Реферат: Специфіка англійського реалізму та його втілення в творчості Чарльза Діккенса

Реферат

з зарубіжної літератури

на тему:

„СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА”

ПЛАН

1. РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В ТВОРЧОСТІ Ч.ДІККЕНСА.

1.1 Труднощі дитинства Ч.Діккенса та їхній вплив на творчість письменника.

1.2 Загальна характеристика періодів та мотивів творчості Ч. Діккенса.

2. СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА.

2.1 Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літературі XIX століття.

2.2 Моралізм та повчальність як методи реалізму в творах Ч. Діккенса.

1. РЕТРОСПЕКТИВА ОСОБИСТОГО ДОСВІДУ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА

1.1 Труднощі дитинства Ч. Діккенса та їхній вплив на творчість письменника.

Чарльз Діккенс народився 7 лютого 1812 року у Лендпорті, поблизу Портсмута, в родині дрібного чиновника морського відомства. Його батько Джон Діккенс, добродушний і дещо хвалькуватий прожектер, був типовим невдахою; у молодості він мріяв стати актором, але так і не зумів здійснити свою мрію. Мати майбутнього письменника – Елізабет Діккенс – прищепила синові любов до читання, а найголовніше – навчила його любити людей, прагнути добра, ненавидіти зло. Батьки Ч. Діккенса були людьми добрими та чесними, але досить безладними та безпечними. Самі вони жили легко і бездумно, через що життя їхніх численних дітей ускладнювалося бідністю та нестатками. Служба вимагала від Джона Діккенса частих переїздів. У 1814 році сім'я переїхала в Лондон, а через три роки оселилася в містечку Чатемі. Роки, прожиті тут, – найщасливіша пора в дитинстві Ч Діккенса. Його батько отримав місце в Адміралтействі, і сім’я на деякий час була забезпеченою.

Ч. Діккенс був вразливою дитиною і відзначався спостережливістю, любив читати вірші та співати пісні. Під впливом батька заохотився до театральних постановок. Незабутнє враження справили на нього виступи знаменитого клоуна Ґрімальді.

Початкову освіту Ч. Діккенс здобув у школі Чатема. Проте на той час, коли йому виповнилося дев’ять років, відносне благополуччя сім’ї пішло на спад. Батько заплутався у боргах, в домі велися постійні розмови про платежі. В 1822 році, коли, розпродавши майже все домашнє майно, щоб оплатити хоча б частину боргів, Джон Діккенс відправився у Лондон, куди його перевели у справах служби. Десятилітнього Ч. Діккенса залишили в Чатемі закінчувати шкільний семестр, після чого він сам змушений був добиратися в Лондон. Відтоді розпочалося його нове життя. Про цей найважчий період у його долі Ч. Діккенс не любив згадувати і розповідати. Через кілька місяців батько майбутнього письменника опинився у борговій в’язниці. Ч. Діккенс змушений був кинути школу і почати працювати за шість шилінгів у тиждень на фабриці взуттєвої вакси. Робочий день тривав від ранку до пізнього вечора. У похмурій занедбаній споруді, гучно йменованій фабрикою, від затхлого повітря важко було дихати. Інколи від перевтоми ти постійного недоїдання Чарльз втрачав свідомість, але він ніколи не скаржився, терпів злигодні, самотність, а почасти й відчай.

Ч. Діккенс працював на фабриці не більше чотирьох місяців, але цей час видався йому болісною, безнадійною вічністю і розбудив рішучість вибитися з бідності. Жахливі спогади про цей час мучили Ч. Діккенса навіть у зрілі роки. “Я, – згаду­ватиме Ч. Діккенс у зеніті своєї слави, – так глибоко заховав у своєму серці жахливий спогад про те, наскільки, як здавалося мені, я був безсилий у боротьбі за своє утвердження як людини, що часом мені спадало на думку добровільно покінчити з життям... І такою ж жалюгідною ввижалася мені моя доля, що тепер щоразу, коли ненависний привид посоромленого дитинства несподівано з'являється переді мною, я починаю тремтіти, ніби в лихоманці, і мені здається, що все пережите мною, – це вічна дійсність. Я забував, що я відомий письменник, що я маю почуватися щасливим… Я забуваю про все і в безглуздому відчаї переношуся, як ввижається мені, назавжди у найтяжчу пору мого життя – роботу на фабриці вакси...”.

Ці трагічні роки залишили такий глибокий слід у пам’яті Ч. Діккенса, що майже в кожному його творі можна почути їхнє далеке відлуння. У романі “Девід Копперфілд” Ч. Діккенс начебто знову переживає своє дитинство, коли він, зневажений, безпомічний, усіма покинутий, гнув свою спину на фабриці від ранку до вечора, а в “Крихітці Дорріт”, в заключних розділах “найвеселішого” роману “Посмертних записках Піквікського клубу” зринають сумні часи побачень у тюрмі з батьком. І завжди в художню тканину твору, незалежно від міри комізму в ньому, Ч. Діккенс вкраплював сцени животіння і страждання бідняків, що опинилися на дні суспільного життя. На все життя у свідомості письменника залишився панічний страх перед убогістю, що приймала часом фантастичні розміри.

Невелика спадщина, отримана після смерті родички, врятувала сім’ю Ч. Діккенса. Батьки сплатили борги, і він знову почав відвідувати школу, розпрощавшись з фабрикою вакси. У “Класичній і комерційній академії”, як називався цей учбовий заклад, навчали англійської мови, латині, літератури, математики, танців і основ комерції. Чарльз був щасливим, учився з радістю, до нього повернулося щастя перерваного дитинства. Його любили за привітність, дотепність, веселі вигадки. Він був душею любительських спектаклів, для яких особисто писав п’єси у віршах і прозі.

У 15 років Ч. Діккенс був змушений остаточно кинути навчання, потрібно було допомагати сім’ї. Наступним етапом діккенських “університетів” стали суддівські контори, світ англійського судочинства. У 1827 році він отримав місце розсильного, потім клерка. Розпочавши рознощиком і переписувачем паперів і ділових листів, Ч. Діккенс вивчав стенографію і, опанувавши її досконало, почав отримувати замовлення на складання репортажів про судові засідання. Три роки провів він у світі суддівських чиновників, побачив багато позивачів і відвідувачів, вислуховував слідчі зізнання, допити підсудних, спостерігав за характерами та долями людей.

Ч. Діккенса в юності приваблював театр. Він брав уроки сценічної майстерності в актора Роберта Кілі та надіявся стати членом трупи Ковент-Гардену. Однак в день прослуховування через хворобу Ч. Діккенс не зміг з’явитися в театр. Актором він не став, але любов до театру та сцени зберіг на все життя. У любительських спектаклях він грав у всі періоди свого життя, в багатьох містах Англії та США виступав з читанням своїх творів.

У сімнадцять років Ч. Діккенс пережив перше кохання – до Марії Біднелл, дочки директора банку. Марія відповідала взаємністю, але стати дружиною звичайного стенографіста не хотіла. Ч. Діккенс важко пережив біль і гіркоту нерозділеного почуття; спогади про “жорстокосердну маленьку жінку” надихнуть його на створення образів героїнь “Девіда Копперфілда” (Дора) і “Нашого спільного друга” (Флора), у котрих краса та чари молодості поєд­нуються з егоїзмом.

Наполегливо працюючи, Ч. Діккенс створив свій перший оригінальний добуток – серію знаменитих нарисів про Лондон і його мешканців. Ці нариси він підписував псевдонімом “Боз”, прізвиськом молодшого брата Мозеса. Вони привабили читача своєю дотепністю і влучністю характеристик; у них проявився демократизм автора, притаманний йому гумор, тонка спостережливість. “Нариси Боза” мали успіх, незабаром книговидавець Хогарт опублікував їх окремою книгою. Він же порекомендував початківця-літератора власникові одного великого журналу. Ч. Діккенс повинен був придумувати короткі підписи до малюнків і карикатур відомого в ті роки художника Р. Сеймура про клуб невдалих спортсменів. Так з’явилися “Посмертні записки Піквікського клубу”.

З “Нарисами Боза” Ч. Діккенс ввійшов в англійську літературу, а романом “Посмертні записки Піквікського клубу” (1836 – 1837) він затвердився в ній як самобутній і оригінальний художник слова. Роман видавався окремими частинами. Він був пронизаний м’яким гумором і оповідав про пригоди товстого і добродушного холостяка містера Піквіка і його молодих друзів. У той же час перший роман Ч. Діккенса є гострою сатирою на англійське правосуддя.

До середини 30-х років Ч. Діккенс був уже відомим і популярним письменником Англії. Його нові добутки мали великий успіх у читаючої публіки, а його суспільна діяльність залучала до нього і викликала любов у простих англійських трудівників. Популярність письменника в народі була настільки велика, що йому кілька разів пропонували балотуватися в парламент, однак на ці пропозиції Ч. Діккенс відмовляв. Він був не тільки великим письменником, але й одним з найвідоміших людей свого часу.

В цей час в особистому житті Ч. Діккенса відбулися значні події: в 1836 році він одружився з дочкою Хогарта – Кетрін. Згодом він переживає одне з найбільших потрясінь свого життя: несподівано помирає молодша сестра його дружини Мері, яка мешкала разом з ними. В його серці збереглися найніжніші почуття до Мері. Для Ч. Діккенса вона залишилася на все життя уособленням милосердя та щастя.

Ч. Діккенс був ідеальним батьком. Він разом зі своєю дружиною виростив і виховав трьох синів і сімох дочок. Ч. Діккенс приділяв дітям багато уваги. Усі вони одержали гарне виховання й хорошу освіту і зайняли гідне місце в суспільстві. Старший син Ч. Діккенса став адміралом флоту, молодші сини успішно займалися скотарством в Австралії. Усе життя з любов’ю і теплотою вони відзивалися про свого батька і завжди цінували ту доброту і турботу, що оточувала їх у рідному домі.

Ч. Діккенс помер порівняно молодим, переповнений творчою енергією і новими задумами. Дріб’язковий нарив на нозі, на який письменник не звернув ніякої уваги, привів до гангрени, що перейшла в загальне зараження крові, і 9 червня 1870 року великого письменника не стало. 14 червня тіло його було поховане в Куточку поетів Вестмінстерського абатства, між могилами Шекспіра і Філдінга.

1.2 Загальна характеристика періодів та мотивів творчості Ч. Діккенса.

Творчість Ч. Діккенса, спираючись на її еволюційний розвиток, умовно можна розділити на чотири основних періоди.

Перший період творчості (1833-1841) можна охарактеризувати як ранній. У цей час були створені “Нариси Боза” (1833-1836) і роман “Посмертні записки Піквікського клубу” (1836-1837). У цих добутках уже чітко вимальовуються, по-перше, сатирична спрямованість його творчості, що передбачила сатиричні полотна зрілого Ч. Діккенса; по-друге, етична антитеза “добра і зла”. Вже в першій книзі зустрічається властивий Ч.Діккенсу літературний прийом – гнівне викриття разючих соціальних протиріч, що окреслюють сюжетне тло його нарису чи оповідання. Уже ці ранні книги засвідчили властивість, характерну для подальшої творчості англій­ського письменника, – вміння засобами гротеску, сатири, гумору, іронії змальовувати іноді прості, а здебільшого дуже складні соціальні конфлікти, внаслідок яких добро, часом ціною величезних жертв, завжди перемагає зло.

Другий період охоплює творчість письменника 1838-1845 років. В ці роки Ч. Діккенс виступає як реформатор жанру романа, розширивши його сферу, яка ніким до нього ще серйозно не розроблялася, тематикою дитинства. Він перший у Європі на сторінках своїх романів став зображувати життя дітей. Образи дітей входять як складові в композицію його романів, збагачуючи і поглиблюючи як їхнє соціальне звучання, так і художній зміст. Тема дитинства в його романах пов’язана з темою “великих надій”, що стає центральною не лише на цьому етапі творчості Ч. Діккенса, але й продовжує звучати з більшою або меншою силою у всіх наступних художніх творах письменника.

В цей зрілий період творчості письменника було створено наступні романи: “Пригоди Олівера Твіста” (1838), “Ніколас Нікльбі” (1839), “Антикварна крамничка” (1841), “Барнебі Радж” (1841), “Американські нотатки”, “Мартін Чезлвіт” (1843) і цикл “Різдвяні повісті” (“Різдвяна пісня в прозі”, 1843; “Дзвони”, 1844; “Цвіркун на печі”, 1845, і ін.)

У романах цього періоду добро торжествує над злом. Письменник апелює до совісті та добрих почуттів читачів, комічна стихія його романів зливається з вирішенням проблем, які глибоко хвилювали його сучасників; серед цих проблем на першому плані – становище бідноти, стан шкільної освіти, доля дити­ни в сучасному суспільстві. Цьому й присвячені “Пригоди Олівера Твіста” і “Ніколас Нікльбі”.

Новим і важливим періодом у творчості Ч. Діккенса стали 40-і роки. Це був період підйому чартистсь­кого руху в Англії. У 40-х роках поглибився реалізм Ч. Діккенса, з особливою повнотою проявився його талант публіциста та нарисовця. Звернення Ч. Діккенса в цей період творчості до історичної тематики (“Барнабі Радж”) пояснюється насамперед спробою письменника усвідомити сучасність (чартизм) крізь призму історії і знайти альтернативу “злу” у казкових сюжетах (“Антикварна крамничка”, цикл “Різдвяні повісті”). Власне цій же цілі, тобто збагнути сучасну Англію, присвячена і книга нарисів “Американські нотатки”. Поїздка Ч. Діккенса в Америку розширила географічний кругозір письменника і, що дуже важливо, дала йому можливість глянути на Англію ніби зі сторони. Враження, що він отримав у результаті ознайомлення з Америкою, були пригніченими. “Не таку республіку я сподівався побачити, – з гіркотою писав Ч. Діккенс. – Це не та республіка, яку я хотів відвідати; не та республіка, яку я бачив у мріях. Як на мене, ліберальна монархія – навіть з її нудотними бюлетенями – у тисячу разів краща, ніж тутешнє керування”.

40-і роки – період зрілості письменника, поглиблення критичного початку в його творчості. Вся атмосфера тогочасної Англії сприяла загостренню соціального критицизму Ч. Діккенса, зміні характеру його сміху: сумні нотки, гнів й обурення змінюють веселий сміх; м’який гумор переростає в сатиру.

Третій період творчості Ч. Діккенса, що охоплює 1848-1859 роки, характеризується поглибленням соціального песимізму письменника. Змінюється і техніка письма: “вона відрізняється великою стриманістю і продуманістю прийомів”, у зображенні художніх картин “особливого значення набуває деталь”. Разом з тим поглиблюється і реалістичне дослідження письменником дитячої психології. У цілому, творчість Ч.Діккенса в цей період ознаменувала якісно новий етап в історії розвитку англійського реалізму – етап психологічний. З’являється у творчості письменника і нова, раніше ним не досліджена, етична категорія – моральна порожнеча.

50-і роки – важкий час у житті Ч. Діккенса. Розлучення з дружиною порушило віру письменника в його етичний ідеал – сімейне життя. Тим із гострішою увагою спостерігає він життя, яке його оточує. Але гострі проблеми, характерні для англійського суспільства цього періоду (зокрема посилення чартистського руху), не позбавляють письменника його основних переконань: він – непохитний супротивник насильницьких перетворень у суспільстві і вважає, що покращення соціуму можливе лише при умові поліпшення його моральності. Саме ці проблеми і стають головними в його творчості.

У цей період творчості вийшли у світ наступні зрілі реалістичні романи письменника: “Домбі і син” (1848), “Девід Копперфілд” (1850), “Холодний будинок” (1853), “Важкі часи” (1854), “Крихітка Дорріт” (1857), “Повість про два міста” (1859).

Четвертий період охоплює творчість письменника 1861-1870 років. У цей останній період творчої діяльності Ч. Діккенса створені два шедеври: “Великі сподівання” (1861) і “Наш спільний друг” (1865) – в них автор свідомо звертає увагу читачів на неможливість для простої людини в умовах тогочасної дійсності реалізувати свої мрії про щастя. У цих творах уже не зустрічається м’який гумор, що був властивий Ч. Діккенсу на початку творчого шляху. М’який гумор змінюється безжалісною іронією. Тема “великих сподівань” пізнього Ч. Діккенса перетворюється по суті в бальзаківську тему “втрачених ілюзій”, тільки в ній більше гіркоти, іронії і скепсису. Але цей результат катастрофи “великих сподівань” цікавить Ч. Діккенса, художника і мораліста, вже усе більше не в плані соціальному, а скоріше в морально-етичному.

За задумом письменника “Великі сподівання” мали бути повістю про крах людських надій, про неможливість щастя в умовах буржуазних відносин. Якщо б цей задум здійснився, то це був би перший Діккенсовий роман без ідилічної розв’язки. Однак автор написав новий варіант фіналу. Піп зустрічає Естеллу, яка після нещасливого шлюбу стала зовсім іншою людиною. Взявшись за руки, Піп і Естелла йдуть до нового життя, що обіцяє їм довгі роки благополуччя.

Незважаючи на деяку ідеалізацію завершальних подій, роман засуджує владу грошей над душами людей, злісну стихію відчуження. Написана рукою великого художника, приваб­лює галерея людських типів, і кожен з них в тому чи іншому плані – самозакохане середньовікторіанське британське суспільство, заколисане золотими мріями про великі сподівання, яким так і не судилося здійснитися.

“Наш спільний друг” – останній завершений роман Ч. Діккенса. Твір має складну, багатопланову структуру. В ньому існують різні групи образів, кожен з яких діє самостійно і воднораз шляхи цих образів неодноразово перетинаються. Та провідним у романі є конфлікт між багатством і бідністю, моральною чистотою бідних і відчуженістю у вищому світі, між нестримною гонитвою за грішми і людською безкорисливістю.

Останній роман Діккенса “Таємниця Едвіна Друда”, розпочатий в 1863 році, так і залишився незавершеним. Він і сьогодні залишається загадкою для читачів, критиків і літературознавців. У ньому багато таємничого, пародійного і навіть парадоксального. Дослідники відзначають, що цей роман міг би стати справжнім апофезом Діккенсової творчості.

2. СПЕЦИФІКА АНГЛІЙСЬКОГО РЕАЛІЗМУ ТА ЙОГО ВТІЛЕННЯ В ТВОРЧОСТІ Ч. ДІККЕНСА

2.1 Огляд загальних особливостей англійського реалізму в літеретурі XIX ст.

Формування реалістичного методу в літературі Англії XIX ст. припадає на початок четвертого десятиліття і пов'язане з іменами Чарльза Діккенса, Вільяма Теккерея, сестер Бронте, Елізабет Гаскел. Незважаючи на те, що основні риси англійського реалізму співпадають з ознаками цього методу взагалі, література Великобританії XIX ст. має і деякі притаманні тільки їй особливості. Цю своєрідність можна пояснити обставинами як суспільно-політичного розвитку країни, так і прихильністю письменників (набагато сильнішу, ніж, скажімо, у Франції) до літературних традицій.

Початок реалізму в Англії формально пов’язується з творчістю Ч. Діккенса, але по суті є відгуком і реакцією на реалії так званої доби “вікторіанства”, тобто часу правління королеви Вікторії (1837-1901). Термін “вікторіанство” означає сукупність ідеологічних, інтелектуально-духовних понять, моральних і етичних настанов, способу життя – комплексу, що свідчив про добропорядний поступальний розвиток суспільства. Щоправда, політичні та ідеологічні тенденції “вікторіанства” формувались уже в 20-30 роках.

Початок третього десятиліття позначився приходом до влади буржуазії (реформа 1832 року). Цей час започатковує значні успіхи національної індустрії, розширення діяльності англійських підприємців у інших країнах, розвиток зовнішньої торгівлі, колоніальну експансію. Загострення соціальних протиріч (зокрема – рух чартистів) прискорило рішення правлячих кіл розв’язати низку соціальних проблем: народної освіти, боротьби з бідністю, стану робітних будинків і в’язниць тощо. Все це знайшло відображення в англійській критичній літературі.

Особливістю англійського реалізму є його міцний зв’язок з літературою Просвітництва, традиціями, які спрямовували митців до дидактизму і моральних категорій. Критикуючи всі сторони сучасного життя, англійські письменники спирались на досвід побутового і моралізаторського просвітницького роману. Вони внесли в реалістичну структуру власних творів символіку і метафору, сатиричне забарвлення.

Дещо складніше ставлення реалістів Англії до романтизму. Деякі з них (наприклад, Е. Гаскел) активно використовують його художні надбання. Ставлення інших до романтичних прийомів неоднозначне. Ч. Діккенс, наприклад, іронічно ставився до Байрона, але в той же час створив історичний твір вальтерскоттівськото типу “Барнебі Радж”, в якому до того ж відчутний вплив іншого романтика – Вордсворта.

В історико-літературному процесі англійського реалізму можна виділити три основні періоди.

Перший – 30-і роки – характеризується складною зміною соціальної структури англійського суспільства, що було пов’язано з посиленням буржуазного прогресу в країні і врешті-решт з приходом буржуазії до політичної влади. Саме в цей час вступають у літературу майбутні реалісти – Діккенс і Теккерей.

Другий період – так звані “голодні сорокові”, – пов’язаний із розвитком чартизму (робітничого руху). Цей час збагатив літературу розширенням функціональності художнього образу, комплексом соціальних і моральних завдань, ідеями “великих сподівань”.

Третій період – 50-60 роки – пов’язаний зі спадом робітничого руху, економічною стабільністю. Літературна палітра збагачується штрихами позитивізму. Ця доктрина (головний ідеолог – Г. Спенсер) пов’язана з механічним перенесенням закону живої природу на суспільство. Суспільна моральність згідно з положенням позитивізму пов'язана з доцільністю самого суспільства. У практичному плані це означало необхідність власної праці, а не безпідставних сподівань на чиюсь допомогу зі сторони. Тому цей період іноді називають часом “втрачених ілюзій”.

2.2 Моралізм та повчальність як методи реалізму в творах Ч. Діккенса.

Ч. Діккенс – великий народний письменник, творець англійського, реалістичного роману нового часу. Творча спадщина письменника по праву вважається художнім символом життя Англії періоду вікторіанської епохи. У реалістичних романах, створених Ч. Діккенсом, вікторіанська Англія впізнала себе у всій своїй непривабливій красі.

Як художник-реаліст Ч. Діккенс прославився майстерністю тонкого психологічного аналізу і широтою охоплення типових соціальних явищ. Його життєрадісний гумор і нещадна сатира в сполученні з любов’ю до людини, яка, як затверджував сам письменник, являла собою, “цілий океан”, допомогли йому створити вражаючу галерею живих і безсмертних літературних образів. Однак поряд із задачею показати “правду життя”, письменник ставив перед собою й іншу, з його погляду не менш важливу задачу, – моральну проповідь добра. Він до кінця життя вірив, що перебороти зло можна тільки за допомогою проповіді добра і “сімейного виховання”. Ч. Діккенс не знав, як можна змінити суспільство в цілому, але він знав, що потрібно спробувати зробити все можливе, щоб людина стала кращою. Тільки таким шляхом, вважав письменник, можна досягти “найбільшого щастя для найбільшої кількості людей”.

Діккенс-мораліст майже завжди програвав Діккенсу-художнику, можливо тому, що, як мораліст, він завжди жив у світі ідеальному. Але в той же час цей ідеальний казково-різдвяний світ, почерпнутий письменником з народної культури і фольклору, був життєдайним джерелом для Діккенса-художника.

Творчість Ч. Діккенса вявилася продовженням і розвитком традицій англійського роману XVIII - початку XIX століття. Одночасно письменник значно збагатив не тільки англійський реалізм. Його творчість вплинула на всю європейську й американську літературу. Достоєвський, Лєсков, Кафка, Фолкнер і багато інших великих письменників вважали Ч. Діккенса своїм учителем.

Відома російська дослідниця англійської літератури Е.Ю.Генієва писала: «Діккенс-письменник дуже різний. Добрий, смішний, карикатурний на початку творчого шляху, трагічний, повний скепсису, іронії, психологічних прозрінь – наприкінці. Християнин, що володів разючим життєлюбством».