Реферат: Світове господарство - глобальна географічна система та економіко-географічний вимір)

Стандартне визначення світового господарства як сукупності національних господарств, що беруть долю в міжнародному поділі праці і зв'язаних міжнародними відношеннями, несе занадто вузьке навантаження і не враховує навіть у малій мірі роль просторові і просторової ієрархії у формуванні і функціонуванні світового господарства.

У умовах сучасної глобалізації господарської діяльності світове господарство втягує у свою орбіту практично усі види економічної діяльності, роблячи на них прямий або непрямий вплив. При динамізмі ринкових зон збуту важко провести жорстку стійку межу між фірмами, компаніями, підприємствами, що беруть долю в міжнародному обміні або замикають свою діяльність на внутрішньому ринку.

У підсумку верхні поверхи в просторовій ієрархії займають територіальні і галузеві підсистеми світового господарства - інтеграційні об'єднання, національні господарські комплекси, галузеві і міжгалузеві транснаціональні корпорації (МНК). Більш умовно до підсистем можна віднести найважливіші сфери діяльності - первинні, вторинні, третинні, четвертинні й окремі галузі і види діяльності.

До первинного, за традицією, відносять галузі сільського господарства, рибальський промисел, лісове господарство, гірновидобувна промисловість. До вторинних - усі галузі переробної промисловості. До третинних - транспорт і сферу послуг. До четвертинних - новітнї види інформаційної діяльності, що включають збір, переробку і використання інформації в управлінні, банківсько-фінансової сфері, маркетингу і консалтингових послугах і т.п. До цієї сфери тепер відносять і більшу частину НИОКР - наукових досліджень і дослідно-конструкторських розробок, що зумовлюють упровадження високих технологій і наукомістких виробництв в інші сфери діяльності.

Найважливішу системоутворюючу роль у світовому господарстві грають три типи просторів - географічне, економічне й інформаційне, у рамках яких функціонують підсистеми, що забезпечують саме існування світової економіки.

У географічному просторі - це сучасні види транспорту і зв'язку, без яких не може нині функціонувати жодний центр економічної діяльності. У світі налагоджена взаємодія міжнародних, національних і локальних видів залізничного, автомобільного, річкового, морського й авіаційного транспорту, трубопроводів і ЛЕП, усіх видів зв'язку. За допомогою супутників зв'язку новітніх кораблів став можливий негайний зв'язок практично будь-якого місця на земній кулі з будь-яким іншим. Вантажний і пасажирський транспорт також можуть забезпечити перевезення різних вантажів і людей практично в будь-яке місце - усі залежить тільки від порівняння витрат і результатів. Організаційні форми, що утворюють глобальну підсистему транспорту і зв'язку, - це авіакомпанії, судновласницькі фірми, залізничні компанії, системи зв'язку і т.п., чия діяльність регулюється сукупністю міжнародних угод.

У економічному просторі системоутворюючу роль грають світові фінансові інститути, серед яких ведуче місце займають Світовий Банк, Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), що нині перетвориться в Міжнародну організацію по торгівлі (ВТО), а також центральні банки США (Федеральна резервна система), Великобританії, Франції, ФРН, Японії. Саме ці організації і банки забезпечували фінансові розрахунки у світовому господарстві й стійкість основної валюти, базової для міжнародних розрахунків після скасування "золотого стандарту", - долара США, фунта стерлінгів і франка, до яких прив'язані обмежено конвертовані валюти багатьох країн Співдружності націй і Французького Союзу, а також німецької марки й ієни. З початком ХХI століття таку ж роль може успішно зіграти "євро" - єдина валюта Європейського Союзу. Особливу роль, що стабілізує, у світовій фінансовій системі грають консорціум банків Швейцарії, через її традиційну роль "усесвітнього сейфа", і найбільші страхові компанії світу типу британського "Ллойда".

Сфера послуг

Відповідно до марксистської доктрини ( у котрої третинному сектору, як нематеріальному виробництву, узагалі не були місця) сфера матеріального виробництва ділиться на чотири сектора: сільське і лісове господарство, добувна промисловість, обробляюча промисловість і вантажний транспорт (іноді включався пасажирський транспорт загального користування). Таким чином, транспорт також розглядалася яка галузь матеріального виробництва. Цим як би підкреслювалася виробнича детермінованість господарства. У сучасних умовах, коли на передній план усе більш виступають соціальні проблеми, структура господарства розглядається вже інакше. Первинний сектор - це галузі, безпосередньо зв'язані з природними ресурсами, - видобувна промисловість, сільське, лісове, рибне господарства; вторинний сектор - обробна промисловість, націлена на виготовлення кінцевого продукту; третинний сектор, або сфера послуг, - невиробнича сфера діяльності, спрямована на створення умов для функціонування господарства і життєдіяльності населення. (З цієї третинної сфери виділяють і четвертинну сферу - науку, або наукові дослідження і дослідно-конструкторські розробки - НИОКР).

Звідси випливає, що і транспорт, та й усю виробничу інфраструктуру можна і варто віднести до невиробничої сфери. Це перша, "систематизаційна", особливість третинного сектора. Далі треба відзначити темпи опереджаючого розвитку третинного сектора в країнах - членах Організації економічного співробітництва і розвитку (промислово розвинені країни Заходу).

І, нарешті, третя особливість - інтенсивна зміна внутрішньої покомпонентної структури третинного сектора - зростання ролі виробничих послуг, що забезпечують кардинальні зрушення в галузевий, територіальній і організаційній структурі основних виробничих галузей. Ці зміни в складі третинного сектора проявилися за останні 15-20 років. Виробничі послуги не тільки не залежать від рівня основного виробництва, але стають галузями, що саморозвиваються, що усе в більшому ступені визначають, що і як робиться. Наприклад, у Великобританії число зайнятих у сфері виробничих послуг за 1980-1995 доля виросло на 40% (на 1720 тис. чоловік), тоді як у сфері особистих послуг лише на 15% (на 600 тис. чоловік).

З середини 70-х років, товарна частина зовнішньоторговельного балансу промислово розвинених країн була збитковою, тоді як сервісна частина завжди зводилася з перевищенням прибутків над витратами (дивиться таблицю 1).

Звичайно виробничі послуги розрізняють у такий спосіб: а) у сфері споживання (ринкового попиту); б) у сфері постачання; в) виконуючу посередницьку роль (забезпечення інформаційних, телекомунікаційних, транспортних, комп'ютерних послуг, створення організаційно-підприємницького середовища). Ці властивості виробничих послуг у кінцевому рахунку забезпечують доставку виробничих товарів на принципово новому якісному рівні - більш швидко, надійно, на великі відстані, дешевше, із поліпшенням інформованості клієнтури про альтернативні джерела обслуговування.

Таблиця

Динаміка зовнішньоторговельного балансу промислово розвинених країн (млрд.долл)

За останні два-три десятиліття в ряді найбільш розвинених в економічному відношенні країн відбулися швидкий ріст і зміна структури третинного сектора.

Так, якщо порівняти зміни структури зайнятості економічно активного населення двох регіонів - Західної і Східної Європи, ті розрив між ними нараховує приблизно 30 років (табл.2).

Щоб зрозуміти причини величезних змін, які відбулися у структурі виробництва за останні десятиліття, треба розкрити поняття - постіндустріальний етап розвитку, на який перейшли промислово розвинені країни Заходу і так називані країни нової індустріалізації. Настання цього етапу зв'язане насамперед із зміною попиту на споживчому ринку товарів і послуг ( а не з досягненнями науково-технічного прогресу, на думку багатьох дослідників; ці досягнення дуже важливі, надають величезний ефект зворотного зв’язку на самий розвиток, але по своїй суті вторинні), переходом суспільства від задоволення потреб "першого кола" (життєзабезпечення), що має свої досить вузькі межі, до потреб "другого кола" (або - " вільного часу"), що по суті безмежні. (Цей етап, що наступив із 70 років, ще називають етапом інформаційних потреб.) З рештою решт ці зміни в потребах суспільства визначаються змінами структури витрат сімейного бюджету. По підрахунках академіка С.Шаталина, у Росії протягом усього радянського і пострадянського періоду частка витрат на харчування в сімейному бюджеті не опускалося нижче 60%, а іноді піднімалася і до 3/4, тоді як на Заході вона в останні 20 років знизилася до 20% .

Таблица

Структура зайнятості населення по секторах господарства в Західної і Східної Європі (%)

Саме нові споживи суспільства викликали масовий перехід виробництва від принципу "економії масштабу" (випуск масової серійної продукції) до принципу "економії розмаїтості), до попиту на продукцію відносно дорогу, що випускається невеликими партіями, цивільну й інноваційну. Вартість одиниці продукції, що випускається, різко зросла, що викликало корінну перебудову всього логістично-розподільчого апарата. За даними професора Н.В.Алисова вартість 1 т традиційної промислової продукції в 1995 році в тис. долл. складала: залізної руди - 0,02, цементу - 0,023, природного газу (1 тис.м3) - 0,08, мінеральних добрин - 0,1, нафти - 0,12, сталі - 0,2. Вартість же інноваційної ("нової") продукції рівнялася: пластмас і синтетичних смол - 1,0, хімічних волокон - 10,0, автомобілів - 15,0, електронного устаткування - 100,0, суперкомп’ютерів - 25000.

Структурно постіндустріальне суспільство в результаті цих процесів теж неминуче змінюється: зростає так називаний середній клас, що забезпечує стабільність усього суспільства, його стійкий еволюційний розвиток, значне поліпшення криміногенної обстановки.

І тільки в цих умовах створюються передумови для кардинальних змін структури матеріального виробництва - і галузевої, і організаційної, а поступово - і територіальної. Одним із яскравих ознак постіндустріального розвитку є ріст значення дрібного підприємництва, більш відкрито до впровадження інновацій, більш гнучкого стосовно мінливого попиту на споживчому ринку, що відповідає, нагадаємо, переходові до принципу "економії різноманіття" (табл.3 ).

Таблиця

Малі підприємства в економіці ряду країн у 1996 р.

Новий етап розвитку комунікаційних послуг поступово заміняє (частково) транспортні послуги. Це дозволяє співробітникам фірм "піти" із великих міст, зберігаючи при цьому повний контакт із своїм офісом. При цьому використовується оптико-волоконна система зв'язку, що дозволяє одночасно звістки 100 тис. телефонних розмов. Одержують поширення так називані відеоконференції, що заміняють особисті контакти. У Великобританії вже обладнано 250 спеціальних помешкань для таких "заочних" конференцій. За даними експертів, двочасова заочна конференція філій фірми обходитися в 2-3 тис. фунтів стерлінгів замість 15 тис. , у які обходитися звичайна нарада. Відзначається особлива роль бізнесу-центру в Шенноні (Ірландія), де створений допоміжний електронний офіс для змішаних фірм із центрами по обох сторони Атлантики (розрив у часу - 5 годин). Такий центр забезпечує майже цілодобову роботу цих фірм.

До виробничих послуг можна віднести і фінансово-кредитну сферу, що знаходить своє вираження в концентрації і міжнародному переплетенні капіталів і у формуванні великих банківських центрів, і зосереджена в першу чергу в країнах Західної Європи (приблизно 1/3 всіх активів великого банківського капіталу), у Японії (1/4) і в США (1/5) (див. таблицю 4).

Таблиця

 Найбільші банківські центри Західної Європи, 1995 р.

Головними банківськими центрами, як і слід було очікувати, є Париж, Лондон і Франкфурт, причому лондонські банки в цілому домоглися найвищої прибутковості своїх активів. Головна позиція Лондона як високоефективного фінансового центру, мабуть, і впливає на незгоду Великобританії приєднатися до валютного союзу ЄС, утворення якого намічено на початок 1999 р.

Високі темпи нарощування активів у банківських центрах Німеччини зв'язані з об'єднанням країни, а Брюсселя з його положенням як центру Європейського Союзу.

Важливу роль у сфері розподільних послуг грає внутрішня торгівля, що ділиться на оптову і роздрібну (Табл. 5).

Таблиця

 Зовнішня торгівля в країнах Європейського Союзу

Між країнами є значні розходження по співвідношенню числа зайнятих у роздрібній і оптовій торгівлі. Як видно з таблиці 5, у цілому по Європейському Союзі це співвідношення складає 2:1, однак у Бельгії і Данії число зайнятих в обох галузях майже однаково, у Швеції перевершує лише на 1/4, тоді як у Греції в 3 рази, у Великобританії в 2,6 рази, у США майже в 3 рази.

Розходження в показниках насиченості підприємствами роздрібної торгівлі показані в таблиці 6.

Таблиця

 Роздрібна торгівля в деяких країнах Західної Європи, 1995 р.

З таблиці видно, що країни Південної Європи мають величезне число дрібних торгових точок, у той час як у Великобританії і Німеччини роздрібна торгівля більш сконцентрована. У Південної Європі число підприємств оптової торгівлі відносно невелике - 10-18%, у країнах Північної Європи - 30-50%, що зв'язано з роллю імпортних товарів на внутрішньому ринку.

У висновку варто підкреслити, що розвиток третинного сектора, що випереджає, і особливо сфери виробничих послуг, є неминучою умовою і передумовою цивілізованого переходу економіки до ринковому, постіндустріальному етапу розвитку.

Міжнародна торгівля

Міжнародний географічний поділ праці базується на прагненні людства до усі більшої ефективності ведення господарства, а в останньому десятилітті і до забезпечення усі більшої розмаїтості запропонованих на світовому ринку продуктів і товарів, що прийшло на зміну масовості (серійності) виробництва. Таким чином, і в міжнародному обміні принцип економіки масштабу (economy of scale) почав витискатися іншим принципом - економіки різноманіття (economy of scopo).

Цей принцип привів до повної відмови, навіть у теорії, від можливості того, що кожна національна економіка спроможна покрити всю розмаїтість попиту. Більш того, в умовах постіндустріального суспільства йде поглиблення спеціалізації виробництва, що завжди лежало в основі поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу праці, що на сучасному етапі стає усі більш детальним і більш "адресним". Відбувається не тільки спеціалізація на виробництві готових продуктів, але і на деталях, напівфабрикатах, окремих стадіях і елементах виробництва тієї або іншої продукції. У основі спеціалізації тепер не тільки кількісні (зробити більше і по більш низькій ціні), скільки якісні критерії (наукоємкість, надійність, "чистота" і т.д.).

Саме тому на взаємну торгівлю між промислово розвиненими країнами Заходу припадає вже майже 60% обороту світової торгівлі. Найбільше зріле економічне інтеграційне угруповання сформувалося саме в Західної Європі, тоді як міцність між країнами, що розвиваються, дуже невелика і схильна впливу політичних і кон'юнктурних економічних коливань.

Сучасний етап розвитку зовнішньоекономічних зв'язків характеризується їхній багатовидністю.

Товарні потоки або товарообмін. Нові тенденції економічної взаємодії держав, зміни структури міжнародних економічних зв'язків виявляється особливо яскраво в зовнішній торгівлі товарами, а також у масштабах і структурі міжнародних транспортних повідомлень, що забезпечують реалізацію сформованих зовнішньоторговельних зв'язків. Одна з важливих особливостей сучасного етапу світового економічного розвитку - більш високі, чим у промислового виробництва темпи росту міжнародної торгівлі. У 1995 р. вартість товарного експорту склала 4875 млрд долл. , експорту послуг - 1230 млрд долл.

На 25 ведучих країн припадало 85,3% світового експорту і 83,8% імпорту. По деяким із них ці показники склали: Німеччина - 11,6% і 10,7%, Франція - 6,0% і 6,3%, Великобританія - 5,2% і 5,8%.

Незважаючи на процес утягування, що прискорився, національних економік у систему міжнародної торгівлі, світовий товарообіг відрізняється високою територіальною концентрацією - на п'ять найкрупніших експортерів припадає майже половина об'єму світового товарообігу. У той же час відбувається певна просторова дисперсія товарних потоків - сумарна частка головних потоків (кожний більш 1% світового зовнішньоторговельного обороту) складала в 1970 р. 29,3%, у 1980 р. - 26%, у 1995 р. - 20%. Одночасно відбуваються певні зміни пропорцій між потоками (табл.7).

Цікаво відзначити, що серед головних товаропотоків переважають зв'язку між країнами, що сусідять, хоча їхня питома вага в товарообігу і знижується. Серед 15 головних міжкражїнних взаємодій - дев'ять сусідські, що зв'язано з особливостями інтеграційних процесів: принципова однотипність складних багатогалузевих господарств розвинених країн не тільки не перешкоджає грузоообміну, а навіть є типологічною ознакою інтеграції.

Таблиця

Співвідношення головних міжкраїнних товаропотоків  ( у % до світового підсумка)

Для більшості країн світу міжнародний товаробмін залишається основною формою зовнішньоекономічних зв'язків. Ступінь участі в географічному поділі праці, або так називану відкритість економіки, відбиває показник обміну експорту й імпорту товарів і послуг, віднесений ВВП або до чисельності населення. Жодна навіть сама розвинена в економічному відношенні країна не може ефективно робити усі види споживаної продукції . Ступінь втягненності в міжнародний поділ праці залежить у першу чергу від рівня розвитку продуктивних сил. Тому промислово розвинені країни займають головні позиції в міжнародному товарообігу, спеціалізуючись головним чином на постачаннях продукції високої технології - машин, електронного устаткування, продукції фармацевтики і тонкої хімії.

Таблиця

 Динаміка експортної квоти промислово розвинених країн (% до ВНП)

Для визначення ступеня утягнутості господарства тієї або іншої країни в світогосподарчу систему частіше усього використовують так називану експортну квоту господарства - показник, обумовлений як відношення вартості експорту товарів і послуг до валового внутрішнього продукту в порівняних цінах (табл.8). Експортна квота за 1975-1995 р. виросла з 12% до 22%, по товарному експорті (без палива) із 8% до 13%, по експорті послуг із 1,5% до 3%. У світовому експорті зросла доля продукції машинобудування, автомобілів, електронного устаткування, хімікаліїв, текстильних виробів, обробленої деревини, папери, скоротилася доля кольорових металів, стали, продовольчих товарів.

Список литературы

Экономическая география зарубежных стран. /С.И.Ледовских, М.С.Рожин/, М., 1982

Кузнецов А.П. Хрестоматия по экономической географии зарубежных стран, М., 1985

Липец Ю.Г. и др. География мирового хозяйства. Учебное пособие для вузов. - М., Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 1999

Родионова И.А. Экономическая география отдельных зарубежных стран. - Донецк, 1992