Курсовая работа: Психологічні особливості депресії в ранньому юнацтві

ЖИТОМИРСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДЕПРЕСІЇ У РАННЬОМУ ЮНАЦТВІ

Курсова робота

Студентки 35 групи

Факультету ННІ Педагогіки

Козак Ольги

Науковий керівник

Дубравська Н.М

Житомир 2011р.

Вступ

Актуальність дослідження: Депресія є мінливою комбінацією афектів і афективно-когнітивних взаємодій. Депресія – це навіть більш складний синдром, ніж тривожність: активується більше емоцій і існує більше можливостей для конфліктів в емоційній динаміці. Фундаментальні емоції, пов’язані з депресією у ранньому юнацтві, - це страждання (ключова емоція), гнів, огида, презирство, страх, провина і сором’язливість. Передбачається, що гнів, огида, презирство виявляються як відносно себе так і відносно інших. Хоч фундаментальні емоції вважаються первинними і найбільш важливими елементами депресії у юнацтві, часто присутні і інші чинники – відчуття сексуальної потреби, погіршення фізичного стану і втомлюваність. Все це може вважатися безпосереднім афектом або побічним продуктом депресії. Ці явища в той же час впливають на інші компоненти депресії, на її течію.

Проблему дитячої та юнацької депресії досліджував E. Kraepelin, який писав про можливість виникнення депресії вже в 10 років. Частоту юнацьких депресій ілюструє у своїй праці J. Kashani співавтори (1981), Корніна М. описувала депресивні ідеї підлітків.

Теорія диференційних емоцій вважає, що фізичний стан гіршає від почуття слабості і рухової сповільненості, які є результатом емоційних конфліктів. Стома визначається частково витратою енергії на властиві юнацькій депресії емоційні конфлікти. Такий чи подібний стан спостерігається досить часто в наш час, особливо в Україні, яка знаходиться на етапі становлення держави та її основних інститутів. Соціальна та економічна незахищеність людей, страх перед майбутнім – все це сприяє поширенню депресивних станів. Отже, актуальність дослідження полягає в необхідності теоретичного, психодіагностичного та колекційного вивчення депресії у віці раннього юнацтва.

Об’єкт дослідження: Об'єктом дослідження даної курсової роботи виступають депресивні стани.

Предмет дослідження: Предметом є психологічні особливості депресії у ранньому юнацтві.

Мета: вивчити проблему депресивних станів у ранньому юнацькому віці.

Гіпотеза: особливості переживання депресивних станів у ранньому юнацтві проявляються у комплексі індивідуальних, особистісних та суб’єктивних якостей конкретної людини.

Завдання: проаналізувати психологічний зміст проблеми.

Методи та організація дослідження: дослідження депресивних станів за допомогою методу Зунге – методика диференційної діагностики депресивних станів, адаптований Т.Н. Балашовой та методики діагностики рівня невротизації Л.І. Вассермана.

Надійність і вірогідність: надійність і вірогідність дослідження забезпечувалися репрезентативністю вибірки (23 особи), застосуванням методів,релевантних меті і завданням дослідження, поєднанням кількісного та якісного аналізу.

1.1 Стандарти діагностики депресій у дітей різного віку

Із 60-х років минулого сторіччя до цього часу в літературі триває дискусія щодо необхідності розробки окремих стандартів діагностики депресій у дітей різного віку як окремої нозології періоду розвитку.
Певна частина дитячих психіатрів вважає, що навіть суттєві депресивні прояви у підлітків рідко повністю відповідають діагностичним критеріям депресивних розладів у дорослих і потребують діагностики за допомогою інших діагностичних процедур. Поширеними є уявлення про те, що діти, особливо молодшого віку, внаслідок особливостей когнітивного функціонування взагалі нездатні усвідомлювати, а отже, і переживати основні симптоми депресії (такі як специфічна зміна настрою, низька самооцінка, депресивний погляд на минуле, теперішнє та майбутнє, почуття знецінення та втрати сенсу життя).

Запропоновані діагностичні критерії для дітей та підлітків, які базуються на припущенні, що депресивні розлади в дитячому віці мають маскований вигляд і непомітні на тлі інших клінічних проявів. У дітей молодшого віку діагностичними ознаками, еквівалентними депресивним симптомам, пропонують вважати такі соматичні прояви: головний біль, біль у животі, зниження апетиту, нічний енурез, енкопрез і труднощі у навчанні. У підлітків еквівалентами депресивних ознак найчастіше вважають агресивну, асоціальну поведінку та протестні прояви.

Дитячу та підліткову депресії розглядають як неспецифічний етап формування депресивних розладів дорослої людини.

Протягом 70-80-х рр. ХХ ст. представники різних психіатричних шкіл намагалися довести подібність депресій юнацького віку депресіям у дорослих. Дослідники діагностували депресії в дітей у різні періоди розвитку за допомогою як спеціальних, розроблених для підліткової практики структурованих інтерв’ю (діагностичних критеріїв W. Weinberg, E. Poznanski та M. Kovacs, алгоритмізованих програм діагностики афективних розладів та шизофренії для дітей дошкільного та шкільного віку – SADS (The Shedule for Affeective Disorders and Shizophrenia for School)), так і загальновживаних при діагностиці депресій у дорослих критеріїв RDC, DSM-III, DSM-III-R. Була доведена принципова можливість застосування діагностичних інструментаріїв, які використовують для діагностики депресій у дорослих у дитячій психіатричній практиці. Катамнестично-анамнестичні дослідження серед дітей, проведенні M. Kovacs в 1984-1985 р., також не підтвердили наявності, пов’язаної з віком, специфічності клінічної картини депресій. Іншими словами, результати досліджень свідчили про те, що клінічні симптоми депресії, притаманні для дорослих, можуть проявлятися у дітей віком 6-9 років.

Загальновживані класифікації психічних розладів (ICD-10, DSM-IV) не містять окремих критеріїв діагностики афективних розладів у дітей та підлітків, а їхні розробники рекомендують застосовувати в дитячій психіатричній практиці загальний діагностичний алгоритм. З метою діагностики депресій у пацієнтів віком до 18 років пропонується застосовувати критерії депресії для дорослих із певними уточненнями. Відмінністю алгоритму діагностики є оцінка роздратування як відповідника істотному зниженню настрою у дорослих. Протокол діагностики депресій за DSM-IV у дітей та підлітків припускає також можливість відсутності такої ознаки, як збільшення ваги навіть при значному зниженні апетиту.

Таким чином, стандартизовані діагностичні процедури, визнані в світі, не заохочують фахівців у галузі дитячої психіатрії до поширеної діагностики депресивних розладів у дітей за рахунок соматоформних, невротичних і поведінкових розладів.

Проте залишається нез’ясованим питання: чи можливо та яким саме чином (за особливостями етіології, клінічного перебігу чи реакції на лікування) можна відрізнити та термінологічно розмежувати депресії дитячого віку від коморбідних тривожно-фобічних, поведінкових, соматоформних психічних розладів. Інша проблема – діагностика та класифікація притаманних дітям та підліткам короткотривалих депресивних розладів, тривалість яких не відповідає критеріям згаданих вище класифікацій.

Наслідком наведених невизначеностей є практика більш частої ніж у країнах Європейського Співтовариства та США діагностики дитячими психіатрами України депресивних розладів у дитячому віці.

1.2 Причини депресії

Депресія є психічним розладом, проте, дві третини хворих так і не потрапляють у поле зору психіатра, спостерігаючись лікарями загальномедичної практики. Від 5 до 8 % хворих від загального потоку поліклінічних хворих складають випадки вираженої депресії. Вже 40 років депресія з успіхом лікується психофармакологічними препаратами, але тільки кожен третій випадок розпізнається лікарями і лише кожному четвертому хворому призначається адекватне лікування. По даним ВОЗ, біля однієї третини дорослого населення розвинених країн приймають психофармакологічні препарати. А спеціальні дослідження показали, що в них мають потребу не менше третини хворих районних поліклінік.

У СНД ситуація не тільки схожа, але і ще серйозніша, адже рівень нашої психологічної культури в буквальному розумінні цього слова близький до кам'яного століття! Кожен боїться, що його порахують “психом”, кожен намагається пояснити свої психічні розлади якимись зовнішніми обставинами, “об'єктивними причинами” і т.д., і т.п. Але ж об'єктивні труднощі - це просто сигнал про те, що пора вирішувати виниклі проблеми, а тривога і депресія не мають до цього зовсім ніякого відношення! Навіщо ми турбуємося і засмучуємося, навіщо не спимо і проливаємо океани зліз? Пора вже усвідомити простій факт: проблема і психологічна реакція на проблему - це, все-таки, різні речі, і сльозами горю не допоможеш. Втім, приведене твердження актуальне тільки для тих ситуацій, коли мова йде про реальну проблему, що вже говорити про ті випадки, коли психічний розлад виникає на тлі повного благополуччя!

Крім того, необхідно пам'ятати ще і про те, що не тільки психічний розлад може представлятися соматичним захворюванням (це питання вирішується тільки збільшенням якості диференціальної діагностики), але і соматичне захворювання, будучи стресором (психологічним і органічним), здатне приводити до виникнення психічних розладів. У дослідженнях показано, що відсутність психологічної допомоги пацієнтові з соматичним захворюванням призводить до значного (у два і більше разів!) збільшення терміну реабілітаційного періоду, а наявність такої допомоги, навпаки, в два рази цей термін скорочує. Крім того, адекватна робота з психічною сферою соматичного хворого дозволяє понизити ризик рецидиву або загострення його хронічного захворювання, а також істотно впливає на зменшення тяжкості перебігу хвороби, зокрема, наприклад, інтенсивності больового синдрому.

Вже зараз проблема депресії виявляється незвичайно значущою, про що побічно свідчить постійне зростання числа самогубств - як в Росії, так і за кордоном (у хорошому настрої життя самогубством, як правило, не кінчають). Смертність від суїцидів стабільно входить в першу десятку причин смертності, а Росія протягом останніх десяти років стабільно утримує по цьому показнику лідируючі позиції серед інших країн світу. ВОЗ вважає, що “епідемічний поріг” суїцидів - 9 чоловік на 100 000 населення, але в наший країні ця цифра коливається в межах четвертого десятка! Адже і це тільки офіційно зареєстровані суїциди... При цьому аналіз суїцидологічних тенденцій дозволяє зробити вивід, що найбільш схильні до суїцидальної поведінки люди у віці від 21 року до 60 років, причому пік доводиться на вік від 41 до 50 років, тобто від психологічних криз страждає найбільш працездатне населення країни.

Будь-яка депресія, незалежно від етіології і патогенезу, у відсутність адекватного лікування може завершитися суїцидом. Близько двох третин депресивних хворих має виражені суїцидальні наміри, а від 10 до 15 % фактично закінчують життя самогубством. При цьому депресія і сама-то по собі діагностується непросто, але необхідно пам'ятати, що латентна, маскована або ларвірована депресія перевищує число явних в 10 - 20 разів! Причому, маски депресії, як правило, соматичні (про що ми говоритимемо дуже детально далі), тобто пацієнт з маскованою депресією звертається за допомогою до лікаря загальної практики. Оскільки ж адекватне лікування в цій групі депресивних хворих починається значно пізніше звичайного, ризик суїциду зростає тут багато разів.

Існує точка зору, згідно якої депресії слід розглядати як безперервний ряд від важких форм до незначних за силою емоційних проявів, близьких до звичайних характерологічних реакцій. Проте положення сучасної класифікації психічних хвороб мають на увазі такий підхід до діагностики афектних розладів, при якому патологічні ознаки емоцій повинні якісно відрізнятися від норми. Цей підхід правомірний, він дозволяє уникати спотворень в клінічній оцінці розладів настрою. Але слід враховувати, що порушення легкого ступеня, перехідні, за словами Е.Крепеліна, "без різкої межі в область особових змін", важко виявити під час аналізу суб'єктивних скарг і спостережень за поведінкою хворого. Це вимагає особливої ретельності, як в оцінці справжнього стану, так і під час аналізу динаміки емоційно-особових розладів.

Депресивні прояви охоплюють широке коло феноменів. Під емоційним компонентом депресії розуміється сумний настрій, втрата інтересів, відчуття безвихіддя, думки про власну вину. У розумовій сфері депресія характеризується уповільненням асоціативного процесу, ускладненням концентрації уваги, відчуттям безпорадності і нездатністю до роботи. Тілесні симптоми включають розлади сну, апетиту, зниження статевого потягу, головні болі, болі в животі, розлади травлення.

Якісною відмінністю депресивних порушень настрою від характерологічних реакцій, властивих здоровій людині, є наявність так званого "ядра депресії" (К. Ясперс), яке утворюють безпідставна глибока печаль, "затримка" всіх психічних процесів, безрадісність, відсутність спонуки до дії, трудності в ухваленні рішень; хворі відчувають байдужість і безнадійність, зі всього спектру подразників, що оточують їх, вони вишукують несприятливі, нещасливі події; сучасність здається їм похмурою, майбутнє - позбавленим перспективи. Депресивний настрій може бути представлений декількома варіантами. Їх групування ґрунтується на загальноприйнятій точці зору про універсальну структуру психічного компоненту депресії, який включає декілька відомих типів .

Зміст емоційного компоненту тужливо-меланхолійної депресії представлений безвихіддю, пригніченістю, смутком, відчуттям власної непотрібності, похмурим поглядом на майбутнє, думками про небажання жити. Характерні такі вітальні ознаки, як добові коливання настрою, порушення сну, відчуття тяжкості і стиснення в грудях, зниження ваги, втрата апетиту. Суїцидальні вчинки як прояв важкого ступеня меланхолійної депресії здійснюються в стані безвихідності, обтяжливого відчуття життєвого крах.

Для астено-адинамічної депресії характерні скарги на втому, байдужість, відмову від спілкування, бажання "лягти і ні про що не думати". Реакція особи на хворобу назад пропорційна глибині депресії. При її незначній вираженості виникають переживання власного безсилля, неспроможності, що ведуть до уникнення труднощів і напруженої роботи. При важкій астено-адинамічній депресії на перший план виступає фізична слабкість: хворі цілими днями лежать в ліжку, їм буває важко встати навіть для прийому їжі і відправлення фізіологічних потреб. Вони випробовують неймовірну тяжкість в тілі, "безсилля".

Депресивні розлади тривожно-фобічного типу включають страхи і власне тривогу. Різні страхи (фобії) стосуються боязні за власне життя і життя близьких людей; відомі іпохондричні страхи - боязнь померти від якої-небудь хвороби, "зупинки серця", "цирозу печінки" і т.д.

Власне тривожні прояви є глибшими і більш протягнутими в часі, чим страхи. Вони часто бувають безпредметними (гнітюче, обтяжливе побоювання біди, що насувається), але можуть мати і конкретне ситуативне забарвлення, пов'язане з подіями, що містять загрозу стабільності існування, життю і здоров'ю. При глибоких тревожно-фобічеських проявах афектні переживання можуть безпосередньо визначати поведінку хворих, яка починає цілком підкорятися мотивам "захисту від загрози", "позбавлення від об'єкту небезпеки".

Ядро дисфорічної депресії складає тужливий настрій, що супроводжується дратівливістю, злісністю, гнівливою, агресивністю. Свій стан хворі описують як пригніченість ("немає натхнення", "нічого не хочеться робити", "опускаються руки") у поєднанні з нестриманістю, вибуховістю по щонайменшому приводу. Діапазон проявів дисфорічних розладів включає як помірно виражені стани з підвищеною дратівливістю, спробами "зірвати зло" на тих, що оточують, так і важкі розлади з імпульсними вчинками, руйнівними діями, порушенням орієнтування.

Іноді дратівливість, руйнівні тенденції, властиві дісфорічному стану, можуть бути наслідком депресивного настрою, який хворим важко описати, вони говорять про "внутрішній неспокій", що виникає у них, "розпирання в грудях".

Окремим типом депресивних розладів є так звана маскована депресія. Цим терміном, запропонованим в 1973 р. Кільхольц, позначаються стани, в яких власне депресивний афект відсунутий на задній план, а ведучими в клінічній картині є скарги сомато-вегетативного характеру (різні болі, запаморочення, пітливість, відчуття жару, коливання артеріального тиску і т. д.) або відхилення в поведінці. Разом з тим при ретельному аналізі таких станів розладу настрою в зредукованій формі все ж таки вдається виявити. Окрім цього, виявляється біологічна основа даної патології у вигляді добових коливань сомато-вегетативних і поведінкових "масок".

Розлади настрою маніакального типу характеризуються наявністю афектної тріади із знаком підвищення складових її компонентів: піднесеного настрою, прискореного темпу психічної діяльності і збільшення рухової активності. Походження цих розладів розглядається як ендогенне, тобто пов'язане з внутрішніми змінами гомеостазу організму, про що свідчать вітальні ознаки, що виявляються при маніях: періодичність виникнення, посилення гіперактивності вечірньої пори, специфічні відчуття "розпирання енергії", короткий сон. При помірно вираженому розладі даного типу - гіпоманії мають місце піднесений настрій, підвищена товариськість, жадання діяльності. Виникають всілякі авантюрні ідеї, якими хворі здатні "заражати" що оточують.

Однією з ознак гіпоманії є розгальмованість потягів, що зумовлює виникнення психопатоподібної поведінки (алкоголізація, сексуальна розгальмованість, бродяження). Звертає на себе увагу прискорена мова, фамільярність, метушливість, збуджений стан, легковагість думок таких хворих.

У важчих випадках - при маніях - наголошуються незавершеність фраз і швидка зміна тем бесіди. Підйом настрою супроводжується "скачкою ідей" і руховим збудженням. Вчинки здійснюються без урахування реальної ситуації і загальноприйнятих правил, виникає утруднення в цілеспрямованій діяльності, порушуються соціальні контакти, різко знижується здібність до навчання і роботи.

Вельми часто розлади настрою маніакального типу містять компоненти агресивності, гнівливості, супроводжуються спалахами люті, незадоволеності, озлобленості. У цих випадках мова йде про гнівливу манію. Вираженим проявом маніакального афекту є екстатична манія, що характеризується особливою підведенням настрою, незвичайним відчуттям радості, щастя; часто при цьому виникає відчуття містичного проникнення "в суть буття".

Питання про походження розладів настрою пов'язане з підходом до діагностики різних психічних хвороб, провідною ознакою яких є емоційна патологія. З великої кількості класифікацій депресивних станів, побудованих на різних підходах до механізму їх виникнення для практичного застосування до теперішнього часу найбільш переважною є класифікація Кильхольц (1971).

Визначальне значення в ній мають перебіг хвороби, наявність значущих конфліктних ситуацій, історія життя, соматичний стан (включаючи вегетативні ознаки), сімейний і професійний статус. Ця класифікація в стислому вигляді виглядає таким чином:

Психогенна депресія. До неї відносяться реактивний і невротичний типи.

Реактивна депресія. Вона розглядається як відповідь на зовнішні пошкодження психічної рівноваги з симптомами страху, печалі, різкої слабкості. Серед психотравмуючих ситуацій можна назвати втрату (наприклад, розлуку, смерть близької людини), вимушену міграцію, конфлікти в сім'ї, школі, на роботі. Вони безпосередньо відбиваються в змісті депресивних думок. Спостерігається також пряма залежність між силою "психічного удару", величиною переживань і часом їх прояву: у міру віддалення від ситуації, що викликала депресію, тяжкість депресивних симптомів зменшуватиметься і з часом повинне наступити одужання.

Необхідною передумовою для виникнення реактивної депресії є відповідність ситуативних моментів структурі і особливостям особи хворого, у якого розвивається така депресія. Іншими словами, ситуація підходить особі, як ключ замку. В період виражених симптомів реактивної депресії нерідко виникають суїцидальні спроби.

Невротична депресія. Цей вид депресії відрізняється від реактивної тим, що психотравмуюча ситуація не є короткочасним і сильним "психічним ударом", а є тривало існуючим міжособовим конфліктом. Даний конфлікт викликає перенапруження захисних нервово-психічних механізмів, зачіпає глибинні особові структури, пов'язані з процесом формування характеру і всієї історії життя людини. У таких пацієнтів наголошуються зниження спонук, розлад сну, утруднення в роботі і навчанні. Важких типових ознак депресії не виявляється, характерне поєднання постійного депресивного фону настрою і страху. Вельми частими є скарги соматичного і вегетативного характеру (біль в животі, серці, головні болі, запаморочення, серцебиття і т.д.)

Новий перегляд класифікації психічних захворювань (МКБ-10) відображає загальну тенденцію, що полягає у відході від жорстких нозологічних позицій "крепеліновського" етапу розвитку психіатрії. Приведена вище систематика депресивних розладів, заснована на відмінності їх походження, важлива для розуміння механізмів розвитку цього виду психічних порушень. Разом з тим таке етіологічне розмежування депресій не завжди можливо. Ця обставина утрудняє діагностику, виконання завдань психіатричної експертизи, а також ускладнює уніфікацію результатів наукових досліджень.

Вказані проблеми знаходяться в центрі уваги психіатрів протягом останніх десятиліть, вони відзначають "інфляцію" терміну "депресія", що визначає лише "розпливчаті уявлення". Спроби побудови нозологічних концепцій стосовно афектних розладів ще більш підсилюють цю невизначеність. Так, на думку Р. Холе, якщо хтось хоче пізнати депресію, він повинен уміти на основі комбінованої інформації, що включає психічні, психомоторні і сомато-вегетативні симптоми, описати ознаки депресивного синдрому. Таким чином, підкреслюється, що адекватно описати депресію можливо, лише розглядаючи її як самодостатня ознака, а не як показник тієї або іншої психічної хвороби.

1.3 Симптоми депресії

Понижений настрій, відчуття смутку, пригніченості, туги.

При оцінці цього симптому необхідно пам'ятати про те, що: по-перше, понижений настрій може бути нормальною психологічною реакцією; по-друге, настрій слід оцінювати не стільки по заявах пацієнта, скільки по його поведінці, зовнішньому вигляду; по-третє, за пониженим настроєм завжди слід шукати тривогу, неспокій, внутрішню напругу.

При депресивних розладах невротичного круга (за винятком депресивних реакцій на важкий стрес) настрій, як правило, знижується помірно, наявні песимістичні установки, які, втім, далекі від суїцидальної готовності, частіше хворі гірше відчувають себе у вечірній годинник. Настрій, як правило, коливається, пацієнтів неважко розсмішити або відвернути. Вони іноді з радістю повідомляють, що у них “депресія”: “У мене справжня депресія!”, “Яке “понижене”?! У мене настрою взагалі немає!” і т.п. При цьому неважко виявити неспокій пацієнта, а також те, через що він турбується (до цієї теми він постійно повертається). Десь в глибині душі він ще сподівається на благополучний або який-небудь взагалі результат цієї проблеми, проте висловлюється з цього приводу вельми завуальованого.

При депресивних розладах циклотимного рівня (сюди ж відносяться депресивні реакції на важкий стрес) настрій дійсно понижений вельми істотно, особливо в нічні і уранішні години, деяке поліпшення наступає в другій половині дня. Плаксивість, часто, раптова, нападами, та хворі, як правило, намагаються її контролювати, що дається їм насилу. Від пацієнтів можна чути вислови суїцидального характеру, вони обтяжуються життям, не хочуть видужувати, не вірять в можливість поліпшення. Тривога у цих пацієнтів дуже висока, але як би безпредметна, тому часто і не помічається. Розвеселити таких пацієнтів майже неможливо, вони напружені, ігнорують будь-яке оптимістичне зауваження лікаря, іноді, правда, з іронічною усмішкою.

При депресивних розладах психотичного рівня зниження настрою виявляється, як правило, саме пригніченістю (“нестерпна тяжкість”), туга відчувається буквально як фізичний біль. При цьому хворі часто не вважають свій настрій пониженим, вони просто не думають, що це може бути актуальним на тлі загальної безнадійності і безглуздя існування. Тривога відчувається пацієнтами як виражена внутрішня напруга, іноді їм здається, що вони немов би затиснуті в якихось лещатах, і чи то самі вони будуть роздавлені, чи то лещата не витримають. На обличчі у них вираз туги, кутки рота опущені, верхня повіка зламана під кутом в області внутрішньої третини, на лобі характерна складка, поза згорблена, голова опущена. Суїцидальні наміри цілком виразні.

Коло мого безсилля замкнулося. Цими словами закінчується розповідь Руфь з книги Мана дивовижної сучасної письменниці Лілії Ким про молоду, раптово овдовілу жінку. Стан її героїні як не можна краще відображає душевне сум'яття депресивного хворого, де тривога стає депресією, а депресія - тривогою:

Життя моя закінчилася разом з останнім видихом Хилеона. Я повисла між тим світлом і цим, не в змозі опинитися ні в одному з них. Життя ніколи ще не було безглуздішим, але накласти на себе руки у мене все ще не вистачало духу, можливо, частково тому, що останніми словами Хилеона було: “Будь ласка, живи щасливо”. Він дуже любив просити мене про яку - небудь немислимо складну дрібницю.

Не переживай так, ти ще молода, дітей у тебе немає. Ти ще вийдеш заміж. Я зробила ремонт в твоїй кімнаті. Потрібно буде домовитися перевезти речі, - мати будує плани з приводу мого життя.

Я почула тільки: “дітей у тебе немає” і розридалася. Мати почала мене заспокоювати, проте на обличчі її досада, що я не розумію, як вона все добре придумала і влаштувала.

А я не хочу жити! Я не хочу більше жити! Мама! Чуєш! Я, твоя дочка, не хочу жити! - крик лунає у мене усередині, продовжуючись надривною луною, обернений в чорну дірку, що залишилася від моєї душі, куди я все більш і більш занурююся”.

Втрата інтересу, здатності відчувати задоволення. Даний симптом як не можна краще ілюструє нейрофізіологічну суть депресивних розладів, а саме: переважання процесів гальмування над процесами збудження. Пацієнтів, часто, не тільки нічого не радує, але і не вражає. Вони втрачають здатність відчувати задоволення від того, що раніше його приносило (ангедонія). Вираженість цього симптому вельми варіабельна залежно від тяжкості депресивного розладу.

Люди з депресивним розладом невротичного кола можуть чимось зацікавитися, хоча коло їх інтересів значно скорочується, та і той інтерес, що виникає, достатньо швидко гасне. Пацієнти не перестають повністю відчувати задоволення від того, що раніше його приносило, але задоволення істотно згладжується і сходить нанівець раніше звичайного (в першу чергу, як правило, страждає сексуальна сфера). Крім того, все це зовсім не означає, що вони не здатні випробовувати задоволення в принципі, наприклад, вони можуть випробовувати задоволення від бесіди з лікарем. Характерна межа - втрата інтересу хворого до свого зовнішнього вигляду, жінки, наприклад, перестають використовувати косметику.

При депресивних розладах циклотимного рівня спектр інтересів обмежується тематиками фабули переживань. Можна бачити, що пацієнти зберігають пасивність, свого роду нейтралітет навіть в тих випадках, коли люди, що оточують їх, активно виражають радість або зацікавленість. Відчуття втрати задоволення охоплює найширші пласти (їжа втрачає смак, світ здається “сірим” і т.п.). Ангедонія стає болісною, пацієнти постійно порівнюють себе з “нормальними людьми”, дивуються з того, що вони - ці “нормальні люди” - можуть чомусь радіти, на щось сподіватися. Все це наводить пацієнтів на думку, що вони самі вже “ні до чого не придатні”, сильно змінилися, зовсім на себе не схожі, стали зовсім не такі, як “нормальні люди”.

 Зниження енергійності, активності, підвищена стомлюваність.
Переважання процесів гальмування над процесами збудження позначається, зрозуміло, і на активності пацієнтів. Вони, як правило, не просто швидко стомлюються, вони не можуть включитися в діяльність, а якщо і виконують якісь дії, то роблять це автоматично, відчужено, без причетності.
При депресивних розладах невротичного рівня впадає в очі деяка пасивність пацієнта, він виглядає втомленим, засмиканим. Тривожність цих пацієнтів ще не випробовує на собі позамежного гальмування, тому іноді може здатися, що вони цілком активні і навіть енергійні, але тут слід звернути увагу на нападоподібний характер цієї активності, процеси збудження і гальмування немов би борються в пацієнтові. Гальмування, втім, всякий раз, хоча може бути і не відразу, але перемагає.

Засуджена «Покірлива»

Одна з найдраматичніших розповідей в “Щоденнику письменника” Ф.М. Достоєвського - “Покірлива”. Головний герой розповідає нам про свою дружину, історію свого страждання, історію її самогубства. З надзвичайною силою виступає тут цей симптом “пониженої енергійності”, “втрати сил”:

Ще за місяць я відмітив в ній дивну задумливість, не те що мовчання, а вже задумливість. Це теж я відмітив раптом. Вона сиділа за роботою, нахиливши голову до шиття, і не бачила, що я дивлюся на неї. І раптом мене тут же уразило, що вона така стала тоненька, худенька, обличчя бліднесеньке, губи побіліли, - мене все це, в цілому, разом із задумливістю, надзвичайно і разом фрапіровало.

Раптом чую, що вона, в наший кімнаті, за своїм столом, за роботою, тихо-тихо... заспівала. Пісенька була така слабенька - не те щоб тужлива (це був якийсь романс), але нібито в голосі було щось надтріснуте, зламане, неначе голосок не міг справитися, неначе сама пісенька була хворою. Вона співала впівголоса, і раптом, піднявшись, голос обірвався, - такий блідуватий голосок, так він обірвався жалісливо; вона відкашлялася і знову, тихо-тихо, трохи, заспівала.

У пацієнта з циклотимним рівнем депресії пасивність набуває рис скутості, він рідко міняє позу, його міміка бідна і одноманітна. Видно, що він рухається насилу, довго думає над питанням, не завжди може зібратися, щоб відповісти повно і виразно. Такі пацієнти часто скаржаться на втому, вони «втомилися від життя», “все обтяжує”, “сил немає, повний занепад” і т.п. Вони говорять, що швидко втомлюються від бесіди, читання, проглядання телепередач: “не можу второпати”, “не розумію, про що говорять”, “втрачаю нитку” і т.п.. Втім, було б помилкою вважати, що мова йде саме про стомлення, швидше потрібно думати про те, що через генералізацію процесів гальмування – у пацієнта фактично виникає трудність формування і підтримки необхідної домінанти, це і викликає труднощі з цілеспрямованою діяльністю.

У пацієнта з психотичною депресією активність може бути викликана тільки нападом тривоги: виникає ажітація, інтенсивне збудження, що супроводжується безцільними діями. У решту часу ж вони подібні до кульки, що здулася, здається, що життя вже їх покинуло. Це не просто млявість, це роздавленість. Рухи хворих повільні, украй скупі, здійснюються тільки при крайній необхідності, може розвиватися так званий «депресивний ступор». Пацієнти говорять тихо і насилу, вмить стомлюються від спілкування або якої-небудь іншої діяльності.

Додаткові симптоми депресії:

1. Труднощі при необхідності зосередитися, утримувати увагу. Цей симптом - також результат переважання процесів гальмування над процесами збудження. Можливість зосередження забезпечується принципом домінанти, оскільки ж при депресії процеси гальмування взагалі переважають над процесами збудження, існування якого-небудь пануючого вогнища виявляється під питанням. По суті справи, єдино можливе вогнище збудження тут - це обтяжливі і фатальні думки про безглуздя і неспроможність життя. Зрозуміло, подібна постановка питання не дозволяє актуалізуватися яким-небудь іншим центрам.

2. При депресії невротичного рівня створюється враження, що пацієнти просто не хочуть зосереджуватися на чому-небудь, окрім як на власних песимістичних переживаннях. При циклотимній депресії співбесіда з хворим представляє для лікаря велику трудність, тому що постійно доводиться якось будити хворого, що немов би відключається час від часу. При психотичній депресії виникає відчуття, що пацієнт і взагалі знаходиться десь зовсім в іншому світі, з якого нам чутні лише деякі відгомони і обривки фраз. Причини цих “вражень” в тому-то і полягають, що сам акт співбесіди пацієнта з лікарем не здатний актуалізуватися до ступеня пануючої домінанти.

3. Зниження самооцінки, виникнення відчуття невпевненості в собі, ідеї винності і самоприниження. Подібні міркування хворих - про власну неспроможність і винність - природний наслідок суб'єктивної оцінки хворим свого стану. Вони дійсно нічого не можуть через панування процесів гальмування, зниження активності, нездатності сформувати діяльну домінанту. Відчуття винності під час депресії, за даними різних досліджень, більшою мірою характерні для американців. Слов’яни ж переживають почуття провини досить своєрідно, навіть будучи депресивними хворими: швидше можна було б говорити про незручність або, в крайньому випадку, сором, ніж про винність в її чистому вигляді.

4. Похмуре і песимістичне бачення майбутнього. Цей симптом також описової властивості. У якомусь сенсі пацієнтові з депресивним розладом просто важко думати про майбутнє, воно не вимальовується - на це не вистачає ні енергії, ні бажання. Хворому бракує інтенції жити, щоб думати про майбутнє, тим паче, що всяка невідомість лякає, а налякати депресивного хворого - означає посилити депресію, в черговий раз підкресливши її роль “поглинача тривоги”. У поєднанні ж з самопринижуючою оцінкою всякі перспективи дійсно здаються хворими марними. Те, що все буде погано - це тільки думка, симптомом воно стає у випадках, коли подібна думка починає визначати поведінку людини. Особливо цей симптом характерний для депресивних реакцій на гострий і важкий стрес, депресивних невротичних проявів у пацієнтів з хронічною психотравмуючою ситуацією, а також при класичних формах маніакально-депресивного психозу.

2.1 Методика Рівню невротизації Л.І. Вассермана

Інструкція: «Проверьте себя: ознакомьтесь с приведенными ниже суждениями и ситуациями, выбирая ответ «да» или «нет»».

Стимульний матеріал:

1.  В различных частях своего тела я часто чувствую жжение, покалывание, ощущение мурашек, онемение.

2.  Я редко задыхаюсь, и у меня не бывает сильных сердцебиений.

3.  Раз в неделю или чаще я бываю очень возбуждена или взволнованна.

4.  Голова у меня болит часто.

5.  Два-три раза в неделю по ночам меня мучают кошмары.

6.  В последнее время я себя чувствую хуже, чем когда-либо.

7.  Почти каждый день случается что-нибудь, что пугает меня.

8.  У меня бывали периоды, когда из-за волнения теряла сон.

9.  Обычно работа стоит мне большого напряжения.

10.  Иногда я бываю так возбуждена, что это мешает мне заснуть.

11.  Большую часть времени я испытываю неудовлетворенность жизнью.

12.  Меня постоянно что-нибудь тревожит.

13.  Я стараюсь реже встречаться со своими знакомыми и друзьями.

14.  Жизнь для меня почти всегда связана с напряжением.

15.  Мне трудно сосредоточиться на какой-либо задаче или работе.

16.  Я очень устаю за день.

17.  Я верю в будущее.

18.  Я часто предаюсь грустным размышлениям.

19.  Временами мне кажется, что моя голова работает медленнее, чем обычно.

20.  Самая трудная борьба для меня – это борьба с самой собой.

21.  Я почти всегда о чем-нибудь или о ком-нибудь тревожусь.

22.  У меня мало уверенности в себе.

23.  Я часто чувствую неуверенность в себе.

24.  Несколько раз в неделю меня беспокоят неприятные ощущения в верхней части живота (под ложечкой).

25.  Иногда у меня бывает такое чувство, что передо мной выросло столько трудностей, что одолеть их просто невозможно.

26.  Раз в неделю или чаще я без видимой причины внезапно ощущаю жар во всем теле.

27.  Временами я изматываю себя тем, что слишком много на себя беру.

28.  Я очень внимательно отношусь к тому, как я одеваюсь.

29.  Мое зрение ухудшилось в последнее время.

30.  В отношениях между людьми чаще всего торжествует несправедливость.

31.  У меня бывают периоды такого сильного беспокойства, что я даже не могу усидеть на месте.

32.  Я с удовольствием танцую, когда есть возможность.

33.  По возможности я стараюсь избегать большого скопления людей.

34.  Мой желудок сильно беспокоит меня.

35.  Должна признаться, что временами я волнуюсь из-за пустяков.

36.  Часто сама огорчаюсь, что я такая раздражительная и ворчливая.

37.  Несколько раз в неделю у меня бывает такое чувство, что должно случиться что-то страшное.

38.  Мне кажется, что близкие меня плохо понимают.

39.  У меня часто бывают боли в сердце или груди.

40.  В гостях я обычно сижу где-нибудь в стороне или разговариваю с кем-нибудь одним.

Обробка даних: Потрібно підрахувати число позитивних відповідей. Чим більший отриманий результат, тим вищий рівень невротизації.

Інтерпретація рівнів невротизації.

Високий рівень невротизації свідчить про виражену емоційну збудливість, в результаті чого з'являються негативні переживання (тривожність, напруженість, неспокій, розгубленість, дратівливість); про безініціативність, яка формує переживання, пов'язані з незадоволеністю бажань; про езопову особистісну спрямованість, що призводить до іпохондричної фіксації на соматичних відчуттях і особистісних недоліках; про труднощі в спілкуванні; про соціальну боязкість і залежність.

Низький рівень невротизації свідчить: про емоційну стійкість; про позитивні переживання (спокій, оптимізм); про ініціативність; про почуття власної гідності; незалежності, соціальної сміливості; про легкість у спілкуванні.

Високий рівень невротизації від 20 і вище

Середній рівень-від 10 до 19

Низький рівень - від 1до 9.

2.2 Методика диференційної діагностики депресивних станів Зунге, адаптована Т.Н. Балашовою

Опитувальник розроблений для диференційної діагнос ¬ тики депресивних станів і станів, близьких до депресії, для скринінг-діагностики при масових дослідженнях і з метою попередньої, долікарської діагностики.
Повне тестування з обробкою займає 20-30 хв. Досліджуваний зазначає відповіді на бланку.

Ніколи або рідко – 1,

Іноді – 2,

Часто – 3,

Майже завжди або постійно – 4.

1.  Я чувствую подавленность

2.  Утром я чувствую себя лучше всего

3.  У меня бывают периоды плача или близости к слезам

4.  У меня плохой ночной сон

5.  Аппетит у меня не хуже обычного

6.  Мне приятно смотреть на привлекательных женщин, разговаривать с ними, находиться рядом

7.  Я замечаю, что теряю вес

8.  Меня беспокоят запоры

9.  Сердце бьется быстрее, чем обычно

10.   Я устаю без всяких причин

11.   Я мыслю также ясно как всегда

12.   Мне легко делать то, что я умею

13.   Чувствую беспокойство и не могу усидеть на месте

14.   У меня есть надежды на будущее

15.   Я более раздражителен, чем обычно

16.   Мне легко принимать решения

17.   Я чувствую, что полезен и необходим

18.   Я живу достаточно полной жизнью

19.   Я чувствую, что другим людям станет лучше, если я умру.

 20.Меня до сих пор радует то, что радовало всегда.

Рівень депресії (РД) розраховується за формулою:

РД = Епр. + Еобр.,

де Епр. - Сума закреслених цифр по «прямим» висловлюванням № 1,3,4,7,8,9,10,13,15,19;

Еобр. - Сума цифр «зворотних», закреслених, висловлювань № 2,5,6,11,12,14,16,17,18,20.

Наприклад: у висловлювання № 2 закреслена цифра 1, ми ставимо в суму 4 бали; у висловлювання № 5 закреслено відповідь 2, ми ставимо в суму 3 бали;

у висловлювання № 6 закреслено відповідь 3 - ставимо в суму 2 бали;

у висловлювання № 11 закреслити відповідь 4 - ставимо в суму 1 бал і т.д.

У результаті отримуємо РД, який коливається від 20 до 80 балів.

Якщо РД не більше 50 балів, то діагностується стан без депресії.

Якщо РД більше 50 балів і менше 59 балів, то робиться висновок про легку депресію ситуативного чи невротичного генезу.

При показнику РД від 60 до 69 балів діагностується субдепресивний стан або маскована депресія.

При РД більш ніж 70 балів діагностується справжній депресивний стан.

3.1 Результати проведених досліджень

За результатами проведеної методики діагностики рівню невротизації Л.І. Вассармана ми бачимо, що серед вибірки із 23 учнів 10-го класу низький рівень невротизації у 8 учнів, що означає емоційну стійкість, позитивні переживання, ініціативність, почуття власної гідності, незалежності, соціальну сміливість, легкість у спілкуванні.

Середній рівень невротизації у 13 учнів.

Високий рівень невротизації у 2-ох учнів,це говорить про виражену емоційну збудливість, негативні переживання, безініціативність, про езопову емоційну спрямованість, про соціальну боязкість та залежність.

За результатами методики диференційної діагностики депресивних станів Зунге, адаптований Т.Н.Балашовой ми бачимо, що у 1-го учня простежується субдепресивний стан або маскована депресія, у 3-ох учнів легка депресія ситуативного або невротичного генезу, у 19-ти учнів діагностується стан без депресії.

3.2 Психотерапія депресії

Літературні дані щодо нефармакологічної терапії афективних розладів у дітей та підлітків, з одного боку, посилаються на результати досліджень, у яких брали участь дорослі пацієнти, а з іншого – підкреслюють первинне значення для цілісності терапевтичного процесу всебічної оцінки актуального стану дитини, характеру та природи її особистісних, внутрішньосімейних та соціальних проблем.

Для детального дослідження історії розвитку депресивних симптомів у дитини для виявлення найважливіших сфер майбутньої терапевтичної корекції необхідно передусім вивчити дитину як особистість із властивим їй способом реагування, а також особливості її сімейного й соціального функціонування. Наприклад, якщо депресивна реакція дитини адекватна до певної життєвої ситуації, а сама депресія помірної інтенсивності, регулярні зустрічі з родиною, які носять одночасно освітній та підтримуючий характер і спрямовані на формування адекватних уявлень про хворобу та пов'язаний з нею стан дитини й надання психологічної підтримки родині, можуть виявитися цілком достатнім втручанням.

Такі прості інтервенції, особливо поєднані з використанням релаксаційних методик, часто є достатніми для редукції основних проявів депресії.

В інших випадках, особливо, коли депресія глибока і супроводжується появою суїцидальних думок, показані більш диференційовані форми лікування, а часом і госпіталізація.

Попри те, що нашим завданням є розробка терапевтичних стандартів для максимальної структуралізації системної допомоги дітям із депресією (що, на нашу думку, допоможе зробити її більш ефективною), найважливішим і надалі залишається підбір терапії з урахуванням конкретних потреб даної дитини, а не лише дотримання жорстких процедурних стандартів незалежно від того, в яких умовах (стаціонарних чи амбулаторних) проводиться лікування.

Наявність у дітей із депресією різноманітних проблем лише підкреслює важливість чіткого окреслення терапевтичних цілей, що дозволить зробити терапевтичний контракт із дитиною та її родиною зрозумілим і реалістичним.

Зменшення глибини депресивних проявів – основна мета лікування. Однак будь-які терапевтичні зусилля не повинні бути відокремлені від інших проблем дитини, зокрема таких, як труднощі в ініціації контакту з однолітками або високий рівень родинної дезорганізації з неадекватним сприйняттям стану дитини та загальним рівнем вимог до неї, що можуть підтримувати депресивні прояви . Тому всебічний терапевтичний підхід повинен бути «золотим стандартом» у терапії депресій в дітей та підлітків.

Під час обговорення ефективності специфічних психотерапевтичних втручань у молодих пацієнтів із афективними розладами багато аргументів додають спостереження та результати досліджень, проведені на популяції дорослих пацієнтів. На жаль, на сьогоднішній день існує недостатня кількість досліджень, проведених серед більш молодих вікових груп. Вивчені лише нечисленні групи протягом короткого часу спостереження.

У ході більшості досліджень визначали ефективність когнітивно-біхевіоральної терапії. Дослідження, проведені на популяції дорослих пацієнтів, вказують на високу ефективність (іноді співвідносну з ефективністю фармакотерапії) когнітивно-біхевіоральної терапії у редукції ознак афективних розладів, а дослідження когнітивних особливостей дітей та підлітків з афективними порушеннями виявляють у них спотворені пізнавально-когнітивні схеми.

У дітей та підлітків із депресією відмічається значно занижена самооцінка, а також пов'язане з нею голотимне сприйняття минулих і теперішніх подій. Діти з афективними розладами надмірно узагальнюють ефекти негативних подій, очікуючи трагічних наслідків. Вони зосереджені виключно на негативних сторонах і почувають себе відповідальними за них. Через почуття недостатньої компетентності та втрати контролю (передусім зовнішнього) такі діти не здатні отримувати задоволення від результатів власних дій, що в свою чергу призводить до формування та прогресування порушень мотиваційної сфери. Внаслідок цього утворюється порочне коло дисфункціональних ідей та уявлень, так званий когнітивний дальтонізм: життєва невдача (зовнішня активуюча подія) – думка про нездатність подолати проблему (ідея) – бездіяльність або пасивність у її вирішенні (форма поведінки) – розчарування у власних силах (емоційні наслідки дезадаптивних ідей) – когнітивне переформування ідеї про власну неспроможність у статично негативне уявлення про себе, не пов'язане з актуальними подіями.

Депресія - психічне захворювання, що як правило виникає після негативних подій в житті людини, але часто розвивається без якої-небудь видимої причини.

Є порушенням афекту. Як психічне захворювання, депресія добре піддається лікуванню, більш ніж в 80 % випадків наступає повне одужання, проте, в даний час саме депресія - найбільш распространненоє психічне захворювання. Як правило, людина, страждаюча депресією, починає зловживати алкоголем (або іншими препаратами, що впливають на ЦНС), йде «з головою» в роботу.

З матеріалу курсової роботи та з результатів досліджень ми бачимо, що депресивні стани можуть проявлятись навіть у маленьких дітей, а тим більше у ранньому юнацтві. У 8.7% досліджуваних високий рівень невротизації, у 4.3% субдепресивний стан або маскована депресія.

Отож, бережімо себе! Ведемо здоровий образ життя і депресія не зможе нас здолати.

1.  Музика О.Л. Курсові роботи з психології: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2007. – 104 с.

2.  Лэнге А. Дотянуться до жизни…Экзистенциальный анализ депрессии. – М.: Генезис,2010.

3.  Ивин А.А. Искусство правильно мыслить. - М., 1999.

4.  Леви В. Везет же людям… М.,1988.

5.  Оржеховська В.М. Крок до себе. - К., 1995

6.  Скотт Дж.Г. Сила розуму. - К., 2001.

7.  Томан І. Як удосконалювати самого себе. - К., 2004.

8.  Вацлавик П. Як стати нещасним без сторонньої допомоги. - К., 2000.

9.  М.В.Савчин, Л.П. Василенко. Вікова психологія. - К., 2005.

10.   Изард К.Э.психология эмоций. – СПб.:Питер, 2009. – 464 с.

11.  Бурлачук Л.Ф. Словарь-справочник по психодиагностике.3-е изд. – СПб.: Питер, 2007. – 688 с.

12.   Вікова психологія/За ред.Г.С.Костюка. – К.: Рад.школа, 1976.

13.   Краткий психологический словарь/Под ред. А.В.Петровского, М.Г. Ярошевского. М.: Политиздат, 1985.

14.  Общая психодіагностика. М.: Изд-во Моск.ун-та,1987.

15.  Возрасная и педагогическая психология Под ред. М.В.Гамезо. – М., 1984.