Дипломная работа: Сучасні екологічні проблеми озера Сиваш та шляхи їх вирішення

Зміст

Реферат

Вступ

Розділ 1. Еколого-географічна характеристика озера Сиваш

1.1 Географічне розташування озера

1.2 Кліматичні умови

1.3 Солоність

1.4 Мінеральні ресурси

1.5 Вплив зрошення

1.6 Забруднення поверхневих та підземних вод

1.7 Інші антропогенні фактори

Розділ 2. Сиваш як міжнародне водно-болотне угіддя

2.1 Значення Сивашу в підтримці біорізноманіття

2.2 Шляхи збереження екосистеми

Розділ 3. Моніторинг екологічного стану оз. Сиваш

3.1 Моніторинг за станом середовища

Розділ 4. Перспективи збереження оз. Сиваш

4.1 Юридично правовий шлях

4.2 Створення об’єктів ПЗФ

Висновки

Список використаної літератури

Реферат

Дипломна робота представлена на 50 сторінках, має 7 рисунків та 2 таблиці. При написанні роботи було використано 56 літературних джерел.

Тема дипломної роботи – Сучасні екологічні проблеми озера Сиваш та шляхи їх вирішення.

Під час написання дипломної роботи були використані праці багатьох вітчизняних авторів, інформація , ресурси Інтернету, а також – результати досліджень науковців кафедри екології та охорони навколишнього середовища Таврійського державного агротехнологічного університету.

Метою написання дипломної роботи є з’ясування сучасного екологічного стану унікальної гідробіологічної екосистеми, якою є озеро Сиваш, та розробка заходів щодо його поліпшення.

Аналіз різноманітних матеріалів дав змогу оцінити сучасний екологічний стан озера, визначити його основні екологічні проблеми. На основі цього було запропоновано ряд заходів щодо їх оптимізації і вирішення.

Ключові слова: озеро Сиваш, водно-болотні угіддя, Присивашшя, біорізноманіття, моніторинг, закони, охорона.

Вступ

Актуальність. Сиваш є унікальною екологічною системою, рівновага якої підтримувалась стабільністю гідрологічного та гідрохімічного режимів. Але у XX ст., внаслідок використання ресурсів озера хімічними підприємствами та забруднення відходами виробництва, а також надмірним виловом риби різними структурами та приватними особами, вона зазнала значних змін. Цьому також сприяла руйнація прибережних ценозів під час вирощування сільських культур. Особливих змін Сиваш зазнав завдяки інтенсифікації зрошувального землеробства, в процесі якого до озера стала надходити велика кількість дніпровської води з високою концентрацією і мінеральними добривами та пестицидами, що призвело до опріснення та ентрофікації водойми. Ще призвело до суттєвих змін у структурі озера Сиваш до різних її рівнях. За такої ситуації більшість організмів, які були адаптовані до високої солоності, виявились непристосовані до нових екологічних умов. Це спричинило їх повсюдне зникнення та появу інших тварин та рослин. Цей процес відбувся дуже стрімко, але його наслідки недостатньо вивчені, а іноді й невідомі взагалі. Тому тема дипломної роботи є цілком актуальною.

Мета роботи. За мету роботи ми обрали з’ясування сучасного екологічного стану унікальної гідробіологічної екосистеми, якою є озеро Сиваш, та розробка заходів щодо його поліпшення.

Об’єкт: озеро Сиваш.

Предмет: з’ясування сучасного екологічного стану озера Сиваш.

Для досягнення мети були сформульовані наступні завдання:

1.  Дослідити екологічну характеристику Сиваша.

2.  Визначити особливості антропогенного впливу на екосистему.

3.  Спрогнозувати подальші зміни екологічного стану водойми у найближчі роки.

4.  Розробити заходи, що до скорочення негативного антропогенного впливу на екосистему озера.

Наукова новизна:

Методи дослідження: теоретичний, історичний, бібліографічний методи.

Розділ 1. Еколого-географічна характеристика озера Сиваш

Сиваш, або Гниле море, – система дрібних заток Азовського моря між Арабатською косою з одного боку і берегом півострова з іншого. Ця протока колись була відкритою і глибокою, завдяки м’якому і рухливому ґрунту Азовського моря заносилася наносами, з яких морські прибої нагромадили масу мілин і кіс (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Географічне розташування оз. Сиваш

Береги Сивашу переважно низькі, пологі, тонкі, вода в ньому стояча, гірко-солона, з масою гниючих водоростей, неприємного запаху, в якому відчутий сірководень [1]. А озеро до того дрібне, що потрібно йти версту від берега, щоб увійти до води по коліно. Морські вітри доганяють воду на материк, а при західних і під час сильної спеки рівень Сивашу сильно знижується, тоді уздовж його берегів оголюється світла смуга солонцюватої землі, зовсім безплідної і покритої в’язким і непрохідним багном, яке влітку вкривається шаром солей. Бурими рядами стеляться водорості уздовж берега і на відмілі. Тутешні жителі називають таку землю "сивашами", оскільки Сиваш не є єдиним водоймищем, а являє собою багаточисельні відокремлені озера та лагуни [8].

Сиваш, як водоймище, утворився більш 1500 років тому через появу коси Арабатська стрілка, намитою Азовським морем уздовж північно-східного узбережжя Кримського півострова [10]. Ця водойма має невеликі глибини (в середньому 0,6-1,5 м). Тільки в окремих місцях глибина досягає 3 м. Довжина Сиваша з півночі на південь складає 115 км, а з заходу на схід - 160 км [8].

У східний частині Сиваш відділяється від Азовського моря довгою, вузькою піщано-мушельною косою – Арабатською стрілкою (довжина – 115 км, ширина-від 270 м до 7,5 км), а з’єднується з Азовським морем завдяки двома вузькими протокам – Тонкою або Генічеською та Товстою [38]. На сході вузький (8-12 км ) Перекопський перешийок відділяє Сиваш від Чорного моря.

Сиваш займає площу близько 2640 км² що порівняно з площею невеликої держави, такої, як Люксембург. В цю площу входять площа островів (близько 100 км²) та "посух" (560 км²). "Посухами" називаються території Сиваша, тимчасово покриті водою внаслідок згінно-нагінних явищ. У сухий період на їхніх днищах утворюється біла соляна кірка [14].

Довжина берегової лінії Сиваша в залежності від рівня води складає від 2969 до 3184 км, що перевищує довжину берегової лінії Азовського моря, яка складає усього 2686 км. Берегова лінія Сиваша являє собою складне сполучення великої кількості періодично затоплюваних під час нагонів заток засух, півостровів, що глибоко вдаються в Сиваш, наносних островів та кіс. До найбільших островів Сиваша відносяться Чурюк, Куюк-Тук та Папанін; найбільші півострови – Чонгар, Литовський та Семенівський кут.

Слід відзначити, що береги Сиваша протягом 368 км є обривистими. Вони тягнуться ще на 265 км, а перетворені людиною береги (у зв’язку із використанням мінеральних добрив лагуни) складають 275 км. Найбільшу цінність з точки зору збереження біорізнаманіття являють низькі піщана – мулисті, солончакові та заболочені береги протягом до 2276 км.

За площею Сиваш поступається тільки таким азово-чорноморським угіддям міжнародного значення, як дельта Дунаю (Румунія-Україна) та Веселовське водосховище (Росія) [50].

Географічне розташування. Сиваш знаходиться в адміністративних межах Новотроїцького та Генічеського районів Херсонської області та Красноперекопського, Джанкойського, Нижньогірського, Совєтського, Кіровського та Ленінського районів АР Крим. Адміністративна межа Херсонської області та Автономної Республіки Крим розподіляє Сиваш майже навпіл [39].

Затока поділена двома регулюючими штучними дамбами на три відокремлені часті: Східний, Центральний та Західний Сиваш. Згінно-нагінні процеси, відміни у річній сітці штучних водотоків території Присивашшя обґрунтували значні відміни екологічної характеристики цих трьох ділянок.

Східний Сиваш – найкрупніша за площею ділянка Сиваша (1650 км² або більш 60 % загальної площі Сиваша), яка охоплює територію між Біюк-Найманською дамбою на заході та Арабатською стрілкою на сході. На Східнім Сиваші мілководні ділянки через значне опрісніння сильно поросли очеретом, особливо у південно-східній часті. Але за площею вони займають відносно меншу долю, ніж на Центральному Сиваші [48].

Центральний Сиваш має площу близько 800 км². Ця ділянка відділена від інших частей Сиваша регульованими дамбами зі шлюзами та насосними установками: на сході – Біюк-Найманською дамбою, на заході - Кутаранською. У південний частині неподалік Сиваша знаходиться два великих ізольованих озера: Айгульське та Карлеутське. Обриви та круті береги, надають специфічного вигляду Сивашу, розподілені в однаковій мірі на Західному та Центральному Сиваші, але мілководдя з глибиною 0-10 см найбільш характерні для порізаних берегів Центрального Сиваша (близько чверті відкритих акваторій).

Західний Сиваш має площу 190 км² та розташований між мисом Кутара та Перекопським перешийком. Південно-західна частина водоймища значно перетворена великими промисловими організаціями. Більшість озер у південній частині Центрального Сивашу ізольовані від акваторії (оз. Червоне, оз. Кіятське, оз. Старе, оз. Янгул, оз. Кругле). Півострів Ад та півострів Литовський за допомогою штучної дамби розподіляють акваторію на дві частини [55].

Гідрологічний режим у значній мірі залежить від багатьох абіотичних екологічних факторів, серед яких чи не найважливішими є: клімат, вплив Азовського моря та антропогенні чинники.

Кліматичні умови. Присивашшя характеризується помірно-континентальним кліматом із спекотним довгим літом і відносно короткою зимою. Тривалість сонячного освітлення в межах Присивашшя змінюється від 2180 до 2470 годин в рік з максимумом у липні - 320-360 годин. На кліматі регіону істотно позначається сумарний вплив теплих середньоземноморських та арктичних холодних повітряних мас.

Середня швидкість повітря коливається в межах 4,1 – 6,8 м/хв., а максимальна швидкість – 24 м/хв. Штормові вітри більш з’являються в холодну пору року. В теплу пору року вони рідкі. Улітку над Сивашем господарюють вітри західного напрямку, а взимку та восени часто лютує східний вітер.

Середньобагаторічна температура січня в межах Присивашшя складає ­1,8 - ­2,3°С.Середня тривалість без морозяного періоду на півночі – 204 дня ,на півдні – 222 дня [4]

Кількість опадів зростає в направленні від Західного Присивашшя (340 мм) до Східного (394 мм). Більшість опадів припадає на літо. Літні опади в основному випадають у стані зливи, у результаті чого тільки незначна їх частка вбирається ґрунтом. Узимку опади випадають частіше, але кількість їх менше, але влітку - навпаки. Сніговий покрив тут маломіцний та непостійний. Він зберігається в середньому близько 30 діб. Висота його в середньому не перевищує 22 см.

Сумарно з поверхні затоки Сиваш випаровується 800 – 900 мм/рік, з поверхні суші – 320 – 380 мм/рік, а за вегетаційний період – 220-270 мм, що не компенсується опадами, кількість котрих за цей період не перевищує 220 мм.

Температура води в теплий період коливається від 20 до 32 °С. Колір сиваської води надто різноманітний: то світло-рожевий, то зелений, а то і сіро-фіолетовий [2].

На гідрологічно-хімічні особливості оз. Сиваш в значній мірі впливає направлення і сила вітру. Вітри східних румбів гонять води Азовського моря через Генічеську або Тонку протоку у Східний Сиваш, а звідти морська вода через Чонгарську протоку поступає до Західного Сиваша. Вітри західних румбів, навпаки, гонять води із західного Сиваша через ту ж протоку Східного Сиваша і далі Тонкою протокою в Азовське море [51].

В холодну пору року часто спостерігаються шторми, сумарна середньомісячна тривалість яких складає 4 доби. У теплу пору року шторми бувають у вигляді шквалів із зливами та грозами. Тривалість періоду з високими позитивними температурами складає 5 - 6 місяців [8].

Солоність. Сиваш є унікальним гідрологічним об’єктом - випарником морських вод. До введення в стрій Північно-Кримського каналу солоність коливалася від 80‰ до 160‰. Зараз солоність Західного Сиваша досягає 350 г/л (така солоність підтримується штучно, оскільки ропа Західного Сивашу використовується в якості сировини для хімічної промисловості), солоність води Центрального Сиваша не перевищує 40‰, а солоність Східного Сиваша не перевищує 20‰. По мірі просування до затоки, у міста Генічеська солоність істотно падає, досягає показників солоності Азовського моря – 14 ‰. В окремих водотоках солоність може приймати і нульове значення в період інтенсивних скидів прісних вод [49].

Води Сиваша містять у собі концентрований розчин хлористого, сірчанокислого і помірного натрію, калію, кальцію, магнію, і біологічно активних речовин. Загальний запас солей Сиваша – близько 200 млн. т. Вода в затоці до кінця літнього сезону перенасичена сіллю. Вона тут міститься не лише у воді, а й проникає глибоко в землю. Тому береги озера мають тут пустельний вигляд, оскільки у рослинному покриві домінують більшу частину року жовті, бурі та червоні тони (рис.1.2). Немає трави, дерев. Лише сизий полин, жорсткий кермек, червонувата солянка [17].

Рис. 1.2 – Типовими біоценозами Присивашшя є засолені луки

Велику цінність Сиваша складають гідромінералогічні ресурси, запаси яких вважались невичерпними і оцінювались в сотні мільйонів тон. Особливе значення мають хлориди магнію, калію, натрію [25].

Поверхневі води. Поверхневі води Присивашшя включають ріки, озера, морську затоку, штучне водосховище та водотоки. Річкова мережа Присивашшя характеризується значною нерівністю – від повної її відсутності в північному Присивашші до великих значень щільності річної мережі в північній частині Східного Сивашу. Усього в басейні Сиваша знаходиться 44 річок. Найбільшими із них є р. Салгір (загальна довжина 204 км), р. Біюк-Карасу(86 км), р. Бурульча (76 км), р. Кучук–Карасу (62 км), р. Сухий Індол (54 км) та р. Мокрий Індол(49 км). Водний режим більшість річок Присивашшя порушений внаслідок збору води на зрошення, регулюючого впливу зрошувальних систем Північнокримського каналу та скиду стічних вод.

В кримському Присивашші окрему групу водних об’єктів складають солоні Перекопські озера. Загальна площа яких складає 115 – 120 км². До них відносяться 5 великих: Айгульське озеро, Червоне озеро, Кіяцке озеро, Кірлеутське озеро, Старе озеро та 4 невеликих: озеро Янгул, Кругле озеро, Чайка та Пасурман. Найбільше із озер – Айгульське, площа котрого складає 38 км², довжина – 18 км, завширшки – 4 -5 км, глибина – 0,3 м [31].

Західні та Східні береги Перекопських озер переважно круті, високі до 13 м, південні - пологі. Рівень води цих озер на 0,1- 4,5 м нижче рівня моря. Глибини змінюються від 0,7-1,0 м навесні до 0,1 – 0,3 м восени. Влітку периферія озер перетворюється в солончаки, в окремі роки озера повністю пересихають. Середня солоність ропи – від 14 до 24 ‰, в її складі переважають хлорні сполучення натрію та магнію. Більшість озер – самоосадкові.

Мінеральні ресурси. Запаси мінеральних солей в Сиваші досягають величезних розмірів та порівнювальні тільки із запасами в Мертвому морі (Ізраїль) та затоці Кара-Богаз-Гол (Туркменія). Добича мінеральних солей в Сиваші (особливо повареної солі) вироблялась ще більш ніж 1000 років тому, про що свідчать залишки древніх соляних промислів у південній частині Сиваша. За даними соляного відомства, Тавричеської губернії, на початку ΧΧ століття на соляних промислах Сивашу добувалося до 1,8 млн. пудів (28,8 млн. т) високоякісної повареної солі, котра високо цінилась на солоному ринку Європи, особливо в Скандинавських країнах.

Сиваш є найбільшою сировинною базою промисловості України. У СРСР він забезпечував 20 % загальносоюзного вироблення кальцинірованої соди, 40 % - брому та 60 % - магнезії. Практично невичерпані ресурси сировини для виробництва харчової соди. Запаси солей в Сиваському родовищі досягають 190 млн. т, у тому числі 118 млн. т повареної солі. Щорічно в Сиваш з морською водою потрапляє до 8 млн. т мінеральних солей, у тому числі понад 7 млн. т повареної солі [8].

На сьогоднішній день на території Кримського півострова розташовано 41 велике промислове підприємство, що становить 13,4 % від підприємств Криму. Питома вага малих підприємств становить 11 %. Особливе значення мають Красноперекопський центр хімічної промисловості, що базується на сировинних ресурсах Сиваша [35]. На базі мінеральних багатств Сиваша побудовані заводи: Перекопський бромний, Кримський двоокисі титану с виготовленням фосфорних добрив та Кримський содовий. Вага хімічної продукції Красноперекопського промвузла становить більше 90 % від виробленої в Криму [54]. На сьогодні Державна акціонерна компанія "Титан" містить два хімічні заводи – завод "Титан" та Сиваський анілінофарбовий завод. Завод "Титан" найбільше хімічне підприємство у Криму. Будівництво заводу зумовлено тим, що поряд розташовано озеро Сиваш, яке використовується до скиду промислових відходів. Завод виготовляє пігментну двоокис титану, мінеральні добрива (амофос, амофосфат), залізоокісний пігмент, серну кислоту, серно кислий алюміній, алюмінат натрію, рідке скло, залізний купорос та фосфогіпс (останні два утворюються, як відходи). Промислові скиди являють собою агресивну, різко кисле середовище. Між твердих та рідких відходів виробництв заводу – фосфогіпс, залізний купорос, піритні огарки, серна кислота та інші кислоти. Основна частина цих відходів скидається до кислотонакоплювача- випарника – затоки Сиваш між островами Ад та Литовський. Це озеро ємкістю 50 млн.м³, утримання різні кислоти, тисячі тонн двоокису титана, сотні тонн марганцю, десятки тонн хрому и цинку, других металів. Іншими словами, залив уже представляє собою техногенне місценародження. Сиваський анілінофарбовий завод знаходиться в 1.5 км от заводу "Титан" та є виробником красителів для легкої промисловості. Рідкі стоки поступають в кислотонакопичення "Титан" (в нього же скидаються господарсько-побутові стоки г. Армянська). В стоках заводу містяться такі хімічні елементи, як цинк, нікель, марганець, алюміній, літій.

Кримський содовий завод розташований в городі Красноперекопське, на північному березі озера Старе. Основним для вибору місця будування заводу послужило наявність сировини в вигляді ропи Сиваша, вапняків із Балаклави, води Північно-Кримського каналу та можливості скиду відходів виробництва в солені озера Сиваша. Завод виготовляє соду, а також чистячи та мийні засоби, вапно побутове, соль осадочну. При виготовлені однієї тонни соди створюється більш дев’яти тонн відходів. Промислові стоки містять дистилятну рідину з високим складом солей кальцію та других металів та шлами, що скидаються до північної половини озера Красне, відокремленою дамбой та перетворену в накопич-випарник площею 22,6 млн.м2. Перекопський бромний завод розташований недалеко от содового заводу в Красноперекопське. Бромний завод випускає товарний бром та пов’язані з ним препарати, використовуючи в якість сировини ропу Сиваша. Промислові стоки завод скидає також в накопич в озеро Красне та, частково, в озеро Старе. Стоки мають лужну реакцію та містять хлор, сульфати натрію, магнію, кальцію. господарсько-побутові стоки заводу (також і содового заводу) скидаються після біологічної очистки в Каркінітську затоку. В північний частині озеро Красне, використовується як накопич рідких відходів, в районі скиду випадає гіпс, далі розклад органічних сполук в лужне середовище, що супроводжується виділенням сірководню, хлористим та фтористим воднем. Централізований полігон промислових та побутових відходів розташований в 8 км східніше городу Красноперекопська. Це відсічена дамбой затока озера Красне, яка заповняє відходами, включно ломом чорних та кольорових металів, пластмаси, побутового сміття, кераміку, дерево, стекло, соду, гіпс, вапняк та інше [26].

На даний час унікальне Сиваське родовище мінеральних солей приходить в занепад, із-за діяльності гігантів хімічного виробництва. Рівень промислового забруднення ряду територій Західного Присивашшя – катастрофічний. Забруднення проникло і в експлуатаційні горизонти підземних вод. Зокрема, зареєстровані підвищення рівня свинцю, кадмію, марганцю, цинку. Проникає в підземні водні горизонти, котрі використовують для питних цілей, токсичні речовини погіршують якість пітної води, роблячи її малопридатною або навіть непридатною для споживання. Окрім токсикантів небезпеку складає і бактеріальне забруднення поверхневих та підземних вод, у результаті чого виникає загроза шлунково-кишкових та інших захворювань. Вплив зрошення. З 1964 р. у Криму почалася експлуатація однієї із найбільших в Європі зрошувальних систем – система Північно-Кримського каналу. Цей канал, довжина котрого складає 400 км, є основним джерелом водопостачання Криму [12]. Будівництво ішло в три етапи: перший з 1961 р. по 1975 р., другий з 1977 р. по 1986 р., третій в 1986 р., але через скорочення фінансування залишилося незакінченим. Після розпаду Радянського Союзу кількість води, що проходить по каналу, зменшилась майже в 5 разів (рис. 2.1). По даним Державного комітету водного господарства України за 2008 рік по каналу було доставлено 1200 млн. м³ дніпровської води, котра використовувалася для сільського господарства (83 %), комунального господарства (9,6 %), риболовства (3,8 %) та промисловості (3 %) [52].

Рис. 1.3. Динаміка надходження води до Криму по Північно-Кримському каналу

Найважливішими факторами порушення природного гідрологічного режиму є Північно-Кримський канал, котрий приніс в Крим не тільки блага, але й екологічні проблеми [5]. Найбільш значним фактором впливу на екосистему Присивашшя стало будування Північно-Кримської та Каховської зрошувальних систем (табл. 2.1). Завдяки ним у регіоні площа зрошувальних земель досягла 589 тис. га. Магістральний канал та густа мережа дрібних каналів зрошуваних систем у районі Сиваша мають довжину близько 3,2 тис. км.

Таблиця 1.1 Найбільші зрошувальні системи Присивашшя

Створення Північно-Кримського каналу змінило регіональний водний режим у цілому. Спостерігається три головних ефекти:

1.  підняття рівня ґрунтових вод;

2.  опріснення Сиваша;

3.  поява значної кількості дрібних прісних водойм та нових типів місцеперебування [45].

Близько 42 % води каналу губиться безцільно – великі втрати на дренаж, випаровування та скид до оз. Сиваш. Всмоктана в землю вода поповнює горизонти підземних вод, внаслідок чого вони піднімаються. Це приводить до заболочування чи засолення рільних земель та підтоплення територій. Щоб уникнути цього, у Присивашші була створена спеціальна зрошувальна мережа свердловин, криниць, каналів, котра скидає надлишок води в Сиваш та солоні озера поблизу нього. Для цього також використовуються практично усі русла малих річок, балки та болотяні системи.

Створення зрошувальних систем та пов’язаних з ним сільськогосподарських ланів привело к значному скороченню площ природних екосистем, які займають зараз 15-20 % території [43].

У 1985 році обсяг дренажно-скидних вод у Сиваші з території Криму склав 521 млн. м³; ще 109 млн. м³ поступило з району Херсонської області після використання води із каналів Каховської зрошувальної системи. Найбільш сильно від скидання прісної води постраждав Східний Сиваш [9]. З розпадом СРСР економічна активність у регіоні значно скоротилась. У результаті кількість води, що надходить до оз. Сиваш, зменшилась майже на 80% (рис. 2.4).

Рис. 1.4. Динаміка прісної води, що надходить до оз. Сиваш:

1 – весь об`єм; 2 – Північно-Кримський канал; 3 – Каховська зрошувальна система.

Основна кількість прісної води скидається в Сиваш з рисових чеків, інших сільськогосподарських угідь, а також з ставків, призначених для вирощування риби. Раніше, коли плата за воду була мізерною, значна кількість води, узята для зрошення, транзитом проходила через зрошувальні канали до Сивашу. Обсяг скидних вод перевищував обсяг природного стікання. У зв’язку з цим солоність Сиваша зменшилась майже у 10 разів (рис. 2.3). Так, за даними Бабкова (1954 рік), середня солоність в західній частині Сивашу у середині 50 -х років складала від 257 до 340 г/літр.

Рис. 1.5. Динаміка солоності води в озері Сиваш.

Фізико-хімічні показники вод Сивашу за останні 20 років значно змінилися, що привести до зміни його гідробіологічних, фітоценотичних і екосистемних характеристик [51].

У першу чергу опріснення змінило видовий склад та чисельність гідробіонтів – організмів, що мешкають у воді. Яскравим прикладом є глоса. На перших етапах опріснення Східного Сивашу, коли солоність впала до 25-30 ‰, значно збільшились нерестові та нагульні площі для цього виду, відповідно зросла і чисельність [28]. При подальшому падінні солоності води придатних для нересту місць до початку 1990-х років майже не залишилось і чисельність виду зменшилась. Так, у 1987 році глоси було виловлено 919 т, в 1994 р. – 54 т, а в 2002 році – 5 т. Другим прикладом є далекосхідна кефаль – пеленгас. Інтродукція цього виду у Азовському морі почалась з 1975 р., а промислова популяція сформувалась у 1992 р. Одним із основних місць нересту цього виду став Східний Сиваш, чому сприяло його опріснення до рівня 18-20 ‰. У місцях інтенсивного скидання прісних вод з’явились сугубо прісноводні види, такі як: карась, короп, окунь, сом, плітка та інші.

Другим наслідком опріснення Сиваша є інтенсивний розвиток очеретяних заростей, котрі вже покрили значні площі та продовжують захоплювати все нові та нові ділянки мілководь.

Рис. 1.6. Сучасний стан очеретяних заростей в оз. Сиваш.

Це приводить до скорочення мілководь, котрі важливі для відпочинку мільйонів перелітних куликів. Розвиток очерету також скоротило нагульні площі для глоси. Якщо зниження солоності лишило цей вид можливості нересту, то заростання мілководь очеретом лишило їх можливості нормального кормління [30].

Гідротехнічне будування русел каналів, водотоків, дренажів, дамб в басейнах малих рік та в їхніх гирлах, привело до неможливості міграції на нерест та нагул ряду видів прохідних риб, а відповідно і до зменшення чисельності видів цієї групи.

Забруднення поверхневих та підземних вод Забруднення вод Сиваша відбувається переважно за рахунок пестицидів та мінеральних добрив, які застосовують у сільському господарстві при вирощуванні різних культур [7]. Велике значення у цьому процесі має надходження побутових і, особливо промислових, скидів вільної економічної зони "Сиваш". В дренажних водах з невеликою мінералізацією (2 - 4 г/л) перше місце займає сульфат – іон, друге – хлорид-іон. З підвищенням мінералізації дренажно-скидних вод повільно зростає вміст кальцію та магнію, стрімкіше сульфатів. Серед скидних вод домінують колекторно-дренажні скиди (69%). З стічними водами до водойми потрапляє: 1050 т органічних сполук, 36 т сульфатів, 4085 т хлоридів, 103 т амонійного азоту за рік. Необхідно враховувати, що опріснені води поступають до Сивашу не тільки з території Криму, але і з території рисових сівозмін Херсонської області.

Викладене вище зумовило кризовий екологічний стан озера Сиваш, пов`язаний, перш за все, з його опрісненням. На фоні обсягу скидних маломінералізованних вод (до 5 мг/літр) до Сивашу з Азовського моря через протоку Тонку поступає близько 1 км³ морської води [55].

За даними сольової зйомки, у 70-х роках на масиві виявлено 35 тис. га слабозасолених, 21 тис. га середньозасолених, 3,5 тис. га сильнозасолених і 3 тис. га дуже засолених земель. На дренованих площах мінералізація підґрунтових вод збільшилась на 1,5-3 г/л [8].

Це зумовило необхідність виявлення характеру й кількісно оцінити розміри впливу зворотного стоку на водоприймачі у південних областях республіки, як на сучасному рівні, так і в перспективі у зв'язку з широким масштабом іригації в регіоні [29]. Системний підхід до цієї проблеми вимагає вивчення факторів впливу, тобто визначення об`ємів дренажно-скидних вод, їх хімічного складу, вмісту в них шкідливих домішок. З цим питанням тісно пов'язуються завдання аналізу функціонування джерел впливу (втрати зрошувальної води з різноманітних елементів зрошувальної мережі, закономірності формування хімічного складу дренажно-скидних вод тощо).

При встановленні водоспоживання культур, режимами зрошення передбачалось біологічно-оптимальне забезпечення рослин водою протягом всього періоду їх росту на рік 75 %-ої водозабезпеченості, що завищувало водоподачу (гідромодуль) зрошувальних систем до 0,40-0,45 л (сек.) га при великой їх концентрації в Таврійському степу, масштаби будівельних робіт, збільшувало непродуктивні витрати енергоресурсів. Як наслідок, річні втрати дніпровської води на фільтрацію лише на Краснознам'янському магістральному каналі становлять 81 млн. м³, на Північно-Кримському – 37 млн. м³ [4]. Але у такий спосіб були створені нові угіддя для дикого кабана, ондатри тощо. Усі меліоративні системи значно покращили умови існування лисиці, та єнотоподібного собаки в Причорномор`ї і Приазов`ї, де через близькість грунтових вод до поверхні, завжди існував дефіцит місць для будівництва нір [3]. Однак, зрошувальні канали стали нездоланною перешкодою для усіх копитних і зараз являються одним із важливих чинників скорочення їх чисельності на крайньому півдні країни [47].

В результаті діяльності людини степні екосистеми майже повністю перетворилися в сільськогосподарські угіддя. Наприклад, степові екосистеми, Джанкойського району раніше покриваючі 85 % території, а зараз майже повністю трансформовані в сільськогосподарські угіддя. Під загрозою знаходяться – існування степової біоти. Недоторкані ділянки степової рослинності збереглися тільки в прибережній зоні, на межі між галофітними лугами та засоленими землями [27].

В Присивашші найбільш інтенсивна орання цілинних земель проводилась в 1950-60-ті роки. Зараз в кримської часті Присивашшя рілля складає більш 70 % території. Починає з кінця 1980-х років, більша частина цих земель не обробляється в зв’язку з загальним занепадом сільськогосподарських виробництв,а використовується для випасу худоби [42]. Але відновлення природних трав’янистих комплексів в багатьох місцях не відбулося. Більшість територій зайнято вторинною (смітною) рослинністю. Нерідко має місце перевипас, особливо в результаті розвитку вівчарства, та, як слідство, - опустелення окремих ділянок.

Руйнування наземних екосистем також пов’язане з будуванням на великих площах рисових ланів та риборозводних ставки, неправильним зрошенням, підтопленням грунтових вод, вторинним засоленням грунтів. Підтоплення та вторинне засолення грунтів побільшує проблему перевипасу, так як скорочуються пригідні для випасу площі та призводять до перевантаження збережених пасовищ. Разом з тим, слід відмітити, що рисові лани та риборозводні ставки побудували сприятливі умови для гніздування та годування ряду видів водних та водно-болотяних птахів, зокрема лелекоподібних, мартинів та куликів.

Значний негативний вплив на тваринний та рослинний світ робить широкомасштабне застосування отрутохімікатів (пестицидів) та добрив.удобреній Вчені неодноразово реєстрували на Сиваші та у Присивашші масові отруєння [3]. Під впливом агрохімікаті відбувається скорочення чисельності багатьох важливих видів безхребетних, у тому числі занесених до Червоної книги України.Інші антропогенні фактори. Серед антропогенних факторів, не освітлених вище, найбільш важним є охота, рибна ловля та фактор хвилювання.

відноситься до числа факторів безпосереднього впливу на біоту, перш за все на ссавців та птицю. По мірі розвитку продуктивних сил суспільства значення мисливського промислу в господарської діяльності людини знизилось. Однак збільшення чисельності населення та досконалення способ добичі диких тварин цього фактора на фауну не тільки не зменш, а навпаки.

Слід підкреслити, що при сильному скорочуванні чисельності окремих популяцій тварин, яке відбувається під дією багатьох факторів, пов'язаних з, останньою заключною ланкою у факторів,до зникнення виду. Особливо це характерно для острівних територій, якою є Крим. В теперішній час у Криму мисливство є згубним для таки видів, як стрепет та дрохва .

Багато видів тварин відносяться до категорії рідких та зникаючих видів занесені до Червоної книги України. На жаль це їх від знищення не спасає. Головні причини – низька дисципліна та не додержання правил полювання у не тверезому виді.Грає рольиць це рідких видів птиць, яких досить складно відрізнити від , більш масових . Це стосовно білолоб гуск, білоок черн, тонкодзьобогоого кроншнепаа. полювання в умовах поганої видимості, у су чи вночі приводить до гибелі навіть таких добре видимих видів, як червоновола казарка та огар.

Точні данні обсягу здобичі мисливських видів тварин не відомі, тому дати оцінку ,фактору . Але базуючись на данні, орнітологічної експедиції, та на результат опитування місцевих мисливців, можна сказати, що в останні роки значно поширилось браконьєрство. На території Присивашшя браконьєрським способом найбільш часто добувається крижень, куропатка, заєць, ондатра, в окремих випадках – фазан. Діє масштабний відстріл червоноволої казарки, а цей вид не тільки занесений до Червоної книги України, але і також охороняється на міжнародному рівні, оскільки є одним із 24 європейських глобально загрозливих видів. Дуже слабо контролюється охота на гусей у зимній період. З одного боку, з’явилась категорія забезпечених мисливців, котрі мають добрі транспортні засоби та зброю, а з другого скоротилась можливість для контролю за охотою з сторони органів, які за це відповідають.

Це одним фактором впливу на біоту є незаконне риболовство. Наприклад, Генічеською та Сиваською рибінспекцією щорічно вилучається 10 млн. сіток та тони риби. Велику шкоду наносять і законні рибалки, які виловлюють риби більше квоти. Розповсюджені на Сиваші й інші форми браконьєрства. Наприклад, на Чонгарських островах місцеве населення в великих кількостях заготовляє яйця птиць, від чого страждають у першу чергу, чорноголові мартини та морські голубки.

Особливо требо зайняти питання впливу фактора турбування. Присутствіє людини, поблизу гніздових колоній, годуючих чи спочиваючих, міграційних чи зимуючих скупчень птиць, часто призводить до негативних наслідків для них [27]. Так, навіть одноразове відвідання колоній людиною може привести до гибелі близько 80-90 % яєць та пташенят. Особливо сильний вплив цього фактора проявляється недалеко від населених пунктів та в місцях масового відпочинку людей, наприклад, на Арабатській стрілці.

Розділ 2. Сиваш, як водно-болотне угіддя міжнародного значення

У 1978 році Сиваш став одним із перших в СРСР водно-болотним угіддям, внесеним до Рамсальського списку водно-болотних угідь міжнародного значення. В 1996 році до Рамсальської конвенції приєдналась незалежна Україна, проголосив 22 водно-болотних угідь міжнародного значення. Два з яких – це Східний та Центральний Сиваш (площа, яких 165 тис. га та 80 тис. га) [18].

Водно-болотні угіддя Сиваша являють собою природний комплекс, що має унікальну структуру та специфічні системні взаємозв’язки. Характерною рисою Присиваських ландшафтів є полинно-злакових степів, які не властиві іншим регіонам України. Перспективними для стаціонарних екологоценотичних досліджень є непорушені ділянки з характерними для цих степів рослинними угрупованнями, які насичені специфічними представниками Середземноморської та Арало-Каспійської флори [54].

Підвищення ефективності природоохоронної діяльності в приморській смузі можливе за умови відновлення існуючих ландшафтних структур з відносно збереженним природним комплексом. Ці території можуть бути осередками збереження різноманітності степів (справжніх та піщаних), пісків, солончаків та прибережно-водних угруповань в межах існуючих (Азово-Сиваський НПП, заказники, пам’ятники природи) та проектованих об’єктів ПЗФ півдня України (Приазовський та Сиваський НПП), які в майбутньому увійдуть до меж проектованого Південноукраїнського приморсько-степового екологічного коридору (ППСЕ) [48].

2.1 Значення Сивашу в підтримці біологічної різноманітності

Крім того водно-болотні угідь є джерелом біологічної різноманітності, забезпечуючи водою і первинними харчами різних видів птиць, ссавців, земноводних, риб, безхребетних. Не малу роль грають водно-болотні угіддя та в житті суспільства [6].

Концепція збереження біологічного різноманіття України була затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1997 р. N 439 . Розроблена відповідно до статті 16 Конституції України, Конвенції про охорону біологічного різноманіття, Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, Програми перспективного розвитку заповідної справи в Україні та Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої постановою Верховної Ради України від 15 жовтня 1996 р.

Біологічне різноманіття є національним багатством України, яке забезпечує екосистемні та біосферні функції живих організмів, їх угруповань та формує середовище життєдіяльності людини.

На жаль, сьогодні біологічне різноманіття втрачається під час забудов, розорювання землі, меліорації, спорудження водосховищ, створення мереж транспортної інфраструктури та здійснення інших видів господарської діяльності. Скорочуються території, зайняті природною рослинністю, що призводить до виникнення загрози втрати гено- та генофонду [16].

Тим часом, біологічне різноманіття, як результат багатовікової еволюції, повинно бути передано прийдешнім поколінням у максимально збереженому стані.

Тому метою Концепції є:

·  збереження, покращання стану та відновлення природних і порушених екосистем, середовищ існування окремих видів та компонентів ландшафтів;

·  сприяння переходу до збалансованого використання природних ресурсів;

·  підвищення рівня інформованості населення з питань біологічного різноманіття, а також активізація участі громадян у діяльності щодо його збереження;

·  посилення відповідальності за збереження біологічного різноманіття підприємств, організацій та установ, діяльність яких пов'язана з використанням природних ресурсів або впливає на стан довкілля.

Об'єктами Концепції є різноманіття всіх рослин, тварин та мікроорганізмів (разом із середовищами їх існування) в стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах, на суші, у воді, грунті та повітрі, що постійно чи тимчасово населяють територію, територіальне море, континентальний шельф та виключну (морську) економічну зону України. Збереження біологічного різноманіття передбачає охорону як окремих особин і їх груп у межах певної території, так і екосистем у цілому разом з їх середовищем існування.

2.2 Шляхи збереження екосистем

Перспективними шляхами збереження екосистеми є:

·  Створювання сеті заповідних територій, яка охоплює самі важні території та ділянки, які знаходяться під загрозою зникнення, усі види біотопів, включаючи залишки степових екосистем, відкриті мілководдя, острови та інші, враховуючи їх значення для життя мігруючих, гніздуючих та зимуючих птахів;

·  Створення відкритих солоно - водних мілководій, як найбільш важних біотопів для харчування та відпочинку різних видів куликів; запобігання збільшення площ прибережних заростей водно-болотних рослин (асоціацій очерета та інші ), управленій з ціллю піддержання біорізноманітності та менеджменту очеретяних заростей для забезпечення мозаїчності очеретяних біотопів;

·  Відновлювання природної рослинності на часті орних земель для створювання екологічної сеті регіону (разом з об’єктами ПЗФ), яка забезпечить вільну міграцію тварин та поширених рослин, що знизить негативний вплив фрагментації екосистем;

·  Зберігання рідких та загрозливих видів тварин та рослин, включив розробку та реалізацію планів дії для зберігання окремих видів;

·  Регулювання аматорської охоти та рибної ловлі з ціллю зниження їх негативного впливу на тваринний світ;

·  Посилення мер по боротьбі з браконьєрством, а також нелегальним вилученням яєць рідких видів птиць, вилученням яєць колоніальних видів птиць та розоренням колоній рибоїдних птиць;

·  Створення умов для відновлення промислових запасів риби у Сиваші;

·  Створення координаційного центру по управленню та охороні природних ресурсів Сиваша;

·  Оптимізація солоності та водного балансу в Центральному та Східному Сиваші;

·  Відновлювання солоності Східного Сиваша до 30 ‰, що створить сприятливі умови для розмноження глоси, піленгасу та бичків – найбільш цінних промислових видів риб цієї водойми.

·  Підтримка необхідного рівня води у Центральному Сивашу;

·  Оптимізація обсягу скиду прісної води у Сиваш (реконструкція існуючих зрошувальних систем) та зменшення його забруднення до рівня, які забезпечують реалізацію основних направлень охорони та відновлення біорізноманітності Сивашу;

·  Запобігання "залпових " скидів прісної води в Сиваш в осіння – літній період, коли за короткий час скидається більший об’єм води, що призводить к сильним колиханням солоності в прибережній зоні Сивашу та негативно впливає на різноманітність гідробіонтів [6,44].

Розділ 3. Моніторинг за екологічним станом озера Сиваш

Моніторинг вод здійснюється за параметрами кількості та якості вод з метою забезпечення збирання, обробляння, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розроблення обґрунтованих рекомендацій для прийняття рішень в галузі використання та відтворення водних ресурсів [18ва].

Дані про існуючу мережу пунктів спостереження на Сиваші не знайдено.

Пункти стаціонарної мережі спостережень поділяють на чотири категорії. Пункти спостережень першої категорії розміщують на водотоках і водоймищах, що мають особливо важне народногосподарське значення, коли існує ймовірність перевищення концентрації певних показників. Пункти спостереження другої категорії розташовують на водних об’єктах, які знаходяться в районах промислових міст, селищ з централізованим водопостачанням, у місцях відпочинку населення, в місцях скиду колекторно-дренажних вод з сільськогосподарських полів, на граничних і кінцевих створах рік. Пункти спостереження третьої категорії розміщуються на водних об’єктах, що характеризуються помірним або слабким навантаженням (в районах невеликих населених пунктів та промислових підприємств).Пункти спостереження четвертої категорії формуються на незабруднених водних об’єктах [33].

Оскільки не існує нормативних вимог щодо кількості постів, то визначити кількість постів спостереження кожної категорії можна тільки після обґрунтування місць їх розміщення.

Пости спостереження 1 категорії розташувати поблизу міста Красноперекопськ, тому що на базі мінеральних багатств Сивашу побудовані заводи, які скидають свої промислові відходи в озеро Старе та Красне.

2 категорії На замикаючих створах гирл рік Салгір, Побідна, Індол [56], бо це найбільші річки, що впадають до Сивашу. Поблизу сел.: Урожайне, Пшеничне та на Джанкойському скиді.

3 категорія рекомендується розташовувати пости спостереження в рекреаційних зонах: поблизу міста Генічеська, на косі Арабатськой Стрілці.

Сіть постів спостереження 4 категорії, пропонується розташувати поблизу заповідних територій, де відсутнє пряме антропогенне навантаження. Такими заповідними територіями є острови Чурюк і Куюк-Тук - Азово - Сиваський національний природний парк.

Окрім того для спостереження за розповсюдженням забруднень у Сиваші та для виявлення районів з найбільшою забрудненістю необхідно виконувати спостереження на пересувних постах спостереження.

На рис. 4.1 показано карту-схему, де позначено рекомендовані місця розміщення стаціонарних постів спостережень на Сиваші. Відповідно до цієї схеми на Сиваші має бути 1 поста категорії І, 6- категорії ІІ, 3 - категорії ІІІ, та 2- категорії 4. Усього 12 стаціонарних постів спостереження.

За умови відсутності достатнього фінансування можна скоротити кількість пости спостереження – залишити їх в районах найбільшого антропогенного навантаження. Озерні екосистеми це специфічні об’єкти, які потребують спеціальних методів дослідження і спеціальних програм спостереження. У пунктах 1 та 2 категорій спостереження за гідробіологічними показниками рекомендують проводити щомісячно за скороченою програмою, щоквартально за повною програмою; в пунктах 3 категорії спостереження проводять щомісячно за скороченою програмою тільки у вегетаційний період та щоквартально за повною програмою; в пунктах 4 категорії спостереження слід проводити щоквартально за повною програмою [33]. Досліджуваний хімічний та параметричний склад, визначається відповідно до програм спостереження, що застосовуються на постах спостереження різної категорії.

Рис. 3.1. Розміщення стаціонарних постів спостережень на оз. Сиваш

Скорочена програма передбачає контроль змісту розчиненого кисню, одного чи двох забруднюючих речовин, специфічні для даного району і проводиться один раз в декаду.

Повна програма проводиться один раз в місяць (в середині місяця) і передбачає контроль за наступними показниками:

а) забруднюючі речовини: нафтопродукти, пестициди, тяжкі метали (ртуть, свинець), феноли, детергенти, а також забруднюючі речовини специфічні для даного району.

б) показники середовища: розчинений кисень, сірководень, біохімічне споживання кисню за 5 діб, нітрати і нітрити, азот амонійний, фосфор фосфатний, кремній.

в) елементи гідрометеорологічного режиму: солоність води, температура води і повітря, швидкість і направлення течії і вітру, прозорість води, колір води [24].

Для оцінки стану екосистем озера Сиваш необхідно також проводити спостереження за програмами біологічного моніторингу.

Оцінюється різні параметри, основними з яких є: число індувидів в популяції; різноманітність видів в спілках; розподіл популяції, сообществ и т. д.; кругообіг біомаси і обмін енергії; швидкість росту індивидумів; характер фізіологічних і біохімічних процесів; генетичні і поведінкові зміни; стан здоров’я і частота захворювань; народжуваність і смертність; зміни міграції.

Висновок: Проведення моніторингових досліджень включає в себе велику кількість операцій. Це по-перше підготовчі операції, такі як ознайомлення з районом досліджень, нормативними документами, розрахунок економічних витрат, підготовка обладнання та інші. Лише після цього приступають безпосередньо до проведення досліджень. Вони проводяться по повній та скороченій програмі спостережень, а також по програмі біологічного моніторингу. По їх завершенню необхідно обробити отриману інформацію[23].

Сиваш є найбільшою водоймою лиманного типу на Азово-Чорноморському узбережжі України, загальна площа якої 2,6 тис. км² . У серпні 1998 р. була проведена міжнародна експедиція, яка вивчала чисельність та розміщення птахів на Сиваші. Було нарахувано близько 1 млн. 400 тис. птахів. Зрозуміло, що це лише частина птахів, які мігрують через Сиваш, зупиняючись там для відпочинку та годівлі. Вочевидь, загальна чисельність птахів за увесь сезон міграція складає не менше, ніж декілька мільйонів особин. Проведена експедиція довела світове значення Сиваша для охорони птахів [20].

Флора Сиваша є дуже специфічною, хоча не дуже багатою видами. Переважають види галофітного, пустельно-степового та прибережноводно-галофітного комплексів [40]. При дослідженнях виявлено ряд видів, занесених до "Червоної книги України" - це ковили волосиста, Лесінга українська, тамарикс стрункий, тюльпан Шренка, морківниця прибережна, цибуля скіфська. Із специфічних для Сиваша рослин слід відзначити покісницю Фомина, кравник солончаковий, хрінницю товстолисту. Рідкісними південно-степовими видами, що зростають тут, є белевалія сарматська, прангос травниковий, ефедра двоколосниковий, цибуля крапчаста та ряд інших [37].

Таким чином, фіто різноманіття Сиваша є дуже специфічним, на його охорону має бути звернута значна увага.

Ступень ботанічних досліджень на Сиваші є нині дуже низькою. Значна увага приділялась ботанічному вивченню Сиваша в 1910-1940рр. проводилось геоботанічне, флористичне та комплексне обстеження території. Тут слід згадати роботи Й. К. Пачоського, М. І. Котова, Ф. Я. Левіної, М. С. Шалита, Г. І. Білика, Ф. Я. Поповича. Значно меншу інтенсивність мали ботанічні дослідження у після – воєнні часи. Останні спеціальні ботанічні роботи по Сивашу(Ф. Я. Поповича, М. І. Котова, Н. П.Лоскот та В. В. Протопопової) належать до 70-х рр. за чверть століття, що минуло з тих пір, рослинний покрив Сиваша дуже змінився, насамперед, внаслідок меліоративних робот та випасання. Необхідно проведення сучасних грунтовних ботанічних досліджень на Сиваші. Бо рослинний світ цілого ряду територій зазнав значних змін. Моніторингові ботанічні дослідження, конче потрібні в цілому регіоні, нині на Сиваші не проводяться [48].

Розділ 4. Перспективи збереження озера Сиваш

Кримське Присивашшя характеризується високим рівням біотопного та біологічного різноманіття, що визначає його значення у реалізації зобов’язань України за Рамсарськой, Бонськой, Бернской Конвенціям, Конвенція по збереженню біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро), погодженню об охороні Афро-Евро-Азиатських водно-болотних птахів. Тому як природоохоронний об’єкт ця територія має велике значення у системі природно-заповідного фонду України та потребує підвищення природоохоронного статусу [46].

Згідно Рамсарської угоди, ратифікованої Україною, міжнародного значення водно-болотним угіддям надається перш за все з метою охорони умов існування птахів, тому для охорони навколо-водних птахів,- як гніздуючих, так і мігруючих,- режими охорони необхідно встановити не тільки в межах водних, але і наземних екосистем [36].

4.1 Юридично правовий шлях

На Україні державне керування й контроль за використанням всіх видів природних ресурсів і захист природного навколишнього середовища здійснює Минэкоресурсов (м. Київ). Стосовно до водних живих ресурсів Азовського моря, у тому числі, Сиваша (який географічно є його затокою), вищезгадане міністерство свої контролюючі функції проводить через регіональний басейновий орган – Державну інспекцію по охороні Азовського моря (м. Маріуполь). Оскільки південна й західна частина Сиваша територіально розташовані в межах Автономної Республіки Крим (АРК), на них поширює свої контролюючі функції також Рескомприрода Криму (м. Сімферополь).

Вони користуються законодавчою базою України. Основними законами на даний час є:

1. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.1991 р.

2 Водний Кодекс України від 6.06.1995 р.

3. Земельний Кодекс України від 25.10.2001 р.

4. Закон України "Про тваринний світ" від 13.02.2001 р.

5. Закон України "Про Червону книгу України " від 07.02.2002 р.

6. Постанова про Концепцію збереження біологічного різноманіття України.

4.2 Створення об’єктів ПЗФ

Збереження природного біологічного різноманіття України – одне з найважливіших завдань природоохоронної діяльності держави. Основним напрямком у збереженні природного біорізноманіття України та різноманіття її ландшафтів є формування репрезентативної, науково обґрунтованої мережі територій і об’єктів природно-заповідного фонду(ПЗФ) [15].

Природно-заповідний фонд складають ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного середовища.

В Україні природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. На землях природно-заповідного фонду зберігається близько 75% всього біорізноманіття України. За період з 1992 р. площа ПЗФ зросла більше ніж у 2 рази, а частка площі ПЗФ від площі України ("відсоток заповідності") зросла за цей період з 2,1% до 4,6%. Природно-заповідний фонд розширювався за рахунок біосферних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків, а також за рахунок територій і об’єктів місцевого значення. Нині до природно-заповідної мережі України входить більш ніж 7 тис. територій та об’єктів [19].

В Україні природно-заповідні території та об’єкти розміщені дуже нерівномірно, особливо в зоні Лісостепу. Найвищий відсоток заповідності спостерігається у західних та північно-західних областях України. Більшість заповідників України за площею порівняно невеликі.

До охоронних природних об’єктів належать Регіональний ландшафтний парк "Калинівський" Ботанічний заказник місцевого значення "Присиваський", Ботанічний заказник загальнодержавного значення "Арабатський", Азово-Сиваського НПП та створення НПП "Сиваський" [21].

Початок заповідання земель Азово-Сиваського НПП почався іще у 20-тих роках, адже ще у 1923 році до заповідника "Асканія-Нова" було приєднано острів Чурюк, що на Центральному Сиваші. У липні 1927 року був створений заповідник "Надморські коси". До нього увійшли окремі ділянки Північного Причорномор'я, Сиваша та Азовського моря, але спочатку до 1933 року даний заповідник знаходився у підпорядкуванні заповідника "Асканія-Нова", і лише з 1933 року почав діяти, як самостійна установа. Азово-Сиваський заповідник був створений у 1937 році, а у 1957 році заповідник був перетворений у Азово-Сиваське державне заповідно-мисливське господарство. До нього увійшли о. Бірючий та 4 острови в Сиваші: Куюк-Тук (частина), Чурюк (частина), Мартинячий та Китай. Азово-Сиваський національний природний парк був створений у 1993 році у межах колишьного заповідно-мисливського господарства і його охоронної зони з акваторіями Центрального Сиваша і Азовського моря.

Загальна площа парку складає більше 52000 га. Із них на суходіл припадає більше 8460 га, а на акваторію більше 43600 га. Сюди входить акваторія Азовського моря, озера Сиваш та Утлюцького лиману. Парк розташований в Генічеському районі та Новотроїцькому районах.Як і кожний національний природний парк, Азово-Сиваський має чотири функціональні зони. До заповідної зони входить більше 38900 га (Центральний Сиваш), зони регульованої рекреації – 618 га, зони стаціонарної рекреації - 93 га, та до господарської зони – більше 12400 га (о. Бірючий). На території острова Бірючий та коси Федотова наявні морські ландшафти та ландшафти внутрішніх заток.Особливо цікавим є Центральний Сиваш. Це морська затока лагунного типу. У його межах виділяються так звані "засухи", які є ділянками періодичного і постійного підтоплення. У період засухи вони мають вигляд солончаків. Дуже цінними є острови Центрального Сивашу – Чурюк і Куюк-Тук, адже антропогенний вплив тут був меншим, і тому тут збереглися справжні степові угруповання. Серед рослин зустрічаються жовтень скіфський, дивина фіолетова, шавлія сухостепова, тринія щетиниста; до ендемічних рослин належать кермек чурюкський, червець сиваський, смілка сиваська, деревій бірючанський. Можна тут зустріти і пустельні степи, зокрема на вододільних ділянках, де переважають ксерофітні напівчагарники - полин кримський, курай модринний, а також злаки: костриці Беккера, житняк Лавренків, ковили Лессінга та української. Сиваш разом із численними островами та півостровами є надзвичайно важливим для багатьох птахів, адже тут м'який клімат, достатньо їжі і добре захищені ділянки для гніздування. Дана територія важлива і тим, що вона є важливим місцем відпочинку для птахів під час міграцій. Затока Сиваш належить до водно-болотних угідь міжнародного значення і є особливо цінним угіддям для водно-болотних птахів взимку. Так, протягом року тут зустрічається більше 1 млн. особин птахів (чайки, качки, болотяні крячки, кулики, лебiдь-шипун, галагаз, чаплi та iнші). Серед червонокнижних видів тут зустрічаються такі птахи, як зуйок морський, ходуличник, кулик-сорока, Савка-реготун чорноголовий та орлан-білохвіст. Іншою є орнітофауна степів Присивашшя і о. Бірючий. Тут зустрічаються дрофа, хохітва, журавлі степовий та сірий, луні польовий та степовий, беркут, підорлик великий, балобан, сокіл-сапсан, боривітер степовий. На території парку усього зареєстровано 30 видів "червонокнижних" птахів. З них орлан-білохвіст і хохітва занесені до Європейського Червоного списку. Усього у НПП Азово-Сиваський зареєстровано 197 видів птахів. Багатим є тваринний світ парку. Так, на території парку нараховується більше 5 тисяч видів тварин, з яких 250 видів - хребетні. Серед амфібій часто зустрічаються ропуха зелена та жаба озерна, а серед рептилій – ящірка прудка, різнокольорова, вужі звичайний та водяний. У акваторіях парку мешкає 26 видів риб, серед яких до промислових належать камбала-глоса та камбала-калкан, бички леопардовий, бобир та Кніповича, осетер російський, севрюга, а також акліматизований далекосхідний вид кефалі - пелінгас. Серед червонокнижних тварин на території парку зустрічаються тушканчик великий, тхір степовий, дельфін-азовка і полози чотирисмугий і жовточеревий, мідянка, гадюка степова, декілька видів комах: емпуза піщана, ірис плямистокрилий, дорожна оса та інші [54].

Планована для створення національного природного парку "Сиваський" територія охоплює узбережжя і частину акваторій Центрального і Східного Сивашу, а також Арабатської стрілки і Азовського моря, що входить в зону юрисдикції Автономної Республіки Крим [41]. Більша частина території і акваторії приурочена до однойменного водного об’єкту (затоки Азовського моря - Сиваш). Загальна площа проектованого НПП становить 149913,19 га (з них з вилученням земель – 33657,90 га, без вилучення – 116255,29 га) [21].

Ці питання на сьогоднішній день практично не досліджені. Організація в цьому регіоні національного парку зажадає створити тут сучасну систему моніторингу екологічного стану Сивашу. Науково-виробничий потенціал у Криму для цих цілей є .

Висновки

1.  Найважливішими факторами порушення природного гідрологічного режиму є Північно-Кримський канал, котрий приніс в Крим не тільки блага, але й екологічні проблеми.

2.  поєднання природних умов з антропогенним впливом сприяло формуванню нових природно-антропогенних комплексів і збільшенню видової різноманітності. Підвищення біологічної продуктивності угідь найбільш показово виявилося в збільшенні кількості видів і чисельності птахів.

3.  Створення зрошувальних систем та пов’язаних з ним сільськогосподарських ланів привело к значному скороченню площ природних екосистем, які займають зараз 15-20 % території

4.  Значний вплив на екосистему Сиваша чинить забруднення поверхневих та підземних вод, воно призводить до "цвітіння" та заболочення водойм

5.  Значний негативний вплив на тваринний та рослинний світ робить широкомасштабне застосування отрутохімікатів (пестицидів) та удобреній. Під впливом агрохімікаті відбувається скорочення чисельності багатьох пригідних видів безхребетних, у тому числі занесених до Червоної книги України. Водно-болотні угіддя Сивашу – є джерелом біологічної різноманітності, забезпечуючи водою і первинними харчами різних видів птиць, ссавців, земноводних, риб, безхребетних. Не малу роль грає водно-болотного угіддя та в житті суспільства. Через високу солоність вод засоленості грунтів територія є однією з найменш привабливих для традиційних форм господарювання. Це перешкоджало щільному її заселенню і інтенсивному використанню в сільському господарстві і промисловості, завдяки чому на сьогодні великі території Сиваша мають високий ступень збереження природних комплексів.

Список використаної література

1.  Азовское море. Гидрометеорология и гидрохимия морей СССР. // Справочное издание Проекта: "Моря СССР". – СПб, 1991. – Т. V. – Ч. I. – 237 с.

2.  Алисов Г.П. Климаты СССР. – Москва: Изд-во МГУ, 1956. – 104 с.

3.  Аннотированный список млекопитающих Крыма // Сб. воспоминаний и науч. тр., посвящ. 140-летию со дня рождения А.А. Браунера. - Дулицкий А.И., Товпинец Н.Н..- Одесса : Астропринт, 1997.- С. 92-100.

4.  Барабаш М.Б. Современные изменения климата // Природа Украинской ССР. Климат. – К.: Наук. думка. – 1984. – C. 160–169.

5.  Белоконь Г.С. Основные черты формирования и продукция высшей водной растительности каналов юга Украины // Гидробиология каналов СССР и биологические помехи в их эксплуатации.- Киев : Наук. думка, 1976.-С.260-278.

6.  Біорозмаїття. Питання та відповіді. – Київ: Товариство "Зелена Україна", 1998. – 32 с.

7.  Брагинский Л. П.. Пестициды и жизнь водоёмов. К.: Наукова думка 1972. – 201 с.

8.  Бурксер Е.С. Солоні озера та лимани України // Тр. физ.-мат. отдел. ВУАН. – 1928. – Т. 8. – С. 59-63

9.  Васильева И. Г. Водный кризис в США // США: Экономика, политика, идеология. – 1982. – № 11. – С. 99-109.

10.  Географічна енциклопедія України. В 3-х т. / Під ред. Маринича О. М. – К.: Україн. рад. енциклопедія, 1989-1991. – 1 т. – 416 с. – 2 т. – 480 с. – 3 т. – 489 с.

11.  Гринченко А.Б. Журавли в Крыму // Сообщ. Прибалтийской комиссии по изучению миграций птиц..- Тарту, 1987.- № 19.- С. 75-80.

12.  Гурьев Ю. Большая вода Тавриды. О Северо-Кримском канале. – мол. гвардия. – 1983. – С.180-182.

13.  Джигерей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2000. – 203 с.

14.  Дулицкий А.И., Эпизоотологическая обстановка, фауна млекопитающих и членистоногих эктопаразитов (Распространение природных очагов инфекционных заболеваний в зоне создаваемого национального парка "Сивашский") // Современное состояние Сиваша : Зб. науч. статей.- Киев :Wetlands International – АЕМЕ, 2000.-С. 42-66.

15.  Екологічне законодавство України. – Харків: ТОВ "Одісей", 2002. – 928 с.

16.  Екологічний менеджмент: навчальний посібник /За ред. В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлюк.-К.: Значеня, 2006.-366 с.

17.  Екологія і закон. Екологічне законодавство. Книга 1. Під ред. В.І. Андрейцева. – Київ: Хрінком Інтер. – 1998. – 698 с.

18.  Закон України "Про мисливське господарство та полювання" // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 18. – Ст. 132-159

19.  Збереження біорізноманіття, створення екомережі та інтегроване управління річковими басейнами. Кобеньок Г. В., Закорко О. П., Марушевський Г. Б.– Київ. 2008.-200 с.

20.  Збереження і моніторинг біологічного та ландшафтного різноманіття в Україні. – К.: національний екологічний центр України, 2000. – 244 с.

21.  Звіт Рескомприроди Криму.

22.  Земельний Кодекс України // Екологічне законодавство: Зб. законод. актів. – Харків: ЕкоПраво. – 2002. – С. 67-168.

23.  Зеркалов Д.В. Екологічна безпека: управління, моніторинг, контроль. Посібник.- К.: КНТ, Дакор, Основа, 2007. – 412 с.

24.  Израэль Ю.А. Мониторинг состояния и регулирования качества природной среды. – В кн.: Природопользование. М.: Наука, 1978. – 159 с.

25.  Испарение природных солевых рассолов. Ильинский В.П., Филиппео В.М.. // Журн. хим. пром-сти. – 1929.-6,№16.

26.  Информационные материалы по секторальным отчётам научно-иследовательного проекта "Оценка социально-экономической ситуации в Присивашском районе" Симферополь 2004.

27.  Ирригационное земледелие и проблемы сохранения биологического разнообразия Джанкойского района Автономной республики Крым. Монография. – Киев.:2005. – 166 с.

28.  Карпевич А. Ф. Теория и практика акклиматизации водных организмов. – Москва, 1975. – 435 с.

29.  Кириченко О. Сиваш просит помощи и ждёт решительних хозяев – Крим. Правда.-1989.

30.  Ковда В.А. Солончаки и солонцы.- М. - Л.: Изд – во АН СССР, 1937.

31.  Курніков Н.С. О метаморфизации рассолов крымских соляных озёр // Записки минералог. об-ва.- 1896. - Сер.2,ч. 34.

32.  Мейер К.И. Сиваш и его флора // Естествознание и геграфия.- М., 1916.-21, № 1-2.-С. 1-19.

33.  Моніторинг довкілля. - Клименко М.О., Прищепа А.М., Вознюк Н.М. Підручник.- К.: Видавничий центр "Академія", 2006. – 360 с.

34.  Никольский А.М. Позвоночные животные Крыма // Зап. инп. акад. наук. - СПб., 1891.- 484с.- Приложение к Т. 68.

35.  Новиков Ю.А. Оценка экологического состояния промышленного Армянско-Красноперекопского района по геохимическим данным (Крым). Отчет. КРАЭМ, 1999.

36.  Основи екології: Теорія та практикум. Навчальний посібник Білявский Г.О., Бутченко Л.І. – К.: Лібра, 2004. – 368 с.

37.  Основи екологічних знань. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. – Київ: Либідь, 1995. – 288 с.

38.  Павлов П.Й. Комплексне вивчення Східного Сивашу і Молочного лиману в 1955 р. \\ Біол. обгрунтування розвитку кефаль. госп-ва Східного Сиваша і Молочного лиману: Пр. Ін-ту гідробіології АН УРСР. – 1960. – № 35. – С. 3-8.

39.  Паллас П.С. Краткое физическое и топографическое описание Таврической области.- СПб., 1795.- 72с.

40.  Попович Ф.Я. Новые данные к флоре и растительности района Присивашья // Сов. ботаника.- 1938.- № 1.- С.100-106.

41.  Попович Ф.Я. Азово - Сивашкий государственный заповедник(УССР, Днепропетровская оласть, гор. Геническ ) // Сов. ботаника.- 1938.- № 6 .- С.135-136.

42.  Почвы / Природа Украинской ССР. Под. ред. П.Б.Вернандера, Д.А. Тютюнника. К.: Наукова думка, 1985. – 216 с.

43.  Природно-ресурсний аспект розвитку України. Програма сприяння сталому розвитку в Україні; Наук. керівник напрямку М.М.Коржнєв. – К.: Вид. дім КМ Academia, 2001. – 112 с.

44.  Сиваш: природа и люди. – Киев:Черноморская программа: Ветландс Интернешнал, Марушевський Г. Б., Костюшин В. А., Сиохин В. Д 2005. – 78 с.

45.  Северо-Кримский. Яблонский Л.И., Бондаренко Н.Н., Хоменко В.А. – Симфю. – 1977. – 36 с.

46.  Современное состояние Сиваша. Сборник научних статей.- Киев. АЕМЕ 2000 – 104 с.

47.  Состояние ихтиофауны и рыбопродуктивности причерноморских лиманов в связи с изменением их гидрохимических характеристик // Биология и экология: Вестник Днепропет. гос. ун-та. Волох А.М., Воловник С.В., Попенко В.М., Рева П.П. – Днепропетровск. – 1993. – Вып. 1. – С. 161

48.  Флористичні та фітоценотичні дослідження Сивашу та ботанічні питання його менеджмент-плану Андрієнко Т. Л., Коломійчук В. П. - Киев: 200 с.

49.  Численость и размещение гнездящихся около водних птиц в водно-болотних угодьях Азово-Черноморского побережья Украини - Киев 2000 – 475 с.

50.  Экстремальные природные явления в русских летописях XI-XVII вв. Борисенков Е.П., Пасецкий В.М – Л.: Гидрометеоиздат, 1983. – 240 с.

51.  www.osnova.com.ua

52.  www.uk/wikipedia.org/wiki

53.  www.ukrreferat

54.  www.sivash.com.ua

55.  bezrukov@ccssu.ru

56.  www.azniirkh.ru/region4.php