійсними для всіх трьох типів застережень страхування вантажів, але за умовами типу "В", "С" до нестрахових подій додатково віднесено:
o навмисні пошкодження або навмисне псування застрахованого вантажу чи будь-якої його частини через неправомірні дії однієї або кількох осіб;
o захоплення, арешт, конфіскація вантажу та піратські дії. Обсяг відповідальності за договором страхування може бути збільшений за рахунок додатково внесених за бажанням страхувальника перелічених раніше ризиків, що відповідно вплине на зростання розміру тарифу та страхової премії.
Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "В" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок таких ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 - 7):
o пожежі або вибуху;
o посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;
o перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;
o зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;
o розвантаження вантажу в порту лиха;
o землетрусу, дії вулкану або блискавки;
o пожертвування за загальною аварією;
o викидання за борт або намокання;
o потрапляння морської, річкової або озерної води на судно, човен, контейнер, підйомник або в місце зберігання;
o повної загибелі цілого місця вантажу, що впав за борт або упущеного внаслідок навантажувально-розвантажувальних робіт на судно чи інший транспортний засіб.
Застереження страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "С" з морського страхування передбачає страхове покриття за загибель та пошкодження вантажу внаслідок наступних ризиків (окрім небезпек, зазначених у застереженнях 4 - 7):
o пожежі або вибуху;
o посадки на мілину, потоплення або перевертання судна;
o перевертання чи сходження з рейок наземного перевізного транспорту;
o зіткнення судна або іншого транспортного засобу з будь-якими зовнішніми об'єктами, крім води;
o розвантаження вантажу в порту лиха;
o землетрусу, дії вулкану або блискавки;
o пожертвування за загальною аварією;
o викидання за борт з метою врятування вантажу.
Умови страхування вантажів, що перевозяться авіатранспортом, збігаються із застереженнями типу "А" морського страхування, згідно з полісом Ллойда - Institute cargo clauses (Air). Винятки становлять обставини, що притаманні лише для морських перевезень (загальна аварія, змивання вантажу хвилею і т. ін.).
У світовій практиці широко застосовується поліс Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом (Lloyd's goods in transit policy), що при бажанні може включати і страхування відповідальності ванта-жоперевізника. За ним вантажі страхуються від втрати та збитку на умовах "з відповідальністю за усі ризики" на період перевезення й термін зберігання на складі до 72 год, тобто "від складу до складу". По суті, вони аналогічні Застереженням страхування вантажів Інституту Лондонських Страховиків типу "А" з морського страхування.
Страховий поліс видається страховиком лише від свого імені і вступає в дію з моменту сплати страхувальником страхових премій.
За строком дії страхові поліси поділяються на рейсові, тобто вантаж страхується від одного пункту до іншого, та на визначений період часу. За умовами змішаного полісу страхування вантажу здійснюється одночасно за обома умовами.
Широке застосування як у зовнішньо-, так і внутрішньоекономіч-них зв'язках набула особлива форма - Генеральний поліс. За угодою зі страхувальником страховик зобов'язується протягом визначеного строку (як правило, рік) страхувати всі вантажі, що їх отримує чи відсилає страхувальник. Зручність полягає в тому, що за багаторазових поставок відпадає потреба оформляти поліс страхування за кожною окремою партією вантажу. Страховик несе відповідальність за всі вантажі, що підпадають під страхування в разі, коли страхувальник заповнив заяву на страхування вантажу і страхові премії перераховані вчасно. Окрім строку дії, у генеральному полісі зазначаються обсяг та межа відповідальності страховика, інші спеціальні умови.
Вантаж приймається на страхування в сумі, заявленій страхувальником. Страхова сума має відповідати дійсній страховій вартості вантажу, але на практиці страхова сума нерідко не збігається з дійсною вартістю страхового інтересу, що може призвести до непорозумінь та суперечок під час ліквідації збитків. У таких випадках користуються статтею 251 "Кодексу торговельного мореплавства", згідно з якою, якщо страхова сума була заявлена нижчою від дійсної вартості страхового інтересу, страховик відповідає за збитки пропорційно до відношення страхової суми до страхового інтересу. Якщо зазначена в договорі страхування сума перевищує страхову вартість, то договір вважається не дійсним у тій частині страхової суми, що перевищує страхову вартість страхового вантажу.
Страхова вартість, за статтею 1 б Кодексу торгового мореплавства, визначається як первісна вартість вантажу за ціною, яку заплатив страхувальник на момент навантаження, плюс вартість навантаження, плюс власне страхова премія.
У Німеччині за основу береться вартість вантажу на момент настання страхового випадку, а у Франції страхова вартість визначається як вартість вантажу під час навантаження, плюс транспортні витрати, плюс очікуваний прибуток від реалізації вантажу (страховики, як правило, визначають цю величину у 10%).
Тарифи премій зі страхування вантажів, як правило, розраховуються страховиками самостійно.
Розмір ставок страхових премій залежить від інформації, що міститься в заяві страхувальника про укладання договору страхування вантажів, а саме:
o виду вантажу (точна назва, тип пакування, число місць та вага);
o виду транспортного засобу (наприклад, при морському перевезенні - назва судна, рік побудови, тоннаж);
o способу відправлення вантажу (у трюмі, на палубі, навалом, наливом, насипом, у контейнерах);
o маршруту (пункт відправлення, перевантаження, призначення транспортного засобу);
o вартості вантажу;
o типу обсягу страхової відповідальності (умов страхування). Зауважимо, українські страхові компанії додержують такої думки: найбільшою є ймовірність крадіжки вантажу, а найменшою - ймовірність його загибелі під час аварії.
Фактор крадіжки є настільки суттєвим, що, наприклад, у згаданому полісі Ллойда з перевезення вантажів наземним транспортом обумовлюється непокриття збитків у разі крадіжки, якщо вантаж було залишено без догляду. Страхове покриття буде виплачене за умови, що
крадіжка була здійснена вночі (з 18.00 до 6.00) з вантажівки, яка перебувала в замкненому гаражі або на спеціально освітленому майданчику при діючій системі сигналізації або вдень при діючій системі сигналізації та вжитих заходах попередження за відсутності водія.
У країнах з високим ступенем кримінальності ризик крадіжки вантажу при перевезенні автотранспортом є дуже високим. Серед європейських країн Італія вирізняється найістотнішим ступенем ризику крадіжки. Тут широко застосовується захоплення вантажу з водієм (hi-jacking).
Слід пам'ятати, що страхові компанії не відшкодовують збитків від пошкодження вантажу за відсутності зовнішніх пошкоджень транспортного засобу, контейнера або тенту чи за наявності цілої пломби. Причиною таких збитків може бути лише неправильне розміщення вантажу. Відповідальність за порушення правил навантаження несе перевізник, а не страховик.
Завдяки усуненню митних бар'єрів у рамках ЄС значно зросли митні вимоги щодо вантажівок поза його кордоном. Це призводить до тривалих простоїв на шляхах біля митниць, а отже, і до зростання ризику крадіжки. Зі збільшенням розмірів вантажівок зростає вартість вантажів, що перевозяться, а відповідно, й суми збитків у разі їх втрати. Для організованої злочинності крадіжка вантажу з автотранспортного засобу е найзручнішою. Саме тому перевезення цим видом транспорту найризикованіші, а тарифні ставки - найвищі.
Одним із факторів, що можуть істотно вплинути на розмір тарифу, є наявність чи відсутність охорони під час перевезення вантажу. Перевага надається охоронним агентствам. Як доводить практика, пограбування автомобілів, що мають охоронний супровід, трапляються дуже рідко. Крім того, при настанні страхового випадку відомості, що їх дасть охоронець як свідок, беруться до уваги як міліцією, так і страховиком.
При морських та авіа перевезеннях ризик крадіжки, пошкодження чи втрати вантажу є найістотнішим під час навантажувально-розвантажувальних робіт та перебування вантажу на складі. Нерідко вантаж або його частину викидають з люка літака під час зльоту.
Першочерговим критерієм оцінювання вантажу при перевезенні є визначення його типу, оскільки кожний тип вантажу схильний піддаватися певним імовірним ризикам, що зумовлюється його характеристиками. Так, горіхи, зерно, кава, цукор схильні до підмочування, псування в умовах підвищеної вологості, пошкодження комахами та гризунами; бавовна - забрудненню іншими вантажами, а також до вибуху при перевищенні припустимого рівня густини пилу у трюмі, а заморожене м'ясо - до псування при перевантаженнях у порту чи у результаті псування, ламання рефрижераторних машин.
Статистика показує, що найбільша кількість аварій відбувається з морськими суднами віком понад 15 років, причому перше місце за часткою аварійності посідають танкери, газовози, ролкерні судна (ROLL - ON, ROLL - OFF, RO - RO), рудовози. Найбільше втрат та аварій морських суден припадає на судна під прапорами Ліберії, Панами, Кіпру, Гібралтару, Греції, Сен-Вінсента та Маршалових островів, де вимоги щодо забезпечення безпеки плавання нижчі за загальноприйняті у світі.
Небезпечними регіонами для морських перевезень вважаються Біскайська та Мексиканська затоки, протоки Ла-Манш та Па-де-Кале, Північноатлантична траса, моря Південно-Східної та Східної Азії, Західне узбережжя Африканського континенту, де часто сідають на мілину судна, відбуваються пожежі та вибухи. У районах Східного Африканського узбережжя та Південно-китайського моря поширене піратство, а в Південній Африці -тероризм. Проте основним ризиком загибелі або пошкодження судна чи вантажу є несприятливі погодні умови та рівень кваліфікації екіпажу судна.
Коли йдеться про перевезення вантажів залізницею, то на теренах СНД найнадійнішим визнано двадцятитонний контейнер, що має лише одні двері, причому на платформу ставляться два контейнери так, щоб двері одного були навпроти дверей іншого. Оскільки оренда таких контейнерів недешева, то при використанні звичайних вагонів після завантаження страхові компанії вимагають, як правило, запаяти усі вікна, люки та двері.
Для перевезення особливо цінних вантажів (комп'ютерів, аудіо- та відеотехніки, грошей, цінних паперів, ювелірних виробів) більш придатними є поштові вагони завдяки наявності купе, де можна розмістити охорону.
Вантажі, що перевозяться під охороною в контейнерах та залізних вагонах, часто беруть на страхування за умовами "з відповідальністю за всі ризики". Обсяг відповідальності може бути розширений або звужений аналогічно до автомобільних перевезень.
Вантажі, які незручно красти частинами (сировина, ліс, устаткування, труби), звично перевозяться на відкритих платформах. Такі вантажі або не страхують взагалі, або на умовах "без відповідальності за пошкодження, окрім випадків загибелі", що не включають відповідальності за крадіжку і відшкодовують збитки в разі зникнення вантажу безвісти.
Небажаним ризиком для страхової компанії є перевезення автомобілів, тракторів, мотоциклів на відкритих платформах без охорони - такі вантажі найдоцільніше відправляти у вагоні-сітці.
Розмір збитку, що стався внаслідок страхової події, визначається представником страховика за участю страхувальника. Згідно з поширеним у світовій практиці порядком представниками страхових компаній є аварійні комісари.
Середні значення тарифних ставок при перевезенні контейнерами та упаковками, що застосовуються у Великій Британії, становлять 0,1 - 0,2 % від вартості вантажу. Максимальний розмір тарифної ставки при перевезенні таких небезпечних вантажів, як тютюнові та горілчані вироби, відео-, теле- та аудіоапаратура, комп'ютерна техніка (мікрочіпи), діаманти, хутро, золото і т. ін., за небажаним для страховика маршрутом (наприклад, Київ - Рим) становитиме не більш як 5 % від вартості вантажу. При цьому розмір франшизи може бути значно підвищений (до 20 % розміру страхового відшкодування). Слід пам'ятати, що ступінь ризику визначається за конкретних обставин, причому на прийняття рішення істотно впливає можливість передати вантаж на перестрахування.
У внутрішніх перевезеннях відповідальність обумовлюється рамками сум, що зазначаються у супровідних документах (накладних).
Страхування вантажів залишається найбільш розробленим та традиційним видом. Він постійно розвивається та вдосконалюється, вишукуючи нові модифікації, що мають на меті якнайповніше задовольнити потреби всіх зацікавлених сторін ринкового процесу господарювання.