Реферат: Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Господарсько-правова відповідальність
Контрольна робота з господарського права
Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Господарсько-правова відповідальність
Зміст
1. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом
1.1 Поняття платоспроможності та банкрутства
1.2 Учасники справи про банкрутство
1.3 Розгляд справ про банкрутство в господарському суді
2. Господарсько-правова відповідальність
2.1 Поняття відповідальності в господарському праві
2.2 Поняття та види санкцій за господарським правом
2.3 Форми та види господарсько-правової відповідальності
Список літератури
1. Правове регулювання відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом
1.1 Поняття платоспроможності та банкрутства
Інститут банкрутства приходить на допомогу кредиторам тоді, коли інші норми (інститути) господарського права вже не можуть нічого зробити для виконання грошових зобов’язань боржником. Таке становище боржника є неплатоспроможністю.
Абсолютна неплатоспроможність полягає в неможливості боржника через повний розвал фінансового становища сплатити борги кредиторам, обійшовши судові процедури банкрутства.
Відносна неплатоспроможність-полягає в неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові ускладнення та наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. В цьому випадку кредитори реалізують свої можливості права через виконавче впровадження, обходячи інститути банкрутства.
Відповідно до ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", неплатоспроможність-це неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну їх оплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі а також виконати зобов’язання зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше, як через відновлення платоспроможності.
Закон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості та строк несплати. Розмір заборгованості встановлений в сумі 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Боржником визнається суб’єкт підприємницької діяльності, не здатний виконати свої грошові зобов’язання перед кредиторами, в тому числі зобов’язання зі сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), протягом тих місяців після настання встановленого строку їх сплати. Такі зовнішні ознаки неплатоспроможності боржника характеризують її абсолютність і дають підстави ініціювати процедуру банкрутства.
В свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває 2 видів: поворотна та безповоротна.
Поворотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різноманітні санаційні механізми процедури банкрутства.
Безповоротна неплатоспроможність означає ймовірне відновлення платоспроможності боржника виключно шляхом ліквідаційної процедури.
Така неплатоспроможність встановлюється судом шляхом визнання боржника банкрутом. Тільки господарський суд може оголосити боржника банкрутом.
Банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури;
При абсолютній поворотній неплатоспроможності боржник може фінансово оздоровитись, розрахуватися з боржниками і повернутися до звичайного стану. Визнання ж боржника банкрутом означає його ліквідацію. Можливостей вийти з ліквідаційної процедури банкрутства вільним від боргів у боржника практично немає.
Ліквідація-це крайній захід, що застосовується до боржника в тому випадку, якщо заходи з фінансового оздоровлення не принесли позитивного результату.
1.2 Учасники справи про банкрутство
Відповідно до ст.1 ЗУ „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі-закон) учасником справи про банкрутство є: кредитори, боржник, арбітражний керуючий, власник майна (орган, уповноважений керувати майном). В деяких випадках, передбачених Законом, беруть участь й інші особи: фонд держмайна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, центральний орган виконавчої влади, представник працівників боржника.
Основними діючими особами процедури банкрутства є сторони (кредитори та боржники) та арбітражний керуючий. Інші учасники справи про банкрутство залучаються епізодично, у вказаних в Законі випадках.
Кредитори - це основні процесуальні фігури справи про банкрутство, адже від їх ініціативи, участі багато в чому залежить доля боржника і всієї справи. кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Боржник - суб'єкт підприємницької діяльності, неспроможний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати;
Банкрут - це боржник, неспроможність якого виконати свої грошові зобов’язання встановлена господарським судом.
Арбітражний керуючий - це фізична особа, яка призначається господарським судом для здійснення процедури банкрутства. Така особа виступає як розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор. Закон встановлює особливі вимоги до кандидатури арбітражного керуючого.
Це повинна бити фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, яка має спеціальні знання, відповідну ліцензію і не є зацікавленою особою відносно боржника та кредитора.
1.3 Розгляд справ про банкрутство в господарському суді
Процедура банкрутства виникає тоді, коли вичерпані всі можливості отримання заборгованості шляхом позовного провадження або іншого досудового врегулювання.
Підставою для порушення справи про банкрутство є заява боржника або кредитора. При цьому справа про банкрутство порушується господарським судом при наявності таких умов:
якщо вимоги кредитора (кредиторів) до боржника за грошовими зобов’язаннями, в тому числі по виплаті заробітної плати, сплаті податків та зборів (обов’язкових платежів), в сукупності складають не лише 300 мінімальних розмірів заробітної плати;
якщо вимоги є безспірними;
якщо вимоги не були задоволені боржником протягом трьох місяців від строку, встановленого для їх погашення.
Закон встановлює вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство, недотримання яких є підставою для повернення судом заяви (п.1 ст.7 Закону).
Окрім загальних закон встановлює особливі вимоги до заяви боржника та кредитора (п.2, п.7 ст.7 Закону). При цьому боржник вправі ініціювати справу про банкрутство лише за наявності у нього майна, достатнього для покриття судових витрат.
Боржник зобов’язаний в місячний строк звернутися до господарського суду про порушення справи про банкрутство за настання таких обставин:
а) якщо задоволення вимог одного або декількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншим кредиторами;
б) коли орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів чи законодавства приймати рішення про ліквідацію, прийняв рішення про звернення до господарського суду із заявою боржника про порушення справи про банкрутство;
в) при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства встановлена неможливість боржника задовільнити вимоги кредиторів у повному обсязі (ст.51 Закону).
До заяви боржника та кредитора в загальному порядку додаються документи, вказані в ст.7 Закону. В іншому випадку господарський суд не ініціює справу про банкрутство.
Кредитори можуть об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою. Закон встановлює випадки, коли суд відмовляє в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство (п.2. ст.8 Закону).
Відмова в прийнятті заяви оформляється ухвалою господарського суду.
Якщо заява про порушення справи про банкрутство не оформлена відповідно до вимог Закону і ГПК України, то суд повертає її у випадках, передбачених в ст.9 Закону.
Коли заяву подано з дотриманням вимог Закону та ГПК, суддя господарського суду не пізніше п’яти днів з дня надходження приймає і вносить ухвалу про порушення справи про банкрутство.
Розпорядження майном боржника.
Відповідно до ст.1 Закону розпорядження майном боржника-це система заходів по нагляду і контролю за управлінням та розпорядженням майном боржника з метою забезпечення збереження та ефективного використання майнових активів боржника та проведення аналізу його фінансового стану. Це найперша судова процедура, що застосовується до боржника. Вона не проводиться лише у випадках спрощеного порядку банкрутства (ст.51, 52 Закону), відносно громадян-підприємців (ст.48).
Задачі процедури розпорядження полягають в:
збереженні майнових активів боржника;
виявленні кредиторів;
складанні та затвердженні реєстру грошових вимог кредиторів;
проведенні перших загальних зборів кредиторів;
прийняття рішення про перехід на наступну стадію процедури банкрутства.
Строк цієї процедури складає 6 місяців і може бути продовжений або скорочений судом за клопотанням комітету кредиторів, розпорядника майна або власника (органу, уповноваженого керувати майном; п.7, ст.13 Закону).
Початок процедури розпорядження співпадає з призначенням судом розпорядника майна. Права та обов’язки розпорядника майна закріплені в п. п.8,9 ст.13 Закону.
З моменту порушення справи про банкрутство суд вводить мораторій на задоволення майнових вимог кредиторів. Виконання боржником грошових зобов’язань, строк виконання яких настав до дня введення мораторію, призупиняється (ст.1 Закону). Це означає, що боржник не вправі самостійно виконувати грошові зобов’язання. Виплата такої заборгованості можлива в порядку, встановленому пунктами 3, 4 ст.14 Закону. Для цього необхідна згода кредиторів та узгодження з розпорядником майна, а зобов’язання боржник повинен виконувати одночасно та пропорційно вимогам всіх кредиторів відповідно до реєстру. Мораторій закінчується тоді, коли припиняється провадження у справі. На деякі вимоги кредиторів дія мораторію не поширюється. Це: заробітна плата; аліменти; відшкодування шкоди, завданої здоров’ю чи життю громадян; авторська винагорода; вимоги щодо поточної заборгованості (розпорядження та санація).
Виключним заходом є припинення повноважень керівника боржника або органу управління боржника у випадку, якщо ними не приймаються заходи по забезпеченню збереження майна боржника, створюються перепони діям розпорядника майна або допускаються інші порушення законодавства (п.6, ст.13 Закону).
Після порушення справи про банкрутство боржник зобов’язаний подати до господарського суду та заявнику відгук на заяву про порушення справи про банкрутство.
Відсутність відгуку боржника не є перепоною для проведення підготовчого засідання. В підготовчому засіданні, яке повинно відбутися не пізніше, ніж на 30 день від дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, суд дає правову оцінку поданим документам в частині без спірності вимог, несплати їх повністю на момент розгляду, заслуховує пояснення сторін, розглядає обґрунтованість заперечень боржника. Остаточно вияснивши всі обставини як по суті грошових зобов’язань, так і відносно сторін у справі, господарський суд виносить ухвалу за результатами підготовчого засідання.
Публікація в офіційному друкованому органі оголошення про порушення справи про банкрутство означає, що процедура банкрутства переходить до наступного етапу-виявлення кредиторів.
Після публікації всі кредитори, незалежно від настання строку виконання зобов’язань зобов’язані у місячний термін звернутися до господарського суду з заявами щодо вимог до боржника. Якщо кредитори не звернулися у вказаний термін, то вони втрачають право на отримання заборгованості в рамках справи про банкрутство.
Заключним етапом процедури розпорядження є засідання суду. На засіданні приймається рішення про введення процедури санації або відкриття ліквідаційної процедури. Якщо до початку засідання суду було укладено мирову угоду або погашено борг перед кредиторами, то провадження у справі про банкрутство припиняється.
Санація. Санація-це система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою попередження визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямованих на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення у повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та/або зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника (ст.1 Закону). Санація можлива у випадку, якщо у боржника є реальна можливість відновити свою платоспроможність.
Важливою процесуальною фігурою в процедурі санації є керуючий санацією. Він призначається господарським судом одночасно з введенням процедури санації. Кандидат на посаду керуючого санацією повинен бути незацікавленою особою відносно як боржника, так і кредиторів і мати ліцензію арбітражного керуючого (за виключенням керівника підприємства).
Керуючий санацією суттєво відрізняється від розпорядника майна. Якщо розпорядник майна здійснює свої повноваження поряд з керівником підприємства, то для виконання функцій керуючого санацією необхідна концентрація в руках однієї особи повноважень як керівника, так і органів управління боржника.
Процедура санації боржника реалізується через план санації. План санації - це комплексна програма фінансового оздоровлення боржника та застосування спеціальних заходів по відновленню його платоспроможності з вказанням терміну їх реалізації.
В плані санації в обов’язковому порядку повинні бути передбачені: умови участі інвесторів (за їх наявності) в повному або частковому задоволенні вимог кредиторів, в тому числі шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора; строк та черговість виплати інвестором боргу кредиторам та умови відповідальності інвестора за невиконання взятих на себе відповідно до плану санації зобов’язань.
Якщо санація здійснюється за рахунок внутрішніх джерел боржника, то в плані санації вказується строк та черговість оплати боржником боргу кредиторам.
В плані санації повинен передбачатися термін відновлення платоспроможності.
Заходами відновлення платоспроможності можуть бути: реструктуризація підприємства; перепрофілювання виробництва; закриття нерентабельних виробництв; ліквідація дебіторської заборгованості; продаж частини майна боржника; виконання зобов’язань боржника власником або інвестором; продаж майна боржника як цілісного майнового комплексу та інші способи.
Якщо протягом 6 місяців від дня введення процедури санації не буде подано до суду план санації, то суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом та про відкриття ліквідаційної процедури.
За підсумками процедури санації арбітражний керуючий подає письмовий звіт зборам комітету кредиторів не пізніше ніж за 15 днів до закінчення встановленого строку процедури санації або за наявності підстав для його дострокового припинення.
Якщо платоспроможність боржника дійсно відновлена, то суд затверджує звіт керуючого санацією. Затвердження судом звіту керуючого санацією є підставою для припинення провадження у справі, за виключенням проведення розрахунків з кредиторами. У цьому випадку суд встановлює кінцевий строк розрахунків з кредиторами, який не повинен перевищувати 6 місяців від дня винесення судом про це ухвали, а після повної сплати боргу припиняє провадження у справі. Перебіг вказаного строку починається з дня затвердження судом звіту керуючого санацією.
У випадку клопотання зборів кредиторів, відмови в затвердженні звіту керуючого, неподання такого звіту у встановлений строк або не проведення розрахунків з кредиторами у визначені строки господарський суд визнаючи боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.
Ліквідація. Ліквідація - це припинення діяльності суб’єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом, з метою здійснення заходів по задоволенню визнаних судом вимог кредиторів шляхом продажу його майна.
Ця процедура є заключною у справі про банкрутство, і вийти з неї можливо лише через мирову угоду.
Процедура ліквідації складається з таких етапів:
введення процедури;
виявлення та оцінка ліквідаційної маси;
реалізація майна боржника;
задоволення вимог кредиторів;
затвердження звіту ліквідатора.
Основною процесуальною фігурою в ліквідації є ліквідатор, який призначається господарським судом. Порядок призначення ліквідатора такий же, як і керуючого санацією. В той же час ліквідатором може бути призначено особу, яка раніше виконувала обв’язки розпорядника майна або керуючого санацією боржника.
Поряд з ліквідатором господарський суд може призначити членів ліквідаційної комісії.
З моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури всі права керівника (органів управління) юридичної особи-банкрута переходять до ліквідатора, який зобов’язаний протягом п’яти днів від дня винесення постанови суду, подати до офіційного друкованого органу відомості про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
В місячний термін від дня публікації об’яви про визнання боржника, що ліквідується, банкрутом кредитори зобов’язані заявити свої претензії до боржника (п.3, ст.51 Закону).
Заключним етапом процедури ліквідації є затвердження звіту ліквідатора, який подається до суду разом з ліквідаційним балансом після завершення всіх розрахунків з кредиторами. Суд може затвердити звіт та ліквідаційний баланс або призначити нового ліквідатора, якщо попередній не виявив або не реалізував всі належні майнові активи ліквідаційної маси боржника.
Затвердження господарським судом звіту та ліквідаційного балансу є підставою для припинення провадження у справі про банкрутство.
Подальша доля юридичної особи-боржника залежить від наявності у нього майна, що залишилося після ліквідаційної процедури.
Якщо майна не залишилось, то суд ліквідує юридичну особу. Копії ухвали суду направляються органу, який здійснив державну реєстрацію банкрута, та органам держстатистики для виключення з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
Якщо майна банкрута вистачило для задоволення вимог кредиторів, то він вважається таким, що не має боргів і може продовжувати свою підприємницьку діяльність.
Мирова угода. Мирова угода - це домовленість між боржником та кредиторами відносно відстрочення та/або розстрочення, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.
Мирова угода укладається в письмовій формі. Вона підписується з боку боржника керівником або арбітражним керуючим (керуючим санацією, ліквідатором), а від імені кредиторів-головою комітету кредиторів. Після того, як мирову угоду буде підписано всіма діючими сторонами, заява про її затвердження передається арбітражним керуючим в 5-денний строк до господарського суду. Якщо мирова угода відповідає переліченим в Законі вимогам, то господарський суд її затверджує і припиняє провадження у справі про банкрутство. Укладення мирової угоди регулюється розділом 4 Закону.
2. Господарсько-правова відповідальність
2.1 Поняття відповідальності в господарському праві
Господарсько-правова відповідальність - це певний механізм перекладання несприятливих наслідків з одного учасника господарських відносин на іншого. Вона дещо відрізняється від відповідальності економічної.
Економічна відповідальність - це понесення господарюючим суб’єктом негативних економічних наслідків не чужої, а своєї неефективної господарської діяльності (бездіяльності) через відображення цих наслідків на його майновій сфері.
Господарсько-правова відповідальність відрізняється сукупністю таких ознак:
суб’єктами відповідальності є як суб’єкти господарювання та їх структурні підрозділи, так і учасники господарських відносин, в тому числі міністерства, відомства та їх органи, що здійснюють контроль за дотриманням правил (або умов) ведення господарської діяльності;
при притягненні до неї мова йде про несення несприятливих наслідків економічного характеру, незалежно від того, чи застосовуються лише грошові санкції (неустойка, штраф, пеня, відшкодування збитків) або також такі, які обмежують правоздатність господарюючого суб’єкта;
вона застосовується у формі певної системи економічних санкцій, передбачених і господарським законодавством, і укладеними договорами, і локальними нормативними актами суб’єктів господарювання;
вона застосовується тільки у випадку правопорушення, тобто на такій юридичній підставі як об’єктивні протиправні дії або бездіяльність правопорушника. При цьому мова йде про правопорушення, що виражаються як в невиконанні або неналежному виконанні зобов'язань перед контрагентами або у внутрішньогосподарських відносинах, так і в порушенні правил здійснення господарської діяльності;
на відміну від відповідальності цивільно-правової, адміністративно-правової, відповідальності за трудовим правом і т.д. вона наступає незалежно від вини правопорушника. Як правило, лише обставини, які відносяться до непереборної сили (форс-мажорні) виключають господарсько-правову відповідальність суб’єкта господарювання. В порядку виключення законом або договором може бути встановлена відповідальність і за вину.
з точки зору форми дана відповідальність є юридичною, оскільки являє собою вплив потерпілого (суб’єкта господарювання) або іншого учасника господарських відносин (державного органу управління або контролю) на правопорушника (суб’єкта господарювання) безпосередньо або з допомогою господарського суду, суду загальної юрисдикції третейського суду.
2.2 Поняття та види санкцій за господарським правом
У господарському праві санкція - це міра відповідальності, міра примусового впливу на інтереси правопорушника, як наслідок, передбачений законом (договором) у випадку не виконання його приписів.
За характером наслідків з боку правопорушника більшість господарсько-правових санкцій можна поділити на чотири види:
1. Санкції, покликані усунути незаконно досягнуті суб’єктами господарювання економічні (фінансові) результати шляхом порушення договірних зобов’язань або умов господарювання (наприклад, вилучення в доход бюджету грошових сум, конфіскація матеріальних цінностей і т.п.). Мета - позбавити правопорушника тих незаконних вигод, які він отримав в результаті незалежного здійснення суб’єктивного права або неналежного виконання своїх обов’язків.
2. Санкції, спрямовані на ліквідацію конкретного суб’єктивного права, тобто на обмеження правоздатності правопорушника - суб’єкта господарювання. До них можна віднести такі санкції, як призупинення дії ліцензії або її анулювання; зупинення роботи підприємства, підрозділу, цеху, обладнання; призупинення операцій на рахунках у банку; примусовий поділ монопольного утворення та ін.
В залежності від того, кому надано право в односторонньому порядку застосовувати ці санкції, вони в свою чергу поділяються на дві групи:
до перших слід віднести ті санкції, які застосовуються іншою стороною договірного зобов’язання у випадку його невиконання або неналежного виконання (оперативно-господарські санкції).
Вони застосовуються лише у випадках, передбачених законом або договором, носять характер односторонньої дії потерпілої особи, а у випадку їх безпідставного застосування закон надає зобов’язаній стороні право оскаржити правильність їх застосування в судовому порядку.
Друга група цих санкцій включає ті, які в чітко окреслених законом випадках застосовуються державними органами управління та контролю (антимонопольними органами, органами стандартизації і т.п.). Їх також називають адміністративно-господарськими. Специфікація їх у тому, що вони застосовуються, по-перше, виключно у вертикальних відносинах, по-друге, не за порушення договірних зобов’язань, а за порушення встановлених державою правил здійснення господарської діяльності, по-третє, в чітко окреслених законом випадках і правильність їх застосування може бути оскаржена в судовому порядку.
Відновлення правопорядку, в тому числі реальне виконання невиконаних обов’язків, в ряді випадків не може бути досягнуто застосуванням перших двох груп санкцій. Для подібних випадків законодавством передбачено третій вид санкцій:
3. Санкції, завданням яких є спонукання порушника до заданої поведінки шляхом прямого ущемлення його майнової бази. До них можна віднести практично всі неустойки (штрафи, пені), а також таку санкцію, як відшкодування завданих іншому суб’єкту господарювання збитків. Ці санкції називають ще “грошовими”.
Законодавство розрізняє три види штрафних економічних санкцій і штраф, пеню та неустойку. Розмір штрафу як економічної санкції встановлюється в законодавстві трьома способами:
штраф у відсотковому відношенні до суми всього зобов’язання або невиконаної частини зобов’язання;
штраф в фіксованій сумі. Найчастіше він застосовується за порушення правил (умов) здійснення господарської діяльності;
штраф у кратному розмірі до вартості предмету, який заміщується штрафом, або до суми невиконаного зобов’язання.
Пеня - це різновид штрафної економічної санкції, яка застосовується в основному у випадку прострочення виконання грошових зобов’язань суб’єктом господарювання.
Неустойка - це різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається в господарських відносинах законом або договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання.
В залежності від того, кому надано право застосування “грошові” санкції, вони можуть бути поділені на дві групи. До першої належать грошові санкції, якими користуються кредитори (суб’єкти господарювання) у випадку порушення договірних зобов’язань, тобто у горизонтальних відносинах, а до другої - ті, які накладаються відповідним державним органом за порушення правил (умов) здійснення господарської діяльності в чітко обумовлених законом випадках. Правильність їх застосування може бути оскаржена в судовому порядку.
4. До четвертої групи можна віднести таку санкцію, як визнання господарюючого суб’єкта банкрутом. Її мета - припинення господарської діяльності суб’єкта права, що недобросовісно виконував свої зобов’язання перед контрагентами або грубо порушував встановлені державою правила господарювання.
2.3 Форми та види господарсько-правової відповідальності
В залежності від змісту економічних санкцій, що застосовуються до правопорушника і тих несприятливих наслідків, які він змушений нести в результаті їх застосування, виділяють такі форми господарсько-правової відповідальності:
відповідальність у формі відшкодування збитків.
Збитки поділяються на два види:
позитивна шкода - це зменшення майнової маси, що належала потерпілій стороні.
упущена вигода - це ненадходження до потерпілого суб’єкта господарювання того майна, яке повинно було йому надійти, якщо б не відбулося правопорушення.
відповідальність у формі оплати штрафних санкцій. Особливість її у тому, що вона застосовується лише в тих випадках, коли передбачена законом або договором.
відповідальність у формі обмеження правоздатності. Також може бути застосована лише у випадках, коли це прямо передбачено законом або договором.
відповідальність у формі застосування оціночних санкцій. Застосовується лише до державних підприємств та їх структурних підрозділів. Це відповідальність за загальні незадовільні підсумки роботи у звітному періоді. Лише за негативну оцінку цих результатів до підприємства, структурного підрозділу застосовуються економічні санкції у формі зниження розміру заохочувальних фондів (оціночні санкції).
відповідальність у формі визнання суб’єкта господарювання банкрутом. Застосовується тільки в одному випадку - неспроможності суб’єкта господарювання задовольнити у встановлений строк вимоги кредиторів та виконати зобов’язання перед бюджетом.
В залежності від структури правопорушень (участь у зобов’язанні декількох суб’єктів господарювання) та розподілу між ними відповідальності виділяють такі види відповідальності:
Дольова - наступає за порушення зобов’язань декількома суб’єктами і визначається долею участі в ньому, тобто кожен учасник (боржник) відповідає за певну частину.
Солідарна - може застосовуватись у випадках, встановлених законом або договором, і можлива тільки тоді, коли є декілька суб’єктів господарювання на боці боржника. За наявності такої умови кредитор має право вибору: він може вимагати сплатити штрафні санкції або відшкодувати збитки як від будь-якого боржника, так і від усіх їх, разом взятих.
Субсидіарна (додаткова) відповідальність - це відповідальність третьої особи за боржника. Вона також встановлюється законом або договором.
За обсягом відповідальності правопорушника виділяють такі види відповідальності:
Повна - це відшкодування контрагенту або державі всіх видів збитків, понесених ними.
Обмежена - встановлюється або в нормах права, що визначають обмежений розмір відповідальності; встановлює максимальний розмір збитків, що підлягають відшкодуванню; або ж в них міститься припис не стягувати з боржника конкретні види збитків.
Підвищена - вводиться законодавцем для особливо серйозних правопорушень (наприклад, відшкодування в подвійному розмірі завданої шкоди; крім вилучення незаконно отриманого прибутку ще й стягнення в доход бюджету штрафу).
Список літератури
1. Балюк І.А. Господарське процесуальне право: навч. посібник / Державний вищий навчальний заклад "Київський національний економічний ун-т ім. Вадима Гетьмана". - К.: КНЕУ, 2008. - 224с.
2. Булгакова І.В. Господарське право України: Навч. посіб. / Академія адвокатури України. - К.: Прецедент, 2006. - 347с.
3. Вінник О.М. Господарське право: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2005. - 623с.
4. Віхров О.П. Господарське право. Спеціальна частина: навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. - К.: Слово, 2006. - 344с
5. Голяк Л.В. Господарське право: Навч. - метод. посібник / Міжрегіональна академія управління персоналом. - К.: МАУП, 2006. - 194с.
6. Господарський кодекс України від 16 січня 2003р. / Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 67.
7. Крупка Ю.М. Господарське право України: навч. посібник для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна" / Н.Р. Малишева (ред). - К.: Університет "Україна", 2007. - 342с.
8. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. / Все про бухгалтерський облік. - 2003. - № 85.
9. Чернадчук В.Д., Сухонос В.В., Нагребельний В.П., Лук'янець Д.М. Господарське процесуальне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Національний банк України. Українська академія банківської справи. Юридичний факультет / В.Д. Чернадчук (заг. ред). - Суми: Університетська книга, 2006. - 331с.
10. Щербина В.С. Cуб`єкти господарського права: монографія. - К.: Юрінком Інтер, 2008. - 264c.
11. http://pravo. biz. ua.
12. http://www.pravoznavec.com. ua
13. http://zakon. rada. gov. ua