Дипломная работа: Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади вивчення документального потоку

1.1 Поняття документальний потік

1.2 Галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі

1.3 Методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку

Розділ 2. Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва

2.1 Характеристика галузі культури і мистецтва

2.2 Інформаційне забезпечення галузей культури та мистецтва за допомогою документального потоку

2.3 Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва

Висновки

Список використаної літератури та неопублікованих документів

Додатки

Вступ

Актуальність теми.

Вивчення документального інформаційного потоку є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми. У всьому світі дослідження ДІП є самим важливим предметом, без знання якого неможливо визначити ситуацію з любої проблеми. Тому вивчення галузевих документальних інформаційних потоків, як провідної частини наукового потенціалу та наукових ресурсів, дає можливість визначити перспективу пріоритетних напрямів наукових досліджень. А вирішення питання забезпечення науковою інформацією фахівців дає можливість пов'язати наукові дослідження з практикою, втілити інноваційні процеси та на основі аналізу світового документального потоку з окремо взятої наукової проблеми дозволить не тільки підняти вітчизняні розробки на сучасний рівень, а й допоможе впровадити світові досягнення та передовий досвід в повсякденну роботу фахівців кожної галузі.

Стан наукової розробленості теми

Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз галузевих документних потоків, що складають репертуар вітчизняної книги. Однак репертуар книги з проблем культури та мистецтва ще не був об'єктом поліаспектного вивчення і тому викладач РДГУ М.С. Костенко досліджує репертуар вітчизняної книги з культури та мистецтва.

Відчувається певний дефіцит у наукових статтях з питань висвітлення галузевого документального потоку. Загалом досліджень і публікацій із зазначеної теми не так й багато. Методи оцінки галузевого документального потоку висвітлює у своїх публікаціях Л. Ладушевська.

Бабенко Ж.В. досліджує документальні потоки 90-х рр. ХХ ст.

Моніторинг «Краща книга» опубліковує Т. Нікітінська, а В. Ступак проводить «Моніторинг української преси». С. Буряк проводить аналіз за 2007 рік українського книговидання.

Документальний потік юридичних наук вивчають такі науковці як О. Васюк. Документальний потік з політики досліджують Л. Кочубей, А. Кривогуз, А.Ф. Федорчук. Серед фахівців, які в останні роки безпосередньо займалися вивченням документальних потоків історичної тематики, варто назвати І. Мілясевич, Л. Кочубей, О. Михайлова та ін. Ще у 1997 р. І. Мілясевич оприлюднила результати вивчення документального потоку з історії Волині, яке проводилося з метою виявлення процесів, що відбувалися у наукових дослідженнях вказаної території в період 1991—1996 рр.

Серйозні спроби відслідкувати основні тенденції в документальних потоках з історичних наук належать Л. Кочубей. У своєму дослідженні "Потік видань з історичних наук як база формування реферативних журналів" вона подала розгорнуту картину надходження документального потоку з історії до Книжкової палати України за певний хронологічний період — 1998—2001рр. Вивченням сучасних документальних потоків з історії займається О. Політова, вона вивчає значно ширший, ніж аналізований раніше, обсяг наукових фахових видань, які є важливим підґрунтям для історико-дослідницької діяльності. Мета дипломної роботи полягає у висвітленні особливостей моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва).

Завдання дипломної роботи обумовлені її метою:

- висвітлити теоретичні засади документального потоку;

- розкрити поняття документальний потік;

- проаналізувати галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі;

- охарактеризувати методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку;

- дослідити методику моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва;

- дати характеристику галузі культури і мистецтва в Україні;

- проаналізувати як здійснюється інформаційне забезпечення галузей культури та мистецтва за допомогою документального потоку;

- провести моніторинг документального потоку з культури і мистецтва.

Об’єкт дослідження: Галузевий документальний потік.

Предмет дослідження: Моделювання галузевих документальних потоків як засіб спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва).

Для реалізації поставлених мети та завдань було використано такі методи наукового дослідження: аналіз, синтез, моделювання, абстрагування, узагальнення.

Теоретична цінність полягає в систематизації інформації про галузевий документальний потік як засіб спостереження за розвитком певної галузі.

Практична цінність полягає в тому, що обґрунтована концептуальна модель створює надійне теоретико-методологічне підґрунтя для практичної реалізації стратегічного завдання проведення дослідження з висвітлення галузевого документального потоку, зокрема з проблем культури і мистецтва.

Структура дипломної роботи зумовлена метою та задачами дослідження, логікою викладу її результатів. Робота складається з переліку скорочених слів, вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету і задачі, визначено об’єкт, предмет, методи і базу дослідження. Розкрито розробленість теми, теоретичне і практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі «Теоретичні засади документального потоку» обґрунтовано поняття документальний потік, висвітлено галузеві інформаційні потреби і документальний потік як чинники створення системи забезпечення певної галузі, а також наведено наукометричні методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку.

Другий розділ «Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва» присвячений характеристиці галузі культури і мистецтва, аналізу інформаційного забезпечення культури і мистецтва за допомогою документального потоку, а також проведено моніторинг документального потоку з культури і мистецтва.

Висновки узагальнюють дане дослідження.

Розділ 1. Теоретичні засади документального потоку

1.1 Поняття "документальний потік"

Поняття "документальний потік" (ДП) було введене у бібліографічну практику в 60-ті роки, а впродовж 70-80-х років сформульовано його сучасне визначення як тематично зв'язаної множини документів, що функціонує у суспільстві в певний короткий проміжок часу[28,с.25]. ДП тотожно відображає в кожний момент свого існування накопичені знання - гіпотези, теорії, факти про стан, структуру та зв'язки соціальних явищ.

Тематична структура ДП - це відносна поширеність документів певної тематики у загальному потоці та смислові зв'язки між ними[28,с.25].

Розвиток ДП закономірно зумовлений процесами соціального пізнання світу, тому даний потік можна визначити як вибіркове відображення в документальній формі результатів суспільної діяльності. ДП відображає в кожний конкретний момент свого існування накопичені людством знання з різних галузей. Таким чином, аналіз ДП дозволяє виявити стан розвитку певної галузі (сфери життя суспільства). Зокрема, у даному дослідженні моніторинг документального потоку з культури і мистецтва дає можливість виявити тенденції розвитку літератури з цієї галузі.

Суттєвою рисою ДП є наявність тісних взаємозв'язків між первинними документами. Це дозволяє характеризувати його як цілісне функціонально значиме явище у суспільстві.

З поняттям „документальний потік" співвідноситься поняття ,документальний масив", що визначається як множина документів, нагромаджених у суспільстві протягом тривалого проміжку часу [3,с.77]. ДП постійно оновлюється, змінюється за своєю тематикою, типовидовою структурою тощо. А ДМ відзначається стабільністю внутрішньої структури.

Документальний потік формується з книг і статей в періодичних і неперіодичних виданнях і інших документах. В залежності від характеру обробки даних, які містяться в них документи прийнято розділяти на первинні і вторинні.

Документальний потік – це сукупність функціонуючих в суспільстві документів.

В первинних документах містяться безпосередні результати наукових досліджень і розробок, нова наукова інформація, факти, ідеї і т.п. Первинні документи – це книги, брошури, монографії, збірники статей і художніх творів, періодичні і подовжувальні видання, рекламні видання.

У вторинних документах містяться результати аналітико-синтетичної обробки одного чи декількох первинних документів або дані про них. До вторинних документів відносяться різні види збірників і енциклопедичних видань, каталогів, бібліографічні видання, огляди, дайджести. Вторинні документи виконують дві основні функції:

Огляд – документ, створений в результаті аналізу і синтезу інформації з первинних документів. З його допомогою можливе швидке отримання інформації по буд-якій проблемі.

Дайджест – фрагменти текстів багатьох документів і різних авторів, підібраних по одній темі.

Вони, так як і первинні, можуть бути періодичними, неперіодичними, подовжувальними виданнями.

Подовжувальні видання – видання,які виходять через певні проміжки часу по мірі накопичення матеріалу.

Видовий склад документів різний і формується на основі різних ознак, головною з яких є – цільове призначення. Нижче дається класифікація документів по цій ознаці.

Офіційні документи створюються для регламентації і регулювання всіх сфер життєдіяльності людини і суспільства.

Таким чином, ДП є об'єктом бібліографічної діяльності. Для забезпечення якості бібліографічної моделі потоку (достовірності, повноти, точності) і збільшення її прогностичних можливостей потрібні не епізодичні дослідження потоку документів, а безперервне й багатоаспектне спостереження за його розвитком. У зв'язку з тим одним із завдань даного дипломного дослідження став моніторинг ресурсів з культури та мистецтва для виявлення тенденцій їх формування в Україні.

Наповненість тієї чи іншої рубрики залежить не тільки від актуальності проблематики, а й від широти спектру питань, що до неї ввійшли, та від кількості профільних періодичних і продовжуваних видань. Видова структура ДП - це поширеність документів певних типів, видів і жанрів у потоці. Вивчення видової структури ДП передбачає визначення частки, а також інтерпретацію ролі кожного компонента в потоці. ДП з культури і мистецтва складають документи двох типів: неперіодичні та періодичні і продовжувані [28,с.25].

Аналізуючи статистику вітчизняного книговидання, яка здійснюється на основі обов'язкового примірника, що надходить в Книжкову палату, можна простежити основні напрями випуску ДП. Станом на грудень 2007 року, за кількістю назв перше місце займає політична і соціально-економічна література, яка становить 27,2 % до загальної кількості назв і 26,9 % до загального тиражу. Порівняно з 2006 роком, кількість назв збільшилась на 427 друк, од., тиражі зросли на 5,23 млн. пр., на другій сходинці — художня література (15,6 % і 11,8 %), кількість назв збільшилась на 326 друк, од., а тиражі, навпаки, зменшились на 1,23 млн. пр. Далі видання розташувались таким чином: література з освіти та культури (14,8 % і 33,4 %) — кількість назв збільшилась на 509 друк, од., тиражі зменшились на 2,29 млн. пр., технічна література (14,3 % і 8,0 %) — порівняно з 2006 роком, кількість назв збільшилась на 162 друк, од., тиражі зросли на 188,7 тис. пр., видання для дітей та юнацтва (6,9 % і 9,1 %) — кількість назв збільшилась на 351 друк, од., тиражі зросли на 1,37 млн. пр. Менше як за назвами, так і за тиражами видається літератури з книгознавства, преси та поліграфії; у порівнянні з 2006 роком, кількість видань зменшилась на 16 друк, од., тиражі зменшились на 40,8 тис. пр., літератури універсального змісту видасться менше на 58 друк, од., тиражі зменшились на 219,2 тис. пр.[6,с.10] [Дод.1.].

Аналіз ДП за цільовим призначенням показує, що в 2007 році домінує навчальна та методична література, у процентному відношенні до загальної кількості назв становить 33,6 % і 37,6 % до загального тиражу, але порівняно з 2006 роком, не зважаючи на збільшення кількості назв на 580 друк, од., тиражі зменшились на 2,28 млн. пр., літературно-художніх видань надруковано 15.6 % до загальної кількості назв і 11,8 % до загального тиражу, порівняно з 2006 роком, кількість назв збільшилась на 326 друк, од., тиражі також зменшились на 1,23 млн. пр., наукових видань надруковано 14,8 % до загальної кількості назв і 1,9 % до загального тиражу, порівняно з 2006 роком кількість назв збільшилась на 73 друк, од., тиражі зменшились на 520,3 тис. пр. [6,с.10] [Дод.2.].

Динаміка українського книговидання за назвами і тиражами представлена діаграмами [Дод.3.]. З діаграми [Дод.3.]видно, що в порівнянні з минулими роками, спостерігається тенденція до збільшення назв, якщо не враховувати незначне зменшення у 1992, 1994, 1996 та у 1999 роках.

Приріст кількості назв книжок у 2007 році має бути найбільшим за всі роки незалежності України. Прогнозуємо збільшення книговидання й за тиражами, у порівнянні з минулим роком, на 790,4 тис. пр. [6,с.12].

Проблема вивчення ІП актуальна для дослідників з різних наукових напрямів. В наукових доробках фахівці вживають терміни: абсолютні та фактично задоволені, суспільні, колективні, індивідуальні та професійні ІП. До визначення сутності ІП вони дотримуються методологічної концепції об'єктивної природи і потреби, розділення потреби і свідомості[17,с.44].

Серед факторів, що впливають на ІП користувачів, можна вказати умови професійної діяльності, науковий та інформаційний потенціал, стереотипи, що склалися під час пошуку і опрацювання інформації. Вивчати зміст ІП можна за допомогою дослідження професійної діяльності людини.

На характер ІП, загалом, впливають такі фактори як рівень інформаційної культури, запас інформації, а вони в свою чергу залежать від освіти, характеру роботи, стажу, віку, наукової кваліфікації. Потім у рамках кожної групи відбувається подальша диференціація споживачів з урахуванням професійних, індивідуальних та інших факторів[17,с.44].

Для вивчення ІП застосовують різні методи. Так, О. Остапов проводить аналіз деяких методів вивчення інформаційних потреб і зазначає, що найпоширеніший з них — це метод анкетування, коли потреби визначаються за допомогою анкет, що розсилають користувачам інформації.

В.Маркусова та О.Чорний так класифікують методи дослідження ІП:

1.Методи, запозичені з конкретно-соціологічних досліджень: опитування (анкетування та інтерв'ю); аналіз документних джерел (запити, бібліотечні формуляри).

2. Традиційні методи інформатики: аналіз бібліографічних посилань, дослідження зворотного зв'язку при різних видах інформаційного обслуговування [19,с.42].

На необхідність вивчення ІП у комплексі вказують автори багатьох праць. Не винятком є робота українського вченого М. Слободяника. Він поділяє методи вивчення ІП на документні (аналіз інформаційних потоків, читацьких вимог, читацьких формулярів, бібліографічних посилань); соціологічні (анкетування, інтерв'ю. бесіди, експертні оцінки); аналітичні (аналіз закономірностей розвитку об'єктів інформування, професійна діяльність фахівців, сутність та характер завдань, що вирішують фахівці, синтезування ситуації) і відзначає їхні переваги та суттєві недоліки, що зумовлюють необхідність їх використання у комплексі[19,с.42].

В роботі соціологічної служби застосовують такі методи: збору та узагальнення матеріалів: опитування, аналіз бібліотечної документації, облік читацького попиту, спостереження, методи експертних оцінок та математико-статистичні [8,с.30]

Удосконалювання інформаційного забезпечення користувачів неможливо без наукових досліджень походження, характеру і динаміки їхніх ІП. Бібліотечне інформаційне середовище не може бути комфортним, якщо не здатна повноцінно і високоякісно задовольняти ІП своїх користувачів.

ІП в першу чергу випливає з професійної діяльності користувачів, що визначена конкретними цілями і задачами. Іншими словами, для будь-якої організації притаманні визначені особливості (специфіка) діяльності, що визначають специфічні ІП. Саме в ході рішення поставлених задач, реалізації цілей діяльності виникає потреба звертання до інформації. Тому специфіка діяльності і визначає сутність ІП.

Будь-яке дослідження в галузі вивчення ІП повинно починатися з вивчення споживача інформації. Розроблені різні класифікації користувачів, що базуються на різних ознаках, серед яких статус організації, вид діяльності, адміністративно-посадові функції.

В якості загальної кінцевої мети інформаційного обслуговування виступає сприяння задоволенню ІП членів суспільства. У зв'язку з цим вивчення особливостей ІП розглядається як основа формування системи інформаційного обслуговування. Дані про ІП в тій чи іншій формі використовуються при комплектуванні й організації збереження інформаційних фондів, у процесі інформаційного, інформаційно-бібліографічного обслуговування споживачів інформації та на інших важливих етапах діяльності інформаційно-бібліотечних систем[19,с.43].

Розглядаючи ІП як метазасіб професійної діяльності, потрібно висвітлювати її через призму документного ринку, як кумулятора соціально-необхідної документної інформації, що становить базову складову інфоресурсу різних типів бібліотек. Аналіз репертуару документного ринку (споглядальний) певною мірою гарантує якісну характеристику документального фонду бібліотек.

Суспільно-політична інформація — багатовимірний феномен. Її зміст відрізняється комплексністю й багатоаспектним відображенням суспільного життя, обсяг є досить значним, а межі невиразними. Інформація у сфері політичних наук містить відомості про різноманітні тенденції соціального розвитку, суспільно-політичні течії, концепції, політичні явища, тобто відображає політичне життя суспільства. Подібна інформація не може бути політично нейтральною, вона, як правило, виражає політичну й ідеологічну спрямованість. У зв'язку з цим суттєве значення має повнота інформації — необхідно брати не окремі факти, а всю їх сукупність, що стосуються конкретної проблеми, щоб не виникало враження їх довільного вибору, а також для досягнення наукової адекватності інформації реферату й першоджерела. Одночасно важливо слідкувати за тим, щоб не було штучного поєднання окремих уривків із тексту першоджерела — реферат є новою специфічною науковою роботою. Незалежність інформації від того, хто її створює, у сфері суспільних наук проявляється менше, ніж у природничих і технічних науках. Доля інформації суспільно-політичного змісту тісно пов'язана з її автором — його світоглядними орієнтаціями, статусом, науковою репутацією. Відомості про автора роботи сприймаються як важлива частина змісту інформації[27,с.21].

У зв'язку із зазначеними специфічними рисами змісту суспільно-політичної інформації її представлення має ряд особливостей.

Основним носієм суспільно-політичної інформації є стаття в періодичних і продовжуваних виданнях як самий оперативний вид наукової публікації. Це зумовлюється глобальними трансформаційними процесами, зокрема перехідним станом українського суспільства, коли значна частина політичної інформації дуже швидко втрачає актуальність. З цієї причини для реферування важливо зуміти відібрати саме ті матеріали, що відображають основні напрями й тенденції суспільних перетворень; подають нові, оригінальні точки зору на політичні процеси та явища; висвітлюють події та аналізують теорії, актуальні сьогодні, а також ті, що матимуть помітний вплив на розвиток суспільства в майбутньому.

Характерними рисами мовного представлення суспільно-політичної інформації є термінологічна невизначеність і специфіка стилю. Представники різних наукових шкіл оперують різними системами понять і термінів для викладу своїх теорій та інтерпретації соціальних явищ. Таким чином, утворюється термінологічний бар'єр, тому, ознайомлюючи споживачів інформації з новими поглядами, новими теоріями, нерідко доводиться пояснювати значення тих чи інших термінів, що призводить до збільшення обсягу реферату. Крім того, у матеріалах суспільно-політичної тематики автори поряд із загальноприйнятим науковим стилем мовлення можуть користуватися публіцистичними прийомами, надаючи висловленню своєї точки зору яскравого полемічного забарвлення, тоді як реферат повинен відрізнятись чіткістю й точністю формулювань, логічністю й послідовністю викладу матеріалу, відсутністю другорядних деталей і несуттєвих подробиць. Щоб реферат мав найбільшу семантичну адекватність, еквівалентність, стислість і логічну послідовність, необхідні відповідні лексичні й граматико-стилістичні засоби [27,с.21].

Потреба споживачів в інформації зумовлює її рух. Суспільно-політична інформація відрізняється чималим розсіянням, оскільки вона міститься не лише у спеціальній літературі, а й зустрічається у виданнях суміжної тематики й ненаукових виданнях. Специфічною рисою передачі суспільно-політичної інформації є її обмеженість. Це зумовлено низьким рівнем типовості політичних явищ і процесів. Інформація, що відображає соціально-політичні явища одного регіону, однієї країни, не завжди потрібна й прийнятна для вирішення подібних проблем в іншому регіоні чи іншій країні. Обмеженість руху суспільно-політичної інформації в часі й просторі також зумовлюється труднощами її перекладу, пов'язаними з використанням авторами таких понять мовою оригіналу, для яких складно знайти еквівалент мовою реферату, що відбивається на якості й швидкості перекладу. Важливою особливістю руху в часі суспільно-політичної інформації поточного характеру є її швидке старіння, зумовлене інтенсивними суспільними перетвореннями. Однак треба враховувати, що фундаментальні праці не втрачають своєї інформаційної цінності протягом тривалого часу. Так, твори визначних політичних діячів і науковців залишаються актуальними протягом століть.

Отже, специфіка суспільно-політичної інформації в загальних рисах була проаналізована стосовно змісту та представлення, а також руху в часі й просторі. Саме з ними пов'язані особливості ДП з політики й практичні проблеми його обробки.

1.3 Методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку

Вивчення ДП є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми.

Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко, дане дослідження висвітлено в другому розділі даної дипломної роботи.

Щоб зробити аналіз бібліометричних показників інформаційного потоку вироблено ряд методик, таких як: кластерний аналіз, контент-аналіз, метод ключових слів, пропускного аналізу та бібліографічного поєднання, анкетний метод, які вивчають різні властивості документального потоку [29,с.19]. Для повної характеристики потоку документів, його структури, внутрішніх і зовнішніх зв'язків, динаміки розвитку, виявлення закономірностей, доцільно досліджувати комплекс показників [29,с.19].

На сьогодні запропоновано ряд методів, що дозволяють в певній мірі об’єктивувати кваліметричні характеристики змістовного наповнення документів, наприклад, метод контент-аналізу, або кількісного вивчення змісту документа; семантичний аналіз документів (експертна оцінка), який має в певній мірі суб'єктивний характер, що залежить від труднощів, які виникають при кількісних вимірах змісту документів [29,с.19]. При інформаційному аналізі наукових проблем інколи використовується індексація документів ключовими словами. Цей метод, аналогічний за своєю суттю методу контент-аналізу і направлений на вивчення тематичної характеристики текстів документів та їх масивів. Він може бути самостійно названий "методом ключових слів".

Оригінальну методику, засновану на використанні ключових слів, запропонували Х. Талвоя, Л. Гасман [29,с.19]. Для одержання найвірогідніших даних вони рекомендують враховувати всі статті, які опубліковано з проблеми, що досліджується. Зважаючи на те, що неможливо відібрати весь потік першоджерел, використовують ряд вторинних документів. Аналіз документів на основі ключових слів використовують як методичну основу системного аналізу предметного змісту потоку документів, а за допомогою його — наукової проблеми. При використанні цього методу стає можливим моделювання як теоретичних, так і практичних напрямів науки [лад,с.19]. Цей метод може бути основою для вироблення простих та зручних в застосуванні інших методів дослідження, які б визначали новизну, актуальність, дублювання, повторюваність інформації в документах та її цінність, як показник техніко-економічної ефективності й наукового прогресу. Це дає можливість скласти об'єктивну оцінку кожної окремо взятої проблеми, визначити її перспективність та новизну, що має велике значення при плануванні науково-дослідних та дисертаційних робіт.

У документалістиці широко застосовується метод пропускного аналізу. Це сукупність прийомів для виявлення пропусків у попередніх знаннях. Метод виходить з чіткого формулювання бажаного практичного результату на основі існуючих потреб у цьому результаті. Як метод інформатики, визначення пропуску в знаннях може бути методичною основою формування мети наукових досліджень, вироблення напрямів досліджень для отримання нових знань.

З позиції системного підходу дослідження ДІП, формальним критерієм інформаційних зв'язків документів з їх цитування. Число посилань — інформативний індикатор взаємозв'язку наукових робіт, що дозволяє виявити ті зв'язки, які не визначаються явно.

У науці апарат бібліографічних посилань виконує багатогранні функції, які не менш важливі в структурі науки, ніж самі наукові факти. Бібліографічні посилання нерозривно пов'язані з текстовою частиною наукових публікацій, але можуть мати й самостійне значення, наприклад в покажчиках наукових посилань і надавати суттєву допомогу вченим, бібліотечним та інформаційним працівникам при проведенні інформаційних пошуків і різноманітних наукометричних досліджень, таких як цитат- та кластер-аналіз [29,с.19].

Багатоаспектні функції апарату бібліографічних посилань обумовлюють широкі можливості використання методики цитат-аналізу для оцінки продуктивності та внеску в науку вчених і наукових колективів, прогнозування, виявлення найбільш значних періодичних видань, комплектування фондів бібліотек, дослідження динаміки розповсюдження нових наукових методів і ідей, виявлення "дрімаючих" робіт, які спочатку не одержали належного визнання, визначення тенденцій розвитку науки і техніки, виявлення структури, інтенсивності й направленості інформаційних потоків і наукових комунікацій [29,с.19] та ін.

Один з методів кластер-аналізу був розроблений ще М. Кестлером в 1963 р. і має назву методу бібліографічного поєднання[29,с.20]. В основі методу Кестлера полягає принцип взаємозв'язку між двома публікаціями, які цитують один і той же документ. Інтенсивність взаємозв'язку 2 публікацій визначається числом бібліографічних посилань, загальних для обох документів. Другий, досконаліший метод кластер-аналізу, — метод проспективного зв'язку, був розроблений в 1973 р. одночасно І. Маршаковою і Н. Смоллом. В основі цього методу лежить принцип виділення взаємозв'язку між двома публікаціями на основі цитування їх одними й тими ж документами. Інтенсивність взаємозв'язку двох публікацій за цими авторами пропорційна кількості праць, що посилаються одночасно на обидві публікації. Дослідження цитованості одержало широке розповсюдження при проведенні кластерного аналізу бібліографічних посилань, який засновано на виявленні кількісного взаємозв'язку публікацій за їх співцитуванням. Цей наукометричний метод дозволяє стежити за розвитком тієї чи іншої галузі науки і техніки, за проникненням її в суміжні; прогнозувати розвиток окремих галузей науки і виявляти лідерів у науці й "класичних" працях; взаємозв'язок ідей в розвитку науки; механізми та шляхи зародження і розвитку наукових напрямів[27,с.21].

У наш час опубліковано порівняно невелику кількість робіт, присвячених методології кластерного аналізу та його використанню в наукометричних дослідженнях. Деякі автори використовували в своїх дослідженнях принципи і методологію кластерного аналізу, але побудова інформаційних зв'язків ними здійснювалась не співцитуванням, а на основі анкетування, взаємоцитування журналів, розподілення публікацій різних за профілем журналів за рубриками реферативного видання. В методичних рекомендаціях Ю. Дупленко та С. Бурчинського описано метод кластерного аналізу для вивчення ДІП з геронтології, що проводився за допомогою програмної системи, адаптованої для обробки реферативно-бібліографічних масивів на ЕОМ. База даних, яка формується програмною системою і призначена для проведення кластерного аналізу, охоплює інформаційний масив у вигляді двох файлів. Один включає опис базових (цитованих) документів, а другий — проспективних (цитуючих) і ці останні посилаються на базові. Принцип побудови двох названих підмасивів розроблений, як уже згадувалося вище, Ю. Гарфілдом і реалізується з 1964 р.[27,с.21]. Метод побудови класифікації за допомогою покажчика посилань базується на тому, що, вказуючи в бібліографії при статті опубліковану раніше роботу, визначають концептуальний зв'язок між двома статтями, так би мовити класифікують свою статтю за допомогою посилань.

Цінність інформації нерозривно пов'язана з метою дослідження. Тому при визначенні цінності документа необхідно врахувати її наявність в документі, оскільки інформація в цьому випадку може бути оцінена на основі того, наскільки вона може принципово вплинути на результати дослідження. Новизна і вірогідність, як показники цінності документальної інформації, відносяться до надважливих, але мало розроблених проблем інформатики. Для визначення цих показників інформаційної діяльності використовують метод експертних оцінок, заснований на інтуїтивно-емпіричному підході. Новизна розглядається як абсолютна, так і відносна. Абсолютно новим вважається будь-яке дослідження, що вперше пропонує яке-небудь рішення проблеми; відносно новим — подальша розробка, пов'язана з вдосконаленням, поглибленням і розширенням досліджень запропонованого раніше вирішення проблеми (розробка по горизонталі). Для оцінки асиміляції нового введено наступні рівні: експериментальний, дослідний та практичний. Вірогідність наукового документа є мірилом повноти інформації, на основі якого визначається правдивість документа і складається з необхідної повноти бібліографічного опису і опису проведеного дослідження. Загальноприйнята структура опису дослідження, що адекватно відображає структуру експерименту, подана наступними елементами наукового повідомлення: мета, об'єкт, метод та результати дослідження. Кожний з цих елементів має своє мірило необхідної повноти інформації, яку можна виразити в кількості ознак і розробити відповідну вагову шкалу[29,с.20]. Таким чином, створюється можливість кількісної оцінки ступеня поданої інформації в описі дослідження, ранжирування наукових повідомлень і вибору найбільш вірогідних з них.

Другий показник, що широко вивчається, це — старіння документів. Найчастіше вивчається старіння документів за їх цитуванням. Для цього аналізують переліки публікацій періодичних видань (журналів) і визначають кількісний вміст процитованих праць різного "віку". Доцільно для формування однорідного масиву документів попередньо відібрати документи одного профілю чи наукового напряму, оскільки від них залежать темпи старіння. Цитовані документи розташовують в хронологічному порядку, починаючи з року дослідження, потім за допомогою математичної обробки встановлюють закономірність старіння (цитування) в залежності від "віку" документа. Необхідно відмітити, що вивчення старіння доцільно здійснювати не тільки в порівнянні з профілем, а й з видом документа.

Вивчення оперативності публікацій первинних документів проводять шляхом порівняння дат надходження документа у видавництво і дат видання. Ці дані, як правило, вказуються в кінці джерела інформації. В публікаціях періодичних видань міститься дата подання її в редакцію. Окрім вивчення оперативності видання за проходженням документа в редакції та видавництві, в деяких випадках вдаються до дослідження від моменту зародження наукової ідеї до публікації методом анкетування. Анкета включає приблизний час (дату) зародження ідеї, дату початку і закінчення дослідження, дату початку і закінчення написання статті, час редагування, друкування, довідкових перевірок, підгонки під журнальний формат, дату надходження в журнал на розгляд, дату прийняття або відхилення, дату публікації. Допоміжними можуть бути питання: де готувався рукопис (вдома, на роботі, від руки, на друкарській машинці або на комп'ютері), як багато часу автор переробляв рукопис.

Тепер можна коротко сказати про методики аналізу вторинних наукових документів і, відповідно, утворених ними ДІП. В літературі мало приділялося уваги опису методик дослідження властивостей і закономірностей формування вторинних документів. Вторинні джерела інформації досліджувалися з метою визначення повноти відображення в них первинних джерел інформації, дублювання при реферуванні первинних документів у різних вторинних джерелах, а також оперативності та інформативності. Повнота відображення первинних джерел у вторинних визначається шляхом порівняння змісту в профільному потоці й у вторинному джерелі (абсолютна повнота), порівняння числа первинних документів, відображених у різних вторинних джерелах (відносна повнота). Дослідженню підлягають ступінь і якість (назва) охоплення періодичних видань різними вторинними, виявляються переліки періодичних видань, що перетинаються і не перетинаються[9,с.14].

Методика дослідження дублювання зведена до визначення повторів відображення одного і того ж документа протягом визначеного періоду в одному й тому ж вторинному джерелі, або, що більш розповсюджено, в різних. Суть методу в розташуванні за алфавітом масивів вторинних документів і виявленні ідентичних документів за однією і тією ж градацією алфавітного розташування[29,с.20].

У літературних джерелах також описується методика аналізу оперативності джерел вторинної інформації. Під терміном "оперативність" мають на увазі інтервал між появою оригінальної публікації (статті, монографії, патенту тощо) і відображенням цієї первинної інформації в бібліографічному або реферативному виданні [29,с.20]. У зв'язку з тим визначення оперативності на основі співставлення року виходу бібліографічного або реферативного видання і року публікації первинної інформації не точне, пропонується співставляти місяць публікації статті чи іншого первинного документа і місяць публікації бібліографічного опису чи то реферату в інформаційному виданні. На основі цього визначають "абсолютну" оперативність. Для визначення "'відносної"' оперативності зрівнюють терміни відображення однієї і тієї ж первинної публікації в різних джерелах вторинної інформації.

Аналізуючи описані вище методики, можна сказати, що в наш час найповнішою можна вважати характеристику галузевого ДІП, при застосуванні комплексного підходу, який би включав кластерний аналіз наукових документів та визначав перспективність наукового напряму. Це має підняти вітчизняні наукові пошуки на сучасний рівень, який відповідав би світовим стандартам.

Розділ 2. Моделювання галузевих документальних потоків культури і мистецтва

2.1 Характеристика галузі культури і мистецтва

Культура походить від colo, colere – вирощування, обробіток землі. З 18 ст. – виховання, вирощування людини, “оброблення людської душі”, культура як приналежність рисам особистості – “культурність”, “культура праці”, культура поведінки, фізична культура. Сукупність матеріальних і духовних надбань людства, як спосіб духовного освоєння дійсності на основі системи цінностей( смислів), і як розгортання творчої діяльності людини, спрямованої на пошук смислу буття. Культура – все створене, відмінне від природи, хоча культура передбачає наявність природи і людини як біологічної істоти для свого існування, культура виступає засадою гармонійної єдності людини з природою. Сучасні інтерпретації культури полягають на таких позиціях. По-перше, культура – це створена людиною “друга природа”, світ, який “надбудований” над незайманою природою. По-друге, культура є системою спільних для суспільства цінностей, матеріальних і духовних. Цінність – те, що має сенс для людини, світ, наповнений людським смислом. По-третє, людина як суб’єкт культури формується в процесі культуротворчої діяльності і стає людиною шляхом залучення до культури. Культура – це історичний процес збереження, розподілу, обміну і вживання готових наслідків людської діяльності, а також створення нових цінностей, спроможних забезпечити подальший процес розвитку самої людини. В сучасній науці присутні такі основні концепції тлумачення поняття культури.

- Соціально-атрибутивна: все, що властиве суспільству; культура як соціальне наслідування; соціально задане і здійснюване соціальними інститутами спрямування культивування індивідуальних біологічних якостей;

- Особистісно-атрибутивна: людина як суб’єкт інтерпретацій та інновацій – рушій розвитку культури; культура як сфера самореалізації людини і самоствердження і розвитку її сутності (культура живе в людях, їх творчості, діяльності, переживаннях – люди живуть в культурі); поле , процес і результат самореалізації

- аксіологічна: культура як історично і соціально зумовлене, об’єктивоване в продуктах людської діяльності (артефактах) ставлення людини до природи, до суспільства, до самої себе; реалізація і втілення в культурних текстах верховних цінностей шляхом культивування вищих людських чеснот

- Діяльнісна: єдність способів і продуктів людської діяльності, які вдосконалюють людину

- семіотична: факти культури в знаках збереження та передачі інформації, культура як сукупність мов, що кодують інформацію про світосприйняття народу, характер, рівень його знань , вірувань, моральні уявлення; культура як механізм, що створює сукупність текстів; знакова система; мови (акти людської поведінки, художні образи у творах мистецтва, обрядові ритуальні церемоніальні ситуації, особливі смислові конструкції в філософських, політичних, релігійних, літературних текстах) матеріалізують, зберігають і передають смисли людського життя в його співвіднесеності зі смислом існуючого; чим ґрунтовніше людина знає знаки тим глибше розкриває людський досвід

На відміну від культурології, предметом якої є осмислення культурного розвитку людства як поліфонії ціннісне значущих смислів буття людської спільноти, різних культур, формування цілісного уявлення про культурний континуум і місце в ньому людини, відтворення універсального образу світу в його динамічному розвитку – історія української та зарубіжної культури вивчає конкретні унікальні творіння культурного генія в їх динаміці. Зі свого боку, історія культури як окрема наука, що досліджує конкретні феномени культури, є базисом культурології як найзагальнішої науки про культуру.

Художня культура як складова духовної базується на засвоєнні світу через систему художніх образів, створених митцем - суб’єктом культури. Художня діяльність поєднує перетворюючу діяльність (створення художніх творів) з комунікативною та пізнавальною (реалізація процесів сприймання мистецьких цінностей). Слід підкреслити самостійність існування ще однієї реальності – світу мистецтва, який наближує людину до її ідеалу. Художньо-образне освоєння світу має різноманітні способи творчості, модифікації, виявлені у видах мистецтва, які тепер частіше називають текстами культури – література, музика, живопис, архітектура, театр, скульптура, ужиткове й декоративне мистецтво. Мистецтво побутує у різних жанрах (поема, роман, симфонія, портрет). Історично склалися різні творчі методи і стилі (готика, бароко, класицизм, романтизм). У художній культурі реалізується цілісне, об’ємне, найбільш гармонійне освоєння людиною світу. Вона сприяє реалізації людиною наявних у ній можливостей і потенцій, дає змогу вдосконалюватись духовно, емоційно, інтелектуально, прилучає до вічної мудрості, до мистецьких цінностей, орієнтує на загальнолюдські ідеали.

Рівень художньої культури, при всій самостійності її розвитку, багато в чому залежить від матеріальної основи історичної доби, бо вона є системою створення, збереження, обміну, розподілу, поширення і споживання створених і створюваних цінностей, тому залежить від інституцій, а також матеріального благополуччя людей. Суспільний стан стимулює або стримує художню діяльність. Суб’єктами художньої культури є народ як ціле і його талановиті творці й інтелігенція. Народ - головний охоронець свого духу, ментальності, художнього досвіду,зразків, норм , традицій, мови. Митець творить унікальні художні цінності через глибоке індивідуальне переживання освоюючи дійсність. Неповторність таланту як складного переплетіння психологічного, духовного і фізичного, багатства внутрішнього світу особи з досконалістю художнього бачення світу і оригінальністю самовираження. Масштабність і значущість таланту полягає у прориві соціальної детермінованості, у виході за її межі, у наповненості загальнолюдським звучанням.

В художній культурі, в мистецтві, зокрема у фольклорі найбільше виявляється психічний склад нації як цілого. Він об’єктивується в артефактах мистецтва, які піддаються науковому дослідженню. Джерело проявів рис національного – в мистецтві, національному не лише за формою (як стверджували ідеологи марксизму), а передовсім в образах і нормах мислення. Мовна будова твору мистецтва віддзеркалює характерність специфіки національного мислення.

Культура містить у собі як стійкі, так і мінливі елементи. Ідеї, цінності, звичаї, обряди, зберігаються і передаються від покоління до покоління як традиції – наукові, релігійні, моральні, національні й духовні. Система традицій віддзеркалює цілісність, сталість суспільного організму і спадкоємність поколінь. Носіями спадкоємності є фольклор, писемність, предметні історичні пам’ятки, музеї, енциклопедії, бібліотеки. Спадкоємність передбачає передовсім інтерпретацію культури минулих часів з позиції сучасності. Вертикальна спадкоємність – це орієнтація на культурні досягнення і досвід попередніх епох. Культурний розвиток кожної епохи вбирає в себе одночасно існуючу культуру різних народів, регіонів і той зв’язок, який існує між ними і без якого їхній стан був би обмеженим, неповним і звуженим, називається горизонтальною спадкоємністю. Усвідомлюючи й переосмислюючи минуле, мислитель, учений, художник і винахідник творять нові цінності, збагачують світ людської культури. Нове заради нового містить в собі справжнє творче начало. В сучасному суспільстві, на відміну від традиційних суспільств, оновлення, новаторство є базисною цінністю.

Одним із найважливіших чинників культурного життя усіх без винятку народів є, безперечно, література – мистецтво слова. Сам термін “література” походить від фр. litterature, яке, у свою чергу, веде до походження від латинського littera – літера. Виникнення цього терміна вчені відносять до початку ХVІІІ ст. Проте й дотепер термін “література” вживається в двох значеннях.

У широкому розумінні – це вся писемність; у вузькому – це скорочене позначення художньої літератури (вона якісно відрізняється від інших видів літератури – наукової, філософської і т.д.).

Розуміння мистецтва слова якісно змінювалися протягом його багатовікової історії. Своїм корінням література сягає в глибоку давнину, в од літературний і дописемний період. Розвиток мистецтва слова тісно пов’язаний із прогресом мислення. Адже слово, мова є дійсністю думки.

Основна цінність слова в первісних формах була у тих властивостях мови, які зближують її з музично-театральним дійством.

У подальшому на більш вищому щаблі первіснообщинного ладу, мистецтво слова відособлюється як міфологічний усний епос – міфи, легенди, перекази, що в сукупності утворювали епопеї.

Розвивається оповідна поезія. Слово входить у свої права і стає самостійним мистецтвом. Щоправда, і тут воно ще зрощене музикою. Поет, розповідач і співець – одна особа. Сказання “Іліади”, поезії “Махабхарати” – все це співалося під музику. Отже, усна народна творчість є тим джерелом, з якого виникають майбутні літературні жанри: драма, лірика, епос. Це основні літературні роди, які проявилися ще в долітературному періоді стали тими шляхами, котрими розвивалась вся історія літератури.

В основі літературного роду лежить певний спосіб освоєння явищ дійсності в основі епосу – естетично освоєна подія, в основі драми – дія, в основі лірики – безпосередній поетичний вияв душевного стану самого поета. Тож до епосу відносяться такі види: літературний міф, казка, епопея, епічна поема, роман, повість, оповідання, новела. Поняття лірики охоплює собою такі різновиди: пісня, ода, романс, елегія та ін.

Драматичний рід – це трагедія, комедія і власне драма.

Зазнаючи серйозних змін літературні види, у свою чергу, породжують чимало жанрів.

Героїчний епос містить цілісну картину народного життя у формі героїчної розповіді про минуле. В епосі завжди присутній глибокий інтерес до історичної долі народу. Історичний фон концентрується завжди навколо певної історичної події (війни), яка має всенародне значення (“Одіссея”, “Пісня про Роланда”, “Пісня про Сіда”, “Дума про Байду”, “Дума про козака Голоту”).

Більш високий рівень патріотизму притаманний для народів. які зазнають національного гноблення. Так, в українських історичних піснях та думах (згадувались вище) головні герої втілюють у собі всенародне прагнення до незалежності, уособлюють зростання національної самосвідомості.

Згодом епос відходить на другий план, поступаючись місцем драмі та новим епічним формам (Данте “Божественна комедія”).

Ще в античній літературі виникає специфічна галузь словесної творчості, яка, з одного боку, знаходиться на межі літератури і повсякденного мовного спілкування, а з іншого – на межі літератури та філософії. Ця жанрова лінія дістала особливий розвиток в епоху Відродження і мала найбільше значення для народження роману (Ф. Рабе “Гаргантюа і Пантагрюель”).

У всіх великих країнах Західної та Центральної Європи в епоху Відродження виникають і перші національні літератури – за мовою і своїм значенням. В Італії фундаторами італ. літератури були Петрарка та Боккаччо. Проте слід зазначити, що цей процес не у всіх народів відбувався одночасно. Так, в Україні (кінець ХVIII – початок ХІХ ст. І. Котляревський), в Росії (пол. ХІХ ст. – О.С. Пушкін).

Подальший розвиток літератури був пов’язаний з особливостями, притаманними епосі класицизму (ХVІІ – поч. ХІХ ст. ). Для класицизму характерний поділ на “високі” та “низькі” жанри, поєднання яких вважалося неприпустимим.

Високі жанри – епопея, трагедія, ода – покликані втілити державні або історичні події, тобто життя монархів, полководців, міфічних героїв.

Низькі – сатира, байка, комедія – мають зображати приватне, повсякденне життя осіб середніх верств. Стиль і мова повинні були строго відповідати обраному жанру (Расін, Буало (Мольєр)).

У кін. ХVІІІ ст. в Німеччині і на початку ХІХ ст. у Франції, а також в інших країнах виникає напрям, який протиставляє себе класицизму і отримує назву “романтизм”. Романтики вперше відкрили суперечливість людської душі, її невичерпність.

Романтики поновили художні форми: створили жанр історичного роману, фантастичні повісті (Гюго, Жорж Санд), (П. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ’яненко).

У ІІ пол. ХІХ ст. утверджується напрям, що прийшов на зміну романтизму – реалізм. Кардинальна проблема реалізму – співвідношення правдоподібності й правди, істини (Ч. Діккенс, О. Бальзак).

На початку ХХ ст. в європейському мистецтві виникають різноманітні явища, які умовно можна назвати модернізмом. Якщо у всі віки література була пройнята ідеєю людини, то в сучасну епоху актуалізуються проблеми співвідношення особистості з космічним і людським універсамом.

2.2 Інформаційне забезпечення галузі культури та мистецтва за допомогою документального потоку

Належне функціонування інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лише за умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних установ. Для досягнення сумісності інформаційного обслуговування доцільним є ведення відповідного рубрикатора інформаційного обслуговування, де мають фіксуватися відомості щодо ІП, засобів їх забезпечення (як локальних, так і зовнішніх). Сумісність документного фонду та ДПА забезпечується використанням всіма інформаційними установами єдиної інформаційно-пошукової мови для пошуку галузевої інформації. Раціональне співвідношення функцій, здійснюваних учасниками взаємодії, досягається узгодженням між всіма інформаційними установами єдиних вимог до якості та термінів виконання інформаційних запитів, асортименту безкоштовних та платних послуг, планування та регулювання всіх напрямків діяльності. Досягти високого рівня узгодженості можливо за постійної державної підтримки створення програм інформаційного забезпечення науки, виробництва, культури [21,с.266].

Оптимальне вирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівників інформаційних установ в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.

Інформаційні установи матимуть змогу ефективніше забезпечувати ІП користувачів за умови досягнення корпоративності всіх процесів та технологій інформаційного обслуговування. Матеріали фахової періодики переконливо свідчать про готовність інформаційних установ України до переходу на новий - інтеграційний-етап співпраці.

Перевіреним дієвим методом дослідження проблеми інформаційного забезпечення є побудова описових (теоретичних), прикладних або інших моделей. Якими б різноманітними не були концептуальні погляди фахівців інформаційної сфери щодо можливого моделювання інформаційного забезпечення галузевих суспільних потреб, їх, на думку М. Костенко, об'єднує наявність певних вузлових положень, а саме: виділення основних сегментів моделі та напрямків їх взаємодії, рівнів системи інформаційного забезпечення, комплексу функцій, виконання яких має забезпечуватися, тощо[21,с.267].

Як провідні сегменти моделі інформаційного забезпечення культури та мистецтва пропонуємо розглядати відповідні інформаційні установи, масиви та потоки документів, користувачів, що взаємодіють із системою забезпечення галузевих ІП, та засоби реалізації моделі. Такий підхід дає змогу моделювати і розвивати систему інформаційного забезпечення культури та мистецтва, здійснюючи наповнення галузевими інформаційними ресурсами інформаційного середовища. Вирішення цього завдання можливе лише за умови інтеграції зусиль відповідних інформаційних установ. Система інформаційного забезпечення культури та мистецтва передбачає здійснення всіх видів інформаційного обслуговування на таких рівнях надання інформації:

1 - інформаційні ресурси конкретних інформаційних установ регіону;

2 - інформаційні ресурси держави (вся доступна в Україні інформація);

3 -світові галузеві інформаційні ресурси[21,с.267].

Універсальні фонди ОУНБ дають змогу саме цим інформаційним установам посісти чільне місце в організації інформаційного простору. Певну роль у розкритті інформаційних ресурсів та організації інформаційного обслуговування фахівців культури і мистецтва можуть відігравати бібліотеки навчальних закладів гуманітарного спрямування.

Суспільно зумовлена необхідність розширення інформаційного середовища для користувачів ОУНБ визначає їхню поступову трансформацію в інформаційно-бібліотечні центри, які паралельно зі здійсненням традиційних для бібліотек напрямків діяльності мають організовувати сучасну інформаційну інфраструктуру для користувачів, а також вдосконалювати систему послуг із використанням сучасних технічних засобів[21,с.267].

Вдосконалення інформаційного забезпечення потребує вирішення низки організаційних і технологічних проблем, зокрема використання єдиної державної політики в сфері інформатизації. Її прикладом є узгоджені дії щодо інформатизації регіону та розвитку нових інформаційних технологій, уніфікації технологічних процесів, подолання можливої несумісності програмного забезпечення інформаційних установ.

Вимога керованості системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва викликає необхідність створення центрального галузевого інформаційного центру та здійснення правової регламентації його діяльності. Правове регулювання передбачає розробку регіональних нормативно-правових актів і положень про комплектацію, порядок функціонування та ареал дії регіонального галузевого центру, а також укладання необхідних угод щодо співпраці зацікавлених інформаційних установ із забезпечення ІП фахівців культури та мистецтва[21,с.268].

Організаційну структуру регіонального галузевого інформаційного центру, на думку викладача РДГУ М. Костенко, доцільно розглядати в двох аспектах. По-перше, він є одним із сегментів національної системи інформаційного забезпечення культури та мистецтва. По-друге, сама структура інформаційного центру має бути досить розгалуженою та достатньо мобільною, щоб вчасно реагувати на змінювані галузеві ІП[21,с.268].

У структурі галузевого інформаційно-бібліотечного центру мають виділятися традиційні для інформаційних установ та новостворені структурні підрозділи. Зокрема, мають функціонувати: відділ забезпечення проходження вхідних та вихідних інформаційних документних потоків, а також диспетчерський контроль за ними (замовлення на літературу; нові надходження; читацькі вимоги тощо); відділ обслуговування користувачів (читальний зал, абонемент, медіатека). Якщо читальний зал та абонемент

являють собою сталі структурні підрозділи, то медіатека - якісно новий, який, окрім читального залу та абонемента, включає необхідні технічні засоби для роботи з аудіальними, аудіовізуальними та електронними документами[21,с.268].

Доцільним є створення відділу (сектору) акумуляції і створення інформаційних ресурсів. Як свідчить досвід функціонування відділу «Регіональний інформаційний центр» Рівненської державної обласної бібліотеки, наявність подібного сектору в структурі інформаційної установи значно розширює можливості інформаційного обслуговування користувачів.

Забезпечення ІП користувачів відповідно до сучасних вимог потребує постійного вдосконалення ДПА, ефективної організації інформаційних ресурсів, вивчення інформаційного середовища, дослідження ресурсів глобальних комп'ютерних мереж. Це зумовлює доцільність виділення в організаційній структурі інформаційно-бібліотечного центру відповідного сектору із здійснення інформаційного моніторингу. Інформаційний моніторинг переважно розглядають як альтернативу існуючому досвіду інформаційно-аналітичної діяльності бібліотек. Сутність моніторингового дослідження полягає в постійному спостереженні за об'єктом, накопиченні фактів щодо його параметрів, аналізі його поточного стану і прогнозуванні майбутнього на основі виявлених закономірностей [42,с.12]. Здійснення інформаційного моніторингу-клопіткий, технологічно непростий і досить дорогий процес, тому застосовувати його доцільно стосовно суспільно значущих об'єктів та на основі використання єдиного формату даних про документи (що відповідають традиційному бібліографічному опису документа). Саме етап накопичення даних є найбільш трудомістким і має найвищу вартість. Сучасне програмне забезпечення дає змогу структурувати різноманітні дані, приводити їх до єдиного формату з метою подальшого сполучення і порівняння їхніх характеристик, отримувати статистичну та графічну інформацію без втручання інформаційного працівника, застосовувати методику ранжирування тощо. Тому лише належне техніко-технологічне оснащення інформаційної установи дозволить реально здійснювати найперспективніші та найскладніші різновиди інформаційного моніторингу-такі, як концептуальний (об'єктами його є не окремі документи, а параметри їх змісту, тому основу моніторингу становлять не бібліографічні, а повнотекстові, гіпертекстові, мультимедійні БД) [42,с.12].

Враховуючи некомерційний характер гуманітарно-культурологічної сфери, на початкових етапах функціонування регіонального інформаційно-бібліотечного центру доцільно здійснювати інформаційний моніторинг галузевого документального потоку, результати якого забезпечать раціональне вирішення проблеми комплектування, формування системи віртуальних інформаційних ресурсів тощо.

Здійснення інформаційного обслуговування в сучасних умовах пов'язане з наданням інформаційних послуг на основі широкого застосування нових інформаційних технологій, тому безумовного значення набуває потреба виділення в організаційній структурі регіонального інформаційно-бібліотечного центру відповідного відділу (сектору) технологічного забезпечення.

Таким чином, описова модель інформаційно-бібліотечного центру являє собою сполучення таких вихідних елементів, як організаційна структура центру (система структурних підрозділів інформаційної установи, обслуговуючого персоналу тощо); сукупність функцій щодо інформаційного забезпечення фахових ІП; система внутрішніх і зовнішніх інформаційних ресурсів (традиційних та електронних); ДПА як модель документного фонду. Важливого значення для вирішення завдання розроблення оптимальної моделі інформаційного забезпечення галузі набуває дослідження контингенту користувачів інформаційних установ-фахівців культури і мистецтва та їхніх ІП, що трансформуються в умовах змінюваного соціокультурного середовища регіону, країни, світу[21,с.270].

Особливої уваги, на думку М. Костенко, потребує такий аспект діяльності регіонального інформаційно-бібліотечного центру, як представлення власних інформаційних ресурсів у глобальних інформаційних мережах. Цікавим з точки зору інформаційного забезпечення галузі є досвід представлення в Інтернеті інформації щодо установ культури та мистецтва, накопичений російськими фахівцями [1,с.17]. Пропоноване ними моделювання структури відповідних сайтів передбачає першочергове розроблення теоретико-методологічних основ формування типових моделей закладів культури та мистецтва регіону для представлення в мережі. Зокрема, окреслено коло завдань, що підлягають обов'язковому вирішенню:

- розроблення загальнодержавного «Паспорта культурного життя» як нормативного документа зі структурування інформації у сфері культури та мистецтва;

- виявлення переліку об'єктів культури та мистецтва регіону;

- порівняльний аналіз характеристик і реквізитів, представлених у «Паспорті культурного життя» та схемах опису установ культури та мистецтва;

- розробка типових моделей контенту сайтів регіональних електронних ресурсів у сфері культури та мистецтва[1,с.17].

«Паспорт культурного життя» визначає основні напрямки, що характеризують стан культурного життя регіону, а саме: загальну характеристику території; загальноекономічні характеристики регіону; характеристику мережі культурно-мистецьких установ; показники фінансово-економічної діяльності, матеріально-технічної бази та організації діяльності закладів культури й мистецтва; стан кадрів; рівень міжнародних контактів; наявність правової бази[1,с.17].

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що оптимізація інформаційного забезпечення культури та мистецтва України пов'язана з розвитком двох стратегічних напрямків: по-перше, з посиленням співпраці провідних інформаційних установ держави переважно в напрямку формування електронного інформаційного середовища, а, по-друге, з ефективним виконанням інформаційними установами функцій щодо задоволення ІП фахівців культури та мистецтва в умовах взаємодії.

2.3 Моніторинг документального потоку з культури і мистецтва

Моніторинг - безперервне спостерігання за станом оточуючого середовища і управління ним шляхом своєчасного інформування про можливості настання несприятливих, критичних або неприпустимих ситуацій [43,с.26].

Моніторинг - це дослідження ключових елементів реалізації програми на регулярній основі [38,с.4]. Моніторинг – це системне збирання, оброблення та аналіз даних з метою прийняття обґрунтованих рішень [11,с.35] Моніторингові дослідження передбачають одержання статистичних або змістовних показників, які характеризують об'єкт спостереження і які можна виміряти. Система спостережень будується на фіксації дискретних кількісних характеристик об'єкта спостереження, накопичуванні цих відомостей і на можливості шляхом інтелектуальної інтерпретації одержаних відомостей зробити висновки про якісний стан об'єкта. Моніторинг ґрунтується на спостереженні типових рис у поведінці об'єктів спостереження і на своєчасній фіксації на їх фоні різних відхилень від норми.

Методика бібліометричного дослідження ГДП передбачає:

визначення закономірностей формування і розвитку ГДП;

структурування ГДП за тематичним, типовидовим, мовним, видавничим та іншими аспектами;

виявлення кількісного наповнення зазначених структур;

визначення основних тенденцій розвитку ГДП;

розроблення на цій підставі можливих гіпотез удосконалення репертуару галузевої книги[22,с.89].

Формування і розвиток ГДП зумовлені певними закономірностями: ГДП є системним об'єктом з відповідними якостями та ознаками; зміст і структура ГДП визначаються змістом, структурою й іншими особливостями галузі культури та мистецтва, компонентом якої він є; ГДП формують документи різних типів і видів, що відповідають різноманітним галузевим документно-інформаційним потребам[18,с.24].

Обравши методом оперування інформацією технологію, що базується на бібліометрії, потрібно визначити параметри, які характеризують джерело інформації і водночас фіксуються в традиційному бібліографічному описі документа. Традиційний набір бібліографічних даних неповною мірою відображає специфіку культурологічно-художньої сфери та особливостей відношення користувачів до культурно-мистецьких цінностей. Саме тому в реальній практиці бібліометричних досліджень параметри аналізу для потоків документів з культури та мистецтва ще не вироблені й науково не обґрунтовані.

Для вивчення особливостей формування репертуару вітчизняної книги з культури та мистецтва потрібно використовувати параметри бібліографічного опису документів, що найповніше відображають змістові характеристики ГДП. Накопичуваний масив з наборів різноманітних параметрів досліджуваних об'єктів робить можливим багаторазове звернення до отриманих даних. Це дозволяє аналізувати й контролювати первинно-документний сегмент репертуару галузевих документів і здійснювати при потребі прогноз критичних станів об'єкта дослідження[22,с.89].

Основою проведеного бібліометричного аналізу документного потоку з проблем культури та мистецтва викладачем РДГУ Костенко, слугували покажчики державної бібліографії України - "Літописи книг". Аналіз ГДП за певний часовий проміжок дозволяє визначити ступінь досягнення сформованим потоком документів його мети - інформаційного забезпечення галузі. Достатньо репрезентативним для подібних досліджень хронологічним періодом вважають термін від трьох до п'яти років. Вибір хронологічних меж аналізу (1997-2001 рр.) зумовлений тим, що на початку 1990-х рр. намітилася тенденція до зниження випуску літератури (це було спричинено кризовим станом українського книговидання в цілому). І лише з 1996 по 1997 рр. спостерігаються як кількісне збільшення видань літератури з питань культури і мистецтва, так і якісні зміни ГДП[22,с.90].

Дослідження формування репертуару вітчизняної книги з питань культури і мистецтва здійснювалося за такими аспектами: кількісний розподіл видань; розподіл видань за мовою публікацій; розподіл видань за типами та видами; розподіл видань за основними тематичними розділами. Бібліографічні записи з "Літопису книг" індексувалися нами за кількома "профілями". Виділення семантичного профілю [Дод.4.] дає можливість віднести конкретне видання до однієї із запропонованих тем. Поняття " тема" є певною мірою умовним, оскільки точніше говорити про тематичні блоки (комплекси), поєднані спорідненими критеріями. Зміни національних пріоритетів, масштаб і темпи змін, що відбуваються в суспільстві в цілому і культурі зокрема, зумовили тематичні зміни в первинно-документному галузевому потоці.

У табл. [Дод.4.] показаний розподіл загальної кількості публікацій з питань культури і мистецтва за основними тематичними розділами в межах кожного року і в цілому за п'ять (1997 - 2001) років, а також обсяг ГДП по темах у процентному відношенні. Аналізуючи тематичну структуру ГДП упродовж п'яти років, М.С. Костенко дійшла такого висновку: пріоритетною протягом усього періоду лишається проблематика музики, другу позицію посідає література з питань архітектури, менша частка припадає на інші видання. Приблизно однаковий рівень випуску видань з мистецтвознавства, декоративно-прикладного мистецтва, живопису, театрального мистецтва, кіномистецтва. Найменшу частку становить випуск літератури з питань образотворчого мистецтва, графіки, хореографії, іконопису, фотомистецтва, естетики, циркового мистецтва.

Отже, як свідчать результати дослідження, найбільшу питому вагу в документному потоці з культури і мистецтва в 1997 - 2001 рр. отримали видання з музики й архітектури, що разом становить понад 50% загальної кількості видань. Така ж тенденція прослідковується й при аналізі по окремих роках. Якщо розглядати динаміку тематики видань у межах року, помітне зростання випуску документів з архітектури, музики, мистецтвознавства, кіномистецтва, театрального мистецтва, живопису. Випуск літератури з образотворчого мистецтва, графіки, хореографії має статичний характер упродовж кількох років. У межах ГДП з культури та мистецтва найменшою є частка літератури з церковного мистецтва (1), естетики (2), іконопису (4),фотомистецтва (4). Аналізуючи причини такого стану, можна припустити, що музика - це вид мистецтва, яким займаються, який досліджують, якому навчаються. До того ж, музика й архітектура є найдавнішими видами мистецтва, тому багато осіб упродовж років працювали і працюють у цій галузі. Архітектура - це свого роду будівництво, а воно актуальне завжди. Зазначений факт має свої як переваги, так і недоліки, оскільки, крім ефективного інформаційного забезпечення даних галузей культури та мистецтва, спостерігається незабезпеченість первинно-документною інформацією не менш важливих напрямків культурно-мистецького процесу. Можна сказати, що видання літератури з цих питань скеровують потреби нашого суспільства, адже підвищений інтерес до будь-якої теми зумовлює розширення випуску літератури з неї [22,с.91].

Таким чином, упродовж досліджуваного періоду прослідковується тенденція до збільшення кількості видань з обмеженого переліку тем (музика й архітектура); більш-менш рівномірно випускалася література з образотворчого мистецтва, графіки та ін.; нерівномірно, з тенденцією до зменшення кількості виходила література з естетики, циркового мистецтва, фотомистецтва, іконопису.

Типовидова структура галузевого потоку книг засвідчує розповсюджуваність документів певних типів, видів, жанрів у ГДП. Кількісний розподіл ГДП з питань культури і мистецтва за типами видань у 1997 - 2001 рр. можна простежити за даними [Дод.5.].

З [Дод.5.] видно, що склад галузевого репертуару видань за типами літератури характеризується таким чином: найбільшу кількість назв за п'ять років має науково-дослідна література. Представлена вона переважно такими жанрами, як: монографії, узагальнюючі праці, збірники тез наукових конференцій, збірники наукових праць. Подібний видовий діапазон науково-дослідної галузевої літератури зумовлений функціональним призначенням видань різних видів.

Специфічною є роль монографії в репертуарі книги з культури та мистецтва. Вихід у світ монографії є підсумовуванням пізнання об'єкта культури чи мистецтва. Це зумовлено особливостями ущільнення і нагромадження знань про культурно-мистецький об'єкт; ступенем згортання наукового знання; особливою системою доказів його істинності, що вимагає великого фактичного матеріалу, детального зіставлення існуючих точок зору, ретельного визначення вихідних понять. Під впливом цих причин уже кілька сторіч авторська монографія з культури та мистецтва служить засобом узагальнення і детального обґрунтування індивідуального знання про мистецький об'єкт.

Натомість, основним призначенням праць узагальнюючого характеру є створення цілісної картини розвитку національних мистецтв і світового мистецтва. Найбільш мобільною частиною ГДП є авторські й тематичні збірники. Доречно відзначити особливості їх публікацій: ціннісні властивості статей залежать від місця і часу опублікування, теми, авторської приналежності, жанру статті; при визначенні значущості конкретної статті для фахівців важливо розглядати її на тлі однотипних документів, визначаючи за формальними і змістовими ознаками (рік видання, місце публікації, аспект розгляду теми, використовуваний автором фактичний матеріал і рівень його узагальнення) ціннісний статус для споживача. Для репертуару вітчизняної книги з культури і мистецтва характерне переважання авторських і колективних збірників з широкою і комплексною тематикою та досить часто малоінформативними назвами.

У межах свого типу науково-дослідна література розподілена за жанрами досить рівномірно. Найбільше видано збірників тез наукових конференцій, узагальнюючих праць, монографій, наукових статей. Однак спостерігається тенденція до стрімкого збільшення кількості наукових видань, що ілюструє загальний стан української науки і культурологічних досліджень зокрема. Зростає кількість фахівців, до професійних інтересів яких входить проблематика культури і мистецтва. Виникнення ж нового галузевого знання зумовлює появу нових галузевих публікацій відповідного змісту.

Друге місце в типовидовій структурі ГДП посідають видання навчальної літератури. У межах років спочатку (1998 - 1999 рр.) відмічається різке зростання випуску даного типу літератури, а далі (2000 - 2001 рр.) - поступове зниження. Однак у межах загального галузевого репертуару ці видання є одними з пріоритетних, зважаючи на здійснення багатьма навчальними закладами країни мистецької й культурологічної підготовки. Домінуючі позиції в репертуарі навчальної книги посідають підручники та навчальні посібники.

Третє місце по випуску займає популярна література. У межах років видання цього типу видавалися нерівномірно. Спочатку маємо тенденцію до збільшення, а потім - до зменшення кількості публікацій. Популярна література з мистецтва, яка висвітлює основоположні теоретичні засади та вузлові етапи розвитку мистецтва, ключові проблеми сучасного художнього процесу, дуже різноманітна за своїми формами і жанрами. Це зумовило виділення нами серед виявлених у галузевому репертуарі популярної літератури таких видів видань, як довідково-популярні, науково-популярні, документально-художні, альбоми, літературно-художні. У межах років видовий розподіл цього типу літератури більш-менш рівномірний. Активний випуск такої літератури необхідний і продиктований інтересами й потребами багатьох категорій споживачів: і тих, хто потребує опанування основами естетичних знань, і споживачів з відносно розвинутими художніми інтересами, і, нарешті, серйозних цінителів мистецтва.

Четверту позицію займає випуск довідкової літератури. Довідкові видання включають в себе довідники, карти-путівники, словники, енциклопедії, художні календарі, каталоги тощо. Це досить популярний тип літератури, розрахований на широке коло споживачів, які цікавляться мистецтвом або професійно з ним пов'язані. Відмічається збільшення випуску літератури цього типу, що є позитивною характеристикою динаміки галузевого репертуару вітчизняної книги за досліджуваний період, оскільки якісні зміни в довідково-інформаційному обслуговуванні й трансформовані запити споживачів культурологічної інформації спричиняють потребу в усе нових і нових документах.

Менша частка ГДП припадає на випуск мемуарно-епістолярної літератури, яка охоплює збірники спогадів, мемуари, щоденники, листи, що є цінними джерелами для вивчення життєвого і творчого шляху окремих діячів мистецтва, їхніх стосунків із сучасниками, художньої атмосфери певної епохи. Багато мемуарно-епістолярних видань завдяки майстерному літературному викладу фактів є цікавими як для фахівців, так і для широкого загалу читачів. У межах років спостерігається нерівномірність у виданні документів цього типу[22,с.94].

Щодо мовної структури ГДП з проблем культури та мистецтва, то відстежується наступна картина [Дод.6.]. Якщо випуск видань українською і російською мовами у 1997 р. кількісно відрізнявся несуттєво, то в 2001 р. видання галузевої книги українською мовою перевищило російськомовну книгу майже в 4 рази. Частка літератури, виданої українською мовою, поступово й впевнено зростає, що є наслідком належної мовної політики видавництв і державної політики в галузі книговидання.

Бібліометричний і змістовий аналіз формування репертуару вітчизняних книг з проблем культури та мистецтва засвідчує, що випуск галузевої книги має хвилеподібний характер. На початку 2000-х років спостерігається значне зростання кількості видань порівняно з 1990-ми роками. За проаналізований період загальна кількість видань збільшилася майже втричі. Помітний стрибок до зростання кількості видань у 1998 р. пов'язаний, мабуть, з тим, що з 1996 - 1997 рр. пожвавився випуск літератури завдяки виходу українського книговидання з кризового стану. У 2000 - 2001 рр. триває поступове зростання кількості видань з питань культури і мистецтва: на 8,3% проти 1997 р. На мій погляд, це викликано динамікою розвитку нашого суспільства й суспільних потреб населення[22].

Висновки

У процесі дослідження досягнуто поставлену мету дипломної роботи, вирішено всі завдання, що дозволило дійти основних наукових висновків.

Поняття "документальний потік" (ДП) було введене у бібліографічну практику в 60-ті роки, а в 70-80-ті — сформульоване його сучасне визначення як тематично зв'язаної множини документів, що функціонує у суспільстві.

Тематична структура ДП - це відносна поширеність документів певної тематики у загальному потоці та смислові зв'язки між ними.

Видова структура ДП - це поширеність документів певних типів, видів і жанрів у потоці. Вивчення видової структури ДП передбачає визначення частки, а також інтерпретацію ролі кожного компонента в потоці. ДП з культури і мистецтва складають документи двох типів: неперіодичні та періодичні і продовжувані.

Вивчення ДП є важливим для наукового дослідження будь-якої проблеми.

Галузеві документальні інформаційні потоки (ДІП) — це система, що складається з взаємопов'язаних елементів, якими є не тільки власне документи, а й їх окремі бібліографічні ознаки: обсяг, шифр, оперативність, старіння, цитування, термінологія та ін. Для їх дослідження, а також потоків, утворених ними, використовують бібліометричні та наукометричні методи. Останнім часом важливим напрямком бібліометричних досліджень став аналіз ГДП, що складають репертуар вітчизняної книги. Репертуар книги з проблем культури та мистецтва досліджує викладач РДГУ М.С. Костенко, дане дослідження висвітлено в другому розділі даної дипломної роботи.

Щоб зробити аналіз бібліометричних показників інформаційного потоку вироблено ряд методик, таких як: кластерний аналіз, контент-аналіз, метод ключових слів, пропускного аналізу та бібліографічного поєднання, анкетний метод, які вивчають різні властивості документального потоку. Для повної характеристики потоку документів, його структури, внутрішніх і зовнішніх зв'язків, динаміки розвитку, виявлення закономірностей, доцільно досліджувати комплекс показників.

На сьогодні запропоновано ряд методів, що дозволяють в певній мірі об’єктивувати кваліметричні характеристики змістовного наповнення документів, наприклад, метод контент-аналізу, або кількісного вивчення змісту документа; семантичний аналіз документів (експертна оцінка), який має в певній мірі суб'єктивний характер, що залежить від труднощів, які виникають при кількісних вимірах змісту документів. При інформаційному аналізі наукових проблем інколи використовується індексація документів ключовими словами. Цей метод, аналогічний за своєю суттю методу контент-аналізу і направлений на вивчення тематичної характеристики текстів документів та їх масивів. Він може бути самостійно названий "методом ключових слів".

Аналіз документів на основі ключових слів використовують як методичну основу системного аналізу предметного змісту потоку документів, а за допомогою його — наукової проблеми. При використанні цього методу стає можливим моделювання як теоретичних, так і практичних напрямів науки. Цей метод може бути основою для вироблення простих та зручних в застосуванні інших методів дослідження, які б визначали новизну, актуальність, дублювання, повторюваність інформації в документах та її цінність, як показник техніко-економічної ефективності й наукового прогресу.

Один з методів кластер-аналізу був розроблений ще М. Кестлером в 1963 р. і має назву методу бібліографічного поєднання. В основі методу Кестлера полягає принцип взаємозв'язку між двома публікаціями, які цитують один і той же документ. Другий, досконаліший метод кластер-аналізу, — метод проспективного зв'язку, був розроблений в 1973 р. одночасно І. Маршаковою і Н. Смоллом. В основі цього методу лежить принцип виділення взаємозв'язку між двома публікаціями на основі цитування їх одними й тими ж документами

З позиції оцінки науково-інформаційного забезпечення фахівців, побудова технологій інформаційних процесів, у тому числі пошуку наукової інформації із застосуванням сучасних телекомунікаційних засобів та інформаційних мереж, а також дослідження кваліметричних і семантичних особливостей таких ДІП є дуже важливим процесом. Дані технології скорочують терміни пошуку інформації, а також надають можливість фахівцям користуватися не тільки вітчизняною інформацією, а й більшістю зарубіжної. Національний інформаційний простір культурологічно-мистецького спрямування являє собою досить складну ієрархічну систему, сформовану об'єднаними зусиллями центральних інформаційних установ (Інформаційного центру з питань культури та мистецтва Національної парламентської бібліотеки України, Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Книжкової палати України ім. І. Федорова) та наукових і публічних бібліотек регіонального й місцевого значення.

Об'єктами культури та мистецтва, обов'язковими для відображення стану культурного життя регіону, визнані установи, організації, творчі заходи, організація, правова база, види діяльності. Належне функціонування інформаційного забезпечення культури та мистецтва можливе лише за умови постійного моніторингу ІП користувачів інформаційних установ. Оптимальне вирішення всіх завдань інформаційного забезпечення культури та мистецтва значною мірою зумовлене також вільною орієнтацією працівників інформаційних установ в інформаційних ресурсах, а також зовнішніх інформаційних ресурсах.

Як провідні сегменти моделі інформаційного забезпечення культури та мистецтва в дипломній роботі пропонуються увазі відповідні інформаційні установи, масиви та потоки документів, користувачів, що взаємодіють із системою забезпечення галузевих ІП, та засоби реалізації моделі. Такий підхід дає змогу моделювати і розвивати систему інформаційного забезпечення культури та мистецтва, здійснюючи наповнення галузевими інформаційними ресурсами інформаційного середовища. Вирішення цього завдання можливе лише за умови інтеграції зусиль відповідних інформаційних установ. Система інформаційного забезпечення культури та мистецтва передбачає здійснення всіх видів інформаційного обслуговування на таких рівнях надання інформації. Універсальні фонди ОУНБ дають змогу саме цим інформаційним установам посісти чільне місце в організації інформаційного простору. Певну роль у розкритті інформаційних ресурсів та організації інформаційного обслуговування фахівців культури і мистецтва можуть відігравати бібліотеки навчальних закладів гуманітарного спрямування.

РДОБ органічно влилася до державної системи інформації з питань культури і мистецтва, стала дієвою частиною її регіональної ланки. Складовими діяльності бібліотеки у цьому напрямку є:

- комплектування документного фонду галузевого профілю;

- організація довідково-інформаційного фонду відділу мистецтв;

- забезпечення органів влади і керівництва закладів культури та мистецтва інформацією про культурне життя Рівненщини;

- всі види інформаційного обслуговування спеціалістів культури і мистецтва.

Першочерговим завданням працівників відділу мистецтва РДОБ є забезпечення високої якості інформаційних і бібліотечних послуг, що надаються користувачам. Належне здійснення інформаційного забезпечення галузі культури та мистецтва можливе лише за умови постійного його моніторингу, що передбачає здійснення спостереження, контролю, оцінки стану об'єктів середовища та управління середовищем. Стосовно характеристики основних категорій фахівців культури та мистецтва - суб'єктів інформаційного обслуговування - зазначимо, що складність розробки універсальної типології споживачів інформації з проблем культури та мистецтва обумовлена різноманіттям суспільних проявів культурно-мистецького процесу, складною інфраструктурою галузі, варіативністю роду занять і місць роботи спеціалістів тощо. Відповідно до вимог сьогодення формується інформаційний ресурс відділу обслуговування документами з мистецтва РДОБ. До послуг відвідувачів - 27 тис. документів з мистецтва, 10 тис. багатотомних видань, 5 тис. грамплатівок, 16 назв часописів, аудіо- та відеокасет. Унікальний фонд відділу включає цінні альбоми вітчизняних та зарубіжних репродукцій - "Секреты живописи старых мастеров", "Великие полотна", "Мистецтво України - 2003"; мистецтвознавчих серій - "Избранные труды по истории и теории искусств", "Очерки теории изобразительных искусств", "Очерки по истории и технике гравюры", "Жизнь в искусстве", "Картинная галерея" тощо[37,с.105].

Проведений бібліометричний і змістовий аналіз формування репертуару вітчизняних книг з проблем культури та мистецтва в другому розділі, дозволяє зробити висновок, що формуванню галузевого репертуару вітчизняної книги притаманні певні закономірності: його зміст і структура органічно пов'язані й зумовлені змістом і структурою забезпечуваної галузі культури та мистецтв. Крім того, репертуар галузевих документів є невід'ємним компонентом певної сфери суспільної діяльності й включає всі типи і види документів відповідно до багатогранності галузевих документно-інформаційних потреб споживачів. Сегменти галузевого репертуару створюються відповідними видавничими осередками і концентруються в соціальних інститутах, що накопичують, розповсюджують і використовують документи з різних галузей. Збереження цілісності репертуару досягається універсальною реєстрацією документів засобами національної бібліографії та їх реферуванням.

Отже, вивчення репертуару книг з питань культури й мистецтва дає можливість окреслити перспективи пріоритетних напрямів видавничої політики в даній галузі. Порівнюючи кількісні та якісні показники динаміки ГДП, можна отримати об'єктивну картину стану і розвитку мистецтва, його напрямів. Вивчення галузевого репертуару може стати документознавчою та статистичною базою для вирішення наукознавчих завдань, планування розвитку культурологічних і мистецтвознавчих досліджень.

Список використаної літератури та неопублікованих видань

1.Алдохина О., Кузьмина Э. Подходы к формированию Интернет-ресурсов региона по культуре и искусству/ О. Алдохина, Э. Кузьмина // Инф. ресурсы России. - 2002. - № 5. -С. 15-20.

2.Асєєв Г. Методологія корпоративного документообігу: побудова CASE-моделей офісних інформаційних систем/ Г. Асєєв //Вісн. Кн. палати.-2008. - №1. - C. 29-32.

3.Бабенко Ж.В. Документальні потоки 90-х рр.. ХХ ст.. для організаторів дитячого та юнацького читання в репертуарі української книги/Ж.В. Бабенко// Поліграфія і видавнича справа.-2005.-№42.-С.76-82

4.Бабкина Н.А., Сударикова Е.П. Проблемы изучения тематической структуры документального потока по философским вопросам биологии /Н.А. Бабкина// Теория и практика общественно-научной информации. — 1990. — Вып. 4. — С. 102— 109.

5.Близнюк А.С. Сучасний стан видавничої справи на Житомирщині/ А.С. Близнюк // Поліграфія і видавнича справа.-2005.-№42.-С.82-83.

6. Бодня О. Обробка документальних потоків (на основі розпізнання бібліографічної інформації)/ О. Бодня// Бібл. вісн.-1995.-№4.-С.6-8.

7. Буряк С. 2007-й: аналіз і прогноз українського книговидання/С. Буряк // Вісн. Кн. палати.-2007.-№12.-С.9-12.

8. Васюк О. Дослідження інформаційних потреб фахівців - правознавців як фактор удосконалення системи інформаційного обслуговування в галузі права і юридичних наук // Вісн. Кн. палати. - 2002. - N 10. -С. 22 - 25.

9. Васюк О. Методи вивчення інформаційних потреб/ О. Васюк// Вісн. Кн. палати .- 2002.- N 9 .- с. 29-31.

10. Васюк О. Систематичний аналіз документного потоку з правознавства і юридичних наук/О. Васюк // Вісн. Кн. палати.- 2001.- N 3. - С. 13 – 17.

11. Гордуколова Г.Ф. Документальный поток социальной тематики как объект библиографической деятельности: Учеб. пособие. -Л., 1990. -108 с.

12. Гордуколова Г.Ф. Информационный мониторинг в области общественных наук/Г.Ф. Гордуколова // Теория и практика общественно-научной информации. — 1990— Вып. 4. — С. 35—51.

13. Градобоева Н. Для музыки не нужно перевода: специфика изучения информционных потребностей музыкальных специалистов/ Н. Градобоева //Библиотечное дело. - 2007. - №8. - C. 15-19.

14. Гудімова Н. Про основні джерела поточного комплектування бібліотек у сучасних умовах/ Н. Гудімова // Бібл. планета.-1998.-№2.-С.34-35.

15.Гутник Л. Інформаційний потенціал образотворчих видань/ Л. Гутник// Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. - К.: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. - 2001. - Вип.6. - C.105-115.

16. Гуцол Г. Документально-інформаційні потоки Книжкової палати України імені Івана Федорова: характеристика, стан і перспективи/ Г. Гуцол //Вісн. Кн. палати .- 2005. - №5. - C. 31-35.

17. Гуцол Г.О. Технологічні процеси наукового опрацювання документальних потоків в Книжковій палаті України імені Івана Федорова/ Г.О. Гуцол //Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія .- 2005. - №4. - C. 37-44.

18.Евтюхина Е. Классификация информационных потребностей в библиотеке/ Е. Евтюхина //Библиография.-2008.- №1.- C. 42-47.

19.Єрмолаєва Г. Проблеми управління документальним потоком публічних бібліотек: стан і тенденції розвитку / Г. Єрмолаєва // Вісн. Кн. палати.-2001.-№7.-С.23-25.

20.Кононученко Л. Становлення та розвиток теорії інформаційних потреб користувачів документально- інформаційних установ/Л. Кононученко //Вісн. Кн. палати.- 2004.- №7.- C. 42-43.

21. Коротаева Е. Как организовать мониторинг /Е. Коротаева// Директор школи. Україна.- 2004.- №6/7.- С.56-60.

22. Костенко М.С. Інформаційне забезпечення культури та мистецтва в Україні: регіональний аспект / М.С. Костенко // Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського. - К.: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. - 2005. - Вип.14. - C. 264-273.

23. Костенко М.С. Репертуар вітчизняної книги з проблем культури та мистецтва (на основі бібліографічного аналізу галузевого документального потоку)/М.С. Костенко// Поліграфія і видавнича справа.-2005.-№42.-С.89-96.

24 Костенко М.С., Споденюк Г.О. Відділ мистцтв у системі інформаційного обслуговування користувачів Рівненської державної обласної бібліотеки/М.С. Костенко, Г.О. Споденюк// Пріоритети діяльності Рівненської державної обласної бібліотеки: Збірник статей з досвіду роботи/ Наук. ред. В.П. Ярощук; ред. Л.Г. Сахнюк-Рівне: Волинські обереги, 2006.-С.84-90.

25. Кочубей Л. Політологічні дослідження в Україні. Аналіз документального потоку (за матеріалами реферативного журналу Книжкової палати України"Політика.Політичні науки") (1998-2002рр.)/ Л. Кочубей //Вісн. Кн. палати .-2003. - №12. - C. 41-43.

26. Кочубей Л. Потік видань з історичних наук як база формування реферативних журналів /Л. Кочубей// Вісн. Кн. палати. — 2001. — № 11. — С 7—12.

27. Крапивин В.Ф. Проблемы мониторинга.- М.: Знание, 1991.- 64с.

28. Кривогуз А. Проблеми аналітичної обробки документального потоку з політики/А. Кривогуз// Вісн. Кн. палати.- 2000 . - N 2 . - С 21-22 .

29.Кривогуз А. Характеристика документального потоку з політики (на основіпублікацій РЖ "Політика. Політичні науки " ) /А. Кривогуз// Вісн. Кн. палати .- 1999 . - N 1. - С. 25 – 27.

30. Ладушевська Л. Наукометричні методи оцінки галузевого документального інформаційного потоку / Л. Ладушевська// Вісн. Кн. палати.-1998.-№7.-С.19-21.

31.Минкина В.А. Проблемы библиографического обслуживания специалистов региона в условиях междуведомственного информационного взаимодействия /В.А. Минкина// Совершенствование отраслевой библиографии в условиях ускорения научно-технического прогресса: Сб. науч. тр. - М., 1989. - С. 68-83.

32. Мілясевич І.В. Деякі тенденції розвитку документального потоку з історичного краєзнавства (на матеріалі досліджень Волині) /І.В. Мілясевич// Бібліотечне краєзнавство у відновленні історичної пам'яті народу України: Матеріали наук.-пракг. конф., м. Київ, 26—27 трав. 1997 р. —К., 1998 —С 156—158.

33. Нікітінська Т. Найкращі з кращих. Підсумки моніторингу “Краща книга року”:[ Підсумки спостережень і досліджень ]/Т. Нікітінська// Вісн. Книж. палати.- 2001.- №10.- С.7-10.

34.Політова О.А. Вивчення тенденцій документальних потоків з історії України як один із актуальних напрямів сучасних наукових досліджень/ О.А. Політова //Вісн. Кн. палати. - 2006. - №7. - C. 38-39.

35. Політова О.А. Документальний потік з історії України за період 1991—2005 рр. як об'єкт дослідження (постановка проблеми) /О.А. Політова// Документознавство. Бібліотекознавство. Інформаційна діяльність: Проблеми науки, освіти, практики: Матеріали III Міжнар. наук.-практ. конф. — К., 2006. — С. 26—27.

36. Сапун А.В. Моделювання руху інформаційних потоків з використанням системи документообігу /А.В. Сапун// Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. - 2002. - N 12.- С. 54 – 55.

37.Сидоренко А. Документальний потік України мовами національних меншин: стан і тенденції розвитку / А. Сидоренко// Вісн. Кн . палати . - 2000 . - №9 .- С 9-13.

38.Сисюк О.І. Відділ мистецтв: традиції та творчий пошук/ О.І. Сисюк// Пріоритети діяльності Рівненської державної обласної бібліотеки: Збірник статей з досвіду роботи/ Наук. ред. В.П. Ярощук; ред. Л.Г. Сахнюк-Рівне: Волинські обереги, 2006.-С.105-107.

39. Ступак В. Моніторинг української преси/ В. Ступак //Вісн. Кн. палати.-2001.- №4.- С.4.

40. Танатар Н. Українські бібліотеки в дзеркалі газетних публікацій 2003 року – Року культури в Україні/Н. Танатар// Бібл. планета.-2004.-№3.-С.24-27.

41. Федорчук А.Ф., А.Ф., Танатар Н.В.. Теоретико-методичні засади аналізу інформаційного потоку соціально-політичного спрямування/ А.Ф. Танатар, Н.В. Федорчук//Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія .-2004. - №2. - C. 33-38.

42. Цымбалюк Е. Современное информационное музыкально-образовательное пространство и педагогическая культура учителя музыки/ Е. Цымбалюк// Наукові праці Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. - К.: Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського. - 2005. - Вип.14. - C.343-352.

43. Чазова С.А. Технологии информационного мониторинга на службе современных библиотек/С.А. Чазова//Мир библиогр. - 1999.-№ 2.-С. 11-14.

44.Чекмишев О. Маніпулювання свідомістю та моніторинг засобів масової інформації // Ї: незалежний культурологічний часопис.- Львів, 2003.- №30.- С.26-37.

45. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.

46. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.

47. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.

48. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.

49 Наукова електронна бібліотека України: Пошук документів [Електронний ресурс]. — Режим доступу: URL: http://www.nbuv.gov.ua/eb/ep.php. — Загол. з екрану.

50. Блюменау Д.И. Информационный анализ/синтез для формирования вторичного потока документов : учебно-практ. пособие / Блюменау Д.И. - СПб. : Профессия, 2002.- 240 с.

51. Бруханская А.И. Анализ документального потока в области библиотековедения и библиографоведения // Науч. и техн. б-ки СССР. - 1983. - № 10. - С. 6—11. 3.

52. Гордукалова Г.Ф. Документальный поток в библиографической деятельности : история, теория, технология освоения : автореф. дис. ... д-ра пед. наук / Гордукалова Г.Ф. - СПб., 1992. - 41 с.

53. Гордукалова Г.Ф. Документальный поток социальной тематики как объект библиографической деятельности : учеб. пособие / Г.Ф. Гордукалова . - Л. : ЛГИК, 1990. - 108 с.

54. Гордукалова Г.Ф. Мониторинг документального потока для информационной диагностики прогнозируемых объектов : учеб. пособие / Г.Ф. Гордукалова, Л.А. Юдина ; Ин-т повышения квалификации информ. работников. - М. : ИПКИР, 1991. – 107 с.

55. Иванов С.А. Статистический анализ документальных информационных потоков / С.А. Иванов, Н.В. Круковская // Научно-техническая информация. Сер. 2. Информационные процессы и системы. – 2004. - № 2. – С. 11-14 ; То же [Электронный ресурс]. - URL: http://www.viniti.ru/cgi-bin/nti/nti.pl?action=show&year=2_2004&issue=2&magnify=100&page=11 (20.10.06).

56. Карикова Е.В. Методология количественного анализа документно-информационных потоков: библиометрия произведений лауреатов Нобелевской премии по лит. / Е.В. Карикова, В.М. Тютюнник // Научные труды IV междунар. семинара «Современные проблемы прочности» им. В.А. Лихачева [Старая Русса, сент. 2000]. — 2000 .— № 2 .— С. 158-178.

57. Пенькова О.В. Нукометрический анализ документального потока по инфометрии, наукометрии, библиометрии / О.В. Пенькова, В.М. Тютюнник // Библиотечное дело-2001. Российские библиотеки в мировом информационном и интеллектуальном пространстве : 6-я междунар. науч. конф. 26-27 апр. 2001 г. / МГУКИ. – М., 2001 ; То же [Электронный ресуср]. - URL: http://libconfs.narod.ru/2000/1s/1s_p21.php (20.10.06).

58. Шарабчиев Ю.Т. Исследование документальных информационных потоков методом кластер-анализа : (метод. пособие) / Ю.Т. Шарабчиев. - Минск : Б. и., 1985. - 27 с.

59. Справочник библиографа / Е.Н. Буринская ; редкол. : А.Н. Ванеев и др. - 2-е изд., перераб. и доп. - СПб. : Профессия, 2003. - 559 с.

Додаток 1

Випуск книг і брошур за укрупненими тематичними розділами

Тематичні розділи		2006	1	2006 (грудень)	1	2007 (грудень)
Кількість видань. друк. од.	Тираж, тис. пр.	Кількість видань. друк. од.	Тираж, тис. пр.	Кількість видань, друк. од.	% відношення до 2006 року	Тираж, тис. пр.	% відношення до 2006 року
Всього	15 867	54 209,6	12 775	45 899,3	14 644	114,6	47 573,6	103,6
Політична і соціально-економічна література	4413	8 941.3	3 556	7 538,5	3 983	112,0	12 774,6	169,5
Природничо-наукова література	1 184	2 039.1	952	1 818,2	981	103,0	900.4	49,5
Технічна література	2 380	4 234,9	1 925	3 624,3	2 087	108,4	3 813.0	105,2
Сільськогосподарська література	330	703.9	257	619,1	299	116,3	603,8	97,5
Медицина. Охорона здоров'я	677	2 206,5	562	1 883,5	567	100,9	1 978,0	105,0
Фізична культура і спорт	129	263,7	105	250,5	69	65,7	62,4	24,9
Література з освіти та культури	2 160	21 803,6	1 662	18 206.2	2 171	130,6	15 910,0	87.4
Друк у цілому. Книгознавство. Преса. Поліграфія	329	341,4	247	140,4	231	93,5	99,6	70,9
Мистецтво. Мистецтвознавство	163	184.2	145	187,1	158	109,0	204,8	109,5
Література із філологічних наук	Х2Х	1517,5	680	1 350,6	795	116,9	1 030,0	76,3
Художня література. Фольклор	2410	7956,0	1 956	6 858,6	2 282	116,7	5 625,0	82,0
Література для дітей	786	3 525.7	654	2 942,1	1 005	153,7	4311.0	146,5
Література універсального змісту	78	491.8	74	480.2	16	21,6	261,0	54.4

Додаток 2

Випуск книг і брошур за цільовим призначенням

Тематичні розділи	2006	2006 (грудень)		2007 (грудень)
Кількість видань, друк. од.	Тираж, тис. пр.	Кількість видань, друк. од.	Тираж, тис. пр.	Кількість видань, друк. од.	% відношення до 2006 року	Тираж, тис. пр.	% відношення до 2006 року
Всього	15 867	54 209,6	12 775	45 899,3	14 644	114,6	47 573,6	103,6
Наукові видання	2 537	1 528.4	2 090	1 434,3	2 163	103,5	914.0	63.7
Науково-популярні видання (для дорослих)	1 159	5 741,5	996	5 155,1	1 096	110,0	4 400.0	85,4
Нормативні та виробничо-практичні видання	811	1 809.9	678	1 631,7	726	107.1	838,0	51,4
Офіційні видання	922	799,4	766	745,9	917	119,7	366,0	49,1
Громадсько-політичні видання	91	273,9	71	222,2	84	118.3	2 969,0	1 336.2
Навчальні та методичні видання	5611	24 750.5	4 345	20 196,3	4 925	113,3	17 908,9	Х7.9
Літературно-художні видання	2 410	7 956.0	1 956	6 858,6	2 282	116.7	5 625,0	82,0
Видання для дітей та юнацтва	786	3 525.7	654	2 942.1	1 005	153,7	4 311.0	146,5
Довідкові видання	854	4 022,9	647	3 394,7	663	102,5	2 229.0	65,7
Інформаційні видання	23	31,3	16	24.8	14	87.5	56.1	226,2
Бібліографічні видання	199	74.5	162	60,0	126	77,8	34.6	57,7
Література релігійного змісту	247	911,6	208	695.9	392	188.5	4 914.0	706.1
Видання для організації дозвілля	204	2 740.6	179	2 499.4	249	139.1	300,8	12.0
Рекламні видання	13	43.4	7	38.3	2	28.6	0.0	-

Додаток 3

Динаміка випуску книжкових видань за тиражами у 1991-2007 роках

Додаток 4.

СЕМАНТИЧНА СТРУКТУРА ГДП 3 ПРОБЛЕМ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА

Тематичний розділ	Кількість публікацій по роках		Загальна кількість публікацій	У %

1997	1998	1999	2000	2001
Мистецтвознавство, історія мистецтва	1	8	5	6	12	32	5,8
Образотворче мистецтво	2	—	2	2	2	8	1.4
Декорагивно-прикладне мистецтво	9	10	3	8	3	33	5,9
Архітектура	7	24	18	20	31	100	18.1
Музика	32	57	56	47	33	225	40,7
Живопис	6	10	б	2	9	33	5,9
Іконопис	2	1	—	1	_	4	0,7
Графіка	2	1	1	2	3	9	1,6
Пластичне мистецтво, скульптура	5	3	2	4	3	17	3
Кіномистецтво	4	5	1	13	16	39	7,0
Фотомистецтво	-	-	2	2	_.-	4	0,7
Театральне мистецтво	5	9	9	7	8	38	6,9
Циркове мистецтво	-	1	-	—	—	1	0,1
Танець, хореографія	2	1	1	—	3	7	1,3
Естетика	-	1	1	—	—	2	0,4
Всього	77	131	107	114	123	552	100

Додаток 5

ТИПОВИДОВА СТРУКТУРА ГДП 3 ПРОБЛЕМ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА

Тип літератури та вид видань		Кількість публікацій по роках	Загальна кількість видань	У%

1997	1998	1999	2000	2001
Мемуарно-епістолярна	2	7	5	12	6	32	5,8
Довідкова	10	12	8	11	29	70	12,6
Навчальна, у т.ч.
підручники,	22	30	30	.Ш	19	119	21,6
навчальні посібники	14	20	20	10	16	80	67,2
Самовчителі	8	10	10	8	3	39	7
Науково-дослідна, у т.ч.
монографіі узагальн. Праці збірники тез наукових конференцій збірники наукових праць	20 7 5 5 3	4_1 10 II 9 11	44 13 10 11 10	49 11 12 14 12	53 II 15 18 9	207 52 53 57 45	37,6 25,1 25,6 27.5 21,8
Популярна, у т.ч.	15	ЗІ	10	16	11	85	14,8
довідково-популярна	5	10	4	4	7	30	35,2
науково-популярна документально-	3	7	3	5	3	21	24,7
художня	3	6	-	3	2	14	16,4
літературно-художия	-	3	-	-	-	3	3,5
альбоми	4 .	5	3	4	1	17	20
Всього	77	131	107	114	123	552	100

Додаток 6

МОВНА СТРУКТУРА ГДП 3 ПРОБЛЕМ КУЛЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВА

Мова видань		Рік	Загальна кількість видань	У%
1997	1998	1999	2000	2001
Українська	47	93	79	90	100	409	74,1
Російська	ЗО	38	28	24	23	143	25,9
Всього	77	131	107	114	123	552	100,0

5rik.ru

Материалы для учебы и работы

Дипломная работа: Моделювання галузевих документальних потоків як засобу спостереження за розвитком галузі (на прикладі культури і мистецтва)