Реферат: Економіка Куби

Економіка Куби

Економіка Куби є однією з найбільш націоналізованих у світі. Найвищі темпи колективізації зафіксовані у перші два післяреволюційних роки, коли у власність держави і під її управління перейшла більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої і зовнішньої торгівлі, а також близько третини сільськогосподарського виробництва. До кінця 1970-х років у приватному секторі знаходилося лише 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку і менше 1% рибальського флоту.

Централізоване планування було запроваджене на Кубі в 1960-х роках за рекомендацією радянських фахівців. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від цієї практики і перейшло до економічних експериментів, які базувалися на моральному заохоченні працівників, що не принесло очікуваних результатів і змусило повернутися до так званої системи планування. Під час економічної кризи на початку 1990-х років центральне керування було скасоване, а його функції передані Міністерству економіки і планування. При цьому державні підприємства й організації отримали автономію і можливість розпоряджатися прибутком.

Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл коштів і проміжних товарів відбувається через планувальні органи, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування.

На початку 1990-х років ембарго Куби з боку США і згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи і колишнього СРСР поставили Кубу у тяжке економічне становище. З метою виходу з кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур.

Національний доход

З 1960-х Куба переживала наслідки твердого бойкоту з боку США і відчувала гостру необхідність у розвитку власних збройних сил. В цілому економіка Куби, незважаючи на різкі коливання показників в окремі роки, поступово зростала в 1940-1950-х роках, знаходилася в стані застою або фактичного спаду в 1960-х роках, а в 1970-х - на початку 1980-х років почала швидко розвиватися. Обсяг реального сукупного суспільного продукту у період з 1975 по 1985 щорічно зростав у середньому на 5,7%.

ВВП зріс на 2,5% у 1995, на 7,8% - у 1996 і на 2,5% - у 1997. Економічному зростанню сприяли зусилля, початі кубинським урядом для залучення іноземних інвестицій, легалізація долара у внутрішніх розрахунках, а також розвиток індустрії туризму. Однак існує ряд стримуючих факторів, наприклад, низькі врожаї цукрової тростини, а також застій у державному секторі, що до цього часу домінує в економіці. У 1998 приріст ВВП, за офіційними даними, становив 1%; це найнижчий показник з 1994 р., коли економіка тільки починала оговтуватися від різкого (35-відсоткового) падіння виробництва, яке було викликане розривом зв'язків з більшістю її торговельних партнерів з колишнього соціалістичного табору.

Сільське господарство

Економічна політика, яка проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959-1963) і була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася провалом, і на зміну їй у 1963 прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Нова економічна стратегія проголошувала розвиток скотарства і виробництво цитрусових. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив у середньому близько 6 млн. т на рік, а в 1982 сягнув 8 млн. т. Однак з початку 1990-х років через нестачу пального, добрив і пестицидів виробництво цукру в країні різко скоротилося і становило в середньому менше 5 млн. т. на рік. У 1997, на початку сезону збирання цукрової тростини, близько двох третин сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через нестачу грошей для її ремонту (приблизно 200 млн. дол.).

Наслідком великих капіталовкладень у виробництво м'ясомолочної продукції і розведення цитрусових культур стало значне збільшення обсягу виробленої в цих галузях продукції порівняно з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобів і овочів - традиційних сільськогосподарських культур, що складають основу "нецукрового землеробства", - залишалося практично стабільним або знижувалося. У 1962 скрутне становище в сільському господарстві змусило кубинський уряд внести тверде раціонування продовольства. В наступні роки ситуація покращилася, однак на початку 1990-х, після різкого скорочення торгівлі з країнами колишнього радянського блоку, на Кубі було знову введене нормування основних продуктів харчування.

Гірничодобувна промисловість

Найдорожчою корисною копалиною в Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані на східному краї острова. Виробництво нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США гірничо-металургійних комбінатах, продуктивність яких до 1980 зросла вдвічі порівняно з дореволюційною; крім того, у середині 1980-х років у країні було розпочате виробництво нікелевого концентрату ще на одному гірничо-металургійному комбінаті. У 1991 на Кубі було вироблено приблизно 40 тис. т нікелю; у 1997 обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крім нікелю, на острові ведеться видобуток залізної руди, хрому, кобальту і міді.

Обробна промисловість

За кілька десятків років, що минули з часу кубинської революції, у країні була створена промислова база, при цьому устаткування і технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найбільш помітне зростання спостерігалося у важкій промисловості, особливо у виробництві сталі, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час нарощування виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, миючі засоби і сигари, відбувалося повільніше.

Транспорт і зв'язок

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця - на початку століття, центральна автомагістраль - у 1930-х роках, авіаційне сполучення почало своє існування в 1940-х роках. Протягом 1960-1970-х років стан залізничної мережі погіршився, а довжина шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. Наприкінці 1980-х років на Кубі було 13116 км доріг із твердим покриттям. Одним із досягнень післяреволюційної Куби стало створення торговельного флоту: якщо в 1959 у країні було лише 14 морських суден водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 Куба володіла 117 суднами. Однак у 1990-х роках робота кубинського торговельного флоту була практично паралізована через відсутність палива у зв'язку з різким скороченням поставок російської нафти. Скороченню торговельного обороту в кубинських портах сприяла також політика торговельного ембарго, проведена США відносно Куби, оскільки всім іноземним кораблям, які заходили в порти Куби, заборонявся після цього захід в американські порти протягом 6 місяців.

На 1997-2004 роки запланована модернізація системи телефонного зв'язку в масштабах країни; передбачається проведення робіт на суму 900 млн. доларів, а також значне збільшення числа абонентів телефонної мережі - з 3 до 9 на кожних 100 жителів. Крім того, план передбачає установку 50 тис. суспільних телефонів-автоматів, перехід на цифрову систему обробки сигналів (замість існуючої аналогової), модернізацію телефонної системи всієї країни і приведення її у відповідність до сучасних міжнародних стандартів. Уже до кінця 1997 телефонна компанія ЕТЕКСА розгорнула на Кубі мережу телефонів, що забезпечують як міжміський, так і міжнародний зв'язок по попередньо оплачених картках.

Енергетика

Джерелом понад 60% вироблюваної на Кубі енергії є нафта. Кількість нафти, що добувається в країні, невелика, тому основна її частина поставляється з-за кордону. Хоча проведені в країні пошуки нафтових родовищ дали позитивний результат, у 1992 на Кубі було добуто лише 771 тис. т нафти. У країні є 3 нафтопереробні заводи, усі вони були побудовані до революції, два за допомогою США й один - Великобританії. Загальна потужність електростанцій, здебільшого теплоелектростанцій, у 1958 становила 2,6 млн. кВт, а в 1989 перевищила 15 млн. кВт.

Будівництво атомної електростанції, що велося за технічної допомоги Радянського Союзу, було припинене в 1992 у зв'язку з економічними труднощами і припиненням постачань устаткування з Росії. Щоб компенсувати нестачу електроенергії, у країні було введене тверде нормування її споживання; також була проведена закупівля нафти в обмін на постачання цукру. У 1997, вперше з початку економічних реформ відзначене зростання виробництва електроенергії, що становило 2%.

Внутрішня і зовнішня торгівля

Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно за картковою системою. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, що встановлюються державою; визначені квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад, на телевізори і пральні машини, виділяються підприємствам, які, в свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує "чорний" ринок, наявність якого в поєднанні з корумпованістю державних чиновників певною мірою пом'якшує існуючу розподільчу систему.

Потреби Куби в промисловому і транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини і багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель і сигари. Станом на 1990 р., торговельний дефіцит Куби оцінювався у 2,2 млрд. дол.

За даними на 1998, приблизно 45% зовнішньоторговельного обороту Куби припадало на країни Європи, 39% - на країни Латинської Америки і Канади і 16% - на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄС, Росією, Китаєм і Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США.

На початку 1980-х років Куба починає розвивати міжнародний туризм; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. У 1998 кількість туристів зросла до 1 млн. чоловік. Планується на майбутнє збільшити їх кількість до 7 млн. осіб на 2020 рік.

Уряд Куби починає створювати умови для інтеграції економіки країни в економічну систему країн Латинської Америки і Карибського басейну і розширювати діапазон економічної діяльності за допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими і латиноамериканськими компаніями. У 1994 на Кубі був створений ряд нових спільних підприємств за участі фірм Канади, Мексики й Ізраїлю.

Нині населення Куби становить 11,184 млн. осіб. Офіційні джерела пропонують такі дані про склад населення: 65% - представники білої раси, 12% - афроамериканці, 22% - мулати. Однак інші джерела свідчать про те, що біле населення становить лише 40%, а решта людей, які проживають у країні, представлена, насамперед, афроамериканцями і мулатами (здебільшого), а також китайцями, євреями, арабами, індіанцями й іншими.

Демографія

Згідно з даними переписів, у 1953 р. на Кубі проживало 5829 тис. осіб, у 1970 - 8569 тис., у 1981 - 9723 тис., у 1993 - 10978 тис. осіб; у грудні 1997 кількість населення становила приблизно 11094 тис. В інтервалі 1953-1970 приріст населення становив 2,2% на рік, а з 1970 по 1991 - 1,1% на рік. Зниження темпів приросту обумовлене падінням народжуваності, що у 1990 становила 17,6 на 1000 жителів (у перші роки після революції вона сягала 37 народжень на 1000 жителів); смертність у 1990 становила 6,8 на 1000 жителів. Періодично зростання населення сповільнюється внаслідок еміграції. У 1960-х роках понад півмільйона кубинців емігрувало, головним чином у США; у 1966 США був ухвалений спеціальний закон, що гарантував кубинським емігрантам надання притулку і пільги. У 1980, коли кубинські власті дозволили еміграцію, майже 125 тис. кубинців було перевезено з порту Маріель на Кубі в Кі-Уест (шт. Флорида); ця операція, у якій взяли участь сотні приватних катерів і човнів, отримала назву "човнового моста".

Історичні аспекти кубинського населення

Протягом кількох років освоєння іспанцями Куби корінне населення острова було практично знищене. Це сталося внаслідок того, що іспанським колоністам було потрібно багато робочих рук насамперед для роботи на плантаціях, і вони почали ввозити рабів з центральної Африки. За 350 років іспанцями було завезено понад 1 мільйон африканських рабів. З цієї ж причини за період з 1853 по 1874 рік понад 125000 китайців було завезено з Азії. Дотепер у Гавані зберігся "Чайна-Таун". Крім того, ввозилися раби-індіанці, але в невеликих кількостях, з Юкатану, Центральної і Південної Америки. Ввозилися навіть робітники з Індії. Крім еміграції з Іспанії, досить інтенсивний потік переселенців був з Німеччини, Франції і Британії.

Крім того, Куба прийняла величезну кількість емігрантів із сусідніх островів: 250000 прибуло з Антильських островів (Гаїті і Ямайка). З Іспанії прибуло 850000 переселенців, щоправда, слід зазначити, не всі з них залишилися жити на Кубі.

На початку XX століття на Кубі осіло багато американців, які створили свої колонії на о. Пінос. Дуже значні хвилі еміграції на Кубу були під час і після Першої і Другої світових воєн, у першу чергу сюди переселялися євреї.

У такий спосіб створювалася нинішня кубинська нація, що вмістила в себе риси народів усього світу.

Мова

Мова Куби - іспанська, але вимова сильно змінена під впливом мов інших народів, що емігрують на Кубу.

Релігія

Основна релігія Куби - римське католицтво. Католики - 33%, протестанти-п'ятидесятники - 1%, атеїсти - 56%. На Кубі церква відділена від держави, і Конституція гарантує населенню свободу віросповідання. Найбільш поширена релігія - католицька; католицькі церкви, що існують по всій країні, щодня служать меси і правлять урочисті служби в дні національних або місцевих релігійних свят.

Незважаючи на особливості соціалізму як суспільно-політичного ладу, що панує в країні вже протягом багатьох десятиліть, кубинці досить релігійні. Навіть членам кубинської комуністичної партії не забороняється відвідувати церкви.

Але крім католицизму, на Кубі поширені різні африканські та індійські примітивні релігії, що породили безліч місцевих богів, таких, як Елегуа - бог долі, Обатала - бог-творець, Ямайя - бог води й океану, Чанго - бог війни і вогню, Огуя - богиня кохання, дружина Чанго і коханка Ямайі.

Цікавий той факт, що кожен язичницький бог асоціюється з певним католицьким святим, і свята язичницьких богів збігаються з відповідними католицькими святами. Більше того, часто в католицьких храмах можна побачити фігурки язичницьких богів.

Освіта

Уряд Кастро побудував тисячі сільських шкіл, оголосивши 1961 р. "Роком освіти", почалася масова кампанія з подолання неписьменності, коли багато учнів університетів і коледжів були відправлені до села. До 1980 р. неписьменність серед дорослого населення знизилася до 2%. Після революції значно збільшилося число учнів у школах; якщо в 1955 р. в школах навчалося лише близько половини дітей шкільного віку, то в 1991 р. школи відвідувало понад 90% (918 тис. осіб - початкову школу і 912 тис. - середню).

Державний бюджет 1999 року забезпечив фінансування, достатнє для функціонування 12 тис. навчальних закладів різного рівня (включаючи дошкільні заклади, початкові і середні школи), із загальною кількістю учнів 2,2 млн. На Кубі діють 4 університети і 47 центрів вищої і середньої спеціальної освіти, в яких за даними на 1999 рік навчалося більше ніж 101 тис. осіб, у тому числі 23,2 тис. у вищих і середніх медичних навчальних закладах, 35 тис. у педагогічних інститутах і училищах і 13 тис. у навчальних закладах технічного профілю. Національною системою народної освіти охоплений кожний п'ятий мешканець Куби.

Наука

Кубинським лікарям належить слава багатьох наукових відкриттів. Так, Карлос Хуан Фінлей (1833-1915) відкрив переносника жовтої пропасниці - москіта Aedes aegypti. З інших кубинських вчених необхідно відзначити зоолога Карлоса де ла Торре-і-Уерта; біолога і медика Хуана Гутьєрреса; ботаніків Хосе Томаса Ройг-і-Меса і Мануеля Гомеса де ла Маса, авторів Флори Куби. У 1962 році була створена Академія наук Куби, і наукові дослідження здобули державну підтримку. На Кубі створена (уперше в світі) вакцина проти менінгіту-В. У 1998 році в країні існувало понад 200 наукових центрів.

Культура

Культура Куби є яскравим прикладом взаємопроникнення іспанських і африканських культур.

Література

Великий вплив на розвиток кубинської літератури справила боротьба за незалежність, що продовжувалася більше ста років. Започаткував романтизм в Іспанській Америці чудовий кубинський поет і прозаїк Хосе Марія де Ередія-і-Ередія (1803-1839). З інших кубинських письменників XIX ст. виділяються автори аболіціоністських романів Хертрудіс Гомес де Авельянеда (1814-1873) і Ансельмо Суарес-і-Ромеро (1818-1878), побутові письменники Сиріло Вільяверде (1812-1894) і Рамон Меса (1861-1911), поети-романтики мулати Пласидо (справжнє ім'я Габрієль де ла Консепсьйон Вальдес, 1809-1844) і Хуан Франсиско Мансано (1797-1854), найбільший представник поезії іспано-американського модернізму Хуліан дель Касаль (1863-1893). Центральне місце в кубинській літературі XIX ст. посідає національний герой Куби і пристрасний борець за незалежність Хосе Марті. Одним з найвидатніших філософів Куби був позитивіст Енріке Хосе Варона (1849-1933).

На початку XX ст. традиції реалістичної прози розвивали романіст Мігель де Карріон (1875-1929) і автори психологічних розповідей Альфонсо Ернандес Ката (1885-1940) і Хесус Кастельянос (1879-1912). У 1930 роках Куба стала осередком формування латиноамериканського "негризму". Видатним представником цієї течії був поет Ніколас Гильєн (1902-1989), вірші якого, звучні африканськими ритмами, пронизані пристрасним прагненням до соціальної справедливості. Одним із зачинателів "нового латиноамериканського роману" був всесвітньо відомий письменник Алехо Карпентьєр (1904-1980). Інший знаменитий прозаїк і поет, Хосе Лесама Ліма (1910-1976), прославився як сміливий новатор форми.

Нова генерація сучасних кубинських письменників здобула популярність після революції; це майстри розповіді Умберто Ареналь (нар. в 1926), Фелікс П'ється Родрігес (1909-1990), Онеліо Хорхе Кардосо (1914-1986), Верхиліо Піньєра (1912-1979), романісти Солер Пуїг (1916-1996), Синтіо Вітьєр (н. в 1921), Лісандро Отеро (н. в 1932), один із зачинателів латиноамериканської документально-художньої літератури "свідчення" Мігель Барнет (н. в 1940). Варто згадати Едмундо Десноес (н. в 1930), багато творів якого присвячені краху старого світу і проблемам кубинської інтелігенції; за одним з його романів режисер Т. Гутьєррес Алеа поставив один з найпрекрасніших кубинських фільмів "Спогади про відсталість". Популярністю користуються також поети Елісео Дієго (1920-1994), Фаяр Хаміс (н. в 1930), Пабло Армандо Фернандес (н. в 1930) і Роберто Фернандес Ретамар (н. в 1930). До середини 1990-х років ряд молодших письменників здобув широку популярність як літературною майстерністю, так і вибором тем, які більшість післяреволюційних письменників вважала за краще не порушувати. Серед кращих з них - Сенель Пас і Абіліо Естевес.

Музика

Багато специфічних особливостей кубинського мистецтва висвітлено і розтлумачено в працях антрополога і музикознавця Фернандо Ортіса (1881-1969), який досліджував роль африканської культурної спадщини в кубинській культурі і здобув міжнародну популярність. За Ортісом, "любовний союз між іспанською гітарою і африканським барабаном" породив найбільш характерні для Куби музичні форми, танець румбу і протяжну пісню-сон. Кубинська музика зберегла європейський мелос, сприйнявши своєрідні і багаті африканські ритми. Пісенні традиції іспанського фольклору простежуються в найбільш поширених музичних жанрах - таких, як романтичні пісні і балади (пунто), сільський танець сапатео (типу чечітки) і селянська пісня гуахіра.

Започаткували професійну кубинську композиторську школу Мануель Саумель Робредо (1817-1870) і Ігнасіо Сервантес Каванаг (1847-1905), який вперше використав у своїх Кубинських танцях для фортепіано теми національного фольклору. Основоположниками кубинської опери стали Едуардо Санчес де Фуентес (1874-1944) і Хосе Маурі Естеве (1856-1937), який уперше звернувся до традицій афро-кубинського фольклору. Цю тенденцію розвинули в руслі сучасних музичних форм два кращих кубинських композитора XX ст.: Амадео Рольдан (1900-1939) і Алехандро Гарсія Катурла (1906-1940). Великою популярністю користуються пісні і п'єси Ернесто Лекуони (1896-1963). Після революції національну музичну традицію розвивають композитори, що зазнали впливу західноєвропейського авангардизму: Карлос Фаріньяс (нар. в 1934), керівник національного симфонічного оркестру (засн. 1960) Мануель Дучесне Кусан (нар. в 1932), гітарист Лео Брауер (нар. в 1939), Хуан Бланко (нар. в 1920), прихильник електронної музики. "Товариство любителів музики" і "Ліцеум", які існували до революції і пропагували хорошу музику, були замінені після 1959 року численними будинками культури.

Народна кубинська музика залишається основою багатьох сучасних танцювальних ритмів у всьому світі. Крім співаків і музичних груп, що користувалися популярністю в 1930-х, 1940-х і 1950-х роках (таких як Бенні Мор і тріо "Матаморес"), світову популярність у 1990-х роках здобули такі співаки, як Пабло Міланес, Сільвіо Родрігес, Омара Портуондо і Єлена Бурке, джазові піаністи Чучо Вальдес і Гонсало Рубалькаба, а також ансамблі Еліо Плаксі, Ісаака Дельгадо, Пачо Алонсо, Адальберто Альвареса, ансамбль "Лос Бан-бан" тощо.

Кіно і театр

Під егідою Кубинського інституту кіномистецтва і кінопромисловості, заснованого в 1959 р., процвітає національна кінематографія. Найбільшою популярністю користуються режисери Хуліо Гарсія Еспіноса (нар. в 1926), Умберто Солас (нар. в 1942) і Томас Гутьєррес Алеа (1928-1996). Фільми Лусія (1968) Соласа, Спогади про відсталість (1968) і Суниці і шоколад (1993) Гутьєрреса Алеа отримали багато міжнародних премій. Починаючи з 1979 р., в Гавані щорічно проходить міжнародний кінофестиваль - найбільший кінофорум у Латинській Америці і третій за значенням у Західній півкулі. Хоча на стані кубинської кінематографії сильно позначилася фінансова криза, пов'язана з падінням світової соціалістичної системи, до кінця 1990-х років у ній намітилися ознаки відродження; за допомогою іноземних кінопродюсерів, найчастіше мексиканських або іспанських, знімаються нові фільми. У грудні 1998 р. в Гавані відбувся 20-й традиційний кінофестиваль, і головний приз на ньому завоював кубинський фільм режисера Фернандо Переса.

Після революції в країні зросла кількість театрів, у тому числі таких, що дають вистави на відкритих майданчиках. Першим таким театром був створений у кінці 1960-х років експериментальний театр "Ескамбрай", яким керує Серхіо Коррієрі, що прославився виконанням головної ролі у фільмі Гутьєрреса Алеа Спогади про відсталість. Сюжети п'єс, які ставляться в цьому театрі, запозичені з життя і відображають інтереси простих людей провінції Ескамбрай, а професійна діяльність трупи тісно пов'язана з соціологічною і політичною роботою. Загалом в країні працює понад 50 драматичних колективів.

Великою популярністю користуються Національний балет Куби, створений у 1948 році прославленою балериною Алісією Алонсо, а також "Балет Камагуея", фундатором якого був Фернандо Алонсо. Є також чудовий фольклорний танцювальний колектив.

Образотворче мистецтво

Формування національної школи живопису відноситься до першої половини XIX ст., коли була заснована (1817) Академія Сан-Алехандро (нині - Національна школа витончених мистецтв Сан-Алехандро). Тенденція до відображення національної дійсності яскраво виявляється на рубежі XIX-XX ст. у творчості живописців Армандо Менокаля (1863-1942), який зобразив сцени визвольної війни, і жанристів Леопольдо Романьяча (1862-1951) і Рамона Лоя (нар. в 1894). На кубинських художників XX ст. помітно вплинуло сучасне французьке мистецтво. До їх числа відносяться абстракціоністи Амелія Пелаес (1897-1968) і Маріано Родрігес (нар. в 1912); своєрідні художники Кундо Бермудес і Рене Портокарреро (нар. в 1912), які використовують декоративні й архітектурні мотиви, Марсело Поголотті (н. в 1902), автор картин міської і пролетарської тематики; відомий Вільфредо Лам (нар. в 1902), для якого язичницький релігійний культ сантерії послужив основою власного фантастичного світу; нарешті, Маріо Карреньо, автор фресок, що зображають життя чорношкірих селян Куби. У 1950-х роках серед молодих художників набув великого поширення абстракціонізм, як форма протесту проти традиційного мистецтва. До цього напрямку належала відома "Група одинадцяти", що об'єднала найбільш талановитих представників молодого покоління, таких як Рауль Мартінес (нар. в 1927), Антонія Ейріс і Сервандо Кабрера Морене.

У період революції з'явилося нове покоління художників, багато з них здобули широку популярність, наприклад Хосе Бедія, Томас Санчес, Хуан Франсиско Ельсо Паділья, Мойсес Фіналі, Хосе Франко, Флавіо Гарсіандія, Мануель Мендіве, Сайда дель Ріо, Хулія Вальдес, Марта Марія Перес Браво. До них приєднався ряд ще молодших художників, які вже встигли заявити про себе в світі мистецтва: Абель Барросо, Таня Бругера, Карлос Естевес, Алісія Леаль, Ельса Мору, Сандра Рамос, подружжя Карпентер. У 1990-х роках з'явилася група талановитих художників-самоучок, у тому числі Роберто Гуді Матаморос, Ісабель де лас Мерседес і Хільберто де ла Нуес. Найбільшою самобутністю відрізняються роботи Гарсії Монтебраво, Луїса Родрігеса і Хуліана Еспіноси. Починаючи з 1984 р., коли Центр ім. Вільфредо Лама організував Перший Гаванський фестиваль мистецтв, кожні два роки в Гавані влаштовується міжнародна виставка образотворчого мистецтва ("Бьєнналь"), що представляє мистецтво Латинської Америки і всього третього світу.

Музеї

Найкращим музеєм Куби вважається Національний музей (засн. У 1913), де представлена колекція витворів європейського мистецтва від античності до наших днів і кубинського живопису XVIII-XX століть. Варто згадати й інші музеї, наприклад, прекрасний музей кераміки, розташований у замку Кастильйо-дель-Реаль-Фуерса, Музей декоративного мистецтва (засн. в 1964), надзвичайно цікавий Наполеонівський музей (засн. у 1961), що представляє мистецтво, предмети побуту і зброю періоду 1789-1815 років; Музей мистецтва XVIII ст.; музей "Феліпе Поей" і Етнологічний музей.

У 1984 році ЮНЕСКО оголосило центр Старої Гавани "культурним надбанням людства". Була проведена реставрація багатьох старовинних будівель з метою відтворення їх первинного вигляду, причому цей процес продовжувався і в 1990-х роках. Прекрасним зразком мистецтва реставраторів є реконструкція Старої площі (Пласа-В'єха) Гавани.

Спорт

Основними видами спорту на Кубі є бейсбол, бокс, волейбол і баскетбол. Популярні також плавання, спортивна рибна ловля і футбол. Уряд Кастро заохочує і щедро субсидує розвиток спорту. На Панамериканських іграх у Гавані (серпень 1991 р.) Куба посіла перше місце, завоювавши 140 золотих медалей. На Олімпійських іграх 1992 р. кубинці досягли значних успіхів у боксі і бейсболі і посіли четверте місце за загальною кількістю виграних медалей. На Карибських і Центральноамериканських іграх, що проходили в Пуерто-Ріко в 1993 р., Куба завоювала 275 медалей, на 75 більше, ніж всі інші країни-учасниці разом узяті. Навіть у період економічної кризи в 1996 р. Куба зуміла вийти на п'яте місце за числом завойованих медалей на Олімпійських іграх в Атланті (США).

Соціальна галузь

Кубинська революція в корені перетворила соціально-економічне і політичне обличчя країни і зробила величезний вплив на ситуацію у всьому латиноамериканському регіоні. В даний час Латинська Америка охоплена революційним процесом – у ряді країн до влади прийшли ліві (Венесуела — Уго Чавес в 1999 г.; в Бразилії – Лулу та Сильва; Чилі, Уругвай), у зв'язку з цим також зростає інтерес до Кубинської революції і досвіду її перетворень, у тому числі і в соціальній області. У наший країні Куба завжди викликала великий інтерес, оскільки з цією країною її впродовж багатьох десятиліть зв'язували міцні дружні зв'язки. Приступаючи до побудови нового суспільства, Республіка Куба мала в своєму розпорядженні вельми обмежені матеріальні можливості для одночасного вирішення економічних і соціальних проблем. Куба, якій після ліквідації соціалізму в Східній Європі і розпаду СРСР на рубежі 1980-90 рр. передрікали неминучий крах, в другій половині 1990-х років успішно подолала наслідки крізі викликаного повним розривом зв'язків з своїми колишніми союзниками і блокадою США, що посилилася. Куба змогла знайти вихід з складної ситуації, і це примушує знов звернутися до вивчення розвитку цієї країни. Останнім часом інтерес до Куби посилюється. Ф. Кастро часто заявляє проте, що проіснувавши більше 40 років, комуністичний режим приніс багато благ кубинському народу, що Куба – «найвільніша країна на світі». Але в засобах масової інформації про неї згадують в основному по питаннях, пов'язаних з порушенням прав людини і протистоянням з США.

Значні економічні труднощі, які переживає Куба, не могли не позначитися на кількості дітей у родині. Якщо раніше традиційним для кубинців було мати трьох дітей, то нині в основному — одного-двох. Слід зазначити, що на Кубі майже не народжуються діти з генетичними порушеннями, позаяк протягом перших сорока п’яти днів вагітності кожній жінці роблять спеціальний аналіз, що дозволяє визначити, чи є в майбутньої дитини певні відхилення. У такий спосіб можна виявити, приміром, хворобу Дауна. Поглиблене обстеження проходять також групи ризику: жінки до 15—16 років, після 35 й ті, у котрих уже був викидень або народилася дитина з відхиленнями від норми. На підставі цих досліджень ставиться питання про доцільність збереження чи переривання вагітності.

Після народження дитини нею займається мама, іноді бабуся. Кубинські бабусі почувають себе цілком молодими жінками, займаються спортом, ходять куди-небудь потанцювати, працюють, а вечорами чи у вихідні відвідують спеціальні клуби для літніх людей, де ті, котрі не мають супутника життя, знайомляться одне з одним і заводять романи (кубинці взагалі народ дуже життєрадісний). Такі клуби існують у кожному районі міста, й кубинська жінка, нехай їй хоч 70, ніколи не ставить хрест на своєму особистому житті. Є на Кубі багато державних дитячих садків, де виховуються діти працюючих мам. Бебісітерство — явище вкрай рідкісне в цій країні.

Особливістю виховання кубинських дітей є чітка орієнтація дівчинки на те, що вона — майбутня жінка, а хлопчика на те, що він — майбутній чоловік. Успадкувавши гарячу кров африканців, сентиментальність і лицарські традиції іспанців, хлопчики й дівчатка по-дитячому закохуються одне в одного буквально з перших класів школи (а в школу вони йдуть у п’ятилітньому віці) і без будь-якої зніяковілості розповідають батькам, хто подобається їм у класі і як вони дружать.

Дівчатка допомагають матерям по господарству, але охочіше побіжать за покупками, винесуть сміття, ніж займуться хатньою роботою. Кубинські чоловіки колись вважали принизливим для себе займатися домашньою роботою, але після революції стався деякий перерозподіл ролей. Молодих людей, котрі навчалися за кордоном, після повернення легко було відрізнити від інших, бо вони допомагали дружинам носити сумки, робити покупки, виконувати традиційно жіночу роботу й навіть готувати.

Відомий національний герой Куби Хосе Марті вважав, що у вихованні дитини необхідно поєднувати навчання й роботу. Тому на Кубі є багато шкіл, де діти вранці навчаються, а вдень виконують сільськогосподарські роботи чи навпаки. У міських середніх школах школярі працюють на полі сорок п’ять днів протягом року. Середня школа — це період з 7-го по 9-й класи (з 1-го по 6-й — початкова). Дев’ятикласна освіта на Кубі обов’язкова. Так звану передуніверситетську школу відвідують ті, хто планує одержати в майбутньому вищу освіту. На заводах і фабриках за фахом працюють (допомагають державі) студенти так званих політехнічних шкіл — середніх спеціальних навчальних закладів, куди приймають після 9-го класу школи.

Заробити гроші для кубинського школяра можливо в такий спосіб: поїхати до колгоспу на сільськогосподарські роботи на 15 днів під час шкільних канікул. Держава вираховує з заробленої суми витрати на їжу та проживання, інше одержує школяр. Деякі замість сільськогосподарських робіт працюють на заводі під час канікул.

Великий приплив іноземних туристів, котрі бажають порозважатися на повну котушку, з одного боку, і цілковите зубожіння населення в зв’язку з важким економічним становищем, з іншого, відродили на Кубі найдревніший бізнес — проституцію, якої не було після революції протягом 30 років. Особливо високо котируються мулатки й метиски — молоді дівчата, котрим хочеться одягтися, добре поїсти, придбати дорогу косметику. Звісно, це немасове явище: одні навчаються та працюють, живуть важко, але вважають принизливим для себе торгувати власним тілом. Інші шукають легших шляхів. На відміну, скажемо, від Швеції, де проституція дозволена законом (заборонені лише публічні будинки і сутенерство), кубинський уряд вважає за необхідне для себе боротися з цією проблемою й залученням зовсім ще юних дівчаток у проституцію, проте економічна ситуація країни зводить ці зусилля практично нанівець.

Школи на Кубі — лише державні, приватних немає. Малювання, музика, спорт входять у систему навчання. Є спеціалізовані музичні школи, школи балету, спортивні. На Кубі розвинений інститут репетиторства. У кожній провінції (області) є школа мистецтв. Для особливо обдарованих дітей у столиці існує Національна школа мистецтв. У школах проводяться олімпіади з різноманітних предметів, за результатами яких найздібніші потрапляють на навчання до школи імені Леніна в Гавані. Ця школа дає своїм вихованцям найвищий рівень знань, тут ведеться поглиблене вивчення предметів. На загальних засадах до цієї школи приймають після закінчення 7-го класу та складання дуже складних вступних іспитів. На Кубі кажуть: «Блат узагалі-то існує в нашій країні, але тільки не в системі освіти». Те саме стосується й вступу до інституту чи університету.

З іноземних мов на Кубі вивчають в основному англійську (раніше російську). Проте є вечірні школи для бажаючих додатково вивчати іноземні мови. Школи ці — платні, але там кожен може вибрати ту мову, яка його цікавить.

На навчання за кордон дітей посилати не прагнуть: «Якщо ми чимось і пишаємося в нашій країні, то це двома речами: нашими охороною здоров’я й освітою, — вважають кубинці. — Ніхто у світі не заперечуватиме, що ми справді досягли великих успіхів у цих галузях».

Величезну роль на Кубі відіграє патріотичне виховання дітей. З першого класу діти вивчають історію Куби і знають своїх національних героїв. У школах існують піонерська й комсомольська організації. До піонерської вступають практично всі, хіба що хтось відмовляється з релігійних переконань, а до комсомольської, яка називається «Спілка молодих комуністів Куби», йде ретельний відбір. Багато хто з ентузіазмом виспівує національний гімн: не тому, що так треба, а тому, що їм це приємно. Кубинці справедливо вважають, що якби їм не було притаманне таке глибоке почуття щирого патріотизму, вони не вижили б як держава в такі важкі часи.

Сексуальне виховання в кубинській школі проводиться в курсі викладання анатомії та біології. У Гавані також є спеціальний науково-дослідний інститут, діяльність якого присвячена вихованню молоді в галузі сексології. Цей інститут має зворотний зв’язок із шкільними й молодіжними організаціями: проводить статистичні дослідження, дає рекомендації, розробляє друковані матеріали, деякі з них, приміром, присвячені боротьбі зі СНІДом.

У кубинському суспільстві немає негативного ставлення до дошлюбного сексу, і школярі приблизно років у 14—15 починають жити статевим життям. Хоча вік повноліття на Кубі 16 років, проте у шлюб вступають не раніше 22—23. Житлова проблема в країні — одна з найгостріших, тому молоді люди, навіть створивши свою родину, у більшості випадків змушені продовжувати жити разом із батьками й іншими членами родини. Часто в однім будинку чи квартирі живуть три покоління.

На Кубі не захоплюються наркотиками й алкоголем. Молодь любить повеселитися, потанцювати, відпочити на пляжі, поплавати, позайматися спортом. Коли на вечірку збирається старше покоління, алкоголь, звісно, присутній, але в міру.

Глибоко шкодуючи з приводу того, що економічна блокада позбавляє молодь Куби багатьох можливостей, про доступність яких навіть не замислюються їхні зарубіжні ровесники (можливість піти до модної дискотеки, добре одягтися, поїхати в турпоїздку за кордон і т.п.), кубинці проте відзначають одну значну рису свого характеру, яку виховують у них із дитинства. «Може, це клімат, — кажуть вони, — можливо, змішування різної південної крові, а може, просто сила характеру, але ми, кубинці, — дуже великі оптимісти. І завдяки цьому живі».

Освіта

Історія вищої освіти на Кубі починається з утворення в 1728 році Гаванського Університету, що протягом 200 років залишався єдиним університетом країни. В 1947 році був заснований Університет Орієнте, а в 1952 — Центральний Університет міста Лас Вільяс. В 1959 році існували тільки три державних університети, у результаті проведеної в 1962 році Університетської Реформи система вищої освіти була реорганізована, воно стало доступним і в інших регіонах країни. Відкрилися нові університети, факультети, філії й навчальні центри по різних спеціальностях.

Завдяки гарним умовам, створених у початкових класах, учителі навчають по 20 учнів, тому діти одержують більше диференційований підхід у процесі навчання й індивідуальну увагу. У країні 9 000 початкових шкіл, 74% з них перебувають у сільських районах. Сільські школи мають все необхідне устаткування й забезпечуються всім необхідним матеріалом так само, як і міські. Збільшилося застосування аудіовізуальних технічних засобів і телебачення. Збільшено використання інформатики.

У цей час є більше 700 тисяч професіоналів, вихованих на ідеях Революції. Один з кожних 7-і працівників має вищу освіту. Рівень середньої освіти досягає сьогодні вже 11-і класів.

Персонал, що займається в галузі науки й технології, досяг цифри 78 497, що становить майже 700 чоловік на 100 тис. жителів. 6 965 чоловік одержали звання Доктора Наук.

Крім того, є 310 507 викладачів і професорів; налічується 380 000 студентів, які навчаються в 64-х університетах і 938-і центрах у всіх муніципалітетах країни, у яких викладають 65 427 професорів.

До цього треба додати й активну участь громадськості, що стежить за тим, щоб жоден дитина не припинила навчання в школі. Гарантія на освіту дана всім, навіть якщо в класі менше 5-і учнів. Таких класів у країні існують тисячі. 2 335 класів перебувають у віддалених районах. Електроенергію для них одержують за допомогою сонячних батарей. У країні також гарантована фахова освіта для дітей з обмеженими можливостями. Одержавши фахову освіту, вони здатні включатися в життя суспільства. У країні більше 50-і тисяч дітей з різними видами непрацездатності.

Безкоштовна школа, що дає всебічний розвиток і освіта — була більшим досягненням у країні, що не має великих економічних ресурсів.

Об'єктом глибоких перетворень є й те, що всім підліткам у системі середньої освіти гарантується безперервне навчання. Так, протягом 2004 р. затвердили нову виховну й інтегровану модель для середньої освіти. З її допомогою одержують більшу віддачу в процесі навчання й можливість більше тісних відносин між викладачем і його 15-ю учнями, увагою кожному й більшим можливостями використання кожного дня, завдяки розширенню безкоштовних шкільних обідів або безкоштовних полуденків і зміцненню матеріальної бази аудіовізуальних технічних засобів і обчислювальної техніки.

Інша революційна концепція виражається у всебічній програмі освіти, що вже охопила 938 муніципальних освітніх центрів і 233 тис. учнів, внесених до реєстру по 46-і професіях.

Також, як вираження бажання полегшити доступ до вищої освіти, говорить і те, що більше 50 % студентів, зарахованих на денні курси, одержують стипендію, крім того, 58,2 % студентів, зарахованих в університети становлять жінки.

Крім того, молоді гарантується повна доступність до занять із використанням Курсів Інтегрального Перевищення, на них навчаються 129 038 чоловік.

Додатково, розширилася кількість шкіл Образотворчого мистецтва. Вони перебувають в 17 головних кубинських містах. Національна Школа Балету приймає дітей з усією країни. У столиці більше 4 тисяч дітей із всіх муніципалітетів займаються в балетних студіях.

Для всього населення, також впроваджується типова об'єднана культура, заснована на вже досягнутих рівнях виховання й освіти. Із цією метою вдосконалюється виховний вплив телебачення, яке доступне для всіх, так само, як і бібліотечні програми, видавництва й проведення книжкових ярмарків – все це є важливими компонентами, що роблять вплив на виховання.

Не існує ще такої іншої виховної моделі в Латинській Америці, що могла б так наблизитися до кубинської моделі щодо справедливості, без якого-небудь відкидання, однаково рівної для всіх і по наданню особистої допомоги для кожного, хто в ній найбільше бідує, так, щоб всебічний підхід був би дійсно ефективним, а не формальним.

Уряд Кастро побудував тисячі сільських шкіл, оголосивши 1961 рік — «Роком освіти», почало масовану кампанію по подоланню неграмотності, коли багато учнів університетів і коледжів були спрямовані в село. До 1980 року неграмотність серед дорослого населення знизилася до 2%. Після революції значно збільшилося число учнів у школах; якщо в 1955 році у школах навчалося лише біля половини дітей шкільного віку, то в 1991 році школи відвідувало більше 90% (918 тис. чоловік – початкову школу й 912 тис. – середню).

Кубинська революція поставила завдання — дати освіту всьому народу. Зараз вже стала обов'язковою середня освіта. Для Куби характерне поширення системи шкіл-інтернатів. Велика кількість фахівців у всіляких галузях підготовлено для Куби в Радянському Союзі. В 1978 році у ВНЗ і в середньо-спеціальних навчальних закладах СРСР навчалося більше 4000 кубинців.

Освіта тут є безкоштовною на всіх ступенях — з початкових класів до вищих навчальних закладів — і обов'язковим аж до закінчення дев'яти класів. Всім випускникам початкової, середньої, повної середньої школи й технікумів гарантована можливість продовжувати навчання, а випускникам вищих навчальних закладів гарантоване право на роботу.

Після перемоги Революції до сьогоднішнього дня на Кубі закінчило вищі навчальні заклади по різних спеціальностях близько 630 тисяч чоловік, і мільйони одержали середню освіту. Рівень неграмотності (серед населення в зрости десяти років і більше) становить 3,8 відсотки.

Державний бюджет 1999 року забезпечив фінансування, достатнє для функціонування 12 тис. навчальних закладів різного рівня (включаючи дошкільні заклади, початкові і середні школи), із загальною кількістю учнів 2,2 млн. На Кубі діють 4 університети і 47 центрів вищої і середньої спеціальної освіти, в яких за даними на 1999 рік навчалося більше ніж 101 тис. осіб, у тому числі 23,2 тис. у вищих і середніх медичних навчальних закладах, 35 тис. у педагогічних інститутах і училищах і 13 тис. у навчальних закладах технічного профілю. Національною системою народної освіти охоплений кожний п'ятий мешканець Куби.

У цей час державна політика освіти на Кубі вирішує завдання переходу до загальної безкоштовної вищої освіти. Для цієї мети відбувається процес наближення вузів до регіонів шляхом створення їхніх філій у кожному місті, причому, не тільки в центрах провінцій. Тільки за період 2002-2006 років у країні створено більше двох десятків таких філій.

Особливо варто зупинитися на державній програмі надання доступу до вищої освіти осіб, що відбувають покарання. Відповідно до цієї програми, ув'язнені, що виразили бажання одержати вищу освіту, вступають до ВНЗ після здачі вступних іспитів поза конкурсом, кожному надається можливість пройти заочний підготовчий курс до вступних іспитів.

У цей час на Кубі одержують вищу освіту більше 27 500 іноземних студентів з 120 країн, у тому числі близько 700 зі США. Латиноамериканський медичний університет уже нараховує більше 21,5 тисяч студентів з 84 країн. Число латиноамериканських і карибських випускників Латиноамериканського медичного університету, що прибули із країн Південної, Центральної й Північної Америки, разом з молодими кубинцями, що випускаються сьогодні, становить цифру десять тисяч нових лікарів у рік, щоб виконати зобов'язання сформувати на Кубі за десять років сто тисяч латиноамериканських і карибських лікарів відповідно до принципів Боліваріанської альтернативи для країн американського континенту (АЛБА), підписаними Кубою й Венесуелою, що випустить таке ж число лікарів.

Охорона здоров’я

Куба по праву може пишатися своїми досягненнями в області охорони здоров'я. У сфері турботи про благо народу Острів Волі служить маяком не тільки для Латинської Америки, але й для багатьох капіталістичних країн, у т.ч. для самої багатої з них США.

Загальнодоступність охорони здоров'я є одним із самих істотних прав людини, тому що вона визначає можливість життя або смерті людей. Система охорони здоров'я Куби перебуває в безперервному вдосконалюванні, і розроблена, щоб сприяти довгого й здорового життя з рівними й ефективними можливостями для всіх громадян і на високому якісному рівні. Для цього приймалися й приймаються всі рішення, які гарантують досягнення цієї мети.

Куба досягла значних успіхів в області народної охорони здоров'я, у системі медичного обслуговування, у науково-технічному розвитку медичних центрів і в підготовці медичного персоналу. Помітною рисою кубинських лікарів є дуже уважне й дбайливе відношення до пацієнтів, — із глибокою людською участю.

Після революції більше 2 000 лікарів і більшість викладачів медицини покинули країну. В 1958 році в країні було 6 286 лікарів. В 1962 залишилося 3 960, тобто виїхало 2 326 лікарів, і пізніше це число продовжувало збільшуватися. Було необхідно компенсувати ці втрати. На Кубі залишилося тільки 9 000 державних лікарняних ліжок. Хворим з небагатих шарів суспільства в лікарнях часто доводилося спати на підлозі; бідність і страшні умови панували в багатьох лікарнях.

Революція кидається на боротьбу із хворобами й має намір урятувати тисячі життів від правця, дифтериту, коклюшу й інших хвороб, від яких гинуть щорічно тисячі дітей, і якими може заразитися будь-яка дитина в будь-якій родині. Як? Запобігаючи їхньою вакцинацією проти цих хвороб. І так йде боротьба з однією хворобою за іншою, так знижується кількість епідемій, число померлих. Так виконується велике завдання: переходу від медицини лікувальної до медицини превентивної.

Сьогодні, медичним обслуговуванням охоплене все населення країни. Медична допомога надається більше 30 000 сімейними лікарями й 35 000 медичними сестрами на ділянках і у кварталах за місцем проживання, обслуговуючи 98% населення. Крім цього кубинці отримують медичну допомогу в поліклініках, лікарнях і інших лікувальних і наукових установах.

У країні майже 70 тисяч лікарів, це значить, що є приблизно один лікар на кожних 150 жителів — це найвищий показник лікарів на душу населення у світі. Hа кожні 100 тисяч населення тут доводиться більше 600 лікарів, 750 медсестер і близько 650 ліжок стаціонару. В 1958 році в країні було 826 медичних сестер і санітарок. Зараз їх майже 90 тисяч. Ці показники реального стану охорони здоров'я в 4-10 разів краще, ніж у країнах Латинської Америки, багатьох європейських країнах, включаючи Україну й Росію.

Кубинським лікарям належить слава багатьох наукових відкриттів. Так, Карлос Хуан Фінлей (1833-1915) відкрив переносника жовтої пропасниці — москіта Aedes aegypti. З інших кубинських вчених необхідно відзначити зоолога Карлоса де ла Торре-і-Уерта; біолога і медика Хуана Гутьєрреса; ботаніків Хосе Томаса Ройг-і-Меса і Мануеля Гомеса де ла Маса, авторів Флори Куби. У 1962 році була створена Академія наук Куби, і наукові дослідження здобули державну підтримку. На Кубі створена (уперше в світі) вакцина проти менінгіту-В. У 1998 році в країні існувало понад 200 наукових центрів.

З 1989 по 1995 рік, у найбільш важкий період для країни, одержали освіту 27 тисяч лікарів. В 1997 році число професійних лікарів зросло до 6 368, з них 1 690 одержали освіту у Вищому Медичному Інституті Гавани.

Громадянам Куби не треба переборювати більші відстані, щоб одержати лікування, вони не зобов'язані оплачувати високу ціну потрібного їм ліки. На Кубі, коли громадянин прибуває в лікарню, у нього не запитують, наскільки він процвітає, є чи в нього медична страховка або кредитна карта. У нього не вимагають підтвердження виборчого права й не цікавляться його політичними поглядами, щоб забезпечити йому увага, який він вимагає.

На початок 1999 року 406 лікарів надавали медичну допомогу в найбільш віддалених і важкодоступних регіонах цих країн, ця цифра в цей час зросла до 800.

Національна система охорони здоров'я успішно розвивалася з 1959 по 1989 рік. В 90-их роках, як відповідь на державному рівні на економічну кризу, що вразила країну, діяльність сектора охорони здоров'я була вдосконалена відповідно до ситуації для підтримки й навіть підвищення рівня здоров'я кубинського народу. Таким чином, ця сфера продовжувала розвиватися в основному завдяки людському факторові.

Винятковий характер кубинського народу, медичних працівників і організаторські можливості системи дозволили виконати вищезгадані цілі.

У цей час охорона здоров'я розвивається у двох основних напрямках. Одне з них — домогтися того, щоб масові організації й сектори, а також і все суспільство, приймали більше активну участь у діяльності, спрямованої на санітарне обслуговування. Інший напрямок — зробити більше ефективної систему охорони здоров’я, приділяючи при цьому особливу увагу основним стратегіям і пріоритетним програмам.

Серед основних стратегій — удосконалення первинного обслуговування, відродження лікарень і розвиток традиційної й природної медицини. Серед найбільш важливих програм — здоров'я матері й дитини, контроль інфекційної захворюваності й обслуговування старих.

Показник дитячої смертності на Кубі (7,2 на кожну тисячу народжених живими) є одним з найнижчих у світі й може зрівнятися лише з показниками розвинених країн. Показники дитячої смертності у віці від одного року до чотирьох років (4,3 на 10 000 дітей) і в дітей шкільного віку (2,7 на 10 000), досягнуті в 2000 році, були найнижчими в історії. Тривалість життя кубинців становить сьогодні 75,5 року. 99,9% пологів приймаються в лікувальних установах. У середньому кожна вагітна жінка проходить 12 дородових оглядів і більше 90% з них стають на облік по вагітності в першому триместрі. У перші місяці після народження всі діти одержують щеплення проти дванадцяти захворювань: це поліомієліт, дифтерія, правець, коклюш, туберкульоз, тиф, кір, краснуха, паротит, менінгіт У и С і гепатит В.

Сьогодні Куба одна із країн світу, найбільш захищена вакцинаціями. У даний момент діти молодше 2 років захищені від 13 небезпечних захворювань, на 6 інфекційних захворювань більше, ніж у цілому в латиноамериканському регіоні.

Національна система охорони здоров'я включає 276 лікарень, 442 поліклініки, 165 стоматологічних поліклінік, а також 466 установ різного призначення. На кожну тисячу жителів доводиться 5,6 лікарняного ліжка й 1,3 ліжка в установах соціальної допомоги. Майже все населення країни користується послугами сімейних лікарів — це новаторська система первинної медичної допомоги.

В 2000 році було проведено 886 887 хірургічних операцій, активізувалася програма пересадження органів. Обнадійливі результати дають методи кубинської медицини в справі профілактики й контролю за СНІДом, частота випадків якого становить зараз 0,034% — це низький показник у порівнянні з іншими країнами світу. Мова йде про стратегію, що сполучить сексуальне виховання із санаторно-амбулаторними методами, завдяки яким вдається відтягнути початок захворювання в носіїв вірусу й продовжити життя хворим. Кубинські дослідники працюють над створенням вакцини для запобігання цього захворювання. На Кубі виробляються нові ліки й вакцини, деякі з яких є єдиними у своєму роді у світі.

Регулярно проводяться з використанням найсучаснішої техніки пересадження нирок, серця, спинного мозку, печінки, підшлункової залози, невротрансплантації й інші складні хірургічні втручання, які також абсолютно безкоштовні для населення. Тут розроблена також унікальна практика розсмоктування тромбів і попередження інфарктів. Щорічно на Кубі робиться близько 30 тис. операція по видаленню катаракти (а в сусідній Венесуелі — усього менш 150).

Місії «Диво» по ліквідації сліпоти в результаті офтальмологічних хвороб, боротьбу з ВІЛ і здійснення інших важливих соціальних і економічних програм, що мають великий людський і інтеграційний зміст у цьому регіоні. В даний час за програмою Місія «Диво» вже проопероване більше 515 000 чоловік в 29 країнах. Кубинськими фахівцями створено 41 хірургічний центр з найсучаснішою технологією в 7 країнах Латинської Америки і Карібського Басейну. Комплексна програма розповсюдилася на інші латиноамериканські і карібські країни і дуже скоро розповсюдиться на багато віддалених країн Африки. Сьогодні в кубинську Комплексну програму охорони здоров'я включений навіть Східний Тимор в далекій Океанії.

Спеціально для боротьби з наслідками стихійних і інших масових нещасть на Кубі створений міжнародний контингент лікарів, що спеціалізуються на ситуаціях нещасть і важких епідемій – «Генрі Рив», названий на честь громадянина США, що воював на Кубі за її незалежність. Так у допомогу США після урагану «Катрін» в 2005 році Куба була готова із цим міжнародним контингентом послати по повітрю в США в строк від 12 до 36 годин 1 100 лікарів з 24 тоннами необхідних медикаментів у рюкзаках. По закінченні 48 годин, 4 вересня 2005 року, цей загін, уже досягав числа 1 586 фахівців, готових відправитися з 36 тоннами медикаментів. Бригади цього міжнародного контингенту працюють і в Пакистані в гірських районах Кашміру, постраждалих від наймогутнішого землетрусу.

Особливо варто зупинитися на інтернаціональній допомозі Куби болівійської революції. У цей час у Болівії надають медичну допомогу 1700 кубинських лікарів, що створюють паралельно медичну інфраструктуру в самих глухих і відсталих куточках цієї країни. Тільки за півроку в 2006 році було розгорнуто більше 30 госпіталів, а також вісім офтальмологічних центрів для здійснення операцій на очах і кілька сотень медичних пунктів. Для кубинських медиків справою великої честі стало створення сучасного госпіталю в селищі Вайе Гранді, де вбитому Че Геваре карателі відітнули кисті рук для підтвердження ЦРУ факту його загибелі, а також відкриття медпункту в гірському селі Ла Игера, де Че прийняв останній бій, був захоплений пораненим у полон і через день розстріляний. Таким чином, збулося пророкування Че в розмові з молодою сільською вчителькою, що погодувала його в день розстрілу: «незабаром прийде час, коли тут з'являться кубинські лікарі, вчителі й техніка».

З огляду на той факт, що кубинські госпіталі розташувалися в основному в самих бідних і глухих районах країни, багато хто з них виявилися в прикордонній зоні. Це привело до того, що жителі прикордонних зон сусідніх країн стали нелегально перетинати кордон з метою одержання безкоштовного лікування. Усього за 2006 рік кубинські медики надали медичну допомогу більше 400 тисяч болівійцям, у тому числі зроблено більше 40 тисяч операцій по відновленню зору й ліквідації сліпоти в рамках Місії «Чудо».

Тривалість життя кубинців — 75 років. Цей показник став результатом політики турботи про людину, проведеної з першого років після перемоги Революції, що полягало не тільки в тім, що в цю сферу направлялися значні грошові ресурси бюджету, але також навчалися лікарі й медичний персонал, будувалися медичні установи в самих віддалених регіонах, відкривалися науково-дослідницькі інститути, при цьому охорона здоров'я на Кубі є пріоритетною у всіх відносинах сферою життя.

12,5% кубинського населення старше 60 років. Уже в 43% муніципій країни є будинки для людей похилого віку, що вони можуть відвідувати в денний час. У різних регіонах існують муніципальні будинки відпочинку й по інтересах.

Один з 10 кубинців у цей час одержує соціальну допомогу. Більше 1 400 000 кубинців, жінок і чоловіків, одержують пенсію за віком.

Варто вказати на мережу установ оздоровчого туризму. В 2000 році в них було обслуговано близько 6 000 іноземних пацієнтів, що приїхали на Кубу спеціально для цього, у той час як ще 30 000 туристів випробували необхідність звернутися в ці установи, уже перебуваючи на Кубі.

Стрімке зростання міжнародного попиту на оздоровчий туризм на Кубі за останні п'ять років можна пояснити лише його доброчинною дією на пацієнтів, що приїжджали сюди за допомогою, а саме, повним лікуванням або радикальним полегшенням їхніх недуг.

Причину цих високих результатів варто шукати в існуванні найширшої мережі лікувальних установ, що охоплюють все населення, і людських і технічних ресурсів — дослідницьких центрів і вчених, цілком відданих своєї професії. Можна говорити не про диво, а справжне служіння справі.

Варто привести наступні дані: у країні на мільйон жителів доводиться 1050 науковців, тут є 200 науково-дослідних установ, значна частина яких займається проблемами охорони здоров'я й навколишньої людини середовища.

Ще один сприятливий фактор визначається самою природою архіпелагу — відсутність забруднення, постійно чиста атмосфера завдяки режиму вітрів і морських течій, пляжі, омивані неправдоподібно прозорим і теплим морем.

Виходячи із цих умов, удалося створити добре оснащену матеріальну інфраструктуру й у той же час, незважаючи на важке матеріальне становище, зберегти відмінну якість і масовість медичного обслуговування.

Сьогодні Куба з її висококваліфікованими медичними послугами включена в міжнародну комерційну мережу, що усе ширше пропонує оздоровчий туризм. Примітний ріст пропозицій у цій сфері — більше двохсот агентств подорожей у світі включають у свої пропозиції цей різновид послуг, — що можливо тільки затверджувати, що ця популярність подорожей у пошуках здоров'я аж ніяк не пояснюється рекламними кампаніями. Немає кращої реклами для цих послуг, чим хворий, який вилікувався на Кубі, його родичі й друзі.

Недавно почав приймати туристів Міжнародний центр здоров'я «Ла Прадера», де роблять самі складні спеціалізовані послуги відповідно до методів, розробленими авторитетними науково-медико-хірургічних досліджень (СИМЕК), Міжнародний центр неврологічної реабілітації (СИРЕН).

Зараз Куба пропонує довгий список медичних послуг, що починаються прямо в готелі, де проживає турист. А історичних корінь цього можна виявити, згадавши відомих мандрівників, які в минулі століття приїжджали на острів, притягнуті його благодатним кліматом, або просто випадкове відкриття, зроблене рабом Таитой Домингесом в XVII столітті, якого вигнали із садиби, оскільки він страждав хворобою шкіри, схожої на проказу, — і от, самотньо бродячи по лісах, він знайшов чудотворне цілюще джерело (нині знаменитий курорт Сан-Дієго в провінції Пінар-Дель-Ріо) і вилікував.

З тих пор почалося це паломництво на Кубу в пошуках здоров'я, що стає усе більше масовим.

Куба — єдина країна третього миру, що має програму передових технологій для пренатальної діагностики вроджених аномалій розвитку.

Економіка Куби

Економіка Куби є однієї із самих націоналізованих у світі. Найбільш високі темпи колективізації довелися на перші два післяреволюційних роки, коли у власність й під керування держави перейшло більшість промислових і гірничодобувних підприємств, будівельних організацій, значна частина фінансових установ, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, а також біля третини сільськогосподарського виробництва. До кінця 1970-х років у приватному секторі перебувало всього 25% сільського господарства, 7% транспорту, 1% засобів зв'язку й менш 1% рибальського флоту.

Централізоване планування було уведено на Кубі в 1960-ті роки за рекомендацією радянських фахівців. У другій половині 1960-х років кубинське керівництво відмовилося від централізованого планування, розробки державного бюджету й матеріального стимулювання й перейшло до економічних експериментів, заснованим на моральному заохоченні працівників, практиці широкого використання примусової безкоштовної праці й здійсненні галузевих планів. Погіршення, що пішло, економічної ситуації, падіння виробництва й ріст випадків відхилення від примусової праці змусили кубинське керівництво повернутися до традиційних методів планування по радянському зразку.

Кубинська економіка в період після революції 1959 року опиралася на різнобічне співробітництво з СРСР і іншими країнами «світової соціалістичної системи». Закупівлі кубинського цукру використовувалися при цьому як схована форма субсидування кубинської економіки. Однак це співробітництво мало сприяло розвитку власного економічного потенціалу Куби. Паливо, зерно, риба, верстати й машини, побутова техніка й т.д. — все це завозилося на Кубу з-за кордону, а власні можливості виробництва збільшувалися незначно. Лише в останні роки перед крахом «світової системи соціалізму» були зроблені якісь кроки в потрібному напрямку.

Але стрімкий розвал СРСР і зміна політичного й економічного курсу майже всіх країн колишнього «соціалістичного табору» кинули кубинську економіку в безодню найтяжкої кризи.

Донедавна в країні існувало Центральне управління планування, у завдання якого входила розробка річних, середньо- і довгострокових планів, хоча основні рішення по ключових питаннях економіки приймалися політичним керівництвом країни. Під час економічної кризи початку 1990-х років Центральне керування було скасовано, а його функції передані Міністерству економіки й планування. При цьому державні підприємства й організації одержали більшу автономію й можливість розпоряджатися прибутком. Керування основними секторами економіки як і раніше здійснюється із центра відповідним міністерством, що, взаємодіючи з Міністерством економіки й планування, розподіляє необхідні ресурси (паливо, сировина, трудові й грошові ресурси) і встановлює планові показники рівня виробництва для даного сектора.

Роль ринку в країні мінімальна, оскільки розподіл засобів і проміжних товарів виробляється планіруючими органами, а більшість споживчих товарів розподіляється централізовано через систему нормування. Розмір заробітної плати встановлюється також централізовано, а системи обслуговування населення підлеглі державі. У межах «частки» сільськогосподарського сектора в значному обсязі практикується бартер (свого роду натуральний товарообмін), однак продаж надлишків сільськогосподарської продукції міським жителям різко обмежений, а в ряді випадків розцінюється як злочин.

На початку 1990-х років ембарго Куби з боку США й згортання економічних зв'язків із країнами Східної Європи й колишнього СРСР поставили Кубу у важке економічне становище, що зажадало введення твердої економії коштів та ресурсів. З метою виходу із кризи керівництво країною приступило до здійснення реформ, спрямованих на поступове впровадження елементів ринкової економіки. Не відмовляючись від централізованого керівництва економікою, воно пішло на підвищення господарської самостійності державних підприємств, лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності, створення мережі комерційних банківських структур. Такі міри, як легалізація долара, створення спільних підприємств і дозвіл іноземних інвестицій, відкриття ринків сільгосппродукції, дозвіл ряду видів індивідуальної трудової діяльності й ін. призупинили процес стагнації економіки.

Однак багато проблем залишилися невирішеними. Зокрема, для другої половини 1990-х років характерно незбалансований розвиток окремих галузей; ріст досягнуть в основному за рахунок експортних галузей добувної промисловості (виробництво нікелю в 1998 році зросло на 12%) і міжнародного туризму.

За 1989-1992 роки відбулося різке (майже повне) припинення закупівель цими країнами кубинського цукру, що означало не тільки припинення схованого субсидування, але й взагалі різке скорочення експортних доходів Куби. Перехід до розрахунків у вільно конвертованій валюті вкрай обмежив можливості закупівлі нафтопродуктів, машин і встаткування, споживчих товарів і продовольства на колишньому ринку СЕВ. До 1993 року товарообіг Куби з колишніми країнами СЕВ упав до 15% від рівня 1988 року.

Більше того, колишні союзники фактично приєдналися до оголошеного США блокаді (чого не робили навіть Західна Європа й Канада). Так, «вільна Росія» відмовлялася в 1992-1993 роках поставляти на Кубу нафту й нафтопродукти навіть за вільно конвертовану валюту.

Це був страшний удар. Заводи й сільськогосподарські підприємства залишилися без пального, будівництва — без металоконструкцій і цементу, машини — без запчастин. Припинення поставок нафти й нафтопродуктів, добрив, запчастин для сільськогосподарської техніки призвело до різкого скорочення сільськогосподарського виробництва (як продовольства, так і цукрового очерету). Занепад у виробництві цукрового очерету означав ще більше скорочення експортних доходів, а значить, неможливість компенсувати припинення поставок зі СРСР і інших країн СЕВ імпортом з інших джерел. Продовольчий ринок раптово оголився. Практично всі продукти харчування стали розподілятися по картках. Розцвів чорний ринок зі скаженими цінами. Те ж саме відбулося й з іншими предметами споживання.

У цілому за 1989-1993 роки виробництво валового внутрішнього продукту на Кубі скоротилося майже на третину.

Але ні що не стоїть на місці. Кинута Куба початку адаптуватися до нових умов, уряд Фіделя Кастро по своїй суті зробив подвиг. Спрацювавши чітко, поставивши благополуччя громадян на перше місце й не відмовившись від ідей соціалізму Куба почала виходити із кризи.

Куба є членом ВТО, Всесвітньої митної організації. Бере участь у міжнародних угодах — Нью-Йоркської конвенції про міжнародний арбітраж, Паризьку конвенцію й Мадридський протокол, пов'язаних із промисловою власністю. Підписано угоду Всесвітньої організації індустріальної власності. У рамках ООН Республіка Куба підписала різні угоди і є учасницею декількох конвенцій по туризму, торгівлі, цивільній авіації, захисту навколишнього середовища й т.д. В 1999р. Куба була вибрана членом Ради по експлуатації Всесвітнього поштового союзу, спеціалізованого установи ООН, а також була обрана членом Керівної ради МАГАТЄ.

Практично вся внутрішня торгівля на Кубі знаходиться в руках держави. Розподіл товарів відбувається переважно по картковій системі. Обмежена кількість ненормованих товарів вільно продається за високими цінами, установлюваним державою; певні квоти на дефіцитні товари тривалого користування, наприклад на телевізори, і пральні машини, виділяються підприємствам, які, у свою чергу, здійснюють продаж цих товарів за високими цінами своїм співробітникам. При цьому порядок черговості на покупку техніки визначається відповідно до успіхів, досягнутими потенційним покупцем у праці, і його активністю в політичному житті. Як і в інших країнах з неринковою економікою, на Кубі існує «чорний» ринок, наявність якого в сполученні з корумпованістю державних чиновників якоюсь мірою зм'якшує твердість існуючої розподільної системи.

В 1993 році кубинський уряд особливим декретом легалізував долар, дозволивши кубинським громадянам використовувати його у внутрішніх розрахунках; тим самим кубинці одержали доступ у приналежній державі мережа валютних магазинів і інших закладів, який колись могли користуватися тільки іноземні туристи й дипломатичний корпус.

Важливим джерелом твердої валюти на Кубі є засоби, що надходять через границю, особливо зі США, у вигляді перекладів від емігрантів членам їхніх родин. У січні 1999 року уряд США дозволило також переводити певні суми (до 1200 дол. у рік) кубинським громадянам, що не мають родичів у США.

Потреби Куби в промисловому й транспортному устаткуванні, а також у нафті практично повністю покриваються за рахунок імпорту; значна частина промислових споживчих товарів, сировини й багато видів основних продуктів харчування також надходять з-за кордону. Понад 80% експортних надходжень Куба одержує від продажу цукру, іншими важливими статтями експорту є нікель, сигари й морепродуктів. За станом на 1990 рік, торговельний дефіцит Куби оцінювався в 2,2 млрд. дол.

До розпаду СРСР три чверті обсягу зовнішньої торгівлі Куби доводилося на країни радянського блоку (у тому числі близько 60% — на торгівлю зі СРСР); іншими великими торговельними партнерами були Японія й Іспанія. СРСР фінансував дефіцит у торгівлі Куби із країнами соціалістичного табору шляхом видачі кредитів і надання позик, а поставки радянської нафти в обмін на кубинський цукор і нікель здійснювалися на досить вигідних умовах. В 1990 році сума торговельної заборгованості Куби у твердій валюті становила близько 7 млрд. дол., а в 1994 р. — 8,5 млрд. дол.

В 1990-ті роки відбулися корінні зміни в зовні економічних зв'язках Куби, насамперед з Росією. У травні 1996 року була підписана Декларація про принципи між РФ і Кубою, що закріпила їх новий — ідеологізований і економічно взаємовигідний — характер. Основу торгово-економічних зв'язків становить моно бартер «нафта — цукор». Після істотного скорочення товарообігу (з 3,3 млрд. дол. в 1991 до 350 млн. дол. в 1995) надалі намітився підйом — 670 млн. дол. в 1997. Росія залишається одним із провідних торговельних партнерів Куби й найбільшим імпортером цукру-сирцю.

За даними на 1998 рік, близько 45% зовнішньоторговельного обігу Куби доводилося на країни Європи, 39% — на країни Латинської Америки й Канади й 16% — на Азіатсько-Тихоокеанський регіон. Пріоритетними стали відносини з Канадою, країнами ЄЕС, Китаєм і Японією. Найважливішим завданням залишається подолання економічного ембарго з боку США й розвиток міжнародного співробітництва.

На початку 1980-х років Куба стала вживати серйозні зусилля по розвитку міжнародного туризму; для цього була проведена реконструкція туристичних об'єктів і розгорнута потужна рекламна кампанія. Хоча уряд США ще раз підтвердив своє рішення, заборонивши американським громадянам відвідувати Кубу, в 1992 році країну відвідало близько 500 тис. туристів з Європи, Канади й країн Латинської Америки. В 1998 році кількість туристів зросло до 1 млн. чоловік. Планується подальше збільшення їхнього числа до 7 млн. чоловік до 2020 року.

Економічна політика, яка проводилася кубинським керівництвом у перші роки після революції (1959-1963) була спрямована переважно на розвиток важкої промисловості, закінчилася провалом, і на зміну їй в 1963 році прийшла нова, орієнтована на відродження традиційного виробництва цукру. Знову розроблена економічна стратегія другої по важливості завданням проголошувала розвиток скотарства й виробництво цитрусових. В 1970-х роках країна перейшла до більше реалістичної економічної політики, при цьому минулому поставлені реальні завдання по плановому обсязі виробництва цукру й зроблений упор на впровадження засобів механізації при збиранні цукрового очерету, а також на розширення промислової обробки побічних продуктів цукрового виробництва. Обсяг виробництва цукру на Кубі в 1970-х роках становив у середньому близько 6 млн. т у рік, а в 1982 році досяг 8 млн. т. Однак з початку 1990-х років через недостачу пального, добрив і пестицидів (раніше поставлялися зі СРСР) виробництво цукру в країні різко скоротилося й становило в середньому менш 5 млн. т. у рік. В 1997, на початку сезону збирання цукрового очерету, біля двох третин сільськогосподарської техніки, необхідної для збирання, простоювало через недостачу засобів (приблизно 200 млн. дол.).

Наслідком великих капіталовкладень у виробництво м’ясо-молочної продукції й розведення цитрусових культур з'явилося значне збільшення обсягу виробленої в цих галузях продукції в порівнянні з дореволюційним рівнем. У той же час виробництво тютюну, кави, рису, бобів і овочів — традиційних сільськогосподарських культур, що становлять основу «нецукрового землеробства», — залишалося практично постійним або знижувався. В 1962 році важке положення в сільському господарстві змусило кубинський уряд увести тверде раціонування продовольства. У наступні роки ситуація покращилася, однак на початку 1990-х, після різкого скорочення торгівлі із країнами колишнього радянського блоку, на Кубі було знову уведене нормування основних продуктів харчування.

У період з 1961 по 1976 кубинський уряд закупило 257 рибальських судів (в Іспанії, Франції, СРСР і Японії), а також організувало будівлю невеликих власних верфей для будівництва рибальських судів малої водотоннажності. До 1976 році по тоннажі рибальського флоту Куба займала 6 місце серед країн Латинської Америки. В 1989 році загальний улов риби склав 192 тис. т, однак до середини 1990-х років улов скоротився через недостачу пального.

Самим коштовним корисним копалинам на Кубі є нікель, запаси якого становлять майже 10% розвіданих світових запасів; поклади нікелевої руди розташовані на східному краї острова. Виробництво нікелевого концентрату здійснюється на двох побудованих США гірничо-металургійних комбінатах, продуктивність яких до 1980 року виросла вдвічі в порівнянні з дореволюційної; крім того, у середині 1980-х років у країні було почате виробництво нікелевого концентрату ще на одному гірничо-металургійному комбінаті. В 1991 на Кубі було зроблено близько 40 тис. т нікелю; до 1997 року обсяг виробництва перевищив 60 тис. т. Крім нікелю, на острові ведеться видобуток залізної руди, хрому, кобальту й міді.

За кілька десятків років, що пройшли із часу кубинської революції, у країні була створена промислова база, при цьому встаткування й технічний персонал надавалися в основному країнами соціалістичного табору. Найбільш помітний ріст спостерігався у важкій промисловості, особливо у виробництві стали, цементу, хімічних продуктів і добрив. У той же час зростання виробництва таких традиційних товарів народного споживання, як текстильні вироби, напої, консерви, мийні засоби й сигари, йшов набагато більш повільними темпами.

Основні транспортні системи Куби були побудовані до революції: центральна залізниця — на початку століття, центральна автомагістраль — в 1930-х роках, авіаційне повідомлення почалося в 1940-х роках. Протягом 1960- 1970-х років стан залізничної мережі погіршилося, а довжина шосейних і ґрунтових доріг зросла майже вдвічі. Наприкінці 1980-х років на Кубі було 13 116 км доріг із твердим покриттям. Одним з досягнень післяреволюційної Куби стало створення торговельного флоту: якщо в 1959 році у країні було лише 14 морських суден водотоннажністю 58 000 т, то до 1989 року Куба володіла 117 судами. Однак в 1990-х роках робота кубинського торговельного флоту була практично паралізована через відсутність палива у зв'язку з різким скороченням поставок російської нафти. Скороченню торговельного обороту в кубинських портах сприяла також політика торговельного ембарго, проведена США стосовно Куби, оскільки всім іноземним кораблям, що заходили в порти Куби, заборонявся після цього заходити в американські порти протягом 6 місяців.

Телемовлення на Кубі в середині 1990-х років ведеться під контролем державного Кубинського інституту радіомовлення й телебачення по двох загальнонаціональних каналах; крім того, свої телестанції існують у кожній провінції. У країні функціонують п'ять державних радіомереж, служба радіомовлення на закордонні країни, а також ряд місцевих радіостанцій.

На 1997-2004 роках була намічена модернізація системи телефонного зв'язку в масштабах країни; передбачувана вартість робіт становить 900 млн. дол. Передбачається також значне збільшення числа абонентів телефонної мережі — з 3 до 9 на кожних 100 жителів. План передбачає також установку 50 тис. суспільних телефонів-автоматів, перехід на цифрову систему обробки сигналів (замість існуючої аналогової), модернізацію телефонної системи всієї країни й доведення її до сучасних міжнародних стандартів.

Джерелом більше 60% вироблюваної на Кубі енергії є нафта. Кількість нафти, що добувається в країні, невелика, тому основну частину споживаної нафти становлять поставки з-за кордону. Хоча проведені в країні пошуки нафтових родовищ дали позитивний результат, в 1992 році на Кубі було добуто лише 771 тис. т нафти. У країні є 3 нафтопереробних заводи, всі вони були побудовані до революції, два за допомогою США й один — Великобританії. Загальна потужність електростанцій, здебільшого теплоелектростанцій, в 1958 році становила 2,6 млн. кВт, а в 1989 році перевищила 15 млн. кВт.

Виробництво електроенергії різко впало на початку 1990-х років, з настанням «особливого періоду революції», однак уже в 1994 році почався його підйом. В 1995 році вироблення електроенергії склало 12,474 млн. кВт, а в 1996 році — 13,258 млн. кВт. В 1997 році відновили роботи із програми модернізації теплових електростанцій, почалося будівництво нової ТЕС у Фельтоне потужністю 200 мегаватів і відкрите фінансування будівництва ще однієї ТЕС потужністю 100 мегаватів, що працює на природному газі.

Будівництво атомної електростанції, що велося при технічній допомозі Радянського Союзу, було зупинено в 1992 році у зв'язку з економічними труднощами й припиненням поставок устаткування з Росії. Серйозний збиток кубинській енергетиці був нанесений відмовою Росії виконати свої зобов'язання по укладених торговельних договорах. Щоб компенсувати недостачу електроенергії, у країні було уведено тверде нормування її споживання; були також проведені закупівлі нафти в ряді країн (головним чином в Ірані) в обмін на поставки цукру. Тимчасове відключення електроенергії, дуже часте в середині 1990-х роках, стало відбуватися істотно рідше в 1998 році.

Уряд Куби вживає зусилля, спрямовані на інтеграцію економіки країни в економічну систему країн Латинської Америки й Карибського басейну й розширення діапазону економічної діяльності за допомогою створення в різних галузях спільних підприємств із європейськими, канадськими й латиноамериканськими компаніями. В 1994 на Кубі був створений ряд нових спільних підприємств за участю фірм Канади (модернізація виробництва нікелю на кубинському металургійному комбінаті, вивіз кубинської нікелевої руди для переробки на заводі в канадській провінції Альберта, буравлення нафторозвідувальних шпар на шельфі у берегів Куби, збільшення видобутку нафти з раніше розвіданих родовищ на території Куби), Мексики (модернізація кубинського нафтоочищувального заводу для переробки мексиканської нафти з метою наступного реекспорту, модернізація системи телефонного зв'язку на Кубі, в яке беруть участь також італійські фірми) і Ізраїлю (впровадження прогресивних методів розведення цитрусових культур і організація збуту кубинських фруктів у країнах Європи).

Державний сектор, охоплює 32,6% сільгоспугідь (агропромислові комплекси, сільськогосподарські підприємства, ферми молодіжної армії праці, господарства місцевих органів народної влади та ін.), кооперативний сектор з 63,6% сільгоспугідь, і частки селянські господарства, що обробляють 3,8% земельних угідь. У сільське господарство в 1998 р. державою було вкладено 140 млн. дол. (в основному для придбання комбікормів для худоби). Якщо врахувати, що в 1989 році в цю галузь щорічно направлялося більше мільярда доларів, а ефективність сільськогосподарського виробництва практично залишилася на тім же рівні, то можна представити напруженість положення з матеріальним забезпеченням цього сектора економіки.

Найбільшу вагу займають кооперативні форми користування землею й серед них особлива роль приділяється UBPS (Базові одиниці кооперативного виробництва), які нараховують близько 2500 господарств, роблять 22% овочів, 42% молока, 36% цитрусових, 16% фруктів, 38% рису, 22% кава, 12% коренеплодів і 7% тютюну.

Цукрова промисловість є однієї із провідних галузей економіки Куби. Потенційні потужності 156 цукрових заводів Куби в стані переробити в добу 670 тис. т цукрового очерету, що теоретично може забезпечити виробництво 9-9,5 млн. т цукру в рік.

В 1980 р. Куба змогла досягти стабільного виробництва цукру на рівні 7-8 млн. т у рік, з яких 3-3,5 млн. т поставлялося в СРСР. У минулому відносно високі показники галузі базувалися переважно на екстенсивному способі розвитку цукрової промисловості.

Відомо більше 50 продуктів, одержуваних з відходів цієї коштовної біологічної сировини й з успіхом реалізованих на міжнародних ринках (штучні волокна, фарби, пластмаси, сировина для виробництва паперу й тех. гуми, кормові добавки для худоби й т.д.). У майбутньому Куба має намір довести кількість похідних цукрового очерету до 100 найменувань. Цей напрямок визнаний одним із пріоритетних у реалізації науково-технічного прогресу на Кубі.

Після 5 років бездіяльності, став до ладу великий агропромисловий комбінат «Мануель Сангілі» у провінції Пінар-Дель-Ріо. На ньому, поряд з виробництвом основного продукту — цукру, на основі найсучасніших технологічних процесів виробляється випуск патоки.

Велика увага також приділяється очеретяному рослинництву, розширення посівних площ на кращих землях, доведенню зрілості очерету до необхідних меж. З метою створення зачепила для майбутніх сафр вироблення цукру в сезон планується в межах трохи нижче 4,3 млн. т і одночасно будуть інтенсифіковані посадки на нових площах з дотриманням передових агротехнічних вимог.

Розпочато в промислових обсягах виробництво екологічно чистого цукру, при вирощуванні якого, так само як і в ході індустріального процесу переробки, не застосовуються хімічні продукти. Ціни на екологічно чистий цукор на світовому ринку в три рази перевищують ціни на цукор звичайних сортів. Лідером національного виробництва зазначеного продукту є завод «Карлос Баліньо» у провінції Лас Вільяс. В 2000 р. він випустив 4,2 тис. т. екологічно чистого цукру. У цілому щорічні потреби світового ринку по зазначеному виді цукру становлять 200 тис. т. Розгортання програми виробництва екологічно чистого цукру, по оцінках кубинських експертів цукрової промисловості, дозволить Кубі в перспективі найближчого років зайняти провідні позиції серед продуцентів цього товару у світі.

Росія зберігає лідируюче місце в споживанні кубинського цукру-сирцю, однак, його поставки в Росію здійснюються в основному через фірми третіх країн. В 2000р. Росія імпортувала 2,02 млн. т кубинські цукру-сирцю (в 1999р. — 2,08 млн. т), що склало 63% цукрового експорту Куби.

Основний потік іноземних інвестицій припадає на головний кубинський курортний р-н Варадєро. З існуючих у Варадєро 40 готелів — чотири (з 2 тис. номерів), є спільною власністю й ще 3 тис. номерів перебувають у спорудженнях, якими управляють іноземні підприємства (іспанські, французькі, німецькі). З кожним роком ця цифра збільшується у зв'язку з уведенням в експлуатацію нових готелів. Іде будівництво двох десятків об'єктів.

Основний потік іноземних інвестицій припадає на головний кубинський курортний р-н Варадєро. З існуючих у Варадєро 40 готелів — чотири (з 2 тис. номерів), є спільною власністю й ще 3 тис. номерів перебувають у спорудженнях, якими управляють іноземні підприємства (іспанські, французькі, німецькі). З кожним роком ця цифра збільшується у зв'язку з уведенням в експлуатацію нових готелів. Іде будівництво двох десятків об'єктів.

В 2000 р. відбулася зміна позиції кубинського керівництва відносно інвестування в сектор нерухомості. З 1998р. у цій сфері спостерігався різкий сплеск активності іноземного капіталу. Зберігаючи вже створені спільні проекти, керівництво країни тимчасово призупинило допуск закордонних інвесторів у даний сектор. Існує 17 економічних асоціацій, що здійснюють проекти в житловому секторі й спорудженні великого ділового центра в Гавані.

Відбувається розширення сфер іноземних інвестицій: були створені перші спільні структури в банківській сфері (іспанський партнер Caja de Madrid) і в страхуванні (із британською фірмою Lambert Fenchurch).

Поряд з ростом обсягів прямих інвестицій в економіку Куби вкладених іноземних компаніями, відзначається помітна активність із боку закордонних інвестиційних фондів, що створюють спеціалізовані структури для обслуговування кубинського ринку. До їхнього числа відносяться британські Beta Gran Caribe і Commonwealth Development, що мають на Кубі свої представництва й спільні з кубинцями фірми, що управляють фінансами фондів на Кубі.

Найважливішим елементом створення поля правої стабільності для іноземних інвесторів є курс Куби на висновок угод про заохочення й взаємний захист інвестицій. На кінець 2000 р. у Куби була підписано 51 подібна угода й по угодах з 10 країнами здійснюється переговірний процес.

Одночасно кубинське керівництво веде роботу з розширення договірно-правової бази інвестиційної сфери.

У цьому зв'язку, іншим елементом стимулювання припливу іноземних капвкладень є угоди про запобігання подвійного оподатковування. До теперішнього часу в Куби є подібні угоди з Іспанією, Італією й Барбадосом. Відповідна угода з Росією була підписана в грудні 2000 року, під час візиту президента РФ В.В. Путина на Кубу.

Позитивний ефект для розвитку зовнішньої торгівлі й іноземних інвестицій очікується у зв'язку з розвитком на Кубі вільних зон. В 1997р. почали функціонувати перші три вільні зони в гаванському регіоні: Місто Гавана, Вахай і Маріель. Концесіонерами цих утворень є корпорація CIMEX і компанія Almacenes Universales. У зазначених вільних зонах зареєстровано більше 240 іноземних операторів, 66% з яких діють у сфері торгівлі, інші – у виробництві й сфері послуг. Найбільш представлені в цьому бізнесі фірми Іспанії, Панами, Італії, Канади й Мексики.

В політиці кубинського керівництва із залучення в країну іноземного капіталу помітна роль приділяється вільним економічним зонам (СЕЗ). Передбачається, що в умовах збереження державного характеру економіки Куби й гострої недостачі фінансових засобів, зазначена форма дозволить зробити інвестиційний ринок країни більше привабливим для закордонних компаній. Відзначається, що одним зі стимулюючих моментів на користь роботи у вільних економічних зонах Острова є вигідне географічне положення Куби в Карибському регіоні й близькість до ринків країн Латинської Америки.

Розробляючи й реалізуючи концепцію створення вільних економічних зон, кубинське керівництво переслідує досягнення наступних цілей:

 прискорення соціально-економічного розвитку країни в цілому;

 стимулювання й інтенсифікація зовнішньої торгівлі, у першу чергу в рамках зміцнення регіональної економічної інтеграції із країнами Латинської Америки й Карибського регіону, так само як і залучення іноземних капіталів і розширення можливостей для іноземного інвестування;

 створення нових робочих місць і якісне підвищення кваліфікаційного рівня кубинських трудящих;

 підвищення ступеня національної складової в доданій вартості кінцевої продукції, виробленої в СЕЗ, за рахунок використання національної сировини й напівфабрикатів;

 розгортання в країні нових виробничих процесів на основі запозичення передових іноземних технологій з метою якісного вдосконалювання структури національного виробництва й експорту.

Крім того, ставиться завдання створення постійних виробничих зв'язків між підприємствами фірм-операторів СЕЗ і національними підприємствами з наступним інтегруванням виробничих процесів і торговельних операцій, тобто фактично створення як вертикальних, так і горизонтальних виробничьо-комерційних зв'язків. У цих цілях в 2000 р. була розроблена Програма економічного співробітництва підприємців, реалізація якої почалася наприкінці минулого року.

Порядок створення й функціонування вільних економічних зон і промислових парків визначається Декретом-Законом №165 від 3 червня 1996р. Даний Декрет-Закон був прийнятий у розвиток базового Закону № 77 «Про іноземні інвестиції» з метою залучення іноземних капіталовкладень в економіку Куби на основі створення пільгових умов для іноземних інвесторів.

Зазначені нормативно-правові акти встановлюють для компаній-операторів вільних економічних зон пільговий податковий і митний режим і дозволяють проведення ними СЕЗ різноманітної виробничої діяльності (у тому числі, у сфері складання продукції із увезених напівфабрикатів, вузлів і складальних одиниць і доведення кінцевої продукції), торговельних і банківських операцій, послуг у сфері страхування, діяльності в області організації виробництв на базі передових технологій, проведення науково-дослідних робіт і впровадження дослідно-конструкторських розробок.

Оператори СЕЗ мають право на спорудження на території зон будинків і необхідних будівельних об'єктів з метою створення виробничих цехів, складів, офісних і інших службових приміщень. Вони можуть орендувати ділянки території в межах зон, створювати необхідну інфраструктуру електричного, газового, і водопостачання, зв'язку й систем забезпечення безпеки. Їм надається право користування аеропортовою, портовою й вантажною залізничною мережею зон, а також відповідною інфраструктурою об'єктів перевалки вантажів.

Термін дії концесії на право діяльності в СЕЗ установлений в 50 років, а прерогатива видачі дозволів на концесію віднесена до компетенції Виконкому Ради Міністрів Республіки Куба. Органом, що здійснює безпосереднє керівництво діяльністю СЕЗ, є Національне керування вільних економічних зон Міністерства іноземних інвестицій і економічного розвитку Куби (Oficina nacional de zonas francas). Компанії-оператори СЕЗ, що займаються виробничою й торговельною діяльністю, мають право направляти для реалізації на місцевому ринку до 25% продукції, виробленої ними в зонах; у цьому випадку вони звільняються від сплати ввізних мит. Також діє положення про звільнення компаній-операторів СЕЗ, що займаються виробничою діяльністю, від сплати податків на прибуток і на робочу силу протягом перших 12-ти років їхньої діяльності в зонах, з наступним наданням 50%-ний знижки зі сплатою даних податків протягом наступних 5-ти років. Схожа схема діє й для операторів, зайнятих у сфері надання послуг, з єдиним виключенням — строк звільнення від сплати податків для них установлений в 5 років, а наступний пільговий період становить 3 роки.

Курс кубинського керівництва на залучення іноземних технологій і інвесторів за допомогою створення вільних економічних зон дав певні результати. З 1997р., коли почали функціонувати три СЕЗ, створені в гаванському регіоні (Маріель, Гавана і Вахай), число іноземних операторів у них перевищило 250 фірм. Однак, близько 70% з них діють у сфері торгівлі, а інші — у сфері послуг і виробництва. Основними операторами СЕЗ Куби є компанії Іспанії, Панами, Італії, Канади й Мексики. (Слід зазначити, що дані про обсяги операцій операторів СЕЗ відсутні, що побічно свідчить про неповну реалізацію завдань, покладених на зони).

У зв'язку з тим, що діяльність СЕЗ лише частково змогла забезпечити потреби країни в залученні передових технологій і виявилося в переважаючому ступені орієнтована на торговельні операції, важливим напрямком діяльності кубинського керівництва стала концепція створення індустріальних парків.

Протягом 2000 р. йшла розробка проекту організації індустріального парку, що представляє собою територію, у рамках якої невеликі підприємства й фірми могли б, при іноземній участі й технологічному сприянні, розвивати високотехнологічні виробничі процеси. Курируючою організацією цього проекту є Міністерство науки й технології Куби. Як вказується в матеріалах концепції, хоча планований проект індустріального парку відкритий для будь-якої промислової діяльності, його основною профілюючою сферою повинні стати такі виробничі процеси, як інформатика, електроніка й біотехнологія. Успіх діяльності парку зв'язується насамперед з наявними кадрами кваліфікованих фахівців. У цьому зв'язку, як місце розташування індустріального парку намічається використовувати території в безпосередній близькості від Вищого Політехнічного Інституту м. Гавани з метою встановлення прямих зв'язків із цим учбово-дослідницьким центром.

Проект створення іншого індустріального парку припускає його розміщення в провінції Сантьяго-Де-Куба. Основною сферою діяльності даного парку повинні стати традиційні галузі промисловості з метою індустріального розвитку регіону Сантьяго-Де-Куба й створення нових робочих місць.

Короткі характеристики вільних економічних зон і сучасний стан їх инфрастуктуры приводяться нижче.

Вільна економічна зона Маріель перебуває у великому портовому й індустріальному центрі країни, розташованому в 30 км. на захід від Гавани. Територія зони становить 553 га. У цей час на зона розмішується 7 тис.м2 площ критих складських приміщень і 600 м3 площ, зайнятих під приміщення офісів, демонстраційних і конференц-залів. На території зони є невеликий аеропорт для обслуговування легких і середніх літаків (бетонна злітно-посадочна смуга довжиною 1800 м і шириною 45 м), а також причал.

Зона географічно вдало розташована з погляду обробки вантажів двох сусідніх торговельних партнерів Куби — Мексики й Канади.

Вільна зона «Місто Гавана» розташована в східному пригороді м. Гавана (долина Берроа) в 10 км від Гаванського морського порту. Рішення про створення вільної зони в даному районі було прийнято через зручне географічне розташування й базу, що була тут раніше, фірми «Habana in Bond», що з 1992р. здійснює обслуговування іноземних компаній, що діють на Кубі, надаючи їм складські приміщення й послуги по митній обробці вантажів.

Зона розташована на території 158 га, 92 з яких забудовані виробничими й адміністративними будинками. Криті виробничі цехи й складські приміщення нараховують 14,5 тис.м2 площ, службові приміщення й приміщення, зайняті під офіси становлять 4,6 тис.м2, сільськогосподарські території — 52,2 тис.м2 контейнерний термінал розташований на площі 4,2 тис.м2. У цей час у безпосередній близькості від даної СЕЗ ведеться створення індустріального парку, територія якого складе 110,5 тис.м2.

Зона розташовує розвитий внутрішньою інфраструктурою. Довжина під'їзних і внутрішніх автомобільних доріг становить 1844 м. Є автозаправна станція й станція технічного обслуговування автотранспорту. Задіяно надійні системи телевізійного спостереження, охорони й протипожежної безпеки.

Ділова інфраструктура зони включає комерційний центр, обладнаний необхідними приміщеннями для проведення переговорів і організації демонстраційних показів зразків, філія банку «Banco Financiero Internacional» і систему телефонного й телевізійного обслуговування.

Вільна економічна зона Вахай розташована в приміському районі м. Гавана на відстані 1,5 км. від вантажного термінала Гаванського міжнародного аеропорту ім'я Хосе Марті. Площа зони становить 21,47 га, з яких 13,4 га забудовані будинками й спорудженнями. Криті виробничі склади й складські приміщення займає територію 13 тис.м2, приміщення під офіси — 1,1 тис.м2.

До послуг іноземних фірм-операторів споруджені вантажно-розвантажувальні площадки, промислові полігони, на яких може бути розміщене будь-яке встаткування. Довжина внутрішніх автодоріг становить 2000 м, є автозаправна станція.

Крім того, зона має у своєму розпорядженні діловий центр, що має спеціально обладнані приміщення для проведення переговорів, ділових зустрічей і семінарів загальною площею 240 м2.

Фахівці зони надають консультації по юридичних і техніко-економічних питаннях, транспортні й митні послуги.

Адміністративне керування зонами «Маріель» і «Вахай» здійснюється акціонерним товариством «Almacenes Universales S.A.», a зони «Місто Гавана» (Берроа) — корпорацією «СIМЕХ S.A.».

Російські організації й комерційні структури, акредитовані на Кубі, стали також звертатися до практики використання у своїй комерційній діяльності вільних економічних зон. Зокрема, російські компанії «Елерс ЛТД» і ВАО «Автоекспорт» здійснюють поставки запчастин до різних марок автомобілів російського виробництва зі складів у вільній зоні «Місто Гавана» (Берроа).

Основна грошова одиниця Куби — песо, рівний 100 сентаво. Заснований в 1948 році Національний банк Куби був центральним банком країни, однак в 1960 році, коли всі приватні банки, як кубинські, так і іноземні, були націоналізовані, він взяв на себе й всі інші банківські функції.

Протягом останнього десятиліття банківська система Куби перетерпіла істотні зміни, розвиваючись і вдосконалюючись відповідно до вимог нової економічної ситуації. У січні 1994р. розгорнулася реформа банківської системи країни. Її початком стало створення приватних за формою, але з 100% державним капіталом фінансові установи — Banco internacional de comercio (BICSA), завданням якого є розвиток торгівлі товарами й послугами шляхом фінансування подібних операцій за кордоном. BICSA проводить всі типи банківських операцій, включаючи відкриття поточних рахунків приватним особам, а також бере активну участь у внутрішньому фінансуванні в конвертованій валюті виробництва процесів і послуг, призначених на експорт і для реалізації усередині країни. За п'ять років існування банку, його клієнти скористалися кредитами на 800 млн. дол.

З появою BICSA у кубинській банківській системі був покладено початок створенню цілого ряду недержавних банківських і фінансових установ, об'єднаних в 1996р. у Групу АТ «Новий Банк» ( El Grupo de Nueva banca). У цю Групу крім BICSA входять ще п'ять банково-фінансових організацій.

– Financiera nacional (FINCA), ціль, що фінансувати експорт і імпорт продуктів, устаткування й послуг, використовуючи такі механізми як, оренда, лізинг, факторинг, надання торговельних знижок і ряд інших операцій, а також здійснення короткострокового фінансування підприємств.

– Casa de cambio (CADECA). У зв'язку з легальним ходінням у країні двох валют- кубинського песо й доларів США, CADECA надає послуги по обміні валюти в сфері міжнародного туризму й для населення країни.

– Banco metropolitanо. Надає спеціалізовані послуги дипломатичному корпусу й іноземним. фізичним особам, постійно або тимчасово проживаючим у країні, а також кубинським громадянам, що мають ВКВ. В 2000 р. банк зробив своїм клієнтам послуг на 70,2 млн. дол., а також національними організаціям на 15 млн. кубинських песо.

У Групу АТ «Новий банк» входять також Banco de inverciones, що орієнтований на надання спеціалізованих послуг в області внутрішніх і зовнішніх інвестицій (в 1996-99 рр. надано фінансування на 20,2 млн. дол.) і фінансова організація Compania Fiduciaria, що займається керуванням довірчою власністю юридичних та фізичних осіб. Компанія здійснює керування власністю національних поручителів на 200 млн. дол. що разом з іншими дорученнями й послугами (180 млн. дол.) становить 380 млн. доларів.

Гнучка й ефективна банківська система країни, що загалом відповідає міжнародним. вимогам у цій сфері економічної діяльності, зажадала, створення Центрального банку Куби (Banco central de Cuba), функції якого до травня 1997р. виконував Національний банк Куби.

У завдання ЦБ як керівної установу банківської системи країни входить випуск національної валюти, підтримка її стабільності, здійснення контролю за сегментами банківської системи, розробка й перетворення в життя відповідної грошової політики. На міжнародному рівні ЦБ займається нормалізацією фінансових відносин із зовнішнім світом, включаючи питання зовнішнього боргу, представляє кубинську державу перед закордонними банківськими, валютними й кредитними організаціями.

З появою ЦБ не відбулося скасування Національного Банку. У його функції були поставлені реєстрація, контроль і обслуговування зовнішнього боргу країни й зовнішнього боргу самого банку перед іноземними кредиторами при збереженні гарантій з боку держави, а його велика банківська мережа усередині країни перейшла у ведення нової організації — Banco de creditos comercio, створеного в 1997 р.

В 2000 р. почав операції створений наприкінці 1999 р. Зовнторгбанк Куби. Правові основи його діяльності визначаються Декрет-Законом №198 від 08.11.1999р. Основне завдання банку — здійснення операцій, пов'язаних з підприємницькою діяльністю кубинських організацій, що займаються зовнішньоторговельною діяльністю. Зовнторгбанку Куби надане право, здобувати на ринку боргові зобов'язання кубинських фінансових і державних установ, підприємств під свою повну відповідальність, за згодою кредиторів, а також з дозволу ЦБ Куби.

Сучасна банківська системи Куби включає також мережу небанківських фінансових. установ – так званих фінансових компаній: Finca, Finatur, Fimelca, Finagri і ін. (більше десяти), створення яких звичайно пов'язане з напрямками роботи окремих галузей економіки, і уповноважених проводити операції фінансового посередництва, крім депозитів.

Фінансові компанії ведуть активну роботу із залучення іноземного капіталу шляхом створення спільних фінансових організацій із закордонними партнерами. Як правило, іноземний партнер має більшу частку в їхньому статутному капіталі й здійснює загальне керування спільним підприємством.

Національна банківська система доповнюється 16 представництвами закордонних банків, що одержали дозвіл на роботу в країні. Починаючи з 1984 р. кубинське законодавство передбачає можливість відкриття представництв іноземних банків на Кубі без права безпосереднього здійснення банківських операцій.

Відповідно до останньої доповіді, оприлюдненому Центральним банком Куби, розмір зовнішнього боргу країни на кінець 1999 р. становить 11,078 млрд. дол., з яких 81,9% ставилися до основної суми боргу й 18,1% – до зобов'язань по обслуговуванню боргу. У цю цифру не включені довгі перед колишніми соціалістичними країнами Східної Європи й колишнього СРСР.

Основними кредиторами Куби в 1999р. були Японія (20,6%), Аргентина (14,5%), Франція (10,6%), Іспанія (10,5%), Великобританія (9,9%). З латиноамериканських країн (крім Аргентини) найбільша заборгованість є перед Мексикою (4,0%).

Податкова система Куби була заснована в 1995р. і з'явилася одним з важливих кроків кубинського посібника з реформування економіки країни. Юридичною основою введення податків став закон «Про податкову систему» 1994 р. і закон від 1997 р. «Про загальні норми й процедуру оподатковування». Згідно із цими законами, Мінфін є вищим державним органом, що регулює податкову політику країни. В 1995р. була створена Національна податкова служба (ОНАТ), у функції якої входить контроль над своєчасною сплатою податків, визначення сум виплат, відстрочка платежів, накладення штрафних санкцій, розгляд спірних питань і т.д. Робота ОНАТ будується по територіальному принципі. Вона також видає щомісячну газету «Платник податків», через яку ведеться відповідна роз'яснювальна робота серед населення.

Уведена на Кубі система оподатковування поширюється як на фізичні і юридичні особи, так і на іноземні, які включаються в єдиний Регістр платників податків.

З 1995р. у податкову систему включені СП, економічні асоціації, а також ряд держпідприємств. В 1996-99 рр. дія податків було розширено — системою оподатковування охоплено 19453 юридичних осіб, з яких 12941 ставляться до держсектору. Усі фізичні та юридичні. особи, що ведуть операції у ВКВ або у ВКВ і національній валюті, платять податки у ВКВ. Виплати по податках здійснюються після заповнення декларації. Державної структури бюджетної сфери від сплати податків звільнені.

На Кубі існують 11 видів податків, з яких податок на прибуток є основним і становить 35% від доходів, отриманих протягом фінансового року всіма розташованими в країні підприємствами й організаціями поза залежністю від форми власності.

Податок на доходи фізичних осіб виплачується відповідно до затвердженої шкали (також іноземцями, що перебувають на території Куби більше 180 днів протягом 1 року). Цим податком обкладаються, за даними на 1999 р. 192508 фізичні особи, що має доходи від торгівлі, від здачі внайми майна, творчої діяльності, що одержують зарплати й пенсії у ВКВ. З 1998р. цей податок платять також працівники дрібних с/г кооперативів. Податок сплачується по прогресивній школі, розмір якої встановлений окремо для осіб, що одержала доходи у ВКВ і в національній валюті. Грошові перекази кубинцям від родичів з-за кордону податком не обкладаються.

Імпортери, виробники й продавці споживачів товарів, як імпортованих, так повністю або частково зроблених на території країни й призначених для купівлі-продажу, платять податок із продажів. Промислова сировина й товари, призначені на експорт, звільняються від цього податку.

Установлено одноразову виплату спец. податку на продукти для виробників, імпортерів і продавців алкоголю, тютюнових виробів, палива, автомашин, домашніх електроприладів.

На Кубі існує податок на суспільні послуги, що поширюється на організації й частки особи, зайняті в сферах телефонного й телеграфного зв'язку, постачання водою й електрикою, транспорту, готельного й розважального бізнесу.

Під дію податку на власність і володіння деякими матеріальними цінностями підпадають частки будинку й квартири, ділянки землі, морські й річкові судна в приватному володінні. Сума податку визначається податковою службою відповідно до заповненої декларації.

Всі види автотранспорту обкладаються податком на наземний транспорт, що сплачується власниками один раз у рік у строки, установлені Мінфіном Куби.

Податок на передачу майна й спадщина сплачується у випадку дарування, спадкування, обміну житлової площі, нотаріальним описом і рішеннями судів відповідно до цивільного регістра. Податок становить 1-4% від вартості майна, що здобувається.

Установлено податок на використання найманої робочої сили для підприємств і фіз. осіб. Сума податку становить 25% від всіх видів винагород, виплачених працівникам.

Податком на використання природних ресурсів і захист навколишнього середовища обкладаються фізичні та юридичні особи, пов'язані з експлуатацією природних копалин на національній території. Мінфін Куби визначає розмір податку, строки його оплати в кожному конкретному випадку, а також можливість звільнення від нього.

Усі фізичні та юридичні особи, яким необхідні документи з гербовими марками оплачують «податок на документи».

Податкові відрахування на соціальний захист зобов'язані виплачувати всі підприємства, де працюють трудящі, що користуються системою соціальне забезпечення. Розміри відрахувань визначаються щорічно Законом про держбюджет з урахуванням всіх видів оплати праці.

У податкову систему Куби входять також три види зборів. Дорожній збір платять водії автотранспортних засобів. Збір за обслуговування пасажирів в аеропортах оплачують пасажири міжнародних ліній у ВКВ. Фізичні та юридичні особи, що встановлюють різні види реклами, повинні заплатити збір за розміщення оголошень і комерційної реклами. Передбачається включити в дію податок на експлуатацію природних ресурсів і захист навколишнього середовища, а також використання землі й пляжів. Також планується розширити дія податку на послуги й податку на продажі на ряд нових товарів і продуктів. Буде переглянутий розмір податку на особисті доходи фіз. осіб, розширене застосування податку на власність і володіння мат. цінностями, на операції з нерухомістю.

Поступово на різних автомагістралях будуть установлені нові пункти для стягнення дорожнього збору, у режим спец. оподатковування будуть включені всі с/г підприємства.

Для СП, національних і іноземних інвесторів, що виступають сторонами в договорах про міжнародні економічні асоціації, установлений спеціальний режим податків. З них стягується податок на прибуток, що становить 30%.

У випадках, коли цього вимагають інтереси країни, вони можуть бути повністю або частково звільнені від податку на прибуток. При експлуатації природних ресурсів ставка обкладання по податку на прибуток може бути підвищена до 50%. По податку на використання робочу силу їм надається зниження ставки обкладання до 11%. По відрахуваннях на соціальне забезпечення встановлюється ставка 14%. Іноземні інвестори, що виступають партнерами в СП або економічні асоціації, звільняються від сплати податку на особисті доходи, отримані за рахунок прибутків від відповідного бізнесу.

Підприємства за участю тільки іноземного капіталу зобов'язані сплачувати податки, відповідно до діючого законодавства про податкову систему протягом усього часу своїх операцій.

Мінфін може тимчасово надавати повне або часткове звільнення від сплати податків або надавати пільги у відношенні спец. податкового режиму, беручи до уваги прибутку й розміри інвестицій, їхнє галузеве розміщення й внесок у розвиток національної економіки.

Податкова система враховує ті зобов'язання, які приймає на себе держава відповідно до підписаного міжнародними і двосторонніми угодами, у т.ч. про запобігання подвійного оподатковування. Куба вже підписала таку угоду з Іспанією, завершене узгодження аналогічного документа з Росією.

В 1999 р. сума зібраних податків склала 10,5 млрд. песо. За перші 6 міс. 2000 р. – 7,6 млрд. песо. Очікується, що за рік вона досягне 14 млрд. песо, що на 3,4% більше запланованого показника. Найбільшу частину суми податкових надходжень склав податок із продажів і на обслуговування, виплачуваний підприємствами держсектора. Незважаючи на те, що фіз. особи є основною частиною платників податків, на них доводиться 2,2% зібраних податків.

Винятково важливе місце в зовнішньоекономічній політиці Куби надається залученню в економіку країни іноземних інвестицій «на контрольованій основі» у формі спільного підприємництва.

Пряма іноземна інвестиція зорієнтована на пошук нових іноземних ринків, конкурентних технологій й капіталів. Діяльність іноземного капіталу в країні опирається на положення Закону про іноземні інвестиції від 6 вересня 1995р. (Закон №77), що визначає умови й гарантії присутності закордонного підприємництва в країні.

Привабливість легального простору є порівняльною перевагою Куби: наявність кваліфікованої робочої сили в здібній до освоєння нових технологій в короткі терміни, адекватна інфраструктура, в якій 95% наголошується електрифікація території, соціальна стабільність, надійний клімат, який пропонується іноземному персоналу, перспективи цілісності Куби в регіоні, її географічне розташування в центрі розширеного ринку і важливих комерційних маршрутів, а також підписання Угод про Заохочення і Взаємний Захист Капіталовкладень з 71 країною і 9 угод для уникнення подвійного оподаткування. У цей час діють 403 економічні асоціації з іноземним капіталом, 82 з яких розташовані за рубежем. Основна частина інвестицій була вкладена в гірничодобувну промисловість, розвідку й видобуток нафти, туризм, промисловості (легка, харчовій, металургійній і металообробна), а також в області інформатики й зв'язку.

За останні роки розширився спектр галузей, куди були вкладені іноземні інвестиції, що демонструє якісний стрибок вперед даного процесу. Як приклад можна привести ділову активність в таких секторах, як: енергетика, газифікація замість використання гасу, фінансовий сектор, виробництво і реалізація тютюнових виробів, система водопроводу і водопостачання столиці країни. Були проведені важливі операції у виробництві цементу, цивільній авіації, лакофарбній промисловості, судноремонті і виробництві автобусів, а також створені Спільні Підприємства по розвитку готельного господарства в Санта Лусия, Камагуее і по розвитку туризму в Бакунаягуа, Матансасе.

На Кубі діє 394 економічної асоціації за участю іноземного капіталу з 45 країн, які охоплюють 37 секторів економіки. Капітали, вкладені в створені асоціації, надходять більш ніж з 46 країн, серед яких виділяються Іспанія, Канада й Італія, що мають найвищі показники участі в спільних угодах, при цьому участь країн Європейської Співдружності в Міжнародних Економічних Асоціаціях становить усього 56%.

Результатом активності, що характеризує даний процес на Кубі в останні роки, став розвиток нових форм іноземних інвестицій у різні сектори й сфери економіки, що представляють собою договірні форми більше рухливі й гнучкі й економічні результати, що дають сприятливі, для кожної з сторін, що укладає контракт. Серед цих нових форм варто відзначити контракт на коопероване виробництво товарів або надання послуг, а також контракт на готельне або виробниче керування, у яких по значимості можна виділити наступні елементи:

Результатом активності, що характеризує даний процес на Кубі в останні роки, став розвиток нових форм іноземних інвестицій у різні сектори й сфери економіки, що представляють собою договірні форми більше рухливі й гнучкі й економічні результати, що дають сприятливі, для кожної з сторін, що укладає контракт. Серед цих нових форм варто відзначити контракт на коопероване виробництво товарів або надання послуг, а також контракт на готельне або виробниче керування, у яких по значимості можна виділити наступні елементи:

— Контракт на кооперативне виробництво товарів або надання послуг:

 співвідношення однієї або більше національних часток і однієї або більше іноземних часток;

 спільна реалізація виробничої діяльності або спільна кооперація й/або наданні послуг;

 іноземна частка повинна бути пропорційна матеріальним і фінансовим ресурсам, технології або ринку для виробництва або ринку послуг, що є предметом контракту, при цьому при переговорах установлюється форма винагороди по кожній статті;

 комерціалізація, будь те на внутрішньому або на зовнішньому ринку, буде здійснюватися сторонами незалежним образом, без проведення між ними розподілу прибутків;

 ці контракти затверджуються керівником організації Центрального Державного Керування, якому підкоряється національне відомство, що підписало контракт.

— Контракт на готельне і виробниче керування:

 у цих контрактах іноземна сторона повинна внести ноу-хау, технологію або ринок, приймаючи за основу свій виробничий або комерційний досвід у тім виді діяльності, який вона буде управляти;

 контракти на готельне керування затверджуються, і їхнє виконання контролюється Міністерством по Туризму;

 контракти на керування у виробничих сферах затверджуються, і їхнє виконання контролюється Міністерством по іноземних інвестиціях і економічному співробітництві.

Мито, тарифи та інші податкові стягнення, що виходять із виконання цих нових форм іноземного інвестування, кожна сторона індивідуально візьме на себе, відповідно до відповідних зобов'язань. Вкладення, необхідні для розвитку діяльності, властивим цим контрактам, а також мита візьме на себе кубинська сторона, що бере участь у контракті.

До кінця 2002 року в дії перебували 270 контрактів на коопероване виробництво. В основному, це проекти в металообробній і легкої промисловості. В індустріальній сфері в дії перебували ще 10 контрактів на виробниче керування й більше 50 контрактів на готельне керування.

Загальний обсяг іноземних інвестицій становить більше 5 млрд. дол. Основними сферами їхньої діяльності є різні галузі промисловості, туризм, гірничорудна справа, пошук і видобуток нафти. Провідними інвесторами в економіку Куби виступають Іспанія, Канада, Італія, Великобританія й Франція. Найбільш великим інвестором на Кубі є канадська компанія «Шерріт Інтернасіональ», що діє в нікелевій промисловості, видобутку нафти, туристичній сфері й сільському господарству.

Найважливішої, і за підсумками 2000 р. провідної, сферою іноземних інвестицій на Кубу є туризм. При участі іноземних фірм створюються нові туристичні комплекси, реставруються існуючі готелі, формуються асоціації, що здійснюють спільне керування готельним господарством. У галузі діють більше 90 угод про спільну з іноземним капіталом інвестиційної діяльності, а обсяг іноземних капвкладень оцінюється в 850 млн. дол. Завдяки росту числа готелів, що перебувають в адміністративному керуванні досвідчених іноземних компаній, рівень обслуговування туристів у них постійно підвищується. Активно працюють на кубинському ринку відомі туристичні фірми з Іспанії — Sol Melia і Trip, Франції — ACCOR і Club Med, Німеччини — LTI, Ямайки — Super Clubs. До кінця 2000 р. 26 змішаних компаній здійснювали експлуатацію 3,6 тис. готельних номерів у різних туристичних центрах Куби й понад 10 тис. номери перебували під адміністративним керуванням іноземних компаній.

Основний потік іноземних інвестицій припадає на головний кубинський курортний р-н Варадеро. З існуючих у Варадеро 40 готелів — чотири (з 2 тис. номерів), є спільною власністю й ще 3 тис. номерів перебувають у спорудженнях, якими управляють іноземні підприємства (іспанські, францізькі, німецькі). З кожним роком ця цифра збільшується у зв'язку з уведенням в експлуатацію нових готелів. Іде будівництво двох десятків об'єктів.

В 2000р. відбулася зміна позиції кубинського керівництва відносно інвестування в сектор нерухомості. З 1998р. у цій сфері спостерігався різкий сплеск активності іноземного капіталу. Зберігаючи вже створені спільні проекти, керівництво країни тимчасово призупинило допуск закордонних інвесторів у даний сектор. Існує 17 економічних асоціацій, що здійснюють проекти в житловому секторі й спорудженні великого ділового центра в Гавані.

Відбувається розширення сфер іноземних інфестицій: були створені перші спільні структури в банківській сфері (іспанський партнер Caja de Madrid) і в страхуванні (із британською фірмою Lambert Fenchurch).

Поряд з ростом обсягів прямих інвестицій в економіку Куби вкладених іноземними компаніями, відзначається помітна активність із боку закордонних інвестиційних фондів, що створюють спеціалізовані структури для обслуговування кубинського ринку. До їхнього числа відносяться британські Beta Gran Caribe і Commonwealth Development, що мають на Кубі свої представництва й спільні з кубинцями фірми, що управляють фінансами фондів на Кубі.

Найважливішим елементом створення поля правої стабільності для іноземних інвесторів є курс Куби на виведення угод про заохочення й взаємний захист інвестицій. На кінець 2000р. у Куби була підписано 51 подібна угода й по угодах з 10 країнами здійснюється переговірний процес.

Одночасно кубинське керівництво веде роботу з розширення договірно-правової бази інвестиційної сфери.

У цьому зв'язку, іншим елементом стимулювання припливу іноземних капвкладень є угоди про запобігання подвійного оподатковування. До теперішнього часу в Куби є подібні угоди з Іспанією, Італією й Барбадосом. Відповідна угода з Росією було підписано в грудні 2000 р. під час візиту президента РФ В.В. Путіна на Кубу.

Позитивний ефект для розвитку зовнішньої торгівлі й іноземних інфестицій очікується у зв'язку з розвитком на Кубі вільних зон. В 1997р. почали функціонувати перші три вільні зони в гаванському регіоні: Місто Гавана, Вахай і Маріель. Концесіонерами цих утворень є корпорація CIMEX і компанія Almacenes Universales. У зазначених вільних зонах зареєстровано більше 240 іноземних операторів, 66% з яких діють у сфері торгівлі, інші — у виробництві й сфері послуг. Найбільш представлені в цьому бізнесі фірми Іспанії, Панами, Італії, Канади й Мексики.

Із середини дев’яностих років річний промисловий ріст, у два рази випереджав збільшення ВВП країни. Такі економічні результати були досягнуті шляхом проведення ряду реформ і перетворень у кожній галузі, законодавчою базою яких став прийнятий у р. 1998р. закон про основи вдосконалювання керування промисловими підприємствами. Міри, початі кубинським керівництвом, були сфальцьовані на введенні самооплатності й самофінансуванні на підприємствах, скасуванні централізованого поточного планування. Завдання міністерств, сталі зводитися до розробки стратегічних планів для галузі, функціям контролю, а також роботі, спрямованої на підготовку й проф. удосконалювання кадрів. Керівникам підприємств була повністю передана відповідальність за результати роботи підприємств, що націлена на одержання максимального прибутку, найбільш ефективне використання наявних ресурсів, створення джерел внутрішні нагромадження. Промислові підприємства одержали право виходу на зовнішній ринок, створення спільних виробництв із іноземним капіталом, відкриття рахунку в банку.

Разом із цими рішеннями були уведені системи матеріального стимулювання працівників промислових підприємств у товарній формі й/або в конвертовані песо. В 2000р. схемами заохочення охоплені більше 1,5 млн. чол. Передбачається збереження цих систем доти, поки не з'являться умови для відновлення реальної зарплати працівникам промислових підприємств.

Сучасні інтереси Куби в області промисловості зводяться до розвитку експортної та імпортної галузі ринку, індустрії туризму. Існуюча динаміка розвитку цих галузей дозволила збільшити обсяги експорту промислової продукції в останні роки на 25%, а частку імпортних товарів для туризму й внутрішнього валютного ринку до 35% від відповідного попиту.

Зросло також виробництво простої і нержавіючої сталі, металопрокату, шляхбудтехніки, електрокабелів, що дозволило задовольнити внутрішні потреби й налагодити експорт у сусідні країни. Змінилася якість і номенклатура продукції, усе більше відповідаючи міжнародним стандартам.

Покращилися показники розвитку базової промисловості, де було проведене укрупнення підприємств, у результаті чого стало можливим більш результативно використовувати ресурси, створювати економічні об'єднання з іноземним капіталом з метою залучення передової технології, розширення ринків збуту й підвищення конкурентоспроможності продукції. Перед галуззю коштує завдання збільшення, у кооперації з іноземними інвестиціями, в 2000р. видобутку нафти до 2,6 млн. т., природного газу — до 700 млн. куб. м., нікелю, кобальту — на 9,6%, а також виробництва паперу, скла, продукції хімічної промисловості.

Зберігається позитивна динаміка розвитку фармацевтики, мікробіології й біотехнології, які одержують пріоритетне державне фінансування. Високий рівень підготовки національних кадрів, широкі контакти з ведучими міжнародними центрами дозволили розробити ряд лікарських препаратів і вакцин, експортованих у країни, що розвиваються, а також створити високоякісний насінний фонд високопродуктивних сортів бананів, картоплі, цукрового очерету.

У зв'язку із широкомасштабним розвитком туризму на Кубі передбачуваний і стабільний характер має збільшення попиту на будматеріали, у т.ч. цемент, азбест і т.д. Без державних дотацій росте виробництво й експорт мармуру й мармурових плит, білої кераміки.

Кубинські виробники продовжують зазнавати певних труднощів з поставкою своїх товарів на зовнішній ринок, у першу чергу, через їхню низьку конкурентоспроможність, незнання ринкової кон'юнктури, недостатнього досвіду ведення зовнішньоторговельних операцій. Для багатьох галузей кубинської промисловості характерні проблеми високого рівня енергоємності, технологічної відсталості, складності переходу до світових стандартів.

На думку кубинських економістів, внутрішній ринок споживчих товарів, реалізованих на долари, має більший потенціал. В останні роки налагоджені виробництва або складання, асортименти яких досить широкий: меблі, електропобутові прилади, продукти харчування, безалкогольні й алкогольні напої, швейні вироби, товари особистої гігієни, парфумерія. Дана продукція дозволяє істотно скоротити обсяг імпорту.

В 1992 році були внесені зміни в Конституцію Республіки, що поклали кінець зовнішній торгівлі як ексклюзивної функції держави та відкрили шлях до децентралізації зовнішньої економічної діяльності , що дозволило значно збільшити кількість учасників зовнішньої торгівлі. Однак це не означає, що держава перестала здійснювати контроль через керівну роль Міністерства зовнішньої торгівлі, але самі підприємства домоглися більшої автономії в діях і у своїй оперативній діяльності.

У ці останні роки кубинська економіка була занурена в процес глибоких і широких змін, спрямованих на адаптацію соціально-економічної системи країни до ситуації, коли були загублені її основні міжнародні економічні зв'язки й посилена американська блокада.

У цей час, у другий раз за останні сорок років, у зв'язку з пошуками диверсифікованих торговельних партнерів, досягнута помітна переорієнтація кубинського товарообігу. Процес децентралізації зовнішньої торгівлі пройшов організовано й плавно. Так, якщо вісім років тому існувало близько 50 об'єднань, що мають повноваження на здійснення цієї діяльності, то зараз налічується більше 300 організацій, що мають доступ на зовнішній ринок для проведення імпортно-експортних операцій.

Процес децентралізації зовнішньої торгівлі дозволив державним, часткам, спільним підприємствам, міжнародним економічним асоціаціям мати прямий доступ до зовнішнього ринку, і разом з тим, паралельно збільшилося число іноземних підприємців, що відкрили свої дочірні філії в країні або ж представництві у вигляді агентів, крім того, були організовані консигнаційні склади, депозитні митні склади й були відкриті вільні зони й індустріальні парки.

Радикально змінився географічний розподіл зовнішньої торгівлі, значно диверсифікувався товарообіг, у якому Європа бере участь 47% загального обсягу товарообігу, і тут першої позиції займають Іспанія, Росія, Франція, Італія й Німеччина; далі з 37% ідуть Північна й Південна Америка, де виділяються Канада, Венесуела, Мексика, Антильські острова; далі треба Азія з 14%, і, нарешті, Африка з 2%.

Розвиток і диверсифікованість нетрадиційних експортних товарів має величезний потенціал , з огляду на виробничі потужності, як існуючі, так і потенційні. У цьому змісті прогрес очевидний, і країна над цим продовжує працювати.

Перші торговельні зв'язки між Кубою й Російською Імперією датовані початком ХІХ століття, коли в Росію були здійснені перші експортні поставки кубинських продуктів, згодом скорочені через «континентальну блокаду» у Європі наполеонівської Франції проти тодішнього англійського опору. У першій половині 19 століття Росія була в числі покупців кубинського цукру, що був основним товаром, слідом за яким ішли тютюн і кава.

У жовтні 1942 року Куба встановила дипломатичні стосунки зі СРСР, які були перервані 3 квітня 1952 року, тобто менш, ніж через місяць після державного перевороту генерала Батисти. 10 січня 1959 року СРСР визнало новий уряд Куби.

У лютому 1960 року підписана перша Торговельна Угода між Кубою й СРСР і перша Кредитна Угода. У травні 1960 року офіційно відновлені дипломатичні відносини.

3 листопада 1992 року, уже після розпаду СРСР, з Росією підписане Міжурядова Угода, що оформила й додало юридичні рамки торгово-економічному співробітництву в нових умовах.

Кубіно-російський товарообіг в останні роки в середньому становить 400-500 млн. доларів США, з яких близько 80% доводиться на кубинський експорт.

У цей час у Росію експортуються приблизно 2 мільйони тонн цукру-сирцю. Питома вага Росії в кубинській зовнішній торгівлі коливається між 5 і 7 місцем, але Росія зберігає першу позицію в експорті.

В імпорті серед основних позицій присутні нафтопродукти, сталевий прокат, азбестове волокно, шини й широка гама запасних частин для російської техніки, що перебуває в експлуатації на Кубі.

Населення Куби

На Кубі популярне гасло: «Влада народу — це дійсно влада!».

Кубинська соціалістична нація відрізняється складністю етнічної історії й етнічного складу. Етнічну основу кубинських націй становлять нащадки переселенців з Європи, головним чином іспанців і негрів, завезених з Африки й у меншому ступені із сусідніх країн Вест-Індії. Через велику роль імміграції в зростанні чисельності населення й у формуванні націй, Кубу можна віднести до Латиноамериканських країн переселенського типу.

Роль корінного індійського населення в етнічному складі Кубинських націй невелика. Кубинці пишаються своїм індійським минулим, ретельно його вивчають і зберігають пам'ятники до колоніальної культури. В іспанській мові кубинців не мало індійських слів. Багато географічних назв Куби — індійського походження.

В формування кубинської націй, її матеріальної й духовної культури, самобутності й історичних традицій важливу роль зіграв африканський компонент. Цим Куба виділяться серед іспано-язичних країн Латинської Америки.

В середині 40-х років, по оцінкам етнографів принаймні половина населення Куби складали негри й мулати. Вони, особливо негри, перебували на нижчому щаблі соціальних сходів і належали до найменш забезпечених і знедолених прошарків кубинських націй. Негритянське населення зіграло видатну роль у господарському розвитку Куби й в освоєнні її території. Особливо у внутрішніх та східних провінціях, які були головними районами цукрового виробництва. Також велику роль негритянське населення зіграло в національно-визвольному русі кубинського народу й у становленні кубинських націй. Тепер негри й мулати — повноправні громадяни своєї соціалістичної Батьківщини.

Етнічний склад населення країни дуже строкатий, практично неможливо якось охарактеризувати зовнішній вигляд «середнього кубинця». Але у всіх кубинців багато загального в характері.

Вони веселі, дотепні, музичні, дуже люблять різні свята. Весь народ відзначає «День матері», «День батька», «День закоханих» і ін.

Діти оточені любов'ю, вони самостійні й вечорами нерідко сидять із дорослими за одним столом будинку, у гостях або в ресторані. Лягають спати пізно. Увечері вулиці міст, кінотеатри, кафе й ресторани повні народу.

У розвитку кубинських націй, її культури видатну роль зіграла іспанська мова. На Кубі вона включає багато слів африканського й індійського походження. В 1978 році на Кубі широко й урочисто відзначалося тисячоліття іспанської літературної мови.

Основна релігія — католицька. Зустрічаються так само протестанти, баптисти й деякі інші групи віруючих. Серед віруючої частини негритянського населення, зберігаються різні африканські вірування. А також афро-християнські й «спіритичні» секти.

На Кубі завжди був розвинений атеїзм. Революційні перетворення ще більше збільшили число атеїстів, особливо серед молоді. На Кубі церква відділена від держави. Віруючі беруть участь у трудовому й громадському житті народу.

Для населення Куби традиційна перевага чоловіків. Особливо більшої вона була в колоніальний час та в період масових імміграцій. Чоловіки переважали серед переселенців з Іспанії й серед африканських невільників. В 1774-му році чоловіки становили 3/5 усього населення. Після перемоги революції багато зроблено для подолання наслідків багатовікової дискримінації жінок. Їм не декларативно, а насправді надані рівні із чоловіками права у всіх сферах діяльності. Але більша частина жінок поки ще не бере участь у суспільному виробництві. Кубинські жінки відрізняються великою суспільною й соціальною активністю.

За давньою традицією кубинці й кубинки, особливо в сільській місцевості, одружуються в молодому віці.

За даними переписів, в 1953 році на Кубі проживало 5 829 тис. чоловік, в 1970 р. – 8 569 тис., в 1981 р. – 9 723 тис., в 1993 р. – 10 978 тис. чоловік; у грудні 1997 р. – 11 094 тис. чоловік, у липні 2004 р. чисельність населення оцінювалася в 11,31 млн. чоловік.

В інтервалі 1953–1970 рр. приріст населення становив 2,2% у рік, з 1970 по 1991 рр. – 1,1% у рік, а до 2004 р. – 0,34%. Зниження темпів приросту обумовлено падінням народжуваності, що в 2004 році склала 12,18 на 1000 жителів (у перші роки після революції вона досягала 37 народжень на 1000 жителів); смертність в 2004 становила 7,17 на 1000 жителів. Періодично ріст населення вповільнюється внаслідок еміграції.

В 1960-ті роки більше півмільйона кубинців емігрувало, головним чином у США; в 1966 році в США був прийнятий спеціальний закон, що гарантував кубинським емігрантам надання притулку й пільги. В 1980 році, коли кубинська влада дозволила еміграцію, майже 125 тис. кубинців було перевезено з порту Маріель на Кубі в Кі-Уест (шт. Флорида); ця операція, у якій взяли участь сотні приватних катерів і човнів, одержала назву «човнового мосту».

Соціалістична Куба – країна молоді. Сучасна вікова структура населення, насамперед висока частка осіб молодої вікової групи (до 15-і років), створює чималі труднощі для соціального економічного розвитку Куби. На цю групу приблизно припадає 37% усього населення, а на особи старше 65 років – 6%. Через високу частку дітей у складі населення загострилася проблема робочої сили, особливо в сільській місцевості. По відліку безробітних у структурі трудових ресурсів Куба займала одне з перших місць у капіталістичному світі.

Конституція соціалістичної Куби гарантує право на працю, відпочинок і соціальне забезпечення. Ще в 1959 році був установлений 8-годинний робочий день. У суботу на Кубі працюють половину дня. Соціальне страхування постійно розвивається: пенсійне забезпечення за віком, непрацездатності або інвалідності. Це поліпшило умови життя населення. Найбільш відчутний вплив прогресу в сільській місцевості. У соціалістичній Кубі різко зросли рівень життя й купівельна спроможність сільського населення.

Куба виділяється відносно рівномірним розміщенням населення по території. Розміщення населення багато в чому було обумовлено становленням і поглибленням «цукрової» спеціалізації господарства.

Гавана – «гранд» не тільки серед кубинських міст, тому що в ній зосереджена 1/5 усього міського населення країни, але й одне з найбільших міст всієї Латинської Америки. У Гавані живе близько 2000000 чоловік. Це один зі значних центрів політичного, культурного й наукового життя Латинської Америки.