Реферат: Облікова політика як елемент культури бізнесу

З наданням підприємствам можливості самостійно обирати способи обліку в офіційний оборот було введено термін “облікова політика ”. Він є відносно новим для вітчизняних вчених і практикуючих бухгалтерів, що призводить до його різних тлумачень.

Офіційно поняття “облікова політика ” в Україні було введено в 1999 р. Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Цей термін передбачає сукупність принципів, методів та процедур, що використовує кожне підприємство для складання фінансової звітності.

Облікова політика має велике значення для всіх видів підприємницької діяльності і скрізь вона має свої особливості. Проте її вихідні положення є єдиними (спільними) для всіх - отримання оптимізованої у довгостроковому плані норми прибутку. Від уміло сформованої облікової політики багато в чому залежать ефективність управління.

Податкове законодавство при регулюванні обліку орієнтується на те, щоб зменшити витрати підприємства та збільшити статті доходів, щоб таким чином забезпечити високий прибуток, відповідно високий податок на прибуток. Підприємство ж зацікавлене в тому, щоб платити менші податки. Цієї мети допомагає досягти такий облікова політика як інструмент бухгалтерського обліку.

Питанням облікової політики займається багато вчених: Бутинець Ф.Ф., Житиний П., Стефаник І., Ловінська Л., Пушкар М.С., Свірко С.В., Барановська Т.В., Ткаченко Н.М.

Ефективна та раціональна організація бухгалтерського обліку на підприємстві починається з розробки її облікової політики, яка передбачає вибір комплексу методичних прийомів, способів і процедур організації та ведення бухгалтерського обліку установою з числа загальноприйнятих в державі. Створення цілісної системи обліку передбачає активне застосування специфічного елемента регулювання бухгалтерського обліку та звітності - облікової політики.

Поява в Україні облікової політики є результатом процесу реформування бухгалтерського обліку, орієнтиром якого обрані Міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні^" від 16.07.99 р. № 996-ХІV облікова політика визначається як сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Основною її метою є забезпечення одержання достовірної інформації про результати фінансово-господарської діяльності, необхідної для користувачів фінансової звітності з метою прийняття відповідних управлінських рішень.

Для систематизації завдань, які виконує облікова політика установ, виділено її виміри: соціальний (створення соціальних гарантій для захисту зовнішніх користувачів шляхом забезпечення єдності інтерпретації даних бухгалтерського обліку та показників фінансової звітності), економічний (економічний ефект від облікової політики виявляється в оптимальному забезпеченні інформацією для управління, скороченні обсягів документообороту, підвищенні дієвості внутрішнього контролю), біхевіористичний (використання свободи дій в питаннях організації обліку для створення дієвої системи бухгалтерського обліку в установі, яка забезпечить дотримання інтересів розпорядника коштів), психологічний (за допомогою елементів облікової політики та за умови конкретизації вимог до характеру необхідних даних досягається найбільш повне та ефективне забезпечення інформацією всіх рівнів управління), інформаційний (сталість та гласність облікової політики дозволяє на її основі будувати прогнози майбутнього стану об'єкта, наявність диспозицій дозволяє забезпечити необхідним масивом даних для побудови моделей прийняття рішень) та юридичний (використання для усунення невизначеностей у нормативних актах з бухгалтерського обліку та у якості письмових доказів при вирішенні господарських спорів, конфліктів з контролюючими органами).

У вітчизняній економічній літературі, деталізуючи законодавче трактування поняття, визначено, що облікова політка - це сукупність облікових принципів, методів, процедур та заходів для забезпечення якісного, безперервного проходження інформації від етапу первинного спостереження до узагальнюючого - складання фінансової звітності. Отже, маємо умовний поділ облікової політики на дві частини - методологічну та організаційну.

До методологічної складової облікової політики слід відносити все те, що стосується і визначає внутрішню структуру процесу бухгалтерського обліку, тобто йдеться про принципи, методи й процедури. Організаційна складова облікової політики регулює в повному обсязі механізм організації облікової роботи в кожній конкретній бюджетній установі за окремо визначеним об'єктом обліку.

Враховуючи, що облікова політика підприємства - це, насамперед, політика власника, він повинен з максимальним професіоналізмом підходити до вибору облікової політики підприємства, саме він зобов’язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання сформованих принципів, методів та прийомів ведення обліку на підприємстві.

Професіоналізм - це якість, якою може і повинен володіти кожен керівник свого підприємства. Власник підприємства повинен виглядати організованим і бути організованим, так як, з одного боку, від цього залежить успіх всього підприємства. З іншого боку, успіх підприємства залежить не від дій однієї людини, не тільки від керівника, або вдало обраної облікової політики, а успіх складається з налагодженої взаємодії всіх співробітників. І, нарешті, всі працівники повинні робити все професійно, і уникати будь-якої форми відносини, яке справило б зворотне враження. Всі проблеми підприємства походять з невірного підходу до вибору облікової політики, а професіональний підхід допоможе обрати вдалу облікову політику сааме для цього виду підприємства.

Облікову політику підприємства, яку впроваджує у дію керівник підприємства, можна також розглядати як певний перелік правил поведінки всіх працівників. Керівних, що хоче розвивати дисципліну, повинен сконцентруватися на зоні поведінки, і вона почне вдосконалюватися, оскільки має внутрішню змогу до саморозвитку, що в кінцевому випадку призведе до уникнення певних проблем у бухгалтерському та фінансовому обліку підприємства.

Вибір облікової політики є правом кожного підприємця, який має бажання застосувати на практиці свої здібності: ініціативу, винахідливість, інтуїцію, лідерство, сміливість до ризику, щоб отримати матеріальні і нематеріальні вигоди. Однак прибуток не є єдиною метою підприємницької діяльності. Він виступає насамперед критерієм успіху, що показує, наскільки ефективно на практиці застосовується підприємницький хист. Свої здібності підприємець може виявити лише за певних інституційних умов, під дією формальних та неформальних інститутів.

Формальні правила поведінки встановлюються чи змінюються за короткий період часу, через відповідні закони чи укладання договорів, до них відноситься і облікова політика

Неформальні правила створюються протягом тривалого періоду і не піддаються швидким змінам, оскільки їх джерела - у культурі та релігії народу. Створення сприятливих умов розвитку підприємництва в Україні потребує визначення ступеня впливу неформальних інститутів на підприємницьку діяльність. Основні неформальні інститути, що впливають на підприємницьку діяльність: культура, релігія, ментальність.

Культура - "передача від одного покоління до іншого шляхом навчання і наслідування знань, цінностей та інших чинників, що впливають на поведінку". Невід'ємним елементом культури народу є економічна культура. Вона поєднує в собі економічні цінності і стереотипи поведінки суб'єктів економічної діяльності. Продуктом економічної культури є "неписані" правила, які служать не просто доповненням формальних правил, але й самі відіграють важливу роль в підприємницькій діяльності.

Неформальні інститути допомагають розподілити ризик і збільшити дохід. Їх використання дає змогу підприємцям знизити витрати на пошук інформації, на укладання контракту, на захист прав власності, витрати, пов'язані з можливою опортуністичною поведінкою партнера. Сьогодні все більш важливою стає проблема етики та моралі у підприємницькій діяльності. Чесність, порядність, добросовісність у підприємництві забезпечують надійні й тривалі зв'язки між партнерами.

Вплив релігії виявляється у формуванні загальних культурних цінностей суспільства. Релігійні переконання часто є вагомим чинником поведінки людини. Такі неформальні інститути, як культура та релігія є визначальними чинниками формування ментальності.

Ментальність, як характеристика психологічного життя людей, є системою усталених норм та стереотипів мислення, психофізичних регуляторів поведінки, що задасться домінуючими потребами та ієрархією цінностей певної етнічної спільноти (народу).

Існують особливості впливу цих неформальних інститутів на підприємницьку діяльність в Україні.

Для українців перебування між різними культурними та релігійними впливами за відсутності незалежності держави сприяло утвердженню індивідуальних цінностей. Дослідження історії та культури українського народу доводять, що для українців як етнічної спільноти характерні такі риси, як волелюбність, працьовитість, чесність, нетерпимість до зла і насильства, вірність обов'язку, ідеалізм, загострене почуття справедливості, патріотизм та ін. .

Українська Церква хоч і ставила на перше місце молитву, все ж таки вона завжди цінувала працю. З давніх-давен працелюбність була елементом ментальності українців, а приватна власність викликала повагу. Отже, ментальність є тисячолітнім надбанням народу, його генетичним кодом, який важко піддається змінам.

В Україні характерною рисою економічної культури є переважання неформальних правил над формальними. Напрацьована достатньо велика законодавча база, яка регулює підприємницьку діяльність, ще потребує удосконалення.

На думку Л. Орбан-Лембрик, результативність будь-якої діяльності, у тому числі й економічної, значною мірою залежить від впливу традиційних етнокультурних норм спілкування на ділову взаємодію людей. "З одного боку, сам факт усвідомлення національно-психологічних особливостей своєї групи не містить у собі упередженості проти інших етнічних груп, однак, якщо від констатації цих відмінностей перейти до оцінки іншої групи, то можливі викривлення в оцінці останньої. Отож, хоч існує "гіпотеза контакту", згідно з якою безпосередня ділова взаємодія і спілкування між представниками різних етнічних груп знижує етноцентризм і оцінну стереотипність, а часом і руйнує міжетнічні стереотипи, далеко не кожні ділові контакти сприяють покращанню відносин. Саме тому ефект взаємного непорозуміння може бути знятий лише за умови дотримання певних вимог у взаємодії: визнання безумовної рівності сторін, наявність обстановки відкритості й довіри у спілкуванні, повага до традиційних норм, способу життя тощо". Так, українські підприємці часто надмірно обережні в прийнятті важливих економічних рішень, іноді бояться ризикувати, що призводить до обмеження ініціативи, на відміну від сміливих і переконливих американців. Окрім того, їм часто шкодить поступливість у веденні ділових переговорів з представниками інших етносів, що часто-густо сприймається як прояв слабкості.

Бачимо, кінцеві результати підприємницької діяльності детерміновані національною культурою, зокрема, особливостями етносередовища - звичаїв, традицій, обрядів, світоглядних уявлень, виховання тощо. Народу залежно від природних умов, у яких формувався етнос, притаманна схильність до індивідуальних чи колективних форм господарювання. С. Суглобін вважає, що вплив етнічних чинників на економічну діяльність українців на сучасному етапі стає малопомітним, так як розширюється міжнаціональний ринок розподілу праці. Тому українці, для котрих здебільшого характерні професії сільськогосподарського спрямування, захоплення народними ремеслами й промислами, нині працюють в інформаційному просторі, сфері промислового виробництва та обслуговування. Утім формування етноекономічної компетенції дітей і молоді невіддільне від плекання низки особистісних цінностей, зокрема, національної самосвідомості, гордості за приналежність до свого народу, любові до рідної землі, цілеспрямованості, наполегливості, відповідальності, раціоналізму, творчого мислення, бажання працювати заради підвищення добробуту народу.

Народні традиції економічного виховання - це сукупність прийомів, методів та організаційних форм, що вироблені упродовж усієї історії народу й спрямовані на цілеспрямоване плекання економічних знань, умінь і навичок.

Поєднання слів "підприємництво" і "етика" або ж "підприємництво" і "мораль" досить часто викликає сумнів щодо їх сумісності. Вважають, що підприємець не може працювати успішно, якщо дотримується етичних чи моральних норм. Згідно з опитуваннями суспільної думки, більшість респондентів сумнівається у чесності та порядності підприємців. Однак, як свідчить досвід країн з ринковою економікою, сьогодні етика в підприємницькій діяльності надзвичайно важлива. Вона регулює взаємовідносини між людьми, поведінку яких можна передбачити, в її основі закладено благо для людей. Етика підприємництва допомагає частково розв'язати проблему недосконалості договорів. Кожний підприємець, який укладає договір, потрапляє в залежність від свого партнера. Тоді важливо знати, чи дотримується він ділової етики і чи доцільно юридичне застраховуватися у випадку ризику "кожною буквою" формального договору. Підприємець, який дотримується ділової етики, може розраховувати на довготривалу співпрацю зі своїми партнерами. Усе більше підприємців визнають важливість ділової репутації, особливо в роботі на перспективу. Репутація стає своєрідним капіталом. У довгостроковій перспективі репутація приносить вигоду. Залежно від того, яка економічна культура панує в країні, збільшуються або зменшуються ризик і витрати ведення бізнесу.

З переходом до ринкової економіки в Україні з’явилось поняття конкуренції та комерційної таємниці і, відповідно, постала проблема доведення зовнішнім користувачам привабливості даного підприємства, не розкриваючи при цьому порядку формування фінансового результату. Виникає потреба в розробці облікової політики, причому не просто копіюючи положення інструкцій та П (С) БО, а, обираючи найкращі варіанти та економічно обґрунтовуючи їх вибір.

Виконання всіх вимог, які висуваються до облікової політики, є досить непростим завданням. Також виникають труднощі в послідовності застосування облікової політики, так як часто відбуваються суттєві зміни у виробничих та господарських процесах, в системі бухгалтерського обліку.

Визначення облікової політики на підприємствах є досить важливим, але, як показує практика, на багатьох підприємствах навіть немає наказу про облікову політику, або він не знаходить застосування. Надання підприємствам більшої самостійності і свободи при виборі процедур та способів облікового процесу сприяє налагодженню взаємодії між господарюючим суб’єктом і зовнішніми користувачами інформації.

Ключ до дисципліни в обліковій політиці - почуття призначення. Мета діяльності кожного підприємства виробляє не тільки мотивацію і концентрацію, а й дисципліну для досягнення цієї мети.

Отже основним фактором успішного бізнесу та підприємницької діяльності є вдало обрана облікова політика підприємства.

Призначення облікової політики підприємств полягає в задоволенні інтересів власників підприємства та зовнішніх користувачів інформації.

Таким чином, облікова політика займає центральне місце в системі бухгалтерського обліку. До процесу її формування необхідний особливий підхід, оскільки від цього залежать весь обліковий процес організації, правильність ведення бухгалтерського і податкового обліку, а також процес ухвалення управлінських рішень.

Вірно сформована облікова політика та подальше її вдосконалення, у зв’язку з максимальним наближенням до Міжнародних стандартів, дає змогу підприємству зарекомендувати себе на світовому ринку. Облікова політика підприємств України зображує зовнішнім суб’єктам підприємницької діяльності культуру ведення бізнесу в нашій державі. Від цього, практично, залежить розвиток економіки нашої держави та підвищення рівня життя населення.

Цікаво, чому саме американська облікова модель так до вподоби українцям, що ніякі інші підручники іноземного походження не поширюються в Україні так активно, як американські? У халтурному перекладі, до речі.

Схоже, що справа не в уподобаннях українців, а у спритності американців. Я дуже добре розумію, як важливо для патріотично вихованих громадян США зуміти якомога швидше розповсюдити по світу все американське. У тому числі свій бухгалтерський досвід під вивіскою: "ПЕРЕДОВИЙ".

Передовий досвід - це добре, але спочатку нам не завадило б переконатися що він дійсно передовий. Для такого переконання недостатньо однобокого знайомства з "прогресивним" обліком зарубіжного зразка. Насамперед потрібно вміти розібратись в своєму "відсталому" - це для того, щоб було з чим порівнювати.

Таблиця. Цикл обробки облікової інформації

Чим глибше занурюватимемось в американські облікові хащі, тим вірогідніше дійдемо висновку: всі відмінності як в методології, так і в організації обліку лише зовнішнього характеру. Ніякої міжнародної системи бухгалтерського обліку не існує. В кожній країні вона своя (а іноді і не одна), а МКБС вимагає лише дотримання певних умов, закріплених міжнародними стандартами.

Для повного розуміння що таке облікова політика для підприємства, та яке вона має значення, нижче наведено опис обраної облікової політики ВАТ “АрселорМіттал Кривий Ріг ”, за якою товариство має самостійний баланс, розрахункові (поточні), валютні й iншi рахунки в банках, печатку. Підприємство здійснює бухгалтерський облік результатів своєї дiяльностi вiдповiдно до вимог Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а також складає фiнансовi й статистичну звiтнiсть.

У вiдповiдностi зi ст.8 Закону України “Про бухгалтерський облік i фінансову звiтнiсть в Україні ” в 2009 році були встановлені наступні елементи облікової політики:

1. Основними засобами вважати матерiальнi активи, що утримуються з метою їх використання в процесі виробництва або поставок товарів, надання послуг, здачі в оренду іншим особам або для здійснення адмiнiстративних i соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року, вартість яких більше 1000 грн.

2. До інших необоротних матеріальних активів відносити матерiальнi активи, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року й вартість яких не більше 1000 грн.

3. До малоцінних необоротних матеріальних активів відносити спецодяг та iншi засоби iндивiдуального захисту, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року й вартість яких не більше 1000 грн.

4. Придбані (створені) основні засоби зараховувати на баланс за первісною вартістю вiдповiдно до П (С) БО 7 “Основні засоби”.

5. Амортизацію основних засобів та інших необоротних матеріальних активів у бухгалтерському обліку нараховувати за прямолiнiйним методом.

6. Амортизацію малоцінних необоротних матеріальних активів i бiблiотечних фондів нараховувати в першому мiсяцi використання об'єкта в розмiрi 100 вiдсоткiв його вартості.

7. Фактичні видатки на ремонт основних засобів відображати в складі видаткiв звітного періоду.

8. Нематерiальнi активи зараховувати на баланс підприємства за первісною вартістю вiдповiдно до п.11-18 П (С) БО 8 “Нематерiальнi активи".

9. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснювати iз застосуванням прямолiнiйного методу. Строк корисного використання нематеріальних активів установлювати при їхньому одержанні, але не більше 20 років.

10. Лiквiдацiйну вартість нематеріальних активів прийняти рiвнiй нулю.

11. Не визнавати активом, не нараховувати амортизацію, а відображати в складі видаткiв звітного періоду витрати на науково-дослiднi роботи, видатки на підготовку й перепідготовку кадрів, видатки на рекламу й просування продукції на ринку.

12. Платежі за право користування (роялті) розробками, патентами, що не є власністю підприємства, не визнавати нематеріальними активами й відносити на видатки поточного періоду.

13. Одиницею бухгалтерського обліку запасів визнати однорідну групу або вид.

14. Прийняти, що оприбуткування запасів на пiдприємствi здійснюється за первісною вартістю вiдповiдно до П (С) БО 9 "Запаси".

15. Транспортно-заготiвельнi витрати (далi - ТЗВ) по сировині включати до собiвартостi її придбання, а по інших видах запасів обліковувати на тому ж субрахунку, що й вiдповiдний вид запасів, виділяючи окремим рядком, i щомісяця розподіляти мiж сумою залишку запасів на кінець звітного місяця й сумою запасів, які вибули (використані, реалiзованi, безкоштовно передані й т.п.) за звітний місяць.

16. При відпуску запасів у виробництво, продажу й іншому вибуттю, оцінку запасів провадити:

за середньозваженою собiвартiстю - для сировини, коксу, коксівного вугілля, напiвфабрикатiв, незавершеного виробництва й готової продукції;

за цінами продажу - для товарів;

за iдентифiкованою собiвартiстю - для всіх інших видів запасів.

17. Всі загальновиробничі витрати для цілей бухгалтерського обліку й складання звiтностi вважати постійними.

18. У зв’язку зi зростанням виробництва й неоднорiднiстю виробничих процесів, нормальну виробничу потужність встановлювати щомісяця на рiвнi планової величини виробництва.

19. Рахунки класу 8 при веденні синтетичного обліку витрат за елементами не використовувати.

20. При обліку дебіторської заборгованості поточну дебіторську заборгованість включати в підсумок балансу по чистій реалiзацiйнiй вартості, рiвнiй сумі дебіторської заборгованості за винятком резерву сумнівних боргів.

21. Створювати забезпечення для оплати відпусток працівникам підприємства. Інших забезпечень для відшкодування майбутніх операційних витрат не створювати.

22. До складу доходів майбутніх перiодiв включати суми доходів, отримані протягом поточного або попереднього звітного перiодiв, які відносяться до наступних звітних перiодiв.

23. Фiнансовi витрати визнавати витратами того звітного періоду, в якому вони були нараховані. Капiталiзацiю фінансових витрат не проводити.

24. Доходи й видатки включати до складу звіту про фiнансовi результати на пiдставi принципів нарахування й вiдповiдностi та відображати в бухгалтерському обліку i фінансових звітах тих перiодiв, до яких вони відносяться.

25. Доход вiд реалiзацiї продукції на експорт за договорами, що передбачають умови поставки FOB, визнавати у випадку, якщо покупцю передані ризики та вигоди, пов’язані з правом власності на продукцію, тобто після того як завантаження продукції на судно оформлене коносаментом (штурманською розпискою) у вiдповiдностi з Iнкотермс.

26. Розрахунок відстрочених податкових активів або зобов'язань здійснювати при складанні річного звіту. У промiжнiй фiнансовiй звiтностi вiдстроченi податкові активи й зобов'язання приводити в балансі в сумі, визначеній на 31 грудня попереднього року, без їх обчислення на дату проміжної фінансової звiтностi.

Облікова політика установи є основою внутрішнього регулювання обліку і для набуття нею нормативного статусу, її формалізують у вигляді наказу по облікову політику. Розробляє і складає наказ про облікову політику головний бухгалтер, в затверджує керівник до кінця звітного року. Затверджений наказ набуває чинності з 1 січня нового бюджетного періоду.

Дослідження формування та застосування облікової політики підприємств дозволили встановити, що в сучасних умовах процесу її формування приділяється недостатня увага як з боку працівників бухгалтерської служби, так і з боку власників підприємства. Розробки та подальшого вдосконалення потребують питання методики формування облікової політики та її використання в практиці господарської діяльності, структури наказу про облікову політику, її документальне оформлення, визначення суб’єктів її формування, коригування і розкриття для зовнішніх користувачів фінансової звітності та ін.

Список використаних джерел

1.         Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996 - ХІV (зі змінами та доповненнями) // http://liga.net.

2.         Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності" від 31.03.1999 № 87) // http://liga.net.

3.         Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 1 "Подання фінансових звітів".

4.         Міжнародний стандарт бухгалтерського обліку 8 "Облікові політики, зміни в облікових оцінках і помилки"

5.         Лист Мінфіну України від 21.12.2005 р. №31-34000-10-5/ 27793

6.         Засадний Б. Складання та подання фінансових звітів відповідно до МСФЗ: загальні вимоги // Справочник економиста. - 2007. - С.61-69.

7.         Кучеренко Т. Фінансова звітність як складова економічних наук // Бухгалтерський облік і аудит. - 2008. № 9. - С.21 - 29.

8.         Лозко Г. Українське народознавство. - 3-е вид., Х.: Видавництво "Див", 2005. - 472 с.

9.         Проданчук М. Податкові розрахунки та звітність у системі фінансового обліку // Бухгалтерський облік і аудит. - 2007. - № 9. - С.26-32.