Курсовая работа: Показники стану і використання оборотних засобів

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка

Кафедра обліку і аудиту

Курсова робота

з дисципліни: «Фінанси підприємств»

на тему:

«Показники стану і використання оборотних засобів»

Виконала:

студентка групи 32 МН

Пятушка Т.С

Науковий керівник:

Малій О.Г.

Харків – 2009

Зміст

Вступ

1.  Економічна суть поняття оборотних засобів та їх ефективного використання

1.1 Сутність оборотних засобів та їх класифікація

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

1.3 Ефективність використання оборотних коштів

2.  Стан та використання оборотних засобів на підприємстві

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

2.2 Структура оборотних засобів

2.3 Показники стану і використання оборотних коштів

2.4 Показники стану власних оборотних коштів

2.5 Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

2.6 Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

3.  Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів на підприємстві

Висновки

Список літератури

Вступ

Становлення і розвиток в Україні ринкової інфраструктури докорінно зміцнюють економічне, інформаційне і правове середовище функціонування підприємств, зміст їхньої фінансової діяльності.

В сучасних економічних умовах ефективність діяльності підприємств значною мірою визначається станом функціонування їх фінансів. Водночас, від стану фінансів підприємств залежить фінансове становище країни в цілому, адже вони є не просто складовою фінансової системи держави, а її основою.

У процесі своєї господарської діяльності підприємство має грошові відносини з різними контрагентами.

Для здійснення власної фінансово – господарської діяльності підприємство повинно мати в своєму розпорядженні відповідні виробничі фонди. За характером своєї участі у процесі виробництва вони поділяються на основні та оборотні.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції.

Оборотні фонди поділяються на оборотні виробничі фонди та фонди обігу.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування та розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяги виробництва, рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно – матеріальних цінностей і реалізації продукції та інше.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. наявність джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове та раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Саме тому підприємство потребує достатньої кількості оборотних фондів, щоб в кінцевому підсумку отримати прибуток.

1. Економічна суть поняття оборотних засобів та їх ефективного використання

1.1 Сутність оборотних засобів та їх класифікація

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої і комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їх відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Таким чином, за умов товарно-грошових відносин запаси предметів праці виступають, з одного боку, як сукупність матеріальних цінностей, з іншого — як втілення затрат суспільної праці у вартості фондів: оборотних, виробничих і фондів обігу.

В економічній літературі існують різні підходи до визначення сутності оборотних коштів. Дехто з економістів спрощено трактує їх як «предмети праці», «матеріальні активи», «гроші, що обертаються». Найчастіше можна натрапити на два визначення оборотних коштів.

По-перше, оборотні кошти — це грошові ресурси, які вкладено в оборотні виробничі фонди і фонди обігу для забезпечення безперервного виробництва та реалізації виготовленої продукції.

По-друге, оборотні кошти — це активи, які протягом одного виробничого циклу або одного календарного року можуть бути перетворені на гроші. Деякі автори таке саме визначення дають терміну «оборотний капітал». Це свідчить про ідентичність, на їхню думку, понять — оборотні кошти та оборотний капітал.

У зарубіжній економічній літературі окремі автори визначають оборотний капітал як оборотні активи за мінусом короткострокових зобов'язань. У такий спосіб дається визначення власного оборотного капіталу.

Узагалі «капітал» виступає в трьох формах: грошовій, продуктивній і товарній. Найбільш широке, загальне поняття капіталу відповідає його грошовій формі. В економічній теорії «грошовий капітал» розглядається як вартісна форма всього капіталу, а не лише як певна сума грошей, що спрямовується в процесі господарсько - підприємницької діяльності на придбання засобів виробництва і предметів праці.

Оборотний капітал проходить три стадії кругообігу: грошову, виробничу й товарну. На першій стадії під час авансування коштів здійснюється придбання й нагромадження необхідних виробничих запасів.

У виробничому процесі авансується вартість для створення продукції: у розмірі вартості використаних виробничих запасів, перенесеної вартості основних фондів, витрат на саму працю (заробітна плата та пов'язані з нею витрати). Виробнича стадія кругообігу оборотного капіталу завершується випуском готової продукції, після чого настає стадія реалізації.

На третій стадії авансування коштів триває доти, доки товарна форма вартості не перетвориться на грошову. Отримання виручки від реалізації свідчить про корисність створеної суспільством вартості і про відтворення авансованих у ній коштів. Грошова форма, якої набирає оборотний капітал на третій стадії кругообігу, одночасно є і початковою стадією наступного обороту капіталу.

Самозростання капіталу відбувається в процесі кругообігу оборотного капіталу, який проходить різні стадії і набирає різних форм. Оборотний капітал бере участь у створенні нової вартості не прямо, а через оборотні фонди.

Склад і розміщення оборотного капіталу залежать від того, в якій сфері він функціонує: виробнича, торгово-посередницька, сфера послуг (у тім числі фінансових).

Оборотні кошти підприємств класифікуються за трьома ознаками:

1)  залежно від участі їх у кругообігу коштів;

2)  за методами планування, принципами організації та регулювання;

3)  за джерелами формування.

Відповідно до першої ознаки оборотні кошти поділяються на оборотні кошти, авансовані в оборотні виробничі фонди, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу.

Такий розподіл оборотних коштів зумовлений наявністю в кругообігу коштів двох самостійних сфер — сфери виробництва і сфери обігу. Чим більша питома вага оборотних коштів, розміщених у сфері виробництва, тим ефективніше використовується оборотний капітал.

Залежно від методів планування оборотні кошти поділяються на нормовані та ненормовані.

Необхідність розподілу оборотних коштів на нормовані й ненормовані випливає з економічної доцільності досягнення найліпших результатів за найменших витрат. Встановлення нормативів за окремими статтями оборотних коштів уможливлює забезпечення безперервної діяльності підприємства за умови оптимальних виробничих запасів, розмірів незавершеного виробництва, залишків готової продукції.

До нормованих оборотних коштів належать оборотні кошти у виробничих запасах, незавершеному виробництві та витратах майбутніх періодів, у залишках готової продукції на складах підприємств.

Ненормовані оборотні фонди включають фонди обігу за винятком готової продукції на складі.

За джерелами формування оборотні кошти поділяються на:

1)власні та прирівняні до власних;

2)залучені;

3)інші.

Класифікація оборотних коштів має важливе значення, оскільки дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів. Від цього значною мірою залежить фінансовий стан підприємства.

Система організації оборотних коштів побудована на певних принципах.

По-перше, надання підприємствам самостійності щодо розпорядження, управління оборотними коштами. Це означає оперативну самостійність у використанні оборотних коштів.

По-друге, визначення планової потреби і розміщення оборотних коштів за окремими елементами й підрозділами. Мається на увазі розрахунок оптимальної потреби в оборотних коштах, яка б забезпечила безперервність процесу виробництва, виконання планових завдань та ритмічної роботи (розробка норм тривалої дії та щорічних нормативів).

По-третє, коригування розрахованих і чинних нормативів з урахуванням вимог господарювання, що змінюються: обсягів виробництва, цін на сировину та матеріали; постачальників і споживачів; форм застосовуваних розрахунків.

По-четверте, раціональна система фінансування оборотних коштів. Це означає формування оборотних коштів за рахунок власних ресурсів і залучених коштів у розмірах, що забезпечують нормальний фінансовий стан підприємства.

По-п’яте, контроль за раціональним розміщенням і використанням оборотних коштів. Мається на увазі проведення аналізу ефективності кругообігу коштів, що використовуються, з метою прискорення їх обертання.

1.2 Джерела утворення оборотних засобів

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Власні джерела формування оборотних коштів.

Як правило, мінімальна потреба підприємства в оборотних коштах покривається за рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від прибутку у фонди спеціального призначення; цільове фінансування та цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних фондів), приріст сталих пасивів.

Підприємства, що вводяться в дію, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників. внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.

На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток підприємства спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів, залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів, загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати працівникам, відрахувань на обов'язкове державне пенсійне страхування, на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може використати в господарському обороті.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також постійно є в обігу підприємства. її можна визначити як добуток мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

Мінімальна заборгованість кредиторам з оплати продукції за частковою готовністю обчислюється в галузях промисловості з тривалим циклом виробництва. Проміжні платежі замовників за етапами готовності продукції, що є джерелом покриття витрат незавершеного виробництва, ураховуються як сталі пасиви і можуть бути прирівняні до власних оборотних коштів. Сума за цим видом сталих пасивів визначається відповідно до програми виробництва, умов здачі продукції і порядку розрахунків.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову їх суму враховано в попередні роки.

Використання банківських кредитів для формування оборотних коштів.

Розмір власних оборотних коштів, що закріплені за підприємством, не є постійною величиною. Сума власних оборотних коштів під час складання фінансового плану щорічно уточнюється у зв'язку зі зміною обсягу виробництва, асортименту продукції, умов постачання і збуту. Окрім того, на підприємствах виникають проблеми з несвоєчасним надходженням коштів за відвантажену продукцію, нагромадженням на складі нереалізованої готової продукції, несвоєчасним і неповним виконанням договірних зобов'язань постачальниками та через інші обставини, що спричиняють потребу в додаткових коштах.

Покрити цю потребу лише власними джерелами стає практично неможливим. Тому формувати оборотні кошти лише за рахунок власних джерел нині економічно недоцільно, оскільки це знижує можливості підприємства щодо фінансування власних витрат і збільшує ризик виникнення фінансової нестабільності підприємства.

У такому разі підприємство вимушене звертатися до залучення фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту, кредиторської заборгованості.

Призначення банківських кредитів — фінансування витрат, пов'язаних з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Кредити банку дають змогу органічно ув'язати всі джерела оборотних коштів і справляють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Ураховуючи складний стан економіки підприємств, взаємні неплатежі, комерційні банки з метою гарантії повернення коштів, що надаються в позику, кредитують суб'єктів господарювання під заставу їхнього майна або за умови страхування ризику непогашення кредиту.

Планування потреби в позикових оборотних коштах включає розрахунок необхідної суми кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей і визначення потреби в кредиті.

Сума кредиту з урахуванням залишку нормованих товарно-матеріальних цінностей визначається для кожного об’єкта як різниця між запланованою вартістю матеріальних цінностей за діючими цінами і власними оборотними коштами.

Короткостроковий кредит, незалежно від об'єктів кредитування, надається строком до одного року. Однак на практиці терміни надання кредиту значно менші, що пояснюється високим рівнем інфляції, спричиненої спадом виробництва, станом товарного і грошового обігу.

Залучення коштів інших суб’єктів господарювання.

До залучених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов'язання.

Вексель є найпростішою й найпоширенішою формою кредитних грошей. Він виписується боржником і передається кредиторові. Сам факт видачі векселя означає фактично перетворення (перехід) товару в гроші. Через вексель реалізується незадоволений попит на гроші як засіб платежу. Коли таких грошей недостатньо, їх замінює вексель.

Досить поширеною формою залучення коштів інших суб'єктів господарювання є комерційний кредит. Він використовується підприємствами за браком фінансових ресурсів у покупця (споживача) і неможливості розрахуватися з постачальником. У цьому разі виникає необхідність відстрочки платежів. Постачальник дає згоду на надання відстрочки платежу за продукцію, що поставляється, і від споживача він замість грошей одержує вексель або інше боргове зобов'язання.

Використання комерційного кредиту набуло певного розвитку в період становлення ринкової економіки, створення підприємств з різноманітними формами власності та надання значної самостійності підприємствам. У цілому його використання позитивно впливає на економіку підприємства і народного господарства, оскільки спрощує реалізацію товарів, прискорює обертання оборотних коштів і зменшує потребу в кредитних і грошових ресурсах.

Кредиторська заборгованість належить до позапланових залучених джерел формування оборотних коштів. Її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність кредиторської заборгованості постачальникам свідчить про участь у господарському обігу підприємства коштів інших суб'єктів господарювання.

Іншими словами, кредиторська заборгованість — це короткострокові зобов'язання підприємств, які виникають за: розрахунками з бюджетом; за розрахунковими документами, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за невідфактурованими поставками-розрахунками взаємних вимог, векселями, строк оплати яких не настав і які не сплачено в строк; за короткостроковими кредитами.

Кредиторська заборгованість є допустимою (нормальною), якщо її зумовлено чинним порядком розрахунків. Наприклад, заборгованість постачальникам за розрахунковими документами, термін оплати яких не настав, за невідфактурованими поставками. Однак на підприємстві може бути і прострочена кредиторська заборгованість, що утворюється в результаті порушення покупцями порядку і термінів оплати розрахункових документів. Якщо покупець, використовуючи в обігу неоплачені товарно-матеріальні цінності, одержує додаткові кошти, які йому не належать, то постачальник змушений звертатися до позапланового перерозподілу наявних коштів, до пошуків додаткових джерел формування його поточних фінансових ресурсів.

За кредиторської заборгованості постачальникам залучення коштів відбувається у товарній формі на відміну від власних оборотних коштів і банківського кредиту, які виступають у грошовій формі. Розмір і тривалість простроченої кредиторської заборгованості залежать від конкретних умов організації та використання оборотних коштів, особливо — від розміру та тривалості простроченої дебіторської заборгованості, головним джерелом покриття якої і є кредиторська заборгованість.

Джерела формування оборотних коштів справляють вплив на їх обертання. Особливості різних джерел формування і принципи різного режиму використання власних і залучених оборотних коштів впливають на ефективність використання оборотних коштів і всього оборотного капіталу. Раціональне формування названих джерел оборотних коштів має значний вплив на процес виробництва, на фінансові результати і фінансовий стан підприємства, сприяє досягненню мети з мінімально необхідними за даних умов оборотними коштами.

1.3 Ефективність використання оборотних коштів

Ефективність використання обігових коштів вимірюється системою фінансово-економічних показників та коефіцієнтів, а саме: кількістю обертів обігових коштів (коефіцієнт обіговості); продовжуваністю одного обороту; економією (збільшенням) обігових коштів та ін.

Кількість обертів обігових коштів визначається відношенням суми проданої продукції за певний період (квартал, рік), оціненої за собівартістю до середнього залишку обігових коштів у цьому періоді. Число обертів показує, скільки обертів за певний період зробили обігові кошти в процесі їх використання. Цей показник також характеризує розмір проданої продукції, що припадає на 1 грн обігових коштів:

Ко=Р:Ос,де

Ко – кількість обертів обігових коштів (коефіцієнт обіговості );

Р – сума проданої продукції за рік (квартал);

Ос – середній залишок обігових коштів за рік (квартал).

Середні залишки обігових коштів визначаються на підставі бухгалтерських даних таким чином:

- середньомісячні(Осм) — як сума залишківобігових коштів (в грн) на початок О₁ і кінець О₂ місяця, поділена на два: Осм =(О₁+О₂) : 2;

- середньоквартальні (Оск) — як сума середніх залишків (у грн) за кожний місяць Осм₁, Осм₂, Осм₃, поділена на три: Оск = (Осм₁+ Осм₂ + Осм₃): 3;

- середньорічні (Оср) — шляхом ділення на 12 суми, отриманої додаванням 1∕ 2 залишків цих коштів на початок та кінець року та залишків обігових коштів на початок решти місяців року.

Кількість обертів за окремими елементами обігових коштів — коштами, авансованими в запаси сировини, матеріалів тощо визначається так:

Кое = Вс : Зс, де:

Кое — кількість обертів за окремими елементами обігових коштів;

Вс — річні (квартальні) витрати сировини (матеріалів, палива тощо), грн;

Зс — середньорічні (квартальні) залишки сировини (матеріалів, палива тощо), грн.

Середня продовжуваність обігу обігових коштів (обіговість у днях) показує продовжуваність періоду, протягом якого обігові кошти виконують один оберт, і розраховується так:

Пос = (Ос\Д):Р або Пос = Ос : (Р: Д), де

Д – число днів у періоді.

Економія (+), збільшення (-) обігових коштів із врахуванням виконання планового завдання розраховується за формулою:

Ео = (НО :Уп)- Окф, де

Ео – економія обігових коштів;

НО – обігові кошти на початок періоду;

Уп – рівень виконання планового завдання;

Окф – фактичний розмір обігових коштів у періоді, що аналізується.

Для характеристики ефективності використання обігових коштів можна використовувати коефіцієнт ефективності (прибутковості) і рентабельності обігових коштів. Ці показники розраховуються так:

Ке=П: Ос, Р = (П: Ос) х 100, де

Ке — коефіцієнт ефективності (прибутковості) обігових коштів;

Р — коефіцієнт рентабельності обігових коштів.

2. Стан та використання оборотних засобів на підприємстві

2.1 Аналіз фінансового стану підприємства

Показники майнового стану підприємства.

1.  Частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах.

Чо.в.ф.= Оборотні виробничі фонди ∕ Оборотні активи

-  на початок року: Чо.в.ф.= (691+2455) ∕ 18463 = 0,170

-  на кінець року: Чо.в.ф.= (3000+3232) ∕ 34720 = 0,179

Характеризує частку оборотних коштів у виробничій сфері. збільшення показника в динаміці – позитивна тенденція, особливо, в умовах інфляції.

2.  Частка основних засобів в активах.

Чо.з.= Залишкова вартість основних засобів – Активи

-  на початок року: Чо.з.= 8525 ∕ 29019 = 0,293

-  на кінець року: Чо.з.= 8510 ∕ 46178 = 0,184

Характеризує частку коштів, інвестованих в основні засоби, у валюті балансу. Зменшення за умов незмінних або зростаючих обсягів реалізації є позитивною зміною.

3.  Коефіцієнт зносу основних засобів.

Кзн = Знос основних засобів ∕ Первісна вартість основних засобів

-  на початок року: Кзн = 4111 ∕ 12636 = 0,325

-  на кінець року: Кзн = 4344 ∕ 12854 = 0,337

Показник характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів.

4.  Частка оборотних виробничих фондів в активах.

Чо.в.а. = Оборотні виробничі фонди ∕ Активи

-  на початок року: Чо.в.а. = (691+2455) ∕ 29019 = 0,108

-  на кінець року: Чо.в.а. = (3000+3232) ∕ 46178 = 0,135

Характеризує мобільну частку виробничих фондів у валюті балансу. Збільшення показника у динаміці є позитивною тенденцією.

5.  Коефіцієнт мобільності активів.

Кмоб. = Мобільні активи ∕ Немобільні активи

-  на початок року: Км об. = 18463 ∕ 10556 = 1,749

- на кінець року: Км об. = 34720 ∕ 11458 = 3,030

Коефіцієнт показує скільки обігових коштів припадає на одиницю не обігових: потенційну можливість перетворення активів у ліквідні кошти. Рекомендований рівень Км об = 0,5. Збільшення показника у динаміці – позитивна зміна.

6.  Коефіцієнт оновлення основних засобів.

Кон = Збільшення за звітний період первісної вартості основних засобів ∕ Первісна вартість основних засобів Кон = (12854 - 12636) ∕ 12854 = 0,017

Коефіцієнт характеризує рівень оновлення або вибуття основних фондів. Показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби.

Збільшення показника у динаміці, за умов виключення інфляційного фактора, є позитивною тенденцією.

Показники ділової активності.

1.  Оборотність активів (обороти), ресурсовіддача.

Оа = Чиста виручка від реалізації ∕ Активи

-  на початок року: Оа = 27435 ∕ 29019 = 0,945

-  на кінець року: Оа = 23899 ∕ 46178 = 0,518

Показує, скільки отримало підприємство чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих у активи. Збільшення показника – є позитивною тенденцією.

2.  Фондовіддача.

Фо.ф. = Чиста виручка від реалізації ∕ Основні виробничі фонди

-  на початок року: Фо.ф. = 27435 ∕ 8525 = 3,218

-  на кінець року: Фо.ф. = 23899 ∕ 8510 = 2,808

Показник показує, скільки виручки від реалізації продукції припадає на одиницю основних виробничих фондів. Зростання показника у динаміці – позитивна тенденція.

3.  Коефіцієнт оборотності оборотних коштів (обороти).

Ко = Чиста виручка від реалізації ∕ Оборотні кошти

-  на початок року: Ко = 27435 ∕ 18463 = 1,486

-  на кінець року: Ко = 23899 ∕ 34720 = 0,688

Показує кількість оборотів оборотних коштів за період; скільки виручки від реалізації припадає на одиницю оборотних коштів. Збільшення показника – позитивне явище.

4.  Період одного обороту оборотних коштів. Чо = 360 ∕ Ко

-  на початок року: Чо = 360 ∕ 1,486 = 242,3

-  на кінець року: Чо = 360 ∕ 0,688 = 523,3

Характеризує середній період від витрачання коштів для виробництва продукції до отримання коштів за реалізовану продукцію. Позитивною зміною з зменшення показника у динаміці.

5.  Коефіцієнт оборотності власного капіталу.

Кв.к. = Чиста виручка від реалізації ∕ власний капітал

-  на початок року: Кв.к. = 27435 ∕ 24010 = 1,143

-  на кінець року: Кв.к. = 23899 ∕ 35635 = 0,671

Коефіцієнт показує, скільки чистої виручки від реалізації продукції припадає на одиницю власного капіталу. Збільшення показника є позитивною тенденцією.

6.  Коефіцієнт оборотності запасів.

Ко.з. = Собівартість реалізації ∕ Середні запаси

-  на початок року: Ко.з. = 18015 ∕ (691+2455+66) = 5,439

-  на кінець року: Ко.з. = 7907 ∕ (3000+3232+67) = 1,255

Показує кількість оборотів коштів, інвестованих у запаси. Збільшення оборотності у динаміці є позитивною зміною.

7.  Період одного обороту запасів. Чз = 360 ∕ Ко.з

-  на початок року: Чз = 360 ∕ 5,439 = 66,189

-  на кінець року: Чз = 360 ∕ 1,255 = 286,9

Показник характеризує період, протягом якого запаси трансформуються у кошти. Позитивним є зменшення часу обороту запасів, якщо це не перешкоджає нормальному процесу виробництва, не загрожує дефіцитом матеріальних ресурсів.

8.  Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості (обороти).

Кд.з. = Чиста виручка від реалізації ∕ Середня дебіторська заборгованість

-  на початок року: Кд.з = 27435 ∕ (1466+18) = 18,487

-  на кінець року: Кд.з = 23899 ∕ (1014+78) = 21,886

Коефіцієнт показує у скільки разів виручка перевищує середню дебіторську заборгованість. Збільшення показника у динаміці є позитивною тенденцією.

9.  Період погашення дебіторської заборгованості (днів). Чд.з = 360 ∕ Кд.з

-  на початок року: Чд.з = 360 ∕ 18,487 = 19,5

-  на кінець року: Чд.з = 360 ∕ 21,886 = 16,449

Характеризує середній період інкасації дебіторської заборгованості, тобто період її погашення.

Позитивним є зменшення, особливо в умовах інфляції. Якщо додаткова вартість коштів компенсується додатковим прибутком від збільшення обсягів реалізації, то позитивним є збільшення цього показника.

10.Період погашення кредиторської заборгованості (днів).

Чк.з = Середня кредиторська заборгованість * 360 ∕ Собівартість реалізації

-  на початок року: Чк.з = (992+822+106) * 360 ∕ 18015 = 38,368

-  на кінець року: Чк.з = (4996+3364+192) * 360 ∕ 7907 = 389,366

Показник визначає середній період сплати підприємством короткострокової заборгованості. Зменшення показника в динаміці є позитивною зміною.

11.Період операційного циклу (днів).

Чо.ц = Сума періодів запасу і дебіторської заборгованості = Чз + Чдз

-  на початок року: Чо.ц = 66,189 + 19,5 = 85,689

-  на кінець року: Чо.ц = 289,6 + 16,449 = 306,049

Характеризує тривалість перетворення придбаних матеріальних ресурсів на грошові кошти. Зменшення показника в динаміці – позитивна тенденція.

12.Період фінансового циклу (днів).

ЧФ.ц = Період операційного циклу – Період погашення кредиторської заборгованості = Чо.ц – Чк.з

-  на початок року: ЧФ.ц = 85,689 – 38,368 = 47,321

-  на кінець року: ЧФ.ц = 306,049 – 389,366 = - 83,317

Показник характеризує період обороту коштів. Позитивним є зменшення значення, але від’ємне значення показника свідчить вже про нестачу коштів (підприємство живе «в борг»).

Показники рентабельності.

1.  Рентабельність капіталу (активів) за чистим прибутком.

Ра = Чистий прибуток ∕ Активи

-  на початок року: Ра = 11625 ∕ 29019 = 0,400

-  на кінець року: Ра = 19681 ∕ 46178 = 0,426

Показник характеризує величину дохідності всього потенціалу, яким володіє підприємство, його називають показником майстерності використання капіталу менеджерами підприємства. Показує скільки прибутку від звичайної діяльності припадає на одиницю коштів, інвестованих в активи. Збільшення показника позитивна тенденція.

2.  Рентабельність власного капіталу.

Рв.к. = Чистий прибуток ∕ Власний капітал

-  на початок року: Р.в.к. = 19681 ∕ 24010 = 0,82

- на кінець року: Рв.к. = 11625 ∕ 35635 = 0,326

Показує скільки припадає чистого прибутку на одиницю власного капіталу. Рентабельність власного капіталу залежить від змін рентабельності продукції, ресурсовіддачі і співвідношення сукупного та позикового капіталу. Збільшення показника в динаміці є позитивною тенденцією.

3.  Рентабельність виробничих фондів.

Рв.ф. = Чистий прибуток ∕ Виробничі фонди

-  на початок року: Рв.ф. =19681 ∕ (8525+691+2455) = 1,686

-  на кінець року: Рв.ф. =11625 ∕ (8510+3000+3232) = 0,789

Показник характеризує скільки припадає чистого прибутку на одиницю вартості виробничих фондів. Збільшення показника позитивна зміна.

4.  Рентабельність продукції підприємства.

Рпр. = Прибуток від реалізації ∕ Собівартість продукції

-  на початок року: Рпр. = 15992 ∕ 18015 = 0,888

-  на кінець року: Рпр. = 9420 ∕ 7907 = 1,191

Рентабельність продукції підприємства характеризує прибутковість або дохідність виробництва продукції. Показує, скільки одиниць прибутку отримало підприємство з кожної грошової одиниці витраченої на виробництво цієї продукції.

5.  Граничний (маржинальний) коефіцієнт прибутковості підприємства.

Ргр. = Чистий прибуток ∕ Виручка

-  на початок року: Ргр. = 11625 ∕ 27435 = 0,424

-  на кінець року: Ргр. = 19681 ∕ 23899 = 0,824

Показник характеризує ефективність підприємницької діяльності. Показує, скільки одиниць прибутку припадає на одиницю продажу. Позитивним є збільшення показника в динаміці.

6.  Коефіцієнт реінвестування.

Кр = Реінвестований прибуток – Чистий прибуток

- на початок року: Кр = (34073 - 22448) ∕ 11625 = 1,0

-  на кінець року: Кр = (34073 - 22448) ∕ 19681 = 0,591

Показує, скільки чистого прибутку капіталізовано; скільки чистого прибутку спрямовано на збільшення власного капіталу. Позитивною тенденцією є збільшення показника в динаміці, в межах, що не суперечать бажанню акціонерів отримувати підвищені дивіденди

7.  Коефіцієнт стійкості економічного зростання.

Кс.е.з. = Реінвестований прибуток ∕ Власний капітал

-  на початок року: Кс.е.з. = (34073 - 22448) ∕ 24010 = 0,484

-  на кінець року: Кс.е.з. = (34073 - 22448) ∕ 35635 = 0,326

Коефіцієнт характеризує темп збільшення власного капіталу за рахунок чистого прибутку. Збільшення показника в динаміці – позитивна тенденція.

8.  Період окупності капіталу.

Тк = Активи ∕ Чистий прибуток

-  на початок року: Тк = 2901946178 ∕ 11625 = 3,972

-  на кінець року: Тк = 29019 ∕ 19681 = 1,474

Показує, за який період кошти. що інвестовані в активи, будуть компенсовані чистим прибутком. Позитивним є зменшення показника в динаміці.

9.  Період окупності власного капіталу.

Тв.к. = Власний капітал ∕ Чистий прибуток

-  на початок року: Тв.к. = 24010 ∕ 11625 = 2,065

-  на кінець року: Тв.к. = 35635 ∕ 19681 = 1,811

Показує за який період власний капітал буде компенсований чистим прибутком. Зменшення періоду окупності власного капіталу в динаміці є позитивною тенденцією.

Показники фінансової стійкості.

1.  Величина власних оборотних засобів або робочий капітал.

Рк = Поточні активи – Поточні зобов’язання

-  на початок року: Рк = 18463 – 1956 = 16498

-  на кінець року: Рк = 34720 – 8619 = 26101

Наявність робочого капіталу свідчить про те, що підприємство не тільки здатне сплатити власні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності. Зростання показника в динаміці є позитивною тенденцією.

2.  Маневреність робочого капіталу.

Мк = Запаси і затрати ∕ Робочий капітал (Рк)

-  на початок року: Мк = (691 + 2097 + +2455 + 66) ∕ 16498 = 0,322

-  на кінець року: Мк = (3000 + 3461 + 3232 + 67) ∕ 26101 = 0,374

Характеризує частку запасів, тобто матеріальних виробничих активів у власних обігових коштах, обмежує свободу маневру власними коштами. Зменшення показника є позитивною тенденцією.

3.  Коефіцієнт забезпечення власними коштами.

Кзк = Власний капітал (за винятком прирівненого) – Позаоборотні активи ∕ Сума оборотних коштів

-  на початок року: Кзк = (24010 - 10556) ∕ 18463 = 0,729

-  на кінець року: Кзк = (35635 - 11458) ∕ 34720 = 0,696

Показує наскільки запаси, що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, забезпечені довгостроковими стабільними джерелами фінансування. Кзк повинно бути більше 0,1. Збільшення показника є позитивною зміною.

Показники фінансової незалежності.

1.  Коефіцієнт автономії.

Кавт = Власні кошти ∕ Майно підприємства

-  на початок року: Кавт = 24010 ∕ 29019 = 0,827

-  на кінець року: Кавт = 35635 ∕ 46178 = 0,772

Характеризує можливість підприємства виконати зовнішні зобов’язання за рахунок власних коштів, його незалежність від позикових джерел. Значення Кавт має бути меншим або дорівнювати 0,5. Збільшення показника позитивне явище.

2.  Коефіцієнт фінансової стабільності.

Кф.с = Власний капітал ∕ Позичковий капітал

-  на початок року: Кф.с = 24010 ∕ (3053 + 1956) = 4,793

-  на кінець року: Кф.с = 35635 ∕ (1924 + 8619) = 3,379

Характеризує забезпеченість заборгованості власними коштами; перевищення власних коштів над позиковими свідчить про фінансову стійкість підприємства. Нормативне значення Кф.с. – менше 1.

3.  Фінансовий ліверидж.

Фл = Довгострокові зобов’язання ∕ Власний капітал

-  на початок року: Фл = 3053 ∕ 24010 = 0,127

-  на кінець року: Фл = 1924 ∕ 35635 = 0,054

Характеризує залежність підприємства від довгострокових зобов’язань. Збільшення Фл свідчить про підвищення фінансового ризику. Показник Фл має бути меншим або дорівнювати 0,25.

4.  Коефіцієнт концентрації позикового капіталу.

Кп.к = Позиковий капітал ∕ Пасиви

-  на початок року: Кп.к = (3053 + 1956) ∕ 29019 = 0,173

-  на кінець року: Кп.к = (1924 + 8619) ∕ 46178 = 0,228

Показує, скільки припадає позикового капіталу на одиницю сукупних джерел. Зменшення показника в динаміці є позитивною зміною. Критичне значення Кп.к. має бути меншим або дорівнювати 0,5.

5.  Коефіцієнт фінансової стійкості.

Кф.с. = (Власний капітал + Довгострокові зобов’язання) ∕ Пасиви

-  на початок року: Кф.с. = (24010 + 3053) ∕ 29019 = 0,933

-  на кінець року: Кф.с. = (35635 + 1924) ∕ 46178 = 0,813

Показує частку стабільних джерел фінансування у їх загальному обсязі. Рекомендоване значення показника Кф.с. має бути в межах 0,85 – 0,90.

Показники платоспроможності.

1.  Коефіцієнт покриття.

Кп = Поточні активи ∕ Поточні зобов’язання

-  на початок року: Кп = 18463 ∕ 1956 = 9,439

-  на кінець року: Кп = 34720 ∕ 8619 = 4,028

Характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення своїх боргів протягом року. Показує скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за одиницю. Збільшення показника в динаміці – позитивна тенденція.

2.  Коефіцієнт швидкої ліквідності.

Кш = (Поточні активи – Запаси) ∕ Поточні зобов’язання

-  на початок року: Кш = (18463 – (691 + 2097 +2455 + 66)) ∕ 1956 = 6,725

-  на кінець року: Кш = (34720 – (3000 + 3461 + 3232 + 67)) ∕ 8619 = 2,896

Характеризує здатність підприємства розраховуватись за першочерговими зобов’язаннями за рахунок найбільш ліквідних активів.

Показує скільки грошових одиниць ліквідних оборотних коштів припадає на кожну одиницю короткострокових зобов’язань. Критичне значення Кш = 0,8. Збільшення показника у динаміці – позитивне явище.

3.  Коефіцієнт абсолютної ліквідності.

Ка = (Грошові кошти + Поточні фінансові інвестиції) ∕ Поточні зобов’язання

-  на початок року: Ка = 21 ∕ 1956 = 0,011

-  на кінець року: Ка = 73 ∕ 8619 = 0,008

Характеризує негайну готовність підприємства ліквідувати короткострокову заборгованість. Достатнє значення Ка = 0,2 – 0,35. Зростання показника – позитивна тенденція.

4.  Коефіцієнт готівкової ліквідності.

Кг = Грошові кошти ∕ Поточні зобов’язання

-  на початок року: Кг = 21 ∕ 1956 = 0,011

-  на кінець року: Кг = 73 ∕ 8619 = 0,008

Характеризує миттєву готовність підприємства ліквідувати короткострокові зобов’язання. Показує скільки одиниць грошових коштів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань.

5.  Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості.

Кд ∕к = Дебіторська заборгованість ∕ Кредиторська заборгованість

-  на початок року: Кд ∕к = (11649 + 1466 + 18) ∕ 822 = 15,977

-  на кінець року: Кд∕ к = (23795 + 1014 + 78) ∕ 3364 = 7,395

Показник характеризує здатність підприємства розраховуватись з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року. Рекомендоване значення Кд∕к = 1,0.

Розраховані показники доцільно звести у таблицю (табл. 1).

Таблиця 1

«Аналіз фінансового стану підприємства»

Аналізуючи розраховані показники, можна зробити висновок, що майновий стан підприємства в цілому є задовільним. У динаміці зросла частка оборотних виробничих фондів в оборотних активах та частка оборотних виробничих фондів в активах. Щоправда дещо збільшилась частка зношених основних засобів у загальній їх вартості. Коефіцієнт мобільності на кінець року зріс на 1,281 порівняно з початком року.

Ділова активність підприємства у динаміці знизилась. Зменшились кількість чистої виручки від реалізації продукції на одиницю коштів, інвестованих в активи (оборотність активів); кількість виручки від реалізації продукції, що припадає на одиницю виробничих фондів (фондовіддача); кількість виручки від реалізації на одиницю оборотних коштів; кількість чистої виручки від реалізації продукції на одиницю власного капіталу (коефіцієнт оборотності власного капіталу) тощо. Збільшився період одного обороту запасів, період погашення кредиторської заборгованості та період операційного циклу. Зменшення цих показників у динаміці є негативним явищем.

Показники рентабельності по підприємству в динаміці зросли, надто рентабельність продукції, яка зросла у півтора рази. Зменшились період окупності капіталу (період, за який кошти, інвестовані в активи, будуть компенсовані чистим прибутком) та період окупності власного капіталу (період, за який власний капітал буде компенсований чистим прибутком). Це непогана тенденція.

Щодо показників фінансової стійкості, то величина власних оборотних засобів (робочий капітал) зросла. Це говорить про те, що підприємство не лише здатне сплатити власні борги, а й має фінансові ресурси для розширення діяльності. Маневреність робочого капіталу (частка запасів у власних обігових коштах) збільшилась, що не дуже добре. Коефіцієнт забезпечення власними коштами зменшився, тобто зменшився рівень забезпеченості запасів, що мають найменшу ліквідність у складі оборотних активів, довгостроковими стабільними джерелами фінансування. Це також не є позитивною тенденцією.

Показники фінансової незалежності зменшились в динаміці, проте вони на досить непоганому рівні. Тобто підприємство має змогу виконувати зовнішні зобов’язання за рахунок власних коштів, не залежить від довгострокових зобов’язань та є фінансово стійким.

Щодо показників платоспроможності, то коефіцієнт покриття, що показує, скільки грошових одиниць оборотних коштів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов’язань, хоч і зменшився в динаміці, проте є більшим за одиницю. Це говорить про те, що підприємство має достатню кількість оборотних коштів для погашення своїх боргів протягом року. Коефіцієнт швидкої ліквідності, хоч і зменшився в динаміці, проте знаходиться на досить високому рівні, тобто підприємство здатне розраховуватись за першочерговими зобов’язаннями за рахунок найбільш ліквідних активів.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності на дуже низькому рівні. Підприємство нездатне негайно ліквідувати короткострокову заборгованість.

Співвідношення короткострокової дебіторської та кредиторської заборгованості на високому рівні, це говорить про те, що підприємство здатне розраховуватись з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року.

2.2 Структура оборотних засобів

Структура оборотних коштів — це питома вага вартості окремих статей оборотних виробничих фондів і фондів обігу в загальній сумі оборотних коштів.

На кожному конкретному підприємстві склад і структура оборотних активів є різними і залежать від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції що виготовляється, матеріально – технічного постачання тощо. Стан, склад та структура оборотних активів є важливим індикатором комерційної діяльності підприємства. Організація оборотних активів справляє значний вплив на ефективність роботи підприємства.

Структура оборотних коштів має значні коливання в окремих галузях господарства. Вона залежить від складу і структури витрат на виробництво, умов поставок матеріальних цінностей, умов реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), проведення розрахунків.

Якщо розглядати структуру оборотних коштів в окремих галузях промисловості, то слід зазначити, що у вугільній промисловості значну питому вагу займають витрати майбутніх періодів. Це пояснюється відносно великими підготовчими витратами, що передують видобутку корисних копалин (планування майбутніх розробок, розкривні роботи, облаштування шахт та інші).

У легкій і харчовій промисловості характерною особливістю є значна матеріаломісткість продукції. Отже, високою є питома вага оборотних коштів у запасах сировини й основних матеріалів.

Машинобудування та металообробка відрізняються значною трудомісткістю, складністю виробничих процесів, значною тривалістю виготовлення продукції. У цій галузі висока питома вага оборотних коштів, авансованих у незавершене виробництво.

У нафтохімічній промисловості високою є частка оборотних коштів, вкладених у відвантажені товари. Це пояснюється тим, що технологічно процеси в цій галузі нетривалі і значна частина виготовленого продукту перебуває на шляху до споживача.

Підвищення частки дебіторської заборгованості свідчить про поліпшення збуту продукції, прискорення обертання оборотного капіталу. Але такі зміни є негативними, якщо вони відбуваються на фоні скорочення матеріальних запасів, тобто на фоні скорочення обсягу виробництва.

Зменшення залишків коштів свідчить не стільки про високий рівень управління грошовими потоками на підприємствах, скільки про гострий дефіцит цих коштів, зумовлений інфляцією, кризою неплатежів, недосконалою податковою політикою.

Стан і використання оборотного капіталу окремого підприємства залежать від стану економіки держави в цілому. У свою чергу, стан економіки держави залежить від стану та використання оборотного капіталу окремого підприємства.

2.3 Показники стану і використання оборотних коштів

2.3.1 Показники стану власних оборотних коштів

Стан оборотних коштів характеризується насамперед наявністю їх на певну дату. Наявність власних оборотних коштів підприємства визначається як різниця між сумою підсумку І розділу пасиву балансу Ф. 1 та рядка 530 і підсумком І розділу активу балансу Ф. 1 та рядка 300.

Тобто із суми І розділу пасиву «Джерела власних і прирівняних до них коштів» (ряд. 495, графа 4) та суми рядка 530 (довгострокові кредити) вираховується сума показників розділу активу «Основні засоби та інші поза оборотні активи» (ряд. 070, графа 4) та позикові кошти (ряд. 300).

Порівняння фактичної наявності оборотних коштів з нормативом дає змогу визначити брак або надлишок власних оборотних коштів.

Брак власних оборотних коштів означає перевищення нормативу оборотних коштів над фактичною наявністю їх. Він може виникнути з вини самого підприємства, інших підприємств, у результаті зміни умов господарювання, не взятих до уваги своєчасно (як, наприклад, несвоєчасне фінансування приросту нормативу власних оборотних коштів), через стихійне лихо та з інших причин.

Основними причинами браку власних оборотних коштів можуть бути: погана робота маркетингової служби; невиконання планів прибутку; слабка відповідальність підприємств за формування і збереження власних оборотних коштів та їх нецільове використання; несвоєчасне фінансування приросту нормативу оборотних коштів; наявність дебіторської заборгованості (несвоєчасні розрахунки) тощо.

Брак власних оборотних коштів може виникати у зв'язку зі значним підвищенням цін у результаті інфляційних процесів.

Надлишок власних оборотних коштів створюється в підприємств у разі перевищення розмірів оборотних коштів понад визначені їх нормативи, необхідні для задоволення постійних мінімальних потреб виробництва в ресурсах. Він може виникнути внаслідок перевиконання плану прибутку; неповного внеску платежів до бюджету; безоплатного надходження (отримання) товарно-матеріальних цінностей від інших організацій; неповного використання прибутку на цілі, передбачені фінансовим планом, та ін.

Перевищення нормативу оборотних коштів може бути виправданим у разі перевиконання плану випуску продукції, але темпи зростання нормативних запасів не повинні випереджати темпів зростання обсягу виробництва.

За сучасних умов господарювання (зміна цін, інфляція, спад виробництва) перевищення фактичної наявності власних оборотних коштів над нормативом — явище в господарській діяльності підприємств досить рідкісне.

Порівнюючи на певну дату різних періодів фактичну наявність власних оборотних коштів, можна судити про абсолютну зміну їх величин.

2.3.2 Показники використання оборотних коштів і шляхи прискорення їх обертання

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

О = СД ∕ Р

де О – термін обертання оборотних коштів, днів;

С – середні залишки нормованих оборотних коштів, грн;

Д – тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р – обсяг реалізації продукції, грн.

Тривалість обертання коштів — це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення — обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період — і ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів. За сучасних умов він може використовуватись на рівні підприємств і на макрорівні для розробки комплексних економічних програм.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

Ко = Р ∕ С

де К₀ — коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р — обсяг реалізованої продукції, грн.;

С — середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за такою формулою:

Кз = С ∕ Р

де Кз — коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп.

Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів може використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислюється за формулою:

Ке = П ∕ С

де Ке — коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П — прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1)скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальнихіальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів — це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

2.3.3 Вплив розміщення оборотних коштів на фінансовий стан підприємства

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

-  коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к) (коефіцієнт автономії Ка);

-  коефіцієнт покриття (Кп);

-  коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів — виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

Кз.к = Вк ∕ ∑о.к

де Кз.к — коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк — власні кошти, грн.;

∑о.к — загальна сума оборотних коштів, грн.

Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп) — це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми короткострокових зобов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу).

Кп = ∑п.а ∕ ∑к.з

де Кп – коефіцієнт покриття;

∑п.а – сума усіх поточних активів, грн.;

∑к.з – сума короткострокових зобов’язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів підприємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 — 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кп стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство — неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.) визначається як відношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зобов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу.

Кабс.л. = (Гк + Гв) ∕ ∑к.з

де Кабс.л— коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк — грошові кошти, грн.;

Кв — короткострокові вкладення, грн.;

∑к.з — сума короткострокових зобов'язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 — 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Отже, фінансово стійким є такий суб'єкт господарювання, який за рахунок власних коштів покриває кошти, вкладені в активи, не допускає невиправданої дебіторської та кредиторської заборгованості, своєчасно розраховується за своїми зобов'язаннями. Основою фінансової стійкості є виважена, раціональна організація й ефективне використання оборотних коштів. Але це не означає, що підприємство має вкладати оборотний капітал лише у високоліквідні активи з метою зниження ймовірного ризику та отримання найвищого прибутку. Головною метою діяльності підприємства є створення конкурентоспроможної продукції з високими споживчими якостями.

3. Шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів на підприємстві

Обігові активи разом з основними фондами складають матеріально-технічну основу процесу виробництва. Від їх кількості, якості, джерел формування та ефективності використання залежить рівень розвитку економіки підприємств. Тому питанням сутності, джерелам формування та підвищення ефективності використання обігових активів в останні роки економістами приділяється багато уваги.

Передусім, довгий час дискусійним є питання про сутність обігових активів. В економічній літературі пропонуються різні поняття їх економічної сутності. Більшість економістів сходяться на думці що обігові активи — це кошти, авансовані для утворення обігових виробничих фондів та фондів обертання.

Обговорюється на сторінках преси також питання про склад і порядок визначення джерел формування обігових активів. Насамперед, вказується на те, що в існуючий наразі в навчальній, довідниковій та іншій літературі по фінансах у рекомендованому порядку визначення фактичної наявності власних джерел формування обігових активів є невідповідність між їх назвою та рекомендованим порядком визначення. Так, практичну наявність власних та прирівняних до них джерел формування обігових активів рекомендується визначати за балансом як різницю між підсумком сум відповідних рядків першого розділу пасиву та підсумком сум по першому розділу активу балансу, тобто від суми джерел (власного капіталу) рекомендується віднімати суму основних фондів (необігових активів).

Як підсумок повинні отримати тільки суму джерел взагалі, а конкретно суму фактичної наявності власних і прирівняних до них джерел покриття обігових активів, що є на підприємстві, а не суму фактичної наявності власних обігових і прирівняних до них активів. Однак останнє міцно укоренилося тепер у фінансовій літературі, річних звітах та ін.

З іншого боку, фактична наявність (залишки) власних обігових активів відображені у другому розділі активу, а не пасиву балансу. Крім цього, активів, що прирівняні до власних обігових активів, не буває, а є прирівняні до власних джерел формування обігових активів. Інші ж джерела, зокрема кредити банку, що беруть участь у формуванні обігових активів, називаються також не активами, а джерелами.

У зв'язку з викладеним економічно більш обґрунтовано було б, як вважають окремі економісти, привести методику визначення фактичної наявності власних і прирівняних до них джерел формування обігових активів у відповідність із їх назвою та вважати, що за даною методикою отримаємо фактичну наявність власних та прирівняних до них джерел формування обігових активів, а також внести це трактування до відповідних планово - звітних документів підприємств.

Досить актуальним наразі є питання щодо показників ефективності використання обігових активів і складових для їх розрахунку. Думки багатьох економістів збігаються на тому, що основним показником, який характеризує ефективність використання обігових активів, є швидкість їх оберту, або обіговість.

Водночас різна оцінка оберту (виручка за цінами реалізації) та середніх залишків обігових активів (за собівартістю) при обчисленні показника обіговості не може дати об'єктивної оцінки використання обігових активів. Пошуки правильного вирішення цього питання тривають.

Обчислення обіговості обігових активів з використанням їх середнього залишку також не відповідає своєму економічному змісту та сутності. Залишки обігових активів – це активи, які ще не використані у виробництві, а отже не здійснили жодного оберту. тому їх використання при розрахунку обіговості обігових активів економічно не обґрунтоване та не відповідає сутності питання, що вирішується. Таким чином, для розрахунку обіговості обігових активів слід брати не вартість їх залишків, а вартість обігових активів, що брали участь в оберті, тобто у виробничому процесі.

Розрахунок обіговості обігових активів із використанням вартості не їх залишків, а вартості спожитих у виробництві, що брали участь у оберті активів, буде відповідати економічній сутності питання, яке вирішується, дозволить обчислювати не тільки фактичну обіговість, але й плановий показник, що дасть можливість всебічно аналізувати ефективність використання обігових активів і вести боротьбу за прискорення їх обіговості в народному господарстві.

З метою забезпечення на підприємствах запланованого рівня обі гових активів необхідно не допускати понаднормативних вкладень обігові активи, відвертання обігових активів у капітальні вкладення та на інші заходи. З огляду на це важливим є здійснення контролю за використанням обігових активів за цільовим призначенням. На багатьох підприємствах через невиконання плану прибутку або зростання вартості капітального будівництва, що виконується господарським способом, або у результаті перевитрат на інші виробничі заходи відвертаються не за призначенням власні обігові активи. Шляхом контролю мають визначатися розміри та причини таких відхилені, розроблені заходи щодо їх усунення та відновлення обігових активи

Контролюючи стан обігових активів, слід визначати наповненість нормативу (потреби) як за окремими елементами та групами, так по підприємству загалом, виявляти причину відхилень.

Ефективність використання обігових активів в остаточному підсумку можливо встановити, зробивши аналіз їх обіговості. Порівняння обігу обігових активів за поточний звітний період з обіговістю базисного періоду дозволяє встановити гальмування або прискоренні обігу активів, визначити як це вплинуло на вивільнення або заморожування їх, знайти причини гальмування обіговості та намітити шляхи її прискорення. Ефективність використання обігових активів підвищується при скорочені часу знаходження їх у виробничих запасах, скорочені виробничого процесу, прискоренні реалізації продукції та коштів у розрахунках, збільшенні виробництва продукції та прибутку (чистого доходу) у розрахунку на кожну гривню обігових активів.

Розглянуті питання поліпшення організації та підвищення ефективності використання обігових коштів потребують додаткових досліджень та економічних обґрунтувань.

Висновки

В сучасних економічних умовах ефективність діяльності підприємств значною мірою визначається станом функціонування їх фінансів.

Фінанси підприємств є основою фінансової системи країни. Фінансовий стан підприємств суттєво впливає на фінансове становище країни в цілому.

Діяльність суб'єктів господарювання щодо створення та реалізації продукції здійснюється в процесі поєднання основних виробничих фондів, оборотних фондів і самої праці.

Безперервність процесу виробничої і комерційної діяльності потребує постійного інвестування коштів у ці елементи для здійснення розширеного їх відтворення.

На відміну від основних виробничих фондів оборотні фонди споживаються в одному виробничому циклі і їхня вартість повністю переноситься на вартість виготовленої продукції. При цьому одна їхня частина в речовій формі входить у створений продукт і набирає товарної форми, в якій її буде використано споживачем. Інша частина також повністю споживається в процесі виробництва, але, втрачаючи свою споживну вартість, у речовій формі в продукт праці не входить (паливо).

Визначення джерел формування оборотних коштів є важливою ділянкою роботи фінансиста підприємства.

Недостатність джерел формування оборотних коштів призводить до недофінансування господарської діяльності та до фінансових ускладнень. Наявність зайвих джерел оборотних коштів на підприємстві сприяє створенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволіканню оборотних коштів з господарського обороту, зниженню відповідальності за цільове й раціональне використання як власних, так і позичених коштів.

Ефективність використання обігових коштів вимірюється системою фінансово-економічних показників та коефіцієнтів, а саме: кількістю обертів обігових коштів (коефіцієнт обіговості); продовжуваністю одного обороту; економією (збільшенням) обігових коштів та ін.

На кожному конкретному підприємстві склад і структура оборотних активів є різними і залежать від типу виробництва, складу витрат на виробництво продукції що виготовляється, матеріально – технічного постачання тощо. Стан, склад та структура оборотних активів є важливим індикатором комерційної діяльності підприємства. Організація оборотних активів справляє значний вплив на ефективність роботи підприємства.

Обігові активи разом з основними фондами складають матеріально-технічну основу процесу виробництва. Від їх кількості, якості, джерел формування та ефективності використання залежить рівень розвитку економіки підприємств. Тому питанням сутності, джерелам формування та підвищення ефективності використання обігових активів в останні роки економістами приділяється багато уваги.

Ефективність використання обігових активів підвищується при скорочені часу знаходження їх у виробничих запасах, скорочені виробничого процесу, прискоренні реалізації продукції та коштів у розрахунках, збільшенні виробництва продукції та прибутку (чистого доходу) у розрахунку на кожну гривню обігових активів.

Список літератури

1.  Азаренко Г.М., Журавель Т.М., Михайленко Р.М. Фінанси підприємств: Навч. посіб. для самост. вивчення дисципліни.К.: Знання - Прес, 2004.-291 с.

2.  Амбросов В.Я., Войчук Г.І., Малій О.Г. Кредитування підприємств АПК. Навчально-методичний посібник - Харків: ХДТУСГ, 2001.-119с.

3.  Амбросов В.Я., Войчук Г.І., Малій О.Г. Організації кредитування підприємств АПК.- Харків: Вид-во Основа. 2002. - 198с.

4.  Амбросов В.Я., Войчук Г.І., Малій О.Г. Фінанси підприємств АПК. Навчально - методичний посібник - Харків: ХДТУСГ, 2000. - 151с.

5.  Амбросов В.Я., Малій О.Г. Гроші і фінанси: Збірних задач. - Харків: ХДТУСГ, 2002.- 130с.

6.  Бандурка О. Фінансова діяльність підприємства. К.: Либідь, 1998. 312с.

7.  Банковское дело: Учебник. Под редакцией проф. В.Й. Колесникова, проф. Л.П. Кроливецкой. М: Финансы и статистика, 1999.- 464 с.

8.  Бланк И.А. Управление денежными потоками. Ника - Центр: Эльга, 2002. - 736с.

9.  Брігхем Е.Ф. Основи фінансового менеджменту. Ніка-Центр: Єльга, 1999.

10.  Василенко А.П., Гут Л.В., Оксеєнко. Фінанси підприємства у схемах і таблицях: Наочний навчал посібник.-К.: Дакор, 2006.-344с.

11.  Васюренко О.В. Банківський менеджмент. Посібник К.: Видавничий центр «Академія», 2001.-320с.

12.  Вахрін П.И. Финансовый практикум.- 4-е перераб. и доп.- М.: Издательско-торговая корп «Дашков и К », 2003.-192с.

13.  Гриньова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посіб.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Знання -Прес,2004.-424с

14.  Гроші та кредит. Методичні рекомендації для підготовки та проведення семінарських занять для студентів економічних спеціальностей./ Амбросов В.Я., Войчук Г.І., Малій О.Г.- Харків: ХДТУСГ, 2003.-77с.

15.  Гроші та кредит. Навчально-методичний посібник для самостійної роботи студентів економічних спеціальностей різних форм навчання./ Амбросов В.Я., Bойчук Г.І., Малій ОТ. - Харків: ХДТУСГ, 2001. - 80с.

16.  Гроші та кредит: Підручник / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін. За заг. ред. М.І.. Савлука. - К.: КНЕУ, 2001,—602с.

17.  Гроші, банки та кредит: у схемах та коментарях: Навчальний посібник / За ред. Б. Л. Луціва - 2-ге видання -Тернопіль: Карт-бланш. 2000. - 225с.

18.  Гудзь О.Є. Кредитування і банківське обслуговування підприємств агропромислового виробництва: сучасні тенденції та особливості.- К.: ННЦІАЕ, 2005.-170с.

19.  43.Романишин В.О., Уманців Ю.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: Навчальний посібник.-К.: Атіка, 2005.-480С.

20.  АА.Савицкая Г.В. Методика комплексного анализа хозяйственной деятельности: Краткий курс- 2-е изд., испр.-М: ИНФРА-М, 2002,-ЗОЗс.

21.  А5.Савлук МЛ, Мороз A.M., Коряк A.M. Вступ до банківської справи / Під ред. M.I Савлука: Учб. посібник. - К.: "Лібра", 1998.

22.  Слав'юк P.A. Фінанси підприємств: Навчальний посібник.- Київ: «Центр навчальної літератури», 2004.-460с.

23.  Таркуцяк А. О. Фінансовий аналіз та управлінські рішення (на прикладі роботи вищого навчального закладу): Навч. посібник. — К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. — 201 с.

24.  4 8. Финансовый менеджмент: теория и практика: Учебник / Под ред. Е.С. Стояновой. - 5-е изд., перераб. и доп.-М.: Изд-во «Перспектива», 2001.-656с.

25.  Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник.-К.: Ельга, Ніка- Центр, 2002.-360с.

26.  Фінанси підприємств: Навчальний посібник. Курс лекцій / За ред.. д.е.н., проф. Г.Г. Кірейцева. - Київ: ЦУЛ, 2002.- 268с.

27.  Фінанси підприємств: Підручник/ A.M. Поддєрьогін, М.Д. Білик, Л.Д. Буряк та ін.; Кер.кол.авт. і наук ред. проф. А.М.Поддєрьогін.-5-те вид., перероб та доп. - К.:КНЕУ, 2004.-546с.

28.  Фінанси сільськогосподарських підприємств (посібник з питань фінансових відносин у ринкових умовах). За ред. М.Я. Дем'яненка. —К.: ІАЕ, 2000. - 604 с.

29.  Фінансова діяльність суб'єктів господарювання: Навч. - метод, посібник для самост. вивч. дисц./ О.О. Терещенко, ЯЛ. Невмержицький, АЛЛ. Куліш та ін.; За заг. ред. О.О. Терещенка. - К.: КНЕУ, 2006.-312с.

30.  Фінансова звітність за національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.-2-ге вид.- К.: Лібра, 1999.

31.  Остапшин Т.П. Основи банківської справи: Курс лекцій.-2-ге вид., стереотип.- К.:МАУГІ, 2003.-112с.

32.  36.Оцінка, аналіз, планування фінансового становища підприємства: наукове-методичне видання / За ред. д.е.н.. професора A.B. Чупіса. - Суми: Видавництво "Довкілля"., 404с.

33.  Паршин Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник.- Львів:ЛБІ НБУ,2003.-265с.

34.  Пересада A.A., Майорова T.B. Інвестиційне кредитування: Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 2002.-271с.

35.  Петрук О.М. Банківська справа: Навчальииі посібник/ За ред.. д.е.н., проф. Ф.Ф. Бужшвш-К.:Кондор,2004.-461с.

36.  Попова Р.Г., Самонова И.Н., Добросердова И.И. Финансы предприятий. 2-е изд.-СПб.:Питер, 2007.АХ.

37.  Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент. Навч. посібник.- К.: КНЕУ, 1999.-280с.