Курсовая работа: Право на відпустку за трудовим правом України

Київський національний університет культури і мистецтв

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Право на відпустку за трудовим правом України”

Підготувала:

студентка 4 курсу

юридичного факультету

групи ЮР-31

Біляєнко Т.В.

Перевірила:

Гаращенко Л.П.

Київ-2004

План

Вступ

Розділ 1. Поняття відпустки

Розділ 2  Види відпусток

2.1     . Щорічні відпустки: основна; додаткова відпустка за роботу із       

       шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за   

        особливий характер праці; інші додаткові відпустки передбачені 

         законодовством

2.2. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням

2.3. Творчі відпустки

2.4.Соціальні відпустки: відпустка у звязку з вагітністю та пологами;

       відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного     

       віку; додаткова відпустка працівникам, які мають дітей

2.5.Відпустки без збереження заробітної плати

Розділ 3 Міжнародно-правове регулювання відпусток

Висновки

Література

Вступ

Будь-яка наука поєднує в собі систему понять, які дають об'єктивно правильну уяву про предмет, що вивчає певна нау­ка, розвиток якої завжди пов'язаний з удосконаленням поня­тійного апарату, з уточненням понять, які складають її зміст. Точність законів визначається перш за все точністю та визначе­ністю понять, від якості яких значною мірою залежить якість судової практики, дотримання законності.

Протягом XX століття в законодавстві колишнього СРСР та УРСР і в чинному законодавстві поняття «відпустка» і поняття окремих її видів, не було визначено, чого не можна сказати про теоретичні наукові розробки в цій галузі.

При визначенні поняття «відпустка», її окремих видів та кла­сифікації вчені використовували різні підходи та методи дослідження.

Для того, щоб правильно сформулювати поняття «відпустка» та її види, необхідно з'ясувати, які елементи входять до змісту поняття взагалі.

При формуванні наукових понять в якості ознак, які складають основу узагальнення відповідних предметів, необ­хідно виділити найсуттєвіші риси і співвідношення предметів, знання яких дає змогу пояснити інші суттєві риси і прояву цих предметів. Тому до змісту самого поняття ввійде саме сукупність тих ознак пред­метів, які є основою для узагальнення цих предметів у даному понятті.

Терміни повинні вживатися тільки в тому значенні, яке надав йому законода­вець.

У законодавстві 20-30-х років РРФСР та УСРР закріплюва­лось поняття «чергова відпустка», проте не визначалась сама дефінітивна норма. У наукових дослідженнях у другій половині 20-х років були спроби визначити поняття чергової відпустки. Його розуміли як надання робітникам і службовцям одночасного тривалого відпочинку від роботи протягом календарного ро­ку. Це поняття виключало відпустки у зв'язку з хворобою, ва­гітністю, доглядом за хворим членом сім'ї. Чергові відпустки виступали як засіб збереження робочої сили у зв'язку з встано­вленням обов'язкової перерви в роботі працівника. Для черго­вої відпустки характерним було те, що вона надавалась всім робітникам і службовцям, за винятком сезонних та тимчасових працівників.

Деякі дослідники поняття «відпустка» тісно пов'язують з ви­никненням права на відпустку. Л.Я.Гінцбург та В.Ф.Франціян розглядають право на відпустку, з одного боку, як право конституційне, з іншого, — як право суб'єктивно-трудове. Кон­ституційне право на відпустку випливає з ст.119 Конституції СРСР. З точки зору конституційної норми це право означало можливість відпочити, якою могли скористатися всі громадяни СРСР. У такому розумінні право на відпустку було елементом правового статусу громадян СРСР і входило до змісту трудової правоздатності та рівне для всіх громадян. Таке право на відпустку виявлялося і реалізовувалося тільки через трудові пра­вовідносини.

Отже, конституційне право є основою для можливого ви­никнення суб'єктивного права на відпочинок. Право на відпустку може виникнути тільки за наявності як об'єктивного, так і суб'єктивного факторів.

В юридичній літературі радянської доби існували різні ви­значення поняття «відпустка», які неодноразово змінювались і доповнювались. Л.Я.Островський визначає поняття «відпуст­ка» в широкому розумінні як звільнення від роботи з передба­чених законодавством підстав на певну кількість днів із збере­женням місця роботи або посади, тобто звільнення від вико­нання трудових обов'язків відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку. М.Г.Александров і А.Є.Пашерстник ви­значали відпустку як звільнення працівника від роботи для від­починку на певну кількість робочих днів на рік із збереженням за ці дні заробітної плати. У 1952 р. з'явились ознаки: «відпочинок», «збереження заробітної плати»; у 1954 р. — «безперервність». Всі ці визначення суттєві, але не повністю охоплюють всі ті ознаки, які характерні для відпустки.

Загальною рисою для всіх видів відпусток є звільнення пра­цівників на деякий час від виконання основних трудових обо­в'язків при збереженні місця роботи (посади). В іншому ж ко­жен вид відпусток має свої певні особливості.

Таким чином, слід наголосити на тому, що всі види відпус­ток, які були врегульовані радянським законодавством, є різни­ми за своїм цільовим призначенням (або метою) та підставами, що породжують їх виникнення. В радянській юридичній літературі існували не тільки різні підходи щодо класифікації та визначення відпустки в широкому розумінні, а й щодо визна­чення окремих видів відпустки та застосування різноманітних термінів.

Після  здобуття Україною незалежності, в 1996 році 15 листопада Верховною Радою УКраїни був прийнятий Закон України “Про відпустки”, але і він не дає нам точного визначення поняття “відпустка”.

Розділ І. Поняття відпустки

Вивчаючи законодавство України про відпустки, можна сказати, що відпустка – це чітко визначений проміжок часу, який обчислюється в                    календарних днях і надається працівникам з метою відновлення власних життєвих потреб та інтересів із збереженням місця роботи і заробітної плати (крім відпусток без збереження заробітної плати).

Державні гарантії та відносини, пов‘язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, Законом України «Про відпустки», Кодексом законів про працю України, іншими нормативно-правовими актами України.

За законодавством  України право на відпустку мають громадяни України, які перебувають в трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

          За статею 4 Закону України “Про відпустки”   відпустки поділяються на:

1.Щорічні відпустки:

-     основна відпустка;

-     додаткова відпустка за роботу із шкідливими  та важкими умовами праці;

-     додаткова відпустка за особливий характер праці;

-     інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;

  2. Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням;

  3. Творча відпустка;

  4. Соціальні відпустки:

-     відпустка у зв‘язку з вагітністю та пологами;

-     відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

-     додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;

   5. Відпустка без збереження заробітної плати;

 Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Розділ 2. Види відпусток

2.1.     Щорічні відпустки

Основна відпустка

Державні гарантії права на відпустку, умови та порядок їх надання працівникам встановлюються Конституцією України (ст. 45), Законом України “Про відпустки” від  15 листопада 1996 року, Кодексом законів про про працю України(КЗпПУ), іншими законними та підзаконними актами.

За статею 74 КЗпП, громадяни, що перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незамежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працює за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна, додаткова) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Правом на відпустку користуються також працівники, з якими укладено контракт (ч.3 ст. 21 КЗпП України), позаштатні, сезонні, тимчасові працівники та сумісники, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях на умовах трудового договору чи контракту.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладання трудового договору. Вона надається для відновлення працездатності, відпочинку, задоволення життєво важливих потреб та інтересів для працівників підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та галузевої належності. Для деяких категорій працівників встановлені подовжені щорічні основні відпустки, тобто понад 24 календарні дні. Їх тривалість залежить від особливих умов праці (напруженості, складності, особливих кліматичних умов тощо), віку працівника або стану здоров‘я.

         За ч.8 ст.6 Закону України “Про відпустки” подовжені відпустки,  надаються працівникам, яким не виповнилося 18 років — 31 календарний день.

Народним депутатам надається подовжені відпустки на підставі Закону України «Про статус народного депутата Украї­ни». Так, відповідно до ст.32 цього Закону депутатам нада­ється щорічна відпустка у міжсесійний період тривалістю 45 календарних днів, якщо законодавством не передбачена відпустку більшої тривалості, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати. А також відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13 жовт­ня 1995 р., №379/95 — ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» помічнику-консультанту народного депутата України, для якого ця робота є основною, надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів якщо законодавством не пе­редбачено інше, з виплатою допомоги на оздоровлення у розмі­рі місячної заробітної плати.

Щорічна основна відпустка подовженої тривалості передба­чена також для державних службовців. Відповідно до ст.35 За­кону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р. державним службовцям надається щорічна відпустка триваліс­тю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоров­лення у розмірі посадового окладу.

Іншою категорією працівників, яким законодавством перед­бачено щорічні основні відпустки подовженої тривалості, є пра­цівники судових, правоохоронних органів та інших юридичних установ: судді, яким надається щорічна відпустка тривалістю 30 робочих днів з наданням додаткового посадового окладу (ст.44 Закону України «Про статус суддів», прокурори і слідчі прокуратури, яким надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і в зворотньому напрямку; службо­вим особам митних органів України, які мають персональні звання, надається щорічна відпустка тривалістю не менше 30 календарних днів з оплатою проїзду до місця відпочинку і в зворотному напрямку (Митний кодекс України).

Працівники освіти, культури, медицини також мають право на подовжену щорічну відпустку. Відповідно до ст.55 Закону України «Про освіту» педа­гогічні та науково-педагогічні працівники мають право на по­довжену оплачувану щорічну відпустку.

Керівним працівникам навчальних закладів та установ осві­ти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших уста­нов і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівни­кам та науковим працівникам законодавством передбачені по­довжені щорічні відпустки тривалістю до 56 календарних днів. Конкретну тривалість щорічної основної відпустки керівних пра­цівників навчальних закладів та установ освіти, навчальних (пе­дагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педа­гогічних, науково-педагогічних працівників та наукових пра­цівників визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2001 р.

Журналісти мають право на щорічну відпустку тривалістю 36 календарних днів та санаторно-курортне лікування за раху­нок власників (засновників, співзасновників) засобів масової інформації (ст. 13 Закону України «Про державну підтримку за­собів масової інформації та соціальний захист журналістів»

Відповідно до ст.27 Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імуноде­фіциту (СНІД) та соціальний захист населення» від 3 березня 1998 р., правом у наданні щорічної відпустки загальної тривалості 56 календарних днів, наділені медичні працівни­ки, які були заражені вірусом імунодефіциту людини або за­хворіли на СНІД внаслідок виконання професійних обов'язків.

Подовжені відпустки також передбачені особам, які працюють (пе­ребувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруд­нення, — пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу (ст.47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів незалежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів - 24 календарних дні із збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше.

Працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за списком робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Воєнізованому особовому складу гірничорятувальних частин надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, невоєнізованим працівникам гірничорятувальних частин - 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів.

Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи - 26 календарних днів.

Необхідно відзначити, що основною щорічна відпустка називається тому, що вона надається працівникові при виконанні вимог, встановлених законодавством щодо трудового стажу, і саме до неї додаються всі решта додаткових відпусток.

Отже, тривалість щорічної основної відпустки встановлю­ється законами та іншими нормативними актами і вона дифе­ренційована залежно від категорії працівників. Це видно не тільки з положень ст.6 Закону України «Про відпустки», а й згаданих вище законів. Виходячи з цього, можна стверджувати, що в Україні при наданні щорічної основної відпустки встанов­лено на законодавчому рівні диференційований підхід з ураху­ванням складності та особливостей виконуваної роботи.

 Додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці.

Деякі щорічні основні відпустки можуть надаватися понад встановлений Законом мінімум, такі відпустки називаються подовженими відпустками.

Головна відмінність щорічної додаткової відпустки від основ­ної полягає в тому, що вона надається не всім працівникам, а лише чітко визначеному колу осіб, передбаченому законодавст­вом. Додаткові відпустки відрізняються від основної і за видом трудового стажу, оскільки для додаткових відпусток — це спе­ціальний трудовий стаж, тобто мається на увазі стаж, який від­різняється такими ознаками, як галузь народного господарства, умови праці, професія тощо. Основна і додаткові відпустки від­різняються також за тривалістю, порядком надання тощо.

Відповідно до умов надання додаткові відпустки можна об'єд­нати у такі групи:

1)   пов'язані з умовами праці і режимом роботи:

а) за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;

б) за особливий характер праці;

2)   за стаж роботи;

3)   окремим категоріям працівників;

4)   заохочувальні;

5) інші додаткові від­пустки, передбачені законодавством.

Законом України «Про відпустки» передбачені додаткові від­пустки, що пов'язані з умовами праці й режимом роботи. Такі відпустки спрямовані на всебічну охорону здоров'я працівників, які працюють у важких та шкідливих умовах праці, їх призна­ченням є компенсація негативного шкідливого впливу на орга­нізм людини особливостей виробництва. Для таких працівників передбачено ряд пільг, які спрямовані на охорону умов праці та інших сторін життя. Однією з них є надання в якості компенса­ції додаткової відпустки з метою відновлення здоров'я.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про відпустки», щорічна додаткова відпустка за роботу з шкідливими та важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком ви­робництв, цехів, професій і посад, затвердженим Кабінетом Мі­ністрів України.

Конкретна тривалість відпустки, вказаної в ч.І цієї статті, встановлюється колективним або трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.

Список виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайня­тість працівників в яких дає право на щорічну додаткову від­пустку за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, був затверджений Постановою Ка­бінету Міністрів від 17 листопада 1997 р., №1290.

Необхідність встановлення нового Списку була викликана низкою причин. Насамперед Список, який був прийнятий в 1974 р., тривалий час не перевидавався, хоча до нього неодно­разово вносилися зміни й доповнення. Перелік усіх виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці був не систематизованим. Крім того, з розвитком науки і техніки по­чали з'являтися й нові професії, які не були врегульовані зако­нодавством. З іншого боку, з розпадом СРСР деякі виробницт­ва, що були зазначені у старому Списку, залишилися за межами України і тому постала необхідність їх вилучення.

Зазначений Список складається з двох додатків. За Додатком 1, що має назву: «Список виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість пра­цівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», надається додаткова відпустка, яка передбачена ч.І ст.7 Закону України «Про відпустки». Додаток 2 — «Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуаль­ним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ри­зику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпуст­ку за особливий характер праці» передбачає надання додаткової відпустки відповідно до п.1 ч.І ст.8 Закону України «Про від­пустки».

На виконання п.З Постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року, №1290 Міністерство праці та соціаль­ної політики наказом від 30 січня 1998 року, №16 (зареєстрова­но в Мінюсті України 30 січня 1998 р. за №58/2497) затвердило «Порядок застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість пра­цівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку», за яким:

1. Щорічну додаткову відпустку за роботу в шкідливих і важких умовах праці надають працівникам виробництв, цехів, професій і посад, передбачених відповідними розділами зазна­ченого Списку, незалежно від того, до якої галузі господарства належать ці виробництва й цехи, та від форм власності підприємств, організацій і установ.

Назви професій і посад керівників, фахівців, службовців і робітників, передбачених у Списку, наведено відповідно до Кла­сифікатора професій ДК 003-95, затвердженого наказом Держ­стандарту України від 27 липня 1995 року, №257.

2. Робочі місця за умовами праці атестують згідно з Поста­новою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року, №442 «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» та Методичними рекомендаціями для проведення атеста­ції робочих місць за умовами праці, затвердженими Постано­вою Міністерства праці України від 1 вересня 1992 року, №41.

3. Працівникам, професії та посади яких не передбачені у Списку, але які в окремі періоди робочого часу виконують ро­боту на виробництвах, у цехах, за професіями і на посадах,означених Списком, додаткову відпустку надають на тих самих підставах, що й працівникам, які мають право на таку відпуст­ку.

4. Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки вста­новлюється колективним договором залежно від результатів атес­тації робочих місць за умовами праці і базується на результатах гігієнічної оцінки умов праці за показниками й критеріями, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров'я і Мініс­терства праці та соціальної політики України від 31 грудня 1997 року, №383/55 «Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних з негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів» та заре­єстровані в Міністерстві юстиції України 28 січня 1998 року.

У випадках, коли тривалість додаткової відпустки за резуль­татами атестації робочих місць перевищує максимальну трива­лість, вказану в Списку, відпустка може бути продовжена на кількість днів цієї різниці за рахунок власних коштів підпри­ємства.

 Додаткова відпустка за особливий характер праці

За ст.8 передбачено додаткову відпустку за особливий характер роботи та її тривалість. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається:

1) окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним наванта­женням або виконується в особливих природних географічних та геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здо­ров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком вироб­ництв, робіт, професій і посад, затвердженим Кабінетом Мініс­трів України, відповідно до Додатку 2, про який вже зазначало­ся;

2) працівникам з ненормованим робочим днем — тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та профе­сій, визначених колективним договором, угодою.

При наданні щорічної додаткової відпустки за ненормований робочий день необхідно врахувати, що ненормований робочий День — це особливий режим робочого часу, який встановлю­ється для певної категорії працівників у разі неможливості нор­мування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу і ця робота не вважається надурочною.

Додаткова відпустка, яка надається за ст.8 Закону України «Про відпустки», є компенсацією за підвищене розумове та нер­вове напруження та за роботу понад нормальну тривалість ро­бочого часу, якщо така праця не може бути нормована через специфіку виконуваної роботи.

Конкретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особ­ливий характер праці встановлюється в колективному або тру­довому договорі залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах.

Щодо працівників, які працюють за ненормованим робочим днем, Міністерством праці та соціальної політики було видано наказ від 5 лютого 1998 р., №18 «Про внесення змін до Реко­мендацій щодо порядку надання працівникам з ненормованим робочим днем щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці», в якому зазначалось, що конкретна тривалість додаткової відпустки встановлюється колективним договором по кожному виду робіт, професій або посад чи трудовим дого­вором. Крім того, на законодавчому рівні в деяких сферах діяль­ності визначений орієнтований перелік посад працівників з не­нормованим робочим днем.

Тривалість додаткової відпустки за ненормований робочий день не обов'язково має становити 7 календарних днів, її три­валість може бути і меншою. Право на цю відпустку працівникові визначається в кож­ному випадку із урахуванням конкретних обставин виробницт­ва безпосередньо на підприємстві, в установі, організації. Важ­ливим є те, що саме положення про надання додаткової від­пустки відповідно до ст.8 Закону України «Про відпустки» має бути закріплене в колективному чи трудовому договорі.

Отже, коло суттєвих ознак, які входять до поняття «щорічна додаткова відпустка», полягає не тільки в тому, що ця відпустка надається певній категорії працівників, які працюють в тій чи іншій галузі, зазначеній у Списку, за особливий характер праці та ненормований робочий день, а й у тому, що щорічна додат­кова відпустка надається понад щорічну основну відпустку за однієї з підстав, яку обрав працівник. Порядок надання додат­кової відпустки з декількох підстав встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Інші додаткові відпустки передбачені законодовством

До щорічних додаткових відпусток необхідно віднести від­пустки за стаж роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації. Так, відповідно до п.2 ст.35 Закону Украї­ни «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., №3723-ХП підставою для набуття права на додаткову відпустку державним службовцям є стаж роботи в державних органах понад 10 ро­ків. Тільки в цьому випадку надається додаткова відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Крім цього Закону, Кабіне­том Міністрів України була видана Постанова від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним служ­бовцям додаткових оплачуваних відпусток» із змінами відпо­відно до Постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2001 р., №1396 «Про внесення змін до деяких постанов Кабіне­ту Міністрів України. Відповідно до вказаної Постанови, у випадку, якщо державний службовець чи посадова особа місце­вого самоврядування має стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів. Починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 кален­дарних дні за кожен наступний рік. Але в згаданій Постанові передбачено, що тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Тобто, виходячи з положення ст.35 Закону України «Про державну службу» та згаданої Постанови Кабінету Міністрів України, додаткові від­пустки державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування надаються тільки після 10 років роботи в цій сфері, але максимальна тривалість їх не повинна перевищувати 15 календарних днів.

Звичайно, такі додаткові відпустки носять не тільки компен­саційний, а й заохочувальний характер. Крім того, у випадку з державними службовцями бачимо, що право на отримання до­даткової відпустки пов'язане не тільки з особливостями цієї роботи, а також із тривалим перебуванням у трудових правовід­носинах. Таким чином, підставою для надання додаткової від­пустки для державних службовців є стаж роботи.

Додаткові відпустки за тривалий стаж роботи надаються та­кож суддям та працівникам прокуратури. Так, суддям, які ма­ють стаж роботи понад 10 років, надається додаткова оплачува­на відпустка тривалістю 15 календарних днів (ст.44 Закону України «Про статус суддів» від 15 грудня 1992 р.). Відповідно до ст.49 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. атестованим працівникам прокуратури, які мають стаж роботи в органах прокуратури понад 10 років, надається додаткова опла­чувана відпустка тривалістю: після 10 років — 5 календарних днів; після 15 років — 10 календарних днів; після 20 років — 15 календарних днів.

Деякі види додаткових щорічних відпусток передбачені іншими нормативно-правовими актами, наприклад, такий вид додат­кових відпусток, як заохочувальні, надаються тільки членам добровільних пожежних дружин (команд) відповідно до ст.29 Закону України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 р. Тривалість такої відпустки становить до 10 робочих днів на рік із збереженням заробітної плати.

За ст.10 ЗУ “Про відпустки” щорічна додаткова відпустка передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:

1)   жінкам - перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

2)   інвалідам;

3)   особам віком до вісімнадцяти років;

4)   чоловікам, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами;

5)   особам, звільненим після проходження строкової військової або альтернативної (невійськової) служби, якщо після звільнення із служби вони були прийняті на роботу протягом трьох місяців, не враховуючи часу переїзду на постійне місце проживання;

6)   сумісникам - одночасно з відпусткою за основним місцем роботи;

7)   працівникам, які успішно навчаються в навчальних закладах та бажають приєднати відпустку до часу складання іспитів, заліків, написання дипломних, курсових, лабораторних та інших робіт, передбачених навчальною програмою;

8)   працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошової компенсації;

9)   працівникам, які мають путівку (курсівку) для санаторно-курортного (амбулаторно-курортного) лікування;

10)      батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;

11)      в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.

Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:

1)   особам віком до вісімнадцяти років;

2)   інвалідам;

3)   жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї;

4)   жінкам, які мають двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда;

5)   одинокій матері (батьку), які виховують дитину без батька (матері); опікунам, піклувальникам або іншим самотнім особам, які фактично виховують одного або більше дітей віком до 15 років за відсутності батьків;

6)   дружинам (чоловікам) військовослужбовців;

7)   ветеранам праці та особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;

8)   ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, а також особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";

9)   батькам - вихователям дитячих будинків сімейного типу;

10)      в інших випадках, передбачених законодавством, колективним або трудовим договором.

Керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Працівникам, які навчаються в навчальних закладах без відриву від виробництва, щорічні відпустки за їх бажанням приєднуються до часу проведення настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів, часу підготовки і захисту дипломного проекту та інших робіт, передбачених навчальною програмою.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні відпустки за їх бажанням надаються з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку навчання в цих закладах.

Працівникам художньо-постановочної частини і творчим працівникам театрів щорічні відпустки повної тривалості надаються в літній період у кінці театрального сезону незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.

За статею 11 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки” щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі:

1)   порушення власником або уповноваженим ним органом терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки (частина десята статті 10 цього Закону);

2)   несвоєчасної виплати власником або уповноваженим ним органом заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки (частина перша статті 21 цього Закону).

Щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена в разі:

1)        тимчасової непрацездатності працівника, засвідченої у встановленому порядку;

2)        виконання працівником державних або громадських обов'язків, якщо згідно з законодавством він підлягає звільненню на цей час від основної роботи із збереженням заробітної плати;

3)        настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами;

4)        збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням.

Щорічна відпустка за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році.

У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог статті 12 цього Закону.

Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до вісімнадцяти років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку (стаття 6 цього Закону), зараховуються:

1)   час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка;

2)   час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу);

3)   час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому виплачувалася допомога по державному соціальному страхуванню, за винятком частково оплачуваної відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

4)   час, коли працівник фактично не працював, але за ним зберігалося місце роботи (посада) і йому не виплачувалася заробітна плата у порядку, визначеному статтями 25 і 26 Закону України «Про відпустки», за винятком відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку;

5)   час навчання з відривом від виробництва тривалістю менше 10 місяців на денних відділеннях професійно-технічних навчальних закладів;

6)   час навчання новим професіям (спеціальностям) осіб, звільнених у зв'язку із змінами в організації виробництва та праці, у тому числі з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;

7)   інші періоди роботи, передбачені законодавством.

До стажу роботи, що дає право на щорічні додаткові відпустки  зараховуються:

1)   час фактичної роботи із шкідливими, важкими умовами або з особливим характером праці, якщо працівник зайнятий у цих умовах не менше половини тривалості робочого дня, встановленої для працівників даного виробництва, цеху, професії або посади;

2)   час щорічних основної та додаткових відпусток за роботу із шкідливими, важкими умовами і за особливий характер праці;

3)   час роботи вагітних жінок, переведених на підставі медичного висновку на легшу роботу, на якій вони не зазнають впливу несприятливих виробничих факторів.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

2.2       Додаткові відпустки у зв‘язку з навчанням

Законом України «Про відпустки» передбачено додаткові від­пустки у зв'язку з навчанням (ст.ст.13, 14 і 15). Надання такого виду відпустки залежить від типу навчального закладу та рівня його акредитації. Так, виходячи з положень ст.ст.13, 14 і 15 Закону видно, що такі відпустки надаються у разі навчання в середніх закладах освіти, в професійно-технічних закладах осві­ти та вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти і аспірантурі.

За статею 13 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки”, відпустку у зв'язку з навчанням у середніх навчальних закладах  надають працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надають додаткову оплачувану відпустку на період складання:

1)   випускних іспитів в основній школі - тривалістю 10 календарних днів;

2)   випускних іспитів у старшій школі - тривалістю 23 календарних дні;

3)   перевідних іспитів в основній та старшій школах - від 4 до 6 календарних днів без урахування вихідних.

Працівникам, які складають іспити екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 календарних днів.

Типи загальноосвітніх та інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти України визначені Законом України «Про загальну середню освіту» від 13 травня 1999 р., №651-ХІУ.

За статею 14 Закону України «Про відпустки»,   відпустку у зв'язку з навчанням у професійно-технічних навчальних закладах  надають працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних навчальних закладів, надають додаткову оплачувану відпустку для підготовки та складання іспитів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом навчального року.

Поняття та типи професійно-технічних навчальних закладів визначені в ст.17, ст. 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» від 10 лютого 1998 р., №103/98-ВР.

Тривалість відпустки працівникам, які навчаються без відриву від виробництва у вузах з вечірньою та заочною формами навчання, залежить від рівня акредитації навчального закладу. Рівні акредитації ви­щих навчальних закладів визначені в ст.24 Закону України «Про вишу освіту» від 17 січня 2002 р., №2984-111.

Стаття 15 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про відпустки» передбачає відпустку у зв'язку з навчанням у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти та аспірантурі.

Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки:

1)   на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 10 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 30 календарних днів;

2)   на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах: першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 20 календарних днів, третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання - 30 календарних днів, незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання - 40 календарних днів;

3)   на період складання державних іспитів у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації - 30 календарних днів;

4)   на період підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівнів акредитації, - два місяці, а у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації - чотири місяці.

Тривалість додаткових оплачуваних відпусток працівникам, які здобувають другу (наступну) вищу освіту за заочною (вечірньою) формою навчання у навчальних закладах післядипломної освіти та вищих навчальних закладах, що мають у своєму підпорядкуванні підрозділи післядипломної освіти, визначається як для осіб, які навчаються на третьому і наступних курсах вищого навчального закладу відповідного рівня акредитації.

Працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання іспитів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний іспит. Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання - один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.

Для працівників, які навчаються у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості, законодавством може встановлюватись інша тривалість відпусток у зв'язку з навчанням.

           Після закінчення екзаменаційної сесії працівник повинен надати довідку з вищого навчального закладу про результати складання сесії, яка разом з довідкою , (повідомленням) вузу про строки та тривалість екзаменаційної 1 сесії чи настановних занять буде слугувати підставою для надання додаткової відпустки у зв'язку з навчанням.

На відміну від інших видів відпусток, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням надаються не протягом робочого року, а протягом навчального року.

Доцільність правового регулювання відпустки для профспіл­кового навчання можна пояснити виходячи з положень Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльнос­ті». Відповідно до ст.1 цього Закону професійна спілка — це добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх профе­сійної (трудової) діяльності (навчання). Метою профспілки є представництво та захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Зважаючи на те, що законо­давство постійно змінюється, член профспілки повинен знати всі ці зміни та .доповнення, щоб правильно їх застосовувати у реальному житті. Для того, щоб належним чином виконувати свої основні функції, зокрема, захисну, необхідно мати високий рівень професійної підготовки. Відпустка у зв'язку з профспілковим навчанням передбачає стаття 15-1 ЗАКОН УКРАЇНИ “Про відпустки”. На час профспілкового навчання працівникам, обраним до складу виборних профспілкових органів підприємства, установи, організації, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 6 календарних днів.

2.3 Творчі відпустки

Стаття 16 ЗАКОН УКРАЇНИ «Про відпустки» та Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., №45 «Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та опла­ти творчих відпусток» визначають передумови та порядок на­дання творчої відпустки, коло суб'єктів, яким вона надається, проте визначення поняття «творча відпустка» відсутнє як у За­коні, так і в Постанові.

Із зазначених нормативних актів зрозуміло, що творча від­пустка надається не для написання дисертаційної роботи, а для закінчення роботи над нею. Зокрема, відповідно до згаданої Постанови Кабінету Міністрів для закінчення роботи над кан­дидатською дисертацією творча відпустка надається тривалістю до 3-х місяців, а для здобуття наукового ступеня доктора наук — до 6 місяців та для написання підручників чи наукової праці — до 3-х місяців. Визначено також умови надання творчої від­пустки — успішне поєднання працівником своєї основної робо­ти з науковою.

Творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством.

Основне призначення такої відпустки полягає у виконанні спеціальних творчих завдань, які вимагають від виконавця особ­ливого напруження сил, тому її можна цілком віднести до від­пустки спеціального цільового призначення.

2.4 Соціальні відпустки

Одним із видів відпустки за законодавством України є со­ціальні відпустки (відповідно до п.4 ст.4 Закону України «Про відпустки»), які включають в себе: відпустку у зв'язку з вагіт­ністю та пологами (ст. 17 Закону України «Про відпустки»), від­пустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст. 18 цього ж Закону), додаткову відпустку працівникам, які мають дітей (ст. 19 Закону України «Про відпустки»).

Відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами надається на підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами тривалістю:

1)   до пологів - 70 календарних днів;

2)   після пологів - 56 календарних днів (70 календарних днів - у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

Законодавством України передбачено відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами для певної катего­рії жінок іншої тривалості, зокрема, жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до пологів — 90 кален­дарних днів і після пологів — 90 календарних днів. Така від­пустка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю не­залежно від кількості фактично використаних до пологів днів.

Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення тривалістю 56 календарних днів (70 календарних днів - при усиновленні двох і більше дітей). У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд.

Іншим видом соціальної відпустки відповідно до ст. 18 Зако­ну є відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Особливістю норми цієї статті є те, що не тільки жінки мають право на таку відпустку, а й чоловіки та інші родичі, які фактично доглядають дитину. Соціальною така відпустка виступає через виплату за весь період перебування у відпустці для догляду за дитиною особам, які мають на це пра­во, відповідно до п.З ст. 18 Закону України «Про відпустки» державної допомоги на умовах, передбачених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» та іншими норматив­но-правовими актами України.

Цей закон, відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шля­хом надання державної грошової допомоги з урахуванням скла­ду сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній сис­темі соціального захисту населення.

Підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині третій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною.

Відповідно до статті 19 Закону, жінка, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів за статею 73 Кодексу законів про працю України.

За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів.

          У випадку, якщо особа не використала сво­го права на додаткову відпустку по догляду за дитиною в по­точному році, вона переноситься на наступний рік або компен­сується, у разі звільнення, грошима.

До відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за заявою жінки приєднати щорічну відпустку незалежно від тривалості її роботи в поточному робочому році.

          Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати). Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею віку трьох років не надається працівнику, якщо дитина перебуває на державному утриманні.

2.5 Відпустки без збереження заробітної плати

Одним з видів відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки» є відпустки без збереження заробітної плати, які надаються:

 1) в обов'язковому порядку (ст.25 Закону);

2) за сімейними обставинами (ст.26 Закону).

Аналізуючи норми Закону України «Про відпустки», цей різ­новид відпустки можна визначити як певну кількість календар­них днів, що надаються працівникам з підстав, передбачених законом, із збереженням місця роботи (посади), але без збере­ження заробітної плати протягом робочого року.

Відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов'язковому порядку:

1)   матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

2)   чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, - тривалістю до 14 календарних днів;

3)   матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині другій статті 19 цього Закону, у разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;

4)   ветеранам війни, особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

5)   особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною, - тривалістю до 21 календарного дня щорічно;

6)   пенсіонерам за віком та інвалідам III групи - тривалістю до 30 календарних днів щорічно;

7)   інвалідам I та II груп - тривалістю до 60 календарних днів щорічно;

8)   особам, які одружуються, - тривалістю до 10 календарних днів;

9)   працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер - тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних - тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;

10)      працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, - тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;

11)      працівникам для завершення санаторно-курортного лікування - тривалістю, визначеною у медичному висновку;

12)      працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, - тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;

13)      працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, - тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;

14)      сумісникам - на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;

15)      ветеранам праці - тривалістю до 14 календарних днів щорічно;

16)      працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, - тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи.

Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі, протягом четвертого року навчання надається за їх бажанням один вільний від роботи день на тиждень без збереження заробітної плати.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.

Розділ 3. Міжнародно-правове регулювання відпусток

Питання правового регулювання відпусток актуальне не тіль­ки для України, а й для світового співтовариства, оскільки це одна з складових частин захисту трудових прав працівників. Практичне застосування нормативних актів часто призводить до цілого ряду проблем, причина яких полягає в тому, що в Україні, по-перше, є не стабільною соціально-економічна ситуація, по-друге, норми закону можуть непра­вильно застосовуватись або сам по собі закон є недосконалим. Зокрема, при наданні відпусток, часто не зрозуміло, що означає поняття «відпустка», «основна відпустка», «додаткова відпустка» тощо. Теж саме можна сказати і про види відпусток, які врегу­льовані в ст.4 Закону України «Про відпустки» або про поняття «мінімальної відпустки», якому Закон не дає визначення. Тому необхідно дослідити деякі міжнарод­но-правові акти з метою формулювання дефінітивних норм від­пусток та визначити особливості її окремих видів.

Звернення до аналізу конвенцій, прийнятих Міжнародною Організацією Праці, переслідує кілька цілей:

1)   з'ясувати, які підстави можуть бути основою для надання відпусток;

2) ви­явити наявність поняття «відпустка», «щорічна основна відпуст­ка», «щорічна додаткова відпустка», «учбова відпустка» в конве­нціях МОП, що дає змогу з'ясувати, які саме недоліки містить Закон України «Про відпустки» та які питання потребують пра­вового врегулювання.

Міжнародна Організація Праці вперше в рамках конвенції врегулювала це питання в 30-ті роки XX ст. Тільки 24 червня 1936 р. сесія Генеральної Конференції Міжнародної Організації Праці прийняла Конвенцію №52 (вступила в силу 22 вересня 1939 року) про щорічні оплачувані відпустки і Рекомендацію №47 з цього ж питання. Цією Конвенцією були передбачені щорічні відпустки тривалістю не менше 6 робочих днів за рік роботи. Для неповнолітніх віком до 16 років передбачались від­пустки не менше 12 робочих днів за один рік роботи.

Підставами для набуття права на відпустку відповідно до ст.2 Конвенції є безперервна робота протягом року. До щоріч­ної відпустки не включалися офіційні та національні свята, пе­рерви в роботі через хворобу. Відповідно до п.5 ст.2 тривалість щорічної оплачуваної відпустки збільшувалась залежно від ста­жу роботи.

Отже, поняття відпустки не визначалось, а ті суттєві озна­ки відповідно до цієї Конвенції є: перерва у роботі на пев­ний проміжок часу, не враховуючи відсутності на роботі через хворобу та святкові дні, безперервна робота протягом року, ви­плата звичайної винагороди, що передбачається національним законодавством, або винагороди, визначеної в колективному до­говорі (ст.З Конвенції).

Рекомендація №47 про щорічні оплачувані відпустки від 4 червня 1936 р. вказує, що метою таких відпусток є надання працівникам можливості відпочинку, дозвілля та розвитку сво­їх нахилів і здібностей, відновлення фізичних і духовних сил.

Конвенція №110 про умови праці на плантаціях, що була прийнята у 1958 р., регулює в одному з розділів порядок на­дання щорічних оплачуваних відпусток, але не дає визначення самого поняття «щорічна відпустка». Відповідно до ст.36 Кон­венції, трудящим, які зайняті на плантаціях, після безперервно­го терміну служби в одного й того ж підприємця надається щорічна оплачувана відпустка. Мінімальна тривалість служби і мінімальна тривалість щорічної оплачуваної відпустки встанов­люється законодавством даної країни або колективними дого­ворами чи арбітражними рішеннями, спеціальними органами, яким доручено регулювати оплачувані відпустки на плантаціях, або іншим шляхом, встановленим компетентним органом влади (ст.38 Конвенції).

Таким чином, виходячи із зазначених положень, можна зро­бити висновок, що для щорічної оплачуваної відпустки харак­терні такі ознаки:

1)   безперервний стаж роботи у одного і того ж підприємця;

2) певний мінімальний термін безперервної служ­би і встановлення відпустки мінімальної тривалості в законо­давстві чи колективному договорі тієї чи іншої країни.

Крім того, у ст.39 вказаної Конвенції передбачено продов­ження тривалості щорічної оплачуваної відпустки залежно від стажу роботи.

В Україні теж можливе подовження відпустки залежно від стажу роботи, але така відпустка називається, «щорічна додат­кова відпустка». Враховуючи те, що основна і додаткова від­пустки називаються «щорічна», то можна впевнено відзначити, що у цьому питанні норма національного законодавства відпо­відає міжнародній.

Оскільки Конвенція №52 частково застаріла, більшість роз­винутих країн ратифікували пізнішу за часом прийняття Кон­венцію МОП №132 про оплачувані відпустки, 1970 р. (набрала чинності 30 червня 1973 р., змінено і доповнено положення, закріплені в Конвенції №52, 1936 р., що застосовуються до всіх осіб, які працюють за наймом, за винятком моряків). Згадана Конвенція враховує розвиток світового законодавства у період після Другої світової війни.

Відповідно до ст.З кожна особа, до якої застосовується вка­зана Конвенція, має право на щорічну оплачувану відпустку встановленої мінімальної тривалості, яка не повинна бути мен­шою, ніж три робочі тижні за один рік роботи. Таким чином, тривалість відпустки, порівняно з нормами Конвенції №52, бу­ла збільшена.

Отже, Конвенція №132 до визначення поняття щорічної від­пустки вносить такі елементи: 1) певний безперервний промі­жок часу роботи протягом року (ст.4 цієї Конвенції визначає «рік», як календарний рік або інший період такої ж тривалості, що встановлюється компетентними органами влади або іншими відповідними органами кожної країни); 2) тривалість щорічної відпустки не може бути зменшена у випадку хвороби працівни­ка, нещасного випадку або відпустки у зв'язку з вагітністю і пологами; 3) за особою, яка скористалася правом на відпустку, згідно з Конвенцією зберігається нормальна або середня заро­бітна плата (ст.7 Конвенції). Важливим пунктом є те, що безпе­рервна частина оплачуваної відпустки повинна бути використа­на не пізніше, ніж протягом одного року, а залишок можна використати не пізніше вісімнадцяти місяців з кінця того року, за який була надана відпустка. Тобто суть цієї норми полягає в тому, що відпустка повинна використовуватись щороку для то­го, аби відпочити від виконання своїх трудових обов'язків з метою відновлення працездатності та втрачених фізичних і ро­зумових сил.

Міжнародною Організацією Праці було прийнято ще кілька конвенцій про відпустки, зокрема, Конвенцією №146 про опла­чувані відпустки морякам від 13 жовтня 1976 р., Конвенці­єю №101 про оплачувані відпустки в сільському господарстві від 4 червня 1952 р. та інші.

Таким чином, Міжнародна Організація Праці не обмежуєть­ся однією конвенцією з питань регулювання відпусток.

Висновки

Роблячи висновок, хочу сказати, що законодавство України про відпустки не є ідеальним, так, як не в одному законі та жодному нормаотивно-правовому акті немає точного визначення відпустки.Визначаючи основні етапи становлення і розвитку законодавства України про відпустки, враховувалися особливості соціально-економічного розвитку суспільства, прийняття та дію певних нормативних актів та закріплення в них основних положень.

Ставши на шлях розвитку ринкової економіки, Україна потре­бує переосмислення та вдосконалення регулювання суспільних відносин, у тому числі й трудових. Ті норми, що були прийняті майже 30 років тому, не можуть працювати в нинішніх умовах, оскільки жорстке регулювання трудових відносин вичерпало себе. Тому назріла нагальна потреба реформування трудового законодавства відповідно до розвитку економіки та суспільних відносин.

Для реформування трудового законодавства важливим є нетільки економічне обгрунтування, а й економічне забезпечення, тільки за цих умов Трудовий кодекс України буде ефективно працювати. Крім того, не слід забувати, що сутність трудового законодавства завжди полягала в забезпеченні захисту праців­ника, як найбільш слабкої сторони трудових правовідносин. Саме наявність правових норм, спрямованих на захист працівника, дають можливість урівноважити становище обох сторін трудо­вих правовідносин: працівника і роботодавця. Новий Трудовий кодекс повинен бути спрямований на підвищення рівня захисту працівника та поліпшення умов праці в сфері заробітної плати, робочого часу і часу відпочинку, охорони праці.

При проведенні реформи трудового законодавства важливим є визначення понятійного апарату, який повинен являти собою не просто низку певних термінів, а сукупність взаємоузгоджених і взаємопідпорядкованих понять, кожне з яких має своє місце і призначення.

Література

Л.П. Гаращенко Правове регулювання відпусток за законодавством України - К., 2003

В.С. Ковальський Законодавство України про відпустки - К.: Юрінком інтер, 2000

Н.Б.Болотіна, Г.І. Чанишевої  Трудове право України - К.:Знання,2000

Сборник нормативных актов о труде – М.: Юридическая литература, 1984

Максимова Т.В. Відпустка як вид відпочинку – Чернігів: Юрист, 1997

Закон України «Про відпустки» від 15.11. 1996 № 504/96

Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 № 3551-XII

Закон України “Про державну допомогу сім‘ям з дітьми” вiд 21.11.1992 № 2811-XII

Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” вiд 15.09.1999 № 1045-XIV
 Закон України “Про загальну середню освіту” від 13 травня 1999р., № 651-ХІУ

Закон України “Про професійно-технічну освіту” від 10 лютого 1998р., № 103/98-ВР.

Закон України “Про вищу освіту” від 17 січня 2002р., № 2984-111

Закон України “Про статус суддів” від 15 грудня 1992р. № 2862-XII
Закон України “Про пожежну безпеку” від 17 грудня 1993р. № 3745-XII
Закон України “Про прокуратуру” від 5 листопада 1991р. № 1789-XII
Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991р., № 796-12

Закон України “Про статус народного депутата України” вiд 17.11.1992 № 2790-XII

Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993р.,№ 3723-ХП

Постанова Кабінету Міністрів від 27 квітня 1994 р., №250 «Про порядок і умови надання державним служ­бовцям додаткових оплачуваних відпусток»

Постанова Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р., № 45 “Про затвердження умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток”

Постанова Кабміну України “Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці”від 1 липня 1992, №442

Наказ Міністерства охорони здоров‘я і Міністерства праці та соціальної політики України “Про затвердження Показників та критеріїв умов праці, за якими надаватимуться щорічні додаткові відпустки працівникам, зайнятим на роботах, пов‘язаних з негативним впливом на здоров‘яшкідливих виробничих факторів” від 31 грудня 1997року,№ 383/55

Конвенція № 146 “Про оплачувальні відпустки морякам” від 13 .10.1976

Конвенція № 101 “Про оплачувальні відпустки в сільському господарстві” від 4 .06.1952

Конвенція МОП №132 “Про оплачувальні відпустки” 1970

Конвенція № 110 “Про умови праці на плантаціях”  1958

Конвенція № 52 “Про щорічні оплачувальні відпустки” від 22.09.1939