Реферат: Забезпечення стійкості роботи об'єкта народного господарства і проведення аварійно-відбудовних робіт в районах ураження
ПЛАН
Підготовка об'єктів народного господарства до усталеної роботи в умовах воєнного часу
Проведення рятувальних і невідкладних аварійно-відбудовних робіт у вогнищах ураження (зараження) і в районах стихійного лиха
Список використаної літератури
ПІДГОТОВКА ОБ'ЄКТІВ НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ДО УСТАЛЕНОЇ РОБОТИ В УМОВАХ ВОЄННОГО ЧАСУ
Забезпечення стійкості роботи об'єкта народного господарства в умовах НС - одне з основних завдань ЦО.
Під стійкістю функціонування об'єкта розуміють здатність його в умовах НС випускати продукцію в запланованому обсязі й номенклатурі, виконувати всі свої функції, а у випадку аварії, катастрофи, пошкодження - відновлювати виробництво в мінімально короткий термін.
На стійкість функціонування об'єкта господарювання (ОГ) у НС впливають такі чинники:
надійність захисту робітників і службовців від наслідків НС - аварій, катастроф, від первинних і вторинних факторів зброї масового ураження (ЗМУ);
здатність інженерно-технічного комплексу об'єкта протистояти цим впливам;
надійність системи постачання об'єкта всім необхідним для виробництва продукції (сировиною, паливом, енергією, газом, водою і т.д.);
стійкість і безперервність керування виробництвом і ЦО;
підготовленість об'єкта до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт (РіНР) і відбудовних робіт;
район розміщення об'єкта;
внутрішнє планування і забудова території;
виробничі зв'язки;
системи управління;
системи енергопостачання;
технологічний процес;
підготовленість до відновлення виробництва.
З переліченого вище випливають вимоги до стійкості функціонування ОНГ в умовах мирного часу, щоб виключати ситуацію типу Чорнобильської. Ці вимоги закладені в нормах проектування інженерно-технічних заходів (ІТЗ) ЦО, а також
у розроблених на їхній основі нормативних документах.
Захист робітників і службовців досягається трьома способами:
Укриття людей у захисних спорудах.
Застосування засобів індивідуального захисту.
Проведення евакуаційних заходів для робітників і службовців та членів їх сімей.
Засоби індивідуального захисту забезпечують захист людей при перебуванні на виробничих місцях і на місцевості, що заражена РР, ОР, СДОР, БЗ.
Укриття в захисних спорудах - найбільш ефективний спосіб захисту виробничого персоналу працюючої зміни. Захисні споруди повинні будуватися на кожному об'єкті своєчасно і забезпечувати укриття найбільшої працюючої зміни.
Евакуаційні заходи забезпечують захист членів сімей робітників, службовців і виробничого персоналу непрацюючих змін.
Надійність захисту виробничого персоналу досягається завдяки застосуванню всіх трьох способів захисту з урахуванням конкретної обстановки.
Захист засобів виробництва полягає у підвищенні опірності будівель, споруд і конструкцій об'єкта впливу можливих вражаючих чинників і захисту виробничого процесу.
Забезпечення стійкого постачання досягається проведенням заходів щодо захисту комунально-енергетичних мереж, транспортних комунікацій і джерел постачання, а також створенням необхідних запасів палива, сировини, напівфабрикатів і комплектуючих виробів.
Підготовка до відновлення порушеного виробництва здійснюється своєчасно. Вона передбачує планування відповідних робіт за різними варіантами, підготовку ремонтних бригад, створення необхідного запасу матеріалів, обладнання і направлена на поновлення випуску необхідної продукції в мінімальні строки.
Підвищення стійкості й оперативності управління виробництвом досягається створенням на об'єкті системи зв'язку, високою професійною підготовкою керівного складу до виконання функціональних обов'язків і заходами ЦО в повсякденній діяльності і в умовах НС, а також своєчасним прийняттям правильних рішень і постановкою завдань підлеглим щодо обстановки. Таким чином, підвищення стійкості роботи об'єктів промисловості в умовах НС досягається своєчасним проведенням комплексу інженерно-технічних, технологічних і організаційних заходів, направлених на максимальне зниження впливу вражаючих чинників і створення умов для ліквідації наслідків НС. Інженерно-технічні заходи включають комплекс робіт, направлених на підвищення стійкості виробничих будівель, споруд, технологічного обладнання, комунально-енергетичних систем.
Технологічні засоби забезпечують підвищення стійкості роботи об'єкта шляхом зміни технологічних процесів, сприяють спрощенню виробництва продукції і виключають можливість виникнення аварій і катастроф. Організаційні заходи передбачають розробку і планування дій керівного складу, штабу, служб і формувань ЦО із захисту робітників і службовців, проведення рятувальних та інших невідкладних робіт, відновлення виробництва, а також випуск продукції на обладнанні, що збереглося.
Заходи щодо підвищення стійкості роботи підприємства в умовах НС
Підвищення стійкості роботи об'єкта в умовах НС досягаються:
моніторингом зовнішніх і внутрішніх небезпечних факторів для підприємства;
підвищенням надійності роботи й створенням дублюючих джерел енерго, газо- та водопостачання, а також створенням запасів сировини, палива, комплектуючих деталей, обладнання і матеріалів;
вдосконаленням технологічних процесів виробництва, забезпеченням автоматичного відключення при виході з ладу установок;
забезпеченням співробітників підприємства засобами індивідуального захисту;
підготовкою в заміській зоні баз для розміщення науково-дослідних, конструкторських відділів та інших невиробничих підрозділів об'єкта;
постійною готовністю аварійно-рятувальних формувань до проведення рятувальних та невідкладних аварійних робіт;
будівництвом і обладнанням сховищ на підприємствах для робітників і службовців (для цього можуть бути використані шахти та інші виробітки);
створенням на об'єктах захисних споруд для пунктів керування;
проведенням організаційних та інженерно-технічних заходів щодо підготовки об' єкта до особливого режиму роботи.
Підвищення надійності електропостачання підприємства може здійснюватися підключенням до резервних мереж (ліній електропередач), розподілом схеми мереж на частини, що працюють незалежно, встановленням дизельних електростанцій. Особливу увагу необхідно приділяти надійності електро-, водо-, теплопостачання на комунальних підприємствах, медичних, дитячих установах, підприємствах з неперервним циклом виробництва.
З метою надійного забезпечення водою підприємства підключають до дублюючих джерел, створюють резервуари, влаштовують артезіанські свердловини.
Для підвищення стійкості систем газо-, тепло- й паливопостачання закільцьовують газопроводи, газорозподільні станції, якомога більшу частину газопроводів влаштовують під землею, встановлюють автоматичні пристрої відключення в разі аварії, максимально збільшують запаси вугілля, мазуту, бензину, влаштовують власні системи обігріву.
Стійкість підприємства підвищується при збільшенні запасів сировини, інструментів та матеріалів, але при цьому зменшується ефективність використання коштів, тому в практиці підприємницької діяльності запаси збільшують при підвищенні ризику виникнення НС. При створенні запасів необхідно враховувати не тільки можливість розвитку НС в районі функціонування підприємства, але і в регіонах, де працюють постачальники й через які пролягають транспортні магістралі. Зрив поставок тільки однієї комплектуючої призводить до зупинки всього підприємства.
Розміщуючи небезпечні виробництва, враховують ризик виникнення НС техногенного походження.
Будівництво широких магістралей і створення необхідної транспортної мережі дає можливість в НС мирного і воєнного часу при зруйнуванні будівель запобігти суцільним завалам, які ускладнюють дії формувань ЦО і евакуацію потерпілих з району ураження в заміську зону.
Ширина магістралі в метрах L = Нмакс + 15м
де Н - висота найвищого будинку на магістралі, крім висотних громадських будівель каркасної конструкції.
Міська транспортна мережа повинна забезпечувати надійність сполучення між житловими і промисловими районами, вільний вихід до магістралі, що веде з веде за межі міста, а також найкоротший і найзручніший зв'язок з центром міста, житлових і промислових районів із залізничними і автобусними вокзалами, вантажними станціями, річковими і морськими портами і аеропортами. Міжміські автомобільні шляхи повинні прокладатись в обхід міста. Навколо великих міст краще прокладати кільцеві дороги і з'єднувальні обхідні шляхи. Це зменшить забруднення повітряного басейну в межах міста від автомобільного транспорту і не порушить транспортних зв'язків в НС мирного і воєнного часу.
Лісопарковий пояс при застосуванні противником сучасної зброї може служити для розміщення робітників, службовців підприємств і населення.
Розміщення об'єктів повинно здійснюватись з урахуванням зон можливих руйнувань. Нові важливі промислові підприємства, основні склади і бази мають розміщуватись за межами зони можливих руйнувань.
За зонами можливих сильних руйнувань повинні розміщуватись:
бази, склади з продовольчими і промисловими товарами першої необхідності;
базові склади легкозаймистих і горючих матеріалів, головні споруди водозабезпечення;
насосні й компресорні станції магістральних трубопроводів;
міжміські кабельні магістральні мережі та інші важливі об'єкти.
У зоні можливих сильних руйнувань дозволяється розміщувати комунальні гаражі, тролейбусні депо, склади поточного забезпечення, підземні магістральні трубопроводи, одну з груп головних споруд системи водопостачання та інші підприємства обслуговування населення міста.
Нові промислові підприємства (об'єкти) треба будувати з урахуванням вимог, виконання яких сприяє підвищенню стійкості інженерно-технічного комплексу об'єкта.
Будівлі й споруди на об'єкті необхідно розмішувати розосереджено. Відстань між будівлями має забезпечувати протипожежні розриви. Ширину протипожежного розриву визначають за формулою
L = Н1 + Н2 + 15 м,
де Н1 і Н2 - висота сусідніх будинків.
Будівлі адміністративно-господарського і обслуговуючого призначення розміщують окремо від основних цехів. Найбільш важливі виробничі споруди треба будувати заглибленими або пониженої висоти, прямокутної форми. Це зменшить парусність будівлі і збільшить опір ударній хвилі будь-якого вибуху. Висока стійкість до дії ударної хвилі властива залізобетонній будівлі з металевими каркасами в бетонній опалубці.
ПРОВЕДЕННЯ РЯТУВАЛЬНИХ І НЕВІДКЛАДНИХ АВАРІЙНО-ВІДБУДОВНИХ РОБІТ У ВОГНИЩАХ УРАЖЕННЯ (ЗАРАЖЕННЯ) І В РАЙОНАХ СТИХІЙНОГО ЛИХА
Організаційні, правові й економічні засади створення і діяльності аварійно-рятувальних служб, обов'язки, права, гарантії соціального захисту й відповідальність рятувальників, а також питання міжнародного співробітництва у сфері ліквідації НС визначає Закон України «Про аварійно-рятувальні служби» від 14 грудня 1999 р. № 1281-XIV (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 грудня 2000 р. № 2171-III).
Організація і оперативне керівництво силами ЦО під час проведення рятувальних заходів, ліквідації наслідків НС природного чи техногенного характеру здійснюється надзвичайними комісіями і штабами, що створюються за рішенням Кабінету Міністрів, обласної або районної державної адміністрації. У випадку локальних, об'єктових чи місцевих НС, що не мають катастрофічного характеру, всі заходи організовують керівники районів, населених пунктів, об'єктів, які за посадовими обов'язками виконують функції начальників ЦО.
Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводять з метою порятунку людей і матеріальних цінностей. Для цього здійснюють розшук уражених, витягання їх із завалів і зруйнованих споруд, надання їм першої медичної допомоги, евакуація з вогнищ ураження в медичні установи. РіНР проводять безупинно, цілодобово, у будь-яку погоду, в найкоротший термін до повного їхнього завершення.
РіНР складаються з рятувальних робіт та інших невідкладних робіт. РіНР забезпечують повноцінне й швидке виконання рятувальних робіт. РіНР проводять не для відновлення виробництва, а тільки для порятунку людей.
Зміст рятувальних робіт
Рятувальні роботи складаються з:
розвідки маршрутів руху й ділянок робіт;
локалізації та гасінні пожеж на маршрутах руху й ділянках робіт;
розшуку уражених, витягання їх з пошкоджених, затоплених, загазованих і задимлених будинків, приміщень і завалів;
розкритті зруйнованих, затоплених, загазованих захисних споруд і порятунку людей, які перебувають у них;
подачі повітря в завалені захисні споруди з ушкодженою вентиляцією;
наданні ураженим першої медичної допомоги;
виведенні (вивозі) населення в безпечне місце;
санітарної обробки людей, ветеринарної обробки сільськогосподарських тварин, дегазації і дезактивації техніки, засобів індивідуального захисту.
Інші невідкладні роботи (ІНР) Зміст інших невідкладних робіт(ІНР):
прокладка проїздів у завалах шириною 3-3,5 метрів для однобічного проїзду або 6-6,5 метрів для двостороннього проїзду;
локалізація аварій на газових, електричних, водоканалізаційних і технологічних мережах;
зміцнення або обрушення конструкцій будинків і споруд, що загрожують обвалом;
ремонт і відновлення зруйнованих ліній зв'язку й комунально-енергетичних мереж;
виявлення, знешкодження або знищення боєприпасів, що не розірвалися;
ремонт і відновлення захисних споруд.
Організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт полягає
у виконанні заходів, передбачених чинним законодавством з питань ліквідації наслідків стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій (широке розповсюдження заразної хвороби тварин), що створюють загрозу життю і здоров'ю населення.
Прийняттю рішення про проведення рятувальних і невідкладних робіт передує ретельна розвідка місць аварій та катастроф. Основними завданнями розвідки є визначення характеру руйнувань і об'ємів рятувальних та інших невідкладних робіт, стану шляхів під'їзду, технологічного устаткування, будівельних конструкцій, необхідності застосування спеціальної техніки, кількості матеріалів для аварійних робіт. На основі зібраних розвідкою даних про характер і обсяг майбутніх робіт приймають рішення про виконання конкретних заходів щодо їх проведення, а також визначають послідовність, необхідні сили й засоби. Для виконання робіт, які потребують спеціальної підготовки фахівців і залучення потужної техніки, залучають спеціальні формування ЦО або організують загони, створені на базі спеціальних будівельних, ремонтно-будівельних, будівельно-монтажних, шляхово-будівельних організацій і відділів комунального господарства.
Рятувальні й невідкладні аварійні роботи під час ліквідації наслідків НС здійснюють поетапно:
перший етап - екстрений захист населення, зменшення можливих наслідків НС;
другий етап - ліквідація наслідків НС;
третій етап - розв'язання проблеми життєзабезпечення населення в районах, що постраждали внаслідок НС.
Обсяг рятувальних і невідкладних робіт залежить від ступеня пошкодження або руйнування будинків, споруд, устаткування та агрегатів, а також від стану комунально-енергетичних систем.
Особовий склад формувань ЦО на період участі в боротьбі зі стихійними лихами і великими виробничими аваріями забезпечується безкоштовним харчуванням, житлом, спецодягом і транспортом для проїзду до місця робіт і назад до місця проживання. Витрати, пов'язані з оплатою робіт, харчування, житла, спецодягу, а також інших видів забезпечення, необхідних для виконання рятувальних робіт, фінансуються за рахунок державних коштів або коштів міністерств (відомств), підприємств.
Особливості проведення деяких невідкладних робіт у районах лиха
Для гасіння лісових пожеж застосовують наземну й авіаційну пожежну техніку, а з метою припинення поширення вогню - вирубку дерев, огородження осередків пожеж. При гасінні торф'яних пожеж вогонь зупиняють, влаштовуючи канави шириною 0,7-1 м і глибиною до мінерального грунту або ґрунтових вод.
Ліквідація наслідків землетрусів передбачає:
інженерну розвідку об'єктів, що потрапили до зони руйнувань;
створення проїздів до об'єктів рятувальних робіт;
розбирання завалів;
укріплення або обвалення конструкцій, будинків та споруд, що загрожують обвалом;
забезпечення життєдіяльності потерпілого населення;
проведення аварійних робіт, в першу чергу на комунально-енергетичних мережах.
Розбирання або обвалення стін та інших конструкцій будівель, що зазнали руйнувань, проводять під час рятувальних робіт або коли відновлення будівель недоцільне. Розбирання та обвалення виконують вручну, за допомогою технічних засобів, методом підриву й комбінованим методом. Спосіб руйнування залежить від структури, матеріалів і характеру пошкоджень цих конструкцій, щільності забудови території, наявних сил, засобів тощо. Завали, під якими опинилися люди розбирають вручну або поєднують із застосуванням механізмів.
Аварії на газових мережах ліквідовують в першу чергу, адже через такі аварії можуть виникнути небезпечні отруєння людей, пожежі й вибухи. Небезпеку нескладно усунути, відключивши ділянку газової мережі на газорозподільній станції, а в пошкоджених будинках - на стояку або на вході в будинок. Усі аварійні роботи на газових мережах виконують в ізолюючих протигазах спеціалісти аварійно-технічних команд.
При аваріях на водопровідних та енергетичних мережах також в першу чергу застосовують відключення.
Невідкладні роботи на гідротехнічних спорудах передбачають укріплення діючих або зведення тимчасових захисних споруд і боротьбу з утворенням заторів.
При аварії з викидом радіоактивних речовин необхідно чітко стежити за часом перебування людей на зараженій місцевості й захищеністю від радіоактивного пилу. Населенню і формуванням ЦО рекомендується проводити йодну профілактику.
Аварії з викидом отруйних речовин в повітря можна нейтралізувати, осадивши отруйну речовину водою або парою. Усі роботи виконують у засобах захисту. При високих концентраціях токсичних речовин у повітрі застосовують ізолюючі протигази.
Призначення і штатна структура зведеної рятувальної команди
Зведена рятувальна команда (ЗРК) призначена для самостійного ведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах стихійного лиха і осередках ураження.
Організація зведеної рятувальної команди:
Керівництво команди: командир ЗРК, заступник командира.
Ланка зв'язку і розвідки - 6 осіб.
Дві рятувальні групи (по 3 рятувальних ланки, у кожній - 8 осіб).
Керівництво рятувальної групи - командир, заступник командира.
Група механізації 1 - командир групи.
У групі механізації 4 ланки:
ланка механізації - 7 осіб;
ланка електротехнічна - 6 осіб;
ланка водопровідно-каналізаційних мереж - 6 осіб;
ланка газових мереж - 6 осіб.
Санітарна дружина: командир санітарної дружини, заступник командира, зв'язківець, водій, а також автомобіль.
Сандружина складається з 5 ланок, у кожній ланці - 4 особи.
Можливості за 10 годин роботи:
Обладнання проїздів через завали шириною 3-3,5 м. до 1 км.
Розкопка і розкриття завалених сховищ - 5-6 сховищ.
Витягування постраждалих з під завалів - до 500 осіб.
Надання першої медичної допомоги - 150-160 осіб.
Відключення ділянок зруйнованих мереж - 6-10 ділянок.
Встановлення пробок і заглушок у колодязях - 6-10 ділянок.
Влаштування обвідних ліній на водопровідних, каналізаційних та газових мережах - до 100 м.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Атаманюк В.Г., Ширшев Л.Г., Акимов Н.И. Гражданская оборона: Учебник для вузов. - М.: Высш. школа, 1987. - 288 с.
2. Воробйов О.О., Кардаш В.Е. Медицина НС: Навч. посібник. - Чернівці, 2001. - 186 с.
3. Гунський А.І. Цивільна оборона: Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: Міністерство освіти, 1995. - 216 с.
4. Демиденко Г.П., Кузьменко Е.П., Орлов П.П. и др. Защита объектов народного хозяйства от оружия массового поражения: Справочник. - К.: Вища школа, 1989. - 372 с.
5. Депутат О.П., Коваленко І.В., Мужик І.С. Цивільна оборона. Навч. посібник. - Львів: Афіша, 2000. - 334 с.
6. Журавлев В.П., Пушенко С.Л., Яковлев А.Н. Защита населения и территорий в ЧС: Уч. пособие. - М.: АСВ, 1999. - 372. с.
7. Завьялов В.Н. Учебное пособие по гражданской обороне. - М., 1989. - 271 с.
8. Пішак В.П., Радько М.М., Воробйов О.О. Безпека життєдіяльності: Підручник / за редакцією Радька М. М. - Чернівці: Книги - XXI, 2007. - 360 с.
9. Стеблюк М.І. Цивільна оборона: Підручник. - К.: Знання - Прес, 2003. - 456 с.
10. Шоботов В.М. Цивільна оборона: Навч. посібник. - К.: Центр навч. літератури, 2004. - 438 с.