Дипломная работа: Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім'ї

Міністерство освіти і науки України

Полтавський державний педагогічний університет

імені В.Г. Короленка

Кафедра соціальної і корекційної педагогіки

Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім’ї

Магістерська робота

студентки VІ курсу

психолого-педагогічного

факультету групи СП-64

Панченко Наталії Василівни

Зав. кафедри соціальної

і корекційної педагогіки

д.п.н., доц. Шпак В.П

Науковий керівник:

канд. пед. наук,

доц. Березан В.І.

Полтава – 2009

Зміст

Вступ

1. Теоретичні основи вивчення проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства

1.1 Сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми

1.2 Нормативно-правова база захисту дітей від насильства

Висновки до першого розділу

2. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які постраждали від насильства

2.1 Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми

2.2 Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій

2.3 Розробка методики виявлення дітей-жертв насильства

Висновки до другого розділу

3. Апробація методики виявлення дітей, які постраждали від насильства

3.1 Критерії виявлення дітей-жертв насильства

3.2 Ефективність дослідно-експериментальної роботи в аспекті виявлення дітей-жертв насильства та їх соціально-правового захисту

3.3 Методичні рекомендації соціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства

Висновки до третього розділу

Загальні висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Жорстоке поводження з дітьми визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості. Проблема насильства над дітьми свідчить про необхідність ретельного вивчення й розробки профілактичних заходів спрямованих на її вирішення, оскільки діти є найнезахищенішою, найуразливішою й майже повністю залежною від дорослих частиною суспільства.

Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними в сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість, приниження одне одного, а також фізичне насильство, зокрема – побиття.

Жорстоке поводження з дітьми є найбільш прихованою формою насильства, оскільки в Україні немає даних достовірної статистики про реальні його прояви. За узагальненою інформацією за ІІ півріччя 2007 року в Україні офіційно зареєстровано близько 90 тис. звернень з питань жорстокого поводження з дітьми. За даними МВС України за жорстоке поводження з дітьми на обліку в органах внутрішніх справ знаходиться понад 80 тис. сімей. У 2008 році за невиконання батьківських обов’язків притягнено більш ніж 8 тис. батьків. Проте зростання кількості осіб, поставлених на профілактичний облік, свідчить про зростання поінформованості населення про можливості розв’язання проблеми, а також збільшення уваги до даного явища з боку правоохоронних органів. Проблема насильства над дітьми винесена з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.

Кримінальний кодекс (КК) містить вичерпний перелік складів злочинів, які зазіхають на життя, здоров’я й статеву недоторканність будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі, національності, соціальній приналежності тощо, переслідуючи різні форми фізичного й психологічного насильства. Право дітей в Україні на захист від всіх форм жорстокого поводження гарантується статтями 28, 25 Конституції України, згідно з яким – ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його достоїнство, обігу або покаранню. Головним документом сучасності, що регулює законодавство щодо жорстокого поводження з дітьми на міжнародному рівні, є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята в 1989 році й ратифікована більш ніж як 175 країнами світу. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в 1991 році й внесла відповідні зміни в національне законодавство згідно тим міжнародним стандартам, які зазначені в цьому документі.

Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Але проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів.

У контексті викладеної проблеми надзвичайно актуальною є соціально-правовий захист дитини від насильства і жорстокого поводження в сім’ї.

Загальні аспекти проблеми насильства над дітьми вивчають провідні науковці Т.Ф. Алєксєєнко, О.Б. Безпалько, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, Т.Я. Сафонова, Е.І. Цимбал та ін.

Питання насильства над дитиною у сім’ї висвітлюються у роботах таких науковців і практиків, як Н. Абдель-Хаді, Л.С. Алексєєва, К. Бабенко, А. Бондаровська, Я. Волавка, Н.І. Дмитренко, А.С. Когаловська, Н.Ю. Максимова, Р.П. Мансудов, М.М. Московка, Н. Щербак та ін.

Практичні і правові аспекти жорстокого поводження з дітьми визначають Н.Г. Агарова, Н.К. Асанова, Н.В. Гайдаренко, В.Є. Квашис, К.Б. Левченко, І. Лисенко, Г.М. Лактіонова, І.М. Трубавіна та ін.

Варто підкреслити, що аналіз науково-педагогічної і психологічної літератури, законодавчих актів, соціальних програм, статистичних даних показав, що різні аспекти проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства вже були предметом наукового дослідження. Але у зв’язку із прийняттям нових нормативно-правових документів та розширення кола соціальних інститутів, які займаються цією проблемою, вона потребує подальшого дослідження. Разом з тим, ця проблема має свої особливості, які необхідно вивчити і дослідити.

Враховуючи актуальність проблеми та зважаючи на недостатню дослідженість проблеми у сучасних умовах розвитку суспільства, обрано тему магістерської роботи: "Соціально-правовий захист дітей від насильства".

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність розробленої автором методики виявлення дітей-жертв насильства в сім’ї для їх подальшого соціально-правового захисту від жорстокого поводження з ними.

Завдання дослідження:

1.  Розкрити сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми.

2.  Окреслити загальну нормативно-правову базу захисту дитини від насильства.

3.  Охарактеризувати зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми.

4.  Проаналізувати напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.

5.  Розробити методику виявлення дітей-жертв насильства.

6.  Визначити критерії виявлення дітей-жертв насильства.

7.  За допомогою емпіричного дослідження виявити ефективність розробленої методики виявлення дітей-жертв насильства.

8.  Розробити методичні рекомендації соціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства.

Об’єктом дослідження є соціально-педагогічна робота у сфері соціально-правового захисту.

Предметом дослідження є методи і методики соціально-педагогічної роботи у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства в сім’ї.

Гіпотеза дослідження – ефективність соціально-правового захисту дітей-жертв насильства в сім’ї підвищиться за умови своєчасного виявлення дітей, які постраждали від насильства. Досягти цього можна за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження; підготовки соціальних педагогів до профілактичної і реабілітаційної роботи шляхом формування їх правової культури, проведення інформаційно-рольових тренінгів, роботи з батьками учнів.

Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використано загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних), методи емпіричного дослідження (соціометрія, анкетування, тестування, спостереження, бесіда, аналіз документів, соціальна паспортизація).

Організація дослідження. Дослідження умовно можна поділити на три взаємопов’язані етапи, що охоплюють період з 2007 по 2009 рік.

Перший етап – вивчення нормативно-правової бази та науково-методичної літератури з проблеми дослідження, аналіз дії законодавчих актів та міжнародних документів щодо захисту дітей від насильства, вивчення теоретичних аспектів даної проблеми, спостереження за педагогічними працівниками різного фаху щодо умінь виявлення дітей-жертв насильства та використання їх можливостей щодо захисту дітей від жорстокого поводження.

Другий етап – визначення проблеми і базових теоретичних положень магістерського дослідження, аналіз технологій соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямків роботи закладів, у яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.

Третій етап – формулювання загальних положень і висновків, розробка методики виявлення дітей-жертв насильства, підготовка методичних рекомендацій соціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства.

Експериментальна база. Дослідження проводилося на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області. В експерименті брало участь 5 учителів і 103 учня.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні нормативно-правової бази соціально-правового захисту дітей від насильства, в сім’ї розкритті змісту соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямів роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що підготовлено методичні рекомендації для студентів педагогічних навчальних закладів, соціальних педагогів, психологів, вчителів школи.

Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає у: теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; уточненні поняття "насильство", розробці методики виявлення дітей-жертв насильства в сім’ї.

Апробація результатів дослідження. Основні положення магістерської роботи обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Реабілітаційна педагогіка: актуальні питання теорії і практики" (м. Полтава, 2008), Міжнародній студентській науковій конференції "Наукові здобутки студентів і магістрантів – школі ХХІ століття" (м. Полтава, 2009), засіданнях проблемної групи, засіданнях кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Теоретичні підходи та практичні знахідки використовувалися у роботі психолога та вчителів Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області.

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки магістерської роботи знайшли своє відображення у 3 публікаціях, з них дві написані без співавторів, у тому числі: одна стаття у збірнику наукових праць студентів і магістрантів психолого-педагогічного факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка "Наукові здобутки студентів і магістрантів – школі ХХІ століття"; одні тези у збірнику матеріалів конференції "Реабілітаційна педагогіка: Актуальні питання теорії і практики"; одні методичні рекомендації для студентів педагогічних навчальних закладів, соціальних педагогів, психологів, вчителів школи. Загальний обсяг особистого внеску становить 1,5 авторських аркушів.

Структура дослідження. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків (обсяг основного тексту – 95 сторінок), списку використаних джерел (75 найменувань). Робота містить 23 ілюстрації на 16 сторінках, 1 таблицю на 1 сторінці, 6 додатків на 14 сторінках. Загальний обсяг роботи складає 116 сторінок.

1. Теоретичні основи вивчення проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства

Даний розділ містить загальні відомості стосовно сутності, причин та наслідків насильства над дітьми, а також обгрунтовані основні засади нормативно-правового захисту дітей від насильства.

1.1 Сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми

Сучасні погляди суспільства на виховання, нетерпимість до насильства над дітьми і занедбаності батьками сформувались відносно недавно. Насильство над дітьми існувало у всі часи і виникало значно частіше в попередніх поколіннях, ніж сьогодні. В художній літературі, мистецтві багатьох країн зафіксовано випадки жорстокого ставлення до дітей. Цій проблемі присвячено велику кількість наукових публікацій.

Акт про покарання впертої дитини від 1654 року свідчить про те, що діти, є "власністю" батьків. Батьки могли подати петицію в магістрат і навіть відправити свою дитину на смерть, якщо вона виявилась занадто впертою чи неслухняною. Хоча дане покарання жодного разу не виконувалось, сама можливість такої розправи, без сумніву, впливала на батьківські установки і методи виховання. На жаль, уявлення про дітей як про особисту власність, якою батьки можуть розпоряджатись, як їм заманеться, все ще зберігається в багатьох розвинених країнах [5, c. 21].

Соціальна і психологічна незрілість дітей ставить їх у повну залежність від дорослих. Ця залежність, а також нездатність захистити себе, робить їх особливо уразливими перед різними проявами насильства.

Не можна говорити про насильство над дитиною і відсутність батьківського піклування без врахування сімейного контексту. Сімейні взаємовідносини – найперші і найміцніші соціальні взаємовідносини, які значною мірою впливають на самооцінку дитини, її здатність до адаптації і відчуття благополуччя. Для більшості з нас сімейні впливи є позитивними і є основним джерелом виховання, в процесі якого формуються принципи соціальної взаємодії, що зберігаються потім упродовж усього життя. На інших, однак, сімейні події і переживання впливають негативно. Несприятлива атмосфера в сім’ї створює передумови для найжорстокіших форм насильства в сім’ї та суспільстві.

Для нормального розвитку дітям потрібна атмосфера піклування й уваги, в якій порівну задовольняються дві потреби: контролю і прив’язаності та детермінанти здорових стосунків між батьками і дитиною, а також детермінанти сімейних ролей, засновані на цих двох головних потребах [10, c. 25].

Не дивлячись на те, що ця тема вже досить активно розробляється протягом останніх десятиліть, чіткого визначення поняття насильства немає. На даний момент насильством вважають реальну дію чи загрозу умисної фізичної, сексуальної, психологічної чи економічної дії, примусу з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одна людина нав’язує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистість тільки формується [56, c. 128].

У нашому суспільстві ця проблема набуває все більшої ваги, але цього недостатньо для раціонального вирішення питання. За кордоном вже досить тривалий час практикують створення спеціальних центрів, у яких проходить реабілітація жертв насильства. З ними працюють спеціалісти, надають також необхідну матеріальну допомогу. Але контингент, який звертається до таких центрів, в основному – жінки, рідше діти. В США, наприклад, кожен підліток знає про своє право подати до суду, чи звернутися до соціальної служби, якщо вважає, що його права та гідність принижено. На жаль, в нашій країні дитину прагнуть насамперед повернути в сім’ю, часто не намагаючись як слід розібратись, через що, власне, вона вирішила її залишити. За статистикою, 48% дітей втікають через різні види насильства в сім’ї, спрямованих проти них.

В Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми – це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоров’я дитини, його виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади [14, c. 167].

Серед мас побутує думка, що жорстокість – це лише ті випадки, про які розповідають ЗМІ: побиття дитини до смерті, занехаяння дитини, яка помирає з голоду, не відповідає розвиткові за віком; діти, яких батьки виганяють на заробітки, які самі собі шукають гроші. Але такий погляд на проблему насильства над дітьми робить непомітними інші вчинки: виховання в жаху перед ременем, регламентацію життя дитини у відповідності до поглядів батьків; сімейну лайку за будь-яку провину дитини чи висловлювання своїх бажань; вибір друзів, виду занять, школи для дітей батьками. В українському суспільстві побутує стереотип: насильство, жорстоке поводження до дітей, недбале ставлення – це проблеми виключно кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних. Але проведене опитування громадської думки дає підстави для протилежних висновків – найбільш забезпечені громадяни дають найменш толерантні відповіді з цього питання.

Жорстокість може виявлятись і з боку осіб, які безпосередньо не є членами сім’ї, але пов’язані з ними певними стосунками. Це необхідно враховувати в соціально-педагогічній роботі з сім’ями.

Насильство над дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести до емоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини [26, c. 83].

Дитинство – це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права. Діти мають право на захист від жорстокого поводження, насильства різних видів і форм.

Жорстоке поводження, з точки зору порушення прав дитини, можна тлумачити як:

-           ігнорування потреб дітей, порушення їх прав;

-           відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);

-           ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);

-           відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності;

-           безвідповідальність до дітей;

-           бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній ситуації;

-           брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості дитини;

-           не вираховування вікових особливостей: дитина просто не може зробити те, що вимагають від неї батьки;

-           авторитарний стиль спілкування з дитиною;

-           нехтування дитиною;

-           обман дитини [46, c. 15].

В основі насильства над дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім’ї.

У правовій базі України визначення насильства, яке є складовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України №2789-ІІІ "Про попередження насильства в родині" від 15.11.2001 р. У статті 1 "Визначення термінів" визначено види насильств:

·     фізичне насильство – навмисне нанесення одним членом родини іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що можуть привести або привели до смерті постраждалого, порушення фізичного або психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та достоїнству. Всі дії, спрямовані на спричинення дитині фізичної шкоди, заборонені законом;

·     сексуальне насильство – протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття "сексуальне насильство" містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;

·     психологічне насильство – насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;

·     економічне насильство – навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я [18].

Особливим видом насильства є насильство в сім’ї, яке може поєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чи не найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людина переживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав би захищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий вид насильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитини та формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.

На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:

·          жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:

–     побиття;

–     штовхання;

–     спроби задушити;

–     викручування рук та ін.;

·          дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:

–     батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;

–     "погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини;

–     дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;

·          сексуальне насильство, інцест:

–     гвалтування;

–     нав’язування сексуальних стосунків;

–     сексуальні дотики/поцілунки;

–     інцест (кровозмішення);

–     показ порнографії;

–     залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;

·          використання привілеїв дорослих:

–     поводження з дітьми як з рабами чи слугами;

–     покарання, поводження, як з підлеглими;

–     поводження як зі своєю власністю;

–     відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;

·          залякування:

–     використовування свого росту, розмірів та сили;

–     навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;

–     крики, стресогенна поведінка;

–     жорстокість щодо інших істот;

·          погрози:

–     кинути дитину;

–     самогубства;

–     заподіяти фізичної шкоди;

–     заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо;

–     розлюбити дитину;

–     силами зла, що покарають дитину та ін.;

·          використання громадських установ:

–     загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;

·          ізоляція:

–     контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;

–     контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;

–     контролювання спілкування дитини з друзями;

–     закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі тощо;

–     обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;

·          емоційне насильство:

–     приниження;

–     використання скарг;

–     використання дітей в якості довірених осіб;

–     підвищення голосу без вартої на те причини;

–     непослідовність;

–     присоромлення дитини;

–     використання дітей у конфліктах між батьками;

–     "торгівельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;

·          економічне насильство:

–     незадоволення основних потреб дитини;

–     відмова чи зволікання у виплаті аліментів;

–     повна відмова дитині в грошах;

–     контролювання дитини за допомогою грошей;

–     відмова дитині у підтримці;

–     використовування дитини як засобу торгу при розлученні;

–     нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;

–     примушування дитини важко працювати [52, c. 78].

Стаючи в сім’ях жертвами насильства, діти нерідко покидають сім’ї, опиняються на вулиці, де можуть стати об’єктами купівлі-продажу. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми. Торгівля дітьми – це складна комплексна проблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши в ці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуального насильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочинну діяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці на виробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації, використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей може виявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сім’ї [64, c. 81].

Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189 держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальної експлуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальної експлуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічну реабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.

Результати досліджень, проведених здебільшого в розвинених країнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшують ризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сім’ї, в якій зростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів (особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід).

Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокого поводження з дітьми:

1)         фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);

2)         сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);

3)         психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);

4)         інші наслідки для здоров’я (синдром подразненого кишечника, хвороби печінки, ішемічна хвороба серця, безпліддя тощо) [11, c. 42].

Фізичні, поведінкові та емоційні наслідки насильства можуть бути різними, в залежності від рівня розвитку, на якому знаходилась дитина, коли відбулось насильство, його жорстокості, стосунків між кривдником і дитиною, терміну, протягом якого відбувалось насильство, та інших факторів в оточенні дитини.

Серед причин виникнення жорстокого поводження до дітей можна виділити наступні:

-           безробітність або низька матеріальна забезпеченість;

-           алкоголізм одного чи обох батьків;

-           самотність чи шлюб, який розпався;

-           занадто маленьке житло, що посилює напругу;

-           озлобленість батьків чи розчарованість у житті;

-           фізична чи психічна перевтома;

-           незрілість батьків;

-           егоїзм батьків, прагнення їх до розваг;

-           відсутність прив’язаності до дитини;

-           надмірна вимогливість;

-           народження другої дитини;

-           велика кількість дітей;

-           небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу);

-           передчасно народжена в шлюбі дитина, яка дає привід до сварок та розриву;

-           позашлюбна дитина як об’єкт виміщення зла на його матір (батька);

-           дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитися [40, c. 17].

Жорстоке поводження з дітьми в установах розглядається як порушення їх прав, у тому числі й права на освіту. Тому доцільною є як вчительська, батьківська, так і дитяча просвіта в цьому напрямі, а також вивчення основ нормативно-правового захисту дітей від насильства.

1.2 Нормативно-правова база захисту дитини від насильства

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист [ ]. Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей [14, c. 206]. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.

Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно [14, c. 58].

Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р [14, c. 69]. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.

Держави-сторони, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїї схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини [55, c. 91].

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.

Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з людиною став одним з основних принципів національного законодавства України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себе зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів (законодавчих, адміністративних і просвітницьких) щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах, недбалого піклування, чи депривації. Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм [68, c. 92].

На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється [38, c. 86].

Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи [14, c. 67].

Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.

Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоров’я та недоторканності неповнолітнього.

Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:

ü  Загальна декларація прав людини (10.12.1948);

ü  Декларація прав дитини (20.11.1959);

ü  Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);

ü  Конвенція про права дитини (20.11.1989);

ü  Закон України "Про охорону дитинства" (26.04.2001, остання редакція – 24.04.2008);

ü  Закон України "Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю" (26.06.2001, остання редакція – 31.01.2009);

ü  Кримінальний кодекс України (1.09.2001, остання редакція – 30.04.2009);

ü  Закон України "Про попередження насильства в сім’ї" (15.11.2001, остання редакція – 1.01.2009);

ü  Сімейний кодекс України (10.01.2002, остання редакція – 7.05.2009);

ü  Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису" (15.05.2003);

ü  Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 "Про затвердження заходів щодо виконання Закону України "Про попередження насильства в сім’ї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї";

ü  Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 "Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей";

ü  Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї" (25.09.2008) [14, c. 34].

На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.

Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).

Кодекс про шлюб та сім’ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов’язків [14, c. 56].

Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.

Основні підстави для позбавлення батьківських прав:

1.         Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.

2.         Ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.

3.         Жорстоке поводження з дитиною.

4.         Алкоголізм або наркоманія батьків.

5.         Експлуатація дитини, примушування її до жебракування та бродяжництва.

6.         Засудження батька чи матері за вчинення умисного злочину щодо дитини [65, c. 95].

15 листопада 2001 року в Україні прийнято Закон "Про попередження насильства в сім’ї".

Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачено відповідальність за адміністративні порушення, що загрожують громадському порядку й громадській безпеці та які можуть бути вчинені в побутовій сфері. До учасників таких правопорушень застосовуються: ст. 173 КУпАП, ст. 182 КУпАП, ст. 180 та 184 КупАП [14, c. 213].

7 червня 2003 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису" (ст. 173.2 КУпАП) [14, c. 213].

Слід згадати ще кілька документів, які тісно переплітаються з насильством в сім’ї. Мова йде про викрадення дітей, адже дуже часто, рятуючись від жорстокої поведінки батьків, саме діти стають "живим товаром" для не менш жорстоких дорослих. Тому прийняття Постанови Кабінету Міністрів України "Про виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей" (від 10 липня 2006 р. №952) дає можливість долучитися до міжнародно-правового механізму впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують за кордоном [21, c. 146].

Іншим важливим документом, який спрямований на подальший розвиток умов для захисту прав та інтересів дитини є Закон України "Про ратифікацію Європейської конвенції про здійснення прав дітей" (від 3 серпня 2006 р) [14, c. 38]. Ратифікація Конвенції є свідченням про готовність України дотримуватись міжнародно-правових стандартів у сфері захисту прав дітей, зокрема дітей, що постраждали від насилля.

В Україні діє національне законодавство, що регулює певні питання протидії насильству в сім’ї. Насамперед, це Конституція України, яка не тільки визначає основні права та свободи громадян, а й гарантує їхній захист [14, c. 37].

5 березня 1999 р. було прийнято Закон України "Про Декларацію про загальні засади державної політики України стосовно сім’ї та жінок", який спрямовано на зміцнення інституту сім’ї, формування партнерських відносин в родині, рівного розподілу обов’язків між подружжям [14, c. 46].

У Кримінальному кодексі України (№2341-ІІІ від 5.04.2001 р.) визначаються види злочинів, які пов’язані із жорстоким поводженням з дітьми, зокрема, умисне вбивство дітей; доведення дітей до самогубства; нанесення тілесних ушкоджень; побої та мордування; катування; незаконне позбавлення волі або викрадення дитини тощо.

У січні 2006 року Верховна Рада України внесла зміни до Кримінального Кодексу України, зокрема до ст. 149 "Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини" та ст. 303 "Сутенерство або втягнення особи в заняття проституцією", що дає підстави стверджувати про приведення необхідних норм українського законодавства у відповідність із Палермською Конвенцією [14, c. 94].

Міжнародне право щодо захисту прав людини тлумачить насильство у сім’ї як порушення прав людини й накладає на всі країни зобов’язання знайти ефективні правові засоби протидії насиллю. Тому питання протидії насильству в сім’ї є предметом численних міжнародних актів, ратифікованих багатьма країнами світу.

Часто злочини, пов’язані з домашнім насильством, трактуються правоохоронними органами як "хуліганство". В таких випадках мова йде тільки про порушення "громадського порядку" та вияв "неповаги до суспільства", що є підставою для застосування cт. 173 Кодексу України про адміністративні порушення (№8073-Х від 07.06.2003 р.). Важливо зазначити, що саме п. 2 цього документу дає роз’яснення про міру відповідальності за вчинення насильства особою або невиконання захисного припису (у вигляді штрафу чи проходження виправних робіт) [14, c. 118].

Дитина вправі особисто звернутися в органи опіки й піклування, служби у справах неповнолітніх, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інші уповноважені органи за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів.

Згідно Закону "Про попередження насильства в сім’ї" визначено перелік органів та установ, на які покладається здійснення заходів щодо попередження насильства в сім’ї. Такими установами визнані:

-           спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї;

-           служба дільничних інспекторів міліції;

-           кримінальна міліція у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

-           органи опіки і піклування;

-           кризові центри;

-           центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї;

-           органи виконавчої влади;

-           органи місцевого самоврядування [18].

У кожного з цих органів різні обов’язки, тому вони повинні співпрацювати разом, адже тоді складатиметься майже повна картина окремих випадків, відповідно, стане простіше й ефективніше допомагати постраждалим від насильства в родині.

Існують спеціальні заходи попередження насильства в сім’ї, регламентовані Законом України "Про попередження насильства в сім’ї":

1.   Офіційне попередження про недопустимість здійснення насильства в сім’ї (виноситься, при умові відсутності в діях ознак злочину, повідомляється під розписку).

2.   Взяття на профілактичний облік і зняття з профілактичного обліку (членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередження про недопустимість насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції або кримінальна міліція в справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік. Зняття з обліку відбувається в тому випадку, якщо протягом року особа ні разу не здійснить насильства в родині).

3.   Захисне попередження (воно не вимагає узгоджень з ознаками злочину. Забороняє особі, якій воно винесене: здійснювати конкретні акти насильства в сім’ї; отримувати інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї; розшукувати жертву насильства в сім’ї, якщо та за власним бажанням знаходиться в місці, невідомому особі, яка здійснила насильство; приходити до жертви насильства в сім’ї, якщо та тимчасово знаходиться не за місцем сумісного проживання членів родини; вести телефонні переговори з жертвою насильства в сім’ї).

4.   Стягнення коштів на утримання жертв насильства в сім’ї в спеціалізованих закладах (приймається у судовому порядку).

5.   Члени родини, які здійснили насильство по відношенню до своїх близьких, також несуть кримінальну, адміністративну або цивільно-правову відповідальність у відповідності з законом [18].

Згідно зі ст. 4 згаданого Закону України підставами для вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї, є:

1.   Заява про допомогу жертви насильства в сім’ї або члена сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї;

2.   Висловлене жертвою насильства в сім’ї або членом сім’ї, стосовно якого існує реальна загроза вчинення насильства в сім’ї, бажання вжиття заходів із попередження насильства в сім’ї у разі, якщо повідомлення або заява надійшли не від нього особисто;

3.   Отримання повідомлення про застосування насильства в сім’ї або реальної загрози його вчинення стосовно неповнолітнього чи недієздатного члена сім’ї [18].

Орган, до якого надійшла заява чи повідомлення про вчинення насильства в сім’ї або реальну загрозу його вчинення, розглядає заяву чи повідомлення, та в межах своїх повноважень вживає передбачені законом заходи з попередження насильства в сім’ї [18]. Згідно зі статтею 12 Закону України "Про попередження насильства в сім’ї" членів сім’ї, яким було винесене офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї, служба дільничних інспекторів міліції чи кримінальна міліція у справах неповнолітніх беруть на профілактичний облік. Зняття з профілактичного обліку членів сім’ї, які вчинили насильство в сім’ї, проводиться органами, які брали на облік особу, якщо протягом року після останнього факту вчинення насильства в сім’ї особа жодного разу не вчинила насильства в сім’ї. Відповідно до ст. 1 Закону здійснення соціального захисту і профілактики правопорушень серед неповнолітніх покладається на:

-    Міністерство України в справах сім’ї, молоді та спорту, Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

-    школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

-    центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх закладів охорони здоров’я;

-    притулки для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх;

-    суди;

-    кримінальну поліцію у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

-    приймальники-розподільники для неповнолітніх органів внутрішніх справ;

-    виховно-трудові колонії Державного департаменту України з питань виконання покарань [14, c. 183].

Збереження до останнього часу традиційної радянської системи захисту прав дитини обумовило накопичення багатьох соціальних проблем дитинства: швидкими темпами збільшувалось соціальне сирітство, безпритульність, за останні 10 років – на 60%: значно зменшилась ефективність інтернатного виховання і збільшилась кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що виховуються в інтернатних закладах; дитяча безпритульність набула критичних обсягів і характеристик.

Висновки до першого розділу

Насильство часто присутнє в нашому житті і ми відіграємо в ньому певну роль. Залежно від ситуації ми є свідками, жертвами або ж кривдниками. Трагічність ситуації в тому, що свідки чи жертви насильницької діяльності переносять модель кривдницької поведінки у власне життя та продовжують чинити насильство. Власне створюється коло насильства: жертви стають кривдниками.

Насильство – це умисна фізична, сексуальна, психологічна чи економічна дія чи її загроза, примус з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одна людина нав’язує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистість тільки формується.

Жорстоке поводження з дітьми в подальшому формує з них соціально-дезадаптованих людей, не здатних створювати повноцінну сім’ю, бути гарними батьками, а також є поштовхом до відтворення жорстокості по відношенню до власних дітей. Дитина потребує соціально-правового захисту.

Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

Дитинство – найважливіший, самобутній і неповторний період у становленні особистості. Саме в цей час дитина формується фізично, психічно й інтелектуально, набуває необхідних знань, умінь, навичок. І саме в цей період вона потребує найбільшої уваги і захисту. Тож державні органи повинні більше приділяти увагу до сімей, у яких є маленькі діти, проводити з батьками співбесіди.

Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатись і розв’язуватись в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.

Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.

2. Соцально-педагогічна робота з дітьми, які постраждали від насильства

У даному розділі нами окреслено особливості соціально-педагогічної роботи з дітьми-жертвами насильства, розкрито функції соціального педагога стосовно роботи з такими дітьми, а також проаналізовано специфіку профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства.

2.1 Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми

Соціальна робота з дітьми та молоддю – це діяльність уповноважених органів підприємств, організацій та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності, та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб (Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю").

Соціальна робота в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми має такі завдання:

-           інформувати про сутність і наслідки жорстокого поводження з дітьми, відповідальність за них;

-           показувати моделі сімейного та суспільного виховання, людських стосунків, які засновані на гуманних і демократичних засадах;

-           роз’яснювати права членів сім’ї, вчити їх реалізовувати та захищати і на цій основі будувати власні моделі сімейного життя і сімейного виховання;

-           змінювати ставлення суспільства до жорстокого поводження з дітьми, активізує громадську позицію людей;

-           сприяти самореалізації дітей і дорослих [55, c. 217].

Методологією соціально-педагогічної роботи в аспект протидії жорстокого поводження з дітьми є концепція "допомоги для самодопомоги", яка змінює свідомість і поведінки дорослих і дітей.

"Допомога для самодопомоги" розглядає людину як суб’єкта соціальної роботи і власного життя, передбачає комплекс послуг, які спрямовані на підтримку, допомогу і самодопомогу особистості. Особливістю цієї концепції в нашому випадку є стимулювання людини до навчання самостійному розв’язанню проблем через навчання:

1)   правам людини;

2)   життєвим умінням і навичкам, які реалізують ці права в реальному житті, дозволяють запобігти їх порушенню;

3)   толерантності, зміну ставлення до жорстокого поводження з дітьми на неприйняття та відмову від такого поводження [54, c. 10].

Таке навчання поєднується із соціальною підтримкою (психологічною, педагогічною, юридичною), яка дозволяє стабілізувати, не погіршити ситуацію, закріпити позитивні зміни в особистості. Разом з цим, необхідною є спрямованість соціальної роботи на самодопомогу: в нашому випадку це здійснення рефлексії свого поводження тими, хто жорстоко ставиться до дітей, у поєднанні із самоконтролем. Цьому теж треба навчати: як оцінити ситуацію з огляду на жорстокість, як загальмувати свої емоції та поведінку, нагадувати про батьківські та професійні обов’язки щодо дітей. При цьому опора в соціальній роботі здійснюється як на життєвий досвід дорослих і дітей, так і на зразки гуманної поведінки з дітьми.

У "допомозі для самодопомоги" акцент робиться на відповідальність кожної людини, яка здійснює жорстоке поводження з дітьми, на бажанні змінитися, на власному виборі життєвого шляху. Це реалізує добровільність прийняття послуг у соціальній роботі і це є можливістю попередити застосування правових норм і покарання [47, c. 168].

Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю, в якій є жорстоке поводження з дітьми, здійснюється за напрямами:

-           деінституалізація дітей у прийомних сім’ях;

-           нормалізація дітей з вадами у фізичному та розумовому розвитку в біологічних і прийомних сім’ях;

-           громадська опіка сімей;

-           формування усвідомленого батьківства;

-           "укріплення" неблагополучних сімей;

-           організація групи само- та взаємопідтримки та допомоги, діяльності фасилітаторів із сімейної просвіти;

-           формування гендерної рівності, захист жіночих та дитячих прав у сім’ї та суспільстві;

-           запобігання та боротьба з насильством в сім’ї;

-           попередження і боротьба з наркоманією, палінням, алкоголізмом, проституцією, які є факторами, що провокують жорстоке поводження з дітьми;

-           навчання членів сім’ї поведінці у кризових ситуаціях (підтримці тяжкохворих, догляду за ними, спілкуванні з ними та мікросередовищі);

-           підтримка членів сім’ї в екстремальних ситуаціях (смерть члена родини, початок дитиною самостійного життя, випадки насильства в сім’ї, вимушена зміна місця проживання, втрата роботи членами сім’ї);

-           народження дитини з особливими потребами;

-           адаптація сім’ї у новому мікро- та макросередовищі; забезпечення умов для поєднання праці з сімейними обов’язками і з життєвими інтересами людини;

-           охорона материнства та дитинства;

-            планування сім’ї, профілактика ранніх та небажаних вагітностей;

-           об’єднання поколінь (непрацюючих, але досвідчених пенсіонерів і молодих активних, але з недостатньою освітою і досвідом молодих осіб) [55, c. 114].

Таким чином, ця робота спрямована:

1)   на виконання та відновлення сім’єю своїх функцій;

2)   реалізацію нею своїх прав у суспільстві та прав членів сім’ї у родині і через це – відновлення родинних стосунків, покращання стосунків з мікро- та макросередовищем;

3)   компенсацію неповної структури сім’ї та реабілітацію сім’ї, спрямування її через співпрацю до самовизначення та самореалізації;

4)   реалізацію прав людей на сім’ю і проживання в найкращих умовах для виживання, захисту і розвитку, природному середовищі та основному осередку суспільства – у сім’ї.

У зв’язку з тим, що захист прав членів сім’ї у самій сім’ї з одного боку є необхідним, коли сім’я є неблагополучною; з іншого боку – можливий у більшості країн тільки за згодою членів сім’ї, а вхід у сім’ю обмежений законодавством і можливий лише у разі порушення членами сім’ї морально-правових норм, доцільним стало введення в Україні контрактної моделі соціально-педагогічної роботи з сім’єю, де є жорстоке поводження з дітьми. Ця модель розглядає соціальну роботу різних напрямів з сім’єю як останній шанс для сім’ї перед тим, як у розв’язанні її проблем будуть приймати участь органи державної влади і силові структури. Соціальний педагог і сім’я на початку їх стосунків визначають цілі спільної діяльності і на цій основі офіційно приймають робочу угоду про шляхи досягнення цих цілей, час, дії та інші складові, необхідні для досягнення цих цілей. Сім’я одержує завдання, виконання яких контролюється, попереджається про відповідальність за їх невиконання (передачу справи у інші структури) [36, c. 17].

У договорі записується, що соціальний працівник відвідує сім’ю, може опитувати сусідів про життя сім’ї, але лише з дозволу цієї родини, заходить у такий простір, куди його пускають, отже, він не порушує права на приватну власність і таємницю сімейного життя. Таку угоду в соціальній роботі з сім’ями, які перебувають під соціальним супроводом, заключають і центри соціальних служб для молоді в Україні.

Враховуючи сутність і причини жорстокого поводження з дітьми, ґрунтуючись на концепції "допомоги для самодопомоги" в соціальній і соціально-педагогічній роботі з означеної проблеми, треба здійснювати роботу з дітьми щодо забезпечення соціальних умов для реалізації їх права на висловлювання власних поглядів паралельно із роботою в мікро- та макросередовищі щодо реалізації ними цього права. Жорстоке поводження з дітьми, про яке вони можуть сказати – засторога для тих, хто його здійснює. До того ж, жорстоке поводження може бути меншим, коли дитина вміє сказати про свої права та інтереси, довести їх до інших осіб. Тому важливим є почути голос дитини, її думку і на цій основі будувати роботу по забезпеченню реалізації її прав, її захисту [44, c. 14].

Основи для вивчення реальних потреб дитини заклала Конвенція ООН про права дитини. Ця Конвенція є міжнародним документом, в якому містяться законодавчі основи послуг для дітей. Конвенція дає напрями надання послуг дітям. Ініціатива з розвитку прав дитини, передбачає санкції держав за порушення прав дитини. Тобто Конвенція розкриває підхід до прав дитини як до цінностей суспільства.

Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі, на наш погляд:

·   соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій, а також уявлень і переваг, які удосконалюють його психологічні можливості і надання відповідної підтримки і допомоги (методи психодіагностики і психокорекції, психологічне консультування тощо);

·   соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень (методи освіти і просвіти, педагогічної корекції і педагогічного консультування);

·   соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги (лікування, соціально-медична реабілітація і адаптація, організація необхідного і комфортного середовища існування тощо);

·   соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону і права (юридичний і правовий захист інтересів дитини, правова просвіта, правовий контроль, правові санкції);

·   соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини, матеріальна підтримка і допомога, працевлаштування тощо);

·   соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини (сімейне консультування, корекція системи відношень в дитячому колективі, організація дитячих колективів, які орієнтовані на позитивну діяльність) [24, c. 28].

Соціальна профілактика, згідно Закону України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" – це робота, спрямована на попередження аморальної, протиправної, іншої асоціальної поведінки дітей і молоді та запобігання такому впливу.

Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:

-    первинна (як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для нормальних, благополучних сімей);

-    вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами. Це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);

-    третинна (з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження – як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сім’ї, залишення батьківських прав тощо) [54].

Соціально-профілактична робота з батьками щодо жорстокого поводження з дітьми складається з :

1)   батьківської просвіти: права та потреби дітей, права та обов’язки батьків щодо дітей, особливості розвитку дітей, родинного виховання, жорстоке поводження з дітьми і насильство в сім’ї: його сутність, наслідки, відповідальність;

2)   формування толерантності, життєвих сімейних умінь і навичок (комунікативних, прийняття рішень, прогнозування, управління собою).

Формами соціально-профілактичної роботи є :

·     лекторії;

·     батьківські університети;

·     батьківські збори;

·     тренінги;

·     соціальне інспектування сім’ї;

·     школи батьківських почуттів;

·     школи молодих батьків [18].

Одночасно необхідна соціально-профілактична робота з дітьми, змістом якої є:

-           знання дитини про власні права у сім’ї:

-           вміння захиститись від насильства;

-           знання дитини про дії у кризовій ситуації;

-           інформованість, до кого і як звертатись у подібних випадках.

Формами соціально-профілактичної роботи з дітьми є:

-           ігри;

-           аматорські театри;

-           міні-лекції;

-           перегляд відеофільмів;

-           бесіди;

-           розповіді;

-           вікторини і конкурси (про права дітей) [43, c. 248].

Зміст соціально-профілактичної роботи з педагогами загальних навчальних закладів в аспекті протидії жорстокому поводженню з дітьми передбачає:

-      учительську просвіту (курси підвищення кваліфікації, семінари, вчительські конференції, методичні та педагогічні ради); про права та потреби дітей, відповідальність вчителів за дітей; взаємодію вчителя з сім’єю учня, права, обов’язки і відповідальність батьків за дітей, сутність жорстокого поводження з дітьми, насильства щодо дітей в сім’ї та школі, відповідальність за них, професійна педагогічна етика, суб’єкт-суб’єктне спілкування, взаємодія суб’єктів захисту прав дітей;

-      формування у вчителів умінь і навичок розпізнавати і виявляти жорстоке ставлення до дітей і насильство, толерантного ставлення до дітей з різних сімей, комунікативних умінь суб’єкт-суб’єктного спілкування, майстерності управління собою і ситуацією, розв’язання конфліктів раціональним способом (тренінги, семінари, рольові та ділові ігри);

-      усунення феномену професійного вигорання (навчання та організація правильного режиму роботи, сприяння професійного зростання, психотерапевтичні сеанси, консультації психолога, покращення психологічного клімату в колективі, створення кімнати емоційного розвантаження) [37, c. 203].

Батьківська просвіта і просвіта вчителів повинна спиратись на їх пам’ять дитинства. Саме це сприятиме кращому розумінню дітей і перегляду поводження з ними.

Соціально-профілактична робота з дітьми щодо протидії жорстокого поводження з дітьми в дитячих установах передбачає:

-           роз’яснення прав дітей і дорослих педагогів, медиків тощо;

-           роз’яснення сутності жорстокого поводження і насильства та навчання звертанню щодо їх проявів в установи, організації, за телефонами довіри.

Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми в дитячих колективах становить:

-           формування толерантності в сім’ї, мікросередовищі, школі;

-           просвіта про права дітей, суб’єктів їх захисту:

-           формування вміння протистояти насильству і жорстокому поводженню.

-           формування життєвих умінь і навичок щодо ситуації жорстокого поводження і насильства;

-           організація предметного дозвілля і відпочинку дітей на засадах гуманізму.

-           створення умов для самовиявлення лідерів, позитивних якостей особистості;

-           показ прикладів кращих стосунків (відеолекторії, радіо, книги, ЗМІ, життєві історії тощо) і перенесення їх на конкретні ситуації в житті дитячого колективу [20, c. 43].

Технологія – це сукупність прийомів і способів одержання, обробки чи переробки матеріалів; опис виробничих процесів, інструкцій з виконання, а також технологічні правила та вимоги, карти, графіки тощо. Соціальною називають технологію, в якій вихідним і кінцевим результатом є людина, а основним параметром виміру виступають її якості та властивості [62, c. 48].

Соціально-педагогічна технологія – це способи взаємодії соціального педагога/соціального працівника із клієнтом, що забезпечують його соціалізацію (самовизначення і саморозвиток).

Технологіями роботи в цих напрямах є: особистісно-орієнтована, технологія "Рівний-рівному", рекламно-інформаційні технології.

ü  Особистісно-орієнтована, за Є. Степановим, – це методологічна орієнтація в педагогічній діяльності, яка дозволяє за допомогою опори на систему взаємопов’язаних понять, ідей і способів дій забезпечити і підтримати процеси самопізнання, само будівництва і самореалізації особистості дитини, розвиток її неповторної індивідуальності. В цій технології дитина – суб’єкт взаємодії, а суб’єкт це індивід чи група, які характеризуються усвідомленою і творчою активністю і свободою у пізнанні і перетворенні себе і навколишньої дійсності, як визначає Є. Степанов. Отже, треба створювати умови для перетворення потенційної активності в реалізовану, організовувати рефлексію себе, оточуючих, ситуації. Він виділяє й наступні принципи особистісно-орієнтованого підходу: самоактуалізації, індивідуальності, суб’єктності, вибору, творчості та успіху, довіри та підтримки [50, c. 13].

В особистісно-орієнтованій технології використовуються методи і прийоми, які відповідають таким вимогам: діалогічність, діяльнісно-творчий характер, спрямованість на підтримку індивідуального розвитку дитини, надання дитині необхідного простору, свободи для прийняття самостійних рішень, творчості, вибору змісту і способів учіння та поведінки [58, c. 319].

З дорослими ця технологія реалізуються через:

-           визначення мети просвіти у формі рольової перспективи і завдань, спонукання до самоаналізу, самооцінки, самопізнання;

-           роботу творчих груп, наявність варіативних навчальних планів, програм, лекційних занять і змодельованих проблемних ситуацій;

-           опис ситуацій і типів професійно-педагогічних дій і прийомів спілкування;

-           включення власного досвіду тих, хто навчається поведінці, у зміст навчання;

-           індивідуальні темп і стиль просвіти;

-           врахування стану емоційно-позитивної напруги людей; авансування успіху, активізація особистісної та інтелектуальної взаємодії; задоволення пізнавальних потреб у самореалізації;

-           застосування знань на практиці;

-           комфортне освітнє середовище;

-           діалог, дискусії, обмін думками, враженнями;

-           рефлексія;

-           демократичні форми організації педагогічної взаємодії;

-           поєднання індивідуальної роботи і роботи в мікрогрупах;

-           наявність альтернативи вибору рішення запропонованої задачі, точки зору, варіанту [59].

ü  Технологія "рівний-рівному" передбачає роботу волонтерів, членів НУО серед однолітків (як серед дітей, так і серед батьків).

"Рівний-рівному" дозволяє кожному побути лідером у педагогічно доцільному напрямі тим самим самореалізуватись. З іншого боку, лідерство – це і відповідальність.

Предметом роботи з однолітками в аспекті запобігання жорстокого поводження з дітьми можуть бути:

-           права дітей, їх захист;

-           установи і особи, які захищають дітей, надають їм підтримку і допомогу;

-           навички спілкування з дорослими, дітьми;

-           навички відмови у тому, що є маніпуляцією;

-           навчання самозахисту в дитячому середовищі, сім’ї, на стадії підліткових побачень, у дитячому закладі.

-           права та обов’язки батьків, педагогів, їх відповідальність;

-           побудова міжособистісних стосунків;

-           формування толерантності [8].

Ця технологія ґрунтується на провідній діяльності підлітків – спілкуванні і бажанні зайняти гідне місце у колективі, мати роль лідера, бути авторитетним (за теорією Берна – дорослим і рівним); самореалізованим і корисним.

Можливість цієї технології в профілактиці насильства в сім’ї:

1)   вона дозволить підліткам займатися тендерною та економічною просвітою однолітків на базі розв’язання їх сім’єю та ними самими сімейних конфліктів і проблем цивілізованими і законними способами;

2)   вона спонукає до самостійного розв’язання різноманітних проблем сім’ї, що буде зразком і для інших;

3)   батьки можуть бути консультантами своїх та чужих дітей, їх батьків, що укріпить батьківський авторитет у сім’ї і надасть нового змісту батьківсько-дитячим стосункам; буде предметом сімейного спілкування;

4)   вона сприяє формуванню відповідальності, дисциплінованості, комунікативних, організаторських, проектувальних, гностичних, конструктивних умінь, які є складовою життєвих умінь і навичок; дозволяє вдосконалити набуті знання про тендерну рівність [16, c. 146].

Виходячи з того, що технологія "рівний – рівному" передбачає спеціальну підготовку лідерів із числа тих, хто найкраще опанував навчання, якісно і творчо виявив себе під час взаємодії з соціальним педагогом і досяг успіху у розв’язанні власних проблем, то необхідно спочатку виявити цих лідерів, залучити їх до здійснення "допомоги для самодопомоги" іншим, навчити їх цьому і консультувати під час роботи, координувати їх дії між собою.

Технологія розв’язує такі завдання:

·          соціальної профілактики насильства серед молоді;

·          супроводу неблагополучних сімей з насильством [42, c. 45].

У першому випадку лідери самі можуть обирати тих, з ким працювати; у другому є конкретний клієнт (сім’я). Але в обох випадках лідери розв’язують такі завдання:

-           визначають причину проблем сім’ї, враховуючи етику роботи з сім’єю, права членів сім’ї у родині, етап розвитку сім’ї, її структуру і ресурси;

-           допомагають у розробці індивідуального плану супроводу;

-           спілкуються у демократичному стилі, забезпечуючи позитивне ставлення до співпраці сім’ї із соціальним працівником.

ü  Соціальна реклама і соціальні інформаційні кампанії належать до первинних засобів профілактики, адже метою соціальної реклами є зміна ставлення суспільства або окремих його представників до проблеми чи групи людей, а в перспективі – створення нових соціальних цінностей. Соціальна реклама може бути розрахована на широку аудиторію, проте цільові групи можуть розрізнятись за віковим принципом, статтю, соціальними ролями, професією, місцем проживання, за ознаками здоров’я. залежно від цільової групи обираються засоби, методи та форми донесення інформації, повідомлення [57].

Функції соціальної реклами:

-           інформаційна;

-           формування нових поведінкових моделей;

-           створення позитивного іміджу громадських організацій та соціальних служб, або, навпаки, подолання негативного образу;

-           консолідація зусиль соціальних установ і спонсорів при розв’язанні соціальних проблем;

-           формування каналів "зворотного зв’язку" між соціальними організаціями та клієнтами для контролю системи та внесення необхідних коректив.

Засоби та інструменти, за допомогою яких реклама впливає на суспільство: різноманітна поліграфічна продукція,зовнішня реклама, преса, реклама на радіо та телебаченні, реклама в Інтернеті, реклама в мережі мобільного зв’язку, проведення будь-яких акцій та заходів, нетрадиційні види реклами(повітряні кульки, білети та рахунки, сувеніри тощо) [62, c. 143].

2.2 Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій

Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Подібні дії з боку насильника приводять до негативного фізичного, психічного та соціального стану здоров’я постраждалої особи чи кількох осіб, членів цієї родини. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки, діти та люди похилого віку, хоча про останню категорію йдеться дуже мало.

Протягом тривалого часу в Україні на рівні суспільства проблеми насильства в сім’ї активно не обговорювалися. Правозахисні громадські організації, зокрема жіночі, стали не тільки ініціаторами захисту жертв насилля, а й спонукали державні органи влади до формування необхідної законодавчої бази щодо розширення державної систему захисту потерпілих від насильства.

Практично в усіх регіонах України почали функціонувати спеціалізовані установи для жертв насильства в сім’ї, зокрема кризові центри, центри соціально-психологічної допомоги, спрямовані на надання комплексної психологічної, юридичної, інформаційно-консультативної, соціально-медичної та іншої допомоги, а також, у разі потреби, надають тимчасовий притулок (до 3 місяців), зокрема, жінкам і дітям, які потерпіли від насильства в сім’ї або опинилися в кризовій ситуації. Разом із тим, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм правового та соціального захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї [53, с. 86].

З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків [12, с. 12].

Міністерство охорони здоров’я України зробило крок назустріч потребі суспільства у попередженні домашнього насильства та ліквідації його наслідків і розпочало роботу зі створення 16 центрів медико-соціальної реабілітації.

На місцевому рівні функції та завдання Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту щодо попередження насильства в сім’ї, надання допомоги потерпілим та координації діяльності відповідних закладів виконують управління та відділи у справах сім’ї, молоді та спорту у співпраці з центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, службами у справах дітей, органами внутрішніх справ, іншими органами й установами.

Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді направляють дітей, що зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких є реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації), проводять профілактичну та роз’яснювальну роботу серед громадськості [69, с. 29].

Центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у разі необхідності надають первинну (під час звернення) соціально-психологічну допомогу особам, які постраждали від жорстокого поводження; надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві таких осіб. Власне, вони й здійснюють приймання заяв та повідомлень про випадки жорстокого поводження щодо дитини, терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, надають правові, психологічні, соціально-медичні та соціально-психологічні послуги з метою збереження соціального статусу та повноцінної життєдіяльності, адаптування у суспільстві дітей, які постраждали від жорстокого поводження.

Діти, які постраждали від жорстокого поводження, а також діти із сімей, перебування в яких загрожує їх здоров’ю чи життю, мають можливість цілодобово звернутися до притулку для неповнолітніх або центру соціально-психологічної реабілітації неповнолітніх [48].

Підставою для прийняття дитини є звернення дитини (усне або письмове) до адміністрації закладу за допомогою, яке обов’язково реєструється та невідкладно розглядається керівництвом закладу.

Управління (відділи) у справах сім’ї та молоді здійснюють приймання та розгляд звернень і повідомлень про випадки жорстокого поводження з дітьми. Терміново (протягом однієї доби) передають повідомлення у письмовій формі до служби у справах неповнолітніх, органів внутрішніх справ про випадок жорстокого поводження з дитиною чи реальну загрозу його вчинення, направляють дітей, які зазнали жорстокого поводження, та членів сім’ї, стосовно яких існує реальна загроза його вчинення, до спеціалізованих установ для надання допомоги (кризові центри соціально-психологічної допомоги, притулки, центри медико-соціальної реабілітації, прийомні сім’ї), проводять профілактичну, роз’яснювальну роботу серед громадськості щодо попередження жорстокого поводження з дітьми [51, с. 143].

Однак центри соціальної-психологічної допомоги не надають спеціалізованої медичної допомоги, що належить до компетенції закладів медичного спрямування. Більшість осіб – жертв насильства мають ознаки порушення психічного здоров’я (гостра реакція на стрес, посттравматичний стресовий розлад, розлади адаптації, тривожно-фобічні та депресивні розлади тощо) внаслідок тяжкої психічної травми [71, с. 84]. Тому надавати спеціалізовану медичну та психологічну допомогу жертвам насильства в сім’ї повинні лікарі-психіатри та медичні психологи. Апеляція до досвіду інших країн, де подібними розладами опікуються винятково психологи, у даному випадку недоречна, адже наявні істотні розбіжності у навчальній підготовці психологів: вітчизняні психологи готуються у вищих навчальних закладах гуманітарного спрямування (не медичних) і не мають права проводити заходи медичної практики.

Всесвітня кампанія проти домашнього насильства "STOP насильству щодо жінок" була розпочата Міжнародною правозахисною організацією "Міжнародна Амністія" ще в 2004 році Українська асоціація "Міжнародна Амністія" (УАМА) активно включилася до цієї роботи. 21 листопада 2006 року напередодні акції "16 днів проти насильства" ними була представлена доповідь про ситуацію з домашнім насильством в Україні "Насильство в сім’ї: звинувачуючи жертву" та проведена прес-конференція. На регіональному рівні активно працює низка громадських організацій, серед яких можна назвати Західноукраїнський інформаційний жіночий центр (Львів), "Надія" (Харків), "Родинний дім" (Полтава) та інші [32, с. 10].

Міжнародний жіночий правозахисний центр "Ла Страда – Україна" з 2004 року розвиває роботу в напрямку запобігання насильству в сім’ї. Одним з основних з напрямків діяльності стало функціонування Національної "гарячої лінії" з питань запобігання насильству та захисту прав дітей.

В Україні також діють програми протидії насильству, які фінансуються Трастовим Фондом ЮНІФЕМ. Їх виконують громадські організації "Школа рівних можливостей" та Міжнародний гуманітарний центр "Розрада", які переважно займаються превентивним напрямком роботи, надають інформаційні, консультаційні та психологічні послуги [39, с. 18].

Загалом можна зазначити, що така кількість центрів не в змозі забезпечити послугами потерпілих. Заклади створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону. Центри можуть створюватися й іншими організаціями та фізичними особами, що зазначено у Законі України "Про попередження насильства в сім’ї". Як приклад недостатньої кількості таких центрів, можемо навести м. Київ, де подібний заклад лише один. Хоча у невеличкому, порівняно з українською столицею, Кракові їх близько 40. І це не означає, що в Кракові гострота проблеми домашнього насильства у 40 разів вища. Просто доступність такої державної послуги, як надання притулку жертвам домашнього насильства, в Києві нижча у 40 разів. До того ж і відшукати його непросто, хоча подібні заклади мають бути в межах безперешкодного права користування.

2.3 Розробка методики виявлення дітей-жертв насильства

Протягом різних вікових періодів дитина по-різному переживає насильство, яке вчиняється по відношенню до неї. Умовно всі прояви можна розділити на три групи: діти дошкільного віку, тобто від немовлят до шести років; молодші школярі та підлітки (в цьому віці починається формування моделі сімейних стосунків, яка, як правило, формується в родині).

Явище насильства потребує ретельного розгляду, важливо вчасно виявити випадок жорстокого ставлення до дитини. Саме з цією метою нами запропоновано методику вияву дітей, які постраждали від насильства з урахуванням вікових особливостей.

Для всіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які свідчать про насильство, яке над ними чинять: затримка фізичного чи психічного розвитку, затримка мовного моторного розвитку, низька успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, аутоагресія тощо [73, с. 15].

У маленької дитини, яка стала жертвою насильства, спостерігаються специфічні поведінкові реакції, вона може здригатись від звуків, неадекватно реагувати на питання, вона стає знервованою,

Науковці Т. Сафонова, Є. Цимбал, Л. Олефіренко, І. Дем’яненко виділяють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які дозволяють запідозрити насильство щодо них:

–     пасивна реакція на біль;

–     відсутність опору, примиреність з існуючим станом речей;

–     нічні кошмари, страхи [53, с. 70].

Також можна визначити наступні фізичні та соматичні ознаки того, що з дитиною жорстоко поводяться:

–     енурез;

–     енкопрез;

–     гіперактивність;

–     синці (на плечах та грудній клітині, сідницях, нижній частині спини, поверхні стегон, щоках, нижній шелепі, внутрішній поверхні вуха) характерної форми (пряжка ременя, пальці, шнур тощо);

–     множинність та різний "вік" синців (від темних до жовтих);

–     укуси, опіки (особливо на кінцівках, круглі чіткі опіки від сигарет);

–     переломи;

–     "синдром тряски" (крововиливи на кон’юнктиві ока, сліди пальців на грудях);

–     пошкодження генітальної, анальної ділянок у вигляді синців, припухлостей, розривів, пігментації, кровотеч;

–     захворювання, що передаються статевим шляхом, інфекції сечовивідних шляхів;

–     нервово-психічні розлади;

–     психосоматичні захворювання (непояснювані болі внизу живота, дерматити тощо) [52, с. 75].

Якщо при спостереженні виявлено наявність цих ознак, імовірно, дитина зазнає в родині насильство. Деякі дослідники, наприклад І. Трубавіна, виначають також недостатнє піклування про дитину як елемент жорстокого поводження [69]. Особливо це актуально в ранньому віці, коли дитина не отримує не лише батьківської турботи, але й елементарних речей першої необхідності: одягу, їжі тощо.

Для дітей від трьох до шести років доречно провести методику виявлення страхів у дітей за допомогою малюнків з метою зрозуміти інтереси, захоплення дітей, особливості їх темпераменту, переживань і внутрішнього світу дитини. Загальновідомо, що з допомогою проективних методик більш імовірно отримати правдиві відповіді про переживання дитини, оскільки дитина-жертва насильства може бути заляканою кривдником, або ж, не знаючи іншого до себе ставлення, вважати насильство нормою.

Дітям пропонується малювати на теми: "У дитячому саду", "На вулиці, у дворі", "Сім’я", "Що мені сниться страшне або чого я боюся вдень", "Що було зі мною найгірше або саме хороше", "Ким я хочу стати".

Спочатку дітям пропонується малювати кольоровими олівцями. З метою активізації інтересу до малювання будинку, дітей варто попросити принести свої малюнки, щоб деякі з них показати в класі. На перших двох підготовчих заняттях було запропоновано дітям теми вибрати самим. Діти малювали: ведмедя, машини, дерева, ліс, людей і т.д [66, с. 80].

Після підготовчих занять можна приступати до тематичного малювання. Такі заняття слід проводити двічі в тиждень і зачіпати одну або дві теми.

Малювання страхів дітьми не приводить до його посилення, а навпаки, знижує напругу від тривожного очікування його реакції. У малюнках страх вже багато в чому реалізований, як щось вже відбулося, фактично трапилося; залишається менше недоведеного, неясного, невизначеного. Важливо, по-перше, те, що завдання задає вихователь, дитина якому довіряє. По-друге, саме малювання має відбуватися в життєрадісній атмосфері спілкування з однолітками, забезпечуючи підтримку з їх боку, не кажучи вже про схвалення самого вихователя [17, с. 140].

Наступний етап малювання – спрямоване подолання всіх страхів, до яких схильна дитина. Проводиться індивідуальна бесіда, в якій з’ясовується, чи боїться дитина самоти, нападів (бандитів), захворіти, померти, батьків, деяких людей, покарання, казкових персонажів, темноти, тварин, транспорту, стихії, висоти, глибини, води, вогню, лікарів, крові. Склавши список страхів кожної дитини, вчитель дає завдання намалювати їх.

У жодному випадку не можна квапити дитину з виконанням завдання, оскільки думки про те, як зобразити страх, мають на увазі зустріч з ним, контакт, зіткнення, що само по собі зменшує гостроту його сприйняття.

Існують дослідження, які доводять, що в більшості малюнків сім’ї простежується певний зв’язок між тим, як намальовано членів родини, і реальними взаємостосунками між зображеними особами. Також під час пояснення малюнка дитиною варто звернути увагу, що намальовані тварини, які страшать дитину, часто нею асоціюються з певною людиною.

Перехід від дошкільного дитинства до шкільного життя – один з переломних моментів в психічному розвитку людини. Провідна діяльність дошкільника – гра. Вона є добровільним заняттям дитини: хоче – грає, не хоче – не грає. Переступивши поріг школи, дитина повинна перейти до діяльності учіння. Саме ця діяльність повинна бути тепер ведучою для дитини. Але ця діяльність пред’являє принципово нові вимоги до нього в порівнянні з ігровою [27, с. 82].

Включення в учбову діяльність пов’язане з новим типом відносин дитини як в сім’ї, так і в школі. Удома, з одного боку, до його життя, його заняття шанобливіше відношення, ніж до дошкільних ігор. Одночасно до нього пред’являються суворіші вимоги. У школі головна особа – це вчитель. Від нього виходять всі основні вимоги. Не всі діти легко проходять період адаптації до шкільного життя. Деякі першокласники відчувають себе скуто; інші – навпаки, бувають перезбуджують, важко керовані.

Л.Л. Сідєльнік пропонує такі ознаки виявлення дітей-жертв насильства саме в цьому віці:

–     прагнення приховати причину ушкоджень і травм;

–     самотність, замкнутість, відсутність друзів чи погіршення взаємин з однолітками;

–     острах йти додому після школи;

–     низька успішність;

–     невластива віку сексуально забарвлена поведінка;

–     неврівноваженість, агресивність, схильність до руйнівних дій та псування речей;

–     погана увага, уповільнене мовлення, нездатність вчитися;

–     уникання однолітків, бажання гратися лише з маленькими дітьми;

–     страх фізичного контакту;

–     страх повертатися додому;

–     відсутність дитини в школі або поява травм чи ушкоджень після отримання дитиною низької оцінки (або після батьківських зборів);

–     регресивні прояви (дії та вчинки, характерні для більш молодшого віку) [65, с. 105].

При наявності комплексу вищезазначених ознак, на нашу думку доцільно провести анкетування з питань моралі та сімейних стосунків (див. додаток А3) та модифіковану методику Рене Жиля (див. додаток А2). Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет дитини, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків. Методика є візуально-вербальною, складається з восьми малюнків із зображенням дітей чи дітей та дорослих, а також дев’яти текстових завдань. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Перед початком роботи дитині повідомляють, що від нього очікують відповідей на питання за малюнками. Дитина повинна обрати собі місце серед зображенихлюдей чи ідентифікувати себе з персонажем, який займає те чи інше місце в групі. Вона може обрати його ближче чи подалі від певної особи. В текстових завданнях дитині пропонується обрати типічну форму поведінки, причому деякі завдання будуються подібно соціометрії. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про відношення дитини до різних оточуючих його людей (у даному випадку сімейного оточення) та явищам.

Окрім якісної оцінки результатів, дитяча проективна методика міжособистісних стосунків, яку ми пропонуємо дозволяє представити результати дослідження за рядом змінних і кількісно. Матеріал дослідження, який характеризує систему особистісних ставлень дитини, можна умовно розділити на дві великі групи змінних:

1)   змінна, яка характеризує конкретно-особистісні відношення дитини: ставлення до сімейного оточення, ставлення до друга чи подруги, то авторитетного дорослого тощо.

2)   змінні, які характеризують саму дитину і проявляються в різних характеристиках: комунікативність, замкнутість, прагнення до домінування, соціальна адекватність поведінки.

Ставлення до певної особи виражається кількістю виборів даної особи, виходячи з максимальної кількості завдань, спрямованих на виявлення відповідного ставлення.

Методику Рене Жиля не можна віднести до числа тільки проективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну між анкетою та проективним тестом. Вона може бути використана як інструмент глибинного вивчення особистості, а також в дослідженнях, які вимагають вимірів та статистичних досліджень [27, с. 105].

В підлітковому віці іде інтенсивне моральне формування особистості, її свідомості, оволодіння моральними і етичними нормами поведінки. Якщо в дитячому віці дитина зорієнтована на світ речей, над сенсом яких вона навіть не задумується, то в підлітковому віці перед ним відкривається світ ідей. У підлітка виникає інтерес до себе, до якостей власної особистості, потреба в самооцінці, в порівнянні себе з іншими. Поведінка підлітка стає соціально значимою. Спостерігається тенденція до вибору поведінки, яка проникнута мріями, пошуками пригод, романтикою. Завищений моральний ідеал характеризується спрямованістю в майбутнє, нерідко без врахування зв’язку з минулим і теперішнім. Зазвичай ідеал іде врозріз з реальністю. Слід враховувати, що підліток – це незріла, ще багато в чому дисгармонійна особистість [29].

Підлітковий вік – це період розвитку дітей від 11-12 до 15-16 років. Він також називається перехідним віком. Перехід до підліткового віку характеризується глибокими змінами умов, що впливають на особистісний розвиток дитини. Вони стосуються фізіології організму, відносин, що складаються у підлітків з дорослими людьми, однолітками, рівня розвитку пізнавальних процесів, інтелекту та здібностей. Відношення в групах однолітків будується на серйозніших, ніж розважальні сумісні ігри, справах, що охоплюють діапазон видів діяльності, від сумісної праці над чим-небудь до особистого спілкування на життєво важливі теми. У всі ці нові відносини з людьми підліток вступає вже будучи інтелектуально розвиненою людиною і маючи в своєму розпорядженні здібності, які дозволяють йому зайняти певне місце в системі взаємин з однолітками [28, с. 110].

За Л.Л. Сідєльнік можна виокремити наступні ознаки жорстокого поводження з підлітком:

–     депресія, низька самооцінка;

–     втечі з дому;

–     асоціальна поведінка;

–     вживання алкоголю чи психотропних речовин;

–     загроза суїциду;

–     сексуалізована поведінка;

–     демонстрація повної відсутності страху;

–     намагання справити враження людини, що живе у злиднях;

–     тривожність;

–     демонстрація страху перед появою батьків;

–     нав’язливі страхи (фобії);

–     насильство стосовно тварин, слабших істот;

–     почуття провини за отримання фізичних ушкоджень;

–     проміскуітет (безладні статеві стосунки);

–     намагання приховати причину травм та ушкоджень;

–     бродяжництво;

–     сприйняття себе як безпомічного, бридкого [65, с. 107].

Помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми (див. додаток А1). Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.

Для складення цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування.

На цьому етапі рекомендуємо такі дії: опитування за анкетою з проблем моралі та сімейних стосунків (додаток А3), яка ширше розкриває взаємовідносини в родині, соціальним паспортом сім’ї, який конкретизує ці дані, використати карту особистості дитини (додаток А4), що дозволить розширити та узагальнити інформацію про досліджуваного.

У психолого-педагогічній літературі перелічені загальні індикатори, які проявляються в переживаннях і поведінці дитини з сім’ї, де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати наявність неадекватних взаємостосунків в родині, створення сприятливих умов для повноцінного розвитку дитини.

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають почуття страху. Цей страх може виявлятись різним чином: від залучення в себе і пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Дім, в якому практикується насильство, зовсім непередбачуваний, він лякає дитину, яка не знає, коли і за яких обставин відбудеться наступний спалах агресії. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до агресивної поведінки.

Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за насильством в родині, діти можуть зробити висновок, що насильство є спосіб, яким доцільно вирішувати конфлікти і проблеми. Внаслідок цього такі діти зазвичай нездатні виразити свої почуття і емоції вербально, а наслідують дорослих.

Залучення дитини в боротьбу батьків. Відомо багато випадків, коли діти втягуються в боротьбу батьків. Вони хочуть зупинити потік насильства і конфліктів в родині. В результаті того, що діти так глибоко вкорінені в конфлікт сім’ї, їм важко відокремити свою індивідуальність від особистостей батьків.

Захисник матері. Не є рідкими випадки, коли дитина залучається в конфлікт сім’ї, намагаючись захистити матір, проти якої спрямований потік агресії.

Розчарування. Життя в сім’ї, де практикується насильство, супроводжується високим рівнем напруги. Діти переживають постійний стрес, тому часто засмучені, розчаровані, втрачають рівновагу навіть при найменших труднощах.

Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються пояснити, знайти виправдання їхнім насильницьким діям.

Почуття непотрібності. У зв’язку з тим, що батьки багато сил та енергії віддають на подолання конфлікту, в них залишається мало часу та сил, щоб займатись дитиною. У дитини може виникнути почуття непотрібності, занедбаності. Такі думки можуть призвести навіть до спроб суїциду.

Ізоляція. В більшості сімей, де насильство застосовується як засіб виховання, такі факти не проговорюються відкрито. Деякі діти навіть вважають, що з ними не все в порядку, бо їх сім’я відрізняється від інших.

Суперечливі почуття щодо батька. Дитина, яка втікає з дому, або вилучається з сім’ї, нерідко відчуває сильні теплі почуття до батьків, захищає їх, намагається виправдати, незважаючи на те, що останні жахливо поводились з ними [75, с. 25].

Щодо першої групи дітей, окрім поведінкових ознак, описаних вище, варто провести бесіду з дітьми, та змоделювати ігрові ситуації, які допоможуть виявити рівень застосованого ними насильства.

По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.

По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, варто провести діагностичну методику на з’ясування міжособистісних стосунків серед молодших школярів та підлітків Рене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків. Методика є візуально-вербальною, складається з 42-х малюнків із зображенням дітей чи дітей та дорослих, а також текстових завдань. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Перед початком роботи дитині повідомляють, що від нього очікують відповідей на питання за малюнками. Дитина повинна обрати собі місце серед зображених людей чи ідентифікувати себе з персонажем, який займає те чи інше місце в групі. Вона може обрати його ближче чи подалі від певної особи. В текстових завданнях дитині пропонується обрати типічну форму поведінки, причому деякі завдання будуються подібно соціометрії. Таким чином, методика дозволяє отримати інформацію про ставлення дитини до різних оточуючих його людей (в даному випадку сімейного оточення) та явищам [25, с. 200].

Врешті, для складання цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування. Варто ознайомитися з соціальним паспортом дитини, стосовно якої маються підозри, що над нею чиниться насильство.

Висновки до другого розділу

Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має такі форми:

-      первинна – як загальна просвіта населення з цього явища: що воно таке, чому воно є поганим і неприйнятним. Застосовується в основному для благополучних сімей, має таі форми, як: групова профілактична робота (тренінги, інтерактивні дискусії, відеолекторії, семінари, тощо) проводиться силами спеціально підготовлених спеціалістів серед учнівської та студентської молоді, молодих сімей, військовослужбовців та зосереджена на попереджені домашнього насильства у родинах, на створення партнерської сім’ї, та індивідуальна робота з певною категорією населення, яка становить групу ризику, як, наприклад, діти з неблагополучної сім’ї.

-      вторинна (де зафіксовано, чи постерігається жорстоке поводження з дітьми, членами родини, домашніми тваринами) – це цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування гуманного ставлення дорослих до дітей, життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей, роз’яснення сутності і відповідальності за жорстоке поводження з дітьми);

-      третинна профілактика проводиться з тими, хто постраждав від жорстокого поводження з метою навчання самозахисту; з тими, хто здійснює таке поводження – як соціальне навчання і контроль, що є умовою збереження сім’ї, залишення батьківських прав тощо. Це вже є реабілітаційною роботою безпосередньо з жертвами насильства.

Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .

Специфіка соціально-педагогічної допомоги жертвам насильства полягає в спрямованості на позитивну зміну середовища, в якому знаходиться жертва насильства.

З метою надання спеціалізованої допомоги потерпілим від насильства у сім’ї в Україні створено 22 центри соціально-психологічної допомоги (в АР Крим, Волинській, Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Закарпатській, Запорізькій, Івано-Франківській, Київській, Кіровоградській, Луганській, Львівській, Миколаївській, Одеській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій, Чернігівській областях а також у містах Києві та Севастополі), 16 центрів медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї, 2 притулки для жінок, 11 дитячих притулків.

На сьогодні досить гостро стоїть проблема виявлення дітей дітей, які постраждали від насильства, зважаючи на те, що не завжди воно супроводжується фізичними діями. Саме з цією метою нами запропоновано методику вияву дітей, які постраждали від насильства. В межах запропонованої методики, зважаючи на вік дитини, виокремлено декілька кроків з метою виявлення дітей-жертв насильства. По-перше, необхідно звернути увагу на поведінку дитини. Для всіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які свідчать про насильство, яке над ними чинять: затримка фізичного чи психічного розвитку, затримка мовного моторного розвитку, низька успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, тривалі пригнічені стани, сумний чи стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, санітарно-гігієнічна занедбаність, педикульоз, аутоагресія тощо.

По-друге, помітивши тривожні ознаки у поведінці дитини, доречно провести опитування за спеціально розробленою анкетою виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми. Дана анкета дає змогу зрозуміти ставлення дитини до батьків, до покарань, якщо такі були в їх житті. Важливою ознакою опитувальника, на нашу думку, є те, що питання не звужуються до виявлення випадків фізичного насильства, а й акцентують увагу на психологічному та економічному видах жорстокого поводження з дітьми.

По-третє, щоб отримати більш розгорнуту картину, варто провести діагностичну методику на з’ясування міжособистісних стосунків підлітків Рене Жиля Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точніш зрозуміти відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування, виявити розуміння дитиною внутрішньосімейних стосунків.

Врешті, для складення цілісної картини дослідження потрібно також ознайомитись зі шкільною документацією стосовно даної дитини, вивчити ситуацію в родині, при необхідності провести опитування серед референтного кола спілкування.

3. Розробка і апробація методики виявлення дітей, які постраждали від насильства

У даному розділі розкрито основні етапи експериментально-дослідної роботи, подано результати проведення констатувального та формувального експериментів та опрацьовані дані комплексу обраних методів дослідження, розкрито методику вияву дітей, які постраждали від насильства, зазначено основні вимоги до соціального педагога в аспекті соціально-правового захисту дітей.

3.1 Критерії виявлення дітей-жертв насильства

У межах наукового дослідження нами було проведене діагностування на предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми. Дослідження проводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області у вигляді анкетування. До вибірки ввійшло 50 осіб підліткового віку, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Їх було поділено на експериментальну та контрольну групи, на основі аналізу шкільної документації. До першої групи входили підлітки з відносно неблагополучних сімей. Друга група складалася з дітей, де ризик насильства в сім’ї був не таким високим, тобто із зовні благополучних сімей. При підборі експериментальної вибірки нами було враховано, що 18 осіб серед опитуваних проживають в неблагополучних сім’ях, які з тих чи інших причин перебувають на обліку та під супроводом фахівців районного Центру ССДМ. Опитування проводилось для виявлення випадків чотирьох найрозповсюдженіших видів насильства, а саме: фізичного, психологічного, економічного та сексуального (див. додаток А1). Були підраховані результати за чотирма найрозповсюдженішими видами насильства в сім’ї (див. таблиця 3.1):

Таблиця 3.1 Співвідношення випадків насильства за його видами у вибірці

Відповідно вищезазначеним результатам анкетування, можемо визначити, що частота випадків фізичного насильства в експериментальній групі значно вища, ніж в контрольній, що можна пов’язувати з неблагополучністю сімей. Проте в сім’ях, які ми умовно класифікуємо як благополучні, батьки досить часто вдаються до психологічного тиску відносно дітей. Щодо економічного насильства, то діти з неблагополучних родин не вважають, що обмеження кишенькових грошей у їхньому випадку є насильством, на відміну від дітей з контрольної групи. У процесі діагностування нами також проводилась модифікована методика Рене Жиля на виявлення міжособистісних зв’язків підлітка. Зокрема, було обрано 10 шкал, за якими і виводився загальний показник:

1.   Ставлення до матері.

2.   Ставлення до батька.

3.   Ставлення до батька та матері як наслідування.

4.   Ставлення до братів та сестер.

5.   Ставлення до бабусі та дідуся.

6.   Ставлення до друга (подруги).

7.   Ставлення до авторитетного дорослого.

8.   Комунікабельність.

9.   Замкнутість.

10.Соціальна адекватність поведінки.

Завдяки цій методиці можна виділити цілісний портрет підлітка, більш точно інтерпретувати відповіді анкети, скласти враження про родину та референтне коло спілкування. Ці емпіричні дані поєднуються з даними спостереження, а також при формуванні контрольної та експериментальної груп ми ознайомились з соціальними паспортами сімей учнів, що надало нам змогу умовно розділити дітей на вищевказані групи. Діагностування проводилось на початку навчального дня. Загальний фізичний стан досліджуваних був добрим. За допомогою анкетування було виявлено, що рівень жорстокого поводження в сім’ях не є високим, в переважаючій більшості відноситься до проявів психологічного насильства. Процент негативного ставлення до батька дещо вищий, ніж до матері, з чого можна зробити висновок, що відсоток насильства, яке здійснювалося в сім’ї чоловічою його половиною, більший, що наочно продемонстровано на рис. 3.1. Згідно з результатами, продемонстрованими на рис. 3.2, можна зробити висновок, що в сім’ях, які в нашому суспільстві прийнято називати неблагополучними, показник фізичного насильства значно перевищує випадки психологічного, тоді як у контрольній групі все навпаки: батьки більше вдаються до психологічного та економічного видів насильства. Внаслідок проведеної діагностики маємо такі загальні результати:

-           дітям з неблагополучних сімей властива більша турбота про своїх братів та сестер:

Рис. 3.1. Співставлення негативізму підлітків до окремих членів родини

Рис. 3.2. Показник випадків насильства в контрольній та експериментальній групах.

-           діти з благополучних родин більше цінують сімейні цінності і установки:

-           згідно з результатами опитування діти контрольної групи не перебувають під значним впливом авторитетного дорослого, на відміну від експериментальної;

-           діти з благополучних родин менше замикаються в собі, активні, ініціативні, люблять домінувати, і в більшості випадків мають до цього потенціал (див. додаток Б).

Детальніше зупинимось на інтерпретації обраних нами шкал, оскільки методика Рене Жиля є не лише опитувальником, а й проективною методикою, відповідно, ми маємо змогу набагато більше дізнатись про стан дитини, аніж при простому опитуванні.

Рис. 3.3. Ставлення до матері, (%).

Аналізуючи результати опитування в обох групах, можна стверджувати, що серед опитаних підлітків досить незначний відсоток тих, хто відчуває негативні почуття до матері.

У випадку з батьком ситуація є складнішою, і не лише в рамках нашого дослідження. За статистикою, найчастіше жорстоке поводження демонструють саме чоловіки. У нашій ситуації насторожує досить високий показник невизначеності у відповідях – 38% (рис. 3.4). Це може свідчити як про небажання стороннього втручання, зважаючи на особливості підліткового віку, так і про відсутність знань з даного питання. Діти чітко відповідають на питання "Що таке насильство?" лише з позиції застосування фізичної сили, інше за насильство не розцінюється.

Рис. 3.4. Ставлення до батька, (%).

Відомо, що модель сімейних стосунків дитина виносить з сім’ї, принаймні, так має бути. Але сучасні підлітки не завжди прагнуть створити сім’ю за прикладом власних батьків (див. рис. 3.5). Не так багато серед нашої вибірки молодих людей, для яких шлюб їхніх батьків є взірцем, і майже у всіх випадках є обмовка "якби не…". Це проблема як конкретної родини, так і суспільства в цілому.

Рис. 3.5. Ставлення до матері та батька як наслідування, (%).

Загалом, ставлення до братів та сестер цілком позитивне, якщо брати до уваги можливе почуття суперництва, яке зазвичай присутнє в багатодітних сім’ях (за даними шкільної соціальної паспортизації, майже 48% опитаних мають сім’ї з трьох чи більше дітей). Цікавим є той факт, що серед підлітків контрольної групи значно більше негативу, спрямованого на брата чи сестру, ніж в експериментальній (див. рис. 3.6). Можливо, проблеми, які можуть пережиати діти з неблагополучних родин, згуртовують їх, старші відчувають відповідальність.

Рис. 3.6. Ставлення до братів та сестер, (%).

У народі побутує думка, що онуків люблять більше, аніж дітей. Звичайно, з позицій психолого-педагогічної науки так стверджувати не можемо, але зерно правди в цьому висловлюванні є. Бабусі та дідусі не відчувають такої відповідальності за онуків, в основному вона лежить на батьках, тому вони можуть потурати їх забаганкам. Окрім того, підліток може знайти підтримку в них, оскільки батьки можуть не завжди бути правими і піддаватись емоціями, а дідусь чи бабуся в деяких випадках більш тверезо оцінювати ситуацію. Звичайно, це не можна вважати за правило. Показники нашого дослідження стосовно цього питання підтверджують висунуте припущення (див. рис. 3.7).

Рис. 3.7. Ставлення до дідуся і бабусі, (%).

Оскільки в підлітковому віці провідною діяльністю є особистісно-інтимне спілкування, не є дивним, що найвищим показником з міжособистісного спілкування та ставлення є позитивне ставлення до друзів – 94%. Ці показники є майже рівними як в експериментальній, так і в контрольній групі (див. рис. 3.8). Дитина якщо і може довірити свої проблеми і непорозуміння в родині, то найперше кращому другові.

Рис. 3.8. Ставлення до друга (подруги), (%).

Підліток завжди потребує допомоги та підтримки авторитетної людини, до якої він прислухається, думка якої є для нього визначальною. Як правило, це людина, яка є старшою за нього. Це може бути як вчитель, так і вуличні друзі. І від того, ким саме є ця авторитетна особистість, від її моральних уявлень та життєвих цінностей нерідко залежить моральний розвиток і формування світогляду дитини (див. рис. 3.9).

Рис. 3.9. Ставлення до авторитетного дорослого, (%)

Рис. 3.10. Замкнутість, (%)

Діти не дуже прагнуть впускати до свого внутрішнього світу "чужинців", тому під час дослідження вони підсвідомо проявили високий рівень замкнутості, це більше стосується експериментальної групи (див. рис. 3.10). Підліток, який є жертвою насильства, не буде розкриватись сторонній людині, він підсвідомо буде намагатись заховати свої почуття, щоб не отримати удару.

Рис. 3.11. Соціальна адекватність поведінки, (%).

Останньою шкалою дослідник Рене Жиль визначав поняття комунікабельності. До предмету нашого дослідження це має пряме відношення, оскільки дитина, яка переживає по відношенню до себе насильство, не буде спілкуватись та відкриватись людям, боячись отримати знущання у відповідь, оскільки в більшості випадків про те, що над нею чиниться насильство в будь-якому вигляді, підліток нікому не розповість через почуття сорому чи острах бути незрозумілим. Судячи з показників цієї шкали, таких випадків серед нашої експериментальної вибірки майже немає, чого не можна сказати про контрольну групу: 30% не досить високий показник, але такий, що звертає на себе увагу. Причиною некомунікабельності в підлітковому віці може бути непорозуміння в колективі, страх викликати осуд чи насмішку з боку інших (рис. 3.12):

Рис. 3.12. Комунікабельність, (%).

Отже, підсумовуючи все вище сказане, ми можемо сказати, що явище жорстокого поводження є значним за своїми масштабами та потребує ретельного розгляду. За результатами проведеного дослідження нами було діагностована частота випадків жорстокого поводження з дітьми в сім’ї серед окремо взятої вибірки та з’ясовані аспекти міжособистісних стосунків підлітків, які прямо стосуються предмету нашого дослідження..

3.2 Ефективність дослідно-експериментальної роботи в аспекті виявлення дітей-жертв насильства та їх соціально-правового захисту

З метою апробації розробленої методики виявлення дітей-жертв насильства (див. підрозділ 2.3) було організоване формувальне експериментальне дослідження, яке складалося з двох етапів: інформаційно-рольового тренінгу та послідуючого діагностичного, повторного зрізу результатів.

У ході діючого експерименту необхідно було вирішити такі завдання:

·   експериментально перевірити ефективність запропонованої методики виявлення дітей-жертв насильства;

·   виявити динаміку покращення показників виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми за умови проведення інформаційно-рольового тренінгу.

Формуючому експериментальному дослідженню передував підготовчий етап, у ході якого були відібрані контрольна (32 чоловіка) і експериментальна (18 чоловік) групи з учнів 7-9 класів для участі в експерименті, з них 27 дівчат та 23 хлопці. Вибір здійснювався на основі аналізу шкільної документації. До експериментальної групи входили підлітки з відносно неблагополучних сімей. Контрольна група складалась з дітей, де ризик насильства в сім’ї був не таким високим, тобто зовні благополучні сім’ї.

Дослідження проводилось на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району, Полтавської області у вигляді анкетувань, модифікованої методики Рене Жиля, вивчення соціального паспорту сім’ї та карти особистості дитини. До вибірки ввійшло 50 осіб підліткового віку. Їх було поділено на експериментальну та контрольну групи.

Інформаційно-рольовий тренінг є формою первинної профілатики насильства і в цілому розрахований на підлітків та старшокласників із відносно благополучних сімей. Ця категорія молоді звертається з проблемами у спілкуванні та взаємостосунками з однолітками та особами протилежної статі, які мають своїм підґрунтям викривлення у сприйнятті оточуючих, неадекватну самооцінку, прагнення домінувати або звичка підкорятись, відсутність толерантності і максималізм у завищенні очікування від ставлення інших. Саме ці недоліки можуть привести до застосування насильства, або прийняття ролі жертви. Тому метою цього тренінгу є формування адекватної самооцінки, толерантності, емпатії, позитивного ставлення до себе та оточуючих, формування вміння домовлятись, показати можливості спілкування як засобу врегулювання конфліктів і налагодження стосунків, здійснення спільної діяльності, сприяє розхитуванню стереотипів сприйняття і поведінки. Тренінг розрахований на 3 години з перервами між вправами; оптимальна кількість учасників тренінгу 10-15 осіб. Тренінг проводиться в колі, в невимушеній атмосфері, наскільки це можливо [31].

Правила роботи в групі:

-           пунктуальність;

-           добровільність;

-           персоніфікація;

-           доброзичливість;

-           один говорить – усі слухають;

-           обговорення дії, а не особи.

Зміст заняття:

1.         Представлення тренера.

2.         Правила.

3.         Очікування.

4.         Знайомство учасників. "Павутиння".

5.         Вправа "Живі руки".

6.         Вправа "Образи".

7.         Міні-лекція "Толерантність".

8.         Вправа "Чарівна лавка".

9.         Завершення. "Валіза у дорогу".

Проаналізуємо окремі етапи тренінгу.

Знайомство учасників.

Мета: познайомитись учасникам групи у нестандартний спосіб; активізує сумісну діяльність, чітко показує взаємозв’язки всередині групи.

Хід: усі сидять або стоять у колі близько один до одного.

Ведучий тренер: "У кожного з вас є можливість назвати своє ім’я та щось розповісти про себе, наприклад, чим ви полюбляєте займатись, ваш улюблений фільм тощо. Подумайте, що б ви хотіли розповісти про себе".

Починає ведучий тренер, він бере клубок ниток і розповівши щось про себе, тримає вільний кінець нитки у руці та кидає клубок будь-кому в групі. По закінченні знайомства всі опиняються в павутинні. Потім павутина розплутується. Кожен учасник повертає клубок попередньому учаснику, називаючи його ім’я, доки клубок не повернеться до ведучого тренера.

Обговорення.

"Живі руки".

Мета: у невербальний спосіб проявити відчуття суперництва або відчуття близькості; допомагає осмислити учасникам групи свої відчуття, поглибити взаємну довіру.

Хід: розбитись на пари, зайняти найзручніше місце. У кожній парі один з партнерів починає вправу як ведучий, а другий – як ведомий. Потім помінятись місцями. Стати один напроти іншого. Долонями уперед (між долонями партнерів приблизно 2-3 см). Ведучий робить спонтанні рухи руками, а ведомий дзеркально повторює їх. Через 7 хвилин партнери міняються ролями.

Обговорення.

"Образи".

Мета: дати можливість відчути емоції, які виникають в учасників під час спілкування, коли їх змушують діяти відносно стереотипів.

Хід: озирніться навколо себе, подивіться на учасників і спробуйте уявити, хто як плаче; кого легко уявити розгубленим; як хитрує; як ображається; який є добрим господарем; коли він є королем, що сидить на троні; романтичним героєм тощо. Під час називання тренером образу група називає того чи іншого учасника.

Обговорення.

Інформативне повідомлення з теми "Толерантність".

Поняття толерантності вперше зустрічається в вісімнадцятому столітті. У своєму "Трактаті про віротерпимість" французький філософ Вольтер писав, що "безумством є переконання, що всі люди мають однаково думати про певні предмети". Розуміння толерантності не однакове в різних культурах, тому що залежить від історичного досвіду народів. У англійців толерантність розуміється як готовність і здатність без протесту сприйняти особистість, у французів – як певна свобода іншого, його думок, поведінки, політичних і релігійних поглядів. У китайській мові "толерантний" означає великодушність по відношенню до інших. В арабському світі толерантність – прощення, терпіння, співчуття до інших. Зараз толерантність розуміється як повага і визнання рівності, відмова від домінування та насилля, визнання прав інших на свої думки та погляди. Толерантність має на меті прийняття інших такими, як вони є і взаємодію з ними на основі згоди. Поділ людей на толерантні або інотолерантних є досить умовним. Кожна людина здійснює у своєму житті як толерантні, так і інотолерантні вчинки. Але здатність поводити себе толерантно може стати особистісною рисою, а відтак – забезпечити успіх у спілкуванні. Толерантні люди більше знають про свої недоліки та переваги; критично ставляться до себе і не прагнуть в усіх бідах звинувачувати інших; не перекладають відповідальність на інших. Почуття гумору і здатність посміятись над власними слабостями – особлива риса толерантної людини. Така людина не потребує домінування, не ставиться зверхньо до інших. Толерантна особистість знає і правильно оцінює себе; її добре ставлення до себе співіснує з позитивним та доброзичливим ставленням до інших.

Чарівна лавка.

Мета: зосередження на уявленні про себе, про свої особливості, обдумування того, що хотілось би у собі змінити; допомагає замислитись над життєвими цінностями.

Хід: тренер: "Я хочу запропонувати вам можливість подивитись на самих себе. Влаштуйтесь зручно, розслабтесь. Уявіть, що ви йдете по вузькій стежинці через ліс; озирніться навкруги, темно чи світло, ясно у вашому лісі? Які звуки ви чуєте? Що ви відчуваєте? Раптово стежинка повертає до старого будинку. Вам стає цікаво, і ви заходите всередину. Ви бачите полиці, ящики; всюди стоять склянки, короби. Це стара лавка, до того ж чарівна. Вітаю вас! Уявіть,що я продавець. Тут ви можете придбати не речі, а риси характеру, здібності, будь-які. Але є одне правило: за кожну рису, ваше бажання, ви маєте віддати щось, іншу рису, або ж від чогось відмовитись. Хто бажає?"

Обговорення терапевтичного спрямування щодо життєвих цінностей.

Групове малювання.

Мета: ця вправа дозволяє кожному в групі зробити свій внесок у створення малюнка; дозволяє виявити взаємовідносини у групі та вплив одних учасників на індивідуальний досвід інших.

Хід: кожен учасник бере аркуш паперу та кольорові олівці, всі сідають по колу. Кожен починає малювати те, що вважає за потрібне. За сигналом тренера (приблизно 5 хв.) усі передають свої початі малюнки сусідові зліва та отримують початі малюнки від сусіда справа. Після цього кожен продовжує малювати, ніби це власний малюнок, вносячи якісь зміни. За наступним сигналом процедуру повторюють. Так продовжують, доки кожен не отримає малюнок, який почав. Учасникам пропонується усвідомити відчуття, які виникали в них, коли вони сприймають, як було продовжено те, що вони почали.

Обговорення.

Валіза в дорогу.

Мета: завершення тренінгового дня, підведення підсумку.

Хід: тренер: "Наша робота добігає кінця. Ми будемо збиратися, але вже не як тренінгові група. Ми цікаво провели час, багато дізнались про себе, та один про одного. Зараз ми для кожного зберемо "валізу" – зберемо якості та особливості, що виявились на занятті".

Кожен учасник виходить на середину кімнати, а решта учасників на листках пишуть, що подобається в цій людині, що хотілося б, щоб змінилося. Тренер збирає листки в учасників і складає їх в конверти, по закінченні роздає конверти – "валізи".

Тренінг було проведено відповідно до вимог, стан дітей під час заняття класифіувався як добрий. Нами було проведено заняття в контрольній та експериментальній групі та співставлено і праналізовано отримані показники. Зокрема, в експериментальній групі при виконанні вправ "Образа" та "Чарівна лавка" спостерігалась виражена агресія до учасників та ведучого тих дітей, які виховуються в неблагополучних сім’ях. Також фіксувались протест на завдання, неадекватна реакція (сміх, уїдливі репліки тощо). В контрольній групі в цілому реакція була адекватною. На початку тренінгу ігрова форма заходу не досить сприймалась учасниками контрольної групи. Позитивним було те, що поступово підлітки почали сприймати ситуацію гри, більшість активно приймати участь в обговоренні. Підсумовуючи все вище сказане, ми можемо сказати, що явище насильства є значним за своїми масштабами та потребує ретельного розгляду. За результатами проведеного дослідження нами було проведено повторне діагностування за більш розширеною методикою, яка, на наш погляд, краще діагностує частоту випадків жорстокого поводження, зокрема в рамках даної вибірки, спрямована на з’ясування міжособистісних стосунків та ставлення підлітків, більш широко пояснює родинні відносини, та завдяки "Карті особистості дитини" значно ширше розкриває індивідульні особистісні якості підлітка. Спочатку нами було проведено опитування за "Анкетою на виявлення випадків жорстокого поводження" (додаток А1) та анкетування з проблем моралі та сімейних стосунків (додаток А2). Дане опитування дає можливість виявити сімейну ситуацію підлітка, його особисте ставлення до насильства як явища. Перевагою "Анкети на виявлення випадків жорстокого поводження" є те, що цей опитувальник, не зважаючи на невелику кількість завдань, охоплює психологічний, фізичний та економічний види насильства, та з’ясовує ставлення дитини до певних проблем і складнощів, передумовою яких може виступати жорстокість по відношенню до дітей. Результати наступні: майже 60% в експериментальній та 52% в контрольній групі є жертвами насильства в родині. Дещо різняться лише види насильства – фізичне та психологічне, психологічне та економічне відповідно. Ці показники опосередковано підтверджує і анкета з питань моралі та сімейних стосунків. Дитина, яка є жертвою насильства, не сприймає свою родину повністю, вона не є для неї взірцем. Діти-жертви вказують, що не чекають допомоги від батьків, не бажають знайомити їх зі своїм референтним оточенням, визначають свою родину як конфліктну. Причому в даному випадку суттєво не відрізняються показники експериментальної та контрольної груп. Щоб дещо конкретизувати ці результати та визначити міжособистісні відносини підлітків, було застосовано модифіковану нами методику за Рене Жилем. Цю методику не можна віднести до числа тільки проективних тестів, вона представляє собою форму, перехідну між анкетою та проективним тестом. Її спрямованість – виявлення особливостей поведінки в різноманітних життєвих ситуаціях, важливих для дитини, які стосуются його стосунків з іншими людьми. Дитині дається право вибору. Оцінюються 10"шкал, після чого дані узагальнюються та підсумовуються:

1.    Ставлення до матері.

2.    Ставлення до батька.

3.    Ставлення до батька та матері як наслідування.

4.    Ставлення до братів та сестер.

5.    Ставлення до бабусі та дідуся.

6.    Ставлення до друга (подруги).

7.    Ставлення до авторитетного дорослого.

8.    Комунікабельність.

9.    Замкнутість.

10.  Соціальна адекватність поведінки.

Відповідно цим шкалам ми проналізуємо отримані дані, одночасно порівнюючи їх з результатами первинного зрізу даних:

Процент негативного ставлення до батька дещо вищий, ніж до матері, з чого можна зробити висновок, що відсоток насильства, вчинюваного в сім’ї чоловічою його половиною, більший, і він значно підвищений порівняно з первинними даними, що наочно продемонстровано на рис. 3.13:

Рис. 3.13. Співставлення негативізму підлітків до окремих членів родини

Окрім того, видно що суттєво підвищився у порівнянні з попередніми даними відсоток відчуття дитиною загрози з боку інших дорослих, особливо в експериментальній групі.

Згідно результатів, продемонстрованих на рис. 3.14, можна зробити висновок, що в сім’ях, які в нашому суспільстві прийнято називати неблагополучними, показник фізичного насильства значно перевищує випадки психологічного, тоді як в контрольній групі все навпаки: батьки більше вдаються до психологічного та економічного видів насильства.

Рис. 3.14. Показник випадків насильства в контрольній та експериментальній групах.

Проаналізуємо процентне співставлення за показниками шкал ставлення до оточення підлітків.

Аналізуючи результати опитування в обох групах, можна стверджувати, що серед опитаних підлітків досить незначний відсоток тих, хто відчуває негативні почуття до матері і результати співпадають з покзниами попереднього опитування (див. рис. 3.15).

Рис. 3.15. Ставлення до матері, (%).

У випадку з батьком ситуація є складнішою, і не лише в рамках нашого дослідження. За статистикою, найчастіше жорстоке поводження демонструють саме чоловіки. В нашій ситуації насторожує досить високий показник невизначеності у відповідях – 38% (рис. 3.16). Це може свідчити як про небажання стороннього втручання, зважаючи на особливості підліткового віку, так і про відсутність знань з даного питання. Про можливість застосування до дитини психологічного насильства чітких відповідей дано не було. Порівняно з попереднім дослідженням, показник негатиного ставлення до батька підвищився, що може свідчити як про зміну реального стану речей протягом дослідження, так і про те, що на даному етапі діти більш відверто відповідають і визначаються з виборами. Ці моменти доцільніше з’ясовувати у бесідах з батьками, попередньо ознайомившись з інформацією за допомогою соціального паспорту сім’ї та "Карти особистості дитини", які входять до складу запропонованої нами методики виявлення дітей, що постраждали від насильства.

Рис. 3.16. Ставлення до батька, (%).

Відомо, що модель сімейних стосунків дитина виносить з сім’ї, принаймні, так має бути. Але сучасні підлітки не завжди прагнуть створити сім’ю за прикладом власних батьків (див. рис. 3.17). Показники досить різко відрізняються від попередніх, що говорить про зниження сімейних цінностей у вибірці, а це може бути наслідком жорстокого поводження з дитиною в родині.

Рис. 3.17. Ставлення до матері та батька як наслідування, (%).

Загалом, ставлення до братів та сестер цілком позитивне, якщо брати до уваги можливе почуття суперництва, яке зазвичай присутнє в багатодітних сім’ях (за даними шкільної соціальної паспортизації, майже 48% опитаних мають сім’ї з трьох чи більше дітей) (див. рис. 3.18). Цікавим є той факт, що серед підлітків контрольної групи значно більше негативу, спрямованого на брата чи сестру, ніж в експериментальній. Можливо, проблеми, які можуть переживати діти з неблагополучних родин, згуртовують їх, старші відчувають відповідальність. Значно показники обох зрізів не відрізнються, що говорить про певну стабільність даного аспекту дослідження.

Оскільки в підлітковому віці провідною діяльністю є особистісно-інтимне спілкування, не є дивним, що найвищим показником з міжособистісного спілкування та ставлення є позитивне ставлення до друзів – 94% (див. рис. 3.19). Ці показники є майже рівними як в експериментальній, так і в контрольній групі. Дитина якщо і може довірити свої проблеми і непорозуміння в родині, то найперше кращому другові. Ці результати також є в певному сенсі сталими, найчастіше діти власні проблеми довіряють саме друзям, тому, на наш погляд, профілактика насильства повинна враховувати цей аспект, і розробляти напрями, що стосуються цього питання.

Рис. 3.18. Ставлення до братів та сестер, (%).

Рис. 3.19. Ставлення до друга (подруги), (%).

Підліток завжди потребує допомоги та підтримки авторитетної людини, до якої він прислухається, думка якої є для нього визначальною. Як правило, це людина, яка є старшою за нього. Це може бути як вчитель, так і вуличні друзі. І від того, ким саме є ця авторитетна особистість, від її моральних уявлень та життєвих цінностей нерідко залежить моральний розвиток і формування світогляду дитини (див. рис. 3.20). Під час другого зрізу результат покращився, але це може бути позитивним за умови, що вплив авторитетного дорослого не завдає шкоди підлітку, формує в нього світогляд, який не суперечить нормам та правилам, прийнятим в суспільстві.

Рис. 3.20. Ставлення до авторитетного дорослого, (%)

Під час дослідження діти підсвідомо проявили високий рівень замкнутості, це більше стосується експериментальної групи, що пояснюється певними переживаннями, які відбуваються під час того, як над ними діється насильство. Тому дитина не надто прагне розкритися, зокрема дорослій людині, через острах знову пережити біль чи жах (див. рис. 3.21).

Рис. 3.21. Замкнутість, (%)

Досліджувані контрольної групи цілком сприймають, визнають і підкорюються нормам та правилам поведінки, які закладені в суспільстві. Порівняно з попередніми результатами, показник соціальної неадекватності значно підвищився (див. рис. 3.22), що може бути продиктовано різними чинниками: розчаруванням дитини, впливом референтної групи, установками родини, навіть "модною" поведінкою.

Рис. 3.22. Соціальна адекватність поведінки, (%).

Показник комунікабельності прямопропорційно пов’язаний з шкалою замкнутості, адже одним з проявів поведінки, за якою можна визначити чи не коїться над дитиною насильство дослідниця Т.Я. Сафонова називає саме "комунікабельність – замкнутість" [44, c. 75]. Дитина не надто прагне спілкування, оскільки не бажає переживати знов відчуття болі та страху, так сказати, "перестраховується". Судячи з показників цієї шкали, таких випадків серед нашої експериментальної вибірки майже немає, чого не можна сказати про контрольну групу: 30% не досить високий показник, але такий, що звертає на себе увагу. Причиною некомунікабельності в підлітковому віці може бути непорозуміння в колективі, страх викликати осуд чи насмішку з боку інших (див. рис. 3.23):

Рис. 3.23. Комунікабельність, (%).

Даний етап досліджування включав в себе ознайомлення з інформацією про дитину, використовуючи "Карту особистості дитини" (див. додаток А4) та соціальний паспорт сім’ї (див. додаток А5). На нашу думку, це суттєво полегшує роботу в аспекті виявлення дітей-жертв насильства.

Порівнявши результати двох зрізів, можемо з впевненістю підсумувати, що проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні з описаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в даній вибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувального дослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в тому розумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певні особистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибоко дослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.

3.3 Методичні рекомендації соціальним педагогам і вчитеям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства

Беручи до уваги результати нашого дослідження, нами було розроблено такі методичні рекомендації для соціального педагога загальноосвітнього закладу у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства:

1.   Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування;

2.   Спеціаліст повинен вивчати особистість та його референтну групу, у відповідності до цього має знати засади психолого-педагогічної діагностики і вміти розробляти програму психолого-педагогічного діагностування як дитини, так і її оточення;

3.   Соціальний педагог повинен обов’язково повідомляти про вчинене над дитиною насильство, якщо така інформація стала йому відома, до відповідних органів. Відповідно до цього необхідно внести корективи до етичного кодексу соціального педагога, оскільки він не має права розголошувати приватну таємницю клієнта, і в деяких випадках це може зашкодити безпосередньо дитині.

4.   Соціальний педагог за необхідності має допомогти в госпіталізації дитини, яка потребує медичної допомоги і є жертвою насильства. Він має володіти необхідним базисом медичних знань, щоб розпізнати характерні ознаки насильства.

5.   Соціальний педагог має приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою. Відповідно до цієї функції пропонуємо схему діяльності соціального педагога на трьох рівнях профілактики явища жорстокого поводження та перелік основних дій:

І. Первинна профілактика:

-           Інформованість суспільства про проблему.

-           Соціально-економічна підтримка сім’ї.

-           Програми з соціальної охорони здоров’я.

-           Робота з суспільними організаціями і молодіжними центрами.

-           Якісна медична допомога вагітним, матерям, новонародженим, дітям.

-           Пропаганда позитивного материнства і батьківства.

-           Пропаганда ненасильства, включаючи шкільні заходи.

ІІ. Вторинна профілактика:

-           Виявлення сімей високого ризику.

-           Пропаганда ненасильства (сім’я, школи, ЗМІ).

-           Аналіз законодавства, виявлення недоліків і проблем регулювання законодавства.

-           Створення міжвідомчої системи попередження насильства в сім’ї (міжвідомчі комісії; органи охорони здоров’я і соціального розвитку; правоохоронні органи; органи освіти; РАГС; органи опіки і піклування; суспільні організації і молодіжні центри).

ІІІ. Третинна профілактика:

-           Рання діагностика і кваліфікація.

-           Реабілітація постраждалих від насильства

-           Міжвідомче співробітництво, включаючи медичну, соціальну допомогу, юридичне, психологічне, інформаційне консультування тощо.

-           Підготовка кадрів в системі правоохоронних органів, соціального захисту, освіти, охорони здоров’я тощо.

-           Розробка статистичних форм, збір статистичної інформації.

-           Розробка пропозицій про внесення змін до законодавства.

-           Розробка і проведення освітніх програм.

Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам. Наводимо перелік знань, які, на наш погляд, є необхідними для роботи соціального педагога.

Визначають:

1.       Соціальний педагог повинен знати:

1.1.     Права дитини в сім’ї, суспільстві, в освітніх закладах, обов’язки та відповідальність батьків, педагогів щодо дітей.

1.2.     Перелік та повноваження служб, які опікуються дітьми, захищають їх права, створюють умови для реалізації прав та свобод, законних інтересів.

1.3.     Свої права та обов’язки при захисті прав дітей(у випадках представництва інтересів дітей в установах і службах), виявлення ситуацій жорстокого поводження з дітьми.

1.4.     Права дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування.

1.5.     Основи соціального захисту дітей.

1.6.     Сутність насильства щодо дитини та його юридичні наслідки.

1.7.     Ознаки торгівлі дітьми, безпритульність, експлуатації праці дітей, соціального сирітства, комерційної сексуальної експлуатації дітей.

2.       Соціальний педагог повинен вміти:

2.1.     Розпізнавати випадки порушень прав дитини, жорстокого поводження з нею.

2.2.     Звертатись до державних та недержавних установ і організацій з метою захисту та представництва прав та інтересів дитини.

2.3.     Взаємодіяти з сім’єю дитини, державними та недержавними установами з проблем захисту прав дитини.

2.4.     Передбачати можливі ситуації порушення прав дитини і створювати умови для запобігання їх виникнення.

Висновки до третього розділу

У даному розділі нами було розкрито основні етапи експериментально-дослідної роботи, подано результати проведення констатувального та формувального експериментів та опрацьовані дані комплексу обраних методів дослідження, розкрито методику вияву дітей, які постраждали від насильства, зазначено основні вимоги до соціального педагога в аспекті соціально-правового захисту дітей.

У межах наукового дослідження було проведене діагностування на предмет виявлення явища жорстокого поводження з дітьми.

Порівнявши результати двох зрізів експериментального дослідження, можна визначити, що проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні з описаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в даній вибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувального дослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в тому розумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певні особистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибоко дослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.

Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування та приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вже зазначалось вище.

Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.

Загальні висновки

1. Жорстоке поводження з дітьми набуло поширення і стало глобальною проблемою. В основі жорстокого поводження з дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного житті і родинного виховання в конкретній сім’ї. Виділяють такі види насильства: фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство, економічне насильство, насильство в сім’ї, яке має комплексний характер. Причинами виникнення жорстокого ставлення до дітей можна назвати алкоголізм одного чи обох батьків, їх незрілість, егоїзм, прагнення до розваг, відсутність прив’язаності до дитини, небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу), дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитись.

Наслідки такого поводження з дитиною є досить тяжкими, як в фізичному, так і в психологічному плані і нерідко є летальними. Проблема жорстокого ставлення до дітей є міждисциплінарною проблемою, яка потребує комплексних зусиль соціальних, медичних спеціалістів, психологів, юристів тощо.

2. Про соціальний захист дитини можна говорити у двох аспектах. У широкому розумінні соціальний захист передбачає гарантію основних прав, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини. У вузькому розумінні це означає створення умов для вільного розвитку духовних та фізичних сил дитини, пробудження її активності. Соціальна захищеність не має вікових рамок. Але чим менше дитина, тим більше вона потребує захисту.

Жорстоке поводження з дітьми, нехтування їхніми інтересами не лише завдає непоправної шкоди їх фізичному здоров’ю, але й тягне за собою важкі психічні та соціальні наслідки. У більшості дітей-жертв насильства з’являються серйозні відхилення в психічному, фізичному розвитку, в емоційній сфері.

Кількість дітей, які потрапили в біду, не зменшується, а навпаки, збільшується. На жаль в Україні сьогодні таке явище, як насильство в сім’ї та кривдництво дітей, не завжди стоять у центрі уваги громадськості. Це не від зменшення таких явищ, а затемнення їх тими подіями, які привертають до себе більше уваги у соціополітичному житті країни. Це є притаманним для історії, а без розуміння цього ми приречені повторювати її. Адже історія насильства це зміна соціальних поглядів на ті чи інші явища, які супроводжують людину, якими вони є правильними чи хибними. Тому соціальні працівники, служби у справах неповнолітніх, кримінальна міліція, органи охорони здоров’я, органи опіки та піклування повинні тримати у центрі уваги усі проблеми, усі фактори, що впливають на розвиток дітей та підлітків, враховуючи їхнє оточення а також виробляти та вдосконалювати професійні навички, які допоможуть їм працювати для позбавлення гноблення у сім’ї та суспільстві, враховуючи їхнє оточення. Звичайно, одним із визначальних чинників формування в Україні соціальної політики, системи соціальної допомоги і обслуговування населення є кадрове забезпечення. Численні заклади соціальної сфери потребують дедалі більше фахівців різного профілю і рівнів сучасного типу, здатних враховувати і опиратися на соціальні та економічні реформи, ефективно діяти в сучасних умовах розвитку суспільства, вміло вивчати та ефективно застосовувати перевірений життям вітчизняний та зарубіжний досвід соціальної роботи.

2. Соціально-профілактична робота щодо жорстокого поводження з дітьми має три рівні: первинна профілактика, вторинна і третинна.

-           первинна (як загальна просвіта населення з приводу цього явища):

-           вторинна (цілеспрямована робота з окремими групами дорослих і дітей з метою зміни ставлення до поводження з дітьми, формування життєвих умінь та навичок у дорослих та дітей);

-           третинна (реабілітація постраждалих від жорстокого поводження та корекція тих, хто чинить насильство).

Основними методами соціальної роботи з дітьми можна назвати такі, на наш погляд: соціально-психологічні, спрямовані на внутрішній світ дитини, які передбачають певну корекцію його системи цінностей і орієнтацій; соціально-педагогічні, які дають можливість підвищити освітній і інтелектуальний рівень дитини, сформувати адекватну оточуючим його умовам систему ціннісних орієнтацій і уявлень; соціально-медичні, які призначені для надання дитині своєчасної і необхідної медичної допомоги; соціально-правові, що включають в себе певні процедури і операції, які дозволяють привести процес життєдіяльності дитини відповідно до існуючих норм закону; соціально-економічні, які спрямовані на вирішення проблем матеріального благополуччя дитини; соціально-групові, що дозволяють соціальному працівникові і іншим спеціалістам вести роботу з соціальним оточенням дитини.

При проведенні профілактики жорстокого поводження з дітьми в сім’ї слід враховувати травматичний досвід батьків у дитинстві, відсутність чітких цілей як у вихованні дітей, так і стосовно власного майбутнього, перевага деструктивних партнерів спілкування в сім’ї, відсутність навичок конструктивної взаємодії, внутрішньо-особистісні порушення дитини.

Але, на жаль, незважаючи на певні позитивні зрушення у розв’язанні проблеми насильства, механізм соціально-правового захисту потерпілих від насильства залишається недосконалим: не вистачає відповідних закладів для надання допомоги потерпілим та спеціально підготовлених фахівців у сфері запобігання насильству, неефективною є система раннього виявлення випадків насильства в родині. Недостатньо ефективною також є система санкцій, що застосовуються щодо осіб, які вчиняють насильство в сім’ї .

3. Проведення інформаційно-рольового тренінгу в поєднанні з описаною вище методикою виявлення дітей, що постраждали від насильства, в даній вибірці виявились значно ефективнішими за методичний матеріал констатувального дослідження. Значно підвищились не лише кількісні показники, а й якісні, в тому розумінні, що запропонована нами методика дає можливість проаналізувати певні особистісні аспекти, дозволяє оперувати додатковою інформацію та більш глибоко дослідити міжособистісні відносини підлітка. Попередньо проведений інформаційно-рольовий тренінг підвищує ефективність методики, в комплексі вони підтверджують висунуту на початку роботи гіпотезу про ефективність соціально-профілактичної та реабілітаційної роботи з жертвами насильства за умови своєчасного їх виявлення за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження та проведення інформаційно-рольового тренінгу в аспекті протидії насильству.

4. Соціальний педагог повинен сприяти поширенню серед сімей знань та інформації про соціальні та сімейні стосунки, ранньому виявленню потенційно конфліктних ситуацій та вирішенню міжособистісних та внутрішньосімейних конфліктів, виявляти факт жорстокого поводження з дитиною в сім’ї; допомагати, піклуватись та давати поради різним сторонам, причетним до випадків насильства в сім’ї, проводити для цього соціальні розслідування та приймати заходи щодо попередження випадків жорстокого поводження з дітьми, займатись стосовно цього явища профілактичною роботою, на трьох рівнях, як вже зазначалось вище. Соціальний педагог має володіти необхідним переліком правових знань, щоб мати змогу допомагати у вигляді консультацій своїм клієнтам.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати деякі пропозиції щодо вдосконалення соціально-правового захисту дітей від насильства:

·   систематично проводити курси ознайомлення педагогічних працівників із питаннями соціально-правового захисту дітей-жертв насильства і підвищення їх правової культури;

·   соціальним педагогам, психологам, учителям, вихователям та іншим педагогічним працівникам використовувати методичні рекомендації щодо соціально-правового захисту дітей від насильства.

Досліджувана проблема багатоаспектна і не може бути вичерпана даною працею. Багато питань чекають подальшого вивчення і вирішення. Зокрема: вивчення особливостей соціально-правового захисту дітей від сексуального насильства, незаконного використання дитячої праці, купівлі-продажу дитини тощо; а також потребує розробки окремих методик для роботи з такими категоріями дітей.

Список використаних джерел

1.      Абдель-Хаді Н. Дитина та її права: система дотримання прав людини в сім’ї та стратегії запобігання дитячим психологічним травмам // Психолог. – 2004. – № 3-4. – С. 5-10.

2.      Агарова Н.Г. Проблема жорстокості у шкільному середовищі // Соціально-правовий захист молоді: 3б. наук. статей. – Ужгород, 2002. – С. 6-12.

3.      Алексеева Л.С. О насилии над детьми в семье // Социологические исследования. – 2003. – №4. – С. 24-25.

4.      Алешина Ю.Е. Индивидуальное и семейное психологическое консультирование. – М.: ТЕИС, 1994. – С. 67-80.

5.      Асанова Н.К. Жестокое обращение с детьми: основные методологические вопросы, практические и правовые аспекты // Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Н.К. Асановой. – М.: ВЛАДОС, 1997. – С. 16-45.

6.      Бабенко К. Насильство в сім’ї. Бесіди з батьками // Завуч. – 2004. – №22. – С. 26-40.

7.      Балакірєва О., Бабак О. Права дітей в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. – 2001. – №1. – С. 3-8.

8.      Безукладникова Л.А. Исследование насилия в семье на основе системного похода в семейной психотерапии: Дипломная работа. – Цит. [18.11.2007] // http://ref.net.ua/work/det-27242.php

9.      Бондаровська А. Що ми можемо зробити, щоб запобігти домашньому насильству. – К., СДМ – Студіо, 1999. – 64 с.

10.    Волавка Я. Біля витоків насильства: агресивність батьків – причина агресивності їхніх нащадків? // Безпека життєдіяльності. – 2003. – №10. – С. 24-25.

11.    Гайдаренко Н.В. Психологические последствия жестокого обращения с детьми / Н.В. Гайдаренко, Н.Д. Ярославцева. – М.: Психология и Педагогика, 1994.

12.    Громадська програма запобігання насильству в сім’ї: Проект "Гармонія". – Львів, 2004. – 95 с.

13.    Дети социального риска и их воспитание: Учебно-методич. пособие / Под науч. ред. Л.М. Шипицыной. – СПб.: Изд-во "Речь", 2003. – 144 с.

14.    Дитинство в Україні: права, гарантії, захист: Збірник документів. – Ч. II. – К.: АТ "Видавництво "Столиця", 1998. – 292 с.

15.    Дмитренко Н.И. Предотвращение домашнего насилия: Методичeские рекомендации / Н.И. Дмитренко, Н.В. Тропин, П.А. Власов. – Днепропетровск: Днепропетровский юридический институт МВД Украины, 2001. – 50 с.

16.    Жестокое обращение с детьми // Социально-психологические и медицинские аспекты жест окости / Сост. В.Симпсон. – К.: Сфера, 2002. – №1 (2). – С. 148-157.

17.    Забадыкина Е.В. Памятка социальному работнику. Основные сведения о насилии в семье // Социальные работники за безопасность в семье / Под ред. М.И. Либоракиной. – М.: РИК Русанова, 1999. – С. 138-142.

18.    Закон України "Про попередження насильства в сім’ї" від 15 листопада 2001 року №2789-ІІІ // http://www.rada.gov.ua

19.    Закон України "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 21 серпня 2001 року №2558-ІІІ // http://www.rada.gov.ua

20.    Запобігання і протидія насильству в сім’ї: Методичні рекомендації для соціальних працівників. – К.: ДЦССМ, 2004. – 192 с.

21.    Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч.-метод. посібник / К.Б. Левченко, О.А. Удалова, І.М. Трубавіна та ін.; Заг. ред. К.Б. Левченко та О.А. Удалової. – К.: "ВЕРСО-04", 2005. – 210 с.

22.    Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учебное пособие. – Ростов-на-Дону: Издательство "Фенікс", 1997. – 520 с.

23.    Карпенко Н.В. Дитячі страхи. Психологія їх подолання. – К.: Главник, 2007. – 144 с. – (Психологічний інструментарій).

24.    Квашис В.Е. Зарубежное законодательство и практика защиты жертв преступлений. – М., 1996.

25.    Кинард Э.М. Дети, страдающие от плохого обращения // Энциклопедия социальной работы: В 3 т. – Т. 1. – М., 1993. – С. 197-202.

26.    Когаловская А.С. Вопросы профилактики семейного насилия и жестокого обращения с детьми // Вестник психосоциальной и коррекционно-реабилитационной работы. – М.: Консорциум "Социальное здоровье России", 2002. – №3. – С. 82-86.

27.    Кон И.С. Ребенок и общество: Историко-этнографическая перспектива. – М.: Наука, 1998. – 325 с.

28.    Кон И.С. Психология старшеклассника: Пособие для учителя. – М.: ВЛАДОС, 2003. – 149 с.

29.    Кондрашенко В.Т. Девиантное поведение у подростков. – М., 1999.

30.    Кулагина И.Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб. пособие. – 2-е узд. – М. Изд-во УРАО, 1997. – 176 с.

31.    Левченко К.Б. та ін. Запобігання торгівлі людьми та експлуатації дітей: Навч.-метод. посібн. / К.Б. Левченко, О.А. Удалова. – К.: Міленіум, 2005.

32.    Левченко К.Б. Чи може Україна стати вільною від тілесних покарань дітей // Безпека життєдіяльності. – 2007. – №9. – С. 9-12.

33.    Лисенко І. Кримінально-правовий захист дітей від експлуатації // Право України. – 2007. – №4. – С. 65-69.

34.    Лиханов А.А. Драматическая педагогика: Очерки конфликтных ситуацій. – М., 1990.

35.    Мазур О. Дитячі страхи. Діагностика та корекція // Психолог: Додаток до газ. "Шкільн. Світ". – 2007. – №39. – С. 15-18.

36.    Максимова Н.Ю. Конфліктна сім’я потребує допомоги: про психологічні аспекти попередження насильства в таких сім’ях // Практична психологія та соціальна педагогіка. – 2004. – №7. – С. 14-19.

37.    Максимова Н.Ю. Соціально-психологічні аспекти проблеми насильства / Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна. – К.: Комітет сприяння захисту прав дітей, 2003. – 344 с.

38.    Мансудов Р.П. Защита от насилия в семье: проблема, разработчики и запуск комплексной социальной технологии // Социальные работники за безопасность в семье / Р.П. Мансудов, М.Т. Кимер. – М., 1999. – С. 84-89.

39.    Мельник Ю.В. Надання допомоги дітям – жертвам насильства / Ю.В. Мельник, С.В. Шаргородський // Психологічна газета. – 2007. – №8. С. 9-20.

40.    Меньшикова Е.С. Жестокое обращение с детьми и его возможные отдаленные последствия // Психологический журнал. – 1993. – №6.

41.    Моргун В.Ф. Кваліфікаційні наукові роботи з психології: курсова, дипломна, магістерська: Метод. рекомендації для студентів / В.Ф. Моргун, Л.С. Москаленко. – Полтава: ТОВ "Фірма "Техсервіс", 2007. – 72 с.

42.    Московка М.М. Жорстокість та насильство до дітей у сім’ї як соціальний феномен // Все для вчителя. – 1999. – №1. – С. 43-46.

43.    Меш Э. Детская патопсихология. Нарушение психики ребенка / Э. Мэш, О. Вольф. – С-Пб: Прайм-Еврознак, 2003. – 384 с.

44.    Нарицын Н.Н. Семейное насилие. Цит. [7.12.2007] // http://www.mariamm.ru/ doc_593.php

45.    Нечерда О. Коли в сім’ї насильство // Науковий світ. – 2000. – №8. – С. 14-15.

46.    Онищенко Ю.В. Насильство в сім’ї: стан та проблеми // Педагогіка толерантності. – 2001. – №3-4. – С. 39-47.

47.    Основы социальной работы / Отв. ред. П.Д. Павленок. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 395 с.

48.    Права дитини: сучасний досвід та інновації / Заг. редакція Г. Лактіонової. – К.: Либідь, 2005.

49.    Реан А.А. Социальная и педагогическая психология / А.А. Реан., Я.Л. Коломинский. – С-Пб., 1999. – С. 87-93.

50.    Ролінський В. Соціально-педагогічна проблема запобіганню насильства над підлітками та подолання його // Психолог. – 2004. – №19. – С. 10-16.

51.    Руководство по предупреждению насилия над детьми / Под ред. Араковой. – М., 1999. – 347 с.

52.    Сафонова Т.Я. Жестокое обращение с детьми / Т.Я. Сафонова, Е.И. Цымбал, Н.А. Иванова, И.М. Демьяненко // Социальная педагогика. – 2003. – №3. – С. 73-82.

53.    Сафонова Т.Я., Цымбал Е.И. Жестокое обращение с детьми и его последствия // Жестокое обращение с детьми: сущность, причины, социально-правовая защита. – М., 1993. – 98 c.

54.    Свистунова С. Насилие в семье. Цит. [23.11.2007] // http://mayak.rfn.ru/schedules/112/9458.php

55.    Система захисту дітей від жорстокого поводження: Навчально-методичний посібник / За ред.: К.Б. Левченко, І.М. Трубавіної. – К.: Держсоцслужба, 2005. – 396 с.

56.    Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. E.И. Холостовой. – M.: Юрист, 2000. – 424 с.

57.    Социальная педагогика и социальная работа за рубежом. – Вып. 1. – М., 1991.

58.    Социальная работа / Общ. ред. проф. В.И. Курбатова. – Ростов-на-Дону: Фенікс, 1999. – 576 с.

59.    Социальная работа с семьей / Под ред. Т.В. Шеляг. – М.: Институт социальной работы, 1995.

60.    Социальная работа: теория и практика / Отв. ред. Е.И. Хол остова, А.С. Сорвина. – М.: ИНФРА-М, 2001. – 168 с.

61.    Социально-правовые проблемы борьбы с насилием / Ом. юрид. ин-т. – Омск, 1996.

62.    Соціальна педагогіка: теорія та технології: Підручник / За ред. І.Д. Звєрєвої – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.

63.    Соціальна робота: психологічний аспект: Навчальний посібник / За ред. проф. А.Й. Капської. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 352 с.

64.    Соціально-економічні причини насильства в сім`ї в Україні: аналіз проблем та шляхи запобігання: Матеріали за результатами соціологічного опитування. – К.: Державний ін-т проблем сім`ї та молоді, 2004. – 144 с.

65.    Стандарти соціальних послуг: Збірка проектів документів / За ред. Л.Л. Сідєльнік. – Кн. 2. – К.: ТОВ "ЛДЛ", 2007. – 232 с.

66.    Стародубцева И.В. Воспитание и педагогическое сопровождение детей, попавших в трудную жизненную ситуацию // Проблеми освіти. – 2004. – Вип. 40. – С. 76-82.

67.    Технология социальной работы / Под ред. И.Г. Зайнышева. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

68.    Тимченко Г.П. Проблема жестокого обращения с детьми и пути ее решения / Г.П. Тимченко, И.В. Семенова // Альманах судебной медицины. – 2003. – №2. – С. 91-92.

69.    Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім’єю: Навчальний посібник. – К.: ДЦССМ, 2002. – 132 с.

70.    Фирсов М.В. Теория социальной работы / М.В. Фирсов, Е.Г. Студенков. – М.: ВЛАДОС, 2000. – 240 с.

71.    Хархан О. Стосунки батьків, дітей, та їх вплив на поведінку підлітків // Соціальна психологія. – 2003. – №4. – С. 139-142.

72.    Хоментаускас Г.Т. Семья глазами ребенка. – М., 1989.

73.    Шендеровський К.С. Попередження насильства в сім’ї: Технологія тренінгу // Психологічна газета. – 2004. – №12. – С. 2-31.

74.    Щербак Н. Соціально-педагогічна профілактика жорстокого ставлення до дітей в сім’ї // Рідна школа. – 2002. – №10. – С. 26-29.

75.    Щербакова Т. Зняття тривожності і страхів у дошкільників // Психолог: Додаток до газ. "Шкільн. Світ". – 2005. – №16. – С. 21-27.

Додаток А

Додаток А1

Анкета

на виявлення випадків жорстокого поводження з дітьми

Стать________________________

Вік__________________________

Дата опитування_______________

Додаткові відомості_____________

1-Зазвичай; 2-Часто; 3-Інколи; 4-По ситуації; 5-Рідко       ; 6-Ніколи

Додаток А2

Модифікована методика Рене Жиля

1.         Ось стіл, за яким сидять різні люди. Познач, де сядеш ти?

2.         Познач хрестиком, де ти сядеш цього разу.

3.         Ти у знайомих. Визнач, в якій кімнаті відпочиватимеш ти, та люди, які приїхали з тобою.

4.         Є нагода зробити сюрприз одній людині. Кому ти хочеш це влаштувати? Чи тобі все рівно? Чому?

5.         Ти маєш можливість поїхати відпочивати в просто казкове місце, але лишилось тільки два вільних квитки: один для тебе, інший для твого супутника. Кого ти візьмеш з собою? Чому?

6.         Ти загубив дуже коштовну річ. Кому ти першому розповіси про цю неприємність?

7.         У тебе дуже болить зуб, тому тобі необхідно піти до стоматолога. Ти підеш один, чи візьмеш когось з собою? Якщо з кимось, то хто буде ця людина?

8.         Ти багато допомагаєш мамі чи не дуже? Чому?

9.         Ти на прогулянці за містом. Познач хрестиком, де знаходишся ти.

10.      Інша прогулянка. Де ти цього разу?

11.      Це – добре відома тобі людина. Вона виступає перед аудиторією. Ти сидиш серед людей. Вкажи, де саме?

12.      Ці люди стоять навкруги столу, і один з них щось пояснює. Де ти знаходишся, вкажи.

13.      Ти на прогулянці з товаришами, ця жінка дещо пояснює вам. Де ти знаходишся?

14.      Товариш взяв твою ручку без дозволу. Що ти робитимеш:

Плакатимеш?

Жалітимешся?

Кричатимеш?

Намагатимешся відібрати?

Почнеш бити його?

Підкресли одну з відповідей.

15.      Ти граєш в гру, і двічі поспіль програєш. Твої дії:

Плакатимеш?

Продовжуватимеш грати далі?

Нічого не скажеш?

Роздратуєшся?

Підкресли одну з відповідей.

16.      Батько не дозволяє тобі йти гуляти. Ти:

Нічого не відповіси?

Образишся?

Почнеш протестувати?

Почнеш плакати?

Підеш, не дивлячись на заборону?

Підкресли одну з відповідей.

17.      Мама забороняє тобі виходити з дому. Що ти будеш робити?

Нічого не відповіси?

Образишся?

Почнеш протестувати?

Почнеш плакати?

Підеш, не дивлячись на заборону?

Підкресли одну з відповідей

Додаток А3

Анкета

з проблем моралі і сімейних стосунків

1.         У своїй майбутній сім’ї … (указати характер майбутніх взаємовідносин, можливі труднощі)

2.         Прикладом майбутніх сімейних відносин для мене є сім’я …

3.         Найкраще, якщо дітей у сім’ї …

4.         Найважливіше в сімейному житті…

5.         У нашій сім’ї мене хвилює (указати життєві проблеми, які хвилюють зараз)…

6.         Я думаю, що батьки будуть допомагати в сімейному житті…

7.         У моїй майбутній сім’ї можуть бути конфлікти з приводу…

8.         Конфлікти у сім’ї я буду усувати за допомогою…

9.         Більшість шлюбів…

10.      Я мрію, щоб моя сім’я …

11.      Діти – це…

12.      На місці моїх батьків…

13.      Найяскравішим спогадом у моєму житті …

14.      Наша сім’я могла б бути щасливою, якби …

15.      Я люблю свою маму …

Додаток А4

Карта особистості дитини

1.  Загальні дані:

1.1. Прізвище, ім’я, по батькові.

1.2. Адреса.

1.3. Дата і місце народження.

1.4. Національність.

2.  Стан здоров’я і розвитку учня (заповнюється шкільним лікарем):

2.1. Загальна оцінка здоров’я учня (за даними медичної карти).

2.2. Ознаки підвищеної нервозності (відсутні; підвищена втомлюваність, знижена працездатність, пригнічений настрій, підвищена збуджуваність, спалах гніву, агресивність по відношенню до вчителів, відмова від контактів, загальних справ, схильність до руйнівних дій, садизм).

2.3. Патологічні потяги:

·     палить (не палить, палить епізодично, систематично);

·     вживає спиртні напої (не вживає, вживає епізодично, систематично);

·     вживає токсико-наркоречовини (не вживає, вжив одноразово, епізодично, систематично).

2.4. Стоїть на диспансерному обліку (з приводу чого?).

3. Психологічна атмосфера у сім’ї:

3.1. Дані про батьків (батько, мати, особи, які їх заміняють):

·   освіта;

·   професія місце роботи.

3.2. Інші члени сім’ї.

3.3. Тип сім’ї:

·   благополучна (батьки морально стійкі, володіють культурою виховання, емоційна атмосфера у сім’ї позитивна);

·   неблагополучна, у тому числі:

~   педагогічно некомпетентна (батьки не володіють культурою виховання: відсутня єдність вимог, дитина бездоглядна, з нею жорстоко обходяться, систематично карають, погано поінформовані про її інтереси, поведінку поза школою);

~   морально-неблагополучна (батьки ведуть аморальний образ життя, пиячать, не працюють, утримують кубло, мають судимість, вихованням дітей не займаються);

~   конфліктна (у сім’ї неблагополучна емоційна атмосфера, між батьками постійні конфлікти, батьки підвищено дратівливі, жорстокі, нетерпимі).

3.4. Характер взаємовідносин батьків з дитиною:

·   сімейний диктат (систематичне придушення ініціативи і почуття власної гідності дитини);

·   надмірна опіка (задоволення всіх потреб дитини, огородження від труднощів, турбот, зусиль);

·   потурання (ухил від активної участі у вихованні дитини, пасивність, визнання повної автономії дитини);

·   співробітництво (взаємоповага, спільне переживання радощів, горя тощо).

3.5. Організація режиму праці і відпочинку:

·   які обов’язки виконує у сім’ї;

·   чи дотримується режиму дня;

·   хто і якої мірою допомагає і контролює виконання домашніх завдань;

·   як організовано спілкування учня у сім’ї під час дозвілля, літнього відпочинку, відпустки батьків.

4. Особливості навчальної діяльності:

4.1. Успішність учня.

4.2. Ставлення до навчання: позитивне, нейтральне, байдуже, негативне.

4.3. Інтелектуальні можливості учня: високі, середні, низькі.

4.4. Мотиви навчання: пізнавальний інтерес до предметів, усвідомлення необхідності навчатися, прагнення отримати оцінку, заслужити схвалення дорослих, прагнення уникнути покарання, прагнення до самоствердження у групі однолітків.

5. Становище у класному колективі, ставлення до колективу:

5.1. Позиція учня у колективі: лідер (зірка); той, кому віддають перевагу; той, кого прийняли; той, кого відкинули (ізольований).

5.2. З ким із класу найбільш близький; характер взаємного впливу.

5.3. Стосунки з іншими однокласниками: ділові, рівні, дружні, теплі, конфліктні, ні з ким не спілкується.

5.4. Манера, стиль спілкування з оточенням:

·   домінантний стиль (упевнений у собі; прагне нав’язати свою думку; легко перериває іншого, але не дає перервати себе; ні з ким спілкується);

·   недомінантний стиль (сором’язливий, поступливий, легко визнає себе неправим, потребує заохочення у розмові);

·   екстраверт (постійно спрямований на спілкування, легко входить у контакт, зацікавлений, відкритий, дуже уважний до оточення);

·   інтроверт (не схильний до контактів, замкнений, надає перевагу діяльності над спілкуванням, у розмові небагатослівний).

5.5. Ставлення до громадської думки:

·   активно-позитивне (розуміє критику, згодний з нею, недоліки прагне виправити і т.п.);

·   пасивно-позитивне (розуміє критику, згодний з нею, але недоліки не виправляє);

·   байдуже (не реагує на критику, не змінює поведінки);

·   негативне (сперечається, не погоджується із зауваженнями, поведінку не змінює).

6. Ставлення до громадської діяльності і суспільно корисної праці:

6.1. Ставлення до громадських доручень: з готовністю, без видимого інтересу, відмовляється.

6.2. Виконання громадських доручень: сумлінне, несумлінне, відповідно настрою, під тиском, з ініціативою.

6.3. Ставлення до трудових справ класу: бере активну участь, байдужий, демонстративно відмовляється.

6.4. Ставлення до фізичної праці:

·   позитивне (працелюбність; часто надає перевагу фізичні праці, ніж розумовій; має "золоті руки");

·   байдуже (не виділяє фізичну працю як цікаву діяльність; від неї не відмовляється, але виконує без ініціативи);

·   негативне (лінивий, трудиться безвідповідально, під натиском, до фізичної праці ставиться зверхньо, зневажливо).

6.5. Ставлення до суспільного майна: ставиться бережливо, по-хазяйські, ставлення байдуже, ставиться демонстративно, зневажливо навіть до свідомої шкоди майна).

7. Спрямованість інтересів:

7.1. До якої діяльності проявляє інтерес (фізична праця, розумова праця, технічна, суспільно-політична, організаторська, художня (артистична, літературна, музична, хореографічна тощо), спортивна діяльність).

7.2. Які гуртки(секції) відвідує (відвідував)?

7.3. Культурний кругозір:

·   чи відвідує і як часто театри, музеї, виставки;

·   які читацькі інтереси, якій літературі надає перевагу, регулярність читання (книг не читає, читає епізодично, читає систематично).

8. Особливості сфери вільного спілкування учня:

8.1. Скільки часу приділяє вуличному спілкуванню протягом тижня: години вечірнього приходу додому?

8.2. З ким має дружні зв’язки поза класом, як вони впливають на учня?

8.3. Постійне чи таке, якому надається перевага, місце вуличного спілкування (клуб, двір, під’їзд тощо).

8.4. Зміст вуличного спілкування (робота з технікою, автомототехнікою, відвідування кіно, гра на гітарі, прослуховування музичних записів, розмови на різні теми, бездумне проведення часу, випивка, паління, азартні ігри та ін.).

9. Рівень самооцінки особистості:

·     адекватна (правильно оцінює свої позитивні та негативні якості, особисті можливості і досягнення);

·     підвищена (некритичний по відношенню до себе, перебільшує свої досягнення);

·     занижена (завищена самокритика, недооцінює свої позитивні якості та особисті досягнення),

10. Особливості поведінки:

10.1. Позитивні вчинки учня; як часто він їх здійснює, можливі мотиви їх здійснення.

10.2. Негативні вчинки, їх поява (епізодично, систематично), характер (грубість, бійка, прогули, запізнення на уроки, порушення дисципліни у класі, відмова від вимог, доручень, не працює у класі на уроках).

10.3. Правопорушення учня (крадіжка, побори у молодших і слабших, спроби до насильства, жорстоке ставлення до тварин, проявлення садистичних нахилів, грубі порушення громадського порядку (хуліганство) і т.п.).

10.4. Ставлення до своїх вчинків: байдужий, переживає, виправдовує, засуджує.

10.5. Як ставиться до педагогічних впливів: із жорстокістю, байдуже, розуміє і намагається виконувати вимоги.

10.6. Стоїть на обліку у:

·     школі;

·     підрозділі у справах неповнолітніх;

·     інший облік.

Додаток Б

Додаток Б1

Дослідження міжособистісних стосунків в експериментальній групі

Додаток Б2

Дослідження міжособистісних стосунків в контрольній групі