Курсовая работа: Грошовий обіг

ЗМІСТ:

Вступ

1. Система грошового обігу та її елементи

1.1. Поняття грошового обігу та грошової системи

1.2. Елементи грошової системи та національна грошова одиниця

2. Нормативне регулювання грошового обігу

2.1. Система нормативно-правового регулювання грошового обігу

2.2. Роль Національного банку України у регулюванні грошового обігу

3. Організація та здійснення регулювання грошового обігу

3.1. Регулювання обігу готівкових коштів

3.2. Регулювання безготівкового обігу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ.

Темою моєї курсової роботи є правове регулювання грошового обігу.

Актуальність розгляду даної теми пояснюється тим, що у функціонуванні ринкової економіки головну роль відіграють гроші і грошовий обіг в державі. Грошовий обіг - це рух коштів у внутрішньому обороті в го­тівковій і безготівковій формах, що обслуговують реалізацію товарів, а також нетоварні платежі та розрахунки в гос­подарстві. Грошова система України становить собою організацію грошового обігу, яка закріплена національним законодавством.

Грошова система нашої держави складається з таких елементів: грошової одиниці та її найменування, масштабу цін, видів законних платіжних засобів, платіжного обороту та його організації, механізму регулювання грошо­вого обігу та органів, що його здійснюють. Грошова система України характеризується тим, що вирішальну роль в ор­ганізації та функціонуванні грошової системи відіграють Верховна Рада України та Національний банк України.

Слід зазначити, що правові основи організації грошового обігу в Україні закладені в Конституції України та в Законах України «Про Національний банк України», «Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні», Положенні про ведення касових операцій у націо­нальній валюті в Україні, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 15 грудня  2004 р. №  637, Інструкції про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 N 337 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами), Правилах визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затв. постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 N 547 і зареєстр. у Міністерстві юстиції України 06.12.2004 за N 1549/10148, Інструкції про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам’ятних монет України та сувенірної продукції, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.01.2005 N 8 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 01.02.2005 за N 124/10404 та ін.

Практичне значення даної теми полягає у тому, що знання теми „правове регулювання грошового обігу” забезпечує системний аналіз норм чинно­го банківського законодавства, знання форм та систем грошового обігу та методів його регулювання.

Метою розгляду даної теми буде розкриття таких питань як система грошового обігу та її елементи, зокрема поняття грошового обігу та грошової системи, елементи грошової системи та національна грошова одиниця; нормативне регулювання грошового обігу, зокрема система нормативно-правового регулювання грошового обігу та роль Національного банку України у регулюванні грошового обігу також питання про організацію та здійснення регулювання грошового обігу, зокрема питання регулювання обігу готівкових коштів та регулювання безготівкового обігу.

При розгляді даної теми мною були використані наукові праці та матеріали періодичних видань таких авторів як О.А. Костюченко, О.О. Качан, І.Б. Заверуха, О.П. Орлюк, А.В. Лемківський, О. Шереметьєва, О.В. Сударенко для повного і детального розкриття питань теми „правове регулювання грошового обігу”.

1. Система грошового обігу та  її елементи.

1.1. Поняття грошового обігу та грошової системи.

Перед тим, як перейти до питання про правове регулювання грошового обігу, я вважаю за доцільне дослідити, що взагалі мається на увазі під терміном „грошовий обіг”,  дослідити його систему та типи.

Як вказує А.В. Демківський, у національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей.  Грошовий  обіг - це рух грошей  у  процесі  виробництва,  розподілу,  обміну  й  споживання національного продукту, який здійснюється шляхом  безготівкових  розрахунків та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових  платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби  економіки  і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою  бути  адекватні  їм.  В сучасних умовах грошовий обіг в Україні  визначається  реаліями  економіки, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох  підприємств  і  низьким рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху  доходів  і  продуктів  (товарів  і  послуг)  виникають взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У  розвинутому  ринковому   господарстві   грошовий   обіг   не   може здійснюватися без участі і активної ролі банків.  Банки  стають  необхідними посередниками  у  взаємних  виплатах  і  розрахунках   між   підприємствами, організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.[1]

Базова модель грошового обігу включає в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;

2. банки;

3. суб’єкти народногосподарського обігу – підприємства й населення.

В базовій  моделі  допускається,  що  всі  ресурси  належать  населенню  (хоча насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила). Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється  кругообіг готівки і безготівкових платежів, є банк. Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів  і споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які  затримки, крім тих, які  викликані  продажем  товарів  у  кредит, створюють  ситуацію неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування національної грошової системи. Грошова система – це визначена державою  форма  організації  грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування.[2]

Кожна промислово розвинена країна  має  власну  грошову  систему,  яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.  Це  випливає з об’єктивних потреб забезпечення нормального товарно –  грошового  обігу  і національно – історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому кожній національній  грошовій  системі  властиві  різні  форми  й  взаємодія складників, а також  національна  специфіка,  рівень  розвитку  продуктивних сил, свої політичні цілі та економічна політика.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої  особливості, мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:

1. грошову одиницю

2. види державних грошових знаків;

3. масштаб цін;

4. валютний курс;

5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових знаків;

6. регламентацію безготівкового грошового обігу;

7. правила вивозу й ввезення  національної  валюти  та  організації  міжнародних розрахунків;

8. державний орган, який здійснює  грошово  –  кредитне  й  валютне регулювання.[3]

1.2. Елементи грошової системи та національна грошова одиниця.

Розгляньмо докладніше спільні елементи грошових систем.

1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий знак, що є засобом  виміру  та  вираження  цін  усіх  товарів.  Як  правило, грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня  = 100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.      Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин  в Україні є не лише ознакою  її  державності  і  реальної  незалежності,  а  й становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції, проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в  інших країнах світу, гривня виникла історично, але  нині  цілковито залежить від нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її  функції. При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді, коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у грошовій системі  представляють,  в  основному,  кредитні  гроші  у  вигляді банкнот  і  розмінних монет та паперових грошей у формі державних казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах, паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються лише в  обмежених  масштабах.  Водночас у країнах, що розвиваються,  у грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної вартості у грошових одиницях,  що  опирався  на  фіксовану  державою  вагову кількість грошового металу у  грошовій  одиниці.  Після  Ямайської  валютної реформи 1976 – 1978 рр.  офіційна  ціна  золота  і  золотий  вміст  грошової одиниці скасовані, тому й офіційний  масштаб  цін  втратив  свою  економічну значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і  не  можуть  бути виразником   вартості   інших   товарів.  Водночас   у   сучасних    умовах функціонування світового ринку господарство  кожної  окремо  взятої  країни тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін  виконує  свою  роль  у взаємодії внутрішніх і світових цін. В  цих  умовах,  якщо  на  внутрішньому ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то  національна валюта, як  правило,  втрачає  офіційно  зафіксований  державою  паритет  по відношенню до іноземних  валют,  а  деякі  країни  взагалі  відмовилися  від встановлення офіційного масштабу.  Масштаб цін в цих умовах  визначається  як  певна кількість товарної маси, що  приймається  за одиницю, а остаточно складається  під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною  силою.  Валютний

курс характеризується еквівалентною сумою,  ціною  грошової  одиниці  однієї країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни. Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку  ринкових  відносин, економічного  і   соціально – політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи  валютних  коридорів.  У  країнах   зі   стабільною й  розвиненою економікою, як правило, використовуються плаваючі системи  валютних  курсів, коли курс національної валюти з тих або інших  причин  вільно  коливається. Фіксовані курси  встановлюються національними  банками. Залежно  від видів операцій з валютами вони можуть  бути  різними.  Різним  може  бути  і наслідок фіксованого курсу.[4]

5. Порядок готівкової і  безготівкової  емісії  та  обігу  грошових  знаків. Такі  регулювання  держава  здійснює   за   допомогою   актів   внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища країни. У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення  споживчих потреб населення на основі так званого касового плану, а між  підприємствами і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів  здійснювалася  лише   на   основі   затвердженого урядом кредитного  плану,  а  взаємне  узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних балансів.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція держави і НБУ, яка реалізується через:

1)  встановлення  порядку  використання  грошей,  що  знаходяться   на рахунках банків;

2)  держава  визначає  сфери,  у  яких  платежі   виконуються   шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

3) держава законодавчо визначає способи  платежу,  форми  розрахунків, порядок  платежу  тощо.  Найповніше  проблеми регулювання   безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську  діяльність».

Цим та іншими нормативними актами визначено такі  засади  організації безготівкових  розрахунків: 

- по-перше,  підприємства  усіх  форм   власності зобов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках  комерційних  банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у  безготівковій  формі шляхом перерахування з рахунку  платника  на  рахунок  продавця.  Хоч  це і обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності  грошового обігу;

- по-друге, платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту  відвантаження продукції.  Це  сприяє  прискоренню   кругообігу  фінансових ресурсів  і реалізації продукції підприємств;

- по-третє, платежі здійснюються банками  за згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання  лише у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням судових органів;

- по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються   договорами та угодами  між господарськими суб'єктами,  але  в  межах   чинного законодавства;  

- по-п'яте, суб'єкти господарського  життя  можуть  скористуватися  правом  вибору банків  для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два  розрахункові рахунки у різних містах  і  банках.  Для  цього  вони укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації міжнародних розрахунків. У сфері  валютного  регулювання  НБУ  виконує  такі функції:

- здійснює валютну політику на підставі принципів загальної  економічної  політики України;

- складає  спільно  з  Кабінетом Міністрів України платіжний  балан України;

- контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту  зовнішнього державного боргу України;

- визначає ліміти заборгованості  в  іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;

- нагромаджує, зберігає і використовує резерви  валютних  цінностей  для  здійснення державної валютної політики; видає ліцензії  на  здійснення      валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

- визначає способи встановлення і використання валютних  (обмінних)  курсів  іноземних  валют,  виражених  в   іноземній   валюті   або   у  розрахункових (клірингових) одиницях.[5]

Отже, можна зробити висновки, що сучасна грошова система характеризується:

  - відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці  за  ухвалою  МВФ  про демонетизацію золота;

   - переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою наближаються до паперових грошей;

   - збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і  паперових грошей у вигляді казначейських квитків;

   - випуском банкнот  у  обіг  для  кредитування  підприємств  і  закладів держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;

   - розвитком безготівкового обороту за умов  одночасного  скорочення  у  обігу готівки;

   - зростанням  масштабів  державного  регулювання  грошового  обігу  для подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам       економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

Як вказує О.О. Качан, в Україні до 1992 р. в обігу перебували грошові знаки - рублі, що емітувалися Держбанком СРСР. У 1992 р. Національний банк України запровадив в обіг перехідну власну українську валюту - карбованець (спочатку в готівкову сферу, а потім і в безготівкову). Вихід України з рубльової зони дав змогу Національному банку сконцентрувати емісійну функцію у своїх руках і започаткувати проведення власної грошово-кредитної політики. У вересні 1996 р. згідно з Указом Президента України була проведена безконфіскаційна грошова реформа і випущена в обіг постійна національна ва­люта - гривня. Починаючи з 17 вересня 1996 р., обіг карбованців на території України було припинено, і єдиним законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття в усі види платежів, стала гри­вня та її розмінна монета - копійка.

Назва «гривня» походить від слова «грива». Спершу воно означало обруч, що носили на шиї («на загривку») знатні люди. Слово «гривня» в давнину мало кілька значень. Лічильна гривня означала певну кількість монет, вагова - точну вагу сріб­ла чи золота. Нарешті, в IX ст. виникли монетні гривні - зливки срібла стандартної форми і ваги. Уперше гривня як грошова одиниця використовувалася в Україні ще за часів Київської Русі, вдруге - в період існування Української Народної Респуб­ліки (1918 - 1920 рр.), нарешті повернулася в Україну в 1996 р.[6]

О.А. Костюченко також підкреслює, що у створенні грошової системи в Україні ключову роль відіграв Указ Президента України від 25 серпня 1996 р. № 762/96 «Про грошову реформу в Україні», яким було введено в обіг національну грошову одиницю - гривню, що забезпечила економіку національною валютою. Зазначений Указ передбачав введення в обіг банкнот вартістю 1, 2, 5, 10, 20, 50 і 100 гривен.

Для проведеної грошової реформи були характерні ряд мо­ментів:

а)       курс обміну становив 100 000 карбованців за одну грив­ню (тобто 1,76 грн. за долар США);

б)      на обмін банкнот встановлено межу 100 млн. гривень; обмін банківських депозитів проводився без обмежень;

в)       із першого дня обміну грошей ціни на всі товари та послуги заморожувалися строком на один місяць;

г)       із дня уведення гривню можна було обмінювати на будь-яку іноземну валюту, а карбованець з того ж дня втрачав таку можливість;

д)      обмінні пункти обмежувалися чотирма державними банками та   певними  спеціально уповноваженими пунктами обміну валют.[7]

2. Нормативне регулювання грошового обігу.

2.1. Система нормативно-правового регулювання грошового обігу.

Система нормативно-правового регулювання грошового обігу, як і система банківського права складається з кількох рівнів. На першому рівні звичайно – норми Конституції України, на другому –законів, і на третьому розташовані підзаконні нормативно-правові акти – постанови, інструкції, положення, розпорядження, накази і ін.

Важливу роль в організації грошового обігу відіграють норми Конституції України. В ст. 92 Конституції України передбачено, що засади створення і функціонування грошо­вого ринку, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України встановлюється вик­лючно законами України.

У ст. 100 Конституції України визначено що основні за­сади грошово-кредитної політики та здійснення контролю за її проведенням покладено на Раду Національного банку України.

В Конституції України також закріплено, що офіційною грошовою одиницею України є гривня, а основною функцією Національного банку України є забезпечення стабільності грошової одиниці України.[8]

Важливу роль у встановленні правової основи взаємовід­носин між суб'єктами господарювання і банками з приводу функціонування банківських рахунків та порядку переказу грошей відіграє Закон України від 5 квітня 2001 року «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні». В цьому зако­ні визначені загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу грошей в межах України і відповідальність суб'єк­тів, захист інформації при проведенні переказу грошей.

Даним законом передбачено, що загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України “Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про поштовий зв’язок”, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів.[9]

Слід зазначити, що конкретний механізм реалізації грошово-кредитної політики передбачений в розділах IV і V Закону України «Про Національний банк України». В ст. 25 цього Закону визначено, що основними економічними засобами і методами гро­шово-кредитної політики є регулювання обігу грошової маси через:

1)  визначення та регулювання норм обов'язкових резервів для комерційних банків;

2)  процентну політику;

3)  рефінансування комерційних банків;

4)  управління золотовалютними резервами;

5)  операції з цінними паперами (крім цінних паперів, що підтверджують корпоративні права), у тому числі з ка­значейськими зобов'язаннями, на відкритому ринку;

6)  регулювання імпорту та експорту капіталу;

7)  емісія власних боргових зобов'язань та операції з ними.[10]

Національний банк проводить суворе розмежування сфер готівкового і без­готівкового грошового обігу на території України, надаючи особливе значення нормативному регулюванню готівкового грошового обігу.

Основними нормативними документами, прийнятими НБУ, в цій сфері є:

- Положення про ведення касових операцій у націо­нальній валюті в Україні, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 15 грудня  2004 р. №  637. Це Положення розроблено відповідно до статті 33 Закону України “Про Національний банк України”, визначає порядок ведення касових операцій у національній валюті України підприємствами (підприємцями), а також окремі питання організації банками роботи з готівкою;

- Інструкція про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 N 337 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами),

- Правила визначення платіжності та обміну банкнот і монет Національного банку України, затв. постановою Правління Національного банку України від 17.11.2004 N 547 і зареєстр. у Міністерстві юстиції України 06.12.2004 за N 1549/10148,

- Інструкція про організацію виготовлення, випуску в обіг і реалізації пам’ятних монет України та сувенірної продукції, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.01.2005 N 8 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 01.02.2005 за N 124/10404 та ін.

Вони визначають єдині під­ходи до ведення касових операцій, порядок приймання і видавання готівки з кас підприємств та організацій із застосуванням необхідних касових документів для оформлення цих операцій (прибуткові та видаткові ордери, касові книги тощо), передбачають забезпечен­ня схоронності цінностей, здійснення контролю за дотриманням ка­сової дисципліни, встановлюють відповідальність суб'єктів госпо­дарювання за її порушення тощо.

Вказані документи регламентують також основні принципи орга­нізації обороту готівки суб'єктами господарювання:

q  обов'язковість для всіх підприємств і організацій зберігання власних грошових коштів у банківських установах;

q  вільне одержання всіма клієнтами готівки з власних банків­ських рахунків без подання обгрунтовувальних документів;

q  здійснення розрахунків як у безготівковому порядку, так і в готівковій формі;

q  обмеження розмірів готівки, що перебуває в касах підпри­ємств через установлення їм лімітів залишку готівки в касі;

q  можливість використання касового виторгу (поточних над­ходжень).

На державному рівні з метою поліпшення стану готівкового обі­гу та запобігання зловживанням під час здійснення операцій з готів­кою, Указами Президента України від 12 червня 1995 р. «Про засто­сування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» та від 11 березня 1996 р. «Про внесення змін до Указу Пре­зидента України від 12 червня 1995 р.» передбачено застосування до юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльнос­ті - штрафних санкцій у разі порушення ними встановлених норм і правил з регулювання обігу готівки. Так, за перевищення встанов­лених лімітів залишку готівки в касах порушники штрафуються у двократному розмірі сум виявленої понадлімітної готівки, за нео­прибуткування (неповне оприбуткування) у касах готівки - у п'ятикратному розмірі неоприбуткованої суми.

Визначена також санкція (50 неоподатковуваних мінімумів) до установ комерційних банків за невстановлення ними суб'єктам гос­подарювання лімітів залишку готівки в касі.

Штрафні санкції, передбачені цими Указами, застосовуються державними податковими адміністраціями на підставі матеріалів проведених ними перевірок і подань комерційних банків та інших указаних вище контролюючих органів.

Крім того, статтею 164-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено застосування штрафних санкцій до посадових осіб - суб'єктів господарювання за порушення ними ка­сової дисципліни, які встановлюються органами державної кон­трольно-ревізійної служби за поданням зазначених вище органів.

2.2. Роль Національного банку України у регулюванні

грошового обігу.

Грошова система створюється державою в особі уповноважених органів і має нормативно-правовий характер. Клю­чову роль в організації та функціонуванні грошової системи держави відіграють Верховна Рада України, Кабінет Мініст­рів України та Національний банк України.

Згідно з чинним законодавством Національний банк України за­безпечує виготовлення грошових знаків (банкнот і монет) і регулює їхнє функціонування на всіх етапах руху - від випуску в обіг до знищення вилучених з обігу зношених, пошкоджених та фальшивих банкнот і монет. Національний банк України розробляє дизайн" грошових знаків, установлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Для друкування паперових грошей (банкнот) у м. Києві весною 1994 р. була введена в дію Банкнотна фабрика на базі найсучасні­шого імпортного устаткування. Вона стала 68-м у світі підприємст­вом із виготовлення паперових грошей. Восени того самого року на базі Банкнотної фабрики та інших допоміжних виробництв створено Банкнотно-монетний двір Національного банку України. У 1997 р. було завершено будівництво Малинської фабрики банкнотного па­перу. Технологічне обладнання фабрики дає змогу виготовляти бан­кнотний і захищений папір із кругло-сітковим локальним багато-тоновим водяним знаком, двома захисними волокнами, планшетами та іншими елементами захисту. З уведенням у дію фабрики банкнотно­го паперу Україна має замкнутий цикл із виробництва грошей.

Національним банком України створене монетне виробництво, на якому із застосуванням найсучасніших технологій та устаткуван­ня карбуються (починаючи з 1997 р.) монети масового обігу, пам'ят­ні та ювілейні. Перша ювілейна монета України з'явилася в обігу в 1995 р. (карбувалася за кордоном). Виготовлена з мельхіору, вона була присвячена 50-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Першою ювілейною монетою з гривневим номіналом стала мельхі­орова монета номінальною вартістю 2 грн., присвячена 200-річчю одного з кращих дендрологічних парків України — «Софіївки». Монета введена в обіг у 1996 р. 1997 р. ознаменувався введенням в обіг перших українських золотих монет — «Т. Г. Шевченко» і «Києво-Печерська лавра».

Національний банк як емісійний центр країни має повноваження щодо організації і регулювання готівкового грошового обігу на те­риторії України. Він установлює правила випуску в обіг, зберігання, перевезення, інкасації та вилучення готівки з обігу, визначає поря­док ведення касових операцій для банків, підприємств і організацій.[11] На думку І.Б. Заверухи, особлива роль в здійсненні грошової політики держави покладається на Національний банк України, який відповідно до ст. 33 Закону України «Про Національний банк України» здійснює такі повноваження щодо організації готівкового грошового обігу: виготовлення та зберігання банкнот і монет; створення резервних фондів банкнот і монет; встановлення номіналів, систем захисту, платіжних ознак та дизайну грошових знаків; встановлення  порядку  заміни  пошкоджених банкнот і монет; встановлення правил випуску в обіг, зберігання, перевезення, вилучення та інкасації готівки; визначення вимог стосовно технічного стану і орга­нізації охорони приміщень банківських установ; визначення порядку  ведення   касових  операцій для банків, інших фінансово-кредитних  установ,   під­приємств і організацій.

За Національним банком закріплено монопольне право здійснювати емісію національної валюти та організовувати її обіг. Йому належить не тільки виняткове право введення в обіг (емісію) гривні і розмінної монети, організація їх обігу, але й вилучення з обігу.

Випуск та обіг на території України інших грошових оди­ниць і використання грошових сурогатів як засобу платежу забороняється. Офіційне співвідношення між гривнею та золотом або іншими дорогоцінними металами не встановлюється.

Банкноти і монети, що випущені Національним банком, є безумовними зобов'язаннями НБУ і забезпечуються всіма його активами.

Гривня (банкноти і монети) як національна валюта є єди­ним законним платіжним засобом на території України, приймається усіма фізичними і  юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів,  а також для  зарахування  на  рахунки,  вклади, акредитиви та для переказів.

Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його. Для регулювання курсу гривні щодо іноземних валют Національний банк вико­ристовує золотовалютний резерв, купує і продає цінні папери, встановлює і змінює ставку рефінансування та застосовує ніші інструменти регулювання грошової маси в обігу. Умови та порядок обміну гривні на іноземну валюту встановлюється Національним банком. Національний банк не може обмежувати права суб'єктів валютного ринку на здійс­нення операцій з іноземною валютою, гарантовані їм законом.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 40 Закону України «Про Національний банк України») НБУ встановлює правила, форми і стандарти розрахунків банків та інших юридичних і фізичних осіб в економічному обігу України із застосуванням як паперових, так і електронних документів та готівки, координує організацію розрахунків, дає дозволи на здійснення клірингових операцій та розрахунків за допомо­гою електронних документів. Національний банк забезпечує здійснення міжбанківських розрахунків через свої установи, дає дозвіл на проведення міжбанківських розрахунків через прямі кореспондентські відносини комерційних банків та че­рез власні розрахункові системи.[12]

3. Організація та здійснення регулювання грошового обігу.

3.1. Регулювання обігу готівкових коштів.

Національний банк України організує готівковий обіг у країні, який поряд з безготівковими розрахунками є складовою загального грошового обороту і являє собою сукупність платежів, що здійсню­ються готівкою. Взагалі сфера застосування готівкових коштів у функції засобів обігу і платежу в більшості розвинутих країн з рин­ковою економікою обмежена. Там основна частина розрахунків і платежів (93-95 %) здійснюється без використання готівки і лише незначна (5-7 %) - готівкою.

Чинні законодавчі й нормативні акти з питань готівкового обігу та порядок ведення касових операцій для підприємств і організацій мо­жуть змінюватися і вдосконалюватися залежно від конкретних еко­номічних умов діяльності суб'єктів господарювання, які регулюються чинним законодавством та затверджуваними в установленому поряд­ку нормативними документами відповідних міністерств і відомств.

Організація обороту готівкових коштів передбачає також забез­печення постійного дотримання правил приймання, схоронності і використання готівки господарством. Підприємства, установи, ор­ганізації та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які мають поточні рахунки в установах комерційних банків, повинні зберігати на них свої вільні кошти.

Зберігання коштів підприємств і організацій у банківських уста­новах створює передумови для концентрації готівкових коштів у банківській сфері, забезпечення їх ефективного використання в обо­роті, гарантування їх схоронності, сприяє більшій оперативності у задоволенні потреб суб'єктів господарювання в готівці для здійс­нення їхніх чергових платежів та запобігання зловживанням під час витрачання готівки.

З метою максимального зменшення зустрічних оборотів готівки (тобто здавання коштів до каси банку й одночасно одержання їх із цих кас) суб'єктам господарювання дозволено залишати у своїх ка­сах готівку в межах установлених лімітів, а також використовувати для необхідних господарських потреб грошовий виторг (крім ви­плати заробітної плати і дивідендів - доходу). Ліміти залишку го­тівки в касі встановлюються суб'єктам господарювання щорічно на основі поданих ними до комерційних банків заявок - розрахунків ус­тановленої форми й за необхідності (якщо є звернення клієнта) мо­жуть протягом року переглядатися. У разі неподання цих розрахун­ків установи банків самостійно встановлюють такі ліміти суб'єктам господарювання в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму до­ходів громадян.[13]

Ліміти встановлюються комерційними банками, в яких відкриті поточні рахунки підприємства з урахуванням режиму і специфіки його роботи, віддаленості від установи банку, розміру касових обо­ротів, установлених строків і порядку здавання виторгу, графіка за­їзду інкасаторів.

Понадлімітну готівку на кінець робочого дня підприємства та організації зобов'язані здавати до кас банків для зарахування на від­криті в них поточні рахунки згідно з порядком і термінами, погод­женими з відповідною установою банку. При цьому підприємствам та організаціям, що мають постійний грошовий виторг (а це головно підприємства, пов'язані з обслуговуванням населення), ліміти каси встановлюються залежно від термінів здавання ними виторгу:

- ті, що здають його щоденно (через інкасацію та/або вечірню
касу), - у розмірах, необхідних для забезпечення нормальної робо­ти зранку наступного дня;

- ті, що здають виторг наступного дня (у разі відсутності інка­сації та вечірньої каси), - у межах середньоденного виторгу.

Для інших суб'єктів господарювання, що мають готівковий ви­торг (касові надходження), ліміти каси встановлюються залежно від погоджених строків здавання виторгу (надходжень) (але не рідше одного разу на п'ять днів). Так, якщо виторг здається один раз на чотири дні (за значної віддаленості підприємства від установ банку), розмір установленого ліміту має становити приблизно суму, що до­рівнює середнім надходженням за чотири дні.

Якщо окремі підприємства, установи та організації (це, звичайно, бюджетні), крім коштів, отримуваних у банку на певні потреби (заробітна плата, допомоги, стипендії), не мають взагалі інших готі­вкових надходжень, то ліміт каси їм установлюється в межах се­редньоденного видатку готівки (без урахування зазначених вище видатків). Суб'єктам господарювання (крім тих, що пов'язані з обс­луговуванням населення) такі ліміти можуть установлюватися, ви­ходячи з середньоденного надходження або видатків готівки.

В окремих випадках (органам державного казначейства, торго­вельним підприємствам, підприємствам зв'язку) установи банків мо­жуть установлювати загальні ліміти каси, в межах яких указані суб'єкти господарювання доводять потім ліміти каси відповідно до бюджетних організацій, які вони обслуговують, а також до підпо­рядкованих їм структурних підрозділів торгівлі та зв'язку.

Якщо суб'єкт господарювання має відкриті поточні рахунки в кількох установах банків, то він визначає протягом трьох робочих днів основний поточний рахунок, за місцем відкриття якого відпо­відною установою банку встановлюється ліміт залишку готівки в касі. Про це даний суб'єкт господарювання повідомляє інші устано­ви банків, де відкриті його додаткові поточні рахунки, надаючи їм копію заявки - розрахунку із затвердженим лімітом каси.

Чинними нормативними документами з готівкового обігу при регламентуванні порядку визначення лімітів каси враховані також специфічні умови функціонування підприємств та установ силових міністерств і відомств країни та особливості здійснення підприєм­ницької діяльності окремими категоріями суб'єктів господарювання. Так, згідно з чинним законодавством колективним сільськогоспо­дарським підприємствам надано право самостійно визначати розмі­ри готівки, що постійно знаходиться в їхніх касах, з повідомленням обслуговуючої установи банку, а фермерським (селянським) госпо­дарствам та фізичним особам, що здійснюють підприємницьку ді­яльність, не маючи прав юридичної особи, такі ліміти взагалі не встановлюються. Не обмежуються також розміри касових залишків дипломатичним, торговельним та іншим офіційним представницт­вам нерезидентів, що користуються імунітетом та привілеями, а та­кож представництвам іноземних компаній і фірм, які не здійснюють підприємницької діяльності.

Одночасно зі встановленням ліміту з метою прискорення обіго­вості коштів і своєчасного надходження їх у каси банків визнача­ються терміни і порядок здавання виторгу установам банків кожному підприємству та організації за погодженням з їхніми керівниками. При цьому для підприємств та організацій, розташованих у місцево­сті, де є установи банку та підприємства зв'язку, виторг має здава­тися, як правило, щоденно в день його надходження в їхні каси, а в місцях, де таких умов немає і суми виторгу невеликі (до двох неоподатковуваних мінімумів за день), - не рідше одного разу на п'ять днів.[14]

Готівкові кошти, що надходять на рахунки згідно з порядком і термінами, погодженими з установою банку, можуть бути здані в денні й вечірні каси установ банків, інкасаторам Національного ба­нку України, в об'єднані каси при підприємствах та організаціях для подальшого переказування у відповідні установи банків, а також підприємствам зв'язку для переказування на рахунки в установах банків. Підприємства й організації можуть зберігати понад установ­лені ліміти готівку для оплати праці, виплати заохочень, допомог усіх видів, компенсацій, пенсій, стипендій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), премій протягом трьох робочих днів (для коле­ктивних сільгосппідприємств, підприємств залізничного транспорту, виконавчих органів сільських Рад - протягом п'яти робочих днів).

З метою сприяння максимальному і своєчасному здаванню суб'єктами господарювання виторгу та дотримання ними лімітів ка­си комерційні банки повинні забезпечувати роботу вечірніх кас у робочі, вихідні та святкові дні.

За наявності у суб'єкта господарювання поточних рахунків у кількох установах банків, здавання ним виторгу може здійсню­ватись як на основний, так і на додаткові поточні рахунки. За таким самим принципом проводиться й одержання ним готівки з цих рахунків.

Розрахунки і платежі юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємництва між собою можуть здійснюватися як у безготівко­вій формі, так і готівкою. Видавання їм готівки з їхніх власних бан­ківських рахунків здійснюється установами банків безперешкодно, без будь-яких вимог щодо надання для цього обґрунтовуючих до­кументів. Готівка вказаними особами може бути одержана на будь-які господарські цілі клієнта в межах коштів, що перебувають на їх­ніх банківських рахунках.

При здійсненні готівкових розрахунків підприємствами, устано­вами й організаціями та фізичними особами - суб'єктами підприє­мницької діяльності між собою, а також з громадянами продавці зобов'язані надавати покупцям облікові розрахункові документи (податкову накладну, рахунок - фактуру, товарний або касовий чек, квитанції, акти закупівлі продукції, виконаних робіт, наданих по­слуг тощо), що підтверджували б здійснену платником видачу готів­ки за придбані товари (роботи, послуги).

У сфері торгівлі й обслуговування населення всі розрахунки з громадянами готівкою мають здійснюватися через електронно-касо­ві апарати з виданням споживачеві касового чека. У разі несправності ЕКА та в окремих сферах підприємницької діяльності, визначених Мінекономіки України й Державною податковою адміністрацією, відповідним суб'єктам підприємницької діяльності дозволяється для обліку реалізованих товарів (робіт, послуг) та отриманих за це гро­шей використовувати товарно-касові книги.[15]

Згідно з чинним Порядком ведення касових операцій їх оформ­лення здійснюється на основі єдиних типових документів (при­буткових і видаткових касових ордерів, касових книг тощо), форма яких затверджена колишнім Мінстатом України і які застосовують­ся на всіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від їхнього відомчого підпорядкування та форм власності.

Приймання готівки касами підприємств здійснюється за прибутковими касови­ми ордерами за підписом головного бухгалтера або особою, ним уповноваженою. Приймання грошей має підтверджуватися квитан­цією з цими самими підписами, а також підписом касира, завіреним печаткою (штампом) касира.

Видавання готівки із кас підприємств здійснюється за видатко­вими касовими ордерами або іншими документами (платіжними ві­домостями, рахунками тощо). Документи на видавання коштів підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або особами, ними уповноваженими.

По закінченні встановлених термінів збереження готівки понад визначений ліміт (три - п'ять днів) для виплати заробітної плати, допомог, компенсацій, стипендій, пенсій, грошей на відрядження, дивідендів (доходу), невиплачені суми депонуються і здаються в ус­танову банку. При цьому на здані кошти складається один загальний видатковий касовий ордер.

На підприємстві ведеться тільки одна касова книга, в якій касир записує всі надходження і видавання готівки. Касова книга має бути пронумерована, прошнурована й опечатана печаткою. Записи в ній здійснюються за кожним прибутковим і видатковим ордером відра­зу ж після одержання або видавання за ним готівки тільки під копір­ку, тобто у двох примірниках, з яких другий слугує звітом для касира.

Наприкінці робочого дня касир підбиває підсумки за надходжен­ням та видаванням грошей та виводить залишки на наступний день. Перші відривні аркуші, що є звітом касира, разом з прибутковими і видатковими ордерами і доданими до них виправдувальними доку­ментами касир передає бухгалтерії під розписку у касовій книзі.

Для здійснення розрахунків готівкою кожне підприємство му­сить мати касу - спеціально обладнане й ізольоване приміщення, яке призначене для приймання, видавання і тимчасового зберігання готівки. Уся готівка на підприємствах зберігається зазвичай у вогне­тривких металевих шафах, а в окремих випадках у комбінованих і звичайних металевих шафах, які після закінчення роботи каси зами­каються ключем і опечатуються сургучною печаткою касира.

Зберігання в касі готівки та інших цінностей, що не належать да­ному підприємству, забороняється. Касир відповідно до чинного за­конодавства про матеріальну відповідальність робітників і служ­бовців несе повну матеріальну відповідальність за схоронність усіх прийнятих ним цінностей і за будь-яку шкоду, заподіяну підприєм­ству як через навмисні дії, так і недбалим або несумлінним став­ленням до своїх обов'язків.

З метою поліпшення схоронності готівки на підприємствах По­рядок ведення касових операцій у національній валюті в Україні ок­ремим додатком містить рекомендації щодо забезпечення схоронно­сті коштів під час їх зберігання і транспортування.

У терміни, встановлені керівником підприємства, але не рідше одного разу в квартал, на кожному підприємстві здійснюється рап­това ревізія каси з поаркушним перерахунком усіх грошей і переві­ркою інших цінностей, що знаходяться в касі. Відповідальність за дотримання касової дисципліни несуть керівники підприємств, го­ловні бухгалтери, керівники фінансових служб і касири. Передбачена також дійова система контролю за використанням готівки, виданої під звіт працівникам підприємств та організацій.[16]

Видавання готівки під звіт здійснюється з кас підприємств на господарські цілі, відрядження та інші потреби. Невитрачені го­тівкові кошти, видані під звіт, мають бути повернуті в касу під­приємства не пізніше як за 10 робочих днів з дня їх видавання. За гроші, видані під звіт на відрядження, підзвітна особа має відзві­тувати протягом 10 робочих днів з дня повернення з відрядження (з дозволу керівника з поважних причин - протягом 20 робочих днів).

Особи, що отримали гроші під звіт, зобов'язані пред'явити в бухгалтерію підприємства звіт про їх витрачання. Видавання го­тівки під звіт проводиться за умови повного звіту за раніше видані суми. Якщо видана під звіт готівка не витрачена і не повернена до каси підприємства, застосовуються відповідні штрафні санкції.

Дотримання підприємствами й організаціями вимог чинних за­конодавчих і нормативних документів з питань готівкового обігу та Порядку ведення касових операцій забезпечується організацією від­повідного контролю. Так, установи банків не менше як один раз на два роки, а у разі виявлення порушень - частіше, згідно з рішенням свого керівника повинні перевіряти додержання касової дисципліни на всіх підприємствах і в організаціях, які вони обслуговують, неза­лежно від форм власності.

Установи банку мають право також одер­жувати від підприємств та організацій дані про їхні касові обороти за джерелами надходжень і цільовим призначенням витрачання коштів. Крім того, виконання положень указаних документів конт­ролюється також органами державної податкової адміністрації, фі­нансовими органами, державною контрольно-ревізійною службою, органами Міністерства внутрішніх справ.

3.2. Регулювання безготівкового обігу.

Нормативне регулювання безготівкового обігу здійснюється як на підставі вже зазначених у попередньому розділі нормативно-правових актів, так і насамперед, на підставі Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 29 березня 2004 р. за N 377/8976 з наст. змінами.

Інструкція встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Вимоги цієї Інструкції поширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків, а також на стягувачів, які здійснюють примусове списання коштів з рахунків цих учасників, та обов’язкові для виконання ними.

Слід зазначити, що збільшення застосування безготівкових розрахунків, тобто без участі грошей у формі готівки шляхом переказування грошових коштів із рахунку платника (покупця) в установі банку на рахунок одержувача (продавця), дає змогу:

q  значно зменшити витрати обігу, пов'язані з готівковими роз­рахунками,

q  звести до мінімуму суму грошей, що перебуває в обігу;

q  раціонально використовувати тимчасово вільні кошти на бан­ківських рахунках для надання кредитів суб'єктам господарювання, що потребують цього;

q  істотно прискорити самі розрахунки унаслідок запроваджен­ня найновіших засобів електронного зв'язку;

q  посилити контроль за виконанням договірних зобов'язань як одержувачами грошей, так і платниками.[17]

Отже, особливіст.ю безготівкових розрахунків є те, що учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки в порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо).

Банк здійснює розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів на підставі відповідних договорів і своїх внутрішніх правил здійснення безготівкових розрахунків, якщо ці правила відповідають вимогам цієї Інструкції, інших нормативно-правових актів.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд. У випадках, передбачених законодавством України, клієнт може здійснювати платежі в інтересах третіх осіб.

 Кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”.

Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією. Платник може давати доручення про списання коштів зі свого рахунку на бланках розрахункових документів, види яких передбачені договором банківського рахунку чи іншим договором, у якому обумовлено право банку здійснювати договірне списання коштів, а також у вигляді електронного розрахункового документа, якщо це передбачено договором між ним і банком.

Банк для здійснення розрахункових операцій може формувати електронні розрахункові документи. Порядок оформлення, приймання, оброблення електронних розрахункових документів та здійснення розрахункових операцій з їх застосуванням регулюється окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Доручення платників про списання коштів зі своїх рахунків банки приймають до виконання виключно в межах залишку коштів на цих рахунках або якщо договором між банком та платником передбачено їх приймання та виконання в разі відсутності/недостатності коштів на цих рахунках. Для списання коштів з рахунку платника банк платника застосовує платіжні інструменти, які визначені цією главою, згідно з нормативно-правовими актами Національного банку та внутрішніми процедурами банку.

Платіжні вимоги на примусове списання коштів з рахунків платників банки приймають незалежно від наявності на них достатнього залишку коштів та виконують їх у межах залишку коштів згідно з главою 2 Інструкції. Якщо немає/недостатньо коштів на рахунку платника, то банк не здійснює облік заборгованості платника, несплаченої в строк, та не веде реєстр розрахункових документів, неоплачених у строк у зв’язку з відсутністю коштів на рахунку платника, за винятком здійснення банком таких операцій в межах укладених ним цивільно-правових договорів і в порядку, визначеному цими договорами.

 Банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання/примусове списання коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України термін, якщо немає/недостатньо коштів на своєму кореспондентському рахунку, зобов’язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу про невиконання його розрахункового документа із зазначенням причини: “Немає/недостатньо коштів на кореспондентському рахунку банку”; ужити заходів для відновлення своєї платоспроможності.[18]

Платник/стягувач, отримавши повідомлення банку, для забезпечення своїх прав щодо розрахунків може вжити заходів відповідно до законодавства України.

Під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді.

Взагалі Інструкція „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. У бланках форм розрахункових документів допускається застосування як слова “отримувач”, так і слова “одержувач”.

Бланки розрахункових документів (крім розрахункових чеків, що належать до документів суворого обліку та/або виготовляються і розповсюджуються централізовано) виготовляються на папері формату А4 або А5 будь-яким способом (друкарським, з використанням комп’ютерної техніки тощо) за умови обов’язкового забезпечення наявності та схематичного розташування всіх елементів (рамки, лінії, текстові елементи тощо, за винятком цифр у квадратних дужках, що позначають номери реквізитів) згідно із зразками, наведеними в додатках до Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”. Усі текстові елементи бланків мають бути виконані українською мовою. Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у тому числі номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Банки перевіряють відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів вимогам додатка 8 до Інструкції „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті” банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: "Платник”, “Код платника”, “Рахунок платника”, “Банк платника”, “Код банку платника”, а також “М.П.” та “Підписи платника” (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення); банк отримувача - заповнення таких реквізитів: “Отримувач”, “Код отримувача”, “Рахунок отримувача”, “Банк отримувача”, “Код банку отримувача”, а також “М.П. отримувача” та “Підписи отримувача” (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення); банк стягувача - заповнення таких реквізитів: “Стягувач”, “Код стягувача”, “Рахунок стягувача”, “Банк стягувача”, “Код банку стягувача”, а також “М.П. стягувача” та “Підписи стягувача” (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення).

Якщо розрахункові документи, у яких перевірені реквізити, заповнено з порушенням вимог, то банк, що здійснив перевірку, повертає їх без виконання. Також банки повертають без виконання розрахункові документи, якщо: у розрахунковому документі не заповнено хоча б один із реквізитів, заповнення якого передбачено його формою, крім реквізиту “Дата валютування"; немає супровідних документів, надання яких разом з розрахунковим документом передбачено Інструкцією, або закінчився строк дії цих супровідних документів; розрахунковий документ подано до банку з порушенням законодавства України, або документ не може бути виконано відповідно до законодавства України; порушено інші вимоги Інструкції.

Розрахунковий документ (за винятком розрахункового чека) виписується в кількості примірників, потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків (але не менше ніж два), з використанням електронно-обчислювальних та друкарських машин, за один раз з використанням копіювального або самокопіювального паперу.

Якщо використання копіювального (самокопіювального) паперу неможливе, то на всіх тотожних примірниках розрахункового документа в правому верхньому куті проставляються їх порядкові номери (наприклад, 1, 2, 3 тощо). Дозволяється заповнення розрахункового документа від руки (кульковою ручкою, чорнилом темного кольору).

Перший примірник розрахункового документа (незалежно від способу його виготовлення) має містити відбиток печатки (якщо наявність печатки передбачена) та підписи/підпис відповідальних осіб/особи. Під час підписування розрахункового документа не дозволяється використання факсиміле, а також виправлення та заповнення розрахункового документа в кілька прийомів. Банк не має права робити виправлення в розрахунковому документі клієнта, за винятком спеціально обумовлених випадків. Клієнт, виходячи з технічних можливостей своїх та обслуговуючого банку, може подавати до банку розрахункові документи як на паперових носіях, так і у вигляді електронних розрахункових документів, використовуючи системи дистанційного обслуговування. Спосіб подання клієнтом документів до банку передбачається в договорі банківського рахунку.[19]

Розрахункові документи приймаються банками без обмеження їх максимальної або мінімальної суми, крім випадків, передбачених чинним законодавством, у тому числі нормативно-правовими актами Національного банку. Банки приймають до виконання лише розрахункові документи:

- своїх клієнтів, які подають їх у банк у порядку, передбаченому договорами банківського рахунку цих клієнтів; клієнтів інших банків або органів державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи державного казначейства;

- платіжні вимоги стягувача на примусове списання коштів, на яких є підпис відповідального виконавця та відбиток штампа банку, що обслуговує цього стягувача, якщо він доставляє їх у банк платника самостійно (посильним, рекомендованим або цінним листом тощо).

Розрахункові документи, оформлені своїми клієнтами, банк приймає протягом часу, визначеного в договорах банківського рахунку цих клієнтів. Розрахункові документи, оформлені клієнтами інших банків або органів державного казначейства, банк приймає протягом операційного дня.

Банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов’язково заповнює реквізити “Дата надходження” і “Дата виконання”, а банк стягувача — “Дата надходження в банк стягувача” (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп “Вечірня”. Якщо дата складання розрахункового документа (реєстру) збігається з датою його виконання (списання банком коштів за цим документом), то реквізит “Дата надходження” може не заповнюватися.

Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту “Дата надходження”, який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення. Ініціювання переказу вважається завершеним з часу прийняття банком платника розрахункового документа на виконання.

Розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, він виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного робочого дня. Розрахункові документи на списання коштів з рахунків платника, що надійшли до банку після операційного часу, банк може виконувати в день їх надходження, якщо це визначено договором банківського рахунку. За порушення цих строків банк, що обслуговує платника, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Якщо платіжні вимоги на примусове списання коштів надійшли до банку протягом операційного часу, але на час надходження на рахунку платника немає коштів або їх недостатньо, то банк виконує ці платіжні вимоги з урахуванням сум, що надійдуть на рахунок платника протягом операційного часу (поточні надходження). Якщо для виконання цих платіжних вимог недостатньо коштів (з урахуванням поточних надходжень), то вони виконуються частково відповідно до глави 5 Інструкції про безготівкові розрахунки.

Якщо на рахунку платника коштів немає і протягом операційного часу кошти на його рахунок не надходили, то після закінчення операційного часу ці платіжні вимоги повертаються без виконання.

Платіжні вимоги, які надійшли до банку після операційного часу, банк (незалежно від наявності коштів на рахунку платника на час їх надходження) виконує наступного операційного дня. Якщо на початок наступного операційного дня на рахунку платника буде недостатньо коштів для виконання платіжних вимог, то вони цього самого дня виконуються частково відповідно до пункту 5.10 глави 5 Інструкції. Якщо на його початок на рахунку платника не буде коштів для виконання платіжних вимог, то такі документи цього самого дня повертаються.

Банк виконує розрахункові документи відповідно до черговості їх надходження та виключно в межах залишку коштів на рахунку клієнта, якщо інше не встановлено договором між банком і клієнтом.

Якщо до банку надійшло одночасно кілька розрахункових документів, на підставі яких здійснюється списання коштів, то вони виконуються в такій черговості:

- у першу чергу списуються кошти на підставі рішення суду для задоволення вимог про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, а також вимог про стягнення аліментів;

 - у другу - списуються кошти на підставі рішення суду для розрахунків щодо виплати вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим договором (контрактом), а також виплати за авторським договором;

- у третю - списуються кошти на підставі інших рішень суду;

- у четверту - списуються кошти за розрахунковими документами, що передбачають платежі до бюджету;

- у п’яту - списуються кошти за іншими розрахунковими документами в порядку їх послідовного надходження.

Розрахункові документи (платіжні вимоги, розрахункові чеки тощо), надані клієнтом обслуговуючому банку для інкасування, надсилаються цим банком до банку платника в день їх надходження або, якщо документи надійшли після операційного часу, - наступного робочого дня. Строки відсилання документів, передбачених договором про відкриття акредитива, визначаються цим договором.

Платник має право в будь-який час до списання платежу з рахунку відкликати з банку, що його обслуговує, платіжні доручення в порядку, визначеному внутрішніми правилами цього банку. Платіжні доручення відкликаються лише в повній сумі.[20]

Висновки.

Розглянувши тему „правове регулювання грошового обігу” можна зробити наступні висновки. Питання даної теми є досить цікавими для вивчення, але  розкриті у юридичній літературі з банківського права не досить повно, що зумовило звернення до нормативно-правових актів з питань організації грошового обігу.

Отже, можна сказати, що головними завданнями правового регулювання грошового обігу в Україні є:

а)       забезпечення чіткого розмежування повноважень і від­повідальності у сфері грошового обігу між органами держави;

б)      забезпечення органам держави за допомогою норм опе­ративно  регулювати  і  контролювати  грошовий  обіг в країні;

в)       підтримання  необхідного темпу  зростання  грошової маси в обігу і   правильного співвідношення між готівковим і безготівковим грошовим обігом з метою ефективного функціонування економіки країни.

Рух основної маси готівки через каси банку, з одного боку, пов'я­заний з видаванням готівкових коштів суб'єктам господарювання для виплати заробітної плати, дивідендів, оплати сільськогосподар­ських продуктів, закуплених у населення, з розрахунками по пенсі­ях, стипендіях, допомогах, із забезпеченням інших господарських потреб.

З іншого боку, до кас банку надходять грошовий виторг від реалізації продукції, продажу товарів, надання послуг, гроші за ви­конання робіт, сплата податків, зборів та ін. У зв'язку з тим, що че­рез каси підприємств, установ і організацій проходить переважна маса готівкових коштів, правильна організація їх обороту має особ­ливе народногосподарське значення, безпосередньо впливаючи на розмір грошової маси в обігу, її стабільність, швидкість обігу грошей.

У той же час все більшу популярність набувають безготівкові розрахунки — перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів.

Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді і дають змогу значно зменшити витрати обігу, пов'язані з готівковими роз­рахунками, звести до мінімуму суму грошей, що перебуває в обігу, раціонально використовувати тимчасово вільні кошти на бан­ківських рахунках для надання кредитів суб'єктам господарювання, що потребують цього та посилити контроль за виконанням договірних зобов'язань як одержувачами грошей, так і платниками.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Нормативно-правові акти:

1.  Конституція України. Київ. Феміна. 1996  - 64 с.

2.  Закон України «Про Національний банк України»// ВВР № 14, 2000

3.  Закон України «Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні»// ВВР № 34, 2001

4.  Закон України „Про банки та банківську діяльність” від 7.12.2000 р.// ВВР № 2,  2001

5.  Положення про ведення касових операцій у націо­нальній валюті в Україні, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 15 грудня  2004 р. №  637

6.  Інструкція про касові операції в банках України, затв. постановою Правління Національного банку України від 14.08.2003 N 337 і зареєстр. в Міністерстві юстиції України 05.09.2003 за N 768/8089 (із змінами)

7.  Інструкція „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 29 березня 2004 р. за N 377/8976 з наст. змінами.

Підручники:

8.  Банковское право. Л.Г. Ефимова, издательство “Бек”, Москва, 1994 г. – 285 с.

9.   Банківське право України: Навч пос. За заг. ред. А.О. Селіванова К. Ін. Юре. 2000 –  384 с.

10.  Васюренко О.В. Банківські операції. Навчальний посібник – 4-те вид. – К.: Знання. – 2004 – 324 с.

11.  Заверуха І.Б. Банківське право. Посібник для студентів. Львів: Астролябія. 2002 –  222 с.

12.  Качан О.О. „Банківське право”: Навчальний посібник. К. „Юрінком Інтер”, 2000. – 288 с.

13.  Комаров П.І. „Банківське право”. Підручник. „Юрінком Інтер ” 2002 р. - 357 с.

14.  Костюченко О.А. Правовые аспекты банковской деятельности: Пособие по проблемам банковского права. – К. Криниця, 2003 – 320 с.

15.   Костюченко О.А. Банківське право України. К.: А.С.К. 2003  – 928  с.

16.  Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник – 3-є видання, - Київ: Товариство “Знання”, 2001р.

17.  Операції комерційних банків / кол. авторів  - 4-те вид. змін і доп. К.: Алерта, 2004 – 500 с.

Наукові статті:

18.  Грошевий В.М. Нове у банківському законодавстві України – Харків, Еспада – 2002. –  34 с.

19.  Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг”: навчально – методичний

посібник, - Київ: “ГРОТ”, 1999 р. – стор. 51 – 63

20. Сударенко О.В. Проблеми вдосконалення класифікації грошових систем // Держава і право. – 2003. – Вип.. 20. – С. 322-327.

20. Шереметьєва О. Поняття і сутність правового механізму управління грошовим обігом // Право України. – 2004. - № 4. – С. 70-72..

[1] Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг”: навчально – методичний посібник, - Київ: “ГРОТ”, 1999 р. – стор. 51

[2] Грошевий В.М. Нове у банківському законодавстві України – Харків, Еспада – 2002. –  с. 14

[3] Операції комерційних банків / кол. авторів  - 4-те вид. змін і доп. К.: Алерта, 2004 – с. 347

[4] Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник – 3-є видання, - Київ: Товариство “Знання”, 2001р. – с. 31-32

[5] Сударенко О.В. Проблеми вдосконалення класифікації грошових систем // Держава і право. – 2003. – Вип.. 20. – С. 322-327.

[6] Качан О.О. „Банківське право”: Навчальний посібник. К. „Юрінком Інтер”, 2000. –с.147

[7] Костюченко О.А. Правовые аспекты банковской деятельности: Пособие по проблемам банковского права. – К. Криниця, 2003 – с. 172-173

[8] Конституція України. Київ. Феміна. 1996  - 64 с.

[9] Закон України «Про платіжні системи та пере­каз грошей в Україні»// ВВР № 34, 2001

[10] Закон України «Про Національний банк України»// ВВР № 14, 2000

[11] Банківське право України: Навч пос. За заг. ред. А.О. Селіванова К. Ін. Юре. 2000 –  с. 118-119

[12] Заверуха І.Б. Банківське право. Посібник для студентів. Львів: Астролябія. 2002 –  222 с.

[13] Васюренко О.В. Банківські операції. Навчальний посібник – 4-те вид. – К.: Знання. – 2004 – с. 184-185

[14] Лагутін В.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник – 3-є видання, - Київ: Товариство “Знання”, 2001р. – с. 54-56

[15] Комаров П.І. „Банківське право”. Підручник. „Юрінком Інтер ” 2002 р. -  с.203-204

[16] Положення про ведення касових операцій у націо­нальній валюті в Україні, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 15 грудня  2004 р. №  637

[17] Шереметьєва О. Поняття і сутність правового механізму управління грошовим обігом // Право України. – 2004. - № 4. – С. 70-72.

[18] Інструкція „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 29 березня 2004 р. за N 377/8976 з наст. змінами.

[19] Операції комерційних банків / кол. авторів  - 4-те вид. змін і доп. К.: Алерта, 2004 – с. 221-223

[20] Інструкція „Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затв. постановою Правління Націо­нального банку України від 29 березня 2004 р. за N 377/8976 з наст. змінами.