Контрольная работа: Чорнобильська катастрофа 1986 року та її наслідки
Міністерство освіти і науки України
Київський професійно-педагогічний коледж ім. А. Макаренка
Контрольна робота
З історії України
На тему:
"Чорнобильська катастрофа 1986 року та її наслідки"
Виконала:
Студентка групи 4Піт3/з
Ярмоленко Ю. С.
Перевірив викладач:
Коваленко Н. М.
"Київ–2010"
План
Вступ
1. Аварія 26 квітня 1986 року
2. Вплив наслідків Чорнобильської катастрофи на стан здоров’я населення України
3. Основні підходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи
Висновки
Використана література
Вступ
Місто Чорнобиль було засноване за три сторіччя перед тим, як Колумб відкрив Америку, задовго перед тим, як доба Ренесансу та Реформації змінила обличчя Європи, за п’ятсот років перед тим, як Петро Перший створив Російську імперію. Протягом восьми сотень років мешканці міста та його околиць працювали на землі, вирощуючи жито й картоплю, розводячи велику рогату худобу й свиней. Грунт тут піщаний, чимало навколишніх земель були заболочені і мало придатні для рільництва. Однак місто жило. Наполеон і Гітлер пробували захопити ці землі, але зазнали поразки. Незважаючи на голод, пошесті чуми й холодні зими, чорнобильці трималися своєї землі.
Тепер Чорнобиль порожній, покинутий, позбавлений людського тепла, оточений мовчазним рудим лісом. Тепер це одне з 179 міст і сіл, евакуйованих після найбільшої в історії людства атомної аварії. Чоловікам, жінкам і дітям – мешканцям тих місць, було сказано, що протягом наступних років повернутися до своїх домівок вони не зможуть. Атомна енергія невблаганна: вона не прощає помилок. Прихильники і супротивники виробництва атомної енергії погоджуються в тому, що вона не терпіть такого рівня ризику, як інші галузі промисловості. Одна-єдина аварія може змінити цілий світ. Тим-то атомні електростанції ретельно проектуються, регулярно перевіряються й обладнуються численними приладами, що запобігають виникненню небезпеки. Люди, які відповідають за роботу цих приладів, - здебільшого чесні, щирі, розумні й віддані своїй справі люди. Головна їхня турбота – безпечна робота реактора. Але навіть за найвищої кваліфікації фахівців може статися аварія. Люди помиляються. Машини ламаються. І тому протягом років на ядерних електростанціях траплялися неполадки – більші й менші.
Перед Чорнобилем найзначніша аварія сталася 28 березня 1979 року на атомній електростанції неподалік м. Гаррісбурга в штаті Пенсільванія (США). Тоді о четвертій годині ранку охолоджувальний потік води, що надходив до осердя реактора, був перерваний, клапан відкрився, і вода потекла назад. Як і було передбачено, реактор автоматично вимкнувся і аварійна охолоджувальна система почала подавати воду, щоб тепло від розпаду радіоактивного матеріалу не розтопило осердя. Але оператори машинних залів, не знаючи, що вода перестала надходити, перекрили аварійні помпи. Лише через дві години було виявлено помилку. Тим часом вода в осерді закипіла і воно частково відкрилося. Це призвело до того, що уранові стрижні реактора перегрілися, набрякли і врешті зруйнувалися. Частина радіоактивного матеріалу поширилася за межі реактора, а в допоміжну будівлю, де містилися контейнери для зберігання води, було запомповано тисячі галонів радіоактивної води. Невелика кількість радіоактивних газів вилетіла через вугільний фільтр в атмосферу. Шкода, заподіяна обслузі реактора, була мінімальна. Тривогу викликало інше: ядерна контрольна комісія згодом з’ясувала, що реактор за годину наблизився до точки топлення.
Атомна енергія несе величезні можливості, але водночас й величезну небезпеку. Проектувальники й оператори атомних електростанцій не мають права на помилку. Реалії сьогодення є такими, що повністю відмовитися від використання атомної енергії неможливо, отже, натомість треба докладно вивчати досвід експлуатації АЕС (в тому числі й трагічний досвід Чорнобиля) з метою уникнути атомних аварій в майбутньому і усунути (або, принаймні, мінімізувати) негативні наслідки Чорнобильської аварії сьогодні.
1. Аварія 26 квітня 1986 року
25 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС готувалися до зупинення четвертого блоку на планово-попереджувальний ремонт. Цим зупиненням вирішили скористатися, щоб провести випробування однієї з систем безпеки експлуатації реактора РБМК-1000. Але програма випробування мала серйозні недоліки. Внаслідок збігу цілого ряду обставин, починаючи з 1 години 24 хвилини 26 квітня, відбулася серія вибухів, які призвели до руйнування реактора та будівлі 4-го блока і викиду великої кількості радіоактивних речовин у довкілля. Потоки високоактивної лави з розплавленого палива й графіту проникли у приміщення нижньої частини реактора. В результаті склалася надзвичайна ситуація, яка вимагала термінових дій по нейтралізації небезпеки.
Наслідки, які мала аварія на 4-му блоці Чорнобильської АЕС, дали підстави вважати цю подію катастрофою планетарного масштабу. Із 192 т палива, що знаходилося в реакторі 4-го блока, близько 4% було викинуто у повітря протягом 10 днів. В основному це були радіоактивний йод, стронцій, плутоній та деякі інші ізотопи. З урахуванням розпаду сумарний випад радіоактивних речовин становив 50 мільйонів кюрі. Це рівнозначно наслідкам вибуху більш як 500 атомних бомб, подібних до тих, які скинуті в 1945 році американськими збройними силами на японське місто Хіросіму. Гарячий струмінь від реактора піднявся на висоту понад кілометр, впавши пізніше до кількасот метрів. Хмара, що виникла над ЧАЕС, під дією вітру пізніше посунулася на північ, накривши собою українське Полісся, деякі регіони Білорусії і Росії. Незабаром після катастрофи радіоактивні викиди були виявлені на території Швеції і Фінляндії, а згодом – Польщі, Німеччини, Франції. Радіація проникла в атмосферу всієї північної півкулі.
Радіоактивного забруднення зазнали величезні території. Проведені згодом обстеження показали, що лише в Україні забруднення плутонієм-239 (із щільністю від 0,1 кюрі і вище на 1 кв. км) становило 700 квадратних кілометрів; стронцієм-90 (3 і більше кюрі на 1 кв. км) і цезієм-137 (5 і більше кюрі на 1 кв. км) – понад 3420 кв. км.
Значного забруднення зазнали водні джерела, особливо річки, що протікають неподалік від ЧАЕС і Київське водосховище, а також водозбірні площі басейнів рік Дніпро і Прип’ять. Сліди радіоактивності відразу після аварії були виявлені в усіх водосховищах Дніпровського каскаду, водою яких користуються понад 30 мільйонів жителів в Україні. Є небезпека проникнення радіонуклідів у підземні водотоки.
Всього в Україні забруднено територію площею понад 50 тис. кв. км у 74 районах 12 областей (Київська, Житомирська, Чернігівська, Рівненська, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська, Волинська, Чернівецька, Сумська, Тернопільська). На цій площі розташовані 2294 населені пункти. У цілому в Україні потерпілих від Чорнобильської катастрофи налічується понад 3,2 мільйона чоловік, серед них – близько 1 мільйона дітей. Після Чорнобильської катастрофи Україну оголошено зоною екологічного лиха.
Першими в боротьбу з вогнем включилися воєнізовані пожежні частини міст Чорнобиля і Прип’яті, а також Києва й інших населених пунктів Київщини, особливо міста Білої Церкви.
Буквально через кілька хвилин після вибуху два відділення пожежників, очолювані лейтенантом В. Правиком, а також черговий караул на чолі з лейтенантом В. Кібенком, які прибули на 4-й блок, почали боротьбу з вогнем, що спалахнув на покрівлі, в приміщенні поблизу зруйнованого реактора. Це дозволило запобігти розповсюдженню пожежі в бік 3-го енергоблока. Незабаром на місце аварії прибули всі пожежники м. Прип’яті, які тієї ночі були вільні від чергування. Керівництво гасінням пожежі взяв на себе майор Л. Телятников. Понад годину в умовах потужного іонізуючого випромінювання, в токсичній задимленій атмосфері на висоті від 12 до 70 метрів, при постійній загрозі зрушення конструкції тривав двобій людей з вогнем. На більшості ділянок пожежники зуміли локалізувати або повністю ліквідувати вогонь. Після цього частину пожежників було направлено для надання допомоги в гасінні ділянок у машинному залі, які ще горіли.
Завдяки рішучим діям воєнізованої пожежної охорони Чорнобильської АЕС та інших підрозділів пожежу на покрівлях ЧАЕС о 6 годині 35 хвилин 26 квітня було повністю ліквідовано.
Практично всі, хто першими включилися в боротьбу з пожежею, дістали небезпечні для життя дози опромінення. 27 квітня 19 чоловік, які постраждали при гасінні пожежі, були доставлені в Московську клінічну лікарню № 6 Третього головного управління при Міністерстві охорони здоров’я СРСР. Але, незважаючи на зусилля лікарів, шістьох з них врятувати не вдалося. Це лейтенанти В. Правик і В. Кібенок, старші сержанти В. Ігнатенко, В. Тішура, М. Титенок, сержант М. Ващук. Всі вони посмертно відзначені високими нагородами, першим двом присвоєно звання Героїв. Цього звання удостоєний також майор Л. Телятников (нині генерал-майор). Урядові нагороди одержали 467 працівників пожежної охорони.
Високі моральні якості, бойова готовність, професіоналізм – усе це дозволило пожежникам успішно вийти з ситуацій, що виникли відразу ж після аварії. Разом з тим стало ясно, що пожежна техніка була погано захищена від проникнення радіоактивного пилу в кабіни машин, мала невеликий коефіцієнт захисту від іонізуючого випромінювання, через недосконалість конструктивних рішень була ускладнена її дезактивація. Пожежники не мали надійних засобів захисту особового складу, пристрої індивідуального дозиметричного контролю не завжди забезпечували достовірні дози опромінювання.
Втім, незважаючи ні на які труднощі й небезпеку, саме пожежники опинялися у найкритичніших місцях і розв’язували надзвичайно гострі питання. Це стосується насамперед команди у складі п’яти пожежників з Білої Церкви на чолі з майором Г. Нагаєвським, які, ризикуючи життям, зуміли вивести радіоактивну воду з-під зруйнованого реактора, чим запобігли водневому вибуху небаченої сили.
27 квітня до робіт по локалізації аварії було залучено військові частини, зокрема, армійську авіацію. Для виконання робіт знадобилося понад 1800 вертольото-вильотів. В результаті до 6 травня 1986 року потужність радіоактивного викиду з аварійного реактора зменшилася в декілька тисяч разів.
Розчищенням підходів до зруйнованого реактора, прибиранням викинутих вибухом ядерного палива, уламків паливних шматків, графітової кладки та елементів конструкцій зайнялися підрозділи збройних сил колишнього СРСР, ряду міністерств і відомств. У перші ж дні після аварії розгорнулися інженерні, хімічні та інші роботи по мінімізації наслідків трагедії. Для виконання робіт у зоні Чорнобильської АЕС було мобілізовано велику кількість цивільних осіб, які перебували на військовому обліку.
У 1986-1987 роках силами ліквідаторів, працівників більш як 40 міністерств і відомств з України, Росії та інших республік колишнього Радянського Союзу було виконано величезні обсяги робіт. Всього в них взяло участь понад 600 тисяч чоловік, з яких кожний другий був "Людиною в погонах".
2. Вплив наслідків Чорнобильської катастрофи на стан здоров’я населення України
Чорнобильська трагедія заподіяла багато лиха Україні, сюди можна віднести й виведені з сільськогосподарського обігу родючі колись українські землі, і покинуті міста та села, і величезні кошти, витрачені на спорудження "Саркофага" і багато чого іншого. Але найдошкульнішого удару аварія завдала по здоров’ю українців, що не можна оцінити в грошовому еквіваленті, це стосується не тільки наших сучасників, але й багатьох (може й багатьох десятків) прийдешніх поколінь.
Медичні проблеми післячорнобильського періоду не мають аналогів і відрізняються від інших відомих у світі випадків масового опромінення людей (Японія, США, Росія) кількістю постраждалих контингентів, складністю джерел опромінення і наявністю комплексу негативних супутніх аварії факторів нерадіаційного походження.
Найближчими наслідками цієї аварії стало опромінення осіб, які брали участь у гасінні пожежі і в аварійних роботах на атомній електростанції.
За інформаційними матеріалами 1986 р., 238 осіб захворіло гострою променевою хворобою, з них 29 померло в перші місяці після аварії, близько 2000 осіб зазнало місцевих променевих уражень, змушені були евакуюватися близько 91000 осіб із міст Прип’ять, Чорнобиль і сільських населених пунктів 30-км зони. Ще більше 50000 осіб було відселене із забруднених територій протягом більш віддаленого після аварійного періоду.
Відповідно до сучасної концепції України до категорій, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи відносяться: особи, які брали участь у ліквідації аварії на проммайданчику і в 30-км зоні (близько 350000 осіб, в т.ч. 230000 "ліквідаторів" 1986-1987 рр.), евакуйоване і відселене населення (близько 150000 осіб), населення, яке проживає на забрудненій території (близько 2,4 млн. осіб).
Починаючи з перших днів аварії і до цього часу, здійснюється моніторинг стану здоров’я різних груп, постраждалих внаслідок аварії, і в першу чергу, досліджувалась функція щитовидної залози у дітей. Одержані дані свідчать, що на даний момент такі можливі прояви пострадіаційного впливу на щитовидну залозу, як збільшення захворюваності гіпотиреозом, аутоімунним тиреоідитом поки що себе не проявили, їх частота не виходить за межі відповідних показників в загальній популяції.
Аналіз випадків раку щитовидної залози у дітей і підлітків України, прооперованих у віці не старше 18 років, показав, що за 5 років до аварії в цій віковій групі зафіксовано 59 випадків раку щитовидної залози, а за період 1986-1994 рр. – 339 таких випадків. Загальна кількість захворілих, які були дітьми та підлітками на момент аварії, становить 542.
Темп зростання захворюваності є найбільш високим у дітей у віці до 15 років: за період 1981-1985 рр. у дітей України нараховувалось 25 випадків раку, а з 1986 по 1994 рр. їх число склало 211. Найбільш виражене зростання відмічене, починаючи з 1990 р. В перерахунку на 100 тис. дитячого населення кількість випадків раку щитовидної залози у дітей України протягом 1981-1985 рр. коливалась в межах 0,04-0,06. В 1990-1994 рр. цей показник збільшився до 0,23-0,43 і перевищив "дочорнобильський" рівень в 6,5-10 разів.
Отже, з ефектів, які сьогодні можна вважати реалізованими – це збільшення частоти захворювань на рак щитовидної залози і, перш за все, у дітей. Що стосується реалізації інших очікуваних ефектів (збільшення частоти онкопатології системи кровотворення, загальне зростання частоти захворювань онкологічного профілю), то сьогодні наука України не має достовірних даних, які могли б підтвердити їх.
Разом з тим, вивчення медичних наслідків аварії на ЧАЕС показало, що виявлено ряд негативних змін в стані здоров’я різних груп опромінених людей, які не були передбачені.
Щорічно зменшується число осіб, визнаних здоровими, серед всіх групп первинного обліку. Серед учасників ліквідації аварії здоровими в 1999 р. визнано 19,8%, серед евакуйованих – 21,05%, серед осіб, які проживають на забруднених територіях – 24,4%, серед дітей, які народилися від батьків перших трьох груп обліку – 32,4% проти 78,2%, 58,7%, 51,7% і 80,9% в 1987 році відповідно.
Дітей у віці до 15 років, евакуйованих із забруднених радіонуклідами територій (ЗРТ), в 1999 році здоровими визнано 23,7%; тих, хто проживає на забруднених територіях – 24,64%. Характеризуючи загальний стан здоров’я всієї постраждалої частини дітей, слід відмітити, що внаслідок Чорнобильської катастрофи їх захворюваність в післяаварійний період зросла і продовжує зростати порівняно із захворюваністю решти дітей України.
В структурі захворюваності провідне місце займають хвороби органів дихання, травлення, нервової системи, хвороби крові і системи кровообігу, вроджені аномалії, злоякісні новоутворення. При цьому слід відмітити, що захворюваність злоякісними новоутвореннями, вродженими аномаліями, хворобами крові і системи кровообігу перевищує відповідні показники в цілому по Україні.
В зміні стану здоров’я постраждалих відмічаються 3 післяаварійних етапи: зокрема, в перший рік в період найбільшого радіаційного впливу на організм характерними клінічними проявами були: респіраторний синдром, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, функціональні розлади серцево-судинної та вегетативної нервової системи, комплексні та якісні зміни складу периферичної крові.
В другому післяаварійному етапі 1987-1989 рр. відмічались функціональні розлади різних органів і систем на фоні гормонального і імунного дисбалансу та істотних метаболічних порушень. Вже на цьому етапі кількість осіб з різними проявами гематоімунної та соматичної патології була достатньо високою порівняно з неопроміненою частиною. В останні роки (третій етап) у більшості осіб, які мали передхворобливі відхилення в стані здоров’я, реалізовувались різні хронічні патологічні процеси з певними особливостями клінічних проявів і не завжди достовірно ефективною відповідною реакцією на лікування, що проводилося.
Найбільшу стурбованість викликає стан здоров’я дітей, які народилися від постраждалих батьків, і особливо від осіб, які брали участь у ліквідації аварії.
Чисельність цього контингенту постійно зростає. Так, з 1991 по 1993 вона збільшилась з 86573 до 252134 осіб.
До Національного реєстру України внесені дані на 20503 дитини із сімей ліквідаторів.
За даними Національного реєстру, показники захворюваності дітей цієї групи за 1991-1993 рр. коливались в межах 11869,3-14912,5 на 10 тис. дітей, що вище аналогічних показників у дітей України. Її структура протягом трьох років не зазнавала істотних змін. Лідируюче положення займають:
· хвороби органів дихання – 7778,7-9280,3 на 10 тис. дітей, що становить 52,2%-78,2%;
· хвороби органів травлення – 1037,4-1075,1 на 10 тис., що становить 6,9%-9,1%;
· хвороби ендокринної системи і порушення обміну речовин – 684,7-1083,8 на 10 тис., що становить 5,8-7,3%.
Злоякісні новоутворення склали 26,2-14,2 на 10 тис. дітей (0,18-0,12%), а вроджені вади розвитку – 203,9-227,8 на 10 тис. дітей (1,37-1,60%).
Серед аномалій розвитку на першому місці за частотою знаходяться вади кістково-м’язової, а потім серцево-судинної, статевої, нервової і системи травлення.
3. Основні підходи і перспективи подолання наслідків Чорнобильської катастрофи
Основним принципом програми ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є виконання положень "Концепції проживання населення на територіях України з підвищеними рівнями радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та вимог законів України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" і "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Головні завдання програми підпорядковані обмеженню дози опромінення до встановлених нормативів та можливому їх зменшенню, щоб попередити захворювання. Для реалізації цієї мети є два шляхи.
Перший шлях: переселення всіх людей з територій обов’язкового відселення та бажаючих з районів добровільного гарантованого відселення. У зв’язку з динамікою існуючого формування дози опромінення, будь-які зволікання з переселенням роблять його неефективним. Тому програма переселення повинна бути реалізована протягом не більш як за 3 роки. Життя показало, що така програма може бути ефективною за умов створення робочих місць і соціальної інфраструктури на місцях переселення.
Другий шлях: забезпечення зменшення дози зовнішнього і, головним чином, внутрішнього опромінення від радіоактивно забрудненої сільськогосподарської продукції місцевого виробництва, її споживання формує 75-95 процентів загальної дози. Для істотного зменшення опромінення необхідне здійснення широкого комплексу захисних заходів, спрямованих на зниження рівня забруднення, що гарантуватиме не перевищення загальної дози опромінення 0,1 бера на рік.
У населених пунктах, де зовнішнє опромінення помітно впливає на сумарну дозу, необхідно провести дезактиваційні роботи, які мають не лише зменшити дози опромінення від зовнішніх джерел, але й сприяти поліпшенню соціально-психологічного стану населення. Тому ці роботи плануються в комплексі з будівництвом об’єктів соцкультпобуту, газифікацією, створенням системи центрального водопостачання.
Надання медичної допомоги населенню має бути безумовним пріоритетом і передбачати профілактику можливих захворювань із застосуванням сучасних засобів. Профілактичні заходи повинні включати організацію збалансованого повноцінного харчування, санаторно-курортного лікування і оздоровлення.
Підставою для надання диференційованої медичної допомоги є дозове навантаження і його обов’язкове визначення для кожної особи, яка потерпіла. Функціонування системи медичної допомоги потребує створення належного обліку, реєстрації і нагляду за населенням, яке потерпіло внаслідок аварії. У наступний період потрібно провести перевірку щитовидної залози та системи крові на всій території України для виявлення можливих захворювань вже на ранніх стадіях і попередження їх розвитку.
Одним із шляхів істотного поліпшення профілактики захворювань повинно стати виробництво продуктів харчування, збагачених радіопротекторами, імуномодуляторами та речовинами, здатними зменшувати вміст радіонуклідів в організмі людини.
Необхідне уточнення структури забруднення територій з метою виявлення аномалій і удосконалення карт їх забруднення стронцієм-90, плутонієм та америцієм.
Велике значення має створення дозиметричної, радіометричної та спеціальної апаратури для забезпечення чутливою вимірювальною апаратурою контрольних, наглядових та дослідницьких робіт. Для управління та контролю за радіаційним станом виконання робіт по ліквідації аварії необхідно розробити й втілити автоматичну систему інформування та управління, розраховану на всі області України. Виконання програми потребує відповідно підготовки фахівців, для чого необхідно посилити підготовку кадрів усіх рівнів.
Невід’ємну частину реабілітаційно-захисних заходів становить розвиток культури та освіти у постраждалих районах, припинення деструкції комплексу традиційної народної культури Полісся.
Ретельне вивчення стану аварійного четвертого блоку ЧАЕС дає підстави для висновку, що надійний стан безпеки об’єкта "Укриття" гарантується не на 30 років, як вважалось, а на значно менший строк. Отже, є необхідність на конкурсній основі розробити проект, який дозволив би повністю ліквідувати ядерну та радіаційну небезпеку цього об’єкта для України та інших країн.
Постійним джерелом небезпеки та соціальної напруги лишається зона відчуження, на території якої нараховується понад 800 сховищ радіоактивних відходів. Необхідно завершити роботу проектів, на конкурсній основі вирішити питання про головну підрядну організацію та розпочати роботи по переробці та локалізації відходів. Слід докорінно посилити правоохоронний та протипожежний режим зони, ліквідувати небезпеку з водоймою-охолоджувачем та заплавою р. Прип’ять.
Проблемами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи в Україні на сьогоднішній день займається спеціалізоване міністерство (Мінчорнобиль).
Створене у результаті унікальної надзвичайної ситуації, Міністерство має певні особливості, які вирізняють його з-поміж інших державних управлінських структур.
Мінчорнобилю доручено координувати діяльність інших міністерств і відомств України, а з кінця 1995 року у підпорядкуванні Мін чорнобиля передано управління і відділи з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, установ, організацій з усього комплексу проблем, пов’язаних з ліквідацією наслідків трагедії.
Відповідно до напрямків діяльності побудована структура Мінчорнобиля, в апараті якого діють спеціалізовані управління: радіаційного захисту населення; інвестицій, ресурсів та переселення; по дезактивації та поводженню з радіоактивними відходами; агропромислового комплексу та продовольства; медично-санітарного забезпечення. Складовою частиною управлінського апарату є Адміністрація зони відчуження, яка організує і координує всі заходи, здійснювані на її території. Всього в апараті Міністерства (разом з Адміністрацією зони) задіяно 193 посадові особи.
Мінчорнобилю підпорядковано понад 20 виробничих і науково-дослідних структур. Серед них: науково-виробниче об’єднання "Прип’ять", Чорнобильське будівельно-монтажне управління, два спеціалізовані підприємства по роботі з забрудненими лісами, об’єднання "Радон", науково-технічний центр "Комплекс поводження з радіоактивними відходами", розташований у м. Жовті Води Дніпропетровської області, приладобудівний завод "Еталон" (м. Біла Церква).
На базі одного з підрозділів колишнього НВО "Прип’ять" створено державне підприємство – Агентство інформації, міжнародного співробітництва та розвитку (Чорнобильінтерінформ).
5. Висновки
26 квітня 1986 року – одна з найтрагічніших дат в історії людства: на четвертому блоці Чорнобильської атомної електростанції за 110 кілометрів від столиці України Києва, майже в центрі Європи, сталася аварія, яку обгрунтовано кваліфікують як найбільшу в світі техногенну й екологічну катастрофу.
Навколо цієї події виникло чимало міфів, перекручень, домислів. Дехто зробив чорнобильську тему картою у політичній грі, а в деяких колах, керуючись суб’єктивними інтересами і розрахунками, намагаються применшити значення катастрофи чи навіть піддати її забуттю.
Втім, Чорнобиль не минув. Він промовисто нагадує про себе щодня численними проблемами в різних сферах суспільства, у долі мільйонів людей, житті кожного з нас.
Ядерний розпад має свою, добре відому науці пролонгованість в часі й просторі, а готових програм щодо подолання наслідків подібних катастроф не існує.
Тож треба пам’ятати: майбутнє підкоряється людині тоді, коли вона здатна глибоко і всебічно осмислювати минуле і, максимально мобілізуючи творчий потенціал, вміти отримувати уроки з допущених помилок і прорахунків, шукати нових засобів вирішення завдань. З цього погляду Чорнобильська катастрофа, котра застала нас зненацька, виявивши нашу низьку готовність до екстремальних ситуацій, поки що мало чого нас навчила. На багатьох напрямках роботи щодо подолання її наслідків маємо проблеми, породжені як зміною соціально-економічної ситуації, так і вічними нашими вадами – безгосподарністю, користолюбством, нездатністю до конструктивної самокритики.
Чорнобильська катастрофа трапилась в період, коли намітився злам тоталітарної системи колишнього радянського суспільства, оголивши принципові моменти дисгармонії в його соціальній, технічній і моральній культурі. Водночас при локалізації і подоланні наслідків катастрофи виявили героїзм, мужність і талант представники різних народів колишнього СРСР. Ціною здоров’я, життя вони врятували людство від ще більшого лиха.
Своїм відлунням Чорнобильська катастрофа спонукає до пильності. Вона знову і знову примушує замислитися на тим, що науково-технічний прогрес не тільки дає сучасній людині засоби, щоб досягти намічених цілей на шляху цивілізованого поступу, а й вимагає (й дозволяє) знаходити запобіжники, котрі дають гарантії безпеки, а це прямо пов’язано і з формуванням та розвитком світоглядних моральних засад, які об’єднують людей.
Чорнобиль кличе людство до консолідації заради власного порятунку.
Список використаної літератури
1. Авраменко А. І., Антипкін Ю. Г., Апасов Г. Ф., Бабич О. А., Бариляк І. Р. Десять років після аварії на Чорнобильській АЕС. – К., 1996.
2. Бабич О., Ветчинін В., Вознюк В., Волинець С., Ковальчук В. Чорнобиль: Десять років подолання. – К., 1996.
3. Бакуменко В. Д., Проскура М. І., Холоша В. І. Сучасні підходи до вирішення проблем Чорнобильської Зони відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення. – К., 2000.
4. Барановська Н. П. Соціальні та економічні наслідки Чорнобильської катастрофи. – К., 2001.