Реферат: Державне регулювання страхової діяльності
Державне регулювання страхової діяльності
ВСТУП
Проблема державного регулювання страхової діяльності не нова у теорії та практиці вітчизняного страхування. Проте, з огляду на процеси інтеграції та глобалізації світового страхового простору, вона набирає нової форми та змісту, особливо щодо впровадження міжнародного досвіду та використання в Україні прогресивних форм та методів державного регулювання страхової діяльності.
Досягнення цієї мети вимагає глибокого та всебічного аналізу резервів та можливостей національного страхування для найбільш безболісного та раціонального впровадження зарубіжних регуляторних технологій.
ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТРАХУВАННЯ
Правове забезпечення страхування здійснюється шляхом прийняття актів законодавства та нормативних актів, що регулюють страхову діяльність як у цілому, так і за окремими її напрямками й питаннями.
Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми, визначені:
o Конституцією України;
o міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна;
o Цивільним кодексом України;
o законами та постановами Верховної Ради України;
o указами та розпорядженнями Президента України;
o декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України;
o нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті Міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України;
o нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю;
o нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або Уряду України;
o окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної У країни.
Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет міністрів України забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа.
Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової діяльності. У ньому страхування визначене тільки як "державне". Тому велике значення матиме прийняття нового Цивільного кодексу України, який дозволить узгодити основні поняття в системі законодавства.
Законодавче регулювання страхової діяльності в Україні має певну історичну специфіку, яка значною мірою накладає свої особливості в цілому на систему правового забезпечення.
У колишньому Радянському Союзі не було базового закону, який би регулював порядок проведення страхової діяльності. Оскільки страхова діяльність здійснювалась виключно установами Держстраху і Індержстраху, які не мали повністю самостійного статусу, то не виникало потреби визначити законодавчі норми, які б на рівні законів встановлювали права та обов'язки цих суб'єктів. Окремі питання проведення страхової діяльності регулювалися Постановами ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР і УРСР, нормативними документами Держстраху та Укрдержстраху. Протягом 1992 - 1993 років у більшості незалежних держав, що виникли на території колишнього СРСР, були прийняті законодавчі акти з питань страхування.
Улітку 1992 року Укрдержстрах за участю ряду провідних страхових компаній, утворених у період 1990 - 1992 pp., подав до Кабінету міністрів України перший проект Закону "Про страхування", спрямований на узгодження позицій ряду провідних міністерств і відомств. У грудні 1992 року цей проект був повторно після узгодження внесений на розгляд Кабінету міністрів України. Оскільки згідно з рішенням Верховної Ради України в цей період Уряд дістав право видавати декрети, які мали статус законів, зазначений проект був прийнятий як декрет у травні 1993 року. Декрет Кабінету міністрів України "Про страхування" став фактично першим базовим законодавчим актом, який забезпечив системне правове регулювання страхової діяльності в Україні. Цей декрет визначив базові терміни і поняття, пов'язані зі страховою діяльністю (ринком страхових послуг).
Декрет "Про страхування" міг розглядатися лише як проміжний законодавчий акт. Головний його недолік полягав у тому, що тут було зроблено спробу поєднати суперечливі непоєднувані положення: з одного боку, певні "держстрахові" принципи здійснення страхової діяльності, що базувалися на планово-адміністративній економіці, а з іншого - принципи ринкової економіки і, зокрема, страхування в умовах ринку. Наприклад, з одного боку. Декрет передбачав здійснення страхових виплат за рахунок страхових резервів, що відповідало ринковим принципам, а з іншого - не визначав фінансового механізму формування цих резервів і суто адміністративне забороняв перераховувати до резервів понад 50 % страхових платежів. Окрім того. Декрет надліберально забороняв державі втручатися в діяльність страхових організацій, а водночас визначав державний орган, відповідальний за стан розвитку страхового ринку. І таких суперечностей було немало. Отже, з розвитком ринкової економіки України постала потреба прийняти новий законодавчий акт, який повністю врегулював би як понятійно-смисловий апарат, так і порядок здійснення страхової діяльності (давно застосовуваний у розвинених країнах). 6 березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон "Про страхування" (далі - Закон), який є сьогодні головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі. Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів і 47 статей. У першому розділі встановлюється основний понятійно-термінологічний апарат: визначаються такі базові поняття, як страхування, страховики, страхувальники, об'єкти і види страхування, форми страхування, страхові ризики і страхові випадки, страхова сума, страхове відшкодування, страхові платежі і тарифи, співстрахування, перестраховування, об'єднання страховиків, страхові агенти та страхові брокери і деякі інші. Центральне місце в цьому розділі посідають норми, що визначають вимоги до страховика при його створенні і реєстрації, а також порядок здійснення обов'язкового страхування. Зокрема, цим Законом в Україні встановлюється особливий механізм (який не має повних аналогів у жодній країні), коли види обов'язкового страхування можуть визначитися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.
Другий розділ Закону регулює порядок проведення страхування:
визначає вимоги до договорів та правил страхування й відповідної валюти, установлює обов'язки страховиків і страхувальників у кожній конкретній ситуації. Важливість законодавчих норм, передбачених цим розділом, полягає в тому, що вони з максимальною повнотою відбивають особливості договірних відносин, прав та обов'язків сторін у сфері страхування. Фактично конкретизуються загальні норми цивільного права у сфері страхування. Третій розділ визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків і має дуже важливе значення. Саме тут подається фінансовий механізм здійснення страхової діяльності, установлюються певні обмеження щодо можливості прийняття зобов'язань і визначаються загальні принципи аудиту страховика. Важливими статтями цього розділу є ті, де йдеться про порядок формування та види страхових резервів як технічних, так і зі страхування життя. Ряд статей регулює суто фінансові питання: порядок обчислення прибутку та витрат, створення гарантійних фондів, порядок обліку та звітності. Четвертий розділ визначає принципи державного нагляду за страховою діяльністю. Цим розділом визначено орган, що здійснює державний нагляд, - за страховою діяльністю, а саме Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, і встановлено його права та функції. У цьому розділі наведено порядок ліцензування страхової діяльності, що забезпечує правове регулювання роботи страховиків па страховому ринку. Стаття 43 цього Закону відображає, зокрема, особливості ліквідації, реорганізації та санації страховиків, що дозволяє передбачити контроль після припинення ними своєї діяльності.
Заключний, п'ятий, розділ передбачає регулювання таких загальних моментів, як розгляд спорів, урахування міжнародного права і т. ін. Прийняття Закону дозволило Уряду запровадити цілий ряд підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності. Так, окремою Постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестраховування в Україні. Зокрема, передбачається, що страховик повинен враховувати певні обмеження при перестраховуванні у нерезидента своїх зобов'язань, а саме: він може здійснювати таке перестраховування лише за наявності в нерезидента ліцензії від свого вітчизняного органу страхового нагляду та за відсутності порушень протягом певного часу та ряду інших вимог. Іншою постановою Уряду здійснюється правове регулювання діяльності посередників - брокерів та агентів на страховому ринку. Насамперед передбачаються певні обмеження діяльності посередників, зокрема щодо можливості прийому коштів страхувальників на власний рахунок, термінів укладання договору страхування з боку посередників, деяких інших моментів. Постановою Уряду щодо товариств взаємного страхування визначено особливості функціонування цього виду страховика. Завдяки цій постанові в нашій державі започатковано реєстрацією товариств взаємного страхування, які вельми поширені в Західних країнах. Постановами Уряду (їх близько 20) регулюється порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування. Окремою постановою визначаються граничні розміри витрат на ведення справи при здійсненні обов'язкового страхування, а також регулюються питання створення державних і національних страхових компаній і обов'язкових об'єднань страховиків. Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування, наприклад у системі Укрзалізниці, у курортних зонах Криму та Карпат. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України. Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох відомств. Наприклад, такими актами регулюється порядок ведення бухгалтерської та статистичної звітності страховиків, здійснення з боку митних органів або правоохоронних органів спільного фінансового та страхового нагляду. Іноді такими актами затверджуються методики розрахунку страхових тарифів. Спільними актами встановлюється й порядок реєстрації страховиків у системі різних відомств. Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю (а це згідно із Законом - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, далі - Комітет), є обов'язковими для страховиків. Цими актами (наказами, розпорядженнями, рішеннями колегії) установлюються, по-перше, інструкції та методики щодо здійснення окремих видів діяльності; по-друге, заходи з покарання страховиків за виявлені порушення - приписи, зупинки, обмеження та відкликання ліцензії; по-третє, вимоги до звітності й обліку;
по-четверте, порядок реєстрації, ліцензування, вилучення з реєстру, ліквідації та реорганізації; по-п'яте, порядок здійснення навчання, підготовки та перепідготовки кадрів страховиків.
В окремих випадках нормативними актами Комітету подаються певні роз'яснення та визначаються ті чи інші організаційні заходи.
Деякі нормативні акти Комітету підлягають реєстрації у Міністерстві юстиції України. Так, до найважливіших нормативних актів Комітету належать методика розрахунку резервів при проведенні страхування житгя, інструкція з ліцензування страховиків, положення про філії та відокремлені представництва страховиків, положення з регулювання розміщення страхових резервів та деякі інші документи. Нормативні акти місцевих органів виконавчої влади, як правило, мають розпорядчий характер і окреслюють особливості провадження в межах певних адміністративних одиниць заходів, визначених урядовими або відомчими документами. Це можуть бути роз'яснення щодо проведення будь-яких експериментів, особливостей муніципального страхування, а також нормативні акти, які регулюють порядок здійснення нагляду за страховиками згідно з програмами, розробленими на місцевому рівні та за участю різних місцевих структур виконавчої влади. У зв'язку з віднесенням більшості питань з регулювання страхової діяльності на загальнодержавний рівень роль правових актів місцевої влади у страховій галузі незначна.
І нарешті, дуже незначне місце у правовому забезпеченні страхової діяльності в Україні посідають нормативні акти колишнього Мінфіну СРСР стосовно страховиків, заснованих на базі колишніх Держстраху та Індержстраху.
ЗАВДАННЯ ТА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО НАГЛЯДУ ЗА СТРАХОВОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ
Законом України "Про страхування" визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету "Про страхування".
Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.
Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції Комітету:
1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків);
2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності;
3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;
4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів;
5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю;
6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність;
7) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності.
У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні завдання:
o видачу ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестраховування, передбачених ліцензіями;
o перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності;
o методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків;
o розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників;
o прийом нормативних актів з питань страхової діяльності;
o аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства;
o контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями;
o забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду;
o установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
o розробку та подання до Мінфіну і Мінстату пропозицій про впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків;
o аналіз стану і тенденцій розвитку страхової діяльності в Україні, узагальнення практичного досвіду страховиків;
o організацію заходів щодо професійної підготовки та перепідготовки фахівців зі страхової діяльності, а також роботи круглих столів, нарад, семінарів, конференцій з питань страхової діяльності;
o налагодження міжнародного співробітництва в галузі страхової діяльності, вивчення, узагальнення й поширення світового досвіду в цій справі, виконання міжнародних договорів України з питань страхування;
o інформаційно-роз'яснювальну роботу через пресу, телебачення та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
o розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до його компетенції;
o управління майном, яке перебуває в загальнодержавній власності і належить підприємствам, установам й організаціям, входять до сфери його управління;
o контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами й організаціями державного майна;
o видачу дозволу Фондові державного майна на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;
o підготовку разом з відповідними місцевими Радами народних депутатів висновків та пропозицій для Кабінету міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною, республіканською (Автономна Республіка Крим) і комунальною власністю;
o інші функції з управління майном, передбачені чинним законодавством.
Законом України "Про страхування" визначено головні права Комітету:
1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій;
2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіш як один раз на рік, призначати з визначенням аудитора додаткову обов'язкову аудиторську перевірку;
3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків). Спори про відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд. Дія ліцензії після її відкликання поновлюється в порядку, передбаченому статтями 38 і 39 Закону "Про страхування".
4) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про підприємництво".
Крім того, Укрстрахнагляд має право:
o одержувати від кожного страховика встановлену звітність про страхову діяльність та інформацію про його фінансовий стан, а від підприємств, установ, організацій, банків і громадян - інформацію, необхідну для виконання покладених на нього функцій;
o створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;
o заслуховувати на колегії Комітету доповіді керівників страховиків з питань їхньої діяльності;
o одержувати безоплатно від органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на Комітет завдань;
o звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
Укрстрахнагляд поряд з правами, зазначеними в цьому пункті, має також інші права, надані йому чинним законодавством.
Укрстрахнагляд при виконанні покладених на нього функцій взаємодіє з іншими центральними органами державної виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також з відповідними органами інших держав.
Укрстрахнагляд у межах своїх повноважень видає на основі та на виконання чинного законодавства накази, організує і контролює їх виконання.
Комітет разом з іншими центральними органами державної виконавчої влади видає, у разі потреби, спільні акти.
Рішення Укрстрахнагляду з питань страхової діяльності, видані в межах його повноважень, є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями та громадянами.
Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю має центральний апарат, місцеві органи.
Центральний апарат Комітету має підрозділи, що забезпечують виконання основних його функцій. Підрозділи спеціалізуються на таких напрямках:
o методологія розвитку страхового законодавства і міжнародні відносини;
o методологія здійснення та забезпечення нагляду у сфері страхування життя;
o ліцензування, ведення справ страховиків;
o розробка системи бухгалтерського обліку, звітності та аудиту страхових організацій;
o здійснення нагляду й перевірок роботи страхових організацій;
o аналіз річної та квартальної звітності страховиків. Залежно від своєї спеціалізації кожний підрозділ виконує певні функції, такі як розробка проектів законодавчих актів і нормативних документів, здійснення ліцензування та ведення державного реєстру, упровадження систем обліку та звітності, аналіз поданих звітів та підготовка аналітичних записок, проведення перевірок і підготовка висновків щодо додержання законодавства за результатами перевірок.
Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них. Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію. При цьому з боку Комітету звертається увага на відповідність правил вимогам закону, а також на те, аби окремі положення не призвели до можливих зловживань щодо страхувальників. Крім того, контролюються розрахунки страхових тарифів, насамперед актуарні.
Другий напрямок - це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених.
Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на наступний за звітним квартал.
І, нарешті, третій напрямок - проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючи Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.
На місцях Укрстрахнагляд здійснює свою роботу через уповноважених в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Уповноважені Укрстрахнагляду підпорядковані Комітету, хоча й співпрацюють у спільних питаннях із місцевою виконавчою владою. Уповноважені Укрстрахнагляду здійснюють на первинному етапі всі функції з нагляду за страховиками. Конкретно їхні основні функціональні обов'язки полягають ось у чому:
o перевірка щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність;
o аналіз додержання страховиками чинного законодавства;
o контроль за платоспроможністю страховиків" згідно зі взятими ними страховими зобов'язаннями;
o контроль за додержанням правил формування й розміщення страхових резервів;
o аналіз стану й тенденцій розвитку страхової діяльності в адміністративно-територіальній одиниці та регіоні; узагальнення практики страхової діяльності;
o проведення інформаційно-роз'яснювальної роботи через місцеву пресу, телебачення, радіо та інші засоби масової інформації з питань страхової діяльності;
o розгляд пропозицій та запитів громадян з питань, що належать до компетенції зазначених уповноважених;
o підготовка разом з відповідними місцевими органами влади пропозицій щодо вдосконалення чинного законодавства про страхування, які подаються Укрстрахнагляду на розгляд.
Уповноважені мають право:
o діставати від страховиків необхідну інформацію про їхню діяльність та фінансовий стан;
o отримувати річну звітність страховика, яку він подає Укрстрахнагляду, а також інформацію від підприємств, установ, організацій, банків, громадян для виконання завдань, покладених на уповноважених Укрстрахнагляду;
o давати приписи страховикам за місцем їх розташування в межах адміністративно-територіальних одиниць щодо усунення виявлених порушень чинного законодавства про страхову діяльність, а в разі їх невиконання подавати до Укрстрахнагляду пропозиції щодо обмеження чи зупинення дії ліцензії цих страховиків до усунення виявлених порушень або щодо відкликання ліцензії;
o створювати комісії та робочі групи для проведення перевірок діяльності страховиків;
o подавати пропозиції про заслуховування на Колегії Укрстрахнагляду керівників страхових організацій з питань їхньої діяльності;
o одержувати безоплатно від місцевих органів державної виконавчої влади інформацію та статистичну звітність, необхідну для виконання покладених на них завдань;
o вносити до Укрстрахнагляду пропозиції про скасування державної реєстрації страховика у випадках, передбачених чинним законодавством.
ПРОБЛЕМИ ТА НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В ГАЛУЗІ СТРАХУВАННЯ
Основні засади вдосконалення державної політики в галузі страхування можна визначити так:
o подальший розвиток законодавчої і нормативної бази;
o створення об'єднань страховиків з найважливіших проблем страхування;
<o подальша інтеграція України в міжнародні структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування;
o створення оптимальної структури співвідношення між обов'язковим і добровільним страхуванням;
o залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування;
o створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів;
o посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.
Подальший розвиток законодавчої та нормативної баз передбачає розробку й прийняття низки законодавчих актів, які розвивають страхове законодавство України.
Насамперед це стосується перестрахування, а також діяльності страхових посередників. Зазначені питання настільки актуальні для України, що потрібно приймати окремі закони. Зокрема, у законодавчому акті з перестрахування необхідно визначити механізм здійснення відповідних операцій, закласти основи створення перестрахувальної бірж; в Україні як єдиного центру, де укладалися б перестрахувальні угоди в разі великих обсягів ризиків. Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має визначити загальні умови діяльності цього сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні фактично не врегульовано діяльності такої важливої категорії учасників страхового ринку, як страхові брокери (і вітчизняні і зарубіжні). Брокер за класичною схемою має діяти в інтересах страхувальника: визначати разом із ним найприйнятніші умови страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, нині через законодавчу невпорядкованість брокер діє швидше як філія страховика.
Потребує невідкладного впорядкування нормативна база у сфері обліку, статистичної і бухгалтерської звітності, аудиту. Адже тепер баланс страховика нічим не відрізняється від балансу будівельного комбінату. Не вирішено повністю, як саме в системі обліку слід ураховувати передачу резервів перестраховикові або резерви в майбутніх виплатах після вирішення спірних питань тощо. Необхідна комплексна система фінансових показників та їх розшифрувань для страхової компанії (окремі форми звітності для податкових і статистичних органів, органів страхового нагляду, а також преси і страхувальників). Важливо також законодавче й нормативне вдосконалювати систему страхування життя, медичного та пенсійного страхування, страхування політичних ризиків, діяльності товариств взаємного страхування і т. ін. Розвиток страхового ринку в період переходу до ринкової економіки потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, що спеціалізуються неї найважливіших напрямках страхової діяльності. В Україні набрала поширення така форма, як страхові бюро. Членство в них є обов'язковим для всіх страховиків, котрі отримали ліцензію на певний вид діяльності. Першим таким бюро стало Моторне (транспортне) страхове бюро. Воно об'єднало страховиків, які здійснюють страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Далі згідно із законодавством України створено Морське та Авіаційне страхові бюро - об'єднання страховиків, які страхують морські та авіаційні ризики. Проектами відповідних актів законодавства передбачено також створення Ядерного й Космічного страхових бюро. А за планами на найближчі два-три роки мають бути створені бюро з медичного страхування, страхування фінансових та експортних ризиків. Страхове бюро має відповідати - і наше законодавство наближається до цього - загальним світовим вимогам до страхового пулу. Особливістю бюро є те, що законодавче регулювання та нагляд з боку держави тут органічно поєднуються із саморегуляцією з боку страхового ринку. Фактично створюється орган, де страховики самостійно на демократичних засадах встановлюють загальні "правила гри", затверджують нормативні регуляційні документи щодо розвитку галузі, координують здійснення страхування, погоджуючи умови страхування, страхові тарифи, розмір комісійних і т. ін., а також проводять єдину міжнародну політику.
При цьому ніхто не повинен втручатися в нормальну конкурентну боротьбу за ринок і клієнтів. Держава здійснює свій нагляд через наглядові Ради, що є в кожному бюро. Крім того, загальні умови функціонування цих бюро також затверджуються державними органами. У найближчій перспективі державне регулювання через обов'язкові пули - страхові бюро - стане одним із основних напрямків державного регулювання в галузі страхування. Важливе значення має також подальша інтеграція України у світові структури, що визначають міжнародну політику в галузі страхування.
Україна лише 1992 року почала активно залучатися до міжнародної інтеграції. Очевидно, що за час, який минув відтоді, наша країна ще не ввійшла в усі необхідні структури як на європейському, так і на світовому рівні. Проте вже є певні успіхи в цьому плані. Так, у 1997 році Україна стала асоційованим членом системи "Зелена картка". Наша держава бере також активну участь у нарадах страхнаглядів світу, що регулярно відбуваються за участю Організації економічного розвитку та співробітництва (OSED), дедалі тісніше співпрацює з іншими міжнародними організаціями.
Подальша інтеграція України в міжнародні структури дозволить вивірити державну політику щодо регулювання страхової діяльності згідно із застосовуваними у світі формами, методами та важелями. Розвинені країни - члени Європейського Союзу мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, установлювані відповідними директивами цього Союзу. Наша країна, стаючи поступово повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, що відповідають найвищим світовим стандартам. Державна політика має також удосконалюватися через регулювання оптимального співвідношення між обов'язковим та добровільним страхуванням. Закон України "Про страхування" передбачає запровадження обов'язкового страхування тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження такого страхування дуже обмежені і процедура досить складна. Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави за ситуацію на страховому ринку. Тобто при розширенні поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги. А оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави має бути мінімальним, відповідальність при запровадженні обов'язкового страхування набуває великої ваги. У цьому плані сьогодні постають три головні завдання. Перше - перегляд щодо можливого зменшення діючих видів обов'язкового страхування. Друге - упорядкування умов та порядку здійснення зазначених видів. І третє - введення нових видів тільки в разі реальної потреби в цьому. Діючі види обов'язкового страхування треба скорочувати так, щоб найбільш незахищені, а також дуже ризикові категорії населення і об'єкти народного господарства не залишились без страхового захисту. Скажімо, цілком застарілим є обов'язкове державне страхування ряду категорій державних службовців - митників, податкових інспекторів і деяких інших. У разі травмування або загибелі держава має безпосередньо з бюджету робити відшкодування, а не пропускати ці кошти через комерційні страхові компанії. Водночас, поки не буде створений адекватний механізм соціального захисту, знімати зі страхового захисту ці категорії не можна. Деякі види обов'язкового страхування слід упорядковувати, удосконалюючи умови їх проведення, якомога чіткіше встановлюючи обов'язки страховика й визначаючи форми типових договорів. Завдання з упорядкування діючих видів обов'язкового страхування стосується насамперед таких його видів, як авіаційні ризики, втрати врожаю, нещасні випадки на транспорті. Що ж до введення нових видів обов'язкового страхування, то на черзі постають такі види, як обов'язкове страхування в космічній галузі та ядерній енергетиці стосовно, насамперед, відповідальності перед третіми особами та особистого страхування персоналу. За цими видами вже внесені проекти законодавчих актів. Великі дискусії породжує введення обов'язкового медичного страхування. Тут проблема полягає в найбільш раціональному розподілі системи страхового захисту між державним соціальним страхуванням та страхуванням через страхові організації. У цілому сфера розширення поля обов'язкового страхування уже значною мірою вичерпана, і головне завдання полягає нині не у запровадженні нових видів, а у вдосконаленні діючих. Зазначене завдання споріднене з таким: залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань соціального страхування. Сьогодні держава не в змозі вирішувати такі важливі соціальні питання, як медичне обслуговування, виплата пенсій, надання допомоги з безробіття, відшкодування витрат при травматизмі на виробництві і т. ін. лише за рахунок державного бюджету. Отже, потрібно залучати кошти підприємств, роботодавців, працівників. Якщо таке залучення здійснювати напряму, то це фактично означатиме введення нових видів податків. Крім того, кошти, які залучаються, мають деякий час розміщуватися так, щоб приносити додатковий дохід. Такі завдання може виконати страховий ринок. Відносини, які виникають при залученні страхового ринку до вирішення соціальних програм, якісно відрізняються від відносин, пов'язаних із прямим відчуженням коштів. Роботодавці, підприємства та працівники вступають у гарантійно-цивільно-правові відносини, де страхова компанія бере зобов'язання отримати додатковий дохід завдяки розміщенню взятих коштів і здійснити ті виплати, під які взяті зобов'язання (пенсії, допомога, компенсації тощо). Тому найближчим часом необхідно законодавче визначити поле, що його має посідати страховий ринок у соціальних програмах, і прийняти необхідні рішення щодо його входження в ці програми. Зауважимо, що страховий ринок не може повністю взяти на себе виконання функцій за соціальними програмами. Держава за рахунок своїх власних коштів має гарантувати мінімум соціальних благ за всіма напрямками. Важливе значення для держави має нині створення комплексної системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів у системі страхування.
Тепер головне завдання державної політики - налагодити дворівневу підготовку. Перший - базовий бакалаврський рівень - має забезпечувати оволодіння фундаментальними знаннями як у галузі страхування, так і в цілому з економіки, фінансів, основ математики і т. ін. Цей рівень повинен охоплювати здебільшого молодь після здобуття середньої освіти, а також молодь, що вже має деякий досвід роботи на страховому ринку. Другий - спеціалізований, магістерський рівень - повинен охоплювати передусім тих, хто має освіту бакалавра з економіки, а також тих, хто має досвід роботи на страховому ринку і раніше здобув вищу освіту за іншим профілем, осіб з досвідом керівної роботи на страховому ринку. При цьому слід розвивати базу спеціалізованої підготовки на рівні магістрів та спеціалістів: створити її не лише в економічних, а й у деяких технічних вузах.
Завдання держави - регулювати систему короткотермінової перепідготовки кадрів з дуже вузьких питань, таких як актуарні проблеми, перестрахування тощо. І, нарешті, серйозного значення набуває сьогодні посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.