Курсовая работа: Напрямки оптимізації системи правового регулювання оподаткування операцій на ринку цінних паперів

НАПРЯМКИ ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОПОДАТКУВАННЯ ОПЕРАЦІЙ НА РИНКУ ЦІННИХ ПАПЕРІВ.

ПЛАН

Вступ. 3

1. Міжнародний досвід оподаткування операцій на ринку цінних паперів. 4

2. Проблемні питання оподаткування операцій на ринку цінних паперів України. 11

3. Шляхи вдосконалення українського законодавства в сфери оподаткування операцій на ринку цінних паперів. 17

Висновок. 29

Список використаної літератури. 32

Проблема захисту прав інвесторів є найголовнішою на фондовому ринку України. Конфлікти в акціонерних товариствах, обумовлені недосконалістю законодавства та хибною практикою корпоративного управління, обумовлюють недовіру інвесторів до основних фінансових інструментів фондового ринку. Як показують судові спори, найчастіше конфлікти виникають із приводу загальних зборів АТ. У судах оскаржуються питання скликання зборів, визначення кворуму, легітимність прийняття рішень, делегування повноважень, затвердження установчих документів, формування органів управління АТ. Слідом йдуть конфлікти, що стосуються господарської діяльності акціонерних товариств, а саме: виплати дивідендів, проведення додаткових випусків акцій, створення дочірніх підприємств, реорганізації товариства, здійснення операцій по розпорядженню значними активами АТ, несплати послуг реєстроутримувача як засобу уникнення зобов’язань перед акціонерами. Поряд із цим значна кількість судових спорів стосується питань переходу прав власності: продажу акцій закритого акціонерного товариства та реалізації прав за цінними паперами. Також потребує реформування система оподаткування отриманого прибутку за цінними паперами, адже це є основним стимулом для розвитку інвестиційної діяльності в Україні

Найважливіша частина політики розвитку ринку цінних паперів - податкова компоненту. Світовий досвід свідчить: ринки цінних, як джерело інвестицій, завжди і скрізь мають величезні податкові пільги. В умовах кризи, дефіциту інвестицій і високих ризиків створення сильних податкових стимулів, які компенсують ці ризики, є одним з найсильніших інструментів мотивації населення до вкладення заощаджень - в українські акції і облігації.

Податкові стимули важливі і для інвесторів - юридичних осіб (підприємства під впливом податкового тягаря занижують штучно прибутковість, відмовляються демонструвати фінансові накопичення, які могли б вкладати у власний розвиток або в капітали інших підприємств).

Неможливо уникнути довгих важких таблиць, які показують величезну різноманітність форм податкових стимулів інвестицій в цінні папери і, зі всією очевидністю свідчать про те, що в українській практиці ще і не приступали до дійсного податкового стимулювання інвестицій. 

В таблиці 1 наведено аналітичний матеріал щодо оподаткування та податкового стимулювання операцій з цінними паперам в різних країнах світу.

Таблиця 1

Аналіз світового досвіду стимулювання інвестицій в цінні папери*

Аналіз, приведений вище, приводить до необхідності спроби зміни української податкової практики, що склалася на фондовому ринку, до постановки питання про використовування міжнародного досвіду в цій області для стимулювання внутрішніх інвесторів для вкладення засобів в українські корпоративні цінні папери.

Відповідно, необхідно розглянути можливості використовування в українській практиці наступних методів податкового стимулювання інвестицій в акції, не вживаних, як правило, в Україні:

-  повне або часткове звільнення роздрібних інвесторів від прибуткового податку, стягуваного на доходи від акцій (дивіденди, зростання курсової вартості), оптових інвесторів (юридичних осіб) від податку на прибуток, що має те ж джерело, надання податкового кредиту на сплату податків на вказані доходи;

-  можливість заліку негативних курсових різниць для роздрібних інвесторів, можливість перенесення на декілька років вперед негативних курсових різниць для роздрібних і оптових інвесторів;

-  введення цільових податкових пільг (звільнення від податку, застосування зниженої податкової ставки), направлених на заохочення довгострокових інвестицій в акції (пільги застосовуються в тому випадку, якщо акції тримаються власником протягом певного терміну), неспекулятивних прямих інвестицій (пільги застосовуються, коли інвестор володіє певною часткою бізнесу), інвестицій в певні акції (малого бізнесу, певних пріоритетних галузей, венчурні компанії), вивід акцій на організовані ринки (пільги виникають, якщо акції пройшли лістинг і знаходяться в обігу на  фондовій біржі), попиту на акції (вирахування відсотків за кредит, узятого на покупку акцій, з оподатковуваної бази), спеціальних особистих і інституційних інвестиційних планів;

-  відміна або зниження по пріоритетних цінних паперах (наприклад, корпоративним облігаціям) податку на операції з цінними паперами, стягуваного як частка від об'єму випуску корпоративних цінних паперів (цей податок здорожує емісію, перешкоджає виходу підприємств на фондовий ринок).

Розглянемо світовий досвід податкового стимулювання колективних інвестицій в цінні папери. Йдеться не про інвестиційні або пенсійні фонди, більш відомі в Україні. Із багатьох причин для українських умов було б важливим створення «грошових мішків» - інвестиційних або, як їх звичайно називають, компенсаційних планів усередині підприємств, в рамках внутрішньофірмових відносин. Першоджерело більшості таких форм колективних інвестицій - США (при все більшому розповсюдженні в індустріальному світі).

Зокрема, це можуть бути пенсійні плани підприємств, за рахунок засобів яких можуть здійснюватися вкладення у власні акції, плани формування власності персоналу на акції компанії (на основі створення внутрішньофірмового фінансового фонду на цю мету (ESOP),  плани бонусів, виплачуваних менеджерам акціями, і опційні плани, в яких менеджер одержує економічну вигоду в тому випадку, якщо  курсова вартість акцій підніметься, плани компенсації фантомними акціями (реально акції у власність не переходять, але «власнику» виплачуються суми, рівні дивідендам і зростанню курсової вартості закріплених за ним акцій)[1].

Всі ці форми інвестицій, які ще належить створити в Україні, є можливими тільки за рахунок різносторонньої системи податкових пільг. Безумовно, в Україні - країні контрольних пакетів - лише дуже серйозні податкові пільги можуть створити стимули для власників  підприємств до розвитку планів участі своїх працівників і менеджерів в акціонерних капіталах.

Як і в США, вказані податкові пільги повинні відноситися а) до компанії-працедавця, б) до нині діючих власників, що продають свої акції працівникам, в) до самих працівників і менеджерів - тобто до всіх зацікавлених сторін, що беруть участь в опційному плані або плані ESOP.

Найбільш часто використовуються наступні форми податкових пільг (США):

-  податкові пільги  акціонерам компанії, які продають свої акції в компенсаційний план. На прикладі ESOP - в США в тому випадку, якщо в результаті цього продажу частка ESOP в акціонерному капіталі компанії складе не менше 30%, якщо при цьому акціонери тримали до продажу свої акції не менше 3 років (тобто продаж не носить спекулятивний характер, прибуток, отримано в результаті є довгостроковим приростом капіталу) і якщо акціонери вкладуть отримані від продажу своїх акцій засоби в інші вказані законодавством цінні папери (акції або облігації емітентів США), то акціонери користуються правом на податкове відстрочення до тих пір, поки вони тримають засоби, отримані від ESOP, в дозволених законодавством цінних паперах

-  податкові  пільги компанії, для викупу акцій в компенсаційному плані. На прикладі ESOP - спонсорські внески компанії в ESOP віднімаються з суми податків, що підлягають виплаті, якщо вони прямують на покриття кредитів і відсотків по кредитах, узятим ESOP для покупки акцій. Дивіденди по акціях, що знаходяться в ESOP, також віднімаються з суми податків, що підлягають виплаті, якщо вони прямують на покриття кредитів, узятих ESOP для покупки акцій. Працедавець може робить не оподатковувані податком внески для формування ESOP, які, за законодавством США, обмежені сумою в 15% нарахованої річної оплати праці.

-  податкові пільги працівникам, що купують акції в рамках компенсаційних планів. На прикладі ESOP- доходи, що виникають у працівників в рамках ESOP, не підлягають оподаткуванню до тих пір, поки вони не будуть отримані безпосередньо працівниками. В цьому випадку працівник користується податковим відстроченням, виплачує прибутковий податок тільки тоді, коли реально одержує прибуток від акцій (перепродує їх). Якщо йдеться про опційний план, то податок сплачується тільки тоді, коли менеджер або працівник реально купує по опціону акції за меншою ціною і перепродує їх за більшою ціною.

-  податкові пільги, одержувані фінансовими інститутами. Якщо в результаті позик, отриманих ESOP у банку або іншого фінансового інституту, частка ESOP в компанії складе більше 50% акціонерного капіталу, то від податку звільняється 50% доходів, отриманих фінансовим інститутом у вигляді відсотків по даній позиці[2].

Всі вказані форми податкових пільг в рамках обмежень, що не дозволяють уникати з їх допомогою сплати податків (численні обмеження існують і в США),  можуть використовуватися в українській практиці для стимулювання диверсифікації власності на акціонерні капітали.

На сьогодні механізм оподаткування, нажаль, не є дієвим стимулом для розвитку вітчизняного ринку цінних паперів. Про нищівний вплив податкових проваджень на ринок цінних паперів в Україні свідчать дані щодо зареєстрованих емісій. Так, обсяг зареєстрованих у 2004 році випусків корпоративних облігацій склав 116,4 млн.грн., що у 151,2 раз більше, ніж за попередній 2003 рік (770 тис.грн.). Але вже у другому півріччі 2004 року було зареєстровано лише п’ять випусків облігацій підприємств на загальну суму 13,5 млн.гривень (що у 8,6 разів менше ніж у попередньому періоді). Протягом 2005 року було зареєстровано випуски облігацій лише на суму 6,2 млн.гривень[3].

Такі ж негативні наслідки мають місце і в галузі спільного інвестування, яке здійснюється інвестиційними фондами та компаніями. Якщо до початку 2000 року загальний обсяг зареєстрованих випусків інвестиційних сертифікатів склав 1470,8 млн.грн., то протягом 2005 року загальна сума емісії інвестиційних сертифікатів ледь перевищила 7 млн.грн. Не краща ситуація склалася і щодо випуску банківських боргових зобов’язань у формі таких цінних паперів, як ощадні сертифікати. За станом на 1.10.06 р. частка цінних паперів власного боргу в структурі "чистих" зобов’язань комерційних банків склала всього 1,4 відсотка до підсумку[4].

Не має сенсу і у справлянні податків і з доходів по державних облігаціях, оскільки такі податки лише призводять до кредитування бюджетом власників цих цінних паперів. Аналіз показує, що звільнення від оподаткування доходів по цінних паперах істотним чином не вплине на наповнення доходної частини держбюджету, однак створить потужні стимули, своєрідну "вільну економічну зону" для залучення інвестицій, реінвестування доходів у розвиток економіки, в тому числі її реального сектора, і внаслідок цього призведе до розширення бази оподаткування та збільшення податкових надходжень до бюджету.

Основною формою стимулювання платника податку є звільнення його від податку взагалі. Саме цей підхід і був використаний по відношенню до громадян України. Відповідно до чинного законодавства до сукупного оподатковуваного доходу, одержаного громадянами в період, за який здійснюється оподаткування, не включаються: виграші за облігаціями державних позик та державними лотереями, проценти і виграші по вкладах в установах банків, по ощадних сертифікатах та державних казначейських зобов'язаннях; суми, одержані громадянами в результаті розміщення їх власних збережень на поточних (депозитних) рахунках банків України, в тому числі і в іноземній валюті; суми доходів, що направляються у джерела їх одержання на придбання акцій, та суми, які інвестовані на реконструкцію і розширення виробництва суб'єктів підприємницької діяльності; суми дивідендів, що були оподатковані під час їх виплати відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"[5].

На підставі існуючих пільг щодо оподаткування окремих видів доходів фізичних осіб можна зробити деякі висновки. По-перше, слід зазначити, що більша частина зазначених доходів - це пасивні доходи, отримувані фізичними особами від розміщення ними власних коштів на окремих сегментах фінансового ринку. Тобто, в першу чергу, заохочуються довгострокові вкладення, а не операції з фінансовими інструментами. По-друге, можна чітко визначити сегменти фінансового ринку, на які спрямовуються кошти громадян - це грошовий ринок та ринок банківських позичок. Фактично у привілейованому становищі перебувають два суб’єкти-позичальники - держава та банки, які за рахунок зазначених пільг мають можливість зниження плати за позичені ресурси. По-третє, на фондовому ринку єдина операція, яка має пільгове оподаткування - це реінвестування отриманих доходів в придбання акцій, реконструкцію та розширення виробництва. Виключення ж не реінвестованих дивідендів по корпоративних правах з оподатковуваного доходу не можна вважати пільгою, оскільки ці доходи вже були оподатковані у джерела виплати.

Доходи від вкладень в інші інструменти фондового ринку (наприклад, за корпоративними облігаціями та облігаціями місцевих позик) оподатковуються у джерела виплати за ставкою 13%. Все це не робить фондовий ринок занадто привабливим для фізичних осіб у порівнянні з грошовим ринком і, насамперед, ринком банківських позичок. По-четверте, існуюча система прибуткового оподаткування фізичних осіб, як і всі інші податки в Україні, містить логічні помилки та демонструє слабке знання розробниками податкового законодавства спеціального законодавства про цінні папери. Зокрема, Декретом встановлено звільнення від оподаткування виграшів за облігаціями державних позик, в той час коли в Україні не існує такої форми доходу за облігаціями державних позик як виграш. Натомість, доходи, фактично сплачувані власникам державних облігацій у вигляді процентів або дисконту, випали з поля зору законодавців, що призвело до економічно невиправданого оподаткування цих доходів за ставкою 13% у джерела виплати.

Економічний розвиток України потребує залучення значного інвестиційного капіталу. Економічно виправданим і найбільш прийнятним механізмом є залучення капіталу через емісію цінних паперів. Для ефективного використання цього механізму слугує фондовий ринок з відповідною інституційною структурою, яка відображає як взаємовідносини населення, підприємств і держави у формуванні, розподілі й використанні фінансових ресурсів, так і економічну модель суспільства. Фондовий ринок є і передумовою, і наслідком розвитку економіки країни а рівень його капіталізації свідчить про потужність як підприємств певних галузей, так і всієї економіки країни.

З огляду на українські умови господарювання особливого значення набуває розв’язання податкових протиріч під час формування капіталу акціонерних товариств, створення прошарку ефективного власника і руху пожвавлення фінансових ресурсів через систему механізмів фондового ринку.

Головні надії і сподівання на поліпшення податкового законодавства останнім часом все частіше пов’язують з прийняттям Податкового Кодексу України (ПК). При цьому розробка ПК ототожнюється з реформуванням всієї податкової системи, її удосконаленням та лібералізацією[6].

В проекті нового Податкового Кодексу Кабінет міністрів пропонує оподатковувати результати операцій з торгівлі цінними паперами за кожним окремим цінним папером (на відміну від чинного Закону, який передбачає оподаткування за видами цінних паперів). Однак це є нереальним, досить обтяжливим для платника податку з точки зору практичного впровадження такого нововведення. Крім того, введено низку додаткових новел щодо оподаткування цінних паперів, які потребують додаткового вивчення, обґрунтування із залученням до цієї роботи спеціалістів фондового ринку.

В залежності від того, яку політику проводить держава, будується і її податкова система. Якщо пріоритетним завданням є стратегічний розвиток реального сектора економіки, підтримка вітчизняного товаровиробника, заохочення інвестицій та реінвестицій у виробництво - тоді повинні стимулюватись довгострокові нагромадження, а отже, звільнятись від оподаткування інвестиції у виробництво. Якщо ж проблема лише в наповненні бюджету за всяку ціну, коли мета виправдовує засоби, - тоді повинні діяти перш за все фіскальні складові системи оподаткування, а стимулюючі функції - мають чекати на кращі часи. З метою створення сприятливих умов для розвитку фондового ринку, зростання залучення заощаджень населення в цінні папери, активізації механізму інвестицій в економіку через випуск цінних паперів, проектом Державної програми економічного і соціального розвитку України на 2008-2012 рік передбачено подання до Верховної Ради України в І кварталі 2007 р. проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Основними виконавцями цього законопроекту визначені Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Міністерство фінансів, Міністерство економіки та Міністерство юстиції. Необхідність звільнення від оподаткування операцій з цінними паперами та доходів по них зумовлена, з одного боку, незначними надходженнями податків та інших обов’язкових платежів від фондового ринку (близько 28 млн. грн. в 2005 р.), а з іншого - повним пригніченням інвестиційної діяльності в країні, яке відбулося значною мірою через дестимулюючу фіскальну орієнтацію діючої системи оподаткування. Перш за все це стосується застосування таких норм податкового законодавства:

-  оподаткування в момент отримання позикових коштів, що залучаються боржником шляхом випуску боргових цінних паперів (корпоративних облігацій, ощадних сертифікатів, інших цінних паперів з обмеженим строком дії);

-  оподаткування в момент залучення коштів спільного інвестування, отриманих інвестиційним (взаємним) фондом шляхом розміщення пайових цінних паперів, що не мають статусу корпоративних прав;

-  подвійне оподаткування дивідендів для власника корпоративних прав - нерезидента у разі їх репатріації;

-  оподаткування на боці емітента коштів, які вносяться інвестором у рахунок інвестиційних зобов’язань як обов’язкова умова конкурсного придбання у держави пакету акцій підприємства, що приватизується;

-  оподаткування на боці інвестора сум індексації статутного фонду в розмірі індексації балансової вартості основних засобів;

-  оподаткування у джерела виплати доходів масового (публічного) інвестора - громадян, отриманих від продажу належних їм цінних паперів юридичним особам, в порядку, установленому для оподаткування доходів на оплату праці, що призводить до викривлення бази оподаткування та безпідставного завищення податкових зобов’язань. 

Як наслідок, через блокування джерел надходження інвестиційних ресурсів в народне господарство істотно звузилась економічна база справляння податків та інших обов’язкових платежів, скоротилось використання окремих фінансових інструментів фондового ринку. Залишається лише сподіватися, що розроблені законопроекти, спрямовані на розблокування фондового ринку та поліпшення інвестиційного клімату в Україні дійсно будуть прийняті і реально запрацюють.

Ринок цінних паперів України знаходиться на етапі вирішальних зусиль для переходу із статусу механізму обслуговування процесів перерозподілу капіталу в повноцінний сегмент економіки, який є головним мірилом розвитку та багатства країни, механізмом залучення та збереження коштів населення, засобом накопичення  та перерозподілу активів від неприбуткових до прибуткових галузей та суб’єктів господарювання.

Особливу вагу набувають питання розвитку ринку цінних паперів з огляду на процеси глобалізації та євроінтеграції, які в найближчі часи проходитиме економіка України. Необхідно врахувати національні інтереси  та зберегти важелі впливу на ці процеси.

Отже, найважливішими проблемами, які потребують вирішення в найближчий час є такі: захист прав інвесторів, зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на організованому ринку та забезпечення його прозорості, удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів, сприяння запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик, інституціалізація фондового ринку, розбудова національної депозитарної системи, державне регулювання.

Одним з  найважливіших  чинників  поліпшення   інвестиційного клімату  в  Україні  є  створення  адекватного  ринковій економіці правового поля.

З цією метою на державному рівня необхідно зробити наступне:

-  проводити роботу,  пов'язану з укладенням  міждержавних угод  про  заохочення  і захист інвестицій та уникнення подвійного оподаткування,  обміном інформацією про нормативно-правові акти  в сфері    інвестиційної    діяльності,    формуванням    стабільної законодавчої бази та умов провадження підприємницької діяльності;

-  розширювати співробітництво  з   Міжнародним   валютним фондом,  Світовим  банком  і  Європейським банком реконструкції та розвитку  в  питаннях   надання   фінансової   допомоги   Україні, здійснювати заходи для прискорення процесу вступу України до СОТ.

Для поступової  адаптації  національного   законодавства   до законодавства  Європейського  Союзу  та  до вимог СОТ повинні бути прийняті нормативно-правові акти, що регулюватимуть питання:

-  подальшого реформування податкової системи;

-  формування нормативно-правової     бази,     що     сприятиме функціонуванню фондового ринку;

-  захисту внесків  громадян із страхування їх життя,  здоров'я, на недержавне пенсійне забезпечення.

Стратегічною метою податкової політики є створення стабільної податкової системи, яка забезпечувала б достатній обсяг надходжень до  бюджетів  усіх  рівнів,  ефективне  функціонування  економіки, створення  умов  для  подальшого  інтегрування України до світової економіки[7].

Основним завданням податкової реформи є:

-  зниження податкового навантаження шляхом скорочення  переліку податків,  зборів  (обов'язкових платежів),  зменшення податкового навантаження  на  фонд  оплати  праці  для  формування  солідарних соціальних   фондів  та  перехід  до  формування  персоніфікованих фондів;

-  розширення бази оподаткування шляхом  скасування  пільг,  які безпосередньо   не   пов'язані  з  інноваційною  та  інвестиційною діяльністю;  запровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктами  -  платниками  податків;  запровадження  оподаткування нерухомості;

-  стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з  удосконаленням  умов  оподаткування,  що  стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу;

-  підвищення рівня  сплати  податків  і  зборів   (обов'язкових платежів);

-  недопущення подвійного оподаткування нерезидентів.

Захист прав інвесторів. Проблема захисту прав інвесторів є найголовнішою на фондовому ринку України. Конфлікти в акціонерних товариствах, обумовлені недосконалістю законодавства та хибною практикою корпоративного управління, обумовлюють недовіру інвесторів до основних фінансових інструментів фондового ринку. Як показують судові спори, найчастіше конфлікти виникають із приводу загальних зборів АТ. У судах оскаржуються питання скликання зборів, визначення кворуму, легітимність прийняття рішень, делегування повноважень, затвердження установчих документів, формування органів управління АТ. Слідом йдуть конфлікти, що стосуються господарської діяльності акціонерних товариств, а саме: виплати дивідендів, проведення додаткових випусків акцій, створення дочірніх підприємств, реорганізації товариства, здійснення операцій по розпорядженню значними активами АТ, несплати послуг реєстроутримувача як засобу уникнення зобов’язань перед акціонерами. Поряд із цим значна кількість судових спорів стосується питань переходу прав власності: продажу акцій закритого акціонерного товариства та реалізації прав за цінними паперами. Також потребує реформування система оподаткування отриманого прибутку за цінними паперами, адже це є основним стимулом для розвитку інвестиційної діяльності в Україні[8].

Акції не виконують функції засобу залучення капіталу, їх роль зведена до засобу перерозподілу капіталу та недружніх поглинань. Емітенти акцій не зацікавлені розкривати інформацію для інвесторів, виставляти для відкритого продажу навіть невеликі пакети акцій, платити дивіденди. Тому цей інструмент фондового ринку не є привабливим для зовнішніх інвесторів.

Розв'язання проблеми лежить у правовій, економічній та етичній площині.

У правовій площині проблема може бути розв'язана двома шляхами[9].       Перший шлях – прийняття Закону  України "Про акціонерні товариства", проект якого у різних варіантах неодноразово подавався  до Верховної Ради ще з 2000 року. У ньому зацікавлені дрібні акціонери та портфельні інвестори, але цей закон не сприймається крупними акціонерами та менеджментом АТ, які мають потужне лоббі у парламенті. Домовленостей між конфліктними групами до цього часу не вдалось досягнути. Переговори можуть бути продовжені, але передумовою їх успіху, на наш погляд, є повне виключення з тексту законопроекту положення про закриті акціонерні товариства, акції яких за своєю суттю не є ані ринковим інструментом, ані об'єктом регулювання  Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Також тут повинні бути визначені пільги щодо оподаткування доходу по цінним паперам, на зразок податкових пільг країн з розвиненою ринковою економікою (дане питання розглядалося у попередньому розділі).

Другий шлях – внесення термінових змін до Закону України "Про господарські товариства" з метою запобігання корпоративних конфліктів. При цьому поле для консенсусу може бути набагато ширше. Принципово потрібно:

-  виписати процедуру скликання та проведення загальних зборів,

-  унеможливити розмивання та переведення капіталу без згоди всіх акціонерів,

-  забезпечити рівне право на придбання відповідної частки нових емісій акцій за номінальною вартістю всіма акціонерами,

-  забезпечити повний та вільний доступ до інформації акціонерного товариства всіх акціонерів,

-  розмежувати правила функціонування відкритих та закритих акціонерних товариств.

Однак тільки це не створить в Україні ринок акцій. Якщо дійсно дбати про функціонування вільного фондового ринку у певному економічному просторі, необхідно створити правове поле для виникнення нових інституцій, які не були б обтяжені наслідками приватизації та створювались для залучення капіталу з ринку. З цією метою необхідно в нормативних документах про регулювання діяльності акціонерних товариств передбачити наступне:

а) фіскальні стимули для функціонування акціонерного товариства, яке прийняло на себе зобов’язання підтримувати постійний двохсторонній лістинг акцій на організованому ринку;

б) регулярне надання повноцінної інформації про свою діяльність акціонерних товариств в обсягах, що відповідають міжнародним стандартам;

в) прийняття внутрішніх стандартів корпоративної політики, які відповідають принципам корпоративного управління в Україні.

До фіскальних стимулів, на наш погляд, може відноситись право на інвестування до цих акціонерних товариств активів недержавних пенсійних фондів, а також надання права виходу на міжнародні ринки капіталу.

Економічною складовою процесу захисту інтересів мінорітарних акціонерів є створення умов для більш широкого залучення до операцій на фондовому ринку фізичних осіб. Одним із заходів може бути встановлення на певний період пільгового оподаткування доходів, отриманих фізичними особами від операцій з цінними паперами і внаслідок володіння ними, причому тут ефективним видається прийняття гнучкої системи ставок в залежності від виду отриманих доходів – дивіденди, доходи від продажу акцій із спекулятивною метою чи від участі в інвестиційних фондах т.п. Така система, до речі, працює у США, де діють різні ставки оподаткування[10].

Етична складова проблеми є також надзвичайно важливою. Слід прищеплювати культуру корпоративного управління на українських підприємствах, створюючи належні умови для інвестування коштів у їх розвиток. Треба, щоб власники акцій розуміли, що від якості корпоративного управління залежить вартість належних їм акцій.

Ми вважаємо, що головними інвесторами фондового ринку України повинні стати домашні господарства так, як вони вже стали на ринку депозитних послуг. На депозитних рахунках банків сконцентровано 41,6 млрд. грн.. коштів фізичних осіб – більше ніж коштів юридичних осіб майже на 200 млн. грн. Кожен громадянин повинен розуміти свої переваги і ризики при вкладанні коштів у фондові інструменти, так як він зрозумів, що кошти потрібно тримати принаймні у банках. Для цього потрібна копітка роз'яснювальна робота  з боку об'єднань учасників фондового ринку і державних органів.

Необхідно також забезпечити рівний підхід до оподаткування різних сегментів фінансового ринку і усунути дискримінацію тих громадян України, які обрали об’єктом інвестування ринок цінних паперів України. Зараз доходи від цих операцій оподатковуються по найвищій ставці порівняно з доходами від депозитів або страхових полісів[11].

Зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на організованому ринку та забезпечення його прозорості.  Права інвесторів гарантуються не тільки правовими засобами, але й доступністю пересічних громадян до торгових систем. Якщо банківські депозити та страхові поліси є абсолютно доступними до будь-якої фізичної особи, купити акцію чи облігацію звичайній людині надзвичайно важко. Фондовий ринок існує для невеликого кола осіб, часто можна почути про його відсутність.

Уявлення про відсутність в Україні фондового ринку виникає від наступного розкладу: загальний обсяг торгів на фондовому ринку у 2005 р. – 230 млрд. грн.., обсяг торгів на регульованому ринку – 9,3 млрд. грн, або 4% від загального обсягу торгів. Нерегульований ринок не прозорий і не ліквідний, він не виконує функцію встановлення справедливих цін. Необхідно сприяти тому, щоб купівля-продаж цінних паперів  відбувалась здебільшого на регульованому (організованому) ринку і будь-яка особа повинна мати можливість на свій ризик їх купити чи продати, а торгова система повинна відповідати за виконання  укладеного договору.

Адміністративними заходами перевести торги на регульований ринок надзвичайно важко. Це пояснюється сформованою "схемною" системою перерозподілу капіталу, від якої основні промислово-фінансові групи України не бажають відмовлятись. Але якщо держава дійсно зацікавлена у функціонування прозорого фондового ринку, можна знайти шлях пошуку стимулів для зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на регульованому ринку. Такі стимули мають бути не адміністративними, а економічними.

Існування 10 організаторів торгівлі в Україні обумовлено м'якими до їх утворення та функціонування вимогами. Якщо йти шляхом зосередження торгівлі цінними паперами на регульованому ринку, то потрібно встановити норматив мінімального обсягу торгів (наприклад, 100 млн. грн.. на рік), при недосягненні якого ліцензія організатора торгівлі анулюється. Необхідно також законодавчим шляхом усунути непорозуміння у статусі бірж та торгово-інформаційних систем, базуючись на визначенні "регульованого ринку" за Директивою 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. “Про ринки фінансових інструментів”: необхідно також встановити, що вимогою до біржі повинна бути наявність клірингово-розрахункової установи.

"Регульований ринок" - ліцензована та регулярно функціонуюча багатостороння торгова система, обслуговувана та/або керована ринковим оператором, яка поєднує чи сприяє поєднанню чисельних інтересів третіх сторін щодо купівлі-продажу фінансових інструментів згідно із технологіями та своїми правилами у спосіб, що призводить до укладення угод стосовно фінансових інструментів, які були допущені до обігу відповідно до правил та/або технологій.

Для всіх торгових систем України мають бути розроблені та впроваджені єдині стандарти професійної діяльності, які повинні жорстко контролюватись держаним органом з питань регулювання фондового ринку[12].

Удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів.      Випуск та обіг цінних паперів регулюється трьома Законами України:

-  Про цінні папери і фондову біржу. 18 червня 1991 року N  1201-XII

-  Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні. 10 грудня 1997 року N 710/97-ВР

-  Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні. 30 жовтня 1996 року N  448/96-ВР

Випуск та обіг деривативів законом не відрегульований. Правові засади функціонування фондового ринку застаріли і не відповідають його сучасному стану та вимогам розвитку. Спроби прийняття нової редакції закону Про цінні папери та фондовий ринок були невдалими. Однак сьогодні є унікальний шанс прийняти новий закон, який скасував би дію трьох чинних законів (у жодній країні немає розпорошеного по різних законах нормативного регулювання випуску та обігу цінних паперів та деривативів) та встановив би чіткі та зрозумілі правові засади функціонування фондового ринку на основі досвіду інших країн, в першу чергу країн ЄС. Такий закон повинен базуватись на багаточисленних вітчизняних напрацюваннях у цій сфері з врахуванням положень останньої важливої Директиви 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. “Про ринки фінансових інструментів” та інших директив ЄС[13].

Закон України "Про ринки фінансових інструментів" повинен містити наступні розділи:

-  загальні положення про цінні папери та інші фінансові інструменти;

-  професійна діяльність на ринку фінансових інструментів;

-  емісія цінних паперів;

-  обіг цінних паперів;

-  депозитарне обслуговування випуску та обігу цінних паперів;

-  особливості випуску та обігу інструментів грошового ринку;

-  особливості випуску та обігу деривативів;

-  розкриття інформації на ринку фінансових інструментів;

-  регулювання ринку фінансових інструментів.

Такий підхід дозволить прискорити адаптацію законодавства України до законодавства ЄС. Нова нормативна база повинна враховувати необхідність вирішення наступних питань, пов'язаних з розвитком інформаційних технологій:

-  спрощення розрахунків (грошові кошти ↔ цінні папери) з нерезидентами, а також щодо спрощення придбання цінних паперів іноземних емітентів (для активів інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів);

-  створення кліриного-розрахункової системи для організованого ринку, включаючи інтернет-торгівлю цінними паперами (on-line) на українському ринку;

-  створення умов для розбудови системи інтернет-торгівлі цінними паперами з виходом на західні торгівельні майданчики таким чином, щоб торгівля могла здійснюватися як безпосередньо інвесторами (фізичними або юридичними особами) через інтернет-шлюзи, які за відповідну плату надають ліцензовані торгівці цінними паперами, так і в класичному варіанті – через ліцензованого брокера;

-  запровадження електронного документообігу щодо цінних паперів на основі чинних законів України[14].

Сприяння запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик. На фондовому ринку України у найближчі роки очікується значний приплив іноземних фінансових інвестицій, які мають бути вкладені у надійні фінансові інструменти. Прискорений розвиток інститутів спільного інвестування та недержавних пенсійних фондів обумовлює необхідність диверсифікації вкладень. Політика Національного банку на зниження депозитних ставок буде сприяти розширенню сфери застосування цінних паперів як об'єктів інвестування. Однак проблема полягає в тому, що існуючий спектр фінансових інструментів є надто вузьким, іншими словами, інвестору на фондовому ринку важко знайти об'єкт інвестування з прийнятними характеристиками щодо дохідності, ризиковості, ліквідності та захищеності.

Запровадження нових інвестиційних інструментів є надзвичайно важливим завданням поліпшення інвестиційного клімату. Якщо фондовий ринок буде не здатний задовольнити потреби інвесторів із-за дефіциту інструментів, виникне криза пропозиції.

На ринку повинні з'явитись  такі фінансові інструменти:

-  акції відкритих акціонерних товариств, що мають статус публічних. Мають дати поштовх розвитку фондового ринку;

-  державні пенсійні облігації. Повинні стати запорукою привабливості недержавних пенсійних фондів для населення;

-  муніципальні облігації. Органи місцевого самоврядування потребують сьогодні значних коштів, а інвестори все більше звертають увагу на розвиток регіонів;

-  іпотечні сертифікати та облігації. Розвиток іпотечних відносин із застосуванням іпотечних цінних паперів дозволить цивілізувати ринок нерухомості та сприятиме вирішенню житлових проблем громадян.

-  опціони, ф’ючерси, свопи, форвардні угоди та будь-які інші строкові контракти стосовно товарів, цінних паперів, валюти, процентних ставок, інші деривативи, розрахунки за якими може бути здійснено шляхом поставки чи грошима. Розвиток ринку деривативів дозволить забезпечити хеджування ризиків покупців та продавців базових активів та сприятиме розвитку товарних та фінансових ринків[15].

Для вирішення проблеми запровадження нових фінансових інструментів одних законодавчих зусиль мало – потрібні також відповідні кроки органів влади (наприклад, для випуску державних та муніципальних облігацій).

Інституціалізація ринку цінних паперів. Головними інститутами фондового ринку сьогодні є торговці цінними паперами – їх 780 (з них банків – 146, небанківських фінансових установ - 634). Якщо для банків діяльність з випуску та обігу цінних паперів не є головною, то для небанківських установ – це основний вид діяльності. Проблема полягає в тому, що переважна більшість компаній-торговців постійно не займаються цією діяльністю, створені для обслуговування певних фінансових груп і проводять декілька угод на рік. Виключенням є торговці-зберігачі (їх у небанківському секторі всього 33). Тому перетворення торговців цінними паперами небанківського сектору у повнофункціональні, фінансово стійкі інститути, що надаватимуть широкий  перелік фінансових послуг є пріоритетною задачею[16].

За Директивою 2004/39/ЄС від 21.04.2004 р. “Про ринки фінансових інструментів” основним гравцем на фондового ринку є  „інвестиційна компанія”, що означає будь-яку юридичну особу, постійна діяльність якої полягає в наданні однієї чи більше послуг з інвестування третім особам та/або здійсненні одного чи більше видів інвестиційної діяльності на професійній основі, а саме:

-  прийняття та передача замовлень щодо одного чи більше фінансових інструментів (брокерська діяльність за договором доручення).

-  виконання замовлень від імені клієнтів (брокерська діяльність за договором комісії).

-  здійснення операцій за власний рахунок (дилерська діяльність).

-  управління фінансовими інструментами.

-  консультування з інвестування.

-  андеррайтинг фінансових інструментів та/або розміщення фінансових інструментів на основі твердих зобов’язань.

-  розміщення фінансових інструментів без твердих зобов’язань (діяльність з випуску цінних паперів).

Крім того, інвестиційні компанії можуть надавати додаткові послуги щодо зберігання та адміністрування фінансових інструментів на рахунках клієнтів, включаючи кастодіальну діяльність та пов’язані послуги, такі як управління готівкою/заставою; надання кредитів чи позик інвестору, з метою дати йому можливість провести операцію щодо одного чи більше фінансових інструментів, за умови якщо компанія, яка надає кредит чи позику, бере участь в угоді; консультування щодо структури капіталу, промислової стратегії та пов’язаних питань, а також консультації та послуги, пов’язані зі злиттям та поглинанням підприємств; операції з іноземними валютами, які пов’язані з наданням послуг з інвестування; інвестиційні дослідження і фінансовий аналіз чи інші форми загальних рекомендацій стосовно угод щодо фінансових інструментів тощо[17].

Таким чином, подальшим кроком  щодо інституціалізації фондового ринку має бути розробка та прийняття закону "Про інвестиційні компанії".

Державне регулювання. На наш погляд, вірним підходом до побудови органів державного управління є функціональний підхід. Поняття "державне регулювання" трактується в законодавчих актах дуже широко, поєднуючи такі несумісні, на наш погляд, функції як розробка нормативно-правових актів та нагляд. Це призводить до того, що один і то й орган розробляє нормативно-правові акти і контролює їх виконання. Потрібно розділити ці функції між різними органами державного управління. За розробку нормативно-правових актів від Уряду, в тому числі і з питань фондового ринку, повинен відповідати один орган, а за регулювання, що складається з трьох основних функцій: ліцензування, пруденційний нагляд та застосування заходів впливу, інший – Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг[18].

Що стосується Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, то такий орган те ж повинен залишитись в силу необхідності виконання специфічних функцій: реєстрація випусків цінних паперів; створення системи захисту прав інвесторів і контролю за дотриманням цих прав емітентами цінних паперів; контроль за дотриманням емітентами порядку реєстрації випуску цінних паперів, умов продажу (розміщення) цінних паперів; контроль за достовірністю інформації, що надається емітентами; встановлення правил і стандартів здійснення операцій на ринку цінних паперів та контроль за їх дотриманням; контроль за системами ціноутворення на ринку цінних паперів тощо.

З точки зору бізнесу не має значення, який орган регулює діяльність на фондовому ринку. Тут головне правила гри, які мають бути прозорими та створювати сприятливі умови для розвитку та функціонування ринків, як це передбачено законом.

Курсова робота присвячена дослідженню напрямків оптимізації правового регулювання оподаткування операцій на ринку цінних паперів. Так, в першому параграфі нами було розглянуто міжнародний досвід оподаткування операцій на ринку цінних паперів. На основі проведеного аналізу ми напрацювали наступні рекомендації щодо використання в українській практиці ряду методів податкового стимулювання інвестицій в цінні папери:

-  повне або часткове звільнення роздрібних інвесторів від прибуткового податку, стягуваного на доходи від акцій (дивіденди, зростання курсової вартості), оптових інвесторів (юридичних осіб) від податку на прибуток, що має те ж джерело, надання податкового кредиту на сплату податків на вказані доходи;

-  можливість заліку негативних курсових різниць для роздрібних інвесторів, можливість перенесення на декілька років вперед негативних курсових різниць для роздрібних і оптових інвесторів;

-  введення цільових податкових пільг (звільнення від податку, застосування зниженої податкової ставки), направлених на заохочення довгострокових інвестицій в акції (пільги застосовуються в тому випадку, якщо акції тримаються власником протягом певного терміну), неспекулятивних прямих інвестицій (пільги застосовуються, коли інвестор володіє певною часткою бізнесу), інвестицій в певні акції (малого бізнесу, певних пріоритетних галузей, венчурні компанії), вивід акцій на організовані ринки (пільги виникають, якщо акції пройшли лістинг і знаходяться в обігу на  фондовій біржі), попиту на акції (вирахування відсотків за кредит, узятого на покупку акцій, з оподатковуваної бази), спеціальних особистих і інституційних інвестиційних планів;

-  відміна або зниження по пріоритетних цінних паперах (наприклад, корпоративним облігаціям) податку на операції з цінними паперами, стягуваного як частка від об'єму випуску корпоративних цінних паперів (цей податок здорожує емісію, перешкоджає виходу підприємств на фондовий ринок).

Автором було також було досліджено проблемні сторони в оподаткуванні операцій на ринку цінних паперів. На основі проведеного аналізу ми можемо зробити ряд висновків. Так, з метою створення сприятливих умов для розвитку фондового ринку, зростання залучення заощаджень населення в цінні папери, активізації механізму інвестицій в економіку через випуск цінних паперів постає необхідність звільнення від оподаткування операцій з цінними паперами та доходів по них. Це зумовлено, з одного боку, незначними надходженнями податків та інших обов’язкових платежів від фондового ринку (близько 28 млн. грн. в 2005 р.), а з іншого - повним пригніченням інвестиційної діяльності в країні, яке відбулося значною мірою через дестимулюючу фіскальну орієнтацію діючої системи оподаткування. Перш за все це стосується застосування таких норм податкового законодавства:

-  оподаткування в момент отримання позикових коштів, що залучаються боржником шляхом випуску боргових цінних паперів (корпоративних облігацій, ощадних сертифікатів, інших цінних паперів з обмеженим строком дії);

-  оподаткування в момент залучення коштів спільного інвестування, отриманих інвестиційним (взаємним) фондом шляхом розміщення пайових цінних паперів, що не мають статусу корпоративних прав;

-  подвійне оподаткування дивідендів для власника корпоративних прав - нерезидента у разі їх репатріації;

-  оподаткування на боці емітента коштів, які вносяться інвестором у рахунок інвестиційних зобов’язань як обов’язкова умова конкурсного придбання у держави пакету акцій підприємства, що приватизується;

-  оподаткування на боці інвестора сум індексації статутного фонду в розмірі індексації балансової вартості основних засобів;

-  оподаткування у джерела виплати доходів масового (публічного) інвестора - громадян, отриманих від продажу належних їм цінних паперів юридичним особам, в порядку, установленому для оподаткування доходів на оплату праці, що призводить до викривлення бази оподаткування та безпідставного завищення податкових зобов’язань. 

На основі викладено у третьому розділу роботи матеріалу ми можемо зробити висновок, що на сьогодення найважливішими проблемами ринку цінних паперів України, які потребують вирішення є такі: захист прав інвесторів, зосередження торгівлі корпоративними цінними паперами на організованому ринку та забезпечення його прозорості, удосконалення правових засад випуску та обігу цінних паперів і деривативів, сприяння запровадженню нових інструментів та поліпшенню їх інвестиційних характеристик, інституціалізація фондового ринку, розбудова національної депозитарної системи, державне регулювання.

1.  Закон України від 23.02.2006 р. № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» (чинний з 16.05.2006 р.);

2.  Закон України від 30.10.1996 р. № 448/96-ВР «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»;

3.  Закон України від 01.03.2006 №334/94-вр „Про оподаткування прибутку підприємств”;

4.  Уніфікований закон про переказний та простий векселі від 07.06.30 р. (дата набуття чинності Україною — 06.01.2000 р.);

5.  Закон України від 05.04.2001 р. № 2374-III «Про обіг векселів в Україні» (Закон № 2374-III);

6.  Закон України від 10.12.1997 р. № 710/97-ВР «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»;

7.  Закон України від 12.07.2001 р. № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»;

8.  Наказ Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 14.03.2001 р. № 49 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 06.04.2001 р. за № 318/5509;

9.  Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 23.12.96 р. № 331 «Про затвердження Правил здійснення торговцями цінними паперами комерційної та комісійної діяльності по цінних паперах», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 25.12.1996 р. за № 743/1768;

10.  Постанова Кабінету Міністрів України від 19.04.99 р. № 632 «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів»;

11.  Правила випуску та обігу фондових деривативів, затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.06.1997 р. № 13;

12.  Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV;

13.  Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV;

14.  Закон України від 28.12.94 р. № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», із змінами та доповненнями (далі — Закон № 334/94);

15.  Закон України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість», із змінами та доповненнями (далі — Закон № 168/97).

16.  Бєлєнький П. Механізм розвитку ринкової інфраструктури в Україні // Вісник НАН України №4, 2006р., с.11

17.  Бойко О.  Державне регулювання економіки // Збірник наукових праць ІПСТ, №7, 2005р. – с.72

18.  Гапоненко О Фінансова система в умовах транзитивної економіки // Інвестор, №15, 2006р.

* Таблиця складена автором

[1] Пономаренко О. Податкове стимулювання колективних інвестицій в США // Наукові праці ХАІ, № 7-8, 2006р. – 25-26

[2]  Пономаренко О. Податкове стимулювання колективних інвестицій в США // Наукові праці ХАІ, № 7-8, 2006р. – с.27

[3] Торгонский В. Сучасний стан вітчизняного фондового ринку // Інвестор, №11, 2006р.

[4] Кравченок Н. Проблеми розвитку фінансового ринку України // Інвестор, № 15, 2006р.

[5] Полозенко М. Сучасна парадигма розвитку фондового ринку в Україні // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції „Підприємництво: в умовах пожвавлення економіки України” (15 листопада 2006 р., м. Львів) – с.37

[6] Полозенко М. Сучасна парадигма розвитку фондового ринку в Україні // Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції „Підприємництво: в умовах пожвавлення економіки України” (15 листопада 2006 р., м. Львів) – с.38

[7] Климюк Л. Податкова політика через призму розвитку ринку цінних паперів в Україні // всеукраїнській науковій конференції „Актуальність проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту” (27-28 квітня 2005 р., м. Київ) – с.38

[8] Климюк Л. Податкова політика через призму розвитку ринку цінних паперів в Україні //Матеріали всеукраїнської наукової конференції „Актуальність проблеми теорії та практики фінансів, грошового обігу і кредиту” (27-28 квітня 2005 р., м. Київ) – с.39

[9]Кондратюк О. Сучасна парадигма фінансів // Матеріали  науково-теоретичної конференції „Напрями підвищення ефективності фінансової політики в Україні” (11 березня 2005 р., м. Київ) – с. 75

[10] Гапоненко О Фінансова система в умовах транзитивної економіки // Інвестор, №15, 2006р.

[11] Гапоненко О Фінансова система в умовах транзитивної економіки // Інвестор, №15, 2006р.

[12] Іванченко В. Особливості торгівлі корпоративними цінними паперами в Україні //Інвестиційна газета, № 27/28, 2006р.

[13] Бєлєнький П. Механізм розвитку ринкової інфраструктури в Україні // Вісник НАН України №4, 2006р., с.11

[14] Бєлєнький П. Механізм розвитку ринкової інфраструктури в Україні // Вісник НАН України №4, 2006р., с.12

[15] Карайченцева Г.О. Технології залучення інвестиційних ресурсів на ринку цінних паперів // Збірник наукових праць НДФІ, №3, 2005р., с.27

[16] Карайченцева Г.О. Технології залучення інвестиційних ресурсів на ринку цінних паперів // Збірник наукових праць НДФІ, №3, 2004р., с.27-31

[17] Карайченцева Г.О. Технології залучення інвестиційних ресурсів на ринку цінних паперів // Збірник наукових праць НДФІ, №3, 2004р., с.27-31

[18] Бойко О.  Державне регулювання економіки // Збірник наукових праць ІПСТ, №7, 2005р. – с.72