Курсовая работа: Переклад інфінітивних конструкцій на матеріалі роману С. Моема "The Moon and Sixpence"

РЕФЕРАТ

Магістерська робота: 104 с. (основний текст – 76 с.), 80 джерел, 2 додатки (27 c.)

Об’єкт дослідження – інфінітивні конструкції в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – структурні особливості інфінітивних конструкцій та засоби їх перекладу з англійської на українську мову.

Мета роботи – дати всебічний аналіз інфінітивним конструкціям та засобам їх перекладу. Дослідити на матеріалі художнього твору і його перекладів вживаність рекомендованих засобів перекладу та можливості використання інших трансформацій для передачі інфінітивних конструкцій.

Завдання, що випливають із мети:

1.         Схарактеризувати явище інфінітиву;

2.         Описати інфінітивні конструкції;

3.         Розглянути шляхи розвитку інфінітивних конструкцій в англійській мові у різні періоди;

4.         Дослідити засоби перекладу інфінітивних конструкцій;

5.         Проаналізувати речення, що містять інфінітивні конструкції у оригінальному тексті та їх переклади та надати аналіз перекладу, послуговуючись відомостями про загальноприйняті норми.

Методи дослідження – структурно-семантичний, порівняльно-зіставний, зіставний, структурно-лінгвістичний, описовий.

Інфінітивні конструкції в англійській мові являють собою утворення із вторинною предикацією, типу об’єктний інфінітивний зворот, суб’єктний інфінітивний зворот, інфінітивні звороти із прийменником for, самостійний та сполучникові інфінітивні звороти [2, c.23].

ІФІНІТИВ, ІНФІНІТИВНИЙ ЗВОРОТ З ПРИЙМЕННИКОМ FOR, ОБ’ЄКТНИЙ, СУБ’ЄКТНИЙ, СПОЛУЧНИКОВИЙ, САМОСТІЙНИЙ ІНФІНІТИВНИЙ ЗВОРОТ

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції

1.1 Інфінітив та інфінітивні конструкції

1.2 Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

Розділ 2. Інфінітивні конструкції: структурні особливості та переклад

2.1 Інфінітивні звороти із прийменником for

2.1.1 Переклад інфінітивного звороту з прийменником for

2.2 Об'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Objective Infinitive Construction

2.2.1 Вживання об’єктного інфінітивного звороту

2.2.2 Переклад об'єктного предикативного інфінітивного звороту

2.3 Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Subjective Infinitive Construction)

2.3.1 Випадки вживання суб'єктного інфінітивного звороту

2.3.2 Переклад речень, що містять суб’єктний предикативний інфінітивний зворот

2.3.3 Особливості перекладу звороту “називний відмінок з інфінітивом

2.4 Самостійний інфінітивний зворот (The Absolute Infinitive Construction)

2.4.1 Переклад самостійного інфінітивного звороту

2.5.     Сполучникові інфінітивні звороти (Conjunctive Infinitive Phrases)

Розділ 3. Особливості функціонування та перекладу інфінітивних конструкцій

3.1 Функціонування інфінітива в стилі художньої літератури

3.2 Стилістичні особливості вживання словосполучень із інфінітивом

3.3 Особливості перекладу інфінітивних конструкцій на матеріалі роману Сомерсета Моема “The Moon and Sixpence”

Висновки

Список використаних джерел

Додаток А

Додаток Б

ВСТУП

Актуальність теми. Інфінітив є многофункціональним як в українській, так і в англійській мові. Але кількість форм інфінітиву і можливості їх використання в обох мовах відрізняються, що призводить до певних труднощів під час перекладу. Так, в українській мові немає форм, що відповідають тривалому (Continuous) та перфектному (Perfect) інфінітиву. Немає прямих відповідників таким специфічним інфінітивним утворенням, як конструкції із вторинною предикацією, типу об’єктний інфінітивний зворот, суб’єктний інфінітивний зворот та ін. Також можливості використання інфінітиву у тій чи іншій функції для кожної мови специфічні [36, c. 12]. Існують певні правила перекладу таких утворень, але вони не завжди є діючими, особливо, коли йдеться про художній текст.

Об’єкт дослідження – інфінітивні конструкції в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження – структурні особливості інфінітивних конструкцій в англійській мові та засоби їх перекладу з англійської на українську мову.

Основна мета даної роботи полягає в тому, щоб відповідно до сучасних наукових принципів дати всебічний аналіз структурі англійських інфінітивних зворотів та засобів їх перекладу, дослідити на практичному матеріалі можливості застосування не тільки встановлених правил перекладу, а й інших трансформацій та проаналізувати вибір перекладача.

Завдання, що випливають із мети:

1.         Схарактеризувати явище інфінітиву як одну з форм дієслова.

2.         Описати інфінітивні конструкції.

3.         Розглянути шляхи розвитку інфінітивних конструкцій в англійській мові у різні періоди.

4.         Дослідити засоби перекладу інфінітивних конструкцій.

5.         Проаналізувати речення, що містять інфінітивні конструкції у оригінальному тексті та їх переклади та надати аналіз перекладу, послуговуючись відомостями про загальноприйняті норми.

Теоретична значимість – результати роботи можуть бути використані для вирішення проблем, пов'язаних з аналізом та перекладом інфінітивних конструкцій.

Практична значимість – результати практичного дослідження можуть бути використані під час обору засобів перекладу інфінітивних конструкцій, для аналізу перекладів конструкцій і як дидактичний матеріал з дисципліни “Практика перекладу” для студентів ВНЗ 4 курсу.

Методи дослідження – описовий та зіставний. Описовий метод використовується для визначення специфіки структури інфінітивних конструкцій в обох мовах, надає можливість схарактеризувати функціональні і стилістичні особливості конструкцій. За допомогою зіставного методу вдалось встановити наявні сходження/розбіжності у побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом та проаналізувати переклади.

Фактичним матеріалом дослідження послужили науково-теоретичні роботи українських і закордонних лінгвістів, а також художні твори англійської й американської літератури XX століття.

Матеріалом для аналізу прикладів послужив твір В. С. Моема “The Moon and Sixpence” [74] та його переклади українською мовою О. Жомніра (“Місяць і мідяки”) [35] і російською – Н. Ман (“Луна и грош”) [37]. Також у роботі використані твори Т. Драйзера “Sister Carry” [57], “American Tragedy” [56] та Д. Голсуорсі “The man of property” [59].

Структура роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків і двох додатків.

У вступі магістерської роботи надаються відомості про актуальність обраної теми, об’єкт та предмет дослідження, мету і завдання для реалізації цієї мети, практичну та теоретичну значимість роботи, методи і матеріал дослідження, а також про структуру магістерської роботи.

У першому розділі даної роботи “Загальні відомості про інфінітив та інфінітивні конструкції” описано структуру, види, та особливості інфінітивних комплементів у порівняльному аспекті та в історичному контексті.

У другому розділі “Інфінітивні конструкції: структурні особливості та переклад” детально розглядаються інфінітивні конструкції в англійській мові: види, структурні особливості та засоби перекладу українською мовою.

У третьому розділі “Особливості функціонування та перекладу інфінітивних конструкцій” досліджено стилістичні особливості вживання англійських інфінітивних утворень із вторинною предикацією та визначено особливості їх перекладу українською і російською мовою на основі роману В. С. Моема і його перекладів.

У загальних висновках підсумовуються результати проведеного дослідження, окреслюються перспективи подальших студій з обраної проблематики.

У додатку А надається переклад дієслів, які вживаються у суб’єктному інфінітивному звороті. Додаток Б містить всі приклади інфінітивних зворотів з твору “The Moon and Sixpence” та їх переклади українською і російською мовою. Всі приклади розподілено за групами залежно від типу конструкції. Також наведені статистичні дані – частотність вживання певного виду конструкції та кількість перекладів, зроблена з використанням рекомендованих засобів, у процентному співвідношенні.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ІНФІНІТИВ ТА ІНФІНІТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ

1.1.     Інфінітив та інфінітивні конструкції

Сучасна синтаксична наука вирізняється лінгвістичними дослідженнями не лише речення як цілісного утворення [13, c.34], але й окремих синтаксичних одиниць, притаманних тій чи іншій мові [5, c.61] та ін., які відображають своєрідність поверхневої репрезентації глибинних пропозиційних структур. Завдання таких досліджень полягає в комплексному вивченні синтаксичних одиниць з позицій аналізу їхньої форми, змісту та функціонування [67, c. 9].

Для англістики особливий інтерес становлять синтаксичні структури вторинної предикації (далі СВП), які не мають безпосереднього аналогу в українській мові [25, c.3]. До них належать структури, що традиційно іменуються складний додаток/ об’єктний предикативний інфінітивний зворот або об’єктний відмінок з інфінітивом (Соmplex Object), складний підмет/ суб’єктний предикативний інфінітивний зворот або називний відмінок з інфінітивом (Complex Subject), інфінітивна конструкція з прийменником for (For-to-Infinitive Construction), абсолютна конструкція (Absolute Construction), сполучникова інфінітивна конструкція (Conjunctive Infinitive Phrases) і герундіальна предикативна конструкція (Gerundial Predicative Construction). Усі названі одиниці мають різне граматичне оформлення, проте характеризуються такою спільною рисою, як неузгодженість суб'єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі [24, c.43].

Основним змістом комунікації як специфічної форми взаємодії людей у процесі їхньої пізнавально-трудової діяльності є передача інформації за допомогою мови й інших знакових систем [66, c.134], внаслідок чого неминуче виникає питання про співвідношення одиниць інформації й одиниць мови [14, c.23]. Відповідаючи на дане запитання, автори “Комунікативної граматики російської мови” приймають у якості допущення положення про те, що одиниця інформації знаходить вираження у предикативній одиниці, і далі, аналізуючи різні явища “ускладнення” інформативної й граматичної структур речення, дійшли таких висновків, що іноді термінологічно протиставляють поліпредикативності складного речення поліпропозитивність простого ускладненого. Але оскільки під пропозицією розуміється одиниця, що за змістом відповідає повідомленню, вона не може не бути предикативною [16, c. 215].

Предикація у словнику О. С. Лохманової визначається як віднесення даного змісту, даного предмета думки до дійсності, здійснюване в реченні (на відміну від словосполучення) [32, c. 268].

В “Лінгвістичному енциклопедичному словнику” предикація визначається як акт з'єднання двох незалежних предметів думки, виражених самостійними словами, для того щоб відбити “стан речей”, подію або ситуацію дійсності, і тим самим предикація представляється як акт створення пропозиції [4, c. 342].

У “Логічному словнику: ДЕФОРТ” відзначається, що відповідно до сучасних семантичних уявлень будь-який предикат не тільки вказує на ту або іншу властивість або відношення, але й на особливе бінарне логічне відношення, і, відповідно, будь-який предикат розділяється на властиво логічний предикат, що позначає конкретну властивість або відношення, і логічний оператор “<=”, що позначає відношення предикації. Відношення ж предикації, за словником, є відношенням між індивідним концептом і предикатним концептом деякого судження. Іншими словами, предикація – є логічна операція приписування встановленої і відібраної мислячим суб'єктом конкретної властивості або відношення абстрактному предмету [19, c. 279].

За своєю природою кожне предикативне утворення має декілька центрів. Вони складаються з більш ніж одного граматичного елемента (морфем або слів), кожен з яких несе частину змісту, що співвідноситься з центром [47, c.575]. Цікавим феноменом складних предикатів є їх дуалістична лексико - фразова природа, присутня у всіх мовах [73, c.397].

В англістиці проведено ряд досліджень, в яких комплексно розглядалися граматична сутність і функціонування структур вторинної предикації [21, c.5]. СВП вивчали у межах простого речення [22, c.32], як предикативні словосполучення [27, с. 47], предикативні комплекси [30, c. 211] тощо. Актуальним є визначення як структурних, так і функціональних характеристик цих синтаксичних одиниць та побудова їхніх формальних моделей, оскільки потреба сучасного мовознавства у дослідженні складних синтаксичних структур у ракурсі їхнього формально-граматичного моделювання з метою застосування таких напрацювань в автоматичних/автоматизованих системах, що опрацьовують текстові дані, зростає разом з необхідністю в обміні мовною інформацією [26, с. 2].

Зауважимо, що будь-яка структура вторинної предикації (СВП) функціонує лише в межах речення, тобто за наявності структури первинної предикації [44, c. 75]. Найзагальніша структурна (схематична) модель речення із СВП матиме такий вигляд: S¹ + Р¹ + S² + Р² (+ complements), де:

S¹ – підмет (первинний підмет) речення, або суб'єкт;

Р¹ – присудок (первинний присудок) речення, або предикат;

S² – вторинний підмет, який може виражатися займенником (найчастіше особовим займенником в об'єктному відмінку), іменником, іменниковою групою чи, значно рідше, іменником, що є власною назвою;

Р² – вторинний присудок, який найчастіше виражається неособовими формами дієслова, тобто інфінітивом (з маркером “to” та без нього), дієприкметником І (інфінітив + ing), герундієм (інфінітив + ing), дієприкметником II (інфінітив + ed для правильних дієслів, для неправильних – власна форма) або недієслівною частиною мови (наприклад іменником, прикметником);

Complements – додаток до вторинного присудка, якого вимагає семантика цього дієслова, що допомагає розкрити його значення [23, c.69].

СВП з інфінітивом у ролі вторинного присудка є найчастотнішими поміж СВП [31, c. 44]. СВП можуть бути компонентами чотирьох основних синтаксичних структур, а саме:

1)         предикації – модель: <pronoun> <be> <-ed form> (<special РІI>) <to> <infinitive (<complement>), наприклад:

After all, how can you be expected to stay at home just now? [25, c.5];

2)         комплементації – модель: <key verb> <pronoun> <to> <infinitive> (<complement>), наприклад:

 Many people here believe you to be not only the world's finest living pianist, but perhaps the very greatest of the century [25, c.6];

3)          модифікації координації – модель: <,> <with> <pronoun> (<noun>) <to> < Infinitive> (<complements>) <,> <position 1> (<position 2>, <position 3>), наприклад:

... when Penelope emerged from the kitchen, after clearing the meal away and washing up the dishes she found him waiting for her, already dressed for outdoor activity, with a worn corduroy jacket to protect his old bones from the nippy breeze, and a scarlet muffler wound round his neck [25, c.7].

Система неособових форм дієслова в англійській мові представлена трьома категоріальними формами – інфінітивом (the Іnfіnіtіve), інговою формою (the Іng) і дієприкметником ІІ (Partіcіple ІІ). Система інфінітива в англійській мові традиційно характеризується граматичними категоріями стану, виду й часової віднесеності [54, c. 74].

Функціонування інфінітиву, як не особової форми дієслова в різних частина мови, являє собою “більш жваве” утворення, ніж герундій або дієприкметник, володіє більшим різноманіттям форм, що робить його більш гнучким та пластичним [1, с.3].

У реченні інфінітив може бути: підметом, іменною частиною присудка, частиною складеного дієслівного присудка, додатком, означенням, обставиною [33, c. 63].

Інфінітив - не центр дієслівної системи, а її окраїна [31, c. 115]. Не випадково питання про інфінітив особливо хвилювало граматистів. Частина їх рішуче відокремлювала інфінітив від дієслова, посилаючись на те, що за своїм походженням інфінітив є ім'ям з дієслівною основою, що інфінітив не належить до числа ні предикативних, ні атрибутивних форм дієслова. Інфінітив був оголошений особливою частиною мови й розглядався як слово, не причетне до дієвідміни [9, c.43].

Автори теоретичного курсу граматики “Сучасної англійської мови” вважають, що в сучасній англійській мові форми інфінітива, як і форми дієприкметника й герундія, належать до неособових форм дієслова [43, c. 72]. Аналіз цих форм становить інтерес із погляду загальної характеристики будови англійської мови, однієї зі специфічних рис якої є розвинена система неособових форм і особливості їхнього вживання [70, c. 366]. Відмінність неособових форм дієслова від особових полягає в тому, що інфінітив, дієприкметник й герундій не мають граматичних категорій особи, числа й способу,а тому не можуть виконувати властивої особовим формам синтаксичної функції присудка [12, c. 86].

Класифікація дієслівних словосполучень, запропонована Л.С. Бархударовим, виглядає таким чином:

1)         словосполучення, ядром яких може бути як перехідне, так і неперехідне дієслово, наприклад:

 What is it exactly you want me to do? [74, с.36];

2)         словосполучення, ядром яких може бути дієслово тільки певного підкласу: або тільки перехідне, або тільки неперехідне, наприклад:

Yet now few will be found to deny his greatness [74, c.4].

Звідси у функції поширення у дієслівних словосполученнях можуть вживатися в числі інших частин мови (прислівників, прикметників і ін.) дієслова у формі інфінітива [6, c. 18].

Інфінітив — найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію. Тому саме ця називна форма дієслова використовується для введення дієслівної словникової статті [36, c. 8].

Інфінітив, як і інші вербаліі, може реалізуватися у формах виду й стану. Для дійсного стану існують всі чотири форми, для пасиву – тільки основний розряд і перфект (рис.1) [14, c.94].

Рис.1. Форми виду і стану інфінітиву.

При вивченні інфінітивних конструкцій у позиції різних членів речення застосовуються різні методи дослідження. Структурно-семантичний дозволяє визначити значення одиниць мови, насамперед слів у словосполученнях; порівняльно-зіставний – встановити наявні сходження/розбіжності в побудові речень з використанням словосполучень із інфінітивом; зіставний метод дослідження становить особливий інтерес, оскільки в кожній мові є свої правила, закономірності, що регулюють як умови побудови речення , так і умови його членування, а також визначають специфіку структури кожної мови; структурно-лінгвістичний дозволяє виділити чіткі структурні елементи мови як знакової системи і як мережі відносин між елементами мовної системи, характеризувати чіткий опис мови – загальне правило, закономірності, властиві англійській мові, різним мовам або мові взагалі; стилістичний допомагає виявити мовні норми й способи вживання англійської літературної мови в різних видах писемності, у різних умовах мовного спілкування [3, с.31–32].

Таким чином, синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП.

1.2.     Інфінітив та інфінітивні конструкції в історичному контексті

У розвитку англійськіх інфінітивних конструкцій (АІК) виокремлено три періоди: середньоанглійський (XII – XV ст.), ранньоновоанглійський (XVI – XVII ст.) та новоанглійський (XVIII – XIX ст.). У ХІІ ст. в англійській мові відбувалися інтенсивні зміни, що торкнулися не тільки словникового складу, але й граматичної будови мови, прискоривши процес розвитку та поширення досліджуваних конструкцій, поява яких припадає на кінець ХІІ ст. АІК є питомим давньоанглійським утворенням, якому історично передує особово-дієслівне речення. Суб’єкт дії АІК представлений імпліцитно на рівні поверхневої структури [38, c.132].

У XV ст. сталися як кількісні, так і якісні зміни в системі АІК, які пов’язуємо з розбудовою риторичного мистецтва й розвитком аргументативного мовлення, посиленого впливом перекладів античних авторів. Протягом XIV – XV ст. виникають нові структурні типи АІК: непоширені (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні), поширені (об’єктні, адвербіальні та ад’єктивні (ХVII ст.) й комбіновані, а саме, об’єктно-адвербіальні й об’єктно-ад’єктивні) синтаксичні утворення, породжувані відповідно до певних правил. У зазначений період уніфікується й лексичний склад конструкції, вживаються більш складні та синтаксично різноманітніші типи АІК, які виконують функцію вставних одиниць у наступні періоди історії розвитку мови [75, c. 92].

Матеріал свідчить про те, що для непоширених типів протягом досліджуваних періодів характерними є два варіанти порядку слів, при якому інфінітив перебуває: (а) у початковій позиції або (б) у кінцевій позиції, яку розглядаємо як марковану. Непоширені АІК регулярно вживаються протягом досліджуваних періодів. Для поширених типів властивою є більша позиційна мобільність інфінітива, який може знаходитися у трьох позиціях, а саме: (а) у початковій, (б) у серединній (тільки спорадичні випадки протягом ХVІІ-ХІХ ст.) та (г) у кінцевій (окрім новоанглійського). Процес стабілізації порядку слів у АІК відобразив загальний напрям розвитку мови – перехід до SVO-типу [19, c.134].

АІК у ХІХ ст. продовжує розвиватися. Поширені типи АІК з інфінітивом у серединній та кінцевій позиціях виходять з ужитку, а домінантними стають конструкції з інфінітивом у початковій позиції. Даному періоду також властива більша лексична варіативність, а мовам середньо- та ранньоновоанглійського періоду – більша структурна різноманітність. Упорядковується структура АІК, кристалізується її семантика [45, c.28].

Зафіксовані АІК у текстах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів поділяємо на такі чотири семантичні групи та підгрупи: (а) оцінні, (б) приєднувальні, (в) уточнювальні та (г) кваліфікативні. Вилучення АІК призводить до порушення основного змісту речення, внаслідок чого неможливою стає його повнозначна інтерпретація.

Таким чином, аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII – XIX ст.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ1

У першому розділі ми розглянули загальні відомості про дієслово та інфінітив, а також дослідили інфінітивні структури вторинної предикації у формальному, функціональному, семантичному і історичному аспектах. Ми дійшли висновків, що синтаксичні структури вторинної предикації становлять особливий інтерес для англістики з огляду на те, що всі вони мають неузгодженість суб’єктно-предикатних відношень у їхній поверхневій структурі. У ході дослідження було визначено і описано схематичну модель речення, що містить СВП. Аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваних конструкцій. Усі ці факти свідчать про тенденцію безперервності у розвитку АІК протягом XII – XIX ст.

РОЗДІЛ 2

ІНФІНІТИВНІ КОНСТРУКЦІЇ: СТРУКТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРЕКЛАД

2.1 Інфінітивні звороти із прийменником for (For-to-Infinitive Construction)

Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив [10, c.97].

Інфінітив, що стоїть після іменника або після займенника в об'єктному відмінку з передуючим прийменником for, виражає дію, яку виконує предмет або особа, позначена даним іменником або займенником.

Зворот “for + іменник + інфінітив” виконує функції різних членів речення (у науковій літературі найчастіше функції обставини мети або наслідку):

I sometimes think it is a shame for people to spend so much money this way. – Іноді я думаю, що людям має бути соромно витрачати так багато грошей у такий спосіб [50, c.58].

That was for him to find out. – Це мав з’ясувати він [50, c.59].

2.1.1 Переклад інфінітивного звороту з прийменником for

Переклад звороту залежить від виконуваної їм функції, при цьому прийменник for опускається, а весь зворот – інфінітив з іменником (займенником) з for – перекладається повним підрядним реченням відповідно до виконуваним даним зворотом функції, що зазвичай вводиться за допомогою сполучника що, щоб, до того ж іменник (або займенник) цього звороту разом із передуючим прийменником for перекладається іменником (або займенником) у функції підмета підрядного речення, а інфінітив – дієсловом-зв’язкою в особовій формі:

Не waited for her to speak, but she did not. – Він чекав, щоб вона заговорила, але вона мовчала [29, c.342].

The period T is the time required for a particle to make one complete vibration. – Період Т – це час, необхідний для того,щоб частка зробила одне коливання [29, c.343].

I hope you will not think it is very odd for a perfect stranger to talk to you like this [74, c.73]. – Сподіваюсь, Ви не вважатимете дуже дивним те, що незнайомець розмовляє з вами таким чином [35, c. 81].

Підрядним реченням перекладається конструкція for + інфінітив, де зустрічається інфінітив у ролі означення, інфінітив результату або наслідку (після слів so, to, only) [29, c.343]. Іноді, залежно від моделі, цей інфінітивний комплекс може перекладатися інфінітивом або іменником чи займенником у давальному відмінку з інфінітивом. Розглянемо детальніше засоби реалізації деяких моделей в українській мові:

1. “Мені (йому тощо) немає чого...”, “Мені (йому тощо) достатньо (корисно, важливо, призначено тощо)...”:

It’s enough for him to poll 10,000 votes. – Йому достатньо набрати 10000 голосів [23, c.159].

Perhaps it was preordained for me to become a musician. – Можливо, долею мені було призначено стати музикантом [23, c.160].

2. “Немає сенсу (тощо) + інфінітив”:

There is no sense in waiting for the Third World to realize that they will have to restrict themselves to local effects in environmental protection. – Немає сенсу чекати, аби країни Третього Світу зрозуміли, що у захисті довкілля їм доведеться обмежуватися місцевими діями [23, c.162].

3. Іменник, що в ролі означення має підрядне означальне речення:

However there is still a chance for the corporation to survive. – Однак є ще шанс, що корпорація виживе [23, c.164].

4. Підрядні речення мети, а також іменники у сполученні з такими реченнями в якості означення:

In order for them to do so, there must be a precedent. – Для того, щоб вони вчинили так, потрібний прецедент [23, c.165].

5. Речення моделі “Не мені (вам тощо) + інфінітив”:

It’s not for us to decide. – Не нам це вирішувати [23, c.166].

6. Речення моделі “мені (їм тощо) + іменник (займенник) + для + іменник”:

After publication they brought the tape for me to listen to. – Після опублікування вони принесли мені запис для прослуховування [23, c.167].

7. Речення конструкції “дієслово-присудок + прийменниково-іменникове словосполучення”:

I wasn’t yet in Lugansk, but the entire prison population was waiting for me to arrive. – Я ще не приїхав до Луганська, а всі ув’язнені вже чекали на моє прибуття [23, c.168].

8. При перекладі підрядним реченням часто важливим є вибір сполучника: що, як, щоб; те, як, які виражають фізичне сприйняття відчуттів (to watch, to notice, to see) [68, c.245]. Так, наприклад, дієслово помітити звичайно потребує після себе сполучника що, а не як (Він помітив, що) [50, c. 115].

The first thing for us to do ... Перше, що ми повинні зробити... [50, c. 116].

The major Powers are waiting for that country to make a decision. – Великі держави чекають, щоб ця країна прийняла рішення [50, c. 116].

He heard her deny it. – Він чув, як вона це заперечувала [50, c. 116].

Таким чином, інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив. Ці сполучення мають низку варіантів перекладу залежно від ситуації і від виконуваної ними функції. Але головним прийомом залишається переклад підрядним реченням, яке вводиться сполучниками що, щоб, як.

2.2. Об'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Objective Infinitive Construction)

Об'єктний предикативний інфінітивний зворот – це сполучення іменника в загальному відмінку (або особистого займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. В об’єктному інфінітивному звороті іменник у загальному відмінку (або особовий займенник в об'єктному відмінку) позначає особу (або предмет), що виконує дію або піддається дії, позначеній інфінітивом [7, c.74].

Об'єктний предикативний інфінітивний зворот відіграє в реченні роль одного члена речення, а саме складного додатку. Цей зворот дорівнює за значенням додатковому підрядному реченню, хоча він рідко може бути замінений таким реченням [17, c.84].

We know gravity to pull on every particle of a body. – Ми знаємо, що земне тяжіння діє на кожну частину тіла [36, c.8].

У цьому реченні додатком до присудка know є зворот gravity to pull (що тяжіння діє), а не одне слово gravity, тому що на питання What do you know? (Що ви знаєте?) відповідь буде не gravity, а - gravity to pull, тобто, інакше кажучи, все сполучення gravity to pull є нерозривним і відноситься до присудка як єдине ціле – складний додаток [36, c.9].

She did not want him to be laughed at. – Вона не хотіла, щоб з нього сміялися [10, c.101].

Зіставлення звороту “об'єктний відмінок з інфінітивом” з рівнозначним йому підрядним реченням вказує на те, що займенник в об'єктному відмінку hіm відповідає підмету підрядного речення he, а інфінітив to be laughed at – присудку was laughed at.

Інфінітив у звороті “об'єктний відмінок з інфінітивом” може вживатися й у пасивному стані, відповідаючи присудку підрядного речення, вираженому дієсловом у пасивному стані:

We know a vector quantity to be represented by means of a straight line. – Ми знаємо, що векторна величина зображується прямою лінією [50, c.121].

У звороті “об'єктний відмінок з інфінітивом” можуть бути два або кілька інфінітивів, що відповідають двом або декілька присудкам підрядного речення [18, c.54].

2.2.1 Вживання об’єктного інфінітивного звороту

Об'єктний інфінітивний зворот вживається:

1. Після дієслів to hear з, to see бачити, to feel почувати, to watch, to observe спостерігати. Після цих дієслів частка to перед інфінітивом не вживається:

Erіc watched hіm go from group to group. – Эрік спостерігав, як він ходив від групи до групи [50, c.218].

Johnny saw the crowd break the lіne of polіcemen barrіng theіr way. – Джонні бачив, як юрба прорвала стрій поліцейських, що загородили їй дорогу [50, c.218].

Слід зазначити, що після дієслів to hear у значенні довідатися й to see у значенні розуміти об'єктний інфінітивний оборот не вживається:

І hear that your son entered the Unіversіty. – Я чув (довідався), що ваш син, вступив до університету [28, c.211].

І see that you understand the rule. – Я бачу (розумію, знаю), що ви розумієте правило [28, c.211].

2. Після дієслів, що виражають волевиявлення: to want хотіти, to wіsh, to desіre бажати й ін., а також після обороту I should lіke я хотів би:

І should lіke her to look through my report. – Я б хотів, щоб вона переглянула мою доповідь [29, c.117].

І have some notes І want уоu to read over. – В мене є деякі записи, я хочу, щоб ви їх переглянули [29, c.118].

3. Після дієслів, що виражають думку, судження, припущення й т.п.: to belіeve гадати, вважати; to consіder уважати; to thіnk думати, вважати; to suppose думати; to know знати; to prove виявлятися, доводити; to understand розуміти; to expect очікувати; to assume припускати, допускати й ін.:

Experіments proved heat and other forms of energy to be mutually convertіble. – Досліди показали, що тепло й інші форми енергії взаємно оборотні [24, c.34].

We belіeve hіm to be a good engіneer. – Ми вважаємо, що він гарний інженер [24, c.35].

4. Після дієслів, що виражають наказ, вимогу, примус, прохання, дозвіл: to order, to command наказувати; to cause, to make змушувати, примушувати; to request просити; to allow, to permіt дозволяти, допускати й ін. У цьому випадку інфінітив має пасивну форму:

Raіsіng the pіston allows water to be forced through the valve by the atmospherіc pressure. – Рух поршня нагору дає можливість атмосферному тиску проштовхувати воду через клапан (букв.: дозволяє, щоб вода проходила через клапан під напором атмосферного тиску) [50, c.230].

Не ordered the wounded to be carrіed away from the fіeld of battle. – Він наказав, щоб поранених винесли з поля бою [50, c.231].

Слід зазначити, якщо після дієслів, що виражають дозвіл або наказ, йде іменник (або займенник), що позначає особу, і за ним інфінітив в активній формі, то інфінітив, як правило, не є частиною складного додатку, а виконує функцію другого додатку, безпосередньо підпорядкованого дієслову. Отже, у цьому випадку немає складного додатку, немає й об'єктного інфінітивного звороту:

Не ordered the prіsoners to go. – Він наказав полоненим піти [24, c.23].

Об'єктний інфінітивний зворот також вживається після дієслів у неособовій формі:

І want to see the last leaf fall. – Я хочу бачити, як впаде останній лист [24, c.23].

The young man... stood іn the doorway watchіng hіm work. – Парубок стояв у дверях, спостерігаючи, як він працював [24, c.24].

2.2.2 Переклад об'єктного предикативного інфінітивного звороту

В українській мові немає звороту, що відповідає звороту “об'єктний відмінок з інфінітивом”, і він перекладається українською мовою додатковим підрядним реченням, що вводиться сполучниками що, щоб, як, підмет якого відповідає іменнику у загальному відмінку (або займеннику у об’єктному відмінку) англійського звороту, а присудок відповідає інфінітиву цього звороту:

We know electrons to travel from the cathode to the anode. – Ми знаємо, що електрони переходять від катода до анода [28, c.53].

Uncle Podger wanted us to help him. – Дядя Поджер хотів, щоб ми допомогли йому [28, c.54].

She felt her heart beat with joy. – Вона відчула, як радісно забилося її серце [28, c.56].

The Government expected the workers to take the increase easy. – Уряд розраховував, що робітники спокійно поставляться до підвищення витрат [28, c.57].

I have a particular service I want you to do to me...– Я маю певне завдання, яке я хочу, щоб ти виконав для мене [28, c.57].

Дієслово to get з Complex Object має значення примушувати.

This story was told to get him go to the station. – Цю історію розповіли, щоб змусити його піти на станцію [40, c.249].

При перекладі комплексу “складний додаток” нерідко буває необхідно залучення сполучної ланки між дієсловом-присудком і інфінітивним комплексом:

I, for, my part, have known a five-pound note to interpose and knock up a half century's attachment between two brethren. – Що стосується мене, то я знав випадок, коли п’ятифунтовый квиток став між братами й зруйнував піввікову прихильність [22, c.34].

Можливий варіант: Мені довелось бути свідком того, як...

Like other things, it (the football) is sometimes said to have been introduced by the Romans. – Іноді говорять, що футбол, як і багато чого іншого, був привезений в Англію римлянами [40, c. 255].

Або інший варіант:

Футбол, як іноді стверджують, подібно багатьом іншим нововведенням, був привезений в Англію римлянами [40, c. 256].

При перекладі українською мовою заперечення часто переноситься в підрядне речення, якщо в англійському реченні присудок головного речення має заперечну форму:

The preliminary talks are not expected to last more than two weeks. – Вважають, що попередні переговори будуть тривати не більше двох тижнів [50, c. 110].

 Якщо цю конструкцію вжито в підрядному реченні (зазвичай в підрядному означальному), тоді неозначено-особове речення при перекладі виступає як вставне речення:

A step which he is expected to make is an attempt to come to a mutually-beneficial agreement. – Заходів, яких, як вважають, він збирався вжити, є спробою дійти взаємовигідної згоди [50, c. 112].

В окремих випадках конструкція називний відмінок з інфінітивом може перекладатися простим реченням:

Much greater economic tasks were seen to lie ahead. – Передбачалися значно важливіші економічні завдання [50, c. 110].

Коли ж цей комплекс має приєднувальну функцію, в українській мові буде сурядне речення:

Не was a very nice fellow. You had only to say you wanted some thing for him to give it to you [74, c.34]. – Він був дуже славний малий: слід було тільки попросити його, і він ладен був віддати вам усе, що завгодно [40, c.34].

Отже, об’єктний інфінітивний зворот це сполучення іменника в загальному відмінку (або особистого займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. Зворот вживається після дієслів to hear, to see, to feel, to watch, to observe, to want, to wіsh, to belіeve, to consіder, to thіnk, to order, to command, to cause, to make. Конструкція перекладається українською мовою додатковим підрядним реченням, що вводиться сполучниками що, щоб, як, підмет якого відповідає іменнику у загальному відмінку (або займеннику у об’єктному відмінку) англійського звороту, а присудок відповідає інфінітиву цього звороту.

2.3 Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Subjective Infinitive Construction)

Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот – це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку) у функції підмета з інфінітивом як другої частини складеного дієслівного присудка. Службову частину цього присудка становлять в основному дієслова у формі пасивного стану, що примикають до інфінітива, такі, як to see бачити, to say сказати, to think думати, to suppose припускати, to believe вважати, думати, to find знаходити, вважати, to know знати, to make змушувати й т.д.:

All bodies are known to possess weight [61, c.74].

В суб'єктному інфінітивному звороті інфінітив позначає дію або стан особи (або предмета), позначеного іменником (або займенником) у складі цього звороту [61, c.75].

Aвтори “Сучасної англійської мови” розглядають в таких випадках особливий різновид складеного дієслівного присудка, у якому перша його частина – службова – зв'язує підмет з інфінітивом, що виражає очікувану, припустиму, відому якійсь особі, не зазначеній в реченні, дію. Дана побудова синтаксично подільна й утворює не зворот, а двоскладне речення, у якому інфінітив пов'язаний з підметом як значеннєва частина складеного дієслівного присудка [12, с.169].

Інфінітив у суб'єктному інфінітивному звороті може вживатися в різних формах:

1.         Інфінітив у формі Іndefіnіte виражає дію, одночасну із дією дієслова в особовій формі.

2.         Інфінітив у формі Contіnuous виражає тривалу дію, одночасну із дією дієслова в особовій формі.

3.         Інфінітив у формі Perfect виражає дію, що передує дії дієслова в особовій формі.

4.         Інфінітив у формі Perfect Contіnuous виражає тривалу дію, що відбувалася протягом відрізка часу, що передував дії дієслова в особовій формі [29, c.19].

2.3.1 Випадки вживання суб'єктного інфінітивного звороту

1.         Вживається, коли присудок виражений наступними дієсловами у пасивному стані: to say говорити, to state заявляти, стверджувати, to report повідомляти, to announce повідомляти,оголошувати, to belіeve вважати, to expect очікувати, to know знати, to understand розуміти, to consіder вважати, думати, to see бачити, розуміти, to hear чути.

He was thought to be honest and kіndly. – Його вважали чесною і доброю людиною [50, c.112].

2.          Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот вживається, коли присудок виражений дієсловами to seem, to appear здаватися, to prove виявитися, to happen, to chance траплятися.

Hіs manner changed when І happened to mentіon her. – Його поведінка змінилась, коли я випадково згадав її [57, c.137].

Everyone seemed to be talkіng and І sіttіng іn sіlence, felt awkward [49, c.31]. – Здавалося, що всі розмовляли, а я сидів мовчки, відчуваючи себе досить незручно.

Gettіng the butler on the wіre, he іnquіred whether Mr. Clyde Grіffіths chanced to be there [56, c.47]. – З’єднавшись із дворецьким по телефону, він спитав, чи може він переговорити з містером Клайдом Гріффітсом, якщо той вдома.

3.         Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот вживається, коли присудок виражений прикметниками: lіkely імовірний, unlіkely малоімовірний, certaіn, sure безсумнівний, що слідують за дієсловом-зв'язкою. Іndefіnіte Іnfіnіtіve після цих прикметників звичайно виражає дію, що відноситься до майбутнього.

A large proportion of radium is likely to be lost from sea water. – Більша частина радію, ймовірно, буде загублена при одержанні його з морської води [23, c.41].

4.          Дієслова, після яких може стояти інфінітив, поділяються на такі, що вживаються в цьому обороті а) у пасивному стані й б) у дійсному стані. Дієслова у пасивному стані позначають розумову діяльність або чуттєве сприйняття: know – знати, consіder – вважати, belіeve – гадати, thіnk – думати, see – бачити, hear – чути та ін. У дійсному стані вживається тільки декілька дієслів: seem, appear – здаватися; prove, turn out – виявитися; happen, chance – траплятися, випадково виявлятися. Інфінітив у цьому звороті може стояти також після словосполучень: be lіkely – імовірно, можливо; be sure, be certaіn – безсумнівно, звичайно [48, c.120].

2.3.2 Переклад речень, що містять суб’єктний предикативний інфінітивний зворот

Речення з суб'єктним предикативним інфінітивним зворотом перекладається складнопідрядним реченням. Дієслово у пасивному стані перекладається неозначено-особовим зворотом (кажуть, повідомляють...), що грає роль головного речення, за яким йде підрядне речення зі сполучником що.

The delegation is reported to have left. – Повідомляють, що делегація виїхала [48, c.121].

This question will be discussed at the conference shortly to open in London. – Це питання буде оговорено на конференції, що скоро відкривається у Лондоні [48, c.122].

Після слів likely (unlikely), sure, certain, дії виражені інфінітивом відносяться до майбутнього часу:

The economic problems facing our country are certain to have strong repercussions. – Економічні проблеми, з якими зіткнулась наша країна, напевно матимуть серйозні наслідки [10, c.208].

Якщо після дієслів to seem і to appear дієслово-зв’язка to be перед іменником або прикметником опускається, то ці дієслова мають значення здаватися, справляти враження:

He seems astonished. – Він здається (виглядає) здивованим [41, c. 110].

Речення зі зворотом “називний відмінок з інфінітивом” можна перекласти й простим реченням з неозначено-особовим зворотом у якості вставного речення.

Розглянемо приклад:

All bodies are known to possess weight [29, c.77].

Переклад речення, що містить суб’єктний інфінітивний зворот, варто починати зі службової частини складеного дієслівного присудка. Значення службової частини передається українською мовою з допомогою неозначено-особовим зворотом, який є головним реченням в українському складнопідрядному реченні (Відомо, що…). Іменник (або займенник), що виконує роль підмета в англійському реченні, стає підметом в українському підрядному реченні (…всі тіла…), а інфінітив перекладається дієсловом-присудком українського підрядного речення (…мають…). Підрядне речення приєднується до головного за допомогою сполучника що: Відомо, що всі тіла мають вагу [29, c.78].

Речення з суб’єктним інфінітивним зворотом можна перекласти простим реченням, у якому неозначено-особовий зворот використовується як вставне речення: Всі тіла, як відомо, мають вагу [7, c.14].

2.3.3 Особливості перекладу звороту “називний відмінок з інфінітивом”

А. Випадки, коли із двох зазначених засобів перекладу жоден неможливо використати.

1. Переклад звороту “називний відмінок з інфінітивом” неможливий, якщо зворот знаходиться в означальному або додатковому підрядному реченні, де відносний займенник (that, what, whіch) є підметом [46, c.268].

2. Другий засіб перекладу звороту “називний відмінок з інфінітивом” неможливий, якщо інфінітив виражає дію або стан, що суперечить нашим уявленням.

Б. Зворот “називний відмінок з інфінітивом” з дієсловами, що стоять у заперечній формі. Якщо перший член складеного присудка виражений заперечною формою дієслова в дійсному стані, то це заперечення при перекладі відноситься до другого члена. Якщо перший член складеного присудка виражений заперечною формою дієслова в пасивному стані, то заперечення, як правило, при перекладі зберігається за ним [46, c.269].

В. Зворот “називний відмінок з інфінітивом” з модальним дієсловом. Модальне дієслово при перекладі належить, як правило, до дієслова в пасивному або дійсному стані, що стоїть перед інфінітивом.

Г. Переклад групи іменника з прийменником, що стоїть між дієсловом в пасивному стані й інфінітивом. Група іменника з прийменником, що стоїть після дієслова в пасивному стані, належить до останнього.

Ґ. Переклад речень із двома присудками, з яких один є простим, а другий є частиною звороту “називний відмінок з інфінітивом”. Якщо в реченні два присудки й при цьому другий є частиною звороту “називний відмінок з інфінітивом”, то під час перекладу перед другим присудком повторюється підмет.

Д. Зворот “називний відмінок з інфінітивом” у реченнях, що вводяться прислівником there. Речення типу there seems to be, there are belіeved to exіst та ін. Різниця полягає в тім, що в них виражене ставлення автора до змісту висловлення [46, c.270].

Таким чином, суб'єктний предикативний інфінітивний зворот – це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку), який вживається, коли присудок виражений наступними дієсловами у пасивному стані: to say, to state, to report, to announce, to belіeve, to know, to hear, to appear, sure, seem; коли присудок виражений прикметниками: lіkely, unlіkely. Речення з суб'єктним предикативним інфінітивним зворотом перекладається складнопідрядним реченням. Дієслово у пасивному стані перекладається неозначено-особовим зворотом (кажуть, повідомляють...), що грає роль головного речення, за яким йде підрядне речення зі сполучником що.

2.4. Самостійний Інфінітивний зворот (The Absolute Infinitive Construction)

В англійській мові існує самостійний інфінітивний зворот, що складається з іменника в загальному відмінку й інфінітива. Іменник у такому звороті позначає особу або предмет, що виконує або піддається дії, вираженій інфінітивом. Такий зворот стоїть наприкінці речення й відокремлюється комою. Перекладається реченням із сполучником причому, у якому дієслово виражає повинність. Самостійний інфінітивний зворот зустрічається в юридичних текстах і в комерційних документах.

Самостійний інфінітивний зворот вводить додаткову інформацію у формі паралельної структури, але не має синтаксичного зв'язку з головним реченням; відокремлюється від нього комою, часто вводиться прийменником wіth і у своєму складі має компоненти, схожі на звичайні члени речення:

Every business document must be compiled in full compliance with the respective standard, all its components to be made in the requisite format and reasonable proportions [20, c.41].

The Company ensures monthly increments to the wages, with the increase to take place irrespective of skill ratings of workers [20, c.42].

International Business Center will rent an office, with all working laces to be provided with modem facilities and equipment [20, c.42].

The members of the experts’ body are waiting for you below,
with a car to take you all to the construction site [20, c.43].

2.4.1 Переклад самостійного інфінітивного звороту

Незалежна номінативна конструкція, що зазвичай стоїть в кінці речення, перекладається реченням, що вводиться за допомогою сполучника причому.

They offered the buyers oil, delivery to be made in October. – Вони запропонували нафту, причому доставка має бути виконана у жовтні [20, c.46].

Отже, самостійний інфінітивний зворот складається з іменника в загальному відмінку й інфінітива. Такий зворот стоїть наприкінці речення й відокремлюється комою. Незалежна номінативна конструкція перекладається реченням, що вводиться за допомогою сполучника причому.

2.5 Сполучникові інфінітивні звороти (Conjunctive Infinitive Phrases)

Сполучникові інфінітивні звороти, що водяться сполучниковими прислівниками (Conjunctive Adverbs) when, where, why, how, сполучниковими займенниками (Conjunctive Pronouns) who, what, which, та сполучниками (Conjunctions) whether, as if, in order, so as у реченні можуть виконувати функцію підмета, предиката, додатка або означення:

How to solve the problem is known to nobody yet (subject). – Поки що ніхто не знає, як вирішити це питання [29, c.236].

When to start the talks remains undecided (subject). – Залишається невирішеним питання про те, коли розпочати переговори [31, с.86].

The differences when to begin the talks remain undecided (attribute). – Суперечки стосовно початку переговорів ще не залагоджено [29, c.236].

The question is when to start (predicative). – Питання полягає у тому, коли розпочати [29, c.237].

They don't know what to do (object). – Вони не знають, що робити [31, c.87].

There was no money with which to buy (attribute). – Грошей на придбання не було [29, c.237].

Сполучникові інфінітивні звороти перекладаються українською мовою за допомогою підрядного речення, яке вводиться сполучниковими прислівниками коли, де, чому, як, сполучниковими займенниками хто, що, який та сполучниками щоб, ніби та ін [10, c.27].

Отже, як бачимо, сполучникові інфінітивні звороти вводяться в англійську мову сполучниками, сполучниковими займенниками і прислівниками, і при перекладі українською використовуються такі ж засоби, але сам зворот заміщується підрядним реченням.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

У другому розділі ми розглянули 5 видів інфінітивних конструкцій: інфінітивні звороти із прийменником for, об’єктний інфінітивний зворот, суб’єктний інфінітивний зворот, самостійний інфінітивний зворот та сполучниковий інфінітивний зворот. Ми розглянули ці конструкції з позиції структурних та функціональних особливостей, а також зазначили можливості їх перекладу українською мовою.

Загалом слід зазначити, що українською мовою інфінітивні конструкції передаються у більшості випадків підрядним реченням, яке вводиться за допомогою сполучників що, щоб, як, сполучниковими прислівниками коли, де, чому, як, сполучниковими займенниками хто, що, який та ін.

Також було зазначено декілька випадків, коли стандартні засоби перекладу не можливо використати.

РОЗДІЛ 3

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТА ПЕРЕКЛАДУ ІНФІНІТИВНИХ КОНСТРУКЦІЙ

3.1 Функціонування інфінітива в стилі художньої літератури

Предметом розгляду даної магістерської роботи є функціонування інфінітива і засоби його перекладу в стилі художньої літератури, тому аналіз стилістичних особливостей уживання інфінітива у функції різних членів речення ґрунтується на мовному матеріалі, взятому з художніх творів англійських і американських письменників. Основне практичне дослідження здійснювалось на основі роману англійського письменника Вільяма Сомерсета Моема “The Moon and sixpence” [74] та його перекладів Олександром Жомніром українською мовою – “Місяць і мідяки” [35]; та Наталією Ман російською мовою – “Луна и грош” [37].

Вільям Сомерсет Моем (англ. William Somerset Maugham) народився 25 січня 1874 р. в Парижі, в сім'ї юриста британського посольства у Франції. Батьки спеціально підготували пологи на території посольства, щоб дитина мала законні підстави говорити, що народилася на території Великобританії.

У дитинстві Моем говорив тільки французькою, англійську освоїв лише після того, як в 11 років осиротів і був відісланий до родичів в англійське місто Вітстейбл. До початку письменницької кар’єри відвідував Королівську школу в Кентербері, потім вивчав літературу і філософію в Гейдельберзькому університеті і медицину в Лондоні. Працював в лікарні святого Томаса в бідному кварталі Лондона – цей досвід відображений у першому романі Моема “Ліза з Ламбета” (1897). Перший успіх на терені літератури Моему принесла п'єса “Леді Фредерік” (1907) [63, c.112].

Під час першої світової війни співробітничав з МІ-5, як агент британської розвідки був посланий до Росії. Робота розвідника знайшла віддзеркалення в збірці новел “Ешенден, або Британський агент” (1928).

Після війни Моем продовжив успішну кар'єру драматурга, написавши п'єси “Круг” (1921), “Шеппі” (1933). Успіхом користувалися і романи Моема – “Тягар пристрастей людських” (англ. Of Human Bondage, 1915; рос. пер. 1959), “Місяць і мідяки” (англ. Moon and Sixpence, 1919, рос. пер. 1927, 1960), “Пряники і ель” (англ. Cakes and Ale, 1930), “Вістря бритви” (англ. Razors Edge, 1944).

Моем помер 16 грудня 1965 р. у французькому містечку Сен-Жан-Кап-Ферра поблизу Ніцци від пневмонії [63, c.113].

Олександр Васильович Жомнір – ніжинський викладач історії англійської мови та талановитий перекладач “Втраченого раю” Мілтона, “Місяця і мідяків” Моема, чотирьохсот віршів Діккенсона [39, c.93].

Наталія Ман (псевдонім, справжнє ім’я – Наталія Семенівна Вільям-Вільмонт; народ. 1908) – перекладач. Виконала переклади з английської: Сомерсет Моем “Луна и грош”; з німецької: Вольфганг Борхерт “В мае куковала кукушка”, “Гамбург Город” та ін; Йоганн Вольфганг фон Ґете “Ко дню Шекспира”, Хаймито фон Додерер, Томас Манн, Фрідріх Шиллер [45, c.21].

Отже, ми зазначили необхідні відомості про матеріал, на основі якого буде здійснюватись практичне дослідження, і тепер можемо перейти до стилістичного аналізу досліджуваного явища на основі практичного матеріалу.

3.2 Стилістичні особливості вживання словосполучень із інфінітивом

Завдання перекладача полягає у тому, щоб передати текст адекватно. Найважливішим і найважчим (хоч на перший погляд це дуже легко) при цьому є відчути тон, стиль і настрій твору при його прочитанні [ 62, c. 34]. Майкл Гоффман стверджує, що намір перекласти дух твору є настільки нездійсненим, що шкоди від нього не буде. Всі перекладачі, за його словами, мають свої ‘перекладацькі звички’, які для них є важливішими ніж будь-яка поміркована перекладацька політика, що зобов’язує бути повністю адекватним [64, c.221]. Окрім цього, перекладачі – це діти свого часу, саме тому вони часто потрапляють до категорії жертв ‘літературної моди’ [65, c.22].

Тим не менш, для перекладача є дуже важливим вивчити автора – його стиль і манеру написання творів, і в жодному разі не послуговуватись іншими перекладами, або своїми уподобаннями [69, c. 159].

Ще одна проблема, яку б хотілось зазначити, це комерційні переклади. Всі комерційні перекладачі досить часто підпадають під вплив замовників, які наполягають на тому, щоб перекладач адаптував або модернізував текст, щоб він став ‘читабельним’, бо головне для них, щоб твір набув популярності. Замовників лякають незвичайні, надто екзотичні, на їх погляд, твори, тому досить часто висуваються умови всіма можливими засобами зберегти стилістичні і змістові деталі, але при цьому зробити так, щоб у читача складалося враження, що цей твір було написано його рідною мовою [78, c.101].

Ніхто не заперечує, що відчуття глибокої спорідненості і поваги до творіння автора є надзвичайно важливим для створення адекватного перекладу. Однак слід визнати, що в деяких випадках перекладацьке редагування можна виправдати. Але в більшості ситуацій його можна уникнути [76, c. 54]. Лоренс Венуті наводить приклади того, що він називає надмірною адаптацією, коли наприклад, ricotta перекладається як сир з італійської [80, c.182], хоча на нашу думку для українського читача така адаптація є адекватною, з огляду на те, що мало хто знає, який саме це вид сиру – рікотта (порівняно, наприклад, з пармезаном).

Культура мови перекладу залежить від багатьох чин­ників. Насамперед від уміння відібрати у мовній скарбниці найбільш точні, адекватні лексичні, фразеологічні елемен­ти та граматичні відповідники. Тільки глибоке знання теми мови оригіналу і мови, якою робиться переклад, забез­печать реалістичне відтворення всього художнього тексту. Англійська й українська мови належать до неспоріднених мов і у них, природно, і лексичні, і фразеологічні, і грама­тичні особливості досить помітні. Якщо врахувати, що на мову перекладачів напівсвідомо діє ще одна мовна система (російська), то у вага до лексики і фразеології мови оригіналу і мови перекладу повинна бути особливо пильною [34, c.99].

Проблема адекватності тісно пов’язана зі стилістичним аспектом перекладу – неможливо адекватно передати текст, якщо нехтувати стилістичними особливостями тексту оригіналу. Адекватний переклад передбачає наявність обов’язкового компоненту – стилістичного відтворення оригіналу, тобто правильний вибір стилістичних засобів мови перекладу для передачі відповідних компонентів оригіналу [53, c.17-20].

Питання стилю в свою чергу тісно пов’язано з культурним аспектом. За визначенням американського антрополога Ренато Розальдо “культура у широкому розумінні це форми, за допомогою яких людина надає сенсу своєму життю” [79, c.47]. Культура – феномен, який є складовою частиною усіх сфер людського буття, вона усі їх органічно пов’язує, формує переконання і систему цінностей, що організують людське життя. Ігнорування цього факту під час перекладу може спричинити плутанину або навіть цілковите нерозуміння під час міжкультурної комунікації. Тому будь яке мовне явище є також частиною культурного надбання певної нації [77, c.158].

У мистецтві слова, у діалектичній єдності слова й образа величезне місце займає художня зображальність граматичних форм. Граматичні явища органічно зв'язані із способом художнього мислення. Внутрішня структура художньої мови , якість і особливості стилю не можуть вивчатися окремо від змістовних функцій, виконуваних морфологічними категоріями [52, c.37]. Граматичні форми беруть участь у вираженні тонких стилістичних нюансів і емоцій мови, у розподілі світла й тіні словесних фарб, у переходах від одного стилю викладу до іншого, виражених відбором язикових засобів у всій своєрідності граматичної організації вислову [72, c. 23].

Стилістичне явище виникає в самому процесі реалізації мови, в акті мови, а стилістичну функцію язикові засоби здобувають у конкретній комбінації один з одним у межах того або іншого функціонального прояву . Відтінки й фарби мовної експресії у всім різноманітті з реалізації в мові матеріально зближають стилістику із граматикою [60, c.10–12].

Дієслово – найбільш ємна граматична категорія. У дієслові з усією різноманітністю його значень і широтою експресивно-стилістичного потенціалу сполучається різноманітність граматичних форм [58, c.156].

Інфінітив як форма дієслова відрізняється більшим діапазоном різних відтінків і різновидів свого функціонального прояву [70, c.366].

Приклади, обрані для магістерської роботи з художніх творів англійських і американських авторів, дають можливість розглянути найцікавіші стилістичні особливості, пов'язані з використанням інфінітива у функції різних членів речення; на основі стилістичної інтерпретації художнього тексту покажемо експресивно-стилістичний потенціал даної неособової форми дієслова.

Особливе значення представляє функціонування інфінітива в складі конструкції Complex Subject. Використання дієслів to seem, to happen, to chance відрізняється особою суб'єктивною експресією [51, c.103]. Розглянемо низку прикладів:

1. Hіs manner changed when І happened to mentіon her [56, c.137].

2. Gettіng the butler on the wіre, he іnquіred whether Mr. Clyde Grіffіths chanced to be there [56, c.47].

На перший погляд, інфінітивні конструкції в даних реченнях стилістично нейтральні, але при розгляді вставних членів конструкції можна виявити їхнє зближення з модальними дієсловами, що виражають нереальність дії, можливість, непевність і інші суб'єктивно-модальні значення, що саме по собі вже експресивно [55, c.39]. При перекладі українською мовою цих речень доречне використання слів випадково, ненароком і т.п., які підкреслюють оцінку висловлення.

Особливо цікаве вживання інфінітива в конструкції Complex Subject у метафоричному значенні. Наприклад:

1. A heavy sky seemed to cover the world wіth the grey whіteness of a whіtewashed ceіlіng [59, c.144].

2. The sky war so blue, and the sun so brіght, that an eternal summer seemed to reіgn over thіs prospect [59, c.72].

У даних прикладах перед нами розгорнуті метафори, які складаються з декількох метафорично вжитих слів, що створюють єдиний образ; але центром створення метафоричного образа є інфінітив. Саме форми to cover, to reіgn over сприяють більш емоційній, образній інтерпретації описуваних явищ [51, с.103].

Також як і метафора, потужним засобом характеристики явищ і предметів дійсності є порівняння. Реалізація інфінітива у функції порівняння – явище досить рідкісне, але з його допомогою досягається більш яскрава виразність створюваного образу [11, с.22]. Наприклад:

An appeal to the emotіons іs lіttle lіkely to be effectual before luncheon [74, c.54].

У даних реченнях інфінітив у функції порівняння в значній мірі сприяє розкриттю авторського світовідчування, виявляючи суб'єктивно-оцінне відношення письменника до фактів об'єктивної дійсності [58, c.159].

Аналіз прикладів з інфінітивом у конструкції Complex Subject показав стилістичні особливості функціонування інфінітива, зв'язані насамперед з використанням лексичних стилістичних засобів. Реалізація ж інфінітивної конструкції Complex Object становить інтерес із синтаксичної точки зору [58, c.160]. Можна виділити наступні основні стилістичні особливості вживання інфінітива в конструкції Complex Object:

1)          наявність різних видів повторів:

–           анадиплосис: She wanted me to go – to go away wіth her somewhere [57, c.94].

Функція повтору інфінітива в даному реченні – функція конкретизації, посилення, що створює ефект живої збудженої мови.

–          епіфора:

І dіd not know what she wanted me to do. “What іs іt exactly she wanted me to do?” І asked [74, c.48].

Повтор інфінітивної конструкції в цьому прикладі стирає перехід від одного плану висловлення до іншого. Автор як би демонструє комунікативний процес: народження думки й наступне її втілення в язикову оболонку.

–          паралелізм як різновид повтору:

You wanted her to dіe. You wanted her to drown. And you just let her drown [57, c.275].

І want you to fіnd the scoundrel who dіd thіs. І want hіm to suffer as thіs pure, good gіrl has been made to suffer [57, c.37].

У даних реченнях паралелізм створює ритмічну організацію висловлення, передає емоційний стан героя.

2)         опущення інфінітива (еліпсис):

Please, please don' t, darlіng! O - O - don' t want you to [57, c.66].

Of course, іf you want me to, Orvіlle, І'll go over there [57, c.22].

Опущення інфінітива тут характеризує умови, у яких протікає спілкування, а також внутрішній стан мовця.

3)         ускладнення однорідними членами речення:

There are two thіngs that І want you to thіnk about and stіck to [56, c.133].

Please make up your mіnd, whether you want me to decorate for you, or to retіre [59, c.151].

He saw her rіse and fall, her eyes darken wіth anger [59, c.230].

Однорідні члени можуть бути зв'язані поєднувальним сполучником and – (1) або безсполучниковим зв'язком. Особливий інтерес представляє союз or – (2), який з'єднує контекстуальні антоніми, виражені інфінітивом to decorate і to retіre. Ускладнення речення однорідними членами є одним із засобів для створення необхідного емоційного фону оповідання.

У деяких випадках інфінітив у конструкції Complex Object виступає у формі Contіnuous Іnfіnіtіve Actіve. Наприклад:

Sіlent, swayіng to last motіon of theіr charrіot, old Solyon watched them be drіvіng away under the sunlіght [59, c.32].

Функціонально-стилістичний прояв даної форми перетворює читача як би на учасника подій, передаючи настрій й переживання героїв, підкреслюючи емоційну напруженість, подовженість дії [51, c.106].

Отже, ми бачимо, що англійські граматичні конструкції з інфінітивом несуть значне стилістичне навантаження, саме тому під час перекладу слід враховувати цей факт, щоб адекватно передати текст рідною мовою.

3.3 Особливості перекладу інфінітивних конструкцій на матеріалі роману С. Моема “The Moon and Sixpence”

Як вже було зазначено вище, не завжди існує можливість перекласти ту чи іншу інфінітивну конструкцію з використанням рекомендованих засобів, що зазначені в роботі. Особливо коли йдеться про художній текст. Оскільки першочерговим завданням перекладача при перекладі художнього твору є передати не тільки зміст, а й стиль художнього твору, перекладач може використовувати й інші засоби, окрім вже встановлених саме для інфінітивних конструкцій, з метою адекватно відтворити текст.

Вище було зазначено, що англійські інфінітивні утворення з вторинною предикацією несуть експресивно-стилістичне навантаження, особливо під час реалізації у художньому тексті [70, c.366]. В українській, як і в російській мові, відповідних конструкцій не існує, тому рівнозначне стилістичне навантаження має бути репрезентовано з допомогою інших засобів. Якщо звертатись до наявних у перекладознавстві засобів передачі цих конструкцій, то тут варто зазначити, що не завжди українські відповідники передбачені перекладознавчою практикою здатні відтворити стилістичні відтінки англійських інфінітивних утворень. З огляду на це перекладач звертається до інших засобів та прийомів, що можуть адекватно відтворити і стилістичні особливості, і зміст того чи іншого речення, яке містить інфінітивну конструкцію. Українська мова надзвичайно багата на засоби виразності, отже перекладач має цілу низку варіантів, до яких він може звернутися, щоб досягти цієї мети [34, 99]. Нижче, під час більш детального розгляду і аналізу речень, ми побачимо, що для адекватної передачі досліджуваних конструкцій, наряду з підрядними реченнями або іншими граматичними засобами широко використовуються лексичні та лексико-граматичні засоби.

Розглянемо кілька прикладів, взятих з роману В. С. Моема «Місяць і мідяки» у перекладі О. Жомніра українською мовою та Н. Ман – російською.

У ході дослідження в оригінальному тексті було виявлено 159 випадків використання автором інфінітивних конструкцій із вторинною предикацією.

Серед них:

1)         інфінітивні звороти із прийменником for (For-to-Infinitive Construction) – 14,47% (23 випадки);

2)         об'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Objective Infinitive Construction) – 42,14% (67 випадків);

3)         суб'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Subjective Infinitive Construction) – 29,56% (80,85% з них звороти, присудок яких виражений дієсловом to seem) (загалом 47 випадків);

4)         сполучникові інфінітивні звороти (Conjunctive Infinitive Phrases) – 13,84% (з них – сполучникові інфінітивні звороти, що водяться сполучниковими прислівниками (Conjunctive Adverbs) when, where, why, how, сполучниковими займенниками (Conjunctive Pronouns) who, what, which – 63, 63%; сполучникові інфінітивні звороти, що вводяться сполучниками (Conjunctions) whether, as if, in order, so as – 36,36%) (загалом 22 випадки).

5)         Випадків самостійного інфінітивного звороту не виявлено.

Загалом з використанням рекомендованих засобів було перекладено:

1) О. Жомніром – 69 випадків – 43,4% від усіх перекладів конструкцій;

2) Н. Ман – 65 випадків – 40,88%;

3) У 17 (10,69%) випадках переклад за правилами виявився неможливим.

Предметом аналізу є найвиразніші випадки перекладу з використанням інших, окрім встановлених, засобів перекладу і випадки, коли переклад за правилами виявився неможливим.

Спершу розглянемо кілька прикладів, де автор використовує інфінітивні звороти із прийменником for (For-to-Infinitive Construction).

1. He did not answer, and I waited for some time for him to speak [74, c.49].

– Він не відповідав. Запала мовчанка [35, c.60].

– Он молчал, и я терпеливо дожидался, пока он заговорит [37, c.42].

У даному прикладі в англійському реченні зворот із прийменником for є засобом створення емоційної напруги в реченні, зумовленої контекстом. У даному уривку автор змальовує напружену ситуацію, коли головний герой намагається пробудити сумління Стрікленда. Він питає його, як він може спокійно жити, коли його ближні страждають? Невже йому байдуже? А він мовчить. Читач ніби разом з головним героєм нетерпляче очікують відповіді, а її все нема. Саме тут, коли запала мовчанка, ми спостерігаємо апогей напруги.

За правилами переклад мав би бути приблизно наступним: Він не відповідав, деякий час я чекав, поки він заговорить. Якщо порівнювати цей переклад із перекладом, зробленим О. Жомніром, то можна відзначити, що перекладачу вдалось у максимально стислій формі передати напругу англійського речення. За для досягнення такого ефекту О. Жомнір вдався до граматичного прийому членування речення та компресії його другої частини.

Загалом під час розгляду перекладу О. Жомніра було помічено схильність цього перекладача до стислості й лаконічності вислову. Загально відомим є той факт, що в англійській мові існує тенденція до компресії мовних засобів, отже О. Жомнір таким чином ніби наближає своїм перекладом читача до оригіналу, але водночас не копіює його.

Окрім граматичних прийомів, О. Жомнір використав для перекладу даного прикладу також лексико-семантичну трансформацію – модуляцію або смисловий розвиток, завдяки чому йому вдалось уникнути зайвого навантаження підрядним реченням.

Щодо російського перекладу, то він і по формі, і за змістом точно відтворює англійське речення, але він поступається українському через нестачу емоційного забарвлення.

2. He had something in mind which he would not tell me, but he insisted that it was very necessary for me to accompany him [74, c.99].

– Йому, ба, спало на думку щось важливе, і він уже силоміць тяг мене з собою [35, c.104].

– У него есть одна идея, какая – он мне сейчас не скажет, но я непременно, непременно должен сопровождать его [37, c.86].

У даному випадку в англійському реченні присутні нотки іронії. Український переклад на перший погляд не тільки за формою, а й за змістом неточно відтворює англійське речення, але якщо придивитись уважніше, то виявляється, що перекладач знов вдався до модуляції, аби передати ту іронію і сумнів головного героя щодо важливості ідеї Дірка Струве і його відверте небажання кудись йти разом із ним. І треба зазначити, що йому досить вдало вдається це зробити.

Щодо перекладу з використанням передбачених засобів, то він мав би бути таким: Йому спало на думку щось дуже важливе, що саме – він мені не сказав, але дуже наполягав на тому, що мені вкрай необхідно було піти разом з ним. Отже, тут ми бачимо одразу, що українське речення довше за англійське, ускладнене підрядним реченням і, не зважаючи на те, що перекладено вірно, не містить у собі належного емоційного забарвлення.

У перекладі Н. Ман бачимо наявність повтору (непременно, непременно), який містить експресивне навантаження. Але перекладачка також удалась до опущення деяких елементів оригіналу, які є зрозумілими завдяки контексту, таким чином уникнувши надмірного ускладнення речення. Не зважаючи на те, що переклад було зроблено також без використання передбачених засобів, його можна вважати досить вдалим.

3. …; he found in his surroundings the accidents necessary for his inspiration to become effective, and his later pictures give at least a suggestion of what he sought [74, c.173].

 – Тамтешнє оточення докинуло плідного матеріалу для натхнення, і пізніші Стріклендові полотна виразніше натякають на те, до чого він поривавсь [35, c.169].

–           В этом новом мирке он нашел много элементов, необходимых для того, чтобы его вдохновение стало плодотворным [37, c.149].

В даному випадку слід зауважити, що жоден з перекладів не відображає повною мірою оригінальний текст. В англійському реченні інфінітивний зворот виражає думку не просто про матеріал для натхнення, а про матеріал необхідний для того, щоб натхнення Стрікленда, яке завжди існувало у ньому, зрештою набуло тих форм, у пошуку яких він так довго блукав. Він завжди мав що виразити, але не знав, яким чином. Усі його намагання були марні, бо оточення навколо нього не сприяло його самовираженню. Саме тому доречніше було б перекласти таким чином: У тому оточенні він знайшов матеріал необхідний для того, щоб його натхнення набуло бажаних форм (або: знайшло своє втілення).

Переклад Н. Ман був виконаний з використанням зазначених у роботі засобів, але лексичний засіб використаний для передачі означення – плодотворный – дещо несумісне зі словом вдохновение.

4. Tall and extremely stout, she would have been of imposing presence if the great good-nature of her face had not made it impossible for her to express anything but kindliness [74, c.194].

– В її високій, дуже гладкій постаті було б щось величне, якби-то її плескате лице здатне було виражати що-небудь, крім безмежної добродушності [35, c.187].

– Высокая и страшно толстая, она казалась бы величественной, если б ее лицо способно было выразить что-нибудь, кроме добродушия [37, c.165].

Цей випадок один з небагатьох, коли переклад з використанням рекомендованих засобів є абсолютно неможливий. Саме тому обидва перекладачі вдались до інших трансформацій.

Інфінітивний зворот в даному англійському реченні є найбільш емоційно забарвленим елементом. Завдяки йому читач розуміє, що лице Тіаре було настільки добродушним, наскільки це взагалі можливо. Отже бачимо, що О. Жомнір компенсує цей зворот лексичними (безмежної добродушності) та граматичними (якби-то її плескате лице здатне було виражати що-небудь, крім) засобами. Єдине, що залишається незрозумілим у перекладі, це чому лице плескате, адже у оригіналі воно добродушне (good-nature), і зрозуміло, щоб уникнути повторів було використано підсилювальне слово – означення безмежний. Але більш нічого про лице в оригіналі сказано не було.

Стосовно перекладу Н. Ман можна зазначити, що для перекладу інфінітивної конструкції в складі цього речення вона вдалась до тих самих трансформацій, що й О. Жомнір.

Тепер розглянемо приклади, де автор використовує об’єктний предикативний інфінітивний зворот (The Objective Infinitive Construction).

1. I wanted no one to take notice of me, so that I could observe these famous creatures at my ease and listen to the clever things they said [74, c.14].

– …; прагнув, стушувавшись, спостерігати знаменитості та слухати їхню мудру мову [35, c.29].

– Мне хотелось остаться незамеченным, чтобы спокойно наблюдать за этими великими людьми, спокойно слушать их умные речи [37, c.12].

У даному прикладі особливий інтерес становить його переклад саме українською мовою. Загалом можна було перекласти з використанням правил притаманних перекладу таких конструкцій (Я не хотів, щоб на мене звертали увагу…), але в цьому випадку було б складно уникнути громіздкості речення, тому що за зворотом слідує підрядне речення (щоб спостерігати за …). Таким чином під час перекладу О. Жомнір знов вдається до смислового розвитку: небажання оповідача бути поміченим він передає дією, до якої той мав вдатися, аби ніхто не звернув на нього уваги – він стушувався, тобто ніби розчинився у натовпі. Використовуючи саме таку лексико-семантичну трансформацію, перекладачеві вдається зробити переклад лаконічним, емоційним, зрозумілим читачеві і водночас адекватним.

2. “I dare say you'd like me to go,” I said to the Colonel, getting up [74, c.31].

– Дозвольте, може, я піду? – встаючи, я обернувся до полковника [35, c.44].

–           Я полагаю, мне лучше уйти, – сказал я полковнику и поднялся [37, c.27].

У даному випадку ми бачимо протилежний підхід перекладачів до такої на перший погляд простої репліки.

В українському перекладі відчувається ніяковість становища і невпевненість оповідача. У російському ж бачимо більше впевненості і рішучості. А що ж містить оригінал? Це можна зрозуміти з контексту твору. У даному уривку описано ситуацію, коли головний герой завітав до місіс Стрікленд, від якої щойно пішов чоловік. Вони сиділи у вітальні, коли щось нагадало їй про втечу чоловіка, і місіс Стрікленд раптом розридалась і вибігла з кімнати. Залишившись наодинці з полковником Мак-Ендрю, чоловіком сестри місіс Стрікленд, головний герой відчув, що їм зараз не до нього і йому краще зайти іншим разом. Тому в стверджувальній, але дуже ввічливій формі (саме на ввічливість вказує використання об’єктного інфінітивного звороту you'd like me to go) він заявив про свій намір піти.

Таким чином, переклад О. Жомніра більш яскраво передає стан збентеження, в якому знаходився головний герой, але переклад Н. Ман є більш інтонаційно близьким до оригіналу.

3. Nor with such a man could you expect the appeal to conscience to be effective [74, c.68].

– Дарма промовляти й до совісті такої людини [35, c.68].

–           Ну стоило ли взывать к совести такого человека? [37, c.51].

Об’єктно-інфінітивний зворот в цьому реченні можливо було перекласти як належить з допомогою підрядного речення, і виглядало б це приблизно так: Також безглуздо очікувати, що заклик до совісті такої людини матиме позитивний результат. Але, на нашу думку, переклад зроблений О. Жомніром, є емоційно більш потужним і чіткіше передає емфатику англійського речення. До того ж речення перекладача досить лаконічне, що полегшує його сприйняття. Перекладач вдався до антонімічного перекладу – бачимо заміну заперечного елементу стверджувальним.

Переклад Н. Ман набуває емоційного забарвлення завдяки питальному реченню, яке було використане під час перекладу.

4. She struggled for self-control, and I saw her hands clench and unclench spasmodically [74, c.39].

– Вона насилу володіла собою; її руки то конвульсивно стискались, то розслаблювались [35, c.51].

– Она старалась овладеть собою, и я заметил, что ее руки судорожно сжимаются и разжимаются [37, c.34].

 В цьому прикладі об’єктний інфінітивний зворот передано простим реченням, а не підрядним із сполучником що (як), як того вимагають правила. За правилами переклад мав бути таким: Я бачив, як її руки конвульсивно стискались і розслаблювались. Перекладач вирішив опустити головну частину складнопідрядного речення я бачив залишив лише об’єкт, на який було скеровано дію, тобто руки. У даному випадку, на нашу думку, таке опущення було необов’язковим, хоча на зміст воно суттєво не вплинуло, тим паче, що наступне речення тексту – Боляче було спостерігати – компенсує втрату попереднім реченням елемента я бачив. Тож цей переклад є також прийнятним.

Переклад російською мовою було здійснено з використанням належних трансформацій і він також є адекватним.

5. “I should like him to die miserable, poor, and starving, without a friend” [74, c.65].

– Хай помирає з голоду, в злиднях, всіма покинутий [35, c.73].

– Пусть умирает с голоду, одинокий, заброшенный, без единого друга, – меня это не касается [37, c.56].

Як вже було зазначено, іноді в інфінітивній конструкції Complex Object з метою емоційно-художнього впливу на читача застосовується прийом наростання. У даному прикладі наростання підкреслює емоційний стан, внутрішні переживання героя. Більше того, на прийомі наростання можна простежити індивідуальне відношення письменника до фактів об'єктивної дійсності: те, що для автора є найбільш важливим, більш значним, більш вражаючим, він організує у формі наростання.

Щодо перекладів, то вони адекватно і у повній мірі передають емоційне і смислове навантаження оригіналу. Замість граматичних змін – сурядне речення як еквівалент звороту, перекладачі використали лексичну заміну.

6. It was his smile that made me ask him… [74, c.87]

– Та посмішка і навіяла мені запитання…[35, c.93]

– Эта улыбка и заставила меня спросить… [37, c.77]

У даному випадку в при перекладі інфінітивного звороту на українську мову було застосовано лексичну трансформацію – замість змусила спитати маємо навіяла мені запитання – прийом конкретизації. Завдяки цьому речення набуває більшої експресивності, яка присутня й в англійському реченні, а саме у звороті It was his smile that. Російський переклад також передає й зміст й емфатику оригіналу, але з іншим відтінком. Українське речення більш м’яке на відміну від російського.

7. I couldn’t expect her to love me as I loved her [74, c.118].

– Ясно, що вона не могла кохати мене, як я її [35, c.120].

– Я и не мог надеяться, что она будет любить меня так же, как я ее [37, c.101].

У цьому прикладі віднесеність дії до майбутнього часу, що містить англійський інфінітив, українською передано неозначено-особовою формою з відтінком повинності. Це стало можливо через зміну конструкції речення, тож і належного засобу перекладу використано не було. Згідно з ним об’єктно-інфінітивна конструкція мала бути передана підрядним реченням, що також містило б співвіднесеність з майбутнім: Я не міг очікувати, що вона кохатиме мене так, як я її. На мою думку, такий переклад є досить адекватним. Але переклад О. Жомніра не змінює змісту, відповідає стилю тексту і гармонійно вписується у загальний контекст.

Переклад Н. Ман зроблено з використанням належних засобів і також є адекватним.

8. He had omitted nothing that could make his wife despise him [74, c.124].

– Втративши рештки глузду й гідності, він робив усе, щоб накликати на себе її зневагу [35, c.125].

– Он сделал решительно все, чтобы добиться презрения жены [37, c.107].

У перекладі О. Жомніра було використано такі лексичні трансформації, як антонімічний переклад (omitted nothing - робив усе) та конкретизація (make his wife despise him – накликати на себе її зневагу). Переклад є цілком адекватним.

Під час перекладу Н.Ман також використала конкретизація (make his wife despise him – добиться презрения жены).

Обидва переклади виконані відповідно до мовних норм.

9. He saw her roll down her sleeves and remove her apron – the apron hung on a peg behind the door – and take the bottle of oxalic acid and go with it into the bedroom [74, c.144].

– …усе чисте…Можна відкотити рукави й одшпилити фартух – він і досі висить на гачку за дверима. А тоді бере пляшку оцтової есенції й іде з нею до спальні…[35, c.144]

– Он видел, как она спускает засученные рукава, снимает фартук – вот он на гвозде за дверью, – достает пузырек со щавелевой кислотой и идет в спальню [37, c.125].

У даному випадку бачимо в оригіналі ускладнення речення однорідними членами, що пов’язані безсполучниковим зв'язком. Ускладнення речення однорідними членами є одним із засобів для створення необхідного емоційного фону оповідання. В українському перекладі ця стилістична особливість вживання інфінітива в конструкції Complex Object також передається з допомогою однорідних присудків. Окрім цього, емоційних фон вимальовується завдяки словесному опису картини, що постала у свідомості Дірка Струве. І хоча в перекладі не використовується жоден з зазначених у роботі засобів, а саме підрядне речення в даному випадку – він бачив, як вона…, – завдяки цьому опущенню читач наче сам опиняється на місці героя (…усе чисте…Можна відкотити рукави), що допомагає пройнятися його почуттям.

Щодо перекладу Н. Ман, то він виконаний з використанням зазначених засобів і є цілком адекватним.

10. “No, blast you; I want you to hold your tongue” [74, c.160].

– Заткніться [35, c.158]!

– Конечно, черт вас возьми, можете попридержать свой язык [37, c.138].

Якщо порівнювати два переклади в цьому випадку, то українській є все ж таки різкішим від оригіналу, хоча враховуючи опущення чортихання, можна зрозуміти, чому перекладач обрав саме такий вираз для позначення всієї репліки. Тим більше, що для Чарльза Стрікленда, якому належить ця репліка, такі слова є дуже характерними. Однак, на наш погляд, російський переклад в даному випадку виграє порівняно з українським. Він адекватно передає емоційну забарвленість і зміст англійського речення.

11. …I saw him dance with another lad, dance wildly, to the wheezy music of the concertina [74, c.238].

– Ось він на шхуні, працює…Шкіпер і його помічник лежать у шезлонгах, а молодий Стрікленд з іншим матросом-тубільцем звивається у шаленому танку під хрипкі звуки гармоніки [35, c.226].

– Я словно воочию увидел его на шхуне…он неистово пляшет с другим юношей под визгливые звуки концертино [37, c.203].

У даному прикладі використовується стилістичний метод повтору (dance), який створює ритмічну організацію висловлення, передає емоційний стан героя. У жодному з перекладів не використовується метод повтору, а його стилістичну функцію виконують інші мовні засоби. В українському перекладі замість підрядного речення, яким мав бути перекладений інфінітивний зворот (Я бачив, як він танцює), перекладач використав лексичну заміну, за допомогою якої він ніби змальовує картину, що постала в його уяві (Ось він…). Таким чином, читач наче сам на мить стає оповідачем, проникає в його свідомість і бачить ті картини.

У перекладі Н. Ман також спостерігається заміна, яка дає читачу зрозуміти, що те, що бачить оповідач, насправді відбувається в його уяві. Перекладачка компенсує нестачу цього елементу в тексті прислівником словно.

Загалом переклади інфінітивного звороту в цьому реченні є адекватними як зі змістової, так і зі стильової точки зору.

 Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Subjective Infinitive Construction)

Особливе значення представляє функціонування інфінітива в складі конструкції Complex Subject. Використання дієслів to seem, to happen, to chance відрізняється особою суб'єктивною експресією. Розглянемо низку прикладів:

1. For my part, I should be sorry to think that there was nothing between Anthony and Cleopatra but an economic situation; and it will require a great deal more evidence than is ever likely to be available, thank God, to persuade me that Tiberius was as blameless a monarch as King George V [74, c.8].

– Мені й самому жаль було б дізнатися, що між Антонієм і Клеопатрою не було нічого, крім економічної політики; і я радий, що ніхто так і не понавишукував, богу дякувати, доказів, наче Тіберій – це такий же доброчесний монарх, як наш король Георг V [35, c.24].

– Меня, например, очень огорчила бы мысль, что Антония и Клеопатру не связывало ничего, кроме экономических интересов. И, право, понадобились бы необычайно убедительные доказательства, чтобы заставить меня поверить, будто Тиберий был не менее благонамеренным монархом, чем король Георг V [37, c.7].

Як було зазначено у 2му розділі, суб’єктні інфінітивні конструкції, що містять прикметник likely, зазвичай мають віднесеність до майбутнього і відтінок імовірності.

В англійському реченні вочевидь присутня іронія, для вираження якої автор поміж інших засобів використовує об’єктний інфінітивний зворот з прикметником likely. Таким чином автор повідомляє читача, що має великі сумніви щодо імовірності того, що хтось колись може відшукати докази того (і до сьогодні їх, дякувати богу, ще ніхто не віднайшов), що Тіберій – це такий же доброчесний монарх, як король Георг V. А якщо і відшукає, то їх все одно буде для нього не достатньо.

З огляду на структурну і стилістичну складність речення, його переклад з використанням одного з зазначених у роботі засобів є практично не можливим. Отже подивимось, як з цим завданням упорались перекладачі.

О. Жомнір використовує лексичні засоби, щоб передати іронію, а саме стилістично забарвлену лексичну одиницю – …ніхто так і не понавишукував, богу дякувати, доказів… Але тим не менш, невелика частина змісту була втрачена через компресію речення.

Переклад Н. Ман взагалі не містить перекладу цієї одиниці імовірності і через це втратив частину експресивного впливу, який має англійське речення.

2. Everyone seemed to be talking, and I, sitting in silence, felt awkward; … [74, c.16]

– Навколо точилися жваві балачки, тільки я сидів похнюплено; …[35, c.31].

– Все оживленно болтали, и я, молча сидевший в сторонке, чувствовал себя прескверно, … [37, c.14].

На перший погляд, інфінітивна конструкція в даному реченні стилістично нейтральна, але при розгляді вставних членів конструкції можна виявити її зближення з модальними дієсловами, що виражають нереальність дії, можливість, непевність і інші суб'єктивно-модальні значення, що саме по собі вже експресивно.

В даному реченні суб'єктивно-оцінна модальність ускладнюється антитезою (be talkіng - sіttіng іn sіlence), а також використанням форми Contіnuous Іnfіnіtіve Actіve, яка бере на себе функцію вираження суб'єктивної експресії. За такої емоційно-експресивної актуалізації подія зображується так мов би відбувається на очах читача, підкреслюється інтенсивність, тривалість дії.

Цікавим є те, що жоден переклад не передає відтінку невпевненості, що створюється за допомогою дієслівного члена конструкції to seem. Якби переклад був здійснений за правилами, то ми б побачили у стані герою ще одну рису – невпевненість: Здавалося, що всі розмовляли, а я сидів мовчки, почував себе досить незручно. Крім того, слід зазначити, що в українському перекладі не так явно виражена антитеза – всі говорили – я мовчав.

Але незважаючи на вказані недоліки, слід зауважити, що обидва переклади є досить вдалими.

3. He seems to me to be possessed by some power which is using him for its own ends, and in whose hold he is as helpless as a fly in a spider's web [74, c.65].

– Він, по-моєму, сам не свій, а мов одержимий несамовитою силою і весь в її владі, як муха в павутинні [35, c.74].

– Он одержим страстью, которая помыкает им. Безраздельно предавшийся ей, он беспомощен, как муха в паутине [37, c.57].

Український переклад даного речення виконано з використанням лексичної одиниці по-моєму, яка передає відтінок сумніву присутній у оригіналі, отже переклад здійснено згідно правилам. Але щодо обору саме цього прислівника для передачі належного змісту, то тут треба відзначити, що на наш погляд перекладач міг обрати кращій варіант. Наприклад, ніби чи складається враження та ін. це обумовлено контекстом речення, а саме на вживання поряд таких слів як одержимий несамовитою силою та по-моєму. Одразу відчувається стилістична розбіжність стосовно сфери їх вжитку. Вислів одержимий несамовитою силою несе в собі образність, що створюється завдяки вживанню епітета (несамовита сила) та слів високого стилю (несамовитий, одержимий), які мають надзвичайно великий рівень експресивності. Такою ж силою відзначається порівняння як муха в павутинні. Наряду з цими засобами образності прислівник по-моєму одразу виділяється своєю простотою і приналежністю до розмовного стилю. Тому ми вважаємо його вживання в даному контексті дещо недоречним.

У перекладі Н. Ман цей елемент взагалі відсутній. Це можна було б виправдати тим, що у попередніх двох реченнях вже було використано лексичні одиниці, що несуть у собі саме цей заданий зміст сумніву, але з іншого боку в тексті оригіналу ми маємо ці елементи у всіх трьох реченнях. Відповідно автор прагнув передати надзвичайну суб’єктивність тверджень головного героя і саме тому наділив нею кожне речення. Отже можемо зробити висновок, що таке опущення було неприпустиме і переклад мав містити зазначений елемент.

4. “You seem to have had a rotten time in Paris” [74, c.86].

– Там ви можна сказати процвітали. А тут скотилися ось до чого [35, c.92].

– Вы были состоятельным человеком, а здесь, в Париже, вам пришлось очень круто [37, c.74].

У цьому прикладі спостерігаємо повну формальну невідповідність українського перекладу тексту оригіналу. Цілком зрозуміло, що такий переклад повністю обумовлено контекстом попередніх речень. І використання перекладачем прийому цілісного переосмислення є цілком виправданим. Такий переклад дуже гармонійно вписується в контекст всього уривку, але, на мій погляд, можна було надати переклад за правилами, який міг би також гармонійно поєднатись із контекстом. Наприклад: А у Парижі, здається, вам було непереливки. Або так: А в Парижі для вас здається настали важкі часи.

У російському перекладі також бракує елемента припущення. Автор лише припускає, виходячи із своїх спостережень, що Стрікленду було важко.

5. You seem to walk with your head among the stars [74, c.88].

– І носите голову високо, ніби у зоряному ореолі [35, c.94].

– Вам кажется, что головой вы касаетесь звезд [37, c.76].

У даному випадку спостерігаємо вживання інфінітива в конструкції Complex Subject у метафоричному значенні. У даному прикладі перед нами розгорнута метафора, яка складається з декількох метафорично вжитих слів, що створюють єдиний образ; але центром створення метафоричного образа є інфінітив. У комбінації із суб'єктивно-оцінною модальністю, що характеризує, як було відзначено вище, речення з даною інфінітивною конструкцією, метафоричне використання інфінітива сприяє реалізації індивідуального світорозуміння, суб'єктивно-авторського погляду на описувані явища.

Щодо перекладів, то варто відзначити, що обидва переклади є емоційно насиченими й адекватно передають метафоричне значення й індивідуальне світорозуміння оповідача. Також вони точно передають зміст речення.

6. … you seem to be able to touch beauty as though it were a palpable thing;… [74, c.88].

– Здається, краса йде на вас сама – відчутна, опредмечена, інтимно з вами пов’язана [35, c.94].

– … и, кажется, вот‑вот коснетесь красоты, словно красота осязаема [37, c.76].

В даному прикладі маємо також ярко виражене метафоричне значення з інфінітивом у центрі.

Цікавим видається переклад конструкції у метафоричному значенні О. Жомніра, в якому він використовує граматичну заміну – підмет англійського речення стає додатком, а додаток – підметом. Тобто використовується прийом заміни членів речення. Отож у перекладі краса ніби торкається героя, а не він її. Такий прийом підсилив стилістичну забарвленість перекладу, і водночас не спотворив його змісту.

 Переклад російською мовою є максимально наближеним до тексту оригіналу, але водночас не дослівним. Переклад є адекватним і відповідає нормам мови перекладу.

7. Something seemed to twist his heart, and suddenly he felt an exultation, a sense of wonderful freedom [74, c.198].

– Серце йому стислося. Раптом його пойняв радісний захват і почуття чудесної свободи [35, c.191].

– Сердце его сжалось, затем возликовало – и сладостное чувство освобождения пронзило Абрагама [37, c.170].

Маємо ще один приклад з метафоричним значенням інфінітивного звороту. В даному випадку саме форма to twіst heart сприяє більш емоційній, образній інтерпретації описуваного явища. Метафора дає якийсь оцінний момент висловленню, тому за своєю природою вона предикативна й модальна.

Обидва переклади стисло й адекватно передають речення на всіх рівнях – стилістичному, семантичному, прагматичному.

8. Strickland was a weird figure as he lay there, thinner than ever, with his ragged red beard and his eyes staring feverishly into vacancy; his illness seemed to have made them larger, and they had an unnatural brightness [74, c.106].

– Страшно було дивитися на нього: кощаве тіло, настовбурчена вогненна борода і гарячкові очі, втуплені у порожнечу. Ті очі у чорних ямах орбіт блищали нетутешньо [35, c.109].

– На Стрикленда было страшно смотреть: он лежал, уставившись воспаленными глазами в пустоту; еще более худой, чем обычно, с всклокоченной рыжей бородой; от болезни его неестественно блестевшие глаза казались еще огромнее [37, c.92].

У даному прикладі у складі інфінітивної конструкції знаходиться дієслово to seem, що відрізняється особою суб'єктивною експресією.

У перекладі О. Жомніра бачимо ярко виражену суб’єктну оцінку оповідача завдяки образності виразу, але на перший погляд переклад не відповідає за змістом оригіналу. Тільки якщо глибше проникнути у переклад, то можна побачити паралель, яку провів перекладач. Дослівно у оригіналі маємо таке – Хвороба наче зробила його очі ще більшими, і вони нетутешньо блищали. У перекладі ж саме словосполучення чорні ями орбіт зі словом ями у центрі вислову, дає зрозуміти, що це очі хворої людини і через це вони неприродно великі. Під час перекладу було втрачено також деяку невпевненість вислову, яку надає йому дієслово to seem. У російському перекладі цей елемент також втрачено.

Таким чином, можна зробити висновок, що незважаючи на виразність і експресивність вислову у перекладі, він все ж таки далеко відійшов від тексту оригіналу. З іншого боку, такий переклад дуже гармонійно вписується у контекст.

Щодо перекладу Н. Ман, то варто зазначити, що окрім вказаного недоліку, інших виявлено не було. І хоча цей переклад не такий емоційно насичений, він все ж таки ближче до англійського тексту.

9. Strickland seemed to bear in his heart strange harmonies and unadventured patterns, and I foresaw for him an end of torture and despair [74, c.107].

– Здавалося, Стрікленд виношує в серці зухвалі форми й нечувані гармонії, і йому вже уготовано трагічний, сповнений мук і розпачу кінець [35, c.111].

– Стрикленд вынашивал в своем сердце причудливые гармонии, невиданные образы, и я предвидел, что его ждет конец в муках и отчаянии [37, c.93].

На переший погляд обидва переклади даного речення є ідентичними, але лише одне слово робить один з перекладів ближче до оригіналу і відчутно адекватніше передає його зміст. Саме в українському перекладі маємо лексичну одиницю, яке передає суб’єктивну оцінку всього вислову – здавалося. Український переклад, таким чином, є більш адекватним і до того ж він виконаний з використанням належних правил.

10. He looked at me for a minute reflectively; he seemed to hesitate; then he said, … [74, c.142].

– Якийсь час він роздумливо дивився на мене. Здавалося – вагається. А тоді сказав:… [35, c.142].

– Он долго в задумчивости смотрел на меня, наконец сказал:… [37, c.123].

У даному випадку нашу увагу знову привертає російський переклад, у якому опущено цілий смисловий уривок, присутній у оригіналі і відповідно перекладений українською мовою. Цей уривок містив у собі важливе спостереження головного героя за поведінкою Дірка Струве. У ньому йшлося про те, що перед тим, як розказати про свій візит до Стрікленда, Струве не міг визначитися, чи варто взагалі говорити про це оповідачеві, бо з його боку то був досить дивний вчинок. І саме це вагання оповідач і помітив, знову ж таки впевнений він у цьому не був.

У російському перекладі ми лише бачимо, що Струве замислився над чимсь, але було то вагання чи щось інше на думку автора, це нажаль залишилось поза текстом перекладу.

11. He seemed to see his fellow-creatures grotesquely, and he was angry with them because they were grotesque; … [74, c.172].

– Той Брейгель вбачав у представниках роду людського щось гротескне і ніби сердився на них за це; … [35, c.168].

– Люди представлялись ему уродливыми и комичными, и он был зол на них за то, что они уродливы и комичны; …[37, c.148].

Інфінітивний зворот із дієсловом to seem, що виражає суб’єктивне ставлення оповідача до ситуації, у даному прикладі передано частково в українському перекладі. Бачимо, що у перекладі тінь сумніву падає на той факт, що Брейгель сердився на представників людського роду, коли в оригіналі ще на самому початку речення думка автора щодо гротескності бачення людей Брейгелем була висловлена з індивідуальної точки зору оповідача, а не як запевнення у її правдивості.

Окрім цієї заміни перекладач також вдався до прийому генералізації. Замість прямого відповідника словосполучення fellow-creatures (близькі) він дає більш загальне поняття (людський рід), що у даному контексті має саме таке значення. До цієї трансформації вдається й Н. Ман.

Також у перекладі Н. Ман спостерігаємо опущення елементу суб’єктивної оцінки, що хоч і незначною мірою, але вплинуло на адекватність перекладу.

Отже бачимо, що такі на перший погляд незначні опущення впливають на адекватність перекладу і створюють інше враження порівняно з оригіналом.

12. Unseen hands seemed to draw him back [74, c.224].

– … і незрима рука тягла його назад [35, c.214].

– Чьи-то невидимые руки тянули его назад [37, c.192].

У даному прикладі також бачимо елемент суб’єктної оцінки, що виражає відчуття нереальності. В обох перекладах бракує цього елемента. Якщо додати у переклад необхідну лексичну одиницю: ніби, наче, здавалося, то він одразу набуває трохи іншого емоційного відтінку: …і ніби незрима рука тягла його назад. Бачимо, що у цьому перекладі з’являється інтонація невпевненості.

Але загалом, якщо не зважати на зазначене упущення, то обидва переклади є досить вдалими.

На цьому етапі дослідження ми переходимо до останньої групи інфінітивних зворотів. Ми розглянемо сполучникові інфінітивні звороти (Conjunctive Infinitive Phrases).

1. I did not know what to do [74, c.29].

– Я вагався [35, c.43].

– Одним словом, я находился в полной растерянности [37, c.26].

Спершу пригадаємо, що сполучникові інфінітивні звороти перекладаються українською мовою за допомогою підрядного речення, яке вводиться сполучниковими прислівниками коли, де, чому, як, сполучниковими займенниками хто, що, який та сполучниками щоб, ніби та ін.

У даному прикладі ми бачимо, що для перекладу речення оригіналу не було використано зазначених засобів. За правилами переклад мав бути таким: Я не знав, що робити.

О. Жомнір для перекладу цього речення вдався до модуляції і компресії речення. У перекладі маємо таким чином просте речення замість складнопідрядного. Такий вибір перекладача обумовлено контекстом. В уривку, який містить дане речення, йдеться про те, що оповідач має бажання завітати до місіс Стрікленд, яку щойно покинув чоловік, щоб дізнатись, як вона себе почуває. З іншого боку він відчував, що вона страждає і не хотів дивитись на горе. Він постає перед вибором, але не знає, як вчинити, тому й вагається. Тобто бачимо, що переклад є цілком адекватним і гармонійно вписується у контекст.

Щодо перекладу Н. Ман, то тут ми бачимо, що вона також вдалась до модуляції, але в її перекладі ми бачимо більшу емоційність вислову. Згідно перекладу герой зовсім розгубився. Такого висновку можна дійти виходячи з того, що оповідач досить довго розмірковував стосовно того, чи варто йому йти, але так і не дійшов висновку. Однак, на наш погляд таке перебільшення було зайвим, бо при прочитанні оригіналу, слова автора не справляють того ж враження цілковитої розгубленості. Отже можемо зробити висновок, що такий переклад став наслідком суб’єктивного сприйняття перекладача.

2. I did not at all know what to say [74, c.32].

– Я не знав, що й казати…[35, c.45]

– Я окончательно растерялся [37, c.28].

Переклад О. Жомніра відповідає рекомендованим засобам. Переклад Наталії Ман було здійснено з використанням прийому модуляції, що було обумовлено контекстом. Герой опинився у досить незручній ситуації, коли місіс Стрікленд у сльозах вибігла з кімнати. Оповідач розгубився і збирався вже піти, бо відчував, що їй було не до нього. Але місіс Стрікленд вернулась і все ж його затримала, і тут він взагалі (at all) розгубився, бо й не знав, що слід казати у такій ситуації. Таким чином бачимо, що переклад є адекватним.

3. His partner, in a violent letter, sent to his bank, had taunted him with hiding his whereabouts: and Strickland, in a cynical and humorous reply, had told his partner exactly where to find him [74, c.40].

– Його компаньйон надіслав у банк сердито-в’їдливого листа про те, що Стрікленд утік і ховається. А той у відповідь з викликом і не без гумору назвав місце свого перебування – якийсь паризький готель [35, c.52].

– Его компаньон в неистово‑злобном письме, адресованном банку, метал громы и молнии по поводу того, что Стрикленд скрывает свое местопребывание, тот ответил цинично и насмешливо и дал компаньону свой точный адрес [37, c.35].

У даному прикладі спостерігаємо використання перекладачами синонімічної заміни та заміну членів речення. За правилами переклад мав бути наступним: …сказав, де саме його можна знайти. Обидва переклади є адекватними і точно передають зміст речення. Але тут варто зазначити, що завдяки прийомам, які використали перекладачі, їм вдалось уникнути надмірного ускладнення вислову підрядним реченням. Завдяки цьому у реченнях також збережено стилістичну єдність.

4. I did not quite know now how to set about my mission [74, c.47].

– Я розкурював сигарету, щоб виграти час і подолати розгубленість [35, c.57].

– Как приступить к возложенной на меня миссии? [37, c.40].

У даному прикладі знов спостерігаємо вплив контексту на переклад. Головному герою було доручено дізнатись, чому і з ким втік Стрікленд від дружини. Даний уривок розповідає читачеві про першу зустріч оповідача і Стрікленда у Парижі. Головний герой почуває себе досить незручно, бо навіть не знає, з чого розпочати розмову, а коли дізнається, що Стрікленд вже отримав від дружини гору листів, але жодного не прочитав, зовсім розгублюється. З використанням належних засобів переклад мав бути таким: Я, взагалі-то, не уявляв, з чого мені розпочати.

В українському перекладі на перший погляд інфінітивну конструкцію взагалі не відтворено. Але при детальному розгляді можна побачити, що О. Жомнір вдався до прийому цілісного переосмислення. З того, що герой не знає, з чого йому почати, він робить висновок, що він розгублений і намагається подолати цю перешкоду. Але не зважаючи на обґрунтованість такого висновку, на наш погляд, перекладач все ж дещо далеко відійшов від оригіналу і втратив вагому частину змісту.

Н. Ман обрала інший шлях і вдалась до синтаксичної заміни – розповідне речення вона замінила на питальне. Такий вибір також обумовлено контекстом. Питання присутнє в оригіналі – як розпочати? Зрозуміло, що, якщо герой не знає, як вчинити, то він ставить собі це питання, аби відшукати відповідь. Отже такий переклад є адекватним.

5. I did not know what to say [74, c.111].

– Тут уже я сторопів [35, c.114].

– Я не знал, что сказать [37, c.96].

Одразу слід зауважити, що аналогічне речення ми вже аналізували, але в іншому контексті. Зважаючи на це, треба відзначити, що переклад ми маємо інший, бо й ситуація інша.

Особливу цікавість становить український переклад, бо він виконаний з використанням лексико-семантичної трансформації – модуляції. У тексті автор описує ситуацію, коли Дірк Струве впав у відчай і розридався, а головний герой, ошелешений такою поведінкою, не знав, що казати, тобто він сторопів. У даному випадку, не зважаючи на формальну віддаленість перекладу від оригіналу, він чітко передає стан героя. Тому можна вважати такий переклад цілком адекватним.

6. Stroeve was trying to express a feeling which he had never known before, and he did not know how to put it into common terms [74, c.147].

– Він силкувався виразити ще не звідані почуття, не знав, як це передати простими словами, і став схожим на містика, що описує свої потойбічні марення [35, c.146].

– Он пытался выразить чувства, ранее ему незнакомые, не смог втиснуть их в будничные слова и уподобился мистику, который тщится описать несказанное [37, c.127].

У даному прикладі нас цікавить більш російський переклад. По-перше, слід зауважити, що було використано граматичну заміну – у перекладі бачимо доконаний вид дієслова-присудка, тоді як в оригіналі нема його відповідника – перфектної форми; по-друге, перекладач вдався до конкретизації: to put – втиснуть; і по-третє, що є найважливішим, було використано лексико-семантичну заміну – модуляцію для перекладу дієслівної частини конструкції: he did not know – не смог. Саме остання трансформація сприяла уникненню використання підрядного речення для перекладу даної інфінітивної конструкції. Такий переклад є адекватним, бо якщо припустити, що герой, не знав як висловитись, але згодом все ж зумів це зробити, то у подальшому тексі стає зрозумілим, що йому це так і не вдалось.

Щодо українського перекладу, то слід зазначити, що він є цілком адекватним і точно передає зміст і стиль англійського речення. Окрім того його було виконано за допомогою належних засобів – підрядним реченням з прислівниковим сполучником як.

Отже, можемо зробити висновок, що, окрім встановлених засобів перекладу, існує можливість використання й інших трансформацій для передачі досліджуваних конструкцій. Але водночас уникання цих засобів іноді призводить до часткової втрати або викривлення змісту. З іншого боку, іноді використання загальноприйнятих правил є недоречним і порушує стилістичну єдність тексту. Тож з цього можемо зробити висновок, що не абияку роль під час перекладу грає контекст і стилістичне забарвлення тексту, і вже від них залежить вибір засобів перекладу.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

У третьому розділі ми розглянули можливості функціонування інфінітивних конструкцій у стилі художньої літератури, стилістичні особливості англійських інфінітивних зворотів, проаналізували низку прикладів з роману В. С. Моема “The Moon and Sixpence” і їх переклади.

Аналізуючи художній текст, ми дійшли висновку, що при його перекладі можлива нескінченна кількість варіацій у порівнянні, наприклад, з перекладом наукових текстів, або текстів офіційно-ділового стилю, де існує більш чітка структура речень в обох мовах.

Проведений стилістичний аналіз мовного матеріалу дозволяє зробити наступний висновок : стилістичні можливості інфінітива з урахуванням усієї складності взаємин між його граматичною формою й функціональним проявом досить високі. Інфінітив має багатий арсенал лексичних і синтаксичних стилістичних засобів художньої зображальності. Функціонування інфінітива в художній літературі здобуває своє стилістичне значення, украй мінливе й різноманітне. Теоретичне осмислення образного вживання інфінітива як функціонально-стилістичного прийому організації мови привертає особливу увагу. Важливо відзначити, що стилістичне явище виникає в самому процесі реалізації інфінітива, в акті мови , а стилістичну функцію інфінітив здобуває в конкретній комбінації з іншими язиковими засобами в межах того або іншого функціонального прояву .

У роботі була наведена низка прикладів, що демонструють різні прийоми, до яких вдавався перекладач для того, щоб передати інфінітивні елементи. Серед них лексико-семантичний прийом модуляції, лексико-граматичні прийоми антонімічного перекладу та компресії і лексичні прийоми, наприклад, конкретизації та ін. Більшість з перекладів було зроблено з використанням необхідних засобів, що допомогли зробити переклад адекватним.

ВИСНОВКИ

1. Інфінітив — найбільш абстрагована форма дієслова, що в основному розряді дійсного стану тільки називає дію. Тому саме ця називна форма дієслова використається для введення дієслівної словникової статті.

Інфінітив, як і інші вербаліі, може реалізуватися у формах виду й стану.

2. Інфінітивні звороти із прийменником for являють собою сполучення, до складу якого входить: прийменник for плюс іменник у загальному відмінку (або займенник в об'єктному відмінку) плюс інфінітив. Об'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або особового займенника в об'єктному відмінку) з інфінітивом. Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот - це сполучення іменника в загальному відмінку (або займенника в називному відмінку) у функції підмета з інфінітивом як другої частини складеного дієслівного присудка.

Самостійний інфінітивний зворот складається з іменника в загальному відмінку й інфінітива. Іменник у такому звороті позначає особу або предмет, що виконує або піддається дії, вираженій інфінітивом. Такий зворот стоїть наприкінці речення й відокремлюється комою. Перекладається реченням із сполучником причому, у якому дієслово виражає повинність.

Сполучникові інфінітивні звороти вводяться сполучниковими прислівниками (Conjunctive Adverbs) when, where, why, how, сполучниковими займенниками (Conjunctive Pronouns) who, what, which,та сполучниками (Conjunctions) whether, as if, in order, so as. У реченні ці звороти можуть виконувати функцію підмета, предиката, додатка або означення.

3. Аналіз функціонування АІК у творах середньо-, ранньоново- та новоанглійського періодів і зіставлення результатів на трьох зрізах виявив істотні зміни як у структурі, так і у вживаності досліджуваної конструкції.

4. Інфінітив та інфінітивні конструкції можуть бути передані інфінітивом, іменником, дієприкметниковим зворотом, безособовим та неозначено-особовим зворотом, підрядним реченням.

5. Інфінітив є багатофункціональним як в українській, так і в англійській мові. Але кількість форм інфінітиву і можливості їх використання в обох мовах відрізняються, що призводить до певних труднощів під час перекладу.

Немає прямих відповідників таким специфічним інфінітивним утворенням, як конструкції із вторинною предикацією, типу об’єктний відмінок з інфінітивом, називний відмінок з інфінітивом та ін. Зазвичай ці звороти перекладаються українською сурядним реченням, що вводиться з допомогою прийменників що, щоб, як, причому. Також вони можуть передаватися вставним реченням або простим залежно від конструкції та ситуації. Загалом використання існуючих норм перекладу інфінітивних конструкцій в значній мірі спрощує процес перекладу, але іноді їх використання не є доцільним, особливо, коли йдеться про художній текст.

6. Практичне дослідження дало змогу виявити, що окрім встановлених засобів перекладу, існує можливість використання й інших трансформацій для передачі досліджуваних конструкцій. Але водночас уникання цих засобів іноді призводить до часткової втрати або викривлення змісту. З іншого боку, іноді використання загальноприйнятих правил є недоречним і порушує стилістичну єдність тексту. На основі даного твердження можемо зробити висновок, що не абияку роль під час перекладу грає контекст і стилістичне забарвлення тексту, і вже від них залежить вибір засобів перекладу.

Результати практичного дослідження показали, що найбільш вживаною є об’єктна інфінітивна конструкція – 42,14%. Аналіз перекладів показав, що майже половина з них – 42% – була виконана з використанням встановлених для інфінітивних конструкцій засобів. Для перекладу інших 58% було використано лексико-семантичні та лексико-граматичні засоби, які не значаться як найбільш вживані і прийнятні, але не зважаючи на це, у більшості випадків перекладачам вдалось завдяки їм перекласти текст адекватно. Такий вибір перекладачів пов'язаний з індивідуальністю кожного випадку, залежністю від контексту і стилю тексту. Під час аналізу перекладів не було виявлено певної закономірності використання тих чи інших засобів, але слід зазначити, що у багатьох випадках перекладачі вдалися до прийому модуляції або смислового розвитку.

Аналізуючи художній текст, ми дійшли висновку, що при його перекладі можлива нескінченна кількість варіацій у порівнянні, наприклад, з перекладом наукових текстів, або текстів офіційно-ділового стилю, де існує більш чітка структура речень в обох мовах. Також слід зазначити, що не було виявлено випадків самостійного інфінітивного звороту, що пояснюється дуже вузькою сферою вживання даної конструкції – юридичні тексти і комерційні документи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.         Алексеева В. А. Функционирование неличных форм глагола в различных стилях речи // Вопросы грамматической структуры предложения и текста в английском языке: Сб. науч. тр. – М.: Цитадель, 2000. – Вып. 247. – С. 3 – 9.

2.         Аракин В. Д. Сравнительная типология английского и русского языков. – М.: Просвещение, 1989. – 256 с.

3.         Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. – М.: Правда, 1990. – 240 с.

4.         Арутюнова Н. Д. Пропозиция. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Юрайт, 1990. – 401 с.

5.         Бабич Б. В. Інтерпретаційна модель формально-синтаксичних структур української мови. – К.: Київ. нац. лінгвіст. ун-т, 2000. – 113 с.

6.        Бархударов Л. С. Проблемы синтаксиса простого предложения современного английского языка: Автореферат. диссертации д-ра филол. наук. – 1965. – 36 c.

7.          Беляева Л. М., Зражевская Т. А. – Трудности перевода (на материале газетных статей). – М.: Международные отношения, 1972. – 142 с.

8.         Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М.: Просвещение, 1974. – 365 с.

9.         Бондарко А. В. Вид и время русского глагола. – М.: Просвещение, 1971. – 200 с.

10.      Дмитриева Л. Ф., Кунцевич С. Е., Мартинкевич Е. А., Смирнова Н. Ф. Английский языковой курс перевода. – М.– Ростов-на-Дону: Март, 2005. – 304 с.

11.      Домашнев А. И. Интерпретации художественного текста. – М.: Вече, 1983. – 190 с.

12.    Жигадло В. Н. и др. Современный английский язык: Теоретический курс грамматики – М.: Высшая школа, 1986. – 342 c.

13.      Загнітко А. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 663 с.

14.      3вегинцев В. А. Мысли о лингвистике. – М.: Просвещение, 1998. – 188 с.

15.    Золотова Г. А. Коммуникативные аспекты синтаксиса. – М.: Наука, 1982. – 368 с.

16.      Золотова Г. А., Сидорова М. Ю. Коммуникативная грамматика русского языка. – М.: Наука, 1998. – 440 с.

17.    Иванова И. П., Бурлакова В. В., Почепцов Г. Г. Теоретическая грамматика современного английского языка. – М.: Высшая школа, 1981. – 285 с.

18.    Иванова И., Чахоян Л., Беляева Т. История английского языка. – С.Петербург: Славянский дом, 1999. – 300 с.

19.      Ивина A. A., Переверзева В. Н., Петрова В. В. Логический словарь ДЕФОРТ. – М.: Вече, 1994. – 370 с.

20.    Иртеньева Н. С. Теоретическая грамматика английского языка. – М: Высшая школа, 1969. – 327 с.

21.      Исаева Г. Т. Конденсация предикативных структур в современном английском языке (к проблеме языковой экономии): Автореф., канд. филол. наук: 10.02.04. – К: Київ. нац. лінгвіст., ун-т, 1988. – 16 с.

22.      Калинина В.Д. Переводческие трансформации на уровне словосочетаний и предложений // Калинина В.Д. Теория и практика перевода. Курс лекций: учеб. пособие. – М.: РУДН, 2008 – 118 с.

23.      Карабан В. І., Мейс Дж. Translation from Ukrainian into English. – Вінниця: Нова Книга, 2003. – 608 с.

24.      Карамишева І. Д. Функціонування структур вторинної предикації у складі синтаксичних структур одного типу (на матеріалі англійської мови) // Нова філологія. – З.: ЗДУ, 2007. – Вип. 26. – С. 71–78.

25.      Kapaмишева І. Д. Ознаки структур вторинної предикації у сучасній англійській мові // Нова філологія. – З.: ЗДУ, 2002. – №3(14). – С. 65-73.

26.      Карамишева І. Д. Структурні та функціональні особливості предикації в сучасній англійській мові. – К.: Київ. нац. лінгв. ун-т, 2005. – 19 с.

27.      Кибрик А. Е. Очерки по общим и прикладным вопросам языкознания (универсальное, типовое и специфичное в языке). – М.: ЧеРо, 2001. – 201 с.

28.    Клименко А. В. Ремесло перевода (практический курс). – М.: Восток-Запад, 2007. – 640 с.

29.    Корунець І. В. Порівняльна типологія англійської та української мов. – Вінниця: Нова книга, 2003. – 459 с.

30.      Крылова O. A., Максимов Л. Ю., Ширяев E. H. Современный русский язык: Теоретический курс. Ч IV. Синтаксис. Пунктуация. – М.: Русский язык, 1997. – 370 с.

31.      Левицкий Ю. А. Основы теории синтаксиса. – Пермь: Союз, 2001. – 340 с.

32.      Лохманова О. С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Просвещение, 1966. – 280 с.

33.      Манаенко Г.Н. Предикация, предикативность и пропозиция в аспекте “информационного” осложнения предложения // Филологические науки. – К.: Київ. нац. лінгв. ун-т, 2004. – №2. – С. 59 – 68.

34.      Миронюк Н. П. Про культуру українського слова в художніх перекладах з англійської мови // Теорія і практика перекладу (Український науковий збірник). – К.: Вища школа, 1993. – С. 99 – 103.

35.    Моем В. С. Місяць і мідяки. – Київ: Дніпро, 1989. – 574 с.

36.    Молозовенко І. О. Семантичне варіювання інфінітивних речень в сучасній англійській мові // Іноземна філологія. – Львів: Вища школа, 1986. – №83. – С. 136.

37.    Моэм В. С. Луна и грош. – М.: Политиздат, 1990. – 207 с.

38.    Нодь В. І. Синтаксичний статус відокремлених конструкцій у генеративній граматиці // Система і структура східнослов’янських мов: Зб. наук. пр. – К.: Знання України, 2004. – 128 с.

39.      Приходько А. М. Шануймо вчителів // Літературне джерело. – Ніжин.: НДУ, 2001. – №2. – С. 90 – 96.

40.    Рецкер Я. И. Учебное пособие по переводу. – М.: Просвещение, 1981. – 454 с.

41.    Романова С. П., Коралова А. Л. Пособие по переводу с английского языка на русский. – СПб.: Славянский дом, 2001. – 437 с.

42.    Салье Т. Е. Иностранные языки на неспециальных факультетах. – Ленинград: Издательство Ленинградского института, 1978. – 176 с.

43.      Степанов Ю. С. Курс грамматики современного английского языка. – М.: Просвещение, 1990. – 393 с.

44.      Стросон П. Ф. О вторичной предикации // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Знание, 1982. – №13. – С. 75.

45.    Фадеева И. Д. Ученые записки. – Ленинград: Книга, 1962. – 257 с.

46.    Федоров А. В. Основы общей теории перевода. – М.: Высшая школа, 1983. – 576 с.

47.      Хомский Н. Синтаксические структуры // Хрестоматия по общему языкознанию. – К.: Знання України, 2008. – С. 573-579.

48.    Хорнби А. С. Конструкции и обороты английского языка. – М.: Просвещение, 1995. – 359 с.

49.    Швейцер А. Д. Теория перевода. М.: Наука, 1988. – 540 с.

50.    Шпак В. К. Основи перекладу: граматичні та лексичні аспекти. – Київ: Знання, 2005. – 312 с.

51.      Akhmanova O., Idgelis F. What is the English we Use? A Course in Practical Stylistics. – M.: НВИ – Тезаурус, 1978. – 247 р.

52.      Berlitz Ch. The Etymology of international insult // Encountering Cultures. – Boston, 1992. – P. 37 – 41.

53.      Bouma E. Translation and Style // English. – 2007. – №8. – P.17 – 20.

54.      Bowers J. The syntax of predication // Linguistic Inquiry. – Columbia University Press, 2001. – №24. –– P. 92 – 97.

55.      Bryson B. The world's language // Anthropology. – New York: United Publishers Group, 1993/94. – Vol.18. – P. 38 – 47.

56.    Dreiser T. American Tragedy. – M.: Феникс, 1986. – 470 p.

57.    Dreiser T. Sister Carry. – M.: Знание, 1968. – 543 p.

58.      Galperin I. K. Stylistics. – M.: Правда, 1981. – 490 р.

59.    Galsworthy J. The man of property. – СПб.: Союз, 1950. – 314 p.

60.      Gass W. H. The esthetic structure of the sentence // The Review of Contemporary Fiction. – London: Continuum, 2003. – №3. – Р. 10 –13.

61.      Gentzler E. Contemporary Translation Theories. – London and New York: Routledge, 1993. – 437 p.

62.      Hanne M. Metaphors for the Translator. The Translator as Writer. Ed. Susan Bassnett and Peter Bush. – London: Continuum, 2006. – 208 р.

63.      Hermans T. The literary legacy of the XX^th century. The Oxford Guide to Literature. Ed. Peter France. – New York: Oxford University Press, 2000. – 215 р.

64.      Hoffman E. Lost in translation: a life in a new language // Visions of America. – New York: Routledge, 2004. – P. 219-229.

65.      Hofmann M. Speaking in Tongues // Guardian Review. – New York: Oxford University Press, 2003. – P. 22.

66.      Huang C.-T.J. Complex predicates in control // Control and grammar. Cambridge, MA: Kluwer Academic Press, 2004. – P. 109 – 147.

67.      Jackendoff R. “Construction after construction” and its theoretical challenges // Language. – Stanford, CA: CSLI Publications, 2008. – T.84. – №1. – P. 8 – 28.

68.    Jespersen O. Essentials of English grammar. – London: Allen & Unwin, 1993. – 312 p.

69.      Jones F.R., Turner A. Archaisation, Modernisation and Reference in the Translation of Older Texts // Across Languages and Cultures. – New York: Viking, 2004. – P.158 – 185.

70.      Karlsson F. Constrains of multiple center-embedding of clauses // Journal of Linguistics. – Cambridge: Cambridge University Press, 2007. – №2. – Р. 365 – 369.

71.      Koontz-Garboden A. Aspectual coercion and the typology of change of state predicates // Journal of Linguistics. – Cambridge: Cambridge University Press, 2007. – №1. – Р.115-152.

72.      Kuknarenko V. A. A Book of Practice in Stylistics. – M.: Союз, 1986. – 320 р.

73.      Lin J. [Complex Predicates]: Review article // Journal of Linguistics. – Cambridge: Cambridge University Press, 2000. – №2. – Р. 397 – 405.

74.    Maugham W. S. The Moon and Sixpence. – M: Менеджер, 2006. – 320 с.

75.    Nod’ V. The problem of subject expression in absolute infinitive construction (AIC) in Middle English // The 9th Tesol-Ukraine Convention “Building Cross-Cultural Understanding Through ELT”. – Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2004. – 280 p.

76.      Paterson A. Translation as Editing? // World Literature Today. – Sacramento: California State University, 2006. – №6. – P. 51 – 54

77.      Prous S. I. Cross-cultural communication as a part of professional training of translators // Вісник СумДУ. – Суми: Сумський державний університет, 2002. – №4. – P. 157 – 160.

78.      Remnick D. The Translation Wars // New Yorker. – New York: Routledge, 2005. – №7. – Р. 98 – 109.

79.      Rosaldo R. Culture and Truth: the erosion of classic norms // Encountering Cultures. – Boston, 1992. – P. 476 – 494.

80.      Venuti, L. Local Contingencies: Translation and National Identities // Nation, Language and the Ethics of Translation. Ed. Sandra Bermann and Michael Wood. – Princeton: Princeton University Press, 2005. – P. 177 – 202.

ДОДАТОК А

Таблиця 2.3.2. Переклад дієслів, які вживаються у суб’єктних інфінітивних конструкціях [41, c.118]

ДОДАТОК Б

Таблиця 3.3.1. Інфінітивні звороти із прийменником for (For-to-Infinitive Construction) (14,47%)

З використанням рекомендованих засобів, зазначених у роботі, перекладено 7 випадків, що становить 30,43%

19.        “What on earth do you expect me to say to that?” I laughed

[74, c.74].

-            Ну скажи на милость, что я могу тебе ответить? – рассмеялся я

[37, c.64].

Таблиця 3.3.3. Суб'єктний предикативний інфінітивний зворот (The Subjective Infinitive Construction) (29,56%)

Звороти, присудок яких виражений дієсловом to seem (80,85% - від усіх суб'єктних предикативних інфінітивних зворотів)

Таблиця 3.3.4. Сполучниковий інфінітивний зворот (Conjunctive Infinitive Phrase) (13,84%)

З використанням існуючих засобів, зазначених у роботі, перекладено 7 випадків, що становить 31,81%

Випадків Самостійного Інфінітивного звороту не виявлено.