Курсовая работа: Особливості сюжету та проблематика роману М. Фріша "Homo Faber"

Київський Національний Університет ім.Т. Шевченка

Інститут Філології

Кафедра Зарубіжної Літератури

Курсова робота на тему:

Особливості сюжету та проблематика роману М. Фріша „Homo Фабер“

Виконала:

студентка 3-ого курсу

перша нім. група

Дущенко Наталія Василівна

Науковий керівник:

доц.О.С. Бойніцька

Київ - 2008


Зміст

Вступ

1. Homo Фабер до Сабет

2. Перетворення Homo Фабера

2.1 Іронія долі Homo Фабера

2.2 Вічні запитання

3. Роль спогадів у нашому житті

3.1 Розвиток та усі особливості розкриття сюжету роману

3.2 Частини роману

Висновки

Джерела


Вступ

„Dieser Mann lebt an sich vorbei, weil er einen allgemein angebotenem Ruf nachläuft, dem [...] von ‚Technik‘. Im Grunde ist der ‚Homo Faber‘, dieser Mann, nicht ein Technicker, sjndern er ist ein verrückter Mensch, der von sich selbst ein Bildnis hat bilden lassen, das ihn verhindert, zu sich selber zu kommen“

Max Frisch про Homo Faber (цитується за Schmitz, Surkamp-Verlag)

Макс Фріш - автор роману „Homo faber” говорить про головного героя, що він марнує своє життя, керуючись покликом обов’язку, він каже, що Фабер - людина, яка заблукала серед цифр та чисел, які перешкоджають йому знайти у цьому хаосі „правильного” життя - себе.

Мета нашого дослідження - дослідити переродження Вальтера Фабера, віднайшовши таким чином головні проблеми, які розкриває перед читачами автор та спробувати розв’язати їх, а також з’ясувати в чому проявляються особливості побудови сюжету роману.

В даному дослідженні ми зробимо, можливо вже не першу спробу детально розібратися в душі у Фабера, проаналізувавши його поведінку, процес перетворення, що проявляється шляхом катарсису, котрий, щоправда, до кінця не закінчується. Спробуємо віднайти та класифікувати моральні проблеми, що „оточують” його протягом власної „доповіді”.

Власне саме дослідження ми вирішили поділити на наступні розділи:

1) „Homo Фабер до Сабет”, де ми поглянемо на Фабера його ж очима, тобто з’ясуємо його ставлення до світу, жінок, природи, життя, смерті, взагалі його світовідчуття, адже це дуже цікаво з тої причини, що, коли ми побачимо, що він змінився, ми зможемо наочно розрізняти ці якісні та разючі зміни; 2) „Перетворення Homo Фабера” і 3) „Роль спогадів у нашому житті”, де ми досить детально розглянемо процес перетворення Фабера та які засоби для цього використовував автор. А також розглянемо особливості сюжету даного роману.


1. Homo Фабер до Сабет

„... если бы начать жизнь снова, притом сознательно? Если бы одна жизнь, которая уже прожита, была, как говорится, начерно, другая - начисто! Тогда каждый из нас, я думаю, постарался бы, прежде всего не повторять самого себя…” - ці слова Вершиніна з „Трьох сестер” А.П. Чехова Макс Фріш узяв епіграфом для своєї п’єси „Біографія” (перша редакція - 1967 р.; друга, повністю перероблена,- 1984 р). Узяв для того, щоб довести протилежне. Таку ж роль ці слова можуть грати майже до всієї творчості письменника. У всякому разі до досліджуваного нами роману „Homo faber” (1957), наскрізна тема якого - стремління людини до самопізнання, пошуки людиною самої себе, „ідентичності” з самим собою, місця у світі, притаманне Фрішу відчуття трагізму життя, неминучої самотності. І скільки б раз не намагатися заново прожити своє життя, у результаті це виявиться просто повторенням пройденого шляху, від себе - споконвіку - не втечеш.

Вальтер Фабер - успішний інженер машинобудування, працівник організації ЮНЕСКО, як і кожна людина - недосконалий. Отже, ми визначили та сформулювали деякі критерії, за якими можна краще розпізнати характер головного героя, його уявлення про навколишній світ і яке місце в ньому він сам для себе передбачив до зустрічі із своєю дочкою:

1.1 Раціоналіст: **„Ich glaube nicht an Fügung und Schicksal, als Techniker bin ich gewohnt, mit den Formeln der Wahrscheinlichkeit zu rechnen. [...] Ich brauche, um das Wahrscheinliche als Erfahrungstatsache gelten zu lassen, keinerlei Mystik, Mathematik genügt mir. “ (Homo faber, S.22 Suhrkamp BasisBibliothek-Ausgabe)

Фабер звик усе пояснювати з наукової точки зору, розраховувати все за допомогою математичних символів. Жодної містики, долі, фатуму, нарешті, збігу обставин - просто не існує й бути не може!? Той же збіг обставин на його думку можна логічно довести.

1.2 Антипатія до природи та всього природного: „Ich fühle mich nicht wohl, wenn unrasiert; nicht wegen der Leute, sondern meinetwegen. Ich habe das Gefühl, ich werde wie eine Pflanze, wenn ich nicht rasiert bin... “ (S.27)

Автор яскраво показує читачеві те, наскільки людина ХХ ст. „окультурилась”, критикуючи наше ставлення до природи. Адже, тут присутній очевидний натяк на те, що сучасна людина не зможе вижити без усіх засобів цивілізації, що є сумною дійсністю теперішнього, і напевно й майбутнього часу.

1.3 Ілюзія прогресу: Фабер розглядає роботів, як символ технічного та наукового прогресу, як таких, що кращі за людей, зокрема він вважає, що роботи можуть „den Tod annullieren“ (буквальний переклад: анулювати життя, тобто замінити „життя” в нашому розумінні й розпочати нову еру з „іншим життям”, чи то пак, власне, вже не „життям” з усіма його відчуттями та недоліками, прикрощами та розчаруваннями, нарешті - сльозами, а „механізованим життям”, в якомусь іншому сенсі, напевно дещо „досконалішим”, ніж те життя, що ми маємо зараз), тому що вони „den Menschenleib ersetzen“. Усе містичне для нього на межі з істерикою: „Wozu soll ich mich fürchten? Es gibt keine urweltlichen Tiere mehr... “. А через декілька місяців пізніше зміїний укус призводить безпосередньо до смерті його доньки. Незважаючи на це, Фабер намагається споглядати на ситуацію, як таку, що трапляється в природі, тамуючи біль в глибині душі, до котрої він вже давно не прислухався. Між іншим зазначимо, що думати інакше для Фабера - абсурд.

1.4 Людина як істота недосконала та смертна: „Ich habe sie immer gefürchtet; was man auch dagegen tut: ihre Verwitterung. Überhaupt der ganze Mensch! - als Konstruktion möglich, aber das Material ist verfehlt: Fleisch ist kein Material, sondern ein Fluch. “(S.31)

Саме це й дратує героя, що людська природа як явище багатопланове ще майже не досліджене, а отже, майже не контрольоване. На його думку роботи набагато кращі творіння, ніж люди. На нашу думку Фаберові хотілося б розібрати людину на „деталі”, щоб вияснити як взаємодіє цей механізм. Тут героя можна порівняти з неповторним новатором та митцем Леонардо да Вінчі, котрий переслідував схожу мету, випереджаючи час.

1.5 Зневажливе відношення до жінок: “Ihr Name „Ivy“ heißt Efeu, und so heißen für mich eigentlich alle Frauen. “(S.91) Така позиція мачо є двоякою: з однієї сторони герой бачить жінку суспільною прикрасою чоловіка, а з іншої - рослиною серед трясовини, що все більше і більше „засмоктує” чоловіка: "Ich kannte Ihre Vorwürfe und hatte sie satt. Dass ich grundsätzlich nicht heirate, das hatte ich genug gesagt, zumindest durchblicken lassen, zuletzt auch gesagt, und zwar auf dem Flugplatz, als wir drei Stunden lang auf diese Super-Constellation hatten warten müssen. Ivy hatte sogar geweint, somit gehört, was ich sagte." (S.31)

1.6 „Homo Faber“: Homo Фабер, Homo faber (лат) - „людина, що робить / робляча”. Ганна дає своєму другу це прізвисько, що стало в романі прізвищем героя, - щоб підкреслити його відмінність від homo sapiens (лат) - „людини розумної”. Ця тема фактично стає головною в романі. Фріш критикує обмеженість світу технікою та нерівноправність чоловіка та жінки. Автор розуміє, що у далекому 1957 році ера техніки та машин лише починається, що її розквіт ще попереду.


2. Перетворення Homo Фабера

„Mein Etschluss anders zu leben“ (S.175) Перетворення Фабера можна прослідкувати протягом його власної „доповіді”. Спочатку Фабер оформлює свою розповідь у вигляді інформаційних блоків - повідомлень, які відбуваються послідовно один за одним й відображають сприйняті ним навколишні умови, тобто усе, що він бачить та аналізує. Варто наголосити, що в „першій зупинці” герой, розповідаючи про „зовнішній світ” стосовно нього нівелює свої почуття, неначе він їх взагалі немає. Фабер неначе протоколює все для когось, чітко і якомога точніше, датуючи і, навіть, вказуючи точний час кожної події своєї доповіді („Bericht“). Він намагається не пропустити жодної деталі, часом повертаючись до деяких подій з метою уточнення. Зокрема, він каже: „In eurer Geselschaft konnte man sterben“. Це беззаперечно справляє враження того, що герой живе в замкненому, маленькому та обмеженому світі із ним самим створеними крайнощами.

Проте ми все частіше і частіше помічаємо, що Фабер - головний герой, який не перестає замислюватися над своїм життям, що безперечно свідчить про його розсудливість, а також про те, що він є людиною чутливою і легко ранимою. Це проявляється перш за все у тому, що він постійно намагається виправдатися перед собою через смерть Сабет.

2.1 Іронія долі Homo Фабера

Іронія долі увесь час спіткала Фабера. Характерним є те, що на початку твору він промовляє наступні слова: „ Ich bin Technicker und gewohnt, die Dinge zu sehen, wie sie sind“. А вже в кінці свого життя повністю змінить свою думку, отже Доля просто „посміялася” із Фабера.

Зокрема, під час польоту, що призводить до вимушеної посадки, Херберт Хенке знайомиться з Вальтером Фабером. Фаберу дуже надокучає цей балакучий та простодушний тип. Іронія долі, у „Другій зупинці” він скаже, що вважає Херберта чи не єдиним своїм другом: „Герберт думает, что я приехал по поручению его семьи либо его фирмы, чтобы вернуть его в Дюссельдорф, и не верит, что я приехал, чтобы его повидать; однако я приехал только ради этого; не так уж много у меня друзей на свете. ” (Homo Faber, ст.55-56 АСТ, М., 2004)

Іронія долі ще й у тому, що Фабера спіткала доля Царя Едіпа, який був жертвою кровозмішення, тобто навіть не знаючи того Едіп убиває свого батька та одружується на своїй власній матері, як йому було передбачено богами. Він намагався втекти від своєї долі, та хіба втечеш від того, що тобі було вже давно кимось іншим визначено? Проте, тут варто зазначити, що з Фабером було усе зовсім навпаки. У той час, як Едіп був грішним сином, що занапастив життя своїх батька та матері, Фабер - батьком, який згубив життя своєї доньки.

Чи є випадковістю те, що Ганна проживає в Афінах? На нашу думку автор не дарма приводить нас у Грецію - країну древньої цивілізації Еллади та міфології, на якій частково базується і Біблія. Невипадковим є і те, що Фабер працюючи на ЮНЕСКО зазнає долю Царя Едіпа, звідки випливає чимало проблематичних питань. Сам герой постійно твердить, що не вірить у долю, що доля не причетна до всіх людських бід. Проте грецька міфологія розглядає все по-іншому, а саме: доля невідворотна, її нам, тобто людям ще при народженні призначають боги і змінити вже нічого не можна; а Біблія в свою чергу стверджує, що „шляхи господні незвідані”, в той час як французи кажуть: “ c’est la vie “. Тобто цими словами ми хочемо сказати, що людина по своїй суті істота недосконала порівняно з вищими силами, що вона обмежена, а її пізнання немічні, перефразовуючи науковців-дослідників літературознавців Пащенків.

Будучи інженером всесвітньо відомої організації UNESCO (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organisation - Організація об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури), що допомагає усім країнам, які потребують цього, налагоджувати розвиток освіти, науки та культури, Фабер має просто випромінювати благодійність та готовність в будь-який момент прийти на допомогу. Проте ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію. Ми не маємо підстав стверджувати, що Фабер деспот, чи тиран, але він позбавлений будь-яких почуттів, хіба що відчуття фізичного болю, що дає підстави розглядати його, як дещо схожого до них, принаймні протягом більшої частини твору. У той же час Ганна часто звертається до нього: " Вальтер - ты чудовище!" (стр.159) Ми маємо право вважати, що це відбувається небезпідставно.

Вальтер Фабер проходить дуже схожу путь, що була передбачена Едіпу. Фабер так само, як і цар із міфу стає жертвою кровозмішення. Герой, не усвідомлюючи того, чинить гріх, за який пізніше розплатився.

На кораблі він знайомиться із Сабет - молодою привабливою дівчиною („... просто она почему-то привлекла моё внимание, вот и всё... Я не был влюблён, напротив, как только мы с ней заговорили, она показалась мне болем чужой, чем любая другая девушка... ”стр.79), вони симпатизують один одному, у їхніх стосунках має місце інтим. Вальтер планував, навіть, одружитися на ній.

Сабет - донька Ганни та Вальтера. Її повне ім’я - Елізабет, проте мати називає її „Ельсбет”, в той час як Фабер кличе її „Сабет” („... которую я называл Сабет, потому что имя Элисабет показалось мне не мыслимым. ” стр.81). Вона - юна, весела та оптимістична, що підкреслює, навіть її зовнішній вигляд, зокрема її руде волосся. Вона нагадує польову квітку, що росте, купаючись у сонячних променях і, отримуючи тільки від нього необхідні для життя тепло та енергію. Така „польова квітка” може легко зав’язати знайомство будь з ким, адже до неї так і притягуються люди, зокрема сильна стать, як і „притягнувся” Фабер, не знаючи того, що вона його донька. На противагу Фаберу вона може радіти природнім речам, але проявляє й технічну зацікавленість. У неї багато інтересів, вона розумна, вихована та відкрита для всього нового. Здається іноді, що вона прагне знати практично все, швидко схоплюючи усе нове на льоту: „Не многие из тех., кому я пытался объяснить суть так называемого демона Максвелла, схватывали всё так быстро, как эта сов сем юная девушка... ” (стр.81)

А пізніше виявилося, що вона донька Ганни та його власна. " Сабет - дочь Ганны! Вот что мне прежде всего пришло в голову: о браке, видимо, нечемо и помышлять. При этом у меня ни на мгновение не мелькнула мисль, что Сабет может бать даже моей дочерью. ” Автор приводить читача на цю думку поступово, напружуючи ситуацію все більше і більше. І, навіть, тоді, коли всі обставини, здається, з’ясувались і все наче зрозуміло герой не вірить в очевидність ситуації та продовжує боротися з долею - ми й самі починаємо сумніватися разом із героєм. Фабер намагається втекти від власної долі, котра заздалегідь визначена. Проте на особистому жорстокому досвіді герой переконується, що неспроможний боротися з нею. Усі нещастя трапляються з Фабером через невідання майбутнього та прикрих помилок, зроблених до Сабет та, вже познайомившись із нею, і, навіть, коли дізнався, що має доньку.

І тут ми прослідковуємо іронію, котра проявляється у тому, як негативно Фабер ставиться до всього, що пов’язано з усім невідомим та не пояснюваним, зокрема він не вірить у силу долі, фатуму, збігу обставин, випадку, чи просто випадковості. Тоді як же можна пояснити те, що у літаку Фабер знайомиться із братом його студентського товариша Йоахіма - із Хербертом Хенке, що спонукає головного героя згадати про свою юність, про Ганну, яка невдовзі після від’їзду Фабера в Багдад вийшла заміж за друга свого коханого та залишила дитину; а потім ще й знайомиться зі своєю донькою, не відаючи про її існування, що приводить його фактично на початок життєвого шляху, коли путі Ганни та Фабера розійшлися? Це не що інше як ланцюг співпадінь, котрі, якщо подивитися ширше, є ні чим іншим, як Долею, в яку Фабер так відчайдушно відмовлявся вірити.

У історії Фабера так само, як і в історії про Едіпа чітко прослідковується мотив виправдання. "В чём же моя вина? Я встретил её на теплоходе, когда распределяли места в ресторане, я стоял в очереди за девушкой с болтающимся конским хвостом. И почему-то обратил на неё внимание. (стр.130) Я ничего не подозревал, не мог подозревать, это легко доказать, но что от этого меняется? Я погубил своего ребёнка, и исправить уже ничего нельзя. (стр.79)" Таким чином Фабер неодноразово наголошує на своїй невинуватості у скоєному. Адже він і справді не знав про існування своєї доньки, в чому є провина Ганни, Йоахіма, матері Фабера " Что это заговор женщин? Они просто не говорят с нами о том, чего мы не понимаем, и обращаются с нами как с несовершеннолетними. " (стр.188), котрі знали, що дитя, яке народилося у Ганни - також і дитя Фабера, але нічого йому про це не сказали. Навіть рідна мати! Проте на нашу думку герой і сам був частково винен у цій ситуації, що склалася.

Просто неймовірно: чому Фабер не підтримував із нею зв’язок? Чому він, навіть, не спромігся просто довідатися про її подальшу долю, чи, принаймні, про її стан здоров’я? Ганна на наш погляд прагнула бути якнайдалі від Фабера, але не через те, що відчувала до нього образу чи злість ("Злюсь? За что? За то, что мы не поженились? Это было бы несчастьем…" стр.140) - вона відчувала перед ним страх. Так саме страх, боязнь втратити свою доньку, яку вона не хотіла ні з ким ділити. Адже Фабер, як біологічний батько має на неї такі ж права як і сама Ганна. Він міг її „забрати” у Ганни, чого вона ніяк не могла допустити, тому покинула країну свідомо, чи підсвідомо тікаючи від Фабера. Можливо, вона заборонила повідомляти про своє місцеперебування, як Йоахіму, у якого було менше на це причин, так і матері Фабера. Але, повторюючись від долі не втечеш. Батько все ж зустрівся із донькою і, може, не безпосередньо та забрав у матері її - і тепер вже назавжди. Час - річ незворотна. " Её руки, которых нигде больше нет, её движения, когда она откидывает волосы на затылок или причёсывается, её зубы, её губы, её глаза, которых нигде больше нет, её лоб; где мне всё это искать? " (стр. 196) - говорить Фабер про Сабет. Проаналізувавши ситуацію, ми можемо з упевненістю сказати, що в цьому випадку прослідковується й іронія долі Ганни, що понад усе прагнула мати власну дитину, повторюючись, намагалась боротися із Долею та зазнала нищівної поразки.

Герой, можливо, і сам не проти звинуватити когось у цій незворотній ситуації, адже тоді стане легше і йому і Ганні. Відкриється шлях до закам’янілого з часом відносно чоловіків серця Ганни. Тоді вона не стане „мовчки” звинувачувати його у смерті доньки. Та хіба ж хтось у тому винен? "Как теперь стало ясно, наша дочь умерла не от укуса змеи - действие яда после вливания сыворотки было полностью ликвидировано. Смерть наступила от перелома основания черепа, который произошел в момент падения на каменистый склон и не был диагностирован. Была поражена… которая легко устраняется хирургическим вмешательством. " (стр.164) Фабер винен хіба що у тому, що не догледів її.

Грецький міфічний герой гине „з волі вищих сил, щоб по смерті стати благодійником Афінської держави. Він не тільки заслуговує прощення богів, але, можливо, [] навіть, потрапляє за свої невільні страждання до сонму блаженних”. (Антична література - видання друге, Київ, 2004, ст.275) Тут ми з упевненістю можемо провести паралель із Фабером, що також вмирає в кінці твору, повністю переглянувши свої погляди. Та вже було пізно - рак шлунку не дає герою закінчити незавершені справи. Фабер кардинально переглядає своє ставлення до оточуючого його світу та прагне усе виправити, одружившись на Ганні, він хоче розпочати нове життя.

Тут ми легко можемо віднайти відсутність послідовності. З одного боку, він відмовляється одружитися на Іві, а з іншого - всупереч усім трагічним обставинам мріє одружитися на Ганні. Проте для Ганни не все так просто. Вона не може взяти чистий аркуш паперу і написати на ньому своє нове життя - життя без Сабет. Адже для матері немає чого для жити, якщо дитина померла. Їй не потрібне таке нове життя.

Але всупереч усім цим обставинам ми не відчуваємо відрази до Фабера, а зовсім навпаки - нам стає його шкода. Адже, пройшовши такий довгий та тернистий шлях він все ж змінює свій світогляд, за що ми, навіть, пишаємося ним, та усі його поривання залагодити становище приречені - це нікому не потрібно, окрім, звісно самого Фабера. Через це читачі щиро співчувають героєві, котрий, лишень знайшовши своє щастя, втрачає його.

Як твердять ще древні міфи, людина, яка скоїла злочин/гріх приходить до примирення з богами, власною долею, обставинами через страждання - катарсис. І це є

свого роду покарання за людську недалекоглядність. Адже, це відбувається зовсім не через жорстокість вищих сил, а необхідність очистити людську душу від її ж гріхів. Саме через страждання Фабер приходить до думки, що все своє життя був сліпцем, що не бачив далі свого носа і прожив усе своє життя даремно, не усвідомлюючи усіх радощів, що воно може принести. "… важно только одно: крепко держаться света, радости (как наша девочка, когда она пела), сознавая, что сам угаснешь; крепко держаться времени - вернее, вкладывать вечность в мгновение. " (стр. 202)

І тільки лише, будучи приреченим на смерть, лежачи у лікарняному ліжку Фабер усвідомлює усю абсурдність протидії Долі, власне самому Буттю. Не тільки з досвіду Фабера, а й із свого власного досвіду ми можемо стверджувати, що, не зазнавши цих страждань, герой би ніколи не усвідомив вище наведених слів, що є істиною. Адже людське життя побудоване так, що ми маємо вчитися на власних помилках, часом ціною страждань приходити до щастя.

Отже, Фріш перевернув древній міф, внісши у нього дещо інший зміст, що надало цій історії більшої трагічності. Ситуація, в якій батько занапащає, звичайно несвідомо, життя своєї дитини виглядає жахливіше. Адже, батько, який усвідомлює усю свою провину розуміє також, що в цій дитині тече і його кров, що вона могла б привести в його дім онуків, які радували б його око. Та цього вже не станеться. "Вот если у меня было бы сто дочерей и всех бы ужалили гадюки, тогда - да, твои выкладки были бы уместны. Я потеряла бы от трёх до десяти дочерей. Поразительно мало! Ты совершенно прав! А у меня только один-единственный ребёнок!" (стр.142)


2.2 Вічні запитання

Автор у своєму романі Фріш розкриває багато моральних проблем, які є дуже цікавими для розгляду, проте, нажаль, часто не вирішуваними, тому ми назвали цей розділ заголовком, що говорить сам за себе. А саме, чому психологія чоловіків і жінок так сильно різниться, чому вони не можуть порозумітися і в той же час не можуть жити один без одного? Чому людина відчуває провину? Чому людина прагне знати своє коріння і до нього лине? Чому хоче залишити про себе пам’ять? Чому людина сліпа в своїх поглядах? Чому? Чому? Цих запитань може бути безліч так само як і відповідей, чи скоріше припущень, адже однозначних відповідей, що пасуватимуть кожному просто не існує.

Вальтер Фабер - типовий представник сучасного світу нових технологій, котрий просто відкидає фантазію, як таку в світі, де за декілька годин можна долати відстані між країнами. Але що ж із ним трапляється? Герой раптово змінює свої плани та відправляється разом зі своїм новим знайомим навідати свого старого студентського товариша. Фабер навдивовижу своїй сутності тікає від рутини. Чому він це робить, коли звик, що його життя має бути розрахованим до кожної хвилинки, так, неначе, якщо цей план зникне і його життя втратить сенс? Він тікає від надокучливої Іві, що замучила його своїми благаннями про одруження?

26-річна манекенниця Іві, заміжня за державним службовцем з Вашингтону - коханка Фабера, до якої він відноситься поверхово: „Ivy war Mannequin, sie wählte eine Wagenfarbe, die zu ihrem Lippenstift passte. “ Іві символізує типову представницю “American way of life”, що особливо проявляється у тому, що вона штучно і зовсім трішки природно гарна („... дурой Айви никак не назвеш, но она склонна к разврату - так, во всяком случае, мне кажется, а вообще-то она забавная и, как говорится, „свой парень”, пока дело не доходит до вопросов секса... ” стр.71) - абсолютна протилежність Ганни та Сабет.

Хоче побачити старого товариша, котрий одружився на його юнацькому коханні? Вважав того зрадником? Чи просто хотів дізнатися про долю Ганни, де вона може бути, чи щаслива вона?

"Во всём, что касается служебных дел, меня считают человеком очень добросовестным, чуть ли не педантичным; во всяком случае, мне никогда ещё не случалось из прихоти затягивать деловую поездку, а тем более менять маршрут, но час спустя я уже летел с Гербертом. " (стр.41)

Саме з цього моменту починається його перетворення, коли Фабер вирішує зробити чи не вперше щось неправильно в своєму житті. Вони потрапляють в пустелю, де розвиток цивілізації дуже запізнюється, де так жарко, що аж думати важко. Фабер уповільнює свій темп життя, стає найближче, мабуть, за все своє життя до природи. З розвитком подій Фаберові усе менше вдається придушувати та приховувати свої почуття і наполягати на своїй ролі техніка. Події на Кубі дають початок його новому ставленню до світу. Він відкриває для себе, що вона гарна, а його острах щодо оточуючих зник, прикладом цього є те, що він гладить рукою маленького хлопчика. Взагалі ми можемо сказати, що на Кубі, чиїх жителів він дуже поважає через їхню безтурботність, Фабер вчиться насолоджуватися власним життям.

Таким чином автор показує нам на фоні повсякденного, рутинного життя - контрасти. По-перше, це, як вже вище зазначено: пустеля - культурний регіон, зокрема Америка. США - наддержава, де панують найпередовіші наукові технології, рівень ВВП - один з найвищих у світі. Отже, мешканець США має усі можливості благополучного та успішного життя. Чого ж іще бажати? На фоні Америки, потрапивши в пустельні регіони відчуваєш, наче знаходишся на краю світу - далеко від усіх повсякденних турбот, тут усі вони не мають жодного значення, тут вони нас не наздоженуть. Життя тут протікає неймовірно повільно. Здається, Фабер відчув там, що все його життя ще попереду, і він встигне зробити все, що захоче.

По-друге, це втеча від Америки - в серце дитинства - зародження цивілізації, в Європу. Уточнимо, що південно-західна Європа, власне Греція символізує тут колиску цивілізації, в той час, коли Америка та північно-західна Європа, зокрема Німеччина, Австрія, Франція, Італія символізують її розквіт. Так само чітко видно контраст: дитинство - юність - старість, де дитинство символізує спільна дитина Фабера та Ганни; юність - Сабет, Фабер і Ганна у студентські роки, а старість - ті ж самі Фабер та Ганна в зрілому віці.

Варто зауважити, що тут знову можна провести паралель із міфом про Царя Едіпа, коли сфінкс пропонує йому розгадати загадку: " Что утром ходит на четырёх ногах, днем на двух, а вечером на трёх? [] Человек! Человек! Человек!" відповідає Едіп (Мифы и легенды народов мира. Древняя Греция, Литература, 2006 - стр.173).

Всі ми розуміємо, що в цій загадці говориться про дитинство, юність та старість людини. На нашу думку автор наголошує на тому, що саме в Греції зароджувалась цивілізація і, що не можна забувати про своє коріння, де ми народилися. Недарма ж Фабер у „Другій Зупинці” повертається у своє рідне місто, в Цюріх: "Я поехал из Дюссельдорфа в Цюрих, как мне кажется, только потому, что не видел свой родной город уже многие десятилетия. " (стр. 197) Фабер повернувся в свою домівку, щоб набратися від неї життєдайної енергії, що дає нам наснагу та сили жити далі. Енергію жити далі давала йому також Сабет своєю безтурботністю, радістю на обличчі, голосом, веселим сміхом, очами, що блищали від маленьких радощів життя, невинністю, врешті своєю молодістю.

Отже, автор пропонує нам на основі контрастів заглянути углиб самої сутності життя як такого. Ми сприймаємо життя та все, що його супроводжує як дане, таке, що належить нам по праву, тобто неначе ми самі захотіли і з’явились на світ Божий. Ми хочемо сказати, що люди не цінують власне життя та не думають про інших, кому вони не байдужі, зокрема про тих, хто їх привів на цей світ, адже це - егоїзм.

Ганна - напівєврейка, яка походить з Мюнхену та емігрувала в 1938р. до Парижу. Вона вивчає історію мистецтв, щоб потім працювати самостійним археологом в Афінах. В її житті з’являються часом тривалі стосунки з такими чоловіками: Вальтер Фабер, Йоахім Хенке, Херн Піпер, і в той же час вона всіма силами прагне бути незалежною. А Сабет була і є для неї завжди її власною дочкою, в чиєму вихованні вона нікому не довіряє окрім себе („ Она моя дочь, а не твоя. ” стр.143), що пізніше призводить до суперечки з Фабером, особливо під час перебування доньки в лікарні. Позиція Ганни - дитині не потрібен батько - має егоїстичні риси. Ганна дуже емансипована і не відповідає стереотипам Фабера про жінок. Ганна усупереч думці Фабера, що жінка не здатна мислити раціонально, власне займатися наукою, була жінкою-науковцем.

Після смерті Сабет вона поринає у такий стан, котрий подібний машині. Вона приходить до кімнати хворого Фабера завжди плачучи. І тільки через деякий час після смерті Сабет вона розкриває свої почуття, кинувшись на Фабера з кулаками. Вона сама вважає своє життя зіпсованим, що Фабер відхиляє на підставі її розуму та професійних досягнень. І тут ми можемо стверджувати, що стає чітко зрозумілим те, наскільки у них різні очікування від життя та щастя. Фабер бачить у ній кар’єристку завтрашнього дня, не помічаючи той факт, що життя людини зовсім не обмежене її професійними успіхами. Ганна ж навпаки зізнається, що ніколи не була щасливою. Її спіткала невдача за невдачею з чоловіками, які вона, можливо, частково провокувала власноруч (наприклад, Йоахім, котрий розстався з нею через те, що вона зробила собі стерилізацію, що стало фактично останньою краплею для нього) і дозволила піти єдиному щастю в її житті - Елізабет. Адже Ганна від народження доньки жила лише заради неї, присвятила усе своє життя її вихованню, абсолютно відмежувавшись від усього навколишнього світу. Мабуть, це було єдиним, що робило їх схожими.

Знову повертаючись до проблеми вини, котра розглядається у творі не тільки зі сторони взаємовідносин батька - доньки, власне провини перед самим собою. Фабер, звичайно, визнавав, що він був частково винен у смерті Сабет, винен перш за все перед Ганною, у якої він ненавмисне забрав доньку. Це ми вже з’ясували вище. Та Фріш відображає вину Фабера перед Ганною й з іншої сторони. Адже, герой винний перед нею у тому, що залишив її заради кар’єри. Такий крок характерний молодим, недосвідченим людям, які ще не готові для створення нової родини. Хоча Фабер і пропонував їй вийти за нього, він це робив із почуття обов’язку. Він також винен у тому, що не хотів цієї дитини, хотів, щоб Ганна зробила аборт. „Если ты все же хочешь родить этого твоего ребенка, то нам, конечно, надо будет пожениться”. „Я сказал "твоего ребенка", вместо того чтобы сказать "нашего ребенка". Вот чего мне Ганна никогда не могла простить…” І тут він визнає вину не тільки перед Ганною, а й перед Сабет, яка щойно надала його життю нового сенсу одразу ж зникла.

Автор ставить нас перед дилемою, чи правильно робити аборт, адже таким чином ми вбиваємо нове життя, що зароджується у лоні жінки, яка може стати матір’ю. Люди мають більше думати про наслідки своїх вчинків. Вбиваючи власну дитину, та дівчина чинить великий гріх і водночас потрохи вбиває і частинку себе, адже такий гріх не може залишитись без покарання. Вагітність, власне можливість дати життя новій людині - своїй власній дитині має бути найбільшим щастям для жінки.

Не зробивши тоді аборт, Ганна зберегла життя власній дитині, а, можливо, і своє. Та сила випадку настільки могутня, що звела батька з донькою, яка незабаром помирає. Сабет вкусила змія: коли Фабер хотів їй допомогти, вона зробила крок назад та впала зі схилу, сильно вдарившись головою: „Смерть наступила от перелома основания черепа, который произошел в момент падения на каменистый склон и не был диагностирован. ” (стр.164) Дівчина, неначе колись Єва, отримавши яблуко від змія, помирає, так і вона, будучи безвинною, стає жертвою фатального для неї випадку.

Фабер відчуває провину чи-то пак обов’язок й перед Хербертом, котрий наперекір благанням, власне Фабера та Марселя залишається на плантації свого померлого брата. На нашу думку герой відчуває вину в тому, що так і не вмовив Херберта поїхати з ними та залишив його в пустелі, де у нього немає жодного друга. Тому Вальтер повертається до нього, щоб підтримати його та допомогти, чим зможе. Допоміг він своєму товаришеві й тим, що відправився до Дюссельдорфу, у фірму „Хенке-Бош”: "Мне казалось, что мой долг, как друга Герберта, сообщить правлению фирмы, как выглядит их плантация в Гватемале [] " (стр.189)

Ще одна важлива проблема, яку розкриває Фріш у своєму романі - це взаємовідносини чоловіка та жінки. „Du bist ein Mann, ich eine Frau, das ist der Unterschied“. (Hanna, S.150)

Як вже зазначалося вище, герой негативно та вороже ставиться до жінок. Фабер вбачає жінку як продовжувачку роду, як прикрасу чоловіка, як його логічне доповнення, але ні в якому разі не як раціонально мислячу істоту. Він сам звик усе вираховувати, наводити статистику того чи іншого явища, користуючись теорією імовірності. "Ты раньше знала, что смертность от укуса змей не превышает трёх-десяти процентов? [] Операция навсегда излечит меня от моей болезни, операция эта, по данным статистики, в 94,6 процента кончается удачно, и я нервничаю не из-за предстоящей операции, а только оттого, что её со дня на день откладывают. " (стр.169)

На його думку жінка не здатна мислити розсудливо та раціонально. Він просто терпіти не може всілякі жіночі штучки та причандалля, його бісять усі ці флакончики, лаки, помади і тому подібне. До жінок, як ми вже зазначали, він ставиться чисто функціонально, що виклика́ло багато суперечок між ним та ними. Та до Ганни і до Сабет він ставиться із трепетом у душі, чого не можна заперечити.

Автор і в цьому плані грає із контрастами, протиставляючи Іві Ганну та Сабет. Іві - манірниця, типова представниця американського способу життя, а Ганна та Сапет - жінки з простішим ставленням до життя. Контраст проявляється тут і в тому, як вони відносяться до чоловіків. Для Іві чоловік - це гаманець із грошима, а Ганна взагалі вважає, що вони не потрібні, хіба що для того щоб завагітніти, ну а Сабет - юна, сповнена мрій та фантазій дівчина котра дивиться на світ рожевими окулярами.

І в той же час Фабер чітко усвідомлює та свідомо сприймає жіноче начало, що легко відслідити безпосередньо у самому творі: "Марсель сказал мне: "Tu sais que la mort est femme". [] "Et que la terre est femme" (стр.76), що перекладається із французької таким чином:

1) Знаєш, а смерть - жінка.

2) І земля - також жінка. Тут варто зазначити, що в українській мові ці слова також жіночого роду, як і в французькій. Та спробуймо провести паралелі із ще деякими мовами: наприклад, російська - смерть и земля - жіночий рід; італійська - la morte e la terra - жіночий рід; в той час як у німецькій мові земля - die Erde - жіночий рід, а смерть - der Tod - чоловічий рід. Це є свого роду також контраст.

Отже, автор яскраво зобразив протилежність жінки і чоловіка та їхню нерозривність. Варто також наголосити, що автор таким чином наполягає на думці, що жіноче начало є беззаперечним, тому також у контраст до цього зображає проблему заподіяння аборту як такого, що є в свою чергу символом „розвиненого” суспільства. Автор, неначе кричить до нас: Навіщо таке суспільство, де свідомо вбивають ще ненароджених, проте дітей? Вони також мають право жити.

Проте повернемося власне до самого перетворення Фабера. Як ми вже зазначали воно починається на фоні зміни обстановки. Та по-справжньому він починає дивитися на світ по-іншому вже після зустрічі із Сабет. Вона вражає його своє безтурботністю, жагою до життя, природністю та безпосередністю. Герою перебуваючи поряд із нею, частково передаються усі вище перераховані якості. І, здається він вже не зможе жити без неї, у чому він зізнається собі пізніше. Він також припинив знімати на камеру, оскільки вони мають ґрунтуватися на його власних душевних спогадах, які раніше він мусив тримати у вигляді картинок у своїй камері. Під час показу фільму у Дюссельдорфі він щиро усвідомлює усі почуття, які він має до Сабет. "… я не плачу, мне просто хочется больше не быть, не существовать, исчезнуть… Её руки, которых нигде больше нет, её движения, когда она откидывает волосы на затылок или причёсывается, её зубы, её губы, её глаза, которых нигде больше нет, её лоб; где мне всё это искать? " (стр. 196)

Нарешті, Фабер помічає, що „технічний” погляд на світ ніколи не стане справедливим щодо нього самого, тобто світу, і не зможе повністю його охопити та виправдати. ("Распоряжение на случай смерти: все мои бумаги, письма, записи, дневники должны быть уничтожены, потому что все это ложь." стр. 202)

В кінці свого життя він дає деякі настанови, які фактично стають його заповітом, тим, хто читатиме його щоденник у випадку смертельного результату. Та, мабуть, він тоді не просто не усвідомлював, що може умерти - він у це не вірив. Він був переконаний, що не потрапить у число того проценту людей, які помирають від цієї хвороби. І знову ж таки за іронією долі Homo Фабер помирає. Ми хочемо наголосити, що тут проявляється той факт, що герой неповністю змінився. Його смерть символізує незакінчений процес катарсису. Та, читаючи далі, нам хочеться сподіватися, що у разі вдалої операції він ще раз переглянув би свої цінності та світогляд.

"Быть на земле - значит быть на свету. Где-нибудь (как тот старик из Коринфа) погонять осла - это тоже профессия, важно только одно: крепко держаться света, радости (как наша девочка, когда она пела), сознавая, что сам угаснешь; видеть дрок, асфальт, море, крепко держаться времени - вернее, вкладывать вечность в мгновение. Быть вечным - значит прожить свою жизнь". (там само)

Хоча Фабер змінює своє життя і через це змінюється, власне, і він сам, проте ядро його особистості залишилось незмінним. Адже він завжди був сповнений почуттями. Тут варто підкреслити і наголосити, що його холодність можна пояснити через його раптовий розрив з Ганною, який дуже вразив його і спонукав до того, щоб більше не відкриватися жодній жінці. Події призвели до того врешті-решт, що зруйнувався його захисний механізм і проявилось його справжнє „я”.

Варто зазначити, що Фріш розкриває у творі велику низку питань, і розглянути їх усі в даному дослідженні практично неможливо, а тому ми деякі, з нерозглянутих просто перелічимо:

Менталітет, як характеристика певної нації, чи спосіб мислення?

Мистецтво і техніка, що необхідніше людині?

„Die Jugend ist immer anders“. (S.124)

Брехня в ім’я справедливості?

Конфлікт між людиною та машиною.

Хірургічне втручання: лікування чи загибель?

Та багато-багато інших.


3. Роль спогадів у нашому житті

3.1 Розвиток та усі особливості розкриття сюжету роману

У цьому розділі ми повторимо та розповімо про деталі, розвиток та усі особливості розкриття сюжету даного роману. Власне щоденник Фабера і є не що інше як його спогади, які розростаються на фоні складного сюжету в роман. Отже, що ж таке сюжет?

Сюжет - це і складні конфлікти, і взаємини між персонажами, і події, розгортаючи які письменник розкриває характери персонажів, своє ставлення до них, і весь зміст твору. Це показ персонажів художнього твору в дії: в праці, в подоланні перешкод на шляху до поставленої мети, в боротьбі, в суперечках. (Іспит з української літератури, 2003 - ст.382)

Розповідач, власне сам автор передає слово безпосередньо Вальтеру Фаберу, про що ми дізнаємося щойно прочитавши заголовок роману: „Homo faber. Ein Bericht. Das Tagebuch“. І такий незвичайний для роману заголовок одразу ж зацікавлює нас. По-перше, виразом - „Homo faber”. Що він може означати? Адже це не дуже схоже на ім’я героя. Про що ітиме мова? Проте автор дає героєві саме таке ім’я, хоча, щоб бути точними його так називає Ганна - його юнацьке кохання. Вище ми вже наводили переклад цього виразу з латини, що означає: людина робляча, тобто та, що працює. Чому Фріш зосереджує нашу увагу на цьому? Він зображає типового представника розвиненого світу, світу науково-технічної революції, щоб застерегти нас. Фріш запитує нас: до яких наслідків такий швидкоплинний розвиток може призвести? Далі ми бачимо перший підзаголовок: „Ein Bericht”, який неймовірно дивує нас - як у романі можна доповідати? Адже, як ми всі знаємо, роман - це:

Роман - складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий (рідко віршований) твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та всебічно й у розвитку змальовані персонажі, кількість яких часто значна. (там само)

Проте цим підзаголовком автор підкреслює педантичність героя, що є залежним від чисел. Здається, навіть, що Фабер бачить усе своє життя крізь призму матриці. Другий підзаголовок: „Das Tagebuch” вказує нам на те, що розповідь ведеться від першої особи, власне від „очевидця” подій. А перший підзаголовок свідчить про те, що ця розповідь буде тривіальною. Та звичайний початок (Вальтер Фабер летить на літаку та робить вимушену посадку) роману розгортається у складний та цікавий твір, де незвичайним способом розкривається низка життєвих проблем, що повсякчас постають перед кожним із нас.

3.2 Частини роману

Роман поділений на дві частини: „Перша Зупинка” та „Друга Зупинка”, що також символізує залежність героя цифрами, числами та сучасними технологіями. Ці „дві зупинки” символізують два періоди життя героя, де перша - це життя Фабера до його прозріння, а друга - чітке рішення кардинально змінити своє життя, що, нажаль, вже не вдасться йому. Звернемося безпосередньо до самого сюжету:

Події в романі зображаються не послідовно. У першій частині роману Фабер „доповідає” про навколишні події дуже чітко та послідовно, намагаючись бути якомога точнішим у своєму звіті та паралельно оповідає про свої спогади, ба, навіть, інколи почуття. Друга частина розповідає нам про подальші подорожі героя, його душевні переживання та паралельно про перебування в лікарні. Зазначимо також, що перебування в лікарні Фабер виділив курсивом, аби підкреслити те, що це написано від руки. Ми, можливо, повторимося та тут варто зауважити, що головний герой увесь час датує свої записи із точністю аж до хвилин і зазначає своє місце перебування.

Як ми вже зазначали у романі ми чітко відстежуємо передісторію та основну історію. У передісторії, котра із окремих уривків крізь увесь роман червоними нитками поєднується у власне історію, читачі дізнаються важливу інформацію про Ганну та Елізабет, у той час як відомості про Фабера - досить стислі. Хронологічно у передісторії описано період 1933-1956 рр. Читаючи далі ми дізнаємося, що з 1956 року Фабер працює інженером машинобудування, а приблизно із 1946 живе у Нью-Йорку. Повторюючись, Фріш надає право Вальтеру Фаберу у ретроспективі доповісти про дивовижні збіги обставин за останні п’ять місяців свого життя, що на фоні передісторії є власне основною історією.

Роман Фріша дуже нагадує нам схожий за побудовою твір Ґете - „Щоденник юного Вертера”, де сюжет також розгортається на сторінках чийогось щоденника.

"Распоряжение на случай смерти: все мои бумаги, письма, записи, дневники должны быть уничтожены, потому что все это ложь". (стр. 202)

Хоча Фабер і „заповідає” знищити його записи, ми можемо припустити, що хтось, можливо Ганна, знайшов їх та опублікував. Звичайно це символічне висловлення. Та на нашу думку автор хотів справити саме таке враження, враження, неначе, Фабер - реальна особа, а сам твір написано на історичній основі, тобто такій, що мала місце в реальному житті. Це також підтверджує і його останній запис: „08.05 Sie kommen“. (S.234)

Проте таке закінчення можна зрозуміти двояко, а саме - як відкритий кінець твору. За Фолькером Шльондорфом Макс Фріш таким чином інтерпретував смерть Фабера.

Розповідь Фабера своєю непослідовністю та паралелями частково нагадує також такий напрям літератури ХХ століття як „потік свідомості”. Те, як Фабер вставляє у свою розповідь свої спогади та душевні страждання робить його схожим із Джакомо Джойсом.

Та, не дивлячись на усі Фаберові негаразди, ми від щирого серця можемо порадуватися за нього, адже хоч декілька моментів у його житті він був щасливим:

"У меня решительно не было ни какой причины быть счастливым, но я был счастлив. Я знал, что всё, что я вижу, я покину навсегда, но не забуду: аркаду ночью, где я сижу в качалке, гляжу и слушаю ржанье лошади проезжающего мимо извозчика, испанский фасад напротив с жёлтыми занавесками, которые ветер вырывает из чёрных окон, скрежет гофрированного железа - звук, пронизывающий до мозга костей, мою радость, когда я слышу этот звук, моё наслаждение, ветер, один только ветер, который не сгоняет туч [] Я люблю жизнь! ”. (стр.185)

Отже, на прикладі Фабера ми можемо з упевненістю сказати, що спогади відіграють в нашому житті неабияке значення. Вони є невід’ємною частиною нашого життя, супроводжуючи нас повсюди. Можна, навіть, сказати, що спогади допомагають нам жити, даючи наснагу жити далі, адже, саме в спогадах рідні завжди залишаються з нами, в наших серцях.

Наприкінці нашого дослідження ми можемо стверджувати, що у даному романі привілеюють засоби-символи для інтерпретації явищ, для глибшого розуміння твору, зокрема „спогади” та заголовок є такими символами.


Висновки

Виходячи з першого розділу даного дослідження ми з’ясували, що Вальтер Фабер:

·  реаліст;

·  противник природи;

·  одержимий технікою та числами;

·  через смертність людини вважає її недосконалою;

·  жінконенависник;

·  трудоголік.

З другого розділу ми дізналися, що Фріш у своєму романі зачепив чимало моральних питань, зокрема:

Незворотність Долі.

Проблема кровозмішення.

Мотив виправдання та самовиправдання.

Егоїзм, що проявляється через страх.

Відчуття провини.

Відносини батьків та дітей.

Прозріння через страждання - катарсис.

Втеча від рутини - зняття маски.

Батьківщина - життєдайна сила.

Проблема хірургічного втручання.

Дружній обов’язок.

Проблема взаємовідносин чоловіка та жінки.

Нівелювання почуттями як маска.

обмеженість людини та її недалекоглядність.

Жіноче начало.

Проблема збереження власної особистості в сучасних умовах.
У другому розділі ми також виявили, що автор використовує в романі „Homo faber” контрасти як ефективний засіб інтерпретації подій.

Третій розділ ми присвятили основним особливостям побудови сюжету, а саме: роман побудовано у формі щоденника, про що свідчать сама назва твору, розповідь від першої особи і найбільш те, що головний герой датував свої „повідомлення”, вказуючи час та своє місце знаходження відповідно; даний роман насичений яскравою символікою, яка прослідковується протягом усього твору - від титульної сторінки й до самої останньої фрази; ми також спробували інтерпретувати таке неоднозначне закінчення твору Фріша.

Отже, Макс Фріш створив чудовий та неповторний твір, що на перший погляд здається розважальним, але виявляється складним та неймовірно цікавим романом. На початку автор показує нам його непоправним педантом, заручником світу техніки та пізніше ми дізнаємось, що це лиш його маска, якою він захищається від світу, навіть, від Іві. Позбавившись маски Фабер стає приємнішим, починає цінувати кожну хвилину свого життя, насолоджується ним. Проте йому не вдається здійснити усіх своїх планів, зокрема одружитися на Ганні, він помирає від раку шлунку. Роман Фріша багатий на символіку (уже з самої назви ми це помічаємо), контрасти та різноманіття моральних проблем. Герой намагається, неначе Фауст, дізнатися про сенс життя, який проявляється саме у вмінні цінувати всі його радощі та негаразди, бути щасливим, приносячи щастя, нехай навіть дуже маленькі, рідним, друзям, оточуючим. Повторюючись, тільки-но дізнавшись про істинну сутність життя герой помирає. Можливо саме через це він і гине. Його земна місія закінчилась.

"Быть вечным - значит прожить свою жизнь". (стр. 196)


Джерела

1.  Антична література, видання друге стереотипне, В. І Пащенко, Н. І Пащенко, К. - Либідь, 2004, ст.264 - 276

2.  Великий німецько-український словник, укладач В. Мюллер, К. - Чумацький Шлях, 2005

3.  Іспит з української літератури, за ред. .Н.М. Гаєвської, К. - Київський університет, 2003, ст.381, 382

4.  Мифы и легенды народов мира. Древняя Греция, А.И. Немировский, М. - Литература, 2006, ст. - 171 - 178

5.  Західна література ХХ століття. Німецькомовні статті, Затонський К. - 1987

6.  Практичні завдання з позакласного читання, укладачі Є.П. Тимченко, О.І. Кучма, К. - 2001

7.  Современный итальянско-русский словарь, В.Л. Арефьев, М. - Вече, 2006, ст.243, 563

8.  Größwörterbuch. Deutsch als Fremdsprache, Herausgeber Pr. Dr. Dieter Götz, Pr. Dr. Günther Haensch, Pr. Dr. Hans Wellman, Berlin - München - Wien - Zürich - New York - Langenscheidt-Verlag

9.  Homo faber, Макс Фриш, М. - АСТ, 2004, ст.16 - 206

10.  Homo faber, Max Frisch, F. - Suhrkampf-Verlag, 1997

11.  Max Frisch, dargestellt von Volker Hage, R. - Ro-ro-ro-Verlag, 2001, ст.68 - 73

12.  Homo-Faber-Links (http://birdy1976. com/homo-faber/)