Курсовая работа: Облік доходів підприємств

Вступ

Основою існування й розвитку суспільства є діяльність із виробництва необхідних матеріальних благ і надання послуг. Таку регулярну діяльність на постійній основі, що передбачає одержання доходу в грошовій, матеріальній або інших формах, називають господарською діяльністю.

Господарська діяльність, спрямована на виробництво певної продукції, є виробничою діяльністю, її результати – матеріальні блага: засоби виробництва (будівлі, машини, обладнання, сировина та матеріали) і предмети споживання (продукти, одяг, взуття та ін.).

Створені на виробництві матеріальні блага розподіляються, відбувається їх обмін і споживання. ці неперервні процеси утворюють процес відтворення, для нормального здійснення якого необхідне постійне спостереження за його перебігом.

Облік ведеться з метою контролю за господарською діяльністю підприємства та активного впливу на її результати. За допомогою обліку відображають і контролюють стан і рух коштів, а також господарські процеси, пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ.

Отже, необхідність обліку випливає передусім із потреб виробничої діяльності та є важливою функцією управління.

Господарський облік – кількісне відображення та якісна характеристика господарської діяльності з метою контролю за процесом виконання бізнес-плану та управління діяльністю підприємства.

Основними функціями господарського обліку є спостереження, вимірювання та реєстрація окремих явищ, з яких складається господарська діяльність підприємства.

До господарського обліку висувають такі вимоги:

– точність і правдивість – усі враховані дані повинні достовірно відображати дійсність, обчислюватися без помилок;

– своєчасність – всі необхідні дані про господарську діяльність підприємств, що використовуються для виявлення та усунення недоліків, складання звітності, мають подаватися у встановлені терміни;

– порівнянність – необхідна для контролю за складанням і виконанням бізнес-планів;

– повнота – облік має охоплювати всі сторони господарської діяльності підприємства;

– економічність – витрати на ведення обліку мають бути мінімальними.

Існує три види господарського обліку: оперативний; статистичний; бухгалтерський. Оперативний облік – система спостереження та контролю за визначеними господарськими операціями з метою швидкого одержання інформації про перебіг процесу виробництва, реалізації продукції.

Оперативний облік охоплює різні процеси господарювання: рух товарно-матеріальних цінностей; економію товарно-матеріальних ресурсів; контроль за використанням робочого часу, раціональним та ефективним використанням основних фондів та ін.

Особливістю оперативного обліку є простота у фіксуванні даних, він не потребує спеціальних працівників для його ведення. Недолік оперативного обліку – недостатня точність і відсутність єдиної документації. Між оперативним і бухгалтерським обліком існує взаємозв'язок, що виражається в оперативно-сальдовому методі обліку матеріалів. Крім того, він використовується для підтвердження достовірності окремих даних бухгалтерського обліку.

Статистичний облік – вид господарського обліку, який забезпечує кількісне вимірювання окремих суспільних явищ. що вивчаються, у взаємозв'язку з їхнім якісним аспектом.

Для вивчення кількісного аспекту окремих суспільних явищ у статистичному обліку використовують дані оперативного та бухгалтерського обліку, що обробляються статистичними методами й слугують для контролю за виконанням відповідних показників.

Статистичний облік використовує показники бухгалтерського обліку для отримання різноманітної інформації про виконання виробничої та фінансово-господарської діяльності всіх галузей народного господарства. Дані статистичного обліку використовуються в бухгалтерському облік? з метою отримання інформації про трудові ресурси, основні фонди тощо, вони підвищують достовірність даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік система суцільного, неперервного спостереження й контролю за господарськими процесами підприємства, що передбачає виявлення, вимірювання, реєстрацію, накопичення. узагальнення, зберігання та передачу інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який веде підприємство. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Мета ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності – надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

1. Формування доходів діяльності

1.1      Основні вимоги до визначення складу та оцінки доходів згідно П(С)БО 15 «Доходи»

Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи від звичайної діяльності підприємства та її розкриття у фінансовій звітності визначає П(С)БО 15 «Дохід».

Дохід – збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов'язань, внаслідок чого збільшується власний капітал підприємства (за винятком збільшення капіталу за рахунок внесків власників).

Під економічною вигодою розуміють потенційну можливість отримання підприємством

Доходи і витрати відображають в бухгалтерському обліку та включають до Звіту грошових коштів від використання активів. Прикладом збільшення активів, а отже, про фінансові результати згідно з принципом нарахування й відповідності доходів і витрат. Принцип відповідності передбачає, що обов’язковою супровідною умовою одержання доходу є здійснення підприємством витрат для його отримання. Цей принцип забезпечує визначення фінансового відображення доходу в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, є зростання дебіторської заборгованості внаслідок відвантаження продукції з наступною оплатою результату звітного періоду (доходу) одночасно з витратами, які здійснено для отримання цих доходів. Наприклад, у момент реалізації одночасно відображають виручку від реалізації продукції (дохід) і списують собівартість цієї продукції (витрати).

Однак не всі витрати можна безпосередньо пов’язати з певним доходом. У зв'язку з цим витрати, безпосередньо не пов'язані з певними доходами, відображають у звітному періоді, в якому вони виникли. Наприклад, нестачі та втрати від псування цінностей слід списати в тому звітному періоді, в якому їх було виявлено, оскільки такі витрати не мають прямого зв'язку з доходом.

Відповідність доходів і витрат у Звіті про фінансові результати наведено в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

У бухгалтерському обліку та фінансовій звітності доходи й витрати відображаються в момент їхнього виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Отже, бухгалтерський облік ведуть, а звітність складають на основі облікового принципу нарахування: доходи відображають у бухгалтерському обліку і відповідно у фінансовій звітності за відвантаженням продукції (товарів), виконанням робіт, наданням послуг незалежно від термінів одержання грошових коштів або Їхніх еквівалентів від покупців (замовників).

Одержані передоплати (аванси) не визнаються доходами, а видані – витратами, оскільки не призводять до зміни власного капіталу підприємства.

Таким чином, фінансова звітність, складена згідно з принципом нарахування, інформує користувачів не лише про операції, що відбулися та супроводжувалися виплатою чи одержанням грошових коштів, а й про зобов'язання виплатити грошові кошти в майбутньому та про ресурси у грошовому вираженні, які будуть одержані в майбутньому.

Вимоги П(С) БО 15 «Доходи» визначають принцип формування інформації про доходи підприємства у бухгалтерському обліку.

П(С) БО 15 не поширюється на доходи, пов'язані з:

– реалізацією цінних паперів;

– контрактами з надання послуг у галузі будівництва;

– страховою діяльністю;

– змінами у справедливій вартості фінансових активів і фінансових зобов'язань, а також із Їх ліквідацією (продажем, погашенням);

– змінами вартості інших поточних активів; природним зростанням поголів'я худоби, виходом продукції сільського й лісового господарства;

– видобутком корисних копалин. П(С) БО 15 регулює порядок обліку доходу, який виник у результаті:

– реалізації продукції (товарів, інших активів);

– надання послуг;

– використання активів підприємства іншими сторонами.

Надання послуг, як правило, передбачає виконання підприємством завдання, застереженого контрактом, протягом узгодженого часу. Послуги можуть надаватися протягом одного або кількох періодів.

У разі використання активів підприємства іншими сторонами дохід виникає у вигляді:

а) відсотків – плати за використання грошових коштів, їхніх еквівалентів або сум заборгованості підприємству;

б) роялті – плати за використання нематеріальних активів підприємства, наприклад, патентів, торгових марок, авторського права, програмних продуктів та ін.;

в) дивідендів – частини чистого прибутку, розподіленої між учасниками (власниками) пропорційно часткам участі в капіталі підприємства.

Критерії визнання доходів. Дохід визнається за дотримання таких умов:

1) збільшення активу або погашення зобов'язання, що зумовлює збільшення власного капіталу підприємства (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства);

2) оцінка доходу може бути достовірно визначена. Доходи, достовірну оцінку яких дати неможливо, у звітності не відображають, що відповідає одному з основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності – принципу обачності, який передбачає відображення у фінансовій звітності всіх елементів (активів, зобов'язань тощо) за вартістю, яка б запобігала заниженню зобов'язань і витрат та завищенню активів і доходів підприємства. Згідно з П(С) БО цей принцип передбачає вибір методу оцінки. Йдеться насамперед про доходи, які можуть бути одержані у результаті претензійно-позовної роботи. Наприклад, підприємство подало позовні заяви на 5 000 гри., але е підстави вважати, що у процесі судового розгляду вимоги за позовом можуть бути задоволені в меншому розмірі. У такому разі дохід відображають у бухгалтерському обліку під час одержання рішення судового органу в сумі його визнання, а не в момент подачі позовної заяви до судових органів.

Названі критерії визнання доходу, як правило, застосовуються окремо в кожній операції. Однак за певних обставин для відображення суті операції застосовують критерії визнання до окремих елементів однієї операції. що підлягають оцінці, якщо це випливає з суті такої господарської операції. Наприклад, якщо вартість реалізованої операції включає суму за майбутні послуги (скажімо, монтаж), яку необхідно визначити, ця сума підлягає відстроченню і визнається доходом у періоді надання такої послуги. І навпаки, критерії визнання застосовуються до двох або більше операцій одночасно, якщо вони пов'язані таким чином, що суть господарської операції неможливо зрозуміти без з'ясування серії операцій у цілому. Наприклад, підприємство може реалізовувати товари і одночасно укладати окремі договори на пізніше придбання цих товарів, спростовуючи, таким чином, істотний результат операції. У цьому випадку операції розглядаються в цілому.

Не визнаються доходами суми. що отримані від інших осіб і не зумовлюють збільшення власного капіталу, зокрема:

– податок на додану вартість, акцизи, інші податки та обов’язкові платежі, які підлягають перерахуванню до бюджету і позабюджетних фондів;

– надходження за договорами комісії, агентським та іншим аналогічними договорами на користь комітента, принципала та ін.;

– попередня оплата (аванс у рахунок оплати) продукції (товарів, робіт, послуг);

– завдаток під заставу або на погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

– надходження, що належать іншим особам;

– надходження від первісного розміщення цінних паперів.

Отже, такі суми вилучаються з доходу. Наприклад, суми. отримані комісіонером від реалізації товару комітента. не збільшують його власний капітал, а отже, не е доходом. Доходом, зокрема, є сума комісійної винагороди.

Водночас названі, суми включають не лише до суми чистого доходу підприємства, а й до загальної суми валового доходу і відображають у бухгалтерському обліку на кредиті рахунків класу 7 «Доходи і результати діяльності», а відтак вилучаються з неї записом по дебету рахунків цього класу. Таким чином, на фінансові результати списуються лише суми чистого доходу від здійснення відповідних операцій і подій.

1.2 Класифікація доходів і відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку

Визнані доходи від звичайної діяльності класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:

Доходи (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)

Для узагальнення в бухгалтерському обліку інформації про реалізацію готової продукції (товарів, робіт, послуг), доходи від страхової діяльності, а також суми знижок, наданих покупцям, та інші вирахування з доходів Планом рахунків бухгалтерського обліку передбачено рахунок 70 «Доходи від реалізації», до якого відкривають такі субрахунки:

701 «Дохід від реалізації готової продукції»;

702 «Дохід від реалізації товарів»;

703 «Дохід від реалізації робіт і послуг»;

704 «Вирахування з доходу».

Інші операційні доходи

Суми інших доходів від операційної діяльності підприємства відображаються на рахунку 71 «Інший операційний дохід» на відповідних субрахунках.

Доходи від участі в капіталі

Для узагальнення інформації про доходи від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, облік яких ведеться за методом участі в капіталі, призначено рахунок 72 «Дохід від участі в капіталі». Він має такі субрахунки:

721 «Дохід від інвестицій в асоційовані підприємства»;

722 «Дохід від спільної діяльності»;

723 «Дохід від інвестицій у дочірні підприємства».

Фінансові доходи

Доходи, що виникають у процесі фінансової діяльності підприємства (дивіденди, відсотки, інші доходи, одержані від фінансових Інвестицій (крім доходів, що обліковуються за методом участі в капіталі), відображаються в бухгалтерському обліку на рахунку 73 «Інші фінансові доходи», який має такі субрахунки:

731 «Дивіденди одержані»;

732 «Відсотки одержані»;

733 «Інші доходи від фінансових операцій».

Інші доходи

Для узагальнення інформації про доходи, що виникають у процесі звичайної діяльності, але не пов'язані з операційною діяльністю підприємства, призначений рахунок 74 «Інші доходи».

Надзвичайні доходи

Для відображення доходів, що виникли внаслідок надзвичайних подій, призначений рахунок 75 «Надзвичайні доходи». На кредиті рахунка відображають визнану суму відшкодування, зокрема від страхових організацій, втрат від надзвичайних подій, на дебеті – списання на рахунок фінансових результатів.

Склад доходів у відповідних групах установлено П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати» і зображено на рис. 5.1.

1.3 Оцінка доходу

У бухгалтерському обліку дохід відображають у сумі справедливої вартості активів – отриманих або тих, що мають бути отримані.

Сума доходу, яка виникає у результаті господарської операції, як правило, визначається за домовленістю між підприємством і покупцем або користувачем активу. Вона оцінюється за справедливою вартістю отриманої компенсації або компенсації, яка може бути отримана, з урахуванням будь-якої торгової знижки, наданої підприємством.

Приклад

Підприємство відвантажило товар покупцеві за контрактною вартістю 12000 грн. (вартість товару – 10000 гри., ПДВ – 2000 грн.). Собівартість товарів – 9000 грн., адміністративні витрати – 500 грн., витрати на збут – 200 грн. Треба:

1. Відобразити цю операцію на рахунках бухгалтерського обліку, якщо перша подія: а) відвантаження товару; б) оплата товару.

2. Визначити суму податку на прибуток за обліковими даними.

3. Визначити фінансовий результат. В обліку ці операції відображають такими проводками (табл. 1.3.):

Таблиця 1.3

На кредиті субрахунку 702 «Дохід від реалізації товарів» відображають загальну суму доходу включно з податком на додану вартість, сума якого відтак відображається на дебеті цього рахунка. На фінансовий результат діяльності підприємства відносять лише суму чистого доходу від реалізації товарів.

У разі відстрочення надходження грошових коштів (або їхніх еквівалентів) справедлива вартість компенсації може бути нижчою за номінальну суму одержаних грошових коштів чи ту, яку буде одержано. Різниця між справедливою вартістю і номінальною сумою грошових коштів або їхніх еквівалентів, що будуть одержані за продукцію (товари, роботи, послуги та інші активи), визнається доходом у вигляді відсотків. Наприклад, підприємство може надати покупцеві відстрочення платежу за відвантажений товар (безвідсотковий кредит). Справедлива вартість компенсації в такому разі визначається дисконтуванням майбутніх надходжень із використанням умовної ставки відсотка. Різниця між визначеною таким чином вартістю і сумою компенсації, що надійшла, визнається доходом у вигляді відсотків у момент одержання грошових коштів.

2. Облікова політика підприємства

Ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємстві починається з розробки його облікової політики, яка передбачає вибір комплексу методичних прийомів, способів та процедур організації та ведення бухгалтерського обліку підприємством з числа загальноприйнятих в державі. Тобто облікова політика конкретного підприємства залежить від політики держави в сфері бухгалтерського обліку.

Політика обліку – це сфера нормалізації обліку через певні правила, стандарти, методологічні норми з метою визначення загальних і докладних принципів функціонування обліку в даній країні (об'єднанні країн) на певний період.

Розмежування понять теорії, політики і практики має принципове значення для практичного розуміння політики обліку.

Теорія обліку не є національною, вона має за мету розробити загальні методи ведення обліку, такі, наприклад, як подвійний запис, рахунок, інвентаризація, складання балансів, способи оцінки і реєстрації господарських подій, таких як фінансова звітність тощо. Теорія обліку є не тільки наднаціональна, але й над часова. Наведені вище елементи методу обліку не зазнають змін, їх лише доповнюють в частині зміни організації та форми ведення обліку. Двоїстість, наприклад, є законом подвійного запису в усьому світі і ніяким змінам не підлягає.

В той же час політика обліку має і національний характер та відображає особливості ведення обліку кожного окремого господарюючого суб'єкта.

Закон «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» змінив існуючі раніше правила та принципи ведення обліку, а нововведення Закону, які практично вже реалізовані, змінили і доповнили існуючий донедавна, стереотип про єдиний і незмінний облік в усій державі.

На фоні стандартизації обліку створилась міжнародна стандартизація, що має наближені риси макрополітики обліку до принципів теорії обліку.

Враховуючи те, що багато держав пов'язані виключно з власною політикою бухгалтерського обліку або частково з використанням міжнародної політики бухгалтерського обліку, на рис. 1. представлено її відповідну класифікацію.

Політику бухгалтерського обліку слід розуміти як сферу діяльності державних органів (наприклад, Управління методології бухгалтерського обліку Міністерства фінансів України) або інститутів, утворених через державні та міжнародні об'єднання бухгалтерів і направлені на нормалізацію чи стандартизацію бухгалтерського обліку. Політика обліку випливає з рівня значення норм у правовому врегулюванні технології ведення бухгалтерського обліку, які здобули перевагу над звичайними традиційними способами організації та ведення обліку.

Політику бухгалтерського обліку називають ще сферою діяльності нормалізації, яка знаходиться між практикою і теорією бухгалтерського обліку. Сформульована в такий спосіб сфера політики бухгалтерського обліку має загальний характер і не охоплює всієї облікової політики.

Для складання фінансової звітності відповідно до чинних нормативних актів та надання її користувачам керівництво підприємства формує облікову політику: обирає принципи, методи і процедури обліку таким чином, щоб достовірно відобразити фінансовий стан і результати діяльності підприємства та забезпечити зіставність показників фінансових звітів.

Отже, облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності. Основна її мета – забезпечити одержання достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних рішень.

Документальне оформлення облікової політики підприємства здійснюється у вигляді наказу про облікову політику підприємства, який після його затвердження набуває статусу юридичного документу. Наказ про облікову політику є основним внутрішнім документом, яким регулюється організація облікового процесу на підприємстві та є обов'язковим для виконання всіма службами і працівниками підприємства.

Наказ про облікову політику може складатись з таких розділів:

Преамбула

1. Організація бухгалтерської служби па підприємстві.

2. Методологічні аспект

3. Організаційно-технічні аспекти

В преамбулі вказується основні відомості про підприємство та основи документи, якими керуються при веденні бухгалтерського обліку н підприємстві.

Підготовка Наказу про облікову політику підприємства на практиці є досить трудомісткою справою і вимагає від учасників цього процес неабияких здібностей, комплексних знань всіх процесів, які відбувались на підприємстві за його межами в минулому, здійснюються зараз і проводитимуться в майбутньому. Усе це потребує ґрунтовного аналізу подій і фактів, вміння бачити перспективу, не ординарно мислити тощо.

Вибір облікової політики залежить від особливостей діяльності кожного конкретного підприємства.

3. Виробничо-фінансова характеристика підприємства

Приватна агрофірма «Україна» розташована в селі Радіонівка Великобагачанського району Полтавської області.

ПАФ «Україна» заснована у 1997 році. Воно в основному реалізує свою продукцію у райцентри (Лубни, Пирятин, Миргород), де повсюди прокладені асфальтні дороги, які знаходяться у хорошому стані. Це прискорює перевезення продукції, йдуть менші затрати пального, не так швидко зношуються запасні частини порівняно з перевезеннями по шосейним і ґрунтовим дорогам.

Тут працює всього 345 працівників, серед яких є жінки, чоловіки та працездатні пенсіонери. На сезонні роботи (збирання урожаю, сапка, прополювання) залучаються сезонні робітники – підлітки і працездатні пенсіонери. З усієї кількості працюючих 116 входять до штатного розпису. Це голова ПАФ «Україна», група керівників виробничих підрозділів (23 чол.), агрономічна служба, зоотехнічна, ветеринарна та інженерно-технічна служба (12 чол.), служба по фінансовій діяльності, господарське обслуговування, група культурно-побутового обслуговування, а також 9 обліковців. В бухгалтерії підприємства обліковці ведуть облік по окремих рахунках: обліковець реалізації, фінансових результатів, обліковець по розрахунках, бухгалтер по матеріальних цінностях, обліковець промислових виробництв та обліковець основних засобів, касир і обліковець виробництв. Керівники виробничих підрозділів групують первинні документи по підрозділу, підписують їх розподіляють обов'язки між робітниками і приймають від них виконану роботу. Вони відповідають за виконання поставленого плану перед підрозділом.

Форма обліку у ПАФ «Україна» журнально-ордерна. За допомогою цієї форми робляться записи потрібного обліку, складається звітність, проводиться звірка записів. В обліку бухгалтерії ПАФ «Україна» на перший план ставиться аналітичний облік. Аналітичні рахунки призначені для обліку конкретних видів господарських засобів чи джерел їх утворення. Записи по аналітичних рахунках проводяться по натуральних трудових і грошових вимірниках. До одного синтетичного рахунку у господарстві може вестися цілий ряд аналітичних. Записи на синтетичний рахунок проводяться загальною сумою по всіх аналітичних, що до нього ведуться. Документи систематизуються за видами операцій І підшиваються в папки в хронологічному порядку окремо за кожен місяць. Папки з первинними документами зберігаються у бухгалтерії в шафах, а з бухгалтерською звітністю і зведеними оборотними відомостями знаходяться в сейфі в кабінеті головного бухгалтера.

У власності господарства є земля, до складу якої входять сільськогосподарські угіддя: рілля, сіножаті, пасовища, багаторічні насадження, а також інші земельні угіддя, з усіх земель більша частина (97,48%) припадає на ріллю. Це означає, що у господарстві сильніше розвинуте рослинництво. Землі ПАФ «Україна» розміщені у лісостеповій зоні, що сприяє розвитку процесів ерозії ґрунтів.

Природні умови характеризуються помірно континентальним кліматом. Середня температура повітря за рік дорівнює +6–7°С.

Тривалість періоду з середньою добовою температурою понад 10°С, який відповідає періодові активної вегетації, – 155–160 днів, а з температурою понад +15°С, коли забезпечують умови вирощування більш теплолюбних культур – 100 днів. Останні весняні приморозки тут закінчуються приблизно 26–27 квітня, а перші осінні починаються 6–7 жовтня.

Опадів на території області випадає в середньому за рік 480–620 мм. Найбільше опадів буває в теплу пору року, коли переважають вологі північно-західні вітри (травень-вересень), а найменше – у зимовий період. Кліматичні умови області сприятливі для сільського господарства.

Виробництво всіх видів продукції землеробства залежить від того, який розмір в господарстві земельних фондів і яка його частка використовується безпосередньо в сільськогосподарському виробництві. Землеробство буде тоді високопродуктивним, коли в загальній площі земель сільськогосподарського виробництва найбільшу питому вагу займає рілля.

Отже, для характеристики аналізованого господарства необхідно перш за все розглянути склад і структуру його земельних угідь, а також зміни, що відбулися в них з часом.

Таблиця 1. Склад і структура земельних угідь в ПАФ «Україна»

Аналізуючи дані таблиці 1, необхідно відзначити зміни, які відбулись у землекористуванні в ПАФ «Україна» за період з 2005 року по 2007 рік. За цей період загальна земельна площа господарства зменшилась. Відповідно до цього зменшилась площа сільськогосподарських угідь з 2535 га у 2005 році до 2528,6 га у 2007 році та ріллі відповідно з 2535 га до 2528,6 га.

Як бачимо, майже вся площа сільськогосподарських угідь зайнята під ріллю.

Одним із найголовніших показників економічної ефективності земель є показники землезабезпеченості господарства.

Розрахуємо, скільки припадає на одного працівника сільськогосподарських угідь та ріллі (див. таблицю 2).

Аналізуючи дані таблиці 2, можна відмітити, що рівень землезабезпеченості ПАФ «Україна» в 2005 році нижчий порівняно з 2007 роком і становить відповідно: сільськогосподарських угідь – 8,80 і 10,03 га. Спостерігається незначне збільшення навантаження ріллі на одного працівника у 2007 році (8,80 га проти 10,03 га). Це відбулося за рахунок зменшення площі сільськогосподарських угідь, ріллі та середньорічної кількості працівників.

Проте можна сказати, що на одного працівника в господарстві припадає достатня кількість земельних ресурсів.

Використання землі в господарстві можна проаналізувати за складом і структурою посівних площ (див. таблицю 2).

Таблиця 2. Розрахунок землезабезпеченості ПАФ «Україна»

За даними таблиці 2 можна зробити висновок, що за останні три роки відбулися незначні зміни в посівних площах. В структурі посівних площ найважливішими культурами є зернові і зернобобові – 32%, друге місце займають однорічні трави – 7,4% та цукрові буряки – 7%, найменшу посівну площу займає соняшник – 1% та кукурудза на зерно. За останні три роки спостерігається збільшення посівних площ зернових культур.

Таблиця 3. Структура посівних площ

Показником ресурсного потенціалу є трудові ресурси, тобто сукупність здатних до праці людей, що використовуються в процесі виробництва. Далі визначаємо ефективність використання трудових ресурсів. Він визначається як відношення фактичних затрат робочого часу, людино-годин, до можливого (нормативного) фонду робочого часу, людино-годин (1800 людино-годин). Розмір трудових ресурсів та ефективність їх використання розглянемо в таблиці 4.

В умовах переходу до ринкових відносин особливої актуальності набуває питання підвищення економічної ефективності використання основних виробничих фондів та оборотних засобів. Аграрним підприємствам важливо знати, за якою ціною виробляється валовий продукт, скільки авансових засобів, у тому числі основних фондів, брало участь у його створенні.

Основні фонди – це ті засоби виробництва, які беруть участь у процесі виробництва багато разів, зберігаючи натуральну-речову форму, а свою вартість на новостворений продукт переносять частинами.

Таблиця 4. Забезпеченість господарства основними виробничими фондами та ефективність їх використання в ПАФ «Україна»

Таблиця 5. Структура грошових надходжень від реалізації товарної продукції у господарстві

Оборотні фонди – це та частина засобів виробництва, яка повністю споживається протягом одного виробничого циклу втрачає, натурально-речову форму і повністю переносить свою вартість на новостворений продукт.

Отже, проаналізуємо забезпеченість та ефективність використання основних фондів у господарствах у таблиці 4.

Як видно з даних таблиці 4, у ПАФ «Україна» за аналізований період фондозабезпеченість зменшилась 62,2%, а фондоозброєність праці – на 56,6%. Зменшення цих показників відбулося за рахунок зниження наявності основних виробничих фондів. Фондовіддача в господарстві низька, хоча в порівнянні з 2003 роком вона значно зросла. Фондомісткість знизилась на 61,0%, це позитивне явище в діяльності господарства, оскільки на одиницю валової продукції затрачається менше фондів, тобто основні фонді використовуються ефективніше.

Підвищення продуктивності праці і ефективності с.‑г. виробництва тісно пов'язані з його спеціалізацією.

Спеціалізація сільського господарства – це переважний розвиток виробництва одного або кількох видів продукції. Спеціалізацію дослідженого господарства визначено в таблиці 5.

Як видно з даних таблиці 5 ПАФ «Україна» за аналізований період змінювало свою спеціалізацію. А саме, впродовж 2005 року підприємство мало зерно-буряковий напрям (56,19% та 16,6%). У 2007 році ПАФ «Україна» змінило спеціалізацію на зерно-молочну, їх частка становила 48,14% та 14,41%.

Розглянемо ефективність виробництва зернової продукції в аналізованому господарстві.

Таблиця 6. Ефективність виробництва зернової продукції в ПАФ «Україна»

Дані таблиці 6 свідчать, що в ПАФ «Україна» урожайність зернових у 2007 році зменшилась на 3,2 ц. і складає 27,2 ц/га. Трудомісткість у господарстві знизилась порівняно з 2003 роком, по вирощуванні зернових культур, що позитивно відображається на собівартості продукції. Оскільки ціна реалізації одного центнера зернової продукції зменшилась в 2007 році на 13,14 грн., порівняно з 2006 роком, то і відповідно знизився прибуток на 1 центнер зерна – на 13,95 грн., і на 1 га посіву – на 113,7 грн. Рівень рентабельності в 2007 році зменшився порівняно з 2005 і 2006 роком і становить 53,42%, це відбулося за рахунок зменшення ціни реалізації 1 ц. продукції.

4. Облік доходів від реалізації продукції

4.1 Первинна документація з обліку реалізації продукції, робіт і послуг

Облік і визнання доходу при обміні продукцією (товарами, роботами, послугами). Для операцій з обміну П(С)БО 15 установлює особливий порядок визнання доходу та відображення його в бухгалтерському обліку.

При здійсненні обміну продукцією (товарами, роботами, послугами чи Іншими активами) насамперед визначають, є такі активи подібними чи ні.

Згідно з пунктом 9 П(С) БО 15 обмін активами, які є подібними за призначенням і мають однакову справедливу вартість, не розглядається як операція, що приносить дохід. Дохід при цьому не визнається, отже, виручка від реалізації таких активів у бухгалтерському обліку не відображається. Однак факт обміну має бути зафіксований у реєстрах бухгалтерського обліку, що відповідає одному з основних принципів бухгалтерського обліку – принципу повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні й потенційні наслідки господарських операцій І подій, що здатна вплинути на рішення, які приймаються на її основі.

Порядок відображення таких операцій у бухгалтерському обліку демонструє приклад обміну подібними активами.

Як уже зазначалося, активи визнаються подібними лише в тому випадку, коли одержані й передані активи мають однакову справедливу вартість і однакове функціональне призначення.

Під час зарахування на баланс підприємства активів керуються пунктом 13 П(С) БО 9 «запаси», згідно з яким первісна вартість придбаних у процесі обміну запасів дорівнює:

– балансовій вартості переданих запасів, якщо ця вартість менша від справедливої вартості одержаних запасів;

– справедливій вартості переданих активів, якщо їхня балансова вартість перевищує справедливу вартість, а різниця, що виникає від цього в бухгалтерському обліку, включається до витрат звітного періоду.

Таким чином, при обміні подібними активами не одержують доходів, можуть бути лише витрати.

Оскільки дані, наведені в супровідних документах постачальника про вартість поставлених запасів, не відповідатимуть первісній вартості цих запасів згідно з вимогами П(С) БО, необхідно скласти документ-підтвердження, наприклад, оціночний акт.

Щодо податкового обліку, то при здійсненні бартерних операцій валові доходи і валові витрати визначають, виходячи з договірної ціни, але не нижчої за звичайну. Базою для оподаткування ПДВ у такому випадку е фактична ціна операції, що також не повинна бути нижчою за звичайну.

При обміні активами договірна вартість має збігатися зі справедливою вартістю.

Приклад

Підприємство здійснило обмін 5 тонн кутової сталі («кутика») балансовою вартістю 600 грн. за тонну на таку ж кількість «кутикас‑50. Балансові вартості переданого й одержаного «кутиків» рівні й становлять 700 грн. за тонну. Договірна вартість збігається зі справедливою і становить 3 500 гри., ПДВ – 700 грн., загальна вартість контракту – 4 200 грн.

Визначення первісної вартості придбаного «кутика» і відображення цієї операції в реєстрах бухгалтерського обліку здійснюють таким чином (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Справедливі вартості та функціональне призначення обмінюваних активів однакові, отже, ці активи є подібними. Справедлива вартість переданих запасів (3 500 грн.) перевищує їхню балансову вартість (3 000 грн.), тому первісна вартість придбаного «кутика» дорівнює балансовій вартості переданого і становить 3 000 грн.

Щодо податкового обліку, то базою для обчислення податкових зобов'язань з ПДВ є договірна (справедлива) вартість.

Отже, валові доходи і валові витрати підприємства становитимуть 3 500 грн., а податкові зобов'язання і податковий кредит – 700 грн.

4.2 Облік собівартості продукції

Виробництво продукції пов'язане з певними витратами, які мають назву «виробничі». Виробничі витрати – виграти на виготовлення продукції та загально виробничі (накладні) витрати.

Виробничі витрати поділяють на прямі та загально виробничі (накладні) витрати.

До прямих витрат належать:

– прямі матеріальні витрати (вартість сировини та матеріалів, які є основою продукції, що виготовляється;

куплених напівфабрикатів і комплектуючих виробів; допоміжних та інших матеріалів, які можна безпосередньо віднести до конкретного об'єкта витрат);

– прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші. виплати працівникам, зайнятим у виробництві продукції. виконанні робіт чи наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат);

– інші прямі витрати (усі інші виробничі витрати, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні цілі, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, витрати від браку).

До загально виробничих (накладних) витрат належать:

– витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо; відрахування на соціальні заходи та медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на оплату службових відряджень персоналу цехів, дільниць та ін.);

– амортизація основних засобів загально виробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

– амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення;

– витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

– витрати на вдосконалення технології та організації виробництва (оплата праці та відрахування на соціальні заходи для працівників, що зайняті вдосконаленням технології та організації виробництва, поліпшенням якості продукції, підвищення її надійності та ін.);

– витрати на опалення, освітлення, водопостачання та інше утримання виробничих приміщень;

– витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування робітників і апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції, робіт, послуг);

– витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища;

– інші витрати (втрати від браку, оплата простоїв та ін.).

Загальновиробничі витрати поділяють на постійні та змінні.

До постійних загально виробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом. які залишаються незмінними (чи майже незмінними) із зміною обсягу діяльності. Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та ін.) за нормальної потужності. Якщо випуск продукції у звітному періоді нижчий за нормальну потужність підприємства, то загальновиробничі витрати розподіляються згідно з нормальною потужністю підприємства (витрати в межах нормальної потужності списуються на виробничу собівартість, а витрати понаднормові – на фінансові результати). Якщо випуск продукції у звітному періоді вищий за нормальну потужність підприємства, всі загально виробничі витрати списуються на виробничу собівартість. Нерозподілені постійні загально виробничі витрати включають до собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у період їхнього виникнення разом з виробничими витратами нормативними та понаднормативними. Загальна сума розподілених і нерозподілених постійних загально виробничих витрат не може перевищувати їхньої фактичної величини.

До змінних загально виробничих витрат належать витрати на обслуговування та управління виробництвом (цехів, дільниць), які змінюються прямо пропорційно (чи майже так) змінам обсягу діяльності. Змінні загально виробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням бази розподілу (годин праці, заробітної плати, обсягу діяльності, прямих витрат та Ін.), виходячи з фактичної потужності звітного періоду.

Таким чином, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально виробничих витрат і понаднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включають:

– прямі виробничі витрати;

– прямі витрати на оплату праці;

– інші прямі витрати;

– загально виробничі витрати.

Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлює підприємство.

Синтетичний облік виробничих витрат. Виробничі витрати, згідно з Інструкцією із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30. 11. 1999 р. №291, відображають на таких рахунках:

а) на рахунку 23 «Виробництво» обліковують витрати на виробництво продукції (дебетове сальдо на рахунку на кінець періоду показує суму незавершеного виробництва);

б) на рахунку 90 «Собівартість реалізації» відображають собівартість реалізованої продукції, робіт, послуг, фактичну собівартість реалізованих товарів (без торгових націнок). Адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати не включають до виробничої собівартості готової та реалізованої продукції. Інформація про такі витрати узагальнюється на рахунках обліку витрат звітного періоду.

Рахунок 90 «Собівартість реалізації» має такі субрахунки:

901 «Собівартість реалізованої готової продукції»;

902 «Собівартість реалізованих товарів»;

903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг».

На субрахунку 901 «Собівартість реалізованої готової продукції» ведеться облік виробничої собівартості готової продукції, відвантаженої протягом звітного періоду.

На субрахунку 902 «Собівартість реалізованих товарів» ведеться облік собівартості реалізованих товарів, яка визначається згідно з П(С) БО 9 «Запаси».

На субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт і послуг» ведеться облік собівартості реалізованих протягом звітного періоду робіт і послуг.

Наприкінці звітного періоду сальдо з дебету рахунка 90 «Собівартість реалізації» списується на рахунок 79 «Фінансові результати»;

в) на рахунку 91 «Загальновиробничі витрати* ведеться облік витрат на організацію виробництва та управління галузями, цехами, відділеннями, бригадами та іншими підрозділами основного виробництва, а також витрат, пов'язаних з утриманням та експлуатацією машин і обладнання.

Загальновиробничі витрати за вирахуванням повернення та вартості надлишків щомісяця або щокварталу списують на рахунок обліку витрат на виробництво за видами витрат і включають до собівартості продукції (робіт. послуг).

Цим рахунком користуються підприємства всіх видів діяльності, крім торгових. На дебеті рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» відображають витрати за статтями, а на кредиті – списання кожного місяця (або кварталу) нагромаджених витрат на рахунок 23 «Виробництво» для включення їх до собівартості продукції, робіт, послуг.

Якщо фактичні обсяги виробництва досягли або перевищили очікуваний середній рівень виробництва, загально виробничі витрати списують на рахунок 23 «Виробництво», а відтак включають до собівартості готової продукції (в міру її виготовлення), що обліковується на рахунку 26 «Готова продукція»:

Дт 23 «Виробництво»;

К'Г91 «Загальновиробничі витрати».

Дт 26 «Готова продукція»;

Кт 23 «Виробництво».

У міру реалізації готової продукції вона списується за собівартістю з рахунка 26:

Дт 90 «Собівартість реалізації»;

Кт 26 «Готова продукція».

Якщо фактичні обсяги виробництва не досягли очікуваного середнього рівня, то до собівартості готової продукції (дебет рахунка 26) включають лише частину виробничих витрат. Не включені в готову продукцію накладні витрати списують на рахунок 90 одразу, у період їх виникнення, проводкою:

Дт 90 «Собівартість реалізації»;

Кт 91 «Загальновиробничі витрати».

Для обліку витрат підприємства можуть бути використані рахунки класу 8 «Витрати за елементами». Вони призначені для суб'єктів малого підприємництва та організацій некомерційного спрямування, які використовують їх замість рахунків класу 9, однак можливим є й паралельне використання рахунків цих класів.

На рахунку 80 «Матеріальні витрати» обліковують матеріальні витрати за звітний період. Основні вимоги до визнання, складу та оцінки витрат викладено в П(С) БО 16 «Витрати».

Підприємства малого бізнесу можуть використовувати рахунок 80 та інші рахунки класу 8 замість рахунків класу 9; інші підприємства – як рахунок для управлінських цілей і для збирання статистичних даних.

На дебеті рахунка 80 «Матеріальні витрати» відображають суми визнаних матеріальних витрат, на кредиті – їх списання: на рахунки класу 9, якщо понесені витрати належать до витрат періоду (якщо підприємство не користується рахунками класу 9 – на рахунок 79 «Фінансові результати») або потребують додаткового розподілу (непрямі виробничі витрати); на рахунок 23 «Виробництво», якщо ці витрати включають до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг.

Рахунок 80 «Матеріальні витрати» має такі субрахунки:

801 «Витрати сировини й матеріалів»;

802 «Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів»;

803 «Витрати палива й енергії»;

804 «Витрати тари і тарних матеріалів»;

805 «Витрати будівельних матеріалів»;

806 «Витрати запасних частин»;

807 «Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення»;

808 «Витрати товарів»;

809 «Інші матеріальні витрати».

На субрахунку 801 «Витрати сировини й матеріалів» ведеться облік витрат сировини й матеріалів, що використовуються як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства.

На субрахунку 802 «Витрати купівельних напівфабрикатів та комплектуючих» ведеться облік витрат купівельних напівфабрикатів і комплектуючих виробів в операційній діяльності підприємства.

На субрахунку 803 «Витрати палива та енергії» ведеться облік витрат придбаного палива та енергії всіх видів, що використовуються на технологічні, енергетичні та інші операційні цілі.

На субрахунку 804 «Витрати тари і тарних матеріалів» ведеться облік витрат тари і тарних матеріалів, що використовуються в операційній діяльності.

На субрахунку 805 «Витрати будівельних матеріалів» ведеться облік витрат будівельних матеріалів, які використовуються як основні та допоміжні матеріали в операційній діяльності підприємства.

На субрахунку 806 «Витрати запасних частин» ведеться облік витрат запасних частин, які використовуються для ремонту основних засобів та інших необоротних матеріальних активів, малоцінних та швидкозношуваних предметів підприємства.

На субрахунку 807 «Витрати матеріалів сільськогосподарського призначення» ведеться облік витрат матеріалів сільськогосподарського призначення, які використовуються як основні та допоміжні матеріали в операційній ній діяльності підприємства.

На субрахунку 808 «Витрати товарів» ведеться облік витрат товарів, що використовуються для виробничо-господарських потреб, тобто продажу іншим особам.

На субрахунку 809 «Інші матеріальні витрати» ведеться облік виконаних для підприємства робіт і послуг виробничого та невиробничого характеру (окремі операції з виробництва продукції, обробки сировини та матеріалів; роботи з випробувань сировини і матеріалів, що використовуються у виробництві; транспортні витрати, що входять до технологічного процесу виробництва, та ін.).

Рахунок 81 «Витрати на оплату праці» призначений для обліку витрат на оплату праці за звітний період.

Для підприємств малого бізнесу рахунок 81 та інші рахунки класу 8 можна використовувати замість рахунків класу 9, інші підприємства можуть використовувати рахунок 81 для управлінських цілей і для збирання статистичних даних.

На дебеті рахунка 81 «Витрати на оплату праці» відображають суму визнаних витрат на оплату праці, на кредиті – їх списання на рахунки класу 9, якщо понесені витрати належать до витрат періоду (на рахунок 79 «Фінансові результати», якщо підприємство не використовує рахунків класу 9) або потребують додаткового розподілу (непрямі виробничі витрати), і на рахунок 23 «Виробництво», якщо ці витрати включають до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг.

Рахунок 81 «Витрати на оплату праці» має такі субрахунки:

811 «Виплати за окладами й тарифами»;

812 «Премії та заохочення»;

813 «Компенсаційні виплати»;

814 «Оплата відпусток»;

815 «Оплата іншого невідпрацьованого часу»;

816 «Інші витрати на оплату праці».

На субрахунку 811 «Виплати за окладами й тарифами» ведеться облік витрат на виплату основної заробітної плати персоналу відповідно до системи оплати праці, прийнятої на підприємстві.

На субрахунку 812 «Премії та заохочення» ведеться облік витрат на виплату додаткової заробітної плати (премії, заохочення та ін.) відповідно до системи оплати праці, прийнятої на підприємстві.

На субрахунку 813 «Компенсаційні виплати» ведеться облік витрат на гарантійні та компенсаційні виплати персоналу, пов'язані з індексацією заробітної плати тощо, розмір яких регламентується законодавством.

На субрахунку 814 «Оплата відпусток» ведеться облік витрат на оплату щорічних відпусток персоналу підприємства, щомісячні відрахування на створення забезпечення оплати відпусток.

На субрахунку 815 «Оплата іншого невідпрацьованого часу» ведеться облік витрат з виплат персоналу підприємства за невідпрацьований час, які передбачено законодавством.

На субрахунку 816 «Інші витрати на «оплату праці» ведеться облік інших витрат на оплату праці, які визнаються елементами витрат на оплату праці.

Рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи» призначений для обліку витрат, пов'язаних з відрахуваннями на соціальні заходи.

Підприємства малого бізнесу рахунок 82, як і інші рахунки класу 8, можуть використовувати замість рахунків класу 9, інші підприємства – як рахунок для управлінських цілей і для збирання статистичних даних.

На дебеті рахунка 82 «Відрахування на соціальні заходи» відображають збільшення понесених витрат, пов'язаних з відрахуваннями на соціальні заходи, на кредиті – їх списання на рахунки класу 9, якщо понесені витрати належать до витрат періоду (на рахунок 79 «Фінансові результати», якщо підприємство не використовує рахунків класу 9) або потребують додаткового розподілу (непрямі виробничі витрати), і на рахунок 23 «Виробництво», якщо ці витрати включають до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг.

Рахунок 82 «Відрахування на соціальні заходи» має такі субрахунки:

821 «Відрахування на пенсійне забезпечення»;

822 «Відрахування на соціальне страхування»;

823 «Страхування на випадок безробіття»;

824 «Відрахування на індивідуальне страхування». На цих субрахунках обліковують відрахування згідно з назвами субрахунків.

Рахунок 83 «Амортизація» призначений для обліку сум нарахованої амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів і нематеріальних активів.

Підприємства малого бізнесу рахунок 83 можуть використовувати замість рахунків класу 9, інші підприємства – як рахунок для управлінських цілей і для збирання статистичних даних.

На дебіті рахунка 83 «Амортизація» відображають суму нарахованих амортизаційних відрахувань, на кредиті – їх списання на рахунки класу 9, якщо понесені витрати належать до витрат періоду (на рахунок 79 «Фінансові результати», якщо підприємство не використовує рахунків класу 9) або потребують додаткового розподілу (непрямі виробничі витрати), і на рахунок 23 «Виробництво», якщо ці витрати включають до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг.

Рахунок 83 «Амортизація» має такі субрахунки:

831 «Амортизація основних засобів»;

832 «Амортизація інших необоротних матеріальних активи»;

833 «Амортизація нематеріальних активів».

На субрахунку 831 «Амортизація основних засобів» ведеться облік сум нарахованої амортизації основних засобів.

На субрахунку 832 «Амортизація інших необоротних матеріальних активів» ведеться облік сум нарахованої амортизації інших необоротних матеріальних активів.

На субрахунку 833 «Амортизація нематеріальних активів» ведеться облік сум нарахованої амортизації нематеріальних активів.

Рахунок 84 «Інші операційні витрати» призначений для обліку операційних витрат, які не відображаються на інших рахунках класу 8.

Ці витрати переважно визнаються як витрати періоду, якщо не входять до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг. Зокрема, до інших операційних витрат належать вартість робіт, послуг, одержаних від сторонніх підприємств, нараховані податки та інші обов'язкові збори і платежі (крім податків на прибуток), втрати від курсових різниць, знецінення запасів, псування цінностей, списання та уцінки активів, сума фінансових санкцій та ін.

Страхові організації можуть обліковувати на цьому рахунку витрати з перестрахування та виплати страхових відшкодувань.

На дебеті рахунка 84 «Інші операційні витрати» відображають суму визнаних витрат, на кредиті – їх списання на рахунки класу 9 (на рахунок 79 «Фінансові результати», якщо підприємство не використовує рахунків класу 9 і на рахунок 23 «Виробництво», якщо ці витрати включають до собівартості виробництва продукції, робіт, послуг).

4.3 Облік доходів від реалізації продукції, робіт і послуг

4.3.1 Облік доходів від реалізації продукції

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, інших активів) визнається, якщо він відповідає таким умовам:

– покупцеві передано ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив);

– підприємство уже не здійснює управління та контроль за реалізованою продукцією (товарами, іншими активами);

– сума доходу (виручки) може бути достовірно визначена;

– існує певність щодо збільшення у результаті операції економічних вигод підприємства, а витрати, пов'язані з нею, можуть бути достовірно визначені.

У більшості випадків передача ризиків І вигод, пов'язаних із правом власності, збігається з передачею юридичного права власності на таку продукцію (товар, інший актив). Якщо підприємство залишає за собою істотні ризики й вигоди, пов'язані з правом власності, операція не вважається реалізацією і дохід не визнається, якщо:

– підприємство зберігає зобов'язання щодо незадовільного виконання робіт, яких не передбачається звичайними гарантійними положеннями;

– отримання доходу від певної реалізації залежить від доходу, який отримає покупець від власної реалізації цієї продукції (товарів, інших активів);

– відвантажена продукція підлягає подальшому монтажу, і вартість цього монтажу є істотною часткою контракту, який не було завершено підприємством;

– покупець має право анулювати придбання з причин, що визначені в контракті на поставку, і підприємство не має певності щодо ймовірності повернення такої продукції.

Якщо підприємство залишає тільки незначні ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на продукцію (товар, інший актив), операція вважається реалізацією і дохід визнається. Наприклад, продавець може зберігати за собою юридичне право власності на продукцію винятково з метою гарантування виплати певної суми на встановлену дату. У такому разі, якщо істотні ризики й вигоди, пов'язані з правом власності, підприємство передало, операція вважається реалізацією і дохід визнається. Іншим прикладом збереження підприємством лише незначного ризику від власності є роздрібний продаж, який передбачає виплату компенсації н разі незадоволення клієнта. У таких випадках дохід визнається на момент продажу за умови, що продавець може достовірно оцінити майбутній дохід на основі попереднього досвіду та інших відповідних чинників.

Дохід визнається лише у тому разі, коли існує вірогідність того, що підприємство матиме економічні вигоди від здійснюваної операції. У деяких випадках такої вірогідності не існує аж до одержання компенсації чи до усунення непевності. Наприклад, може існувати непевність щодо одержання дозволу іноземної урядової установи на переказ грошової компенсації від реалізації продукції. Якщо такий дозвіл надається, непевність зникає і дохід визнається. Однак коли непевність виникає щодо сплати суми. яка вже включена в дохід, але є сумою сумнівної та безнадійної заборгованості, така сума визнається витратами підприємства згідно з П(С) БО 10 «Дебіторська заборгованість», а початкове визнана сума доходу (виручка) не коригується.

Приклад

Підприємство відвантажило товар покупцеві на суму 900 грн., у тому числі ПДВ – 150 грн., з відстрочкою платежу на три місяці. Собівартість товару – 600 грн. Створено резерв сумнівних боргів у сумі дебіторської заборгованості. По закінченні визначеного терміну підприємство одержало відомості про неплатоспроможність покупця.

Цю операцію в реєстрах бухгалтерського обліку відображають такими проводками (табл. 4.3.1):

Таблиця 4.3.1

Щодо коригування валового доходу і податкових зобов’язань у податковому обліку, то у регулюванні сумнівної, безнадійної заборгованості необхідно керуватися статтею 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22. 05. 1997 р. і п. 4.5 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03. 04. 1997 р. у чинних редакціях.

Згідно з П(С) БО 10 резерв сумнівних боргів створюється за дебіторською заборгованістю, що виникла внаслідок реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Поточна дебіторська заборгованість, не пов’язана з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг), що визнана безнадійною, списується з балансу з відображенням втрат у складі інших операційних витрат.

Як уже зазначалося, доходи і витрати, пов'язані з тими самими операціями або подіями, визнаються одночасно, що має назву «відповідність доходів і витрат». Однак дохід не може бути визнаний, якщо витрати неможливо достовірно оцінити. За таких обставин одержана за продаж товарів компенсація визнається зобов'язанням.

4.3.2 Облік і визнання доходу, одержаного від надання послуг

Дохід, пов'язаний із наданням послуг, визнається, виходячи з міри завершеності операції з надання послуг на дату балансу, якщо може бути достовірно оцінено результат цієї операції.

Результат операції з надання послуг може бути достовірно оцінено за відповідності всім наведеним нижче умовам:

– можливість достовірної оцінки доходу;

– вірогідність надходження економічних вигод від надання послуг;

– можливість достовірної оцінки міри завершеності надання послуг на дату балансу;

– можливість достовірної оцінки витрат, понесених для надання послуг, необхідних для їх завершення.

Визнання доходу через посилання на етап завершеності операції має назву «метод поетапного виконання». Згідно з цим методом дохід визнається в тих облікових періодах, у яких надаються відповідні послуги.

Дохід визнається лише за умови вірогідності економічних вигод підприємства, пов'язаних з операцією. У разі виникнення непевності щодо сплати суми, яку вже включено в дохід, несплачена сума або сума, щодо якої перестає Існувати вірогідність сплати (сумнівна та безнадійна заборгованість), визнається витратами згідно з П(С) БО 10, а сума початкове визнаного доходу від реалізації послуг коригуванню не підлягає.

Міру завершеності операції з надання послуг оцінюють такими трьома методами:

– вивченням виконаної роботи;

– визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, в загальному обсязі послуг, що мають бути надані;

– визначенням питомої ваги витрат, понесених підприємством у зв'язку з наданням послуг, у загальній очікуваній сумі таких витрат. Сума витрат, здійснених на певну дату, включає лише витрати, які відображають обсяг послуг, наданих на ту саму дату.

Оцінка міри завершеності на підставі вивчення виконаної роботи є близькою до звичайного підписання акта про виконану роботу. Підписавши акт, сторони підтверджують факт вивчення наданих послуг і визначення міри Їх готовності, оцінених конкретною сумою. Цей метод оцінки і в майбутньому широко використовуватимуть підприємства, що надають послуги.

Проміжні й авансові платежі, одержані від клієнтів, нерідко не відповідають фактично наданим послугам, а тому не можуть бути використані для оцінки міри завершеності операції з надання таких послуг.

Якщо послуги охоплюють виконання невизначеної кількості дій (операцій) за певний період часу, то дохід визначають рівномірним його нарахуванням за цей період (крім випадків, коли інший метод точніше визначає міру завершеності надання послуг).

Приклад

Аудиторська фірма за консультаційне обслуговування одержала передоплату за І квартал у сумі 900 грн., у тому числі ПДВ – 150 грн. Собівартість таких послуг у січні становила 225 грн., у лютому – 200 грн., у березні – 275 грн.

Треба визначити суму доходу за кожний місяць кварталу та відобразити цю операцію в бухгалтерському обліку.

Оскільки оцінити такі послуги протягом місяця важко, дохід визначається рівномірним нарахуванням за відповідні звітні періоди: у січні – 300 грн., у лютому – 300 грн., у березні – 300 грн.

Цю операцію в бухгалтерському обліку відображають

відповідними проводками (табл. 4.3.2):

Таблиця 4.3.2

4.4 Систематизація обліку доходів при журнально-ордерній формі обліку

Форма бухгалтерського обліку – сукупність реєстрів обліку, способи реєстрації та узагальнення в них інформації про всі господарські операції з урахуванням особливостей діяльності підприємства й технології обробки облікових даних вручну або з використанням комп'ютерів.

Застосування реєстрів бухгалтерського обліку регламентують Методичні рекомендації із застосування реєстрів бухгалтерського обліку, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29. 12. 2000 р. №356.

Форму бухгалтерського обліку підприємство обирає самостійно. За ручного ведення бухгалтерського обліку найпоширенішою є журнально-ордерна форма (рис. 1.10).

Журнально-ордерна форма обліку ґрунтується на принципі накопичення. Його суть полягає в тому, що для обліку однорідних господарських операцій використовуються накопичу вальні відомості.

Журнально-ордерна форма обліку включає такі облікові реєстри:

– журнали-ордери;

– відомості (накопичувальні та групувальні);

– розроблювальні таблиці;

– Головну книгу.

Журнали-ордери побудовані за кредитовою ознакою. На кредиті відповідного синтетичного рахунка облікова інформація в журналі-ордері систематизується у відповідних графах реєстру в розрізі кореспондуючих дебетованих рахунків. Журнали-ордери використовують як для окремого рахунка, так і для групи взаємопов'язаних рахунків.

Відомості (накопичувальні та групувальні) використовують для складання фінансової звітності.

4.5 Автоматизація обліку доходів

Використання сучасних комп'ютерів зумовило появу діалогово-автоматизованої (комп'ютерної) форми обліку, яка передбачає застосування персональних комп'ютерів (ПК) для автоматизації фінансового та управлінського обліку і створення автоматизованих робочих місць (АРМ) бухгалтера, директора, спеціаліста та ін.

Працюючи на ПК у діалоговому режимі, бухгалтер на робочому місці один раз вводить інформацію про здійснювані господарські операції для наступного багаторазового використання, для вирішення не лише облікових, а й інших управлінських завдань у результаті створення єдиної бази даних (БД) на виділеному сервері.

Результатна інформація у вигляді аналітичних таблиць, реєстрів синтетичного обліку або форм звітності в регламентному режимі чи на запит бухгалтера виводиться на екран монітора або друкується на паперових носіях інформації.

Використання діалогово-автоматизованої форми обліку на основі сучасних комп'ютерних технологій уперше вивільнило бухгалтера від виконання другорядних функцій реєстратора господарських операцій, дало йому змогу ввійти до вищого управлінського персоналу підприємства.

4.6 Напрямки вдосконалення обліку доходів

ПАФ «Україна» має свій арсенал ЕОМ, завдяки якому проводиться повна автоматизація бухгалтерського обліку господарських операцій. Для автоматизації обліку використовується комплексна бухгалтерська програма «1С: Бухгалтерія», розроблена з урахуванням відповідної форми обліку. Ця програма дозволяє при одноразовому введенні інформації з первинного документу зразу проводити її групування і відображення в Журналі проводок, а потім і в Оборотно-сальдовій відомості.

Важливим моментом діяльності всіх підприємств є перехід України на міжнародні стандарти обліку та внесення відповідних змін до минулої системи бухгалтерського обліку. В зв’язку з цим, в ПАФ «Україна» проводиться поступова зміна програмного забезпечення на більш сучасне із застосуванням нового Плану рахунків, також проводиться підвищення кваліфікації облікового персоналу.

На сьогодні в ПАФ «Україна» закінчився процес впровадження нової методики бухгалтерського обліку, що звісно потребувало додаткових витрат та певного періоду часу, в процесі якого проводилося ознайомлення працівників з системою та переведення всього обліку на національні Положення (стандарти) бухгалтерського обліку.

На підсумок проведеної роботи були розроблені пропозиції щодо вдосконалення обліку у ПАФ «Україна» (табл. 4.6).

Таблиця 4.6. Пропозиції щодо вдосконалення обліку у фінансово-господарській діяльності ПАФ «Україна»

Таким чином, з урахуванням вищезгаданих удосконалень ПАФ «Україна» зможе розширити свою діяльність, при збільшенні обсягів діяльності зможе зменшити рівень витрат, а разом з тим – і підвищити рентабельність своєї діяльності.

Висновки

В умовах переходу України до ринкової економіки, зростає потреба в своєчасній і достовірній інформації для ухвалення обґрунтованих рішень. В цьому зв'язку зростає роль бухгалтерського обліку, звітності та економічного аналізу господарської діяльності всіх підприємств і організацій, незалежно від форм власності і виду діяльності. Господарська діяльність підприємства – це комплекс господарських процесів, які у свою чергу складаються з окремих господарських операцій.

При управлінні виробництвом постійно потрібна інформація за всіма господарськими процесами, їх характером і обсягом, про наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, про їх використання, про стан розрахунків з дебіторами і кредиторами та фінансові результати діяльності, а саме дані бухгалтерського обліку дозволяють дати таку комплексну оцінку діяльності підприємств і організацій.

Таким чином, управління виробництвом неможливе без бухгалтерського обліку, який є системою спостереження, виявлення змін і реєстрації процесів матеріального виробництва з метою контролю і управління ним.

Показники обліку дають необхідну інформацію для управління, аналізу і контролю, яка необхідна як для внутрішніх, так і для зовнішніх споживачів (фінансових і податкових органів, інвесторів, банків та ін.). Економічний аналіз ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, визначає рівень виконання завдань і зобов'язань, виявляє резерви підвищення ефективності господарської» діяльності підприємств і організацій. Бухгалтерський облік контролює дотримання законодавчих актів, які регулюють господарські взаємини. Дані статистичної звітності використовуються для контролю за розвитком економіки країни в цілому і окремо за галузями.

Впроваджувана обчислювальна техніка сприяє удосконаленню бухгалтерського обліку і звітності (використання математичного програмування і моделювання господарських процесів та ін.).

Отже, облік потрібен для відображення господарської діяльності підприємств і організацій, які мають в своєму розпорядженні необхідні господарські засоби – знаряддя і предмети праці, грошові кошти та ін.

Література

1. Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 р. №996 – XIV.

2. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід».

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

4. Бутинець Ф.Ф. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник для студентів вузів спеціальності 7,050 106 «Облік і аудит» / Вид. 2-ге, доп. і перероб. – Житомир: ЖІТ1, 2000.

5. Бухгалтерський облік та фінансова звітність в Україні: Навчально-практичний посібник / За ред. С.Ф. Голова. – Дніпропетровськ, ТОВ «Баланс-клуб», 2000.

6. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник / За ред. проф. Ф.Ф. Бутинця. – Житомир: ЖІТ1, 2000.

7. Завгородний В.П. Бухгалтерський учет в Україні (С использ. Нац. Стандартів): Учеб. пособіє для студентів вузів / Изд. 5‑е, доп. й пере-раб.‑К.:А.С.К., 200і.

8. Кужільний М.В., Лінник В.Г., Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2001.

9. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посібник / Вид. 3-є, перероб. і доп. – К.: КНЕУ. 2000.