Дипломная работа: Аналіз та аудит фінансового стану

Зміст

Вступ

Розділ І. Аналіз та аудит фінансового стану підприємства як визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності

1.1 Сутність та призначення аудиту фінансового стану підприємства

1.2 Аналітичні процедури в аудиті фінансового стану підприємства

1.3 Фінансовий аналіз у загальній системі економічного аналізу

1.4 Основні користувачі аналітичної інформації

Розділ ІІ. Фінансовий стан та резерви підвищення ефективності господарської діяльності ПП „Агровіта"

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Джерела утворення, стан, структура й динаміки майна підприємства: напрямки вдосконалення

2.3 Фінансова незалежність підприємства та шляхи її підвищення

2.4 Рівень та резерви стабілізації платоспроможності підприємства

2.5 Загальна оцінка фінансової стійкості

Розділ ІІІ. Розробка методики аналізу та аудиту фінансового стану і ефективності господарської діяльності підприємства

3.1 Основні концепції методики аналізу та аудиту фінансового стану і резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства

3.2 Удосконалення методики аналізу та аудиту фінансового стану і резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства шляхом автоматизації

Висновки та пропозиції

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Перехід України до ринкових відносин зумовив необхідність створення нових економічних інститутів, що регулюють функціонування та взаємовідносини різних суб'єктів підприємницької діяльності. Серед них чільне місце має посідати інститут аудиторства. Його основна мета - забезпечити контроль достовірності інформації, відображеної у фінансовій і податковій звітності, висвітлення показників ефективності господарювання та резервів по її підвищенню.

В останні роки в Україні проведена значна робота, спрямована на становлення інституту аудиторства. Верховною Радою України прийнято Закон "Про аудиторську діяльність" (від 22 квітня 1993 p.) [45], Аудиторською палатою України затверджено національні нормативи аудиту, визначено порядок проведення атестації фахівців на право здійснення аудиту і порядок занесення до Реєстру суб'єктів аудиторської діяльності, визначено суб'єктів, які підлягають обов'язковому аудиту. Опубліковано ряд монографій, підручників і практичних посібників з аудиту. Історія, проблеми, досвід розвитку і становлення аудиту аналізуються вченими-економістами і практиками на сторінках журналів та інших періодичних видань. Але вузлові проблеми законодавчого та іншого нормативного регулювання аудиторської діяльності, технології й методики проведення аудиту поки що залишаються невирішеними.

У нових економічних умовах господарського механізму, який забезпечує свободу підприємництва поряд із законодавчим закріпленням гарантій захисту всіх видів власності, що сприяє широкому залученню іноземних інвестицій в українську економіку і розвитку фондового ринку, зростання негативних процесів в економіці і політиці висуває особливі вимоги до важливих елементів такого механізму, як бухгалтерський облік і фінансовий контроль.

Аудит фінансового стану - одна з форм управління фінансами, особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використанням фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах економіки держави. Він передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитивних кінцевих результатів роботи [7]. Сферою фінансового контролю є господарські операції, здійснювані з використанням грошей, а в окремих випадках і без них (наприклад, бартерні угоди).

У ринковому середовищі аналізу та аудиту підлягає вся господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає підприємців відповідально ставитися до виконання своїх обов'язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Аудит у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх ліквідації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію.

Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час аудит інформація є підставою для виявлення резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства й прийняття відповідних рішень і проведення коригуючих дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування об'єкта, що перевіряється.

У процесі аудиту виявляють не тільки недоліки, а й позитивні сторони діяльності. Останні як передовий досвід можуть стати надбанням інших суб'єктів господарювання, завдяки чому реалізується мобілізуюча функція аудиту.

Фінансовий стан підприємства - це результат фінансової діяльності, тобто поповнення, руху та використання коштів за цільовим призначенням, планування фінансових ресурсів та контролю за їх використанням, що складає одну із сторін господарської діяльності [11].

Він характеризується розмірами коштів підприємств, їх розміщенням та джерелами надходження.

Від фінансового стану підприємства залежать результати виробничої діяльності: зростання випуску продукції; зниження собівартості і непродуктивних витрат; забезпеченість матеріалами, кадрами, устаткуванням; застосування нових технологій; зміцнення трудової дисципліни.

Забезпеченість фінансовими ресурсами (а отже і фінансовий стан підприємства) залежить від виконання планів матеріально-технічного постачання, виробництва, реалізації та прибутку. Існує і зворотний зв'язок: відсутність грошових засобів може призвести до перебоїв у постачанні та виробництві. Отже, аналіз фінансового стану повинен спиратися на попередній аналіз виробництва і реалізації продукції, її собівартості та прибутку.

Існує декілька видів (методів) проведення аналізу фінансового стану [15]:

трендовий (горизонтальний) аналіз - вивчення окремих показників за якийсь період, їх поведінки, тенденції зросту або спаду;

структурний (вертикальний) аналіз - визначення питомої ваги окремих показників у загальній величині;

порівняльний аналіз - зіставлення показників із середньо-галузевими, з показниками конкурентів, окремих ланок, з базисними періодами, планом;

інтегральний аналіз, що базується на Дюпонівській моделі фінансового стану - використання в аналізі окремих показників для прийняття оперативних управлінських рішень.

В цій роботі розглянемо фінансовий стан за порівняльним методом, доповнюючи його елементами горизонтального та структурного методів.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

загальна оцінка фінансового стану;

перевірка виконання зобов'язань за розрахунками з бюджетом, банками, кредиторами, а також використання засобів за цільовим призначенням і забезпеченості ними;

перевірка використання права на кредитування, забезпеченості та ефективності кредиту;

виявлення можливостей поліпшення фінансового стану на основі залучення джерел і прискорення оборотності оборотних засобів;

розробка заходів щодо використання виявлених резервів і контроль за їх виконанням.

Фінансовий стан характеризується системою показників, які відображаються у фінансовому плані, оперативному і бухгалтерському обліку та звітності підприємства.

Основними джерелами даних є бухгалтерський баланс - форма № 1 (саме тому аналіз фінансового стану часто називають аналізом балансу). Використовують також інші форми бухгалтерської звітності (форми № 2, 3,4), а також баланс доходів і витрат як базу порівняння; досліджують акти і довідки перевірок фінансового стану підприємства, проведених фінансовими органами, установами банків, органами контролю, представниками організацій вищого рівня.

Метою даної дипломної роботи є розгляд вітчизняного та світового досвіду аналізу та аудиту фінансового стану підприємства як визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності.

Оскільки методика аналізу та аудиту фінансового стану підприємства як визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності з наведених вище причин в вітчизняній практиці недостатньо розроблена, завданням при написанні роботи вважається розробка вказаної методики з урахуванням світового досвіду і вітчизняних особливостей в галузі бухгалтерського та фінансового обліку, умов функціонування.

Обрана тема розроблена в даній дипломній роботі за наступними напрямками: сутність та призначення аудиту фінансового стану підприємства; аналітичні процедури в аудиті фінансового стану підприємства; фінансовий аналіз у загальній системі економічного аналізу; основні користувачі аналітичної інформації; фінансовий стан та резерви підвищення ефективності господарської діяльності ПП „Агровіта" (організаційно-економічна характеристика підприємства; джерела утворення, стан, структура й динаміки майна підприємства: напрямки вдосконалення; фінансова незалежність підприємства та шляхи її підвищення; рівень та резерви стабілізації платоспроможності підприємства; загальна оцінка фінансової стійкості); розробка методики аналізу та аудиту фінансового стану і ефективності господарської діяльності підприємства (основні концепції методики аналізу та аудиту фінансового стану і резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства; удосконалення методики аналізу та аудиту фінансового стану і резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства шляхом автоматизації); наведено висновки та пропозиції по результатам проведеного дослідження; вказано перелік використовуваних джерел.

Об’єктом дослідження є методи аналізу та аудиту фінансового стану підприємства як визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності. Як база для дослідження в даній роботі використовується автотранспортне ПП "Агровіта"; розташоване в м. Ізмаїлі, Одеської області, вул. Промислова, 52; здійснюючє, зокрема, вантажоперевезення в межах України, загальний вантажообіг 18000т. тонн/у рік, а саме предметом дослідження визначається процес й методика аналізу та аудиту фінансового стану підприємства і визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності.

Проведене в роботі дослідження має теоретичне й прикладне значення.

З точки зору теоретичної значущості слід підкреслити виявлення й визнання необхідності використання в практиці вітчизняних підприємств світового досвіду.

Прикладне значення проведеного дослідження полягає в розробленій в даній роботі методиці автоматизації розрахунків, що може бути використовувано підприємствами з урахуванням індивідуальних характеристик тільки в межах кількісних показників вхідної інформації, оскільки є простою в використанні, уніфікованою й адаптованою до функціонування в динамічних умовах ринкової економіки. Запропонована методика впроваджена й позитивно оцінена підприємством, на базі якого здійснювалося дослідження (ПП „Агровіта" м. Ізмаїл).

Розділ І. Аналіз та аудит фінансового стану підприємства як визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності

1.1 Сутність та призначення аудиту фінансового стану підприємства

Аудит фінансового стану підприємства проводиться за даними певних груп економічних показників, які наводять загальну оцінку фінансового стану підприємства, прибутковості його діяльності і довгострокової платоспроможності.

Фінансова стабільність - це спроможність підприємства здійснювати свою підприємницьку діяльність стабільно завдяки фінансовому забезпеченню власними оборотними коштами, а також залученнями [17].

Платоспроможність підприємства - це можливість у практичній ситуації, що склалася, погасити всі свої зобов'язання перед кредиторами (банками, бюджетом, постачальниками і т.п.) [18].

Послідовність і напрями аудиту.

1. Загальна оцінка фінансового стану підприємства визначається методами аналізу показників фінансової незалежності, прибутковості, платоспроможності, стійкості за даними балансів на початок року і на кінець звітних періодів.

До платоспроможного належить підприємство, в якому сума поточних активів (матеріальні запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість за реалізовану продукцію, виконані роботи і послуги) більша або дорівнює його платіжним зобов'язанням (зовнішній заборгованості різним кредиторам-постачальникам, бюджету, банкам і т.д.).

Оцінка платоспроможності підприємства здійснюється методами аналізу обсягів платіжних зобов'язань і поточних активів, особливо платіжних засобів за даними балансу на початок року та кінець звітних періодів. Перевищення першочергових платіжних зобов'язань над платіжними засобами свідчить про напруженість фінансового стану. Аудитор детально вивчає платоспроможність, виходячи зі стану ліквідності поточних активів у формі матеріальних запасів, незавершеного виробництва, готової продукції і товарів (частина їх може бути просто неліквідна, не мати попиту на ринку для збуту за обліковою вартістю). Підвищення або заниження рівня платоспроможності встановлюється за зміною обсягів оборотного капіталу. Важливим показником платоспроможності підприємства є рівень ліквідності.

Ліквідність - це спроможність оборотних коштів перетворюватися на грошові кошти, необхідні для здійснення розрахунків, зумовлених фінансово-господарською діяльністю підприємства [16].

Можливість підприємства повернути короткострокові боргові зобов'язання визначається як співвідношення легкореалізованих активів (коштів і дебіторської заборгованості та короткострокових термінових зобов'язань).

Вивчення структури і обсягів джерел коштів підприємства щодо складу власного капіталу, його рівня, складу залучених позичкових коштів дає можливість мати інформацію про розширення або звуження діяльності підприємства.

2. Перевірка наявності і використання власних оборотних коштів.

Джерелами формування оборотних коштів підприємства є власні і позичкові кошти. Наявність власних оборотних коштів визначається за даними першого розділу активу і пасиву балансу підприємства станом на початок року та перевіряємих звітних періодів. Аудитор повинен оцінити, чи забезпечує підприємство покриття нормативних запасів матеріальних цінностей власними коштами, і стан збереження власних оборотних коштів. Основними факторами, які впливають на зменшення власних оборотних коштів, є прямі збитки минулих років і поточного року, низький рівень прибутковості підприємницької діяльності через спад обсягів виробництва і попиту покупців.

Оптимальною структурою фінансових ресурсів підприємства вважають формування за рахунок власних коштів лише в частині основних фондів, а оборотних - за рахунок кредиту банку. Але треба мати на увазі, що при перевищенні процентів за банківський кредит середнього прибутку з 1 грн. поточних активів підприємству вигідніше нарощувати власний капітал. Використання оборотних коштів характеризується показниками: коефіцієнт обігу, тривалість одного обороту і коефіцієнт завантаження коштів у обороті.

Коефіцієнт обігу - число оборотів, що здійснюється оборотними коштами протягом певного часу (кварталу, року) [25].

Тривалість одного обороту - це число днів, протягом яких оборотні кошти проходять усі стадії кругообігу.

Коефіцієнтом завантаження коштів у обігу називається величина оборотних коштів, яка припадає на 1 грн. реалізованої продукції, робіт (послуг).

Прискорення обігу оборотних коштів поліпшує фінансовий стан підприємства, є найважливішою умовою економії та їх раціонального використання. Збільшення запасів матеріальних цінностей, затримка реалізації продукції, робіт (послуг) призводять до уповільнення обігу оборотних коштів.

Якщо порівняти ці показники станом на початок року та в розрізі кварталів року, то виявляється зростання за коефіцієнтом завантаження коштів у обороті. Тому потрібно детально вивчити причини, фактори негативного впливу (стан запасів матеріальних цінностей, необґрунтованість росту обсягів незавершеного виробництва, запасів готової продукції, дебіторської заборгованості покупців) на зменшення обсягів реалізації продукції.

Дані про наявність у підприємства позичкових коштів відображаються у розділі III пасиву балансу поточного обліку - у журналі-ордері № 4 чи машинограмі по рахунку 90. Там же ведеться їх аналітичний облік у розрізі об'єктів кредитування та банків, які надали позички [21].

При аудіюванні підприємства вивчається стан розрахунків по довгострокових і короткострокових позичках банків, особливо при наявності пролонгованих і прострочених позичок (рівень плати за користування позичками, цільове використання коштів, оцінка вартості застави майна).

3. Перевірка дотримання розрахунково-платіжної дисципліни здійснюється для виявлення причин низької платоспроможності підприємства. При цьому стан підприємства вивчається за даними балансу та журналів-ордерів №№ 6, 8 у динаміці складу кредиторської і дебіторської заборгованості, особливо неправомірної, з термінами оплати, що минули. Ретельно досліджується організація розрахунків з покупцями, оскільки від неї залежать обсяги реалізації продукції, стан дебіторської заборгованості, надходження оплати грошовими коштами.

Як додатки до акта перевірки складаються аналітичні таблиці, де систематизується інформація по термінах виникнення кредиторської і дебіторської заборгованостей. Подальшому детальному вивченню підлягають причини порушення платіжної дисципліни (відвантаження продукції покупцям, які вже мають заборгованість перед підприємством, наявність претензій покупців щодо якості продукції, термінів виконання та інших умов господарських договорів).

Негативний вплив на стан розрахунково-платіжної дисципліни справляє навіть тимчасове завантаження оборотних коштів у позаоборотні активи (зайві внески коштів у бюджет у зв'язку із завищенням авансових платежів, застосуванням штрафних економічних санкцій, витратами на придбання основних фондів при відсутності або недостатності спеціальних джерел фінансування, що утворюються за рахунок прибутку).

4. Узагальнення результатів аудиту фінансового стану підприємства. Систематизуючи матеріали аудиту про фінансовий стан підприємства, аудитор повинен узагальнити причини напруженого фінансового стану, показати такі важливі показники фінансової діяльності, як використання оборотних коштів не за призначенням, вилучення їх з обороту, нестача оборотних коштів.

До оборотних коштів, використаних не за призначенням, включаються витрати на оплату різних штрафних економічних санкцій при відсутності або недостатності вільного залишку невикористаного прибутку.

Іммобілізація оборотних коштів - це витрати, не перекриті коштами спеціальних фондів і цільового фінансування [23]. Найчастіше - це оплата витрат на придбання основних фондів при відсутності джерел фінансування або їх недостатності.

Цей показник визначається в разі наявності за звітний період придбання основних фондів та оплати їх ремонту методом аналізу кореспонденції рахунків на предмет, чи відображено використання джерела фінансування (Дт81 "Використання прибутку" і Кт 88/2 "Спеціальні фонди, фонд в основних засобах (фондах)") [1]. Потім здійснюється порівняння з вільним залишком невикористаного прибутку, фонду розвитку, амортизаційного фонду.

Нестача власних оборотних коштів на певну звітну дату визначається методом порівняння наявності власних оборотних коштів з їх нормативом та обсягами іммобілізації оборотних коштів станом на початок року та в розрізі квартальних звітних дат.

Таким чином, аудит фінансового стану підприємства здійснюється передусім із застосуванням розрахунково-аналітичних методичних прийомів економічного аналізу і методів документального аудиту операцій, які стосуються наявності, руху оборотних коштів для визначення конкретних причин, винних службових осіб.

Фінансовий стан підприємства, незалежно від його форми власності, має надзвичайне значення при здійсненні розрахунків з бюджетом як платника податків.

Завершуючи аудит по даному розділу, аудитор за участю керівних спеціалістів підприємства розробляє конкретні пропозиції щодо усунення причин допущених недоліків, покращення стану розрахунково-платіжної дисципліни, стабілізації фінансового стану підприємства.

1.2 Аналітичні процедури в аудиті фінансового стану підприємства

При проведенні аудиторської перевірки для одержання аудиторських доказів важлива роль належить аналітичним процедурам. Вони визначені як вид незалежних процедур для одержання аудиторських доказів. Аналітичні процедури являють собою різновид перевірок фінансової інформації шляхом проведення досліджень і порівнянь даних і тенденцій. Аналітичні процедури включають вивчення співвідношень: елементів фінансової інформації; між фінансовою і нефінансовою інформацією. Аналітичні процедури являють собою оцінку інформації на основі вивчення ймовірних співвідношень між даними, у тому числі порівняння записаних сум з очікуваними сумами, які визначив аудитор. Переконливість аналітичних висновків залежить від якості проведеного аналізу і при необхідності підтверджується іншими аудиторськими процедурами, такими, наприклад, як перерахунок, підтвердження, документація тощо.

Основним призначенням застосування аналітичних процедур в аудиті є збір свідчень. У міру своєї кваліфікації аудитор використовує різні аналітичні прийоми для прийняття рішень про достовірність показників, відображених у фінансовій звітності.

У зв'язку з тим, що час проведення аудиторської перевірки обмежений, а вартість робіт наперед обумовлена в договорі із замовником, аудитор прагне вибрати найбільш ефективні аудиторські процедури. Серед них виділяють фактичний контроль, підтвердження, документацію, спостереження, опитування клієнта, перевірку арифметичної точності, аналітичні процедури.

Слід зазначити, що на кожному етапі аудиторської перевірки аудитор має право самостійно використовувати будь-яку процедуру з огляду на свою кваліфікацію і бачення об'єкта дослідження [24]. Аудитор може використовувати відразу кілька аудиторських процедур для підтвердження певних даних. Аналітичні процедури виділяються серед них тим, що при їх використанні найбільше виражений принцип перевірки від загального до часткового. Крім того, результатом аналітичних процедур є, як правило, непряма оцінка того, які об'єкти обліку чи показники звітності містять ризик наявності помилки чи показані з відносним рівнем достовірності. Інші аудиторські процедури більшою мірою орієнтовані на одержання прямих свідчень того, про що попередньо були одержані непрямі свідчення за допомогою аналітичних процедур.

Застосування аналітичних процедур дає змогу підвищити якість і скоротити витрати часу на проведення аудиту. Аналітичні процедури можуть використовуватись протягом всього процесу аудиту на різних етапах його проведення: на стадії планування, безпосередньо при проведенні перевірки і при підсумковому, загальному огляді на стадії завершення аудиту.

Широкі можливості аналітичних процедур зумовили обов'язковість їх використання на всіх стадіях аудиторської перевірки. Згідно з міжнародними стандартами з 1988 р. застосування аналітичних процедур є обов'язковим при проведенні аудиту, метою якого є висловлення думки аудитора [31]. Це нововведення в зарубіжній практиці аудиту мотивовано тим, що аналітичні процедури спрямовують увагу аудитора на можливі суттєві відхилення і достатньо ефективні у визначенні фінансових помилок.

У світовій практиці проведення аудиторської перевірки аналітичні процедури вважаються настільки важливими, що їх застосування виправдано вимагати при будь-якому виді аудиту. Доречним буде зазначити і те, що при вирішенні деяких конкретних завдань аудиту, чи в тих випадках, коли сальдо за рахунками невеликі, достатню кількість свідчень можна одержати за допомогою одних тільки аналітичних процедур. Але в більшості випадків для того, щоб задовольнити вимогу щодо збору достатньої кількості свідчень (доказів) необхідно, крім результатів аналітичних процедур, дістати додаткову інформацію шляхом здійснення інших аудиторських процедур для одержання прямих свідчень на підтвердження зроблених висновків.

Згідно з міжнародними стандартами аудиту виконання аналітичних процедур базується на припущенні, що між показниками існують певні зв'язки і вони мають місце за відсутності доказів протилежного. Дослідження цих зв'язків забезпечують аудиторські свідчення повноти, точності і законності даних, виданих системою обліку. Але довіра до результатів аналітичних процедур залежить від аудиторської оцінки ризику того, що аналітичні процедури можуть визначити правильні взаємозв'язки. Рівень довіри, яку аудитор покладає на результати аналітичних процедур, залежить від таких факторів [33]:

матеріальності статей;

інших аудиторських процедур, спрямованих на подібні цілі;

точності, з якою очікувані результати аналітичних процедур можуть бути передбачені.

У роботі Дж. Робертсона "Аудит" наводяться результати дослідження Американського інституту дипломованих громадських бухгалтерів, яке дало змогу встановити, що на думку аудиторів, аналітичні процедури допомагають виявити 27,1% помилок, прогнозування і дискусії - 18,5, а разом взяті ці "неточні" процедури - 45,6% помилок [34].

Крім того, значення аналітичних процедур непрямо виражається ще й у тому, що вони дешевші, ніж більш деталізовані процедури, орієнтовані на первинні документи і на реєстри синтетичного й аналітичного обліку. Процедури, які надають "точну" інформацію, мають свої вади. До них можна віднести те, що аудитори можуть бути не настільки компетентними, щоб виявити недоліки, а клієнти, у свою чергу, можуть маніпулювати підтвердженнями, надаючи навмисно неправдиві відомості, наприклад, дати аудитору підставні адреси, попросити покупців підписати підтвердження і надіслати назад. Аудиторська програма складається з процедур різних видів і аналітичні процедури посідають у ній важливе місце.

Основною метою застосування аналітичних процедур є виявлення наявності чи відсутності незвичних чи неправильно відображених фактів і результатів господарської діяльності, які визначають сфери потенційного ризику і вимагають особливої уваги аудитора.

Цілі і завдання проведення аналітичних процедур випливають із етапу, на якому вони виконуються. Міжнародними та національними стандартами аудиту передбачене застосування аналітичних процедур на всіх етапах проведення аудиту. Найбільшого поширення аналітичні процедури набули на етапі планування і на етапі завершення аудиту.

Велике значення елементи аналітичного дослідження мають на ранній стадії аудиторської перевірки, а саме не стадії планування аудиту. На етапі планування аудиторські процедури здійснюються з метою визначення суті, змісту і часових меж основної програми аудиту. На цьому етапі ставляться такі завдання застосування аналітичних процедур: знайомство з бізнесом клієнта та розуміння діяльності економічного суб'єкта; визначення особливостей діяльності клієнта; визначення стратегій перевірки; виявлення сфер потенційного ризику; визначення проблем у формуванні фінансової інформації; оцінка аудиторського ризику; визначення рівня суттєвості. У процесі формування загального плану і програми аудиту застосування аналітичних процедур сприяє скороченню кількості і обсягу інших аудиторських процедур. На цьому етапі плануються часові межі, глибина перевірки фактичного матеріалу, намічаються процедури, які доцільно застосувати для ефективного виконання завдань аудиту.

На етапі проведення аудиту аналітичні процедури відіграють роль перевірки фактичної наявності у звітності суттєвих перекручень фінансової інформації.

На етапі завершення ставляться такі завдання використання аналітичних процедур: оцінка фінансового стану і перспектив безперервності діяльності підприємства; оцінка суттєвості виявлених порушень.

Як перед укладанням договору, так і на етапі попереднього планування аудитор знайомиться з балансом підприємства-клієнта. Метою застосування аналітичних процедур є визначення нетипових ситуацій в діяльності підприємства. Аналітичні оцінки фінансових звітів у стислому і концентрованому вигляді потрібні аудитору як орієнтир, як сигнальні покажчики.

Суттєві несподівані відмінності між даними звітності клієнта за поточний період й інформацією попередніх років трактуються як незвичні відхилення. Однією з можливих причин їх появи можуть бути як навмисні, так і ненавмисні помилки в обліку і звітності. Якщо сума незвичних відхилень велика, аудитор повинен встановити причини, що викликали їх, і визначити для себе, чи є вони результатом впливу нормальних економічних явищ, чи зроблених помилок.

Інформаційна база аналізу базується на використанні різних джерел, у тому числі й нефінансованих даних. Можуть бути використані дані засобів масової інформації, пояснювальні записки, положення про облікову політику підприємства, дані про виробничі потужності, чисельність працюючих тощо. Вміння зіставляти фінансові і нефінансові показники, характеризує кваліфікаційний рівень аудитора.

У подальшому під час безпосереднього проведення аудиторських процедур аудитор оцінює необхідність скорочення чи, навпаки, збільшення детальних аудиторських процедур.

Аналітичні процедури проводяться за такою методикою [30]:

визначення цілей і завдань аудиту;

визначення інформаційної бази;

визначення методів аналізу;

проведення аналітичних процедур;

оцінка результатів.

При проведенні аналітичних процедур використовується така інформація, як [29]:

засновницькі документи, рішення зборів акціонерів, результати проведення додаткових емісій;

зіставна інформація фінансових звітів звітного і минулих періодів;

фінансові співвідношення між даними (показниками) звітного періоду;

фінансові кошториси і прогнози підприємства на звітний період;

галузеві статистичні дані;

нефінансова інформація (наприклад, кількісні виробничі показники);

дані бухгалтерського обліку;

дані інвентаризацій;

аудиторські висновки і звіти за минулі періоди, акти перевірок контролюючих органів.

У процесі застосування аналітичних процедур:

з'ясовується організаційно-правова форма економічного суб'єкта;

оцінюються засновницькі документи, рішення зборів акціонерів; ради директорів; результати емісій;

здійснюється вивчення зовнішньої фінансової звітності. Полягає у вивченні абсолютних показників, представлених у зовнішній фінансовій звітності з метою визначення основних джерел активів підприємства і напрямів їх використання, джерел і напрямів розподілу прибутку. Оцінюються масштаби діяльності підприємства, визначається структура майна, джерела його утворення, дохідність підприємства та основні джерела доходу.

Особлива увага звертається на наявність у звітності незвичних показників і сум та інформацію, що публікується у виносках та примітках: у складі звітності в обов'язковому порядку вивчається облікова політика. Виходячи з неї, визначаються індивідуальні особливості порядку формування звітної інформації, їх вплив на звітні показники. Дається оцінка відповідності облікової політики чинному законодавству, що є одним із первинних заходів з оцінки системи внутрішнього контролю; порівнюються звітні дані зданими попередніх періодів для вивчення темпів і динаміки показників; проводиться порівняння статей бухгалтерського балансу та аналіз змін статей порівняно зі змінами інших статей в динаміці. Визначаються сфери потенційних ризиків, тобто рахунки, яким слід приділити найбільшу увагу у зв'язку з наявністю незвичних відхилень; укрупнено виявляються і аналізуються фінансові співвідношення між показниками звітного періоду і проводиться їх аналіз порівняно з даними попередніх періодів; порівнюються планові і фактичні дані, оцінюється методика планування. На основі порівняння звітних показників з плановими оцінюється ефективність планування, робиться аналіз виконаного плану. Як показує практика, підприємства з добре відпрацьованим процесом бюджетування мають достатньо ефективну систему внутрішнього контролю; показники звітності та пов'язані з ними коефіцієнти зіставляються з нормативними величинами (наприклад, за чистими активами, поточною ліквідністю, забезпеченістю власними оборотними активами); показники підприємства порівнюються із середньогалузевими. В результаті аудитор краще розуміє зміст бізнесу клієнта, оцінює його масштаби, стійкість фінансових позицій і т. ін. На основі порівняння звітних показників із середньогалузевими визначаються стан та позиції клієнта на ринку, що має важливе значення при проведенні експрес-аналізу фінансового стану; фактичні дані клієнта порівнюються з розрахунками аудитора. На основі взаємозв'язку і взаємозалежності між показниками і факторами аудитором перевіряються показники звітності; виявляються тенденції змін окремих показників і поширюються на майбутні періоди. Використовуються при аналізі фінансового стану і оцінці ймовірності банкрутства, а також при вивченні можливостей підприємства залишатись діючим.

1.3 Фінансовий аналіз у загальній системі економічного аналізу

Будь-який бізнес можна представити, як взаємопов'язану систему руху фінансових ресурсів на основі прийнятих управлінських рішень. Коли менеджери керують бізнесом, їх щоденні рішення тим чи іншим чином впливають на ресурси, що контролюються ними. Всі рішення викликають рух ресурсів різного характеру, ці рухи найкраще всього визначаються терміном "фондові потоки". Фонди - це простий фінансовий термін, який означає ресурси, вкладені бізнесом у вигляді коштів, дебіторської заборгованості, запасів, а також обладнання, або одержані бізнесом, як займи, торговельний кредит, облігації чи акціонерний капітал.

На рис.1.1 зображена загальна схема потоків, яка містить всі основні елементи, необхідні для розуміння загальної схеми фондових потоків типового бізнесу [27]. Прямокутники і стрілки показують закриту систему, всі частини якої взаємопов'язані. Система включає чотири сегменти, які відповідають чотирьом основним сферам прийняття рішень: стратегічному аналізу, інвестиціям, виробничій діяльності і фінансуванню. Основним завданням економічного аналізу є побудова розумного послідовного набору даних і вибір тих показників, які можна було б ефективно використовувати у відповідних підходах і методах аналізу. Якщо це зроблено добре, то використання певних підходів і методів дає змогу менеджеру і аналітику судити про оцінку того чи іншого рішення, про фінансовий стан, про ефективність діяльності і планах на майбутнє бізнесу в категоріях фінансових та економічних результатів і вартості. Наявність чотирьох відокремлених сегментів прийняття управлінських рішень обумовлює існування чотирьох видів аналізу [28]: стратегічний аналіз, аналіз інвестицій, аналіз виробничої діяльності та фінансовий аналіз (рис.1.2).

Рис.1.1 Схема бізнесу: загальний огляд схеми прийняття рішень

Рис.1.2 Загальний контекст фінансово-економічного аналізу

В умовах ринкової економіки значно зростає роль фінансового аналізу. Причини цього визначаються зміщенням пріоритетів в об'єктах і цільових установках системи управління. У радянських економічних дослідженнях пріоритети в управлінні фінансовими, матеріальними і трудовими ресурсами не визначались. Властиве тому типу економіки тотальне планування передбачало введення жорсткого лімітування ресурсів, що на практиці зовсім не означало їх активного використання. Підприємства були поставлені в жорсткі фінансові рамки і тому не могли вибирати найбільш раціональну структуру ресурсів. Державні підприємства наділялись фінансовими ресурсами безкоштовно, що не створювало потреби аналізувати їх ефективного використання.

З перетворенням державних підприємств в приватні, придбанням ними економічної самостійності ситуація змінилась. Всі фінансові ресурси стали платними: дивіденди за акціями, відсотки за облігаціями і банківськими кредитами та ін. За такої ситуації різко підвищилась значущість ефективного управління фінансовими ресурсами. Від того, наскільки ефективно і доцільно вони трансформуються в основні й оборотні активи, а також у засоби стимулювання робочої сили, залежить фінансове благополуччя підприємства у цілому, а також його власників і працівників.

Значущість фінансових ресурсів (а отже, і фінансового аналізу) суттєво зросла.

Сучасний фінансовий аналіз, безперечно, має певні відмінності від традиційного вітчизняного аналізу фінансово-господарської діяльності. Перш за все це пов'язано зі зростаючим впливом зовнішнього середовища на роботу підприємств. Зокрема, збільшилася залежність фінансового стану господарюючих суб'єктів від інфляційних процесів, надійності контрагентів, складних організаційно-правових форм функціонування. В результаті інструментарій сучасного фінансового аналізу розширюється за рахунок широко застосовуваних у країнах з ринковою економікою прийомів і способів, що дають змогу враховувати ці явища.

Фінансовий аналіз у сучасному розумінні - це сукупність прийомів, методів, процедур, за допомогою яких робиться висновок про минулий і сучасний стан підприємства, його майбутній розвиток і відносний ризик вкладання капіталу.

Фінансовий аналіз - основа фінансового менеджменту. Питання фінансового менеджменту в опублікованих джерелах трактують по-різному, особливо щодо його змісту. Одна група авторів стверджує, що фінансовий менеджмент складається із двох основних складових: фінансовий аналіз і прийняття на його основі управлінських рішень. Друга група авторів вважає, що як усякий процес управління він включає в себе декілька етапів: планування, моніторинг (регулювання), аналіз, контроль.

Зазначені точки зору розглядають різні аспекти управління: процес управління і процес прийняття управлінських рішень. Сучасна теорія управління дотримується процесуального підходу. Процесуальний підхід вперше був запропонований прихильниками школи адміністративного-управління, які прагнули описати функції менеджера. Але ці автори були схильні розглядати такого роду функції як незалежні. Процесуальний підхід, навпаки, розглядає функції управління як взаємозв'язані. Управління розглядається як процес - це не якась одноразова дія, а серія безперервних взаємозв'язаних дій. Ці дії, кожна з яких сама по собі є процесом, дуже важливі для успіху організації, їх називають управлінськими функціями. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозв'язаних дій. Процес управління є загальною сумою всіх функцій. В основному виділяють такі функції управління: планування, організація, мотивація і контроль: усі вони вимагають прийняття рішення, і для всіх необхідна комунікація, обмін інформацією, щоб одержати інформацію для прийняття правильного рішення і зробити це рішення зрозумілим для інших членів організації. Через те, що ці дві характеристики зв'язують усі чотири управлінські функції, забезпечуючи їх взаємозалежність, комунікації і прийняття рішень, часто називають сполучними

Отже, для прийняття правильного управлінського рішення необхідна одержана на основі фінансового аналізу і оброблена певним чином інформація, яка характеризує поточний фінансовий стан підприємства, результати діяльності усіх його напрямів, пасиви і активи, зобов'язання підприємства тощо. У складних умовах прийняття рішень інформація повинна бути оперативною і представлена в режимі реального часу, бо кожна фінансова інформація має часову цінність, корисність.

Суб'єктами аналізу виступають як безпосередньо, так і опосередковано зацікавлені в діяльності підприємства користувачі інформації. До перших належать інвестори, постачальники, клієнти, податкові органи, персонал підприємства і керівництво [26].

Кожний суб'єкт аналізу вивчає інформацію, керуючись власними інтересами управління фінансами та іншими видами активів. Аналіз фінансової звітності проводиться з метою прийняття оптимального управлінського рішення, тому він призначений для внутрішнього користувача - адміністрації, а також власника. Зовнішні користувачі - постачальники, покупці, акціонери без права участі в управлінні та інші категорії - користуються результатами фінансового аналізу зі згоди внутрішніх користувачів і в установленій формі.

Основна мета фінансового аналізу - виявлення суттєвих зв'язків і характеристик фінансового стану підприємства для вироблення оптимального управлінського рішення в управлінні капіталом. Ця мета досягається шляхом визначення ключових (найбільш інформативних) параметрів, які дають об'єктивну і точну характеристику фінансового стану підприємства, одержаних прибутків (збитків), змін у складі активів і пасивів, у розрахунках з дебіторами і кредиторами. При цьому аналітика і менеджера може цікавити як поточний фінансовій стан підприємства, так і його проекція на найближчу перспективу чи більш віддалений період [20].

Фінансовий аналіз як вид супутніх аудиту послуг. Стандартами з надання супутніх послуг у складі Міжнародних стандартів проведення аудиту (IAG/ RS) визначені зміст і завдання аудиторських робіт [22]. Стандарт з аналізу фінансової звітності виділений в окремий розділ, в якому описуються процедури, які аудитор повинен передбачити для його виконання. Цей норматив належать до аналізу фінансової звітності, але може застосовуватись і до аналізу іншої фінансової інформації:

Перед початком проведення фінансового аналізу клієнт і аудитор узгоджують такі позиції:

мета та основні завдання виконання аналітичних послуг;

масштаби аналізу;

терміни виконання та умови виконання робіт;

форму аудиторського звіту та представлення в ньому результатів проведеного аналітичного дослідження;

положення про те, за яких обставин аудиторський висновок не може бути сформульованим.

При проведенні аудиторської перевірки мета аналізу реалізується у формі рішення конкретного управлінського завдання, поставленого перед аудитором. Прикладами аналітичних завдань можуть бути:

аналіз динаміки і структури статей балансу;

аналіз ліквідності балансу;

аналіз фінансового стану і платоспроможності;

факторний аналіз прибутку;

аналіз рентабельності;

експрес-аналіз фінансового стану підприємства;

комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності підприємства тощо.

У ході роботи аудитор повинен використовувати специфічні процедури, що являють собою (в їх логічній послідовності) методику проведення фінансового аналізу.

Фінансовий аналіз діяльності підприємства поділяють на дві великі категорії: внутрішній і зовнішній. Цей поділ обумовлений, по-перше, користувачами фінансової інформації, по-друге, джерелами фінансової інформації.

Фінансовий аналіз, який проводиться аудиторськими фірмами, за формою є зовнішнім фінансовим аналізом: він проводиться сторонньою щодо підприємства організацією, базується на тому обсягу інформації, який аудитор згідно із законом і укладеним договором має право одержати від замовника. Але по суті виконуваних процедур і цілей фінансовий аналіз діяльності підприємств, який проводиться аудиторськими фірмами, має багато спільних рис із внутрішнім фінансовим аналізом. Особливо яскраво це виявляється при проведенні аудиторською фірмою фінансового аналізу діяльності підприємства, яке має статус постійного клієнта. У цьому разі аудитор-аналітик володіє практично повною інформацією про виробничо-комерційну діяльність підприємства за тривалий період часу, а сам аналіз ставить різноманітні завдання (в тому числі й підготовку бази для прийняття управлінських рішень адміністрацією підприємства).

Еволюція розвитку аудиту за кордоном і в нашій країні показує, що в сучасних умовах все більше зростає роль аналітичних робіт у діяльності аудиторських фірм, бо адміністрації підприємства, засновникам, акціонерам і партнерам необхідна повна і ґрунтовна інформація про фінансову незалежність і фінансову стійкість підприємства, стабільність його функціонування. Крім того, клієнтів цікавить не тільки поточний фінансовий стан підприємства, а й перспективи зростання, очікувані наслідки від прийняття рішень, сканування можливостей досягнення стратегічних цілей. Саме тому при проведенні аудиторських перевірок усе частіше почав використовуватись фінансовий аналіз, як один із видів економічного аналізу, який розуміється в аудиті як метод пізнання фінансового механізму підприємства, процесів формування і використання ресурсів для його оперативної й інвестиційної діяльності. Це вид супутніх аудиту послуг.

Тенденція до збільшення аналітичної спрямованості аудиторських послуг не є національною особливістю України. Це об'єктивний процес, який відбувається в усіх країнах. Так, у середині 50-х років західні аудитори усвідомили, що в ході перевірки господарської діяльності необхідно вивчати не тільки документи і звітність, а й саму організацію господарських і технологічних процесів.

В бухгалтерському обліку це називається ефектом Катона (римський письменник Марк Порцій Катон, 234-149 до н. е), стверджував, що вивчати успішність господарської діяльності маєтку необхідно не за обліковими книгами, а шляхом особистого огляду) [19]. Нині західні аудитори не обмежуються перевіркою фінансової звітності, а додатково дають якісну оцінку діяльності організації, економічності, ефективності і результативності її роботи.

Особлива актуальність проведення фінансового аналізу для України полягає в тому, що на відміну від США і країн Західної Європи, керівники підприємств у нашій країні, як правило, мають технічну, а не фінансову освіту, а бухгалтери володіють знаннями переважно в галузі обліку і звітності. За цих умов основною метою аудиту в Україні має стати допомога спеціалістам підприємства в удосконаленні постановки обліку і звітності, підвищенні економічної обґрунтованості управлінських рішень.

Аудитор має прагнути не стільки виявлення окремих помилок і навмисного викривлення обліку і звітності, скільки знаходження систематичних порушень в обліку, економічної необґрунтованості управлінських рішень.

Така постановка аудиту приводить до переважання в ньому аналітичних, а не контрольних функцій.

1.4 Основні користувачі аналітичної інформації

Інститут аудиту виник із потреби власників і контрагентів акціонерного товариства в об'єктивній інформації про стан справ на підприємстві. У зв'язку з ним для розробки методики фінансового аналізу варто розглянути проблем и аудиту з точки зору теорії агентів. Підхід теорії агентів до аудиту полягає в класифікації типових учасників економічного процесу і вивчення їх потреб.

Одержувачами висновку (звіту) аудитора є власники підприємства, тобто висновок адресується саме їм. Але висновком аудитора користуються не тільки власники, акціонери, а й банки, кредитори, податкові органи, працівники і профспілки, інвестори, покупці, постачальники, фінансові посередники (брокери, біржові аналітики). Для них аудиторський висновок часто - єдиний доступний незалежний погляд на стан справ підприємства, що базується на Детальному дослідженні його реєстрів і документів. Тому виникає проблема відповідальності аудитора перед третіми особами [14].

При цьому прихильники концепції "вузького погляду" на відповідальність аудитора перед третіми особами стверджують, що аудитори не можуть притягатись до відповідальності на невизначені суми, перед невизначеним колом осіб протягом невизначеного часу. Обов'язковою умовою для притягнення аудитора до відповідальності перед третіми особами є фактичне знання ним того, що визначені треті особи (позивачі) будуть покладатись на результати роботи аудитора.

Прихильники ж концепції широкого трактування відповідальності аудитора, навпаки, вважають, що основою для офіційного підтвердження відповідальності аудитора є не фактичне знання конкретного позивача, який буде використовувати інформацію, що міститься у звітності, і покладатись на неї, а фактичне знання обмеженої групи, яка буде використовувати інформацію, що міститься у звітності і покладатись на неї. Аудитори, які висловлюють думку про публічну звітність, що надходить в громадське користування, повинні враховувати найбільш імовірні цілі використання цієї звітності.

Подальший розвиток теорії широкого підходу полягає у визнанні питомої ваги "недбалості" аудитора при проведенні аудиторської перевірки та "недбалості" третьої особи, яка покладалась на результати аудиту при прийнятті певних управлінських рішень.

Мета аудиту полягає у висловленні об'єктивного і достовірного висновку про господарську систему. Чим реальніше аудиторський висновок відображає економічну ситуацію на підприємстві, тим більшою в майбутньому буде довіра до цієї аудиторської фірми, тим більше користувачів покладатиметься на цю думку при прийнятті рішень про вкладення коштів і встановлення ділових відносин з проаудійованим підприємством. Зростання ділової активності підприємства супроводжується додатковими доходами, для одержання яких воно готове понести додаткові витрати на якісну послугу аудиторської фірми. А одним із перспективних напрямів підвищення об'єктивності і достовірності висновків про господарську систему є застосування в практиці аудиторських організацій прийомів і методів фінансового аналізу.

Сучасна теорія аудиту визнає доцільність і необхідність задоволення потреб в інформації широкого кола користувачів. Відповідно до міжнародної практики користувачами інформації про діяльність підприємства є ті, хто мають повноваження, можливості чи джерела, щоб одержати таку інформацію, і ті, хто використовують її, як принципове джерело про економічну діяльність підприємства, їх, як правило, об'єднують у три основні групи [12]:

1) особи, які безпосередньо займаються бізнесом на цьому підприємстві;

2) особи, які знаходяться за межами підприємства, але мають пряму фінансову зацікавленість у бізнесі;

3) особи, які мають непряму (опосередковану) зацікавленість у бізнесі.

Першу групу користувачів складають посадові особи управління (менеджери), які несуть відповідальність за ведення справ і за виконання поставлених підприємству завдань. Успіх і виживання того чи іншого підприємства в умовах жорсткої конкуренції можливі тільки тоді, коли керівництво підприємства зосереджує значну частину своїх зусиль на двох важливих завданнях: рентабельності і ліквідності.

Друга категорія користувачів становить досить значне коло осіб, які не працюють на підприємстві, але мають прямий фінансовий інтерес до результатів його діяльності. До цієї групи користувачів належать:

існуючі й потенційні власники ресурсів підприємства, яким необхідно визначити збільшення чи зменшення частки власних коштів і оцінити ефективність використання ресурсів керівництвом підприємства. Так, акціонери вивчають інформацію про прибутковість, від якої залежить розмір дивідендів на акції. Акціонери, які володіють незначним пакетом акцій, зацікавлені перш за все в прибутковості підприємства і подальших перспективах його зростання. Завданням аналізу для них є забезпечення прогнозу фінансового стану підприємства, визначення ризику володіння капіталом (акціями). Перш ніж купити цінні папери акціонерного товариства, інвестор, який виступає в ролі вкладника, повинен знайти відповіді на такі питання: чи достатній дохід підприємства для виконання контрактних зобов'язань перед утримувачами акцій і облігацій; чи забезпечує прибуток підприємства оплату всіх видів цінних паперів, які реалізуються акціонерним товариством; скільки років підприємство безперервно виплачує дивіденди, яку тенденцію це має на підприємстві; чи достатній потік коштів, щоб сплатити борги; чи знаходиться заборгованість підприємства в розумних пропорціях до його активів; чи висока ринкова вартість акцій і який середньомісячний обсяг торгівлі; який рейтинг акцій у брокерів і який рейтинг облігацій у незалежних рейтингових агентів? Всі ці питання змушують інвесторів прямо чи опосередковано (через незалежні рейтингові чи аудиторські фірми) ставати суб'єктами фінансового аналізу з метою захисту своїх інтересів і зменшення ризику при придбанні акцій і облігацій;

існуючі й потенційні кредитори, які використовують звітність для оцінки доцільності надання чи продовження кредиту, визначення умов кредитування, гарантій повернення кредиту, оцінки довіри до підприємства як до клієнта. Банківські заклади реально цікавлять дві основні групи характеристик: здатність до здійснення кредитних угод, правильність режиму ведення розрахунково-касових операцій, гарантії своєчасного і повного повернення одержаної позики на умовах кредитного договору та наявність грошових коштів для сплати відсотків за одержаними позиками.

Перша група характеристик, що включає правомірність підприємства-позичальника, організаційну стійкість і якість управління підприємством, оцінку обліку і звітності, значною мірою є об'єктом аналізу незалежних аудиторських фірм. Друга ж група характеристик представляє власне оцінки "фінансового здоров'я" підприємства: рівень фінансової стійкості, імовірність банкрутства, наявність забезпечення за позиками, здатність позичальника одержувати стійкий дохід у майбутньому, адекватний (за розмірами і строками) терміновим платежам;

постачальники і покупці, які вивчають надійність ділових зв'язків з клієнтом. Умовою надання комерційного кредиту підприємством-поста чальником є його платоспроможність і фінансова стійкість. У зв'язку з тим, що у векселі вказується конкретна дата строку кредитування, постачальник повинен аналізувати і оцінювати фінансовий стан свого клієнта. Отже, і він стає споживачем результатів фінансового аналізу;

держава, перш за все в особі податкових органів, які перевіряють правильність складання звітних документів, розрахунку податків, визначають податкову політику. Податкові органи за даними опублікованої звітності прагнуть одержати відомості про майновий стан підприємства і результати його діяльності (прибутки чи збитки). Для них важлива відповідь на питання, чи здатне підприємство сплатити податки, їх перш за все цікавить балансовий прибуток підприємства, як джерело сплати більшості податків. Але сам по собі розмір прибутку не достатній, оскільки не показує, наскільки дієздатним буде підприємство після сплати податків, тобто скільки в нього залишиться в розпорядженні прибутку порівняно з масштабами його діяльності.

Третє коло осіб, які мають непрямий фінансовий інтерес, становлять різноманітні користувачі фінансової звітності. Вивчення звітності їм необхідне для того, щоб захищати інтереси першої і другої групи користувачів звітності. До цієї групи належать:

аудиторські служби, що перевіряють відповідність даних звітності необхідним вимогам з метою захисту інтересів інвесторів;

консультанти з фінансових питань, що використовують звітність з метою розробки рекомендацій своїм клієнтам щодо розміщення їх капіталів;

біржові агенти цінних паперів, які оцінюють інформацію, представлену у звітності, при реєстрації відповідних фірм; приймають рішення щодо призупинення діяльності якої-небудь компанії; оцінюють необхідність зміни методів обліку і складання звітності;

законодавчі органи;

юристи, які потребують звітну інформацію для оцінки виконання умов контрактів, дотримання законодавчих норм при розподілі прибутку і виплаті дивідендів, а також для визначення умов пенсійного забезпечення;

преса та інформаційні агентства, які використовують звітність для підготовки економічних оглядів, оцінки тенденцій розвитку і аналізу діяльності окремих компаній і галузей, розрахунку узагальнюючих показників фінансової діяльності;

торговельно-виробничі асоціації, які використовують звітність для статистичних узагальнень за галузями і порівняльного аналізу, оцінки результатів діяльності на галузевому рівні;

профспілки, зацікавлені у звітній інформації для встановлення своїх вимог щодо заробітної плати і умов трудових угод, а також для оцінки тенденцій розвитку галузі, до якої належить певне підприємство.

Практика українського бухгалтерського обліку в основному орієнтована на взаємовідносини між підприємством і державою. Існує тенденція і прагнення законодавчих органів до широкого охоплення державним регулюванням норм і правил бухгалтерського обліку і оподаткування. В такій ситуації бухгалтер схильний більше керуватись, виконувати і підкорятись численним інструкціям, ніж змісту і позиції діяльності власного підприємства. Тому керівник, а особливо бухгалтер, дивляться на фінансову звітність і на її аналітичний матеріал не як на необхідну і корисну в їх роботі, а як на вимогу, виконання якої приписано законодавчими актами і нормативними документами.

Розділ ІІ. Фінансовий стан та резерви підвищення ефективності господарської діяльності ПП „Агровіта "

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Вивчення порядку аналізу та аудиту фінансового стану і резервів підвищення ефективності господарської діяльності у даній дипломній роботі ми здійснимо на прикладі на прикладі ПП "Агровіта", основними організаційно-економічними характеристиками якого є [4]:

Повна і скорочена назва - ПП (Приватне підприємство)"Агровіта".

Юридична і поштова адреса, телефон, факс - Одеська обл, м. Ізмаїл, вул. Промислова, 52, т.8-0482-251-46

Організаційно-правова форма - приватне підприємство.

Форма власності - приватна.

Галузь ділової активності - переробка і вантажоперевезення сільськогосподарської й іншої продукції автотранспортом у межах України (транспортно-агропромисловий комплекс).

Об'єднання, в які входить підприємство і положення в них - не входить.

Зовнішньоекономічна діяльність - не здійснюється.

Емісія цінних паперів - не здійснюється.

Сума одержуваного доходу від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки не перевищує 50% від загальної суми валового доходу, у зв'язку з чим, на підприємство не поширюється чинність Закону України "Про фіксований сільськогосподарський податок" і підприємством виплачуються податки і збори в загальному порядку [3].

На даному підприємстві середньосписочна чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік складає більш п’ятдесятьох осіб, у зв'язку з чим, дане підприємство не відноситься до категорії малих.

Розміри фірми і процеси диверсифікованості обумовили необхідність використання орієнтованих на споживача оргструктур (продуктових), суть яких зводиться до того, що фірма поділяється на ряд відносно самостійних, але вузько спеціалізованих виробництв по видах переробляємих товарів або вантажоперевезень. При цьому повноваження по керівництву виробництвом і збутом якого-небудь продукту або послуги передаються одному керівникові, що є відповідальним за даний тип продукції. Керівники вторинних функціональних служб (виробничим, технічним і збутовий) звітують перед керуючим по цьому продукті. Така структура дозволяє підприємству приділяти стільки ж уваги конкретно виробленому типові продукції, скільки йому приділяє невелика фірма, що випускає один-два виду продукції або послуг, а також швидко реагувати на зміни умов конкуренції, технології і купівельного попиту за рахунок кращої координації робіт (рис.2.1).

Виходячи з специфіки оргструктури підприємства в цілому слід зазначити, що структура бухгалтерського апарата підприємства має також деякі особливості, а саме здійснюються самостійне забезпечення бухгалтерського обліку за напрямками переробка сільськогосподарської продукції та вантажоперевезення згруповане за секторами: сектор - група обліку розрахунків; сектор - група обліку запасів; сектор - група обліку оплати праці; сектор - група обліку затрат діяльності; сектор - група обліку готової продукції; сектор - група обліку зведення та звітності (див. рис.2.2).

На побудову структури бухгалтерії підприємства вплинув масштаб діяльності підприємства, характер виробничого і технологічного процесів, кількість працюючих на підприємстві, ступінь механізації, автоматизації обчислювальних робіт.

В бухгалтерії зайнято 32 особи, що вимагається поділ праці між ними.

Розподіл облікової праці здійснюється за децентралізованою системою, тобто - частина апарату знаходиться у складі окремих служб (цехів) та в адміністративному відношенні підпорядковані керівникам цих служб.

Бухгалтерія підприємства має широке коло задач і об'єктів обліку, тому виникає необхідність підрозділяти апарат бухгалтерії на облікові групи (сектори).

Завдання, функції, права, обов'язки і відповідальність співробітників бухгалтерського апарату, зокрема головного бухгалтера, по управлінню і організації обліку викладено в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Головний бухгалтер призначається та звільнюється з посади власником (керівником) підприємства.

Головний бухгалтер має такі права:

встановлює службові обов'язки для працівників бухгалтерії і слідкує за їх виконанням;

призначає, звільняє, переміщує робітників бухгалтерії за погодженням власника (керівника) підприємства;

готує пропозиції про зниження, відміну премій за невиконання встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку;

вимагає від працівників бухгалтерії виконання усіх розпоряджень з питань бухгалтерського обліку, дотримання встановленого порядку приймання, зберігання і витрачання матеріальних цінностей та ін.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства, має такі обов'язки:

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності;

організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій;

бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Головний бухгалтер несе відповідальність за:

неправильне ведення бухгалтерського обліку;

прийняття до виконання документів, які протирічать встановленому порядку їх оформлення;

несвоєчасність розрахунків з бюджетом, кредиторами;

складання недостовірної бухгалтерської звітності.

Дисциплінарна, матеріальна та кримінальна відповідальність співробітників бухгалтерського апарату й зокрема головного бухгалтера визначається діючим законодавством.

На даному підприємстві створено і введено в практику обліку електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) тобто використовується таблично-автоматизована форма бухгалтерського обліку - див. рис.2.3

При цій формі здійснюється повна автоматизація збору, передачі, систематизації й обробки інформації; крім паперових носіїв бухгалтерської інформації використовуються машинні носії - магнітні стрічки, магнітні диски.

При таблично-автоматизованої формі бухгалтерського обліку здійснюється інтеграція обліку на основі одночасного введення і багаторазового використання первинної інформації, а також програмне групування дебетових і кредитових оборотів на рахунках на основі методу подвійного запису; проводиться автоматизація логічних операцій бухгалтерського обліку; вирішуються задачі бухгалтерського обліку в двох режимах - регламентну і запитуваному; вихідну інформацію одержують у виді друкованих регістрів і відеограм, а також існує можливість розшифровки результативних показників по запитах користувачів.

На підприємстві використовується індивідуальне програмне забезпечення для автоматизації бухгалтерського обліку, за своїми властивостями наближене до програми "1С - Бухгалтерія - Проф.6.0. для Windows".

Організація фінансового та податкового обліку на підприємстві здійснюється у відповідності до Положень (Стандартів) бухгалтерського обліку.

До складу квартальної фінансової звітності підприємства входять:

баланс підприємства (форма №1);

звіт про фінансові результати підприємства (форма №2).

Річний фінансовий звіт підприємства подають за такими типовими формами:

баланс підприємства (форма №1);

звіт про фінансові результати (форма №2);

звіт про рух грошових коштів (форма №3);

звіт про власний капітал (форма №4);

примітки, пояснення до звітів.

До складу річного бухгалтерського звіту включають також пояснювальну записку і аудиторський висновок, коли відповідно до законодавства фінансова звітність підлягає аудиту.

Для виконання покладених на фінансову-звітність функцій вона відповідає таким вимогам:

гарантує реальність та достовірність даних, які забезпечуються документальним обґрунтуванням всіх записів, проведенням інвентаризації, додержуванням правил оцінки статей балансу, щоб, використовуючи її, можна вплинути запобіганню негативних факторів у фінансово-господарській діяльності підприємств;

правдивість даних, які підтверджуються обліковими реєстрами, складеними на підставі первинних документів, і які суцільно і безперервно відображають господарські операції підприємства та даними Головної книги, з дотриманням усіх діючих законодавчих та нормативних актів;

повнота відображення усіх господарських операцій за звітний період;

перевага змісту над формою - надання пріоритету економічному змісту показників, а не форми її подання;

порівняльність - можливість зіставлення показників фінансової звітності з аналогічними попередніми звітними періодами, іншими аналогічними підприємствами.

Фінансова звітність подається:

органам, до сфери управління яких належить підприємство (рай - облдержадміністрація, податкова інспекція тощо);

трудовому колективу на його вимогу;

власнику (засновнику) відповідно до установчих документів;

іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики, та щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету, - органам Державного казначейства, а щодо використання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів, - відповідно фінансовим відділам райдержадміністрацій, міськвиконкомів та фінансовим управлінням обласних держадміністрацій.

Датою подання фінансової звітності для підприємства вважається день фактичної її передачі за належністю, а у разі надсилання її поштою - дата одержання адресатом звітності, зазначена на штемпелі підприємства зв'язку, що обслуговує адресата.

Квартальна фінансова звітність подається підприємствами органам не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна - не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

У разі, коли дата подання звітності випадає на неробочий день, термін подання переноситься на перший після вихідного робочий день.

Строки подання фінансової звітності в указаних межах встановлює Міністерство, або інший орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить підприємство. Форми фінансової звітності заповнюються в тисячах гривень з одним десятичним знаком і підписуються керівником і головним бухгалтером. В формах звітності приводяться усі показники. В випадку незаповнення окремих показників через їх відсутність, ставиться проти цього показника прочерк. Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства наведено в табл.2.1 на підставі даних звітності підприємства ф.1 "Баланс" і ф.2 "Звіт про прибутки і збитки" (див. Додатки 1 - 2)

Таблиця 2.1

Основні показники фінансово-господарської діяльності ПП „Агровіта" за 2003 та 2004 рік

2.2 Джерела утворення, стан, структура й динаміки майна підприємства: напрямки вдосконалення

Аналіз балансу починається з визначення зміни суми валюти балансу, а також побудови балансу в агрегованому вигляді, тобто побудови балансу за основними розділами і деякими важливими групами статей (табл.2.2).

За даними табл.2.2, порівнюючи валюту балансу на кінець звітного періоду з початком періоду, бачимо, що вона зросла на 347,60 (4 944,20 - 4 596,60) тис. грн. Таке зіставлення дає змогу визначити загальний напрям зміни руху суми балансу.

Збільшення суми балансу - явище позитивне, зменшення - негативне.

Найбільш повну і глибоку інформацію про фінансовий стан та його динаміку можна одержати за допомогою побудови на базі балансу підприємства спеціального порівняльного аналітичного балансу. Порівняльний аналітичний баланс будується на основі бухгалтерського балансу шляхом доповнення його показниками структури, динаміки та структурної динаміки вкладень і джерел засобів підприємства [10]. Ця аналітична таблиця дає загальну картину всіх змін в абсолютних і порівняльних величинах статей і груп.

У табл.2.3, 2.4 та 2.5 наведено порівняльний аналітичний баланс активу, пасиву та оборотних активів.

Аналітичні таблиці складаються таким чином.

У графі 1 показуються статті та розділи активу і пасиву балансу підприємства. Залежно від рівня деталізації показники таблиць можуть бути представлені окремими статтями або підсумками розділів активу і пасиву.

У графах 2 та 3 відображаються абсолютні величини статей активу і пасиву балансу на початок і кінець звітного періоду.

У графах 4 та 5 відображається питома вага величини статей у підсумках балансу на початок і кінець звітного періоду.

У графі 6 показуються зміни абсолютних величин статей за звітний період.

У графі 7 наводиться зміна питомої ваги величин статей за звітній період.

У графі 8 показуються зміни абсолютних величин статей у відсотках до величин на початок періоду.

У графі 9 відображаються зміни абсолютних величин статей у відсотках до зміни підсумку балансу (підсумок графи 6).

Порівняльний аналітичний баланс зводить в одне ціле і систематизує ті розрахунки і прикидки, які звичайно виконує кожний аналітик, вивчаючи баланс. Схемою порівняльного аналітичного балансу охоплено більшість важливих показників, що характеризують статику і динаміку фінансового стану. Порівняльний баланс фактично включає показники горизонтального і вертикального аналізів. Проводячи горизонтальний аналіз, визначають абсолютні та відносні зміни величин різних статей балансу за аналізований період. Метою вертикального аналізу є вивчення змін питомої ваги окремих статей у підсумках балансу.

Усі показники порівняльного балансу можна розділити на три групи [13]: показники структури балансу; показники динаміки балансу; показники структурної динаміки балансу.

Найважливішими для осмислення загальної картини зміни фінансового стану є показники структурної динаміки балансу та особливо показники, наведені в графі 9 порівняльного аналітичного балансу. Зіставляючи структурні зміни в активі й пасивів можна визначити, через які джерела в основному збільшилися засоби і в які активи ці нові засоби в основному було вкладені.

Таблиця 2.2

Баланс підприємства в агрегованому вигляді

Таблиця 2.3

Актив порівняльного аналітичного балансу, т. грн

Таблиця 2.4

Пасив порівняльного аналітичного балансу, т. грн

Таблиця 2.5

Порівняльний аналітичний баланс стану запасів (рядки 100-140), т. грн

На підставі даних табл.2.3, 2.4 та 2.5 можна зробити такі аналітичні висновки:

За звітний рік майно підприємства збільшилося на 347,60 тис. грн. і становить на кінець періоду 4 944, 20тис. грн. Така зміна обумовлена збільшенням оборотних активів на 452,80 тис. грн. на фоні зменшення необоротних активів на 105, 20т. грн. Якщо проаналізувати зміни у питомій вазі, то видно, що на кінець періоду порівняно із початком періоду частка оборотних активів збільшилася за рахунок частки необоротних активів (7,24%). Оборотні активи збільшилися (+7,24%), при чому мали місце й структурні зміни в їхньому складі - запаси (-1,93%), дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (+0,84%), поточні фінансові інвестиції (+0,98%), грошові кошти та інші активи (+0,12). Збільшення майна підприємства на 347,60тис. грн. Було забезпечено зростанням джерел власних коштів на 14,18% (49,30 *100: 347,60) і відповідно на 85,82% покривалося збільшенням зобов’язань підприємства (298,3*100/347,60). Як вказувалося, частка запасів на кінець періоду зменшилася на 1,93%, це відбулося внаслідок зменшення виробничих запасів на 12,70т. грн й товарів на 0,20 т. грн (табл.2.5 гр.6).

2.3 Фінансова незалежність підприємства та шляхи її підвищення

Наскільки оптимальне співвідношення власного і позичкового капіталу, багато в чому залежить фінансове становище підприємства, його фінансова незалежність. Вироблення правильної фінансової стратегія в цьому питанні допоможе підприємству підвищити ефективність своєї діяльності [9]. У зв’язку з цим виокремлюють низку показників, що характеризують фінансову незалежність підприємства, значення й методику розрахунку яких наведено в табл.2.6

Таблиця 2.6

Показники фінансової незалежності підприємства

*в розрахунках використовуються дані, наведені в табл.2.3, 2.4

Коефіцієнт автономії (коефіцієнт фінансової незалежності) є одним із найважливіших показників, що характеризує стійкість фінансового стану, його незалежність від позикових засобів; визначається як відношення власних коштів до загальної суми балансу [8].

Нормативне мінімальне значення коефіцієнта оцінюється на рівні 0,5. Високий коефіцієнт говорить про високий ступінь незалежності, високу гарантованість зобов’язань підприємства.

На розглядаємому підприємстві даний показник є на досить високому рівні, але спостерігається тенденція до його зниження - при нормативному значенні 0,5 на початок звітного періоду 0,85, на кінець 0,80 (зменшення на 0,05 п. п). Дане також підтверджується показником забезпеченості власними коштами (значення вище за нормативне, але спостерігається тенденція до зниження) - при нормативному значенні 0,1 на початок звітного періоду 0,47, на кінець 0,43 (зменшення на 0,03 п. п) та показником фінансової стабільності - при нормативному значенні 1 на початок звітного періоду 5,86, на кінець 4,10 (зменшення на 1,75 п. п).

Значний рівень фінансової автономії відбивається в значенні фінансового леверіджу близькому до нульового за нормативною рекомендацією для якого позитивним є незначне збільшення. Тож слід ретельніше доглянути дане явище.

Фінансовий леверідж - це взаємозв’язок між прибутком та співвідношенням позикового і власного капіталу - потенційна можливість впливати на зміну прибутку шляхом зміни обсягу і структури власного та позикового капіталу [6].

Рівень фінансового леверіджу вимірюється відношенням темпів приросту чистого прибутку (∆Пч%) до темпів приросту валового прибутку (∆Пв%):

К_фл= (∆Пч%) / (∆Пв%)

Рівень фінансового леверіджу свідчить, у скільки разів темпи приросту чистого прибутку перевищують темпи приросту валового прибутку. Це перевищення забезпечується за рахунок ефекту фінансового важеля, плечем якого є відношення позикового капіталу до власного. Змінюючи плече збиткового важеля, можна впливати на прибуток та доходність власного капіталу.

Зростання рівня фінансового леверіджу супроводжується підвищенням рівня ризику підприємства - недостачею коштів для виплати процентів за довготермінові кредити і позики. За умов фінансового леверіджу навіть незначна зміна валового прибутку і рентабельності інвестованого капіталу може сприяти значній зміні величини чистого прибутку. При спаді виробництва - це дуже небезпечно [32].

При фінансуванні діяльності підприємства лише за рахунок власних коштів, коефіцієнт фінансового леверіджу дорівнює 1,0 (ефект фінансового важеля відсутній). У такій ситуації приріст величини змін валового прибутку співпада із приростом величини змін прибутку.

В табл.2.7 наведено розрахунок фінансового лівериджу за умов даного підприємства.

Таблиця 2.7

Фінансовий леверідж

Графічно залежність рентабельності власних коштів та фінансового леверіджу від структури капіталу відображена на рис.2.4., де на осі абсцис відкладено величину валового прибутку, а на осі ординат - рентабельність власного капіталу у процентах.

Рис.2.4 Аналіз залежності рентабельності власних коштів та фінансового леверіджу від структури капіталу

Точка перетину графіку з віссю абсцис називається "фінансовою критичною точкою". Вона показує мінімальну суму прибутку, необхідного для покриття фінансових витрат на обслуговування кредитів; відбиває і ступінь фінансового ризику, який характеризується також крутизною нахилу графіка до осі абсцис - чим більшим є кут нахилу - тим білим є фінансовий ризик (більшою є сума прибутку на покриття позичкових коштів) [35].

Як відомо, по мірі зростання долі позичкового капіталу (що простежується на даному підприємстві, хоч і незначною мірою на 0,07п. п) підвищується розмах варіації рентабельності власного капіталу (Рвк), коефіцієнта фінансового леверіджу і чистого прибутку (аксіоматичне положення). Це свідчить про збільшення фінансового ризику інвестування при високому плечі важеля.

Але на даному підприємстві плече важеля невисоке (0,048), тож можна вказати на можливість додаткового залучення позичкового капіталу з метою підвищення прибутку.

2.4 Рівень та резерви стабілізації платоспроможності підприємства

Аналіз ліквідності балансу стає необхідним в умовах ринкових відносин через посилення конкурентної боротьби та необхідність визначення платоспроможності підприємства.

Під платоспроможністю підприємства розуміють його здатність своєчасно виконувати свої зобов’язання [36].

Ліквідність балансу - це ступінь покриття зобов’язань підприємства його активами, термін перетворення яких у гроші повинен відповідати терміну погашення зобов’язань [36]. Ліквідність - поняття більш широке, ніж платоспроможність.

Від ліквідності балансу треба відрізняти ліквідність активів. Рівень ліквідності активів пов’язаний із часом, необхідним для перетворення їх у грошові засоби. Чим менше часу необхідно для перетворення даного виду активів у гроші, тим вища його ліквідність. Ліквідність балансу залежить від співвідношення різних за ліквідністю активів. Суттєвим при цьому є й терміни відповідних зобов’язань.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в грошові засоби, активи підприємства поділяють на такі групи [37]:

найбільш ліквідні активи (А1) - до них належать усі статті грошових засобів підприємства і короткострокові фінансові вкладення (надійні цінні папери);

швидко реалізовувані активи (А2) - дебіторська заборгованість та інші оборотні активи (у випадку, коли виявлено іммобілізацію за статтями інших дебіторів та інших оборотних активів, підсумки швидко реалізовуваних активів зменшуються на цю величину);

повільно реалізовувані активи (АЗ) - статті розділу II активу "Запаси", а також статті "Довгострокові фінансові вкладення" та "Розрахунки із засновниками" з розділу І активу балансу:

важко реалізовувані активи (А4) - статті розділу І активу "Основні засоби і вкладення" за винятком статей, включених до попередньої групи.

Пасиви балансу групуються за ступенем терміновості їх оплати: - найбільш термінові зобов’язання (ПІ) - до них належать короткострокова кредиторська заборгованість за розділом IV пасиву, а також поточні зобов’язання за розрахунками;

короткострокові пасиви (Ш) - короткострокові кредити та поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями, - розділ IV пасиву, крім статей, включених до попередньої групи.

довгострокові пасиви (ПЗ) - довгострокові кредити і зобов’язання й суми в розділі II пасиву "Забезпечення наступних витрат і платежів".

постійні пасиви (П4) - статті розділу І пасиву "Власний капітал", розділ V пасиву "Доходи майбутніх періодів". Для загального балансу активу і пасиву підсумки цієї групи зменшуються на суму іммобілізації оборотних засобів за статтями розділу II активу.

Для визначення ліквідності балансу треба зіставити підсумки наведених даних за активом і пасивом. Баланс вважається абсолютно ліквідним, коли має місце така ситуація [38]:

А1 > ПІ; А2 > П2; АЗ > ПЗ; А4 > П4.

У деяких підручниках, монографіях автори стверджують, що баланс є абсолютно ліквідним у тому разі, коли в усіх чотирьох групах активи перевищують пасиви. Але, на наш погляд, це не обов’язково. Четверта група є "балансуючою". У випадку, коли одна або кілька нерівностей системи мають протилежний знак, баланс більшою мірою відрізняється від абсолютного.

Аналіз ліквідності балансу можна оформити у вигляді таблиці (табл.2.8). У графах 2, 3, 5, 6 наводяться підсумки груп активу і пасиву, розраховані на початок і кінець звітного періоду; в графах 3 та 8 - абсолютні величини платіжних надлишків або не достачі на початок і кінець звітного періоду; в графах 9 та 10 - відповідно їх величини у відсотках до підсумків груп пасиву.

Зіставлення найбільш ліквідних засобів і швидко реалізовуваних активів з найбільш терміновими зобов’язаннями і короткостроковими пасивами дають змогу визначити поточну ліквідність. Порівняння повільно реалізовуваних активів з довгостроковими пасивами відображають перспективну ліквідність.

Поточна ліквідність показує платоспроможність (неплатоспроможність) підприємства на найближчий до розглядуваного моменту відрізок часу. Перспективна ліквідність - це прогноз платоспроможності на основі порівняння майбутніх надходжень і платежів.

Виходячи із даних табл.2.8 необхідно зазначити, що за звітний рік явним є нестаток найбільш ліквідних активів як на початок, так і на кінець періоду для покриття найбільш термінових зобов’язань. Він складає відповідно 667,90 та 964,79 тис. грн. (зростання на 44,45%) Але на кінець періоду підприємство чекає надходжень від дебіторів, які більші за короткострокові пасиви відповідно на початок і кінець періоду: 1 194,90 та 1 658,70 т. грн. Повільно реалізовувані активи (тобто запаси і витрати) більші довгострокових пасивів відповідно на початок і кінець періоду: на 98,30 та 82,90 тис. грн.

Таблиця 2.8

Показники ліквідності балансу

Таким чином, доходимо висновку, що баланс підприємства є недостатньо ліквідним, тож виникає необхідність ретельного дослідження наступних питань:

Визначення коефіцієнтів ліквідності балансу (див. табл.2.9).

За даними табл.2.9 не відповідає нормативним характеристикам тільки показник абсолютної ліквідності (має нульове значення при нормативному ≥ 0,2), що підтверджує зроблені вище висновки.

Таблиця 2.9

Коефіцієнти ліквідності балансу

*при розрахунках використовуються дані, наведені в табл.2.2

Аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості

Дебіторська і кредиторська заборгованість виникає внаслідок розрахунків підприємства з покупцями, постачальниками, фінорганами, підрядчиками, робітниками і службовцями, органами соцстрахування, депонентами, підзвітними особами тощо.

Значні розміри дебіторської і кредиторської заборгованості призводять до самовільного перерозподілу оборотних засобів між підприємствами.

Дебіторська заборгованість - це відволікання з діяльності підприємства оборотних засобів, що є причиною фінансових ускладнень [39]. Кредиторська заборгованість - результат напруженого фінансового стану; в результаті нестачі необхідних засобів затримується виконання платежів різними організаціями та особами. Суворий контроль за своєчасною виплатою кредиторської заборгованості має велике значення, оскільки затримання платежів може стати причиною фінансових ускладнень підприємств-кредиторів і негативно позначитися на виробничих стосунках.

Дебіторська заборгованість показана в розділі II балансу за статтями "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" та "Дебіторська заборгованість за розрахунками".

Аналіз дебіторської заборгованості треба починати з вивчення даних балансу, за якими визначають ступінь збільшення або зменшення їх протягом звітного періоду. За даними балансу, дебіторська заборгованість за товари, роботи на кінець року збільшилася порівняно із початком звітного періоду на 463,80 тис. грн. Поряд з цим, збільшилася і чиста реалізаційна вартість на 407,6т. грн. Резерви сумнівних боргів протягом року ліквідовано (на всю сумі від початку року, що становила 1 089,2). Далі визначається невиправдана заборгованість і з’ясовуються причини її виникнення. Важливим завданням аналізу є визначення за даними пояснювальної записки або відомостей дати виникнення кожної суми заборгованості, що дає змогу встановити строки застарілості позову.

Необхідно відрізняти допустиму заборгованість від невиправданої. Допустима дебіторська заборгованість - це заборгованість, яка виникла згідно із пред’явленими претензіями, і заборгованість підзвітних осіб [41]. До невиправданої дебіторської заборгованості належать: заборгованість конкретних осіб при нестачах, розтратах і крадіжках; заборгованість відділу капітального будівництва внаслідок порушення фінансової дисципліни; нестатки і витрати від зіпсуття товарно-матеріальних цінностей, не списаних з балансу в установленому порядку, а також уся прострочена заборгованість.

Треба також аналізувати заборгованість за окремими покупцями і строками виникнення заборгованості. Постійний облік і аналіз дебіторської заборгованості дає можливість вживати заходів щодо усунення простроченої заборгованості. Інформація, одержана від такого аналізу, необхідна як для внутрішнього управління, так і для зовнішніх користувачів, оскільки вони хочуть бути обізнаними щодо стану дебіторської заборгованості підприємств-партнерів. Збільшення дебіторської заборгованості призводить до нестійкості фінансового стану.

На практиці існує декілька показників, які характеризують стан дебіторської і кредиторської заборгованості (див. табл.2.10).

Таблиця 2.10

Стан дебіторської і кредиторської заборгованості

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості вказує на збільшення або зниження комерційного кредиту, яке підприємство надає. Збільшення коефіцієнта означає скорочення продажу в кредит. Зменшення коефіцієнта, яке має місце на даному підприємстві на 0,24 п. п., означає збільшення обсягів кредитів, що й може бути причиною зменшення показників ліквідності балансу підприємства, тож потребує усунення чи зменшення даного явища (наприклад, шляхом зменшення термінів надання комерційних кредитів, переліку кредитованих контрагентів тощо). Регулятором цього коефіцієнта є також виручка від реалізації, що крім вказаних заходів може відбивати й цінову політику підприємства.

Середній строк оборотності дебіторської заборгованості характеризує середній строк погашення дебіторської заборгованості. Збільшення цього показника оцінюється позитивно, і навпаки. На даному підприємстві, як бачимо з розрахунків, наведених в табл.2.10 не вживаються заходи щодо прискорення погашення дебіторської заборгованості, оскільки строк погашення дебіторської заборгованості на кінець звітного року значно збільшився (на 459,72).

Описані вище явища погіршуються зменшенням середнього періоду погашення кредиторської заборгованості (на 7,66), тобто підприємство, не отримуючи скоріше власні кошти, вимушено в прискорюваному темпі оплачувати власні борги.

Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості позитивно оцінюється у випадках перекриття дебіторською заборгованістю кредиторської заборгованості. Дебіторська заборгованість на розглядаємому підприємстві перекривається кредиторською заборгованістю на досить високому рівні (+10,39т. грн), але вважаючи на розкриті негативні тенденції щодо періодів погашення й те, що абсолютне значення дебіторської заборгованості занадто велике, даний показник не є заспокоюючим.

Аналіз кредиторської заборгованості треба доповнювати вивченням складу і структури кредиторської заборгованості за даними балансу (див. табл.2.11).

Кредиторська заборгованість показується в розділі IV пасиву балансу.

Таблиця 2.11

Склад і структура кредиторської заборгованості

Дані таблиці 2.11 показують, що в складі кредиторської заборгованості виникли суттєві зміни. Так, зменшилася кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, а також з оплати праці та зі страхування, із внутрішніх розрахунків й інші поточні зобов’язання. Але збільшилася заборгованість з бюджетом (що мають найбільшу питому вагу в структурі кредиторської заборгованості 37,57% по початок й 49,46% на кінець звітного періоду) та позабюджетних платежів. Таким чином, за рік кредиторська заборгованість збільшилася на 298,39 тис. грн. Але дане збільшення не є критичним, оскільки як вказувалося при визначенні фінансової незалежності підприємства, на даному підприємству вкрай низька вага позичкових коштів в структурі капіталу.

Закінчується аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості порівняльною характеристикою їх. Для цього складається аналітична таблиця (табл.2.12).

Таблиця 2.12. Показники дебіторської і кредиторської заборгованості, тис. грн.

Результати такого аналізу можуть свідчити про наступне [40]:

збільшення або зменшення дебіторської і кредиторської заборгованості можуть викликати негативні наслідки щодо фінансового стану підприємства (позитивним явищем є сталість відносин за оптимальним для підприємства співвідношенням);

зменшення дебіторської заборгованості порівняно із кредиторською може бути результатом негативних стосунків з клієнтами;

збільшення дебіторської заборгованості порівняно із кредиторською може бути результатом неплатоспроможності покупців.

Аналіз оборотності оборотних активів

Ефективність використання оборотних активів вимірюється швидкістю їх обороту. Чим швидше оборотні активи проходять усі стадії кругообігу (постачання, виробництво, реалізація), тим більше можна одержати продукції на кожну функціонуючу гривню, тим більшим може бути обсяг виробництва за рахунок ефективнішого використання оборотних засобів (табл.2.13) [42].

Таблиця 2.13.

Показники оборотних активів, тис. грн.

Дані таблиці показують, що оборотність оборотних активів у звітному році зменшилася на 0,03п. п. (відповідно підвищилася тривалість обороту на 931,68д) порівняно із минулим роком, у результаті додатково залучено в оборот 1268,12 тис. грн. (931,68 х 1,36) оборотних активів.

2.5 Загальна оцінка фінансової стійкості

Важливим завданням аналізу фінансового стану є дослідження абсолютних показників фінансової стійкості підприємства. Найбільш загальним показником фінансової стійкості є надлишки та нестатки джерел засобів для формування оборотних активів, що розраховується як різниця величини джерел засобів і відповідної величини запасів і витрат. Загальна величина запасів і витрат підприємства дорівнює підсумку розділу II активу балансу [43].

Під час аналізу використовують декілька показників, що відображають різний ступінь охоплення засобів, показаних у балансі (див. табл.2.14) [2].

Таблиця 2.14.

Показники фінансової стійкості

Розрахунки трьох показників забезпеченості запасів і витрат джерелами їх формування дають змогу класифікувати фінансові ситуації за ступенем їх стійкості.

При ідентифікації типу фінансової ситуації використовують тримірний показник.

Можливе визначення чотирьох типів фінансових ситуацій [44]:

1. Абсолютна стійкість фінансового стану, яка задається такими умовами:

∆ОЗ_вл≥0

∆ОЗ_влд≥0

∆ОЗ_звл≥0

Ця ситуація, якщо виразити її через тримірний показник, буде - (1,1,1)

2. Нормальна стійкість фінансового стану підприємства, яка гарантує його платоспроможність:

∆ОЗ_вл<0

∆ОЗ_влд≥0

∆ОЗ_звл≥0

Ця ситуація, якщо виразити її через тримірний показник, буде - (0,1,1)

3. Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушенням платоспроможності, за якої ще існує можливість установлення рівноваги за рахунок поповнення джерел власних засобів і збільшення оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів і позикових засобів.

∆ОЗ_вл<0

∆ОЗ_влд<0

∆ОЗ_звл≥0

Ця ситуація, якщо виразити її через тримірний показник, буде - (0,0,1)

Фінансова нестійкість вважається у такій ситуації допустимою, якщо величина короткострокових кредитів і позикових засобів, що залучається для формування запасів і витрат, не перевищує сумарної вартості виробничих запасів, готової продукції і товарів (найбільш ліквідної частини запасів і витрат), тобто якщо виконуються такі умови:

виробничі запаси плюс готова продукція і товари (за собівартістю) більші або дорівнюють короткостроковим кредитам і позиковим засобам, які беруть участь у формуванні запасів і витрат;

вартість незавершеного виробництва плюс витрати майбутніх періодів менші або дорівнюють сумі позикових І довгострокових джерел формування запасів і витрат.

Якщо ці умови не виконуються, то фінансова нестійкість є ненормальною (передкризовою).

4. Кризовий фінансовий стан, при якому підприємство перебуває на межі банкрутства, - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення і дебіторська заборгованість підприємства не покривають навіть його кредиторської заборгованості:

∆ОЗ_вл<0

∆ОЗ_влд<0

∆ОЗ_звл<0

За даними, наведеними у табл.2.14., фінансовий стан підприємства характеризується як абсолютно стійкий.

На тлі збільшення власних засобів (на 49,30т. грн) зменшився обсяг необоротних активів (на 105, 20т. грн), що викликало збільшення обсягу власних оборотних засобів (на 154,50т. грн). За умов відсутності довгострокових кредитів та залучених засобів збільшення короткострокових кредитів та зобов’язань викликало збільшення обсягу загальної величини основних джерел формування запасів (на 452,80т. грн).

Надлишкові співвідношення, крім збільшення вказаних величин, були викликані також зменшенням загальної величини запасів (на 12,50т. грн).

Таким чином надлишок власних оборотних засобів; надлишок власних і довгострокових залучених джерел формування запасів і витрат; надлишок загальної величини основних джерел формування запасів і витрат мають позитивні значення й тримірний показник фінансової ситуації виглядає як на початок, так і на кінець звітного періоду як (1, 1,1), що й відповідає умовам визначення фінансового стану підприємства як абсолютно стійкого.

Враховуючи сказане, ми можемо дійти висновку, що всі недоліки, на які вказувалося при розгляді стану, структури й динаміки майна підприємства і джерел його утворення; фінансової незалежності підприємства; платоспроможності підприємства не є критичними й заходи, що запропоновувалися по їх вдосконаленню спрямовані на більше поліпшення відповідних характеристик.

Розділ ІІІ. Розробка методики аналізу та аудиту фінансового стану і ефективності господарської діяльності підприємства

3.1 Основні концепції методики аналізу та аудиту фінансового стану і резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства

Аналіз та аудит проводиться так, щоб забезпечити розумну гарантію того, що буде виявлено суттєві неточності у фінансовій звітності, визначено показники та резерви підвищення ефективності функціонування [5]. Принцип розумної достатності полягає в тому, що аудитор не може бути абсолютним гарантом правильності фінансової звітності. Якщо б аудитор відповідав за те, що всі елементи фінансової звітності абсолютно правильні, то кількість необхідних аудиторських свідчень і відповідно вартість виконання аудиту зросли б настільки, що сам аудит втратив би свою економічну доцільність.

Розвиток економічного аналізу обумовлюється необхідністю періодичного оцінювання стану господарських процесів, загальних результатів і нових напрямів у роботі. При цьому особливий інтерес викликає вивчення всіляких виробничих недоліків, непродуктивних витрат, збитків, тобто того, з чим надалі пов'язуватиметься одне поняття - резерви.

У зв'язку з цим перед економічним аналізом поставлені такі завдання:

1) оцінювання діяльності підприємства, його виробничих та інших підрозділів, окремих явищ і показників;

2) виявлення і визначення величини внутрішньогосподарських резервів;

3) сприяння оперативному управлінню підприємством і поточному контролю.

Це зумовило необхідність оперативного аналізу.

Останнім часом економічний аналіз використовується в аудиторський практиці, податковою адміністрацією і, отже, може розв'язувати нове завдання - контроль за роботою підприємств та установ усіх форм власності.

У процесі виробництва ресурси починають взаємодіяти один з одним. Такі взаємодії набувають форми факторів (чинників).

Фактор - це рушійна сила будь-якого процесу або явища, який визначає їх характер та результат. Інакше кажучи, фактор - це причина, яка впливає на певний результат (наслідок). На виробництві мають місце чимало причинно-наслідкових зв'язків, а отже факторів (чинників), виявлення, вимір і вивчення яких - важливе завдання економічного аналізу.

Фактор завжди має не лише величину, а й напрям дії. Тому розрізняють позитивні та негативні фактори. З останніми часто пов'язують резерви виробництва. Отже, звідси ще одне визначення: фактор - це попередник виникнення резервів виробництва.

Фінансово-економічний аналіз здійснюється після закінчення кварталу або року на підставі відповідного звіту підприємства. Головний акцент у цьому аналізі робиться на вивченні й оцінюванні ключових результативних і фінансових показників роботи підприємства. Насамперед це стосується показників прибутку та рентабельності, а також продажу продукції. Багато уваги приділяють вивченню основних показників фінансового стану, руху грошових коштів і капіталу. Інші виробничі показники та витрати вивчають вибірково і в такому обсязі, щоб пояснити відхилення в прибутку та у зміні фінансового стану підприємства. Такий аналіз звичайно проводять сторонні установи, які мають тісні зв’язки з даним підприємством: фінансові та банківські установи, адміністративні, наукові та посередницькі організації.

Під час аналізу використовують здебільшого добре відомі перевірені практикою методи. Насамперед це стосується методу аналізу. Аналіз - це розбір, розкладання, розчленування предметів або явищ на складові елементи, властивості, ознаки. Отже, виникає можливість для поглибленого вивчення складу, зв'язків, властивостей предметів та явищ. Сам процес розкладання слід проводити згідно з певними правилами, принципами.

Поділ предметів або явищ має враховувати існуючі закономірності, склад, внутрішні кордони, зв'язки, функції. Це перший принцип аналізу. Суворе дотримання цього принципу дає змогу відтворити згодом предмет у первісному вигляді.

Послідовне, поетапне відокремлення частин, властивостей від предмета - вимога другого принципу аналізу.

Окремі частини, компоненти цілого відіграють не однакову роль у його функціонуванні. Серед них обов'язково знайдеться один або кілька, які формують сутність предмета, його якісну ознаку. Тому пошук цих найважливіших ланок у предметі обумовлює третій принцип аналізу - принцип основної ланки. Врахування системної побудови предмета або систем формує четвертий принцип аналізу - принцип ієрархії.

П'ятий принцип визначає межі аналізу, ступінь його можливого поглиблення. Кінцева зупинка в дослідженні звичайно пов'язується з найпростішими елементами системи, які при цьому зберігають загальні властивості всієї сукупності.

Так, товар є найпростішим елементом економічної системи.

Основним методом є аналітичний, за допомогою якого таке складне явище, як господарська діяльність підприємства, уявно розкладається на окремі, більш прості складові, а потім вивчаються їхні кількісні та якісні сторони, зв'язки та взаємодії.

Крім аналітичного методу, застосовують й інші методи та технічні прийоми економічного аналізу: деталізація - передбачає розкладання підсумкових показників на первісні й є формою прояву аналітичного методу дослідження; порівняння - предмет дослідження характеризується через співвідношення, вимірювання, зіставлення з іншими одноякісними; балансовий метод - ґрунтується на обмеженості величини матеріальних ресурсів і жорстких взаємозв’язках між окремими елементами господарської діяльності; елімінування - визначення впливу окремих факторів на кінцевий результативний показник.

3.2 Удосконалення методики аналізу та аудиту фінансового стану і резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства шляхом автоматизації

Як видно з наведених розрахунків, аналіз і аудит фінансового стану підприємства з метою визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності зв'язано з об'ємними взаємозалежними розрахунками, при цьому зміна вхідних величин не змінює алгоритм рішення.

За визначених умов простежується можливість автоматизації розрахунків, пов’язаних з аналізом і аудитом фінансового стану підприємства з метою визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності.

В умовах комп'ютеризації автоматизація зазначених розрахунків дозволяє:

полегшити процес обчислень;

скоротити час виконання розрахунків;

підвищити точність здійснення відповідних розрахунків;

забезпечує оперативність прийняття рішень.

Як результат - автоматизація розрахунків щодо визначення фінансового стану підприємства і резервів підвищення ефективності його господарської діяльності дозволить більш ефективно реалізовувати функції контролінгу на підприємстві (визначення негативних показників та тенденцій, варіантів виходу з проблемної ситуації, прийняття остаточного рішення й практичних заходів щодо його реалізації, контроль за виконанням завдань), підвищити продуктивність праці співробітників, що виконують аналітичні розрахунки.

У зв'язку з викладеним у даній роботі приводиться алгоритм зазначених у роботі розрахунків за допомогою Microsoft Excel.

Аналізуючи потік інформації і послідовність розрахунків можна визначити наступний взаємозв'язок інформаційних потоків (рис.3.1):

Рис.3.1 Взаємозв’язок інформаційних потоків

Створивши в Microsoft Excel Книгу "Фінансовий стан підприємства", введемо первинну інформацію:

Алгоритм розрахунків складемо за допомогою засобів Microsoft Excel шляхом послідовного визначення вторинної (похідній) інформації:

Таблиця 3.1

Баланс ПП Агровіта

Таблиця 3.2

Звіт про прибутки і збитки ПП Агровіта

Таблиця 3.3

Основні показники фінансово-господарської діяльності підприємства” ПП „Агровіта" за 2003 та 2004 рік

Таблиця 3.4

Баланс підприємства в агрегованому вигляді

Таблиця 3.5

Актив порівняльного аналітичного балансу

Таблиця 3.6.

Пасив порівняльного аналітичного балансу

Таблиця 3.7.

Порівняльний аналітичний баланс стану запасів (статті 100-140)

Таблиця 3.8.

Показники фінансової незалежності підприємства

Таблиця 3.9.

Фінансовий леверідж

Таблиця 3.10.

Показники ліквідності балансу

Таблиця 3.11

Коефіцієнти ліквідності балансу

Таблиця 3.12.

Стан дебіторської і кредиторської заборгованості

Таблиця 3.13.

Склад і структура кредиторської заборгованості

Таблиця 3.14.

Показники дебіторської і кредиторської заборгованості

Таблиця 3.15.

Показники оборотних активів

Таблиця 3.16.

Показники фінансової стійкості

Висновки та пропозиції

Аналіз та аудит фінансового стану - одна з форм управління фінансами, особлива сфера контролю, зумовлена формуванням і використанням фінансових ресурсів у всіх структурних підрозділах економіки держави. Він передбачає перевірку господарських і фінансових операцій щодо їх законності, економічної доцільності та досягнення позитивних кінцевих результатів роботи. Сферою фінансового контролю є господарські операції, здійснювані з використанням грошей, а в окремих випадках і без них (наприклад, бартерні угоди).

У ринковому середовищі аналізу та аудиту підлягає вся господарсько-фінансова діяльність підприємства, що спонукає підприємців відповідально ставитися до виконання своїх обов'язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Аудит у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх ліквідації, реалізуючи при цьому профілактичну функцію. Інформаційна функція полягає в тому, що одержана під час аудит інформація є підставою для виявлення резервів підвищення ефективності господарської діяльності підприємства й прийняття відповідних рішень і проведення коригуючих дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування об'єкта, що перевіряється.

Фінансовий стан підприємства - це результат фінансової діяльності, тобто поповнення, руху та використання коштів за цільовим призначенням, планування фінансових ресурсів та контролю за їх використанням, що складає одну із сторін господарської діяльності. Він характеризується розмірами коштів підприємств, їх розміщенням та джерелами надходження. Від фінансового стану підприємства залежать результати виробничої діяльності.

В даній роботі за наданими в вихідній інформації показниками функціонування підприємства надано оцінку стану, структури й динаміки майна підприємства і джерел його утворення; оцінку фінансової незалежності підприємства; оцінку платоспроможності підприємства; загальну оцінку фінансової стійкості підприємства і розроблено рекомендації по її підвищенню. Виконані по кожному питанню аналітичні розрахунки супроводжувалися короткими висновками. При цьому охарактеризовано динаміку показників, які розглядалися, надано оцінку їх змінам за звітний період, вказано можливі причини відхилення. Відраховуючи вплив окремих факторів, визначено можливі покращення роботи підприємства, які невикористані.

Так, на підставі аналітичних даних, наведених в табл.2.2, 2.3, та 2.4 зроблено наступні висновки: звітний рік майно підприємства збільшилося на 347,60 тис. грн. і становить на кінець періоду 4 944, 20тис. грн. Така зміна обумовлена збільшенням оборотних активів на 452,80 тис. грн. на фоні зменшення необоротних активів на 105, 20т. грн. Якщо проаналізувати зміни у питомій вазі, то видно, що на кінець періоду порівняно із початком періоду частка оборотних активів збільшилася за рахунок частки необоротних активів (7,24%). Оборотні активи збільшилися (+7,24%), при чому мали місце й структурні зміни в їхньому складі - запаси (-1,93%), дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги (+0,84%), поточні фінансові інвестиції (+0,98%), грошові кошти та інші активи (+0,12).

Збільшення майна підприємства на 347,60тис. грн. було забезпечено зростанням джерел власних коштів на 14,18% (49,30 *100: 347,60) і відповідно на 85,82% покривалося збільшенням зобов’язань підприємства (298,3*100/347,60). Частка запасів на кінець періоду зменшилася на 1,93%, це відбулося внаслідок зменшення виробничих запасів на 12,70т. грн й товарів на 0,20 т. грн (табл.2.5 гр.6).

Нормативне мінімальне значення коефіцієнта фінансової незалежності оцінюється на рівні 0,5. У відповідності до розрахунків, наведених в табл. .2.6 на розглядаємому підприємстві даний показник є на досить високому рівні, але спостерігається тенденція до його зниження -на початок звітного періоду 0,85, на кінець 0,80 (зменшення на 0,05 п. п). Дане також підтверджується показником забезпеченості власними коштами (значення вище за нормативне, але спостерігається тенденція до зниження) - при нормативному значенні 0,1 на початок звітного періоду 0,47, на кінець 0,43 (зменшення на 0,03 п. п) та показником фінансової стабільності - при нормативному значенні 1 на початок звітного періоду 5,86, на кінець 4,10 (зменшення на 1,75 п. п).

Значний рівень фінансової автономії відбивається в значенні фінансового лівериджу близькому до нульового за нормативною рекомендацією для якого позитивним є незначне збільшення, тож ретельніше доглянувши дане явище (табл. .2.7) визначаємо, що на даному підприємстві плече важеля невисоке (0,048), тож можна вказати на можливість додаткового залучення позичкового капіталу з метою підвищення прибутку.

Виходячи із даних табл.2.8 необхідно зазначити, що за звітний рік явним є нестаток найбільш ліквідних активів як на початок, так і на кінець періоду для покриття найбільш термінових зобов’язань. Він складає відповідно 667,90 та 964,79 тис. грн. (зростання на 44,45%) Але на кінець періоду підприємство чекає надходжень від дебіторів, які більші за короткострокові пасиви відповідно на початок і кінець періоду: 1 194,90 та 1 658,70 т. грн. Повільно реалізовувані активи (тобто запаси і витрати) більші довгострокових пасивів відповідно на початок і кінець періоду: на 98,30 та 82,90 тис. грн. Таким чином, доходимо висновку, що баланс підприємства є недостатньо ліквідним, тож виникає необхідність ретельного дослідження наступних питань: коефіцієнти ліквідності балансу (за даними табл.2.9 не відповідає нормативним характеристикам тільки показник абсолютної ліквідності (має нульове значення при нормативному ≥ 0,2), що підтверджує зроблені вище висновки); аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості (за даними балансу, дебіторська заборгованість за товари, роботи на кінець року збільшилася порівняно із початком звітного періоду на 463,80 тис. грн. Поряд з цим, збільшилася і чиста реалізаційна вартість на 407,6т. грн. Резерви сумнівних боргів протягом року ліквідовано (на всю сумі від початку року, що становила 1 089,2); стан дебіторської і кредиторської заборгованості (як бачимо з розрахунків, наведених в табл.2.10 не вживаються заходи щодо прискорення погашення дебіторської заборгованості, оскільки строк погашення дебіторської заборгованості на кінець звітного року значно збільшився (на 459,72); описані вище явища погіршуються зменшення середнього періоду погашення кредиторської заборгованості (на 7,66), тобто підприємство. Не отримуючи скоріше власні кошти, вимушено в прискорюваному темпі оплачувати власні борги. Коефіцієнт співвідношення дебіторської і кредиторської заборгованості позитивно оцінюється у випадках перекриття дебіторською заборгованістю кредиторської заборгованості. Дебіторська заборгованість на розглядаємому підприємстві перекривається кредиторською заборгованістю на досить високому рівні (+10,39т. грн), але вважаючи на розкриті негативні тенденцію щодо періодів погашення й те, що абсолютне значення дебіторської заборгованості занадто велике, даний показник не є заспокоюючим); аналіз кредиторської заборгованості треба доповнювати вивченням складу і структури кредиторської заборгованості за даними балансу (див. табл.2.11 - в складі кредиторської заборгованості виникли суттєві зміни. Так, зменшилася кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги, а також з оплати праці та зі страхування, із внутрішніх розрахунків й інші поточні зобов’язання. Але збільшилася заборгованість з бюджетом (що мають найбільшу питому вагу в структурі кредиторської заборгованості 37,57% по початок й 49,46% на кінець звітного періоду) та позабюджетних платежів. Таким чином, за рік кредиторська заборгованість збільшилася на 298,39 тис. грн. Але дане збільшення не є критичним, оскільки як вказувалося при визначенні фінансової незалежності підприємства, на даному підприємству вкрай низька вага позичкових коштів в структурі капіталу); закінчується аналіз дебіторської і кредиторської заборгованості порівняльною їх характеристикою (табл.2.12). Дані таблиці 2.13 показують, що оборотність оборотних активів у звітному році зменшилася на 0,03п. п. (відповідно підвищилася тривалість обороту на 931,68д) порівняно із минулим роком, у результаті додатково залучено в оборот 1268,12 тис. грн. (931,68 х 1,36) оборотних активів (поліпшення даного показника можливо за рахунок організаційно-технічних змін на підприємстві, що призведуть до оптимального використання оборотних коштів й зменшать тривалість обертання).

За даними, наведеними у табл.2.14., фінансовий стан підприємства характеризується як абсолютно стійкий. На фоні збільшення власних засобів (на 49,30т. грн) зменшився обсяг необоротних активів (на 105, 20т. грн), що викликало збільшення обсягу власних оборотних засобів (на 154,50т. грн). За умов відсутності довгострокових кредитів та залучених засобів збільшення короткострокових кредитів та зобов’язань викликало збільшення обсягу загальної величини основних джерел формування запасів (на 452,80т. грн). Надлишкові співвідношення, крім збільшення вказаних величин, були викликані також зменшенням загальної величини запасів (на 12,50т. грн). Таким чином надлишок власних оборотних засобів; надлишок власних і довгострокових залучених джерел формування запасів і витрат; надлишок загальної величини основних джерел формування запасів і витрат мають позитивні значення й тримірний показник фінансової ситуації виглядає як на початок, так і на кінець звітного періоду як (1, 1,1), що й відповідає умовам визначення фінансового стану підприємства як абсолютно стійкого.

Враховуючи сказане, ми можемо дійти висновку, що всі недоліки, на які вказувалося при розгляді стану, структури й динаміки майна підприємства і джерел його утворення; фінансової незалежності підприємства; платоспроможності підприємства не є критичними й заходи, що запропоновувалися по їх вдосконаленню спрямовані на більше поліпшення відповідних характеристик.

Аналіз і аудит фінансового стану підприємства з метою визначення резервів підвищення ефективності його господарської діяльності зв'язано з об'ємними взаємозалежними розрахунками, при цьому зміна вхідних величин не змінює алгоритм рішення. В умовах комп'ютеризації автоматизація зазначених розрахунків є зручним і нескладним засобом підвищення точності і полегшення процесу обчислень. У зв'язку з викладеним розроблено й наведено алгоритм зазначених у роботі розрахунків за допомогою Microsoft Excel.

Список використаних джерел

1.  Закон Украины "О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине от 16.07.99 г. № 996-XIV

2.  Закон Украины "О банкротстве" от 14.05.92г. №2434-ХII

3.  Закон Украины "О фиксированном сельскохозяйственном налоге" от 17.12.98г №320-14.

4.  Хозяйственный Кодекс Украины от 16.01.2003 г. N 436-IV.

5.  "Методика проведения углубленного анализа финансово-хозяйственного состояния неплатежеспособных предприятий и организаций", утвержденная Приказом Агентства по вопросам предотвращения банкротства предприятий и организаций №81 от 27.06.97г.

6.  Алексеева М.М. Планирование деятельности фирмы. - М.: Финансы и статистика, 2003.310 с.

7.  Адаме Роджер. Основы аудита: Пер. с англ. Ю.А. Ариненко и др. - M.:

8.  "ЮНИТЙ", 2002. - 398 с.

9.  Алборов Р.А. Аудит в организациях промышленности. - 2-е изд., перераб. и доп. - M.: Изд-во "Дело и сервис", 2000. - 115с.

10.  Андреев В.Д. Практический аудит: справочное пособие. - M.: Эконо - мика, 2001. - 366 с.

11.  Баканов М.И., Шермет А.Д. Теория анализа хозяйственной деятельности: Учебник. - 4-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2001. - 216 с.

12.  Барнгольц С.Б. Экономический анализ хозяйственной деятельности на современном этапе развития. М.: Финансы и статистика, 2001. - 115 с.

13.  Бернстайн Леопольд А. Анализ финансовой отчетности: теория, практика и интерпретация/О.В. Скачкова и др. (пер. с англ) - M.: Финансы и статистика, 2000. - 624с.

14.  Бирюкова И.К., Випих Г. T. Практический бухгалтерский учет и аудит в Украине. - К.: Экономика и право, 2001. - 224 с.

15.  Бланк И. А Управление использованием капитала. - К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", Москва-Лондон, 2003. - 246 с.

16.  Бланк И. А Финансовый менеджмент. - К.: МП "ИТЕМ" ЛТД, "Юнайтед Лондон Трейд Лимитед", Москва-Лондон, 2000. - 415 с.

17.  Деващук Л.Г. Теоретические основы и практика бухгалтерского учета. Х.: Одиссей, 2002. - 74 с.

18.  Дикань В.Л. Обеспечение конкурентоустойчивости предприятий. Харьков: Основа, 2001. - 200 с.

19.  Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. - К.: Знання, 2003 - 382 с.

20.  Друкер П. Как обеспечить успех в бизнесе: новаторство и предпринимательство. - К.: Украина, 2004. - 405 с.

21.  Ковалев В. В Финансовый анализ. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 217 с.

22.  Ковалев В.В. и др. Организация бухгалтерского учета на совместных предприятиях. - М.: Финансы и статистика, 2000. - 127с.

23.  Козак П. А, Герасимович А М. Анализ современного бухгалтерского баланса на примере конкретного предприятия. К.: Техника, 2000. - 365 с.

24.  Майданчик Б.И., Карпунин М.Б., Любенецкий Л.Г. Анализ и обоснование управленческих решений. М.: Финансы и статистика, 2001. - 265 с.

25.  Негашев Е.В. Анализ финансов предприятий в условиях рынка. - М.: Высш. шк., 2002. - 118 с.

26.  Никхбат Е., Гроппели А. Финансы. - К.: Глобус, 2002. - 239 с.

27.  Покропивный С.Ф. Экономика предприятия. - К.: Хвиля, 1995. - 300 с.

28.  Рубинфельд Д., Пиндайк Р. Микроэкономика. - М.: Экономика, 2001. - 535 с.

29.  Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - Минск: Новое знание, 2000. - 295 с.

30.  Сопко В.В. Бухгалтерский учет в предпринимательстве. - К.: Техника, 2002. - 380 с.

31.  Стоянов Е.А., Стоянова Е.А. Экспертная диагностика и аудит финансово-хозяйственного положения предприятия: Практическое руководство для бухгалтеров, финансистов, руководителей предприятий, аудиторов и работников банков. - М.: Аудиторская, фирма "Аурум", 2003. - 195 с.

32.  Суторміна В.М. та ін. Фінанси зарубіжних корпорацій. - К.: Либідь, 2003.

33.  Ткаченко Н.М. Бухгалтерский финансовый учет на предприятиях Украины. - К.: АСК, 2002. - 570 с.

34.  Финансовые и экономические показатели зарубежных фирм, методика их анализа. - -К.: Учеб. - метод. центр "Бета", 2001. - 395 с.

35.  Чернявский А.Д. Организация управления в условиях рыночных отношений. - К.: МЗУУП, 2004. - 200 с.

36.  Шермет А.Д., Сайфулин Р.С. Методика финансового анализа предприятия. - М.: ИНФРА-М, 2004 - 168 с.

37.  Юданов А.Ю. Секреты финансовой устойчивости международных монополий. - М.: Финансы и статистика, 2003. - 75с.

38.  Барнгольц С.Е. Предварительная оценка платежеспособности и финансовой устойчивости ссудозаемщика // Деньги и кредит. - 2002. - №2. - С.36-44.

39.  Большаков С.В. Финансовая политика в условиях кризиса // Финансы. - 2003. - №2. - С.18-23.

40.  Бухтиярова Т. И Модель оценки финансового состояния предприятий // Финансы. - 2002. - № 7. - С.7-11.

41.  ГилявскаяЛ Т. Экономический анализ в аудировании деятельности компаний США // Бух. учет. - 2002. - № 9. - С.8-11.

42.  Голов С. Прогнозирование банкротства предприятия // Бух. учет и аудит. - 2001. - № 2,3. С.14-17.

43.  Ефименко Н. Анализ финансового положения предприятия // Бух. учет и аудит. - 2001. - № 2,3. С.9-11.

44.  Лукашевич И.Я. Моделирование процессов анализа финансового положения предприятий в условиях рынка // Финансы. - 2002. - №3. - С.49-53.

45.  Путягина Л.М. Экономический рейтинг предприятия // Финансы. - 2002. - № 2. - С.6-13.

46.  Законодательство Украины. Официальный сайт Верховного Совета Украины. Публикации законодательных актов. - http://www.rada. kiev.ua

Додатки

Додаток 1

Додаток 2