Контрольная работа: Поняття соціальної структури

Міністерство внутрішніх справ України

Запорізький юридичний інститут ДДУВС

Кафедра філософії та політології

Контрольна робота з соціології

«Поняття соціальної структури»

Виконала: студентка навчальної

групи № Г 651

Коваленко Ю. В.

Перевірив: к.ф.н., доцент кафедри

Рєзанова Н. О.

Запоріжжя – 2009

Зміст

Вступ

1.   Соціологічне уявлення про структуру та поняття «соціальної структури»

2.   Основні елементи макроструктури суспільства

3.   Соціальна мобільність та маргінальність

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ще зовсім недавно соціологія як наука і навчальна дисципліна залишалася майже невідомою не тільки для широкого загалу, а й для тих, хто отримав вищу освіту. Щоправда, інколи для обслуговування офіційної ідеології, виправдання рішень і дій керівних органів в трудових колективах, серед студентської та учнівської молоді проводились опитування. Але ці заходи мали епізодичний характер та й проводились вони скоріше для того, щоб скерувати формування громадської думки в напрямку підтримки дій офіційних установ, а не навпаки: вивчивши громадську думку, коригувати політику цих установ.

А тим часом в усьому світі соціологічна наука, розвиваючи свої теоретичні й методологічні засади, інтегруючись з іншими науками, активно займалася дослідженням, прогнозуванням та оптимізацією соціальних процесів, здобуваючи визнання в усіх сферах суспільного буття. Політика вбачала в ній ефективний засіб гармонізації інтересів та взаємодії особи та суспільства в цілому; економіка з її участю узгоджувала інтереси працівника, власника та підприємства.

Сучасна соціологія – це одне із найважливіших досягнень людства, теоретичне осмислення суспільного буття, без чого стає неможливим поступальний розвиток соціуму. Особливого значення соціологія набуває в умовах демократизації суспільства. Саме в такій ситуації соціологічні знання дають можливість визначити можливості конструктивних сил, зосередити всю увагу на вирішенні найголовніших завдань суспільного розвитку. Сьогодні вона – самостійна галузь знань у вищій школі і академічній науці. Розвивається мережа наукових та науково-дослідних установ, побачили світ багато наукових, навчальних, популярних видань. У вузах України йде процес становлення соціології як навчальної дисципліни, адже соціологічна освіченість, уміння мислити соціально, адекватно сприймати, осмислювати й тлумачити соціальні процеси та явища, врахувати у своєму бутті розмаїття соціальних чинників потрібні кожній людині.

1. Соціологічне уявлення про структуру та поняття «соціальної структури»

Завжди було так, що люди жили колективами і групами. Спочатку це були родоплемінні утворення, а згодом інші, разюче відмінні від племені: міста, держави, імперії, спілки, співтовариства. І сьогодні ніщо не свідчить про такий розвиток подій, за яким ми всі почали б жити самітниками чи зменшилася б влада над нами об’єднань та спільнот, до яких ми належимо. Навпаки, густота населення зростає, міста, збільшуючись, тіснять села; збільшується кількість контактів між людьми, дедалі більше зв’язків утворюється між ними, породжуючи нові залежності їх один від одного. Справжньою проблемою стає перебування на самоті. Потрібні значні зусилля для того, щоб протистояти тенденціям підпорядкування всього життя людини колективним та масовим формам. Ми маємо всі підстави стверджувати, що історія є не що інше, як перехід від порівняно простих до значно складніших форм організації та контролю спільного життя людей.

Об’єднання в колективи із самого початку не було актом доброї волі, дружелюбності чи взаємної симпатії. Для роду людського в цілому і його окремих представників об’єднання є жорсткою необхідністю. На ранніх етапах історії – це потреба протистояти природним явищам і вижити. Пізніше – це потреба протистояти формам та умовам спільного життя, втіленим у соціальних інститутах і організаціях, системах цінностей та моделях схвальної поведінки, які дещо дозволяють, але набагато більше забороняють, карають та переслідують за порушення обмежень. Тільки спільними зусиллями люди здатні змінити їх, привести у відповідність до своїх нових сподівань та домагань.

Таким чином, першою формою співжиття є «спільнота». Вона історично передує «суспільству», яке виникає пізніше, знаменуючи перехід людства до нового етапу розвитку цивілізації. Жити в різноманітних спільнотах і суспільствах, що успадковуються від попередніх поколінь та щойно створюються, – такою є доля людства і кожного з нас зокрема. Отже, соціальну структуру можна визначити як сукупність об’єднань людей, у кожному з яких індивідів може багато що об’єднувати: симпатії, інтереси, потреби, вік, стать, національність, спільність долі або становище в суспільстві. У соціології подібні об’єднання іменують класами (верствами), категоріями, групами, колами (адже ми говоримо «коло друзів і знайомих»), школами (наприклад науковими). Це – елементи соціальної структури, те, що становить власне «структуру». Деякі з них досить стійкі у часі. Стабільно відтворюючись, вони забезпечують наступність і порядок у суспільстві. Вік інших елементів значно коротший. Треті формуються зусиллями та енергією індивідів, іноді виникають і зникають буквально на наших очах. Адже, створюючи об’єднання або входячи до вже існуючих, індивіди задовольняють різноманітні потреби та домагання: в матеріальних благах, у повазі й визнанні, в любові та щасті, можливо, насамперед.

Проте соціальна структура – це не тільки елементи, а й те, що поєднує їх, утримує від розпаду, впорядковує і надає структурі конфігурації. Групи і категорії індивідів так чи інакше відчувають потребу одна в одній, залежать одна від одної та взаємно доповнюють одна одну.

Таким чином, поняття «соціальна структура» у науковій і соціально-політичній літературі має декілька трактувань. Частіше за все даний термін застосовують для визначення поділу суспільства на різні соціальні групи, системи сталих зв’язків між ними, а також внутрішньої структури певних соціальних спільнот.

В залежності від типу соціальної спільноти виділяють два основних рівні структурної організації: мікроструктуру та макроструктуру. Мікроструктура означає сталі зв’язки в малих групах (трудовий колектив, студентська група і т.ін.). Елементами структурного аналізу при цьому виступають індивіди, соціальні ролі, статуси, групові норми та цінності. Мікроструктура суттєво впливає на процеси суспільного життя, такі як соціалізація, формування суспільної думки, тощо.

Макроструктура – це характерний для даного суспільства склад класів, верств, етнічних груп та соціальних категорій, сукупність сталих відносин між ними і особливість їхньої структурної організації. Основними елементами макроструктури суспільства є соціально-класова, професійно-кваліфікаційна та соціально-демографічна структури. Дехто виділяє ще й соціально-територіальну та соціально-етнічну структури.

Отже, соціальна структура – це сукупність соціальних (клас, трудовий колектив, група, верства); соціально-демографічних (молодь, пенсіонери), професійно-кваліфікаційних, територіальних (місто, село) й етнічних (нації, народності) спільнот, пов’язаних між собою відносно сталими стосунками.

Слід мати на увазі ще й те, що соціальна структура суспільства – це явище історичне. Протягом тривалого часу, який характеризує історію суспільного розвитку, вона змінювалась. Можна сказати, що становлення і розвиток соціальної структури відображають процеси інституалізації та еволюції різноманітних соціальних інститутів, їх ускладнення та диференціації. Тому соціальну структуру суспільства, закономірності її становлення й функціонування слід розглядати в контексті реалізації соціальними інститутами відповідних функцій чи, навіть, дисфункцій.

В останні роки уявлення про соціальну структуру докорінно змінилися. По-перше, підтвердилась абсолютна непридатність ідеологізованої моделі «2+1» (два класи й прошарок), яка заперечувала соціальні ієрархії, відчуження, антагонізми, проповідувала концепцію прогресуючої соціальної однорідності. По-друге, виявилися серйозні суперечності між основними елементами соціальної структури – классами, етнонаціональними групами (страйки шахтарів).

У зв’язку з цим перед вітчизняною соціологією постала необхідність радикального перегляду й оновлення концепції соціальної структури суспільства.

Отже, перейдемо до розгляду основних аспектів суспільства на макроструктурному рівні.

2. Основні елементи макроструктури суспільства

Як я вже зазначала до основних елементів макроструктури суспільства належать соціально-класова, професійно-кваліфікаційна, соціально-демографічна, соціально-територіальна та соціально-етнічна структури.

Соціально-класова структура відображає найважливіший зріз соціальної структури класового суспільства: складну картину соціальної нерівності між суспільними класами, представниками розумової і фізичної праці, соціальними верствами всередині класів. Необхідно підкреслити, що розподіл членів суспільства на класи становить основу соціальної структури. Місце і роль інших соціальних груп (професійних, етнічних, релігійних і т.д.) може бути зрозумілим тільки з врахуванням того, яке місце члени цих груп займають у класовій структурі суспільства. Отже, належність до того чи іншого класу визначає основні характеристики соціального стану людей.

Слід мати на увазі те, що питання про класи є найбільш дискусійним. Адже, існують різні концепції класів. У вітчизняній соціології, наприклад, до недавнього часу переважав марксистсько-ленінський підхід до визначення класів. Він мав такі ознаки класів:

·          відношення до власності (володіє, не володіє);

·          роль у суспільному розподілу праці, тобто класи відрізняюся в залежності від тих функцій, які вони виконують (наприклад, люди фізичної або розумової праці);

·          способи отримання і розміри доходів (зарплата, прибуток; мало, багато).

Таким чином, марксистсько-ленінський підхід передбачає в якості основного критерія розподілу суспільства на класи економічний критерій.

В сучасній західній соціології існує три основні підходи до виділення класів: на основі самооцінки, самовіднесення людей до тієї чи іншої групи; на основі зовнішньої оцінки статусу різних соціальних груп; на основі об’єктивних критеріїв (економічних, політичних і інших).

Інструментом для такого визначення класів стала теорія соціальної стратифікації – розподілу суспільства на вищий, середній та нижчий класи. Виділяють три види стратифікації: економічну, політичну, професійну.

Економічна стратифікація – це наявність у суспільстві груп з різним рівнем доходу, наявність багатих, заможних і бідних.

Політична стратифікація означає диференціацію людей по групам в залежності від їхньої можливості суттєво впливати на хід політичних процесів в державі і світі.

Професійна стратифікація передбачає, що різні професії відрізняються соціальним престижем та можливостями особистісного розвитку. Визначні актори, художники, музиканти, вчені, письменники також входять до вищого класу.

Необхідно зауважити, що класова і стратифікаційна моделі соціальної структури не заперечують одна одну, а навпаки – на основі вичленування у науковому аналізі реально існуючих класів, верств, інших соціальних груп може бути збудована «об’ємна», а не одноманітна модель соціальної структури, що має міцну емпіричну соціологічну базу. В останні роки у світовій соціологічній літературі поняття «класи» посідає таке ж визначне місце як і поняття «страти», й обидва вони використовуються як в національних, так і в міжнаціональних порівняльних дослідженнях.

Стратифікація сучасного суспільства на «вищий-середній-нижчий» класи – процес закономірний. Появу багатих людей не варто розглядати як відступ у соціальному розвитку. Треба лише створити умови для того, щоб їхні гроші були чесно зароблені. Крім цього потрібне ще й моральне переродження значної частини суспільства з тим, щоб забезпечити формування продуктивно орієнтованого підприємця. Для цього необхідною є нова етична установка. Мова іде про етику продуктивного використання капіталу про моральне значення економічного розрахунку. Потрібна нова структура мотивації в середині якої праця стане священним обов’язком. Тільки таким чином сформується прошарок власників, які сколотивши капітал, пустять його в ріст, тобто вкладуть у виробництво. Адже, тільки поява продуктивного капіталу дасть можливість підвищити матеріальний рівень життя в суспільстві, закладе основи для виникнення і росту «середнього» класу, який, в свою чергу, буде гарантом стабільності в суспільстві. При цьому «середній» клас має складати більшість населення держави. Він повинен володіти власністю або достатніми засобами для життя, бути позбавленим турбот про хліб щоденний. Адже, його інтереси об’єктивно збігаються з інтересами всього суспільства.

Отже, можна сказати, що соціально-класова структура сучасного українського суспільства – це аморфна маса, в якій, по-перше, відсутні чіткі соціальні страти і соціальна самоідентифікація. А це означає, що у більшості населення ще не пробуджені, не сформовані власні конкретні, більш-менш усвідомлені соціальні інтереси і соціальний статус. По-друге, поряд з мало чисельним «cepeднім» класом швидко зростає в умовах різкого погіршення життя люмпенізований прошарок. В цілому ж для українського суспільства є характерною передусім глибока соціальна дезінтеграція. Саме цим пояснюється слабкість інтересів, а значить, і соціальної волі тих нечисленних верств, які орієнтуються на економічну та політичну модернізацію.

Соціально-класова структура дуже тісно переплітається з професійно-кваліфікаційною. Професійна структура – це сукупність професійних груп та відносин між ними, які існують у суспільстві. В основі даної структури знаходиться розподіл праці на окремі види професій, що вимагають спеціальних знань і трудових навичок.

Кваліфікаційна ж структура вказує на ступінь оволодіння працівниками своєю професією.

Кожний крок працівника у підвищенні освітнього і кваліфікаційного рівня, тим більше в науковому рості завжди зустрічає заохочення і відбивається на заробітній платні. Залежність заробітної платні від освіти та наукової підготовки просліджується в усіх галузях народного господарства. Ця залежність визнана необхідною в цілому світі. Наприклад, середній річний заробіток випускника інженерного коледжу з дипломом бакалавра в кінці 80-х років ХХ ст. в США становив 26,3 тисячі доларів, магістра – 30,4 тисяч доларів, а доктора філософії – 39,5 тисяч доларів.

Являючи собою фундамент соціальної структури всього суспільства, трудова сфера відображає його головні особливості. Оптимальна структура трудового потенціалу, здатна розв’язувати народногосподарські завдання на рівні сучасних технологій, дозволяє державі посісти гідне місце серед економічно-розвинених країн.

Становлення України як суверенної держави передбачає цілеспрямовану роботу з формування оптимальної структури її трудового потенціалу. Розглядаючи професійно-кваліфікаційний склад зайнятих в Україні як елемент соціально-професійної структури доцільно виокремити в ньому п’ять головних соціально-професійних груп: керівники, спеціалісти, службовці-неспеціалісти, робітники та селяни. Слід зауважити, що приналежність до соціально-професійних груп і верств, визначає не лише професійно-технічну однотипність праці людей, що належать до цих груп і верств, але також спільність багатьох суттєвих рис соціального обличчя працівників: схожість умов, характеру, соціальних функцій їх праці, наявність специфічних інтересів, своєрідність побуту, культури, суспільної психології та способу життя.

Аналіз етичної структури суспільства та соціальної структури націй і етичних груп являє собою один із найважливіших напрямків соціології. Предмет цих досліджень в першу чергу зв’язаний з вивченням етнічних структур та їхніх соціальних характеристик, тобто з визначенням зв’язків елементів даної структури з соціально-класовою і етнічною структурою, тому що в основі національних відносин лежать відносини соціальні.

Основними елементами її на сучасному етапі суспільного розвитку є нація, тобто стійкі спільноти, що склалися історично і виникли на основі єдності історико-географічного походження, території, економічного життя, культури, мови, самосвідомості, а також народності. Нагальним питанням розвитку українського суспільства на сьогоднішній день є формування політичної нації на основі консолідації всіх етнічних груп і спільнот.

Процеси розвитку націй проходять під безпосереднім впливом загaльних для кpaїни факторів, таких, як протиріччя в сфері розподільчих відносин, соціально-класової системи, процесів демократизації, урбанізації, культурної та освітньої політики. Найбільш суттєвими чинниками в національному розвитку є рівень соціально-екологічного розвитку корінного етносу та характеру середовища його помешкання. Ці чинники мають тривалу інерційну дію, й навіть з їх зміною вплив етнокультурних традицій продовжує залишатись значним упродовж досить тривалого часу.

Поряд із дослідженнями соціальних характеристик етнічних спільнот важливе місце в етносоціології займає аналіз її основних національних компонентів, тобто самих націй і національностей, з урахуванням дії міжнаціонального спілкування, яке проявляється в таких важливих процесах, як розвиток двомовності, динаміка міжнаціональних шлюбів, міграційні процеси.

Мовні проблеми України перебувають в центрі уваги громадськості починаючи з моменту проголошення незалежності. Ініціативи уряду з розширення сфери функціонування української мови захисники системи двомовності розцінюють як насильницьку дерусифікацію та обмеження прав нацменшинств. Справа в тім, що більш ніж 50 процентів, а точніше 51 процент населення країни відносить себе до російськомовних. За даними соціологічних опитувань переважна більшість громадян України – 78 процентів виступають за підвищення статусу російської мови і збереження системи двомовності.

Безумовно, мовна політика держави повинна будуватись таким чином, щоб сприяти розвитку і розповсюдженню мови корінного етносу. Але така політика має проводитись обережно, поступово, несиловими методами.

Важливим соціальним процесом, що змінює обличчя етнічної структури українського суспільства і є одним з головних показників розвитку етнічних процесів саме в останній час стали так звані змішані (міжнаціональні) шлюби. Поява та збільшення кількості таких шлюбів переводить міжетнічні відносини в більш тісну сферу сімейних відносин. При цьому всупереч твердженням західних соціологів, дані свідчать, що змішані шлюби нерідко бувають більш стійкі, ніж шлюби однорідні.

Одним із аспектів соціальної структури суспільства є соціально-територіальна структура. Осмислення основних понять, що характеризують соціально-територіальну структуру суспільства стає можливим тільки з урахуванням таких понять, як народ, населення, що є відмичкою для уяснення сутності таких явищ, як урбанізація, поселення, жителі міста чи села і т.д.

В процесі історичного розвитку люди розселялись і розселяються на планеті, в країнах і регіонах. На їх розселення впливає багато факторів: кліматичні умови, географічне середовище, природні багатства. Завдяки їм людина закріплюється на якійсь території, організовує свою діяльність, вступає у відносини з іншими людьми, тобто формує життєве середовище. Природно, що в результаті цього об’єктивно виникає просторова форма організації суспільства, його територіальна структура.

Основні тенденції розвитку розселення в сучасному суспільстві створені законом концентрації і зростаючого різноманіття діяльності людей. Більш досконалі засоби транспортного зв’язку, передача та збереження інформації, компактні зв’язки і відносини створюють можливості для принципово нової територіальної організації їхньої життєдіяльності. Ця обставина знаменує перехід від старих поселень у вигляді окремих міст і населених пунктів до нових, серед яких крупні об’єднання поселень типу міст – міста-агломерації. Дана обставина зумовлена перш за все потребою суспільного виробництва і концентрації працівників (робочої сили) і соціальних спільнот, прошарків, що забезпечують не тільки виробничу, а й невиробничу сферу діяльності. Такі поселення надають можливість для збільшення доступу до наукової, технічної і культурної інформації, для вибору роботи будь-якої складності і соціальної значимості, для доступу в навчальні, медичні та культурні заклади.

Дуже важливе місце у соціальній структурі суспільства відводиться соціально-демографічним «зрізам», до яких відносяться такі структури населення: статева, вікова, сімейна та генетична. Ці структури визначають умови і результати процесу відтворення населення і його формування в окремих регіонах, соціально-демографічні структури виступають статистичними параметрами таких явищ, як народжуваність, смертність, вступ до шлюбу, розрив шлюбних зв’язків, міграційний обмін населення між міською і сільською місцевостями, а також між різними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад населення за такими ознаками: стать, вік, сімейний стан, місце народження і місце проживання.

Статево-вікова структура населення являє собою комбінацію двох «зрізів». Перший – це співвідношення між чоловіками і жінками в населенні якоїсь території (країни, регіону) або в складі колективу, а другий – співвідношення між особами різних вікових категорій.

Сімейна структура населення характеризується такими показниками, як кількісний склад, розмір, склад сім’ї, взаємозв’язок між окремими її членами. Вона широко застосовується у вивченні відтворення, міграції, рівня і способу життя населення, соціалізації молодих та виходу на пенсію старших поколінь, процесів, що відбуваються в соціальній, національній, етнічній, ряді інших структур суспільства.

При аналізі сімейної структури населення, сім’єю, як правило, вважають групу осіб, що проживають разом, яких об’єднує родство та спільний бюджет. Таке визначення, наприклад, береться до уваги при переписі населення.

З сімейною структурою населення тісно пов’язаний шлюбний стан, відповідно з яким відрізняють жонатих, заміжніх, неодружених, незаміжніх, вдових, розведених і таких, що розійшлися не розірвавши при цьому шлюбу.

Генетична структура населення являє собою співвідношення в населенні осіб, що народилися в даній місцевості і тих хто переселився туди з інших peгioнів. Серед переселенців виділяються групи в залежності від часу переселення. Цей вид структури є важливою характеристикою населення тих територій, в соціально-демографічному розвитку яких помітну роль відіграє (чи відіграла в недалекому минулому) міграція.

В структурі окремих територій в залежності від генетичних ознак можна виділити насамперед тих, хто народився в даній місцевості і переселенців. Кожна із цих груп населення може бути розділена на підгрупи.

Інформація про генетичну структуру населення окремих територій може бути отримана за допомогою декількох способів. Найбільш доступним є відбіркова розробка відомостей про склад робочої сили підприємств та установ. Другим методом є вибіркове анкетне дослідження. Але найбільш достовірну інформацію про генетичну структуру дають переписи населення.

Отже, соціально-демографічна структура суспільства займає досить важливе місце в структурі суспільства. Вона безпосередньо впливає на соціально-економічний розвиток держави. Тому вивчення цього феномену відіграє значну роль у суспільному житті і займає одне із провідних місць серед проблем, що досліджуються сучасною соціологією.

3. Соціальна мобільність та маргінальність

Соціальна структура суспільства, її види та структурні елементи перебувають у постійному русі та розвитку. Справа в тім, що соціальне відтворення, тобто процес еволюційного розвитку системи, є неможливим без широких переміщень великих мас людей, окремих осіб у суспільстві, тобто без соціальної мобільності.

Соціальна мобільність – це пеpexід людей із одних суспільних верств, груп до інших (соціальне переміщення), а також їх рух до позицій більш престижних (соціальний рух), або ж рух в напрямку низьких ієрархічних позицій (соціальна деградація).

Соціальна мобільність, яка проявляє себе в різноманітних видах суспільних переміщень не зумовлюється об’єктивними процесами. В даному процесі важливе місце займає бажання індивіда. Суб’єктивними показниками соціальної мобільності можуть слугувати дані про внутрішньо групову структуру суспільства, в якій спостерігається суб’єктивне прагнення молоді до оволодіння новими професіями, до переміщень за межі того населеного пункту, в якому народився чи виріс і т.д.

Виділяють вертикальну і горизонтальну соціальну мобільність. Горизонтальна мобільність – це переміщення на одному рівні соціальної структури (наприклад, токар І, ІІ, ІІІ, ІV, V, VІ розрядів). Вертикальна мобільність – це різні переміщення «ввepx» – «вниз» у соціальній структурі (наприклад, робітник-інженер-директор заводу-міністр). Якщо людина втрачає роботу, починає жити на допомогу по безробіттю, то вона в соціальній структурі переміщується «вниз».

Коли людина переміщується із однієї соціальної групи в іншу, виникають періоди під час яких вона знаходиться як би «поміж» цих соціальних груп. Наприклад, людина переїжджає із сільської місцевості в місто. Спочатку вона відчуває дискомфорт: спосіб життя в місті для сільського жителя сприймається як чужий, він немає в місті друзів і т.д. Подібне явище називається маргінальністю. Отже, маргінальність – це втрата особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втрата особистістю норм та цінностей відповідної субкультури. Маргінальність пов’язана з розхитуванням і ламанням нормативних ціннісних систем під впливом соціальних і економічних зрушень. При цьому маргінали сприймаються не лише як аутсайдери й парії, що перебувають на «дні» суспільства. Маргінальність означає стійку соціально обумовлену відмінність між соціально-культурним походженням і нинішнім суспільним становищем. Вона має позитивне і негативне значення. Позитивне значення маргінальності полягає в тому, що люди, які перейшли з однієї соціальної групи до іншої, розширюють свій кругозор, знайомляться із звичаями та традиціями представників інших соціальних верств. Негативний же вплив маргінальності проявляється в тому, що людина може втратити моральні орієнтири, в неї може з’явитися синдром психічної неврівноваженості і т.ін.

Отже, ми бачимо, що основні елементи макроструктури пов’язані таки явищами як соціальна мобільність та маргінальність.

Висновки

Підбиваючи підсумки треба зазначити, що соціальна структура може бути представлена в двох аспектах. По-перше, як сума будь-яких елементів суспільства (соціальних інститутів, соціальних організацій, груп) і взаємозв’язків між ними. По-друге, соціальна структура розглядається як сукупність соціальних груп, що мають неоднаковий доступ до соціальних благ. Саме ці групи відрізняються за своїми інтересами, ціннісними орієнтаціями, способом життя, направленістю політичних дій. Взаємодія якраз цих груп визначає динаміку суспільного життя. Адже в історії соціологічної думки було декілька підходів до визначення цих груп. Насамперед, мова йшла про класи. Тому, дуже часто під соціальною структурою розумілася соціально-класова структура, хоча ці поняття й не були рівнозначними. Справа в тім, що крім класів у суспільстві існують ще й соціально-етнічні, соціально-територіальні та соціально-демографічні структури, кожна з яких має свої особливості та ознаки.

Оскільки в кожну соціальну структуру входять люди, то зрозуміло, що статут індивіда в структурі не є змінним. Людина чи група людей може змінювати місце проживання, роботу, вступити до вищого навчального закладу і т.п. Цей процес в соціальній структурі називається соціальною мобільністю – пеpexодом людей із одних суспільних верств, груп до інших, а також їх рух до позицій більш престижних. Однак існує ще такий стан, під час якого людина або група людей перебуває немовби «між» попередньою позицією і новою. Цей стан називають маргінальністю – втратою особистістю об’єктивної приналежності до даної соціальної групи без наступного входження до іншої, а також втратою особистістю норм та цінностей відповідної субкультури.

Отже, для сучасного етапу розвитку суспільства характерне наростання інтеграційних процесів, що посилюють багатоманітність форм. А науково-технічний і соціальний прогрес розв’язали багато нових суперечностей та поставили людство перед глобальними проблемами.

Список використаної літератури

1.   Барвінський А.О. Соціологія. Курс лекцій для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 328 с.

2.   Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. За редакцією В.Г. Городяненка. – К.: Академія, 1999. – 384 с.

3.   Соціологія: Навчальний посібник / За ред. С.О. Макеєва. – 3-тє вид., стер. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2005. – 455 с.

4.   Соціологія: Підручник / За загальною ред. проф. В.П. Андрущенка, проф. М.І. Горлача. – Харків-Київ, 1998. – 624 с.

5.   Соціологія: Курс лекцій. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. За ред. В.М. Пічі. Друге вид. виправлене і доповнене. – Львів: «Новий світ - 2000», 2002. – 312 с.