Курсовая работа: Загальнообов'язкове державне соціальне страхування та методи його обліку

Вступ

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянином, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом. Завданням законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування є встановлення гарантій щодо захисту прав та інтересів

Державою направлено курс на розширення соціальної бази, який має на меті досягнення та забезпечення високих життєвих стандартів усім громадянам України, підвищення їхнього добробуту та повної самореалізації. Кабінетом Міністрів України зазначено, що торік підвищився рівень зайнятості, а чисельність безробітних зменшено на 80 тисяч за календарний рік. Це свідчить про те, що ключовою проблемою для уряду була й залишається соціальна політика.

Довести, що створення додаткових робочих місць для громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці, є складовою програми соціального розвитку нескладно. Указом Президента України від 24 травня №717/2000 було затверджено Основні напрямки соціальної політики на період до 2000 року, в яких йшлося про те, що основними напрямками розв’язання проблеми зайнятості  є, зокрема, сприяння соціальному захисту неконкурентноспроможних верств населення.

Створення додаткових робочих місць на підприємствах, установах, організаціях є видом соціального захисту громадян України, які не можуть конкурувати на ринку праці. Держава гарантує соціальний захист певних категорій громадян, надаючи дотації роботодавцям на вказані цілі.

Соціальна політика - це комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, місцевих органів влади, спрямованих на захист населення від безробіття, зростання цін і знецінення трудових ресурсів.

Проблема соціального захисту населення по-різному розв’язується у межах тієї чи іншої суспільно-економічної формації, конкретної країни. В Україні необхідне проведення активної соціальної політики на рівні держави, підприємств. Відповідно до статті 25 Декларації прав людини, сучасна правова держава повинна гарантувати право на такий рівень життя, який враховує забезпечення людей їжею, одягом, житлом, медичним обслуговуванням, необхідних для підтримання здоров’я, власного добробуту та сім’ї, і право на соціальне забезпечення на випадок безробіття, хвороби, інвалідності, старості або інших випадків втрати засобів до існування за незалежними від людини обставинами.

Щоб забезпечити такий захист, держава повинна насамперед у законодавчому порядку встановити основні соціальні гарантії, механізми їх реалізації, та функції надання соціальної підтримки.

Поряд з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (або підприємці) та самі наймані працівники.

У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, до складу якого належать пенсійне, медичне, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. 

1. Основні документи, які регламентують розрахунки за страхуванням

Законодавство, що регулює загальнообов’язкове державне соціальне страхування, проходить процес реформування і поповнюється новими законодавчими актами.

Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

Закон України від 02.03.2000 р. № 1533-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (далі Закон про страхування на випадок безробіття) набрав чинності тільки з 1 січня 2001 р. І є базовим законодавчим актом, який визначає платників страхових внесків, порядок їх реєстрації, обліку та відповідальність, а також розмір і порядок сплати страхових внесків на випадок безробіття. Однак у зв’язку з тим, що ставки на випадок безробіття повинні встановлюватися новим законом, у період з 1 січня 2000 р. до 22 лютого 2001 р. він застосовувався тільки в частині, що не стосується нарахування і сплати збору на випадок безробіття. Новий Закон страхування на випадок безробіття вніс велику кількість змін до системи страхування, а також впорядкував раніше встановлені іншими нормативними документами відносини в сфері соціального страхування на випадок безробіття.

Закон України “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування” від 11 січня 2001 року № 2213-IIIV (далі закон про вставки) спрямований на запровадження Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”.

Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” шляхом визначення розмірів до фондів з даних видів страхування та внесення змін до окремих законодавчих актів з метою приведення їх у відповідність до норм вищезазначених законів. Згідно з цим Законом на 2001 рік для роботодавців установлено два періоди з різними ставками збору на страхування на випадок безробіття. З моменту набрання чинності Закону про ставки, а саме - з 1 січня 2001 року по 30 червня 2001 року, ставку установлено в розмірі 2%, а з 1 липня 2001 року - у розмірі 2.5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників. А для найманих працівників розмір внесків на загальнообов’язкове  державне соціальне страхування на випадок  безробіття становить 0.5% суми оплати праці. Розмір внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням відповідно до Закону про ставки становити: для роботодавців - 2,5% суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, для найманих працівників - 0,25%, якщо заробітна плата нижче 150 гривень і 0,5%, якщо заробітна плата вище 150 гривень. Для осіб, які беруть участь у загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах, забезпечують себе роботою самостійно, фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності, осіб, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами, а також громадян України, які працюють за межами України та не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування країни, в якій вони перебувають; з 1 січня 2001 року - 5,5%, з 1 липня 2001 року - 6% суми оподаткованого доходу (прибутку), тому числі:

- 3% - на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

 - з 1 січня 2001 року - 2,5%, з 1 липня 2001 року - 3% - на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, заміть збору на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, з нового року в Україні установлено два види вищезазначеного обов’язкових страхових платежів, а з 1 квітня й третій - від нещасного випадку на виробництві.

Мабуть, самим суттєвим нововведенням згідно з Законом про ставки є те, що допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або встановлення медико-соціальною експертизною комісією (МСЕК) інвалідності незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності в порядку та в розмірах, встановлених законодавством.

Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, оплачуються власником або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи у порядку, який має бути встановлений Кабінетом Міністрів України.

Цим дещо компенсується зниження розміру внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

Щодо допомоги по тимчасовій непрацездатності, наприклад, в зв’язку з доглядом за хворою дитиною віком до 14 років, за хворим членом сім’ї та в інших випадках, перерахованих в ст. 35 Закону України № 2240-III. Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, то вона виплачується застрахованій особі з першого дня втрати працездатності за рахунок коштів із бюджету Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, який є правонаступником Фонду соціального страхування України. Така допомога не надається, якщо застрахована особа перебувала у цей час у щорічній (основній або додатковій) відсутності, додатковій відсутності у зв’язку з навчанням або творчій відпустці.

Законом про ставки встановлено нові розміри одноразової допомоги на народження дитини, але не нижче 64% прожиткового мінімуму для дітей до 6 років[11]; на поховання, але не нижче 50% прожиткового мінімуму для працездатної особи[17].

Крім того, Законом про ставки з 1 січня 2001 року відмінено стаття 493 Кодексу законів про працю, яка передбачала працівникам, звільненим з підприємства, установи, організації у зв’язку із зміною в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників, збереження заробітної плати на період працевлаштування, але не більше як на три місяці з дня звільнення з урахуванням виплати вихідної допомоги. Тепер при звільненні працівника з вказаних вище причин допомога виплачується у розмірі не менше середньомісячного заробітку (стаття 44 Кодексу законів про працю).

“Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” від 18 січня 2001 року № 2240-III (далі Закон про непрацездатність) визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв’язку з вагітністю та пологами, народженням дитини та необхідністю догляду за нею, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Згідно з цим Законом, особам, які підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, та витратами зумовленими народженням та похованням, буде видаватися свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яке є єдиним для всіх видів страхування.

 Крім того, вводиться нове поняття - страховий стаж - період, протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному соціальному страхуванні у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, і сплачує або на нього сплачують страхові внески до вищезазначеного Фонду. Страховий стаж враховується при визначенні розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності. До страхового стажу зараховуються загальний трудовий стаж особи до введення в дію Закону про непрацездатність в порядку та на умовах, передбачених законодавством, яке діяло раніше.

Обмежено коло осіб, які мали право на оплату лікарняного листа в розмірі 100% незалежно від загального стажу роботи. Наприклад, втратили право на цю пільгу:

 - працівники, які мають на своєму утриманні трьох і більше дітей віком до 16 років (учні до 18 років);

- дружини (чоловіки) військовослужбовців.

Розміри оплати лікарняних листів відповідно до страхового стажу залишилися без змін.

Передбачена оплата відпустки по вагітності та пологах, якщо вона збігається з відпусткою для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, незалежно від оплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею з років.

Набрав чинності Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”. Згідно з ним суб’єктами страхування від нещасного випадку є застраховані громадяни, а в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи, страхувальник та страховик.

Застрахованою є фізична особа, на користі якої здійснюється страхування. Обов’язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракт);

2) учні та студенти навчальних закладів, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, перед або після занять; під час занять, коли вони набувають професійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3)  особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, виховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності на виробництві цих закладів або на інших підприємствах за спеціальними договорами.

Страхувальниками є роботодавці, а в окремих випадках - застраховані особи. Страховиком виступає Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Розміри страхових внесків страхувальників обчислюються у відсотках з віднесенням їх до відповідного класу і обороту начислення збору:

1) для підприємств - до річного фактичного обсягу реалізованої продукції (робіт, послуг), за винятком суми податку на додану вартість і акцизного збору;

2) для бюджетних установ та організацій - до річної суми фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам, що підлягають обкладенню прибутковим податком з громадян.

Їх розмір залежить від класу професійного ризику виробництва, до якого віднесено підприємство, знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний рівень охорони праці).

Страхувальник буде здійснювати страхові внески у Фонду у порядку і строки, визначені останнім у відсотках, в залежності від 20 пунктного класу ризику травматизму на підприємстві, організації.

Закон України “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” від 22 лютого 2001 року № 2272-III. Фактично цей законодавчий акт визначає додатковий податок на заробітну плату всього народногосподарського комплексу країни - страхові тарифи у відсотках до фактичних  витрат на оплату праці найманих працівників залежно від класу професійного ризику виробництва. Усі виробництва поділяються на двадцять класів професійного ризику, і залежно від “ризикованості” фонд оплати праці підприємства додатково обкладатиметься внесками в розмірі від 0.84% до 13.8%. Закон набирає чинності з 1 квітня 2001 року.

Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2001 року № 339 у більшій своїй частині повторює норми Закону про страхування на випадок безробіття. Як і потрібно, в ній докладніше описано: порядок реєстрації та обліку платників страхових внесків, порядок контролю за сплатою страхових платежів, а також відповідальність платників страхових внесків за несвоєчасну увагу на пункт 6.7. Інструкції, в якому визначено порядок і строки подання звітності до Фонду страхування на випадок безробіття. Як пам’ятаємо, ще за 2000 рік звіт подавався до Фонду зайнятості до 15 числа місяця, наступного за світним періодом (кварталом). Тепер, якщо керуватися Інструкцією, Розрахункова відомість про нарахування і перерахування страхових внесків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття також повинна подаватися роботодавцям до центру зайнятості поквартально,  але в десяти денний термін по закінченні кварталу (10 квітня, 10 липня, 10 жовтня) та у 15 денний строк по закінченні року (15 січня).

Відповідно да Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, визначаються для всіх підприємств (об’єднань), установ і організацій (незалежно від форм власності і господарювання) у розмірі не менше чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих; якщо працює від 15 до 25 осіб - встановлюється норматив у кількості одного робочого місця. Згідно з Законом України “Про систему оподаткування”  відрахування до Фонду соціального захисту інвалідів не мають характеру обов’язкових платежів і сплачуються лише в тому разі, якщо підприємством, установою чи організацією не виконуються нормативи зі створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів. Ці платежі мають характер санкцій за не створення робочих місць. Підприємства, установи та організації, які вважають, що у зв’язку з прийняттям відповідних рішень порушуються їхні права та інтереси, що охороняються законом, не розбавлені права на звернення до арбітражного суду із заявами про визнання цих актів недійсними. Водночас рішення державним органам повноважень є обов’язковим для виконання всіма підприємствами, установами та організаціями, яких вони стосується.

Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року № 225 (далі - постанова 225) визначає величину фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників і доходу фізичних осіб (або гранична сума заробітної плати (доходу), з якої справляються внески). Із набрання чинності постанови № 225 щомісячна максимальна межа бази для нарахування соціальних зборів зросте більше ніж уполовину - з 1000 гривень до 1600 гривень. Таким чином, вся база в частині, що менша або дорівнює цій сумі, є об’єктом для нарахування та утримання зборів. На суму, яка перевищує 1600 гривень, нарахування не проводяться, і збори із суми перевищення не утримуються.

Із набранням чинності вищезазначених законодавчих актів канули в Лету два Закони України - “Про збір на загальнообов’язкове  соціальне страхування” від 26 червня 1997 року № 402/97-ВР і “Про ставки збору на обов’язкове соціальне страхування” від 30 вересня 1998 року №135-XIV. З 1 квітня 2001 року втратила чинність стаття 493 Кодексу законів про працю України, а також Порядок справляння збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття. З 1 березня 2001 року втратила чинність Постанова Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 року №1064 “Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованих фондів” із змінами і доповненнями.

2. Порядок нарахування, сплата та облік зборів на загальнообов’язкове державне соціальне страхування

На сьогоднішній день проходить реформування системи соціального страхування, в результаті чого з’явилися такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування: з тимчасової втрати працездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Узагальнену картину по цим видам соціального страхування можна відобразити у формі таблиці 1 і 2.

2.1 Розрахунки за зборами з тимчасової втрати працездатності

Законодавство, що регулює загальнообов’язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності поповнилося новими законодавчими актами - Законом про непрацездатність та Законом про ставки. Ці закони набрали чинності 28 лютого 2001 року та 22 лютого 2001 року відповідно, згідно з ст. 94 (частина п’ята) Конституції України, відповідно до якої закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. До того ж закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ст. 58 Конституції України), хоч згідно з ін. Текстом зазначено, що вони набирають чинності з 1 січня 2001 року.

Відповідно до вищезазначених законів, у Фонду соціального страхування України з’явився правонаступник - Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі Фонд). Серед страхувальників відрахування до Фонду обов’язково мають здійснювати тільки роботодавці [16] для осіб, які підлягають страхуванню. Роботодавцем вважається:

- власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання;

- фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні);

- власник, розташованих в Україні іноземних підприємств, установ, організацій (у тому числі міжнародних), філій та представництв, який використовує працю найманих працівників.

Інші страхувальники - громадяни України, які працюють за межами території країни, в якій вони перебувають, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (особи, які займаються підприємницькою, адвокацькою, нотаріальною творчою та іншою діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок), - можуть сплачувати страхові внески (якщо вони бажають отримувати матеріальне забезпечення та соціальні послуги відповідно до Закону про непрацездатність), але робити це, навідміну від роботодавців, їм не обов’язково.

Окрім страхувальників, платниками страхових внесків є також застраховані особи[16]. Застрахована особа - найманий працівник, а у випадках, передбачених Законом про непрацездатність, а також інші особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якою надана Верховною Радою України, на користь яких здійснюється таке страхування.

При цьому слід врахувати, що відповідно до статті 6 Закону про непрацездатність загальнообов’язковому страхуванню підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання або у фізичних осіб, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських  установах, інших представництвах президентів, а також обрані на виробні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших виробництвах;

2)  члени колективних підприємств, сільськогосподарських та інших виробничих колективів.

 Цим особам незабаром планується видача свідоцтв про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

За Законом про непрацездатність страхувальники юридичні та фізичні особи набувають статусу платників страхових внесків до Фонду з дня їх реєстрації у виконавчих дирекціях відділень Фонду. Зареєструватися у цих дирекціях вони зобов’язані у десятиденний строк з дня:

-  отримання свідоцтва про державну реєстрацію як суб’єкта підприємницької діяльності незалежно від того, чи він фактично веде господарську діяльність та провадити розрахунки з оплати праці;

- прийняття рішення про створення установи, організації, філії, представництва, іншого відокремленого підрозділу;

- Зміни юридичного статусу чи адреси, якщо відповідно до законодавства України державна реєстрація таких установ, організацій чи відокремлених підрозділів не проводиться;

 - укладення трудового договору з найманим працівником.

Аналіз даного Закону[16] та Закону про ставки дозволив виділити три бази обкладання збору:

1) для роботодавців - сума фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включає витрати на виплату найманих працівників, що включає витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, та підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. Роботодавцям необхідно перераховувати до Фонду 2,5 відсотка цієї суми. Під час обчислення страхових внесків треба враховувати компенсацію за невикористану відпустку, яка раніше об’єктом для нарахування збору не була;

2) для найманих працівників - сума оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян. Утримується з них за такою схемою: 0,25% - якщо заробітна плата менше 150 гривень, 0,5% - якщо заробітна плата більша 150 гривень. Винагорода за цивільно-правовими договорами не обкладаються зборами, оскільки вони не є витратами на оплату праці;

3) для само зайнятих осіб - сума оподаткованого доходу (прибутку). Ці особи обчислюють збір (якщо в них, звісно, є бажання страхуватися) у розмірі 3 відсотки від бази обкладання.

Страхові внески нараховуються на фактичні виплати, що не перевищують максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподаткованого доходу (прибутку), сукупного оподаткованого доходу (граничної суми заробітної плати (доходу). Така величина підвищилась з 1000 гривень до 1600 гривень із введенням в дію постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року №225.

Як у випадку зі збором, страхувальники-роботодавці повинні сплачувати до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов’язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до Закону[16]. Застрахована особа з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення) має право на отримання таких видів матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) допомоги по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною). Згідно з статтею 37 Закону, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:

- 60% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до п’ять років

- 80% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;

 - 100% середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-4 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або осіб, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; При цьому слід враховувати, що згідно з Законом про ставки допомогла по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або тривалим, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачується застрахованим особам Фондом тільки починаючи з шостого дня непрацездатності. Перші п’ять днів тимчасової непрацездатності, оплачуються внеском або уповноваженим ним органом за рахунок коштів підприємства, установи, організації за основним місцем роботи. На мою думку, цю оплату можна із впевненістю віднести до валових витрат на підставі пп. 5.2.1. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

2) допомога по вагітності на пологах згідно статті 39 надається застрахованій особі у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) і не залежить від страхового стажу;

3) допомоги при народженні дитини згідно зі статтею 41 надається застрахованій особі (одному з батьків дитини, усиновителю чи опікуну) у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Однак Закон про ставки уточнює, що допомога встановлюється в розмірі не нижче ніж 64 відсотки прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років (розмір такого мінімуму поки згідно з Законом України від 5 жовтня 2000 року №2025-III “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік” складав 240, 71 гривні, а на 2001 рік - 275, 48 гривні);

4) допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (з 1 січня 2002 року згідно із Законом про ставки);

5) допомоги на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві. Згідно зі статтею 46 така допомога надається в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму  (311, 30 гривні). Однак Законом про ставки цей розмір зменшено до 50 відсотків прожиткового мінімуму для працездатної особи, який Законом №2025-III встановлено в розмірі 287, 63 гривні;

6) забезпечення оздоровчих заходів (оплата путівок на санаторно-курортне лікування застрахованим особам та членам їх сімей, до дитячих оздоровчих закладів, утримання санаторіїв - профілакторіїв, надання соціальних послуг у позашкільній роботі з дітьми)  (стаття 47-48).

Перерахування визначених таким чином сум здійснюється страхувальниками, роботодавцями один раз на місяць - у день, встановлений для одержання в установах банку коштів на оплату праці за відповідний період, хоча Законом України “Про оплату праці” визначено, що заробітна плата виплачується працівникам не рідше двох разів на місяць через проміжок часу,  що не перевищує шістнадцять календарних днів. Тому Фонду, мабуть, доведеться незабаром врегулювати цю суперечність.

Страхові внески, сплачені в іноземній валюті, підлягають перерахуванню на рахунок Фонду у валюті України за офіційним курсом Національного банку України на день  сплати страхованих внесків.

У разі нестачі у страхувальників-роботодавців коштів для виплати заробітної плати на сплати страхових внесків у повному обсязі нарахування їх на заробітну плату і перерахування страхових внесків до Фонду провадиться пропорційно до сум заробітної плати, а у разі перевищення суми фактичних витрат над сумою нарахованих страхових внесків страхувальник має право на додаткове фінансування з коштів Фонду.

При ліквідації (реорганізації) юридичної особи страхувальник зобов’язаний провести повний розрахунок щодо  сплати страхових внесків до Фонду на день ліквідації (реорганізації) та звернутися за місцем його реєстрації як платника страхових внесків для зняття з обліку.

Як ми знаємо, у Законі України “Про збір обов’язкове соціальне страхування” пільг не було багато, але вони були, новий Закон ніяких пільг для платників страхових внесків не містить, тому з 1 січня і ті, хто сплачував збір за пільговими ставками, і ті, хто його зовсім не сплачував, повинні здійснювати страхові внески (окрім тих, хто сплачується на добровільних засадах).

З моменту набирання чинності Закону про ставки за працівниками, що звільняються з підприємств, установ, організацій, у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці більше не зберігається середня заробітна плата на період працевлаштування на два місяці з дня звільнення. Їм необхідно виплачувати лише вихідну допомогу в розмірі одного середнього заробітку.

Нараховані суми страхових внесків та застрахованих осіб перерахуються на відповідний рахунок Фонду. На цей рахунок перераховується також суми фінансових санкцій та адміністративних стягнень, благодійні внески підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, інші надходження відповідно до законодавства України.

Роботодавці зобов’язані внести облік сплачених внесків до Фонду у тому числі сплачених застрахованими особами.

Нараховані та перераховані страхові внески роботодавців та застрахованих осіб обліковуються: підприємствами та організаціями - суб’єктами підприємницької діяльності на рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням”. За кредитом рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням” відображаються нараховані зобов’язання за страхуванням, а також одержані від органів страхування коштів страхування на підприємстві.

2.2 Розрахунки за зборами на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття

Із набранням чинності Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” від 2 березня 2000 року №1533-III (далі Закон про страхування на випадок безробіття), зі змінами і доповненнями, внесеними Законом про ставки, змінено порядок соціального страхування фізичних осіб на випадок безробіття.

Перш за все слід звернути увагу на те, що з 1 січня 2001 року сплачується не збір на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття (далі  Закон про збір), який відповідно до статті 14 Закону України “Про систему оподаткування” належав до числа загальнообов’язкових державних зборів, а страхові внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонду), який виступає страховиком і є цільовим централізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією. Кошти Фонду не включається до складу Державного бюджету України, а усі застраховані особи є членами Фонду (стаття 8 Закону про страхування на випадок безробіття). Крім того, як було вказано у листі №ДУ- 05-218, внески на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття не входять до системи оподаткування і не є одним із видів зборів, які визначені Законом України “Про систему оподаткування”.

Перелік платників внесків встановлений статтею 4 Закону про страхування на випадок безробіття. Ними стали:

1) роботодавці:

 - власники підприємства, установи, організації або уповноважені ними органи та фізичні особи, які використовують найману працю;

 - власники розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії або представництва, які використовують працю найманих працівників, якщо інакше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною радою України;

2) наймані працівники:

 - фізичні особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємстві, в установі та організації або у фізичної особи;

3) особи, які беруть участь у страхуванні на добровільних засадах (матимуть право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття за умови сплати страхових внесків:

- особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок;

- фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами;

- громадяни України, які працюють за межами України та не застраховані в системі соціального страхування на випадок безробіття країни, в якій вони перебувають, якщо інакше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

- фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують найману  працю.

Порівняно з чинним раніше порядком на сьогодні не є платниками страхових внесків філії, відділення та інші відокремлені підрозділи суб’єктів підприємницької діяльності, установ та організацій. Разом з тим у листі № ДУ-05-218 вказується, що це стосується лише філії, які не мають статусу юридичного органу, власних розрахункових рахунків, а нарахування і виплата заробітної плати проводиться централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації), яким вони підпорядковані. У даному випадку, на думку Мінпраці України, сплата страхових внесків здійснюється централізовано з розрахункового рахунку підприємства (установи, організації).

 Також ряд суб’єктів, які раніше були платниками збору в обов’язковому порядку, з 1 січня 2001 року можуть сплачувати страхові внески на добровільних засадах, а саме - фізична особа - суб’єкт підприємницької діяльності, що не використовують працю найманих працівників (у тому числі адвокати, їхні помічники, приватні нотаріуси), члени творчих спілок; творчі працівники, які не є членами творчих спілок; фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими угодами.

Від сплати страхових внесків звільняються:

 - застраховані особи на період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичним висновком;

 - застраховані особи в частині отриманої допомоги по частковому безробіттю;

Не є платниками страхових внесків особи, які не підлягають страхуванню на випадок безробіття:

 - працюючі пенсіонери та особи, в яких відповідно до законодавства України виникло право на пенсію;

 - іноземці та особи без громадянства, які тимчасово працюють за наймом в Україні, якщо інше передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

У Законі про страхування на випадок безробіття не згадується про пільги для суб’єктів спільної економічної зони “Яворів” та спільної економічної зони “Славутич”, які до 1 січня 2001 року звільнялися від сплати збору. З вказаної дати такі суб’єкти є платниками страхових внесків. Не передбачено також особливостей сплати страхових внесків для підприємств, установ, організацій, де працюють інваліду. Такі підприємства нараховували збір у розмірі 1% від об’єкта оподаткування для працюючих інвалідів, а на підприємствах всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість працюючих інвалідів складає більше 50% загальної чисельності працівників, збір нараховувався за ставкою 1% від об’єкта оподаткування для всіх працівників цих підприємств.

Роботодавці та інші платники страхових внесків, які беруть участь у страхування на добровольчих засадах, реєструється в центрах зайнятості за місцезнаходженням у порядку реєстрації платників страхових внесків, який визначено в пункті з Інструкції №339.

Необхідно з’ясувати, що є базою для обчислення страхових внесків. Відповідно до статті 19 Закону №1593 база для обчислення внесків на соціальне страхування - це:

 - для роботодавця - суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати, інших заохочувальних і компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, що визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладанню прибутковим податкам з громадян;

- для найманих працівників - суми оплати праці, які включають основну і додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати (у тому числі в натуральній формі), які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

 - для осіб, які беруть участь у страхування на добровільних засадах - суми оподаткованого доходу (прибутку).

На відміну від чинного раніше порядку обчислення збору з 1 січня 2001 року із бази для обчислення страхових внесків не включаються витрати на оплату виконаних робіт (послуг) згідно з цивільно-правовими договорами та витрати, що не враховуються при обчисленні середньомісячної заробітної плати для призначення пенсій, які передбачені Переліком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 травня 1998 року №697. 

Законодавством, як і раніше, передбачено, що база для обчислення страхових внесків не повинна перевищувати максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників та доходу фізичних осіб, з якої справляються внески до Фонду (стаття 19 Закону №1533). До 1 січня 2001 року максимальна величина фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу становила 1000 гривень на місяць у розрахунку на кожного працюючого. З 1 березня 2001 року Постановою №225 така максимальна величина встановлена в розмірі 1600 гривень на місяць у розрахунку на кожну фізичну особу - платника страхових внесків.

Якщо раніше збір сплачувався за ставками 1,5% та 0,5% до об’єкта обчислення збору, то з 1 січня 2001 року страхові внески встановлено у статті 1 Закону про ставки окремо для кожної категорії платників у таких розмірах. Відобразимо це в таблиці:

Розміри страхових внесків відповідно до статті 17 Закону про страхування на випадок безробіття повинні щорічно встановлюватися Верховною Радою України одночасно із затвердженням Державного бюджету України на поточний рік.

Відповідно до пункту 5 Інструкції №339 сплата страхових внесків здійснюється:

 - для роботодавців - з дня його реєстрації як платника страхових внесків і до повного розрахунку (погашення боргів) у разі ліквідації або реорганізації;

 - для найманого працівника - з дня укладання трудового договору з роботодавцем і до дня розірвання трудового договору;

 - для особи, яка бере участь у страхуванні на добровільних засадах - з дня реєстрації як платника страхових внесків і до зняття з обліку (добровільно або у зв’язку із порушенням строку сплати, встановленого страховиком).

Страхові внески сплачуються:

1) роботодавцями:

 - один раз на місяць в день одержання в установах банків коштів на оплату праці, а у разі нестачі коштів на рахунку платника на виплату заробітної плати на сплату страхових внесків у повному обсязі видача коштів на оплату праці і перерахування страхових внесків до Фонду проводяться у пропорційних сумах;

 - у день перерахування коштів на особові рахунки фізичних осіб в установах банків у разі виплати заробітної плати на поточні рахунки найманих працівників;

 - не пізніше наступного дня після здійснення виплат на оплату праці з виручки від реалізації продукції (наданих послуг) шляхом подання до установи банку платіжного доручення на перерахування страхових внесків до Фонду;

2) фізичними особами, які використовують працю найманих працівників, - щомісяця не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем, за який сплачена заробітна плата. Вказана сплата страхових внесків провадиться за безготівковим розрахунками або готівкою через установи банків, у разі відсутності рахунків в установах банків - поштовими переказами через підприємства зв’язку на рахунок Фонду.

Тепер перейдемо до матеріального забезпечення на випадок безробіття. Усі виплати в Законі про страхування на випадок безробіття розподілені на декілька груп. Основні з них: допомога по безробіттю, допомога по частковому безробіттю, матеріальна допомога по безробіттю, дотація роботодавцю на створення додаткових робочих місць.

Право на отримання допомоги по безробіттю мають безробітні, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня):

 - не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески. Розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до середньої заробітної плати безробітних відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 залежно від страхового стажу та тривалості безробіття:

Залежно від страхового стажу            Залежно від тривалості безробіття (у % до визначеного розміру)              (у % до середньої заробітної плати)                    

до 2 років-                50 %                       перші 90 к. днів    -------100%                

від 2 до 6 років        55 %                       протягом наступних 90---80%              

від 6 до 10 років      60 %                       надалі------                         70%

понад 10 років         70 %                                                              

Страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески; мала пільги щодо сплати страхових внесків; отримувала виплати за окремими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування, крім пенсій; набула трудовий стаж за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності Законом. Строк проходження військової служби прирівнюється до страхового стажу;

- менше 26 календарних тижнів, а також особи, які бажають відновити трудову діяльність після тривалої (більше місяць) перерви, та застраховані особи, звільнені з останнього місяця роботи з підстав, передбачених Кодексом законів про працю.

Допомога по безробіттю для таких осіб визначається у розмірі прожиткового мінімуму, без урахування страхового стажу. Згідно з Методикою визначення прожиткового мінімуму на одну особу та для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення, затвердженою спільним наказом Мінпраці України, Мінекономіки України, Держкомстату України від 17 травня 2000 року №109/95/157, зареєстрованим у Мін’юсті України 12 червня 2001 року №347/4568, прожитковий мінімум на одну особу та для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення, складається з вартісних величин:

- набору продуктів харчування, достатнього для забезпечення нормативного функціонування організму людини, збереження його здоров’я;

- мінімального набору непродовольчих товарів. Необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості;

- мінімального набору послуг, необхідного для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

До основних соціальних і демографічних груп населення належать:

- діти віком до 6 років;

- діти віком від 6 до 18 років;

- працездатні особи;

- особи, які втратили працездатність.

Розглянемо порівняльну таблицю розміру прожиткового мінімуму за 2000 та 2001 роки.

   Показники                      Згідно із Законом України від 5 жовтня №2025-III “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік (грн.)                       Згідно з проектом Закону України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 рік (грн.) Зміни

на одну особу в розрахунку на місяць                           270,10               311,30   41,20 

на дітей віком до 6 років  240,71                                    276,48               35,77    

на дітей віком від 6 до 18 років                                       297,29               345,66   48,37 

на працездатних осіб        287,63                                    331,05               43,42    

на осіб, які втратили працездатність                               216,56               248,77   32,21 

Допомога по безробіттю виплачується з 8 дня реєстрації застрахованої особи в державній службі зайнятості, крім допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місяця роботи за власним бажанням без поважних причин, виплата якої починається з 91 календарного дня. Загальна тривалість виплати такої допомоги не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, крім осіб передпенсійного віку, тривалість виплати допомоги по безробіттю яким збільшена удвічі. Допомога по безробіттю не може бути вищою за середню заробітну плату, що склалася в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць і нижчої за прожитковий мінімум, встановлений законом.

Для організації підприємницької діяльності безробітним, яким виповнилося 18 років, допомога може виплачуватися одноразово у річному розмірі.

Матеріальна допомога по безробіттю надається протягом 180 календарних днів у розмірі 75 відсотків прожиткового мінімуму тим безробітним, у яких закінчився строк виплати допомоги по безробіттю, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує прожиткового мінімуму. Сума матеріального забезпечення на випадок безробіття, що залишилося недоодержаними у зв’язку з смертю безробітного, виплачується працездатним або непрацездатним особам, які перебували на утриманні номерного, у разі звернення за належною до виплати сумою матеріального забезпечення не пізніше 6 місяців після безробітного:

- дітям, які досягли 18 років, учням та студентам (курсантам, слухачам, статистам) очної форми навчання - до закінчення навчання, але не більше як до досягнення ними 23 років;

 - одному з батьків або дружині (чоловіку) померлого або іншому члену сім’ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, сестер або онуків померлого, які не досягли 8 років;

 - неповнолітнім дітям, на утримання яких померлий виплачував або був зобов’язаний виплачувати аліменти.

В окремих випадках правом на отримання вказаних виплат володіють особи, які мали на день смерті безробітного право на одержання від нього утримання.

Виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю припиняється у разі:

1) працевлаштування безробітного;

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

4)  проходженням професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

7) отримання права на пенсію відповідно до законодавства України;

8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічної віку;

10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;

11) переїзду на постійне місце проживання в іншу місцевість;

12) закінчення строку їх виплати;

13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;

14) смерті безробітного.

Виплата допомоги по безробіттю припиняється на період призначення безробітній жінці допомоги по вагітності та пологах, допомоги по догляду безробітним за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Виплата допомоги по безробіттю відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі вихідної допомоги та інших виплат при вивільнення з підприємств, установ, організацій, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів.

Тривалість виплати допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів у разі:

1) звільнення з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин;

2) звільнення з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пункти 3, 4, 7, 8, статтею 40, статтею 40 та статтею 45 Кодексу законів про працю України;

3) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації;

4) приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу в період одержання допомоги по безробіттю;

5) порушення умов і строку реєстрації та перереєстрації як безробітного, а також не дотримання рекомендацій щодо сприяння працевлаштування;

6) перереєстрації безробітного, який знятий з обліку за невідвідування державної служби зайнятості більше 30 календарних днів без поважних причин та не сприяв своєму працевлаштуванню;

7) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутої після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

8) припинення без поважних причин професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості.

Допомога по частковому безробіттю надається у разі:

-  якщо про можливий простій роботодавець повідомив державну службу зайнятості; - простою на підприємстві або в цеху, дільниці із замкнутим циклом виробництва, що має невідворотний та тимчасовий характер, який триває від 1 до 6 місяців і не залежить від працівника і роботодавця; - якщо простій протягом місяця охопив не менше як 30% чисельності працівників підприємства або цеху, дільниці, в яких простій становить 20 і більше відсотків робочого часу; - якщо застраховані особи, які протягом 12 місяців, що передували місяцю, в якому почався простій працювали не менше 26 календарних тижнів, сплачували страхові внески та в яких ці простої становлять 20 і більше відсотків робочого часу. Примітка “допомога по частковому безробіттю працівникові надається з першого дня простою на строк, який перевищує 180 календарних днів протягом року, за кожну годину простою із розрахунком двох третин тарифної ставки (окладу) встановленого працівникові розряду, але не більше прожиткового мінімуму.                                       

-  якщо простій носить сезонний характер або виникає виключно з організаційно-виробничих причин, а також у разі можливості працевлаштування працівників на інших дільницях, у цехах, на підприємствах; - якщо працівник відмовився від підходящої роботи на цьому або іншому підприємстві з повним робочим днем (тижня); - працює на даному підприємстві за сумісництвом; проходить альтернативну (не військову) службу.

Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації виплачується застрахованим особам, направленим державною службою зайнятості, розміри та тривалість надання якої відповідають розмірам та тривалості надання допомоги по безробіттю. Це саме правило поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби у зв’язку із скороченням чисельності або шмату без права на пенсію, на інших незастрахованих осіб.

Виплата такої матеріальної допомоги по безробіттю тих самих причин, що й виплата допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю, та у разі виключення із навчального закладу за неуспішність та порушення дисципліни. Виплата відкладається на строк до трьох місяців у разі надання застрахованій особі вихідної допомоги та інших виплат при вивільненні з підприємств, установи, організації, що забезпечують часткову чи тимчасову компенсацію втраченого заробітку, крім державної допомоги сім’ям з дітьми та допомоги, що виплачується з громадських фондів. Тривалість цієї виплати скорочується на строк до 90 календарних днів з тих самих причин, що й при наданні допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю. Виплата такої матеріальної допомоги здійснюється з першого дня навчання.

Одноразову матеріальну допомогу у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму можуть отримати безробітні, у яких закінчився строк виплати матеріальної допомоги по безробіттю, або непрацездатні особи, які перебувають на їх утриманні, за умови, що середньомісячний сукупний дохід на члена сім’ї не перевищує прожиткового мінімуму.

Особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму. Така допомога виплачується їм з 8 дня після реєстрації особи в державній службі зайнятості протягом 180 календарних днів. Матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації незастрахованим особам виплачується у розмірі допомоги по безробіттю. Матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утримання, допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утримання, виплачуються на умовах і розмірах, встановлених законом. Це стосується також припинення відкладення скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю, матеріальної допомоги у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації та матеріальної допомоги по безробіттю.

Згідно із законом про страхування на випадок безробіття мінімальний розмір виплат буде щороку встановлюватися Верховною радою України виходячи з реальних можливостей Фонду.

Надання дотацій роботодавцям на створення робочих місць передбачено Законом про страхування на випадок безробіття. Зокрема, дотації надаються Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на створення податкових робочих місць для працевлаштування безробітних осіб. Дотації визначаються у розмірі витрат на заробітну плату, прийнятих за направленням державної служби зайнятості осіб (але не вище за середній рівень у галузях національної економіки відповідної області) в розрахунку на рік.

У Порядку надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затвердженого в Мінпраці України 10 січня 2001 року №1 і зареєстрованого в Мін’юсті України від 26 січня 2001 року №75/5266 (далі Порядок №1) зазначено, що дотація надається щомісяця протягом року в розмірі фактичних витрат на заробітну плату прийнятих за направленням державної служби зайнятості безробітних, що включають установлену їм тарифну ставку (посадовий оклад) доплатами за умови праці, але вище за середній рівень заробітної плати в галузях національної економіки відповідної області за минулий місяць.

Цим же Порядком №1 також встановлено, що надана дотація має бути повернена в повному обсязі з урахуванням індексації на рівень інфляції у разі, якщо трудовий договір з працівником буде розірвано у зв’язку із скороченням численності або штату працівників протягом двох років або невиконання роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Дотація не надається роботодавцям у випадках, коли:

1) вони на зареєстровані як платники внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття;

2) мають заборгованість за страховими внесками;

3) до них застосовувалися фінансові санкції за недотримання Закону №1533 та Закону №803 протягом 12 місяців, що передували місяцю розгляду питання про надання дотації.

Існує два протилежних підходи до питання оподаткування податком на прибуток дотації на створення робочих місць: перший підхід - фіскальний, другий - на користь роботодавців. Звичайно, перший підхід для багатьох платників податку буде зрозумілішим і не завдасть клопоту й суперечках з податковими інспекторами.

Роботодавці згідно з пунктом 6.3 статтею 6 Інструкції №339 зобов’язані внести облік сплачених внесків до Фонду страхування на випадок безробіття, у тому числі - сплачених застрахованими особами.

Нараховані суми страхових роботодавців та застрахованих осіб перераховуються на відповідний рахунок Фонду. На цей рахунок перераховуються також суми фінансових санкцій та адміністративних стягнень, благодійні внески підприємств, організацій та фізичних осіб, інші надходження відповідно до законодавства України.

Нараховані та перераховані страхові внески роботодавців та застрахованих осіб обліковуються на рахунку 65 “Розрахунки за страхування”, субрахунок 653 “Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття”.

Роботодавці - суб’єкти підприємницької діяльності відносять страхові внески на валові витрати.

2.3 Розрахунки за зборами на обов’язкове соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності

З першого квітня цього року введений державою новий вид загальнообов’язкового державного соціального страхування - від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, що регламентується двома законодавчими актами: Законом України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності” (далі - Закон про страхування) і Законом України від 22 лютого 2001 року №2272-III “Про страхові тарифи на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку спричинили втрату працездатності (далі - Закон про тарифи).

Платниками страхових внесків такого страхування згідно з Законом про страхування є тільки роботодавці. А працівники, будучи застрахованими від нещасного випадку, не несуть при цьому ніяких витрат (на відміну від інших видів загальнообов’язкового державного соціального страхування). Працівники вважаються застрахованими, а значить такими, що мають право на страхові виплати вже з 1 квітня, до того ж незалежно від того платять роботодавці страхові внески чи ні.

Роботодавці зобов’язані зареєструватися в Фонді соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань (далі - Фонд). Така реєстрація провадиться:

 - страхувальників - юридичних осіб - у десятиденний строк після одержання свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності;

 - страхувальників - фізичних осіб, які використовують найману працю, - у десятиденний строк після укладання трудового договору (контракту) з першим із найманих працівників.

Факт такої реєстрації страхувальника Фондом, засвідчується страховим свідоцтвом.

Крім обов’язкового страхування допускається ще добровільне (за наявністю письмової заяви). У цьому випадку страхувальниками (і одночасно застрахованими) можуть бути:

1) священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3) громадяни - суб’єкти підприємницької діяльності.

 Розміри страхових внесків встановлені Законом про тарифи. Їх диференційовано за групами галузей економіки (видами робіт) залежно від класу професійного ризику виробництва, чим вищий цей ризик, тим більше розмір страхового внеску.

Усі галузі економіки (види робіт) розділе6о на 20 класів. Для кожного з них передбачено відповідний страховий тариф (від 0,84%  до 13, 8%). Добровільно застрахована фізична особа має сплачувати внесок до Фонду в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а якщо така особа є інвалідом - у її половинному розмірі, встановленому на день сплати страхового внеску.

Для визначення класу професійного ризику роботодавця слід орієнтуватися на Класифікацію галузей економіки та видів робіт за професійним ризиком виробництва, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2000 року № 1423 (далі Класифікація). Так, наприклад, банки і страхові компанії віднесено до першого класу, підприємництва торгівлі і громадського харчування - до сьомого підприємства, що займаються будівництвом, - до шістнадцятого.

Спочатку законодавці хотіли, щоб страхові внески у підприємств розрахувалися від річного фактичного обсягу реалізації продукції (робіт, послуг), за вирахуванням сум ПДВ і акцизного збору. Однак Законом про тарифи цей “суб’єкт оподаткування” змінено:

- тепер у всіх трьох видів відрахувань на загальнообов’язкове державне соціальне страхування абсолютно однаковий об’єкт для розрахунку страхових внесків роботодавців;

- фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, на інші заохочувальні та компенсаційні витрати, у тому числі в натуральній формі, що визначено відповідно до Закону України “Про оплату праці”, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян.

Як і решта страхових внесків, такі внески нараховуються в межах граничної суми заробітної плати (доходу), що становить 1600 гривень.

Слід також зазначити, що розмір страхового внеску залежить не тільки від класу професійного ризику підприємства, до якого його віднесено, але і від знижки до нього (за низький рівень травматизму, професійної захворюваності та належний  стан охорони праці) чи надбавки (за високий рівень травматизму, професійної захворюваності та неналежний стан охорони праці). Розмір вказаних знижок чи надбавок не може перевищувати 50% страхового тарифу, встановленого для відповідної галузі економіки (виду робіт). Закон про страхування надає роботодавцям право брати участь у визначення йому знижок або надбавок.

Якщо на страхувальника протягом календарного року накладався штраф за порушення законодавства про охорону парці він втрачає право на знижку страхового тарифу, а у разі систематичних порушень підприємство може бути віднесено до іншого більше високого класу професійного ризику виробництва.

Платники страхових внесків одночасно із запитом коштів на оплату праці подають банкам платіжні доручення на перерахування страхових внесків до Фонду, без яких кошти на оплату праці не видаються.

Крім страхових внесків роботодавець зобов’язаний за рахунок своїх коштів, а точніше кажучи за рахунок коштів підприємства, установи, організації оплачувати перші п’ять днів непрацездатності, що виникла внаслідок страхового випадку в розмірі 100 відсотків середнього заробітку (оподаткованого доходу).

Внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством, слід відносити на валові витрати. Туди само необхідно відносити суми допомоги по тимчасовій непрацездатності.

Законом про страхування органи Фонду наділені рядом повноважень. Вони, зокрема, мають право проводити в порядку, визначеному законодавством України планові та позапланові виїзні перевірки фінансово-господарської діяльності суб’єктів підприємницької діяльності щодо сплати та цільового використання ними збору на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків.

Страхувальник несе відповідальність за невиконання своїх обов’язків зі страхування від нещасного випадку, відповідно до законодавства.

Розглянемо дане питання на прикладі Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємства торгівлі “Львів” (далі ТзОВ ПТ “Львів”), яке займається гуртовою та роздрібною торгівлею товарами народного споживання. При розрахунках за страхуванням ТзОВ ПТ “Львів” керується усіма вищезазначеними нормативними документами і є платником страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за реєстраційним номером 123 та Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за реєстраційним номером 408.

Базою для обкладання внесків на соціальне страхування є суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян та включають основу та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, в тому числі в натуральній формі, а також сума оплати праці кожного працівника. При розрахунку бази для нарахування страхових внесків, крім Закону України “Про оплату праці”, ТзОВ ПТ “Львів” також керується Інструкцією зі статистики заробітної плати, затвердженого Мінстатом України від 11 грудня №323 і зареєстрованого в Мін’юсті України 21 грудня №465/1001 (зі змінами та доповненнями), Декретом Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №13-92 “Про прибутковий податок з громадян” (зі змінами та доповненнями), Інструкцією про прибутковий податок з громадян, затвердженого наказом ГДПІ України від 21 квітня 1993 року №12 (зі змінами та доповненнями).

Так, сума збору на випадок безробіття для підприємств - роботодавців збільшилась порівняно з 2000 роком, але загальний відсоток відрахування на соціальне страхування (з урахуванням збору на загальнообов’язкове соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і виплатою обумовленими народженням і похованням) зменшився.

База для обчислення страхових внесків на підприємстві не перевищує максимальної величини фактичних витрат страхувальника на оплату праці найманих працівників. Так, як середньомісячний внесок в середньому спадає: обчислення суми страхових внесків (зборів) та їх сплата здійснюється щомісяця згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 березня 2001 року №225.

 Загальна сума страхових внесків, що підлягає перерахуванню:

- до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття (гр. 5 р. 19 + гр. 6 р. 19) = 11,08 + 46,70 = 57,78 гривні;

- до Фонду соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (гр. 7 р. 19 + гр. 8 р. 19) = 6,77 + 58,15 = 65,15 гривні;

- до Пенсійного фонду (гр. 9 р. 19 + гр. 10 р. 19) = 28,35 + 792 = 820,35 гривні.

Приклад обчислення суми страхових внесків (зборів) до соціальних фондів ТзОВ ПТ “Львів” за квітень 2001 року

Для нарахування заробітної плати, яка належить кожному працівникові розраховують заробіток за місяць і від цієї суми здійснюють необхідні відрахування. Розрахунок у ТзОВ ПТ “Львів” здійснюють у Розрахунково-платній відомості. У лівій частині цієї відомості записують суми нарахованих заробітних плат, премій та інших нарахувань, а в правій - утримання за їх видами і суми до видачі. Розрахунково-платіжну відомість складають щомісячно з групуванням прізвищ працюючих у розрізі категорій.

      - внески до фондів          - виплати за рахунок фондів

Нараховані суми страхових внесків роботодавець та із застрахованих осіб перераховуються на відповідні рахунки Фондів з розрахункового рахунку відкритого в Міському відділенні ощадного Банку 6319 та обліковуються на банківському рахунку 65 “Розрахунки за страхуванням”.

Наведемо відображення господарських операцій у ТзОВ ПТ “Львів” у квітні місяці.

№     Зміст запису                                        Бухгалтерський обіг                          

п/п                                                                Дебет           Кредит        Сума, грн.  

1       2                                                          3                  4                  5                 

1       Нараховано заробітну плату працівникам           811              661              2475  

2       Нараховано внески до пенсійного фонду             821              651              792    

3       Нараховано внески соціального страхування      822              652              58,38 

4       Нараховано збір на випадок безробіття               823              653              46,70 

1)а.   Нараховано із зарплати працівників внесків до пенсійного фонду (1%, 2%)        661         651                                                      28,35          

1)б.   Нараховано із зарплати працівників внесків соціального страхування      661     652         6,77                                                    

1)в.   Нараховано із зарплати працівників збір на випадок безробіття.              661     653         11,08                                                  

1)г.   Виплата зарплати                              661              301              1531,72      

3. Звітність перед органами соціального страхування.

Як ми пам’ятаємо ще за 2000 рік страхувальники складали наростаючим підсумком з початку року у двох примірниках розрахункові відомості за коштами Фонду державного соціального страхування за формою Ф4-ФСС - із зазначеним у них сум нарахованого і сплаченого збору та інших надходжень, а також сум, витрачених на виплату допомоги, санаторно-курортне лікування й оздоровлення та здійснення інших заходів, фінансування яких проводилося за кошти Фонду. Один примірник розрахункової відомості не пізніше 12 числа наступного за звітним періодом місяця подавався до органу реєстрації, другий залишався в бухгалтера страхувальника. Також усі платники збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття щоквартально складали розрахункову відомість про нарахування і перерахування збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття та подавали її у Державну службу зайнятості України за місцем реєстрації не пізніше 15 числа, наступного за звітним кварталом місяця.

На даний час страхувальники складаються за наростаючим підсумком з початку року Звіт про нараховані внески та витрати, пов’язані з загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності за формою Ф4-ФСС ТВТ, затвердженою постановою правління Фонду соціального страхування України, протокол №6 від 21 березня 2001 року. Даний звіт подається щоквартально до органів Фонду за місцем реєстрації не пізніше 12 числа наступного за звітним періодом місяця. Роботодавці також складаються у двох примірниках розрахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, один екземпляр якої подається до центру зайнятості за місцем реєстрації платника в такі строки: 10 квітня, 10 липня, 10 жовтня, 15 січня, керуючись Інструкцією №339.

Усі примірники підписуються керівником і головним бухгалтером підприємства або організації, виконавцем та завіряються печаткою. Другі примірники залишаються в бухгалтера платника страхових внесків.

Розглянемо звітність з органами соціального страхування на прикладі ТзОВ ПТ “Львів”.

ТзОВ ПТ “Львів” за ТзОВ ПТ “Львів” IV квартал 2000 року складало Розрахункову відомість по коштах Фонду державного соціального страхування (Додаток №1) та Розрахункову відомість про нарахування і перерахування збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття (Додаток №2) відповідно до чинного законодавства.

Складаючи звітність перед органами соціального страхування за I квартал 2001 року керівник і головний бухгалтер ТзОВ ПТ “Львів” передусім керувалися Конституцією України. Саме тому у Звіті про нараховані внески та витрати, пов’язані з загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (Додаток №3) внески за січень 2001 року справлялись у розмірі 4%, за лютий 2001 року база обкладання зборами була розподілена на 4% і 2,5% відповідно до набрання чинності Закону про ставки, а за березень - у розмірі 2,5% для роботодавців. Утримання з найманих працівників проводилося за схемою: 0,25% якщо заробітна плата менше 150 гривень і 0,5% якщо заробітна плата більше 150 гривень.

Даним підприємством було здійснено витрати по страхових внесках, а саме по тимчасовій непрацездатності в сумі 167, 51 гривня та по вагітності і пологах в сумі 302, 72 гривні за даний квартал.

Також ТзОВ ПТ “Львів” склало розрахункову відомість про нарахування і перерахування страхових внесків до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (Додаток №4).

Контроль за правильним нарахуванням, своєчасним і повним перерахуванням та надходженням страхових внесків здійснюється центрами зайнятості шляхом проведення планових перевірок.

Контроль на підприємствах, в установах, організаціях проводиться шляхом перевірки бухгалтерських документів про нарахований заробіток та інші виплати, повноти нарахування страхових внесків, платіжних документів про перерахування сум страхових внесків на рахунок Фонду, розрахункових документів, касових документів.

Перевірці підлягають документи за поточний і минулі роки без застосування строку давності.

За результатами перевірки складається акт у двох примірниках і підписується особами, які проводили перевірку, керівником і головним бухгалтером страхувальника. Один примірник акту передається під розписку керівникові або головному бухгалтерові страхувальника, інший залишається в центрі зайнятості, який проводив перевірку.

В акті зазначається: за який період проведено перевірку, які встановлено порушення при нарахування і сплаті страхових внесків.

На суми коштів, по яких платником не було нараховано страхові внески, за актом перевірки вони донараховуються із сумою пені та штрафу, а до винних посадових осіб застосовуються адміністративні стягнення відповідно до чинного законодавства.

Роботодавець несе відповідальність за несвоєчасність реєстрації як платника страхових внесків, несвоєчасність сплати та неповну сплату страхових внесків, у тому числі страхових внесків, що сплачують застраховані особи через рахунки роботодавців.

Випадки настання відповідальності        Страхувальники сплачують:                

Ухилення від реєстрації як платника страхових внесків                                       1) суму донарахованих страхових внесків (недобліку); 2) штраф у розмірі прихованої суми виплат, на які нараховуються страхові внески, тобто бази для                           

Несвоєчасна сплата страхових внесків   обчислення. У разі повторного порушення - у трикратному розмірі зазначеної суми; 

Неповна сплата страхових внесків         3) пеню із розрахунку 120% облікової ставки, що діяло на момент сплати, нарахованої на повну суму недобліки (без урахування штрафів) за весь її строк. Пеня на пеню не нараховується.                                                  

Порушення строку реєстрації як платника страхових внесків                              Штраф у розмірі 50% суми належних до сплати страхових внесків за весь період, який пройшов з дня, коли страхувальник повинен був зареєструватися                                       

Слід також знати, що відповідно до Інструкції №339 (пп. 9.4. п.9) днем сплати страхових внесків та пені вважається:

а) при перерахуванні платежу з розрахунку платника - день списання установою банку суми платежу;

б) при внесенні готівкою - день внесення готівки у банківську установу чи підприємство зв’язку.

Нарахування пені проводиться починаючи з наступного дня після настання строку сплати страхових внесків до дня сплати включно. Якщо строк сплати збігається з вихідним (святковим) днем, то пеня нараховується починаючи з наступного робочого дня після вихідного (святкового) дня.

Якщо недоїмка стягується в судовому порядку, то пеня не нараховується з дня винесення судом рішення про вилучення майна платника (при зверненні стягнення на суми, що їх мають повернути платнику інші особи), а також з моменту визначення боржника банкрутом.

Відповідно до Закону про страхування на випадок безробіття не сплачені в строк страхові внески, пеня і штраф стягуються в дохід Фонду із страхувальника у безмірному порядку. В Інструкції №339 (пп. 9.7 п.9) з цього приводу є уточнення, що таке стягнення здійснюється незалежно від результатів фінансово-господарської діяльності страхувальника на підставі акта ненормативного характеру (розпорядження) директора  Державного центру зайнятості або його заступників, директора центу зайнятості Автономної Республіки Крим, директорів обласних, Київського та Севастопольського міських центрів зайнятості та їх заступників.

Розпорядження про безмірне стягнення не видаються, якщо платники своєчасно подали в установи банків розрахункові документи на перерахування страхових внесків пені та штрафів. Після закінчення строку сплати належних платежів платники не мають права без згоди відповідних центрів зайнятості відкликати з установ банків невиконані платіжні доручення на перерахування цих платежів.

Стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків, штрафів чи пені у разі відсутності коштів на рахунок може бути звернено на майно платника відповідно до чинного законодавства.

Висновки

На сучасному етапі законодавство про соціальне страхування страждає всіма класичними хворобами, характерними для більшості нововведень. Мало того, зміст нових законів, м’яко кажучи,  непрозорий, незрозуміло навіть, з якого часу вони застосовуються і як врегульовані з іншими актами законодавства. Підзаконні акти приймаються з запізненням; бухгалтери не в змозі їх засвоїти.

Закони про соцстрах на випадок тимчасової непрацездатності і про ставки ухвалювалися парламентом ще у січні 2001 року, а опубліковані лише у лютому, причому неодночасно. Тут доречно відкрити статтю 94 Конституції України, відповідно до якої закон набирає чинності через десять днів із дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. До того ж закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (стаття 58 Конституції). Тому, слід вважати, що прийняті соціальні Закони почали діяти з моменту їх опублікування в газеті “Урядовий кур’єр”.

 Протягом останніх років ми не раз були свідками того, як зневажалися інтереси підприємств і громадян заради тимчасових інтересів держави. Скільки разів законам або іншим нормативно-правовим актам надається неправомірні норми їх впровадження і виконання.

Хоч Закон про соцстрах на випадок безробіття було прийнято задовго до 1 січня, ставки нових внесків стали відомі лише 22 лютого.

Але це ще не все. Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №225 7 березня 2001 року, опублікована ще пізніше, а застосовувати її слід, виходячи з п. 6 постанови знову ж таки заднім числом - з 1 березня. Проте, згідно з п. 5 Указу від 10 червня 1997 року №503/97 нормативно-правові акти Кабінету набирають чинності з дня їхнього прийняття, якщо не передбачено більш пізній термін. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їхнього опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Підводячи підсумки можна сказати, що займатись бізнесом, проводити діяльність та творити в нашій країні справа не для слабких. Адже системою розвитку ринкових економічних і соціальних завдань. Та чого варте лише законодавство, яке змінює правила гри занадто часто і завжди несподівано.

Однак, ми творці нашої долі, а значить і нашої держави - саме такої, яка захистить надбання народу і стан економічних важелів управління ресурсами у кожній сфері діяльності.

На нинішньому вирішальному стані реформ, коли основним мотивом соціально-економічної політики на зростання добробуту народу необхідне значне посилення в цілісності, узгодженості і стабільності правового середовища нової ідеології - злагодженої соціальної сфери держави.

Список використаної літератури:

1.  Конституція України.

2.  Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР.

3.  Закон України від 1 березня 1991 року №803-XII “Про зайнятість населення України” (зі змінами і доповненнями).

4.  Закон України від 23 січня 1997 року №20/97-ВР “Про оплату праці” (зі змінами та доповненнями).

5.  Закон України від 22 травня 1997 року № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємстві” (зі змінами і доповненнями).

6.  Закон України від 3 грудня 1997 року №402/97-ВР “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” (втратив чинність)

7.  Закон України від 30 вересня 1998 року №135-XIV “Про ставку збору на обов’язкове соціальне страхування” (втратив чинність).

8.  Закон України від 21 травня 1999 року №700-XIV “Про здійснення контролю за сплатою збору на обов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове соціальне страхування”.

9.  Закон України від 24 грудня 1999 року №1356-XIV “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”.

10.  Закон України від 23 вересня 1999 року №1105-XIV “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності (зі змінами і доповненнями).

11.  Закон України від 5 жовтня 2000 року №2025-III “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік”.

12.  Закон України від 12 грудня 2000 року №2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”.

13.  Закон України від 2 березня 2000 року №1533-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” (зі змінами і доповненнями).

14.  Закон України від 12 грудня 2000 року №2181-III “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетом та державними цільовими фондами”.

15.  Закон України від 11 січня 2001 року №2213-III “Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування”.

16.  Закон України від 18 січня 2001 року №2240-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням.

17.  Проект Закону України “Про запровадження прожиткового мінімуму на 2001 рік”.

18.  Кодекс законів про працю.

19.  Кодекс законів про адміністративну відповідальність.

20.  Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року №472 “Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органоласником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків”.

21.  Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року №531 “Про обчислення розміру допомоги по тимчасовій непрацездатності”.

22.  Постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року №955 “Про організаційні заходи щодо запровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття”.

23.  Постанова Кабінету Міністрів від 13 липня 1998 року №1064 “Про встановлення фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів” (втратила чинність).

24.  Постанова Кабінету Міністрів України від 7 березня №225 “Про встановлення максимальної величини фактичних витрат суб’єктів господарювання на оплату праці працівників, суми оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу, з яких справляються збори (внески) до соціальних фондів”.

25.  Порядок визначення страхових тарифів для підприємств, установ, організацій на загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затверджений Кабінетом Міністрів України від 13 вересня 2000 року №1423.

26.  Порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, затверджений наказом Міністерства праці України від 10 січня 2001 року №1 і зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 26 січня 2001 року №75/5266.

27.  Наказ Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства фінансів України, ДЛАУ від 26 березня 2001 року №126/306/50 “Про внесення змін і доповнень до Інструкції про порядок надходження, обліку й витрачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів.

28.  Інструкція про прибутковий податок з громадян затверджена наказом ГДПІ України від 21 квітня 1993 року №12 (зі змінами та доповненнями).

29.  Інструкція зі статистики заробітної плати №323 від 11 грудня 1995 року.

30.  Інструкція про порядок надходження, обліку та витрачання коштів Фонду соціального страхування України від 26 серпня 1999 року (втратила чинність).

31.  Інструкція про порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та облік їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затверджене наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 грудня 2000 року №339.

32.  Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - К.: Товариство“Знання”, КОО, 1997. - 216 с.

33.  Бутинець Ф.Ф., Чижевська Л.В., Герасимчук Н.В. Бухгалтерський управлінський облік: Навч. посібн. для студентів.-Житомир: ЖІТІ, 2000. - 287 с.

34.  Заруба О.Д. Страхова справа: Підручник - К.: Товариство “Знання”, КОО, 1998. - 321 с.

35.  Національні стандарти бухгалтерського обліку в Україні:Навч. посібн. нормативно-практичні матеріали. /За ред. Р.Л. Хом’яка. - Львів: “Інтелект-Захід”, 2000. - 145 с.

36.  Ткаченко Н.М. Бухгалтерський фінансовий облік на підприємствах України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. екон. спец. - 5-те вид. доповн. і переробл. -  К.: “А.С.К.”, 2000. - 784 с.

37.  Сухомлин І. Внесок - це не збір, але...// Бухгалтерія №12(427) від 19 березня 2001 року.

38.  Плоницька Т. Соціальні виплати: новий порядок.// Бухгалтерія №12(427) від 19 березня 2001 року.

39.  Сухомлин І. Першоквітневе страхування від нещасного випадку. //Бухгалтерія №17/2(432) від 26 квітня 2001 року.

40.  Сахацька З. Соціальне страхування: проблема трьох дат. // Бухгалтерія №17/1(432) від 23 квітня 2001 року.

41.  Назарбаєва І., Ліпатов А. Соціальне страхування: Довідник. //Бухгалтерія №16/1(431) від 16 квітня 2001 року.

42.  Коваленко І. Соціальне страхування на випадок безробіття. //Бухгалтерія №14/2 (429) від 5 квітня 2001 року.

43.  Колесніков Д. Соціальні гарантії: на що розраховувати безробітному. //Бухгалтерія №14/2(429) від 5 квітня 2001 року.

44.  Шинкаренко Д. Дотації роботодавцю: дохід чи ні? //Бухгалтерія №14/2(429) від 5 квітня 2000 року.

45.  Все про бухгалтерський облік №21 (567) (спец випуск 61) від 7 березня 2001 року.