Курсовая работа: Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів

ЗМІСТ

Вступ

1.Основна частина

1.1.Види і форми організації навчання студентів

1.2.Класно-урочна система організації навчання, урок як основна форма організації навчального процесу

1.3.Інші форми організації навчального процесу

1.4.Особливості форм організації навчального процесу по спеціальних предметах спеціальності «механізація с.г.»

1.5.Методи навчання та їх основні групи

2.  Висновки

3.  Список використаних джерел

ВСТУП

Актуальність і значення теми: " Методи та форми активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів при вивченні дисципліни: "Ремонт с.г. техніки".

Докорінні перетворення, що проходять у всіх сферах народного господарства, перехід до нових форм господарювання ставлять перед системою освіта якісно нові вимоги до підготовки фахівців для всіх галузей народного господарства України. У відповідності до цих вимог потребують кардинальних змін і удосконалення всі складові компоненти системи фахової освіти: необхідність у визначенні нових напрямків підготовки фахівців, запровадження нових спеціальностей та спеціалізацій, перегляд змісту освіти і навчання, розробки нових форм та методів навчання.

Нині успіх в соціально-економічному розвитку країни значною мірою визначається рівнем професійної підготовки фахівців, раціональним розміщенням кадрового потенціалу і його кваліфікацію, безпосередньою участю наукових працівників у виробничій сфері. Рівень освіченості індивіда, його кваліфікація, компетентність, ділова культура та соціальна позиція стають пріоритетними факторами у вирішенні завдань розбудови нашої держави. Високий рівень професійної освіти є важливим чинником стимулювання економічного розвитку в міжнародному масштабі.

Для успішного вирішення проблем, які стоять перед аграрним сектором економіки України, необхідною умовою є підготовка висококваліфікованих кадрів.

Завдання, які стоять перед вищою сільськогосподарською освітою вимагають від науково-педагогічних працівників освітніх закладів І-ІУ рівнів акредитації глибоких психолого-педагогічних та спеціальних знань в організації навчально-виховного процесу, активного запровадження високоефективних педагогічних технологій, нових форм та методів навчання і виховання студентів.

Вирішальним у виконанні цих завдань є знання і володіння методикою навчання спеціальних аграрних дисциплін, від яких в значній мірі залежить якість підготовки фахівців-аграріїв.

Теорія та методика професійного навчання на базі педагогіки і психології розглядає загальне положення організації навчально-виховного процесу в аграрному вищому навчальному закладі і допомагає викладачу-предметнику визначати найбільш оптимальні шляхи для вирішення навчально-виховних завдань та обрати найбільш раціональний варіант в будові процесу навчання предмету. Чим відповідальніше підходить викладач до вибору форм і методів організації навчально-виховного процесу, тим вагоміший результат: студенти краще оволодівають знаннями, вміннями і навичками з його предмету. Звичайно, багато залежить від вміння, таланту і здібностей викладача. Але багато відповідальності лежить також і на студентах, на їх активності. Ось тут і потрібна взаємна співпраця: викладач-студент, яка найкраще активізує навчально-пізнавальну діяльність студентів. Саме такій співпраці і підпорядковані форми і методи навчально-виховного процесу, описані в даній роботі. Актуальність даної теми переоцінити просто неможливо, бо кожному викладачеві, який творчо підходить до розв'язання проблем нинішньої освіти, а тим паче професійної, без на просто не обійтися. Бо як добре провести урок, не знаючи форм і методів його проведення? Звичайно, які описані в дидактичній літературі. Але скільки є нетрадиційних?! Ось тут і розкривається вміння і талант викладача до творчого підходу їх використання, до співпраці з студентом.

І. ОСНОВНА ЧАСТИНА

1.1 ВИДИ І ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ

Одним з важливих питань, яке розглядає сучасна теорія навчання (дидактика) - ас питання форм організації навчально-виховного процесу. Якщо зміст навчання виповідає на питання "чому вчити?", принципи визначають основні перині положення, вимоги до навчального процесу. Методи визначають шляхи і способи навчання, засоби вказують на те, за допомогою чого вчити, а форми навчання найкраще вказують на раціональну організацію навчання.

Під формами організації навчального процесу слід розуміти види навчальних занять, які відрізняються один від одного дидактичною метою, складом студентських груп, їх підготовленістю, віковими особливостями їх, місцем проведення та іншими чинниками. Застосування тих чи інших форм навчання визначається навчально-виховною метою і залежить від змісту і методів роботи.

У сучасній педагогіці розрізняють форми здобуття освіти:

а)      загальні форми навчання;

б)      форми організації навчально-виховного процесу.

Форми здобуття освіти: вечірня, заочна, дистанційна, екстернат.

В залежності від дидактичної мети, завдань, кількості студентів, місця проведення тощо, загальні форми навчання умовно можна поділити на три групи: Масові: лекції, конференції, конкурси, олімпіади. Групові : різні типи уроків, що сприяють активному навчанню студентів; екскурсій; семінарські заняття; консультації. Організаційні форми: практичного навчання (різні види практик з предмету), ділові ігри, дослідницька робота, курсове проектування та ін. Індивідуальні форми: самостійна робота, курсове проектування, консультації, дослідницька робота, дипломне проектування.

Найбільш важливою в дидактиці є форма організації навчально-виховного процесу. В цій формі найбільшого поширення набули урок, лекція, семінарське заняття, лабораторно-практичні заняття, самостійна робота, екскурсії та ін.

На основі форм організації навчально-виховного процесу у вищій школі базуються організаційні системи навчання. До них належать такі системи:

Класно-урочна, лекційно-семінарська та індивідуальна. Всі ці системи успішно використовуються в коледжі і мною, як викладачем по спеціальності "Механізація с/г". Але частіше за все я використовую лекційно - семінарсько-практичну форму навчання. Справа в тому, що по предмету "Ремонт с.г. техніки" є чимало (к-сть годин) годин на практичне навчання, то доцільно проводити таку форму навчання. На лекціях студенти одержують необхідну суму знань, на семінарських заняттях відповідно доповнюють, поглиблюють їх, а викладач має змогу пересвідчитися в тому, як добре засвоїли студенти дану тему, визначити ті програми в знаннях, над чим необхідно попрацювати, щоб повністю закріпити знання практично роботою і щоб повністю підготовленими студенти підійшли до контрольно-облікового заняття, тобто до заліку.

На мою думку, лекційно-семінарська форма навчання має ряд суттєвих переваг:

-  вона створює умови для забезпечення високого наукового рівня викладання, запрошення науковців, відомих вчених, передовиків виробництва, використання спеціальних кабінетів, лабораторій;

-  охоплює значно більшу кількість студентів, що вивчають даний предмет.

Дана система має різні варіанти залежно від специфіки конкретного предмета, мети підготовки фахівця, освітньо-кваліфікаційного рівня тощо.

1.2 КЛАСНО-УРОЧНА СИСТЕМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАННЯ, УРОК ЯК ОСНОВНА ФОРМА ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Класично-урочна система є чи не найважливішим класичним винаходом у дидактиці. З часів Яна Амоса Коменського, якого справедливо вважають її творцем, класно-урочна система вже 350 років панує як форма організації навчально-виховного процесу в школах і навчальних закладах усього світу. У 20-х роках були численні спроби замінити її, але ці "замінники" не виправдали себе.

Основною формою організацій навчально-виховного процесу є урок. Процес навчання складається з окремих ланок-уроків, кожний з них зв'язаний з попереднім єдиним ланцюжком. Кожний урок це безпосереднє продовження того, що засвоїли учні раніше і в той же час - це сходинка до майбутніх знань. Вимоги до уроку поділяються на дидактичні, виховні, психологічні та гігієнічні.

Дидактичні вимоги до уроку :

1.    Чітке визначення освітньої мети уроку у відповідності до його освітньої функції.

2.    Здійснення у своїй системі уроків дидактичних принципів навчання.

3.    Обрання найбільш раціональних методів і прийомів, а також засобів для досягнення визначеної мети уроку.

4.    Застосування внутріпредметних та міжпредметних зв'язків.

Структура і зміст уроку залежить від дидактичних завдань, які вирішуються на ньому.

Основні з них: повторення вивченого раніше матеріалу; вивчення нового матеріалу; закріплення знань; формування умінь та навичок; застосування знань, вмінь та навичок при вирішенні пізнавальних і практичних завдань. Необхідно поєднувати різні типи уроків при вивченні теми.

При вивченні окремих тем з предмету "Трактори і автомобілі" я часто застосовую комбінований тип уроку, на якому вирішую кілька дидактичних задач. Цей урок складається з таких основних частин:

1)      визначення теми і мети уроку;

2)      перевірка знань, вмінь, навичок, повторення і закріплення раніше вивченого матеріалу з метою удосконалення знань і підготовки студентів до активного сприймання нового матеріалу;

3)  засвоєння нових знань, узагальнення і виводи;

4)  первинне закріплення знань, вироблення вмінь і навиків;

5)  перевірка якості їх засвоєння;

6)  домашнє завдання.

На комбінованому уроці 1-2 хвилини відводяться на організаційний момент, 15-20 хвилин на перевірку раніше вивченого матеріалу, 55-60 хвилин на виклад нового матеріалу, 5-6 хвилин на закріплення і 1-2 хвилини на домашнє завдання. Великий ефект дають уроки, на яких з викладом нового матеріалу комбінується тільки наступне закріплення. Застосовуються уроки, на яких перевірка знань, повідомлення нового матеріалу здійснюється без спеціального закріплення, або навпаки, пояснення супроводжується закріпленням і перевіркою знань. Урок -не лише форма навчальних знань, але й форма процесу навчання. А тому від структурного рішення уроку, яке дозволяє знайти оптимальні умови для навчання, залежить ефективність процесу навчання. Ефективність уроку значно підвищується, якщо стадії процесу засвоєння знань - сприймання, осмислення, закріплення - представлені в цьому органічному зв'язку і послідовності. Необхідно постійно і максимально підвищувати інформаційну ємність уроку і педагогічну ефективність процесу навчання.

Ефективність процесу навчання підвищується при науково обґрунтованій його організації. Відомо, що засвоєння знань, вмінь і навичок учнями однієї і тієї групи нерівномірні. Отже, щоб правильно і ефективно навчати на уроці, викладачу потрібно знати не тільки свій предмет і методику його викладання, але й студентів, з якими працює, їх індивідуальні особливості. Процес навчання на уроці необхідно індивідуалізувати, тобто використати систему дидактичних засобів, при якій навчання цілої групи проводиться з врахуванням індивідуальних особливостей учнів. Робота по індивідуалізації навчання складається з двох основних елементів : а) систематичного вивчення учнів з метою визначення їх індивідуальних здібностей; б) розробки і проведення уроків з врахуванням даних, одержаних в ході вивчення.

До уроку ставляться виховні вимоги:

-    постановка виховної мети уроку і відповідного завдання учнів у їх розумовому, моральному, трудовому напрямах. Елементи виховання мають входити до виховної тканини уроку;

-    врахування індивідуальних особливостей учнів, зокрема інтелектуального розвитку, мотивації ставлення до навчання, дії стимулювання методів, дії стимулювання методів, ступеня самостійності в оволодінні знаннями.

Психологічні вимоги до уроку:

-    організація і здійснення сприймання та усвідомлення, запам'ятовування і осмислення навчальної інформації;

-    розвиток довільної та післядовільної уваги учнів, її концентрація на найскладніших і найвідповідальніших знаннях (поняттях, правилах, законах);

застосування мнемонічних прийомів (механічного і смислового) запам'ятовування знань, тренування вмінь на уроці, а також у ході виконання домашніх завдань;

-        розумове виховання та самовиховання особистості в процесі навчання.

Гігієнічні вимоги до уроку:

-  забезпечення чергування методів і прийомів у ході уроку, щоб не допускати втоми і розумового перевантаження при викладанні складної, важкої для сприймання теми;

-  дотримання режиму гігієни, аерації повітря в аудиторії (провітрювання перед уроком, вологе прибирання);

-  стеження за станом здоров'я студентів і звільнення від уроку тих, на кого є підозра щодо інфекційного захворювання або на ГРЗ;

-  викладач повинен приходити на урок здоровим.

Ці узагальнені вимоги щодо уроків деталізуються при викладанні кожного предмета в типах уроків, у їх конкретній структурі - комплексному переліку елементів уроку в їх послідовності та наступності, адже залежно від компонування уроку поелементно утворюється певний тип уроку. Комбінований тип уроку ми вже розглянули. Познайомимося з іншими типами:

-        урок повідомлення нових знань з такою структурою:

1)   початок уроку (підготовка студентів до роботи на уроці);

2)   викладач нового матеріалу (тема, план уроку, словесні і навчальні методи вивчення або практичний метод);

3)   висновки з нового матеріалу (у вигляді поточного опитування або повторення з підручником, записом у зошиті);

4)   інструктаж щодо домашнього завдання.

-        урок повторення попереднього матеріалу з слідуючою структурою:

1)   початок уроку;

2)   використання різних методів репродуктивних, творчих, проблемно-пошукових, методів контролю і усного опитування, письмової роботи у вигляді відповідей на запитання, дидактичних ігор, лабораторної чи практичної роботи, праці над підручником або додатковими джерелами);

3)      інструктування з домашнього завдання з домашнього завдання (на повторення раніше вивченого матеріалу);

-        контрольно - перевірочний урок:

1)   організація учнів до контрольного уроку;

2)   письмова контрольна робота (задача, завдання по картках, схема -креслення, заповнення таблиці);

3)   індивідуальне закінчення роботи, підбиття її підсумків.

1.3 ІНШІ ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

а) семінарські заняття.

Метою проведення семінарських занять в коледжі є розширення самостійної роботи учнів, залучення їх до поглибленого вивчення джерел. Форма семінару визначається змістом теми, рівнем підготовки студентів, їх спеціальністю. Я застосовую такі види семінарських занять:

1)   розгорнута бесіда на основі матеріалів, підготовлених учнями;

2)   читання доповідей, підготовлених студентами;

3)   теоретичні конференції з обговоренням рефератів, написаних студентами;

4) виробничі семінари.

Розгорнута бесіда дозволяє залучити до обговорення більшу кількість студентів. При такій формі навчання студенти готують матеріал по всій темі і виступають по бажанню або по виклику викладача. Викладач ставить проблемні питання, які породжують дискусію спори, обмін думками. На семінарі заслуховуються повідомлення , підготовленні студентами на найбільш актуальних питаннях. Дуже важливо, щоб такі повідомлення студентів містили елементи самостійних пошуків.

Систему доповідей я не можу застосувати по своєму предмету, бо вона широко використовується при викладанні суспільних наук.

Теоретичні конференції з обговоренням рефератів учнів проводяться при підведенні підсумків виробничо - технологічної практики. Теми рефератів видаються студентам за 3-4 тижні до проведення конференції. Всі написані реферати перевіряються викладачем, а найбільш цікаві виносяться на загальне обговорення. Ці реферати повинні представляти дослідження певного процесу, наприклад ремонтних робіт, самостійний аналіз того чи іншого питання.

Позитивний ефект дає проведення виробничих семінарів. Така форма професійного навчання стала застосовуватися в останній час у виробничих майстернях коледжів. Темою семінарів є вивчення передових методів праці, розробка студентами пропозицій по їх впровадженню на робочих місцях, аналіз причин браку і розробка заходів по їх попередженню. На семінарах обговорюються практичні питання наукової організації праці. При підготовці доповідей і повідомлень студенти ведуть спостереження і експерименти, узагальнюють раніше набутий досвід, консультуються в майстрів виробничого навчання, викладачів. Завершальний момент семінару - практична реалізація прийнятих на семінарах пропозицій.

б)      проведення практикумів.

Практикум - це практичний різновид семінару, метою якого є формування навичок розумового і трудового характеру, вмінь проведених дослідів, профорієнтаційні цілі. На відміну від теоретичного семінару на практикумі наукові досліди ставляться точніше, робляться певні розрахунки й обчислення, креслення, проводяться певні спостереження, з предмету "Ремонт с.г. техніки" практикуми виробничого характеру проводяться на базі ремонтних майстерень.

в)      лабораторні заняття.

Лабораторні заняття є одним із засобів здійснення зв'язку між теоретичним навчанням і виробничо-технологічною практикою. Завдання проведення лабораторних робіт-познайомити учнів з технологічними процесами і їх закономірностями, з технологічним обладнанням, його характеристикою. Познайомити не шляхом показу або пояснень викладача, а через спрямовану викладачем практичну діяльність самих учнів. Ця діяльність повинна бути творчою, близькою до дослідницької, що проводиться у виробничих умовах.

Технічні засоби лабораторій навчального закладу повинні відповідати сучасним вимогам педагогічної науки, знаходитися на рівні останніх досягнень науки і техніки, бути надійними і зручними в роботі, відповідати нормам

технічної естетики. Раціональне використання техніки в навчальному процесі полегшує працю викладача, значно підвищує якість навчання, сприяє активізації розумової діяльності студентів. Цілі і задачі лабораторних занять:

-  експериментально перевірити і підтвердити основні теоретичні висновки, глибше проникнути в суть основних проблем, що існують у виробничій сфері по будові та роботі тракторів і автомобілів;

-  переконатися в істинності знань, набутих студентами, перевірити результати розрахунків;

-  опрацювати основні методи досліджень різних технічних устаткувань та їх схемних рішень, вивчити методи оформлення технічної документації;

-  набути навики самостійної постановки і організації навчального експерименту;

-        вміти аналізувати теоретичні і практичні положення, що вивчаються, встановлювати між ними логічний зв'язок.

Для успішного розв'язання цих задач необхідно враховувати ряд дидактичних вимог:

1)      кожне лабораторне заняття повинно серйозно готуватися. До нього заздалегідь у відповідності до технологічної карти його проведення готуються як студенти, так і я, як викладач;

2)      зміст лабораторного заняття повинен відповідати рівню знань студентів на даному етапі навчання;

4) лабораторні заняття студенти повинні виконувати самостійно.

При організації і проведенні лабораторних робіт викладач і лаборант обов'язково керуються такими методичними вказівками:

а)      заздалегідь детально і старанно готують кожне лабораторне заняття;

б)      вимагають від студентів постійного виконання правил внутрішнього розпорядку;

в)      викладач продумує і гранично чітко та конкретно розриває студентам мету кожного лабораторного заняття;

г)       слідкує за тим, щоб при виконанні лабораторної роботи, всі студенти були завантажені в однаковій мірі і могли до вирішення поставлених перед ними завдань підходити творчо;

д)      вимагає своєчасної здачі звітів за виконану роботу;

е)       супроводжує прийом звітів опитуванням по суті теми проведеної роботи і порядку її виконання, щоб вияснити на скільки глибоко засвоїв студент зміст лабораторного заняття; на скільки творчо підходить він до розв'язання проблем, поставлених перед ним;

є) допускає студентів до чергового лабораторного заняття тільки після того, як вони здадуть звіт по попередній роботі;

ж)      звіт повинен бути складений кожним студентом окремо, групові звіти не допускаються.

Велике визнання одержали лабораторні заняття, проведені у виробничих умовах. їх мета не лише вивчити складне устаткування , нову техніку та технологічні процеси, а й виконати виховну роль: розвинути вміння у складних ситуаціях, шукати і приймати правильні рішення.

г) навчальні екскурсії.

Важливе місце в навчальному процесі коледжу займає екскурсія на виробництво, бо дозволяє побачити виробничі об'єкти і процеси в природній обстановці. Такі екскурсії бувають загально пізнавальними і тематичними. Загальноознайомлююча екскурсія проводиться, як правило, для студентів І-ІІ курсів на те підприємство, яке відповідає профілю обраної спеціальності з метою ознайомлення їх з організацією виробництва та окремих його ланок.

Завдання тематичних екскурсій-ознайомити студентів на виробництві з тими технічними обладнаннями, технологічними процесами, які в даний час вивчаються в теоретичному курсі предмету. Типи екскурсів розрізняються у відповідності до дидактичних задач, які розв'язуються : 1) ознайомлення з новим матеріалом; 2) закріплення, розширення і поглиблення знань; 3) перевірка і оцінка знань; 4) екскурсії комбінованого типу. В навчальному процесі коледжу переважають комбіновані екскурсії, де закріплюється матеріал, вводяться елементи нового, проводиться розбір технологічних процесів технічного обладнання. Люба екскурсія в організаційному плані складається з таких основних етапів: підготовка ознайомлення студентів з завданнями екскурсії, спостереження і вивчення об'єктів і процесів, виконання графічних і розрахункових завдань. Студентів про екскурсію і підготовку до неї попереджую заздалегідь, щоб вони могли підготуватися. Непідготовлена або погано підготовлена екскурсія робить роботу непродуктивною. Важливо самому викладачу добре знати об'єкт наступної екскурсії.

Підведення підсумків екскурсії включає: заключну бесіду викладача, складання студентами звітів, розбір і оцінку тих звітів викладачем. У міру потреби наслідки екскурсії коли її сфотографовано, з використанням виробничої або іншої цифрової інформації оформляються у вигляді стенда, плаката чи альбому.

Навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації покликані готувати спеціалістів, здатних до самостійної творчої діяльності. З цією метою в весь навчальний процес необхідно організувати таким чином, щоб розвивати у студентів активність, не тільки озброювати її науковими знаннями, а й привчати самостійно працювати.

Самостійна робота - це шлях, спосіб, основний засіб оволодіння студентом навчальним матеріалом, його поглиблення і розширення у час, вільний від обов'язкових знань. Вона забезпечується системою навчально-методичних засобів, передбачених для вивчення конкретного предмету. Зміст самостійної роботи студента над конкретною дисципліною визначається навчальною програмою предмета, методичними матеріалами, завданнями та вказівками викладача.

Самостійна робота може виконуватись студентом , у бібліотеці, навчальних кабінетах, лабораторіях, комп'ютерних класах, а також у домашніх умовах. У необхідних випадках ця робота проводиться відповідно до заздалегідь складеного графіка, що гарантує можливість індивідуального доступу студента до потрібних дидактичних засобів. Графік самостійної роботи студента доводиться до відома студентів на початку поточного семестру. За умови організації самостійної роботи студентів з використанням складного обладнання чи устаткування передбачається можливість отримання необхідної консультації або допомоги з боку фахівця.

Навчальний матеріал, передбачений планом для самостійної роботи, виноситься на підсумковий контроль поряд з матеріалом, засвоєним на лекціях, семінарах чи практичних заняттях.

Самосійна робота студентів - найважливіший елемент навчального процесу і одна з найбільш важливих навчально-методичних проблем, над якою постійно працює комісія технічних дисциплін.

Головне завдання викладачів та майстрів виробничого навчання -формування фахівців мислячих , виховання в них прагнення і внутрішньої потреби постійно вчитися, опрацьовувати і самостійно поповнювати отримані знання. Готувати спеціалістів, здатних використовувати ці знання на практиці в сучасних умовах, творчо з відповідним реальним підходом застосовувати придбані навички та вміння в будь-яких ситуаціях, проявляти активність та ініціативу в розв'язанні виробничих завдань, самостійно вирішувати проблеми, які виникають.

При недостатньому залученні студентів до самостійної діяльності незадовільно забезпечується розвиток таких важливих якостей особистості, як творча активність, ініціативність, спостережливість, допитливість, уява та логічне мислення, пізнавальні здібності. Поліпшення якості підготовки спеціалістів потребує постійного удосконалення системи наукової організації навчально-виховного процесу. Одним з важливих елементів цієї системи і є чітка організація та регламентація всіх видів самостійної роботи студентів.

Самостійна робота - це різноманітні види індивідуальної та колективної навчальної діяльності студентів, яка здійснюється як на навчальних заняттях, так і поза аудиторією, самостійна робота регламентується Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України, затвердженим наказом Міністерства освіти України №16 від 2 червня 1998р. Передбачено, що навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, визначається робочим навчальним планом і становить 1/3 загального обсягу навчального часу студента, але не більше 2/3 його для вивчення конкретної дисципліни. З кожної дисципліни затверджується перелік питань для самостійного виконання студентами. Визначаються також види самостійної роботи та форми контролю, вказується рекомендована література для користування.

На теоретичних, лабораторних і практичних заняттях з дисциплін технічного циклу рекомендуються такі види самостійної роботи:

-     складання конспекту лекції викладача;

-     складання конспекту, розділу, теми, що вивчається;

-     робота з підручником, навчальними посібниками, довідкою, нормативно-технічною та технологічною документацією;

-     робота з роздатковим матеріалом;

-     аналіз заслуханих рефератів інших студентів;

-     розв'язання задач з імітації виробничих ситуацій;

-     самостійне формування питань проблемного характеру, виробничих ситуацій;

-     узагальнення та аналіз усних відповідей своїх товаришів;

-     захист рефератів;

-     складання плану послідовного ремонту головних вузлів і деталей механізмів. При виконанні самостійної роботи з дисциплін технічного циклу студенти

завжди мають можливість отримати необхідну консультацію або допомогу з боку викладача, майстра виробничого навчання, завідуючого лабораторії. Викладачі, майстри проводять групові, індивідуальні консультації, додаткові заняття.

д) самостійна робота студентів.

Самостійна робота студентів забезпечується:

-     основною літературою (підручник, конспект лекцій викладача, навчальні та методичні посібники);

-     додатковою літературою (наукова, фахова, періодична);

-     методичними матеріалами (методичні рекомендації щодо виконання самостійної роботи студентами);

Самостійна робота студента може мати методи та прийоми:

-     опрацювання літературних джерел;

-     дослідницька і пошукова діяльність;

-     спостереження та аналіз певних процесів, явищ;

-     участь у іграх (навчальних, розвиваючих та ін.);

-     тестування і самотестування;

-     виконання різних вправ, тренінг;

-     конструювання, моделювання;

-     алгоритмування окремих процесів.

Цей перелік методів і прийомів самостійної навчальної діяльності не є вичерпним, бо кожна людина, крім загальноприйнятих, виробляє власні, які притаманні лише певному індивідууму. Самостійну навчальну діяльність можна розглядати як особисту творчу працю, яка має приносити плоди від певних розумових і психічних дій. Методи і прийми активізації аудиторної самостійної роботи студентів різної діяльності сприяє також наявність системи у використанні навчальних диференційованих тестів різних ступенів складності: багатоваріантних завдань; використання кросвордів, коміксів, вправ з "ключами" для самоконтролю, вікторини, диспутів.

1.4. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМ ОРГАНІЗАЦІЇ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ПО СПЕЦІАЛЬНИХ ПРЕДМЕТАХ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «МЕХАНІЗАЦІЯ С.Г.»

Вивчення багатьох спеціальних дисциплін в коледжі завершується розробкою курсового проекту. Мета його виконання - реалізувати здобуті студентами теоретичні завдання для розв'язання практичних завдань.

а) курсове проектування.

Курсове проектування сприяє закріпленню, поглибленню і узагальненню знань, одержаних в процесі навчання; студенти одержують навички конструювання, виконання розрахунків, вчаться керуватися ГОСТами, користуватися технічною літературою.

В зміст курсового проекту повинні входити: розрахунок конструкцій споруд, машин, апаратів, станків, розробка технологічних процесів, вирішення питань автоматизації, техніко-економічний аналіз порівняння варіантів технічних рішень. Тематика курсових проектів повинна бути актуальною і відповідати вимогам науково - технічного прогресу. Кожне індивідуальне завдання на курсове проектування повинно мати творчий характер. Курсові проекти будуються на фактичному матеріалі, одержаному від підприємств, організацій, при широкому використанні науково-технічної літератури. Реальні курсові проекти впроваджуються у виробництво.

Курсові проекти по спеціальних предметах виконуються студентами після вивчення ними відповідного курсу з використанням одержаних під час виробничо-технологічної практики знань, вмінь та навичок.

Видавати теми курсових проектів слід за 1-2 місяці до закінчення занять по курсу з тим, щоб деякі необхідні для курсового проекту питання студент вивчив самостійно. Консультації по проекту проводяться в тому випадку паралельно з теоретичними заняттями. Вони можуть бути груповими та індивідуальними.

Оскільки курсовий проект по профілюючому предмету є прообразом дипломного в період курсового проектування слід старанно відпрацювати всі загальні питання, з якими студент стикається при підготовці дипломного проекту. Це полегшить студенту всю подальшу роботу. Курсовий проект складається з графічної частини і розрахунково-пояснювальної записки. Креслення виконуються у відповідності до ГОСТів ЄСКД; при їх виконанні від студента слід вимагати точності, чіткості і виявлення творчої самостійності. Креслення загального виду проектованого вузла, машини, пристосування повинні даватися в необхідних проекціях.

Пояснювальна записка повинна містити необхідні розрахунки і обгрунтування, порівняльний аналіз вибраного технічного рішення, економічні обгрунтування.

б) дипломне проектування.

Дипломне проектування - завершальний етап навчального процесу. Його завдання - систематизувати, поглибити і узагальнити одержані студентами знання, закріпити всі набуті навики. Дипломне проектування представляє можливість самостійного вирішення комплексу технічних і економічних питань, з якими студенти постійно стикаються в процесі практичної діяльності. Дипломне проектування слід розглядати як одну з найважливіших форм перевірки теоретичних знань, обліку практичних вмінь і навичок. Якість його в великій мірі залежить від вмілої і правильної організації керівництва роботою студентів. Теми дипломних проектів повинні бути цікавими і актуальними в науково-технічному відношенні. Розроблювані конструкції механізмів, машин, станків повинні відповідати сучасному рівню технічного прогресу а технологічні процеси і методи організації праці повинні бути прогресивними. Перед дипломниками ставиться завдання не тільки оволодіти системою і методами проектування, але й внести в них свій творчий вклад, своє сучасне і оригінальне рішення. Викладачу слід добиватися, щоб студенти не тільки виконували проект, а повністю і частково виготовляли прилади, вироби, машини, приспособлення, моделі, макети.

Реальне дипломне проектування сприяє не тільки підвищенню рівня професійної підготовленості студентів, а й вихованню молодого спеціаліста. Хоч і неможливо домогтися того, щоб кожний дипломний проект студента був впроваджений у виробництво, однак потрібно прагнути, щоб він мав практичне значення і був максимально пов'язаний з життям, з завданнями, що стоять перед підприємствами, навчальними закладами.

в) дистанційна формам навчання.

Окремо необхідно зупинитися на дистанційній формі навчання, її особливостях та перевагах, Освітня система XXI століття - так називають дистанційну форму навчання, як одну з основних форм навчання у вищих навчальних закладах. Це форма, яка використовує глобальні комп'ютерні комунікації типу Internet і базується на індивідуальній роботі студентів з добре структуризованим навчальним матеріалом та активному спілкуванні з викладачами і студентами. Найбільш характерні риси такого дистанційного навчання:

-     гнучкість (можливість навчатися в можливий для себе час, в зручному місці і темпі);

-     паралельність (в поєднанні з іншими формами освіти, без відриву виробництва);

-     велика аудиторія (одночасне звернення до навчальної інформації великої кількості студентів, спілкування через мережу Ішегпеї);

-     економічність;

-     ефективне використання навчальних площ, технічних засобів;

-     соціальна рівність, інтернаціоналізм;

-     позитивний вплив на студента (підвищення його творчого та інтелектуального потенціалу за рахунок самоорганізації, вміння користуватись комп'ютерною технікою і самостійно приймати відповідальні рішення;

-     висока якість ( якість дистанційного навчання підвищується завдяки залученню найкращого професорсько-викладацького складу та використанню в навчальному процесі навчально-методичних посібників і контролюючих тестів.

Дана форма освіти, як правило, використовується в очній, заочній та екстернатній освіті. Основу дистанційного навчання складає самостійна робота студента. Викладач виступає як наставник-консультант, що координує пізнавальний процес. Аналіз проблем становлення і розвитку дистанційної освіти показує, що в світі накопичений достатній досвід цієї форми навчання, і це дає можливість використати його впровадження у вищих навчальних

закладах України. Комплект навчально-методичних матеріалів для дистанційної форми навчання включає:

-  електронну версію повних текстів підручників і навчально-методичних посібників з дисциплін, виконаних на дискетах або СД - К.ОМ;

-  схемокурси з кожної дисципліни є структуризованими підручниками оформленими в графічній і печатній формі;

-  інформаційно-довідкову систему, яка складається з текстів підручників і додаткових матеріалів, наприклад бази нормативних актів, хрестоматій;

-  контролюючу систему, що забезпечує самоперевірку знань. Це можуть бути контрольні питання до кожної теми та в цілому з дисципліни, друковані тексти і таблиці правильних відповідей до них, автоматизовані системи тестування, наприклад СТУДЕНТ-ТЕСТ, версії 2,3;

-  аудіо і відео матеріали. На них представлені навчальні відеофільми та ситуації, записи окремих лекцій як викладачів даного навчального закладу, так і професорсько-викладацького складу провідних вищих навчальних закладів України та й інших країн.

За кожною групою студентів дистанційного навчання, яка не перевищує 5-6 осіб, закріплюється персональний викладач-консультант-тьютор (викладач, який буде надавати навчально-методичну допомогу на всіх етапах самостійної роботи студента).

Основні завдання тьютора:

-      допомогти студенту отримати максимальну віддачу від навчання;

-      наглядати за ходом навчання;

-      організовувати зворотній зв'язок між студентом і навчальним закладом, а також безпосередньо з викладачами тих дисциплін, які вивчають в поточному семестрі, за допомогою телефону, пошти, електронної пошти і комп'ютерних конференцій;

-      консультувати і підтримувати зацікавленість студента в навчанні на протязі всього курсу.

Студенти за допомогою тьюторів складають індивідуальні навчальні плани-графіки вивчення окремих дисциплін і складання заліків та іспитів, а також контрольних і курсових робіт.

Окрім основних форм навчально-виховного процесу існують ще й інші, які проводяться в позаурочний час, але мають важливе значення для поглиблення і розширення знань по окремих курсах, темах або питаннях чи розділах.

г) факультативні заняття.

В нашому коледжі є рекомендації по проведенню факультативних занять по найбільш актуальних проблемах науки і техніки, а також по тих темах, які найбільше зацікавили учнів в процесі викладання предмету. Вони проводяться паралельно з вивченням основного курсу. Студентам представляється можливість вивчати спеціальні факультативні курси, що розширюють коло наукових і прикладних знань. Проведення факультативних занять, як правило, доручається найдосвідченішим педагогам, спеціалістам даного профілю. Можливе запрошення до ведення факультативів висококваліфікованих фахівців з вищих навчальних закладів, наукових інститутів, спеціалістів, інженерів-механізаторів, тощо.

Структура факультативного заняття мало чим відрізняється від структури уроку: пояснення нового матеріалу з наступним проведенням семінарського заняття. Бажано на факультативному занятті більше включати елементів самостійної розумової праці, глибше опрацьовувати складніші теми, розділи програми, розбирати і розв'язувати ускладнені задачі.

Однією з ефективних форм позакласної роботи з студентами коледжу є предметні гуртки. Вони організовуються на добровільній основі завідуючими кабінетами, лабораторіями викладачами. Зміст роботи кожного гуртка визначається перш за все його призначенням. Члени гуртка виготовляють наочні посібники, монтують прилади, пишуть доповіді і виступають з ними перед аудиторією, підготовлюють реферати, наукові статті, цікаві повідомлення та новини літератури, науково-технічну інформацію, виготовляють методичні посібники, наочність, ремонтують і виготовляють таблиці, діючі моделі. В зміст роботи гуртків по предмету по вивченню теоретичного матеріалу включається матеріал, що найбільше цікавить студентів. Форми гурткової роботи можуть бути найрізноманітнішими: лекції, бесіди викладачів, передовиків с/г виробництва, виступи учнів з заздалегідь підготовленими повідомленнями. Дуже важливо створити умови на заняття гуртка для творчості учнів, їх активності у розв'язання того чи іншого питання.

Робота в предметних гуртках проводиться по таких напрямах:

а)      підготовка доповідей, рефератів, виконання спеціальних розрахунків по профілюючих дисциплінах;

б)      проведення лабораторних робіт, виготовлення спеціальних лабораторних установок;

в)      конструювання і виготовлення технічної оснастки, діючих моделей станків, машин і механізмів.

Вміння самостійно мислити, творчо підходити до любої роботи стало необхідною умовою успішної діяльності студентів, а в майбутньому фахівців, спеціалістів с/г виробництва.

Творчу діяльність студентів в гуртках технічної творчості можна умовно поділити на етапи. Перший етап - вибір об'єкту конструювання. Тут необхідно враховувати слідуючи дидактичні вимоги:

-     технічна задача повинна бути посильною для студентів і викликати в них пізнавальний інтерес;

-     для виготовлення слід вибирати реальні об'єкти , що представляють реальну практичну значимість для певної галузі виробництва і відповідають особистим інтересам студентів;

-     умови для конструювання і виготовлення об'єктів повинні бути близькими до виробничих, що дозволить студентам більш детально вивчити особливості обраної професії, елементи майбутньої роботи на виробництві;

-     при виборі об'єктів необхідно орієнтуватися на рівень теоретичної і практичної підготовленості студентів.

Другий етап технічної творчості пов'язаний з пошуком конструкторського рішення, сформульованого на першому етапі. На цьому етапі студенти збирають і вивчають необхідний матеріал, читають науково-технічну літературу, використовують свої знання, вміння і навички для рішення поставленої задачі, здійснюють самостійний творчий пошук, знайомляться з об'єктами, подібними до тих, що конструюються. Це сприяє виробленню у студентів вмінь раціоналізаторської або винахідницької роботи.

Дуже важливо вибрати найбільш вдалий метод творчого конструювання. При конструюванні технічних об'єктів найбільший навчальний ефект дає проблемне конструювання в поєднанні з методом рішення конструкторсько-технічних задач на основі творчого переходу від промислового зразка машини або станка до проектованого.

Суть проблемного конструювання полягає в тому, що керівник гуртка створює проблемно-технічні ситуації: виходячи з протиріч між відомим і невідомим, між існуючою технікою і конструйованою, між старими відживши ми вимогами і новими пов'язаними з розвитком сучасної науки і техніки. Найцінніше в проблемному конструюванні те, що воно в найбільшій мірі розвиває в студентів технічне мислення, а це і є головне завдання технічної творчості.

Третій етап творчості студентів - конструкторська розробка проектованого об'єкта, виконання складальних і робочих креслень. Розвитку конструкторських здібностей і формуванню вмінь сприяє зв'язок вивчення спеціальних дисциплін з гуртковою роботою. Викладачам спеціальних дисциплін слід заняття в гуртках проводити в тісному зв'язку з теоретичними матеріалом, що вивчається на уроках. Плануючи вивчення окремих тем, викладач повинен продумати, як зможуть застосовувати студенти одержані знання в технічних гуртках і в майбутньому в практичній діяльності на виробництві.

Завершальний етап - четвертий. Він передбачає виготовлення деталей, зборку і випробування об'єкта. На цьому етапі студенти бачать результати своєї творчої праці і виявляють свою підготовленість до самостійної роботи на виробництві.

Кожний етап творчої діяльності студентів не є закінченим і ізольованим. А просування від одного етапу до іншого не завжди послідовне. Часто трапляються випадки, що удосконалення об'єкта проходить не тільки в процесі його конструювання, але й в процесі виготовлення.

д) консультації їх види і значення.

Консультації - форми навчального заняття, при якій студент отримує відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування. Консультація проводиться для групи студентів або індивідуально, залежно від того, чи викладач консультує з питань, пов'язаних із виконання індивідуального завдання, чи з теоретичних питань навчального курсу. Індивідуальні завдання виконуються з окремих дисциплін у вигляді рефератів, розрахункових, курсових, дипломних робіт. Виконання видів індивідуального завдання

проводиться самостійно при консультуванні з викладачем з метою засвоєння навчального матеріалу. До проведення індивідуальних консультацій викладач готується заздалегідь, збирає запитання від студентів по відповідній темі і потім дає відповіді на конкретно поставленні запитання. Якщо проводяться групові консультації, то підбираються питання по певних темах і розділах і теж даються на них відповіді з детальними поясненнями і використанням таблиць, схем, діаграм. По змісту запитань, інтересу, який виявляють студенти до обраної теми викладач може зробити висновок про стан підготовленості студентів до виконання складних навчальних завдань і практичного їх втілення в курсових та дипломних проектах.

1.5. МЕТОДИ НАВЧАННЯ ТА ЇХ ОСНОВНІ ГРУПИ

Методами навчання називають способи, з допомогою яких викладач домагається засвоєння студентами знань, вмінь і навичок. Слово "метод" походить від грецького слова і означає шлях досягнення, спосіб

пізнання, систему дій, ефективність навчання в значній мірі залежить від правильності вибору методів і прийомів застосування одного й того самого методу у різних викладачів дає різні результати. А тому викладачу необхідно не тільки знати методи і прийоми навчання, але й набути вміння і навички їх практичного застосування, тобто оволодіти педагогічною майстерністю. Щоб забезпечити систематичне, свідоме і міцне засвоєння студентами знань, вмінь і навичок необхідно при виборі методів враховувати характер навчального завдання, яке необхідно розв'язати , зміст навчального матеріалу, підготовку студентів.

Освітня функція забезпечує всесторонній гармонійний розвиток особистості, людини грамотної, вихованої, здатної самостійно набувати розширювати і поглиблювати знання і творчо використовувати їх у професійній діяльності і суспільному житті. Функція забезпечує розумовий розвиток. Стимулююча функція виконує роль стимулу до навчання , свідомості, підтриманні і закріпленні пізнавальних інтересів на кожному занятті. Виховна функція забезпечує формування високої культури та діагностичного світогляду. Контрольно-корегуюча функція забезпечує перевірку засвоєного матеріалу і корекцію відхилень.

У сучасній методичній літературі описана велика кількість методів, які тим чи іншим чином застосовуються в навчально-виховному процесі. З позицій цілісного підходу до навчально-виховного процесу виділяють три великі групи методів. Однак, не можна не можна не згадати й четверту групу методів, яка, при викладанні предметів по спеціальності, обраній студентом відіграє винятково важливу роль. Це бінарні методи навчально-виховного процесу.

а) методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності студентів.

І група - методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності це способи діяльності викладача і студентів, спрямованих на оволодіння студентами знаннями, вміннями, навичками, розвиток їх розумових задатків, способів мислення, а також виховання їх. У відповідності до джерела інформації, на основі якого формуються знання і вміння, а також від характеру і співвідношення діяльності викладача з студентами при використанні даного джерела, методи навчання класифікуються таким чином: 1) словесні (розповідь, бесіда, пояснення, лекція); 2) наочні (спостереження, демонстрація, ілюстрація); 3) практичні (усні і письмові вправи, графічні і практичні роботи). Словесні - в коледжі глибоко використовується метод розповіді, коли викладач в доступній для студенті формі і у відповідній послідовності повідомляє студентам факти з навчального матеріалу і дає до них відповідні пояснення. Найбільш розповсюдженими є розповідь-оповідка та розповідь-описання. При викладанні предмету "Трактори і автомобілі" найчастіше використовується розповідь-описання про системи, обладнання і механізми та їх роботу, про конструкцію приладів, механізмів. При підготовці до розповіді перш за се необхідно визначити її мету, сформулювати тему і розробити план. Потім ретельно продумати фактичний матеріал, виділити вузлові пункти, підібрати наочні посібники звичайно пожвавити розповідь цікавими прикладами. Мова викладача не повинна бути нудною, в'ялою і розтягнутою. Дуже важливо викладачеві заволодіти увагою студентів, підкорити якщо не всіх, то принаймні більшість аудиторії, настроїти студентів на активне сприймання навчального матеріалу.

Пояснення - це послідовний виклад навчального матеріалу викладачем при вивченні будови механізмів, станків, при вивченні закономірностей роботи механізмів. В коледжі цей метод використовують у поєднанні з розповіддю. Значний ефект навчально-виховного процесу дає цей метод при викладанні загально-технічних і спеціальних дисциплін. Викладач робить опис і принципу роботи машин, механізмів, обладнання, устаткування, характеристику інструментів, хід технологічного процесу, технічні умови ремонту і механізмів, характерних несправностей різних систем, розповідає студентам про те, як все це виконується у виробничих умовах, знайомить з досвідом роботи передових ремонтних підприємств, науково - дослідних установ і тут же пропонує систему аналізу, пояснює як слід поступити в тому чи іншому випадку. Необхідне цілеспрямоване застосування проблемного викладу матеріалу. Викладач розповідає як виникла ідея того чи іншого відкриття або винаходу, як різні вчені чи конструктори підходили до його розв'язання. Студенти уважно слідкують за думкою викладача і тим самим ніби включаються в науковий пошук.

Бесіда дозволяє викладачеві вести навчання шляхом обміну думками, постановки питань і відповідей них. Включення в зміст уроку цього методу навчання припускає, що студенти мають деяку підготовку по даній темі, а тому її не слід проводити при повідомленні абсолютно нових знань.

Бесіда вимагає більшої затрати часу, ніж розповідь чи лекція. Цей метод широко використовується при закріпленні навчального матеріалу, при перевірці знань, на лабораторно-практичних уроках, при підведенні підсумків виробничого навчання. Викладач зобов'язаний попередньо чітко визначити мету бесіди і накреслити її план. Дуже важливо продумати і відпрацювати вузлові питання, які повинні бути короткими, змістовними і точними. Головним для викладача є вміння спрямувати бесіду в бажане для нього русло. Найбільший інтерес у студентів викликає пошукова бесіда. В ній викладач, повідомляючи матеріал, час від часу перериває цей виклад, звертається до групи з питаннями, втягуючи студентів в пошукову роботу. Самостійний пошук студенти виконують частково, а тому в літературі цей метод називають частково-пошуковим. Частковою формою пошукової бесіди є евристична бесіда, в ході якої викладач ставить питання, заставляючи студентів на основі вже одержаних знань, спостережень, практичного досвіду формулювати нові поняття, висновки, правила, робити певні узагальнення "Студенти ніби відкривають для себе нові знання". Евристична бесіда вимагає чіткості будови, суворої логічності, чіткої обгрунтованості порядку питань, можливості раптової переміни бесіди в залежності від відповідей студентів. Ефективність евристичних бесід вимагає підвищення їх питомої ваги в коледжах, особливо з спеціальних дисциплін.

Не менш важливою є відтворювальна бесіда, в ході якої студенти, спрямовані питаннями викладача, відновлюють одержані раніше знання. Цей вид бесіди використовується на повторно-узагальнюючих уроках.

Лекція - послідовний виклад викладачем теми програми, що включає теоретичні положення, фактичний матеріал, часто пояснення і докази й обов'язково узагальнення і висновки. Лекція відзначається широким охопленням навчального матеріалу і глибиною змісту. В процесі лекції в студентів формуються основні поняття, якими оперує даний предмет. Під керівництвом викладача вони беруть участь в аналізі і синтезі, класифікації і систематизації фактичного матеріалу. На лекції можна успішно застосовувати проблемний виклад знань. Лекція, як метод навчання найтісніше пов'язана з розповіддю, однак ототожнювати їх не можна. Лекція - такий вид навчання, при якому викладач веде логічний доказ того чи іншого положення і підтверджує його фактами, прикладами, демонстрацією дослідів і наочних посібників. Якщо в розповіді на перше місце ставиться повідомлення фактів, то в лекції головним є логічний доказ, який і складає суть лекційного методу навчання. Найбільш складні зв'язки і відносини краще всього розкривати, користуючись методом лекції. Лекцію можна розділити на три частини: вступ, основна частина закінчення.

У вступі викладача повідомляє тему, показує зв'язок лекції з раніше вивченим матеріалом, значення її для практики і виробництва, ставить мету перед студентами - чого вони повинні навчитися. Дуже важливо з самого початку зацікавити студентів темою. Цього можна досягти, використавши один з прийомів створення проблемної ситуації, або повідомивши цікавий, яскравий факт, або переконавши студентів у важливості даної теми. В основній частині лекції розкриваються причинно-наслідкові зв'язки, в заключенні робляться висновки. В лекції дуже важлива логічна чіткість побудови і систематизації матеріалу, виділення голосом пунктів і підпунктів, формулювань і висновків.

Невід'ємну частину любої технічної лекції складає ілюстрація. Вона забезпечує дохідливість і наочність матеріалу, полегшує засвоєння окремих питань. Лекція супроводжується малюнками, графіками, кресленнями на дошці, демонстрацією плакатів. Цінність цих малюнків в тому, що студенти, відтворюючи їх в зошитах, краще запам'ятовують принцип побудови. Плакати краще всього показувати по ходу лекції, а не розвішувати їх заздалегідь, бо це розсіює увагу і знижує інтерес студентів до лекції. Важливим в лекції є повідомлення викладача про рекомендовану літературу, яку повинні опрацювати. Викладач називає основні підручники, а також додаткову літературу. Це можуть бути підручники, практикуми, довідкова література та періодика.

У кожного з цих трьох методів, що належать до словесного, основним є слово викладача і від володіння ним яскравою, емоційно забарвленою, а головне правильною мовою, в супроводі з позамовними заповнювачами (мімікою, жестами) залежить успіх сприймання. Мовна культура викладача - одна з найважливіших умов його професіоналізації, його успіху на педагогічній ниві. Бо ж недарма часто самі студенти говорять про викладачів: "Може він (вона) і знає предмет, а от пояснити не вміє". Мовна майстерність впливає на успішність студентів, на взаємовідносини викладача з студентами, на формування культури мови в студентів. Розвиток мовної культури студентів - це справа не лише викладачів гуманітарних дисциплін, а й всього педагогічного колективу. - Наочні методи навчання включають: демонстрацію, ілюстрацію, самостійні спостереження, досліди.

Метод демонстрації передбачає демонстрування натуральних об'єктів та їх умовних зображень (плакатів, схем, таблиць, приладів, установок, технологічних процесів, дослідів, препаратів).

Для формування у студентів більш точних уявлень про складні пристрої, механізми, інструменти, обладнання їх показують ж у нерухомому стані, так і в дії. Поряд з натуральними об'єктами іноді використовують моделі і макети. Вони не замінюють натуральних зразків, а лише доповнюють їх.

Наочні методи тісно пов'язані з наочністю, наочними посібниками до яких відносяться плакати, схеми, графіки, таблиці, креслення, діапозитиви, кодопосібники тощо. Демонстрація наочних посібників супроводжується поясненнями викладача.

Ефективність наочних посібників і їх використання залежить від додержання певних методичних вимог:

а)      навчальні плакати, схеми, діапозитиви, кодопосібники та інші наочності повинні відображати найсуттєвіші, основні ознаки предметів, процесів, явищ, що вивчаються; вони не провинні бути перевантажені зайвою, другорядною інформацією;

б)      при застосуванні кількох посібників їх необхідно використовувати послідовно, по мірі необхідності, щоб не розсіювати увагу студентів; нові наочності демонструють тільки перед поясненням матеріалу, що відноситься до нього; використані наочності забираються з поля зору студентів;

в)      всі наочні посібники вибираються відповідно до теми заняття;

г)       надписи на плакатах, схемах, таблицях, інших посібниках та їх деталі повинні чітко бачити студенти;

д) під час демонстрації наочних посібників викладач повинен управляти сприйманням студентами наочності, поєднуючи показ з поясненням, розповіддю, звертаючи увагу їх на суттєве, основне.

Рекомендуються такі правила демонстрації при викладанні спеціальних предметів технічного циклу:

1.      Демонстровані предмети і прилади повинні мати достатні розміри, щоб їх можна було бачити з любого місця в аудиторії;

2.      Зборка і розборка приладу повинна бути гранично простою;

3.      Оформлення приладів повинне відповідати нормам технічної естетики. Метод ілюстрації використовується викладачами при поясненні нового матеріалу, повторенні раніше вивченого та опитуванні студентів. Він є ніби допоміжним у словесному методі і значення його полягає в тому, щоб яскравіше викласти і показати свою думку, тезу. Засоби ілюстрації (картини, таблиці, моделі, макети, книжкові малюнки) є нерухомими. А тому від вміння вчителя залежить "оживання" їх в його розповіді.

При викладанні предмету "Трактори і автомобілі" розповідь викладача доповнюється ілюстраціями плакатів (ремонт гідросистем, електрообладнання, ремонт акумуляторних батарей) кадрів діафільмів (складання двигуна, ремонт ходової частини, трансмісії, деталей рульового управління) та ін.

Метод самостійного спостереження передбачає послідовність таких етапів: інструктаж викладача, вивчення або повторення раніше засвоєного матеріалу, безпосереднє спостереження за процесом, явищем, висновки студентів за результатами спостережень і висновки викладача та оцінка виконаної роботи.

Метод спостереження широко використовується в навчальних закладах при проведенні лабораторних занять, під час екскурсії. В процесі самостійного спостереження формуються уявлення студентів про той чи інший вид діяльності, їх знання стають достовірнішими.

Ефективність самостійного спостереження підвищується, якщо студенти результати своїх спостережень оформляють у спеціальних звітах.

До практичних методів відносяться лабораторні роботи, вправи, різноманітні досліди, виконання практичних завдань під час проходження навчальних, технологічних та переддипломних практик. Ці методи здебільшого не містять нової навчально-пізнавальної інформації, а служать лише її закріпленням, а також формуванню практичних вмінь, що виникають як застосування знань і поступово мають перетворюватись на навички, що є напівавтоматичними діями студентів. Успіх у застосуванні практичних методів залежить не стільки від педагога, скільки від розуму і вміння студента.

В курсі предмету "Ремонт с/г техніки" велика роль відводиться лабораторним роботам, на яких студенти, використовуючи теоретичні знання шляхом самостійної роботи під керівництвом викладача удосконалюють свої знання по відповідних темах, пов'язують теорію з практикою. Заняття проводяться в лабораторії з використанням наочних посібників, а також з проведенням відповідних обчислень і розрахунків. Лабораторна робота проводиться відповідності до технологічної карти і за такою структурою: вступна бесіда; практична робота студентів; заключна бесіда або висновки. Вступна бесіда не повинна бути довгою виражати стислий план лабораторної роботи. У вступній бесіді викладач звертає увагу на особливості вирішення тих чи інших питань заняття, на послідовність, техніку виконання і аналіз результатів виконаної лабораторної роботи. Обов'язково викладач повинен звернути увагу на дотримання правил техніки безпеки і протипожежної безпеки при виконанні роботи в лабораторії. Закінчується вступна бесіда комплектуванням бригад студентів, видачею завдань на виконання роботи, навчальної літератури, спецодягу (якщо такий є) інструментів, приладів. Після вступної бесіди студенти приступають до виконання лабораторної роботи. В ході виконання роботи викладача працює з групами та індивідуально з кожним студентом, перевіряючи як вони засвоїли мету даної роботи, чи правильно зрозуміли завдання і послідовність їх виконання, допомагає студентам удосконалити техніку виконання найбільш складних операцій, слідкує за тим, щоб всі студенти активно працювали, правильно і свідомо виконували передбачувані операції, робили розрахунки. Після закінчення роботи, студенти обов'язково прибирають робочі місця, особисто здають викладачу та лаборанту обладнання, прилади, інструменти та плакати. Завершується лабораторна робота заключною бесідою, на яку викладач повинен залишити приблизно 15-20 хв. В ній він дає аналіз виконання роботи кожним студентом, вказує на типові помилки студентів та причини їх виникнення, а також виясняє всі інші питання, пов'язані з проведенням заняття. Після цього викладач пояснює зміст і дає форму письмового звіту, визначає строки і порядок здачі звітів, підводить підсумки виконаної роботи і визначає тему наступного лабораторно-практичного заняття.

За характером діяльності студентів і викладача дуже близькі до лабораторних практичні роботи. Суть їх полягає в безпосередньому використанні знань студентів у суспільно корисній праці.

Під вправами розуміють багаторазове виконання студентами завдань для закріплення знань і відпрацювання умінь використовувати їх у навчальній і практичній діяльності. Всі вправи за характером діяльності можна розділити на письмові, усні, графічні, навчально-трудові. При виконанні кожної з них студенти удосконалюють свою розумову і практичну підготовку. Вправи застосовуються при вивченні всіх предметів і на різних етапах навчально-виховного процесу. За ступенем самостійності студентів вправи можна розділити на такі групи: репродуктивні, тренувальні і творчі.

Активне закріплення матеріалу можна здійснювати при виконанні графічних та практичних робіт, які часто включаються в заняття як ілюстрація до основних положень теорії. В процесі їх виконання студенти перевіряють і підтверджують положення, повідомлені викладачем або викладені в рекомендованій літературі. Під час виконання графічних робіт зорове сприймання студентів поєднується з моторною функцією. Умовно графічні роботи розділяють на такі види: креслення і схеми, зарисовки з натури або замальовування, оформлення і складання відповідних документів, складання таблиць, графіків, діаграм, управління машинами і робота на пультах. На практичних роботах студенти складають різні виробничі документи, працюють в майстернях, на виробничих об'єктах. Вони оволодівають навичками культури праці, навчаються раціональній організації праці, робочого місця, економій і раціонального використання робочого часу.

Майбутнім технікам-механікам дуже важливо навчитися порівнювати машини і механізми за їх технічними і експлуатаційними даними, а тому викладачу слід, використовуючи дошку, чітко і швидко, красиво і правильно показувати графіки, діаграми порівняльні схеми і, звичайно, технічно грамотно. Викладач технічних дисциплін під час уроку по можливості повинен обходитися без креслярських інструментів. Це економить час і підвищує авторитет викладача. Графічний матеріал викладач підбирає в ході підготовки до занять, прагнучи, щоб вузлові питання були розкриті найбільш наочно і зрозуміло.

б) методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності студентів є слідуючи: методи стимулювання інтересу до навчання, методи стимулювання обов'язку і відповідальності. Викладач може і повинен створювати такі ситуації, коли в студентів виникає інтерес до вивчення того чи іншого матеріалу. З цією метою необхідно організовувати перегляди навчальних телепередач, фрагментів кінофільмів. Інтерес студентів не повинен бути просто інтересом, він повинен стати засобом активізації навчання, сприяти кращому запам'ятовуванню матеріалу, захопленню студентів новим, ще незнаним, незвіданим, іноді парадоксальним. Викладачі, які недооцінюють мотиви збудження інтересу, не мають почуття гумору, зацікавленості, здебільшого просто байдужі до своєї викладацької роботи, програють у всьому, самі залишаються невдоволеними роботою, студентами.

Як метод стимулювання інтересу до навчання набувають великого значення пізнавальні ігри. Це ігри - подорожі, електровікторини, ігри-автомати. Ігрові методи навчання поділяються на не імітаційні та імітаційні. Не імітаційні реалізуються в умовах традиційних занять: лекція, розповідь пояснення, бесіда. До них відносяться: аналіз конкретних ситуацій, імітаційні вправи, ділові ігри, ігрове проектування, розігрування ролей, метод тренажу. Пізнавальні ь допитливість та кмітливість, ігри в навчальному сприяють сенсорному вихованню, вселяють життєвий оптимізм і збуджують емоційну наснагу. Те, що в звичайній ситуації можездаватися нудним, тяжким і нецікавим, у грі стає легким і захоплюючим. Однак це не значить, що все навчання слід перетворити в гру. Дидактична гра має займати певне місце в навчальному процесі та суттєвим є не лише її якісний бік, тобто ж і які ігри застосовувати, але й кількісний, тобто скільки ігор використовувати в навчальному процесі. Доцільність використання дидактичної гри поряд з іншими методами навчання залежить від багатьох факторів, перш за все від тих, які визначають підхід до вибору будь-якого методу в процесі навчання (творчість педагога з одного боку, та відповідність вимогам принципу з іншого).

Навчальні дискусії можуть викликати інтерес до їх предмета, коли вони вміло організовані. Попередня підготовка викладача полягає у визначенні теми дискусії, поділу її на питання, що обговорюватимуться. Підготовка студентів полягає насамперед в читанні різноманітної літератури з теми дискусії. Важливу роль відіграють правила ведення дискусії, ініціатива викладача і ведучого. Дискусія успішніше ведеться між паралельними групами, що вивчають одну й ту ж тему з предмету.

Імітаційні методи реалізуються у вигляді нових форм, імітують певний вид діяльності у вигляді ігрових ситуацій, змагань, конкурсів, поєдинків. Серед них викликають інтерес аналіз життєвих ситуацій. Незважаючи на те, що це не заплановано жодною програмою, час від часу, коли це виявляється доречним, бажано розбирати якусь життєву проблему, підійти від теорії до практики життя.

Застосування кожної із цих методів у різних умовах навчального процесу спонукає до виявлення різного рівня пізнавальної діяльності студента.

Друга група це методи стимулювання обов'язку і відповідальності. Педагог повинен привчати студента до праці і якщо студент зі школи не звик працювати за принципом "треба", то важко доведеться викладачу. Бо поняття "хочу-не хочу" і "треба" закладаються в психіку дітей в ранньому віці. Але це не означає, що викладач повинен застосовувати жорстку систему тиску й покарань на студента. Він повинен передусім роз'яснити мету навчання предмета. Насамперед слід пояснити важливість вивчення даного предмету в суспільних та особистих інтересах студента, в оволодінні обраною спеціальністю. Це слід підкреслювати неодноразово і поступово, це здійснює свій стимулюючий вплив.

Вимоги до вивчення предмета в навчальному процесі є різноманітні: орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні. Ними стимулюють певний упорядкований, системний хід діяльності студентів, ненав'язливе, але повсякденне виконання, відповідальність. Виконання цих вимог привчає студентів до навчальної дисципліни і, навпаки відсутність або недодержання їх знижує ефективність усього процесу. Викладач вже від початку роботи з групою має чітко визначити вимоги до вивчення свого предмету і тоді студенти передають один одному, що в такого-то викладача необхідно вчити предмет, бо він вимогливий.

Заохочення та покарання теж є методом стимулювання. Звичайно, головну роль відіграє оцінка студента, одержана за успіхи чи невдачі у вивченні предмета. Але поряд з цим багато важить для більшості студентів усне схвалення роботи студента чи осуд його поступників. Тут необхідно тільки педагогу встановити внутрішній закон - не користуватися ніколи антипедагогічними прийомами: виведення з уроку, виставлення оцінки не за знання з предмета, а за поведінку, виставлення крапок у журналі замість оцінки. Викладач, може сказати студенту, який особливо "розгулявся" в нього на уроці "Ви погано сприймаєте новий матеріал, подивимся, як Ви його засвоїте, опрацювавши самостійно". А на слідуючому уроці справді попитати студента з цього матеріалу і виставити йому об'єктивну оцінку.

в) методи контролю і самоконтролю в навчанні.

Методи контролю і самоконтролю - це сукупність методів, які дають можливість перевірити рівень засвоєння студентами знань, сформованості вмінь і навичок. До цієї групи відносіться такі методи перевірки: усне опитування, письмові, графічні і практичні контрольні роботи, тестування, програмований контроль використання технічних засобів контролю тощо. Видами контролю є поточний, періодичний та підсумковий.

Поточний контроль забезпечується перевіркою щоденних завдань, письмових робіт, модульних завдань, а головне усним опитуванням. Поточний контроль здійснюється систематично від заняття до заняття, що дозволяє слідкувати за успішністю студентів на протязі всього семестру і встановити наскільки міцно засвоєні знання, вміння і навички по окремих темах курсу. Добре налагоджений поточний контроль знань - ефективний засіб підвищення якості навчання. Впровадження в навчальний процес закладів елементів програмованого навчання дозволяє ліквідовувати епізодичність перевірки, дає можливість економії навчального часу, а також дає змогу накопичити оцінки.

Усне опитування дозволяє найповніше виявити рівень знань студентів, їх глибину і можливість використовувати в професійній роботі. Притаманну усному опитуванню гнучкість дає можливість реалізувати принцип індивідуального підходу. Формування студентом відповіді сприяє розвитку усної мови, пам'яті і мислення. Особливо важливу роль відіграють питання, які вимагають аналізу фактів, пояснення та оцінку їх, порівняльну характеристику, обґрунтування доказовості. Поряд з перевагами усне опитування має й певні недоліки. Основним з них є великі витрати часу за рахунок інших видів навчальної діяльності. Крім того, по одному і тому ж самому питанню неможливо на одному занятті опитати кількох студентів, якщо перший відповів на нього правильно і повно.

Крім усної індивідуальної перевірки в практиці навчальних закладів застосовується фронтальне опитування. Така перевірка є поверхневою і не дає можливості виявити глибину і міцність засвоєних знань студента, хоч і охоплює перевірку переважної більшості студентів. Поряд з фронтальним усним опитуванням можуть використовуватися й інші прийоми усного опитування: рішення задачі на дошці, виконання і пояснення графічного завдання, виведення формули та її пояснення. Організація поточного контролю, її правильність і доцільність залежить від кожного педагога, від його вміння "викроювати" кілька хвилин на усне опитування в у щільному поділі часу на уроці.

Періодичний контроль має плановий, заздалегідь визначений характер. Він служить для самоаналізу праці викладача, а можливо, для з'ясування рівня знань студентів з боку контролерів адміністрації коледжу або інших інспекторів.

Тут, як і в поточному контролі, конкретні методи залежать від предмета, але в основному вони мають відбивати ті загальні, принципові вимоги, про які йшлося вище.

Письмова контрольна робота проводиться за чверть, за рік, за семестр. Тему і дату проведення оголошують заздалегідь, добір матеріалу для неї (індивідуальні картки-завдання, задачі, експериментальні завдання) має бути середньої трудності. Застосовуються як індивідуальні так і варіантні завдання. У ході перевірки контрольних робіт викладач з'ясовує типові помилки і на наступному уроці робить їх детальний аналіз, повторно звертаючи увагу учнів на них і доопрацювання матеріалу по даній темі, викликає до дошки тих, хто допустив цю помилку.

Усна контрольна робота. Завдання і запитання роздаються студентам у вигляді індивідуальних карток або диктуються для усної відповіді; може бути і метод прямого опитування й доповненнями відповідей інших студентів відповіді одного.

Тестова перевірка знань для виявлення рівня засвоєних студентами теоретичних знань та практичних умінь у практиці навчальних закладів найчастіше застосовується. Тести успішності - це сукупність спеціально відібраних завдань для виявлення знань студентів, що потребують відносно коротких і однозначних відповідей.

Застосування тестового контролю знань має ряд переваг над традиційними, класичними методами контролю:

-        тестування скорочує час на перевірку знань великої кількості студентів;

-     всі студенти перебувають в однакових умовах;

-     тестування виключає суб'єктивний підхід в оцінці знань студентів;

-     єдині вимоги до оцінки знань;

-     тестування виключає випадковість одержання завищеної або заниженої оцінки;

-     стимулює студентів до самооцінки засвоєних знань;

-     результати тестування легко піддаються статистичній обробці; До недоліків тестової перевірки знань відносяться:

-     відсутність усного висловлювання власної думки студентів;

-     великі витрати часу викладача на створення системи тестових завдань;

-     тести успішності дозволяють консультувати знання студентами явищ, подій, фактів і не сприяють розвитку їх здібностей та задатків.

-     Однак більшість викладачів технічних дисциплін коледжу вважають, що тестові завдання виконують своєрідну роль гімнастики. Без конкретного фактичного матеріалу не можна відповісти на питання тестових завдань.

Тестові завдання є оптимальною формою знань студентів тому що: охоплюють значний об'єм матеріалу, дають можливість визначити рівень знань усіх студентів, викладач економить час, як правило, робота над тестами планується до 15 хв. Працюючи з тестами, студенти включаються в аналітичну роботу, закріплюють набуті теоретичні знання.

Гнучкість і насиченість тестів поряд з суворими рамками при їх виконанні характерні риси сучасних тестових методів, що використовуються у США. Тест об'єктивний і невтомний. Потрібно лише правильно його скласти, що є серйозною проблемою, яка вимагає великої праці, спеціальних знань і великих затрат. Дуже важлива також бездоганна організація роботи з перевірки результатів.

Нетрадиційні методи контролю: тестовий і рейтингову систему застосовують останнім часом досить успішно. І це дозволяє розширити шкалу оцінок, індивідуалізувати навчання, підвищити відповідальність студента за результати навчання, а також допомагає викладачу чітко ранжирувати студентів за рівнем їх знань.

Суть рейтингової системи контролю полягає в тому, що курс предмета поділяється на логічно зв'язані частини знань і вмінь у загальному змісті предмета, які відповідають певному матеріалу (модулі) . Кожний модуль містить подібний між собою матеріал, який певним чином відрізняється від інших модулів.

У межах модуля в балах оцінюються всі основні елементи контролю знань (контрольна робота, семінар, вирішення індивідуальних, ситуаційних задач, ділова гра, лабораторно-практичні заняття). Кількість балів за вивчення модуля встановлюється відповідно до кількості годин, що передбачені на вивчення предмета за навчальним планом, його складності, кількості лабораторних, практичних чи розрахункових робіт і визначається викладачем. Облік балів по всіх етапах контролю викладач веде у журналі встановленої форми. Перевагою модульно-рейтингової системи є спонукання студента до систематичної роботи. Залік по модулю проводиться тільки після виконання студентами всіх видів робіт. У кінці семестру за результатами здачі всіх модулів виставляється підсумкова оцінка. Залік приймається в письмовій або усній формі. Екзаменаційні сесії при модульно-рейтинговій системі скасовується, що дає змогу збільшити тривалість семестру на 1-2 тижні.

Проблемою при застосуванні даної системи контролю знань є різні підходи викладачів до відбору змісту навчального матеріалу та відсутність науково-методичної літератури для студентів.

Підсумковий контроль знань здійснюється по заліках, семестрових та перевідних екзаменів. Види заліків більш різноманітні по формі, ніж екзамени. Це пояснюється різноманітністю видів занять. Заліки служать формою перевірки лабораторних і розрахунково-графічних робіт, курсових проектів, засвоєння навчального матеріалу а також результатів технологічної, виробничої і переддипломної практики. По багатьох предметах застосовується диференційований залік з виставленням оцінки по чотирибальній системі.

Приймаються заліки різними способами. По теоретичному курсу, що не виноситься на екзамен, проводиться залік! Якщо студенти не пропускали занять і добре відповідали протягом семестру, викладач може поставити диференційовану оцінку без додаткового опитування. Якщо викладач сумнівається в знаннях окремих студентів, він може проводити співбесіду, пропонуючи усні і письмові питання.

Заліки по лабораторних роботах приймаються після виконання кожного завдання. При цьому студенти показують запис, розрахунки, схеми, плани і креслення. Із студентами проводиться співбесіда по кожній лабораторній роботі окремо.

Своєчасне і гарне виконання лабораторно-практичних робіт, відсутність пропусків занять дають підставу викладачу поставити "зараховано" без додаткового опитування.

Розрахунково-графічні контрольні роботи студенти представляють по кожному завданню. Метод контролю таких робіт зводиться до перевірки розрахунків, правильності технічного виконання графіків і креслень. Під час

практики залік проводиться по темах. Обов'язковою умовою для загального заліку є виконання всіх завдань, наявність звіту по практиці, відсутність пропусків. Заліки по виробничо-технологічній практиці проставляються диференційовано на основі представленого звіту, характеристики з виробництва.

Екзамен - заключний етап вивчення всієї дисципліни, або її частини. Існує два основних види екзаменів: 1) той, що проводиться без екзаменаційних білетів (екзамен-бесіда); 2) екзамен по екзаменаційних білетах.

Самоконтроль також є засобом реалізації на ділі принципів активності і свідомості, міцності знань, умінь і навичок. Є студенти, що повно довірою викладача внаслідок високої свідомості ставлення до знань, їх можна повністю перевести на самоконтроль - довірити їм виставляти оцінку самим собі. Це метод, який зміцнює усвідомлення мотивації престижу, спонукає формувати підвищену відповідальність. Для більшості ж студентів досвідчений педагог створює обстановку неповного, ефективного самоконтролю - в разі творчих робіт у групі дозволяється наприкінці їх зазирнути у підручник, звірити відповідність написаному студентами матеріалу. При виконанні письмових контрольних робіт студентами, викладач зобов'язаний залишати певний час наприкінці, щоб студенти зуміли повільно і уважно прочитати і перевірити написаний ними текст, щоб "виловити" випадково зроблені помилки. Існує багато прийомів самоконтролю на уроках "Ремонт с.г. техніки". Враховуючи те, що на спеціальності "Механізація с/г техніки" навчаються в переважній більшості діти з села, викладач по темі "Електрообладнання тракторів і автомобілів" дає можливість студентам зробити самоконтроль знань по питаннях: будові і роботі генератора, стартера, АКБ, реле-регулятора. Самоконтроль проводиться і по інших темах.

Особливе значення має машинний контроль. В умовах повної комп'ютеризації навчального процесу визнаю, що комп'ютер - найоб'єктивніший контролер, особливо з точних предметів. Студенти, оволодіваючи комп'ютерною грамотністю, самостійно вводять в машину задані формули, набір, шифр, набір цифр, схем, діаграм, комп'ютерною мовою викладену відповідь. У міру розвитку і насичення комп'ютерами навчальних закладів цей процес набуватиме більше ваги. Та все ж комп'ютер не замінить ніколи педагога.

г) бінарні методи навчання.

Бінарні методи навчання - подвійні, коли метод і форма зливаються в єдине ціле. Ці методи були прийняти ще в 20-х роках XX століття. Бінарні методи класифікуються: а) наочно-інформаційний.

Покупці збирають результати виконання завдання і віддають банкіру, який їх оцінює. Не обходиться також без "чорного ящика", відгадувати вміст якого студентам особливо подобається. Наприклад, ведучий - викладач говорить: у "чорному ящику " знаходиться пристрій до якого ставляться такі вимоги:

-        забезпечувати живлення всіх споживачів машини;

-        створювати відповідну напругу і силу струму.

Те товариство акціонерів, яке першими додумається до правильності відповіді, а президент першим підніме руку і відповість виходить переможцем.

У кінці аукціону банкір оголошує, яку кількість балів набрало кожне з товариств, керівник переводить ці бали в оцінки.

Що стосується методів навчання, то вони можуть відрізнятися навіть у паралельних групах. У тих студентських гуртках, де ядро групи складає більшість здібних студентів, будь-який метод приносить бажаний результат. Проте бувають студентські групи, у яких здібних студентів менше або вони мало активні. У такому разі викладач повинен більше використовувати активні форми і методи навчання. Нині у педагогіці з'явився новий термін "педагогіка спів виробництва". Суть його полягає у тому, що викладач ставиться до студента як до окремої особистості і вимагає від нього тільки те, що він знає Така педагогіка націлює викладача на індивідуальну роботу із кожним студентом. Одним з елементів цієї педагогіки ї те, що студент може сам вибирати рівень складності завдання при опитуванні. Це вимагає від викладача перегляду традиційного підходу до оцінювання студентів. Проте студент не боїться того, що він не виконає завдання. І часто буває так, що він спочатку вибирає завдання на найнижчу оцінку, а тоді просить ускладнити його.

Формування активності студентів у навчально-пізнавальній діяльності не є справою одного дня і вимагає творчого підходу до справи не тільки викладачів, але і студентів.

б) наочно-проблемний; в) наочно-практичний метод; г) наочно-евристичний; д) наочно-дослідницький метод. За практичної форми є практично-евристичний метод і практично-проблемний метод. Не названо практично-інформаційного методу. Бінарна класифікація є фактично нейтральною з усіх інших класифікацій, оскільки практичний викладач завжди діє комплексно, не вдаючись до теоретичних обґрунтувань своїх дій, однак знаходячи той набір методів, які поєднуються з формами.

ВИСНОВКИ

Основні напрями формування навчально-пізнавальної активності:

-     впровадження нових педагогічних технологій;

-     ефективне використання сучасних дидактичних засобів;

-     цілеспрямоване формування активності студентів у навчанні;

Рівень навчальної активності визначається не тільки результативністю навчання, а й характером діяльності студентів, їх ставлення до навчання. До основних критерій відноситься:

-     якість набутих знань та навичок;

-     вміння застосовувати знання для вирішення виробничих ситуацій;

-     рівень мотивації навчання студентів.

Під час викладання предмету "Ремонт с.г. техніки" потрібно використовувати набуті студентами знання з таких дисциплін "Сільськогосподарські машини", "Трактори і автомобілі" та інші. На знання студентів із цих дисциплін слід постійно покладатися і використовувати при викладанні різних тем, наприклад: "Будова і робота ДВЗ", "Будова і робота ГНС" та інші. Знання студентів з названих дисциплін повинні бути ґрунтовними, щоб вони могли вільно користуватися ними. А тому, хто з тих чи інших причин не засвоїв необхідний матеріал, потрібно самотужки наганяти прогаяне, бо без цього він не тільки раціонально не скомплектує агрегат, а й не визначить його продуктивність, не підготує його до роботи, не відремонтує деталі, вузли, механізми с/г машини.

Активність студентів характеризується особливим психічним станом, який розвивається під дією зовнішніх і внутрішніх факторів. Звичайно є різниця між активністю студентів на першій і четвертій парах .

Навчально-пізнавальна активність у процесі свого розвитку проходить такі основні рівні:

-     репродуктивний - під час якого відбувається усвідомлене заучування знань;

-     продуктивний - студенти можуть самостійно застосовувати свої знання;

-     творчий - студенти виявляють ініціативу, де повідомляють потребу в отриманні знань.

Основними факторами формування навчально-пізнавальної активності є:

-     пізнавальні здібності студентів;

-     міжособистісні взаємини у студентській групі;

-     педагогічна діяльність викладача;

-     методи навчання.

Пізнавальні здібності студентів бувають різними навіть протягом одного заняття. Буває так, що попередня пара була складною і студенти стомилися або збуджені - продовжують осмислювати свої оцінки, які їм перед закінченням пари оголосив попередній викладач, або буває, що на вулиці пішов довгоочікуваний сніг чи дощ - і увага студентів розсіюється. Не варто при цьому вдаватись до строгих мір. Краще всього налаштувати студентів на роботу концентрацію їхньої уваги на тому, для чого саме їм потрібно знати матеріал цієї теми і попросити подумати, де саме на виробництві його можна застосувати.

Педагогічна діяльність постійно заставляє шукати шляхи проведення занять, щоб студентам було цікаво. Слід урізноманітнювати форми і методи навчання.

Неабияк на формування навчально-пізнавальної активності студентів впливають взаємини в студентській групі. Під час виконання курсового проекту викладач біля дошки пояснює той чи інший пункт виконання проекту і дає завдання студентам. Ті студенти, що мають достатню кількість знань виконують роботу швидше і просять пояснити наступний пункт. Викладач пропонує сильнішим студентам виконати завдання слабшим і потім продовжувати роботу над наступним пунктом. А тим студентам, які охоче допомагають своїм слабшим товаришам добавляють бал під час захисту курсових проектів. Педагогічна діяльність постійно заставляє шукати такі шляхи проведення занять, щоб студентам було цікаво. Слід урізноманітнювати форми і методи навчання.

Після теми "Вивчення будови і роботи ДВЗ" можна проводити заняття-аукціон, товаром на жому є знання. Проведення такого заняття вимагає великої і клопіткої роботи але воно цікаве студентам і вони із задоволенням готуються до нього. Студентська група розподіляється на акціонерні товариства. Кожне товариство має свого президента, девіз і емблему. Також на аукціоні присутні покупці і банкір. Викладач є ведучим аукціону і він оголошує завдання кожного лота. Покупці збирають результати виконання завдання і віддають банкіру, який їх оцінює. Не обходиться також без "чорного ящика" відгадувати вміст якого студентам особливо подобається. Наприклад ведучий говорить: в чорному ящику знаходиться складова частина до якої ставляться такі вимоги:

-     забезпечення струму для запуску основного двигуна;

-     акумулювання струму.

Те товариство акціонерів, же першим додумається до правильності відповіді, а президент першим підніме руку і відповість виходить переможцем. В кінці аукціону банкір оголошує, яку кількість балів набрало кожне з товариств, керівник переводить ці бали в оцінку.

Що стосується методів навчання, то вони можуть відрізнятися навіть в паралельних групах. В тих студентських групах, де ядро групи складає більшість здібних студентів, будь-який метод приносить бажаний результат. Проте бувають студентські групи, у яких здібних студентів менше або вони мало активні. В такому разі викладач повинен більш використовувати активні форми і методи навчання. Нині в педагогіці з'явився новий термін "Педагогіка співробітництва". Суть його полягає в тому, що викладач ставиться до студента ж до окремої особистості і вимагає від нього тільки те, що він знає. Така педагогіка націлює викладача на індивідуальну роботу з кожним студентом.

Одним із елементів цієї педагогіки є те, що студент може сам вибирати рівень складності завдання при опитуванні. Це вимагає від викладача перегляду традиційного підходу до оцінювання студентів.

Формування активності студентів у навчально-пізнавальній діяльності не є справою одного дня і вимагає творчого підходу до справи не тільки вмкладачів а й студентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Алексюк А.М Педагогіка: навчальний посібник для студентів ун-тів - К.: Освіта, 1995 -296 с.

2.   Батышев СЯ. Реформа профессиональной школы: опыт, поиск, задачи, пути решения - М.: Вьісшая школа, 1987. - 343 с.

3.  Буряк В. Самостійна робота як вид навчально діяльності школяра // Рідна школа - К.: 2001 №9 - с.49-51.

4.  Вендровская Р.Б. Тесты в американской системе образования // Педагогика - 2001 - №2 - с. 96 -102.

5.  Вербицкий А., Попов Ю., Поддесков В., Андросюк Е. Самостоятельная работа студентов : проблемы и опит Высшее образование в России - М., 1995 №2 - с. 138.

6.  Володько В.М., Солдатенко М.М. Індивідуальність навчання студентів // Педагогіка і психологія - К.: 1994- №3-с. 31.

7.  Воробець З.Д., Воробець Н.М. Педагогічний контроль і форми тестових завдань. Львів, 1993. -40с.

8.    Вяткін Л.Г. Розвиток пізнавальної самостійності і творчої активності

9.    Педагога. Навчальний посібник - Саратов: Освіта, 2001.-198с.

10.           Галузинський В.М., Євнух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. Посібник - К.: Вища школа, 1995.-237с.

11.           Глухова З В. Индивидуализация процессов обучения- основа розвитая творческого мышления студентов. Интенсификация учебного мышления - Иваново, 1990-С.46-48.

12.    Гончар Ю.М. Модульно-рейтингова система. / Головне управління кадрового забезпечення аграрної освіти. Учбово-методичний кабінет по підготовці молодших спеціалістів .- К.: 1993.-16с.

13.  Гончаренко СУ. Методика як наука .- К.: Либідь, 2000. - 156с.

14.   Организация и контроль за учебно - воспитательньїм процесом в техникуме. Под общей редакцией А.М. Горнака, - М.: - "Вьішзйшая школа", 1978, с.269.

15.   Державна національна програма "Освіта" (Україна XXI століття) - К.: Радуга, 1994, с.61.

16.   Дидактика современной школьї / под ред. В.А. Онищука - К.: Радянська школа, 1987. -Гл.5.

17.   Ерецкий М.И. Методика совершенствования обучения в техникуме, - М.: Высшая школа, 1987. - 263 с.

18.   Жулкевська В. До проблеми дистанційного навчання у вищих закладах

19.           освіти. / Рідна школа - К.: 2001. - №5 с. 30-32.

20.           Журавська Н.С Індивідуалізація навчання як засіб поліпшення організації самостійної роботи студентів у системі післядипломної освіти./ Придніпроовський науковий вісник - Дніпропетровськ, 1999. - № 45 - с. 110 - 112.

21.   Закон України "Про вищу освіту "- К.: Наукметодцентр аграрної освіти, 2002. - 69 с.

22.   Інформаційний вісник - К., Навчально-методичний центр по підготовці молодших спеціалістів - К.: 1996.-№ 16; 1999. № 25; 2001. № 31; 2002. № 34; 2003. № 36.

23.   Козаков В.А. Самостійна робота студентів як дидактична проблема - К.: НМКСВО, 1990.-С.47.

24.   Крживицький С.Є. Дідковський А.І.Навчально-методичний комплекс як необхідний засіб педагогічних технологій. / Сучасні педагогічні тернології у вищій школі: науково-методичний збірник. Вінниця - Київ, 1995 с.18 - 19.

25.   Методика ігрових занять / за ред. П.Н. Олійника, - К.: Вища школа, 1992.

26.      Олійник П.М., Балан Р.Р. Основи методики навчання у вищій сільськогосподарській школі – К.: НМЦ по підготовці молодших спеціалістів, 1998.

27.   Онищук В.А. Типьі, структура и методика урока в школе.- К.: "Радянська школа", 1976.-186 с.

28.   Нові технології навчання - К.: - НМЦ вищої освіти МО і науки України, 2000. № 27, 2001. № ЗО; 2002. № 33. 26 Пархоменко Ф., Губар В. І ін. Навчально-виховна робота в сільськогосподарському технікумі. 0 К.: "Вища школа", 1972. - 238 с.

29.   Стандарти освіти / Навч.-методичний центр - К.: 1998.

30.       Основи методики навчання спеціальних дисциплін у вищій сільськогосподарській школі. Методичні рекомендації -К.: 1998.-72 с.

31.   Науково - методичне забезпечення навчального процесу при підготовці фахівців для ринкової економіки України - Рівне, РДГУ, 1999.-56 с.

32.    Смалько С.А. Самостійна робота студентів - невід'ємна складова підготовки майбутнього спеціаліста // Освіта АПК - 2002.№ 4 (54) - с.2.

33.    Фібула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів - Тернопіль "Навчальна книга -Богдан", 2002.-192 с.

34.   Харламов І.Ф. Педагогіка - М.: Вьісшая школа, 1990.-356 с.

35.   Теорія професійної підготовки спеціалістів, / методичний посібник / - К.: 2003 с. 134.

36.   Методика проведення курса "Трактора и автомобили"- К.: "Вища школа", 1972. - с.443.

37.   Лауш П.В., Кухаренко В.С., Орищенко С.Б. Організація практичного навчання, - К.: "Урожай" 1996. - с.190.