Дипломная работа: Розвиток функціональних особливостей пам'яті в процесі навчальної діяльності молодшого школяра
Вступ
Усе, що людина безпосередньо відображає за допомогою відчуттів і сприймань, фіксується, зберігається в її мозку, утворюючи індивідуальний досвід, і за потреби використовується в подальшій діяльності.
Нагромадження індивідуального чуттєвого й раціонального досвіду, опора на інформаційний досвід суспільства є важливою умовою прогресивного розвитку психіки людини. Наявність досвіду дає змогу розв'язувати дедалі складніші завдання, краще орієнтуватися в нових умовах, діяти передбачливо й упевнено. Щоб успішно оперувати поняттями й уявленнями на рівні мислення, необхідно зберегти їх в опорядкованому й мобільному стані, бо нові зрушення розвитку психіки завжди ґрунтуються на результатах попереднього розвитку. З приводу цього В.О. Сухомлинський наголошував на своєрідній педагогічній закономірності, яка зводиться до того, що у середніх і старших класах відставання, неуспішність з'являються головним чином тому, що в роки навчання в початкових класах учень не запам’ятав на все життя, не зберіг в пам'яті тих знань. І тому найважливіше завдання школи – закласти міцний фундамент знань.
В процесі навчання учень кожний раз немов би відштовхується від того що він вже знає. До його знань відносяться всі показники, які засвідчують його просування вперед. Такими показниками визначається і рівень розумового рівня учня, і характер його ставлення до навчання, і особливості самореалізації його розумової праці.
Пам'ять закріплює досягнені в учінні результати, зберігає їх і відтворює у відповідності з вимогами життя і навчальної діяльності. Пам'ять забезпечує єдність і цілісність особистості, так як є основою нагромадження індивідуального досвіду, основою нормального здійснення всіх психічних процесів і їх взаємодії.
Функціональні особливості пам'яті реалізуються через такі основні процеси – запам’ятовування або закріплення інформації; збереження або утримання інформації; відтворення інформації. Якість цих процесів залежить від того, яке значення матеріалу, який запам’ятовується, якою установкою керуються при запам’ятовуванні, яке ставлення склалося до матеріалу, який потрібно запам’ятати як зв’язаний цей матеріал з різноманітними видами діяльності людини.
Виходячи із вище сказаного ми вибрали темою нашого дипломного дослідження «Розвиток функціональних особливостей пам'яті в процесі навчальної діяльності молодшого школяра».
Оскiльки пам’ять в молодшому шкiльному вiцi зазнає важливих змiн i є значущою для нього, то актуальність теми зумовлена необхiднiстю визначення умов, якi б забезпечили оптимальний розвиток та вдосконалення пам’ять у молодшому шкiльному перiодi.
Данiй проблемi придiляли увагу ще Я. Коменський, К. Ушинський, якi наголошували на необхiдностi процесу повторення, як передумови глибокого розумiння навчального матерiалу та мiцного його запам’ятання.
Психологи П. Блонський, Л. Виготський, Л. Занков, П. Зiнченко, А. Смирнов, О. Леонтьев, С. Рубiнштейн займалися дослiдженням розробки та створення конкретних рекомендацiй з метою розвитку пам’ятi в процесi навчання i одержали вiдповiдно цiннi вiдомостi про зв’язок пам’ятi з процесом навчання в рiзному вiковому перiодi, в тому числi i в молодшому шкільному.
Отже, актуальнiсть нашого дослідження зумовлена саме недостатньою кiлькiстю дослiджень та великою необхiднiстю створення психолого-педагогiчних умов розвитку пам’ятi у молодщому шкiльному вiцi.
Об’єкт дослідження: Пам'ять молодшого школяра.
Предмет дослідження: Розвиток процесів пам'яті в молодшому шкільному віці.
Мета дослідження: Дослідити розвиток процесів пам'яті молодших школярів.
Виходячи з мети нашого дослідження, ми ставимо перед собою такі завдання:
· здійснити аналіз літератури з проблеми дослідження;
· визначити характерні особливості процесів пам'яті у молодших школярів;
· дослідити розвиток процесів пам'яті у молодшому шкільному віці;
· розробити методику проведення формуючого експерименту і провести його на базі Ладанецької ЗОШ I–I I ступенів;
· провести кількісний та якісний аналіз одержаних результатів;
· оцінити ефективність проведеного дослідження та оформити висновки.
При проведенні наукового дослідження ми використовували такі методи:
· аналіз психолого-педагогічної літератури;
· спостереження;
· теоретичне узагальнення;
· експеримент
1. Розвиток пам’яті як психолого-педагогічна проблема
1.1 Теоретичні основи проблеми розвитку пам’яті
Пам’ять являє собою один з найважливіших психічних процесів у житті людини. Завдяки пам’ятi iндивiд у формi знання привласнює досягнення попереднiх поколiнь, оволодіває продуктами культури. Людська пам’ять є ланкою зв’язку мiж минулим, теперiшнiм i майбутнiм. Втрачаючи пам’ять, iндивiд губить не лише сноє минуле, а й здатнiсть нормально жити. Пам’ять є основою жигггя. Завдяки пам’ятi людина, сприймаючи рiзнi явища об’єктивної дiйсностi, зберiгас набугi внаслiдок цього враження i може їх використовувати у своїй наступнiй дiяльностi. Пам’ять є необхiдною умовою набування досвiду, знань, умiнь i навичок. Вона є необхiдною умовою психiчного розвитку людини.
Особливо велике значения мас пам’ять у процесi навчання, виступаючи як одна з найважливiших передумов засвосння знань учнями i формування у них рiзних шкiльних навичок. Пам’ять не є якоюсь самостiйною властивiстю людини. Вона зв’язана з усiма психiчними її процесами i властивостями: з сприйманням предметiв i явищ об’екгивного свiту, вiдображенням за допомогою мислення їх взасмозв’язкiв, створенням уявою нових образiв нiколи не сприйманих в минулому об’єктiв. Пам’ять зв’язана з усiєю особистiстю. Вона бере участь у формуванні iї iндивiдуальних особливостей. З другого боку, особливостi людини, що вже склалися, iї харакгер, здiбностi та iнтереси позначаються i на функцiонування її пам’ятi.
Головна i постiйна турбота вчителя – озброювати учнiв мiцними знаниями, у великому об’ємi i надовго. Щоб школярi зберегли здоров’я i емоцiональну стiйкiсть, рiвновагу, вчителю недостатньо знати лише свiй предмет i сучасну методику викладання. Крiм цього, вiн повинен враховувати i вiдомостi, що стосуються психічної діяльності i безпосередньо пам’ятi учня. Перш за все витiкаючи уже з визначення пам’ятi: будь-який вплив, що йде вiд вчителя, залишас слiд у областi почуттів, думок i дiй учня; тривале збереження потрiбної iнформацiї в його пам’ятi можна органiзувати процесом навчання; при дотриманнi визначених умов слiди пам’ятi оживають i здобута школярем iнформацiя відновлюється актуалізується. В залежностi вiд нервової системи мнемiчна дiяльнiсть має як загальнi, так i специфiчнi риси.
Вивчення пам’ятi має важливе теоретичне i практичне значення. Зокрема, пам’ять в учнiв повинна бути предметом особливої уваги вчителя. Вивчаючи особливостi пам’ятi в умовах навчання i зважаючи на них у своїй роботі, можна звичайно полiпшити якiсть засвоєния знань учнями. На основi уявлень про багатомiрнiсть пам’ятi, визначення типiв учнiв в залежностi вiд їх мнемiчних вiдмiнностей, при спецiальному i систематичному включеннi такого роду даних в методику навчання будь-якого предмету вчитель може добитися досить iстотного: систематичного удосконалення процесу засвоєння знань i одночасно розвитку пам’яті кожного окремого учня.
Успiх розвитку пам’ятi залежить вiд того, як забезпечується керiвництво цим процесом спочатку з боку батькiв, потiм вчителiв, а ще пiзнiше – з боку самої людини. Важливе значения для розвитку пам’ятi має перш за все виховання мотивiв дiяльностi, зокрема виховання iнтересу i любовi до знань, почуття вiдповiдальностi за виконання своїх обов’язкiв у будь-якiй справi. Це значить, що виховання пам’яті нерозривно пов’язане з вихованням усiєї особистостi людини. Основи багатьох психiчних якостей особистостi закладаються i культивуються в молодшому шкiльному вiцi. Тому особливу увагу вчених зараз зосереджено на виявлення резервiв розвитку молодших школярiв. Використання цих резервiв дозволить бiльш успiшно готувати дiтей до подальшої навчальної i трудової дiяльностi.
Іншою, не менш важливою стороною у вихованнi пам’ятi є формування умiнь запам’ятовувати i вiдтворювати матерiал. Дуже важливо, щоб уже в дошкiльному вiцi дитина оволодiла рiзноманiтними пiзнавальними прийомами i вчилася застосовувати їх з метою запам’ятання. У шкiльному вiцi шляхом систематичних вимог повинна буги вихована звичка користуватися рацiональними прийомами довiльного запам’ятання. Часто буває, що учнi вже володiють цими прийомами, але не використовують їх, надаючи перевагу повторенням, як найлегшому способу. Це, звичайно, серйозно позначається на темпах розвитку довільної пам’яті.
Пам’яттю з давнiх-давен цiкавилися фiлософи, психологи та фiзiологи, але про явища пам’ятi – складнi, феноменальнi – ще багато потрiбно дiзнатися. А поки що уточнимо вiдоме i почнемо з визначень понять, в своїй рiзнобарвностi доповнюючих одне одного. У Великiй Радянськiй Енциклопедi сказано: пам’ять – це «здатнiсть до вiдтворення минулого досвiду, одна з основних властивостей нервової системи, що виражається в можливостi довгостроково зберiгати iнформацiю про подiї зовнiшнього свiту та реакцiї органiзму i багаторазово вводити її у сферу свiдомостi та поведiнки.
Радянський психолог О.Р. Лурiя говорить про пам’ять: «Кожне наше переживання, враження та рух залишає певний вiдбиток, який зберiгається достатньо довгий час i при вiдповiдних умовах проявляється знову i стає предметом свiдомостi. Тому пiд пам’яттю ми розумiємо запис, зберiгання i вiдтворення вiдбиткiв минулого досвiду, що дає людинi можливiсть накопичити iнформацiю i мати справу зi слiдами минулого досвiду пiсля того, як явища, що породили їх, зникли».
І ще одне визначення: зберiгання та наступне вiдтворення iндивiдом його досвiду називається пам’яттю. В пам’ятi розрiзняють такi основнi процеси: запам’ятовування, зберiгання, вiдтворення i забування.»
З того, що мiститься в цих визначеннях, видiлимо найбiльш iстотне, а саме:
1. Явища пам’ятi спричиненi нервовою системою, викликаються нею, складають одну з основних її якостей, властивостей.
2. Будь-який вплив – подiї зовнiшнього свiту або внутрiшнi реакцiї – залишають вiдбиток, iнформацiю у сферi наших рухiв, емоцiй або думок.
3. Пам’ять забезпечує довгострокове зберiгання одержаної iнформацiї.
4. Те, що стало надбанням цам’ятi, при вiдповiдних умовах оживас, становиться предметом свiдомостi.
5. Процеси пам’ятi – запам’ятовування, зберiгання, вiдтворення та забування (Часто, кажучи про процеси пам’ятi, говорять про сприйняття, запам’ятовування, вiдтворення.).
Отже, пам’ять – поняття багатозначне. З його не побутових, а наукових ознак – фiлософських, фiзiологiчних, психологiчних – вчитель повинен видiлити свiй аспект їх розгляду – педагогiчний, вирiшальний у впливi на школяра при органiзацiї його складно учбової дiяльностi.
Проблема пам’ятi є традицiйною для психологiї i iнтенсивно розробляється нею як в експериментальному так i в теоретичному планi вже з першої половини ХХ столiття, що, очевидно, пов’язане з великою важливiстю процесiв пам’ятi в рiзних видах людської дiяльностi – в навчаннi, в спiлкуваннi, в грi, в працi та iн. За цей перiод створено значну кiлькiсть рiзних теорiй пам’ятi, методик її вивчення, отримано певнi результати наукових дослiджень.
Однак, не дивлячись на вагому кiлькiсть наукових розвiдок щодо даної проблеми, по вiдношенню до iнших психологiчних проблем, вона продовжує широко дослiджуватися як у зарубiжнiй так i у вiтчизнянiй психологiчнiй науцi. Разом з цим, ряд актуальних проблем психологiї пам’ятi залишаються в станi недостатнього вивчення.
Досить iнтенсивно в Росiї та Українi дослiдження пам’ятi проводилося в зв’язку з такою актуальною проблемою, як проблема навчання i вдосконалення методiв органiзацiї навчального процесу.
В 20-х на початку 30-х рокiв широко проводилися описовi дослiдження пам’ятi. Найбiльш яскравим представником цього напряму був П. Блонський, в працях якого детально проаналiзованi питання щодо етапiв розвитку пам’ятi, зв’язку її з iншими психiчними процесами, закономiрностями органiзацiї процесiв пам’ятi в шкiльному вiцi, зокрема, у молодшому.
В 30–40-х роках ХХ ст. розвивається дiяльнiсний пiдхiд до проблеми пам’ятi (П. Зiнченко, А. Смирнов). Дослідження пам’ятi, як психiчної функцiї, взаємозалежної вiд людської дiяльностi показали, що на ефективнiсть запам’ятовування та його особливостi має вплив мiсце матерiалу, який слiд запам’ятати, в структурi дiяльностi. Тобто, чи запам’ятовування конкретного матерiалу входить в мету певного виду дiяльностi, а також i те, наскiльки ця мета тiсно пов’язана з мотивами людини. Науково доказано, що найбiльш ефективно запам’ятовується той матерiал, змiст якого повнiстю роэкриває мета дiяльностi, тобто на що спрямована ця дiяльнiсть.
Ефекивнiсть запам’ятовування певного матерiалу визначається, по-перше тим, наскiльки змiстовними i рiзноманiтними були способи запам’ятовування матерiалу i по-друге, наскiльки змiст цiлей пов’язаний iз змiстом мотиву людини. Вченi акцентують увагу i на такий важливий момент як, наприклад, визнання вирiшальної ролi в ефективностi запам’ятовування операцiй щодо видiлення рiзних смислових частин, встановлення мiж ними логiчних зв’язкiв, спiввiдношення елементiв матерiалу з накопиченим, у минулому, досвiдом, з формуванням уявлень та iн. Результати дослiджень пам’ятi та факторiв, що впливають на успiшнiсть запам’ятовування, показують, що аналiз запам’ятовування, як особливої мнемiчної дiяльностi, є цiлком виправданим.
Серед сучасних пiдходiв до пам’ятi та її розвитку найбiльшого розповсюдження набули системний (С. Бочарова), системно-дiяльнiсний (Г. Середа), орiєнтований на винчення процесу розвитку пам’ятi (В. Ляудiс), психофізичний (Н. Корж), психофiзiологiчний (Е. Голубсва, А. Лебедсв, Н. Чуприкова). В руслi цих пiдходiв розглядаються проблеми взаємозв’язку пам’ятi з iншими психiчними процесами на рiзних етапах розвитку, її психологiчних характеристик, факторiв впливу на розвиток, нейрофiзiологiчних основ та iн.
Особливе мiсце серед дослiджень пам’ятi займає розробка двох проблем:
неусвiдомленого у запам’ятовуваннi i особливостей пам’ятi в ситуацiї спiлкування.
В дослiдженнях неусвiдомленого у запам’ятовуваннi, якi почалися ще у
50-i роки ХХ столiття, доказано, що матерiал, який спецiально не запам’ятовувався, не усвiдомлюється i не може бути вiдтворений за бажанням дослiджуваного. В дослiдженнях пам’ятi в ситуацiях спiлкування, як твердять науковцi, сумiсна дiяльнiсть людей, присутнiсть iнших людей або орiєнтацiя на них, веде до ряду специфiчних особливостей функцiонування процесiв пам’ятi, якi вiдрiзняються вiд функцiї пам’ятi в ситуацiї iндивiдуальної дiяльностi.
При вивченнi вищезгаданих проблем психологiї пам’ятi, особлива увага придiлялася розробцi конкретних методик дослiдження пам’ятi, якi дiстали своє практичне застосування у 80-i роки минулого столi’ття i, в основному, спрямовані на створення нових методик дослiдження пам’ятi на основi рiзних теоретичних пiдходiв, а також виявленнi нових закономірностей її функцiонування.
Розглядаючи проблему пам’яті у молодшому шкiльному вiцi, Е. Фарапонова зазначає, що розвиток пам’ятi в цей період вiдбувається в тiсному взасмозв’язку з розвитком мови i мислення. Провiдною в перебiгу процесiв запам’ятовування i вiдтворення стає розумова дiяльнiсть, здiйснювана мовними засобами. Її роль виявлясться у розвитку свiдомої цiлеспрямованостi запам’ятовування, у зростаннi його продуктивностi стосовно абстрактних знань, суджень i понять, виражених у словеснiй формi. На основi дослiджень виявлено, що у початкiвцiв зростає здатнiсть краще запам’ятовувати бiльше словесний матерiал, нiж наочний.
Е. Заiка в своїх рекомендацiях щодо розвитку словесно-логiчного мислення в процесi запам’ятовування, звертає увагу на те, що школярам характерне намагання спочатку зрозумiти матерiал, а потiм заучувати його. Про це свiдчить використання ними таких прийомiв, як подiл тексту на частини, повторення, складання плану, записування, що є своєрiдними, опорами». Саме в молодшому шкiльному вiцi вони стають продуктивними, вперше свiдомо регульованими прийомами запам’ятовування. На основi розумiння, вони можуть довiльно запам’ятовувати при умовi, якщо в них розумовi дiї виявленi i добре закрiпленi.
Процеси розумiння i запам’ятовування йдуть паралельно i виявляються в рiзнiй мiрi. Наприклад, – прийом подiлу тексту на частини у молодших школярiв ще виглядає як проста розбивка на певнi рiвнi частини. В учнiв 6–7 класiв на перший план виступає змiстова сторона частин, їх логiчно закiнчений змiст, заучування їх вiдбувається не iзольовано, а в процесi мисленного їх спiввiднесення.
Успiшно використовується учнями такий прийом запам’ятовування i вiдтворення, як складання плану. Користування ним є показником вищого рiвня функцiонування пам’ятi.
Е. Заiка наголошус, що складаючи план для розумiння тексту, учнi виокремлюють у матерiалi бiльшi за розмiром, узагальненi смисловi одиницi, якi становлять його логiчну структуру, дають бiльш узагальненi назви цих одиниць; вони намагаються вiдтворити в назвi основне, суттєве. Ставлячи перед собою завдання запам’ятати матерiал, школярi реалiзують його, структуруючи дрiбнiшi частини матерiалу, який треба запам’ятати. Незважаючи на таку вiдмiннiсть способiв розумiння i запам’ятовування, до яких вдаються школярi, вони часто переплiтаються, пiдмiняються один одним. Щоб запобiгти цьому, потрiбно спецiально керувати становленням цих способiв.
В. Осипова у розвитку пам’ятi молодших школярiв видiляє таку характерну суперечнiсть: з однiєї сторони, вони свiдомiше використовують досконалiшi прийоми запам’ятовування, а з iншої – у них уповiльнюється утворення нових зв’язкiв, їм доводиться при заучуваннi матерiалу докладати бiльше зусиль. У школярiв повiльнiше виробляються асоцiацiї за сумiжнiстю. Це означас, – на думку автора, – що в них знижується здатнiсть механiчно запам’ятовувати й вiдтворювати матерiал.
У молодшому шкiльному вiцi зазнають змiн i уявлення, у формi яких здiйснюсться вiдтворення запам’ятованого. Поступово зменшується питома вага конкретних уявлень про явища природи, суспiльства i людей, натомiсть з’являються узагальненi уявлення i поняття про них.
Змiнюється у школярiв спiввiдношення мiж мимовiльним i довiльним запам’ятовуванням. З цього приводу А. Смирнов, П. Зiнченко вказують на певнi особливостi.
Однiєю з таких особливостей є те, що рiст довiльностi запам’ятовування, керованого метою запам’ятати, зберегти, щоб потiм пригадати, вiдтворити, є характерним для розвитку пам’ятi школяра. Проте, запам’ятовування навчального матерiалу часто має i мимовiльний характер. Мимовiльно учень запам’ятовує яскраве, барвисте, те, що пов’язане з його емоцiями. Як вiдзначають А. Смирнов та П. Зiнченко у своїх теоретичних та практичних дослiдженнях, мимовiльно запам’ятовується в першу чергу те, що пов’язане з конкретною дiяльнiстю школяра. Активiзацiя пiзнавальної дiяльностi школяра, спрямованої на розв’язання рiзних видiв пiзнавальних задач, створює сприятливi умови для мимовiльного запам’ятовування. Повнiшому використанню його можливостей сприяє реалiзацiя учнями в їх учбовiй дiяльностi настанови, спочатку зрозумiти, потiм заучувати». Вона створює оптимальне спiввiдношення мимовiльного й довiльного запам’ятовування в набуттi учнями знань, вмiнь i навичок. Чим глибше розумiють учнi те, що їм слiд засвоїти, тим вища ефективнiсть їх мимовiльної пам’ятi.
Теоретичне обгрунтування проблеми психологiї пам’ятi зроблено вiдомим відчизняним психологом та педагогом К. Ушинським. Вiн у своїх працях особливу увагу звертає на розкриття такої проблеми як запам’ятовування. Автор зазначає, що у школярiв певною мiрою виробляються вмiння чергувати заучування i вiдтворення. Вiдтворення проявляється у використаннi способiв пригадування як засобу контролю i пiдвищення ефективностi запам’ятовування. Однак, далеко не всi дiти, (як вiдзначає К. Ушинський), можуть органiзовувати таке продуктивне їх чергування. Досконалiшим воно стає тодi, коли дитина починає аналiзувати, що iз заучуваного ним матерiалу запам’яталося, а що – нi, повертається до тих мiсць чи роздiлiв, якi не запам’яталися, а потiм до тексту в цiлому, поєднуючи цiлiсне i часткове його заучування. Молодшим школярам, як зауважує автор, нерiдко не вистачас наполегливостi в пригадуваннi. Неточнiсть, поверховiсть у вiдтвореннi зумовлюється, в таких випадках, не недосконалiстю його способiв, а небажанням докласти певних зусиль. Характеризуючи пригадування як працю, iнодi важку працю, К. Ушинський зазначав, що причиною забування часто бувають лiнощi пригадати здобуте, якi породжують недбале поводження зi своїми знаннями. Навпаки, якщо учнi будуть наполегливо примушувати себе пригадувати те чи iнше, вони звикнуть не забувати, виховуватимуть впевненiсть у можливостi пригадати, а ця впевненiсть має вагомий вплив на акт вiдтворення. У молодшому шкiльному вiцi це дуже важливо.
Розглянувши ряд суттєвих змiн у процесах пам’ятi учнiв, виникає запитання – яким чином слiд органiзувати нанчальну дiяльнiсть школярiв цього вiкового перiоду, щоб це мало позитивний вплив на розвиток їхньої пам’ятi; чи можна видiлити конкретнi умови прогресивних змiн пам’ятi, i якi саме.
1.2 Особливості навчальної діяльності молодшого шкільного віку
За твердженням В.В. Давидова молодший шкільний вік – це особливий період в житті дитини, який виокремився історично порівняно недавно. Його не було у тих дітей, які взагалі не відвідували школу, його не було і в тих, для яких початкова школа була першою і останньою сходинкою навчання. Поява цього віку пов’язана з введенням системи загальної і обов’язкової неповної і повної середньої освіти. Сам зміст середньої освіти і її завдання ще до кінця не визначені, а тому психологічні особливості молодшого шкільного віку як початкової ланки шкільного дитинства також не можливо вважати закінченими і не змінними. Ми сьогодні можемо говорити лише про найбільш характерні риси цього вікового періоду.
Молодший шкільний вік найбільш глибоко і змістовно висвітлений в роботах вітчизняних психологів В.В. Давидова, Я.І. Божович, А.К. Маркової Г.А. Цукарман і інших.
Система «дитина – учитель» починає визначати відношення дитини до батьків і відношення дитини до дітей. Це положення доведено експериментально Л. І. Божович, І. С. Славіною. Добра, «відмінна» поведінка і добрі оцінки – це те, що констатує відношення дитини з дорослими і ровесниками. Перше, про що запитують дорослі у дитини: «Як ти вчишся?». Система» дитина – учитель " стає центром життя дитини, від неї залежить сукупність всіх життєвоважливих умов.
Вперше відношення «дитина – учитель» стає відношенням «дитина – суспільство». За словами Гегеля прихід до школи це привід людини до суспільної норми. В школі закон загальний для всіх. Дитина дуже чутлива до того, як учитель ставиться до учня. На перших порах діти намагаються строго виконувати вказівки вчителя. Ситуація «дитина-учитель» пронизує все життя дитини. Якщо в школі добре, значить і вдома добре, значить і з дітьми також добре.
Ця соціальна ситуація розвитку дитини вимагає особливої діяльності. І ця діяльність називається навчальною діяльністю. Навчальна діяльність – це діяльність яка безпосередньо спрямована на засвоєння основ науки і культури, які закладені людством. Предмети науки і предмети культури – це особливі предмети, з якими потрібно навчитися діяти.
Навчальна діяльність не дана в готовій формі. Коли дитина приходить до школи, її ще немає. В побудові навчальної діяльності і полягає завдання початкової школи – перш за все дитину потрібно навчити вчитися. Перша трудність полягає в тому, що мотив, з яким дитина приходить до школи, не пов'язаний із змістом тієї діяльності, яку вона повинна виконати в школі. Мотив і зміст навчальної діяльності не відповідають один одному, тому мотив поступово починає втрачати свою силу. Процес навчання повинен бути побудований так, щоб його мотив був пов'язаний з власним, внутрішнім змістом предмету засвоєння. Необхідно сформувати пізнавальну мотивацію.
Формування такої пізнавальної мотивації надзвичайно тісно пов’язано із змістом і способами навчання. Перетворення діяльності, яка ще не є навчальною в навчальну, в якості однієї із передумов має зміну мотиву. Нажаль, в школі звично працюють методами зовнішніх збуджень, і в якості зовнішньої збудливої сили виступає оцінка – в школі виникає система примусу.
Дієва мотивація буде мати місце тоді, коли діти будуть іти до школи, де їм буде добре, приємно, змістовно, і цікаво. Для цього мусять бути корінні і радикальні зміни змісту навчання в школі.
Кожна діяльність характеризується за своїм предметом. Парадокс навчальної діяльності полягає в тому, що, засвоюючи знання, дитина сама нічого в цих знаннях не змінює. Предметом змін у навчальній діяльності в перше стає сама дитина, сам суб’єкт, який здійснює цю діяльність. В перше суб’єкт сам для себе виступає як самозмінний. Навчальна діяльність є така діяльність, яка повертає дитину на саму себе, вимагає рефлексії, оцінки того «чим я був» і «чим я став». Процес власної зміни виокремлюється для самого суб’єкта як новий предмет. Найголовніше в навчальній діяльності – поворот людини на саму себе: чи стала вона сама для себе змінюючим суб’єктом кожен день, кожну годину.
Оцінка власних змін, рефлексія на себе – власний предмет навчальної діяльності. Саме тому всяка навчальна діяльність розпочинається з того, що дитину оцінюють. Оцінка – відповідна форма оцінювання в практиці роботи Ш. Амонашвілі навчання відбувається без оцінок. Навчання без оцінок – не є навчання без оцінювання. Оцінювання завжди є і повинно бути як можна більш розгалуженим. Через оцінювання відбувається виділення себе як предмету змін в навчальній діяльності.
Структуру навчальної діяльності входять:
1. навчальна задача – це те, що учень повинен засвоїти;
2. навчальна дія – це зміни навчального матеріалу, які необхідні для його засвоєння учнем, це те, що учень повинен зробити, щоб віднайти властивості того предмету, який він вивчає;
3. дії контролю – це вказівки на те, чи правильно учень здійснює дії які відповідають еталону.
4. дії оцінювання – визначення того, наскільки учень досяг результату.
На початкових етапах навчальна діяльність здійснюється у формі спільної діяльності учителя і учня. За аналогією із засвоєнням предметних дій в ранньому дитинстві, можна сказати, що на перших порах все знаходиться в руках учителя і учитель «діє руками учня». Про те в шкільному віці діяльність здійснюється з ідеальними об’єктами (число, звуки), і «руки учителя» – це його інтелект. Навчальна діяльність – це така ж предметна діяльність, але предмет її теоретичний, ідеальний, тому спільна діяльність ускладнена. Для її здійснення потрібно об’єкти матеріалізовувати, без матеріалізації з ними діяти неможливо. Такої думки дотримувався В.В. Давидов. Процес розвитку навчальної діяльності – це процес передачі від учителя до учня окремих її складових.
Вищі психічні функції, згідно Л.С. Виготського, походять від спільної діяльності, і з форми колективних взаємостосунків і взаємодій. «Психологічна природа людини представляє собою сукупність людських відношень, які перенесені в середину і які стали функціями особистості і формами її структури», – писав Л.С. Виготський. Таким чином, спільна діяльність – необхідний етап і внутрішній механізм діяльності індивідуальної.
Висновки Г.А. Цукерман про те, що навчальний матеріал діти краще засвоюють в спільній роботі з ровесниками, ніж з учителем, співпадають з думкою Ж. Піаже, який в спілкуванні індивіда виокремлював відношення з ровесниками і протиставляв їх відношенням «дитина – дорослий». Групі ровесників відношення рівноправні і симетричні, а між дитиною і дорослим – ієрархічні несиметричні. Ж. Піаже стверджував, що такі якості, як критичність, терпимість, уміння встати на точку зору іншого, розвиваються тільки при спілкуванні дітей між собою.
Г.А. Цукерман висунула гіпотезу, згідно якої співробітництво з ровесниками якісно відрізняється від співробітництва з дорослими і так само, як і співробітництво з дорослими є необхідною умовою розвитку дитини.
Предметом засвоєння в процесі розв’язку навчальних задач є орієнтація на спосіб дії, який дає можливість дитині розкрити систему взаємовідношень між окремими сторонами дійсності. Навчальна діяльність спрямована не на результат, а на виділення способу його засвоєння.
В молодшому шкільному віці великі зміни відбуваються в пізнавальній сфері дитини. Пам'ять набуває яскраво виражений пізнавальний характер. Зміни в сфері пам’яті пов’язані з тим, що дитина, по-перше починає усвідомлювати особливу мнемічну задачу. Вона виокремлює цю задачу від всякої іншої. По-друге в молодшому шкільному віці проходить інтенсивне формування прийомів запам’ятовування. Від найпримітивніших прийомів (повторення, уважно тривалий розгляд матеріалу) більш старшому віці дитина переходить до групування, усвідомлення зв’язків різних частин матеріалу. Як не прикро в школі мало вчать прийомів запам’ятовування.
1.3 Розвиток видів і процесів пам`яті у дітей молодшого шкільного віку
У сучаснiй системi виховання молодший шкiльний вiк охоплює перiод життя дитини 7–11 рокiв (1 – 4 класи школи). Найбiльш характерна риса даного перiоду полягає в тому, що в цьому вiцi дошкiльник стає школярем. Це перехiдний перiод, коли дитина поєднує в собi риси дошкiльного дитинства з особливостями школяра. Цi якостi вживаються в її поведiнцi i свiдомостi у виглядi складних i часом суперечливих поєднаннях. Як i будь-який перехiдний стан, даний вiковий перiод багатий на прихованi можливостi розвитку, якi важливо вчасно вловити i пiдтримати.
Основною дiяльнiстю школяра є навчання. Це визначає хiд розвитку особистостi дитини в шкiльному вiцi й обумовлює перебудову всiх психiчних процесiв, зокрема – запам’ятовування. Школа виховує в школярiв правильне вiдношення до оволодiння знаннями i навичками, формує в них належнi мотиви навчання. Уже маленький школяр вiдноситися до навчання, як до серйозної i вiдповiдальної справи. Надалi, у мiру розвитку особистостi школяра пiд вирiшальним впливом навчально-виховної роботи школи, вiн усе повнiше i глибше усвiдомлює змiст учiння.
У молодших школярiв розвиваються усi види пам’ятi, зокрема образна i словесно-логiчна пам’ять. Остання виникає ще у дiтей дошкiльного вiку. Словесно-логiчна пам’ять у молодших школярiв має конкретний характер. Цьому вiдповiдє i змiст навчального матерiалу в початкових класах школи. Вiдомо, що, в знаннях, якими оволодiвають молодшi школярi, переважає фактичний, конкретний, а не абстрактний змiст. Однак тут одержанi дiтьми вiдомостi про живу i неживу природу, про життя людей тощо, розкривають їм причиннi зв’язки i вiдношення мiж предметами i явищами i приводять до елементарних наукових узагальнень. В розвитку мимовiльної пам’ятi у молодших школярiв появляються новi якiснi особливостi, породжуванi новим
змiстом i формами дiяльностi. Мимовiльне запам’ятовування i вiдтворення включається у систематичне виконання ними навчальних, спецiально пiзнавальних завдань. Завдяки цьому, а також у зв’язку з дальшим розвитком мислення, воно набуває дедалi бiльшої систематичностi i бiльш високої продуктивностi. Разом з тим формування у молодших школярiв умiнь думати, розумiти навчальний матерiал приводить до дальшого розвитку у них довiльної пам’ятi. Школа ставить особливо великi вимоги саме до довiльної пам’ятi дiтей. Дiти з перших днiв вступу до школи зустрiчаються з необхiднiстю систематично виконувати навчальнi завдання, осмислено запам’ятовувати i вiдтворювати їх змiст. Тим часом довiльна пам’ять дiтей при вступi до школи ще не досить сформована. Через це першокласники iнодi погано запам’ятовують те, що їм задано додому, не завжди можуть пiдпорядкувати роботу свосї пам’ятi навчальним завданням, часто не вмiють проконтролювати розумiння матерiалу, перевiрити, чи вивчили вони урок. При недолiках у навчаннi i недостатньому керiвництвi навчальною роботою дiтей з перших днiв навчання можуть виникати значнi труднощi, якi штовхатимуть їх на шлях механiчного заучування, «зазубрювання».
Щоб озброїти молодших школярiв вмiннями довiльно керувати пам’яттю, треба на основi початкових вмiнь довiльно запам’ятовувати, з якими вони приходять до школи, сформувати у них спецiальнi прийоми логiчного запам’ятовування. Такими є рiзнi розумовi дiї, якi є спочатку засобами розумiння тексту та iншого навчального матерiалу, а далi стають прийомами логiчного його запам’ятовування. Необхiдною умовою їх формування є оволодiння учнями вмiнням читати, користуватись друкованим текстом, виконувати над ним рiзнi навчальнi завдання. На перших порах молодшi школярi, довiльно запам’ятовують заданi їм тексти, вдаються лише до таких прийомiв, як повторне читання тексту i самостiйне його вiдтворення, переказування його змiсту. Спроби застосувати складнiшi прийоми запам’ятовування навiть утруднюють його дiям, бо вони ними ще як слiд не володiють. Так у школярiв другого класу, як показали дослідження Зiнченка, використання готового плану оповiдання для його запам’ятовування викликає значнi труднощi. Школярi ж четвертого класу вiльно користуються готовим планом i як прийомом запам’ятовування. Проте, коли їм запропонувати застосувати складнiший спосiб роботи над текстом при його заучуваннi – самостiйне складання плану оповiдання, – то, успiшно справляючись з застосуванням цього способу з метою розумiння, вони ще вiдчувають значнi труднощi.
У молодшому шкiльному вiцi мимовiльна пам’ять в умовах систематичного навчання продовжус успiшно розвиватися i збагачуватися. Новий змiст i форми дiяльностi приводять до появи в нiй нових якiсних особливостей: вона стає все бiльш систематичною i продуктивною. Спираючись на можливостi мимовiльної пам’ятi i створюючи необхiднi умови для її функцiонування, можна забезпечити засвосння молодшими школярами досить великих за обсягом i складних за змiстом знань.
Разом з тим на цьому етапi вiдбувасться iнтенсивний розвиток довiльної пам’ятi. Навчальна дiяльнiсть ставить перед нею все бiльшi вимоги i створює умови для оволодiння логiчними способами довiльного запам’ятання i вiдтворення. Але без спецiального керiвництва розвитком пам’ятi молодшi школярi звичайно використовують найбiльш простi способи довiльного запам’ятання i вiдтворення (переказ). Спроби використати бiльш продуктивнi способи утруднюють учнiв. Так, у школярiв 2-го класу використання готового плану оповiдання для його запам’ятання дає нижчi результати, нiж просте повторення. У дiтей необхiдно формувати рiзноманiтнi пiзнавальнi дiї i вчити користуватися ними як способами запам’ятання i вiдтворення. Без такого спецiального навчання у молодших школярiв можуть виникати тенденцiї, а потiм i звичка механiчного заучування.
Пiд впливом навчальної дiяльностi вiдбуваються значнi змiни i у формах вiдображення матерiалу в пам’ятi. Поряд з дальшим розвитком образної пам’ятi, на цьому етапi iнтенсивно розвивасться словесно-логiчна пам’ять. Спочатку вона, як i у дошкiльникiв, має конкретний характер. Але змiст навчальної дiяльностi веде до того, що учень стає здатним утримувати в пам’ятi все бiльш абстрактнi понятгя. Причому це стосується як довiльної, так i мимовiльної пам’ятi.
Матерiал, що пiдлягає запам’ятовуванню в процесi шкiльного навчання, представляє собою систему знань, обумовлених програмою окремих навчальних предметiв. Вивчення його розгортається у визначенiй послiдовностi як усерединi кожного класу, так i вiд одного класу до iншого. У процесi проходження навчальних предметiв школяр повинен осмислити i мiцно засвоїти визначенi закономiрностi, залежностi, вiдносини. Разом з тим учень повинен закрiпити у своїй пам’ятi окремi данi: назви, iсторичнi дати, слова iноземної мови, зовнiшнiй вигляд тих чи iнших об’єктiв, рiзнi числовi показники i т.д. Учень повинен запам’ятати з безумовною точнiстю формулювання законiв i правил.
Що ж нового в областi запам’ятовування з’являється в шкiльному вiцi в порiвняннi з дошкiльним? Якiй закономiрностi пiдкоряються процеси довiльного i мимовiльного запам’ятовування в школяра? Якi особливостi запам’ятовування варто врахувати для того, щоб домогтися бiльш мiцного засвоєння знань школярем i разом з тим розвивати його пам’ять, удосконалювати його умiння запам’ятовувати матерiал?
Довiльне запам’ятовування виникає ще в дошкiльному вiцi. Однак у процесах пам’ятi школяра навмисне запам’ятовування займає iнше мiсце, нiж у дошкiльника. Оскiльки засвоєння шкiльних знань вимагає головним чином довiльного запам’ятовування, воно починає вiдiгравати основну роль. У процесi оволодiння знаннями вiдбувається глибока перебудова навмисного запам’ятовування i його перехiд на бiльш високий рiвень.
Вже в учнiв початкової школи процес довiльного запам’ятовування приймає рiзноманiтнi форми, у залежностi вiд того, яка конкретна задача поставлена перед ними: запам’ятати текст дослiвно чи тiльки тримати в пам’ятi його змiст; запам’ятати порядок проходження об’єктiв чи тiльки закрiпити в пам’ятi можливо бiльшу їх кiлькiсть. У залежностi вiд характеру задачi змiнюється результат запам’ятовування. Спостереження над старшими школярами показали, що якiсть запам’ятовування в них залежить також вiд того, чи ставлять вони перед собою задачу запам’ятати матерiал «назавжди». В цьому випадку матерiал зберiгається в пам’ятi бiльш мiцно, нiж тодi, коли школяр запам’ятовує його тiльки для того, щоб вiдповiсти на уроцi чи скласти iспит. Очевидно, зазначена залежнiсть має мiсце й у молодших школярiв.
Перехiд процесу запам’ятовування на бiльш високий рiвень виявляється в тому, що школяр може самостiйно знайти об’єкт, з яким доцiльно зв’язати те, що потрiбно запам’ятати. Результат запам’ятовування був вищий тодi, коли школярi самостiйно вигадували «опори», з якими вони зв’язували пред’явленi слова, в порiвняння iз запам’ятовуванням за наявностi готових «опор». Цi вiдмiнностi обумовленi тим, що при постiйному придумуваннi слiв школярi були бiльш активнi, а також тим, що дiти пiдбирали опори, якi були зв’язанi iз словами, що потрiбно запам’ятати, цiлком зрозумiлими для школяра вiдношеннями. Мiж iншим, коли школярам давалися готовi «опори», вiдношення мiж «опорами» i пред’явленими словами були далеко не очевиднi, i для школяра великих труднощiв представляло засвоєння зв’язкiв мiж запам’ятанням слова i «опори». Встановлення зв’язкiв мiж словом, що необхiдно запам’ятати, i допомiжним засобом досягається завдяки тому, що учень пiдмiчає внутрiшнє вiдношення мiж ними. Уже в маленьких школярiв ми знаходимо свiдоме утворення зв’язкiв з метою запам’ятання матерiалу. Існує особливий вид зв’язку, що представляє основу вiдомого кола явищ запам’ятовування. Iндивiд розглядає об’єкт, що потрiбно запам’ятати пiд певним кутом зору, мисленно акцентуючи одну iз властивостей об’єкта. В його свiдомостi на перший план виступає визначена риса об’єкта iз числа багатьох рис, якi йому належать. У випадку запам’ятання слова видiляється одне визначене значення слова iз рiзноманiтностi значень, властивих даному слову. Утворення зв’язкiв займає важливе мiсце у запам’ятовуваннi навчального матерiалу школярем.
Дуже важливо використовувати повнiстю тi можливостi запам’ятовування, якими володiє школяр, з метою найбiльшої продуктивностi й успiшностi засвоєння шкiльних знань. Досить широко розповсюджена думка, начебто маленький школяр схильний до дослiвного запам’ятовування навчального матерiалу: бажаючи правильно запам’ятати матерiал, вiн мовби чiпко держиться за текстуальне запам’ятовування, не може вiдступити вiд нього. Дана схильнiсть нерiдко витлумачується як вiкова особливiсть молодших школярiв. Вважаючи, що учням легше запам’ятовувати матерiал механiчно, що всяке осмислення словесного чи навiть емоцiйного даного змiсту представляє для дiтей значимий труд, бiльшiсть психологiв минулого не прагнули добитися розумiння змiсту того, що потрiбно запам’ятати. Цi твердження в коренi невiрнi. У своїх дослiдженях А. Смирнов показав, що складання плану прослуханого матерiалу не тiльки значно пiдвищує ефективнiсть запам’ятовування, але i органiзовує усю розумову дiяльнiсть учнiв. Дiти вчаться запам’ятовувати не тiльки окремi фрази, подiї чи явища, але i зв’язки мiж ними. Вищевикладенi результати дослiджень показують, що протiкання процесу довiльного запам’ятовування iстотно змiнюється в залежностi вiд того, яка задача поставлена перед школярем. Якщо вчитель, вимагаючи правильного i повного вiдтворення навчального матерiалу, не вказує, яка саме задача ставиться в тому чи iншому випадку, у школяра може виробитися загальна установка на дослiвне запам’ятовування будь-якого навчального матерiалу. Коли вчитель буде роз’яснювати школяревi, яким вимогам повинне задовольнятись запам’ятовування даного навчального матерiалу i як потрiбно запам’ятовувати його, будуть використанi можливостi, якими володiє школяр, для мiцного засвоєння знань i разом з тим буде досягнутий подальший розвиток його пам’ятi. Вказана вимога є дуже важливою також i для найбiльш рацiонального використання сил i часу учнiв.
У деяких навчальних предметах тверде закрiплення в пам’ятi даних у строго визначенiй послiдовностi являється необхiднiстю. Таке, зокрема, засвоєння хронологiчної послiдовностi iсторичних подiй. Праця учня виявиться набагато успiшнiшою й економнiшою, якщо вiн зосередить свої зусилля в потрiбному напрямку.
При такiй постановцi навчальної роботи школяр не буде дарма розточувати сили на дослiвне завучування чи на запам’ятовування у визначеному порядку там, де дослiвнiсть не потрiбна, чи там, де порядок не має значення. У той же час для нього з особливою гостротою виступить вимога запам’ятати матерiал дослiвно чи у визначенiй послiдовностi там, де це дiйсно потрiбно.
Iстотною задачею є привчити школярiв до того, щоб вони, запам’ятовуючи навчальний матерiал, ставили собi метою закрiпити його в пам’ятi назавжди, а не тiльки до найближчого уроку чи iспиту. При витратi того ж часу i тих же зусиль навчальний матерiал зберiгається в пам’ятi набагато мiцнiше в тому випадку, коли школяр ставить перед собою цiль закрiпити його у своїй пам’ятi назавжди. Матерiал швидко забувається, коли школяр думає тiльки про те, щоб пiдготуватися до найближчого опитування. Для учнiв початкової школи зовсiм недостатньо однiєї тiльки вказiвки, яку сторінку з пiдручника потрiбно вивчити. Маленькi школярi не вмiють так побудувати роботу над навчальним текстом, щоб запам’ятати його на основi осмислення основного змiсту i ретельно перевiрити результат своїх зусиль. Тим часом виробляти умiння виконувати домашнi завдання особливо важливо саме в учнiв початкової школи, оскiльки в них має бути закладений фундамент рацiонального запам’ятовування навчального матерiалу.
Найважливiшою умовою, необхiдною для того, щоб матерiал залишився в пам’ятi учня незалежно вiд намiру запам’ятати його, є включення даного матерiалу в дiяльнiсть школяра. Це було встановлено експериментальним шляхом у дослiдженнi Зiнченком. Експерименти були побудованi таким чином, що той самий матерiал то служив предметом дiяльностi школяра, то був об’єктом пасивного сприйняття. У психологiчних дослiдженнях було встановлено також, що успiшнiсть запам’ятовування залежить вiд iнтенсивностi розумової працi, у яку воно включено.
Мимовiльне запам ‘ятовування може здiйснюватись лише при наявностi визначених обставин. Це повинно бути враховано в навчальнiй роботi, оскiльки далеко не завжди учень ставить перед собою мету – запам’ятати сприйнятий матерiал, i часто запам’ятовування вiдбувається мимовiльно.
Пiд час урокiв учень запам’ятовує матерiал, слухаючи розповiдь учителя. Поряд з цим йому надається багато можливостей закрiпити у своїй пам’ятi змiст навчального матеріалу, коли вiдповiдають його товаришi. Однак для того щоб за даних обставин школяр дiйсно запам’ятав навчальний матерiал, необхiднi визначенi умови. Учень може сам ставити перед собою задачу закрiпити цi вiдомостi в пам’ятi – тодi з’являється особлива внутрiшня зiбранiсть, що змушує його стежити за поданням матерiалу, вiдзначати найбiльш iстотне, зiставляти з тим, що вiн сам пригадує.
Багато вчителiв вважають найголовнiшим i найефективнiшим засобом мiцного запам’ятовування будь-якого навчального матерiалу його багаторазове, одноманiтне повторення. Не тiльки спецiальнi дослiдження, а й багатолiтня педагогiчна практика показує, що багаторазове повторення матерiалу не дає бажаного результату. Навпаки, велика кiлькiсть повторення одного i того ж самого матерiалу чи дiї викликає у дитини нудьгу, дратування i втрату зацiкавленостi до навчання. Зовсiм iнший ефект отримує вчитель тодi, коли вiн урiзноманiтнює повторення, ставить якусь нову задачу перед учнями. Рiзноманiтнiсть повторення сприяє свiдомому засвоєнню навчального матерiалу, вiльному володiнню цим матерiалом, застосуванню його в рiзноманiтних формах i поєднаннях. Вказують на те, що завдяки рiзноманiтностi повторень пiдтримується iнтерес учнiв до роботи. Однак повторення попередньо засвоєних даних проходить на iншому матерiалi, в iнших умовах; школяр пiдходить до них з другого боку. Це не тiльки запобiгає простому зазубрюванню навчального матерiалу, але i сприяє свiдомостi i мiцностi засвоєння знань. Видозмiна матерiалу при повтореннi має значення не тiльки для засвоєння окремих понять, але i для досягнення бiльш високої якостi запам’ятання тексту.
Коли учитель просто викладає те, про що говориться в пiдручнику, в деякiй iншiй формi, вiн цим ще не створить достатньо сприятливих умов для осмисленого i мiцного запам’ятовування матерiалу учнями. Цi основнi вiдомостi будуть краще закрiпленi в пам’ятi школярiв тодi, коли вчитель в процесі викладання розвине думку, яка мiститься в текстi пiдручника. Коли до цього ж матерiалу клас буде повертатися в порядку повторення, можна, пiдкреслюючи його основний змiст, повiдомити школярам новi данi. Завдяки додатковим даним будуть бiльш глибоко роз’ясненi i чiтко пiдкресленi головнi думки. Видозмiна матерiалу при його повтореннi має значення i для подальшого впiзнавання цього матерiалу. Якщо об’єкт сприймається в кiлькох варiантах, це створює сприятливi умови для того, щоб вiн був впiзнаний в новому варiантi, з яким iндивiд ще не мав справи. Сприймаючи об’єкт в кiлькох рiзновидностях, в неоднакових умовах, ми краще пiдмiчаємо його своєрiднiсть, i завдяки цьому з бiльшою легкiстю проходить його впiзнавання в новiй рiзновидностi, в незвичайних умовах. Видозмiна матерiалу при його повтореннi здiйснюється i в iнших формах, нерiдко бiльш складнiших. Учнi вiдновлюють в пам’ятi засвоєнi знання в рiзних зв’язках, то витягуючи iз первинного контексту i розглядаючи в iншому поєднаннi, то знову – всерединi роздiлу в тому видi, яким вiн був пройдений ранiше. Завдяки рiзноманiтностi повторень розвазуються одночасно двi задачi. Цей спосiб проведення повторень забезпечує мiцнiсть засвоєння знань i в той же час сприяє гнучкостi в їх використаннi. Вiн є одним iз засобiв, спрямованих на те, щоби учень, одержавши визначенi знання i навички, зумiв застосувати їх в iнших умовах, на iншому матерiалi, а не тiльки в тому видi, в якому вiн засвоїв їх в школi. Завдяки тому, що при повтореннi використовується iнший матерiал i пройдене учнем виступає в новому свiтлi, досягається збагачення тих даних, якi зберiгаються в пам’ятi школяра, бiльш змiстовне i глибоке узагальнення їх, а тим самим – i бiльш вiльне володiння знаннями, для того, щоб засвоєнi знання були збагаченi i було досягнуто бiльш змiстовне i глибоке узагальнення, учнi повиннi усвiдомлювати те, що даний матерiал має визначене вiдношення до того, що було засвоєне ранiше. Робота школяра повинна полягати саме в повтореннi пройденого, в свiдомому повтореннi.
Для запам’ятовування подiбних об’єктiв особливе значення має встановлення рiзницi мiж ними. Повернення до цих вiдмiнностей i чiтке вiдновлення їх в свiдомостi школярiв повиннi займати бiльше мiсце i в повтореннi навчального матерiалу. Подiбнiсть правил здiйснює значний вплив лише в тому випадку, коли при початковому запам’ятовуваннi i повтореннi правил не вiдтiнюється вiдмiнностi мiж ними, своєрiднiсть кожного з них. Подiбнiсть правил в тому виглядi, як вони вперше вивчаються школярами, в подальшому, в мiрi повторного повернення до них, починає займати все бiльше мiсце в їх вiдтвореннi учнями. Отже, в процесi повторення необхiдно звернути особливу увагу на тi частини навчального курсу, якi характеризуються подiбнiстю. Потрiбно використовувати повторення для того, щоб не дати стертися своєрiдності кожного iз подiбних моментiв. Варто пiдкреслювати цю своєрiднiсть i закрiплювати її в свiдомостi учнiв.
Задачею узагальнюючого повторення є об’єднання i систематизацiя навчального матерiалу по великих роздiлах шкiльної програми. Тут учнi вже мають справу не з маленькими вiдрiзками шкiльного курсу, а з великим цiлим, якi вони протягом чвертi чи всього навчального року засвоювали частинами. У проведеннi узагальнюючого повторення велике мiсце займає встановлення зв’язкiв мiж пройденими роздiлами навчального предмета. У процесi такого повторення пройдений матерiал розглядається в широких зв’язках i узагальненнях. Якщо проходить багаторазове повторення визначеного матерiалу в iзольованому i незмiненому виглядi, то закрiплюється одностороннє осмислення навчального матерiалу. Кожний шматок навчального курсу утворює «окремий свiт». Із таких шматкiв не можна побудувати справжню систему, органiчно об’єднуючу окремi вiдомостi. Побудування такої системи, яка повинна отриматися в результатi вивчення великих роздiлiв шкiльної програми, варто здiйснювати поступово. Повторення включає в себе окремi сходинки, якi пiдводять учнiв до розгляду пройденого матерiалу в широкому планi. Заключне повторення пiдготовлюється не тiльки окремими сходинками, на яких повторяються великi роздiли навчального курсу. Це вiдбувається i тодi, коли приводиться в зв’язок матерiалу окремих тем. Старий матерiал не тiльки повторюється, але його притягнення використовується для того, щоби протягнути нитки до тих широких висновкiв, якi будуть зробленi при заключному повтореннi. Таким чином, не тiльки об’єднуються знання з окремих тем, але вони повторяються в новому свiтлi, i таке повторення пiдготовлює майбутнє узагальнення більш ширшого матерiалу. Переосмислення попередньо засвоєного матерiалу в процесi повторення може мати мiсце i через тривалi промiжки часу. Воно має важливе значення, оскiльки сприяє введенню матерiалу, який зберiгається в пам’ятi, в бiльш широку i бiльш вiдточену систему знань.
Для того, щоб закрiпити виконувану дiю, людина повинна знати отриманий нею результат, той ефект, якого вона досягла. Самоконтроль має величезне значення у будь-якому виглядi вiдтворення навчального матерiалу з метою його запам’ятання i тим бiльше вiдтворення. Знати результат – перший крок до його покращення. Самоконтроль для молодших школярiв має особливе значення, оскiльки вiн вчить дiтей критичностi i виховує у них не тiльки вмiння працювати, але i почуття вiдповiдальностi за виконання завдання.
Продуктивнiсть мнемiчної дiяльностi людини у значнiй мiрi залежить вiд спонукань, мотивiв, вiд готовностi до її виконання, яка виражена в установцi. Для закрiплення матерiалу дитина повинна знати, для чого вона повинна запам’ятати матерiал, i прагнути добитися цього. Роль мотиву розкрита в працях 3. М. Істомiної та Т.Н. Баларич, де виявлено, що мотив чiтко змiнює не тiльки результати, але i спосiб запам’ятання, як мимовiльного, так i довiльного. Також установка впливає i на мiцнiсть i точнiсть запам’ятовування.
Серед мотивiв, спонукаючи учнiв прикладати зусилля, щоби оволодiти навчальними матерiалами, найбiльш сильними є пiзнавальнi iнтереси. Цi прагнення дiтей до пiзнання нового робить всю їхню навчальну дiяльнiсть привабливою для них i продуктивною. «Пам’ять дитини – це її iнтерес». Пiзнавальний iнтерес – логiчний наслiдок i важлива умова успiшної навчальної роботи молодшого школяра, швидкого i мiцного засвоєння ним навчального матерiалу i рацiональних способiв роботи з ним. Вчитель широко i рiзноманiтно використовує i iншi мотиви, що спонукають дiтей найбiльш повному i точному запам’ятовуванню навчального матерiалу. Вводиться в роботу момент товариського змагання. Використовується прагнення дiтей отримати хорошу оцiнку чи заслужити iнше заохочення: зiрочку у зошитi, запис похвали в щоденнику. Цi факти говорять про те, що пам’ять дитини не є здатнiстю, кiлькiсно строго обмежена. Захоплюючий i нудний змiст матерiалу, ступiнь його важкостi, знайомостi, наочностi, абстрактностi, установка, особисте ставлення, iнтерес дитини до роботи, яка виконується, усвiдомлення її значимостi можуть набагато розширити межi як об’єму, так i тривалостi зберiгання сприйнятого матерiалу, повищити повноту i точнiсть вiдтвореного змiсту. Формування в школярiв належного внутрiшнього спонукання до навчання варто доповнити цiлим рядом педагогiчних заходiв, спрямованих на виховання умiнь i навичок систематично, наполегливо i рацiонально працювати над закрiпленням у пам’ятi шкiльних знань. Для цього дуже важливо вчасно пiдтримати в учнях пiдтягнутiсть, не допускати «розмагнiчування», поганої пiдготовки урокiв у надiї на те, що вчитель не запитає. Істотне значення має також докладнiсть опитування учня, колективнi бесiди. Однiєю iз найсуттєвiших умов мiцного запам’ятовування навчального матерiалу є пов’язування шкiльних знань iз практичною дiяльнiстю учнiв. Школами використовуються рiзноманiтнi засоби, що мають значення також i для закрiплення й збагачення знань учнiв. Школярi вчаться правильному догляду за рослинами, збирають лiкарськi трави, важливу роль в збагаченнi i закрiпленнi знань відіграє краєзнавча робота.
Почуття, що супроводжують процес запам’ятовування, далеко не байдужi для його протiкання i результату. Якщо школяр працює над матерiалом пасивною, без iнтересу, запам’ятовування виявиться менш успiшним. Запам’ятовування значно виграє, коли виконання завдання внутрiшньо торкається школяра. Радiсть, що дає прояв своїх сил, подолання труднощiв, приносить позитивний ефект i для запам’ятовування навчального матерiалу. Те ж саме можна сказати i щодо задоволення при досягненнi поставленої мети.
Разом з тим, важливо, щоб i сам по собi матерiал, що запам’ятовується, викликав у школярiв позитивне вiдчуття: Це буде сприяти його справжньому засвоєнню i пiдвищувати його виховне значення. Погано, якщо запам’ятовування буде подiбно простому наповненню пам’ятi даними по тому чи iншому шкiльному предметi. Важливо, щоб дослiджуваний матерiал не тiльки наповняв пам’ять учня, але був пропущений крiзь товщу думки i почуття. Це послужить iстотною умовою того, щоб одержання знання стали справжнiм надбанням особистостi школяра i були творчо використанi в його дiяльностi.
Серед умов, що сприяють закрiпленню навчального матерiалу в пам’ятi школярiв, визначене мiсце займає порушення iнтересу до засвоюваних знань. Як показує досвід нашої практичної роботи, що при наявностi iнтересу до змiсту нанчального курсу досягається набагато бiльш мiцне закрiплення матерiалу при меншiй витратi сил, нiж тодi, коли матерiал внутрiшньо не торкається школяра, залишає його емоцiйно холодним.
Учнi зазвичай добросовiсно прагнуть запам’ятати те, що їм задає учитель, але далеко не завжди їм вдається здiйснити своє бажання. Це пов’язано з тим: по-перше тому, що вони прагнуть запам’ятати без попереднього осмислення матерiалу i, подруге, з тим, що вони не володiють рацiональними прийомами запам’ятовування. Тому дуже часто учень забуває те, що вiн міцно, i здавалось би, добре завчив. Забування зрозумiлого матерiалу, осмисленого за змістом протiкає значно повiльнiше, нiж беззмiстовного. Але справа не тiльки в темпi i об’ємi втрат. При вiдтвореннi бездумно заученого матерiалу забуваються як важливi, так i другоряднi частини завченого. В результатi учень вiдтворює якiсь випадковi фрагменти сприйнятого. Хоча вони i збереглись в пам’ятi дитини, але втратили свою значимiсть, так як утримались вiдокремлено вiд решти частин цiлого. При вiдтвореннi осмисленого, зрозумiлого учнем змiсту виявляються забутими другоряднi, якi не мають важливого значення подробицi. Те, що збереглося в пам’ятi, представляє собою «згусток змiсту», найголовнiше, найiстотнiше. Це особливо чiтко виступає тодi, коли при заучуваннi якого-небудь тексту вчитель навчив дiтей узагальненням, видiленню головної думки, коли предметом аналiзу дiтей були не тiльки факти, але i зв’язки мiж ними.
Зберiгання навчального матерiалу в пам’ятi школяра i його забування були вивченi Шардаковим. Найбiльша втрата вiдбувається протягом першого дня. В подальшому вона значно менш значима i зменшується в мiру збiльшення промiжку, що вiддiляє вiдтворення вiд запам’ятання. Вплив повторень виступає дуже чiтко: Завдяки ним збереження матерiалу пiдтримується на досить таки високому рiвнi. Кiлькiсть вiдтвореного матерiалу знижується незначно через великi промiжки часу: 1 -6 мiсяцiв. На цьому фонi забування матерiалу при вiдсутностi повторень видiляється дуже рiзко. Закономiрнiсть забування матерiалу школярем повинна бути врахована при органiзацiї повторень змiсту навчальних курсiв в школi. Якщо матерiал найбiльше пiддається забуванню саме в перший час пiся його заучування, то не варто вiдкладати повторення засвоєних знань. Потрiбно повторяти пройдений матерiал «по свiжих слiдах», для того щоб запобiгти його забуванню. Це набагато легше i потребує значно менше часу, нiж вiдновлення в пам’ятi забутого. Iстотним являється питания про те, до яких якiсних змiн призводить забування. Вивченню цього питання присвячене дослiдження Соловйова. Встановлено, що в процесi забування уявлення змiнюються у взаємозалежності. Iстотною умовою таких взаємозалежних змiн є активне встановлення визначених вiдношень мiж об’єктами – подiбнiсть i вiдмiннiсть. Розгляд своєрiдностi об’єктiв, їх подiбнiсть i вiдмiннiсть у поєднаннi, протидiє забуванню, яке полягає в рiзкiй змiнi уявлень. Важливу роль в спотвореннi матерiалу при його вiдтвореннi вiдiграє уподiбнення одних уявлень iншим. Розмiри уподiбнення при забуваннi залежать вiд вiдношень мiж об’єктами i характеру сприйняття. Однiєю iз iстотних задач шкiльного навчання є створення живих, яскравих i точних образiв, в яких достатньо добре вiдображена своєрiднiсть об’єктiв. Це необхiдно як для того, щоб в подальшому, в своїй практичнiй дiяльностi школяр правильно впiзнавав данi об’єкти, так i для того, щоб повнокровнi i точнi образи служили твердим грунтом для узагальнень. Забування школярами навчального матерiалу виявляється також в спотвореннi послiдовностi його частин. Передбачаючи, що подiбнi спотворення можуть виникнути i знаючи їх джерело, вчителю варто звернути особливу увагу на досягнення чiткого усвiдомлення школярами визначеної послiдовностi подiй. Для цього потрiбно добитись тих основ, завдяки яким одна подiя з повною необхiднiстю слiдує за iншою. Розумiння зв’язку мiж подiями є основою правильного вiдтворення хронологiчної послiдовностi.
Вивчення процесiв i особливостей дитячої пам’ятi, проведенi в 40-х роках пiд керiвництвом С. Рубiнштейна, виявило ще одну можливу криву забування, яка показала, що в першi години i днi пiсля заучування крива поступово йде вгору, а пiсля пiдйому починасться повiльний спад. Учень не може одразу пiсля сприйняття слiв, подiй, тексту повнiстю вiдтворити завчений матерiал. Сприйнятий ним змiст повинен вiдлежатись деякий час в пам’ятi. Його вiдтворення, спочатку дуже блiде i неповне, поступово покращується, кiлькiсть згадуваних деталей зростає, i лиш потiм починає дiяти процес справжнього забування. Таке явище отримало назву «ремiнiсценцiя». Характерно, що цей феномен виявляється найбiльш часто i рельєфно у запам’ятовуваннi достатньо складного i емоцiйно яскравого матерiалу, що вiдкриває можливiсть його змiстової i емоцiональної обробки. Ремiнiсценцiя – це пауза мiж запам’ятанням матерiалу і його вiдтворенням, час освоєння, внутрiшньої обробки сприйнятого матерiалу. Знайомство з явищами ремiнiсценцiї повинно застерегти вчителя вiд пред’явлення занадто поспiшних вимог до дiтей. Чим бiльш яскравою, сильною i складною була подiя, чим бiльше думок, почуттiв, образiв, запитань викликала ця подiя у дiтей, тим бiльше потрiбно рахуватись iз необхiднiстю надати деякий час, щоб учнi могли осмислити сприйняте, i тiльки пiсля цього поставити завдання дiтям на вiдтворення.
У процесi впiзнавання проходить змикання процесiв сприйняття i памятi. Впiзнати – сприймаючи щось, побачити в цьому предметi те, що уже збереглося в памятi вiд попередньо сприйнятого предмету. Вiльне мимовiльне вiдтворення може бути викликане випадковим спонуканням, поштовхом: побачила дитина модель бiлого, великого корабля, i одразу згадала свою минулорiчну поїздку з батьками по Днiпру. Однак в навчальнiй роботi учням частiше за все доводиться вiдтворювати сприйнятий матерiал «на вимогу», довiльно. Тут i виявляється міра оволодiння учнем здобутими знаннями, якщо запам’ятовування обмежувалось бездумним повторенням, формальним заучування сприйнятого, шляхом його багаторазового механiчного запам’ятання, учень може вiдтворити завчений текст лише в тому порядку i в тих словесних формулюваннях, в яких цей матерiал був ними завчений. Якщо якась ланка випала iз закрiпленого ланцюжка, весь ланцюжок розривається. Збившись у своїй вiдповiдi, учень не може продовжити, вiн вимушений почати все спочатку, сподiваючись «зрозбiгу» перескочити той розрив, який утворився у збереженому ним змiстi. Зовсiм iнакше вiдтворює учень матерiал, опрацьований думками пiд час заучування. Це опрацювання проводилось тодi, коли учень на вимогу вчителя видiляв головне, складав план чи хоча б список основних пунктiв плану в їх послiдовностi чи виконував ту чи iншу мислительну роботу iз запам’ятовуючим змiстом. Видiляючи основним логiчним кiстяком – змiстом
тексту, дiти пропускають другорядне, малозначимi подробицi, доповнюють
текст, пiдсилюючи значимi моменти, приносячи вiд себе характеристики окремих персонажiв чи подiй, змiнюють послiдовнiсть викладу, якщо вона і не порушує логiки подiї, що розвивається. Така обробка сприйнятого
і вiдтвореного матерiалу вiдома пiд назвою «реконструкцiя». Наводячи ряд
прикладiв подiбно реконструкцi описових i розповiдних текстiв, А. Смирнов показує, наскiльки велике значення пред’явлених текстів.
Людина з дитинства запам’ятовує, зберiгає, а в потрiбний час згадує i використовує засвоєнi знання. З якою ж вiдповiдальнiстю повиннi ми ставиться до вiдбору тої iнформацiї, як за її сутю, так i за її кiлькостю, яку з урока в урок на протязі шкільного життя!
Спробуйте розiбратися в пам’ятi школярiв! Важко знайти такого, у якого вона однозначно «погана» або однозначно добра. Як правило, вона рiзна – у чомусь гарна, у чомусь погана.
Пам’ять окремої людини iндивiдуальна i залежить вiд багатьох факторiв – фiзичних та психологiчних. Тому кажуть, що пам’ятей стiльки ж, скiльки i доброчинностей.
Та все ж рiзнобарвнiсть видiв нашої пам’ятi можна класифiкувати, що, звичайно, спрощує, але в той же час i впорядковус це явище. Класифiкацiя дає перспективну можливiсть вивчати феномен пам’ятi.
В основу класифiкацiї пам’ятi покладенi три ознаки, згiдно з якими її розподiляють: 1) за переважаючого формою психiчпої активностi – моторну, емоцiональну, образнуі словесно-логічну; 2) за метою запам’ятовування – довiльну або мимовiльну; 3) за тривалістю зберігання інформації: короткочасу, довготривалу, оперативну.
Об’’кти дiяльностi – рух, почутя, образ або слово дали назви таким видам памяті, як моторна, емоціальна, образна та словесно-логічна.
Моторна пам’ять – запам’ятовування, зберiгання та вiдтворення рухiв («паять тіла», «пам’ять-звичка»). Вона виражається у формуваннi звичок, лежить в основi усiх практичних та трудових дiй, часто непомiтних, не фiксуємих людиною. Походка, манера розмовляти, смiятися, почерк пов’язанi з моторними навичками.
Кажуть: – це людина «, але багато що може бути змiнено та покращено при самоконтролi та коректуваннi системи власних рухiв. Тому-то фiзiолог I. С. Бериташвiлi називав моторну пам’ять пам’яттю вправляння. Моторну пам’ять закрiплюють та вдосконалюють природнiй дар та постiйнi тренування.
Моторна пам’ять iнодi виявляється домiнуючою, i вчитель на перших етапах навчання не повинен беззастережно перешкоджати тому, що деякi учнi, заучуючи слова або запам’ятовуючи текст, ворушать губами. Поволi їх треба вчити дiяти iнакше – промовляти про себе або записувати.
«Якщо ви здатнi поблiднiти або почервонiти при однiй згадцi про пережите, якщо ви боїтеся думати про давно пережите нещастя – у вас є пам’ять на почуття «, – писав К.С. Станiславський про емоцiональну пам’ять. (19, с. 217)
Гнiв i радiсть, вiдчай i надiя, ненависть та любов – почуття полярнi. Вже в пiдсвiдомостi оцiнюється життєво важливе для нас: потрiбно негайно вiдчувати, що нам пропонує ситуацiя. В цьому й полягає перша пiдготовча мета емоцiй, i чим вони яскравiшi, тим певнiше дiє людина, роблячи вибiр мiж позитивними та негативними впливами, мiж добром та злом.
Радянський педагог i психолог П.П. Блонський на одному з зайнять зi студентами запропонував їм згадати та записати подiї, якi вони пережили в поточному роцi, а потiм в своєму жигттi до iнституту. Чотири п’ятих спогадiв в першому випадку стосувалися подiй, що викликали сильнi емоцiї. В другому випадку майже всi спогади стосувалися до емоцiонально пережитого.
Емоцiональна пам’ять адаптує нас до того, що вiдбувається, вiдвертаючи увагу вiд поганого i скеровуючи до доброго – для здобуття настрою, що допомагає роботi, творчостi.
Сила емоцiональної пам’ятi у людей неоднакова. Емоцiонально бiднi не можуть вiдтворити пережитi почуття, бiльшiсть людей вiдтворюють їх у певному ступенi, артистичнi ж натури (про них-то й писав Станiславський!) не тiльки сприймають гостро сни почуття та почуття iнших, але й яскраво запам’ятовують пережите. Не вигаданi розповiдi про Флобера, який разом зi своєю Еммою Боварi вiдчував у ротi отруту, про Тургенєва, який голосив через смерть Базарова.
Ще один вид пам’ятi – образна, або наглядна, вона оперує уявленнями – образами предметiв, сформованими в нашому досвiдi. У вiдповiдностi з модальнiстю – набуттям уявлень з рiзних сенсорних сфер – образна пам’ять подiляється на зорову, слухову, нюхову, смакову, дотикову. Найбiльш розповсюдженою у бiльшостi людей є зорова та слухова пам’ять. Нюхова, тактильна та смакова пам’ять (пiдтверджуючи нашу феноменальну пластичнiсть та вправнiсть) iнтенсивно розвивається у зв’язку з особливими умовами дiяльностi – у дегустаторiв або при компенсацiї недостатньої зорової, слухової пам’ятi у слiпих або слiпо-глухих.
Вражаючого розвитку пам’ятi на основi неспецифiчпих для нас видiв психiчної дiяльностi досягла О. І. Скороходова, радянський вчений в галузi дефектологiї, педагог, лiтератор, кандидат педагогiчних наук (з психологiї), яка у п’ятирiчному вiцi втратила зiр та слух.
Чудова образна пам’ять – особливий дар художникiв, музикантiв, письменникiв.
Чуйне, уважне ставлення вимагається вiд вчителя до особливо сприймаючих дiтей. За зовнiшньою неуважнiстю, заглибленiстю всередину себе, часто приховується вразлива, тонко вiдчуваюча натура. Тому є неприпустимим такий спосiб впливу на трохи вiдрiзняючогося вiд багатьох учня, як натиск, крик. Таке часто призводить до важких колiзiй i навiть до конфлiктiв. Вчителю необхiдно мати доброзичливiсть i такт для включення дитини в активну учбову дiяльнiсть.
Моторна, емоцiональна та образна пам’ять в своїх особливих формах притаманна i тваринам. Специфiчно людська пам’ять – словесно-логiчна, змiстом якої є нашi думки та мова.
Словесно-логiчна пам’ять – це не просто запам’ятовування, а переробка словесної iнформацi, видiлення з неї найбiльш суттсвого, вiдхилення вiд другорядного, несуттєвого, i збереження в пам’ятi не безпосередньо сприймаємих слiв, а тих думок, якi ними вираженi. В основi словесно-логiчної пам’ятi завжди лежить складний процес перекодування матерiалу, який повідомляється вiдстороненням вiд несуттєвих деталей i узагальненням центральних моментiв iнформацiї. Ось чому людина, запам’ятовуючи змiст великої кiлькостi матерiалу, який отримує з усних повiдомлень та прочитаних книг, одночасно є неспроможною утримати в пам’ятi його буквальне словесне вираження. О.Р. Лурiя, даючи визначення i характеризуючи словесно-логiчну пам’ять, розкриває «технологiю», принцип дiї, в якому здiйснюється можливий для нас вiдрив вже не тiльки вiд реальностi, але й вiд того, що дано у виглядi образних уявлень.
У аборигенiв Австралiї були виявленi знаменитi «жезли вiсникiв» – палички з зарубками у виглядi кружечкiв, клиникiв. Рятуючи вiд провалiв у пам’ятi, вони виконували роль своєрiдного конспекту або плану повiдомлення, тезисiв. Подумки рухаючись вiд зарубки до зарубки, вiсник згадував все повiдомлення i в потрiбний момент вiдтворював його повнiстю, без пропускiв. В Пiвнiчнiй Америцi дiяли iншим чином: iндiанцi одного племенi носили на поясi пакунок з пахучою речовиною. При запам’ятовуваннi чогось особливо важливого вони вiдкривали пакунок та вдихали її запах. А потiм, вiдкриваючи цей пакунок, могли довiльно, за своїм бажанням викликати з пам’ятi події, думки або переживання, пов’язанi з цим запахом. Так вже на раннiх етапах розвитку суспiльства утворювались пам’ятi, що органiзовували мнемiчну дiяльнiсть, i людина виходила за межi безпосередньї (мимовiльноi) пам’ятi, при здiйсненнi якої вiдсутнi спецiальнi намiри що-небудь запам’ятати або пригадати, i здобувала довiльну пам’ять, засновану на спецiальних мнемiчних дiях.
Те, що ми сприймаємо, може зберегтися в нашiй пам’ятi i в тому випадку, коли перед нами не стоїть завдання запам’ятати це. Така форма запам’ятовування ма назву мимовiльного запам’ятовування. Для нього характерна не тiльки вiдсутнiсть намiру запам’ятати даний матерiал, але також i те, що ми не вдаємося при цьому до якихось засобiв та прийомiв, які сприяють його запам’ятовуванню. Сприйняте нами зберiгасться наче саме по собi.
Коли ми здiйснюємо ту чи iншу дiяльнiсть, у нашiй пам’ятi закрiплюється певний матерiал, хоч ми й не докладаємо особливих зусиль та не вдаємося до спецiальних прийомiв, щоб запам’ятати його. Припустимо, що ми намагаємося якомога краще розiбратися у змiстi статтi, що нас цiкавить. Ми слiдкуємо за думкою автора, з’ясовуємо основнi думки статтi, зiставляємо з тим, що нам вже вiдомо в цiй галузi i т.iн. Ця напружена розумова робота над матерiалом сприяє його запам’ятовуванню: змiст статтi може досить добре закрiпитися в нашiй пам’ятi не дивлячись на те, що ми не ставили перед собою завдання запам’ятати його. Результатом несвiдомого запам’ятовування є, зокрема, нашi спогади про минуле. Ми можемо згадати багато з пережитого нами, хоча в той момент, коли цi подї вiдбувалися, ми зовсiм не збиралися запам’ятовувати їх.
Разом з тим, далеко не все, що ми сприймаємо, закрiплюється в нашiй пам’ятi. Сприйняти – ще не означає запам’ятати. Спецiальне опитування значної кiлькостi людей продемонструвало, що звичайнi об’єкти, якi цi люди бачили сотнi й тисячi разiв, не збереглися в їхнiй пам’ятi. Шпалери кiмнати, в якiй жили опитуванi, фасад будинку та iн. воин не змогли змалювати по пам’ятi скiльки-небудь точно, а на питання вiдповiдали невпевнено, хоча цi об’єкти постiйно були в них перед очима.
Нерiдко для закрiплення матерiала в пам’ятi необхiдво, щоб перед людиною стояло пряме завдання – запам’ятати даний матерiал. Це завдання визначається соцiальними вимогами, що ставляться перед людиною.
Так, завдання, що стоїть перед учнями – запам’ятати певнi вiдомостi з учбової програми, випливає з вимоги, щоб школяр оволодiв знаннями.
При постановцi завдання у людини виникає намiр запам’ятати матерiал. Намiр полягає в загальнiй готовностi людини дiяти певним чином, в даному випадку – якомога краще запам’ятати те, що вимагається. Виникнення намiру є лише початковим моментом процесу свiдомого запам’ятовування. Головний чинник – здiйснення намiру. Так, наприклад, коли перед нами ставиться завдання запам’ятати текст якомога точнiше, намiр реалiзується шляхом використання цiлої серії засобiв та прийомiв, що сприяють точному запам’ятовуванню. Ми не задовольняємося лише тим, що вiдмiчаємо, на якi роздiли подiляється та яка її головна думка. Ми видiляємо логiчний центр в кожному реченнi, для того, щоб у подальшому, спираючись на нього, можна було б вiдтворити цiле речення. iнколи ми намагаємося вiдмiтити початковi слова фраз, поєднувальнi частки, яскравi вирази. Вони є своєрiдними опорними пунктами, що сприяють точному запам’ятовуванню текста.
Запам’ятовування, для якого характерна наявнiсть завдання запам’ятати та використання рiзних методiв i прийомiв, спрямованих на якомога успiшнiше закрiплення матерiалу в пам’ятi, називають довiльним запам’ятовуванням.
Видiляють особливу форму довiльного (свiдомого) запам’ятовування – заучування. Воно здiйснюється в процесi багаторазових повторень. При заучуваннi особливу роль має завдання, а також способи та прийоми, що слугують якомога кращому закрiпленню матерiалу в пам’ятi. Заучування необхiдно тодi, коли потрiбно запам’ятати матерiал з великим ступенем точностi та зберегти його в пам’ятi на довгий час.
В процесi учбової роботи велике мiсце займає свiдоме запам’ятовування. Коли вчитель повiдомляє та пояснює учням новий матерiал, вони зосереджують на ньому увагу, намагаються зберегти в пам’ятi повiдомленi їм вiдомостi. Коли учень готує уроки вдома, вiн ставить перед собою завдання якомога краще запам’ятати матерiал, що йому задано. В тому чи iншому випадку вiн вдається до таких прийомiв та засобiв, якi сприяють точному закрiпленню в пам’ятi зазначеного матерiалу.
Зрозумiвши змiст матеріалу, школяр розбиває його на окремi частини, видiляє основнi думки, вiдмiчає зв’язок мiж ними та iн. Вiн контролюс себе, перевiряє, чи все добре запам’ятав, i тодi зосереджує зусилля на тих мiсцях, якi являють собою найбiльшi труднощi для запам’ятовування. Коли потрiбно вивчити вiрш, формулювання закону чи правило, школяр свiдомо намагається досягти точного, дослiвного запам’ятовування.
Незалежно вiд модальностi, або вiд ступеню зв’язку з волею та мисленням, пам’ять класифiкують i як процес, який протiкає в часi та маючий двi стадiї – короткочасну та донгочасну. Виходячи з того, що пiд пам’ятгю ми розумiємо запис, зберiгання та вiдтворення слiдiв минулого досвiду, який дає змогу людинi накопичити iнформацiю та мати справу зi слiдами колишнього досвiду пiсля того, як явища, що їх викликали, зникли, Лурiя визначає короткочасну пам’ять як стадiю, «коли слiди виникли, але не стали мiцними», довгочасну пам’ять – як стадiю, «коли слiди не тiльки виникли, але й настiльки змiцнiли, що могли iснувати довгий час i чинити опiр побiчним впливам».
Порiвняно недавно почали говорити ще про оперативну пам’ять, пов’язану з процесом швидкої переробки великого обсягу iнформацiї.
Короткочасну пам’ять iнодi називають верхiвкою пам’ятi, псевдопам’яттю, тому що без змiцнення, консолiдацiї слiдiв минулого воно, як i скороминуче сьогодення, не стає нашим набутком.
Ведучи розмову про короткочасну та довгочасну пам’ять, спецiально торкнемося ситуацiї, яку можна визначити прислiв’ям: «не в коня корм», коли нiчого не зберiгається передусiм у короткочаснiй пам’ятi. Тому вже з моменту сприйняття знань школярами вчитель повинен спрямовувати свої зусилля на те, щоб необхiднi вiдомостi були зафiксованi спочатку в короткочаснiй, а потiм i в довгочаснiй пам’ятi школярами мiцно, в оптимальному розмiрi i точностi. Говорячи про органiзацiю процесу засвосння знань, гармонiчний розвиток короткочасної i довгочасної пам’ятi школярiв, не можна обiйти увагою i прислiв’я: «Повторення – мати вчення». Не примушуючи до тупого, механiчного повторення, необхiдне постiйне оживлення в пам’ятi рiзними шляхами органiзованого вивченого матерiалу i повернення до нього у вiдповiдностi з особливостями природи пам’ятi, зокрема з її роздiленням на короткочасну i довгочасну.
Проблема пам’ятi (разом з проблемами мотивацiї та мислення) є однiєю з центральних в навчаннi. В учбовiй дiяльностi школяра пам’ять є також результатом процесу засвоєння матерiалу (матерiал проробляється для того, щоб бути запам’ятованим) i як умовою для наступної переробки нового матерiалу (осмислення нового спирається на актуалiзацiю та використання збережених в пам’ятi знань). Часто саме погана пам’ять є причиною неуспiшностi школярiв: матерiал який вивчається погано запам’ятовується, i це заважасє повноцiнному засвоєнню.
Дослiдження невстигаючих школярiв показує, що багато з них просто не володiють (або недостатньо володiють) основними способами смислового запам’ятовування матерiалу, у них вiдсутнi вмiння та навички їх використання в учбово-пiзнавальнiй дiяльностi. Таким чином, саме способи запам’ятовування частiше за все виявляються найбiльш слабкою ланкою пам’ятi.
Будь-яка розумова дiяльнiсть, крiм формування i способiв, прийомiв, навичок та вмiнь великою мiрою зумовлена розвитком пам’ятi. Продуктивнiсть пам’ятi (запам’ятовування), в свою чергу пов’язана зi способами переробки матерiалу, призначеного для запам’ятовування, i в тому числi з логiчними. Тому, вивчаючи особливостi розвитку пам’ятi школярiв, необхiдно звертати увагу на формування логiчного (смислового) запам’ятовування, бо саме воно забезпечує найбiльшу ефективнiсть мнемiчної дiяльностi.
Як вiдомо, пам’ять школяра формується пiд впливом необхiдностi систематичного та свiдомого засвоєння учбового матерiалу, що зумовлює, в свою чергу, розвиток довiльного запам’ятовування. Вмiння запам’ятати свiдомо, використовуючи для цього рiзнi прийоми, пов’язанi з розумовими операцiями, – важливий показник такого виду мнемiчної дiяльностi, як логiчна пам’ять.
Складання плану (якщо запам’ятовуваний матерiал має певний логiчний порядок) – головний прийом логiчного запам’ятовування. В школi при пiдготовцi домашнiх завдань цей прийом потрiбний найчастiше. Всюди, де треба запам’ятати зв’язний текст, виклад подiй чи логiчнi розмiрковування (де неможливо сортувати так, як сортують списки iншомовних слiв, або ряди географiчних назв, або властивостi хiмiчних речовин), в усiх таких випадках найголовнiше – з’ясувати план тексту. Вiдразу ж домовимось, що слово «текст» треба розумiти якнайширше: це не тiльки параграф пiдручника, але й, скажiмо, доведення теореми.
Те, що складання плану допомагає запам’ятати матерiал, бiльшостi дорослих вiдомо. Але в якому вiцi це усвiдомлюється на власному досвiдi? Якi специфiчi iї труднощi тут зустрiчаються? На що натикаються дiти та пiдлiтки, коли вiдкривається їх невмiння користуватися планом як мнемiчною дiсю?
В однiй країнi педагоги провели дослiдження: брали «на олiвець» тих дiтей та пiдлiткiв, якi вголос заявляли про свої намiри погано вивчити урок. Що це означало? Наприклад, де-небудь в iнтернатi хлопцi звали приятеля: «пiдем погуляємо», а той вiдповiдав: «не можу, мене завтра спитають. Тож я зараз хоч на трiйку подивлюся i тодi вийду.»
Так в рiзних школах та iнтернатах зiбрали багато рiзних випадкiв. Як може здогадатися читач-педагог, це було дослiдження на тему: мотивацiї при навчаннi.» Зiбрали кiлькасот вiдмiток, одержаних при «висловленнi бажання вивчити урок абияк» та порiвняли їх з оцінками, одержаними тими ж учнями в iнших випадках.
Дослiдники сподiвалися, що експериментальний середнiй бал виявиться помiтно нижчим, нiж звичайний середнiй бал: адже учнi вчили уроки так-сяк! І коли був отриманий протилежний результат, його сприйняли здивовано. Мiж iншим, як стало скоро зрозумiло, все це вiдбулося згiдно законiв пам’ятi. Адже школяр, свiдомо намагавшись вивчити якнайскорiше, але все ж таки забезпечити собi позитивну вiдмiтку, неминуче повинен був розiбратися, що в завданнi є головним, а що можна i пропустити, якщо не гнатися за п’ятiркою. Але ж такий розбiр, свiдомий чи пiдсвiдомий, – це i є самостiйна логiчна обробка запам’ятовуємого матерiалу. Природньо, що учнi отримували в таких випадках скорiше четвiрки, нiж трiйки.
Згадасмо тепер звичайну в школi картину. Ось вчителька викликає учня до дошки вiдповiдати минулий урок. І вiдразу ж питання до класу: «Чи все вiн вiдповiв? Хто додасть?» Явне орiєнтування на якнайповнiше, загальне, безпомилкове запам’ятовування. Саме так. Кожного дня в школi та вдома учень чує: «Ти все вивчив? Нiчого не забув? Нiчого не пропустив? Все зможеш розповiсти?»
Нам можуть заперечити: учнiв початкової школи неможливо iнакше перевiряти та орiєнтувати! Тiльки так: «Намагайся вивчити все-все!», «давайте, дiти, перевiримо, чи винчив вiн все-все!» А якщо, задаючи домашнє завдання, пропонувати вибирати звiдти головне та вчити тiльки це, тодi бiльшiсть просто нiчого не стане вчити!
Та все ж таки вихiд тут є тiльки один: вiд молодших класiв до старших вчити дiтей користуватися розумовою дiяльнiстю при запам’ятовуваннi та як засобом запам’ятовування.
Навiть робота, протилежна запам’ятовуванню – записування для розвантаження пам’ятi, – виявляється корисною саме для запам’ятовування. Це i є вiдомий ефек «шпаргалки», про який писали ще в 19 столiттi. Добре зроблена робота незмiнно призводить до непомiтного запам’ятовування частини записаного матерiалу та до впорядкування того матерiала, який до шпаргалки не потрапив.
То чи є ключ до развитку логiчної пам’ятi? Так. Полягає вiн у наступному: щоб розвинути логiчну пам’ять, треба її частiше змушувати працювати. Це загальне правило для дорослих та дiтей. Якими засобами, згiдно якої методики це робити? Тут, напевно, є два ключi: систематичнiсть та рiзноманiтнiсть використовуваних прийомiв.
При заучуваннi напам’ять постає i друге питания: читати текст цiлком з початку до кiнця чи заучувати частинами? Експеримент та практика показують доцiльнiсть поєднання обох цих способiв. Пiсля того, як вiрш або уривок прочитано повнiстю з початку до кiнця, слiд вдуматися в його змiст, скласти план, подiлити на логiчно закiнченi уривки. Далi кожен уривок один за одним повторювати до твердого засвоєння, поєднує в подальшому пiдряд двi, три, чотири частини, а потiм вiдтворити весь вiрш повнiстю. Корисно в процесi заучування час вiд часу знову перечитувати весь вiрш. Треба звертати увагу на зв’язки мiж рядками. При повтореннi їх кожну окремо може утворитися асоцiацiя»: останнi слова строфи зв’язуються в пам’ятi з її ж першими словами або ж з початком вiрша, а перехiд до наступного рядка утруднений. Тому потрiбно зв’язувати останнi слова строфи з початком наступної.
Не є секретом, що до першого класу сьогоднi все частiше приходять дiти з поганим словниковим запасом та послабленою пам’яттю. Найбiльш катастрофiчне становище склалося у сiльських школах, де бiльше 50% дiтей мають потребу в спецiальних вправах. Запропонована В. Зайцевим технологiя дає змогу за два мiсяцi розвинути асоцiативну та зорову пам’ять дiтей, розширити їх словниковий запас.
Отже, ми бачимо, що основнi процеси пам’ятi – запам’ятовування, зберiгання та вiдтворення – при всiй своєрiдностi кожного з них, нерозривно пов’язанi один з одним.
В будь-якiй дiяльностi людини можна побачити в тому чи iншому виглядi процеси пам’ятi. Оволодiння основами наук було б неможливим, якби учнi не були б здатнi запам’ятовувати знання. Ми можемо користуватися засвоєними знаннями завдяки тому, що вони зберiгаються в нашiй пам’ятi та можуть бути поновленi в свiдомостi тодi, коли це буде потрiбно. Неможливо мати гарну освiту та добре володiти матерiалом з рiзнйх галузей людської культури, не маючи розвинутої пам’ятi. Пам’ять є необхiдною умовою накопичення досвiду, а також формування свiдомостi людини. Якби в нашiй пам’ятi не зберiгалось те, що було пережито, кожний з нас кожну хвилину починав би життя спочатку, все було б для нас постiйно новим, незнайомим.
2. Експериментально – дослідницька робота
2.1 Характеристика прийомів розвитку образної та словесно-логiчної пам'яті у молодших школярів
Бiльшiсть учнiв, щоб запам’ятати матерiал, обмежуються його багаторазовим читанням. Повторнi сприймання потрiбнi, але дають належний ефект тiльки тодi, коли поєднуються з всебiчним продумуванням сприйнятого.
Основними прийомами змiстового запам’ятовування матерiалу є:
асоцiювання, активiзацiя уявлень, конспектування матерiалу, який сприймають. Усi цi прийоми використовують в тiсному взаємозв’язку.
Змiстовi асоцiації – це зв’язки мiж окремими поняттями i думками, зв’язки змiстiв, значень. Основу розумового процесу становить довiльне асоцiювання.
Управляти асоцiюванням для змiстового запам’ятовування означає умiти утворювати змiстовi асоцiацiї пiд час вивчення навчального матерiалу.
Є кiлька видiв змiстових асоцiацiй: за схожiстю, за контрастом i за суміжністю. Асоцiацiї за схожiстю виявляються в тому, що образ одного об’єкта спонукає згадати про iнший, який певною мiрою схожий з першим. Налагодження асоцiацiй за схожiстю сприяє запам’ятовуванню, оскiльки сам процес систематизує наявнi знання, об’єднує засвоєнi ранiше поняття в бiльшi комплекси, робить iх рухомими i гнучкими.
Вище сказане стосується й другого виду змiстових асоцiацiй – асоцiацiй за контрастом. Вiдмiннiсть полягас лише в тому, що тут ми масмо справу з образами i понягггями, протилежними в певному вiдношеннi.
Важливим видом змiстових асоцiацiй є логiчнi. Це зв’язки мiж причиною i наслiдком, причиною i приводом, цiлим i частиною, родом i видом, тезою i доведенням. Якщо дане явище сприймається як причина або наслiдок iншого явища, процес запам’ятовування вiдбувасться легше, нiж тодi, коли кожне з них треба було запам’ятати iзольовано вiд iншого.
Активiзацiя уяви, як ми переконались збiльшує повноту запам’ятовування i тривалiсть збереження словеснї iнформацi в два-три рази. даний прийом забезпечує чiткiше i глибше усвiдомлення предметiв i явищ, описаних у текстi.
Згiдно цього прийому було встановлено, що враження, вiдбитi в нашiй свiдомостi як яскравi зоровi образи, до того ж емоцiйно забарвленi,
запам’ятовуються набагато повнiше i мiцнiше, нiж абстрактнi слова або символи.
Наступним прийомом змiстового запам’ятовування є активне i пасивне повторення. Повторне сприймання – один з вiдомих методiв повторення, яке називається пасивним повторенням. Активним вважається вiдтворення учнем ранiше сприйнятого ним матерiалу.
Кращий спосiб запам’ятати думку – записати її. І справа не тiльки в пiдстраховцi. Все значно складнiше: записане краще запам’ятаєш, iнодi настiльки добре, що потiм i читати не доводиться.
В усякому навчальному матерiалi є iнформацiя трьох основних видiв:
головна, другорядна i допомiжна.
Головною є iнформацiя, що має найiстотнiше значення для засвоєння даного навчального предмета, виражає сутнiсть того чи iншого роздiлу програми, теми або питання.
Другорядна iнформацiя може мати подвiйне значення: або її треба засвоїти для глибшого i цiлiснiшого розумiння головної iнформацiї, або, навпаки, вона вiдбиває конкретнi наслiдки i практичнi рекомендацiї, що випливають з цiєї iнформацiї.
Призначення допомiжної iнформацiї – допомогти учневі краще засвоїти даний матерiал. Iнформацiя цього типу має методичний характер. Це всiлякi методичнi поради, нагадування про ранiше викладений матерiал, запитання для самоперевiрки, тощо.
Прямою протилежнiстю творчому засвоєнню матерiалу є механiчне запам’ятовування. Якщо змiстовнi асоцiацiї – це слiди нашого мислення, то механiчне запам’ятовування грунтується на багаторазовому сприйманнi i вiд мислення майже не залежить. Якщо запам’ятовують механiчно, певне поєднання слiв спочатку багаторазово сприймається у певнiй послiдовностi, а потiм у тiй ж послiдовностi вiдтворюється.
Хоч для механiчного запам’ятовування не потрiбна активна розумова дiяльнiсть, це не означає, що воно завжди не сприйнятне. Без нього не обiйтися, наприклад, пiд час запам’ятовування мелодiй, слiв iноземної мови, наукових термiнiв.
Поряд з механiчним запам’ятовуванням треба використовувати змiстовi асоцiацiї, комбiнуючи прийоми засвоєння, коли завчають слова iноземної мови: простi слова запам’ятовують на основi лише механiчних асоцiацiй, скдаднi – за допомогою змiстових асоцiацiй.
Отже, для покращення пам`ятi та ефективнiшого оволодiння навчальним матерiалом, учнi повиннi використовувати всi вищеназванi прийоми, в їх тiсному взаємозв’язку.
Як пiдтвердження вищесказаному, є проведення рiзноманiтних вправ, тренiнгiв у Ладанецькій ЗОШ I–II ступеня з учнями 3- 4 класу. Вибiрка становила 10 осiб. Характерним, на нашу думку є те, що експеримент проводився протягом двох рокiв (2007–2008 р.), оскiльки змiни можна було спостерiгати тiльки за довготривалий час.
Характеристика методiв експериментального дослiдження зокрема, для дослiдження розвитку словесно – логічної пам'яті
Вираження думок iншими словами.
Береться певна, неважка за змiстом фраза. Учням потрiбно прослухавши фразу, запропонувати декiлька варiантiв передачi цiєї ж думки iншими словами. При цьому жодне iз слiв даної фрази не повинно вживатись в запропонованих учнями фразах. Важливо також слiдкувати, щоб при цьому не змiнювався змiст основної фрази, щоб зберiгалась основна думка.
Ця вправа спрямована на розвиток вмiння оперувати словами, точно
розумiти i запам’ятовувати тексти. Вiдомо, що критерiєм розумiння запам’ятовування чого-небудь є вiльна форма його вираження, тобто те, що ми добре розумiємо, ми можемо легко виразити, використовуючи рiзнi слова.
Утворення заголовкiв до тексту.
Психолог або ж учитель зачитує учням певний текст. Пiсля цього учням потрiбно пiдiбрати як можна бiльше заголовкiв, якi б вiдображали його змiст. Дана вправа розвиває здатнiсть виражати суть уривку тексту однiєю фразою. Таке вмiння лежить в основi таких сильних прийомiв розумiння i запам’ятовування, як складання плану тексту. Педагог чи психолог повиннi знати, що чим бiльше розвинуте таке вмiння, тим легше засвоюються тексти.
Скорочення розповiдi.
Психолог зачитує учням текст. Завдання учнiв у тому, щоб змiст розповiдi вiдтворити максимально стиснуто, використовуючи лише два-три
речення, i в них – жодного зайвого слова. При цьому – суть, основна думка
розповiдi, повиннi залишитись. Всi другоряднi моменти та деталi слiд вiдкинути.
Дана вправа особливо корисна для тих, в кого мислення i пам’ять не видiляються чiткiстю та високою органiзованiстю, хто чiпляється за дрiбницi, не доходячи до головного, або постiйно змiшуючи головне з другорядним. Вона вчить чiтко фiксувати лише суть, а все другорядне вiдкидати.
Характеристика методiв експерементального дослiдження зокрема, для дослiдження розвитку образної пам’ятi.
В процесi навчання учнi повиннi використовувати можливостi власної уяви та фантазій, знову ж таки з метою пiдвищення рiвня вiдтворення та й взагалi покращення успiшностi. Про реальнiсть цього може пiдтвердити досвiд вiдомої «Школи ейдетики», та застосування нею методiв розвитку пам’ятi, образного мислення, уяви.
Як відомо, майже всi люди мають ейдетичну здатнiсть (здатнiсть уявляти яскравi образи). Бiльше того, деякi вченi вважають, що ейдетизм – закономiрна стадiя розвитку дитини, пiк ейдетизму припадає на 7 – 11 рокiв. Вважається, що у дорослих вiн виражений набагато слабше, i лише у деяких ця здатнiсть зберiгається упродовж життя. Таким чином використання ейдетичного запам’ятовування є, на нашу думку, цiлком доцiльним у навчаннi молодших школярiв.
Кожен iз нас знає, що коли ми повертаємось на якесь мiсце, то згадуємо (уявляємо) те, що, здавалось, забули. Ми в такому випадку можемо пригадати багато подробиць (свiй настрiй, запах повiтря, думки) i т.д.
Отже, природно, iнформацiя пов’язується з мiсцем її виникнення.
За допомогою цього методу наші учнi запам’ятовували iнформацiю рiзного характеру, як змiст так i дати певних подiй. Учням лише потрiбно пояснити суть такого запам'ятовування. Вони мають зрозумiти, що їхнє завдання у тому, щоб створити асоцiативний зв’язок мiж зрозумiлим їм текстом та тим предметом, який вони бачили в момент аналiзу даного тексту. Даний предмет (чи то стiна, чи стiл, чи крiсло) в свою чергу може послужити опорою в пригадуванні
Такий спосiб дає можливiсть школярам запам’ятовувати i вiдтворювати значно бiльший обсяг iнформацiї нiж ранiше. В процесi запам’ятовування учнi використовували як реальнi мiсця, предмети власного будинку так i уявнi їх образи. Інформацiя, що запам’ятовується учнем, викладена у певнiй послiдовностi, тому при запам’ятовуваннi вибранi «опорнi об’єкти» теж мають мати вiдповiдну послiдовнiсть, це в свою чергу допоможе послiдовному вiдтворенню. Наприклад, обрати собi об’єкти вiд початку до кiнця коридору. Тодi при уявленнi собi цих об’єктiв в тiй же послiдовностi, учень зможе правильно вiдтворити послiдовнiсть думок.
Таким чином, знову можна наголосити на тому, що вчитель має подбати про те, щоб учнi чiтко зрозумiли, що зрозумiлий їм змiст тексту має бути в асоцiативному зв’язку з уявним образом предмета чи певного мiсця. Ефективнiсть використання методу буде помiтна тодi, коли учнi зможуть легко пригадувати iнформацiю уявляючи лише звичайнi предмети своєї кiмнати.
Цей метод дає можливiсть розмiстити ефективнiше бiльшу кiлькiсть iнформацiї в довготривалiй пам’ятi, причому зберiгаючи послiдовнiсть цiєї iнформацiї.
В процесі своєї роботи ми часто пропонували учням навмисне залишати уявнi слiди iнформацiї на стiнах класу, власної оселi, добре знайомої мiсцевостi тощо, заповнюючи цю уявну дiю елементами фантазiї.
Оскiльки учням, доводиться запам’ятовувати чимало цифр, то ми, на основi вивченого досвiду науковцiв, пропонуємо легке фіксування їх в пам’ятi також за цим цiкавим методом.
Отже, при запам'ятовуванні чисел можна подати учням зразок такого запам’ятовування, тобто представити можливий варiант уявлень та фантазувань. Вчителi повиннi учням такий спосiб запам’ятовування пропонувати завжди при необхiдностi запам’ятати велику кiлькiсть дат, чисел i т.д. Наприклад, ми дуже часто використовували такий варiант уявлень та фантазiй. Учням потрiбно запам’ятати числа – 3, 14, 15, 92, 38. Таким чином пропонували учням уявити власну оселю i наявнiсть в ній вiдерця синьої фарби. Кожен уявно бере великий пензель i цiєю фарбою на власних дверях малює велику трiйку.
Змiнюємо фарбу на червону та широким пензлем поруч на стiнi намалюємо число чотирнадцять.
А от нове число п’ятнадцять нашкрябаємо великим цвяхом поруч (звичайно, стiну таким чином нiвечити не треба – це уявна дiя). Потiм фарбою на пiдлозi зобразимо число дев’яносто два.
При цьом потрібно наголошувати, що уявно пересуватись по кiмнатi потрiбно у певному напрямку.
Далi брали посудину з цукром i розсипати його тонким шаром на пiдлогу, а потiм пальцем по цукру написати тридцять вiсiм.
Після цього вiдтворення учням пропонували уявно пройтись цим маршрутом i побачити написанi цифри. Звичайно з першого разу не всiм вдалося вiдтворити усi цифри, але надалi учнi повиннi були робити таких вправ побiльше i проявляти максимум власної уяви та вигадливості.
З метою пiдтвердження можливостi досягнення змiн у запам’ятовуваннi та вiдтвореннi ми провели наступнi заняття.
Заняття 1.
Для того, що проконтролювати змiни, якi ми планували досягнути при застосуваннi методу запам’ятовування цифр, попередньо було проведено дiагностування наявних можливостей учнiв запам’ятовувати набiр рiзних цифр.
Для цього обранiй групi учнiв (кiлькiсть – 10 чоловiк, вiк 8–9 рокiв – 3–4 класи) був запропонований цифровий ряд з 12 чисел – 651302946852. Завданням учнiв було – на протязi 5-ти хвилин запам’ятати цi числа, зберiгаючи при цьому послiдовнiсть, в такий спосiб як воин це робили ранiше. Через 20 хвилин їх попросили письмово вiдтворити цi цифри зберiгаючи при цьому правильну послiдовнiсть. Результати були занесенi в таблицю 1.
Таблиця 1
| № | Досліджуваний | Загальна кількість цифр | Кількість цифр в правильному порядку |
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 |
Ю. А. Г. М. І. С. М. С. О. Л. |
6 7 6 4 6 9 5 6 4 8 |
6 5 6 4 4 9 5 6 4 8 |
Висновок
Отриманi результати свiдчать про те, що всi учасники групи користуються звичним для себе механiчним запам’ятовуванням. З слiв дослiджуваних с. – 9 цифр та Л. – 8 цифр, – вони випадково зiткнулись iз поєднаннями чисел, що для них є добре знайомими (дата народження для одного та номер будинку для iншого), що в свою чергу дало можливiсть запам’ятати на кiлька цифр бiльше за iнших.
Пiсля цього учням було запропоновано спробувати запам’ятати цей же числовий ряд, але iншим способом. Учням було детально пояснено особливостi використання запам’ятовування цифрових рядiв за методом Цицерона. Для кращого ознайомлення з цим способом запропонований ряд цифр запам’ятовували усi разом, де кожен за попередньою вимогою уявив власний будинок чи кiмнату.
Пiсля поданого як зразок варiанту уявлення (тривалiсть 6–7 хвилин) через 20-ти хвилинну перерву учням запропонували знову уявити свою «подорож» по будинку зберiгаючи при цьому початкову послiдовнiсть i уявно «побачити» цифри, якi учнi вiдтворюючи записували на карточках. Отриманi результати занесено в таблицю 2.
Таблиця 2
| № | Досліджуваний | Загальна кількість цифр | К-сть цифр у правильному порядку | Загальна к-сть цифр відтворена учнями | К-сть цифр у правильному порядку |
| 1 | Ю. | 12 | 11 | 15 | 14 |
| 2 | А. | 12 | 10 | 13 | 10 |
| 3 | Г. | 11 | 11 | 13 | 13 |
| 4 | М. | 12 | 12 | 15 | 14 |
| 5 | І. | 11 | 10 | 10 | 10 |
| 6 | С. | 12 | 10 | 11 | 10 |
| 7 | М. | 12 | 12 | 12 | 11 |
| 8 | С. | 11 | 10 | 11 | 10 |
| 9 | О. | 10 | 10 | 14 | 12 |
| 10 | Л. | 12 | 11 | 15 | 12 |
Запропонована к-сть цифр – 12 Запропонована к-сть цифр – 15
Висновок
Як бачимо з отриманих даних використання уяви помiтно вплинуло на процес запам’ятовування i вiдтворення. Також слiд врахувати, що такий спосiб учнi використовували вперше, тому є пiдстави припускати, що далi результати покращаться. На закiнчення учням було запропоновано потренуватись самостiйно в домашнiх умовах.
Заняття 2
Цього разу запам’ятовування ускладнилось за рахунок збiльшення цифрового ряду в два рази. Таким чином було запропоновано наступний цифровий ряд: 31,4, 1, 59, 2, 6,5, 35,8, 9, 7,9, причому деякi числа складались з 2-х цифр.
При цьому завданням учнiв було запам’ятати цi числа, самостiйно використовуючи уявлеявя власного будинку, подорож по ньому залишаючи на його предметах слiди – цифри. Умовою знову було – дотримання певного напрямку руху та запам’ятати його при цьому.
Через 20-ти хвилинну перерву пiсля вправи учнi записали результати своєї уяви та пам’ятi.
Данi занесенi в таблищо 2.
Метод запам’ятовуваняя ряду не пов’язанихмiж собою за змiстом слiв.
Цей метод ми обрали для того, щоб учнi навчились активiзувати свою уяву при сприйманнi змiсту тексту. Утворенi при цьому яскравi образи зроблять iнформацю легшою для запам’ятовування, послужать своєрiдною опорою при вiдгвореннi.
Заняття 1.
Щоб проконтролювати змiни, яких ми сподiвались досягнути, попередньо ми запропонували групi молодших школярiв запам’ятати у вказаному порядку, звичним для себе способом п’ятнадцять рiзних слiв. Зроблене нами припущення про те, що учнi максимум зможуть запам’ятати 9–10 слiв, виходить з того, норма об’єму короткотривалї пам’ятi в психологiї (7+2 одиниць iнформації), тобто запам’ятати одразу усi 15 слiв учнi просто не зможуть. Отже ми запропонували групi
для запам’ятовуванвя наступний ряд слiв:
Шафа, хмара, гнiздо Чайник, крила, пляж Ведмiдь, кисiль,
Кінь, капелiох, Олiвцi, зграя яхта
футболiст Автомобiль,
Данi слова учнi прочитали iз загального списку один раз, пiсля чого їхнiм завданням було записати цi слова, зберiгаючи при цьому правильну послiдовнiсть. Одержанi результати було занесено в таблицю 3.
Таблиця З
| № | Досліджуваний | Загальна кількість відтворених слів | К-сть слів відтворених в правильному порядку |
|
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 |
Ю. А. Г. М. І. С. М. С. О. Л. |
7 6 6 7 4 5 7 5 6 4 |
5 4 6 7 4 3 5 5 4 4 |
Висновок
З одержаних даних можна сказати, що наше припущення пiдтвердилось, тобто на основi звичайного запам’ятовування (неодноразове механiчне «прокручення» слiв про себе) учнi не можуть перевищити норму. Тепер наше завдання полягало в тому, щоб показати, що на основi ейдетичного принципу запам’ятовування, учнi зможуть з легкiстю перевищити норму вдвiчi.
Також можна припустити, що попередньо запам’ятовуючи, учнi асоцiативно уявляли образи слiв, але iзольоване уявлення кожного слова окремо, при її великiй кiлькостi, все рiвно не дасть необхiдного запам’ятовування та вiдтворення. Тому ми запропонували учням запам’ятовування цих же слiв за допомогою уявлення Їхнiх образiв та цiкавого уявлення зв’язкiв мiж ними. Учням повiльно було зачитано варiант уявлення, в цей момент всi уявляли цi сюжети (кожен по своєму вiдповiдно своїхй фантазiї). Поряд з цим була умова нiчого не запам’ятовувати, лише уявляти.
Пiсля цього учням запропонували ще раз самостiйно уявити те саме i записати слова. Данi було занесено в таблицю 4.
Таблиця 4
| № | Досліджуваний | Загальна кількість відтворених слів | К-сть слів відтворених в правильному порядку |
| 1 | Ю. | 15 | 15 |
| 2 | А. | 15 | 13 |
| 3 | Г. | 14 | 14 |
| 4 | М. | 15 | 15 |
| 5 | І. | 15 | 13 |
| 6 | С. | 14 | 14 |
| 7 | М. | 13 | 13 |
| 8 | С. | 15 | 15 |
| 9 | О. | 14 | 14 |
| 10 | Л | 15 | 15 |
Висновок
Дивлячись на одержанi данi можна сказати, що процес запам’ятовування активiзованiй уявi є дуже ефективним, оскiльки при цьому iнформацiя легше, надiйнiше закрiплюється i в бiльшiй кiлькостi, так як вона пов’язується мiж собою асоцiативними зв’язками. Кожне слово має опору – образ, який в свою чергу викликає в уявi наступний, який пов’язаний певним чином, певною дiєю з наступним i т.д. На такiй основi учнi зможуть краще запам’ятовувати тексти. Яскравi уявлення подiй допоможуть їм стiльки краще запам’ятати їх, але й вiдтворити. Звичайно, бiльшiсть учнiв цього вiку одразу будуть зосереджуватись на словесно-логiчному сприйняттi змiсту, але вони не повиннi нехтувати використанням уявного прийняття того, що вивчають. Таке поєднання даєть лише мiцнiшi слiди в їхнiй пам’ятi.
Заняття 2.
Використаний варiант уявлення.
1. Шафа – уявiть шафу, краще ту що є у вас в кiмнатi.
2. Хмара – шафа сама розчиняється, i звiдти випливає бiла хмарка, велика на всю вашу кiмнату.
З. Гнiздо – в хмаринцi лежить велике лелече гнiздо.
4. Кiнь – у гнiздi зручно влаштувався гарний бiлий кiнь.
5. Капелюх – кiнь якийсь незвичайний, у нього на головi червоний капелюх.
б. Футболiст – з-пiд капелюха вистрибнув футболiст.
7. Чайник – футболiст чомусь пiдвиває на нозi чайник.
8. Крила – чайник пiдлетiвши сильно вгору почав лiтати на крилах як лiтак.
9. Олiвцi – чайник пiдлетiвши до столу почав поливати кольоровi олiвдi.
10. Зграя – розкиданi по всьому столi олiвцi, вмить зiбрались в зграю.
11. Пляж – намокла зграя олiвцiв перелетiла на пляж сохнути.
12. Автомобiль – на пляжi, по пiску де автомобiль, уявiть свiй улюблений автомобiль.
13. Ведмiдь – за кермом автомобiля сидить ведмiдь.
14. Кисiль – ведмiдь вiдчиняє дверцята автомобіля, а звiдти рiкою
виливається кисiль.
15. Яхта – киселю так багато, що по ньому плаває яхта.
Типологічні відмінності пам’яті учнів початкових класів
Без знання iндивiдуально-типологiчних особливостей особистості учня, зокрема процесів його пам’яті, неможливо правильно організувати iндивiдуальний пiдхiд у навчаннi i вихованнi. А тим часом механiзми зумовленості iндивiдуальної своєрiдностi пам’яті учня типом його нервової системи досі лишаються нерозкритими. Нечисленна наукова лiтература з цього питання нерiдко хибуе на суперечливiсть i строкатість здобутих даних.
За Павловим, сильнi рухливi і врiвноваженi типи (сангвiніки) вiдзначаються великою швидкiстю формування позитивних i негативних умовнорефлекторних реакцiй. Умовний рефлекс здебільшого закрiплюється вже пiсля 1-З спроб. Прокладений нервовий зв’язок достатньо мiцний i в разi потреби здебiльшого легко й точно актуалiзується. У свiтлi цих даних пам’ять сангвiнiка є найдосконалiшою: швидке запам’ятання й пригадування при тривалому й точному утриманнi запам’ятовуваного матерiалу.
Холерики здебiльшого теж легко (нерiдко пiсля 1–3 спроб) утворюють позитивнi тимчасовi зв’язки, проте з великими труднощами – довго й болiсно – формують реакцiї гальмування i розрiзнення (диференцiювання). диференцiювання цi здебiльшого так i не бувають повними, абсолютними. В тривалостi й точностi збереження рефлексiв, а також в оперативностi їх вiдтворення сильнi збудливi типи здебiльшого також поступаються сангвінікам.
Отже, типологiчна специфiка умовнорефлекторної дiяльностi є досить чiтко окресленою. Останнiми десятирiччями дослiдження в цiй галузi йшли не в планi типiв, а в аспектi окремих нервових властивостей (головним чином, сили й рухливостi нервових процесiв). Але тут картина виявилася склад – нiшою i заплутанiшою. Це повною мiрою стосується i дослiджень процесiв пам’ятi.
Загалом, як бачимо, це дослiдження в свїх головних результатах зiставлення окремих нервових властивостей з продуктивнiстю пам’ятi, як i попереднi працi iнших авторiв, не є однаковим. Тому здобутий матерiал було осмислено не лише у вузько-функцiоналъному планi, а й в комплексному, типологічному охопленнi фактiв. Такий синтегичний пiдхiд, на нашу думку бiльш продуктивним.
Образна пам’ять (кількість впізнавання кленових листкiв з 5 пред’явлень) за типами дала такi результати: сангвiнiки – 4,3, холерики – 3,8, флетматики – 4,5, сильнi типи в середньоу – 4,2, меланхолiки – 3,8. Таким чином, можна говорити, що сила i зрiвнбваженiть нервових процесiв сприяють обранiй пам’яті, а незрiвноваженiсть i слабкiсть їх – нi.
Для запам’тання коротких вiршiв тим самим групам досліджуваних потрiбна була така кiлькiсть повторень: сангвiнiкам – 2,7, холерикам – 3,9, флегматикам – 4,3, сильним типам разом – 3,7, меланхолiкам – 3,8. 3 обута картина мнемiчних успiхiв цiлком узгоджується з павловською характеристикою замикальної, умовнорефлекторної функцiї, що про неї йшлося на початку. Значна частина дослiджуваних запам’ятовувала вiрш з 1–2 повторень (здебiльшого це будли сангвiнiки). Це засвiдчуэ високi мнемiчнi здатностi дiтей цього вiку.
Типологiчнi особливостi успiшностi та розумового розвитку досліджуваних
| Темперамент | Середній бал за циклами дисциплін | Загальна успішність (середній бал з усіх предметів) | Розумовий загальний розвиток (в умовній 5 бальній оцінці | ||
| Гуманітарні | точні | Практичні | |||
|
Сангвініки Холерики Флегматики Сильні типи в середньому Меланхоліки |
4 3.8 3,4 3,7 4,1 |
4 3,9 3,3 3,7 4,2 |
4,2 3,9 4,4 4,2 4 |
4,1 3,9 3,7 3,9 4,1 |
3,2 2,9 1,5 2,5 2,9 |
Наведенi данi не дають пiдстав для широких узагальнень. Особливо це стосується таких малочисельних груп, як флегматики, меланхолiки. Звичайно, тут позначився фактор випадковостi, що обидва учнi, з яких складалася ця група флегматикiв були слабенькими в навчаннi i загальному розвитку, а група меланхолiкiв, навпаки, дещо сильнiша, нiж звичайно.
2.2 Закони пам’яті
За бажанням, пам’ять будь-якого типу можна поліпшити. Адже головна вiдмiннiсть мiж людьми з доброю пам’яттю та з поганою в тому, що однi вмiють нею послуговуватися, тренують її, а iншi – нi.
Тому ми весь час в процесі своєї педагогічної діяльності привчаємо учнів дотримуватись основних законів пам`яті.
Iх усього лише сiм.
1. Думайте. На думку нiмецького письменника I. Лiхтенберга, люди мало запам’ятовують через те, що самi дуже мало думають. Отож обов’язково намагайтеся в усьому вiднаходити змiст. Не варто затуляти вуха руками й утуплюватися поглядом у текст, повторюючи подумки рядок за рядком. Цi титанiчнi зусилля не зарахуються, бо в даному разi важливим є не процес, а результат. Останнiй буде значно кращим, якщо ви спробуєте знайти в текстi провiдну думку, видiлити її аргументацiю, вiдмiтити перехiд до наступно – тобто попрацюєте в книжцi з олiвцем, зробите конспект.
Вчiться не лише вiдповiдати на запитання, а й ставити їх. Спробуйте посперечатися з автором, висуваючи при цьому свої аргументи. Якщо в книжцi є вiдповiдi на вашi заперечення-то проконтролюйте себе, якщо немає – намагайтеся вiдповiдати самi, одночасно перевiряючи переконливiсть авторської позицi. Пам’ятайте, що порiвняно з автором ви займаєте вигiднiшу позицiю: можете будь-якї митi його зупинити, запитати, можете скiльки зангодно повертатися до обговорення однiс й тiс ж думки. А от автор має все це терпiти й думати про переваги свого викладу.
2. Цiкавтесь. Якщо мова йде не про дозвiльне читання, аби витратити час у дорозi, то, напевне, прочитане вам для чогось-таки потрiбне. Орiєнтуйтесь на поставлену мету, адже вашi зусилля – заради неї. Оцiнiть, що ви матимете з цiєї iнформацi, i якщо користь дiйсно очiкується, то читати стане набагато цiкавiше. Якщо ж нi, то помiркуйте над словами англiйського фiлософа Б. Стюарда: «Не читай того, чого не хочеш запам’ятати, i не запам’ятовуй того, чого не маєш на метi застосовувати».
Iншими словами: щоб їжа була корисна – їжте з апетитом. Ця астрономiчна аналогiя пiдводить нас до наступного закону.
З. «Iжте слона частинами». Завтра екзамени, але ви налаштованi рiшуче, тому що попереду цiлий день та ще й нiч. Вiддаючи належне вашим здiбностям, ми готовi припустити, що до ранку ви опрацюєте-таки пiдручник i навiть будете пам’ятати його змiст десь до обiдньої пори – рiвно стiльки, щоб успiшно вiдповiсти на кiлька запитань екзаменатора. Та майте на увазi, що до книги рекордiв Гiннеса та до мiцних знань ведуть рiзнi шляхи. Аби не нарiкати потiм на дiряву пам’ять, подумайте: чому, примiром, сiм раз вiдмiряй – а раз вiдрiж? А не п’ять чи десять? Чому перш нiж вiдрiати, треба сiм раз вiдмiряти, i чому саме семеро одного не чекають? А ще були сiм давньогрецьких мудрецiв, сiм чудес свiту. Та й сiм днiв тижня навряд чи випадковiсть.
Психологи розшифрували секрет магічної сiмки. Виявляється, таким є середнiй об’єм нашої оперативної пам’ятi – за одночасного сприйняття вона здатна втримати близько семи об’єктiв. Облич, предметiв, слiв, фраз, параграфiв – будь-чого. Причому легше запам’ятовуються перший та останнiй елементи ряду. Недарма останнє слово в суперечцi кожний намагається залишити за собою; бо швидше за все в пам’ятi залишиться саме воно, а не попереднi тривалi дебати.
Якщо ж порцiя для запам’ятовування виявиться бiльше цiєї норми, тодi на неї ви витратите набагато бiльше часу, анiж пiд час посильної i ритмiчнї роботи.
4. Будьте готовi. Всiм вiдомо, як важко змiнювати плани, якщо вже на щось налаштувався. Певного настроювання на роботу вимагає й книжка. Крiм того, не лише настроювання, а й готовностi до справи, яка багато в чому залежить вiд вашої ерудицi. Адже воно легше «вкладається на вже готовi полицi», мiцнiше тримається купи завдяки зв’язкам iз попередньою iнформацiсю. Помiркуйте про те, що ви знаєте на запропоновану тему; оцiнiть, наскiльки нова iнформацiя доповнить вашi знання. до роботи зi складним матерiалом корисно зазадалегiдь пiдготуватися: перечитати що-небудь з тiєї самої теми, може, популярнiшого характеру.
5. Не затоптуйте слiди. Давно помiчено, що найлегше забути тiльки-но вивчене – це спробувати тут-таки запам’ятати дещо подiбне. Знаючи про це, не вчiть фiзику одразу пiсля математики, а iсторiю пiсля лiтератури.
6. Озирнiться навкруги. Це найдiйовiший спосiб упоратися iз забудькуватiстю. Уявивши обставини, за яких вiдбувалась подiя, ви i її зможете згадати, тому що одночаснi враження мають властивiсть викликати одне одного. Наприклад, вузлик на пам’ять, зав’язаний за певної ситуацiї, потiм допоможе згадати i причину, за якої ви його зробили.
7. Учiть вiд А до Я. Суть цього закону в тому, що вся iнформацiя повинна сприйматися як закiнчена цiлiсть, а не як розрiзненi скалки невiдомого чого. Якщо ви будете заучувати вiрш частинами, то потiм бiля дошки пiсля кожного рядка довго пригадуватимете початок наступного. Вчiть усе вiдразу. Такий принцип сприятиме швидко пригадувати потрiбне. для цього почнiть пригадувати спочатку.
Цей закон не суперечить третьому, як може здатися. Варто лише збiльшити вихiднi iнформацiйнi одиницi, а вiдтак розбити їх на дрiбнiшi групи. Проте не намагайтеся хутенько опрацювати щонайбiльше матерiалу, бо це – марна спроба. Лiпше повторювати його протягом кiлькох днiв, анiж у погонi за швидкими результатами, забути геть усе до наступного ранку.
Загалом, тут говориться про довiльне запам’ятовування, тобто про те, коли щось необхiдно вивчити. Але не варто нехтувати запам’ятовуванням несамохiть. Воно дiє, якщо iнформацiя пов’язана з яскравими враженнями. Отож, треба її зробити такою. Понуре роздивляння географiчної мапи можна перетворити на цiкаву гру-ознайомлення з материками. Примiром, прокласти маршрут навколосвiтньї подорожi, дотримуючись при цьому певних умов, наприклад, вiдвiдати якомога бiльше країн, максимально наблизити маршрут до прямої, триматися якнайближче до сушi i тому подiбне. Одночасно можна використати мапу й для тренування уваги: подивившись кiлька секунд на якийсь район, намагайтеся пригадати якомога бiльше деталей. Тобто спробуйте поєднати навчання i гру.
Хобi – чудовий спосiб переконатися в можливостях власної пам’ятi, поєднуючи приємне з корисним. Чимало колекцiонерiв – наприклад, фiлателiстiв, нумiзматiв – мають солiдну обiзнанiсть з iсторiї, а любитель збирання гербарiю, напевне, не буде плавати в ботанiцi. Бiльшiсть знань вони засвоюють, як-то кажуть, граючись.
Якщо ви хочете щось добре запам’ятати, то спочатку чiтко усвiдомте наступне: навiщо запам’ятовувати, що запам’ятавовувати. Вiдтак видiлiть суть, узагальнiть змiст i запам’ятайте це узагальнення.
Висновки
При виконанні дипломної роботи, ми ставили собі за мету виявити особливості розвитку пам`яті, визначити її роль в засвоєнні знань дітьми молодшого шкільного віку. До цієї теми зверталися багато видатних психологів, таких як П.І.Зінченко, Л.С. Виготський, О.Р. Лурія, Смирнов, Т.Рібо, П. Жане, У. Джеймс, С.Л. Рубінштейн та інші. Ми поглибили свої знання, дізналися, що набуття життєвого досвіду в широкому розумінні можливе лише тому, що до сучасного пам'ять додає минуле, а уява допомагає перенестись у майбутнє. Досвід охоплює не лише індивідуальне, а й суспільне життя. Завдяки пам'яті індивід у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Отже, людська пам'ять – це ланка зв’язку між минулим, сучасним і майбутнім. Пам'ять виконує функцію накопичення, збереження і використання наслідків дії, відчуттів, сприймання, мислення, уяви. При цьому, проаналізувавши теоретичну літературу, періодичні видання, монографії та результати власного експериментального дослідження, ми звернули особливу увагу на висвітлення таких питань, як особливості прояву пам'яті на початкових етапах навчання, пам'ять як опорну функцію в засвоєнні знань, прийоми ефективного запам’ятовування навчального матеріалу і боротьби із його забуванням. Ми дійшли висновку, що пам'ять забезпечує цілісність і розвиток особистості людини, посідає важливе місце в системі навчальної діяльності. Ознайомившись із теоретичною літературою, діагностичними методиками, ми дослідили психічні особливості пам'яті учнів. Ми виявили, що у дітей молодшого шкільного віку розвиваються всі види пам'яті, зокрема дуже добре розвинена короткочасна зорова, образна, слухова пам'ять. Порівнюючи отримані високі результати дослідження успішності учнів по шкільних предметах можна зробити висновок, що існує пряма залежність між запам’ятовуванням і розумінням знань на практиці. Отже, високий розвиток пам'яті є оя успіхів у навчанні. Діагностика рівня розвитку пам'яті є необхідною умовою в процесі навчання, та й взагалі для нормального розвитку та становлення особистості. За її допомогою можна звичайно покращити якість засвоєння знань учнями, добитися систематичного удосконалення процесу засвоєння знань і одночасно розвитку пам'яті учнів То можна сказати, що загалом із завданням справилися усі. У завданні 1, де потрібно було запам’ятати образи предметів – майже в усіх результати найвищі. А у завданні 2 результати також позитивні, хоча невелика частина учнів справилася із завданням з деякими труднощами. Їм потрібно попрацювати над покращенням короткочасного запам’ятовування матеріалу на слух. Однак, як би наполегливо не здійснював учитель корекції індивідуальних недоліків, які мають місце в мнемічній діяльності окремих учнів, його зусилля неминуче виявляється малопродуктивним, якщо він залучить собі на допомогу свідомість самих дітей. Тільки після того, як вони почнуть усвідомлювати, що розумова діяльність кожного – це цілий світ, який належить так само пізнати, як світ навколишній, і пізнати не просто заради цікавості, а щоб оволодіти ним, зробити свій розум більш досконалішим і ефективнішим, – тільки за цієї умови вчитель зможе розраховувати на те, що його психодіагностична робота принесе щедрі і стійкі плоди.
З метою активізації і раціоналізації процесу навчання ми, посилаючись на наукові досягнення психології та педагогіки, запропонували правила раціоналізації пам'яті у навчальній діяльності, щоб полегшити школярам запам’ятовування та запобігти забуванню матеріалу. Удосконалення пам'яті вимагає постійних тренувань. Регулярна і напружена робота пам'яті стає звичкою, створює умови для формування продуктивної пам'яті. Тренуючи пам'ять, кожного разу потрібно виявляти наполегливість, волю та впевненість, постійно домагатись поліпшення результатів запам’ятовування. Тренування не повинно бути ізольованим актом, штучним повторенням одного і того самого. Не треба надмірно лякати себе невдачами, вдосконаленню пам'яті дуже шкодять перенапруження, негативні емоції, пасивність і лінощі. Завдання крок за кроком повинні збільшуватися, а їх виконання свідчитиме про зростання тренувального ефекту.