Дипломная работа: Управління прибутком підприємства при здійсненні імпортних операцій

ДИПЛОМНА РОБОТА

на тему: «Управління прибутком підприємства при здійсненні імпортних операцій»

Вступ

Сучасне світове господарство являє собою розгалужену, складну мегаекономічну систему, цілісність якої забезпечується розвинутим міжнародним поділом і кооперації праці, взаємодією сукупності інтенсивних міжнародних ринків, валютно-фінансовими і кредитними відносинами. Величезні масштаби світогосподарського товарообороту, фінансових, технологічних ресурсів, з одного боку, засвідчують дедалі вагомішу роль зовнішньоекономічних факторів у господарському поступі окремих країн. З іншого боку, посилюється вразливість національних економік, особливо середньо- і слаборозвинутих країн стосовно турбулентних процесів, фінансових криз, які прокотились останнім часом по планеті.

Обмін між виробниками різних країн здійснюється через зовнішньоторгові операції. Для того, щоб обмін відбувся, необхідно провести відповідні взаємопов'язані дії: знайти покупця; підписати з ними угоду, в якій обговорити всі умови (товар, його кількість і якість, ціну, терміни поставок і т. д.); виконати договір, тобто підготувати товар до поставки, доставити його покупцю, провести розрахунок за доставлений товар.

Сукупність цих дій складає зміст зовнішньоторгової операції.

Таким чином, під зовнішньоторговою операцією треба розуміти комплекс дій контрагентів різних країн, спрямованих на здійснення торгового обміну.

Такі дії носять комерційний характер, тому операції обміну стають комерційними. По своїй суті вони являються керівною діяльністю. Зміст управління обміном, тобто здійснення операцій обміну, полягає в тому, щоб організовувати, направляти, регулювати різні види діяльності контрагентів, що здійснюють обмін матеріальними цінностями й послугами.

Зовнішньоторгова операція як керівна діяльність передбачає наявність суб'єктів, які здійснюють цю діяльність, і об'єктів, на які ця діяльність спрямована.

Зовнішньоторгові операції мінялися й ускладнювалися в міру розвитку зовнішньої торгівлі. Першими операціями, які склалися до появи грошових знаків, були операції обміну. Пізніше, з появою грошей, операції обміну були витіснені операціями купівлі-продажу, котрі переважають і в наші дні. Однак форми і види зовнішньоторгових операцій продовжують розвиватися й вдосконалюватися.

Здійснення зовнішньоторгової операції вимагає застосування певної правової форми і використання конкретних способів (методів) її здійснення. Правовою формою, що опосередковує зовнішньоторгові операції, і являється зовнішньоторгова угода. Обов'язкова умова угоди – підписання її з іноземним партнером, тобто контрагентом.

Таким чином, під зовнішньоторговою угодою розуміється договір (угода) між двома чи кількома сторонами, що знаходяться в різних країнах, про доставку товарів або наданню послуг.

Не будь-яка зовнішньоторгова угода являється міжнародною. Договір купівлі-продажу не вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами різної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території одної держави. Разом з тим договір вважається міжнародним, якщо він підписаний між сторонами одної державної приналежності, підприємства яких знаходяться на території різних держав.

В процесі господарської діяльності підприємства досить часто виникає
потреба в товарах імпортного виробництва, а також в отриманні робіт та послуг іноземних спеціалістів. Імпорт (імпорт товарів, робіт, послуг) – це купівля (у тому числі з оплатою у негрошовій формі) українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності у іноземних суб'єктів господарської діяльності товарів із ввезенням їх на територію України, включаючи купівлю товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

До імпортних операцій відноситься: придбання товарно-матеріальних цінностей від іноземних постачальників на умовах комерційного кредиту; ввезення товарно-матеріальних цінностей або отримання послуг в порядку бартерних угод; ввезення товарів в рахунок централізованих імпортних закупок; придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з оплатою готівкою; отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг в якості безоплатної допомоги.

Мета дослідження – обґрунтування теоретичних, науково-методологічних положень та практичних рекомендацій щодо удосконалення управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, визначення методики та шляхів вдосконалення управління прибутком при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) визначити теоретичні засади управління прибутком підприємства при здійсненні імпортних операцій;

2) охарактеризувати правове поле та методологію процесу управління прибутком;

3) дати характеристику організаційно-управлінській та фінансово-економічній характеристиці ТОВ «Бріктон»;

4) дослідити стан формування та використання прибутку підприємства ТОВ «Бріктон»;

5) проаналізувати шляхи вдосконалення управління прибутком на підприємстві при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

6) вказати шляхи вдосконалення управління прибутком на підприємстві при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності із застосовуванням інформаційних технологій.

Об’єктом дослідження є удосконалення управління прибутком підприємства при здійсненні імпортних операцій.

Предметом дослідження є відносини, що виникають на ТОВ «Бріктон» при удосконаленні управління прибутком підприємства від здійсненні імпортних операцій.

Теоретичною і методологічною основою роботи є діалектичний метод пізнання, який дає змогу вивчити організаційні та економічні явища у розвитку й взаємоз’язку. У роботі застосовується також метод теоретико-емпіричного дослідження, який включає у себе аналіз і синтез, історико-логічну аргументацію, порівняння й узагальнення.

Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає у тому, що одержані результати, щодо розвитку двосторонніх міжнародних економічних зв’язків України, розроблені пропозиції щодо розв’язання проблем які стоять на шляху виходу на міжнародні ринки, можуть бути використані як додатковий теоретичний матеріал для поглибленого вивчення тем з економічних дисциплін, тісно пов’язаних з розвитком міжнародних економічних відносин.

Структура та обсяг роботи. Структура кваліфікаційної роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить три розділи і п’яти параграфів, висновків, списку використаних джерел, 8 додатків, 4 таблиць, 5 рисунків.

1. Теоретичні засади управління прибутком підприємства при здійсненні імпортних операцій

1.1 Сутність, необхідність, класифікація, категорії предмету дослідження

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо зв'язана з появою категорії «витрати виробництва». Прибуток – це та частина вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Обособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Визначення економічної сутності прибутку, як і інших форм, що їх приймає національний дохід за його первинного розподілу і наступного перерозподілу, неможливе без правильного тлумачення сутності необхідного й додаткового продукту в суспільстві.

Необхідний і додатковий продукт – це категорії виробництва. Для з'ясування сутності цих категорій необхідно уточнити, що лежить в основі поділу чистого продукту на необхідний і додатковий. Згідно з економічною теорією це поділ часу праці, витраченої у сфері матеріального виробництва, на необхідний і додатковий. Протягом необхідного часу забезпечується створення «…фонду життєвих коштів або робочого фонду, що необхідний робітнику для підтримання і відтворення його життя і що за всіх систем суспільного виробництва він сам постійно повинен виробляти й відтворювати» [14, с. 45].

Додатковий продукт – це вартість, створювана безпосередніми виробниками понад вартість необхідного продукту. Додатковий продукт властивий усім суспільно-економічним формаціям і є однією з важливих умов їхнього успішного розвитку. У необхідному й додатковому продукті втілено заново створену вартість, грошове вираження якої становить національний дохід.

Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток – це форма прояву вартості додаткового продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва – це частина національного доходу.

Управління прибутком є важливою частиною економіки господарюючого суб'єкта. Розподіл прибутку є зворотнім боком процесу виробництва. Наскільки вдалим буде цей процес, настільки буде при незмінних умовах зростати ефективність виробництва. Найбільш складним є механізм розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності, оскільки він повинен будуватися з урахуванням багатьох факторів. Процес управління прибутком підприємств колективної форми власності, складовою частиною якого є дивідендна політика передбачає вибір оптимальної системи розподілу, яка б задовольняла загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників, причому ці інтереси є специфічними в залежності від організаційно-правової форми колективної власності.

Одним з методологічних підходів до вирішення цього питання має стати узагальнення існуючого досвіду з адаптацією його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство повинне підійти до цієї проблеми, виходячи з притаманних йому особливостей та зовнішніх факторів впливу.

Прийняття рішень стосовно розподілу прибутку повинно орієнтуватись на об'єктивні чинники сьогодення. Криза, що охопила сферу господарської діяльності, інвестування, кредитування, і з якої до сих пір не може вийти економіка України, спричиняє необхідність вироблення такої політики розподілу прибутку, яка дозволила б підприємству максимум зусиль спрямувати на підтримку рівня платоспроможності працюючих громадян [23, с. 75].

Далекоглядна розподільча політика, крім того, повинна передбачати можливість акумуляції коштів для забезпечення джерел розширеного відтворення власного виробництва. В умовах нестабільної економіки прибуток є джерелом утворення обов’язкових резервних фондів для підтримки платоспроможності підприємства. Беззаперечним фактором впливу на розподільчу політику підприємств є система оподаткування його доходів. Чим більше податковий тиск на підприємство, тим менше наявних доходів включаються у розподільчий процес.

Під управлінням прибутком суб'єкта господарювання необхідно розуміти сукупність фінансово-правових та організаційно-технічних механізмів та прийомів прогнозування, планування та контролю затрат та доходів підприємства з метою забезпечення підтримання прийнятного рівня рентабельності діяльності суб'єкта господарювання у довгостроковій перспективі, а також досягнення інших цілей, визначених корпоративною стратегією.

Визначаючи поняття управління прибутком, необхідно чітко усвідомлювати, що прибуток не є безпосереднім об'єктом управління, оскільки його абсолютна величина являється результуючим показником і безпосередньо залежить від зміни абсолютних величини інших фінансових показників господарської діяльності суб'єкта господарювання – доходів та затрат суб'єкта

Хоча перед кожним із визначених блоків стоять власні завдання, їх реалізація спрямована на досягнення загальних спільних цілей, що стоять перед управлінням прибутком суб'єкта господарювання. Так, виходячи із функціонально-організаційних особливостей та базових характеристик управління прибутком як складового блоку фінансового менеджменту, можна виділити сукупність відособлених, цілісних та логічно взаємоузгоджених цілей, зокрема: максимізація добробуту власників; максимізація ринкової вартості підприємства; підтримання конкурентоспроможності у довгостроковому періоді; забезпечення ліквідності підприємства та його платоспроможності; підтримання прийнятного рівня самофінансування суб'єкта господарювання; підтримання інвестиційної привабливості підприємства та інші цілі відповідно до визначених цілей, досягнення яких ставлять перед моделлю управління прибутком суб'єкта господарювання, формулюються завдання управління прибутком як форми поточної конкретизації цілей такого управління, подальша конкретизація завдань управління прибутком здійснюється на рівні функціонально-організаційних блоків заданої моделі управління прибутком суб'єкта господарювання [31, с. 90].

В умовах ринкової економіки значення прибутку величезне. Прагнення до його одержання орієнтує товаровиробників на збільшення обсягу виробництва продукції, потрібної споживачу, зниження витрат на виробництво. При розвинутій конкуренції цим досягається не тільки мета підприємництва, але і задоволення суспільних потреб. Для підприємця прибуток є сигналом, що вказує, де можна домогтися найбільшого приросту вартості, створює стимул для інвестування в ці сфери. Свою роль відіграють і збитки. Вони висвітлюють помилки і прорахунки в напрямку засобів, організації виробництва і збуту продукції.

Економічна нестабільність, монопольне положення товаровиробників спотворюють формування прибутку як чистого доходу, приводять до прагнення одержання доходів головним чином у результаті підвищення цін. Усуненню інфляційного наповнення прибутку сприяють фінансове оздоровлення економіки, розвиток ринкових механізмів ціноутворення, оптимальна система податків. Ці завдання повинна виконувати держава в ході здійснення економічних реформ [25, c. 61].

Розглядаючи прибуток як економічну категорію, ми говоримо про неї абстрактно. Але при плануванні й оцінці господарської і фінансової діяльності підприємства, розподілі прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства, використовуються конкретні показники. Ємним інформативним показником є прибуток до оподаткування.

Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління процесом формування, розподілу і використання прибутку. Управління включає аналіз прибутку, його планування і постійний пошук можливостей його збільшення.

Прибуток є якісним показником, в його розмірі відображається зміна обсягу товарообороту, доходів підприємства, рівня використання ресурсів, величин витрат обертання.

Прибуток синтезує в собі всі сторони діяльності підприємства, характеризує ефективність його господарської діяльності в цілому.

В процесі управління прибутком торговельного підприємства використовують різні класифікації:

1. Залежно від виду діяльності, завдяки якій отримано прибуток, виділяють:

– прибуток від реалізації товарів та платних торговельних послуг (прибуток від торговельної діяльності);

– прибуток від реалізації продукції неторгової діяльності (виробничої, транспортної, посередницької та інше);

– прибуток від реалізації майна, що є власністю підприємства (основних фондів, нематеріальних активів);

– прибуток від позареалізаційних операцій, у складі якого виділяють: прибуток від інвестиційної діяльності; прибуток від орендних операцій; прибуток від інших позареалізаційних операцій;

2. Залежно від порядку визначення розрізняють:

– балансовий прибуток, який характеризує кінцевий результат проведення всіх видів діяльності та є сумою отриманих прибутків (збитків). Обсяг балансового прибутку визначається за даними бухгалтерського обліку та відбивається на рахунку.

– оподаткований прибуток, обсяг якого визначається як різниця між валовими доходами та валовими витратами підприємства – платника податку на прибуток, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Розміри валових витрат та доходів з метою їх оподаткування визначаються шляхом організації спеціального податкового обліку на основі первинних облікових документів. Визначений таким чином обсяг прибутку, що оподатковується фіксується в Декларації про прибуток підприємства, яка подається в податкові органи та є підставою для визначення суми податкових зобов’язань підприємства;

– чистий прибуток, який характеризує обсяг прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податку на прибуток та інших податків, обов’язкових платежів та зборів, що сплачуються за рахунок прибутку.

3. Залежно від методики оцінки визначають номінальний та реальний прибуток.

Номінальний прибуток характеризує фактично одержану величину прибутку.

Реальний прибуток – це номінальний прибуток, перерахований з огляду на інфляцію. Він характеризує реальну купівельну спроможність чистого доходу, отриманого підприємством.

4. Залежно від мети визначення розрізняють бухгалтерський та економічний прибуток.

Бухгалтерський прибуток відповідає обсягу балансового прибутку.

Економічний прибуток являє собою різницю між виручкою від реалізації та всіма витратами підприємства, в тому числі витратами втрачених можливостей. Витратами втрачених можливостей (або альтернативними) в мікроекономіці прйнято називати втрати на споживання якогось ресурсу, які вимірені з точки вигоди, що «втрачена» через невикористання цього ресурсу найкращим альтернативним шляхом [40, с. 48].

Невірний вибір ресурсів, а також і нераціональне використання власних ресурсів, призводить до збільшення витрат обертання підприємства і зменшує потенційно можливий розмір отримання прибутку при даному обсязі діяльності.

5. Залежно від розмірів прибуток підприємства характеризується як мінімальний, цільовий або максимальний прибуток.

Такі види прибутку пов’язані з визначенням обсягів діяльності, досягнення яких обумовлює знаходження підприємства в зоні збитковості, беззбитковості або прибутковості. Підприємство може мати об’єми діяльності, при яких доходи від реалізації менше за витрати. Але сума збитків може бути по розміру менша, ніж постійні витрати. В такому разі підприємству вигідніше функціонувати, ніж нести збитки в розмірі постійних затрат.

Беззбитковості підприємство досягає при таких обсягах діяльності, коли при інших рівних умовах доходи від реалізації дорівнюють загальній сумі витрат обігу [56, с. 71].

1.2 Методологія та правове забезпечення процесу управління прибутком

Розміри прибутку – найважливіший показник, що визначає фінансовий стан підприємства: від нього залежить рівень рентабельності продажів і активів, оборотність активів, рух коштів, інвестиційна привабливість підприємства. Розмір прибуткового напряму залежить від обсягу отриманої виручки і тому, при розгляді питань щодо управління прибутком підприємством ці показники необхідно розглядати комплексно.

Величина виручки від продажів функціонально залежить від двох груп факторів: перша група – натуральний обсяг продажів і ціна на одиницю кожного виду продукції; друга група – загальна сума витрат на продану продукцію і прибуток від продажів. Відповідно виручку можна розглядати або як добуток натурального об’єму продажів на ціни по усій номенклатурі продукції, або як суму витрат і прибутку від продажів.

Для розгляду окремих аспектів управління виручкою і прибутком конкретну значимість здобуває одна з двох названих груп факторів, що формують виручку від продажів. [22, с. 89]

Якщо перед підприємством постає завдання досягнення визначеної суми виручки від продажів незалежно від одержуваного при цьому фінансового результату, використовується перша група факторів. Зрозуміло, фінансовий результат не повинний мати негативного знака. У випадку, коли необхідно забезпечити визначений прибуток від продажів, практичне значення має друга група факторів.

Однак у дійсності, як правило, одночасно зважуються задачі одержання і необхідної виручки, і необхідного прибутку від продажів, тому в розрахунках беруть участь обидві групи факторів, тим більше що вони взаємозалежні.

Для вирішення будь-яких питань, пов’язаних з управлінням виручкою і прибутком, важливо правильно визначити характер витрат на реалізовану продукцію. Мова йде про поділ усіх витрат на постійні і перемінні, а також на прямі і непрямі.

Перемінні витрати – це ті види витрат, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва і продажів у натуральних вимірниках. До них, як правило, відносяться витрати на сировину і матеріали, на оплату праці робітників-відрядників, на паливо, газ і електроенергію для виробничих цілей, тару й упакування тощо.

Постійні витрати – це види витрат, сума яких не залежить від натурального обсягу виробництва і продажів, – наприклад, амортизація основних фондів і нематеріальних активів, орендна плата, витрати по утриманню приміщень тощо.

Однак не випадково перемінні і постійні витрати носять більш точні назви умовно-перемінних і умовно-постійних. Умовність полягає в тому, що деякі види витрат, що традиційно прийнято вважати постійними, у визначених ситуаціях можуть поводитися як перемінні, і навпаки.

Таким чином, абсолютно придатного для всіх підприємств і всіх періодів їхньої діяльності переліку перемінних і постійних витрат не існує. Але в кожнім конкретном випадку фахівці підприємства можуть оцінити, збільшення яких витрат піде за збільшенням натурального обсягу виробництва і продажів, і в якій пропорції. Тому точний поділ витрат на перемінні і постійні можливий. Крім того, він необхідний, – інакше не можна оцінювати вплив тих чи інших змін у попиті на продукцію, на показник виручки і прибутку від продажів.

Розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється по ознаці можливості віднесення того чи іншого виду витрат до визначеного виду продукції, не користуючись при цьому умовними прийомами розподілу витрат. Витрати, здійснювані для виробництва і продажів тільки одного виду продукції, є прямими, всі інші – непрямими [45, с. 67].

Як правило, прямі витрати в основному є перемінними, однак деякі види перемінних витрат можуть виявитися непрямими (наприклад, витрати палива й електроенергії на технологічні потреби в приміщенні, де виробляється кілька видів продукції, і ін.).

Тільки прямі перемінні витрати відносяться безпосередньо до даного виду продукції, всі інші витрати розподіляються по видах продукції умовно. Це означає, що при виборі тієї чи іншої ознаки розподілу загальна величина витрат на даний вид продукції може змінюватися. Названа обставина дуже важлива для встановлення меж можливого маневрування цінами на окремі види продукції. У цілому по підприємству виручка від продажів (за винятком прямих перемінних витрат) являє собою маржинальний прибуток. Іншими словами, маржинальний прибуток – це сума постійних непрямих витрат і прибутку від продажів, що повинні міститися в складі виручки від продажів. У ціни на окремі види продукції відповідні частини маржинального прибутку включаються в залежності від стану попиту на кожен вид продукції. Фінансова доцільність продажів виду продукції визначається лише однією умовою: його вартість за продажними цінами повинна бути вище прямих перемінних витрат [24].

Якщо підприємство виробляє і продає кілька видів продукції, попит на кожний з яких міняється по-різному, підприємство в межах наявних можливостей повинне змінити обсяг продажів окремих номенклатурних груп виробів для того, щоб виручка і прибуток від продажів у цілому по підприємству були не нижче необхідних розмірів.

Представимо залежність виручки і прибутку від співвідношення перемінних і постійних витрат у базисному періоді і наступних змінах цін і натурального обсягу продажів у загальному виді. Введемо умовні позначення:

В-виручка від продажів базового періоду;

З₁ – перемінні витрати базового періоду;

З₂ - постійні витрати ббазового періоду;

Ін – індекс зміни натурального обсягу продажів (співвідношення наступного і базових періодів в одиницях);

Іц – індекс зміни цін (аналогічно Ін).

Збільшення виручки від продажів у наступному за базисним періоді можливо тільки при дотриманні нерівності:

В х Іц х Ін >В, (1.1)

Іц х Ін > 1 (1.2)

Якщо відбувається падіння попиту на продукцію підприємства, нерівності, як правило, не дотримуються, і виручка від продажів знижується. Навпаки, при росту попиту нерівності можуть бути дотримані.

Практичне значення нерівності (1.1) і (1.2) мають у випадках, коли підприємству необхідно збільшити виручку від продажів, маневруючи і цінами, і натуральним обсягом продажів таким чином, щоб зниження цін давало можливість збільшити натуральний обсяг продажів чи скорочення натурального обсягу продажів забезпечувало більш високі ціни.

Наприклад, підприємство планує збільшити натуральний обсяг продажів на 10% і може піти при цьому на зниження ціни. Яке максимально можливе зниження цін, щоб виручка від продажів при таких змінах збільшилася?

Користаючись нерівністю (1.2), одержуємо:

1,1 х Іц > 1; Іц > 1/1,1; Іц > 0,91.

Ціни можна знизити менш ніж на 9%. Зниження їх на 9% за інших рівних умов приведе до рівності виручки від продажів наступного періоду і виручки базисного періоду. Але підприємство поставило метою збільшення виручки, тобто воно може знизити ціни на 8% і менше. Якщо ж сполучення росту натурального обсягу продажів на 10% зі зниженням цін на 8% реально для конкретної ринкової ситуації, ціль досягнута. Якщо нереально, підприємство повинне бути готове до зниження виручки від продажів, або прийняти інші індекси цін і натурального обсягу продажів.

Збільшення прибутку від продажів можливо при виконанні наступного нерівності:

В х Іц х Ін – З₁ х Ін – 3₂ > В – 3₁ – 3₂, (1.3)

чи, після алгебраїчних перетворень:

В (Іц х Ін – 1) – З₁ (Ін – 1) > 0 (1.4)

Нерівність (1.4) показує, що, крім індексів цін і натурального обсягу продажів, на величину прибутку впливає співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді. Скористаємося індексами з попереднього прикладу і проведемо розрахунок в умовах різного співвідношення перемінних витрат і виручки в базисному періоді.

Для розрахунку показників наступного періоду прийняті Ін = 1,1 і Іц = 0,92. Виручка від продажів збільшиться, тому що умови нерівності (1.2) дотримані. Прибуток знизився, тому що не дотримані умови нерівності (1.4).

Як уже відзначалося, при зниженні цін і росту натурального обсягу продажів небезпека зменшення прибутку досить реальна. Однак чим нижче частка перемінних витрат у виручці, тим ця небезпека менше.

Нерівність (1.4) можна використовувати у всіх випадках, коли передбачається одночасна зміна цін і натурального обсягу продажів. Вона дозволяє: визначити динаміку виручки і прибутку від продажів при передбачуваних індексах цін і натурального обсягу продажів; розрахувати необхідний рівень одного з індексів, якщо відомий другий, щоб виключити втрати виручки і прибутку від продажів; прийняти рішення про доцільність продажів даних видів продукції при сформованих умовах попиту на них.

Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такі показники:

– коефіцієнт абсолютної ліквідності  – визначається відношенням найбільш ліквідних активів (А₁) до поточної кредиторської заборгованості підприємства (П₁ + П₂) – (VІ розділ пасиву балансу):

(1.5)

Цей коефіцієнт є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом.

– коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту (К_ш.л.) – обчислюється відношенням суми грошових коштів, короткострокових фінансових вкладень і дебіторської заборгованості (А₁ + А₂) до поточної кредиторської заборгованості (П₁ + П₂), тобто до ІV розділу пасиву балансу:

 (1.6)

Коефіцієнт допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у разі його критичного стану [2, с. 54]. Теоретичне найнижче значення цього показника – 1, найвище – 2.

– коефіцієнт покриття (К_п) (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності) – узагальнюючий показник ліквідності. Розраховується відношенням поточних активів (А₁ + А₂ + А₃) до поточних зобов’язань (П₁ + П₂):

 (1.7)

Показник вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань.

Важливим елементом управління прибутком підприємства являється правове поле реалізації, під яким слід розуміти сукупність кодексів та законів України, указів президента України, постанов кабінету міністрів, нормативних актів органів державного регулювання, що у межах своїх повноважень провадять державне регулювання підприємницької діяльності, а також сукупність внутрішньогосподарських документів. Звичайно, таке законодавче поле не існує відокремлено і являється органічною складовою фінансового права [18, с. 124].

Загалом, правове поле антикризового фінансового менеджменту проявляється двояко. По-перше, це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють фінансово-економічні та організаційно-правові аспекти реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання. Серед таких нормативно-правових актів, які безпосередньо чи опосередковано регулюють фінансові відносини на підприємстві, що пов'язані із планування, контролем, формування, розподілом, перерозподілом та споживанням прибутку суб'єкта господарювання, можна виділити наступні групи: законодавчі акти; підзаконні нормативні акти; внутрішньогосподарські документи, по-друге, це сукупність державних органів, які здійснюють реалізацію певних функцій по державному регулюванню фінансів суб'єктів господарювання взагалі та управління прибутком підприємством зокрема, а також об'єктивно сформовані та відтворювані форми та методи участі держави у системі економічних відносин щодо підприємницької діяльності в ринковому середовищі України підприємств шляхом вироблення відповідних фінансових та економіко-правових норм та правил.

Законодавче регулювання управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні формується як ієрархічна структура, в основі якої стоїть Конституція України. Цивільний кодекс України, Арбітражний кодекс, Арбітражно-процесуальний кодекс, кодекс про адміністративні правопорушення та кримінальний кодекс регулюють управління фінансами підприємства через встановлення певних вимог або ж обмежень щодо фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу на споживання прибутку підприємств, – встановлення правовідносин між суб'єктами управління, форм та методів цивільно-правового забезпечення управління прибутком, визначення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення відповідного законодавства України.

Загалом, законодавчу базу управління прибутком підприємств можна умовно розподілити на дві частини – група специфічних та група загальних законодавчих актів. При цьому головним елементом законодавчого поля, своєрідною конституцією управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні незалежно від їх фінансово-правової організації являється Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції Закону України, що діє з 1 липня 1997 року, з наступними змінами та доповненнями).

Під групою загальних законодавчих актів як складової законодавчої бази управління прибутком підприємств слід розуміти сукупність кодексів та законів України, які регулюють фінансове – господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, визначаючи особливості організації фінансів підприємства відповідно до потреб управління прибутком, у тому числі: грошові розрахунки у готівковій та безготівковій формі; регулювання виникнення, формування та визнання затрат суб'єктів господарювання; регулювання виникнення, формування та визнання доходів суб'єктів господарювання; валютне регулювання; порядок виникнення та виконання договірних зобов'язань та інші [21, с. 54].

З іншого боку, підзаконні нормативні акти органів виконавчої влади, по суті, забезпечують виконання сукупності завдань нормативного регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання у ринковому середовищі України з метою отримання підприємницького прибутку, зокрема: тлумачення та конкретизація положень законодавчих актів; нормативне регулювання окремих питань, віднесених до компетенції відповідних державних органів; контроль за дотриманням суб'єктами господарювання чинного законодавства України та правозастосування тощо, таким чином, підзаконні нормативні акти у системі нормативно-правового регулювання фінансового менеджменту на підприємстві щодо управління його прибутком являються продуктом державних органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції реалізують функції державного регулювання підприємницької діяльності, у даному випадку – фінансових відносин з приводу реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання.

Для ефективної реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання підприємство має право приймати внутрішньогосподарські нормативні документи, спрямовані на вирішення наступних питань: конкретизація положень законодавчих та підзаконних актів, а також визначення порядку їх виконання на підприємстві; врегулювання питань, які віднесено до компетенції підприємства; визначення питань, які не врегульовані законодавчими та підзаконними актами тощо.

Слід відмітити, що прийняття внутрішньогосподарських документів можливе виключно у межах компетенції відповідного органу управління підприємством, при цьому, звичайно, такі документи не повинні суперечити чинному законодавству України.

Що стосується імпортних операцій та зовнішньоекономічної діяльності від яких підприємство отримує прибуток, застосовуються норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність. Так, з прийняттям Верховною Радою (16 липня 1990 р.) Декларації про державний суверенітет Україна самостійно здійснює і регулює зовнішньоекономічну діяльність, керуючись при цьому як внутрішнім, так і міжнародним законодавством.

Основоположними принципами, на яких базується система зовнішньоекономічної діяльності в Україні, є такі: суверенітет народу України; свобода зовнішньоекономічного підприємництва; рівність і недискримінація всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності перед законами України; верховенство закону і захисту інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, еквівалентність обміну.

Формування ринкової системи господарювання в Україні передбачає створення ефективної системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності. Основними цілями даної системи регулювання є:

– захист економічних інтересів України та інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

– забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку;

– створення найбільш сприятливих умов для інтеграції економіки України з системою світового поділу праці;

– стимулювання прогресивних структурних змін в економіці;

– заохочення конкуренції та ліквідація монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності України здійснюється: державою в особі її органів у межах їх компетенції; недержавними органами управління економікою; самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

До державних органів управління зовнішньоекономічною діяльністю відносяться державні органи як законодавчої, так і виконавчої влади, а також місцеві органи влади. Слід зазначити, що кожний із органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності виконує тільки йому делеговані функції в даній системі управління.

Правове забезпечення зовнішньоекономічної діяльності повинне відповідати двом критеріям: враховувати специфіку предмета і задовольняти потреби суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому основне завдання – створення сприятливого правового клімату для реалізації економічних інтересів суб'єктів господарювання в сфері зовнішньоекономічних відносин [35, с. 87].

Правові норми, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, утворюють певний комплекс, який включає як міжнародно-правові, так і національно-правові норми. Цей комплекс характеризується як сукупність пов'язаних ієрархій і взаємопідлеглістю міжнародних і національних правових норм, взаємодіючих між собою як у цілому, так і в своїх структурних частинах, що регламентують зовнішньоекономічні зв'язки України.

Загалом нормативні акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність, можна умовно розділити на три групи:

1) Акти, в яких закріплені основні принципи організації і напрямки здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Передусім це Конституція України, Декларація про державний суверенітет України та Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який було прийнято в квітні 1991 р. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» регулює всі зовнішньоекономічні відносини України: визначає принципи зовнішньоекономічної діяльності, класифікує суб'єктів, дає характеристику основних видів діяльності у сфері зовнішніх зв'язків. У ньому представлена характеристика основних напрямків регулювання зовнішньоекономічної діяльності, визначені спеціальні правові ринки, що діють в Україні і які регламентують економічні відносини України з іншими державами [11, с. 6].

2) Акти, які складаються із систематизованих норм, зокрема – Митний кодекс України, Закон України «Про єдиний митний тариф», Закон України «Про режим іноземного інвестування», Декрет Кабінету Міністрів України «Про валютне регулювання».

3) Акти щодо поточних операцій. Це найбільш чисельна група нормативних документів, що регламентують широке коло відносин.

Отже, говорити лише про кількісні параметри відродження економічного потенціалу нашої країни, не зачіпаючи якісних, неможливо.

2. Аналіз діяльності підприємства та формування прибутку ТОВ «Бріктон»

2.1 Організаційно-управлінська та фінансово-економічна характеристика функціонування ТОВ «Бріктон»

Господарське товариство «Бріктон» (далі – «Товариство») є юридичною особою – товариством з обмеженою відповідальністю, що засноване на підставі установчого договору.

Найменування товариства: повне – Товариство з обмеженою відповідальністю «Бріктон»; скорочене – ТОВ «Бріктон».

Товариство має печатку з власним найменуванням, штампи, товарний знак, знак обслуговування та таке інше.

Власниками Товариства є його Учасники – особи, що зазначені у Договорі.

Товариство відповідає за своїми зобов'язаннями власним майном, на яке по закону може бути звернуто стягнення. Товариство не відповідає за зобов'язаннями держави і Учасників. Учасники відповідають за зобов'язаннями Товариства тільки в межах своїх вкладів до статутного фонду.

Місцезнаходження Товариства: м. Вінниця, вул. 600-річчя 17.

Товариство створене з метою вирішення економічних і соціальних проблем та одержання прибутку.

Предметом діяльності Товариства в Україні є:

1) Транспортно-експедиторські послуги та митне оформлення. Експлуатація автомобільного, залізничного, річкового, морського та повітряного транспорту. Купівля, продаж, комісійна торгівля, сервісне обслуговування, а також виконання усього комплексу робіт, з цим пов'язаних.

2) Експортно-імпортна, торговельна, консигнаційна, обмінна та посередницька діяльність.

3) Залучення та надання на договірних засадах фінансових коштів, майна і окремих майнових прав, інших об'єктів власності громадян та юридичних осіб.

4) Проведення операцій купівлі, продажу, посередницьких та інших операцій з нерухомістю – виробничими та побутовими будівлями.

5) Оптова та роздрібна реалізація продукції власного та не власного виробництва, комісійна і комерційна торгівля (в т. ч. через мережу власних магазинів, складів, баз тощо).

6) Рекламна та виставочна діяльність, у т. ч. організація ярмарок, презентацій тощо.

7) Створення та впровадження нової техніки та технології, науково-технічної продукції, ноу-хау та проведення пов'язаних з цим дослідних та проектних робіт. Інноваційна та інжинірінгова діяльність.

8) Ремонтні (реставраційні) роботи та сервісне (гарантійне) обслуговування різного профілю.

9) Будівництво та торгівля будівельними матеріалами (в т. ч. виконання пошукових, проектних, монтажних, пуско-налагоджувальних та інших робіт; виробництво будівельних матеріалів та конструкцій та супутніх виробів).

Товариство в порядку диверсифікації може здійснювати іншу виробничо-господарську, фінансову та цивільно-правову діяльність, що не заборонена Законодавством.

Вищим органом Товариства є Збори Учасників (далі – «Збори»), що складаються з Учасників та їх представників. Збори обирають голову Зборів, що організує виконання рішень Зборів та дотримання регламенту їх роботи.

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному фонді.

Збори можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності ТОВ «Бріктон». До виключної компетенції Зборів належить:

1) визначення основних напрямів діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про виконання;

2) внесення змін до установчих документів Товариства (в т. ч. змін до статутного фонду);

3) призначення і звільнення виконавчого органу та членів ревізійної комісії Товариства;

4) затвердження річних результатів діяльності Товариства; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії; порядку розподілу прибутку та відшкодування збитків;

5) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб Товариства;

6) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів Товариства; визначення його організаційної структури;

7) визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

8) припинення діяльності Товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу;

9) вирішення питання про придбання Товариством частки Учасників, умов передачі частки Учасника, що вибув з Товариства;

10) виключення Учасника з Товариства та прийняття в нього нових Учасників;

11) встановлення розміру, форми і порядку внесення Учасниками додаткових вкладів (внесків);

12) створення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

13) узгодження договорів, сума яких перевищує еквівалент $ 5000 (п’ять тисяч доларів США) за курсом Національного банку України.

За рішенням зборів частина їх повноважень може бути передана до компетенції інших органів Товариства.

Повідомлення про скликання Зборів надсилається у письмовій формі (в т. ч. факсом) з підтвердженням про отримання.

Виконавчим органом Товариства, що здійснює керівництво його поточною діяльністю, є Директор, який призначається Зборами, і вправі без довіреності здійснювати дії від імені Товариства. Директор формує апарат управління, очолює його і вирішує всі питання діяльності Товариства, крім тих, що входять до компетенції Зборів.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю виконавчого органу Товариства здійснюється ревізійною комісією, яка обирається Зборами з числа Учасників (їх представників). Порядок її діяльності та кількісний склад затверджується Зборами. За рішенням Зборів ревізія може бути доручена аудиторській організації.

ТОВ «Бріктон» є власником майна, джерелами створення якого є: грошові та майнові вклади Учасників, доходи від господарської діяльності, кредити банків та інших кредиторів, доходи від цінних паперів, а також інші джерела, не заборонені Законодавством.

Звернення стягнення на майно Товариства проводиться лише за зобов'язаннями самого Товариства на підставі рішення органу по розгляду майнових спорів.

В ТОВ «Бріктон» можуть створюватися будь-які фонди, склад, порядок створення та використання яких визначаються Зборами.

Для відшкодування збитків в Товаристві створюється резервний фонд в розмірі 25% статутного фонду за рахунок щорічних відрахувань – 5% чистого прибутку Товариства.

Чистий прибуток знаходиться у повному розпорядженні ТОВ «Бріктон». Порядок його використання визначається Зборами.

Трудові відносини між ТОВ «Бріктон» і персоналом визначаються угодами (контрактами), які укладаються між ними згідно Законодавства.

Товариство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність відповідно до Законодавства та предмета своєї діяльності. Держава не відповідає за зобов'язаннями Товариства у зовнішньоекономічних відносинах.

Валютна виручка зараховується на валютний рахунок ТОВ «Бріктон» і використовується ним відповідно до Законодавства.

Припинення діяльності ТОВ «Бріктон» може відбувається шляхом реорганізації або ліквідації.

Реорганізація відбувається за рішенням Зборів.

Товариство ліквідується: за рішенням Зборів; за рішенням суду або арбітражного суду.

Грошові кошти, що належать Товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після здійснення передбачених Законодавством розрахунків розподіляються між Учасниками пропорційно їх часткам у статутному фонді Товариства (Додаток А).

Для більш повної характеристики Товариства з обмеженою відповідальністю «Бріктон» розглянемо його основні економічні показники та їх динаміку на протязі 2006–2008 рр. (табл. 2.1)

Таблиця 2.1. Рівень та динаміка основних економічних показників ТОВ «Бріктон» 2006–2008 рр.

Показники діяльності підприємства показують про досить високий рівень росту прибутків підприємства, що відображається і на кількості робочих місць, заробітній платі та інших показниках, які характеризують фінансовий стан підприємства, його економічний потенціал.

Так, у порівнянні 2006–2008 рр. обсяг продукції збільшився на 13,5%, що свідчить про збільшення обороту продукції, запровадженні системі знижок, що дозволяють користуватися послугами саме цього підприємства; урізноманітненні товарів, що знаходяться на реалізації.

Чистий дохід від реалізації на протязі 2006–2008 рр. збільшився на 13,5%. Даний показник свідчить, що підприємство на протязі аналізованого періоду примножило свій чистий дохід за рахунок збільшення обсягу реалізованої продукції, а не за рахунок безпідставного підняття цін.

Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування на протязі 2006–2008 рр. зменшився на 58,8%.

На 17,3% зросла кількість працівників на протязі 2006–2008 рр., що свідчить про те, що підприємство розширює свою діяльність, і тим самим створює робочі місця.

Зріс фонд оплати праці на 3,67%, що свідчить про зростання заробітних плат.

Зросла продуктивність праці на 4,6%, що свідчить про впровадження новітніх методик удосконалення організації праці та комп’ютеризацію процесу праці.

Середньорічна заробітна плата зросла на 16,52%, як наслідок зростання фонду оплати праці та продуктивності праці на підприємстві.

З кожним роком зростає рентабельність підприємства

Стійкий фінансовий стан підприємства формується в процесі всієї його виробничо-господарської діяльності. Тому оцінку фінансового стану можна об'єктивно здійснити за допомогою системи показників, що детально й усебічно характеризують господарське становище підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

– дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

– дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

– об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;

– оцінка становища суб'єкта господарювання на фінансовому ринку та кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

– аналіз ділової активності підприємства та його становища на ринку цінних паперів;

– визначення ефективності використання фінансових ресурсів.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані:

– балансу (форма №1) [В, Д, Ж];

– звіту про фінансові результати (форма №2) [Г, Е, З];

– звіту про рух грошових коштів (форма №3);

Розрахуємо показники оцінки майнового стану ТОВ «Бріктон».

Сума господарських коштів, що їх підприємство має у розпорядженні. Цей показник дає загальну вартісну оцінку активів, які перебувають на балансі підприємства. Зростання цього показника свідчить про збільшення майнового потенціалу підприємства. ТОВ «Бріктон» на кінець 2006 року мало баланс в розмірі 1828,2 тис. грн., на кінець 2007 року – 1870,3 тис. грн., на кінець 2008 року – 1756,0 тис. грн., тобто за період 2006–2008 років сума господарських коштів, що їх ТОВ «Бріктон» має у розпорядженні зменшувалася, що свідчить по негативну тенденцію в діяльності ТОВ «Бріктон».

Показник коефіцієнту зносу основних засобів характеризує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості. Використовується в аналізі для характеристики стану основних засобів. Знос основних засобів у 2006 році складав 62,5%, у 2007 році – 51%, у 2008 році – 61,3%, тобто спостерігається тенденція до зменшення зносу основних засобів за аналізований період, що є негативною тенденцією для ТОВ «Бріктон». Окрім того спостерігається значна тенденція зносу основних засобів, тому ТОВ «Бріктон» потребує модернізації основних засобів та їх повного оновлення.

Коефіцієнт оновлення основних засобів показує, яку частину наявних на кінець звітного періоду основних засобів становлять нові основні засоби. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт оновлення основних засобів в 2006 році складав 0,0%, в 2007 році – 1,9%, в 2008 році – 0,9%, що показує динаміку постійного зменшення оновлення основних засобів.

Коефіцієнт вибуття основних засобів показує, яка частина основних засобів, з котрими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула з причини зносу та з інших причин. ТОВ «Бріктон» коефіцієнт вибуття основних засобів в 2006 році складав 5,1%, в 2007 році – 0,0%, в 2008 році – 67,2%, що показує динаміку збільшення вибуття основних засобів за період 2006–2008 роки. Високу частку вибуття основних засобів у 2008 року пояснюється значним зношенням основних засобів ТОВ «Бріктон».

Дані стосовно майнового стану підприємства занесемо до табл. 2.2.

Таблиця 2.2. Оцінка майнового стану ТОВ «Бріктон» період 2006–2008 років

Таким чином, можна зробити висновки, що за аналізований період спостерігалося зменшення суми господарських коштів, що їх ТОВ «Бріктон» має у розпорядженні. Позитивною тенденцією господарської діяльності ТОВ «Бріктон» є значна модернізація виробництва та введення нового обладнання в виробничий процес, про що свідчить зменшення коефіцієнту зносу та зростання коефіцієнту вибуття основних засобів з одночасним збільшенням коефіцієнтів оновлення та зменшенням придатності основних засобів [5, с. 76].

Ліквідність балансу – це ступінь покриття боргових зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких у гроші відповідає строку погашення платіжних зобов’язань. Ліквідність балансу залежить від ступеня відповідності величини наявних платіжних коштів величині боргових зобов’язань.

Аналізуючи ліквідність підприємства, використовують такі показники:

– коефіцієнт абсолютної ліквідності;

– коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності;

– коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності)

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм платоспроможності й ліквідності підприємства і показує, яку частину короткострокової заборгованості воно може погасити в поточний момент або найближчим часом. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт абсолютної ліквідності (платоспроможності) складав у 2006 році складає 1,5%, у 2007 році – 19,54%, у 2008 році – 0,68%, даний показник є нижчим нормативного рівня та має тенденцію до збільшення і показує, що у разі звернення всіх кредиторів по короткостроковим зобов’язанням підприємство зможе погасити лише незначну частину поточної заборгованості.

Коефіцієнт швидкої (проміжної, суворої) ліквідності, або коефіцієнт кислотного тесту допомагає оцінити можливість погашення підприємством короткострокових зобов’язань у разі його критичного стану [2, с. 54]. Теоретичне найнижче значення цього показника – 1, найвище – 2. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт швидкої ліквідності складав у 2006 році складає 60%, у 2007 році – 43%, у 2008 році – 33%, що має негативну тенденцію до зменшення.

Коефіцієнт покриття (загальний коефіцієнт ліквідності, коефіцієнт поточної ліквідності) вимірює загальну ліквідність і показує, якою мірою поточні кредиторські зобов’язання забезпечуються поточними активами, тобто скільки грошових одиниць поточних активів припадає на одну грошову одиницю поточних зобов’язань. Теоретичне значення цього показника – 1,5–2,5. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт покриття загальний складав у 2006 році складає 169,5%, у 2007 році – 134,9%, у 2008 році – 128,5% та мав постійну тенденцію до зменшення та вказував на негативну тенденцію забезпечення поточних зобов’язань підприємства оборотними активами ТОВ «Бріктон. Дані фінансового стану ТОВ «Бріктон» показники занесено до табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Оцінка ліквідності ТОВ «Бріктон» за період 2006–2008 років

Таким чином, спостерігається стабільна тенденція до зниження ліквідності активів ТОВ «Бріктон», значна їх частина не відповідає встановленим нормативам, що свідчить про недостатній запас товарно-матеріальних цінностей та грошових коштів, що пов’язано зі специфікою галузі та діяльністю підприємства.

Платоспроможність – це можливість підприємства наявними грошовими ресурсами своєчасно погасити свої строкові зобов’язання. Коли підприємство має добрий фінансовий стан, воно стійко платоспроможне, у противному разі воно періодично або постійно неплатоспроможне.

Величина власного капіталу характеризує ту частину власного капіталу підприємства, яка є джерелом покриття поточних активів підприємства (тобто активів, які мають період обороту менше ніж один рік) [11, с. 38]. У 2006 році за рахунок власного капіталу покривається 513,3% поточних активів підприємства, у 2007 році – 371,5%, у 2008 році – 391,7%, що показує негативну тенденцію зменшення забезпечення за рахунок власного капіталу поточних активів підприємства, спостерігається тенденція забезпечення поточних активів підприємства за рахунок зростання зобов’язань ТОВ «Бріктон».

Маневреність грошових коштів ТОВ «Бріктон» у 2006 році складає 0,17%, у 2007 році – 3,9%, у 2008 році – 0,13%, даний показник є нижчим нормативного, що зумовлено специфікою діяльності ТОВ «Бріктон» та структурою активів підприємства.

Частина власних оборотних коштів у покритті запасів – це вартість запасів, яка покривається власними оборотними коштами. Рекомендована нижня межа цього показника – 50%, для ТОВ «Бріктон» частина власних оборотних коштів у покритті запасів складає у 2006 році – 86,6%, у 2007 році – 123,7%, у 2008 році – 118,0% та має тенденцію до збільшення.

Коефіцієнт концентрації власного капіталу характеризує частку власності самого підприємства у загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт концентрації власного капіталу складає у 2006 році – 88,2%, у 2007 році – 83,3%, у 2008 році – 83,4%, тому даний показник має негативну тенденцію до спаду.

Коефіцієнт концентрації залученого (позикового капіталу) відповідно складає 11,8%, 16,63% та 16,57%.

Коефіцієнт фінансової залежності є оберненим до попереднього показника. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт фінансової залежності складає у 2006 році – 849,0%, у 2007 році – 601,18%, у 2008 році – 603,43%, що показує значну фінансову залежність підприємства, оскільки його діяльність фінансується за рахунок запозичених коштів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу показує, яка частина власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності, тобто яку вкладено в оборотні кошти, а яку капіталізовано. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт маневреності власного капіталу складає у 2006 році – 19,48%, у 2007 році – 26,9%, у 2008 році – 25,52%, що показує позитивну тенденцію маневреності власного капіталу підприємства.

Коефіцієнт довгострокових вкладень показує, яку частину основних коштів та інших позаоборотних активів профінансовано зовнішніми інвесторами, тобто яка частина належить їм, а не власникам підприємства. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт довгострокових вкладень складає у 2006 році – 1,64%, у 2007 році – 0,0%, у 2008 році – 0,0%, що вказує на те, що за аналізований період підприємство залучало довгострокові вкладення тільки у 2006 році.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів характеризує структуру капіталу. Для ТОВ «Бріктон» коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів складає у 2006 році – 1,64%, у 2007 році – 0,0%, у 2008 році – 0,0%, що, що за аналізований період підприємство залучало довгострокові вкладення тільки на протязі 2006 року.

Дані стосовно фінансового стану підприємства занесемо до табл. 2.4.

Таблиця 2.4. Оцінка майнового стану ТОВ «Бріктон» за період 2006–2008 років

Таким чином, проаналізувавши фінансову стійкість та залежність підприємства можна зробити висновки, що підприємство є фінансово нестійким та значно залежить від короткострокових позичальників.

На ТОВ «Бріктон» згідно Закону України «Про державну статистику» подається статистична звітність. Відповідно до Звіту про залишки і використання енергетичних матеріалів та продуктів перероблення нафти за грудень 2006 року підприємство ТОВ «Бріктон» до 1 числа звітного місяця використало 0,4 тис. куб. Метрів природного газу, 0,4 тони бензину моторного, та дизельного палива, а залишок на кінець місяця складає 0,1 тону дизельного палива.

2.2 Дослідження стану формування прибутку підприємства, та використання

Необхідність і значення аналізу фінансових результатів полягає в тому, що прибуток відбиває кінцевий результат виробничо-фінансової діяльності ТОВ «Бріктон». Прибуток є джерелом розширення виробництва, формування державного і місцевого бюджетів.

Основні завдання аналізу випливають із схем формування та використання прибутку на ТОВ «Бріктон» (Додаток).

У процесі аналізу для ТОВ «Бріктон» важливим є:

1)  вивчити обсяги, склад і динаміку фінансових результатів діяльності підприємства;

2)  виявити конкретні фактори, які їх визначають, установити їх динаміку та характер впливу на прибуток від імпортних операцій ТОВ «Бріктон»;

3)  розрахувати вплив факторів на прибуток від реалізації;

4)  дати оцінку виконанню підприємством обов’язків перед бюджетом по платежах із прибутку від імпортних операцій ТОВ «Бріктон»;

5)  дати оцінку використанню чистого прибутку за напрямом – імпортні операції;

6)  виявити резерви збільшення прибутку за імпортними операціями.

Джерелами інформації для здійснення аналізу виступають:

-  фінансовий план (розрахунковий баланс доходів і витрат);

-  бізнес-план підприємства;

-  форма №1 «Баланс»;

-  форма №2 «Звіт про фінансові результати»;

-  особисті спостереження, матеріали маркетингових досліджень;

-  аналітичні дані до бухгалтерських розрахунків доходів і витрат.

Прибуток виступає однією із найважливіших фінансових категорій, яка відображує позитивний фінансовий результат діяльності суб’єктів господарювання. Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку та звітності інформації про доходи підприємства, його витрати та порядок подання її у фінансовій звітності визначають П(С) БО15 «Дохід», П(С) БО 16 «Витрати», П(С) БО 3 «Звіт про фінансові результати», а також інші джерела з питань фінансових результатів.

Під доходами розуміють збільшення економічних вигод у вигляді надходження активів або зменшення зобов’язань, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків власників). Під витратами розуміють зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). У бухгалтерському обліку визнання доходу пов’язане із принципами нарахування та відповідності доходів і витрат [14, с. 114].

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат полягає у тому, що для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображуються в обліку і звітності у момент їх виявлення, незалежно від часу надходження і сплати грошей. Тобто, принцип нарахування полягає у тому, що результати господарських операцій визначаються, коли вони відображуються (а не тоді, коли отримуються або сплачуються грошові кошти), і відображуються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності тих періодів, до якого вони відносяться. Принцип нарахування застосовується водночас із принципом відповідності, за яким витрати визначаються на підставі прямого зв’язку між ними та отриманими доходами.

Прибуток відіграє основну роль у подальшому успішному розвитку підприємства будь-якої форми власності. Від величини отриманого прибутку залежить життєдіяльність підприємства, матеріальне становище його працівників та їхній моральний стан, рівень забезпечення внутрішньогосподарських потреб і формування бюджетних ресурсів держави.

Прибуток як кінцевий фінансовий результат являє собою різницю між сумою загальних доходів підприємства та величиною всіх його витрат. Порядок визнання доходів і витрат у фінансових звітах ТОВ «Бріктон» (Додатки).

У процесі аналізу розподілу та використання прибутку виконується:

1)  контроль за дотриманням зобов’язань перед бюджетом по платежах з прибутку, оцінювання повноти та своєчасності їх надходження до бюджету. Для цього виявляють відповідність фактичних платежів у бюджет із прибутку сумам, які мають бути внесені за розрахунком підприємства відповідно до чинних нормативних актів. З’ясовуються наявність кредиторської або дебіторської заборгованості по платежах до бюджету з прибутку, наявність і сума пені, сплаченої за несвоєчасне перерахування платежів із прибутку в бюджет [13, с. 79];

2)  оцінювання дотримання планових напрямів використання чистого прибутку на:

-  збільшення статутного капіталу;

-  збільшення резервного капіталу;

-  виплату дивідендів;

-  інші використання;

3)  вивчається динаміка використання прибутку за напрямами, при цьому за великі проміжки часу досліджуються абсолютні відхилення та структура;

4)  виявляються шляхи поліпшення використання прибутку від імпортних операцій.

Кінцевими результатами діяльності суб’єктів господарювання є фінансові результати у вигляді прибутку або збитку. Позитивним фінансовим результатом виступає прибуток. За нормальних умов діяльності підприємство завжди має отримувати прибуток, що обов’язково зростає у динаміці.

Ефективність фінансово-господарської діяльності оцінюється загальним обсягом одержаного прибутку та його величиною на одиницю вкладеного капіталу, ресурсів, понесених витрат.

Прибуток і прибутковість (рентабельність) є основними показниками ефективності діяльності суб’єктів господарювання різних форм власності, які характеризують інтенсивність їх роботи та успішну життєдіяльність в умовах ринку та панування конкуренції. Співвідношення одержаних доходів і понесених витрат є головним завданням аналітичних служб, керівного персоналу і в цілому кожного працівника для прийняття правильної політики підприємства [30, с. 58].

Аналіз господарської діяльності ТОВ «Бріктон» та його партнерів здійснюється посередництвом різноманітних логічних, статистичних та математичних прийомів.

Деталізація представляє собою розподілення цілого на складові частини. Деталізація може проводитися за часом (наприклад, рік поділяється на квартали, а останні – на місяці і т. д.); за місцями виконання операцій (наприклад, товарні запаси розподіляються для зручності вивчення за місцем зберігання, а експорт – за країнами і т. д.); за складовими елементами (наприклад, витрати – за окремими елементами затрат і т. д.).

Елімінування (факторний аналіз) використовується при визначенні ступеню впливу змін величини окремих факторів на відповідний економічний показник, який являється результатом взаємодії таких факторів. Необхідна умова використання цього методу – наявність функціонального (а не кореляційного) зв’язку між факторами, які вивчаються. Наприклад, взаємодія факторів «ціна» і «кількість» визначає вартість товару.

Величина витрат за зберігання товарів на складі залежить від трьох факторів: кількості товару; терміну його зберігання; ставки за зберігання. Зміна величини будь-якого з взаємодіючих факторів впливає на складські витрати.

Так, є дані про імпорт товару ТОВ «Бріктон», наведені в наступній таблиці 2.4.

Таблиця 2.4. Кількість та вартість імпортної продукції ТОВ «Бріктон» за 2006–2008 рр.

Вартість імпортованого товару збільшилась на 278,0 тис. грн., що явилось слідством зміни величини двох факторів: кількості і ціни. Виявимо вплив кожного фактору двома способами, що дозволить виявити різницю між ними.

1. Розрахунок шляхом ланцюгових підстановок. З таблиці видно, що вартість товару в 2006 р. представляє собою похідну якості і ціни: 23,7 х 18,0 = 426,6 тис. грн. Робимо першу підстановку – змінимо кількість при незмінній ціні:

25,68 х 18,0 = 462,24 тис. грн.

Порівнюючи отриману суму з попередньою, визначимо вплив фактору якості:

462,24 тис. грн. – 426,6 тис. грн. = +35,64 тис. грн.

Проводимо іншу підстановку – міняємо ціну:

25,68 х 20,0 = 513,6 тис. грн.

Порівнюючи отриману суму з попередньою, знайдемо вплив фактору ціни: 513,72 – 462,24 = +51,48 тис. грн Таким чином, зростання кількості збільшило вартість імпорту товару на 35,64 тис. грн., а зростання ціни – на 51,64 тис. грн.

Загалом кількість імпортованих товарів ТОВ «Бріктон» на протязі 2006–2008 рр. зріс – 19,48%. Що свідчить про зростання обсягів імпортних операцій та збільшення зовнішньоекономічної діяльності в роботі ТОВ «Бріктон».

Ціна товару на протязі аналізованого періоду зросла на 25%. Вартість зросла на 39,45%, що свідчить про зростання кількості, так і ціни імпортованих товарів ТОВ «Бріктон».

Основна частина безпосередньої аналітичної роботи з вивчення зовнішньоторгової діяльності ТОВ «Бріктон» зосереджена в його спеціалізованих фірмах і функціональних відділах (планово-економічний, кон’юнктурний, валютно-фінансовий, транспортний, бухгалтерія та ін.)

Результати аналізу показників квартальної і особливо річної звітності додаються в пояснювальних записках до бухгалтерської звітності.

Аналіз комерційної і фінансово-господарської діяльності зовнішньоторговельного підприємства здійснюється у такому порядку:

1. Виконання зобов’язань за зовнішньоторговельними операціями та їх динаміка.

2. Раціональність використання коштів при проведенні зовнішньоторговельних операцій.

3. Фінансова діяльність, фінансовий стан.

Головним джерелом інформації для аналізу господарської діяльності у зовнішній торгівлі є фінансова звітність підприємств, які здійснюють зовнішньоторговельні операції.

Найважливішими вимогами до звітності є порівнянність, своєчасність та достовірність.

Під порівнянністю звітності розуміють порівняння показників діяльності підприємств, які в ній приводяться, за звітний період з плановими показниками або даними за попередній період. Таке порівняння можливе тільки при однаковому економічному змісті порівняних показників.

Своєчасність звітності полягає в наданні звітів у встановлені терміни.

Достовірність звітності означає відповідність її показників операціям, які відбуваються в обліковому періоді, і фактичному стану засобів об’єднання на дату складання звітів. Вона досягається за допомогою правильної організації поточного звіту, а також здійснення у встановлені терміни інвентаризації матеріально-майнових цінностей об’єднання та перевірки розрахунків по операціям.

Оцінку ефективності ТОВ «Бріктон» здійснюється на основі бухгалтреськогої звітності за 2006–2008 рр. Основні показнки імпортних операцій ТОВ «Бріктон» наведено в таблиці 2.5.

Таблиця 2.5. Показники імпортної діяльності ТОВ «Бріктон» протягом 2006–2008 рр.

Оцінку ефективності ТОВ «Бріктон» при здійсненні імпортних операцій базується на співставленні доходів та витрат від здійснення даного роду зовнішньоекономічних операцій.

Прибуток ТОВ «Бріктон» в різний період коливається і ціни на матеріали за кожною новою поставкою товару змінюються, що пов’язано із зміною витрат на транспортування, вантажно-розвантажувальні роботи, які в різні періоди часу змінюються свою вартість.

Загалом же прибуток від імпортної продукції становить 30–40% загальних витрат на закупівлю, перевезення та інші необхідні витрати для імпорту товарів.

Через розподіл прибутку реалізується одна з його найважливіших функцій – стимулювання діяльності підприємств. Перш ніж бути використаним для фінансування зростання підприємства, прибуток розподіляють між сторонами, що забезпечують його створення. Кількість сторін, які його привласнюють, у першу чергу залежить від організаційно-правової форми підприємства. Якщо це підприємство державне чи приватне, то частину прибутку привласнює держава у вигляді податків, зборів або платежів. Решту прибутку на умовах оперативного управління (казенне підприємство), повного господарського відання (державне підприємство) привласнює або засновник на правах власності (приватне підприємство, товариство), або ця частина прибутку залишається у розпорядженні підприємства.

Як правило, держава привласнює частину прибутків, використовуючи два канали для їх вилучення.

Так ТОВ «Бріктон» на протязі 2006–2008 рр. при розподілі свого прибутку від здійснення зовнішньоекономічної діяльності отримало прибуток на основі якого сплатило податок у розмірі встановленому чинним законодавством України (табл. 2.6).

Таблиця 2.6. Дохід від імпортних операцій ТОВ «Бріктон» за 2006–2008 рр.

При аналізі отриманого прибутку від імпортних операцій ТОВ «Бріктон» спостерігається значне збільшення прибутку від зовнішньоекономічних операцій, що відбивається на збільшені прибутку від на протязі 2006–2008 рр.

Так, на протязі аналізованого періоду спостерігаємо різке зростання прибутку від зовнішньоекономічної діяльності за аналізований період на 39,5%. Це свідчить про зростання прибутку від зовнішньоекономічної діяльності, як наслідок зростання імпортних операцій.

Розподіл вищевказаного прибутку від зовнішньоекономічної діяльності здійснюється на основі розподілу на канали:

1) Першим каналом є сплата підприємствами майнових податків: податку на рухоме і нерухоме (проект) майно, внесення плати за землю, а за наявності надприбутків – рентних платежів.

2) Другий канал – перерахування підприємствами до бюджету податку на прибуток.

3) Розподіл прибутку товариства між суб'єктами володіння
і розпоряджання.

Межа розподілу прибутку на централізовану і децентралізовану частини, що визначає розмір джерел задоволення загальнодержавних інтересів та відокремлених інтересів підприємств, є рухомою. Визначають цю межу соціально-економічні вимоги періоду розвитку національної економіки та потреби держави і регламентує чинне законодавство.

Останнім часом Держкомстат України не відображає у статистичних щорічниках інформацію про тенденції розподілу і використання прибутку підприємствами різних галузей економіки як загалом, так і між суб'єктами володіння і розпоряджання зокрема. Статистичні дані на рівні областей дещо викривляють реальну картину такого розподілу, бо на ці процеси впливають не лише економічні, а й інші чинники. Однак пропорції у розподілі прибутку і його використанні навіть за таких умов, на нашу думку, можуть частково відобразити реальний стан використання одного з найважливіших власних ресурсів.

Загальна картина розподілу прибутку від зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Бріктон» дає чітке уявлення про розподіл прибутку від вищевказаного напрямку діяльності (табл. 2.7).

Таблиця 2.7. Розподіл прибутку ТОВ «Бріктон» від зовнішньоекономічної діяльності за 2006–2008 рр.

Дані таблиці вказують на розподіл прибутку від зовнішньоекономічної діяльності, та їх відсоткове співвідношення до базового періоду.

Так, податки і платежі, які переказуються до бюджету становлять 13,6% прибутку від зовнішньоекономічної діяльності. Але, так як даний показник з кожним роком росте, то і показник змінюється, про що свідчать дані 2006–2008 рр. На основі яких податки і платежі, які переказуються до бюджету, на протязі аналізованого періоду зросли на 39,6%.

Використання прибутку від імпортних операцій на ТОВ «Бріктон» таке ж важливе, як і його накопичення. Використання грошових коштів відбувається згідно з чинним законодавством України.

Головним у підприємницькій діяльності будь-якого суб’єкта господарювання є те, що одержаний прибуток після сплати всіх податків, залишається в розпорядженні ТОВ «Бріктон» та використовується згідно чинного законодавства самостійно.

Управління грошовими коштами ТОВ «Бріктон» є одним з важливих напрямків, оскільки одержані прибутки є не тільки стимулом для працівників, але і стимулом для розвитку товариства.

Управління грошовими коштами складається з послідовних етапів:

-  аналіз;

-  планування;

-  контроль;

-  регулювання.

Кожен з етапів відіграє важливу роль, оскільки гроші для ТОВ «Бріктон» – це закуплені товари, заробітна плата працівників, платоспроможність, уникнення кризи та банкутства.

Економікою закладено жорсткий закон для підприємців: «Для того, що існувати, треба працювати». І тому кожне підприємство повинно виживати, діяти, спостерігати, вивчати самостійно, не чекаючи ніякої допомого на свій страх та риск.

Вивчаючи стан ТОВ «Бріктон», його особливості, керівництво прийшло до висновку, що прибуток буде спрямовано відповідно до потреб.

У зв’язку з тим, що 2006 рік не приніс ТОВ «Бріктон» прибутку, що в повній мірі задовільнив би потреби товариства, а збитки були досить значними, які необхідно було перекрити у наступному році, при розподілі прибутку у 2007 році було звернуто увагу на те, що технічне та матеріальне забезпечення на підприємстві потребує заміни, приміщення потребує ремонту, працівники пасивно відносяться до роботи, тому чистий прибуток доцільно розподілили наступним чином (табл. 2.8).

Таблиця 2.8. Напрямки використання ТОВ «Бріктон» за 2006–2008 рр.

В таблиці наведено дані використання чистого прибутку імпортних операцій на ТОВ «Бріктон» за 2006–2008 рр. Найбільше чистого прибутку використано на фонд розвитку – 70% та фонд матеріального стимулювання – 15%.

Розподіл прибутку поквартально не здійснюється, тому що суми коштів досить малі в розрізі кварталів, а по результатах роботи за рік ці суми значно більші і їх можна спрямувати на потреби ТОВ «Бріктон». Перед тим як затвердити річний план використання прибутку, керівництво ТОВ «Бріктон» збирає збори, на яких даний план затверджується.

Стратегія та тактика ТОВ «Бріктон» досить реальна, тому керівництво надіється на майбутнє процвітання товариства і ще більші прибутки.

Ознайомившись з документацією підприємства можна зробити наступні висновки:

1.  Підприємству слід нарощувати темпи розвитку.

2.  Розробляти перспективні плани, враховуючи непередбачувані зміни та швидко на них реагувати.

3.  Плани розподілу прибутку повинні бути реальними і добре прорахованими.

4.  Потрібно зважувати всі «за» і «проти» при прийнятті певних рішень.

5.  Досліджувати економічні зміни в державі та слідкувати за прийняттям законів, їх змін та доповнень.

3. Шляхи вдосконалення управління прибутком на підприємстві при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності

3.1 Пропозиції щодо вдосконалення управління прибутком підприємства при здійснення зовнішньоекономічної діяльності

Низька результативність зовнішньоекономічної діяльності багато в чому пов'язана з недостатньо компетентними діями підприємств на зовнішньому ринку, які призводять до негативних наслідків, таких, як збитки в результаті необґрунтованого заниження цін, антидемпінгові розслідування та санкції з боку іноземних держав, обумовлені недобросовісною конкуренцією та ін. Це свідчить про відсутність чіткої зовнішньоторгової політики, слабкі канали збуту, недостатній досвід роботи на зовнішньому ринку, прагнення до швидкої віддачі шляхом продажу продукції, яка не потребує особливих зусиль з її просування, що в свою чергу вказує на необхідність подальшого теоретичного та методичного обґрунтування умов та напрямків активізації зовнішньоекономічної діяльності промислових підприємств на основі стратегічного управління.

Так, як свідчать маркетингові дослідження, що проводяться на ТОВ «Бріктон» підприємство з кожним роком збільшує імпорт продукції при досить неоднозначній ціновій та митній політиці, яка проводиться в Україні. З кожним роком в нашій державі досить часто змінюються як перелік товарів, які підлягають митному оформленню та сплаті митних зборів, так і суми митних зборів. Від чого в першу чергу страждають покупці для яких кожні два місяці міняється ціна товару, в яку входять і витрати на митне оформлення імпортного товару.

Процеси, що пов’язані із становленням та виходом на зовнішні ринки комерціалізованих суб’єктів господарювання, висувають перед економічною наукою та практикою господарювання нові завдання. Еволюційний розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств обумовлює необхідність вдосконалення на науковій основі організаційно-економічного механізму зовнішньоекономічної діяльності підприємства. Передумовою освоєння нових ринків збуту є здійснення заходів з підвищення конкурентно-спроможності продукції підприємств, що в свою чергу потребує розробки відповідного науково-теоретичного обґрунтування.

Дане питання досить часто піднімається керівництвом підприємства в цілях розробки провідними менеджерами-практиками ТОВ «Бріктон» нової методики здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємства, яка дозволить спростити існуючу систему зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Бріктон».

Активна участь держави в організації і здійсненні зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) – характерна особливість для окремих високорозвинених країн. Державне регулювання в таких країнах охопило практично всі стадії ЗЕД, починаючи від аналізу ситуації в країні й за кордоном, розробки зовнішньоекономічної стратегії, визначення структурних і географічних пріоритетів і закінчуючи використанням широкої системи заходів контрольно-регулюючого і фінансово-стимулюючого характеру.

Продумана державна політика регулювання ЗЕД у країнах з розвинутими ринковими відносинами стала одним із головних важелів перетворення зовнішньоекономічних зв'язків у дієвий фактор їх розвитку. Зовнішньоекономічні зв'язки, як правило, сприяють інтеграційним процесам у світовому господарстві з максимальним урахуванням національних інтересів.

У практиці державного регулювання ЗЕД високорозвинених країн використовується широкий арсенал взаємодоповнювальних методів – законодавчих, адміністративно-правових, економічних, неформальних, що дасть змогу забезпечувати досягнення поставлених цілей. Так, японська практика регулювання ЗЕД опирається на широку нормативно-правову базу. Системою заходів законодавчого й адміністративно-правового регулювання є ієрархічна піраміда, яку завершує закон про валютний обмін і зовнішню торгівлю. Цей закон визначає загальну концепцію державного регулювання і має узагальнений характер. Він делегує повноваження детального делегування ЗЕД в тих чи інших сферах підзаконним актам. Такий «розподіл обов'язків», на думку японців, дасть змогу більш повно враховувати і адекватно реагувати на зміни в міжнародній законодавчій ситуації і нові моменти в розвитку національного господарства.

«Другий поверх» законодавства складають закони, які регулюють основні блоки ЗЕД: експортно-імпортні операції; митно-тарифну сферу; обслуговування зовнішньої торгівлі (закони про експортну інспекцію, страхування зовнішньої торгівлі, надзвичайні заходи з розвитку імпорту і розширення прямих інвестицій в Японії, банках, страховому бізнесі, цінних паперах, біржах та ін.); стандарти і технічні вимоги (закон про промислову стандартизацію та ін.); права інтелектуальної власності (закони про патенти, авторські права тощо). Митне регулювання ЗЕД тісно пов'язується з завданнями структурної переорієнтації економіки. Вирішенню поставлених завдань сприяє широка диференціація ставок митного тарифу.

Ефективність державного регулювання ЗЕД значною мірою забезпечується за рахунок розробки обґрунтованої зовнішньоекономічної стратегії зі всебічним врахуванням інтересів і можливостей країни на окремих етапах її розвитку та на перспективу. Характерною рисою зовнішньоекономічної політики високорозвинених країн є активна їх участь у створенні й розвитку нового міжнародного економічного порядку, а саме:

– розробка міжнародних правил, що сприяють глобалізації ділової активності і розмиванню економічних кордонів;

– формування нових норм руху капіталу і зарубіжних інвестицій, технологій;

– захист прав інтелектуальної власності;

– гармонізація стандартів.

Велике значення надавалось таким питанням, як посилення координації макроекономічної і валютно-фінансової політики розвинених країн, зміцнення міжнародної економічної системи, урегулювання зовнішньоторгових дисба-лансів. Важливе місце надавалось адекватній відповіді з проблем «Схід – Захід», підтримці зусиль східноєвропейських країн щодо інтеграції у світове господарство.

Досить доцільним на ТОВ «Бріктон» є застосування економічних важелів регулювання ЗЕД з метою підвищення ефективності кредитування імпортних операцій і зарубіжного інвестування. З цією метою запроваджені системи податкових пільг, орієнтованих на стимулювання як експорту, так і імпорту.

Розвитку ЗЕД сприяє диференційована система державного страхування торгівлі й інвестицій, яка надійно захищає інтереси національних операторів від різного роду ризиків. Вона охоплює загальне страхування торгівлі, страхування валютних ризиків, експортних векселів і облігацій, авансових платежів за імпорт, зарубіжних інвестицій, кредитів зарубіжним підприємствам.

Окремі країни виступають також організаторами системи обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків і фінансують цю діяльність з бюджетних коштів. Дана система має розгалужений характер, охоплює такі сфери діяльності, як збір і аналіз маркетингової інформації, надання інформаційно-консультативних послуг, організація рекламно-виставкової роботи. Вона сприяє підвищенню ефективності ЗЕД, прилученню до неї нових учасників.

Важливим напрямком державної участі у ЗЕД є інформаційне забезпечення комерційної роботи, збір і аналіз зарубіжної комерційної інформації. Показовим прикладом є Японська організація сприяння розвитку зовнішньої торгівлі (ДЖЕТРО), яка створена в 1958 р. Вона є некомер-ційною і повністю фінансується урядом. ДЖЕТРО займається вивченням світових товарних ринків, збором і аналізом маркетингової інформації, організацією виставок японських товарів за кордоном і торгових інших виставок у Японії, рекламою і видавничою справою. Ця організація має 79 представництв у 56 країнах світу. Маючи розгалужену мережу різного роду закладів у багатьох країнах світу, ДЖЕТРО є одним із найбільших у світі джерел ділової інформації. її база даних оперує великою кількістю відомостей, у тому числі масштабним переліком зарубіжних експортерів і японських імпортерів.

У країнах з розвиненими ринковими відносинами державні адміністративні органи визначають ключові спрямування в плануванні та структурній переорієнтації економіки в бік пріоритетного розвитку внутрішнього ринку, високотехнологічних і невиробничих галузей, збільшення експорту при одночасному зростанні зарубіжних інвестицій, розширення виробництва за кордоном, створення конкурентоспроможної інформаційної економіки, скорочення зовнішнього дисбалансу і зменшення залежності від імпорту сировинних товарів і енергоресурсів. Послідовність і узгодженість реалізації торгово-економічної політики значною мірою визначається за рахунок тісної міжвідомчої координації урядових органів.

Раціональні елементи державного регулювання ЗЕД у зарубіжних країнах можуть бути використані в Україні за умови всебічного врахування стану її економіки та національних особливостей. Очевидна необхідність підвищення ролі держави в організації та здійсненні ЗЕД, особливо в кризові, перехідні і стабілізаційні періоди. Стосовно українських умов це означає не повернення до системи державної монополії на ЗЕД, а посилення організуючого і контролюючого початку. Стає виправданим посилення державної участі у визначенні й реалізації цілей, пріоритетів, основних напрямків структурної політики, її тісного зв'язку із зовнішньоекономічним регулюванням.

Особливого значення набуває зміцнення в Україні законодавчого і нормативного організаційно-правового підґрунтя державного регулювання ЗЕД. Бажано підвести законодавчу базу під ті форми зовнішньоекономічних зв'язків, які ще не мають законодавчої регламентації (експорт капіталу, в'їзний туризм, торгівля ліцензіями та ін.). Позитивну роль може відіграти внесення змін і доповнень до низки важливих діючих законів, указів президента, постанов уряду.

В Україні назріла потреба у формуванні загальнодержавної системи інформаційного забезпечення зовнішньоторгової діяльності, фінансування за рахунок коштів державного бюджету (можливо, із залученням ресурсів підприємницьких структур) і управління спеціальним уповноваженим органом (аналогічним до японської ДЖЕТРО). Необхідна умова ефективного функціонування такої системи – створення широкої мережі інформаційно-консультативних служб.

Зарубіжний досвід свідчить про важливість посилення захисту внутрішнього ринку. Вона слугує, зокрема, підтвердженням тому, що ефективне здійснення функцій регулювання і контролювання у сфері ЗЕД можливе лише за умови залучення всього спектра існуючих у цій сфері інструментів. В Україні, де державними органами застосовується порівняно вузький набір засобів регулювання, було б корисним узяти на озброєння весь їх арсенал, у тому числі нетарифні, адміністративні методи, що дають значний ефект.

В сучасних умовах поняття ефективності зовнішньоекономічної діяльності має комплексний і багатоаспектний характер. Воно може виражатись за допомогою різноманітних економічних показників, більшість яких демонструє переваги розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. При цьому варто враховувати те, що зовнішньоекономічні зв'язки сприяють забезпеченню оптимальних розмірів виробництва окремих видів товарів, упровадженню світових досягнень в області науки і техніки, отриманню необхідної сировини і матеріалів, розширенню номенклатури продукції, яка реалізується на внутрішніх ринках тощо. Все це визначає необхідність ретельного узгодження відповідних видів діяльності, забезпечення єдності критеріїв параметрів, які використовуються відповідно із реальними потребами народного господарства.

Досить зрозуміло, що задачі підвищення ефективності зовнішньоторговельної діяльності підприємства неможливо розглядати ізольовано, у відриві від таких важливих факторів, як модернізація виробничої структури, якість продукції, що випускається та ін., від проблем удосконалення всього господарського механізму, покращення різноманітних сторін управління підприємством в цілому.

В умовах широкого розвитку підприємництва правильна, достовірна оцінка роботи підприємства дозволяє підвищити ефективність на підставі дієвості економічних важелів і стимулів.

Деякі автори ефективність роботи підприємства характеризують з точки зору наявності в нього економічного потенціалу (стійкості до оновлення) у поточному періоді і здатності до отримування необхідного результату, який дозволить йому освоювати за визначений період закономірну кількість виробів, затребуваних ринком, що забезпечить виживання і гнучкий розвиток підприємства в сучасних умовах. Проблема підвищення ефективності в сучасних умовах є багатоплановою, вона пов'язана із ефективністю використання активів підприємства, його засобів, із проведенням інвестиційних процесів, із досягненням високої якості продукції та з іншими процесами.

Ефективність зовнішньоекономічних операцій багато в чому закладається на етапі їх планування і попередньої підготовки до проведення, а оцінюється шляхом фінансового аналізу.

Важливим питанням оптимального управління діяльністю підприємства на зовнішньоекономічному ринку є визначення стратегії і тактики його роботи. На стадії організації головною стратегічною проблемою підприємства є вибір сфери діяльності та визначення перспективних проектів в обраній сфері. Ці питання вирішуються за допомогою аналізу інформації, яка міститься у фінансовій звітності і отримується в результаті маркетингових досліджень. Далі – визначення тактичного підходу до розв'язання поставлених завдань. Передусім тут треба враховувати той факт, що вихід на зовнішній ринок завжди є вступом до конкурентної боротьби. Тож ринкові регулятори, поєднуючись із конкуренцією, створюють єдиний механізм господарювання, який примушує виробника враховувати інтереси і потреби споживача. Щоб ефективно функціонувати як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку, керівництво підприємства повинно постійно стежити за кон'юнктурою ринку й ефективно використовувати наявні господарські засоби для забезпечення високої конкурентоспроможності.

З метою оцінки власних потенційних можливостей в конкурентній боротьбі на зовнішньому ринку і розробки заходів підвищення конкурентоспроможності та забезпечення максимального прибутку, підприємству-експортеру необхідно проводити комплексний економічний аналіз виробничо-господарської діяльності в цілому і зовнішньоекономічної діяльності зокрема. Аналіз зовнішньоекономічної діяльності підприємства повинен містити в собі наступні складові:

– оцінка рівня і якості виконання підприємством зобов'язань по контрактах з іноземними партнерами, дослідження ефективності, переваг і недоліків укладання контрактів і договорів;

– аналіз конкурентоспроможності підприємства та конкурентно-спроможності продукції і ринку збуту в зовнішньоекономічній діяльності;

– аналіз динаміки (розвитку) зовнішньоекономічної діяльності підприємства;

– вивчення раціональності використання ресурсів з метою усунення небажаних відхилень від намічених завдань;

– аналітична оцінка виконання угод і виробничо-фінансових результатів зовнішньоекономічної діяльності. Виявлення чинників, які позитивно чи негативно вплинули на кінцеві показники роботи підприємства;

– оцінка результатів господарської діяльності за попередні та поточний роки;

– аналіз фінансового стану підприємства. В будь-якому випадку головна мета такого аналізу – підвищення ефективності функціонування даного суб'єкту господарювання і пошук резервів такого зростання.

Більшість методик, запропонованих іншими авторами, частково базуються на приведених вище розрахунках. Багатьма підприємствами застосовується система оцінки ефективності зовнішньоекономічної діяльності, яка занадто вузько розглядає витрати при експорті і не враховує альтернативних витрат. Враховуючи ці зауваження, стосовно умов функціонування підприємств, що поставляють продукцію на зовнішній ринок, пропонується наступне.

Оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності зводиться до аналізу двох взаємопов'язаних процесів:

-  вкладення фінансових коштів у операцію, тобто витрати;

-  отримання доходів від операції.

Слід зазначити, що в залежності від виду зовнішньоекономічних операцій, її масштабу ці процеси можуть відбуватись по-різному: одночасно чи почергово, безперервно чи інтервалами, з різною швидкістю і інтенсивністю, формуючи тим самим складні потоки фінансових платежів.

Безпосередня оцінка ефективності повинна здійснюватися на підставі таких показників, як обсяги експорту продукції, прибуток від зовнішньоекономічної діяльності. Варто зазначити, що окрім обсягів експорту, на величину прибутку впливають внутрішні і зовнішні фактори (зміна цін на сировину і кінцеву продукцію, зміна собівартості продукції, її структура, асортимент, якість продукції, поточний курс акцій, ставки податків та митних тарифів).

Визначення економічної ефективності ставить за мету на підставі порівняння можливих варіантів співробітництва із закордонними партнерами сприяти удосконаленню структури експорту та імпорту, оптимізації зовнішньоекономічної діяльності і забезпеченню на цій підставі високоприбуткової роботи підприємства. Ефективність є функцією правильної кон'юнктурно-цінової політики підприємства у зовнішньоекономічній діяльності.

3.2 Вдосконалення управління прибутком підприємства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності з використанням інформаційних технологій

Кожний суб'єкт ЗЕД має право на одержання будь-якої інформації, необхідної для здійснення цієї діяльності, що не становить державної або комерційної таємниці. Обсяг інформації, що становить державну таємницю, визначається згідно із законами України.

Склад і обсяг комерційної таємниці, визначаються згідно із Законом України «Про підприємства в Україні».

Кожний суб'єкт ЗЕД має право на своєчасне ознайомлення з офіційними текстами законів та інших нормативних актів з наступною інформацією про зміни в них, що регулюють відносини, які прямо чи побічно стосуються зовнішньоекономічної діяльності.

Державні органи, відомства та установи, що видають нормативні акти, зобов'язані офіційно публікувати їх у загальнодоступних засобах інформації України, причому зазначені акти не можуть набирати чинності до їх офіційної публікації. Кожний суб'єкт ЗЕД також має право на безпосереднє одержання інформації від державних органів, які на вимогу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зобов'язані на оплатній основі оперативно надавати їм повні офіційні тексти нормативних актів.

Зведення фактичної інформації про зовнішньоекономічну діяльність здійснює Державний комітет по статистиці (Держкомстат) України на основі даних, що надсилаються в обов'язковому порядку органами, які здійснюють державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності (фінансові органи, органи державного митного контролю, Національний банк України та інші).

За результатами кожного року Держкомстат України повинен складати і видавати статистичні відомості у внутрішніх та у світових (зовнішньоторговельних) цінах про стан і структуру зовнішньоекономічних зв'язків України.

Міністерство фінансів України складає відомості про стан і структуру зовнішньоторговельного і платіжного балансів, розрахунковий баланс, баланс зовнішньої заборгованості та про золотовалютні резерви України. Держкомстат України, крім видання статистичних збірників про зовнішньоекономічну діяльність, зобов'язаний ознайомлювати суб'єктів цієї діяльності з інформацією, яка є в його розпорядженні, відповідно до цієї статті.

Органи державного управління, юридичні, фізичні особи та інші суб'єкти господарської діяльності, яким було надано інформацію, що становить комерційну таємницю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, не мають права розпорядження такою інформацією без дозволу відповідних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності і несуть за це відповідальність згідно з цим та іншими законами України.

Бурхливе зростання зовнішньоекономічної діяльності в Україні і постійно змінювані механізми митного регулювання викликали необхідність створення потужних інформаційних засобів для грамотного проведення зовнішньоторговельних операцій. Основними особливостями таких засобів є їхня орієнтація на широке коло користувачів (від співробітника відділу до генерального директора), оперативна інформаційна підтримка і використання перспективних комп'ютерних технологій.

На підприємстві ТОВ «Бріктон» досить широко використосуються інформаційні технології, які забезпечують швидкість, мобільність та точність збереження, передачі та аналізу інформації про зовнішньоекономічну діяльність підприємства.

На ТОВ «Бріктон» досить широко використовується прикладне програмне забезпечення, що дозволяє синхронізувати діяльність різних відділів та підрозділів підприємства в напрямку зовнішньоекономічної діяльності.

Однією з таких програм є 1С бухгалтерія, яка дозволяє зберігати та аналізувати показники діяльності підприємства, в тому числі в напрямку зовнішньоекономічної діяльності.

Системи організації інформаційного забезпечення ЗЕД у світі – на міжнародному (глобальному та міжнародному регіональному), національному рівнях та на рівні суб’єктів економічної діяльності, а також міжнародної допомоги, що здійснюється у цій сфері.

Сьогодні у світі працює багато міжнародних організацій, важливе місце в діяльності яких посідає інформаційна підтримка економічних суб’єктів різних країн з питань розвитку ЗЕД.

До основних напрямків міжнародної допомоги, спрямованої на покращення рівня інформаційного забезпечення і підвищення конкурентоспроможності учасників ЗЕД, автор відносить такі:

– створення необхідного законодавчого поля та проведення політики сприяння гармонійному розвитку міжнародної торгівлі;

– розвиток фінансової сфери та покращення міжнародної економічної активності;

– формування сучасної світової інфраструктури та допомога у розвитку національних інфраструктур;

– забезпечення вільного доступу всім країнам до використання світових інформаційно-інтелектуальних ресурсів.

Відповідно до зазначеної класифікації, в роботі представлена узагальнена структура міжнародних організацій (світового і регіонального рівнів), які спеціалізуються на даних напрямках, наведені приклади реалізації ними як власних, так і спільних проектів.

Інформаційні потоки, що аналізуються міжнародними організаціями для сприяння ефективній роботі суб’єктів ЗЕД у світовому економічному просторі, в цілому можуть бути структуровані наступним чином:

1. Інформація про розвиток ділового ринкового середовища.

1.1. Аналітична характеристика за напрямками:

– глобалізація та стратегія розвитку;

– міжнародна торгівля товарами, послугами, продуктами інтелектуальної власності;

– інвестиції, технології та розвиток підприємств.

1.2. Статистична характеристика за напрямками:

– статистична методологія і програми спостереження;

– збір, накопичення і обробка статистичних даних.

2. Інформація стосовно технологічного рівня розвитку ринків.

В роботі наведено приклади інформаційно-аналітичних видань міжнародних організацій за результатами досліджень даних потоків.

Не зважаючи на поширення міжнародної інформаційної допомоги, автор обґрунтовує необхідність постійного збільшення ролі держави у розвитку ЗЕД і забезпеченні конкурентоспроможності національних виробників на міжнародних ринках.

На прикладі позитивного досвіду високорозвинених країн – США, Великобританії, Франції, Японії – в роботі узагальнено заходи державної підтримки, спрямовані на покращення конкурентоспроможності і розширення експорту, до найдієвіших з яких автор відносить формування загальнодержавної системи інформаційного забезпечення ЗЕД національних виробників, що базується на багаторівневій інформаційній мережі у складі державних і комерційних структур та сучасному інформаційному інструментарії. Найважливішими напрямками аналітичних досліджень зазначених структур з точки зору максимального сприяння розвитку зовнішньоторговельної активності національних виробників і підвищення їх міжнародної конкурентоспроможності, автор визначає наступні:

– сучасні досягнення національної та закордонної науки і техніки, передового підприємницького і виробничого досвіду;

– тенденції розвитку торгово-політичної ситуації і кон’юнктури міжнародних ринків;

– галузеві та товарні пріоритети розвитку ЗЕД;

– форми і методи конкурентної боротьби;

– практика роботи на міжнародних ринках основних фірм-експортерів.

На відміну від спеціалізованих міжнародних організацій і національних структур, діяльність яких вимагає охоплення всіх аспектів розвитку зовнішньоекономічних відносин, компанія, як правило, обмежується тільки інформацією, яка стосується виключно сфер її інтересів. Задоволення інформаційних потреб компанії багато в чому залежить від наявності у неї сучасного програмно-апаратного інструментарію для збирання, комплексної автоматизованої обробки і порівняння великих масивів інформації відповідно до поставлених завдань. В роботі автором сформульовані висновки щодо необхідності використання програмно-апаратних засобів відповідного функціонально-технологічного рівня залежно від ступеню інтернаціоналізації компанії, завдань, що стоять перед нею, її розмірів, масштабів зовнішньоекономічної діяльності та ін.

Приведені результати аналізу сучасного стану розвитку інформаційної інфраструктури України з точки зору можливостей інформаційного забезпечення ЗЕД українських виробників і запропоновані шляхи розбудови механізмів інформаційного забезпечення відповідно до вимог сьогодення.

Першопричиною слабкої розвиненості інформаційної інфраструктури країни, що не дозволяє створити належні умови для налагодження системи інформаційного забезпечення, є низький рівень інформатизації українського суспільства, недостатні темпи її розвитку, неналежне фінансування і відсутність контролю за виконанням Національної програми інформатизації.

Найбільш стабільно серед усіх складових інформаційної інфраструктури розвивається система зв’язку та телекомунікацій: поряд з традиційними, активного розвитку набувають мобільний (в т.ч. супутниковий), пейджинговий, комп’ютерний зв’язок, а також волоконно-оптичні лінії телекомунікацій. Середньорічні темпи розвитку мережі Інтернет в Україні близькі до середньоєвропейських і становлять 50–55%, хоча загальний рівень насиченості українського сегменту мережі ще доволі низький (майже на порядок менший від російського).

Активний поступ процесу комп’ютеризації в Україні зовсім не говорить про його ефективність: продовжується практика безсистемного придбання техніки різних виробників, яку важко узгодити між собою, великим залишається відсоток використання комп’ютерного обладнання застарілих моделей (до 60%), і як наслідок – комп’ютеризація не призводить до якісно нового рівня обробки та розповсюдження інформації.

З розвитком інформатизації в Україні прискорився процес формування електронних інформаційних ресурсів та продуктів, насамперед, у формі баз даних, як найбільш ємного і наглядного способу представлення інформації. В дисертації наведені електронні адреси найбільш затребуваних сьогодні видів баз даних (правової, фінансової, статистичної та ін. інформації). Результати дисертаційного дослідження виявили слабку розвиненість інформаційних ресурсів у сфері ЗЕД, особливо інформаційно-аналітичного характеру, що пояснюється недостатнім розвитком аналітичної ланки інформаційної мережі країни, а також відсутністю загальнодержавних механізмів для наповнення даними ресурсами національного інформаційного простору.

Певного розповсюдження отримали в Україні автоматизовані засоби формування інформаційних ресурсів – інформаційні системи збору і обробки інформації, що створюються і функціонують як для забезпечення діяльності державних та недержавних структур, так і для ведення різносторонніх обліків у різних сферах діяльності. Як свідчить аналіз, зазначені інформаційні системи певною мірою забезпечують лише інформаційні потреби їх користувачів, проте не вирішують стратегічного для держави завдання – комплексного системного інформаційного забезпечення розвитку ЗЕД вітчизняних виробників, через відсутність єдиних підходів до програмного, технічного, лінгвістичного забезпечення функціонування систем, що часто призводить до їх несумісності та неможливості повноцінного обміну інформацією між ними, і найголовніше – значно ускладнює створення цілісної загальнодержавної інтегрованої інформаційної системи.

Через недостатнє організаційне та фінансове забезпечення сьогодні в Україні неефективно використовується і такий дієвий механізм інформаційного забезпечення ЗЕД, як міжнародна виставкова діяльність. Доволі слабким залишається представництво України у міжнародній інформаційній інфраструктурі, що, у поєднанні з відсутністю членства в системі СОТ, позбавляє країну можливості здійснення активного інформаційного обміну та інформаційної експансії до міжнародного ринкового середовища.

За результатами аналізу сучасного стану розвитку інформаційної сфери країни та тенденцій розвитку світового інформаційного середовища, в роботі сформульовані основні заходи, реалізація яких сприятиме запровадженню в Україні такого потужного чинника впливу на міжнародну конкурентоспроможність, як інформаційне забезпечення ЗЕД.

Інформаційна допомога стала найважливішим напрямком діяльності міжнародних організацій, завдяки яким, а також інформаційним структурам, що функціонують в країнах, у світі сформована багаторівнева інформаційна мережа (на міжнародному, національному рівнях та на рівні суб’єктів економічної діяльності), мета якої – наповнення світового інформаційного простору інформаційними ресурсами та продуктами, перш за все, аналітичного характеру, забезпечення полегшеного доступу окремим країнам та економічним агентам до сучасних світових досягнень, знань та інформації, залучення їх до активної участі у світових торгівельних, фінансових та інвестиційних процесах.

На базі інформаційної мережі в рамках світового господарства в цілому та в його найбільш розвинених регіональних та національних сегментах сформована і успішно функціонує багаторівнева, багатоканальна інформаційна система, робота якої технологічно забезпечується сучасними досягненнями в галузі інформатизації. Завдяки регулюючої ролі та функціям міжнародних організацій, які з кожним роком розширюються, система інформаційного забезпечення все більше набуває глобального характеру, стає основним фігурантом у розвитку не тільки глобального інформаційного, а й ділового середовища.

Гострота проблеми інформаційного забезпечення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні обумовлюється недостатнім науково-технічним рівнем та недосконалими методами комерційної діяльності, а отже, загалом низькою конкурентоспроможністю вітчизняних товарів на міжнародних ринках. Вона диктується необхідністю розвитку національної економіки з урахуванням структурних пріоритетів світової економіки та формування адекватної інноваційної та інвестиційної стратегії, спрямованої на входження в найбільш динамічні, перспективні сектори світового господарства.

Можливості запровадження інформаційного забезпечення повністю залежать від розвиненості інформаційної сфери країни, насамперед, інформаційної інфраструктури, яка, у свою чергу, визначається рівнем інформатизації суспільства.

Відсутність в Україні чітких і забезпечених ресурсами пріоритетів розвитку інформаційної сфери та повільні темпи розвитку інформатизації багато в чому визначають слабку розвиненість інформаційної інфраструктури. Безсистемність у придбанні комп’ютерної техніки не сприяє переходу процесу комп’ютеризації у, власне, інформатизацію і гальмує процес інтеграції України у світовий інформаційний простір. Звідси випливає необхідність посилення державного регулювання в галузі розвитку інформатизації.

Слід доопрацювати прийняту у 1998 р. Національну програму інформатизації з урахуванням нинішнього стану інформатизації в країні та тенденцій її розвитку у світі, поклавши в основу принцип комплексності вирішення проблеми; визначити чітку послідовність виконання робіт і забезпечити їх державне фінансування в повному обсязі, передбачивши на це кошти в державному бюджеті; запровадити суворий контроль за їх використанням, а також створити умови для активного залучення коштів комерційних структур, наприклад, для часткового фінансування регіональних програм інформатизації.

Діяльність структур у сфері інформаційного забезпечення в Україні є на сьогодні організаційно та функціонально роз’єднаною; відсутні єдині загальнодержавні інформаційно-методологічні підходи до вирішення ними завдань інформаційного забезпечення; недостатньою є розвиненість забезпечення ЗЕД, особливо, інформаційно-аналітичного та статистично-аналітичного його аспекту.

Удосконалення цієї інформаційної мережі потребує активного розвитку за сприяння держави (організаційного, нормативно-правового, фінансового) комерційних інформаційно-аналітичних структур у сфері ЗЕД, запровадження загальнодержавних засад та організаційних, методичних і фінансово-економічних механізмів для активізації наповнення інформаційного простору країни інформаційними ресурсами у цій сфері, систематизованими і, певною мірою, структурованими відповідно до світової практики.

Вирішення завдань розбудови індустрії інформаційного забезпечення передбачає розширення членства України в міждержавних інформаційних об’єднаннях, а, відповідно, – визначення засад здійснення обміну національних інформаційних ресурсів на бартерній чи комерційній основі на інформаційні ресурси інших країн, формування та використання інформаційних ресурсів у співробітництві з іншими країнами.

Нормативно-правового врегулювання потребує процес створення інформаційних технологій, рівень уніфікації яких сьогодні не відповідає міжнародним стандартам, а стан та темпи розробки і впровадження – світовим тенденціям розвитку глобального інформаційного простору, внаслідок чого українська інформаційна продукція та послуги є недостатньо конкурентоспроможними. Це зумовлює необхідність зміцнення вітчизняного потенціалу програмного забезпечення та створення пільгових умов для вітчизняних виробників програмних продуктів із закріпленням їх у відповідних статтях нового Податкового кодексу (як це було свого часу було зроблено в Індії).

Функціонально завершеною формою комплексного системного інформаційного забезпечення розвитку ЗЕД вітчизняних виробників, що відповідає світовому науково-технологічному рівню, має бути загальнодержавна інтегрована автоматизована інформаційна система, заснована на сучасних засобах інформатизації, створення якої вимагає законодавчого та нормативно-правового врегулювання.

Інформаційні системи, що знаходяться у користуванні установ, організацій та підприємств України, хоча і забезпечують певною мірою їх власні потреби в інформації, проте не можуть бути використані для створення цілісної загальнодержавної інформаційної системи через відсутність єдиних підходів до їх програмного, технічного, технологічного, лінгвістичного забезпечення, що потребує відповідного корегування та нормативно-правового врегулювання інформаційно-технологічних засад їх функціонування.

Для реалізації єдиної політики у вирішенні проблеми налагодження системного інформаційного забезпечення ЗЕД, взаємоув’язки всіх аспектів цього процесу, доцільним є створення та законодавче визначення повноважень загальнодержавного органу – Національного інформаційного центру розвитку ЗЕД, який був би підпорядкований уряду, маючи на увазі, що цей орган має стати головним організуючим, регулюючим і контролюючим органом в державі з цих питань. Іншим засобом вирішення проблеми могла би бути реорганізація Держзовнішінформу з відповідним розширенням його повноважень та функцій.

Висновки та пропозиції

Управління прибутком є важливою частиною економіки господарюючого суб'єкта. Розподіл прибутку є зворотнім боком процесу виробництва. Наскільки вдалим буде цей процес, настільки буде при незмінних умовах зростати ефективність виробництва. Найбільш складним є механізм розподілу прибутку на підприємствах колективної форми власності, оскільки він повинен будуватися з урахуванням багатьох факторів. Процес управління прибутком підприємств колективної ми власності, складовою частиною якого є дивідендна політика передбачає вибір оптимальної системи розподілу, яка б задовольняла загальновиробничі інтереси підприємства у поєднанні з інтересами співвласників, причому ці інтереси є специфічними в залежності від організаційно-правової форми колективної власності.

Одним з методологічних підходів до вирішення цього питання має стати узагальнення існуючого досвіду з адаптацією його до вітчизняних умов. На практиці кожне підприємство повинне підійти до цієї проблеми, виходячи з притаманних йому особливостей та зовнішніх факторів впливу.

Управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємства, і безпосередньо імпортними операціями веде до більш чіткої координації діяльності підприємства, стимулює менеджерів до реалізації своїх рішень в подальшій роботі, сприяє більш чіткому визначенню фірмою своєї мети і завдань, покращує забезпечення фірми необхідною інформацією, допомагає більш раціональному розподілу ресурсів, сприяє активізації роботи по вивченню світового ринку.

Важливим елементом управління прибутком підприємства являється правове поле реалізації, під яким слід розуміти сукупність кодексів та законів України, указів президента України, постанов кабінету міністрів, нормативних актів органів державного регулювання, що у межах своїх повноважень провадять державне регулювання підприємницької діяльності, а також сукупність внутрішньогосподарських документів. Звичайно, таке законодавче поле не існує відокремлено і являється органічною складовою фінансового права.

Загалом, правове поле антикризового фінансового менеджменту проявляється двояко. По-перше, це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють фінансово-економічні та організаційно-правові аспекти реалізації управління прибутком суб'єкта господарювання. Серед таких нормативно-правових актів, які безпосередньо чи опосередковано регулюють фінансові відносини на підприємстві, що пов'язані із планування, контролем, формування, розподілом, перерозподілом та споживанням прибутку суб'єкта господарювання, можна виділити наступні групи: законодавчі акти; підзаконні нормативні акти; внутрішньогосподарські документи, по-друге, це сукупність державних органів, які здійснюють реалізацію певних функцій по державному регулюванню фінансів суб'єктів господарювання взагалі та управління прибутком підприємством зокрема, а також об'єктивно сформовані та відтворювані форми та методи участі держави у системі економічних відносин щодо підприємницької діяльності в ринковому середовищі України підприємств шляхом вироблення відповідних фінансових та економіко-правових норм та правил.

Дослідження управління імпортними операціями було проведено на прикладі діяльності ТОВ «Бріктон». Його основною діяльністю є торгівля будівельними матеріалами. Підприємство є агентом-представником таких провідних світових фірм-виробників. Завдяки багаторічному досвіду, налагодженої роботи та чіткої політики, ТОВ «Бріктон» не тільки входить в коло фірм-лідерів, що займаються торгівлею фарбами іноземного виробництва на Україні, і має позитивні результати фінансової діяльності, а й має подальші перспективи розвитку, що пояснюється вже завойованими позиціями і долею ринку, послідовною торгівельною політикою і напрямом на довгострокову співпрацю з іноземними партнерами, а також продовженням зростання попиту на якісні будівельні матеріали як серед приватних підприємців, так і серед державних будівельних організацій.

При обґрунтуванні ефективності імпорту фарб та будівельних матеріалів підприємством «Бріктон» та оцінки факторів, що впливають на ефективність та вигідність здійснення імпортних операцій, слід доповнити показниками порівняльного ефекту та ефективності альтернативних варіантів закупівлі аналогічного чи альтернативного товару.

Слід відмітити, що подібний аналіз проводяться на кожному підприємстві, яке має чітко визначену торгівельну політику. Тому, ТОВ «Бріктон», проводячи аналіз ефективності даного контракту з фірмою-виробником, дійшло висновку про оптимальність даного варіанту через вигідні умови постачання, відносну близькість розташування виробника та порівняно низькі витрати на транспортування, а також вигідні умови платежу, безперечну якість товарів та надійність партнера.

При плануванні імпорту товарів підприємству доцільно зробити маркетингове дослідження ринку і налагодити збут продукції. Проводячи аналіз ефективності імпорту по кожному постачальнику, ТОВ «Бріктон» зможе забезпечити максимальні прибутки від кожної закупівельної операції. Для цього для покращення ефективності діяльності, досліджуване підприємство повинно діяти за стратегічною схемою, яка запропонована в роботі. Для початку, фірма повинна організувати маркетинговий відділ, що забезпечить стабільність реалізації, що дасть змогу працювати на довгострокових засадах із підприємствами-постачальниками.

Наступним етапом – є просування даної продукції. Це дасть змогу збільшити обсяги реалізації та пришвидшити оборотність активів підприємства. На третьому етапі потрібно заключити угоди про постійне постачання продукції. Говорячи про більш дорогі стратегії, то варто зазначити, що для підвищення ефективності роботи, доцільно розширити асортимент товарів, розширення географії збуту, а організація виробництва нових товарів. Отже, дана стратегія дозволить зробити закупівлю товарів для подальшої реалізації максимально-ефективною.

Рівень міжнародної конкурентоспроможності в умовах сучасного етапу глобалізації найбільшою мірою залежить від рівня інформатизації суспільства, яка, завдяки революційному впливу на підвищення ефективності суспільного виробництва і сприянню досягненню високих економічних і соціальних показників розвитку, відіграє роль прискорювача соціально-економічного прогресу, призводить до створення передумов та елементів більш високорозвиненого типу суспільства – з переходом спочатку до стадії інформаційного суспільства, а згодом й до стадії суспільства, що базується на знаннях.

Комплексний розвиток всіх складових процесу інформатизації: від створення сучасної інформаційної техніки, новітніх інформаційно-комунікаційних технологій та потужних інформаційних мереж до розвитку інформаційно-інтелектуальних ресурсів і ринку інформаційних продуктів та послуг, забезпечує широке використання інформації у суспільно-господарському процесі, житті та діяльності кожного члена суспільства.

Рівень впровадження інформації сьогодні багато в чому визначає науково-технічний та інноваційний розвиток економік країн та суб’єктів економічної діяльності, підвищує ефективність процесу управління, суттєво змінює структуру конкурентоспроможності і сприяє розвитку набутих конкурентних переваг, що відносить інформаційне забезпечення до найбільш динамічних, швидко обновлюваних і гостро конкурентних ділянок міжнародного співробітництва і суперництва.

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 року.

2. Закон України «Про економічну самостійність України» від 3 серпня 1990 року.

3. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 року.

4. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року.

5. Закон України «Про інвестиційну діяльність» від від 18 вересня 1991 року.

6. Закон України «Про єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року.

7. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року.

8. Декрет Кабінету Міністрів України «Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності» від 11 січня 1993 року.

9. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Програми стимулювання експорту продукції» від 26 жовтня 2001 року.

10. Внешнеторговые сделки / Составитель И.С. Гринько. – Сумы, 1994.

11. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення / В.Т. Шлемко, І. Ф. Бінько: Монографія. – К.: НІСД, 1997.

12. Інвестиційний клімат: теорія і практика: Монографія. /За заг. Ред. А.О. Чемериса. – Л.: ЛФ УАДУ, 2001.

13. Инициатива Блейзера: завершение экономической трансформации в странах бывшего СССР. – К.: The Bleyzer Foundation, 2002.

14. Статистичний щорічник України за 2002 рік. / За ред. О.Г. Осауленка. – К.: Техніка, 2003.

15. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О.С. Власюка. – К.: НІСД, 2002.

16. Управління зовнішньоекономічною діяльністю: Навч. посібник / Під заг. Ред. А. І. Кредісова. – К., 2000.

17. Формування торговельних режимів у перехідних економіках в умовах глобалізації (приклад України). Матеріали ІХ науково-теоретичної конференції. – К.: Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2001.

18. Алексеев И.С. Управление внешнеэкономической деятельностью. – М.: ИТК «Дашков и Ко», 2002.

19. Бланк И.А. Основы финансового менеджмента. – Т.1. – К.: НИКА-ЦЕНТР, 1999.

20. Борисенко З.М. Основи конкурентної політики: Підручник. – К.: Таксон, 2004. – 704 с.

21. Бутинець Ф.Ф. та ін. Облік і аналіз зовнішньоекономічної діяльності Підручник. – Житомир: ПП «Рута», 2001. – 544 с.

22. Гребельник О.П. Митно-тарифна політика за умов трансформації економічної системи: Монографія. – К., 2001.

23. Герчикова И.Н. Международное комерческое дело. – Учеб. Для узов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, 2001. – 671 с.

24. Губський Б.В. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.: Наукова думка, 1998.

25. Дроздов Г.М. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства:» Навч.посібник. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 172–382 с.

26. Жук В.М. Комерційні відносини України. – Чернівці: Рута, 2002.

27. Захарченко М.Л. Менеджмент во внешнеэкономической деятельности. – Х.: ООО «Одиссей», 2003.

28. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Підручник для вузів / І.В. Багрова, Н.І. Рєдіна, В.Є. Власик, О.О. Гетьман; За редакцією д-ра екон. наук, проф. І.В. Багрової. – К. Центр навч. л-ри, 2004. – 580 с.

29. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності: Навч. посіб. – 3‑тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2002.

30. Козик В.В., Пайкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини. – К.: Знання-Прес, 2001.

31. Котлер Ф. Основы маркетинга. – М., 1990.

32. Кредисов А.И., Березовченко С.Н., Волошин В.В. и др. Управление внешнеэкономической деятельностью / Под общ. ред. А.И. Креди-сова. – К., 1996.

33. Крылов Г.Ф., Соколова М.И. Практикум по маркетингу: ситуационные задачи и тест-контроль. – М., 1995.

34. Кириченко О., Кавас І., Ятченко А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності.К. Фінансист, 2000 – 634 с.

35. Лук’яненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. Міжнародна інвестиційна діяльність: Підручник / За ред. Д.Г. Лук’яненка. – К.: КНЕУ, 2003.

36. Лук'яненко Д.Г. Міжнародна економіка. – К., 1996.

37. ЛюкшиновА.Н. Стратегический менеджмент. – М., 2000.

38. Макеева О.А. Менеджмент внешнеэкономической деятельности. Одесса, «Астро-принт», 2001.

39. Маринич М.А. Введение во внешнюю торговлю. – Минск, 2000.

40. Мескон М., Альберт М., Xeдoypu Ф. Основы менеджмента: Пер с англ. / Общ. ред. и вступ, ел. Л.И. Евенко. – М., 1994.

41. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М., 1992.

42. Моррис Р. Маркетинг: ситуации и примеры: Пер. с англ. – М., 1994.

43. Немцов В.Д. Стратегічний менеджмент. – К., 2001.

44. Панченко Є.Г. Міжнародний менеджмент. – К., 1996.

45. Пахомов С.Б. Международный маркетинг: опыт работы заграничных фирм. – М., 1993.

46. Попов С.Г. Внешнеэкономическая деятельность фирмы. Особенности менеджмента и маркетинга. – М., 1997.

47. Рум‘янцев А.П., Рум‘янцева Н.С. Зовнішньоекономічна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Центр навч. літ., 2004. – 384 с.

48. Саллі В.І., Трифонова О.В., Швець В.Я. Основи зовнішньоекономічної діяльності: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2005. – 152 с.

49. Циганкова Т.М., Петрашко Л.П., Кальченко Т.В. Міжнародна торгівля: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2002. – 448 с.

50. Шмиттгофф К. Экспорт: право и практика международной торговли. – М., 1993.

51. Будзишен Л. Газ – основа стратегічного партнерства /Урядовий кур'єр. – 1999, 3 липня.

52. Вірван Л. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України та перспективи їх вирішення. // Вісник академії митної служби України. – 2003, – №2. – с. 15 – 21.

53. Гайдуцький П.А. Основні тенденції міжнародних інвестиційних процесів. // Статистика України. – 2003, – №1. – с. 51 – 52.

54. Голубєва В.О. Глобалізація світової економіки та державне регулювання зовнішньої торгівлі. // Митна справа. – 2003, – №6. – с. 56 – 63.

55. Горбенюк А. Економічні аспекти експорту продукції металургійної галузі // Економіка. Фінанси. Право. – 2001, – №11. – с. 3 – 8.

56. Гребельник О.П. Основи митної справи. – К., 2003.

57. Діденко Я.О. Удосконалення прямого іноземного інвестування. // Фінанси України. – 2001, – №12. – с. 96 – 98.

58. Кейданський К.Г. Розробка інвестиційної діяльності між Україною та країнами ЄС. // Финансовая консультация. – 2001, – №15 – 16. – с. 51 – 54.

59. Ковальов С. Експортери тримаються стійко. // Діловий вісник –2001,– №12

60. Ковальов С. Під впливом процесів диверсифікації. Огляд зовнішньої торгівлі України. // Діловий вісник. 2003, – №5.

61. Ковальов С. Програма стимулювання експорту. // Діловий вісник. – 2002, – №10.

62. Лазебник Л. Зовнішньоторговельні чинники розвитку України. // Актуальні проблеми економіки, – 2003, – №6. – С. 59 – 64.

63. Майорова Т. Експортна політика України: проблеми і завдання. // Діловий вісник. – 2003, – №8.

64. Філатова О. Фінансовий механівзм зовнішньоекономічної діяльності. // Фінанси України, – 2003, – №5, – С. 73 – 77.

65. Чепіжко В. Господарям надр – 80 років /Урядовий кур'єр.1998, 2 лютого.

66. Шимко О. Державна торгівля в ринкових умовах. // Вісник КНТЕУ, –2003, – №3, – С. 21 – 26.

67. Яковлєв А. І. Удосконалювання методів визначення ефективності зовнішньоекономічної діяльності // Фінанси України. – 2003. №9. – С. 28–34;

68. З урахуванням кон’юнктури. Огляд зовнішньої торгівлі України у 2001 році. // Діловий вісник. – 2002, – №5

69. Кинах называет в числе проблем украинской экономики значительное количество убыточных предприятий и несовершенную структуру ВВП // Экономика: тенденции недели. – 2001, – №36. – С. 4.